ДАНИЛЕНКО ЛІДІЯ ІВАНІВНА

УДК 37.014.63: 001.895

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

В ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

13.00.01 – „Загальна педагогіка й історія педагогіки”

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Центральному інституті післядипломної педагогічної освіти АПН України.

Науковий консультант: | доктор педагогічних наук, професор,

академік АПН України Бондар Володимир Іванович, Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова, директор Інституту педагогіки і психології, завідувач кафедри психології та педагогіки.

Офіційні опоненти: | доктор педагогічних наук, професор,

Пікельна Валерія Семенівна, Криворізький державний педагогічний університет, директор Інституту безперервної педагогічної освіти;

доктор педагогічних наук, професор,

Пєхота Олена Миколаївна, Миколаївський державний університет ім. В.О. Сухомлинського, декан факультету післядипломної освіти, завідувач кафедри освітніх технологій;

доктор педагогічних наук, професор,

Попова Олена Володимирівна, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди, професор кафедри загальної педагогіки.

Провідна установа: | Уманський державний педагогічний університет ім. Павла Тичини, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м. Умань.

Захист відбудеться „10” листопада 2005 р. о 14-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.452.01 в Інституті педагогіки АПН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52-д.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій частині Інституту педагогіки АПН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52-д.

Автореферат розісланий “8” жовтня 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.Д. Березівська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Аналіз суспільної практики показує, що в Україні відбуваються кардинальні зміни в усіх галузях життя суспільства: політичній, економічній, соціальній. За цих змін держава переходить до моделі інноваційного розвитку, запорукою якого є: активний пошук нових форм і методів управління державою; перехід до ринкових відносин, приватної та колективної форм власності; комерціалізація та інтелектуалізація виробництв та установ; виникнення нових галузей виробництва, науки і культури; масове впровадження прогресивних технологій та ін.

В Україні завершено перший, найскладніший етап політичних та економічних трансформацій, створено демократичні засади в управлінні соціальними системами, сформовано інститути ринкової економіки, розпочато розбудову громадянського суспільства та комплексну інтеграцію до глобальних систем міжнародної взаємодії.

Інноваційна за змістом і характером динаміка світових тенденцій розвитку суспільних процесів вимагає від України вибору випереджувальної моделі подальшого розвитку та мобілізації суспільних ресурсів. Останнє суттєво впливає на систему освіти в цілому та її загальноосвітню складову зокрема. Інновації стають тим механізмом, який дає можливість здійснити в усіх галузях діяльності процес випереджального розвитку і забезпечить приєднання України до високотехнологічних держав. Сучасна Україна вважається країною, яка входить до “ринків, що народжуються” (emergingmarkets).

Освітня реформа є серйозним дієвим фактором підвищення інноваційно-інтелектуального потенціалу країни. Її стратегічні орієнтири окреслені в Національній доктрині розвитку освіти, концепціях розвитку загальної середньої та вищої освіти, законах України “Про інноваційну діяльність”, “Про пріоритетні напрями інноваційного розвитку держави” та ін. Зокрема, у Національній доктрині розвитку освіти (2002 р.) зазначається, що освіта є стратегічним ресурсом подолання кризових процесів, покращання людського життя, утвердження національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності української держави на міжнародній арені. В цьому та інших стратегічних документах підкреслюється роль гуманітарного фактору у суспільстві і вперше за довгу історію освітніх реформ за головне визнається необхідність розвитку особистості як творця і проектувальника свого життя, освоєння життєвої та соціальної компетентності.

Пріоритетного значення набувають адресні та програмно-цільові функціональні інвестиції в людину, її творчий, науковий, інтелектуальний та інноваційний потенціали.

В основу нової соціально-гуманітарної політики нашої держави покладено розуміння того, що інвестування в людину – не збитковий процес, а навпаки - найбільш перспективний. Адже соціальний капітал є фундаментом економічного і політичного розвитку держави, а міцні зв’язки соціальної солідарності – передумовою національної могутності. Тому політика в сфері освіти спрямована на підтримку існуючих і створення нових освітніх центрів (технопарків, наукових і навчальних комплексів тощо); розширення практики стипендіальної і кар’єрної підтримки учнів і студентів; організацію місцевих, регіональних та національних конкурсів.

У Національній доктрині розвитку освіти серед пріоритетів державної політики визначено розробку і здійснення освітніх інновацій, що якісно змінюють мету, зміст, структуру, форми, методи, засоби, технології навчання, виховання й управління. Проте вони залишаються ще недостатньо дослідженими в теорії педагогіки, особливо в теорії і практиці управління загальноосвітніми навчальними закладами (ЗНЗ).

Водночас, у сучасній педагогічній практиці відбувається активне застосування освітніх інновацій в ЗНЗ, особливо в ліцеях, гімназіях, навчально-виховних комплексах та об’єднаннях, приватних школах. Це робить їх конкурентоспроможними на ринку освітніх послуг, але вони потребують ефективнішого управління.

Відсутність теоретичних розробок з основ управління інноваційною діяльністю в ЗНЗ та методичних рекомендацій щодо створення умов підтримки освітніх інновацій гальмують процес їх розвитку. Необхідно зауважити, що керівники ЗНЗ недостатньо підготовлені до управління інноваційною діяльністю, слабо орієнтуються у пошуку шляхів залучення інвестицій, недостатньо розуміють необхідність модернізації навчально-виховного й управлінського процесів, зумовлених сучасною нормативно-правовою базою забезпечення загальної середньої освіти та оновленим змістом.

Теорія і практика управління ЗНЗ постійно розвивається у напрямі: від школознавства – науки про управління навчально-виховним процесом до менеджменту освіти – науки про ефективне управління закладами і установами освіти в ринкових умовах. Вона збагачується практичними досягненнями в управлінні, свідченням чого є зростання рівня компетентності керівників в управлінській діяльності, відокремлення управлінської діяльності від викладацької, здобуття керівниками професійної освіти з менеджменту.

Однак невирішеною в теорії і на практиці залишається проблема неадекватності розвитку вимог до управління інноваційною діяльністю в ЗНЗ та недостатньою готовністю керівників до нестихійної діяльності у цьому напрямі. Розв’язання цієї проблеми є не лише потребою часу, а й необхідністю щодо забезпечення вищого рівня управління й освітньої діяльності, особливо в період переорієнтації державної політики на окрему людину з індивідуально-стимулюючою та інвестиційною спрямованістю. Вона потребує розробки й теоретичного обґрунтування наукових основ менеджменту освітніх інновацій – складової теорії управління інноваційними освітніми процесами.

У контексті зазначеного вище, визначальним у науково-дослідницькому плані є досвід діяльності експериментальних ЗНЗ, які продукують і застосовують освітні інновації. Саме в них відбуваються численні реформаторські зрушення, інтенсивний розвиток теорії і практики педагогіки і менеджменту освіти; формується конкурентноздатна особистість, визнається роль людського капіталу” як засобу підвищення інноваційно-інтелектуального потенціалу країни.

Аналіз вітчизняної і зарубіжної літератури свідчить про те, що проблема управління інноваційною діяльністю в ЗНЗ розробляється останнім часом досить активно. Зокрема, у працях з теорії і практики сучасної педагогіки, педагогічної творчості розкрито зміст основних понять педагогічної інноватики, закономірності розвитку інновацій, генезис інноваційних процесів у ХХ столітті, особливості функціонування і розвитку ЗНЗ у період реформування освіти, теоретико-методологічні положення техноматики як специфічного напряму педагогічної інноватики (К. Ангеловські, В.І. Андрєєв, І.М. Богданова, Ф. Брансуїк, В.П. Безпалько, Б.С. Гершунський, І.А. Зязюн, В.І. Кан-Калік, М.В. Кларін, О.Г. Козлова, В.І. Луговий, В.М Мадзігон, Л.А. Машкіна, Л.С. Подимова, В.Ф. Паламарчук, М.М. Поташнік, О.В. Попова, І.А. Пригожин, К. Роджерс, О.Я. Савченко, Г.К. Селевко, В.А. Семиченко, В.А. Сластьонін, С.О. Сисоєва, О.В. Сухомлинська, Н.Р. Юсуфбекова та ін.). Однак проблема управління інноваційною діяльністю в ЗНЗ не досліджувалась з позицій інноваційного менеджменту.

Наступна група проблем пов’язана з розробкою теорії управління ЗНЗ як соціальними системами, але без урахування інноваційних змін, що відбуваються в них наприкінці ХХ та на початку ХХI століття (В.Г. Афанас’єв, В.І. Бондар, Є.С. Березняк, В.М. Бегей, Ю.В.Васильєв, Г.В. Єльникова, В.І. Звєрєва, Г.А. Дмитренко, Л.М. Карамушка, Н.Л. Коломінський, Ю.К. Конаржевський, О.М. Коберник, В.І. Маслов, Л.Л. Товажнянський, Н.М. Островерхова, В.С. Пікельна, Т.І. Шамова, О.Т. Шпак та ін.).

Третя група проблем зумовлена розвитком теорії загального (в тому числі освітнього) та інноваційного менеджменту, що знайшли своє відображення в працях М. Альберта, І.Т. Балабанова, А.С. Гальчинського, В.М. Гейця, В.В. Гриньова, С.Д. Ільєнкової, А.К. Кінаха, Н.В. Краснокутської, В.В. Крижка, М. Мескона, Ю.П. Морозова, Є.М. Павлютенкова, М. Портера, В.П. Семиноженка, В.М. Смирнова, Р.А. Фатхутдінова, Ф.І. Хміля, Ф. Хедоурі та ін. Однак з нашого погляду, вони не орієнтовані на розвиток управління інноваційною діяльністю в загальноосвітніх навчальних закладах.

Наступна група проблем стосується визначення методологічних основ розробки теорії післядипломної педагогічної освіти, зокрема теоретичних основ модернізації змісту, форм, методів підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації педагогічних і керівних працівників. Цей напрям представлений роботами вітчизняних учених Н.М. Бібік, В.І. Бондаря, С.В. Крисюка, М.І. Кузьмінського, В.В. Олійника, О.М. Пєхоти, Н.Г. Протасової, В.І. Пуцова, Л.Л. Хоружої та ін. Проте у даних роботах поза увагою залишились питання підготовки керівників ЗНЗ до управління інноваційною діяльністю. Хоча експериментальні дані підтверджують, що кількість психолого-педагогічних експериментів, які здійснюються під керівництвом науково-педагогічних працівників у ЗНЗ, значно збільшилася.

У процесі аналізу психолого-педагогічної літератури і практики управління ЗНЗ, ми виявили існуючу невідповідність між потребами суспільства в оновленні управління загальноосвітніми навчальними закладами в умовах ринку на засадах педагогічної інноватики й менеджменту освітніх інновацій і недостатньою розробкою положень сучасної теорії і практики, оволодіння якими сприятиме забезпеченню необхідного рівня формування готовності керівників до управління інноваційними освітніми процесами, що і стало теоретико-методологічним підгрунтям нашого дослідження. Розв’язання даної наукової проблеми є особливо актуальним у період інноваційного розвитку держави і освіти. Воно спрямоване на забезпечення якісного управління процесами функціонування й розвитку діючих ЗНЗ та подальший розвиток управлінської діяльності.

Зазначене зумовило вибір теми дослідження – “Теоретико-методичні засади управління інноваційною діяльністю у загальноосвітніх навчальних закладах”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до тематичного плану наукових досліджень Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти (ЦІППО) АПН України при розробці теми “Підготовка керівника середнього закладу освіти” (державний реєстраційний номер 0199U004225).

Тему дослідження узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № 9 від 25.11. 2003 р.).

Дисертація є підсумком десятирічної роботи автора на посадах старшого викладача кафедри педагогічної творчості НПУ ім. М.П.Драгоманова, старшого наукового співробітника та завідувача лабораторії педагогічних інновацій Інституту педагогіки АПН України, завідувача кафедри менеджменту освіти та проректора з науково-методичної роботи і міжнародних відносин ЦІППО АПН України.

Беручи до уваги актуальність і недостатню розробленість даної проблеми, об’єктом дослідження обрано внутрішньошкільне управління загальноосвітнім навчальним закладом; предметом дослідження теорію і технологію управління інноваційною діяльністю у загальноосвітніх навчальних закладах.

Мета дослідження полягає у розробці методологічно обгрунтованої та експериментально апробованої педагогічної системи формування готовності керівників загальноосвітніх навчальних закладів до управління інноваційною діяльністю на засадах педагогічної інноватики й менеджменту освітніх інновацій в умовах розвитку ринкових відносин.

Концептуальними ідеями дослідження є забезпечення випереджувального розвитку ЗНЗ за умов визначення й обґрунтування:

-

-

-

-

Загальна гіпотеза дослідження ґрунтується на положенні, що розроблення теоретико-методичних засад управління інноваційною діяльністю в ЗНЗ сприятиме розвитку теорії управління соціальними системами в ринкових умовах та теорії і технології підготовки керівників ЗНЗ до управління інноваційними процесами, що інтенсивно впроваджуються в передову управлінську практику за умов підвищення:

-

-

Відповідно до об’єкта, предмета, мети, концептуальної ідеї та загальної гіпотези визначено основні завдання дослідження:

1. Здійснити теоретичний аналіз інноваційної діяльності в ЗНЗ і на цій основі визначити тенденції становлення теорії і практики управління ними як відкритими соціально-педагогічними системами в умовах розвитку ринкових відносин.

2. Визначити теоретико-методологічні засади менеджменту освітніх інновацій у ЗНЗ як сучасного напряму управління інноваційними процесами.

3. Виявити і науково обґрунтувати особливості управління інноваційною діяльністю в ЗНЗ.

4. Розробити й обґрунтувати систему формування готовності керівників ЗНЗ до управління інноваційною діяльністю.

5. Розробити технологію діагностування рівнів готовності керівників ЗНЗ до управління інноваційною діяльністю.

6. Експериментально перевірити вплив розробленої системи на підвищення рівня управлінської компетентності керівників ЗНЗ й результативність інноваційної діяльності.

7. Дослідити пріоритетні напрями та перспективи розвитку менеджменту освітніх інновацій в Україні як нової галузі управління інноваційними процесами в ЗНЗ.

Методологічну основу дослідження становлять:

-

-

-

Теоретичну основу дослідження становлять принципи неперервної освіти, андрагогіки (виховання дорослих), акмеології (досягнення особистісних вершин), інноватики (запровадження новизни), синергетики (забезпечення самоорганізації у нестабільних системах), креативної педагогіки (розвиток творчості особистості) та системний, особистісно-орієнтований, диференційований, модульний, компетентнісний наукові підходи з метою розробки, обґрунтування й експериментальної апробації системи формування готовності керівників ЗНЗ до управління інноваційною діяльністю в післядипломній педагогічній освіті України.

У дослідженні використані основні державні документи щодо вимог з управління ЗНЗ в сучасних умовах, а також документи, в розробці яких ми брали участь, а саме: Національна доктрина розвитку освіти; Національна державна програма “Вчитель”; концепція розвитку післядипломної освіти в Україні; положення Міністерства освіти і науки України “Про порядок здійснення інноваційної діяльності в системі освіти”.

