Київський університет імені Тараса Шевченка

Беляневич Олена Анатоліївна

УДК 347.4+347.7+347.918

Господарський договір

та способи його укладання

Спеціальність: 12.00.04 - господарське право;

арбітражний процес

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 1999

Дисертація є рукописом.

Робота виконана на кафедрі господарського права юридичного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор

кафедри господарського права

Пронська Граціелла Василівна,

Київський університет імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент

Академії правничих наук України

Луць Володимир Васильович,

Прикарпатський університет

імені Василя Стефаника

завідувач кафедрою цивільного права та процесу

юридичного факультету

кандидат юридичних наук, Заслужений юрист України,

Притика Дмитро Микитович,

Голова Вищого арбітражного суду України

Провідна установа: Інститут економіко-правових досліджень НАН України, м.Донецьк

Захист відбудеться «16» квітня 1999 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.06. при Київському університеті імені Тараса Шевченка (252033, м.Київ, вул.Володимирська, 60, ауд.253).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка (252033, м.Київ, вул.Володимирська, 58).

Автореферат розіслано «16» березня 1999 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат юридичних наук Боднар Тетяна Валеріївна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження.

Створення гармонійної та ефективної системи господарського законодавства України є одним з найважливіших напрямків розвитку української правової системи в умовах становлення соціально-орієнтованої ринкової економіки. Оскільки одним з головних завдань господарського законодавства є координація дій суб’єктів господарювання, нормам, що регулюють договірні відносини в сфері господарювання, має належати чільне місце в системі господарського права.

В умовах ринкової економіки господарський договір є основним засобом організації відносин між суб’єктами господарювання та важливим інструментом правової організації господарського життя суспільства в цілому. Господарський договір як гнучкий правовий регулятор дає змогу враховувати специфіку окремого господарського зв’язку та узгоджувати його з типізованими моделями організації господарських зв’язків того чи іншого виду, а також із загальнонормативним режимом правового регулювання.

Здійснення загальнодозвільного принципу регулювання суспільних відносин (i це підтверджується господарською практикою) веде до значного поширення договірних відносин, що прямо не передбачені законодавством та потребують особливого правового регулювання, яке виходить за межі цивільного законодавства.

Вибір теми дослідження визначається тим, що в останні роки в науковій юридичній літературі України теоретичні питання господарського договору не були предметом комплексного, цілісного вивчення. Проте розробка доктринального поняття господарського договору та способів його укладення, а також використання теоретичних здобутків в процесі правотворення є надзвичайно важливими, оскільки від того, наскільки чітко окреслені межі договорів, які мають назву господарських, залежить якість та адекватність правового регулювання господарської діяльності, ефективність застосування норм права юрисдикційними органами. В умовах ринкового конкурентного середовища набуло широкого розповсюдження укладення господарських договорів на біржах, аукціонах, конкурсах, проте ці питання майже не висвітлено в українському правознавстві.

Перехід від планово-розподільчої до ринкової економіки в Україні, трансформація відносин власності, розвиток різноманітних органiзацiйно-правових форм господарювання зумовлюють необхідність нових підходів до нормативно-правового регулювання господарських договорів та його теоретичного обгрунтування. З початку 90-х років «жорсткий» нормативний режим господарських договорів почав поступово перетворюватися на такий, в якому мають гармонійно поєднуватися диспозитивні та імперативні засади правового регулювання. Проте в чинному законодавстві України існують суттєві білі плями у правовому регулюванні господарських договірних відносин, які зумовлюють потребу в подальшому дослідженні теоретичних питань господарського договору та розробці на цій основі науково обгрунтованих рекомендацій щодо розвитку спеціального законодавства про господарські договори.

Необхідність дослідження особливостей господарського договору як правової форми господарських зв’язків між суб’єктами господарювання викликана також тим, що в останні роки з розвитком підприємництва, закріпленням у законодавстві принципів недоторканості власності та свободи договору в правознавстві досить поширеною стала думка про те, що господарський договір є різновидом звичайного цивiльно-правового договору, а самий поділ договорів на цивiльно-правовi та господарські є неадекватним сучасним суспільним відносинам. На думку автора, причинами цього є, зокрема, уява про господарський договір лише як специфічний «атрибут» планово-розподільчої економіки, який є несумісним з ринковими відносинами та принципами свободи підприємницької діяльності, та необгрунтоване ототожнення публічного суспільного інтересу з інтересами тоталітарної держави. Внаслідок цього в Українi існує недооцінка публiчно-правових засад регулювання господарської діяльності, хоча досвід країн з розвинутою економікою свідчить про існування детальної регламентації з боку держави тих господарських правовідносин, які зачіпають інтереси суспільства в цілому.

