КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ДІДЕНКО Лариса Віталіївна

УДК (113/119 + 572.1/.4) Кониський

Онтологічно-антропологічна модель

філософування Ґеорґія Кониського

Спеціальність 09.00.05 – історія філософії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

КИЇВ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української філософії та культури

філософського факультету Київського національного університету

імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор

Огородник Іван Васильович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

професор кафедри української філософії та культури

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор

Кашуба Марія Василівна,

Львівський регіональний інститут державного

управління Національної академії державного управління при Президентові України,

професор кафедри політичних наук та філософії

кандидат філософських наук, професор

Федів Юрій Олександрович,

Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова,

професор кафедри філософі]

Провідна установа: Центр гуманітарної освіти НАН України, м. Київ

Захист відбудеться “ 30 ” травня 2005 року о 10 годині на

засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.27 у

Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені

Михайла Максимовича Київського національного університету

імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал 12.

Автореферат розісланий “ 29 ” квітня 2005 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.В.Караульна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження полягає у необхідності самоідентифікації української філософської думки, визначенні її справжніх творців, котрі становлять гордість не тільки національної, а й загальноєвропейської культури. Проблему історико-культурної та мовно-релігійної самоідентифікації і національного самовизначення супроводжує етнічний ренесанс, який нещодавно став предметом дослідження у межах вітчизняної філософської думки й поступово переростає у традицію. За останні десятиріччя інтенсивно вивчають вітчизняну спадщину – як літературно-культурну, так і філософсько-наукову. Це пов’язано не тільки з державною політикою, яка визначила необхідність розробки національної ідеї, а й з українським менталітетом, який прагне культурно самовизначитися та ідеологічно оформитися у сучасному світопорядку. Особливе місце в історії української культури посідають релігійні та науково-філософські діячі – представники Києво-Могилянської академії, історію якої реконструюють нині зусиллями сучасних дослідників.

Серед імен, які з різних причин залишаються маловідомими широкому загалу, Ґеорґій Кониський (1717-1795) посідає особливе місце, оскільки він залишив помітний карб в історії вітчизняної і світової культури. Життя і творчість філософа за своєю суттю феноменальні, але малодосліджені, можливо, тому, що він є представником двох народів – українського і білоруського: білоруси думали, що його досліджуватимуть українці, а українці – навпаки, що його вивчатимуть білоруси. Як результат цього філософська творчість Ґ.Кониського сьогодні є мало дослідженою і українцями, і білорусами. Українцям він відомий як філософ, ректор Києво-Могилянської академії, білорусам – як священнослужитель. Та його постать, на жаль, не стала пріоритетним об’єктом для наукових досліджень, оскільки ідеями, що викладені у його працях, неможливо безпосередньо керуватися, змінюючи стиль правління у сучасній країні. Але у творах Ґ.Кониського присутні методологічні, гносеологічні, антропологічні та онтологічні ідеї, які спрямовані на розв’язання “вічних проблем” (сутність людини, сенс людського життя, світобудова як єдине ціле, структура духовного світу людини тощо). А отже, вони завжди залишатимуться актуальними у світоглядному і теоретико-методологічному зрізах дослідження.

Актуальність історико-філософського дослідження творчої спадщини Ґ.Кониського також зумовлена характерними і типовими для українця якостями його особистості; цікавим і повчальним життєвим шляхом, який він пройшов; потребою національного відродження через інтеграцію минулого і сучасного; оригінальністю його філософської системи, в якій головним є людино-світнє відношення; необхідністю відновлення і піднесення забутого імені мислителя, 210 років з дня смерті якого виповнюється у цьому році.

Аналіз антропологічних, онтологічних і темпорально-космогонічних уявлень охоплює період від давньогрецької античності до сучасних Ґ.Кониському відкриттів і розробок у галузі дослідження Всесвіту, космосу, часу, людини та її психіки, що уможливлює відповідь на запитання: як український філософ викладає, розвиває і критично аналізує погляди своїх попередників (філософів античності, патристики, схоластики, Нової Доби) на світ, людину та її душу? Що Ґ.Кониський зумів передбачити у природничо-наукових дослідженнях Всесвіту, феномена часу і структури свідомості?

