МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

Національний медичний університет

імені О.О. Богомольця

Чекмарьова Ірина Володимирівна

УДК: 616.411 + 616.438] – 018: 616.833 – 001.5 – 085: 612.017.1

МОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТИМУСУ ТА СЕЛЕЗІНКИ ЗА УМОВ ТРАВМИ СІДНИЧОГО НЕРВА ТА ДІЇ ІМУНОДЕПРЕСАНТУ

14.03.09 – гістологія, цитологія та ембріологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Національному медичному університеті імені
О.О. Богомольця МОЗ України.

Науковий керівник: член-кореспондент АМН України,

доктор медичних наук, професор

Чайковський Юрій Богданович,

Національний медичний університет

імені О.О. Богомольця МОЗ України,

завідувач кафедри гістології та ембріології.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Черкасов Віктор Гаврилович, Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, завідувач кафедри нормальної анатомії людини;

доктор медичних наук, професор Сирцов Вадим Кирилович, Запорізький державний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри гістології та ембріології.

Провідна установа:

Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова, кафедра гістології та ембріології, МОЗ України, м. Вінниця.

Захист відбудеться “ 17 ” лютого 2005 року о 13-30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.003.06 у Національному медичному університеті імені О.О. Богомольця (03057, Київ-57, проспект Перемоги, 34, морфологічний корпус).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (03057, Київ-57, вул. Зоологічна, 1).

Автореферат розісланий “ 14 ” січня 2005 р

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Д 26.003.06,

доктор медичних наук, професор Грабовий О.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Останнім часом відновленню працездатності хворих з ураженнями периферійної нервової системи надається велике значення. В основі прискіпливої уваги до цієї проблеми лежить збільшення питомої ваги травматичних ушкоджень в структурі захворюваності населення (Фомін Г.М., 1999; Чеботарьова Л.Л., 1998). Особливо небезпечними ці травми є для молодих пацієнтів, оскільки саме внаслідок таких пошкоджень вони втрачають працездатність та стають інвалідами (Третяк І.Б., Хонда О.М., 1994). Вивчення ситуації навколо лікування хворих з ушкодженням периферійних нервів свідчить про необхідність максимально ранньої діагностики таких станів, широкого застосування мікрохірургічних втручань (Шевелев И.Н., 1990; Ackermann P.W., 2003; Akassoglou K., 2003), а також використання нових ефективних комбінацій оперативного та консервативного лікування. Комплексне лікування попереджує віддалені повторні операції (Цымбалюк В.И., Чайковский Ю.Б. и соавт., 1993).

Актуальною залишається проблема вивчення імунологічного статусу організму при травмі нервового стовбура. Найменше при цьому вивчені морфологічні зміни в органах імунної системи (Мельник Н.О., 1996) та вплив препаратів на органи імуногенезу. Враховуючи те, що вже доведено наявність аутоімунної реакції при травматичному пошкод-женні периферійної нервової системи (Баюн Ю.В., 2002; Лузан Б.М., 2001; Medinaceli L.W., 1985), лише в невеликій кількості робіт розглянуто вплив препаратів імуносупресивної дії на процеси регенерації нервів (Bavetta S. et al., 1999; Becker M. et al., 1990). Дані таких досліджень є досить суперечливими, тому ми вважаємо за доцільне подальше вивчення особливостей регенерації, а також її кореляції зі змінами, які відбуваються у центральних (тимус) та периферійних (селезінка) імунних органах.

Таким чином, усе вище згадане дає підстави сподіватись, що отримані результати експериментального дослідження можуть стати передумовою для подальшого, поглибленого вивчення органів імунної та нервової системи; мають важливе теоретичне та практичне значення і є актуальними в даний час.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є індивідуальним фрагментом планової науково-дослідної роботи кафедри гістології та ембріології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця МОЗ України “Вивчити органи імунного захисту та регенерати шкіри за умов деяких патологіч-них та відновлювальних процесів” 2001-2005 рр. за № державної реєстрації 0103U000876, яка присвячена вивченню реактивних змін органів імуногенезу за умов патологічних чинників, що діють на нервову систему та медикаментозним впливам на ці процеси та зміни.

Мета і задачі дослідження. Метою даної роботи є експериментальне визначення морфологічних особливостей тимусу та селезінки за умов травми сідничого нерва та впливу циклоспорину А на ці зміни та процеси регенерації периферійного нервового стовбура. Для досягнення поставленої мети було визначено вирішення наступних завдань:

1. Вивчити морфологічні зміни тимусу після травми сідничого нерва;

2. Вивчити морфологічні зміни селезінки після травми сідничого нерва;

3. Визначити вплив циклоспорину А на процеси де- та регенерації сідничого нерва;

4. Вивчити вплив циклоспорину А на структуру тимусу за умов розтину та зшивання периферійного нерва;

5. Вивчити вплив циклоспорину А на структуру селезінки за умов розтину та зшивання периферійного нерва.

Об’єкт дослідження: об’єктом даного дослідження є морфологічні зміни в органах імуногенезу (тимусі та селезінці) та сідничому нерві після його травматичного пошкодження та дії циклоспорину А (реактивні властивості тимусу, селезінки та нервових стовбурів).

Предмет дослідження: предметом дослідження стали загруднинна залоза, селезінка та сідничий нерв після невротомії з наступним зшиванням нервового стовбура через 3, 6 та 12 тижнів після операції без використання лікарських засобів та з фармакологічною корекцією циклоспорином А.

