ІНСТИТУТ ЗЕМЛЕРОБСТВА

УКРАЇНСЬКОЇ  АКАДЕМІЇ  АГРАРНИХ  НАУК

ЧЕКРІЗОВ  Іван  Олексійович

УДК 631.51.63(091)

ІСТОРИЧНИЙ  АСПЕКТ РОЗВИТКУ

ОСНОВНОГО  ОБРОБІТКУ  ҐРУНТУ

НА  ПОЛТАВЩИНІ

Спеціальність

06.04.01. – Історія сільськогосподарських наук

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеню
кандидата сільськогосподарських наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Центрі історії аграрної науки Державної наукової сільськогосподарської бібліотеки та на Полтавській державній сільськогосподарській дослідній станції ім. М.І. Вавилова УААН

Науковий керівник: кандидат сільськогосподарських наук, професор,

заслужений працівник сільського господарства України

Вергунов Віктор Анатолійович,

Державна наукова сільськогосподарська бібліотека,

директор.

Офіційні опоненти: доктор сільськогосподарських наук, професор,

Малієнко Анатолій Митрофанович,

Інститут землеробства УААН,

завідувач лабораторії обробітку ґрунту та боротьби з бур’янами

кандидат сільськогосподарських наук,

Коваленко Нінель Павлівна,

Державний педагогічний університет ім.. В.Г. Короленка,

доцент кафедри ботаніки

Провідна установа: Полтавська державна аграрна академія Мін АП України

Захист дисертації відбудеться “19 ” січня 2005 р. о 10 годині

на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д .361.01 при Інституті землеробства УААН
(08162, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, смт Чабани, т. 266-11-07)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту землеробства
Української академії аграрних наук

Автореферат розісланий " 17 " грудня 2004 р.

Вчений секретар

Спеціалізованої ради Л.О. Кравченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У системі землеробських заходів обробіток ґрунту є одним з дієвих за впливом на формування продуктивності польових культур. З ним тісно пов’язані ерозійні процеси та рівень мінералізації органічної речовини ґрунту. Обробіток потребує значних витрат матеріально-енергетичних, трудових ресурсів. Обробітком ґрунту оптимізуються забезпеченість культурних рослин елементами мінерального живлення, вологою, значною мірою визначається кінцева продуктивність агроценозів. Тому проблеми, пов’язані з визначенням найдоцільнішої системи обробітку ґрунту, з урахуванням конкретних особливостей місця і часу, ґрунтово-кліматичних та соціально-економічних, завжди мали велику актуальність, а тим більше – за сучасної екологічної, економічної, енергетичної, продовольчої ситуації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження, що складають зміст даної дисертації, виконані на Полтавській державній сільськогосподарській дослідній станції ім. М.І. Вавилова в рамках державної науково-технічної програми УААН на 2001-2005 рр. за шифром 1/2, номер державної реєстрації 0102V004702.

Мета і задачі дослідження. Проаналізувати історію становлення системи основного обробітку ґрунту у регіоні протягом останніх двох століть, спрогнозувати шляхи його удосконалення на чорноземах Лівобережного Лісостепу України на ближчу перспективу. Поставлена мета вирішувалася виконанням таких завдань:–

зібрати і проаналізувати відомості про обробіток ґрунту на Полтавщині, в інших регіонах до перших наукових розробок з цієї проблематики на Полтавському дослідному полі;–

узагальнити результати вивчення обробітку ґрунту Полтавським дослідним полем з початку його заснування;–

проаналізувати програми та результати наукових звітів про обробіток ґрунту Полтавською сільськогосподарською дослідною станцією з 1910 по 1930 рр.;–

визначити роль і місце вимог травопільної системи землеробства щодо обробітку ґрунту;–

узагальнити результати досліджень з обробітку ґрунту на станції з середини 50-х до середини 70-х років;–

оцінити результати запровадження в господарствах Полтавщини ґрунтозахисного безполицевого обробітку ґрунту з середини 70-х до кінця 80-х років;–

визначити в історичному аспекті основні чинники впливу на формування мети основного обробітку ґрунту в землеробстві і на цій основі оцінити сучасний стан застосування безполицевого ґрунтозахисного обробітку ґрунту сільськогосподарськими підприємствами області, та спрогнозувати шляхи подальшого його удосконалення.

Об’єкт досліджень – динаміка розвитку та становлення способів основного обробітку ґрунту під провідні польові культури в умовах недостатнього та нестійкого зволоження лівобережного Лісостепу України.

Предмет досліджень – аналіз результатів наукового вивчення та практичного застосування різних способів основного обробітку ґрунту на Полтавщині під провідні польові культури протягом останніх двох століть.

Методи досліджень. У дисертаційній роботі приведені результати вивчення різних способів обробітку ґрунту, одержаних в дослідах, які проводилися польовим методом з дотриманням основної його вимоги – принципу єдиної логічної різниці. Трансформацію основного обробітку ґрунту в хронологічній послідовності – порівняльно-історичним методом, який дає змогу виділити загальні і особливі тенденції його розвитку та прогнозувати і моделювати його на майбутнє.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше на основі матеріалів найстарішої в Україні Полтавської державної дослідної станції, аналізу літературних джерел та узагальнення виробничого досвіду всебічно проаналізовано в історичній послідовності загальні закономірності формування заходів і способи основного обробітку ґрунту та на цій основі визначено підходи до прогнозу розвитку цієї ланки землеробства у перспективі в одному з традиційно землеробських регіонів країни – Полтавщині.