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах Комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України”, планової науково-дослідної теми філософського факультету № 01БФ041-01 “Філософська та політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть”.

Історико-філософське дослідження теоретичного доробку Ґ.Кониського, а також аналіз його онтологічно-антропологічної моделі філософування складає невід’ємну частину програми вивчення української філософії в контексті європейської та світової філософської думки.

Ступінь наукової розробленості теми. При дослідженні зазначеної теми було враховано окремі історико-філософські наукові напрацювання вчених, що були здійснені у попередні роки. Значну увагу постаті Ґ.Кониського у своїх дослідженнях приділяють сучасні українські історики філософії: А.Бичко, Г.Волинка, В.Горський, М.Кашуба, В.Нічик, І.Огородник, Ю.Павленко, В.Протасевич, С.Руда, Я.Стратій, З.Хижняк, С.Хорошева, Ю.Храмов та ін. Вони аналізують творчий доробок Ґ.Кониського. Більшість з них звертають увагу на відтворення культурно-історичних реалій тогочасної України і країн Західної Європи, а також на висвітлення загальних особливостей історико-філософських розмірковувань, що могли вплинути на формування цілісного вчення Ґ.Кониського.

В історії української культури ім’я Ґ.Кониського тривалий час замовчували, як і його просвітницькі ідеї. Це було пов’язано насамперед з ідеологічним тиском, який за часів радянського періоду позбавляв учених можливості досліджувати філософський доробок священнослужителів, оскільки їхні ідеї не вкладалися в офіційну ідеологему. Але це не означає, що філософія Ґ.Кониського була повністю забута, адже в радянський період саме українські дослідники відродили його інтелектуальну спадщину – перший професійний переклад з латиномовних текстів оригіналу сучасною українською мовою був здійснений М.Кашубою.

Сучасних українських досліджень філософії Ґ.Кониського обмаль. Його ім’я та окремі ідеї тільки згадують у деяких довідниках, філософських монографіях, підручниках і статтях.

Увагу зарубіжних дослідників постать Ґ.Кониського вже привертала. У праці О.Мезько-Оглоблина “Люди Старої України та інші праці” (Острог–Нью-Йорк, 2000) він постає не тільки як викладач філософії та священнослужитель, але і як людина, котра листується зі своїми колегами, які у минулому були його учнями. Проте автор праці зазначає, що “ґрунтовної монографії про життя й діяльність Георгія Кониського немає й досі”.

Цій думці можна протиставити позицію отця М.Буглакова, котрий студентом Ленінградської Духовної Академії 1965 року написав курсову роботу “Преосвященний Георгій Кониський, Архієпископ Могильовський”, яка була нещодавно видана окремою книжкою (Мінськ, 2000). Вивчивши всі доступні матеріали, що стосувалися життя і творчості Ґ.Кониського, він зосереджує свою увагу на досить детальному розгляді білоруського етапу життя мислителя. Але не оминає він ані біографію україно-білоруського просвітника, яка на сторінках його дослідження викладена найповніше за всі відомі на сьогодні, ані його нетривалий “філософський” період. Проте дослідження М.Буглакова ґрунтується на детальному висвітленні другого етапу життя Ґ.Кониського – як священнослужителя. Після опрацювання доступних документів та архівних справ, а також написання цілісної роботи, у нас є можливість усвідомити та зрозуміти стан і труднощі, що були характерними для православ’я на теренах слов’янських країн у другій половині ХVIII ст.

Єдиним сучасним україномовним ґрунтовним дослідженням філософії києво-могилянського професора, в якому реконструйовано його світогляд, є праця М.Кашуби “Георгій Кониський – світогляд та віхи життя” (Київ, 1999). У працях зазначеної авторки виявлено і проаналізовано головні світоглядні орієнтації Ґ.Кониського, його життя, діяльність та ідеали, але його власний стиль філософування не був провідною метою дослідження.

У всіх відомих нам працях про Ґ.Кониського предметом дослідження не була модель онтології як така, а також антропологія як антропоанімалогія. Аналіз відомих нам джерел показує, що досліджувана тема є недостатньо розробленою, оскільки пропонований зріз проблеми дотепер не привертав увагу ані науковців, ані філософів. А це означає, що нині існує велике поле для наукової діяльності щодо пізнання означеної теми.