Специфічне правове регулювання господарських договорів має виходити не з того, знаходяться суб’єкти господарювання у відносинах диспозитивностi чи підпорядкування, а з того, на досягнення якої мети спрямовані їх дії. Цією метою є певний суспiльно-корисний результат господарювання, тобто задоволення потреб всього суспільства в певних матеріальних та нематеріальних благах. Це, в свою чергу, зумовлює необхідність застосування публiчно-правових регуляторів господарської діяльності.

Передумовою пошуку оптимального регулювання господарських договорів, на нашу думку, є те, що в умовах ринку автономія суб’єктів господарювання і державне регулювання, приватні й публічні інтереси повинні знаходитися в тісній взаємодії.

Ступінь дослiдженостi теми. Теоретичні проблеми правового регулювання господарських договорiв були предметом тривалої дискусії в радянському правознавстві. Проте в українському правознавстві останніх років ці питання знаходилися поза увагою науковців і висвітлювалися лише в окремих наукових статтях, хоча очевидним, на наш погляд, є те, що в умовах становлення нової системи господарювання питання поняття господарського договору, його суттєвих ознак, порядку укладання наповнилися новим змістом та потребують нових творчих підходів до їх теоретичного осмислення та юридичного аналізу. Незважаючи на те, що за роки незалежності України було прийнято ряд законодавчих актів, які певною мірою регулюють i договірні відносини в сфері господарювання, господарське законодавство в цій частини потребує подальшого удосконалення.

В дисертації використано наукові досягнення, які містяться в працях Т.Є.Абової, М.I.Брагiнського, А.Г.Бикова, О.С.Iоффе, З.М.Заменгоф, Г.Л.Знаменського, Н.I.Клейн, В.В.Лаптєва, В.В.Луця, В.К.Мамутова, В.С.Мартемьянова, В.М.Можейка, В.П.Мозолiна, I.Б.Новицького, І.Г.Побiрченка, Г.В.Пронської, Б.I.Пугiнського, Д.Н.Сафiуллiна, I.А.Танчука, I.В.Федорова, О.О.Чувпила, В.С.Шелестова та iнших правознавців.

Предметом дисертаційного дослідження є теоретичні та практичні питання правового регулювання договірних відносин у сфері господарювання. Дослідженню підлягають:

1) поняття господарського договору крізь призму його суттєвих ознак: спеціального суб’єктного складу та особливої цільової спрямованості господарського договору;

2) питання державного регулювання господарських договірних відносин, а також проблема свободи договору та її меж у господарських відносинах в умовах соціально-орієнтованої ринкової економіки;

3) особливості традиційного та нетрадиційних способів укладання господарських договорів.

Об’єктом дисертаційного дослідження є нормативні акти чинного законодавства України, судова практика Вищого арбітражного суду України та арбітражного суду м. Києва з розгляду спорів, пов’язаних з укладанням господарських договорів, діяльність Української аграрної біржі та Української фондової біржі з нормативного регулювання укладання біржових угод, Фонду державного майна України в галузі приватизації та оренди.

Методологічна та теоретична основа дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання та системно-функціональний метод дослідження. Застосовано також формально-логiчний, порiвняльно-правовий, історичний методи дослідження.

Нормативною базою дисертації є Конституція України, Цивільний кодекс Української РСР, Арбітражний процесуальний кодекс України, інші джерела господарського і цивільного законодавства.

Теоретичну основу дослідження складають праці правознавцiв у галузях загальної теорії держави та права, філософії права, господарського та цивільного права.

Мета дослідження полягає в тому, щоб, виходячи із досягнень науки господарського і цивільного права та аналізу практики застосування норм права, які регулюють господарські договори, дати комплексний теоретичний аналіз поняття господарського договору, способів його укладення, а також зробити висновки i внести пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства.

Мета дисертаційного дослідження визначається його теоретико-прикладним характером та включає в себе:

- визначення об’єктивної необхідності спеціального правового регулювання господарських договорів;

- дослідження сутності господарського договору з точки зору його суттєвих ознак: суб’єктного складу та особливої цільової спрямованості;

- з'ясування питання участі окремих суб’єктів господарювання у господарських договірних відносинах;

- доведення необхідності диференціації правового регулювання господарських договорів в залежності від ступеня обов’язковостi укладення, встановлення особливого правового режиму для планованих господарських договорів та господарських договорiв, що укладаються вільною угодою сторін;

- дослiдження суті державного регулювання господарських договірних відносин;

- дослiдження практики розгляду переддоговірних спорів арбітражними судами України;

- аналіз та узагальнення біржової діяльності (на прикладі Української аграрної біржі та Української фондової біржі) з організації та нормативного регулювання укладення біржових угод.

Теоретичне i практичне значення роботи. Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що матеріали дослiдження дають комплексну характеристику правового регулювання господарських договорiв та способів його укладення нормами матеріального та господарсько-процесуального права, а також визначення перспектив розвитку законодавства про господарські договори.