Практична значення отриманих результатів. Аналіз матеріалів щодо практичного застосування та наукового вивчення майже двохсотрічний період переконливо доводить, що одним з найперспективніших напрямів удосконалення системи основного обробітку ґрунту під основні польові культури на Полтавщині є зменшення глибини розпушування ґрунту та ведення його без обертання скиби.

Це дає аргументовані підстави сьогодні, коли він продовжує лишатись одним з провідних агротехнічних заходів поліпшення умов життя, росту і розвитку культурних рослин в агроценозах, коли з обробітком ґрунту безпосередньо пов’язані значні витрати матеріально-технічних, енергетичних, трудових ресурсів, часу та перманентне погіршення агрохімічних та агрофізичних властивостей ґрунту, вважати і рекомендувати виробництву приоритетний шлях дальшого удосконалення обробітку – його мінімалізацію.

Особистий внесок здобувача: полягає в проведенні дослідницької роботи по з’ясуванню історичних аспектів розвитку і становлення основного обробітку ґрунту протягом останніх двохсот років за умов недостатнього та нестійкого зволоження лівобережного Лісостепу України – на Полтавщині.

Здобувач зібрав, проаналізував, вивчив і узагальнив значний обсяг історичних, статистичних матеріалів, звіти науково-дослідних установ, результати виробничої діяльності господарств області.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційної роботи доповідалися:–

на річних наукових конференціях Полтавської ДСГДС. м. Полтава, 2002, 2003 рр.;–

на науково-практичному семінарі "Актуальні проблеми аграрної науки та освіти України". м. Київ, 2003 р.;–

на конференції молодих істориків освіти, науки і техніки. м. Київ, 2003 р.;–

на науковій конференції присвяченій 75-річчю заснування кафедри землеробства Полтавської ДАА. м. Полтава, 2004р.;–

на виїзному засіданні науково-методичної ради Інституту землеробства УААН. м. Полтава, 2004 р.

Публікації. Основні результати дисертаційної роботи були викладені впродовж 2000-2004 рр. в 8 друкованих працях [1-8], з них у фахових виданнях 5.

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота викладена на 171 сторінці машинописного тексту. Вона складається з вступу, шести розділів, висновків, рекомендацій виробництву та переліку використаних джерел із 167 найменувань, у тому числі іноземних – 64. У роботі наведено 22 таблиці.

ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі сформульована актуальність досліджень, їх наукова новизна та мета дисертаційної роботи.

Розділ 1. Виникнення землеробства. Обробіток ґрунту в давні часи історії людства. Характеризується виникнення та становлення обробітку ґрунту з часу виникнення землеробства в період формування ранніх цивілізацій, його місце у відтворювальному господарстві, аналізуються досягнення античного землеробства.

Застосування людиною обробітку ґрунту за допомогою “землекопальної палиці” з метою вирощування придатних для харчування рослин, історична наука датує епохою неоліту – нового кам’яного віку на різних його етапах, залежно від регіональних особливостей природних умов.

Але такий спосіб забезпечення людини харчуванням відігравав дуже незначну роль, панівною формою діяльності лишалась привласнювальна (полювання, збирання, рибальство). Ефективність землеробської діяльності первісної людини помітно зросла, коли на зміну “землекопальної палиці” прийшло більш досконале знаряддя для обробітку ґрунту – мотика.

Але і мотикове землеробство за умов помірного та континентального клімату, важких ґрунтів, не могло бути основним джерелом забезпечення людини продуктами харчування. Більш логічним і аргументованим є погляд, що поряд з мотиковим землеробством у ті часи племена займались розведенням великої рогатої худоби, овець, кіз, свиней, коней. Значне місце займали привласнювальні форми господарства – збиральництво, полювання, рибальство.

Землеробство, як самостійну і провідну галузь відтворювального господарства і одночасно основного фактору економічної осілості, доречніше прив’язувати не до освоєння людиною мотикового обробітку ґрунту та вирощування окремих злакових і зернобобових культур, а до обробітку ґрунту першими елементарними знаряддями, в які впрягли одомашнену худобу – волів, коней, буйволів. Це була значима технологічна революція в історії людства. Сучасні експерименти з археологічними моделями примітивних дерев’яних плугів засвідчили підвищення продуктивності праці порівняно з мотичним обробітком у 50 разів. Це було основною передумовою переходу від привласню вальної до виробничої діяльності людства.

Наші уявлення про землеробство і обробіток ґрунту у первісної людини формувались в основному на підставі археологічних джерел. З кінця другого тисячоліття до н.е. з’являються перші письмові джерела, які засвідчують особливості ведення землеробства у ті часи. З них відомо про паровий обробіток на Близькому Сході. Наприклад, в Іудеї це до певної міри пов’язувалось з релігійними канонами. Вважалось, що земля повинна парувати через шість років, як це робить людина, відпочиваючи на сьомий день, беручи за приклад Бога-Творця Всесвіту.

