НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
Національна Академія Наук України
Рада по вивченню продуктивних сил України
Чала Ніна Дмитрівна
УДК 338.45
Європейська інтеграція як фактор розвитку промисловості України
Спеціальність 08.07.01 – економіка промисловості
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук
Київ – 2005
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України
Науковий керівник: чл.-кор. НАН України, д.е.н., проф.
Дорогунцов Сергій Іванович,
Рада по вивченню продуктивних сил України
НАН України, голова
Офіційні опоненти:
доктор економічних наук, професор Кухленко Олег Васильович,
Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, завідуючий відділом проблем розвитку і розміщення будівельно-виробничого комплексу;
доктор економічних наук Нусінов Володимир Якович,
доцент, завідуючий кафедри обліку, аудиту і фінансового аналізу Криворізького технічного університету
Провідна установа:
Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, відділ проблем розвитку ринків промислової продукції та інвестиційної політики, м. Київ
Захист відбудеться “11” квітня 2005 р. о 14 год. 30 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.160.01 Ради по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України за адресою:
01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 60.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Ради по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України за адресою: 01032, м. Київ – 32, бульвар Тараса Шевченка 60.
Автореферат розісланий “4” березня 2005 р.
Вчений секретар
Спеціалізованої вченої ради
доктор економічних наук, професор Бандур С.І.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми: Промисловий комплекс України є провідною галуззю національної економіки, від його розвитку залежить здійснення ключових інтересів країни, її безпека, культурний та соціальний рівень життя нації. Одним із пріоритетних напрямів розвитку зовнішньоекономічної політики України проголошено вступ до світової організації торгівлі (СОТ) та інтеграція до європейського економічного простору. У свою чергу обидві інституції самі постійно розвиваються, втягуючи в орбіту своєї діяльності все більше країн. В цьому контексті слід відмітити, що розвиток української промисловості відбувається під впливом внутрішніх та зовнішніх чинників, серед яких важливе місце займають світогосподарські інтеграційні процеси. Тому одним із важливих факторів зростання та раціонального використання промислового потенціалу України на сучасному етапі стає регіональна європейська економічна інтеграція.
Отже, актуальність і обґрунтованість теми полягає у тому, що по-перше, Україна співіснує і взаємодіє зі світовою економікою та залежить від трансформаційних процесів, що проходять на глобальному рівні. По-друге, європейський інтеграційний напрям є одним із головних векторів зовнішньоекономічного розвитку та участі України у глобальних економічних процесах. По-третє, курс на європейську інтеграцію економіки закріплено у законодавчих та нормативних актах України.
Вагомий внесок у розробку теоретичних проблем інтеграції і адаптації економіки України до умов Європейського Союзу (ЄС) та участі у міжнародних ринках у вітчизняній літературі зробили Білорус О.Г., Єременко В.Г., Геєць В.М., Гальчинський А.С., Губський Б.В, Данилишин Б.М., Кредисов А.І., Климко Г.Н., Кухленко О.В., Лук`яненко Д.Г., Мокогон Ю.В., Мочерний С.В., Нусінов В.Я., Пахомов Ю.М., Пила В.І., Поручнік А.М., Рогач О.І., Романенко В.А., Савчук В.С., Соколенко С.І., Тарасова Н.В., Федоріщева А.М., Чернюк Л.Г., Чухно А.А., Яцков В.С. та ін. Економічні трансформаційні процеси, що проходять в Україні, цікавлять іноземних вчених, серед яких можна назвати Богомолова О., Варзіна В., Гофмана А., Дякіна Б., Зіденберга Л., Куайзера В., Клемента Х., Нєкипєлова О., Осьмова М., Сковронську- Лучинську Г., Черкасова Н., Штрауза Х., Хоппе К-Х.
Проте рівень теоретичного дослідження впливу європейської інтеграції на розвиток українського промислового сектору та теоретико-методологічного обґрунтування формування зовнішньопромислової політики України в умовах глобалізації; недосконалість механізмів інтеграційної взаємодії промисловості України з ЄС на сучасному етапі розширення останнього, необхідність розробки стратегічних напрямів розвитку міжнародного співробітництва в сфері вітчизняного промислового сектору потребують поглибленого науково-теоретичного дослідження впливу євроінтеграційних процесів на стабілізацію та розвиток пріоритетних галузей промисловості України. Все це і зумовило необхідність проведення окремого дисертаційного дослідження.
Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами: Виконане дослідження тісно пов`язане з тематикою науково-дослідних робіт Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України 3.1.5.63: Схема (прогноз) розвитку і розміщення продуктивних сил України та її регіонів (областей) на тривалу перспективу (комплексне фундаментальне дослідження), номер державної реєстрації 0100V000657. При виконанні даної теми автором були обґрунтовані наукові підходи щодо інтеграції вітчизняного промислового комплексу до європейського економічного простору та розроблено прогноз розвитку експортної складової на довготривалу перспективу.