Під час підготовки роботи були проаналізовані опубліковані матеріали щодо досліджень з теорії педагогічної інноватики, інноваційного менеджменту та використанні емпіричні дані, отримані нами під час проведення експерименту.

Методи дослідження. На різних етапах наукового пошуку використовувалися методи теоретичного пошуку (теоретичний аналіз наукових джерел та нормативної документації ЗНЗ, порівняння, класифікація, систематизація теоретичних й експериментальних даних, узагальнення та аналіз педагогічних інновацій і педагогічного досвіду, ранжирування, моделювання, абстрагування, прогнозування) для здійснення теоретичного аналізу наукових підходів до визначення й обгрунтування особливостей інноваційних процесів у ЗНЗ та управління ними, наукового обґрунтування теоретико-методологічних засад менеджменту освітніх інновацій та методи емпіричного характеру: діагностичні (спостереження, анкетування, опитування, інтерв’ювання, бесіди, тестування, власний досвід, обробка випускних творчих робіт керівників ЗНЗ на курсах підвищення кваліфікації в ЦІППО); експериментальні (експертне оцінювання /метод Дельфи/, констатувальний та формувальний експерименти, метод прогнозного графа); статистичної та математичної обробки результатів (кількісний та якісний аналіз) з метою розробки й обґрунтування системи формування готовності керівників ЗНЗ до управління інноваційною діяльністю, визначення її впливу на рівень управлінської компетентності та результативність діяльності з управління інноваційними процесами; визначення пріоритетних напрямів та перспектив менеджменту освітніх інновацій в Україні.

Організація дослідження:

-

-

-

Експериментальна база дослідження.

Дослідження проводилось комплексно. В ньому брали участь керівники ЗНЗ – слухачі курсів підвищення кваліфікації та студенти факультету менеджменту і психології ЦІППО АПН України, що здобувають додаткову кваліфікацію “Магістр з менеджменту освіти” та “Магістр з управління навчальним закладом”; керівники ЗНЗ - слухачі короткотермінових семінарів з менеджменту освітніх інновацій, проведених на базі обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти (ОІППО); керівники та педагогічні працівники експериментальних (Довгинцівський природничо-гуманітарний ліцей м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, Фінансовий ліцей м. Києва, навчально-виховне об’єднання “Освіта” м. Ірпінь Київської області) і контрольних (м. Київ, м. Біла Церква Київської обл.) ЗНЗ. Всього дослідженням було охоплено 4972 працівника системи освіти, серед яких у формувальному експерименті взяло участь 973 особи.

Наукова новизна та теоретичне значення одержаних результатів дослідження полягають у тому, що в ньому :

- вперше визначено й обґрунтовано:

- теоретико-методичні засади управління інноваційною діяльністю в ЗНЗ в умовах розвитку ринкових відносин як складової теорії управління соціальними системами, в основу яких покладено розроблені теоретико-методологічні засади менеджменту освітніх інновацій та систему формування готовності керівників ЗНЗ до управління інноваційною діяльністю;

- закономірності в управлінні інноваційною діяльністю в ЗНЗ як пряму й обернену залежності впливу освітніх інновацій на результат діяльності закладу освіти, часові й інтелектуальні затрати учасників навчально-виховного й управлінського процесів;

- принцип інноваційності в управлінні ЗНЗ як характерну ознаку спрямованості керівників на постійне оновлення освітнього процесу засобами освітніх інновацій;

- технологію внутрішньошкільного управління ЗНЗ в умовах розвитку ринкових відносин на засадах інновацій та інвестицій, в основу якої покладено системно-синергетичний, цілісний, гуманістичний, діалектичний і концептуальний наукові підходи, модульну організаційну структуру управління соціальними системами, традиційні й інноваційні функції, форми і методи управління;

- структуру і зміст навчального плану підвищення кваліфікації керівників ЗНЗ в ІППО, побудованих на принципах модульності, диференційованості, гнучкості, індивідуальності, відкритості до впровадження спецкурсів і семінарів з інноваційних освітніх програм;

- дістали подальшого розвитку теоретичні засади:

- педагогічної інноватики через визначення сутності освітньої інновації як не лише кінцевого продукту застосування новизни у навчально-виховному й управлінському процесах з метою зміни суб’єкта й об’єктів управління й отримання економічного, соціального, науково-технічного, екологічного та іншого ефекту, а й процедури їхнього постійного оновлення; структури освітньої інновації як педагогічної, науково-виробничої й соціально-економічної; класифікації педагогічних інновацій на масштабні і локальні; умов, що забезпечують „життєвий цикл” інновації, який характеризує сутність інноваційної діяльності;

- теорії управління відкритими соціально-педагогічними системами через обґрунтування інноваційної діяльності в ЗНЗ як процесу внесення інновацій у навчання, виховання й управління; менеджменту освітніх інновацій як цілеспрямованого впливу суб’єкта управління (керівника) на об’єкт управління (соціальна система, що знаходиться в стані постійного розвитку), в результаті якого підвищується рівень конкурентоспроможності закладу освіти шляхом постійного залучення інвестицій на розробку і впровадження інновацій; моделі управлінської компетентності керівника інноваційного ЗНЗ як сукупності його знань і вмінь з менеджменту освітніх інновацій, особистісних якостей і здібностей, що сприяють управлінню інноваціями та мотивації інноваційної діяльності;

- з’ясовано тенденції розвитку менеджменту освітніх інновацій в Україні, його основні напрями та перспективи; спрямованість провідних ідей, покладених в основу педагогічних інновацій, на формування гуманістичних та організаторських якостей учнів, гуманістичних і демократичних стосунків між учасниками навчально-виховного й управлінського процесів; прогностичну структуру навчального плану підвищення кваліфікації керівників ЗНЗ в ІППО, яка постійно оновлюється досвідом інноваційних освітніх проектів і програм.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що нами розроблено науково-методичний комплекс з підвищення кваліфікації і підготовки керівників ЗНЗ до управління інноваційною діяльністю; технології визначення рівнів готовності керівників ЗНЗ до управління інноваційною діяльністю, критеріїв якості їхньої управлінської діяльності, управління процесом упровадження педагогічних інновацій у навчально-виховний процес ЗНЗ; оновлено структуру підвищення кваліфікації керівників ЗНЗ в ІППО відповідно до базового стандарту їх професійної діяльності; доповнено зміст підвищення кваліфікації та підготовки керівників ЗНЗ авторськими курсами і навчальними дисциплінами з педагогічної інноватики й менеджменту освітніх інновацій.

Матеріали дослідження використані в університетських курсах з педагогічної творчості (витяг з протоколу засідання кафедри педагогічної творчості НПУ ім. М.П.Драгоманова від 19.02.2003 р.); на курсах підвищення кваліфікації керівників ЗНЗ (довідки: ЦІППО АПН України від 09.12.2004 р., № 01-14/848; Дніпропетровського ОІППО від 21.10.2004 р., № 535; Волинського ОІППО від 21.06.2004 р, № 01-155/12; Київського ОІППО від 11.06.2004 р., № 365; Чернігівського ОІППО від 14.06.2004 р., № 247; Львівського ОІППО від 10.06.2004 р., № 195), під час підготовки керівників ЗНЗ в ЦІППО (довідка від 09.12.2004 р., № 01-14/848); під час розробки і виконання інноваційних освітніх проектів і програм (довідки: НМЦ загальної середньої освіти Міністерства освіти і науки України від 13.10.2004р., № 14/18-1-861; Президії Асоціації керівників ЗНЗ України від 15.10.2004 р., № 182; Академії післядипломної освіти Міністерства освіти Республіки Білорусь від 02.11.2004 р., № 02/1010); під час проведення науково-пошукової діяльності в експериментальних ЗНЗ (накази: Міністерства освіти і науки України № 507 від 11.07.2001р.; Головного управління освіти і науки Київської міської державної адміністрації № 162 від 05.09.2000 р.; начальника управління освіти і науки Київської обласної державної адміністрації № 1335/104 від 03.10.2002 р.).

Особистий внесок автора, в опублікованих у співавторстві з В.Ф.Паламарчук і В.В.Олійником науково-методичних матеріалах, полягає у розробці наукових засад педагогічної інноватики, визначені закономірностей управління інноваційною діяльністю в ЗНЗ, розкритті сутності принципу інноваційності в управлінні ЗНЗ, розробці організаційної структури підготовки керівників ЗНЗ до професійного управління та змісту підвищення їхньої кваліфікації в ІППО.

Розробки та ідеї, що належать співавторам, у дисертації не використовуються.

Вірогідність та наукове обґрунтування одержаних результатів і висновків дослідження забезпечується: методологічною та теоретичною обґрунтованістю вихідних положень, які використовуються для побудови педагогічної системи підготовки керівників ЗНЗ до управління інноваційною діяльністю; застосуванням комплексу взаємодоповнюючих методів дослідження, адекватних меті, предмету, гіпотезі та завданням дослідження; поєднанням якісного і кількісного аналізів експериментальних даних; впровадженням науково-методичних матеріалів в управлінський процес ЗНЗ та навчальний процес ІППО; репрезентативністю вибірки і статистичною значущістю одержаних показників.

Апробація результатів дослідження. Головні положення дисертації знайшли відображення в публікаціях автора, доповідалися й обговорювалися на засіданнях лабораторії педагогічних інновацій Інституту педагогіки АПН України, кафедри менеджменту освіти ЦІППО АПН України, вчених радах Інституту педагогіки та ЦІППО АПН України. Результати роботи доповідались автором на: міжнародних симпозіумах та семінарах з проблем управління інноваційними процесами в закладах освіти (Київ, 2002 р., 2004 р.; Вашингтон, 2003 р.); міжнародних, всеукраїнських, обласних та міських науково-практичних конференціях і семінарах з проблем підготовки керівників ЗНЗ до управління інноваційною діяльністю (Суми, 1998 р.; Артемівськ, 2001 р.; Кривий Ріг, 2002 р.; Амстердам, 2003 р.; Полтава, 2004 р.; Херсон, 2004 р.; Алушта, АРК, 2004 р.; Київ, 2000-2005 рр.; Переяслав-Хмельницький, 2005 р.; Мінськ, Республіка Білорусь, 2004 р.); міжнародних освітніх виставках (Київ 2002 р., 2005 р.); міжнародному тижні освіти дорослих (Київ, 2002 р.); звітних наукових конференціях Інституту педагогіки АПН України (Київ, 1999-2000 рр.); постійно діючій інтернет-конференції “Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи” (.edu-ua.net) (Київ, 2001 – 2005 рр.) та постійно діючій рубриці в газеті „Управління освітою” з освітнього менеджменту (Київ, 2004 р.); засіданнях Президії АПН України з розвитку теорії педагогічної інноватики (Київ, 2002 р.) і теорії менеджменту освітніх інновацій (Київ, 2004 р.); заняттях із студентами у НПУ ім. М.П.Драгоманова, студентами та слухачами ЦІППО АПН України та ОІППО.

Результати дослідження були апробовані під час керівництва курсовими, магістерськими роботами студентів, кандидатськими дисертаціями здобувачів і аспірантів.

Публікації. Основні результати дослідження викладено у 62 публікаціях. Серед них: 2 одноосібні монографії; 55 наукових статей, з них: 22 – у фахових виданнях, затверджених ВАК України, у тому числі 2 – у співавторстві; 25 – в інших наукових виданнях; 8 – у збірниках матеріалів наукових конференцій, у тому числі 2 – у зарубіжних; 5 навчальних програм.

Матеріали кандидатської дисертації “Соціально-педагогічні умови ефективного управління загальноосвітнім навчальним закладом”, захищеної 21.12.1994 р. у м. Києві у спеціалізованій Раді К 113.01.02 УДПУ ім. М.П.Драгоманова, у докторській дисертації не використано.

Структура та обсяг дисертації зумовлені логікою дослідження. Структура складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел, який охоплює 44 стор. (530 найменування, з них – 3 іноземними мовами), 5 додатків на 60 стор. Робота містить 35 таблиць, 22 рисунки. Повний обсяг дисертації становить 478 стор.; об’єм основного тексту – 373 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність і доцільність дослідження; визначено проблему, об’єкт, предмет, мету; викладено концептуальні ідеї дослідження, загальну гіпотезу, основні завдання та методологічну і теоретичну основи; розкрито наукову новизну отриманих результатів дослідження та їх теоретичне і практичне значення; визначено особистий внесок автора та методи дослідження; окреслено джерельну базу.

У першому розділі “Інновації в педагогічній теорії і практичній діяльності загальноосвітніх навчальних закладів” проаналізовано: теоретичні підходи до інноваційних процесів в освіті та принципи їх функціонування; визначено значення інноваційної діяльності у період модернізації вітчизняної системи загальної середньої освіти; розкрито структуру і зміст освітньої інновації та інноваційного освітнього процесу; здійснено аналіз і дана оцінка діючим педагогічним інноваціям у ЗНЗ, класифіковано їх за структурними компонентами педагогічного процесу та масштабністю застосування; з’ясовано сутність і специфіку інноваційної діяльності у ЗНЗ; виокремлено проблеми наукового обґрунтування та впровадження інноваційної діяльності у ЗНЗ.

У зв’язку з переходом України до ринкових відносин, визнанням пріоритетними напрямами науково-технологічний та інноваційний розвиток у різних сферах діяльності, в тому числі й в освітній, що характеризується постійною підтримкою наукових досліджень, важливого значення набули: системно-синергетичний підхід до пізнання процесів і явищ у нестабільних системах, розкритий у працях В.П. Андрущенка, Б.С. Гершунського, В.Г. Кременя, В.С. Лутая, К. Поппера, І.А. Пригожина, Г. Хакена, М. Фуллана; закони і закономірності інноваційного розвитку соціальних систем, описані в роботах А.С. Гальчинського, В.М. Гаєця, А.К. Кінаха, М. Портера, В.П. Семиноженка, Н.Р. Юсуфбекової; ідеї модернізації соціально-педагогічних систем, схарактеризовані в роботах І.А. Зязюна, С.В. Крисюка, В.І. Лугового, В.М. Мадзігона, С.Д. Максименка, Н.Г. Протасової, О.Я. Савченко, О.В. Сухомлинської та ін.

У процесі дослідження особливе значення надавалося теоретичному аналізу розвитку сучасної галузі педагогіки – педагогічній інноватиці – науці про систему оновлених взаємовідносин між учасниками педагогічного процесу, які якісно покращують його результат.

Аналіз загальних тенденцій оновлення педагогічних систем дозволив дійти висновку, що інтенсивний розвиток педагогічної інноватики як феномену сучасної педагогіки відчутно вплинув на погляди і природу педагогічного процесу та управління ним. Зокрема, у „Національній доктрині розвитку освіти” визначено стратегію та пріоритетні напрями створення життєздатних систем навчання й виховання, які б забезпечували умови для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України, формували покоління, що здатні навчатися протягом життя, створювали й розвивали цінності громадянського суспільства. Саме тому у психолого-педагогічних дослідженнях значне місце посіли проблеми освітньої та педагогічної інновацій (І.Д. Бех, Н.М. Бібік, С.У. Гончаренко, В.В. Давидов, І.Г. Єрмаков, В.Р. Ільченко, В.Ф. Паламарчук, Л.С. Подимова, С.І. Подмазін, В.А. Сластьонін, Ю.М. Швалб, М.Д. Ярмаченко); їх класифікації (К. Ангеловські, О.Г. Козлова, Л.А. Машкіна, К. Роджерс, І.П. Підласий); генезис розвитку інноваційних педагогічних ідей в Україні у ХХ столітті (О.В. Попова); дослідження різних аспектів педагогічних технологій (М.В. Кларін, О.М. Пєхота, І.Ф. Прокопенко, Г.К. Селевко та ін.) та педагогічних систем (В.П. Безпалько, Н.І. Кузьміна та ін.).

У ході аналізу сучасних досягнень педагогічної інноватики з’ясовано, що інновація в освіті є не лише кінцевим продуктом застосування новизни у навчально-виховному й управлінському процесах з метою зміни (якісного покращання) суб'єкта та об’єктів управління й отримання економічного‚ соціального‚ науково-технічного‚ екологічного та іншого ефекту, а й процедурою їхнього постійного оновлення.

Інновації, які суттєво змінюють освітній процес, визначаються нами як освітні; інновації, які суттєво змінюють педагогічний процес, як педагогічні.

Аналізуючи їхню сукупність, ми розробили класифікацію педагогічних інновацій, що діють у системі загальної середньої освіти, за структурними компонентами педагогічного процесу і масштабністю застосування; виокремили навчальні, виховні, управлінські інновації; визначили масштабними інноваціями ті, що суттєво змінюють мету, зміст, структуру і результат педагогічного процесу; локальними – ті, що суттєво змінюють форми, методи і засоби навчання, виховання й управління. Така класифікація педагогічних інновацій дала можливість запропонувати технологію здійснення інноваційної діяльності в системі загальної середньої освіти України, покладену в основу положення Міністерства освіти і науки України “Про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності”, прийнятого у 2000 р.

В ньому важливим є те, що масштабні педагогічні інновації підлягають експертизі на рівні Міністерства освіти і науки України та АПН України, локальні – на рівні управлінь освіти і науки обласних державних адміністрацій та обласних ІППО.

Експертиза iнновацiй – це складний процес‚ який включає в себе: діагностику інноваційної ідеї на предмет її новизни, своєчасності‚ можливості реалізації й актуальності; оцінювання очікуваного результату від здійснення інновації на предмет її педагогічної доцільності‚ практичності та теоретичної значущості; прогнозованість отримуваних кінцевих результатів від впровадження інновації на предмет її життєздатності та конкурентоспроможності.

Визначено, що в основі педагогічної інновації лежить нова психолого-педагогічна ідея, яка є її смисловим змістом і потребує дослідницької діяльності вчених або практичного пошуку педагогічних працівників. Здійснюється вона творчою особистістю експериментатора і на відміну від передового педагогічного досвіду, який характеризується позитивними результатами багатолітньої праці педагога, потребує теоретичного обгрунтування й експерименту. Передовий педагогічний досвід не є педагогічною інновацією, але інновація може ним стати в результаті свого розвитку. Не всі творчі ініціативи стають інновацією.

Під інноваційною освітньою діяльністю ми розуміємо процес внесення інновацій у навчання, виховання й управління закладами (установами, організаціями) освіти, який складається з таких процесів (так званий “життєвий цикл” педагогічної інновації), як: народження (генерування) інноваційної освітньої ідеї (НІОІ); розробка інновації (проект, технологія, система) (РІ); визначення її сутності та структури, змістове наповнення; первинна експертиза інновації (ПЕІ), яка є переважно теоретичною; експерименти (Е) різного рівня (всеукраїнський, обласний); експертиза результатів експерименту (ЕРЕ), яка відбувається переважно у формі обговорення і наукового аналізу отриманих проміжних результатів; апробація (А) результатів експерименту; експертиза апробованих результатів (ЕАР); освоєння (О) інновації та її впровадження; розповсюдження (Р) інновації; збереження (З) інновації та поширення на всю систему освіти чи її складову; перехід інновації у традицію або норму – стандартизація (С) інновації (рис. 1).

Рис. 1. “Життєвий цикл” педагогічної інновації

У ході дослідження виокремлено основні педагогічні ідеї та концепції, покладені в основу діючих на сучасному етапі педагогічних інновацій, а саме: інтегроване, особистісно-орієнтоване, модульне, розвивальне, модульно-розвивальне, інтерактивне, диференційоване, гуманітарне, профільне навчання; особистісне, національне, родинно-сімейне, громадянське виховання; громадсько-державне, демократичне, цільове, стратегічне, проектно-модульне, адаптивне, проектно-інвестиційне управління. Більшість із них розроблена у вигляді інноваційних технологій, які ми розглядаємо як якісно нову сукупність форм‚ методів і засобів навчання‚ виховання й управління‚ що привносять суттєву зміну в результат педагогічного процесу. А саме, до інноваційних навчальних технологій нами віднесено ті, що суттєво покращують мотивацію учнів до навчального процесу; до інноваційних виховних технологій – ті, що формують в учнів особистісні цінності у контексті із загальнолюдськими; до інноваційних управлінських технологій – ті, що створюють умови для прийняття керівником оперативного й ефективного рішення.