Дисертація має цільову практичну спрямованість. Висновки i пропозиції, які містяться в роботі, можуть бути використані для подальшого розвитку господарського та господарського процесуального законодавства України, а також можуть сприяти вдосконаленню практики арбітражних судів України з розгляду спорів, що виникають при укладанні господарських договорiв, в тому числі таких, що укладаються нетрадиційним способом (на аукціонах, за конкурсом).

Положення дисертації можуть бути використані при підготовці підручників, навчальних посібників та методичних розробок з курсу «Господарське право» для студентів юридичних вузів, в спецкурсах «Правове регулювання господарсько-договiрних відносин» та «Особливості розгляду арбітражними судами України окремих категорій господарських спорів», а також враховані при написанні робіт з цієї тематики. Окремі положення, які сформульовано у дисертації, мають дискусійний характер i можуть бути базою для подальшого наукового дослідження проблем правового регулювання договірних відносин у сфері господарювання.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в дисертації комплексно досліджені питання про поняття господарського договору як правової форми господарських зв’язків та способів його укладення з точки зору правового забезпечення господарської діяльності в умовах соціально-орієнтованої ринкової економіки. Вперше досліджено питання правового регулювання нетрадиційних способів укладення господарських договорів в умовах конкуренції продавців та покупців (на біржах, аукціонах, за конкурсом).

Аналіз чинного законодавства України, практики його застосування та спеціальної літератури з тематики дослідження дав можливість сформулювати положення, які містять наукову новизну, та пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства.

На захист виносяться наступні положення:

- господарський договір як правова форма господарських зв’язків є специфічним правовим засобом, в якому поєднуються публічні інтереси суспільства в цілому та приватні інтереси окремих суб’єктів господарювання;

- в умовах соціально-орієнтованої економіки України центр тяжіння державного регулювання договірних зв’язків у господарських відносинах повинен знаходитися у законодавчому регулюванні таких відносин, спрямованому на забезпечення суспільного господарського порядку в Українi, захист законних прав і охоронюваних законом інтересів сторін договірних відносин та інтересів суспільства в цілому (публічних інтересів);

- у сфері господарювання свобода договору є допустимою лише тією мірою, якою вона не суперечить інтересам всього суспільства;

- особливості господарського договору зумовлюють необхідність його спеціального нормативного регулювання, яке виходить за межі загальних норм цивільного законодавства. Нагальною потребою є прийняття Закону про господарські договори, що дасть змогу забезпечити необхідний системний підхід до правового регулювання господарських договірних зв’язків в умовах соціально-орієнтованої ринкової економіки;

- конкретні пропозиції щодо змін та доповнень до чинного законодавства України з питань господарсько-договірних відносин.

Апробація результатів дослідження. Основні положення i висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри господарського права юридичного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка, на науково - практичному семінарі аспірантів юридичного факультету (17 грудня 1997 року) та семінарі молодих юристів «Правові проблеми розвитку підприємництва в Українi» (28 травня 1998 року, Інститут держави i права iмені В.М.Корецького, м. Київ), а також викладено в трьох публікаціях.

Структура дисертації визначається метою дослідження. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, які охоплюють вісім параграфів, висновку, переліку нормативних актів та використаної літератури. Обсяг дисертації становить 180 сторінок, з яких 23 сторінки займає список використаних джерел.

Зміст роботи

У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертації; визначається мета дослідження, його методологічна та теоретична основа; розкривається теоретичне і практичне значення дослідження; формулюються положення, що виносяться на захист.

У першому розділі «Правове регулювання господарсько-договірних відносин в Україні», що включає три параграфи, досліджується доктринальне поняття господарського договору крізь призму його суттєвих ознак і питання державного регулювання договірних відносин в сфері господарювання, в тому числі обмеження свободи договору в господарських відносинах.

У першому параграфі «Поняття та ознаки господарського договору» поняття господарського договору виводиться через сукупність його особливостей як угоди і як зобов’язального правовідношення. Головна особливість господарського договору як угоди полягає в особливому суб’єктному складі та обмеженні договірної свободи. Суб’єктний склад господарського договору можна визначити наступним чином: сторонами (стороною) в господарському договорі можуть виступати господарські організації з правами юридичної особи; відособлені підрозділи господарських організацій в межах компетенції, що надана їм цими організаціями; індивідуальні підприємці (як із статусом, так і без статусу юридичної особи); негосподарські організації – юридичні особи – при здійсненні ними господарської діяльності, необхідної для досягнення мети, передбаченої їх установчими документами; органи господарського управління – власники та (або) уповноважені ними органи, які здійснюють в межах їх компетенції управління майном створених (придбаних) ними або підвідомчих їм господарських організацій.

Своєрідність господарського договору як зобов’язального правовідношення зумовлена природою господарських зв’язків і виявляється в спрямованості господарського договору на обслуговування господарської діяльності та в поєднанні майнових і організаційних елементів в змісті господарських договорів.