Мета і задачі дослідження: За мету дисертаційного дослідження поставлено розробити теоретико-методологічні засади інтеграції вітчизняного промислового комплексу до світової економіки та визначити вплив європейських інтеграційних процесів на розвиток промисловості України. Для досягнення цієї мети були поставлені та розв’язувалися такі задачі:
- розкрити сутність та зміст формування сучасної зовнішньопромислової політики України під впливом зовнішніх чинників;
- обґрунтувати методологічні та методичні підходи до вивчення і оцінки участі України у міжнародних та інтеграційних угрупованнях; впливу процесів європейської інтеграції на розвиток промисловості України;
- проаналізувати сучасні умови розвитку промисловості України, її стан і стратегічні проблеми промислової кооперації з ЄС;
- визначити перспективи використання експортного потенціалу галузей обробної промисловості України, обґрунтувати шляхи його раціонального розвитку в умовах євроінтеграції та напрями зміцнення позицій української промислової продукції на міжнародних ринках;
- розробити перспективні форми оптимальної співпраці української промисловості на світових товарних ринках в умовах євроінтеграції.
Об`єктом дослідження є процеси розвитку промисловості України у контексті впливу євроінтеграційного фактору.
Предметом дослідження є теоретико-методологічні проблеми інтеграції промислового комплексу України до європейського економічного простору.
Методи дослідження Методологічною основою дослідження європейського вектора розвитку промисловості України слугували фундаментальні положення економічної теорії, теорії міжнародної економіки, теорії розміщення продуктивних сил та загальнонаукові принципи аналізу економічних явищ і процесів, а також наукові праці відомих вчених з досліджуваної проблеми.
Дослідження базувалося на використанні таких методів:
- системного та синергетичного підходу – для вивчення зв’язків між явищами та процесами економічної дійсності;
- статистичного аналізу – для визначення динаміки, структури та результативності розвитку промисловості України;
- порівняльного – для зіставлення особливостей господарських процесів у світовій та українській економіці;
- діалектичного – для розгляду явищ у їх взаємозв`язку і розвитку, єдності та боротьбі суперечностей, які виникають у процесі промислового співробітництва України з ЄС.
Інформаційними джерелами дослідження стали наукові праці українських та іноземних вчених з проблем розвитку міжнародної економічної системи, економіки країн ЄС та промисловості України, матеріали Державного комітету статистики України, Європейського Союзу, інформаційно-аналітичні матеріали та науково-методичні розробки, публікації у вітчизняних та іноземних періодичних виданнях, інформація із всесвітньої комп`ютерної мережі Internet, матеріали власних досліджень і спостережень автора.
Наукова новизна одержаних результатів:
- розроблено концептуальні підходи до оцінки впливу євроінтеграційних процесів на формування зовнішньопромислової політики і розвиток промисловості України, удосконалено систему показників такої оцінки, в основу якої покладено принцип комплексності;
- оцінено вплив євроінтеграційних процесів на розвиток промисловості України, на основі факторного аналізу, зокрема виділено переваги та ризики, а також фактори до впливу яких промисловий комплекс України повинен адаптуватися;
- виявлено можливі наслідки промислової інтеграції України до ЄС, серед яких розширення доступу до світових ринків, правовий захист інтересів експортерів, зниження витрат на стандартизацію та транспортування, посилення залежності економіки України від світової кон`юнктури, скорочення виробництва неконкурентоспроможних товарів;
- обґрунтовано на основі аналізу сучасного промислового розвитку України шляхи удосконалення євроінтеграції на мікрорівні, зокрема коопераційних відносин, що склалися між промисловими підприємствами України та ЄС;
- розроблено стратегію розвитку провідних експортноорієнтованих галузей промисловості України за умов євроінтеграції, яка спрямована на зміцнення вітчизняних позицій на міжнародних ринках; на відміну від попередньої, в ній окремо виділено цільові сегменти глобального ринку та особливості роботи українських інституцій на них;
- визначено пріоритетні напрями оптимізації співпраці промислових підприємств на європейському векторі у контексті інноваційної політики держави.
Практичне значення одержаних результатів: Теоретичні узагальнення, пропозиції і висновки дисертаційної роботи сприяють інтеграції українського промислового комплексу до європейського економічного простору на мікрорівні, реалізації міжнародних проектів, спрямованих на розвиток екологічного виробництва та впровадження енергозберігаючих технологій. Результати дослідження було використано при виконанні техніко-економічного обґрунтування обсягів інвестицій для освоєння комплексної технології отримання електричної та теплової енергії з радіоактивно забрудненої рослинної біомаси в рамках програми TACIS (довідка Центру переробки та захоронення техногенних відходів “Техноцентр” №102/10-357-1 від 09.02.04), при розробці програм з реабілітації техногенно забруднених територій промислових регіонів України (довідка Українського науково-дослідного інституту екологічних проблем №01-04/98 від 09.02.04), модернізації силових енергоблоків на Теплоелектроцентралі №5 Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” (довідка №5/3-167 АК “Київенерго” від 28.01.04). Крім того, автором було розроблено і реалізовано стратегію виходу середніх підприємств м. Харкова на ринок Німеччини через відкриття “Генерального представництва різних підприємств” у м. Целлє (лист даного представництва №57 від 03.09.03).
Особистий внесок здобувача: дисертаційне дослідження є одноосібно виконаною завершеною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до проблеми ефективного розвитку промисловості України у контексті євроінтеграції та розширення європейського економічного простору. Наукові результати дисертаційної роботи належать автору і є його теоретичним і практичним внеском у розвиток економічної науки.