Методи дослідження: для об’єктивного вивчення показників використано комплекс методів: загальногістологічні, нейрогістологічні, морфометричні, гістохімічні. Вищеперераховані методи дозволили вивчити реактивні властивості органів імунної системи та нервових стовбурів. За допомогою загальногістологічних методів вивчені особливості будови тимусу та селезінки. Нейрогістологічний метод дозволив описати будову центрального та периферійного відрізків нервового стовбура та регенераційної невроми. Морфометричним методом кількісного вивчення морфологічних структур об’єктивно визначені наступні показники: динаміка співвідношення площі морфо-функціональних зон тимусу та селезінки, зміни клітинного складу. Гістохімічним методом вивчено особливості розподілу рецепторів до лектинів сої, арахісу та сочевиці на мембрані та у цитоплазмі клітин тимусу та селезінки. Всі цифрові дані оброблені методами варіаційної статистики.

Наукова новизна одержаних результатів. Дістало подальшого розвитку комплексне вивчення основних змін у органах імунної системи при травматичних пошкодженнях периферійних нервів та після відновних нейрохірургічних втручань з використанням консервативних методів лікування.

Вперше проведено детальний аналіз особливостей органів імунної системи (тимусу та селезінки) після травми периферійного нерва та використання імунодепресанту. Встановлено, що при травматичному пошкодженні сідничого нерва відбуваються значні зміни у загруднинній залозі та селезінці, які тривають впродовж 12 тижнів. Доведено, що використання циклоспорину А зменшує ці прояви.

Вперше досліджено структуру тимусу та селезінки за умов травми сідничого нерва та дії імунодепресанту методом цифрового комп’ютерного аналізу; отримано відсотковий розподіл клітин лімфоїдної популяції (від нормальних та деструктивних лімфобластів до нормальних і деструктивних малих лімфоцитів, у тому числі вперше виявлено значний відсоток клітин на стадії апоптозу). Слід зазначити, селезінка за допомогою даного методу до цього не вивчалась.

Вперше використано гістохімічні методи визначення розподілу рецепторів клітин в тимусі та селезінці до лектинів сої, арахісу та сочевиці після травми нервового стовбура та дії імунодепресанту. Крім того, ряд клітин зі специфічною спорідненістю рецепторів до вищеозначених речовин в селезінці раніше не спостерігали.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані дані є передумовою для подальшого вивчення процесів, що відбуваються в органах імуногенезу в різні терміни після пошкодження периферійного нерва. Результати проведеного експериментального дослідження дозволяють лікарям різних спеціальностей використовувати їх для розробки нових методів лікування з метою покращення регенерації нервових стовбурів, запобігаючи при цьому негативному впливу на інші органи.

Дані представленого експериментального дослідження можуть бути впроваджені у педагогічний процес з метою розширення уявлень студентів про властивості нервової та імунної систем, реактивні та репаративні процеси в них. Результати можна використовувати на кафедрах нормальної та патологічної анатомії, гістології та ембріології, травматології та ортопедії, нейрохірургії. Отримані дані необхідно враховувати лікарям загальної практики при лікуванні супутніх патологій.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є закінченою науково-дослідною роботою. Автором самостійно виконано аналіз наукової літератури за темою дисертації, проведено патентно-інформаційний пошук, у тому числі за допомогою електронних баз даних. Розроблено теоретичні та практичні положення роботи, методологію проведення експерименту згідно поставлених завдань. Автором особисто проводились виконання експерименту, макро-, мікроскопічні, нейрогістологічні, гістохімічні та морфометричні дослідження. Здобувачем самостійно проведена первинна та статистична обробка отриманих даних, виконана фотодокументація. Усі розділи дисертаційної роботи написані автором особисто. Автор висловлює щиру подяку за надану можливість використання програмного забезпечення VIDAS-2.5 для морфометричної обробки даних ректору ЗДМУ, д.мед.н., професору Колеснику Ю.М.; професору кафедри патологічної фізіології ЗДМУ Абрамову А.В.; та за допомогу в опануванні методикою гістохімічного визначення рецепторів до лектинів завідувачу кафедри нормальної анатомії ЗДМУ, д.мед.н., професору Волошину М.А.; завідувачу кафедри гістології ЛНМУ, д.мед.н., професору Луцику О.Д.

Апробація результатів дисертації. Основні положення наукових досліджень за темою дисертації були представлені на конференціях: ІV міжнародній конференції з функціональної нейроморфології “Колосовские чтения – 2002” (С.-Петербург, 2002); науково-практичній конференції студентів та молодих вчених НМУ імені О.О. Богомольця “Актуальні проблеми сучасної медицини” (Київ, 2003); науковій конференції, присвяченій 100-річчю з дня народження М.І. Зазибіна “Гістологія та ембріогенез периферійної нервової системи” (Київ, 2004); Всеукраїнській науковій конференції “Актуальні питання клінічної анатомії та оперативної хірургії” (Чернівці, 2004); науково-практичній конференції “Гістологія на сучасному етапі розвитку науки” (Тернопіль, 2004); на кафедрі гістології та ембріології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (2.11.2004 р.) та на засіданні апробаційної вченої ради “Морфологія” Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (19.11.2004 р.).