Глибше і ширше почав висвітлюватися землеробський досвід в античній літературі. Відомості про особливу роль обробітку ґрунту в справі ефективнішого використання землі і одержання на ній більшої кількості продукції можна зустріти в письмових пам’ятках древньогрецьких і римських авторів. У Гомерівській Іліаді, за 1000 років до нашої ери, йдеться про значення пару і глибини його обробітку. Інший грецький публіцист Феофраст (370-285 рр. до н.е.) досить ґрунтовно для свого часу висловлює думку про сівбу і обробіток ґрунту, підкреслюючи особливу роль диференційованого застосування глибини обробітку ґрунту залежно від кліматичних особливостей тієї чи іншої місцевості. Та більш фундаментальну спадщину про античне землеробство залишили римські письменники і агрономи: Катон, Варрон, Вергілій, Колумелла, Пліній та ін. З їх праць відомо, що землеробство Візантійської та Римської імперій досягло високого рівня, і для свого часу було досить розвинутим і прогресивним.

Розділ 2. Землеробство середніх віків до епохи технічних революцій. З початком завоювання Римської імперії варварськими племенами, послідуючими війнами, хрестовими походами, інквізицією, нетерпимістю католицизму, іншими потворними соціально-політичними явищами спостерігається регрес, занепад у всіх сферах діяльності людини європейського континенту, у тому числі і сільському господарстві. Ця похмура доба середніх віків у Європі (з кінця V до XVII століття н.е.), майже нічого не додала до того, що знали і вміли древні греки і римляни.

Документи середніх віків свідчать, що за часів Карла Великого (742-814 рр.) домінуючою галуззю сільського господарства Європи ще залишалось тваринництво. Про те, що і у нас на Україні, і Полтавщині зокрема, довгий час скотарство залишалось провідною галуззю сільськогосподарського виробництва можна довідатись із даних “Рум’янцевської описі” 1767 року. Із її даних , які характеризують господарський стан у населених пунктах, які входили до Переяславльського полку, у порівнянні з переписом у цих же населених пунктах 1900 року, видно: на 100 десятин землі, що засівалась у 1767 р. припадало 82 голови робочої худоби, а у 1900 р. лише 29. Тобто, значна частина робочої худоби у середині 18 столітті зовсім не була потрібна для землеробства і, отже, скотарство у ті часи ще відігравало роль головної товарної галузі.

Основним знаряддям для обробітку ґрунту був український важкий дерев’яний двоколісний плуг (сабан). Тільки таким міцним і надійним знаряддям можна було виорати на 5-6 вершків важкий полтавський чорнозем. Щоб орати цим плугом такі ґрунти на необхідну глибину, необхідно було впрягати у нього 3-4 пари сильних волів. Бідняцьким господарствам доводилось обробляти свій наділ первісним знаряддям – ралом. Часто ґрунт після жита, гречки засівали без всякого попереднього обробітку. Тільки після розкидання насіння поле волочилось боронами, або проводилось розпушування ґрунту ралом.

На Полтавщині залізні плуги почали використовуватись у другій половині ХІХ століття. Процес заміни дерев’яного плуга залізним проходив дуже швидко. Якщо у 1900 році у селянських господарствах ще налічувалось біля 70 тис. дерев’яних плугів, або 36%, то у 1910 р. частка дерев’яних плугів скоротилася до 4%. Із введенням залізного плуга на Полтавщині потреба у робочій худобі скоротилася у два рази, а робітників на одну третину. Одночасно відбувся перехід з тяги волами на більш продуктивну кінську тягу.

У країнах західної Європи, за умов достатнього зволоження і невисокого рівня природної родючості ґрунтів, обов’язковою умовою ефективного ведення землеробства вважався глибокий обробіток ґрунту з обертанням скиби. Цю ідею в основному розділяли, підтримували і рекомендували застосовувати на практиці провідні вчені-агрономи Росії тих часів.

Першу спробу порушити існуючі стереотипи у поглядах на глибину обробітку ґрунту під озимі було зроблено на Полтавщині у кінці 80-тих років 19 сторіччя. Цю ініціативу проявив князь Кудашев Володимир Олександрович, власник маєтку у селі Кірьяківка кременчуцького повіту Полтавської губернії (нині село Глобинського р-ну Полтавської обл.). На підставі результатів 12-ти річних дослідів він прийшов до висновку, що на переважно чорноземних ґрунтах і посушливого клімату під озимі слід застосовувати мілкий, а не глибокий обробіток.

Розділ 3. Вивчення обробітку ґрунту на Полтавщині. У 1865 році, майже відразу після скасування кріпацтва, за ініціативою кн. С.В. Кочубея було засновано Полтавське сільськогосподарське Товариство. Основним своїм завданням воно вважало пошуки такої системи ведення сільського господарства, яка б за нових економічних умов забезпечувала його високу стабільність і прибутковість. Уже з перших років існування у Товаристві виникає ідея про заснування полів і ферм для сільськогосподарських дослідів. Майже через 20 років такий заклад було засновано. У листопаді 1884 року обирається перша рада Полтавського дослідного поля. Перші досліди було закладено у серпні 1985 року.

Одним з провідних, першочергових питань, які передбачалося з’ясувати програмою польових досліджень Полтавського дослідного поля, було вивчення впливу глибини обробітку ґрунту на врожайність озимої пшениці, жита, ярої пшениці, вівса. У звітах за перші роки досліджень спостерігається певна тенденція зростання врожайності при поглибленні оранки з 13,5 до 20 і з 20 до 27 см. Поглиблення оранки забезпечувало підвищення врожайності зерна пшениці на 4,3-6,5%. Аналогічна тенденція впливу глибини оранки спостерігалась у дослідах з житом, ярою пшеницею, вівсом.