Апробація результатів дисертації: Результати проведених досліджень та основні положення дисертаційної роботи доповідались і обговорювались на XI міжнародній науково-теоретичній конференції: “Механізми ефективної співпраці України з міжнародними фінансовими інституціями” 20 листопада 2003 р. у Інституті міжнародних відносин Київського національного університету ім. Т. Шевченка (м. Київ); науково-практичній конференції: “Формування регіонального механізму управління народногосподарським комплексом України” у Таврійському Національному університеті ім. В.І.Вернадського 25 грудня 2003 р. (м. Сімферополь); Четвертому Міжнародному науковому конгресі: “Державне управління та місцеве самоврядування” 26 лютого 2004 р. у Харківському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (м. Харків); Науковому симпозіумі: „Інституційна архітектоніка і механізми економічного розвитку” 4–5 листопада 2004 р. у Харківському національному університеті ім. В.Н.Каразіна (м. Харків); міжнародній науково-теоретичній конференції: “Україна у пост-біполярній системі міжнародних відносин” 18–19 листопада 2004 р. у Інституті міжнародних відносин Київського національного університету ім. Т.Шевченка (м. Київ).
Публікації: Основні результати виконаних досліджень викладено у 9 особистих наукових працях, у тому числі у фахових виданнях – 7, загальним обсягом 2,6 друк. аркушів.
Структура та обсяг дисертації: Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації становить 214 стор. друк. тексту, який включає список літературних джерел із 145 найменувань – на 15 стор., 18 рис., 15 таблиць та 10 додатків – на 18 стор.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У першому розділі “Теоретичні основи аналізу інтеграції України до європейського економічного простору” розглянуто поняття інтеграції, історичну еволюцію інтеграційних процесів у світі та їх вплив на формування зовнішньопромислової політики України. Проведено теоретико-концептуальний аналіз особливостей формування світових економічних відносин: участі країни у світовій торгівлі, включення її до поділу праці та формування підґрунтя для використання переваг процесів міжнародної інтеграції і глобалізації. Акцентується увага на тому, що зовнішньоторгівельну політику не можна розцінювати як головну рушійну силу економічного зростання, зокрема розвитку промисловості. Її необхідно проводити спираючись на стратегічні потреби промислового комплексу та порівняльні переваги української продукції на світовому ринку. Обґрунтовано необхідність формування економічного підґрунтя інтеграційних процесів на мікрорівні через побудову торговельних та коопераційних зв`язків.
В контексті сучасних світових економічних тенденцій, зокрема розвитку інтеграційних зв`язків та посилення ролі міжнародних інституцій, для країн з перехідною економікою, в т.ч. України, відстоювання власних інтересів можливе лише на засадах членства у впливових міжнародних організаціях або інтеграційних угрупуваннях.
Прагнення України до вступу в СОТ пояснюються намірами захистити експортерів. Тому, на думку автора, акцентувати увагу необхідно не на факті вступу України до СОТ, а на відстоюванні власних інтересів та отриманні найвигідніших умов для українських товаровиробників на світових ринках. Очікується, що членство в системі СОТ значно пожвавить зовнішньоторговельний оборот України. Зокрема, передбачається збільшення його до 50–55 млрд. дол. США у 2010р., а з наданням Україні статусу асоційованого члена СОТ – до 60–65 млрд. дол. США. Крім того, Україна матиме можливість використовувати міжнародні механізми регулювання торгівельних режимів, у т. ч. стосовно вирішення спорів у торгівлі та визначення рамкових умов проведення антидемпінгових розслідувань.
Переваги вільного доступу на ринки країн-членів СОТ стосуються, насамперед, сировини та стандартизованої продукції і значно меншою мірою - високотехнологічних виробів. Тому адаптуватися до нових умов зможуть лише ті промислові підприємства, які вже працюють на міжнародному ринку і продукція яких відповідає світовому рівню за співвідношенням “ціна-якість”. Розраховувати на оптимістичний розвиток подій та підвищення конкурентоспроможності таких підприємств можна за умови створення вітчизняних транснаціональних корпорацій або часткової участі в іноземних транснаціональних корпораціях. Узагальнення позитивних та негативних наслідків приєднання України до СОТ, представлені автором у таблиці 1.
Таблиця 1
Узагальнена оцінка наслідків вступу України до СОТ
Позитивні | Негативні
1. Отримання полегшеного доступу до світових ринків товарів, послуг, технологій, капіталів, робочої сили;
2. Отримання міжнародно визнаних прав для захисту національних інтересів на світовому і внутрішньому ринках
3. Зниження комерційних ризиків внаслідок встановлення більш стабільного режиму торгівлі та зменшення рівня тінізації експортно-імпортних операцій
4. Пожвавлення виробництва в окремих експортно-орієнтованих галузях економіки, на які зараз поширюється обмеження на експорт
5. Зменшення втрат українських експортерів від дискримінаційних заходів
6. Зниження витрат на стандартизацію та транспортних витрат на транзит товарів територією країн-членів СОТ | 1. Підвищення економічних ризиків України у періоди глобальної економічної нестабільності.