Тільки сукупність кваліфікуючих ознак може визначати відносини, що склалися між сторонами внаслідок угоди, як господарсько-договірні з поширенням на них норм спеціального законодавства, що регулює окремі види господарських договорів, порядок їх укладання і виконання, а також застосування різних видів господарсько-правової відповідальності за їх неналежне виконання.

На основі вивчення спеціальної літератури та аналізу нормативних актів дисертанткою сформульоване доктринальне поняття господарського договору: «Господарський договір є засноване на угоді сторін і зафіксоване у встановленій законом формі зобов’язальне правовідношення між суб’єктами господарювання, змістом якого є взаємні права і обов’язки сторін у галузі господарської діяльності».

У другому параграфі «Державне регулювання договірних відносин в сфері господарювання» розглядається питання про межі втручання держави в економічне життя суспільства. Згідно із статтею 13 Конституції України держава повинна забезпечувати соціальну спрямованість економіки. Це означає, що держава, гнучко поєднуючи імперативні та диспозитивні засоби впливу на суб’єктів господарювання, повинна здійснювати регулювання економіки, в тому числі і господарсько-договірних зв’язків. Правове регулювання господарських договірних зв’язків в Україні здійснюється тією чи іншою мірою трьома гілками влади таким чином: 1) прийняттям вищим законодавчим органом найбільш важливих нормативних актів, що регулюють господарську діяльність; 2) виданням органами виконавчої влади, в першу чергу, Кабінетом Міністрів України і центральними органами управління, підзаконних нормативних актів, що регулюють договірні зв’язки, які виникають в процесі здійснення господарської діяльності; 3) за допомогою діяльності особливого юрисдикційного органу – арбітражного суду, який не тільки судить про право, але й сприяє стабільності та стійкості господарських договірних зв’язків. При цьому автор зазначає, що ідея нормативного регулювання договірних господарських відносин не суперечить основам функціонування соціально-орієнтованої ринкової економіки. Правовий режим господарських договорів об’єктивно обумовлений особливою природою господарських зв’язків, яка потребує спеціального регулювання з метою підтримання необхідного балансу між інтересами окремих суб’єктів господарювання та їх об’єднань і інтересами суспільства в цілому. Врахування в господарському договорі інтересів інших, окрім його сторін, осіб (споживачів, суспільства в цілому) досягається шляхом введення в договірні відносини елементів імперативності, які можуть мати як побічний характер (встановлення розмірів податків, рівня цін і тарифів, закріплення загальних принципів укладання договорів, встановлення відповідальності за зловживання монопольним становищем на ринку і т.ін.), так і пряму дію (зокрема, коли однією з сторін в договорі виступає державний орган). Імперативність регулювання договірних зв’язків є різновекторною і зумовлюється завданнями, що стоять перед державою в галузі управління господарською діяльністю, насамперед: 1) захистом прав і законних інтересів слабкіших суб’єктів господарювання; 2) забезпеченням суспільного господарського порядку в країні (захистом публічних інтересів). Разом з тим, конкурентне ринкове середовище потребує надання сторонам договору свободи господарської діяльності, яка реалізується через систему загальних дозволянь в праві. Суб’єкти господарювання можуть реалізовувати правові дозволяння за власною ініціативою у власних - суспільно прийнятних – цілях. Така реалізація здійснюється шляхом самостійного формування учасниками господарського обороту своїх суб’єктивних прав та обов’язків, що кореспондують їм. На цей час в чинному господарському законодавстві України відсутні навіть норми, які б регулювали основоположні принципи, ознаки та особливості договорів, що укладаються між суб’єктами господарювання. Тому автор вважає, що прийняття Господарського (Комерційного) кодексу і Закону про господарські договори дасть змогу забезпечити подолання існуючого правового вакууму і системність підходу до правового регулювання господарських договірних зв’язків в умовах соціально-орієнтованої ринкової економіки.

В третьому параграфі «Свобода договору в господарських відносинах» розглядається питання про свободу договору та її обмеження в діяльності суб’єктів господарювання. На сьогодні чинне законодавство України обмежує договірну свободу в сфері господарювання, по-перше, встановленим особливим порядком укладання господарських договорів та, по-друге, мірою можливості визначати зміст договірного зобов’язання угодою сторін. Дисертантка вважає, що законодавче закріплення принципу неоднакової (обмеженої) свободи сторін господарського договору сприятиме «зрівнюванню» індивідуального (групового) егоїзму та інтересів суспільства в цілому. Виконання суб’єктами встановлених законом позитивних зобов’язувань, що обмежують їх договірну свободу, повинно бути спрямовано, в кінцевому підсумку, на досягнення такого економічного суспільного порядку, який забезпечить кожному члену суспільства належні умови існування, і лише після цього – максимально допустиму індивідуальну свободу.

Розглядаючи питання правового регулювання укладання господарських договорів, автор виходить з того, що нормативне регулювання порядку укладання господарського договору має бути спрямоване на підтримку правопорядку в економіці. В залежності від специфіки суб’єктного складу та пов’язаних з цим особливостей порядку встановлення договірних відносин автор виділяє традиційний та нетрадиційний способи укладення господарських договорів.

