НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЇ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА ІМЕНІ М.С. ГРУШЕВСЬКОГО

Чорногор Ярослав Олексійович

УДК 94 (430): 329

Утворення партії „Зелених”

та її роль в суспільно-політичному житті ФРН

(1977 – 1993 рр.)

07.00.02 – Всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ - 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі нової та новітньої історії зарубіжних країн історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент

Іванов Олександр Федорович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн,

заступник начальника управління міжнародних зв’язків

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Кудряченко Андрій Іванович,

Інститут підготовки кадрів Державної служби зайнятості України, декан факультету підвищення кваліфікації

кандидат історичних наук, доцент,

Калінічева Галина Іванівна

Європейський університет, директор Бізнес-коледжу

Провідна установа: Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича, кафедра міжнародних відносин, Міністерство освіти і науки України, м. Чернівці

Захист відбудеться 29 вересня 2005 р. о 12 годині на засіданні cпеціалізованої вченої ради Д 26.228.01 при Інституті української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України (01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4).

Автореферат розісланий 15 серпня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Песчаний О.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Загострення світової енергетичної кризи в сер. 1970-х років прискорило розвиток екологічного руху в ФРН, у процесі еволюції якого в 1980 р. утворилася партія „Зелених” (ПЗ). Сучасна назва партії з 1993 р. звучить як „Союз 90/Зелені” і є наслідком злиття партії „Зелених” з організаціями громадського протесту колишньої НДР. Створення сучасної партії „Союз 90/Зелені” стало наслідком глобальних процесів як політичного, так і економічного та екологічного характеру в епоху переходу до постіндустріального суспільства. На сьогодні вона є однією з впливових німецьких партій, яка другий термін поспіль входить до урядової коаліції, очолюваної соціал-демократами. Фракція партії в Бундестазі є третьою за чисельністю та впливом.

Ці чинники зумовлюють пізнавально-наукову та практичну вагомість історичного дослідження процесу виникнення та розвитку ПЗ ФРН, викликають потребу визначити її місце і роль у суспільно-політичному житті країни, вимагають подальшого вивчення та наукового осмислення фактів і подій із урахуванням їхніх наслідків для подальшого перебігу подій у політичному та історичному процесі в ФРН, а також можливостей їх впливу на інші країни, зокрема, на Україну. ФРН є важливим економічним і політичним партнером для України, що викликає необхідність в поглибленому дослідженні історії тих політичних партій, які на сьогодні є впливовими в Німеччині. Для розуміння теперішніх політичних реалій у ФРН і в об’єднаній Європі необхідно з’ясувати походження і простежити еволюцію партії „Зелених”.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною науково-дослідної роботи, яка проводиться вченими кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн Київського національного університету ім. Т.Шевченка і спрямована на дослідження актуальних процесів суспільно-політичного розвитку в країнах Західної Європи та Північної Америки в умовах зростаючої глобалізації.

Мета дисертаційного дослідження полягає у з’ясуванні витоків та причин утворення партії „Зелених”, дослідження етапів її становлення, особливостей її організаційної будови та ідейно-програмного спрямування, а також визначення місця та ролі партії у суспільно-політичному житті ФРН в досліджуваний період. Загальна мета дослідження реалізується шляхом вирішення таких завдань:

- з’ясувати стан наукової розробки проблеми та визначити її джерельну базу;

- висвітлити витоки та передісторію екологічного руху в ФРН, причини його політизації;

- визначити причини і джерела утворення партії „Зелених” ФРН;

- проаналізувати організаційно-структурну та ідейно-програмну еволюцію партії „Зелених” та визначити їх особливості;

- дослідити основні напрямки і методи політичної діяльності партії „Зелених”, з’ясувати причини її успіхів та невдач у вказаний період;

- з’ясувати позицію партії „Зелених” щодо проблеми об’єднання Німеччини та зворотній вплив процесу і результатів об’єднання країни на еволюцію самої партії;

- визначити місце і роль, яку відігравала в досліджуваний період партія „Зелених” у суспільно-політичному житті ФРН.

Об’єктом дослідження є партія „Зелених” у суспільно-політичній структурі ФРН.

Предметом дослідження є зародження, становлення та ідейно-організаційна еволюція партії „Зелених”, методи її політичної діяльності, а також її роль та місце в політичній системі ФРН.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 1977 р. до 1993 р. Верхня межа починається з 1977 р., коли в ФРН з’явилися перші політичні організації екологічного спрямування, що стали організаційними осередками партії „Зелених”. Нижня межа пов’язана з 1993 р., коли відбулося злиття двох партій – партії „Зелених” та „Союз 90”, і на політичній арені оформилася нова загальнонімецька партія „Союз 90/Зелені”. Вибір цього періоду дозволяє повністю охопити процес зародження, еволюції та остаточного утвердження партії „Зелених” в політичній структурі ФРН.