2. Ускладнення у сфері державного регулювання промислового сектору (податкові пільги, державні дотації)
3. Відмова від існуючих галузевих програм для секторів, які користуються державними субсидіями
4. Загострення проблем конкуренто-спроможності окремих галузей національної економіки (скорочення виробництва, зростання безробіття)
Участь країн в інтеграційних угрупованнях, як правило, залежить від геоекономічного вектору. Теоретично Україна може спрямувати інтеграційний вектор до країн СНД, ЄС, Азіатсько-Тихоокеанського регіону (див. рис. 1). У середньостроковій перспективі можна виділити окремо фактори як на користь інтеграції в межах пострадянського простору, так і проти неї. Серед позитивних чинників виділимо схожість економічних проблем та процесів; відсутність
УКРАЇНА |
ЄЕП (Росія, Білорусія, Казахстан) | ЄС | Азіатсько-Тихоокеанський регіон
Правове поле | Угода про формування Єдиного економічного простору | Угода про партнерство та співробітництво; Угода про наукове і технологічне співробітництво; Основні напрямки зовнішньої політики України, схвалено ВР України 1993 р. | Міжнародні документи про співробітництво в окремих галузях
Позитивне | Вирішення проблем у енергетичній та транзитній сферах ЗЕД; схожі економічні проблеми; побудова рівноправних коопераційних зв`язків між підприємствами; відсутність ризику асиметричного розвитку промисловості | Доступ до ринків новітніх технологій та капіталів; детінізація економіки; підвищення конкурентоспроможності промислової продукції на світовому ринку; захист та підтримка на світовому ринку; підвищення темпів економічного зростання | Співробітництво з використанням українського промислового та науково-технічного потенціалу; не має для промислового комплексу наслідків асиметричної залежності; практичну віддачу можна отримати у найкоротший термін
негативне | Розбіжності стратегій власного розвитку; різне бачення свого місця у системі світових господарських відносин; сировинна спрямованість експорту (конкуренти на світовому ринку) | Спостерігається асиметричний розвиток промислового сектору (сировинне спрямування); залежність політичних та економічних рішень від рішень ЄС | Географічне розташування; відсутність комплексного міжнародного документа (правове поле); недостатня інформованість відносно правового середовища та ринку
Рис. 1 Інтеграційні вектори України
ризику асиметричного розвитку виробництва та побудова рівноправних виробничих зв`язків. До негативних – розбіжність стратегій розвитку та позиціювання у системі світових господарських відносин; конкурування на світовому ринку у сировинному секторі.
Азіатський вектор зовнішньопромислового співробітництва має власні переваги: у промисловому комплексі відсутні наслідки асиметричної залежності; він сприяє диверсифікації економічних зв`язків України; практичну віддачу можна отримати у найкоротший термін. Проведене дослідження показує, що цей регіон можна використовувати для побудови промислових зв`язків і розміщення українських підприємств та технологій, на базі чого через деякий час розвиватимуться транснаціональні корпорації з материнською компанією в Україні.
Україна за сучасного технологічного рівня її економіки не може розраховувати на масштабний вихід на світовий ринок тому, що він вже весь поділений між економічно розвинутими країнами; останні виступають проти нових конкурентів, а Україна поки що не може запропонувати світовому ринку конкурентоспроможну продукцію у великій кількості. Саме тому різка переорієнтація на європейський вектор може не тільки призвести до втрати Україною місткого російського ринку та джерел сировини, але й створити безпосередню загрозу національній безпеці та перспективам зайняття пристойного місця у світовому співтоваристві.
Визначений для України головний пріоритет – інтеграція в структури Європейського Союзу – не повинен перешкодити додержанню стратегічного балансу: при визначенні того чи іншого вектора зовнішньої політики необхідно оцінити перспективи інших глобальних конкурентів. Для формування оптимальної зовнішньопромислової політики слід врахувати також наступний чинник: чи спроможний ЄС, перевантажений після розширення структурними та фінансовими проблемами, бути сильним на світовій економічній арені у порівнянні з США та Азіатсько-Тихоокеанським регіоном.
Євроінтеграція у контексті тенденцій глобалізації для України повинна бути досить поступовою. При розвитку експортного потенціалу необхідно звернути увагу на вигідні для України шляхи структурних трансформацій в економіці (дотримання балансу між внутрішнім та зовнішнім попитом) та нарощувати зусилля у найперспективніших секторах світової економіки (електроніка, енергетика, біотехнології, науково-технічні послуги).
У другому розділі “Основні напрями впливу євроінтеграції на розвиток української промисловості” зроблено аналіз розвитку промислового сектору України, окремо розглянуто особливості розвитку галузей металургії та оброблення металу, хімічної та нафтохімічної, легкої промисловості та вплив на них зовнішніх чинників. Здійснено оцінку експортного потенціалу галузей обробної промисловості за наступними показниками: обсяги валютних надходжень, конкурентні переваги галузі на світовому ринку, якісна складова експорту, залежність від імпорту та майбутні ризики. Дослідження впливу євроінтеграції на розвиток промислового сектору економіки України дозволило запропонувати стратегію зміцнення позицій промислової продукції на світовому ринку та підвищення конкурентоспроможності галузі.
На основі аналізу динаміки продукції промислового виробництва, що представлена на рис. 2 розвиток української промисловості за останні роки умовно можна поділити на два періоди: 1991–1998 р. період скорочення виробництва; 1998–2003 р. період поступового нарощування обсягів виробництва. З 1991 р. по 2003 р. загальний обсяг промислового виробництва у країні, за офіційними даними, скоротився на 19,35%. Це можна пояснити впливом наступних чинників: руйнування коопераційних зв`язків; закриття доступу до сировини та пального; втрата ринків збуту; проведення урядом України швидкої лібералізації зовнішньої торгівлі; орієнтація на задоволення потреб іноземних підприємств у сировині.