У другому розділі «Традиційний спосіб укладання господарського договору: питання правового регулювання» досліджуються питання законодавчого регулювання укладення господарських договорів. Дисертантка визначає спосіб укладання договору як нормативно врегульовану особливу організацію здійснення суб’єктами господарювання дій, що спрямовані на встановлення господарсько-договірних відносин. Застосування терміну «традиційний спосіб» укладення господарського договору пов’язано з тим, що: по-перше, при встановленні договірних відносин суб’єктний склад господарського договору є досить визначеним, що підтверджується адресованістю оферти конкретному суб’єкту; по-друге, наявністю стадій укладання, які є однаковими як для загального порядку, встановленого статтею 10 Арбітражного процесуального кодексу України, так і для спеціальних порядків, встановлених нормативними актами, що регулюють окремі види господарських договорів. Оскільки традиційний спосіб укладання господарських договорів відомий законодавству здавна, є широко розповсюдженим у господарській практиці, головну увагу в дослідженні приділено окремим актуальним питанням правового регулювання укладання господарських договорів традиційним способом. В роботі зазначається, що у господарській діяльності сфера застосування традиційної схеми укладання «оферта – акцепт» різко звужується і ця схема має місце лише в окремих випадках, коли юридично вільної угоди сторін достатньо для встановлення відносно простого за змістом договірного відношення. Загальний порядок укладання господарського договору складається з таких стадій: стадії проекту договору; стадії протоколу розбіжностей; стадії безпосереднього врегулювання розбіжностей; стадії арбітражного розгляду переддоговірного спору. На кожній з цих стадій процес укладення договору може бути завершено, якщо сторони дійдуть згоди з усіх його істотних умов, а у випадку недосягнення такої згоди між сторонами процес укладення договору переходить до наступної стадії.

В умовах економічної нерівності суб’єктів господарювання економічна та юридична свобода укладення господарських договорів далеко не завжди співпадає (так, монопольне становище, яке займає потенційний договірний контрагент на ринку товарів та послуг, а також інші фактори спонукають економічно слабкіших суб’єктів господарювання приймати запропоновані їм умови договорів). З метою захисту законних прав та інтересів економічно слабкішої сторони за договором є необхідним введення в нормативний порядок укладання господарських договорів елементів імперативності. Це може проявлятися двояко: як встановленням переліку обов’язкових для укладення договорів, так і фіксуванням в законодавстві пріоритету інтересів слабкішої сторони в процесі укладання договору, визначення його змісту, порядку його зміни та розірвання. Крім того, правовим захистом в господарсько-договірних зв’язках повинні користуватися також ті суб’єкти господарювання, які знаходяться у відносинах субординації з органами державного управління (наприклад, коли останні виступають стороною в договорі оренди державного майна або виступають державним замовником).

Внаслідок цього стадія протоколу розбіжностей має надзвичайно важливе практичне значення, оскільки вже на цій стадії укладання господарського договору стає можливим законодавчий захист інтересів слабкіших суб’єктів господарювання, якими, як правило, є споживачі продукції (робіт, послуг), від диктату виробника, особливо тоді, коли продукція (роботи, послуги), які пропонуються на ринку виробником, належать до числа дефіцитних. У зв’язку з цим дисертанткою висловлено пропозицію щодо закріплення в чинному законодавстві пріоритету інтересів автора протоколу в тих випадках, коли виконавцем за договором (активною стороною) є суб’єкт господарювання, офіційно визнаний монополістом, а для деяких видів господарської діяльності – також орган господарського управління.

На думку автора, стадія арбітражного рішення є однією з головних особливостей порядку укладання господарського договору. Розгляд арбітражними судами справ із спорів, які виникають при укладанні господарських договорів, є однією з форм державного впливу на свободу волевиявлення суб’єктів господарювання. При цьому рішення арбітражного суду про спонукання до укладення господарського договору або про його укладення на певних умовах є по суті владним актом, який замінює собою волевиявлення сторін зі спірних умов договору. Сучасна економічна реформа характеризується значним скороченням чисельності обов’язкових до укладення господарських договорів, причому така обов’язковість встановлена лише для певного кола суб’єктів (ними є або виробники продукції (робіт, послуг), або державні органи господарського керівництва). Автор доходить висновку, що нормативний порядок укладання господарських договорів повинен бути диференційований залежно від того, чи є договір обов'язковим для укладання (в силу прямої вказівки закону, акта планування або в силу існуючого між сторонами попереднього договору), або він укладається вільним волевиявленням сторін.

Аналіз чинного законодавства та арбітражної практики розгляду переддоговірних спорів дав змогу дійти висновку, що нормативний порядок регулювання укладання господарських договорів потребує удосконалення. Дисертанткою запропоновано нову редакцію статті 10 Арбітражного процесуального кодексу:

«Стаття 10. Доарбітражне врегулювання розбіжностей, що виникають при укладенні господарських договорів.