Зроблений нами аналіз інноваційних технологій, зібраних у комп’ютерній базі даних ЦІППО („Всеукраїнський Банк педагогічних інновацій”), показав, що:

?

?

?

Серед них навчальні, виховні й управлінські технології розподілились таким чином: особистісно-орієнтованим навчанням охоплено 34,02% експериментальних ЗНЗ на обласному рівні експерименту і 24,62% – на всеукраїнському; інтегрованим, відповідно – 11,06% і 3,08%, диференційованим – 7,38% і 12,31%; розвивальним – 11,89% і 16,15%; соціальним вихованням – 6,56% і 26,12%, національним вихованням – 11,06% і 5,39%, моральним вихованням – 13,12% і 9,23%; громадсько-державним управлінням ЗНЗ – 4,91% та 2,30%.

Найбільшу вагомість мають інноваційні технології з особистісно-орієнтованого і розвивального навчання, національного й морального виховання учнів. Щодо управлінських інновацій, то найбільшу вагомість мають ті, що спрямовані на розвиток громадсько-державного управління системою освіти регіону. А інновації, які впливають на внутрішньошкільне управління відсутні.

На всеукраїнському рівні експерименту нами проаналізовано 31 педагогічну інновацію, до реалізації яких залучено 130 ЗНЗ; на регіональному – 97 інновацій, що діють у 244 ЗНЗ. У цих ЗНЗ здійснюється інноваційна діяльність, яка характеризується нами як процес внесення нових елементів у традиційну систему, створення і використання інтелектуального продукту, реалізації нових оригінальних ідей у формі наукової та технологічної розробки, наявності інвестицій. Її специфікою є створення умов, спрямованих на:

-

-

-

-

Умови, які спонукають керівників і педагогів ЗНЗ до здійснення системних і якісних змін у навчально-виховному й управлінському процесах, поділені нами на зовнішні і внутрішні. До зовнішніх віднесені політичні, економічні й соціальні зміни, які відбуваються в державі і суспільстві; до внутрішніх: соціально-педагогічні (залучення педагогічних працівників до науково-дослідних та науково-методичних досліджень); організаційно-педагогічні (створення системи спеціальних стимулів, встановлення зв’язків з науковими установами та вищими навчальними закладами, входження закладу освіти до інноваційної інфраструктури); психолого-педагогічні (розвиток інноваційної культури в колективі та інноваційного потенціалу працюючих).

Проведений якісний і кількісний аналіз інноваційної діяльності свідчить, що 32% керівників ЗНЗ (з числа слухачів курсів підвищення кваліфікації ЦІППО та ОІППО) вважають однією з причин її виникнення зміну політичного устрою в державі; 46% – розвиток ринкових відносин у суспільстві; 22% – розшарування суспільства на класи. Спеціальні фонди стимулювання педагогічних працівників за інноваційні нововведення створюють 15% респондентів; здійснюють інноваційну діяльність із залученням інвестицій – 18%; ведуть системну науково-дослідну роботу без залучення інвестицій – 24%.

У ході констатувального експерименту з’ясовано, що керівники ЗНЗ: не володіють формами і методами ефективного управління (89,5%), комп’ютерними засобами управління (85%), економічними методами стимулювання (82%); навичками експериментальної діяльності (66%), сучасними формами управління (67%); не можуть однозначно визначити основні завдання управління (70%); не ознайомлені з сучасними теоріями управління (70%); потребують підтримки науковців у проведені експертизи інновацій (80%), здійсненні інноваційної діяльності (77%), виборі освітньої інновації (50%).

За результатами теоретичного дослідження й аналізу практичного досвіду педагогів ЗНЗ з інноваційної діяльності нами визначено неадекватний стратегічному напряму розвитку держави рівень розробки теорії і практики педагогічної інноватики, управління інноваційними процесами, наукових засад управління інноваційною діяльністю у ЗНЗ, теорії і технології формування готовності керівників ЗНЗ до управління інноваційною діяльністю під час їхньої підготовки і підвищення кваліфікації в ІППО.

У другому розділі “Наукові засади і стан управління інноваційною діяльністю у загальноосвітніх навчальних закладах” присвячено: аналізу тенденцій становлення теорії управління ЗНЗ у процесі розвитку інноваційної діяльності; розробленню теоретико-методологічних засад менеджменту освітніх інновацій як науки про управління закладами освіти в умовах застосування інновацій та інвестицій; розкриттю місця і ролі менеджменту освітніх інновацій в загальній теорії менеджменту освіти та управлінні інноваційними процесами; аналізу стану управління інноваційною діяльністю в ЗНЗ України.

Будь-яке управління характеризується: двома підсистемами – керуючою і керованою в межах єдиної самокерованої системи; цілеспрямованістю процесів впливу однієї підсистеми на іншу; наявністю програми як сигнально-інформаційного носія, за допомогою якого одна підсистема впливає на іншу; наявністю зворотних зв’язків між ними; ентропійним („спрямованим на зміну") характером процесів впливу. Керуюча підсистема видає відповідні команди (розпорядження, накази тощо), які приймає до виконання керована підсистема за відповідними закономірностями, схарактеризованими в наукових працях В.І. Афанасьєва, В.І. Бондаря, Р. Дафта, П. Дракера,