Методологічною основою дисертації є передусім принципи об’єктивності та історизму. Дослідження здійснено при застосуванні різноманітних методів: загальнонаукових – історичний, логічний, із властивим йому аналізом, синтезом і системним підходом, статистичний, а також загальноісторичних – хронологічний, проблемно-тематичний, історико-порівняльний, синхронний і ретроспективний.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше в українській історіографії досліджується зародження, утворення і розвиток партії „Зелених” ФРН як цілісний процес. Доведено, що утворення ПЗ в 1980 р. стало закономірним наслідком розвитку екологічного руху ФРН, який трансформувався в політичну партію „Зелених”. Вперше проведено аналіз внутрішньопартійної еволюції „Зелених” та їхньої діяльності в період 1980-1993 рр. Досліджено, що в результаті об’єднання партії „Зелених” ФРН з партією „Союз 90” в 1993 р., було оформлено нову загальнонімецьку партію „Союз 90/Зелені”. З’ясовано причини і наслідки цього об’єднання. На основі аналізу розвитку та основних аспектів діяльності партії „Зелених” встановлено її місце і роль в суспільно-політичному житті ФРН у досліджуваний період.

Практичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що її результати, основні положення і висновки можуть бути використані у подальшому вивченні процесів, які відбувалися в Німеччині в кін. 70-х – на поч. 90-х рр. ХХ ст. Матеріали дослідження можуть бути залучені також для написання підручників, підготовки загальних і спеціальних курсів з новітньої історії та історії політичних рухів та партій. Для українських державних органів влади та громадсько-політичних організацій може бути корисним врахування досвіду створення та діяльності партії „Зелених” ФРН.

Особистий внесок здобувача. У статті, написаній у співавторстві, дисертантом виконано попередній збір необхідних для розкриття теми матеріалів, проведено аналіз діяльності різних течій ПЗ та конфліктів між ними. Подальший аналіз та інтерпретація результатів проведеного дослідження, а також підготовка публікації виконувалися спільно з Івановим О.Ф.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, що викладені в дисертації, були представлені на таких конференціях: Міжнародна наукова конференція „Актуальні проблеми німецької історії, політики, економіки, культури” (Бєларусь, м. Брест, квітень 2003 р.); Всеукраїнська наукова конференція „Україна і світ: історія, сьогодення, майбутнє” (м. Київ, листопад 2003 р.); Міжнародна наукова конференція „ХХІ століття: актуальні проблеми історичної науки” (Бєларусь, м. Мінськ, квітень 2004 р.); Міжнародна наукова конференція „Розвиток науки в університеті за 170 років очима молодих вчених і студентів” (м. Київ, квітень 2004 р.).

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел і літератури із 242 найменувань. Обсяг дисертації складає 192 сторінки, 5 таблиць.

ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі роботи дається загальна характеристика роботи, обгрунтована актуальність теми дисертації, cформульовані мета і завдання дослідження, наукова новизна та практичне значення отриманих результатів, наводяться дані про публікації, апробацію роботи, структуру та обсяг дисертації.

Перший розділ „Джерельна база та історіографія” містить огляд джерел та наукових досліджень по темі дисертації. До джерельної бази належать документи та матеріали, які умовно можна поділити на наступні групи:

1. Конституція, закони про партії та вибори, інші офіційні державні документи, матеріали статистичного характеру, які несуть цінну і достовірну інформацію про правову основу утворення і діяльності політичних партій, результати їхньої участі у виборах різного рівня, чисельність партій, дані передвиборчих опитувань, іншу соціологічну інформацію, необхідну для повноцінного наукового аналізу.

2. Програмні і передвиборчі документи партії „Зелених”, серед яких найважливішою є Федеральна програма ПЗ 1980 р. Die Grьnen. Das Bundesprogramm. – Bonn, 1980. Важливими для дослідження є програмні положення Договору про асоціацію між партією „Союз 90” і партією „Зелених” (1993 р.) Assoziationsvertrag zwischen Bьndnis 90 und die Grьnen. - Hannover, 1993.. Ці положення містять обґрунтування об’єднання цих двох партій на рівноправних умовах і визначають завдання партії в реаліях нової Німеччини.

3. Документи і матеріали фракцій ПЗ у Бундестазі та Європарламенті (інформаційні бюлетні фракції, матеріали парламентських дебатів, виступи і заяви депутатів фракції, їхні законодавчі ініціативи) Deutscher Bundestag. 10. Wahlperiode. Verhandlungen. Anlagen zu den stenogr. Berichten. – Drucksache 10/783. – Bonn, 1983.. Ці загальнопартійні документи доповнюються документами і матеріалами земельних та окружних структур ПЗ та близьких до неї організацій. Вони містять інформацію про головні напрямки та специфіку діяльності „Зелених” в окремих місцевостях Landtagswahlprogramm. Die Grьnen im Baden-Wьrttemberg. – Stuttgart, 1983.. Цікавий матеріал дають збірки документів, що порівнюють позиції інших німецьких партій – ХДС/ХСС, СДПН, ВДП з позицією ПЗ щодо важливих проблем розвитку держави і суспільства, в т. ч. й екологічних Див.: Die Parteien zu den Bundestagswahlen 1980: SPD, FDP, CDU, CSU, die Grьnen. – Fr. a. M., 1980; Tempel K.-G. Die Parteien in der Bundesrepublik Deutschland und die Rolle der Parteien in der DDR. – Opladen, 1987..