Промовистим є факт відсутності в мережі інтернет належної презентації творів києво-могилянського професора та відомостей про нього. Наші спроби створити сайт і розгорнути діалог про місце і роль Ґ.Кониського в європейській та українській культурі особливим успіхом не увінчалися, оскільки в суспільстві та засобах масової інформації не відбулося його презентації як філософа, а його ім’я ще й дотепер пов’язують перш за все з релігією. За короткий час існування веб-сайту в мережі інтернет вдалося виявити окремих дослідників з України та Білорусі, Росії та Польщі, Канади та США, котрі цікавилися окремими ідеями Ґ.Кониського.

Улітку 2004 року на інтернет-форумі тривало досить жорстке обговорення “його” праці “Історія Русів”. Російські та американські історики були певні, що ця праця дійсно належала перу київського мислителя. Вони наводили факти на захист своєї точки зору, проте завдяки українським дослідникам та польським науковцям їхню аргументацію було розбито вщент. Однак ані філософські, ані риторичні, ані літературні ідеї не стали предметом нашого обговорення на форумі, оскільки спільнота не була готова до дискусії. Власне, це було одним з превалюючих чинників проти продовження проекту. Останній було вилучено з мережі наприкінці вересня 2004 року. Цей проект мав свій результат – адже за своє недовге мережеве життя (близько 9-ти місяців) він сприяв появі інтересу до постаті Ґ.Кониського, його ідей та праць.

Важливим для нас як сучасних дослідників спадку Ґ.Кониського є те, що ім’я україно-білоруського діяча незабуте теологами і релігійними діячами на теренах слов’янських країн – Росії (сторінки на сайтах http://www.pravoslavie.ru/ та http://www.ortho-rus.ru/) і Білорусі (http://www.belarus.net/). Проте цінної інформації про Ґ.Кониського настільки мало, що вона губиться у інтернет-мережі серед безлічі повторів-дублювань текстів на різних сайтах. Що ж до українських хоронителів інформації про Ґ.Кониського в інтернеті, то слід відзначити працю автора проекту “Ізборник” (http://izbornyk.narod.ru/ та http://litopys.org.ua/), на сторінках якого репрезентовано переважну більшість української літератури науково-дослідницького характеру (від довідників та енциклопедій, статей та монографій до хрестоматій з давньої літератури, досліджень з мовознавства та літописів). Цікаво, що саме на цьому сайті подано повний текст оригіналу драми-мораліте “Воскресеніє мертвих” та перекладу вірша “Похвала Логіці”, що належать перу Ґ.Кониського.

Джерелознавча база дослідження включає власне твори Ґ.Кониського (українською та латиною), словники, довідники, енциклопедії, критичні статті та монографії про Києво-Могилянську академію та її професорсько-викладацький склад, праці його попередників і наступників, що охоплюють увесь масив історико-філософського доробку від античності до початку ХХІ ст.

Метою дисертаційної роботи є історико-філософське, теоретичне дослідження онтологічно-антропологічної моделі філософування Ґ.Кониського, зміст якого розкривається через аналіз особливостей його стилю філософського мислення.

Для досягнення поставленої мети потрібно було розв’язати такі головні дослідницькі завдання:

визначити джерелознавчі та методологічні засади дослідження онтологічно-антропологічної моделі філософування Ґ.Кониського;

з’ясувати інтенцію освіти Києво-Могилянської академії, що вплинула на формування філософського світогляду Ґ.Кониського, який зумовив його власний стиль мислення як одну з провідних інтелектуальних тенденцій у формуванні головних різновидів філософування;

виокремити базові ідеї, що були притаманними для києво-могилянського типу філософування, матерію, форму, кількість, рух, дію, простір і час, та визначити місце Ґ.Кониського у творенні нової парадигми мислення, а також порівняти їх із західноєвропейськими дослідженнями того часу шляхом інтелектуальної рефлексії;

розкрити особливості його філософування в контексті розв’язання ним антропоанімалогічно-етичних проблем на засадах гуманізму і виявити характерні особливості його філософського стилю мислення.

