НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЗИЧНОГО

ВИХОВАННЯ І СПОРТУ УКРАЇНИ

УДК 796.12.071.5

Дяченко Андрій Юрійович

Система вдосконалення спеціальної витривалості кваліфікованих спортсменів в академічному веслуванні

24.00.01 - Олімпійський і професійний спорт

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук

з фізичного виховання і спорту

КИЇВ – 2005

Дисертація є рукописом

Робота виконана у Національному університеті фізичного виховання і спорту України, Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту

Науковий консультант

доктор біологічних наук, професор Міщенко Віктор Сергійович,

Академія фізичного виховання і спорту, м. Гданськ, Польща, професор кафедри теорії спорту

Офіційні опоненти:

доктор педагогічних наук, професор Болобан Віктор Миколайович,

Академія фізичного виховання, м. Біла Подляска, Польща,

професор кафедри індивідуальних видів спорту;

доктор біологічних наук, професор Ільїн Володимир Миколайович,

Національний університет фізичного виховання і спорту України,

завідувач кафедри біології людини;

доктор педагогічних наук, професор Ягелло Владислав,

Академія фізичного виховання, м. Варшава, Польща,

завідувач кафедри єдиноборств і важкої атлетики

Провідна установа - Дніпропетровський державний інститут фізичної культури, Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту, м. Дніпропетровськ.

Захист відбудеться "27”січня 2006 р о 14 год 30 хв на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.829.01. Національного університету фізичного виховання і спорту України (Київ 03680, вул. Фізкультури 1).

З дисертацією можна ознайомиться в бібліотеці Національного університету фізичного виховання і спорту України (Київ 03680, вул. Фізкультури 1).

Автореферат розісланий ____ листопада 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради В.І. Воронова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність. Зростаюча напруженість сучасного спортивного тренування обумовлює необхідність пошуку нових можливостей вдосконалення системи підготовки спортсменів високого класу. У цьому плані одним з найбільш актуальних питань є вдосконалення способів розвитку й ефективної реалізації у процесі змагальної діяльності функціональних можливостей спортсменів.

У більшості видів спорту вирішальна роль приділяється високому рівню функціональної підготовленості і використанню в системі тренування спеціалізованих тренувальних засобів, орієнтованих на розвиток функціональних механізмів працездатності. У теорії та методиці спорту, у роботах В.М. Платонова (1992, 2004), В.С. Міщенка (1990, 1999), М.М. Булатової (1996), A. Mader (1996), R.J. Shepard (1998), T.O. Bompa (2001), B. Saltin (2001), J. Keul (2004) обґрунтована необхідність і представлені підстави для формування системного підходу до керування функціональною підготовленістю спортсменів високого класу. Підґрунтям такого керування стали закономірності протікання процесів адаптації організму в екстремальних умовах тренувальної і змагальної діяльності.

Визнано, що найбільші можливості реалізації резервів організму для підвищення спеціальної працездатності полягають в удосконаленні засобів і методів тренування, режимів роботи і відновлення, раціональних поєднань тренувальних навантажень різної спрямованості (В.М. Платонов, 2004). У загальному виді мета таких впливів полягає у створенні передумов для формування здатності організму спортсмена до максимальної реалізації наявного у нього рухового й енергетичного потенціалу. Це створює передумови для підвищення тренувального ефекту навантажень при інтенсифікації тренувального процесу для більш повної реалізації потенціалу спортсмена у змагальній діяльності.

Нині, мабуть, високий спортивний результат у видах спорту з вираженим проявом витривалості, може бути досягнутий спортсменами, які мають високі (унікальні) функціональні можливості. Це положення найбільш актуальне для видів спорту, де рівень спеціальної працездатності характеризується досягненням межових величин функцій організму і здатністю підтримувати пікові величини реакцій у процесі подолання змагальної дистанції. До видів спорту, що висувають такого типу максимальні вимоги до функцій організму і припускають високі вимоги до комплексного їх розвитку й ефективної взаємодії, належать усі види спортивного веслування, окремі дисципліни плавання, велоспорту, легкої атлетики; окремі прояви зазначених вимог до функціональних систем організму характерні і для деяких ігрових видів спорту.

Аналіз значної кількості науково-методичної інформації, результатів досліджень у даному напрямку дозволив виділити академічне веслування як один з найбільш вдалих об'єктів для проведення спеціального аналізу функціональної підготовленості і вироблення узагальнених напрямків вдосконалення витривалості на цій підставі (В.Л. Уткін, 1985; В.С. Міщенко 1997, 1999; U. Hartmann, A. Mader 1996; A.U. Taylor 1998; U. Janssen, A. Mader, W. Hollmann 1990; F.C. Hagerman 1992, R.J.; Shepard 1995, 1998; Gore C. 1996; J. Bourgois, J. Vrijens, 1998; T. Russell 1998, 1999 та ін). Тренувальна і змагальна діяльність в академічному веслуванні вміщує більшість сторін і проявів витривалості, що характерні для тих спортивних дисциплін, у яких змагальна вправа (елемент змагальної діяльності) виконується з субмаксимальною інтенсивністю протягом приблизно від 4 до 8 хв.