Публікації. За результатами дисертації опубліковано 8 наукових робіт (2 – самостійно), в тому числі 4 статті у наукових фахових виданнях, рекомендованих ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Робота викладена на 214 сторінках (основного тексту – 140 сторінок) та складається з вступу, огляду літератури, розділу, який висвітлює матеріали та методи дослідження, розділу власних досліджень, обговорення отриманих результатів, висновків. Дисертація проілюстрована 92 рисунками, додаток містить 45 таблиць. Список літератури включає 438 джерел вітчизняних та зарубіжних авторів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал та методи дослідження. Роботу виконано на 106 білих нелінійних статевозрілих щурах масою 150-160 г віком 4-5 місяців. Згідно поставлених завдань тварин було розподілено на такі групи: І – щури, яким було проведено операцію по моделюванню стандартної травми периферійного нерва; ІІ – тварини, яким проводили операцію по моделюванню травми периферійного нерва та призначали після операції препарат імунодепресивної дії; ІІІ – контрольні тварини.

В складі кожної групи виділяли кілька підгруп. В першій та другій групі тварин розподіляли в залежності від терміну дослідження. Після оперативного втручання щурів виводили з експерименту: І а, ІІ а – через три тижні; І в, ІІ в – через шість тижнів; І с, ІІ с – через 12 тижнів після операції. Контрольна група щурів складалась з наступних підгруп: А – інтактні тварини; В – тварини, які підлягали несправжній операції.

Операція по моделюванню стандартної травми периферійного нерва полягала в наступному: втручання виконували під тіопенталовим наркозом. Оперативне втручання проводили в стерильних умовах за допомогою мікрохірургічного інструментарію. Доступ виконувався на межі середньої та верхньої третини стегна за проекційною лінією сідничого нерва. Нерв пересікався лезом безпечної бритви; відрізки нервового стовбура співставляли на відстані 2-3 мм, а потім накладали шви у кількості 3-4 на нерв атравматичною голкою з монофіламентною поліамідною ниткою 10/0 фірми Ethicon®. Після проведення гемостазу рану ретельно зашивали.

Друга група тварин підлягала аналогічній операції з призначенням препарату імуносупресивної дії циклоспорину А. Препарат призначали терміном 18 діб. Циклоспорин А використовували в дозі 5 мг/кг на добу протягом 6 діб, після чого тварин переводили на підтримуючу дозу 2,5 мг/кг на добу, яку вводили 12 діб.

Несправжня операція полягала у виконанні аналогічного згаданому доступу до сідничого нерва з наступною його мобілізацією (без розтину). Після цього накладали на операційну рану шов шовковою ниткою. Після операційного втручання контрольні і дослідні тварини отримували однакове харчування згідно норм віварію.

Тварин виводили з експерименту через 3, 6, 12 тижнів за допомо-гою передозування препарату Тіопентал при інтраперитонеальному вве-денні. Евтаназію експериментальних та контрольних щурів виконували згідно міжнародних нормативів гуманного ставлення до тварин.

Основними об’єктами дослідження були загруднинна залоза, селезінка та сідничий нерв контрольних тварин та щурів, яким проводили оперативне та медикаментозне лікування.

Матеріал для морфологічного дослідження забирали відразу після евтаназії тварин. З метою гістологічного та гістохімічного дослідження органи імунної системи фіксували в 10% нейтральному формаліні з подальшим зневодненням в етиловому спирті при поступовому підвищенні його концентрації з 50°С до абсолютного. Далі проводку здійснювали через спирт/хлороформ в рівних кількостях; хлороформ, хлороформ/парафін в рівних частинах, занурювали в парафін за загальноприйнятими гістологічними методиками. Виготовляли серійні парафінові зрізи товщиною 5-7 мкм за допомогою мікротому. Для вивчення морфологічних особливостей органів зрізи забарвлювали гематоксиліном та еозином, азур ІІ – еозином. Для виявлення глікокон’югатів використовували набір лектинів, мічених пероксидазою хрону, різної вуглеводної специфічності. Лектини виготовлені в лабораторії “Лектинотест” із сировини Карпатського регіону. Гістохімічне визначення рецепторів до лектинів сочевиці, арахісу та сої виконували з використанням прямої реакції з кон’югатами та пероксидазою хрону по відкладенню пігментної бензидинової мітки.

Шматочки сідничого нерва піддослідних щурів фіксували в 10% нейтральному формаліні. Зрізи виконували за допомогою заморо-жуючого мікротому з наступною імпрегнацією сріблом за Рассказовою.

Отримані гістологічні препарати вивчали методом світлової мікроскопії.

У загруднинній залозі вивчали площу кіркової та мозкової речовини, капсули, в селезінці – площу білої та червоної пульпи, капсули, діаметр лімфатичних вузликів, реактивних центрів. Визначення клітинного вмісту тимусу та селезінки проводили за допомогою комп’ютерної системи цифрового аналізу зображення VIDAS-386 (Kontron Elektronik, Німеччина). Визначення морфометричних характеристик лімфоїдної популяції тимусу та білої пульпи селезінки відбувалось в автоматичному режимі за допомогою пакета прикладних програм VIDAS-2.5 (Kontron Elektronik, Німеччина). Вивченню підлягали такі класи клітин: лімфобласти (нормальні та з ознаками деструкції), великі, середні та малі лімфоцити (нормальні та з ознаками деструкції), лімфоцити в стадії апоптозу.

Всі отримані числові дані оброблені методами варіаційної статистики з обчисленням середньої помилки середньої арифметичної, достовірності різниці, вірогідності різниці. Вірогідність різниці між двома середніми визначали по критерію Стьюдента. При визначенні ступеню вірогідності допускали точність 0,05, що відповідає Р 95,0%.