Об’єкт дослідження – філософська спадщина Ґ.Кониського.

Предметом дослідження є ідеї Ґ.Кониського щодо сутності філософії загалом, онтології, антропоанімалогії та етики зокрема.

Теоретико-методологічними засадами дослідження є, по-перше, праці вітчизняних дослідників біографічно-теоретичної спадщини Ґ.Кониського зокрема та української філософії загалом (А.Бичко, І.Бичка, В.Горського, М.Кашуби, В.Нічик, І.Огородника, В.Протасєвича, М.Русина, Я.Стратій, М.Ткачук), а також ідеї, викладені в текстах зарубіжних представників науки і філософії ХХ ст. (А.Айнштайна, Ф.Ґваттарі, Е.Гуссерля, Ж.Дельоза, Г.Райхенбаха, П.Рікьора та ін.); по-друге, сучасні конкретно-спеціалізовані наукові і філософські дослідження окремих періодів історії філософії, персоналій і наукових досліджень у галузі вивчення Всесвіту (космосу), феномена часу, антропології та анімалогії.

У роботі використано загальнонаукові принципи історизму, системності та світоглядного плюралізму у вивченні та узагальненні джерелознавчої бази дослідження, зокрема принцип сходження від абстрактного до конкретного, від загального до одиничного через визначення особливого і навпаки, дає змогу вільно оперувати досліджуваними текстами задля виявлення автентичності моделі філософування щодо філософії природи та антропології. Предметно-регулятивний аналіз змісту та аспектації історико-філософських учень здійснено за допомогою методологічних дискурсів структуралізму та герменевтики як напрямів, що презентують знаково-семантичний вимір тексту. Теоретико-синтетичне поєднання смислових особливостей інтелектуальних надбань української філософської думки і культури з традиціями західноєвропейських мисленнєвих стратегій дало можливість виокремити самобутність національної спадщини періоду XVII – XVIII ст. Системно-структурний підхід сприяв кореляції методологічних принципів, завдяки чому було виявлено специфіку парадигми суто українського філософування, що викристалізувалася на ґрунті культурної спадщини як детермінанти вітчизняної духовності в цілісності філософського світогляду. Загалом метод можна назвати екстраполятивним, що містить аналітико-компаративний підхід.

Наукова новизна отриманих результатів. У дисертації обґрунтовано концепцію онтологічно-антропологічної моделі філософування Г.Кониського, базованої на класичному кінематично-просторово-темпоральному стилі його мислення і логічно та послідовно реалізованої ним у вченні про сутність людини, душі і моралі.

Головними висновками дисертаційного дослідження, які містять елементи наукової новизни і винесені на захист, є такі:

головною методологічною засадою систематизації і періодизації джерел визначено принципи – всезагального зв’язку та розвитку, множинності спіралеподібних циклів українського історико-філософського процесу, евристично-конструктивного розвитку філософських ідей, а також застосовано методи аналізу, синтезу, компарації, узагальнення, абстрактно-логічного моделювання;

обґрунтовано головні ознаки філософського стилю мислення як уточнення моделі філософування Ґ.Кониського, яка вирізняється оригінальною логікою викладу, особливостями побудови аргументів, ясністю, чіткістю, змістовністю, естетичністю, аксіологічністю, соціальною і гуманістичною спрямованістю;

визначено та обґрунтовано поняття “онтологічне ядро” і “культура” як інструменти подальшого теоретичного аналізу спадщини Ґ.Кониського, а також проаналізовано зв’язок культури і філософії через розгляд синтетичного характеру філософської системи києво-могилянського мислителя, основою якої є онтологічна модель філософування як кінематично-просторово-темпоральна;

доведено, що ідея гармонійного і діяльного буття людини у світі розгортається у тривалий історико-філософський дискурс, до якого долучені Ґ.Кониський і Г.Сковорода у своїх розмірковуваннях про людину, душу і моральні норми її життя. Саме у міркуваннях про антропоанімалогію та етику виявляється особливий стиль їхнього філософування, спрямований на пошук подібної дієвої гармонії, оскільки людина – істота мисляча, дієва, креативна.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів дисертації пов’язане з тим, що отримані результати сприятимуть використанню нової термінології та розгляду концепції філософування Ґ.Кониського у контексті розвитку філософії у країнах Західної Європи, що допомагає оцінити як його власну спадщину і хід розмірковувань, так й інтелектуальні впливи, яких зазнали його попередники – викладачі та наставники Києво-Могилянської академії.

Матеріали запропонованого дослідження можуть бути використані для викладання нормативних та спеціальних курсів з історії української філософії, історії східноєвропейської філософії, історії філософії періоду Просвітництва, а також для написання відповідних розділів у підручниках з історії і теорії філософії тощо.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Висновки і положення наукової новизни зроблені автором самостійно на основі результатів, отриманих у процесі дослідження.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Головні положення дослідження, викладені в дисертації, оголошені на 11-ти конференціях та круглому столі: 4-х Міжнародних конференціях “Дні Науки філософського факультету” (Київ, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, квітень 2000 р., 2001 р., 2002 р., 2003 р.); науково-практичній конференції “Природа, технологія, культура” (Київ, Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України, травень 2000 р.); науково-практичній конференції “Ноосферна альтернатива та нові пізнавальні стратегії” (Київ, Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України, листопад 2000 р.); Міжнародній конференції, присвяченій 60-річчю відновлення філософського факультету в структурі МДУ імені М.В.Ломоносова “Людина–Культура–Суспільство. Актуальні проблеми філософських, політологічних та релігієзнавчих досліджень” (Москва, Московський Державний Університет імені Міхайла Ломоносова, лютий 2002 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Філософія та історія філософії” (Київ, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, травень 2003 р.); науковій конференції “В.П.Петров (Домонтович, Бер) – видатний мислитель, учений, письменник” (Київ, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, грудень 2003 р.); Міжнародній науковій конференції “Людина–Світ–Культура. Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень (До 170-річчя філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка)” (Київ, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, квітень 2004 р.); круглому столі “Доля філософії в сучасному світі” (Київ, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, листопад 2004 р.); Міжнародній науковій конференції “Історія філософії: теорія та методологія (до 110-річчя від дня народження В.Ф.Асмуса)” (Київ, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, грудень 2004 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані у семи тезах і шести статтях у фахових виданнях, затверджених ВАК України (загальним обсягом 4 друкованих аркушів).

Структура дисертаційного дослідження включає вступ, чотири розділи, до кожного з яких зроблені узагальнення, висновки, де підведено підсумок виконаному дослідженню, та список використаних джерел. Логічне розташування та назви розділів визначені метою дослідження та порядком розв’язання поставлених завдань. Загальний обсяг роботи складає 179 сторінок: головний її корпус викладено на 162 сторінках, список використаних джерел містить 195 найменувань. У роботі використані три схеми, подані в основному тексті дисертації як рисунки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено ступінь наукової розробленості теми, виокремлено мету, завдання, об’єкт та предмет дослідження, методи дослідження, описано наукову новизну, теоретичну та практичну значущість роботи, а також з’ясовано теоретичні засади, джерелознавчу базу, зазначено форми апробації результатів дослідження.

У першому розділі “Джерелознавчі та методологічні засади дослідження” з’ясовано термінологічно-поняттєву структуру дослідження з детальним поясненням термінів та понять “філософський стиль мислення”, “модель філософування”, “онтологічне ядро”, “культура”, “філософія”; визначено головні методологічні засади дисертаційного дослідження, а також окреслено коло головних джерел, які сприяли теоретичному аналізу з метою виявлення особливостей моделі філософування Ґ.Кониського. Такими джерелами є праці самого Ґ.Кониського і тих дослідників, котрі займалися вивченням тих чи інших питань його творчого доробку. Здебільшого це тексти, які залишили нам попередники у вигляді російсько- та україномовних перекладів з латини праць самого києво-могилянського мислителя, монографії, статті та тези виступів учених на конференціях як варіанти інших прочитань та розгляду питань, що стали предметом дослідження українського філософа. Головний наголос у виборі джерел та авторів зроблено на професійно-філософських узагальненнях, в яких виокремлено особливості моделі філософування Ґ.Кониського, його стилістичні філософські ознаки дискурсивного мислення як феномени української світоглядної орієнтації, яка виявилася близькою до тогочасного європейського контексту філософування.