4. Статті, інтерв’ю, спогади, інші праці, написані керівниками та учасниками екологічного руху та партії „Зелених” є додатковим, дуже цінним, хоча і не завжди об’єктивним джерелом інформації. Ще до утворення партії „Зелених” вийшов збірник „Зелений протест” (1978 р.), серед авторів якого були діячі екологічного руху К.Беддерманн, Г.Груль, Р.Юнгк Brun R. (Hrsg.) Der grьne Protest. – Fr. a. M.,1978.. Ця робота започаткувала традицію публікації подібних видань, в яких лідери ПЗ висловлювали свої погляди щодо різних актуальних проблем, наприклад, взаємовідносини з СДПН чи ставлення до релігії Coppik M., Kelly P. u. a. Wohin denn wir? – Berlin, 1982; Harrer J. (Hrsg.) Fьr eine Mehrheit links von der CSU. – Kцln, 1986; Hesse G. (Hrsg.) Die Grьnen und die Religion. – Fr. a. M., 1988; Mettke J.-R. (Hrsg.) Die Grьnen. Regierungspartner von Morgen? – Hamburg, 1982; Reens J., Coppik M. Es grьnt so rot. – Hamburg, 1982.. Вже в об’єднаній Німеччині вийшов збірник „Зелена зовнішня політика”, що містить статті депутатів Бундестагу від ПЗ щодо проблем міжнародного життя. Матеріали збірника відображають бачення основних напрямків зовнішньої політики ФРН з позиції фракції „Зелених”, еволюцію поглядів депутатів цієї фракції щодо окремих міжнародних проблем Hubert H.-P. (Hrsg.) Grьne Aussenpolitik: Aspekte einer Debatte. – Gцttingen, 1993..

Статті та книги лідерів „Зелених” (Р.Баро, В.-Д.Хазенклевер, Г.Груль, П.Келлі, Й.Фішер, Т.Еберманн, Р.Трамперт) Див.: Bahro R. Elemente einer neue Politik. – Berlin, 1980; Ebermann T., Trampert R. Versцnen oder Spalten. Die Grьnen in ihrer tiefsten Kriese seit der Grьndung. – In: Jurtschitsch E. (Hrsg.) Grьne Perspektieven. – Kцln, 1988; Fischer J. Von grьnen Kraft und Herrlichkeit. – Hamburg, 1984; Gruhl H. Das irdische Gleichgewicht. – Dьsseldorf, 1982; Hasenclever W.-D. Machthunger und Kleinigkeit. // Der Spiegel. – 1983. – №28. – S. 58-59; Kelly P., Leinen J. (Hrsg.) Prinzip Leben. Цkopax – die neue Kraft. – [W.] Berlin, 1982. дозволяють зрозуміти їхнє особисте ставлення до важливих питань політичного життя, партійної діяльності, допомагають зрозуміти мотиви поведінки авторів, їхні індивідуальні погляди. Слід зважати, що лідери „Зелених” уособлюють різні внутрішньопартійні групи і течії, з позиції яких вони виступають, що допомагає з’ясувати їхнє місце і роль в партії та суспільстві.

Окремо можна виділити спогади учасників протестного руху в НДР Rьddenklau W. Stцrenfried. DDR-Opposition 1986-1989. Mit Texten aus den „Umweltblдttern“. – Berlin, 1992.. Вони дають змогу виявити походження таких політичних утворень як партія „Зелених” НДР, „Союз 90”, „Новий форум”, які з часом влилися в ПЗ і спричинили трансформацію останньої в 1993 р. в нову політичну партію „Союз 90/Зелені”.

5. Корисним джерелом інформації є друковані видання ПЗ, її регіональних організацій та інших політичних утворень, близьких до „Зелених”. Ця періодика складається з центральних, земельних та місцевих видань. Особлива цінність цих джерел полягає в тому, що вони містять детальну інформацію про діяльність ПЗ. Головним виданням ПЗ у 80-ті рр. була газета „Ді Ґрюнен”, в якій публікувалися матеріали з різних актуальних для „Зелених” питань. Журнал „Шрегштріх” з 1994 р. є офіційним виданням партії „Союз 90/Зелені”, в якому постійно друкуються матеріали з історії партії. Насиченим інформацією було видання партії „Союз 90” – „Ді Бюндніс 2000”.

6. Джерельна база дослідження була б неповною без використання публікацій широковідомих і авторитетних періодичних видань непартійного характеру, таких як „Дер Шпігель”, „Франкфуртер Альгемайне Цайтунг”, „Франкфуртер Рудшау”, „Ді Цайт”, „Унзере цайт”, „Дас Парламент”, „Ді Вельт”. В них містилася інформація про виборчі процеси, партійні з’їзди, акції протесту, друкувалися інтерв’ю з державними чиновниками і лідерами „Зелених”, публікувалися аналітичні матеріали щодо ПЗ, її союзників та противників. Лише спираючись на видання різних політичних симпатій та ідеологічних напрямків можна відтворити об’єктивну картину подій.

При підготовці дисертації використано міжнародну електронну інформаційну мережу Інтернет, цікавими є матеріали з веб-сайтів ПЗ, партійної фракції Бундестагу, регіональних партійних організацій та особистого веб-сайту лідера ПЗ віце-канцлера Й.Фішера.

Історіографія. Проблема появи та еволюції громадських рухів та політичних партій є постійним об’єктом вивчення суспільних наук, зокрема історії та політології. Не є винятком і тема виникнення та розвитку екологічного руху в ФРН та утворення партії „Зелених”.