Зміни в ділянці сідничого нерва детально вивчали з наданням якісної описової характеристики процесів відновлення в ділянці периферійного нерва.

Обрані нами методи дослідження (гістологічні, гістохімічні, морфометричні) дозволяють, на наш погляд, досить різноманітно охарактеризувати об’єкти дослідження, отримати основні морфометричні характеристики структурних компонентів органів імунної системи експериментальних тварин. Даний комплекс методів дає змогу вирішити поставлені завдання щодо вивчення впливу різних лікарських засобів на структуру тимусу та селезінки.

Результати дослідження та їх аналіз. Як свідчать отримані нами результати експерименту та дані літератури (Григорьева Е.А., 2002; Деева Т.В., 1999; Морозова Е.В., 1998; Торбек В.Э., 1995; Ярилин А.А. и соавт., 1991), тимус статевозрілих білих щурів має полігональну форму та складається з двох часток, що з’єднані між собою. Орган вкритий сполучнотканинною капсулою, від якої відгалужуються сполучнотканинні прошарки, що ділять орган на структурно-функціональні одиниці – часточки. Строма органу займає в середньому 6,75-8,75%, аналогічні дані зустрічаються в літературі (Клименко О.М., 2000). Кожна часточка має кіркову та мозкову речовину, які відрізняються за рахунок щільності та кількості імуноцитів, що утворюють паренхіму органу. Співвідношення кіркової та мозкової речовини в контрольній та експериментальній групі за нашими дослідженнями значно відрізняються. В групі контролю ці показники були 56,75% та 43,25% на користь кіркової речовини, в експерименті переважала мозкова речовина (57,60%), кіркова складала 42,40%. Наші дані відображують максимальні прояви акцидентальної інволюції через 3 тижні після травматичного ушкодження сідничого нерва, ступінь якої поступово зменшується через 6 тижнів після операції, а через 12 тижнів наближається до контрольних значень: кіркова речовина переважає – 51,80% (48,20% – мозкова). Така реакція тимусу є підтвердженням даних багатьох авторів (Агеев А.К., 1981; О.Л. Кухарчук і співавт., 1999; Шубик В.М. и соавт., 1998). Використання препарату імунодепресивної дії протягом 18 діб приводить до зменшення проявів акцидентальної інволюції в терміни 3 тижні після операції зі стійкою тенденцією до нормалізації даних вже через 6 тижнів. Тут теж спостерігається переважання кіркової речовини над мозковою у віддалені від травми терміни (12 тижнів). Прискорення темпів відновлення структурних взаємовідносин у тимусі при застосуванні циклоспорину А відображено деякими дослідженнями (Guevel R.W.R. et al., 1997).

Клітинний склад органу характеризувався певними співвідношеннями епітеліальних та лімфоїдних клітин. Аналізувати дані клітинного складу досить складно за рахунок того, що багато клітин в межах однієї ділянки розташовані дуже нерівномірно, можуть створювати окремі групи (Аминова Г.Г., 1987). Вивчені нами клітини загруднинної залози: лімфоцити різного ступеню зрілості, епітеліоретикулярні клітини, макрофаги, плазматичні клітини, гранулярні лейкоцити, тучні клітини – розташовувались в трьох зонах (підкапсулярна, глибока кіркова та мозкова речовина) органу.

Найчисельнішою популяцією клітин у тимусі є лімфоцити (на різних етапах розвитку) – в контрольній групі препаратів вони спостерігались в межах 84,1-93,5% у залежності від ділянки; схожа кількість клітин представлена і в літературних джерелах (Волошин Н.А., Яхница А.Г., 1982; Морозова Е.В., 1998). Кількість окремих класів лімфоцитів досить варіабельна і в літературі (Аминова Г.Г., 1998; Кульбах О.С., Петрова Т.Б., 2000; Пушкар М.С., Тереховська О.І., 2000), і в наших дослідженнях. Необхідно зазначити, що в більшості досліджень клітини на стадії апоптозу і деструктивні клітини виділялись окремими відсотками, причому, кількість дегенеруючих та апоптозних форм була досить невеликою. Наші дослідження лімфоїдної популяції клітин базувались на визначенні різних форм за допомогою комп’ютерної програми і чисельність цих форм була досить вагомою в загальній кількості лімфоцитів. Зауважимо, що вчені, які використовували таку програму, отримували досить схожі дані у відсотковому відношенні (Абрамов А.В. и соавт., 2002). Щодо наших даних, переважають у тимусі лімфоцити малі та середні, значна кількість клітин знаходиться на стадії апоптозу. Серед лімфобластів найбільший відсоток знаходився в підкапсулярній зоні. Через 3 тижні після операції вміст лімфоцитів в різних ділянках загруднинної залози коливався в межах 81,1-91,9% (Рис. 1), переважали в цій популяції такі ж клітини: середні та малі лімфоцити і апоптозні клітини. В той же час зростала кількість лімфобластів у власне кірковій речовині, чого не спостерігалось в контрольній групі. В ділянці субкапсулярної зони зростала також кількість великих лімфоцитів, що за рядом досліджень є проявом аутоімунної реакції (Жила М.І., 2000; Юрина Н.А., 1988).