Розроблено методологічні засади дослідження у вигляді головних принципів всезагального зв’язку і розвитку, множинності спіралеподібних циклів українського історико-філософського процесу та евристично-конструктивного розвитку філософських ідей, які застосовані до розв’язання проблеми становлення і розвитку філософських ідей Ґ.Кониського у контексті традиційного філософування, притаманного його попередникам – представникам Києво-Могилянської академії. Для розв’язання цих проблем потрібно також здійснити ідентифікацію та самоідентифікацію вітчизняної філософської думки у контексті розвитку сучасної цивілізації.

Розроблено структуровану методику осмислення поняття “модель філософування” як особливого стилю філософського мислення, концептуального структури філософської системи та її евристичного потенціалу.

У другому розділі “Теоретичні основи філософування по-кониськи” визначено історико-філософські періоди в Україні і специфіку українського філософування на ґрунті виокремлення проблемних сфер знання для розмірковувань в окремих допросвітницьких періодах. У ході детального текстуального аналізу його курсу “Філософія, відповідна за числом до здібностей, поділена на чотири частини, що охоплюють логіку, етику, фізику і метафізику” виявлено впливи українського та європейського Просвітництва на філософування Ґ.Кониського і світоглядні орієнтири у філософуванні по-кониськи.

Стиль філософування києво-могилянського професора характеризують шанобливе ставлення до попередників, врахування західноєвропейських та національних історико-філософських традицій, спроба синтезу філософського знання античності, патристики, схоластики, Ренесансу та Просвітництва для створення цілісної світоглядної картини буття. У його творчості не тільки зінтегровано філософські традиції Західної Європи, країн Близького Сходу та України, але й проведено чітку диференціацію природничо-наукового знання від філософського, проведено філософсько-категорійний синтез, осмислено світобудову та визначено місце в ній людини, що впливало на вироблення і впровадження ідеалів європейського Просвітництва у сферу української національної та індивідуальної ментальності.

Український мислитель-просвітник постає як полеміст, що веде діалог з представниками минулого з питань фундаментальної онтології для прояснення знань про суще, визначає свій внесок у розробку нової парадигми мислення. Його думка узгоджена з досвідом, обґрунтована емпіричними даними, філософські узагальнення базовані на фундаментальних природничо-наукових знаннях. Він не тільки дотримується вимог структурованості, простоти, чіткості та ясності понять і викладу, властивих мислителям Просвітництва, а й випрацьовує свою власну логіку розгортання думки і побудови аргументів.

Саме стиль мислення вирізняє Ґ.Кониського серед колег по Академії та є феноменом східноєвропейської філософської культури, що визначає його місце серед філософів, які осягнули думкою головні тенденції розвитку цивілізації й виокремили українську філософію серед регіональних типів філософування у Європі.

Концептуальний лад запропонованої ним філософії характеризують системність у побудові теоретичної моделі світу, глибока аналітичність у пошуках достатньої аргументації декларованих ним онтологічних постулатів та синтетичність суджень про місце людини у Всесвіті.

Філософський доробок київського професора як синтез запропонованої ним методології і стилю мислення утворили особливу методологічну свідомість та визначили програму філософської творчості вітчизняних мислителів не тільки у XVIII ст. Інтелектуальна діяльність Ґ.Кониського певною мірою стимулювала розвиток української та європейської культур.

Якщо поняття “стиль мислення” збагачене переважно природничо-науковим знанням, то осмислення сутності “філософського стилю мислення” на прикладі Ґ.Кониського відкриває нові можливості застосування фундаментальних основ знання як такого.

У третьому розділі “Кінематично-просторово-темпоральна модель онтології Ґеорґія Кониського” з’ясовано головні елементи онтології, які були притаманними попередникам Ґ.Кониського, та детально розглянуто кожен з них, що дало змогу виявити специфіку їх розуміння українським мислителем.