Та згодом спостерігаються зміни у поглядах вчених Поля щодо впливу глибини оранки. Маньковський К.Г. підводячи підсумки дослідів по вивченню глибини обробітку ґрунту під озимі та ранні ярі зернові за 20 років, досить чітко наголошує, що поглиблення оранки з 13,5 до 20 і з 20 до 27 см хоч і забезпечує певне підвищення врожайності зерна озимої пшениці, жита, ярої пшениці, вівса, але це підвищення незначне. Часто витрати, пов’язані з поглибленням обробітку, не компенсуються одержаним приростом продукції. Тут же він констатує, що поглиблення оранки парів, підвищуючи вологість верхніх шарів ґрунту, може служити одним із заходів боротьби
з посухами, але вплив його на врожайність озимих значно слабший, ніж час їх оранки. Тому, якщо треба вибирати – орати мілко і прискорити обробіток, чи орати глибоко і його затягти, то слід вибирати перше.

У перші роки 20 століття на Досліднім полі перевіряється ефективність мілкого обробітку (на 5 см) запропонованого у “Новій системі землеробства” І.Е. Овсінським. Дослід проводився протягом п’яти років (1900-1904 рр.) з озимим житом.

Таблиця 1.

Вплив
глибини обробітку раннього пару на врожайність озимого жита, ц/га.

Роки | Оранка на 20 см | Розпушування ґрунту на 5 см

1900 | 20,4 | 17,4

1901 | 18,9 | 16,1

1902 | 29,1 | 28,1

1903 | 2,1 | 4,0

1904 | 25,9 | 22,4

Середнє за 5 років | 19,6 | 17,7

Одержані результати досліджень Полтавського дослідного поля не давали підстав стверджувати про переваги мілкого обробітку, запропонованого І. Овсінським.

У 1910 році відбулася реорганізація Дослідного поля в сільськогосподарську дослідну станцію. На ній відкриваються нові відділи, розширюється і поглиблюється тематика наукових досліджень, їй підпорядковуються як центральній науковій установі мережа нових наукових закладів Полтавської губернії.

Через чотири роки після утворення станції розпочалася перша світова війна, потім революції, громадянська війна. Всі ці події негативно впливали на діяльність станції. У 1924 році підводяться підсумки роботи установи за 40 років. У працях станції (випуски 35 і 42) на підставі сорокарічних досліджень з вивчення обробітку ґрунту даються рекомендації виробництву – під озимі і ярі зернові орати не глибше 11-13,5 см, але як можна раніше. При цьому вказується, що до таких висновків дійшли виходячи не тільки із власних досліджень, а також і інших дослідних установ України. Зокрема, Драбівської с-г дослідної станції, Харківської обласної с-г дослідної станції Одеського дослідного поля.

У повному обсязі науково-дослідну роботу на Полтавській сільськогосподарській дослідній станції було відновлено у 1926 році. Закладаються нові досліди і по обробітку ґрунту. Вони виконувались в трипільній сівозміні: пар ранній (травневий) – озиме жито – ярі культури. Вивчався вплив оранки на 25-10 см під такі культури: озиме жито, ярий ячмінь, горох, квасоля, цукрові буряки, соняшник, кукурудзу, картоплю.

Результати цього досліду свідчили, що при поглибленні оранки з 10 до 25 см урожайність більшості культур не зростала.

Таблиця 2.

Вплив
глибини основного обробітку ґрунту на врожайність
основних сільськогосподарських культур, ц/га.

Культури | 1928 р. | Середнє за три роки
(1926-1928)

оранка
на 10 см | оранка
на 25 см | оранка
на 10 см | оранка
на 25 см

озиме жито | 15,8 | 15,7 | 24,6 | 24,3

ярий ячмінь | 15,1 | 13,4 | 19,1 | 19,0

горох | 7,9 | 7,9 | 7,9 | 8,1

кукурудза | 21,6 | 21,0 | 27,8 | 27,7

квасоля | 7,6 | 8,7 | 8,5 | 8,4

соняшник | 11,8 | 12,4 | 14,7 | 16,4

цукрові буряки | 233 | 231 | 196 | 204

кормові буряки | 296 | 295 | 241 | 261

столові буряки | 225 | 225 | 206 | 210

картопля | 181 | 204 | 118 | 133

Лише у соняшника, картоплі та кормових буряків продуктивність була дещо вищою при оранці на 25 см. Отже результати цих нетривалих досліджень повністю узгоджуються з висновками, які було зроблено за підсумками сорокарічної роботи на станції по вивченню впливу різної глибини обробітку на врожайність сільськогосподарських культур. Але про переваги мілкого обробітку на тривалий час забули у зв’язку з впровадженням у країні травопільної системи землеробства, обов’язковим елементом якої була оранка на глибину не менше 20 см.