Рис. 2 Темпи приросту, зниження обсягів виробництва продукції промислового комплексу*
* Складено за даними Статистичних щорічників Державного комітету статистики України
** Прогнозні дані Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України
Проведення урядом політики підтримки власного товаровиробника, побудова та відновлення коопераційних зв`язків між промисловими підприємствами близького та далекого зарубіжжя сприяли поступовому нарощуванню потужності виробництва, але досягти рівня 1990 р. промисловому комплексу України ще не вдалося. Зазнала деформації й галузева структура виробництва, але не в бік її технологічного вдосконалення: у процесі жорсткого цінового пристосування зростала частка галузей паливно-сировинного комплексу, а частка товарів кінцевого споживання знизилася. Сучасна структура української промисловості, яку приведено на рис. 3, характеризується високою питомою вагою галузей з низькою доданою вартістю.
Необхідні структурні зміни у промисловості, пов`язані з технічним переобладнанням підприємств, впровадженням нових економічних і високоякісних технологій, форм організації виробництва, потребують великих капіталовкладень. Обмеженість вітчизняних фінансових ресурсів спричинює необхідність залучення до промислового сектору іноземного капіталу,
Рис. 3 Структура промислового виробництва у 2004 р.*
* Складено за попередніми даними Державного комітету статистики України www.ukrstat.gov.ua
переважно у формі прямих іноземних інвестицій. Вони, як правило, спрямовані на отримання прибутку, який потім переміщується до країни-інвестора. У довгостроковій перспективі відплив коштів через вивезення прибутку має перевищувати величину первинних вкладів. Тому під зростанням виробничого потенціалу країни за рахунок іноземних інвестицій слід розуміти тільки стимулювання економічного розвитку країни в цілому. Наслідки надходження до країни прямих іноземних інвестицій проаналізовано у таблиці 2.
Таблиця 2
Наслідки надходження до країни прямих іноземних інвестицій
Позитивні | Негативні
1. Імпорт прямих інвестицій веде до збільшення виробничих потужностей та ресурсів; сприяє поширенню передової технології й управлінського досвіду, підвищенню кваліфікації трудових ресурсів
2. З'являються не тільки нові матеріальні та фінансові ресурси, а мобілізуються і продуктивніше використовуються вже наявні
3. Прямі інвестиції сприяють розвиткові національної науково-дослідної бази
4. Стимулюється конкуренція і пов'язані з нею позитивні процеси (підрив позицій місцевих монополій, зниження цін та підвищення якості продукції, що заміщує як імпорт, так і застарілі товари місцевого виробництва)
5. Підвищуються попит та ціни на національні (місцеві) фактори виробництва
6. Збільшуються надходження у вигляді податків на діяльність міжнародних спільних підприємств
7. В умовах слабкого контролю за використанням держпозик інвестиційний ризик переноситься на іноземних інвесторів, які самостійно вирішують проблему самоокупності | 1. Мета іноземного інвестора може не збігатися з національними інтересами, тому є ризик щодо дискримінації національного сектору економіки
2. Імпортовані ресурси працюють для окупності та отримання прибутку, який потім вивозиться з країни
3. Підприємства з іноземними інвестиціями як канали передачі технологій часто стають відносно закритими об`єднаннями в національній економіці, слабо пов'язаними з іншою її частиною, на яку, проте, припадають витрати із забезпечення функціонування цих об’єднань. Причому ефективність впливу цих об’єднань обернено пропорційна економічній потужності країни-реципієнта
4. Країна, що приймає прямі іноземні інвестиції (навіть промислово розвинута), майже не бере участі у створенні нової технології, а отримує її кінцевий продукт. Передання частини науково-дослідних робіт має місце переважно в низькотехнологічних галузях
5. Підприємства з іноземними інвестиціями можуть вступати в угоди з місцевою олігополією (або монополією), яка не зацікавлена “збивати ціни”, таким чином, вони стримувально впливають на національне підприємництво, поглинаючи фінансові нагромадження в місцевій та іноземній валютах
6. Значні експортні інвестиції отримують зазвичай сировинні галузі, а в обробній промисловості іноземні інвестиції мають імпортозаміщувальний характер
7. Нерегульований розвиток підприємств з іноземними інвестиціями може підсилити соціальне розшарування
Для формування підґрунтя інтеграції України та обмеження вивезення за межі держави вільних фінансових ресурсів треба стимулювати надходження до регіонів середньо- та довгострокових інтелектуальних інвестицій. Для повного аналізу експортних можливостей української промисловості звернемо увагу на показники відкритості економіки: експортну та імпортну квоти (див. рис. 4).