Розподіл лімфоїдних клітин по класах відбувався наступним чином: у контрольній групі тварин в усіх зонах спостерігали переважання малих лімфоцитів, дещо меншою була кількість середніх лімфоцитів. В мозковій речовині були відсутні великі лімфоцити.

Рис. 1. Клітинний склад власне кіркової речовини тимусу через 3 тижні після травми сідничого нерва (у відсотках).

Лімфобласти в найбільшій кількості (9,1%) спостерігались у субкапсулярній зоні, найменша їх кількість була в мозковій речовині (2,6%). В експериментальних групах препаратів знайшла відображення така ж тенденція: значно переважали малі лімфоцити, меншою була кількість середніх лімфоцитів, лімфобласти були в найбільшій кількості в підкапсулярній зоні, а наявність великих лімфоцитів була достатньо варіабельною. Зміни кількості різних класів клітин суттєво не впливали на їх співвідношення. Достатньо вагомими були зрушення кількості лімфобластів: їх кількість у кожній зоні змінювалась. Таким чином, розподіл лімфоїдних клітин по класах відбувався у зворотно пропорційній залежності: найбільш значні прояви аутоімунної реакції і більша кількість лімфобластів та великих лімфоцитів виявлялась у підкапсулярній зоні через 3 тижні після операції (найкоротший термін після травми сідничого нерва).

Епітеліоретикулярні клітини зустрічаються в різних ділянках загруднинної залози в кількості 5,2-14,9% (в контрольних препаратах). У експериментальних препаратах у найближчі до травми периферійного нерва терміни (3 тижні) та через 6 тижнів зростає кількість епітеліальних клітин до 5,8-15,6%. Ступінь цього збільшення варіює в залежності від ділянки, де розташовані клітини та умов дослідження. Через 12 тижнів після травматичного пошкодження нерва кількість епітеліоретикулярних клітин була нижчою за таку в контрольній групі, а за умов використання циклоспорину А ці дані наближались до контрольних. Максимальна кількість клітин в наших дослідженнях спостерігалась в підкапсулярній зоні, найменша – у власне кірковій речовині, такий розподіл даних клітин зустрічався і в літературі (О.С. Кульбах, Т.Б. Петрова, 2000; Anderson G., Moore N.C., 1996). Епітеліоретикулярні клітини в експериментальних групах тварин змінювали свою кількість переважно в сторону збільшення. Ступінь цього збільшення був меншим у власне кірковій речовині і значно більшим у підкапсулярній зоні та в мозковій речовині.

Макрофаги спостерігались в різних ділянках тимусу у кількості від поодиноких клітин до 2,3-2,4%. Дані щодо наявності та кількості макрофагів у попередніх дослідженнях (Бахшинян М.З., Белоусова Т.Л., 1998; Robinson J.H., Jordan R.K., 1983; Wood G. et al., 1985) теж були досить суперечливими: ряд вчених вважає, що макрофаги в тимусі або не зустрічаються зовсім, або присутні в невеликій кількості. Частина дослідників стверджує, що макрофаги присутні в нормі у зовнішній тре-тині кіркової речовини, і кількість їх з віком збільшується (Жукова Е.М. и соавт., 1999). За нашими дослідженнями, макрофаги виявлялись у контрольній групі в невеликій кількості (0,8-1,8%), найбільше їх було в мозковій речовині, найменше – в підкапсулярній зоні; у власне кірковій речовині їх кількість займала проміжне положення. У експерименті зі створенням травми нерва їх кількість зростала до 2,4% в мозковій речовині. За умов віддалення від моменту пошкодження кількість цих клітин значно зменшувалась, досягаючи наявності поодиноких клітин в термін 12 тижнів після травми сідничого нерва із застосуванням імуносупресанту.

Роль плазматичних клітин в складі паренхіми загруднинної залози остаточно не визначена: частина авторів вважає, що вони виконують захист органу від антигенів, що “прориваються” через гемато-тимічний бар’єр та впливають на основні функції органу (Аминова Г.Г., 1987). Рядом дослідників знайдена певна кількість плазматичних клітин в нормі у капсулі, міжчасточкових прошарках та сполучній тканині, що супроводжує судини; при патології їх кількість значно підвищується і в паренхімі (Ерофеева Л.М. и соавт., 2000). В наших дослідженнях плазматичні клітини були присутніми в контрольній групі лише в ділянці мозкової речовини в середній чисельності 0,4%. За умов експерименту (в терміни 3 та 6 тижнів) вони з’являлись у всіх зонах і кількість їх збільшувалась до 0,9%. Через 12 тижнів плазматичні клітини зустрічались у щурів з ізольованою травмою нерва в кількості 0,2%, а в групах, де застосовували циклоспорин А, взагалі були відсутні.

Непостійними клітинними формами в загруднинній залозі є нейтрофільні та еозинофільні лейкоцити: в літературі наводяться відомості про десяті долі відсотку (Сапин М.Р., 1983; Henry K., Farrer-Brown G., 1981). Ряд дослідників вважає, що гранулярні лейкоцити в нормальних умовах можуть зустрічатись у міжчасточкових прошарках, в мозковій речовині, а при патологічних процесах їх вміст в паренхімі за-лози значно збільшується (Белецкая Л.В. и соавт., 1986; Бережная Н.М., 1992). Ці клітини у контрольній групі щурів спостерігались у мозковій речовині в невеликій кількості (0,3%), у кірковій речовині вони були відсутні. Експеримент висвітлював збільшення кількості цих клітинних форм за умов травматичного пошкодження сідничого нерва через 3 тижні до 0,9%. При використанні циклоспорину А у той же термін кількість цих клітин була 0,4% (максимальна) і знаходились вони в більшості у підкапсулярній зоні. Зі збільшенням терміну, що проходив після травми периферійного нерва, кількість цих клітин зменшувалась. У найбільш віддаленні терміни після травми (12 тижнів) гранулоцити були представлені поодинокими клітинами.

