Спільним для обох творів є мотив розчарування і зневіри. Для Е.Хемінгуея як представника „втраченого покоління” це була цілковита недовіра до держави, яка ошукала свою молодь, відправляючи її на фронти. Мотив розчарування у повісті-поемі „Поза межами болю” стосується не стільки держави, як загалом людського суспільства, цивілізації, яка допустила масове винищення людей.

Різні суспільно-історичні умови, в яких перебували американський та український народи на початку ХХ століття, зумовлюють відмінність у закінченні двох тво-рів. Обидва герої роблять спробу знайти опору у коханні та сім’ї, що є типовим для „втра-че-них”, які у своїх творах часто протиставляють жорстокому світу од-вічні цінності. О.Турянський як попередник письменників „втраченого покоління” залишає своєму персонажу надію на майбутнє (він отримав звістку про те, що його сім’я жи-в-а). У романі Е.Хемінгуея герой втрачає все. Почуття самотності, безпритульності, втрати, приреченості досягають у кінці твору найгострішого звучання. Письменник залишає свого героя у стані відчаю, спустошеного, без надії на майбутнє, демонструючи таким чином типового представника „втраченого покоління”, яке, переживши війну, не здатне знайти свого місця у суспільстві, не йме йому віри і марно проживає життя.

У третьому підрозділі „Громадянська війна в Іспанії в художній інтерпретації Е.Хемінгуея („По кому подзвін”) та Ю.Покальчука („І зараз, і завжди...”)” проведено типологічне зіставлення творів, яке дозволило виявити спільні тенденції у трактуванні іспанських подій (1936–1939) українською та американською літературами, з’ясувати відмінності романів, написаних у державах із різним політичним устроєм і ідеологічними пріоритетами, а також розкрити причини довгого табуювання, а пізніше гострої критики роману “По кому подзвін” в Україні та в Росії у 60-х роках.

Письменники зображають громадянську війну в Іспанії крізь призму її сприйняття своїми співвітчизниками-інтербригадівцями. У героїв обох романів багато спільного: вони сильні особистості, переконані у справедливості своїх поглядів. Вони готові ризикувати своїм і чужим життям заради справи. Обидва свято вірять у те, що боротьба за Іспанську Республіку є справедливою і що вона принесе щастя людям.

У центрі уваги письменників – самопізнання людини в умовах війни. Спільною рисою для героїв обох творів є постійна духовна робота, яку відображають у романах численні внутрішні монологи. Війна ставила перед героями складні питання про правомірність насильства, самопожертву, цінність людського життя. Постійний пошук, роздуми, прагнення пізнати світ зовнішній і свій внутрішній – риси, які зближують персонажів Е.Хемінгуея та Ю.Покальчука.

Звернення митців до однієї теми, подібність образів головних героїв обумовили близькість проблематики творів та появу аналогій у її осмисленні. Обидва митці фокусують увагу на проблемі насилля, яка проявляється у різних формах, однак найвищого звучання досягає у зображенні душевних трагедій персонажів через необхідність убивати. Письменники обирають схожі шляхи розгляду цієї морально-етичної проблеми. Обидва детально змальовують перше скоєне героями вбивство та психологічний злам, який вони після цього пережили. Прозаїки передають також прагнення своїх героїв позбутися почуття провини і віднайти душевний спокій.

Душевне сум’яття героїв двох романів через необхідність убивати є лише одним із проявів глибинної філософської проблеми, яку розглядають письменники. Це питання про правомірність чинити зло заради добра, вбивати людей заради справедливості і, зрештою, називати війну „справедливою”. Обидва письменники стверджують, що війна навіть за благородні ідеали – це завжди злочин проти людства, адже яка б сторона не одержала перемогу, людина завжди залишається у програші.

Паралель простежується не тільки на рівні проблематики творів, а й сюжету. Герої одержують однакові завдання: разом із своїми загонами підірвати міст, який контро-лю-ють фашисти. Обидва письменники фокусують читацьку увагу на вартових, змальовую-чи їх не як ворогів, а як звичайних селян чи ремісників. Таке зображення ворога викликає роздуми про моральну відповідальність за вбивства.

Своєрідним емоційним епіцентром у романах стає тема кохання, яке є джерелом того світлого й чистого в людині, що протистоїть жорстокості, ненависті, вбивствам та іншим реаліям війни. Розробка любовної лінії двома авторами здійснюється за подібною схемою. В обох творах це воєнне кохання трагічне, але разом із тим надзвичайно поетичне, воно недовге, але безмежно глибоке. Е.Хемінгуей та Ю.Покальчук доходять висновків, що війна і щастя – речі несумісні. Однак у творах обох письменників кохання стає для героїв, які незабаром загинуть, безцінним даром долі. Кохання змінює їх, підносить духовно.