Невиконання цієї вимоги, або пропаганда мілкого обробітку, розцінювалась як економічне шкідництво і до порушників застосовували дуже жорстокі репресивні дії. У зв’язку з тим. що найвищі ешелони адміністративно-партійного апарату, з його невичерпними репресійними можливостями, схвалили і підтримали травопільну систему землеробства, і її основний обробіток – оранку культурними плугами з передплужниками на глибину не менше 20 см, результати досліджень переваги мілкого обробітку, одержані у першій третині ХХ століття великою кількістю науково-дослідних установ розташованих у посушливих, недостатнього та нестійкого зволоження регіонах, залишилися нереалізованими.

Розділ 4. Критика травопільної системи землеробства. Нові підходи до обробітку ґрунту. У зв’язку з тим, що травопільна система землеробства була офіційно схвалена центральними партійним, державним апаратом, що її особисто підтримував Сталін, вона, її обов’язковий елемент оранка на глибину не менше 20-22 см, вважались найпередовішим, найдосконалішим досягненням сільськогосподарської соціалістичної науки і практики. У той же час, впровадження її у виробництво, далеко не забезпечувало тих результатів і переваг, які їй приписували.

Тому, після смерті Сталіна оцінка травопільної системи різко міняється. Вона гостро критикується. Лише один її елемент залишається поза критикою – обробіток ґрунту.

Саме у середині 50-тих років минулого століття у країні починають формуватися нові погляди щодо системи основного обробітку. Це пов’язано з виробничою та науковою діяльністю рільника колгоспу “Заповіти Леніна” Шадринського району Курганської області Т.С. Мальцева. Він запропонував один раз за ротацію в 5-ти – 6-типільної сівозміни проводити глибоке (на 40-50 см) безполицеве розпушування ґрунту в чистому пару спеціальними плугами без полиць. У решті полів обробіток здійснюється мілкий обробіток – на 7-8 см дисковими знаряддями зразу ж після збирання попередника. У Радянському Союзі, у т.ч. і в Україні починається масове вивчення нової системи обробітку ґрунту.

Результати цих досліджень на Україні глибоко і всебічно аналізує Ф.А. Попов у книзі “Обробіток ґрунту під польові культури” (1969 р.). Висновок однозначний – плужний полицевий обробіток ефективніший, ніж система, запропонована Мальцевим. Вивчаючи це ж питання, колектив науковців Українського інституту землеробства у монографії “Устойчивость земледелия – проблемы и пути решения” (1986, 1993), по-суті, приходить до того ж висновку, але зазначає, що заміна оранки мілким на 8-12 см розпушуванням дисковими знаряддями під озимі, а за певних умов і під ярі колосові культури, часто забезпечує вищу врожайність.

Перші виробничі випробування системи обробітку ґрунту в Полтавській області було здійснено у 1954 р. Наукові дослідження на Полтавській ДСГДС розпочато восени 1957 року під озиму пшеницю по стерновому попереднику, а восени 1958 року після кукурудзи на силос. У цих дослідах спостерігалась досить чітка тенденція позитивного впливу зменшення глибини обробітку ґрунту під озиму пшеницю. Характер впливу обробітку на врожайність зерна озимої пшениці не змінився і у стаціонарному досліді (1967-1974 рр.). У середньому за сім років спостерігалась досить помітна тенденція зростання врожайності пшениці при зменшенні глибини обробітку ґрунту.

У цім досліді при оранці і плоскорізному розпушуванні на однакову глибину врожайність просапних культур була майже тотожною.

Таблиця 3.

Вплив
способів основного обробітку ґрунту на врожайність озимої пшениці
(попередник – озима пшениця), ц/га.

Способи обробітку ґрунту | Роки | Середнє
за 4 роки

1958 | 1959 | 1962 | 1963

оранка з боронуванням на 28-20 см | 20,2 | 7,7 | 21,6 | 10,1 | 14,9

оранка з боронуванням на 10-12 см | 24,3 | 10,2 | 22,1 | 9,7 | 16,6

дискування в 2 сліди на 8-12 см | 21,0 | 10,1 | 20,1 | 11,0 | 15,6

Таблиця 4.

Вплив
способів основного обробітку ґрунту на врожайність озимої пшениці
(попередник – кукурудза на силос), ц/га.

Способи обробітку ґрунту | Роки | Середнє
за 4 роки

1959 | 1961 | 1963 | 1964

оранка з боронуванням на 18-20 см | 12,1 | 30,1 | 12,8 | 13,1 | 17,0

оранка з боронуванням на 10-12 см | 12,7 | 31,7 | 13,6 | 14,6 | 18,2

дискування в 2 сліди на 8-12 см | 17,2 | 37,3 | 13,3 | 12,9 | 20,2

Таблиця 5.

Вплив
заходів обробітку ґрунту в дев’ятипільній сівозміні на врожайність
озимої пшениці (стаціонарний дослід), середнє 1968-1974 рр., ц/га.

Способи обробітку ґрунту | Попередники озимої пшениці

жито в суміші з озимою викою на зелений корм | горох | кукурудза
на силос

різноглибинна оранка під всі культури сівозміни в т.ч. під озиму пшеницю на 20-22 см | 30,9 | 32,1 | 33,0

поверхневий обробіток на 8-10 см під озиму пшеницю, під решту культур сівозміни різноглибинна оранка | 31,5 | 34,5 | 33,6

поверхневий обробіток на 8-10 см під озиму пшеницю і решту культур рядового посіву (в 6 полях з 9), під просапні – різноглибинна оранка | 31,6 | 33,3 | 34,5

Таким чином, у дослідах Полтавської ДСГДС, розпочатих у середині 50-тих років і закінчених у середині 70-тих, одержано результати, які узгоджувалися з висновками науковців станції кінця 20-тих років минулого століття (часу офіційно-державного запровадження на всій території колишнього СРСР травопільної системи землеробства і її обов’язкового елементу оранки на глибину не менше 20-22 см).