Рис. 4 Показники відкритості економіки
По-перше, суттєве зростання експорту відбулося на тлі зниження внутрішнього споживання та реального ВВП – тобто експортний потенціал України поступово втратив внутрішню економічну опору. По-друге, випереджаюче зростання експорту у порівнянні з динамікою виробництва свідчить про сталу тенденцію експортної залежності вітчизняних виробників від зарубіжних партнерів. По-третє, високий рівень експортної квоти (більше 50%) – показує високий рівень відкритості економіки та загрозу економічній незалежності і безпеці країни. Ця ситуація погіршується незначною часткою України у світовій торгівлі: на український експорт та імпорт припадає по 0,3% та 0,4% відповідно. Таким чином, товарна структура українського експорту має сировинний характер, у ній переважає продукція металургійної галузі (36,67%); географічно експортний вектор спрямовано до країн Європи (майже 40% усього експорту), при цьому спостерігається критична залежність виробництва від іноземних споживачів (експортна квота 43,99%) та імпортованих енергоносіїв.
Частка продукції галузі машинобудування в українському експорті становить 15,8%. Галузь показує критичну залежність українських товаровиробників від іноземних споживачів (експортна квота галузі 64%) та низьку конкурентоспроможність на внутрішньому ринку (імпортна квота галузі 101,34%). Розрахований коефіцієнт національних конкурентних переваг галузі машинобудування дорівнює 0,36. Конкурентні переваги, що існували раніше, поступово втратилися через випереджаюче зростання цін на первинні ресурси, звуження серійності, погіршення економічного стану підприємств.
Частка продукції металургійної галузі у структурі українського експорту становить 39,50% та має тенденцію до збільшення. Проте галузь показує критичну залежність від іноземних споживачів (експортна квота 83,90%). Низька імпортна квота, яка становить 11,81%, вказує на насиченість внутрішнього ринку вітчизняною продукцією. Розрахований коефіцієнт національних конкурентних переваг металургійної галузі дорівнює 17,53. Проте у довгостроковій перспективі, враховуючи сучасні світові тенденції, рекомендується орієнтуватися на задоволення внутрішнього попиту та переходити від експорту низькосортних видів прокату чорних металів до високоякісних профільних виробів з них, особливо з високоякісної легованої сталі. Експортному потенціалу галузі у майбутньому можуть загрожувати ризики, що пов`язані з імпортом енергоносіїв та змінами світової кон’юнктури.
Частка продукції хімічної та нафтохімічної галузі в українському експорті становить 8,42%. Експортна квота галузі складає 71%, імпортна – 64,76% - це говорить про повну залежність галузі від кон’юнктури на світових ринках. У товарній структурі експорту галузі переважають продукти неорганічної хімії (697,18 млн. дол. США) та добрива (591,28 млн. дол. США). Розрахований коефіцієнт національних конкурентних переваг галузі дорівнює 0,88. Це низький рівень, але розширення виробництв, які працюють на українській сировині (кальцинована сода, сірчана кислота, пігментний двоокис титану, шини для різних класів автомобілів, синтетичні смоли, пластмаси), буде сприяти розширенню експортних можливостей хімічної промисловості, а це у свою чергу – підвищенню національних конкурентних переваг на світовому ринку.
Як підсумок, виділимо внутрішні та зовнішні чинники, під впливом яких розвивається промисловий сектор України на сучасному етапі. Серед внутрішніх слід виокремити: по-перше, особливості державного регулювання (не завжди виважена податкова політика, введення митних та акцизних зборів, створення територій пріоритетного розвитку і вільних економічних зон) та підтримка вітчизняних товаровиробників високотехнологічної продукції, стимулювання до запровадження інновацій на виробництві технічного і технологічного переозброєння. По-друге, наявність та доступність кредитних ресурсів як для розвитку виробництва, так і споживчих кредитів для населення. По-третє, місткість українського внутрішнього ринку та наявність платоспроможного попиту на ньому. По-четверте, низький рівень оплати праці, що не сприяє введенню інновацій.
Стосовно зовнішніх чинників, що впливають на розвиток української промисловості, у першу чергу звернено увагу на особливості розвитку загальносвітової економічної кон’юнктури, на стан світових товарних і ресурсних ринків та наявність платоспроможного попиту на українську продукцію. Важливим фактором є залежність української промисловості від імпорту енергії та сировини, тому на державному рівні необхідно вирішити питання диверсифікації джерел енергії та зниження енерго- та ресурсомісткості промисловості. Поширенню українських промислових товарів на світовому ринку буде сприяти надання на державному рівні політичної підтримки українським експортерам на зовнішньому ринку, консультування з економіко-правових питань, проведення комплексного фундаментального дослідження зовнішніх ринків, участь у діяльності міжнародних організацій. Впровадженню інновацій на виробництві сприятиме доступність для українських підприємств міжнародних інвестиційних ресурсів та надання відповідної інформації потенційним іноземним інвесторам.
Необхідно звернути увагу на ризики негативного впливу євроінтеграції на українську промисловість. Підґрунтя майбутньої участі України в європейському інтеграційному об`єднанні формується вже сьогодні: це стосується створення нових товарних потоків та спеціалізації країни на виробництві певного виду продукції. Зараз Україна у рамках співробітництва з ЄС має спеціалізацію на поставках сировини (чорні метали, прокат) та здійсненні простих виробничих операцій. Тому головною метою державної політики є виправлення цього становища якнайшвидше через активізацію комерціалізації і широке використання інновацій, як пріоритетної складової загальної стратегії підвищення конкурентоспроможності економіки країни.