Оскільки письменники належали до держав із різним ступенем свободи слова, то по-ряд із збігами у тематиці, проблематиці, сюжетних лініях, образах головних ге-ро-їв, у їх творах наявні суттєві розбіжності щодо ступеня об’єктивності у відтворенні істо-рич-ної дійсності, на тлі якої розгортаються події в романах. Якщо Е.Хемінгуей прав-ди-во зображує історичну ситуацію, відкрито говорить про жорстокість, яка мала місце як серед фашистів, так і серед захисників Республіки, уникає ідеалізації інтербригадівців, то роман Ю.Покальчука демонструє негативний вплив ідеології на ху-дож-ню практику, що призвело до підміни історичної правди заздалегідь сформова-ни-ми стереотипами. Для українського роману, написаного в умовах диктату ідеології, притаман-на спрощеність трактування тогочасної історичної дійсності, яка проявилася у надмірній героїзації та ідеалізації інтербригадівців, яким проти-став--ле-ні франкісти як абсолютні носії зла. Така спрощеність була даниною ідеологічним канонам, що дозволяла роману втриматися в нормативах вимог соціалістичного реалізму.

Життєво правдиве зображення історичної дійсності Е.Хемінгуеєм стало причи-ною замовчування, а пізніше двоякої оцінки роману „По кому подзвін” заангажованою радянською критикою. Наголошуючи на художній цінності твору, літературознавці водночас гостро критикували Е.Хемінгуея за його „помилки”, до яких відносили висунуті ним звинувачення верховного командування у некомпетентності й політичних інтригах, що стали причиною поразки республіканських військ.

У висновках узагальнено результати дослідження. Зокрема, акцентується, що складний характер рецепції творчості Е.Хемінгуея, для якої були притаманними пе-рі-о-ди замовчування і надуваги, значною мірою зумовлений втручанням у процес між-лі-те-ра-турної комунікації нелітературних чинників. Вплив ідеології відчули на собі такі фор-ми рецепції, як критичне засвоєння та переклади (гальмування, кон’юнктурний під-хід у доборі творів, купюри), результатом чого стало однобоке представлення твор-чос-ті американського письменника україн-ському читачеві до другої половини 70-х років ХХ-століття. Проте позитивною рисою штучного стримування української рецепції є ви-сока художність українських перекладів, процес створення яких розпочався після за-вер-шення доби буквалізму у перекладацькій справі. До того ж хемінгуеївський бум (60 – 70-х рр.) дав поштовх до появи образу неординарної людини – Хемінгуея.

Сьогодні творчість американського майстра ґрунтовно засвоєна в Україні: доробок письменника добре відомий українському читачеві, його твори увійшли до навчальних програм шкіл та вищих навчальних закладів, існують переклади практично усієї його спадщини, детально вивчені життєвий шлях і творчість, яка все частіше стає об’єктом порівняльних досліджень.

Отже, у процесі інтеграції, ускладненого різними позалітературними чинниками, творчість Е.Хемінгуея помітно вплинула на духовне життя українського суспільства й стала невід’ємною складовою українського мистецтва слова.

Типологічні зіставлення творчості Е.Хемінгуея та українських прозаїків, які працювали у різні періоди ХХ століття, виявляють спільні тенденції українського й американського літературних процесів. Вони доводять, що однією з визначальних рис обох літератур першої третини ХХ століття був антагонізм людини і суспільства. Людина є беззахисною перед суспільною машиною, однак її внутрішня сила, стоїцизм та висока моральність дозволяють протистояти несправедливості суспільства.

Українська й американська літератури стверджують, що одним із найбільших злочинів суспільства проти людства на початку ХХ століття стала Перша світова війна. Обид-ві національні літератури першої третини ХХ століття спові-дували спільну ідею па--ци-фіз-му, викриваючи безглузду при-роду війни. Обом літературам післявоєнної доби при-таманний пафос самоти, прире-ченості, відчуженості, який в американській літературі доповнювався недовір’ям до держави, крахом ілюзій, зневірою, що сфор-мува-ли „втрачену генерацію”. Трагічна концепція життя, що домінувала в мистецтві ХХ сто--літ-тя, зумовила подібність розробки теми війни як страждання людини, як знищення мораль-них устоїв суспільства, як джерела нерозв’язних морально-філософських проб-лем.

Трагічність світовідчуття позначилася на поширенні в українській та аме-риканській літературах першої третини ХХ століття есхатологічних мотивів (спільною для обох літератур є, зокрема, увага до процесу кончини людини з позиції самого помираючого). Джерелом трагедії життя людини є ворожість суспільства, яка змушує її страждати. Одним із варіантів художньої реалізації цієї ідеї в обох літературах є тема суїциду як способу звільнення від страждань та тема дитинства і смерті, побудована на зіткненні чистого дитячого світу з найганебнішими проявами світу дорослих.