В радянській історіографії поява ПЗ практично пройшла поза увагою дослідників. Новостворена партія розглядалася ними тільки як складова нових соціальних рухів у Західній Європі і її майбутнє вважалося малоперспективним. Але після несподіваної перемоги ПЗ на парламентських виборах 1983 р. з’явилися публікації А.Істягіна, Ю.Кульчик, В.Гранова, в яких автори намагалися пояснити цей політичний феномен, а також дослідити походження ПЗ і зпрогнозувати її місце в політичній системі ФРН Истягин А. „Зеленые” в политическом ландшфте ФРГ. // МЭМО. – 1983. – №2; Кульчик Ю. „Зеленые”: современный протест средних слоев ФРГ. // Советское государство и право. – 1983. – №11; Гранов В. „Зеленые”: идеология и реальность. // МЭМО. – 1984. – №12.. На взаємовідносинах „Зелених” із традиційними партіями ФРН акцентували свою увагу дослідники А.С.Пох і А.Б.Трухан Пох А.С., Трухан А.Б. „Зеленые” на политической арене ФРГ. // РКСМ. – 1983. – №3.. Економічні погляди і вимоги ПЗ окремо розглядав В.Зарін Зарин В. Социально-экономическая платформа „зеленых”. // МЭМО. – 1984. – №5.. В статті Л.Г.Гінцберга детально проаналізовано програмні документи „Зелених” Гинцберг Л.И. Западногерманские „зеленые” перед лицом социальных проблем. // Рабочий класс в мировом революционном процессе, 1985. – М., 1985..

Першою роботою узагальнюючого характеру стала колективна монографія „Зелені”: ідеологія і політика”, яка з’явилася в 1985 р. Див.: „Зеленые”: идеология и политика. – М., 1985. На жаль, партія „Зелених” ФРН розглядається авторами цієї праці в контексті загальноєвропейського екологічного руху, істотним недоліком цієї роботи є досить вузька джерельна база. В іншій узагальнюючій роботі „Сучасний світ очима „зелених”, колектив авторів зосередив свою увагу на виникненні і боротьбі течій всередині партії Див.: Современный мир глазами „зеленых”. / Под ред. Б.М. Маклярского. – М., 1987..

Важливими для дослідження зародження, розвитку та діяльності ПЗ стали дві взаємодоповнюючі дисертаційні роботи В.В.Дам’є і Т.В.Євдокімової, які було захищено в 1985 р. Досліджуючи різні аспекти даної теми, автори зуміли висвітлити процес формування та розвитку руху „Зелених”, його ідейно-політичну еволюцію Дамье В.В. Движение „зеленых” в ФРГ 1970 – сер. 80-х гг. Диссертация на соискание учён. степени канд. истор. наук. – М., 1985: Евдокимова Т.В. Движение „зеленых” в ФРГ 1978 – 1983 гг. Диссертация на соискание учён. степени канд. истор. наук. – Л., 1985..

Праця Л.Г.Гінцберга „Масові демократичні рухи та партія „зелених” ФРН” стала останньою, так би мовити „підсумковою” роботою в радянській історіографії за даною тематикою Гинцберг Л.И. Массовые демократические движения в ФРН и партия “зеленых”. – М., 1988.. Автор узагальнив вже відомий матеріал, проаналізував роль ПЗ у німецькому суспільстві і вірно зауважив, що внутрішньопартійна боротьба течій є найбільшою проблемою „Зелених”. Л.Г.Гінцберг залучив у своєму дослідженні широке коло джерел, деякі з них раніше не використовувалися радянськими дослідниками.

До кінця 80-х рр. ХХ ст. інтерес радянських дослідників до проблематики ПЗ зменшився в зв’язку з подіями, що призвели до розвалу соціалістичної системи. В цей час найбільш помітними стали праці В.А.Фетисової, в яких досліджується політика ПЗ та її представників щодо засобів масової інформації Фетисова В.А. Политика партии „зеленых в отношении аудиовизуальных средств массовой информации ФРГ. – М., 1989.. У пострадянській російській історіографії дослідженню „Зелених” присвячені одна із статей М.Д.Деманіса Деманис М.Д. Концепция государства в программатике „Зеленых” ФРГ в 90-е годы. // Партии и движения Западной и Восточной Европы: теория и практика. Проблемно-тематический сборник. – М, 1997. та кандидатська дисертація і декілька статей В.Ю.Щербакова Щербаков В.Ю. „Зеленые” ФРГ. От движения к партии (1977 – 1980 гг.). // Известия вузов. Северо-кавказский регион. Общественные науки. – 1998. – №1. – С. 58-65; Щербаков В.Ю. Создание общегерманской партии движений гражданского протеста „Союз 90”/„Зеленые” // Известия вузов. Северо-кавказский регион. Общественные науки. – 2001. – №3. – С. 29-35; Щербаков В.Ю. „Зеленые” в объединенной Германии 1989-1998 гг. Диссертация на соискание учён. степени канд. истор. наук. – Ростов-на-Дону, 2000..