У системі підготовки спортсменів високого класу залишаються проблемними питання практичного використання накопиченого потенціалу спеціальних знань, інтерпретації результатів спеціального контролю і, як наслідок, вироблення оптимальних засобів керування тренувальним процесом. Більшість спеціалізованих розробок носять приватний характер і, відповідно, відіграють незначну роль у тренувальному процесі. Наявна низка досліджень, орієнтованих на розвиток чи корекцію окремих сторін функціональної підготовленості спортсменів. Разом з тим інтерпретація таких даних мало зв'язана з керуванням тренувальним процесом у цілому, що, як відомо, вміщує методи планування, контролю, моделювання й оцінки перспективності спортсменів у різні періоди їхньої підготовки, розробку засобів тренування спеціалізованої спрямованості. При цьому залишаються невирішеними питання формування величини і спрямованості тренувальних впливів, орієнтованих на розвиток елементів функціональної підготовленості з урахуванням проявів спеціальної витривалості. Вимагає додаткового вивчення і конкретизацію режимів спеціалізованого тренування і відновлення, раціонального поєднання занять різних за величиною і функціональною спрямованістю в мікроциклах на різних етапах річного циклу підготовки.

Стає очевидною необхідність систематизації практичного досвіду і результатів наукових досліджень у цьому напрямку. Вони складають підґрунтя для проведення спеціальних досліджень з метою визначення чинників, що впливають на ефективний розвиток функціональних можливостей і на їхню інтеграцію в систему підготовки кваліфікованих спортсменів. На підставі цього можуть бути розроблені нові підходи до вдосконалення спеціальної витривалості спортсменів високого класу.

Зв’язок роботи з темами НДР. Робота виконана згідно “Зведеного плану НДР в сфері фізичної культури і спорту на 1996-2000 р.р. Державного комітету України з питань фізичної культури і спорту ” згідно теми 2.3.3. "Розробка системи тренувальних впливів для цілеспрямованого розвитку ведучих функціональних компонентів кваліфікованих спортсменів у циклічних видах спорту (на прикладі академічного веслування)", № державної реєстрації 0199U002904; а також “Зведеного плану НДР в області фізичної культури і спорту на 2001-2005 рр.на 2001-2005 р.р. Державного комітету України з питань фізичної культури і спорту” згідно теми 1.3.8. ”Індивідуалізація вдосконалення спеціальної витривалості кваліфікованих спортсменів на основі обліку ключових компонентів спеціальної функціональної підготовленості (на прикладі різних видів спорту)”, № державної реєстрації 0101U0049042.

Мета роботи. Провести комплексний аналіз компонентів спеціальної витривалості і на цій підставі розробити спеціалізовані засоби тренування, за змістом і спрямованістю орієнтовані на вибіркове вдосконалення окремих сторін функціональної підготовленості, та обґрунтувати систему їхнього застосування для інтенсифікації тренувального процесу кваліфікованих спортсменів (на прикладі академічного веслування).

Задачі роботи:

1. Проаналізувати й узагальнити наявні підходи до оцінки функціональних компонентів спеціальної витривалості кваліфікованих спортсменів, а також засобу цільової спрямованості для їхнього вдосконалення.

2. Визначити структуру спеціальної витривалості, роль її компонентів для змагальної діяльності, і на цій підставі, удосконалити критерії спеціалізованої спрямованості тренувального процесу висококваліфікованих веслярів.

3. Обґрунтувати напрямки вдосконалення елементів керування тренувальним процесом висококваліфікованих веслярів з урахуванням можливостей застосування засобів тренування спеціальної спрямованості.

4. Розробити засоби тренування спеціальної спрямованості, орієнтовані на підвищення можливостей реалізації наявного енергетичного потенціалу кваліфікованих веслярів стосовно до вимог змагальної дистанції (засобу тренування реалізаційного характеру).

5. Обґрунтувати систему застосування засобів функціональної підготовки спеціальної спрямованості в різних структурних утвореннях тренувального процесу і зміст спеціальних циклів підготовки на етапі максимальної реалізації індивідуальних можливостей спортсменів.

Методологія і методи дослідження. Методологія досліджень грунтується на наукових положеннях, що розглядають тренування як суворо керований процес, а людину з її біологічними особливостями і соціальними аспектами як головний об'єкт керування.

В якості загальнометодологічних принципів використовувалися положення теорії функціональних систем П.К. Анохіна і теорії фізіологічної адаптації до фізичних навантажень Н.А. Бернштейна, Ф.З. Меєрсона. Дослідження базувалися на загальних закономірностях і принципах системи спортивного тренування Л.П. Матвєєва, В.М Платонова; керування і контролю підготовки кваліфікованих спортсменів В.М. Зациорського, В.М. Платонова; на досягненнях педагогіки спорту М.М. Булатової, Ю.В. Верхошанського, А.Н. Лапутіна, медико-біологічних підґрунтях підготовки спортсменів В.С. Міщенка, В.Д. Моногарова, теорії і методики підготовки спортсменів у різних видах спорту С.М. Вайцеховського, В.В. Петровського, В.М. Платонова.

Методи дослідження включали: Теоретичний аналіз і узагальнення. Педагогічні методи – педагогічні спостереження, эргометрія, тахометрія, пульсометрія. Медико-біологічні методи – газоаналіз і біохімічні методи дослідження. Методи математичної статистики – кореляційний і множинний кореляційний аналіз.

Об'єкт досліджень - система підготовки висококваліфікованих спортсменів.

Предмет досліджень – структура спеціальної витривалості, засобу тренування для цілеспрямованого (спеціалізованого) вдосконалення функціональних можливостей кваліфікованих спортсменів-веслярів.

Наукова новизна.

· Уперше на основі комплексного аналізу були визначені й інтегровані в єдину систему розвитку спеціальної витривалості спортсменів фактори вдосконалення елементів системи керування тренувальним процесом - планування, контролю, моделювання, добору й оцінки перспективності спортсменів, а також системи тренувальних впливів. Ці фактори мали виражену цільову спрямованість на розвиток высокоспеціалізованих проявів витривалості, які визначають ефективність подолання змагальної дистанції в академічному веслуванні.