1. Розбіжності, що виникають між підприємствами, організаціями при укладеннi господарських договорiв, розглядаються керівниками чи заступниками керівників підприємств та організацій або за їх уповноваженням іншими особами.

2. При наявності заперечень щодо умов договору підприємство чи організація, які одержали проект договору, складають протокол розбiжностей, про що робиться застереження в договорі, та у 20-денний строк надсилають другій стороні два примірники протоколу разом з підписаним договором.

Досягнення сторонами згоди за умовами протоколу розбiжностей підтверджується протоколом узгодження розбiжностей або іншими документами (листами, телеграмами, телетайпограмами, факсограмами тощо).

3. Якщо державний замовник, який отримав протокол розбiжностей щодо умов державного контракту, не передасть у 20-денний термін розбіжності, що залишилися неврегульованими, на розгляд арбітражного суду, державний контракт вважається укладеним на умовах, запропонованих виконавцем державного замовлення.

4. Якщо виконавець за договором, який є офіційно визнаним монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг) або органом господарського управління, не передасть у 20-денний строк розбіжності, що залишилися неврегульованими, на розгляд арбітражного суду, договір вважається укладеним на умовах протоколу розбіжностей.

5. Якщо підприємство чи організація, які одержали протокол розбiжностей щодо умов договору, який не засновано на державному замовленні чи його укладення не є для них обов’язковим на підставі прямої вказівки закону, не передадуть розбiжностi, що залишилися неврегульованими на вирішення арбiтражного суду, договір є неукладеним (таким, що не відбувся).

6. Переддоговірні спори про спонукання до укладення господарського договору, який не є обов’язковим для укладення в силу прямої вказівки закону, акта планування або існуючого між сторонами попереднього договору, та про врегулювання розбiжностей щодо умов такого договору розглядаються арбітражними судами лише у випадках, коли це прямо передбачено угодою сторін.

7. В тому випадку, коли сторони не досягли згоди за всіма істотними умовами договору в порядку доарбітражного врегулювання розбiжностей i передали переддоговірний спір на розгляд арбiтражного суду, моментом укладення господарського договору є дата рішення арбітражного суду по переддоговірному спору».

Розділ третій дисертації «Правові проблеми укладення господарських договорів в умовах конкуренції покупців» присвячений питанням нормативного регулювання укладання господарських договорів в процесі торгів, функціонування яких зумовлено існуванням механізму ринкової конкуренції.

Здійснення біржової торгівлі, проведення аукціонів і конкурсів мають специфічні особливості, які, з одного боку, обумовлені їх різним правовим регулюванням і діловими звичаями, а з іншого - мають суттєву схожість, що дає змогу розробити загальну модель укладання господарських договорів в умовах конкуренції покупців.

Автор зазначає, що спосіб укладання договорів на біржах, аукціонах, конкурсах, є нетрадиційним через низку причин.

По-перше, встановлення договірних відносин відбувається в умовах конкуренції, причому конкуренція може існувати як між тими суб’єктами, що пропонують до продажу який-небудь товар - ним може бути як майно, так і певні права (як предмет ф’ючерсних і опціонних контрактів), - так і між суб’єктами, які бажають придбати цей товар на певних умовах. Слід зазначити, що конкуренція покупців має місце як при укладанні договорів на аукціонах, конкурсах, так і при укладанні договорів на біржах. Однак на відміну від аукціонів та конкурсів в біржовій торгівлі можлива конкуренція не тільки покупців, а й продавців. По-друге, правова регламентація порядку укладання договорів здійснюється через спеціальні нормативні акти, які регулюють не окремі види господарсько-договірних зобов’язань, а організацію та проведення біржової торгівлі, аукціонів та конкурсів, тобто торгів.

Дисертанткою запропонована загальна модель укладання господарських договорів в умовах конкуренції покупців. Ця модель заснована на тому, що підставою виникнення господарського зобов’язання з договору, який укладений на біржі, аукціоні, конкурсі, є складний юридичний склад, що включає до себе попередній договір та основний договір, зміст якого визначений умовами попереднього договору.

Як показує аналіз чинного законодавства, в загальнодержавному масштабі порядок укладання біржових угод, а також розгляду спорів, які виникають при їх укладанні (біржового арбітражу) нормативно не врегульований і віднесений до компетенції органів управління біржі, що є, на думку автора, неадекватним сучасним умовам господарювання.