На жаль, в незалежній Україні тема природозахисного руху в ФРН ще не стала об’єктом наукових дослідженнь. Останнім часом опубліковано кілька статей А.І.Кудряченка та Р.А.Кривоноса щодо суспільно-політичного життя в ФРН, які торкаються ПЗ, а також деякі матеріали в збірниках довідково-інформаційного характеру Див.: Кудряченко А.І. Червоно-зелений – кольори балансу. // Віче. – 2002. - №12. – С. 56-58; Кривонос Р. „Й.Фішер: немає „зеленої” зовнішньої політики, є лише німецька зовнішня політика”. // Політика і час. – 1999. - №1. – С. 36-40; Копиленко М. Політичні партії в Німеччині. Випуск 2. – К., 1997. – С. 24-25.. Значно більше уваги звертають українські вчені на таку актуальну тему німецької та світової історії, як об’єднання Німеччини. До неї зверталися такі дослідники як Г.О.Горбатчук, А.І.Кудряченко, Г.І.Калінічева, О.П.Вольська Див.: Горбатчук Г.О., Кудряченко А.І. Відносини ФРН-НДР: від визнання до єднання. – К., 1994; Кудряченко А.І. Європейська політика ФРН (1970-1991 рр.). Автореф. на здобуття наукового ступеня д.і.н. – К., 1995; Кудряченко А.І., Калінічева Г.І. Берлінський мур: холодне спорудження й гаряче падіння. // Президент. – 2003. - №2. – С. 60-63; Кудряченко А.І., Калінічева Г.І. Зведення та падіння Берлінського муру – пересторога історії. // Трибуна. – 2003. – №9-10. – С. 31-33; Вольська О.П. Падіння Берлінського муру та його вплив на розвиток масового опозиційного руху. // Вісник Київського національного університету. Історія. Випуск 53. – Київ: Київський університет, 2001. – С. 56-59., але оскільки партія „Зелених” ФРН не відігравала в об’єднавчому процесі помітної ролі, в роботах цих вчених останній не приділяється значної уваги.

Отже, існуюча на сьогоднішній час радянська і пострадянська історіографія проблеми відносно невелика і має фрагментарний характер.

Німецька історіграфія проблеми нараховує близько сотні назв досліджень, пов’язаних з різними аспектами діяльності „Зелених”, а також узагальнюючих робіт. Умовно їх можна поділити відповідно до політичних уподобань авторів на наступні напрямки: консервативний, ліберальний, марксистський та власне „зелений”. Хронологічно можна поділити ці дослідження на два періоди – до і після об’єднання Німеччини.

Німецькі дослідники консервативного напрямку оцінювали ПЗ негативно і певною мірою скептично. Навіть після першої перемоги на виборах і входження ПЗ до Бундестагу К.-П.Кабелітц і Х.-П.Зандер ставили під сумнів існування партії як такої Kabelitz K., Sander H. Bьrgerbeteiligung im Umweltschutz. // Streitsache: Bьrgerinitiativen. – Kцln, 1978.. Один із провідних західнонімецьких вчених, близький за поглядами до ХДС, Х.-Й.Веєн у своїх роботах стверджував, що ПЗ із входженням до парламенту досягла піку свого розвитку і швидко зазнає розпаду Veen H.-J. De Grьnen an die Grenzen ihres Wachstums. // Politische Studien. – 1985. – №287.. Ще одним дослідженням з негативною оцінкою „Зелених” є книга „Зелений хаос” У.Гьобеля і В.Шлафке, що побудована на цитатах програмних положень та виступів діячів ПЗ, з наступною їх негативною інтерпретацією Gцbel U., Schaffke W. Das Grьne Chaos. – Kцln, 1985.. Проте з часом оцінки діяльності та прогнози на майбутнє щодо ПЗ змінилися. Так, в книзі „Зелені” до початку 90-х років” її автори Ю.Хоффман та вже згадуваний Х.-Й.Веєн дотримуються думки, що ПЗ знаходиться на шляху до перетворення в традиційну партію. В роботі на основі широкого кола джерел та статистичного матеріалу проводиться аналіз електоральної бази ПЗ, детально досліджується процес формування та діяльності внутрішніх течій партії, особливої уваги приділено партійним з’їздам і питанням, що на них розглядалися Veen H.-J., Hoffmann J. Die Grьnen zu Beginn der neunzieger Jahre. – Bonn; Berlin, 1992..

Ліберально налаштовані німецькі історики, такі, як Г.Ланггут Див.: Langguth G. Protestbewegung: Entwicklung, Niedergang, Renaissance. Die neue Linke seit 1968. – Koln, 1983; Langguth G. Der grьne Faktor. Von der Bewegung zur Partei? – Osnabrьck, Zьrich, 1984., до сер. 80-х рр. дотримувалися досить схожих поглядів зі своїми консервативним колегами. Але саме для цієї групи в подальшому стало характерним неупереджене ставлення до „Зелених”. Найбільш визнаним серед них є Й.Рашке, який дотримується найбільш виважених оцінок стосовно ПЗ. Цей дослідник є автором кількох самостійних праць щодо „Зелених” Див.: Raschke J. Ursachen und Perspektiven des Protests. – In: Protest: Grune, Bunte und Steuerrebellen. – Reinbek, 1979; Raschke J. Soziale Bewegungen. – Fr. a. M., New York, 1987; Raschke J. Krise der Grьnen. Bilanz und Neubeginn. – Marburg, 1991., а також керівником проекту колективного дослідження основних аспектів історії та діяльності ПЗ Raschke J. (Hrsg.) Die Grьnen: Wie sie wurden, was sie sind. – Kцln, 1993.. В цій ґрунтовній праці вперше запропоновано детальну періодизацію партійної історії, яку автор починає від 1977 р. і яка визнається більшістю вчених, що займаються розробкою політико-екологічної тематики, та самими представниками ПЗ. Робота спирається на весь масив накопиченої джерельної та історіографічної бази з вивчення ПЗ в ФРН і є фундаментальною основою для подальшої розробки екологічної тематики в історії, політології, соціології та інших суспільних науках.

Для марксистської історіографії характерним було те, що більшість досліджень присвячена формуванню та еволюції масових рухів протесту і лише побіжно торкаються партії „Зелених”. Найпомітнішими є праці Ф.Карла, Р.Штейгервальда, С.Боллінгера та Б.Малека Див.: Karl F. Die Bьrgerinitiativen – soziale und politische Aspekte einer neuen sozialen Bewegung. – Fr. a. M., 1981; Steigerwald R. Protestbewegung. Streitfragen und Gemeinsamkeit. – Fr. a. M., 1982; Bollinger S., Maleck B. Denken zwischen Utopie und Realitдt. – Berlin, 1987.. Необхідно відзначити, що при застосуванні широкої документальної бази, марксисти проводили досить тенденційний, ідеологічно заангажований аналіз діяльності ПЗ і в прогнозах наближалися до представників консервативного табору.

Серед публікацій представників ПЗ, що становлять „зелений” напрямок історіографії, найбільш помітними є праці Х.Кляйнерта, колишнього депутата Бундестагу, прибічника поглядів течії „реалос”. Процеси, які проходили в партії „Зелених” ФРН, він висвітлював із позиції „з середини”. Найґрунтовнішою працею Х.Кляйнерта є дослідження „Від протесту до урядової партії. Історія Зелених” Kleinert H. Vom Protest zur Regierungspartei. Die Geschichte der Grьnen. — Fr. a. M., 1992..

В другому розділі „Нові соціальні рухи в ФРН і зародження партії „Зелених” (1977-1980 рр.)” висвітлено витоки та передісторію екологічного руху та ПЗ, що беруть свій початок в так званих „нових соціальних рухах”. Енергетична криза середини 1970-х рр. та погіршення стану екології стали основними причинами виникнення руху громадських ініціатив (ГІ). У своїй діяльності групи ГІ, що утворювалися за ініціативою громадян (звідси і назва руху ГІ), використовували методи „позапарламентської опозиції”, діяли на базисному (локальному) рівні. Групи ГІ, які організовували та брали активну участь у виступах проти впровадження шкідливих для довкілля економічних проектів, стали базою для екологічного руху. З часом для координації діяльності природозахисних ГІ на території всієї ФРН було створено Федеральне об’єднання громадських ініціатив захисту довкілля (ФОГІЗД).

Найгучніший резонанс у ФРН викликав ряд акцій протесту 1977-1979 рр. проти будівництва об’єктів ядерної енергетики (Брокдорф, Ітцхой, Вюль, Горлебен, Гронде), у яких брали участь не лише місцеві ГІ, а й активісти з різних регіонів ФРН. Проте відчутного ефекту ці акції протесту не дали. Неможливість отримання позитивних результатів лише позапарламенськими методами призвела до політизації екологічного руху. Крім того, керівництво та більшість членів „традиційних” партій виступали за подальший розвиток ядерної енергетики. Це зумовило необхідність для ГІ створення власних політичних структур, які б змогли самостійно захищати інтереси руху парламентськими методами та використати представницьку трибуну для пропаганди своїх ідей. До цього процесу підключилися групи різного ідеологічного „забарвлення”, яких часто об’єднувало лише гасло захисту довкілля. Перші успіхи на місцевих та регіональних виборах кінця 70-х рр. сприяли консолідації окремих екологічних організацій і груп. Форми, цілі та програми діяльності екологічних організацій відрізнялися одна від одної. При формуванні політичних організацій екологічного характеру, що створювали політичні партії та виборчі списки, виділилися консервативно-екологічний, поміркований і лівий типи угруповувань. Назрівала необхідність об’єднання на загальнофедеральному рівні.

Приводом до об’єднання стали вибори до Європарламенту у 1979 р., задля досягнення успіху в яких „зелені” з різних організацій вирішили утворити окреме політичне об’єднання – ОПО „ЗЕЛЕНІ”. Результати виборів (3,2%) чітко дали зрозуміти, що для успіху в політичній боротьбі необхідно розвиватися в напрямку побудови загальнофедеральної політичної партії. Ця партія повинна була б бути виразником інтересів усіх груп соціальних рухів протесту, в першу чергу через необхідність підтримки масами руху „Зелених”. На прикінці 1979 р. склалися умови для об’єднання екологічних організацій усього політичного спектру цього руху. Тому групи різного політичного відтінку пішли на контакт у справі створення партії, яку вони утворили в січні 1980 р.

Утворення ПЗ у 1980 р. сприяло консолідації природозахисних сил напередодні виборів до Бундестагу. Було розроблено і прийнято партійну програму, велася активна передвиборча агітація. Проте зусилля „Зелених” на виборах до Бундестагу 1980 р. залишилися марними. Склалася вкрай несприятлива для ПЗ ситуація. За місце федерального канцлера боролися Г.Шмідт (СДПН) і Ф.-Й.Штраус (ХДС/ХСС), тому основним сюжетом виборів стало протистояння Шмідт-Штраус. Новоутворена партія „Зелених” на виборах до Бундестагу 1980 р. отримала лише 1,5%. Таким чином, ПЗ не вдалося подолати п’ятивідсотковий бар’єр, необхідний для того, щоб потрапити до Бундестагу. Це була поразка, яка стала серйозним випробуванням для ПЗ. Аналіз цієї невдачі дав можливість ПЗ виправити недоліки і досягти успіху на наступних виборах до Бундестагу в 1983 р.