У ряді досліджень тучні клітини в складі паренхіми загруднинної залози відсутні, але вони зустрічаються по ходу кровоносних судин та в сполучнотканинних утвореннях тимусу – в складі капсули та перетинок (Г.Ю. Стручко и соавт., 2000). Деякі дослідники висвітлюють наявність тучних клітин в субкапсулярній зоні та на кортико-медулярній межі (Быков В.Л., 2000). Вважають, що при патологічних процесах та за умов імунізації збільшується кількість цих форм (Брюхин Г.В., Барышева С.В., 2000). Отримані нами результати свідчать, що кількість тучних клітин становить у контрольній групі по 0,2% в підкапсулярній зоні та у власне кірковій речовині; в мозковій речовині ці клітини були відсутні. У групах, які підлягали операції та фармакологічній корекції чисельність цих клітин у ранні терміни підвищувалась до 0,4%, а також вони з’являлись у зоні, де раніше були відсутні (в мозковій речовині). У віддалені від травми терміни тучні клітини зникали у власне кірковій та мозковій речовині, залишаючись в підкапсулярній зоні в кількості 0,2%.

Таким чином, у тимусі за умов травматичного ушкодження периферійного нерва виникає структурна перебудова органу. Вона характеризується зміною співвідношення кіркової та мозкової речовини і різних класів клітин. Зміни, що ми спостерігали, в літературі розгля-дались як реакція на імунізацію та патологічні впливи (Каспарова И.С., 1986; Моисеева М.Л., Морозова Е.В., 1990). Використання циклоспо-рину А зменшувало такі прояви, що певною мірою є підтвердженням опосередкованої дії цього препарату на процеси, пов’язані з травматичним пошкодженням нервових стовбурів, і безпосереднього його впливу на центральні органи імуногенезу з метою пригнічення аутоімунних процесів.

Площа, яку займає біла пульпа селезінки, за нашими даними коливалась в межах 21,75-49,01% в експериментальних та контрольних групах. Причому, її максимальні розміри спостерігались через 3 тижні після операції, а мінімальні – за умов використання циклоспорину А через 12 тижнів після операції. Аналогічні показники ми зустрічали і в літературі, де розглядались антигенні впливи на організм (Давронов Р., Батирова Э.Б., 1998). Лімфатичні вузлики складаються з клітин – лімфоцитів, лімфобластів, макрофагів, ретикулярних та плазматичних клітин. У складі лімфоїдної популяції виділяються лімфоцити – великі, середні та малі, а також лімфоцити з ознаками деструкції (великі, середні та малі) і апоптозні клітини.

Навколо центральної артерії розташовується периартеріальна зона, на периферії – маргінальна зона. У складі вузлика також розрізняють світлий реактивний центр. У нашому дослідженні ми розглянули клітинний склад кожної з перерахованих зон: периартеріальної, гермінативного центру, маргінальної.

Діаметр лімфатичного вузлика визначався як 11,40-18,76 мкм. Найбільше діаметр лімфатичних вузликів зростав в термін 3 тижні після травматичного ушкодження периферійного нерва. Це, з огляду на літературні джерела (Самойлов М.В., 1997; Growley M.K., 1996), зрозуміло, оскільки в цей час найбільшої виразності досягають прояви аутоімунної реакції, яка з часом згасає. Використання циклоспорину А аутоімунні процеси пригнічує і це проявляється зменшенням діаметру лімфатичного вузлика в порівнянні з групами без фармакологічної корекції. За літературними даними імуносупресія призводить до пригнічення певних ланок імунної системи, що знаходить відображення в будові органів імуногенезу (Ягмуров О.Д., Огурцов Р.П., 1996;
Calne R.Y., 1994).

Аналогічним чином відбуваються зміни діаметру реактивного центру. Згідно наших досліджень його розміри складають 3,21-8,98 мкм. В літературі теж спостерігаються подібні показники, що підтверджує теорію щодо “зацікавленості” гуморальної ланки імунітету за умов антигенної стимуляції (Talmadge I.D., Iachon I.D., 1998).

Вивчаючи кількість лімфатичних вузликів на площі зрізу ми спостерігали такі ж показники: збільшення в найближчі до травми терміни кількості вузликів до 15,43 од. За умов використання препарату імунодепресивної дії через 12 тижнів після оперативного втручання ці числа дорівнювали 12,87 од. і були меншими за контрольні (13,01 од.). Такі цифри є досить суперечливими і не завжди знаходять під-твердження в літературі (Федулов О.И., Кривова О.А., 1996; Butter J.J., 1996; Dijkstra C.D. et al., 1997).