В роботі виділяються такі особливості біржового способу укладання договорів:

-визначеність місця укладання біржової угоди, оскільки досягнення угоди сторонами при проведенні біржових торгів, фіксування цієї угоди в єдиному юридичному документі – договорі (контракті) – й наступна його реєстрація завжди відбуваються у приміщенні біржі. Недодержання цієї умови означає, що угода не має характер біржової і на неї не поширюється дія нормативних актів, які регулюють біржову діяльність (законодавчих, відомчих та локальних);

- особливий порядок вираження оферти та її акцепту, які можуть виходити тільки від визначеного чинним законодавством кола суб’єктів;

- знеособлювання угод, тобто «зникнення» всіх особистих відносин між продавцем та покупцем. Виражена належним чином оферта звернена до невизначеного кола покупців. В процесі ведення біржових торгів можливою є така ситуація, при якій жоден з покупців не висловить своєї згоди на укладання угоди. Суб’єктам господарювання, які укладають угоди з реальним товаром на біржах, в принципі байдужа особа кредитора (боржника), оскільки їх інтересують, головним чином, стандартний товар і умови його поставки;

- стандартизація біржового товару, що визначає його знеособленість.

Заявка на продаж товару на біржі за своїм характером є офертою, зверненою до невизначеного кола покупців. Здійснити акцепт цієї оферти можуть лише ті суб’єкти, які мають право участі в біржовій торгівлі на цій біржі. Усна угода між учасниками біржових торгів, яка фіксується згідно із правилами біржової торгівлі біржі, є попереднім договором, відповідно до якого сторони зобов’язані в певний строк укласти та зареєструвати біржову угоду (контракт) на умовах, передбачених цим договором.

На підставі аналізу чинного законодавства та практики укладання угод на Українській аграрній біржі та Українській фондовій біржі, автор дійшов висновку, що юридичний механізм регулювання укладання біржових угод повинен грунтуватися на сполученні державного регулювання та саморегулювання біржового ринку, забезпечувати виконання біржею як формою організації оптового ринку товарів властивих їй функцій (сприяння процесам товарообміну і формування нової системи господарських зв'язків, створення такої структури виробничих відносин, яка сприяє конкуренції товаровиробників тощо). В зв’язку з цим буде доцільним доповнити Закон України «Про товарну біржу» та Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» розділами, які б регулювали порядок укладання біржових угод (загальних умов укладання угод на біржі, що належать до порядку виявлення продавцем оферти та її акцепту покупцем, правил оформлення біржової угоди у вигляді єдиного документу, порядку врегулювання розбіжностей, які виникають при укладанні угод).

В параграфі третьому розглядається порядок укладання договорів в умовах конкуренції лише покупців (за результатами аукціону, конкурсу). Аналізуючи чинне законодавство, дисертантка доходить висновку, що укладання попереднього договору при проведенні аукціону, конкурсу починається з запрошення до оферти, що адресоване невизначеному колу осіб. Таким запрошенням є публікація інформації про об’єкти, що підлягають продажу на аукціоні, за конкурсом. Офертою ж є заява юридичної або фізичної особи на участь в аукціоні, конкурсі, що подається до відповідного органу приватизації, оскільки саме в цій заяві виражений намір особи на укладання договору на певних умовах. Акцептом оферти є складений належним чином протокол проведеного аукціону або протокол конкурсної комісії, затверджений органом приватизації. Укладений таким чином попередній договір є підставою для укладення основного договору купівлі-продажу державного майна. Строки укладання основного договору купівлі-продажу, а також вимоги щодо його форми встановлені чинним законодавством. Надання договору необхідної відповідно до вимог законодавства форми повинно розглядатися як обов’язок сторін, що витікає з попереднього договору, невиконання якого спричиняє вжиття заходів юридичної відповідальності, перш за все, майнової.

У тому випадку, коли одна із сторін попереднього договору ухиляєься від укладання основного договору, інша сторона має право звернутися до арбітражного суду з позовом про спонукання до укладення основного договору, а також стягнення штрафних санкцій з винної сторони за ухилення від укладення основного договору. Такий штраф за своєю природою є одним із способів забезпечення виконання договірних зобов’язань, передбачених статтею 179 Цивільного кодексу УРСР. Автор пропонує встановити розмір штрафу за ухилення від укладення основного договору у розмірі 20 відсотків початкової ціни продажу на аукціоні, за конкурсом, тобто у двократному розмірі грошової суми, яка вноситься учасником аукціону, конкурсу. У випадку ухилення однією із сторін від підписання договору купівлі-продажу інша сторона вправі вимагати розірвання попереднього договору з відшкодуванням за рахунок винної сторони збитків, заподіяних іншій стороні у зв’язку з ухиленням від укладення основного договору, за правилами статті 204 Цивільного кодексу, тобто в частині, яка не покрита неустойкою.

Оскільки в Україні аукціони, конкурси з продажу майна виробничого призначення, а також біржова торгівля фондовими цінностями дістали широкого розповсюдження в зв’язку з процесами приватизації державного майна, що серйозно впливають на економічну ситуацію в країні та спричиняють глибокі соціально-політичні наслідки, тому правове регулювання нетрадиційного способу укладання господарських договорів умовах високої конкуренції покупців повинно бути спрямоване на захист прав і законних інтересів покупців як слабкішої сторони в таких договірних відносинах, а також захист інтересів суспільства в цілому. Закріплення складного юридичного складу укладання господарських договорів в умовах конкуренції покупців в Законі про господарські договори складатиме правову основу як для добросовісної конкуренції покупців, так і для захисту прав покупців у відносинах з продавцями майна (уповноваженими ними особами).