Паралелі у розвитку української та американської літератур було порушено внас-лі-док проголошення у 1934 році соціалістичного реалізму єдиним методом в україн-сько-му красному письменстві. Це докорінно змінило напрям розвитку української літе-ра-ту-ри 30 – 80-х років ХХ століття. Трагічна концепція буття поступається місцем оп--ти--міз-мо--ві; індивідуалізм – колективізму; людина з її слабкостями – ідеальному пози-тив--но-му герою-борцю, будівничому; увага до внутрішнього світу людини з її душевни-ми переживаннями та особистими проблемами – виробничій і громадській тематиці.

Типологічні збіги у розвитку української та американської новелістики першої по-ло-ви-ни ХХ століття відтворюють світові тенденції розвитку малої прози у її русі до сконцентрованості, стислості, збільшення сили емоційного впливу.

Отже, типологічне зіставлення творчості Е.Хемінгуея та окремих українських прозаїків ХХ століття вказує на спільність напрямку розвитку американської й української літератур першої третини століття, за яким, однак, у другій третині настало різке розмежування, що виникло внаслідок втручання позаестетичних чинників в український літературний процес та порушення законів його розвитку.

ОПУБЛІКОВАНІ ПРАЦІ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Чикирис Н.В. Оповідання Е.Хемінгуея в українських перекладах // Вісник Прикарпатського університету. Філологія. – Випуск IV. – Івано-Франківськ: Плай, 2001. – С. 189-195.

2. Чикирис Н.В. Типологічна спорідненість функцій пейзажів у новелістиці В.Стефаника та Е.Хемінгуея // Сучасні проблеми мовознавства та літерату-рознавства. – Випуск V. – Ужгород: Ліра, 2002. – С. 202-208.

3. Чикирис Н.В. Громадянська війна в Іспанії в художній інтерпретації Е.Хемін-гуея („По кому подзвін”) та Ю.Покальчука („І зараз, і завжди...”): спільне та відмінне // Нова філологія. – № 4 (15). – Запоріжжя: ЗДУ, 2002. – С. 215-224.

4. Чикирис Н.В. Творчість Е.Хемінгуея в Україні: особливості критичної рецепції, історія перекладів // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 2003. – № 3 (березень). – С. 36-40.

5. Чикирис Н.В. Художнє осмислення війни в новелістиці В.Стефаника та Е.Хемін-гуея (спроба типологічного зіставлення) // Мова. Культура. Бізнес. – Випуск 1. – К.: Правові джерела, 2003. – С. 197-204.

6. Чикирис Н.В. Література „втраченого покоління” та її український провісник // Вісник Прикарпатського університету. Філологія. – Випуск VIII. – Івано-Франківськ: Плай, 2003. – С. 131-135.

АНОТАЦІЇ

Чикирис Н.В. Творчість Ернеста Хемінгуея в українському літературному процесі (рецепція і типологія). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.05 – порівняльне літературознавство. – Тернопільський націо-нальний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, Тернопіль, 2005.

Дисертація присвячена вивченню сприйняття творчості Е.Хемінгуея україн-ською літературою та літературознавством, а також з’ясуванню типологічних збігів і відмінностей доробку аме-ри-канського та окремих українських прозаїків ХХ століття. З метою з’ясування ро-лі і місця творчості Е.Хемінгуея в українському літературному процесі проаналізовано особ--ли-вості рецепції та фактори, що їх спричинили, система-тизовано досягнення україн-ського літературознавства у вивченні спадщини Е.Хемінгуея, досліджено пе-ре-к-ла-ди творів письменника та їх роль у міжлітера-турному спілкуванні, розглянуто образ Хе--мін-гуея в українській літературі. Порівняльні дослідження виявили суспільно-, літературно-, а також психологічно-типологічні збіги у творчості Е.Хемінгуея та ук-раїн--ських прозаїків (В.Стефаника, О.Турянського, Ю.Покаль-чука) на рівні темати-ки, проблема-тики, пафосу, сюжету, героїв, форми, що дозволило з’ясувати суголосні тен-ден-ції розвитку української й американської літератур першої половини ХХ століт-тя.

Ключові слова: рецепція, типологічний збіг, художній переклад, міжлітературна комунікація, інтерпретація, порівняльні студії.

Чикирис Н.В. Творчество Эрнеста Хемингуэя в украинском литературном процессе (рецепция и типология). – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.05 – сравнительное литературоведение. – Тернопольский нацио-нальный педагогический университет имени Владимира Гнатюка, Тернополь, 2005.