У нашому дослідженні виявились цікаві дані щодо кількості реактивних центрів в складі лімфатичних вузликів. Ми спостерігали лімфатичні вузлики з одним, двома та без жодного світлого центру. Найбільші розбіжності в цих показниках виявились у кількості лімфатичних вузликів, що не містили жодного гермінативного центру. Їх чисельність коливалась у межах 0,28-11,61%. Мінімальна кількість таких вузликів спостерігалась на висоті аутоімунної реакції, а максимальна – через 12 тижнів після травми за умов призначення циклоспорину А. Необхідно зазначити, що ці дані достовірно відрізнялись від контрольних показників, які складали 9,75%. Найбільша кількість серед лімфатичних вузликів належала таким, що містили один реактивний центр (79,49-86,07%). Аналогічні дані відображені і в більшості літера-турних джерел (Бабаева А.Г., 1987). Кількість лімфатичних вузликів з двома реактивними центрами коливалась в межах 7,47 – 13,65%.

Як вже зазначалось, важливим діагностичним критерієм функціонального стану селезінки є кількісний склад клітин в кожній із зон лімфатичного вузлика. Периартеріальна зона характеризується найменшою кількістю клітин в контрольних препаратах (16,4 кл.) і найбільшою – в термін 3 тижні після операції без фармакологічної корекції (26,1 кл.). При тривалому спостереженні виявляється тенденція до нормалізації даних, причому швидше відновлення відбувається в групах, що використовували циклоспорин А. Аналогічні показники зу-стрічаються і в літературі (Ткачук М.Г., Вихрук Т.И., 1996; Munoz R.M., Villanua M.A., 1996). Світлий центр містить 6,8-9,1 кл., а маргінальна зона – 14,3-25,7 кл. В цих зонах також спостерігається поступове змен-шення кількості клітин з 3-го тижня до 12-го, та швидке відновлення контрольних показників у групі з корекцією циклоспорином А.

У складі всіх зон лімфатичних вузликів переважають лімфоцити (74,1-82,7%), в меншій кількості спостерігаються ретикулярні та плазматичні клітини (11,5-15,1 та 1,5-12,3% відповідно). Найменше виявляється макрофагів: 1,5-3,6% (Рис. 2). Причому в кожній зоні співвідношення цих клітин дещо відрізняються. У контролі найбільше число лімфоцитів зустрічається в периартеріальній зоні, а найменше – в маргінальній; ретикулярні клітини в максимальній кількості представлені в світлому центрі, інші зони містять приблизно однакову їх кількість.

Плазматичні клітини значно переважають у маргінальній зоні. На порядок нижча кількість цих клітин спостерігається у світлому центрі. Т-зона характеризується проміжними показниками. Взагалі, за деякими дослідженнями, плазматичні клітини в селезінці щурів досить рідко зу-стрічаються, а їх поява може бути підтвердженням дії будь-яких пошкод-жуючих факторів або впливів зовнішнього середовища (Пучков В.Ф. и соавт., 1998).

Макрофаги представлені в рівних кількостях у периартеріальній зоні та маргінальній, у складі світлого центру їх найбільше. У результаті експерименту відсоткові співвідношення перерахованих клітин дещо змінюються.

Рис. 2. Клітинний склад маргінальної зони селезінки через 3 тижні після травми сідничого нерва та дії циклоспорину А (у відсотках).

За умов експерименту, незважаючи на підвищення абсолютної кількості клітин, відносний вміст лімфоцитів дещо зменшується в термін 3 тижні після операції. При цьому підвищується вміст ретикулярних клітин та макрофагів. З віддаленням від травматичного пошкодження ці показники наближаються до контрольних значень.

Кількість плазматичних клітин змінюється в залежності від ділянок білої пульпи: в світлому центрі їх число збільшується, а в периартеріальній та маргінальній зоні – дещо зменшується. У той же час у літературі є дані (Krieken J., Velde J., 1988), які відображують відсутність плазматичних клітин в селезінці за нормальних умов, що в деякій мірі суперечить нашим даним.

Розподіл клітин лімфоїдної популяції виявив такі дані: в периартеріальній зоні переважають малі та середні лімфоцити. Значний відсоток припадає на апоптозні та деструктивні лімфоцити. У складі гермінативного центру найбільше середніх лімфоцитів, дещо менше – малих, кількість апоптозних та деструктивних лімфоцитів виявляється нижчою, ніж у периартеріальній зоні.

Маргінальна зона характеризуються переважанням малих та середніх лімфоцитів. Дещо меншими є цифри, що відображують кількість апоптозних та деструктивних клітин. Експериментальні дані характеризуються змінами співвідношення окремих класів лімфоїдних клітин. Взагалі, показники, що ми отримали, свідчать про значну антигенну стимуляцію організму, яка має менші прояви за умов використання імунодепресанту.

Наростання розмірів усіх зон білої пульпи (особливо, периартеріальної та маргінальної) підтверджує, що саме в цих ділянках відбуваються процеси контролю над кров’ю, яка протікає; клітинне диференціювання, кооперативні взаємодії різних популяцій лімфоцитів з макрофагами, що фагоцитують антигени (Пигаревский П.В., 1998; Schmidt B., 1997; Unanue E.R. et al., 1984; Yokoyama M. et al., 1988). Збільшення розмірів периартеріальної зони може бути пов’язаним також з посиленою міграцією лімфоцитів з тимусу, а ступінь лімфоцитопоезу у загруднинній залозі та утворення клітин в периферійних органах імуногенезу, у свою чергу, також корелюють. Кількість клітин у гермінативному центрі може свідчити про гіперплазію В-клітинної ланки імунітету, що відображено в ряді робіт (Забродский П.Ф., 1997).