· Уперше визначені специфічні компоненти спеціальної витривалості, що визначають працездатність веслярів у процесі подолання змагальної дистанції. До них були віднесені високоспеціалізовані прояви потужності, кінетики і стійкості функціональних реакцій. Установлено типові для виду спорту й індивідуальні прояви спеціальної витривалості, їх нормативні та змістовні (за типом функціональних реакцій) розходження на старті, у середині і на другій половині дистанції. Показано, що вони складають змістовне підґрунтя критеріїв формування цільових настанов для спеціалізованої спрямованості засобів спеціальної функціональної підготовки.

· Визначено критерії високоспеціалізованих узагальнених проявів спеціальної витривалості веслярів, у тому числі уперше виділені критерії високого рівня мобілізаційних можливостей організму і розвитку механізмів компенсації втоми у даної категорії спортсменів. На цих засадах були визначені модельні значення спеціального базового функціонального й енергетичного потенціалу спортсменів. Показано, що наявність такого потенціалу є підставою для спеціальної інтенсифікації тренувального процесу, спрямованого на його реалізацію з урахуванням індивідуальних проявів витривалості.

· Розроблено систему спеціалізованої оцінки компонентів спеціальної витривалості веслярів, що ґрунтується на реєстрації показників реакцій при використанні спеціальних тестових завдань, що моделюють фрагменти змагальної дистанції чи умови реалізації визначених компонентів спеціальної витривалості. Показано, що представлена система оцінки компонентів спеціальної витривалості дозволяє оцінити відносно знижені сторони підготовленості і визначити нормативні параметри навантаження для спрямованого розвитку компонентів спеціальної витривалості.

· Розроблено новий клас засобів тренування реалізаційного характеру. На підставі комплексної оцінки компонентів керування тренувальним процесом (як ключовий завершальний елемент спеціального аналізу) уперше запропонована система використання засобів вдосконалення спеціальної витривалості на базі цілеспрямованого вдосконалення ключових компонентів функціональної підготовленості, що визначають спеціальну працездатність кваліфікованих спортсменів.

· Узагальнений науково-дослідний досвід, пов'язаний з вдосконаленням функціональної підготовки в спорті був доповнений експериментальними даними, що дозволило сформувати новий підхід до розвитку спеціальної витривалості кваліфікованих спортсменів у ряді видів спорту. Цей підхід полягає в детальному аналізі структури змагальної діяльності, як підґрунтя для формування высокоспеціалізованої спрямованості елементів керування тренувальним процесом спортсменів.

Практична значущість. У результаті досліджень запропоновані конкретні засоби інтенсифікації процесу підготовки кваліфікованих спортсменів і підходи для визначення тренувальних навантажень на підгрунті підвищення цілеспрямованості зазначених засобів і урахування специфічності ефекту тренування. Такі розробки створюють підґрунтя для реалізації у тренувальному процесі результатів етапного контролю функціональної підготовленості й вдосконалення етапного і поточного керування тренувальними навантаженнями.

Запропоновано критерії специфічності тренувальних навантажень, орієнтовані на розвиток функціональних можливостей спортсменів, а також обґрунтовані практичні методи і нормативні підстави для підвищення цільової спрямованості підготовки. Представлено дані для індивідуалізації спеціалізованих засобів тренування, спрямованих на розвиток функціональних механізмів працездатності стосовно спеціалізації спортсмена й індивідуальності структури функціональної підготовленості. Розроблено типові моделі спеціалізованих тренувальних занять в академічному веслуванні. Розроблені моделі варіантів тренувального навантаження можуть бути використані в ряді інших видів спорту з високими вимогами до прояву витривалості.

Представлений у роботі матеріал і висновки можуть бути використані в системі підготовки спортсменів високого класу, а також під час викладання курсу олімпійського і професійного спорту, теорії і методики тренування в обраному виді спорту у вищих навчальних закладах спортивного профілю, у системі підвищення кваліфікації спортивних працівників. Отримані результати впроваджені в роботу комплексних наукових груп збірних команд України в циклічних видах спорту. Підготовлено науково-методичні рекомендації зі змісту і системи застосування запропонованих засобів для підвищення ефективності спортивного тренування.

Особистий внесок здобувача полягає у формулюванні загальної ідеї, цілей і задач роботи, у самостійному проведенні основної частини досліджень, статистичної обробки даних, а також у їхньому аналізі, узагальненні й описі. У розробці окремих фрагментів приватних задач роботи брали участь співавтори, що підтверджується спільними публікаціями. У таких публікаціях автору належить пріоритет у тій частині досліджень, що зв'язана з розробкою комплексу засобів контролю і спрямованого впливу відповідно до мети даної роботи.

Апробація результатів дисертації здійснювалася у процесі використання їх у практиці підготовки спортсменів високої кваліфікації збірної команди України. Основні теоретичні положення і практичні висновки були представлені на Міжнародних наукових конгресах: Київ - 1997 р., “Сучасний олімпійський спорт” і Київ - 2000 р., "Олимпійский спорт и спорт для всіх: проблеми здоров"я, рекреації, спортивної медицини та реабилитації." Результати роботи представлені на науково-практичних конференціях НУФВСУ і НДІФКС України, на семінарах провідних тренерів України (1999-2003 рр.).

Публікації. За темою дисертації опубліковані 22 друковані праці (у виданнях, затверджених ВАК України) і наукова монографія “Спеціальна витривалість кваліфікованих спортсменів в академічному веслуванні” (2004).

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота викладена на 436 сторінках. Вона складається зі вступу, восьми розділів, висновків і списку використаних джерел. У роботі використано 344 літературних джерела. Дисертація ілюстрована 21 рисунком; у ній представлено 49 таблиць.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “Спеціальна витривалість - основний елемент підготовленості кваліфікованих спортсменів” показано, що розвиток спеціальної витривалості спрямовано на реалізацію функціонального потенціалу людини і досягнення високого спортивного результату. Представлено трактування поняття “система вдосконалення спеціальної витривалості”. Спираючись на наявну термінологію, можна говорити, що система вдосконалення спеціальної витривалості може бути визначена як сума взаємозалежних чинників, що впливають на підвищення якості підготовки спортсменів високого класу у процесі спеціально спрямованого тренувального процесу. На підставі цього повинні бути використані елементи системного підходу, підґрунтям якого має стати вдосконалення елементів керування тренувальним процесом кваліфікованих спортсменів – планування навантаження, контролю підготовленості, добору спортсменів і оцінки їхньої перспективності, моделювання. Чинником, що інтегрує зазначені елементи керування є цільове використання спеціалізованих тренувальних впливів у системі підготовки. Систематизація наведених положень представлена в роботах М.М. Булатової (1996), В.М. Платонова (2004). До чинників, що визначають ефективність використання такого підходу, відносять положення, розроблені R.L. Warren (1987), V. Mischenko, V. Monogarov (1995), R.J. Shephard (1995), В. Saltin (1996). На підставі запропонованої методології були проведені дослідження, орієнтовані на вдосконалення сучасної концепції розвитку спеціальної витривалості у спорті. Підґрунтям такої концепції може стати узагальнення даних про функціональні механізми працездатності спортсменів, зокрема веслярів високого класу. Ці дані представлені в роботах В.С. Міщенка (1988, 1999), А.Ю. Дяченка (1991-2004), U. Janssen , A. Mader , W. Hollmann (1990), U. Hartmann, A. Mader (1996), F.C. Hagerman (1992), W. Roth (1993); М. Hargreaves (1995), R.J. Shephard (1992, 1995, 1998), G. Wadley (1998); А. Suchanowski (2003). Одночасно ці дані вказують на необхідність подальшого детального вивчення і пошуку ефективних прийомів розвитку можливостей тих функціональних систем енергозабезпечення роботи, що складають підґрунтя ефективного подолання змагальної дистанції. Ці положення багато в чому визначили необхідність пошуку шляхів раціонального використання наявного великого обсягу інформації (у першу чергу, біологічного характеру), накопиченого при тестуванні веслярів. На цих засадах можуть бути переосмислені наявні великі наукові дані й емпіричні підходи з метою вдосконалення засобів підготовки спортсменів у реальних умовах тренувального процесу даного виду спорту.

Сучасна теорія і практика підготовки спортсменів активно використовує підходи, орієнтовані на інтеграцію педагогічних і фізіологічних даних. В останні роки вони орієнтовані, насамперед, на конкретизацію й обґрунтування чинників (у тому числі функціональних), що забезпечують високий спортивний результат. У теорії спорту стало широко використовуватися поняття функціональна підготовка. Реалізація цього поняття в практиці припускає більш широке використання фізіологічних підходів для реалізації цілей вдосконалення технології тренування спортсменів і керування цим процесом. Розроблено підходи до оцінки структури функціональної підготовленості, розвитку її окремих сторін, диференційовані і деталізовані методики розвитку аеробних і анаеробних можливостей спортсменів, визначені способи керування кінетикою функціональних реакцій у процесі тренувального і змагального навантаження, виділені провідні чинники втоми і шляхи її компенсації з урахуванням специфіки втоми в різних спортивних дисциплінах. У веслярському спорті ці положення були представлені в роботах В.Б. Іссуріна (1985), В.Д. Тимофєєва (1988), В.С. Міщенка (1988), Ю.М. Стеценка (1994), D.W Hill (1993); F. Conconi (1985); P. Droghetti, K. Jensen, T.S. Nilsen (1991), F.S. Hagerman (1984, 1992), S.E. Maclennan (1994), Z. Messonnier (1996), A.U. Taylor (1998), S. Grant (2002) і у власних дослідженнях (А.Ю. Дяченко, 1991-2004) та ін. Представлені в першому розділі концептуальні положення спортивної науки склали підґрунтя досліджень шляхів вдосконалення спеціальної витривалості. Виходили з того, що важливим чинником вдосконалення спеціальної витривалості є інтеграція компонентів системи керування тренувальним процесом, її цільова орієнтація на розвиток функціональної підготовленості спортсменів з урахуванням біологічних закономірностей розвитку витривалості в її специфічних для виду спорту проявах у процесі змагальної дистанції.

У другому розділі “Методи та організація досліджень” представлений опис основних методів і засобів реалізації програми досліджень. Використовувалися такі методи: аналіз і узагальнення спеціальної літератури, практичного досвіду роботи, педагогічний експеримент із використанням ергометричних і фізіологічних методів оцінки працездатності і фізіологічних показників функціональної підготовленості. У динаміці тренувального процесу багаторазово обстежилися 57 кваліфікованих веслярів, більша частина яких входила до складу збірної команди України і її резерву. Статистична обробка даних проводилася на ПК P III за допомогою математичної програми MATH CAD Professional. Використовувалися методи математичної статистики.

У третьому розділі “Компоненти спеціальної витривалості, що визначають спеціалізовану спрямованість тренувального процесу веслярів” проведений аналіз зміни працездатності і проявів функціональних можливостей веслярів у процесі подолання змагальної дистанції. Узагальнені експериментальні дані аналізу змін працездатності в модельних умовах подолання 500 м відрізків дистанції (за часом і показниками ергометричної потужності навантаження). Визначено фрагменти дистанції, що мають найбільш істотні розходження за інтенсивністю навантаження та його функціональним й енергетичним забезпеченням. На підставі такого аналізу були виділені фрагменти дистанції, на яких спортсмени мали найбільш виражені індивідуальні розходження за проявом спеціальної працездатності і характером функціонального забезпечення навантаження. Такими фрагментами були: початковий відрізок дистанції і та її частина, протягом якої спостерігалося активне розгортання реакцій, середина дистанції і її частина, що характеризується високим стійким рівнем реакцій провідних функцій організму; друга половина дистанції; друга половина дистанції і її частина, що характеризується вираженими явищами втоми.

За допомогою методів кореляційного аналізу були проаналізовані взаємозв'язки реакцій функціонального забезпечення навантаження, виділені найбільш важливі характеристики реакції для кожного відрізка, визначені комплексні характеристики реакцій організму, які у сукупності визначали рівень працездатності веслярів на певній частині дистанції.

Аналіз початкових відрізків дистанції проводився за варіантами стартової діяльності веслярів (розглядалися варіанти старту тривалістю 60, 90 і 120 с). Він показав наявність достовірного зв'язку ергометричної потужності роботи з потужністю анаеробного алактатного і лактатного (гліколітичного) енергозабезпечення, характерного для спортсменів. Разом з цим спостерігалися достовірні зв'язки реалізації аеробної й анаеробної потужності з кінетикою споживання О2 і легеневій вентиляції, а також з надлишковою вентиляцією легень, що відбиває інтенсивність дихальної компенсації метаболічного ацидозу. Спрямоване вдосконалення останнього функціонального компонента витривалості має принципове значення для працездатності на наступних відрізках дистанції. Показано, що для більшості веслярів оптимальна реалізація зазначених функцій відбувається у процесі виконання 120 с стартового прискорення. Разом з тим, ймовірно, що високі (унікальні) реактивні можливості кардіореспіраторної системи (КРС), висока потужність буферних систем організму дозволяють використовувати певним спортсменам більш короткі і більш могутні (60 с чи 90 с) стартові прискорення.

Аналіз функціонального забезпечення навантаження, проведений у модельних умовах другої половини дистанції, показав тісний взаємозв'язок між ергометричною та аеробною потужністю роботи з максимальним акумульованим О2 дефіцитом (MAOD), який був зареєстрований в процесі навантаження виконаного “до відмовлення” на рівні 115% VO2 max і з кінетикою реакції легеневої вентиляції, зареєстрованої в спеціальних тестах в умовах втоми. Одночасно при цьому спостерігалися тісні взаємозв'язки робочої продуктивності з рівнем реалізації анаеробних можливостей (за рівнем лактата крові) і з реакцією видалення лактата з працюючих м'язів (напівперіод відновлення концентрації лактата крові). Наявність тісних взаємозв'язків наведених реакцій показав, що для підтримки необхідного рівня ергометричної і функціональної потужності в середині дистанції велику роль грає величина анаеробного резерву (оцінювана за MAOD) і потужність реалізованих лактатних гліколітичних реакцій організму. Рівень таких реакцій, оцінюваний за рівнем концентрації лактата крові у кваліфікованих веслярів, у середині дистанції повинен знаходитися в межах 12-15 ммоль.л-1. Такий рівень реалізації потужності анаеробного метаболізму є оптимальним для стимулювання максимального прояву реакцій КРС (досягнення їхніх піків) і для підтримки силових характеристик роботи. Отримані дані показали, що умовою підтримки необхідного рівня аеробної й анаеробної потужності організму в умовах наростаючої втоми є висока кінетика компенсаторних реакцій. Ефективний розвиток таких реакцій, дозволяє в умовах інтенсивно наростаючого ацидозу швидко й адекватно підсилювати функцію КРС за компенсацією метаболічного ацидозу і збільшувати швидкість видалення лактата з працюючих м'язів.

Важливою складовою механізму працездатності в середині дистанції є початкова динаміка аеробного й анаеробного метаболізму, закладена у процесі виконання старту. При цьому процеси розвитку анаеробних і аеробних реакцій взаємозалежні. Характер оптимізації гліколітичного енергозабезпечення роботи визначається помірною його мобілізацією на початковій частині дистанції при максимальній реалізації ємності цього механізму енергозабезпечення на наступних відрізках. Режими роботи на початку й у середині дистанції є чинниками забезпечення умов для запобігання стану такого ступеня “закислення” працюючих м'язів, що впливає на їхні скорочувальні властивості. Ці режими повинні забезпечувати сприятливі умови компенсації метаболічного ацидозу буферними системами організму і формування реакцій виведення “надлишкового” СО2 за рахунок додаткового (надлишкового) посилення легеневої вентиляції. Реалізація цих умов має значення для високої робочої продуктивності весляра на другій половині дистанції для подолання втоми і підтримки високої сумарної потужності роботи на дистанції.

Аналіз проявів витривалості у змодельованих умовах другої половини дистанції показав наявність взаємозв'язку робочої продуктивності з аеробною потужністю і реакцією легеневої вентиляції. Характер зв'язків указав на важливу роль високої потужності і стійкості реакції легеневої вентиляції. Ефективний прояв цієї реакції в даній частині дистанції пов'язаний з необхідністю забезпечення надлишкової щодо рівня аеробного метаболізму вентиляції (% “excess” VE) і досягненням межових величин вентиляції легень (VE max). Аналіз взаємозв'язків робочої продуктивності й анаеробної функції організму (за рівнем концентрації лактата крові й АОD) показав, що важливою умовою ефективного функціонального забезпечення працездатності на цьому відрізку дистанції є збереження на цій частині дистанції анаеробного резерву. Мав місце достовірний зв'язок АОD (як відображення анаеробного резерву на другій половині дистанції) і ергометричної потужності. При цьому важливу роль для збереження анаеробного резерву і стимулювання працездатності веслярів в умовах втоми мали компенсаторні реакції КРС. Отримані дані показують, що функціональні механізми, відповідальні за ефективність подолання виділених фрагментів дистанції, у сукупності формують компоненти спеціальної витривалості, що визначають спеціалізовану спрямованість тренувального процесу (табл. 1).

Природно, що прояви потужності, кінетики і стійкості реакцій у процесі подолання старту, середнього відрізка і другої половини дистанції мають розходження. Ці розходження визначають особливості формування спеціалізованої спрямованості тренувального процесу. Більше того, ймовірно, що розвиток того чи іншого компонента спеціальної витривалості припускає збільшення ряду характеристик базових сторін функціональних можливостей організму. Це визначає специфіку і нові можливості формування спеціалізованої спрямованості тренувального процесу веслярів.

Одним з додаткових чинників формування тренувального навантаження, спрямованого на розвиток тих чи інших компонентів спеціальної витривалості, було урахування індивідуальних особливостей проявів фізіологічної реактивності організму (за кінетикою реакцій КРС). З цією метою були вивчені та використані у спеціальних рухальних режимах умови реалізації фізіологічних стимулів реакції організму - нейрогенного, гіпоксичного та ацидотичного, описані у спеціальній літературі (R.L. Warren, 1987; Y. Miyamoto, Y. Nakazono, K. Ymakoshi, 1987; V.S. Mishchenko, M.M. Bulatova, 1993).

У четвертому розділі “Характеристика базових і спеціалізованих проявів витривалості кваліфікованих веслярів” представлений удосконалений підхід до характеристики базових і спеціалізованих компонентів витривалості. Показано, що підґрунтям проявів спеціальної витривалості стали як загальні для виду спорту, так і яскраво виражені індивідуальні особливості чинників підготовленості. Їхня взаємозалежна характеристика визначає критерії ефективного розвитку спеціального базового потенціалу спортсменів і можливості його наступної реалізації у процесі спрямованого розвитку спеціальної витривалості. Аналіз зв'язку показників працездатності і динаміки реакцій у процесі підготовки дозволяє уточнити нормативне підґрунтя тренувального навантаження в різні періоди річного циклу підготовки. Загальна схема розвитку базових і високоспеціалізованих (реалізаційних) компонентів витривалості представлена на рис. 1.

Таблиця 1

Компоненти спеціальної витривалості веслярів, що визначають спеціалізовану спрямованість тренувального процесу

Аеробний і анаеробний потенціал (потужність)

Аеробна потужність, провідність організму для кисню. Визначає наявність функціонального "базового" потенціалу (за максимальним споживанніям кисню, VO2 max).

Аеробна потужність в умовах втоми, викликаної високим рівнем лактат-ацидоза. Показує здатність організму зберегти його високу реактивність в умовах втоми (за утилізацією VO2 max, % VO2 max)

Пікова величина реалізації анаеробної потужності. Елемент базового анаеробного потенціалу (за максимальною концентрацією лактата крові, La max)

Інтенсивність анаеробного енергозабезпечення (за рівнем концентрації лактату крові при ), при якій спортсмен досягає VO2 max, La max VO2 max

Анаеробний резерв організму. Відбиває сумарну можливість анаеробного утворення енергії в специфічних умовах веслування. (Величина максимального акумульованого кисневого дефіциту (MАOD), зареєстрованого в процесі навантаження виконаного "до відмовлення" на рівні 115% VO2 max)

Потужність легеневої вентиляції з виділенням “надлишкової” вентиляції. Характеристика потужності дихальної компенсації метаболічного ацидозу (відношення значень пікової величини до початку лінійного збільшення реакції вентиляції, % "excess" VE)

Кінетика

Швидкість розгортання (початкових) реакцій аеробного енергозабезпечення

Швидкість включення у високоінтенсивну роботу аеробного енергозабезпечення (за полуперіодом реакції споживання кисню, Т50VO2), рівень реактивних (мобілізаційних) властивостей організму і швидкість реакції дихальної компенсації ацидозу (за полуперіодом реакції легеневої вентиляції, Т50VE)

Реалізація кінетики реакцій в умовах втоми

Швидкість видалення лактата з працюючих м'язів (за різницею показників (дельті) лактата початку 1 і 4 хв відновлювального періоду - ?La)

Швидкість наростання споживання О2 в умовах втоми і вираженої зміни інтенсивності навантаження. Характеризує реактивні можливості організму в умовах втоми (за Т50VO2 rec).

Стійкість

Здатність організму підтримувати "плато" піка VO2 і реакцій КРС в умовах втоми

Величина анаэробного резерву на другій половині дистанції (по акумульованому кисневому дефіциту (АOD), зареєстрованому в умовах моделюючих прояви витривалості на другій половині дистанції)

Показано, що потенційні можливості веслярів високого класу зв'язані, насамперед, з наявністю спеціального базового потенціалу. Характерним критерієм спеціального базового потенціалу є здатність досягнення межових величин аеробної й анаеробної потужності в спеціальних умовах тестування, що моделюють втоми, викликаної високим типовим для веслування рівнем метаболічного ацидозу.

Розвиток

базового потенціалу |

Розвиток спеціального функціонального потенціалу | Розвиток реалізаційних можливостей

Умова спеціальної інтенсифікації тренувального процесу

Досягнення необхідного рівня базової підготовленості відповідно до загальних модельних вимог виду спорту | Високий рівень інтеграції базових компонентів витривалості з урахуванням індивідуальних проявів реактивності організму спортсменів в умовах навантажень, які моделюють зростання білямежових ацидемічних зрушень | Високий рівень реакцій і високий ступінь інтеграції функціональних механізмів витривалості організму відповідно до вимог функціонального забезпечення змагальної діяльності на конкретному відрізку дистанції

Рис. 1. Послідовність розвитку базових і спеціалізованих компонентів витривалості веслярів у річному циклі підготовки

Важливим чинником ефективної оцінки такого потенціалу є врахування ступеня збереження в умовах наростаючої втоми високого рівня фізіологічної реактивності організму, оцінюваного за збереженням і підтримкою кінетичних властивостей КРС. Розходження в розвитку спеціального базового потенціалу витривалості дозволяють диференціювати рівні готовності для високоінтенсивного тренування, визначити підстави для інтенсифікації тренувального процесу і сформувати напрямки корекції зниженого базового чи спеціального базового потенціалу веслярів.

Аналіз динаміки основних реакцій організму у процесі спеціального тестування (яке моделює змагальну дистанцію) дозволив визначити найбільш виражені індивідуальні (типові) функціональні прояви витривалості. У табл. 2 представлені індивідуальні розходження показників спеціальної витривалості однорідної (за VO2 max і La max) спеціально відібраної групи висококваліфікованих веслярів, які мають найбільше високий індивідуальний рейтинг (МСМК і ЗМС). Варіативність індивідуальних проявів витривалості дає підстави говорити про певну складність формування критеріїв індивідуалізації тренувального процесу для широкої групи кваліфікованих веслярів. У даному випадку можна говорити про необхідність практичного використання представленого в роботі методичного прийому для індивідуалізації керування тренувальним процесом на підставі критеріїв вдосконалення реалізаційних можливостей веслярів високого класу (В.С. Міщенко 1999, А.Ю. Дяченко 2003).

Такий аналіз дає підстави для вироблення пріоритетної для спортсмена (чи однорідної групи спортсменів) спрямованості тренувального процесу. Він дозволяє оптимізувати систему контролю і нормування тренувального навантаження, сформувати визначену стратегію розвитку витривалості. Найбільшого значення такий підхід набуває у процесі переходу до змагального періоду річного циклу підготовки.

Таблиця 2

Інтегральна оцінка вираженості індивідуальних відмінностей показників спеціальної витривалості веслярів

№ | Спортсмени | MAOD*,

мл.кг-1 | Z**

MAOD | La | Z

La | Д La | Z

Д La | Т50VO2,

с | Z

Т50VO2 | Т50VO2 rec,

с | Z

Т50VO2 rec | % “

excess”

VE | Z

%“

excess” VE | Т "плато"

піка VO2,

с | Z (Т "плато"

піка VO2)

1. | З. | 56,2 | -1,3 | 22,1 | 1,7 | 1,7 | -0,3 | 22 | -0,2 | 44 | -1,6 | 19,3 | 0,5 | 110 | 0,7

2. | П. | 61,2 | 0,8 | 18,9 | -0,5 | 0,9 | -1,4 | 28 | 0,3 | 54 | 0,5 | 21,9 | 1,4 | 120 | 1,1

3. | В. | 59,9 | 0,2 | 19,4 | -0,1 | 1,9 | 0,0 | 28 | 0,3 | 48 | -0,7 | 17,4 | -0,2 | 110 | 0,7

4. | Пт. | 61,3 | 0,8 | 18 | -1,1 | 1,1 | -1,1 | 28 | 0,3 | 48 | -0,7 | 19 | 0,4 | 120 | 1,1

5. | Х. | 55,2 | -1,8 | 19,2 | -0,3 | 2,1 | 0,3 | 32 | 1,7 | 56 | 0,9 | 13,2 | -1,8 | 80 | -0,6

6. | Гр. | 60,1 | 0,3 | 21,3 | 1,1 | 3,2 | 2,7 | 24 | -1,0 | 54 | 0,5 | 19 | 0,4 | 70 | -1,0

7. | Я. | 61,3 | 0,8 | 20,2 | 0,4 | 2,4 | 0,7 | 26 | -0,3 | 58 | 1,4 | 15,4 | -1,0 | 60 | -1,4

8. | Б. | 60,3 | 0,4 | 17,9 | -1,1 | 1,5 | -0,6 | 28 | 0,3 | 50 | -0,3 | 19,1 | 0,4 | 80 | -0,6

x |

59,4 |

19,6 |

1,9 |

27 |

51,5 |

18 |

93,8

M | 2,4 | 1,5 | 0,7 | 3 | 4,8 | 2,7 | 23,9

Примітки: 1. *Умовні скорочення та характеристика показників спеціальної витривалості представлена у табл. 1.

2. ** "Z" розраховувалась за формулою: Z= (x-x )/m, де х – індивідуальні показники спортсмена, х – середній рівень для групи. Середній "Z" – середнє значення Z для всіх показників, як інтегральна оцінка вираженості індивідуальних особливостей спортсмена

У п’ятому розділі “Вдосконалення системи оцінки спеціальної витривалості в академічному веслуванні” представлені нові положення, що стали підґрунтям критеріїв спеціалізованого контролю спеціальної витривалості веслярів високого класу. Показано, що такого роду оцінка спеціальної витривалості дозволяє оцінити не тільки оперативний, поточний чи етапний стан організму спортсменів, але і найбільше точно виявити знижені компоненти підготовленості, прямо зв'язані з ефективністю виконання конкретного елемента змагальної діяльності веслярів. На рис. 2 показані умови тестування компонентів спеціальної витривалості

Основні показники спеціальної витривалості представлені нижче в табл. 3 де відмічено зміни показників спеціальної витривалості протягом річного циклу підготовки. Ступінь приросту компонентів витривалості дозволив виділити пріоритетні періоди розвитку компонентів спеціальної витривалості, визначити співвідношення спеціалізованих засобів тренування в базовому, контрольно-підготовчому, передзмагальному та змагальному мезоциклах підготовки (ці дані представлені нижче). Достовірні розходження показників витривалості, що визначають найбільш інтенсивні періоди розвитку визначених функцій, спостерігаються при порівнянні аеробної й анаеробної потужності, швидкості розгортання реакцій у базовому і передзмагальному мезоциклах, кінетики і стійкості реакцій в умовах втоми в контрольно-підготовчому і передзмагальному мезоциклах. На підставі представлених даних показано, що спеціалізована оцінка компонентів спеціальної витривалості, дозволяє не тільки визначити нарямки корекції тренувального процесу впродовж річного циклу підготовки, але і сформувати нормативне підґрунтя для розробки і практичного використання спеціалізованих засобів тренування, спрямованих на збільшення окремих реакцій і узагальнених проявів функціональних можливостей веслярів. Наведені у роботі дані показали, що індивідуалізація тренувального процесу на підставі наведених критеріїв в академічному веслуванні є стрижневим чинником оцінки спрямованості тренування і її нормувань. Такий підхід дозволяє більш точно оцінити ступінь розвитку компонентів витривалості і зорієнтувати тренувальний процес на індивідуальні параметри навантаження. Параметри навантаження, встановлені у процесі тестування компонентів витривалості, можуть бути віднесені до відомих педагогічних характеристик нормування тренувального процесу: ергометричної потужності, темпу веслування, показників ЧСС.

Основні компоненти оцінки при контролі спеціальної витривалості в річному циклі підготовки веслярів схематично представлені на рис. 2.

Підґрунтям спеціального аналізу стали розходження функціональних проявів витривалості, у тому числі розходження проявів потужності, кінетики і стійкості реакцій аеробного й анаеробного енергозабезпечення у процесі подолання стартового відрізка дистанції, середини дистанції, другої

Напрямки контролю Тести Показники

1.Визначення резерву

аеробної потужності |

Спеціальний тест

для вимірювання

VO2 max |

VO2 max, VO2, АнП,

w АП, w АнП,

2. Визначення резерву

анаеробної потужності |

Спеціальний блок тестів для реєстрації MAOD з використання навантаження 115% VO2 max |

MAOD,

La VO2 max

3. Визначення спеціального анаеробного потенціалу - потужності системи АТФ-КРФ, потужності та ємності системи гліколітичного енергозабезпечення, кінетики лактата |

60 с

максимальний

тест |

w mean 1-10 c,

w mean25-30 ,с W mean 60 с,

La max,

Д La

4. Оцінка компонентів СВ у процесі подолання дистанції, визначення напрямків аналізу проявів СВ на різних відрізках дистанції* |

360 с (6 мин) максимальний

тест |

w mean 1-10 с,

w mean 1-60 с,

w mean 360 с;

w макс 180-360 c,

Д(w max - wmin)

180-360 c,

t утримання W max

5.1. Прояви СВ на початку дистанції - оцінка кінетики реакцій КРС, ступеню використання анаеробного резерву на початку дистанції | 120 с тест, який моделює подолання відрізка дистанції |

Т50 VO,

Т50 VE,

La,

5.2. Прояви СВ у середині дистанції – оцінка потужності та стійкості еэробного енергозабезпечення |

120 с фрагмент ступінчато-зростаючого тесту, на якому досягнуто піка VO2 |

Пік VO2,Час утримання піка VO2,,w ступеня на якому досягнуто піка VO2,

5.3. Прояви СВ на другій половині дистанції - оцінка потужності системи компенсації ацидоза, кінетики та стійкості реакцій КРС, величини

анаеробного резерву організму |

120 с максимальний тест, виконаний на тлі втоми, у процесі спеціального тестування, яке моделює умови другої половини дистанції |

Т50 VO2 и VE rec,

La max,% excess VE,

AOD,W mean 120 с,

% VO2 max

Рис. 2 Система оцінки у процесі контролю спеціальної витривалості у річному циклі підготовки

СВ - спеціальна витривалість; W mean - середня эргометрична потужність, W max- максимальна эргометрична потужність.

(умовні позначки і характеристика фізіологічних показників представлені в табл. 1)

Таблиця 3

Характер змін функціональних компонентів спеціальної витривалості (у % від максимального зареєстрованого значення показників) у річному циклі підготовки веслярів високого класу

(середня, похибка середньої), (n=27)

Показники спеціальної витривалості* | Мезоцикли

Перехідний | Базовий | Контрольно-підготовчий | Передзмагальний | Змагальний

Значення | % від

max | Значення | % від

max | Значення | % від

max | Значення | % від

max | Значення | % від

max

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6