Але результати цих розробок не внесли ніяких змін у існуючу, притаманну травопільному землеробству, систему обробітку ґрунту, яка застосовувалась у господарствах області.

Розділ 5. Безполицевий обробіток на Полтавщині. Якщо у кінці ХІХ століття та у першій третині минулого століття у дослідах порівнювалась ефективність оранки на різну глибину, то починаючи з середини 50-тих років на підготовці ґрунту під озимі стали широко вивчати дискові знаряддя, обробіток якими проводився на 8-10 см. Результати таких досліджень проведених у степовій та лісостеповій зонах України з середини 50-тих років до середини 70-тих свідчили про відчутну перевагу поверхневого обробітку під озиму пшеницю після гороху, кукурудзи на силос та інших попередників.

Та не зважаючи на все це, у ті часи, ніхто ні в науці, ні з виробництва не взяв на себе відповідальність активно і результативно вести роботу по впровадженню нових способів обробітку ґрунту під озимі. Це, у повній мірі стосується і науковців Полтавської ДСГДС, де у дослідах тих часів спостерігалась безумовна перевага поверхневого обробітку під озимі дисковими знаряддями порівняно з оранкою.

У рекомендаціях Міністерства сільського господарства Української РСР по вирощуванню високих врожаїв озимих (1975 р.) основним способом підготовки ґрунту у лісостеповій зоні вважається оранка.

Зрушення у запровадженні нової для Лісостепу системи обробітку ґрунту почалося за ініціативою першого секретаря Полтавського обкому КПУ Ф,Т. Моргуна. Для цього були всі необхідні передумови: нагальна потреба захисту орних земель від ерозії і дефляції, попередні напрацювання дослідної мережі Казахстану та Степу і Лісостепу України стосовно ефективності поверхневого обробітку ґрунту, безполицевого обробітку в сівозмінах. Потрібна була лише рішуча зацікавлена людина, при тому наділена широкими владними повноваженнями.

З 19974 року за ініціативою Ф.Т. Моргуна починається масове освоєння виробництвом області нових способів обробітку ґрунту. Під озимі – мілкого (поверхневого) до 10-12 см, під ярі зернові – плоскорізного – на 18-22 см. Дещо пізніше розпочато застосування плоскорізного обробітку під просапні культури – цукрові буряки, кукурудзу на зерно. Заміна оранки поверхневим обробітком під озимі супроводжувалось не тільки вищим економічним зиском, а й помітним підвищенням урожайності – на 2-5 ц/га. Під ярі зернові культури заміна оранки на 18-22 см плоскорізним розпушуванням на таку ж глибину забезпечувало менш відчутне зростання врожайності, але мала вищу економічну ефективність та організаційні переваги завдяки віщій продуктивності заходу. Під просапні культури – цукрові буряки, кукурудзу, застосування глибокого плоскорізного обробітку не супроводжувалось зменшенням урожайності, порівняно з оранкою, виконаною на ту ж глибину.

Майже 15-ти річний досвід господарств Полтавської області з широкого застосування безплужного обробітку ґрунту, його висока виробнича і економічна ефективність, широко популяризується у пресі. Полтавщина у кінці 70-тих – 80-тих роках стає землеробською “Меккою” країни. Мабуть, не було жодної аграрної області Союзу, делегація якої не побувала у господарствах Полтавського краю.

Але поряд із схваленням і підтримкою переходу господарств області на нову систему обробітку ґрунту, немало було і гострих критичних зауважень, взагалі неприйняття Полтавського “широкомасштабного” експерименту. Зокрема у журналі “Земледелие”, який зробив дуже багато для популяризації полтавського досвіду, у квітневому і травневому випусках за 1988 рік публікується низка гострих критичних матеріалів.

Чого ж домоглися господарства Полтавщини, впровадивши на основній частині орних земель безплужний обробіток ґрунту? У монографії “Відтворення родючості ґрунтів у ґрунтозахисному землеробстві” Шикула М.К. приводить дані Держстатуправління УРСР про “Урожайність зернових культур у Полтавській та областях, що оточують її по периметру і в середньому по Україні за 1976-1990 рр.”

У перші п’ять років (1976-1980 рр.) освоєння господарствами Полтавщини технологій безплужного обробітку ґрунту, по врожайності зернових область поступалася п’яти сусіднім (Черкаська, Київська, Дніпропетровська, Харківська, Кіровоградська), випереджаючи тільки Сумську і Чернігівську області.

У наступні п’ять років (1981-1985 рр.) за рівнем урожайності зернових Полтавська область поступалася лише Черкаській. І у наступній п’ятирічці – 1986-1990 рр. Полтавська область за цим показником поступається лише Черкаській. Та, якщо рівень врожайності зернових на Черкащині у роки початку освоєння Полтавщиною нової системи обробітку ґрунту, перевищував полтавський на 5,7 ц/га, то у 1986-1990 рр. ця перевага скоротилася до 2,2 ц/га.