Третій розділ „Утвердження партії „Зелених” на федеральному рівні (1980-1988 рр.)” присвячений розвитку новоутвореної політичної партії в так званий „класичний” період її ранньої історії ще до об’єднання Німеччини. Поразка на виборах у 1980 р. дала поштовх до розбудови структури ПЗ. Кінець 1980-1983 рр. був часом зростання кількості членів майже на 60%, крім того, на прикінці 1982 р. ПЗ була представлена вже в 6 ландтагах (Баден-Вюртемберг, Західний Берлін, Бремен, Гамбург, Гессен, Нижня Саксонія). Це був також період значного розвитку „зеленого” екологічного руху, який поширився, крім акцій антиатомного характеру, на виступи антивоєнного спрямування. Очевидна пов’язаність проблеми ракетного озброєння та проблеми розбудови атомної енергетики, страх перед розгортанням атомної війни, а також активна діяльність блоку НАТО на території ФРН сприяли включенню ПЗ в рух за мир та роззброєння.

В 1980 р. керівництво ПЗ проголошує пріоритетність антиракетної теми у діяльності партії. Наголошувалося, що тема миру сприяє визначенню головних завдань в галузі „екології і миру” і активізує роботу місцевих організацій партії. Антивоєнні виступи проводилися за активної підтримки та участі в них „Зелених”, екологічний та антиракетний рухи взаємодоповнили один одного.

Важливою подією громадсько-політичного життя ФРН стало проведення у листопаді 1980 р. Крефельдського форуму під гаслом: „Всім нам загрожує атомна смерть. Ніяких ракет в Європі!”. Серед організаторів форуму були представники ПЗ (П.Келлі, Г.Бастіан). У форумі взяли участь кілька сотень учасників. Вони прийняли звернення, у якому закликали громадськість за допомогою тиску вплинути на керівництво країни задля роззброєння. Цей документ отримав назву „Крефельдський заклик”, і першими його підписали, крім ініціаторів форуму, велика група відомих діячів культури, науки та мистецтва. Початковою метою було отримати 1 млн. підписів, щоб показати владі незгоду громадськості із розміщенням американських ракет на території ФРН. Заклик подіяв: у демонстраціях та мітингах взяли участь сотні тисяч учасників. В червні 1981 р. під „Крефельдським закликом” стояло вже більше 1 млн. підписів, що свідчило про величезний потенціал антиракетного руху, в якому активну роль брали „Зелені”.

ПЗ взяла участь у проведенні значної кількості акцій миру, демонстрацій, збору підписів під „Крефельдським закликом”, випуску інформаційної брошюри миру, що разом визначають самостійний профіль „Зелених” у цьому русі. Прийняттям у жовтні 1981 р. "Маніфесту миру" „Зелені” проголошують свої основні підходи щодо проблеми миру та підкреслють координаційну роль партії в антивоєнному русі, особливо на базисному рівні. В „Маніфесті миру” розглядаються причини та наслідки гонки озброєнь, яка посилює небезпеку ядерної війни. Цей документ став важливою віхою в ідейно-політичній еволюції ПЗ, ним вона підтвердила свою приналежність до руху за мир і закликала до створення „суспільства екології та миру”. Головним методом боротьби ПЗ проголошувались ненасильницькі акції протесту.

На хвилі антиракетного та антиатомного протестного руху ПЗ вдається покращити свої результати на місцевих та земельних виборах. Прийняття напередодні парламентських виборів програми „Раціонально працювати, солідарно жити” (січень 1983 р.) дає ПЗ чітку соціально-економічну платформу, зрозумілу виборцям. Крім того, ПЗ заручилася підтримкою на виборах з боку профспілкових організацій. Ці фактори сприяли тому, що партія „Зелених” на виборах до Бундестагу 6 березня 1983 р. отримує 5,6% голосів і проводить до парламенту 27 своїх представників. Цей успіх забезпечив підтримку громадських рухів протесту з парламентської трибуни. Важливим був і той факт, що вперше за багато років було зруйновано монополію трьох партій (ХДС/ХСС, СДПН, ВДП) на владу. „Зелені” із входженням до Бундестагу не втратили зв’язку з громадськими рухами, а продовжували активно брати участь в акціях протесту антиатомного та антивоєнного характеру.

Характерним явищем для ПЗ в цей період також були суперечки в середині партії. Весь так званий „класичний” період (1980-1988 рр.) можна ще назвати „епохою течій”. Постійна боротьба течій призводила до постійних внутрішніх криз. Витоки цих криз були закладені ще напередодні створення ПЗ в 1980 р., коли за вплив боролися організації різних ідеологічних напрямків: право-консервативного („Зелена акція – Майбутнє”), помірковано-центриського („Зелені списки захисту довкілля”, партія „Товариство незалежних німців”) та ліво-радикального („альтернативні” та „строкаті” списки, окремі групи „нових лівих”).

Провідну роль у виборі подальших цілей ПЗ та шляхів їх досягнення відіграли два основні партійні крила: це так звані „фундаменталісти” („фундіс”) та „реалісти” („реалос”), що боролися за вплив в партії. Основним предметом протистояння була позиція партії в представницьких органах влади і можливість участі її в коаліційних урядах. Представники груп, які називали себе „фундіс” (П.Баро, П.Келлі), були тісно пов’язані з позапарламентськими рухами протесту і вважали, що необхідно зосереджуватися на масових акціях, і категорично відкидали можливість будь-якої політичної коаліції, проголошуючи це фундаментальною основою існування ПЗ. На відміну від них „реалос” (Й.Фішер, Х.Кляйнтер) вважали, що необхідно досягати позитивних результатів шляхом реальних політичних успіхів через співробітництво з соціал-демократами.

Першим серйозним приводом для протистояння між течіями партії стала перемога „Зелених” в 1983 р. на виборах до ландтагу Гессена. Отримавши 5,9% голосів, вони стали бажаним партнером для соціал-демократів у створенні коаліційного уряду. Рішенням більшості членів гессенської земельної організації ПЗ в грудні 1985 р. був сформований перший „червоно-зелений” уряд, який проіснував до лютого 1987 р. Першим „зеленим” міністром став лідер „реалістів” Й.Фішер, який і очолив відомство захисту довкілля Гессена.

Необхідно зазначити, що в тому чи іншому партійному крилі протягом різного проміжку часу існували менші течії, фракції та групи, які істотно впливали на розвиток ПЗ. Серед „фундіс” виділяють „радикальних екологістів”, „екосоціалістів”, групу „Ліві серед „Зелених”, „Лівий форум”, а серед „реалос” – „еколіберталістів”, „екокапіталістів” та „критичних реалос”. Всі спроби створити угрупування партійного „центру”, яке було б здатне примирити дві основні течії, закінчувалися переходом „центристів” на бік однієї з течій.

В 1987-1988 рр. проблема боротьби течій досягла своєї „критичної межі”. Ці роки ще отримали назву „періоду поляризації”, що характеризувався загостренням боротьби між течіями, а також прагненням позафракційної більшості до єдності в партії. В результаті тиску з боку рядових членів на керівництво ПЗ вдавалося досягати компромісу та уникати розколу, хоча протистояння продовжувалося і в наступні роки, а найбільш радикальні супротивники змушені були залишати лави партії (наприклад, з боку „реалос” це О.Шіллі, з боку „фундіс” – Ю.Реєнтс).

Наслідком суперечок стало внутрішнє ослаблення партії, скорочення її чисельності, а також зниження рівня популярності. Таким чином, партія потрапила в політичну кризу, з якої вона вибиралася довго і з великими зусиллями. До того ж, ця криза була підсилена процесами демократизації в НДР, які закінчилися швидким об’єднанням Німеччини, до якого ПЗ виявилася неготовою.

У четвертому розділі „Процес об’єднання Німеччини і оформлення партії “Союз 90/Зелені” (1989-1993 рр.)” досліджується трансформація партії „Зелених” ФРН напередодні і після об’єднання Німеччини.

Внутрішньопартійні суперечки в середовищі „Зелених” відчутно знизили авторитет партії в суспільстві, але ще однією проблемою для „Зелених” стала досить невдала позиція щодо „німецького питання”. Не маючи єдиної твердої лінії в політиці щодо проблеми „двох Німеччин”, ідеологи ПЗ не змогли вчасно визначити настрої своїх виборців і це призвело до відчутних політичних втрат. Виборці рішуче відкидали як ідею подвійної німецької державності, так і варіант поетапного об’єднання НДР і ФРН, які були популярні серед лідерів ПЗ. Ослаблення ПЗ через внутрішні суперечки у поєднанні з позицією несприйняття моделі об’єднання, яку пропонував уряд Г.Коля, призвело до поразки на перших загальнонімецьких виборах до Бундестагу в грудні 1990 р. Масова підтримка населенням політики уряду ХДС/ХСС зменшувала вплив навіть СДПН, не кажучи вже про ПЗ, яка взагалі опинилася на межі зникнення. Але така політика була виправдана з позиції стратегічної необхідності: ПЗ повинна була зберегти власний профіль. Крім того, більшість застережень „Зелених” щодо негативних наслідків стрімкого об’єднання Німеччини незабаром справдилися. Соціально-економічні проблеми, пов’язані з інтеграцією бувшої НДР, боляче вдарили по населенню, і ПЗ змогла відновити свою популярність. Про це свідчать результати подальших виборів до ландтагів та Бундестагу.

Однак на прикінці 1990 р. склалася загрозлива ситуація зникнення ПЗ з політичної арени ФРН. „Зелені” в „старих” землях вперше після виборів 1983 р. не зуміли здолати 5% бар’єр. Майже формальну присутність в Бундестазі „Зелені” зберегли лише за рахунок двох своїх колег з „нових” земель, які пройшли до парламенту за списком передвиборчого об’єднання „Союз 90”/„Зелені”. В такій ситуації вихід з кризи вбачався в об’єднанні з організаціями громадського протесту колишньої НДР.

Основною мотивацією масових рухів громадського протесту НДР у 1989 р. було