Вищенадані результати підтверджують тісний взаємозв’язок центральних та периферійних органів імуногенезу, що цілком зрозуміло, оскільки клітини, які беруть участь в імунних реакціях, мають певну гістогенетичну спорідненість. Відомо, що Т- та В-лімфоцити, їх субпопуляції, макрофаги, гранулоцити є “нащадками” стовбурових клітин крові (Абдулхадыров К.М. и соавт., 1996). На прикладі селезінки можна зробити припущення, що травма периферійного нерва впливає і на клітинну, і на гуморальну ланки імунітету. Це проявляється змінами в Т- та В-зонах лімфатичних вузликів. Опосередковано, враховуючи власні результати дослідження та дані щодо використання циклоспорину А (Rezzani R., 1997), можна сказати, що цей препарат зменшує такі прояви.

Зміни, які спостерігаються в тимусі та селезінці в умовах експерименту, тісно пов’язані між собою у відповідні терміни. Отже, процеси, що відбуваються в ділянці травми периферійного нерву супроводжуються змінами в центральних (тимус) та периферійних (селезінка) органах імуногенезу.

За допомогою лектинів сої, арахісу та сочевиці виявляється певний клітинний склад лімфоїдних органів (Волошин Н.А., 1991;
Іванов М.Е., 1996) – важливий показник їхнього морфо-функціонального стану, який здатен динамічно змінюватись у дорослих організмів (Сапин М.Р., Этинген Л.Е., 1996; Сырцов В.К., 1998). Деякі клітини взагалі досить складно виявити звичайними методиками.

Лектин сої є маркером рецепторного апарату плазматичних клітин. При цьому на В-лімфоцитах, які знаходяться на етапі диференціювання, рецептори сої відсутні. SBA+ клітинами є і стовбурові клітини (0,3-0,4%). Різке збільшення в десятки разів кількості
В-лімфоцитів у селезінці є відображенням піка імунної гуморальної відповіді на травматичні пошкодження нерва на 3-му тижні після антигенного впливу.

Вперше встановлено факт наявності SBA+ клітин навколо артеріол Т-залежних зон. Подібні явища з використанням імунофлюоресцентних сироваток спостерігали в селезінці плода людини ряд авторів (Хлыстова З.С., 1988).

Підкапсулярна, маргінальна зона, червона пульпа виявляють типову плазмоцитарну реакцію, що свідчить про нормальну імунну відповідь.

У селезінці рецептор до лектину сої виявляється на мембрані та в цитоплазмі плазматичних і макрофагальних клітин. Плазматичні клітини локалізуються в субкапсулярній зоні, трабекулах, червоній пульпі. Лімфоцитарні клітини гермінативного центру, лімфатичних вузликів та Т-залежної зони – SBA-. Розтин нерва призводить до розвитку первинної імунної відповіді, що проявляється різким збільшенням кількості SBA+ клітин в селезінці, динаміка яких у терміни 6-12 тижнів відповідає первинній імунній відповіді (Пол У., 1987). Введення циклоспорину А викликає цитотоксичну дію і проявляється у зменшенні SBA+ клітин.

Лектин сочевиці виявляє аналогічну макрофагальну та тучноклітинну реакції, що підтверджує дані, отримані при обробці органів лектинами сої та арахісу.

Через 3 тижні після травми нерва збільшується кількість PNА+ лімфоцитів у селезінці, що є відображенням міграції в селезінку з тимусу імунологічно незрілих лімфоцитів. Рецептор до лектину арахісу є маркером лімфоцитів, які знаходяться на різних стадіях диференціювання. Фенотипічно Т-лімфоцити є двічі позитивними; вони в нормі не виходять з тимусу, а гинуть природнім шляхом (апоптоз) та елімінуються макрофагами (Kabelitz D., Janssen O., 1997).

При імунізації, стресовому та хронічному впливі частина PNА+ лімфоцитів здатна емігрувати з тимусу та осідати в селезінці, де вони проходять нетимічні етапи дозрівання під дією гормональних факторів (Maraques C. et al., 1998).

У нашому дослідженні вперше показано, що PNА+ лімфоцити розташовуються вздовж маргінальної зони, а не занурюються в глибокі шари Т-залежної зони, як у новонароджених, що знайшло відображення у деяких роботах (Нововалова О.А., 1996).

Дані, отримані за допомогою перерахованих лектинів, підтверджують результати дослідження, що базуються на вивченні тимусу та селезінки загальноприйнятими гістологічними методиками.

Вивчення процесів регенерації в ушкоджених нервах триває про-тягом останніх десятиріч, але актуальність проблеми від цього не змен-шується (Чайковський Ю.Б., 1988; Сокуренко Л.М., 2003; Fawceff J.W., Keynes R.J., 1990; Zamboni W.A., 1995). Наші дослідження порівнювали відновлення нервових стовбурів за умов традиційного зшивання нерва та оперативного втручання в комплексі з фармакологічною корекцією імунодепресантом.

Експеримент виявив чітку динаміку відновлення периферійного нерва за умов проведення операції після його травми. На третьому тижні після травматичного ушкодження визначалась досить розвинута реакція з боку сполучної тканини. Певна частина нервових волокон занурювалась у регенераційну неврому та досягала дистального відрізка. У літературних джерелах є дані щодо подібних змін у пошкодженому нерві (Пушкар Ю.В., 2000; Старченко І.І., 2000).

Через 12 тижнів після травми сідничого нерва спостерігалась подальша позитивна динаміка у процесах регенерації нервового стовбура. Виявлялась більш зріла сполучна тканина, ніж у попередні терміни.