Таким чином, масовий перехід господарств області на безплужний обробіток дав можливість суттєво підвищити темпи зростання виробництва зерна у порівнянні з усіма сусідніми областями. Знизити витрати матеріально-технічних, трудових ресурсів на обробіток ґрунту.

Розділ 6. Сучасний стан обробітку ґрунту на Полтавщині. Перспективи його удосконалення. З початку дев’яностих років минулого століття у господарствах Полтавської області спостерігалось помітне скорочення обсягів застосування безполицевого ґрунтозахисного обробітку ґрунту і збільшення площ оранки. У кінці 80-тих років із наявних в сільськогосподарських підприємствах 1,75 млн. га орних земель безплужний обробіток був домінуючим на площі біля 1,5 млн. га. Сьогодні на Полтавщині цей захід виконується на значно менших площах. На підставі оперативної інформації можна вважати, що в останні роки безполицевий обробіток застосовується на таких площах: –

під озимі – 350-380 тис. га. Орються , як правило, лише площі після багаторічних трав тривалого використання;–

під ярі культури, на зяб 230-250 тис. га;–

основний обробіток навесні –160-170 тис. га.

Всього біля 750-800 тис. га. Це близько 50% орних земель.

Вважаємо, що таке зменшення обсягів застосування прогресивних способів обробітку ґрунту зумовлено такими чинниками:

ь недостатньою аргументацією рекомендацій, прийнятих обласною науково виробничою конференцією 2 лютого 1980 р., щодо повного переходу господарств Полтавської області на безполицевий обробіток. Немало керівників і спеціалістів не розділяли цього погляду і не бачили у цьому реальної необхідності;

ь помітним зменшенням у господарствах області парку машин та знарядь для безполицевого ґрунтозахисного обробітку ґрунту;

ь неможливості переважної більшості господарств області у необхідних обсягах застосовувати пестициди для захисту посівів сільськогосподарських культур від бур’янів, шкідників та хвороб;

ь і, нарешті, мотивація застосування безполицевого обробітку була позбавлена впливу одного з не другорядних чинників – адміністративного ресурсу.

В окремих господарствах області основним способом продовжує залишатись обробіток без обертання скиби. Як правило, це передові господарства, які із року в рік збирають високі врожаї усіх сільськогосподарських культур. Зокрема це: “Степне” – дослідне господарство Полтавської СГДС, СТОВ “Вітчизна” Карлівського р-ну, ПАФ “Манжелія” Глобинського р-ну, фермерське господарство Ярошенка В.М. (Семенівський р-н). Унікальний досвід застосування ґрунтозахисного безплужного обробітку нагромаджено у приватному підприємстві “Агроекологія” Шишацького р-ну. Ще у 1976 році господарство, колишній колгосп ім. Орджонікідзе, перестало застосовувати плуги. Спочатку вели плоскорізний різноглибинний обробіток у сівозміні. Згодом перейшли на поверхневий обробіток під озимі, а з 1990 обробіток вівся під всі культури на 10-12 см. Останні 6 років під всі культури обробляється не глибше 6 см. Це господарство одне з кращих в області як по рівню врожаїв, так і їх стабільності.

Аналогічну схему основного обробітку ґрунту останні роки застосовують в АТЗТ “Агро-Союз”, що у селищі Майське Синельниківського р-ну Дніпропетровської області. Застосування ґрунтозахисних технологій, висока оснащеність господарства потужними енергозасобами, широкозахватними сільськогосподарськими машинами і знаряддями, якісне виконання у кращі строки усіх технологічних операцій дало змогу АТЗТ “Агро-Союз” різко наростити виробництво продукції рослинництва, довівши врожайність зернових культур до 31 ц/га, підвищити рентабельність рослинництва з 3 до 165 відсотків, скоротити витрати праці на 1 га орних земель з 29 люд.-год. до 15, витрати палива з 93 до 32 кг/га.

Досвід господарств області у 70-тих – 80-тих роках минулого століття, тривале, до цього часу, застосування поверхневого, мілкого, без обертання скиби обробітку в окремих господарствах Полтавщини і за її межами, сучасна соціально-економічна ситуація на селі, рівень забезпеченості виробництва матеріально-технічними, енергетичними, трудовими ресурсами, постійне зниження природної родючості дає підстави стверджувати, що саме мінімалізація є основним напрямом удосконалення системи основного обробітку на майбутнє.

ВИСНОВКИ

1. У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що виявляється в аналізі історії розвитку у часі, з урахуванням перебігу соціально-економічних чинників, заходів і систем обробітку ґрунту протягом XIX – початку XXI століття на прикладі Полтавської області і в кінцевому забезпечує можливість прогнозування особливостей формування окремих ланок систем землеробства у найближчій і подальшій перспективі.

2. Історія розвитку землеробства, зокрема формування у часі його провідної ланки – обробітку ґрунту, відбувається під впливом соціально-економічних процесів, головними з яких є зміни суспільних формацій, розвиток промисловості, урбанізація, демографічні зміни, розвиток внутрішньої та зовнішньої торгівлі. Найбільш помітним проявом цих змін є аграрні реформи, які прискорюють або на певний час гальмують еволюційні зміни в організації, техніці та технологіях сільськогосподарського виробництва.

3. Особливістю досліджуваного історичного періоду на території України (XIX століття – початок XXI століття) були події революції 1917 року, які на досить тривалий час затримали формування капіталістичних відносин в аграрному секторі економіки та обумовили безпрецедентний ідеологічний та адміністративний вплив на формування тематики наукових досліджень і виробничу діяльність сільськогосподарських підприємств, включаючи системи обробітку ґрунту.

4. Обробіток ґрунту, як землеробський захід, знаний з часів раннього неоліту. Він став визначальним чинником у відтворювальній формі господарювання у той час, коли у примітивні знаряддя обробітку землі почали впрягати одомашнену худобу – волів, коней, буйволів. Можливості обробітку ґрунту, як заходу оптимізації ґрунтових умов життя культурних рослин, різко підвищилися при заміні, починаючи з другої половини ХVШ століття, дерев'яних плугів залізними.

5. Переважна більшість авторитетних учених-аграрників Росії XIX століття вважали глибокий обробіток одним з найефективніших заходів підвищення врожайності сільськогосподарських культур та боротьби з посухою. Лише Стебут І.О. та Костичев П.А. мали дещо відмінні погляди на універсальність поглиблення оранки.

6. Першу спробу визначити експериментальним шляхом оптимальну глибину обробітку ґрунту під озимі за умов посушливого клімату на чорноземних ґрунтах Полтавщини було здійснено князем В.О. Кудашевим, який після дванадцятирічного виробничого випробування у своєму мастку в останній чверті XIX століття дійшов до висновку про перевагу мілкого обробітку.

7. Узагальнення у 1924 році сорокарічних результатів досліджень з вивчення обробітку ґрунту Полтавським дослідним полем, заснованим у 1884 році (з 1910 року Полтавська дослідна станція) дало підстави рекомендувати виробництву при вирощуванні озимих і ярих зернових мілкий обробіток – до 13 см за основним принципом його здійснення – мілким, але раніше, ніж глибше, але пізніше. З цими рекомендаціями і результатами дослідів, проведених Полтавською сільськогосподарською дослідною станцією, співпадають дані досліджень, здійснених наприкінці 20-х років минулого століття.

8. На початку 30-х років минулого століття у країні одержали розвиток політичні процеси, що мали суттєвий вплив як на розвиток теорії, так і на формування практики обробітку ґрунту. Це виявилось, зокрема, у офіційному прийнятті державною владою у межах усієї країни наукових поглядів і рекомендацій В.Р. Вільямса. У зв’язку з цим не тільки застосування, але й вивчення заходів обробітку ґрунту на глибину менше 20 см та ще й без обертання скиби розцінювалось як економічне шкідництво з відповідними репресивними санкціями тих часів. Така далека від нормальної ситуація продовжувалась до середини 50-х років.

9. По смерті Сталіна та припинення масових репресій за економічне "шкідництво" рільником колгоспу "Заповіти Леніна" Шадринського району Курганської області Т.С. Мальцевим запропоновано систему безполицевого обробітку у 5-6-пільних у зернопарових сівозмінах з глибоким до 40-45 см розпушуванням раз на 5-6 років у поєднанні з мілким обробітком дисковими знаряддями у 4-5 полях.

10. Дослідження з проблем обробітку ґрунту після майже 30-річної перерви на Полтавській дослідній станції були поновлені у 1957 році. Вони були ініційовані керівництвом держави у плані перевірки на всій території країни способом обробки ґрунту запропонованим Т.С. Мальцевим. Цей період, який тривав до початку 70-х років, засвідчив перевагу поверхневого – на 8-10 см обробітку ґрунту під озимі та можливість застосування безполицевого обробітку ґрунту під ярі без суттєвого зниження їх урожайності. Не дивлячись на це суттєвих змін у практиці землеробства не відбулось у зв’язку з інерцією негативного впливу періоду репресій.

11. Наступний етап розвитку систем обробітку ґрунту на Полтавщині формувався під впливом ідей і практики ґрунтозахисного обробітку ґрунту, набутої при освоєнні цілинних і перелогових земель Казахстану та західного Сибіру. Він проявився у відомому широкомасштабному експерименті з вивчення і запровадження у Полтавській області, починаючи з 1973 року, заходів безполицевого обробітку ґрунту, очоленому бувшим цілинником, першим секретарем Полтавського обкому КПРС Ф.Т. Моргуном.

12. Докорінні зміни, що відбулись у 70-80-х роках у Полтавській області у системі основного обробітку ґрунту під польові культури, забезпечили організаційні переваги щодо можливості здійснення заходів основного обробітку ґрунту в оптимальні агротехнічні строки, позитивно вплинули на продуктивність посівів, забезпечили економію паливно-мастильних матеріалів, трудових ресурсів та надійніше захистили ґрунт від ерозії та інших чинників антропогенної деградації.

13. Широкомасштабний Полтавський експеримент із застосування нової системи заходів обробітку ґрунту, наслідком якої було суттєве підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва у регіоні, забезпечив психологічний злам у середовищі науковців та практиків і мав вагомий вплив на запровадження окремих заходів та систем безполицевого обробітку ґрунту в Україні і на території Європейської частини колишнього Радянського Союзу. Нині ґрунтозахисний, різноглибинний обробіток ґрунту в Україні знаходить своє місце у системі основного обробітку не тільки за посушливих умов Степу і частини Лісостепу, а і