Диссертация посвящена изучению восприятия творчества Э.Хемингуэя украин-ской литературой и литературоведением, а также выявлению типологических аналогий и различий наследия аме--ри-канс-ко-го и некоторых украинских прозаиков ХХ столетия. С целью определения ро--ли и места творчества Э.Хемингуэя в украинском литературном процессе, проана-ли-зи--рованы особенности рецепции и факторы, которые их вызвали, систематизированы до-с-ти--же--ния украинского литературоведения в изучении наследия Э.Хемингуэя, иссле-до--ва-ны переводы произведений писателя и их роль в межли-тературном общении, рас-смот-рен образ Хемингуэя в украинской литературе. Cравнительные исследования обнаружили общественно-, литературно-, а также пси-хо-ло-го-типологические схожде-ния творчест-ва Э.Хемингуэя и украинских прозаиков (В.Стефаника, О.Турянского, Ю.По-каль-чука) на уровне тематики, пробле-ма-тики, пафоса, сюжета, героев, формы, что позволило обна-ру-жить общие тенденции в развитии украинской и американской литератур первой по-ло-ви-ны ХХ столетия.

Ключевые слова: рецепция, типологическое схождение, художественный перевод, межлитературная коммуникация, интерпретация, сравнительные студии.

Chykyrys N.V. Works of Fiction by Ernest Hemingway in the Ukrainian Literary Process of the XXth Century (Reception and Typology). – Manuscript.

A thesis for the Scholarly Degree of Candidate in Philology in Speciality 10.01.05 – Comparative Literary Criticism. – Ternopil National Pedagogic University named after Volodymyr Hnatyuk, Ternopil, 2005.

The thesis is devoted to the problem of creative works by Ernest Hemingway in the XXth century Ukrainian literary process. In the first part of the paper attention was paid to the reception of Hemingway’s literary legacy by the Ukrainian literature and literary criticism. The analysis of the process of Ukrainian reception was made taking into consideration historical and social peculiarities of the development of Ukraine. It gave the possibility to fix the peri-ods in the process of reception (Russian, taboo, boom, post-boom), to characterize them, to explain the reasons which gave rise to the cult of Hemingway in the Ukrainian society and to consider the image of the writer in the Ukrainian literature. The first part of the thesis also pre-sents the results of the Ukrainian literary criticism analysis which shows various tendencies in critical researches from the 1950s up to the end of the XXth century and helps to determi-ne the attitude to creative works by E.Hemingway in different times. While considering the Ukraitranslations of the prose by E.Hemingway attention was paid to the history of the inter-tions, to creative transformations made by translators and to the functioning of the translain the Ukrainian literary environment.

Various typological analogies in the creative works by E.Hemingway, on the one hand, and such Ukrainian writers as V.Stefanyk, O.Turyanskyy, Yu.Pokalchuk, on the other hand, are considered in the second part of the thesis. Literary comparison of the short story systems of E.Hemingway and V.Stefanyk reveals the analogies in the artistic interpretation of the probof war and death which appeared as a reaction on the common world-wide social and historic processes of the early XXth century. Besides, the similar for E.Hemingway and V.Stefa-nyk principles in short stories compositions, in the use of the literary devices as well as in the emotional influence on the readers prove the common tendencies in the development of American and Ukrainian short story in the first third of the XXth century.

Typological comparison of the novel “A Farewell to Arms” by E.Hemingway and the sto“Beyond the Limits of Pain” by O.Turyanskyy reveals the analogies in the writers’ viewpoints on the problem of war and displays the features typical for the “lost genera” writers in the story-poem “Beyond the Limits of Pain” by O.Turyanskyy. The above-men-ned typological conformities ascertain that O.Turyanskyy was the Slavic predecessor of the “lost generation” literature.

The analogies in the novels “For Whom the Bell Tolls” by E.Hemingway and “And Now, And For Ever…” by Yu.Pokalchuk demonstrate common tendencies in Ukrainian and Ame-can literatures in interpreting Spanish events (1936-1939), whereas the differences of nowritten in the countries with different political arrangement and ideological priorities exp-lain why the novel by E.Hemingway was suppressed by the soviet censorship for 28 years and why the writer’s creative work was tabooed in the totalitarian country for 16 years.

Key words: reception, typological analogy, literary translation, interliterary communication, interpretation, comparative studies.

Підп. до друку 21.02.2005. Формат 60х80/16.

Гарнітура “Times New Roman”. Ум. Друк. арк.. 0,9.

Тираж 100. Віддруковано на різографі.

76025, м. Івано-Франківськ, вул.. Шевченка, 57

Друкарня видавництва “Плай”

Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника