ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Дрінко Ганна Геннадіївна

УДК 81362 = 161.2 = 111

СПОНУКАЛЬНІ КОНСТРУКЦІЇ В АНГЛІЙСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ

Спеціальність 10.02.17 – порівняльно-історичне і типологічне мовознавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Донецьк - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі англійської філології Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник – доктор філологічних наук, професор

Каліущенко Володимир Дмитрович,

завідувач кафедри германської філології,

декан факультету іноземних мов Донецького

національного університету

Офіційні опоненти – доктор філологічних наук, професор

Швачко Світлана Олексіївна,

професор кафедри перекладу

Сумського державного університету –

кандидат філологічних наук, доцент

Дроздов Володимир Олександрович, доцент

кафедри теорії та практики перекладу Донецького

національного університету

Провідна установа – Чернівецький національний університет

імені Ю. Федьковича, кафедра германського, порівняль-

ного та загального мовознавства, Міністерство

освіти і науки України, м. Чернівці

Захист відбудеться 9 червня 2005 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.051.04 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Донецькому національному університеті за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Донецького національного університету: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

Автореферат розісланий 06.05. 2005 р.

Учений секретар к. філол. н.,

спеціалізованої вченої ради доц. Н.В. Пирлік

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Реферована дисертація присвячена порівняльному аналізу спонукальних конструкцій, тобто конструкцій, які виражають волевиявлення мовця, адресоване слухачеві, щодо виконання дії, в англійській та українській мовах, наприклад, в англійській мові: Tell us about Dinny (Galsworthy, р. 258). - ‘Розкажи про Діні’; в українській мові: Запрягай воза й вези мене (Довженко, с. 278).

У сучасній лінгвістиці аналізованій проблемі присвячено цілий ряд досліджень, які на матеріалі окремих мов висвітлюють різні аспекти цього явища: структурно-морфологічний, функціонально-семантичний (Н.С. Авілова, А.М. Аматов, С.Н. Бараханова, Л.С. Бархударов, О.В. Бельський, Л.В. Бережан, В.В. Бузаров, А.П.Володін, А.П. Загнітко, Дж. Кац, Є.А. Крашеніннікова, І.А. Михалкова, О.О. Натанзон, О.В. Немєшайлова, І.І. Прибиток, Л.О. Сергієвська, В.С. Храковський, Н.В. Швидка, Д.А. Штелинг, D.L Bolinger, E. Bownan, E. Davies, R.B. Long, J.P. Thornе й ін.). Останніми десятиліттями великого поширення набула інтерпретація спонукання з погляду прагмалінгвістики (Ю.Д. Апресян, Н.Д. Арутюнова, В.В. Богданов, В.Г. Куликова, Г.Г. Почепцов, Ц. Саранцацрал, І.П. Сусов, О.В. Шабанова, J.L. Austin, S. Blum-Kulka, C. Garsia, H.P. Grice, G.N. Leech, J.R. Searle, A. Tsui, J. Verschueren, A. Wierzbicka). Проблема спонукальності була предметом порівняльного аналізу в роботах К.М. Гезалової, Н.В. Головіної, І.В. Корунця, А.В. Селяєвої, В.Т. Ушакової, О.М. Чичиної. Разом з тим аналіз наукової літератури показує, що вивчення подібностей і відмінностей спонукальних конструкцій англійської й української мов не було предметом спеціального порівняльного дослідження.

Актуальність дисертації обумовлена як загальним інтересом до проблем порівняльного вивчення функціонально-семантичного і комунікативно-прагматичного аспектів мови, так і необхідністю дослідження однієї з важливих комунікативних категорій лінгвістики – категорії спонукальності, а також недостатньою вивченістю спонукальних конструкцій в англійській і українській мовах у порівняльному плані. У зв'язку з цим особливо перспективним є завдання систематизації засобів вираження спонукання в мовах, що зіставляються, а також вияв моделей конструкцій, які беруть участь в організації спонукальних речень.

Зв'язок з науковими темами. Дисертація виконувалася відповідно до комплексної наукової теми факультету іноземних мов Донецького національного університету “Діахронічне, типологічне і порівняльне дослідження лексики і словотвору германських, романських і слов'янських мов“ № 01-1 вв / 74.

Метою дослідження є порівняльний аналіз граматичних, лексичних, стилістичних і прагматичних особливостей спонукальних конструкцій в англійській та українській мовах.

Мета дослідження визначає конкретні завдання роботи:

1) вивчити теоретичні аспекти функціонально-семантичної категорії спонукальності в сучасній лінгвістиці;

2) встановити й описати моделі спонукальних конструкцій із погляду їх лексичного і граматичного наповнення в англійській та українській мовах;

3) виділити комунікативно-прагматичні типи спонукальних мовленнєвих актів та засоби їх вираження в англійській та українській мовах;

4) здійснити кількісний аналіз моделей спонукальних конструкцій, комунікативно-прагматичних типів та засобів їх вираження в мовах, що зіставляються;

5) виявити подібності та відмінності в складі моделей спонукальних конструкцій, комунікативно-прагматичних типів і засобів їх вираження в англійській та українській мовах.

Об'єктом дослідження є речення, що містять спонукальні мовленнєві акти - спонукання адресантом адресата або неучасника комунікації до виконання певної дії.

Предмет дослідження складають спонукальні конструкції, які містять у собі структурний мінімум - одну чи кілька мовних одиниць, що формують семантику спонукання в реченні.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше на широкому фактичному матеріалі здійснено порівняльний аналіз спонукальних конструкцій в англійській та українській мовах з урахуванням їхніх структурно-граматичних, лексико-семантичних і комунікативно-прагматичних особливостей; встановлено та описано засоби вираження спонукальних мовленнєвих актів; проведено аналіз спонукальних конструкцій з погляду виконавця дії.

Теоретичне значення дисертації полягає у розробці моделі порівняльного опису спонукальних конструкцій, яка може бути використана у подальшому вивченні окремих теоретичних питань функціонального і комунікативного аспектів синтаксису і семантики досліджуваних мов. Висновки та узагальнення, зроблені у дослідженні, є певним вкладом до теорії порівняльної й комунікативної граматики англійської й української мов.

Практична цінність роботи. Теоретичні положення дослідження та його конкретні результати можуть знайти застосування в курсах порівняльної граматики англійської й української мов, теорії комунікації, теоретичної і практичної граматики мов, які зіставляються, у курсі теорії і практики перекладу, у спецкурсі теорії мовленнєвих актів, а також під час написання студентами курсових та дипломних робіт.

Особистий внесок дисертанта полягає у розробці методики аналізу речень, які містять спонукальні конструкції в англійській та українській мовах, у проведенні порівняльного аналізу спонукальних конструкцій, їх класифікації, кількісної та якісної характеристики, в описі їхніх структурно-семантичних, функціональних та прагматичних особливостей,

Методика дослідження. Завдання цього дослідження обумовлюють різноманітність методів та прийомів аналізу. При системно-комплексному підході до проблеми спонукальних конструкцій як основний використовувався описовий метод. Метод порівняльного аналізу дозволив встановити подібність та відмінність не тільки в структурі та семантиці спонукальних речень англійської та української мов, але й у засобах вираження спонукальних мовленнєвих актів в обох мовах. За допомогою кількісного аналізу визначалася частотність досліджуваних спонукальних конструкцій, а також наповнюваність спонукальних актів та засобів їх вираження в англійській та українській мовах.

Матеріалом дослідження є приклади спонукальних речень, отримані шляхом суцільної вибірки з творів художньої літератури англійських, американських і українських авторів двадцятого сторіччя. Обсяг вибірки склав 5753 приклади речень із спонукальними конструкціями (2781 речення в англійській мові та 2972 - в українській мові).

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження обговорювалися в 1999-2005 р. на семінарах аспірантів, засіданнях кафедри англійської філології факультету іноземних мов Донецького національного університету, на Міжнародних наукових конференціях: “Мова, освіта і культура в сучасному світі (в рамках відзначення Європейського року мов)” (Київ, 2001), “Форма, значение и функции единиц языка и речи” (Мінськ, 2002), “Треті Каразінські читання: Методика і лінгвістика – на шляху до інтеграції” (Харків, 2003), “Проблемы общей, германской, романской и славянской стилистики” (Горлівка, 2003), “Науковий потенціал світу ’2004” (Дніпропетровськ, 2004), на Міжвузівській науковій конференції молодих учених “Актуальні дослідження іноземних мов і літератур” (Донецьк, 2003).

Публікації. Основні положення й результати дослідження викладено у 5 статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях ВАК України.

Структура роботи визначається її метою і завданнями. Дисертація складається зі списку уживаних у роботі скорочень, вступу, трьох розділів, висновків, бібліографії, що нараховує 287 позицій українською, російською, англійською та німецькою мовами, списку джерел фактичного матеріалу. Дисертація включає 24 таблиці, у яких відображаються моделі спонукальних конструкцій та їх кількісні показники, а також характеристики частотності вживання спонукальних конструкцій у директивних і менасивних мовленнєвих актах у мовах, що зіставляються. Повний обсяг дисертації складає 182 сторінки, з яких текстова частина нараховує 156 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність та наукова новизна, визначається матеріал дослідження, формулюються мета й завдання, спрямовані на її досягнення, перераховуються використані у роботі методи, розглядається теоретична і практична цінність роботи.

1. Перший розділ роботи “Історія вивчення функціонально-семантичної категорії спонукальності” присвячений огляду теоретичних питань дослідження спонукальності в сучасній лінгвістиці. В історії мовознавства категорія спонукання досліджувалась у декількох напрямках.

1.1. Спонукальна модальність, поряд з реальною та ірреальною, є функціонально-семантичною категорією, яка виражає відношення висловлення до дійсності. Взаємодія модальності й комунікативної настанови в спонукальності трактується по-різному. Спонукальність – це термін, застосовуваний щодо двох різних категорій – категорії модальності, основною формою якої є імперативна морфологічна форма дієслова, і категорії комунікативної настанови, яку характеризує особливий функціональний тип речення – спонукальне речення, що має свої специфічні структурні особливості.

1.2. При розгляді засобів вираження спонукальності насамперед аналізувалася форма наказового способу як основного засобу вираження спонукання. Аналізу значення та вживання форм морфологічного наказового способу присвячено велику кількість робіт І.С. Андреєва, Л.В. Бережан, Л.О. Бірюлін, Ю.О. Жлуктенко, А.П. Загнітко, Є.Н. Кисловська, О.В. Немєшайлова). Лінгвісти, що займалися вивченням наказового способу, головним чином досліджували імператив (О.П. Володін, І.О. Михалкова, В.С. Храковський, Н.В. Швидка, A. Broadie, J. P. Thorne). Дослідники встановили правила утворення морфологічних форм наказового способу, виявили його граматичні особливості, імперативне та неімперативне використання. Імператив уживається для реалізації апелятивної функції. Він має форму прямого звертання, в якому мовець спонукає адресата до дії, вираженої дієсловом. Наявність цих двох осіб (адресанта й адресата) є граматичним стрижнем, організаційним початком форми імператива.

1.3. Значним етапом у вивченні спонукальності став аналіз її засобів вираження в синтаксичних дослідженнях. Спонукальні речення ідентифікувалися на підставі структурних ознак, що складають специфіку цих одиниць і протиставляють їх неспонукальним розповідним та питальним реченням. Дослідження спонукальних речень проводилися на базі вивчення різних форм присудка, тобто аналізу піддавалися спонукальні речення з формами наказового способу, з дієсловами у формі інфінітива, з перформативними дієсловами, а також питальні спонукальні речення та бездієслівні речення (А.М. Аматов, С.Н. Бараханова, А.М. Болотіна, В.В Бузаров, Ф.Г. Гагаркіна, В.І. Козирев, М.К. Мілих, Л.О. Сергієвська, А.А. Трофимова, Л.В. Фоміна).

1.4. Останніми роками в центрі уваги дослідників перебувають не системно-структурні аспекти мови, а функціонування мови як засобу спілкування. Вчені почали розглядати категорію спонукання як категорію, у якій особливо чітко простежується комунікативно-прагматична функція мови. Велика кількість робіт присвячена спонукальним мовленнєвим актам, спонукальній ситуації, комунікантам (Т.Ю. Кочеткова, Н.А. Ранніх, Ц. Саранцацрал, О.О. Філатова, Л.П. Чахоян, Т.І. Шеловських, Г.М. Ярмаркіна). Вчені досліджували спонукальні мовленнєві акти – директиви, основними підгрупами яких є прескриптиви, реквестиви та сугестиви. Ситуація спонукання має власні характерні ознаки, вона містить адресанта, адресата, слухача, який не бере участі у мовленнєвому акті, і саму спонукальну дію.

1.5. Подальше вивчення засобів вираження спонукання проводилося у зіставному аспекті. З’явилися дослідження, присвячені зіставному аналізу як близькоспоріднених мов (М.Я Бріцин, А.І. Ізотов), так і неблизькоспоріднених мов (К.М. Гезалова, Н.В. Головіна, В.Т. Ушакова). Дослідження у галузі зіставлення допомагають краще зрозуміти рідну мову, мову та спосіб мислення носіїв досліджуваної мови, сприяють розвитку нових напрямків лінгвістики.

2. У другому розділі “Структурно-семантичні моделі спонукальних конструкцій в англійській та українській мовах” встановлюються й аналізуються моделі спонукальних конструкцій.

У розглянутих мовах усі спонукальні конструкції, виходячи з їх функцій, були розділені на дві групи: монофункціональні (вони склали 1822 одиниці або 67,5% від загальної вибірки в англійській мові та 2275 одиниць або 80% - в українській мові) і поліфункціональні (880 одиниць або 32,5% - в англійській мові та 568 одиниць або 20% - в українській мові від загальної вибірки) (див. табл.1).

2.1. Єдина, або первинна, функція спонукальних конструкцій першої групи полягає у вираженні спонукання. До цієї групи входять:

а) спонукальні конструкції з дієсловом у формі синтетичного імператива, які є найпоширенішим засобом вираження спонукання: англ. Answer me, please (Sinclair, р. 19). - ‘Відповідай мені, будь ласка’; укр. Вставай! Заснув шельма! (Підмогильний, с. 51);

б) спонукальні конструкції з дієсловом у формі аналітичного імператива: англ. Let’s go to the drawing-room (Galsworthy, p. 149). – ‘Давайте підемо до вітальні’; укр. Та хай тато й каже! (Хвильовий, с. 352);

в) спонукальні конструкції з перформативними дієсловами: англ. Then I advise you to get married (Cronin, р. 149). - ‘Тоді раджу вам вийти заміж'; укр. Я вимагаю, щоб од мене не було партійних тайн (Хвильовий, с. 129).

Таблиця 1.

Спонукальні конструкції (СК) в англійській та українській мовах

Моделі спонукальних конструкцій | Англійська мова | Українська мова

Монофункціональні:

1. СК з синтетичним імперативом

2. СК з аналітичним імперативом

3. СК з перформативним дієсловом | 1822 (67,5%)

1561 (57,8%)

246 (9,1%)

15 (0,6%) | 2275 (80%)

2032 (71,5%)

194 (6,8%)

49 (1,7%)

Поліфункціональні:

1.

2.

3.

4.

5.