Іншою проблемою негативного впливу євроінтеграції є дешева робоча сила, яка, з одного боку, приваблює іноземних інвесторів, а з іншого – стримує впровадження інновацій. Шляхом подолання цієї проблеми може бути державне регулювання рівня заробітної плати. Таким чином, вплив євроінтеграції на українську промисловість сьогодні проявляється у побудові економічних зв`язків між українськими та європейськими підприємствами, підвищенні конкурентоспроможності промислової продукції, обміні науковим та управлінським досвідом. Можна очікувати, що вплив євроінтеграції на розвиток української промисловості буде позитивним у довгостроковій перспективі, проте у короткостроковій перспективі спостерігатиметься деяке погіршення ситуації.
У третьому розділі “Оптимізація співпраці між українськими та європейськими промисловими підприємствами” виокремлено наслідки європейських інтеграційних процесів, до яких український промисловий сектор повинен пристосуватися, розроблено стратегію завоювання окремих сегментів світового ринку українською продукцією з високою часткою доданої вартості. Запропоновано шляхи оптимізації та підвищення ефективності співпраці між українськими та європейськими підприємствами, звернено увагу на можливі негативні ризики такої співпраці для української економіки в цілому. Наведено ряд конкретних схем побудови комерційних зв’язків між українськими та європейськими компаніями, що було розроблено автором та застосовано на практиці.
Сьогодні ЄС визначає Україну як унікального і стратегічного партнера у Європі. Але причиною цьому є не рівень економічного розвитку держави, а те, що після розширення ЄС у травні 2004 року кордон об’єднаної Європи проходить безпосередньо повз нашу країну; та те, що країни ЄС мають за мету побудувати стабільний осередок, що може економічно протистояти економічній експансії Сходу. Про це свідчать останні дослідження Deutsche Institut fьr Wirtschaft та звіти Deutsche Bank.
Серед причин економічних втрат України від розширення ЄС можна назвати перехід держав-кандидатів на єдиний митний тариф ЄС та збільшення рівня тарифного захисту щодо низки товарів українського експорту, погіршення конкурентних позицій українських товарів, розширення впливу європейських угод про лібералізацію торгівлі з окремими країнами, надання митних преференцій країнам, що розвиваються (відносне погіршення конкурентних позицій деяких українських товарів середньої технологічності на відповідних ринках), переорієнтація товарних потоків між нинішніми і новими членами ЄС, запровадження новими країнами-членами нетарифних обмежень щодо українського експорту, розширення сфери застосування антидемпінгових заходів проти України (по окремих позиціях частка українського експорту до нових членів становить від 30% - зварені труби, нітрат амонію до 60% - карбід кремнію), позбавлення нових держав-членів ЄС можливості самостійно регулювати свій торговельний режим щодо України.
На цьому тлі слід звернути увагу на позитивні фактори розширення Євросоюзу. Серед них скорочення контрабандних торгових операцій та інших форм тіньових операцій з країнами-новими членами ЄС та поліпшення умов доступу українських експортерів на окремі товарні ринки нових членів ЄС внаслідок переважного зниження рівня тарифного захисту і підвищення рівня конкурентного середовища у країнах-кандидатах. При збереженні обсягів та структури українського експорту внаслідок поширення на країни-кандидати митних тарифів ЄС вартість імпортних товарів з України зменшиться на 0,73%, що підвищить їх конкурентоспроможність.
За допомогою аналізу функції виробництва виділено вплив євроінтеграційних процесів у короткостроковому (1–2 роки), середньостроковому (3–5 років) та довгостроковому (6–8 років) періодах. У короткостроковій перспективі євроінтеграція спричинить зростання обсягів виробництва. Суттєвим є те, що у цій моделі доцільно виділити окремо, у яких саме галузях слід очікувати зростання. За нашим прогнозом, це мають бути, у першу чергу, сировинні галузі, тому що вони сьогодні мають стійкий попит на європейському ринку; не потребують великих інвестицій та тривалого строку окупності (як при введенні складної технології); фактор робочої сили ще не має вартісної оцінки на європейському рівні, тому не може бути використаний у повному обсязі. Інший чинник, на який вплине євроінтеграція у короткостроковому періоді, – це переміщення частки сектору тіньової економіки до офіційної.
У середньостроковому періоді постане необхідність привести у відповідність макроекономічні показники України та ЄС. У цьому періоді фактор технологічного рівня виробництва буде показувати стійке зростання. Це пов’язано з введенням нових технологій за рахунок коштів, накопичених у першому періоді, та постійною модернізацією виробництва, яка характерна для транснаціональних корпорацій. Фактор трудових ресурсів у цей період зростає дуже повільно. Фактор капіталу буде також показувати стійке зростання, що пов`язано з наявністю накопичених вітчизняних ресурсів, а також з вкладанням вільних коштів європейських інвесторів. Таким чином, вплив євроінтеграції у середньостроковому періоді має проявитися у вкладанні інвестиційних ресурсів та активному обміні технологіями, що призведе до зростання виробництва, але вже не такими швидкими темпами, як у попередньому періоді.
У довгостроковому періоді фактор технологічного рівня виробництва та робочої сили зростає. Але у цей період повільно знижується фактор капіталу. Це пов`язано з тим, що інвестори починають отримувати прибуток з вкладених інвестицій. Тому у довгостроковій перспективі темпи зростання стають дещо повільнішими.