У висновках за результатами дослідження сформульовано основні теоретичні висновки з теми дисертаційного дослідження, викладено пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства, що регулює господарсько-договірні відносини. Висловлено узагальнююче положення про те, що законодавство України про господарські договори знаходиться в стадії становлення і формується в основному з урахуванням тенденцій економічного розвитку країни. У зв’язку з цим вбачається необхідним перехід від розрізненого правового регулювання окремих видів господарсько-договірних відносин до системного та цілісного. Господарський (Комерційний) кодекс України, головною метою якого є забезпечення такої правової регламентації господарської діяльності, при якій всі суб’єкти господарювання незалежно від форм власності будуть підпорядковані вимогам суспільного господарського порядку, має бути стрижнем національного господарського законодавства. В Господарському (Комерційному) кодексі мають міститися основоположні засади регулювання господарсько-договірних відносин. Детальнішої ж правової регламентації договори в сфери господарювання мають одержати в спеціальному Законі про господарські договори.

Основні положення дисертації викладено у трьох наукових публікаціях:

1.

1.

1.

Беляневич О. А. Господарський договір та способи його укладання. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.04. - Господарське право; арбітражний процес. - Київський університет імені Тараса Шевченка, Київ, 1999.

Дисертація містить комплексний аналіз господарського договору як правового інституту господарського права. Досліджено доктринальне поняття господарського договору та питання правового регулювання укладання господарських договорів в сучасних умовах господарювання. Особлива увага приділена нетрадиційному способу укладання господарських договорів в умовах конкуренції покупців (біржових угод, договорів, що укладаються на аукціонах, за конкурсом). Обгрунтовується необхідність прийняття Закону про господарські договори, внесення змін та доповнень до чинного законодавства України.

Ключові слова: господарський договір, господарсько-договірні відносини, державне регулювання, традиційний спосіб укладання господарського договору, укладання договору в умовах конкуренції покупців.

Беляневич Е.А. Хозяйственный договор и способы его заключения. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.04. - Хозяйственное право; арбитражный процесс. - Киевский университет имени Тараса Шевченко, Киев, 1999.

Диссертация содержит комплексный анализ хозяйственного договора как правового института хозяйственного права. Исследовано доктринальное понятие хозяйственного договора и вопросы правового регулирования заключения хозяйственных договоров в современных условиях хозяйствования. Понятие хозяйственного договора - основанного на соглашении сторон и зафиксированного в установленной законом форме обязательственного правоотношения между субъектами хозяйствования, содержанием которого является взаимные права и обязанности сторон в области хозяйственной деятельности - выводится из совокупности его признаков: субъектного состава и особой целевой направленности.

Главными особенностями хозяйственного договора как сделки является его субъектный состав и ограничение договорной свободы в хозяйственных отношениях. Сторонами (стороной) в хозяйственном договоре выступают субъекты хозяйствования, а также нехозяйственные организации при осуществлении ими хозяйственной деятельности, необходимой для достижения целей, предусмотренных их учредительными документами. При этом наличие у субъекта хозяйствования статуса юридического лица не является обязательным, поскольку сторона хозяйственного договора может таковым и не быть. В работе обосновывается необходимость законодательного признания права обособленных подразделений хозяйственных организаций (филиалов, представительств, отделений и т.п.) на заключение хозяйственных договоров от своего имени в случаях, предусмотренных правоустанавливающими документами таких подразделений, и соответственно наделения их самостоятельной процессуальной правосубъектностью.

Своеобразие хозяйственного договора как обязательственного правоотношения определяется природой опосредуемых им хозяйственных связей. Оно проявляется в направленности хозяйственного договора на обслуживание хозяйственной деятельности и в сочетании имущественных и организационных элементов в его содержании.

В условиях социально-ориентированной рыночной экономики правовая регламентация хозяйственных договоров должна основываться на разумном сочетании публично-правовых и частно-правовых элементов. В сфере экономики свобода договора допустима лишь в той мере, в какой она не нарушает интересов общества в целом. Введение элементов императивности в нормативное регулирование хозяйственно-договорных отношений направлено, прежде всего, на защиту прав и законных интересов более слабых субъектов хозяйствования, а также поддержание общественного хозяйственного порядка в стране. В целом правовой режим хозяйственных договоров должен дифференцироваться в зависимости от того, являются ли эти договоры обязательными к заключению (на основе акта планирования или в силу прямого указания закона) или же заключаемыми свободным волеизъявлением сторон.

Разработано понятие способа заключения хозяйственного договора -