420 (15,5%)

136 (5%)

130 (4,8%)

25 (0,9%)

169 (6,3%) | 568 (20%)

130 (4,6%)

86 (3,1%)

171 (6%)

49 (1,7%)

132 (4,6%)

Всього | 2702 (100%) | 2843 (100%)

2.1.1. У монофункціональних спонукальних конструкціях центральне місце належить, як було зазначено вище (див. табл. 1.), конструкціям з дієсловом у формі синтетичного імператива, які спрямовані на спонукання адресата до дії. Вони складають 1561 одиницю в англійській мові та 2032 в українській мові від загальної вибірки. За структурними ознаками спонукальні імперативні конструкції в мовах, що зіставляються, поділяються на два типи: непоширені та поширені (С.Н. Бараханова, 1983).

Непоширені конструкції складаються з дієслова у формі наказового способу (кількість одиниць в англійській мові - 444, в українській – 748), наприклад: англ. Wait!, See!, укр. Дивись! Заждіть! Поширені імперативні конструкції (їх кількість у вибірці англійської мови складає 1117 одиниць та 1284 одиниці - у вибірці української мови) мають ядерний компонент, виражений перехідним дієсловом у формі наказового способу, та залежний компонент (один або декілька): англ. Introduce me; укр. Читай книгу; Спитай мене.

Моделі поширених конструкцій досить різноманітні, що обумовлено внутрішньою структурою мов. Особливістю англійської мови є наявність моделі з так званими фразовими дієсловами у формі наказового способу, які входять до складу як непоширених, так і поширених імперативних конструкцій, наприклад: Sit down. У поширених імперативних конструкціях було виділено 18 моделей із залежними компонентами в англійській мові та 14 моделей в українській мові. Залежний компонент може бути виражений іменником, займенником, числівником, неособовими формами дієслова та інш.: Say the word; Припини розмовляти. В українській мові відсутні моделі спонукальних конструкцій з герундієм та дієприкметником у формі минулого часу, фразовими дієсловами, питальними розділовими кінцівками.

Найбільш активно використовуються в англійській мові конструкції з залежним об'єктним компонентом, вираженим займенником або іменником. Слід зазначити, що названі структурні моделі характеризуються високою частотністю й в українській мові. Це обумовлено тим, що в складі імперативних поширених конструкцій основну частину складають перехідні дієслова. З прагматичної точки зору при спонуканні мовець звичайно вказує на об'єкт дії. Поширені імперативні конструкції можуть містити не тільки один залежний компонент, але й два або більше, порівн: англ. Send Mr. Blair to me; укр. Покажіть мені цього професора; англ. Keep it up for your father tonight; укр. Подайте мені цей листочок негайно. До поширених імперативних конструкцій належать також сполучення дієслова у формі наказового способу та вставних слів, таких як: please, kindlу в англ. мові і будь ласка в укр. мові, пор.: англ. Please, listen to mе; укр. Будь ласка, зайдіть. У мовах, що зіставляються, спостерігається аломорфізм складу моделей заперечних імперативних конструкцій. Так, в англійській мові вживається допоміжне дієслово із заперечною часткою not, в українській мові заперечна частка не + дієслово у формі наказового способу. Нейтральним імперативним конструкціям протистоять емфатичні. В англійській мові імперативні конструкції підсилюються за допомогою допоміжного дієслова: Do come!, в українській мові - за допомогою часток: Так іди!

2.1.2. Конструкції з аналітичним імперативом у зіставлюваних мовах спрямовані переважно на спонукання до дії 3-ї особи: англ. Let him talk all night, if he liked it (Woolf, p. 106). – ‘Нехай він просторікує хоч цілий вечір, якщо йому подобається’; укр. Я в собі маю досить такту і ...хай він іде (Хвильовий, с. 489). Проте слід відзначити, що не всі конструкції такого типу можуть виражати спонукання. Речення, предикативним центром яких є аналітичні конструкції, можуть виражати й інші значення: побажання, повинність, припущення: англ. Let the hand of every man be turned against me. – I’ll win through in spite of them! (Cronin, p. 484). – ‘Нехай усі проти мене, я залишуся переможцем!’; укр. Хай мучаться без кінця – краю ... (Підмогильний, 66).

2.1.3. Група спонукальних конструкцій з перформативними дієсловами склала 15 одиниць в англійській та 49 - в українській мові (див. табл. 1). Перформативні конструкції, на відміну від неперформативних, чітко й однозначно виражають спонукальність. Особливість перформативних речень полягає в тому, що вони не описують певну дію, а безпосередньо є цією дією (Austin, 1962; Почепцов, 1982), пор.: речення Я наказую вам стояти означає тільки наказ. До складу перформативних речень входять конструкції з займенником (англ. I; укр. Я) та перформативне дієслово, однак можливі випадки еліпсису, коли займенник опущений, наприклад: Наказую вам стояти. Пасивне використання перформативних конструкцій обумовлене тим, що адресат, уживаючи їх, надає реченню додаткової категоричності.

2.2. Спонукальні конструкції, для яких вираження спонукання є вторинною функцією, належать до поліфункціональної групи. До неї входять:

а) спонукальні конструкції з модальними дієсловами: англ. You must wire for help (Wells, р. 242). – ‘Ви повинні послати за допомогою’; укр. Мусите, екселенц, негайно відправити армію на батьківщину (Довженко, с. 170);

б) спонукальні конструкції з дієсловами у формі умовного способу: англ. “You’d better go away”, - advised Mary (Huxley, р. 227). - ‘”Вам би краще піти”, – порадила Мері’; укр. “Ти б, може, поїв чого-небудь?” – ласкаво сказала Сонька (Хвильовий, с. 362);

в) спонукальні конструкції, у яких дієслово вживається у формі дійсного способу: англ. Then you’ll look after the children’s sports (Huxley, р. 197). - ‘Тоді постежите за дитячими змаганнями’; укр. Пішли, землячки, на султана працювати...(Вишня, с. 139).

г) спонукальні конструкції з неособовими формами дієслова: укр. “Розмістити людей”! - наказав Щорс ад'ютанту i швидко пішов (Довженко, с. 168);

r) бездієслівні спонукальні конструкції: англ. Closer, man, closer. I’ll not bite you (Cronin, р. 476). - ‘Ближче, мій милий, ближче. Я вас не вкушу’; укр. “Вогонь!” – скомандував Борковський (Довженко, с. 163).

2.2.1. Спонукального значення можуть набувати речення, до складу яких входять спонукальні конструкції з модальними дієсловами в англійській мові: must, can, ought to, need, should, would, may, might та ін.; в українській мові: вміти, могти, мусити, слід/треба, мати (маєш знати), сміти. Конструкції з модальними дієсловами в англійській мові значно переважають у матеріалі вибірки над відповідними конструкціями української мови (див. табл. 1). Конструкції з модальними дієсловами служать для вираження непрямого спонукання і не мають категоричного значення, тому частіше вживаються для вираження пропозиції, поради, рекомендації, наприклад: англ. “You must forget her now”, insisted Agnes gently (Cronin, p. 252). – ‘“Ви повинні перестати думати про неї”, - м'яко наполягала Агнес’; укр. Ви мене мусите обов’язково провести додому (Хвильовий, с. 482). Аналіз спонукальних конструкцій з модальними дієсловами показав наявність більшої кількості модальних дієслів в англійській мові порівняно з українською, а також їх частотніше вживання.

2.2.2. У процесі аналізу спонукальних конструкцій у порівнюваних мовах виявлено, що конструкцій, у яких дієслово має форму умовного способу, в англійській мові трохи більше в процентному відношенні, ніж в українській мові (див. табл.1). В українській мові існує одна модель цього типу - вона утворюється за допомогою частки би (б), що додається до форм дієслова минулого часу дійсного способу: Ви б, громадяни, краще розмовляли (Довженко, с. 197). В англійській мові виявлені такі моделі конструкцій з дієсловами у формі умовного способу: Pron.(N)’d better + Vinf.; want + complex object; Pron.(N) + would rather + Vinf.; if I were you; I’d like. Найбільш поширеною конструкцією є Pron.(N) + had better, яка реалізує значення спонукання в реченнях, підмет у яких виражений займенником you: “Perhaps you’d better read the thing (Galsworthy, р. 39). - ‘Тобі б краще прочитати це’. Спонукальні конструкції з модальними дієсловами часто вживаються в умовному способі, наприклад: “I’m locked in the drawing-room”, said Jean quietly; ”you might let me out” (Galsworthy, р. 39). – 'Мене закрили у вітальні, - неголосно сказала Джин, - ти міг би мене випустити'.

2.2.3. Поліфункціональні спонукальні конструкції вживаються з дієсловами у формі теперішнього, майбутнього або минулого часу дійсного способу, що в обох мовах є досить виразним засобом актуалізації спонукального значення (див. табл.1). Моделі спонукальних конструкцій з дієсловами у формі дійсного способу мають схожу структуру в англійській та українській мовах. Відмінність спостерігається в плані кількісної реалізації цих моделей. Особливість індикативних форм полягає в тому, що вони вживаються переважно в поширених, простих та складних реченнях, де їх спонукальна інтерпретація забезпечується контекстом: Залагодиш ванну, гарячу. Скажеш, коли буде готова (Гаврилюк, с. 303), тоді як імперативні форми найчастіше вживаються в непоширених простих реченнях, які можуть складатися з одного імператива, наприклад: Виходь! (Хвильовий, с. 166). В українській мові спонукальне значення при певній інтонації мають спонукальні конструкції з дієсловом у формі минулого часу. Існує відносно невелика група дієслів, у якій форми минулого часу одержують імперативне значення та вживаються в спонукальних реченнях. Це, насамперед, дієслова руху, наприклад: піти, поїхати, побігти, наприклад: Пішли, пішли, поговоримо (Самбук, с. 256), а також дієслова, що позначають початкову (чи кінцеву) фазу руху: рушити, торкнутися, підняти, узяти, почати, скінчити. В англійській мові конструкції з дієсловом у формі минулого часу відсутні.

2.2.4. Неособові форми дієслова входять до спонукальних конструкцій та розрізняються за своїм складом. В англійській мові - це герундій Stop talking, дієприкметник минулого часу Be seated. В українській мові часто вживаються спонукальні інфінітивні конструкції, пор.: У Хомутівцях уланський полк білополяків. Що робити? – Вирізати! – закричав Боженко (Довженко, с. 223). Відмінність у мовах, що зіставляються, полягає в тому, що інфінітивні конструкції в українській мові можуть уживатися у функції присудка й утворювати самостійний тип односкладних речень: Загримів народний грім: - Розстріляти! (Довженко, с. 227), у той час як в англійській мові інфінітив тільки входить до дієслівного ядра речення і не виступає самостійно у функції присудка. В англійській мові інфінітив входить до складу спонукальних конструкцій з модальними дієсловами, конструкцій з перформативними дієсловами, а також до складу спонукальних конструкцій з дієсловами умовного та дійсного способів. Інфінітив в англійській мові в таких сполученнях має номінативну функцію, він вказує на дію; функція спонукання властива для модальних, перформативних дієслів. В англійській мові конструкції з неособовими формами дієслова рідковживані.

2.2.5. Бездієслівні спонукальні конструкції входять до складу особливого типу речень – бездієслівних (див. табл.1). У класифікації бездієслівних спонукальних конструкцій за морфологічною природою їх головного члена найбільш повно відбивається граматико-морфологічна оформленість головного члена бездієслівних спонукальних конструкцій, а також глибше розкривається специфіка структури конструкцій, які входять до складу бездієслівних речень. Найбільш частотною бездієслівною конструкцією в англійській мові є субстантивна конструкція:”Poker”, said Kemp, and rushed to the fender (Well, p. 255). – ‘”Кочергу!” – крикнув Кемп і кинувся до каміна’. В українській мові ця конструкція за частотністю вживання посідає другу позицію. Більш поширеними спонукальними конструкціями в українській мові є адвербіальні конструкції, які вказують на те, як треба здійснювати дію або напрямок руху: Сюди! Скоріше! (Хвильовий, с. 576). Конструкції, у яких ядро виражається займенником, менш частотні. Це можна пояснити тим, що займенники вказують на предмети або на їхні якості, а не називають їх. Конструкції із вигуком в українській мові вживаються частіше, ніж в англійській (відповідно 24,2% і 4,1% від загальної кількості бездієслівних моделей): Киш, нечиста сило!..(Підмогильний, с. 69); “Tuts, woman! You don’t know what’s good for you”, replied Brodie (Cronin, р. 623). - '”Цить, дочко. Ти не розумієш, що для тебе корисно,” - відповів Броуді'. Уживання їх у функції спонукання до дії обумовлено значною кількістю вигуків в українській мові, а також ступенем їхньої інтенсивності.

2.3. Усі спонукальні конструкції можна розділити на власне спонукальні - мовець не бере участь у виконанні дії (переважна кількість прикладів відноситься до цього типу) та соціативні - мовець бере участь у дії, до якої спонукає себе й адресата. Вони складають лише невелику частину від загальної вибірки в англійській мові 8,5%, в українській мові - 6,6%, наприклад: Come in here, please, Stack. Let's sit down (Galsworthy, р. 551). - ‘Прошу вас, заходьте, Стак. Сядемо’; “Ходімо, – промовив він, – подивимось як танцюють” (Підмогильний, с. 166).

Конструкції, які вживаються для вираження спонукання до спільної дії, представлені двома групами: дієслівні та бездієслівні спонукальні конструкції. У дієслівних конструкціях дієслово виражається однією з форм наказового, дійсного або умовного способу: Може, пообідали б разом. Я погано знаю Одесу (Самбук, с. 167); “We'd better go down”, - whispered Dinny (Galsworthy, р. 212). - ‘Нам краще б зійти вниз, – шепнула Діні’. До групи бездієслівних спонукальних конструкцій входять такі частини мови, як іменник, прислівник, займенник і вигук: За мною! Швидше, Тихіше. Up here (Galsworthy, р. 147). - 'Сюди'.

Спонукальні конструкції з дієсловом у формі синтетичного імператива в українській мові є найбільш поширеним засобом вираження соціативного спонукання, в англійській мові переважають аналітичні спонукальні соціативні конструкції.

2.4. У більшій частині спонукальних конструкцій адресат є одночасно суб'єктом дії, до якої його спонукають (див. наведені вище приклади). На підставі збігу/розбіжності адресата із суб'єктом дії виділяються два типи конструкцій: а) адресат є суб'єктом дії, до якої спонукає мовець, та б) адресат не є суб'єктом дії, до якої спонукають. Це конструкції, які виражають спонукання 3-ї особи. Конструкції другого типу набагато рідкісніші і складають 2,2% в англійській мові та 4,5% - в українській мові від загальної вибірки дослідження.

Результати проведеного аналізу засобів вираження спонукання до дії 3-ї особи дозволяють стверджувати, що в англійській та українській мовах виділяються дві групи конструкцій: імперативні та неімперативні. До першої групи входять конструкції з аналітичним та синтетичним імперативом. Аналітичні конструкції виділяються як основний засіб вираження спонукання 3-ї особи до дії в розглянутих мовах, наприклад: “Let her sleep”, said Dr. Holmes, feeling her pulse (Woolf, р. 169). – ‘Нехай вона поспить, - сказав доктор Холмс, мацаючи її пульс’; Ну, а Наталка хай ходить до вас, я нічого не маю (Хвильовий, с. 74). Аналітичні конструкції в англійській мові характеризуються фіксованим порядком слів Let + Pron (N) + V, на відміну від української. Основною причиною розбіжності порядку слів у конструкціях є, як відомо, більш жорстко фіксований порядок слів в англійській мові порівняно з вільним порядком слів в українській.

3. У третьому розділі “Комунікативно-прагматична характеристика спонукальних мовленнєвих актів та засоби їх вираження в англійській та українській мовах” аналізуються комунікативно-прагматичні типи спонукальних мовленнєвих актів у мовах, що зіставляються (див.табл. 2.).

Спонукальні речення були розподілені за чотирма основними типами мовленнєвих актів, що виділяються у теорії мовної комунікації: прескриптивні, реквестивні, сугестивні та менасивні мовленнєві акти.

Таблиця 2.

Комунікативно-прагматичні типи мовленнєвих актів

в англійській та українській мовах

№ | Тип спонукального

мовленнєвого акту | Англійська мова | Українська мова

1 | Прескриптиви:

а) команда

б) наказ (розпорядження)

в) вимога

г) дозвіл

д) заборона | 524 (20,8%)

56 (2,2%)

119 (4,7%)

211 (8,4%)

127 (5%)

11 (0,4%) | 683 (25,2%)

62 (2,3%)

198 (7,3%)

257 (9,5%)

141 (5,2%)

25 (0,9%)

2 | Реквестиви:

прохання (благання) |

1020 (40,4%) |

1104 (40,9%)

3 | Сугестиви:

а) порада

б) пропозиція | 876 (34,7%)

392 (15,5%)

484 (19,2%) | 752 (27,9%)

507 (18,8%)

245 (9,1%)

4 |

Менасиви:

а) застереження

б) погроза | 104 (4,1%)

64 (2,5%)

40 (1,6%) | 161 (6%)

79 (2,9%)

82 (3,1%)

Всього | 2524 (100%) | 2700 (100%)

3.1. До групи прескриптивних мовленнєвих актів за ступеням інтенсивності ілокутивної сили увійшли команда, наказ (розпорядження), дозвіл, заборона, вимога. Виконання дії, визначеної в даному мовленнєвому акті, обов'язкове для адресата, тому що адресант знаходиться в пріоритетному становищі. Спонукальні акти цього типу мають приблизно однакову частотність уживання в обох мовах, за винятком наказу, який в українській мові вживається частіше, ніж в англійській (див. табл. 2). Засоби вираження прескриптивних мовленнєвих актів репрезентовані двома групами речень: імперативними та неімперативними.

1) імперативну групу складають речення із синтетичним та аналітичним імперативом. Синтетичний імператив є основним засобом вираження наказу в мовах, що зіставляються: англ. “Get out of here then” - he ordered roughly (Cronin, р. 398). - ’”Ідіть геть звідси”, - наказав він грубо’; укр. Дізнайся, хто заховався в кущах (Самбук, с. 31);

2) до группи неімперативних речень входять:

а) речення з модальними дієсловами: англ. You must set a watch on trains and roads and shipping (Wells, р. 242). - ‘Ви повинні установити нагляд на залізницях, на шосе, на суднах’; укр. Треба їхати (Хвильовий, с. 102);

б) бездієслівні речення: англ. Silence! Silence! (Cronin, p. 495). – ‘Мовчати! Мовчати!’; укр. Хітон! – наказав. (Самбук, с. 38). Ядро бездієслівного спонукального речення виражається, в основному, іменниками та прислівниками;

в) в українській мові широко вживаються речення з дієсловом в інфінітиві: Гестапо! – Мовив коротко. – Мовчати! (Самбук, с. 36);

г) речення з перформативним дієсловом “наказувати”: укр. Іменем Реввійськради Республіки наказую скласти зброю (Довженко, с. 227);

r) речення з дієсловами у формі дійсного способу: укр. Підеш наступати на Київ через Бахмач-Ніжин (Довженко, с. 173); англ. You’ll sing to the tune I pipe (Cronin, p.355) – 'Будеш танцювати під мою дудку!'

У групі неімперативних речень домінуючим засобом вираження наказу в англійській мові є бездієслівні речення. Характерними для української мови є речення з дієсловом у формі інфінітива. Питальні речення для передачі наказу не вживаються в обох мовах.

3.2. Реквестивні мовленнєві акти, до яких відноситься “прохання” (“благання”), являють собою найбільш частотний тип мовленнєвого акту в англійській та українській мовах. Висловлення даного типу спонукають адресата виконати певну дію в інтересах адресанта. Положення адресата пріоритетне стосовно адресанта, тому адресат має право прийняти рішення про виконання або невиконання певної дії. У мовах, що зіставляються, для вираження прохання вживаються три типи речень: імперативні, неімперативні та питальні.

1) до групи неімперативних речень у мовах, що зіставляються, входять:

а) речення з дієсловами у формі умовного способу: англ. Too far to operate. So if you’d come, sir (Galsworthy, р. 422). - ‘Оперувати вже пізно. Добре було б, якби ви прийшли, сер’; укр. Дядьку Федоре, може б ви мені і позичили пару золотих (Тудор, с. 505);

б) реченнями з дієсловами у формі дійсного способу: англ. You’ll write and tell me all your doings (Cronin, р. 95). - ‘Ти будеш писати мені про все’; укр. Тільки от що, - попросив, - щоб ніхто не знав (Самбук, с. 176);

в) реченнями з модальними дієсловами: англ. Please – you must go now – I’m a little tired…‘(Christie,р. 92). - Прошу вас…ви повинні піти…я утомилася…’; укр. Милий мій! Не треба думати про осінь (Хвильовий, с. 259);

г) реченнями з перформативним дієсловом to ask ‘просити’: англ. All I ask you to do is to look at Mary Boland (Cronin, р. 438). - ‘Про одне я вас прошу: подивіться на Мері Боленд’; укр. Я прошу вас відповідати (Самбук, с. 86);

ґ) бездієслівними реченнями: англ. Two spoonfuls, please (Galsworthy, р. 261). - ‘Дві ложки, будь ласка’; укр. Живіше, дівчата, холоду напустимо (Тудор, с. 311).

В англійській мові в групі неімперативних речень домінантними є бездієслівні речення, в українській мові – речення з перформативними дієсловами.

2) У мовах, що зіставляються, для передачі прохання вживаються питальні речення, які використовуються приблизно з однаковою частотністю в англійській та в українській мовах, наприклад: англ. Lambard, can I speak to you for a minute? (Christie, p. 208). – Ломбард, можна вас на хвилинку?; укр. Чи можна одну троянду? (Тудор, с. 404).

3) Імперативні речення є основним засобом вираження прохання в обох мовах, наприклад: англ. “Come round quick, Doctor”, he blubbers. “Father’s at work and my mother’s taken awful bad (Cronin, р. 311). – ‘”Скоріше ходімте, лікарю, батько на роботі, а мамі раптом стало дуже погано’; укр. Будь ласка, одчиніть там вікна, двері, щоб усім було чути! (Куліш, с. 96).

3.3. Спонукальні висловлення “порада” та “пропозиція” належать до сугестивних мовленнєвих актів. В англійській мові переважає мовленнєвий акт “пропозиція”, у той час як в українській мові – мовленнєвий акт “порада”. Характерною рисою даної групи мовленнєвих актів є рівні позиції адресата та адресанта і необов'язковість виконання дії з боку адресата. Аналіз матеріалу дозволяє констатувати, що основним засобом вираження поради в англійській та українській мовах є імперативні речення з дієсловом у формі наказового способу. Імперативне речення має двочленну структуру. Перша частина стверджувального імператива складається зі спонукання до дії, у першій частині заперечного імператива присутня заборона якої-небудь дії, а друга частина пояснює, чому треба або не треба її виконувати: Ти дуже не хвилюйся, Жане, а то я боюся за твоє серце (Хвильовий, с. 416). В українській мові імператив вживається частіше, ніж в англійській мові. Крім основного, морфологічного способу вираження наказового способу, в українській мові порада виражається реченнями з аналітичною формою імператива Нехай (Хай) + дієслово: Нехай відпочинуть вони після довгих кривавих трудів (Довженко, с. 209). Поширеним засобом вираження поради в англійській мові є речення з модальними дієсловами: “You must take good care of him, Matt”, Scott said, as they started down the hill (London, р. 249). - ‘”Ви повинні добре піклуватися про нього”, - говорив Скот, коли вони спускалися з пагорба'. Речення з перформативним дієсловом радити у досліджуваних мовах зустрічаються значно рідше, ніж інші речення, оскільки вони вживаються тільки в особливих випадках. Порада, яка виражена реченнями з дієсловом у формі умовного способу, в українській мові вживається в два рази частіше, ніж в англійській мові, наприклад: Ви б, тату, полежали трохи (Самчук, с. 405). Бездієслівні речення в англійській та українській мовах також використовуються для вираження поради і посідають четверту позицію, наприклад, в англ. мові: Steady, old man, we shall never get in (Galsworthy, р. 221). - 'Спокійно, старий, ми його все одно не наздоженемо'.

3.4. Групу менасивних мовленнєвих актів становлять застередження та погрози, які мають практично подібну прагматичну спрямованість, тобто містять обіцянку виконати несприятливі для адресата дії у випадку погрози або попередити про несприятливі наслідки таких дій у випадку застереження (Л.В. Солощук, Я.М. Бикова). Засоби вираження погрози в менасивних мовленнєвих актах можна представити трьома групами: а) складні речення (складносурядні речення і складнопідрядні речення), наприклад: Drink it, or I’ll throw it in your teeth (Cronin, p. 40). – ‘Пий, або я виплесну це тобі в морду’; б) прості речення, наприклад: Я тобі зараз як вріжу! (Кашин, с. 303); в) неповні речення: А в мої справи носа не суньте, тому що, тому що це ви... (Самбук, с. 109). Спільні риси в засобах вираження погрози в досліджуваних мовах полягають у вживанні складних, простих та неповних речень. Але відмінність спостерігається тільки в перевазі одного засобу над іншим. Так, в англійській мові переважають складносурядні речення, а в українській мові – складнопідрядні та прості речення.

Висновки. Результати дослідження