Таким чином, євроінтеграція позитивно впливає на зростання української промисловості. Проте стосовно якісних змін у структурі промисловості необхідно зробити низку зауважень. У короткостроковому періоді існує ризик стосовно інтеграції промисловості України у не дуже вигідних галузях, а саме металургії, хімічній галузі; через що розвинеться залежність від зовнішніх факторів та нестабільності розвитку основних торгівельних партнерів. У довгостроковій перспективі очікується значний відтік коштів (репатріація прибутку до країн-інвесторів, розрахунок з боргами), це можна оцінити як так звану плату за використання коштів, у зв`язку з чим рекомендується проводити моніторинг фінансових потоків. Для уникнення цих ризиків необхідно виділити пріоритетні галузі промисловості та через формування державної промислової політики сприяти їх розвитку.
Тому під євроінтеграцією ми розуміємо, навіть у довгостроковому періоді (до 10 років), лише декларування намірів. Це обумовлено тим, що через складність формальної процедури у найближчі 10 років Україна не набуде членства (навіть асоційованого) у ЄС. У цьому контексті євроінтеграція України трактуються лише як бажання досягти рівня економічного розвитку країн-членів ЄС. В цілому євроінтеграційні наміри України можуть позитивно вплинути на розвиток вітчизняної промисловості. Проведення стратегії на інтеграцію до ЄС призведе до гармонізації економічної політики та законів України з тими, що існують у країнах-членах ЄС, що у свою чергу сприятиме детінізації економіки. Це дасть упевненість у вибраному напрямі економічного розвитку і сприятиме залученню іноземних інвестицій та підвищенню продуктивності вітчизняних промисловців. Накопичені інвестиції та знання спричинять економічне зростання. Проведена економічна оцінка євроінтеграції України дала можливість запропонувати стратегію зміцнення позицій української промислової продукції на міжнародних ринках у короткостроковій, середньостроковій та довгостроковій перспективі (таблиця 3).
У дисертаційній роботі досліджено реалізовані на практиці проекти виходу українських підприємств на європейський ринок (співробітництва між фірмою Wirth GmbH та ВАТ “Київметробуд”, українською фірмою “Техпром” та австрійською techso GmbH, ТД “Зварювання” та німецького Olmaier GmbH, відкриття Генерального представництва різних підприємств м. Харкова/Україна в Німеччині). У наведених прикладах успішної кооперації українських та європейських компаній спільними було декілька моментів: керівництво пройшло стажування на західних підприємствах; технічні робітники підприємства мали високу кваліфікацію; освоювалася інноваційна для України технологія та продукція; фінансування частково велося за рахунок власних фінансових ресурсів. Із наведених прикладів випливає, що найефективніше
Таблиця 3
Стратегія зміцнення позицій української промислової продукції на світовому ринку
Пе- ріод | Короткостроковий | Середньостроковий | Довготривалий
Мета | Отримання стабільних доходів до держбюджету (бюджету підприємства) у вільноконвертованій валюті | Зайняти пристойну позицію у системі світової економіки | Зайняти пристойну позицію в СОТ і ЄС та забезпечити високий рівень розвитку країни
Цільові ринки | ЄС: найбільший українській експортер та споживач продукції (переважно сировинного характеру)
СНД: переважно Росія, коопераційні зв’язки
Азіатсько-Тихоокеанський регіон: споживачі продукції з високою часткою доданої вартості, розміщення виробництв з перспективою розвитку ТНК | Товарні ринки країн СНД, Азії, Африки за продукцією машинобудівного комплексу, літакобудування, хімічного комплексу, зброї, біотехнологій | Активна та повноправна присутність на ринках країн СНД, Азії, Африки та вихід на ринок країн ЄС із власною інтелектуальною продукцією, ТНК
Заходи | Направлення отриманих коштів на зниження ризиків втрати прибутків з цільових сегментів, підвищення рівня прибутковості експорту, розробка продукції, що буде конкурентною у майбутньому | Просування на цільові ринки українських товарів, застосовуючи політичні, економічні та неформальні методи, через кооперування на субпідрядах з сильними підприємствами отримати більш легкий доступ до нових технологій та поглиблення професійних знань | Укріплення набутих позицій на світовому ринку та розробка заходів, щоб не втратити їх у майбутньому
співробітництво у галузі промисловості реалізується при залученні фінансових потоків (українського та іноземного походження), інноваційних технологій та виробничих потужностей.
Створення скоординованої системи управління інноваційними процесами оцінено як один із кроків України у напрямку євроінтеграції. Оптимізацію механізмів співпраці між українськими та європейськими підприємствами рекомендується проводити структурно. Важливою ланкою цього процесу виділено інтеграцію наукового сектору до ринкових умов; пропонується, шляхом застосування кон`юнктурних, інформаційних і маркетингових досліджень формувати технічне завдання на розробку інноваційної продукції. При цьому результатом наукової праці повинен бути не звіт чи теорія, а готовий до використання інноваційний продукт. У роботі запропоновано створити інформаційну базу наукового потенціалу України, яка сприятиме отриманню українськими вченими замовлень на дослідження як від вітчизняних, так і від іноземних замовників.
ВИСНОВКИ
В дисертаційній роботі удосконалено теоретичні та практичні засади інтеграції промисловості України до європейського економічного простору