Розгляду українським мислителем онтології як системної концепції буття передують погляди та ідеї відомих дослідників метафізики та онтології – Х.Янараса, Р.Гокленія, Й.Клауберга, Ф.Суареса та К.Вольфа, оскільки перший дав визначення онтології на підставі термінологічного аналізу, а інші – винайшли термін та ввели його до наукового і філософського вжитку (Р.Гокленій, Й.Клауберг), виокремили онтологію як науку або у межах метафізики, взагалі не розрізняючи (Ф.Суарес), або окремо від неї як філософську науку-основу (К.Вольф).

З’ясовано становлення буттєвої проблематики в період давньогрецької античності, схоластики та Просвітництва (Нової Доби), що досліджували саме у європоцентричній культурі, яка була головним джерелом для розвитку української традиції філософування.

Проаналізувавши онтологічні дослідження києво-могилянського мислителя, доходимо висновку, що його кінематично-просторово-темпоральна модель включає матерію та форму, які, поєднуючись, утворюють різноманітність світових речей, явищ та подій. Поняття простору представник пізньої києво-могилянської традиції філософування розуміє як корелятивне відношення між двома тілами, одне з яких охоплює інше й обидва водночас розділені за допомогою межі. Простір невід’ємний від речей та середовища і абсолютно позбавлений порожнечі. Кінематика як така притаманна всім природним тілам, оскільки дія та рух за сутністю – одне й те саме. А феномен часу взаємопов’язаний з рухом та дискретністю людського (тілесного) життя.

В осмисленні онтологічної проблематики Ґ.Кониський наслідує і послідовно реалізує свій концептуальний задум системного, аналітико-синтетичного розгляду фундаментальних категорій, які описують буття світу. Якщо обраний ним метод здобуття істини є аналітико-синтетичним, то стиль його філософського мислення є тим шляхом системного аналізу категорійно-поняттєвих структур буття, який визначає найоптимальніші та доцільні орієнтири у пошуках істини. Звичайно, не все задумане вдається києво-могилянському професору описати у своїй оригінальній онтології. З вершини сучасності його окремі розмірковування та думки видаються дещо наївними, проте його оригінальний філософський стиль осмислення кінематико-просторово-темпоральної моделі онтології залишається непересічним надбанням національної історико-філософської думки. Створена ним теоретико-онтологічна модель світобудови не тільки узагальнила і систематизувала попередній досвід, а й визначила головні тенденції подальшого науково-філософського дискурсу.

Четвертий розділ “Антропоанімалогія як варіант філософської антропології та практичної філософії” присвячено детальному аналізу людини – її внутрішнього та зовнішнього світів, ґрунтовному розгляду морфології її душі як головної властивості, яка відрізняє людину від усіх інших природних тіл та створінь, впливів на неї звичаїв, пристрастей, виявлення можливостей досягнення щастя тощо.

Звертання до антропоцентричних досліджень беруть початок ще у розмірковуваннях давньогрецьких філософів, проте вони стали науково зорієнтованими тільки після застосування комплексного підходу. Проблемою філософської антропології є людина як сукупність складних зв’язків, які необхідно прояснювати, схоплюючи та витлумачуючи всі можливі впливи на них та варіанти поєднань подібних впливів.

Європейський контекст у креації та становленні філософської антропології як фундаментальної підвалини сучасної філософії буде неповним без аналізу теоретичного здобутку історії філософсько-антропологічної думки в Україні, зокрема представників києво-могилянської традиції філософування. В межах української філософії людина перетворюється на об’єкт детального дослідження у творах києво-могилянських професорів, оскільки представники раннього українського Просвітництва розглядають у своїх курсах людину як істоту біологічно-морфологічну, описуючи будову та процеси її організму; психологічну, адже продовжують арістотелівську ідею виокремлення рослинної, чуттєвої та розумної душі; раціонально-інтелектуальну; пізнаючу та досліджуючу; дієво-моральну; творчу тощо.

Проте свої антропологічні дослідження києво-могилянці здійснювали у межах діалектики-логіки, філософії природи та етики, тобто людину досліджували у кожному розділі авторського філософського курсу залежно від тематики окремого розділу. Слід враховувати ще й панування ідей Арістотеля у текстах філософських курсів. Саме ідея давньогрецького мислителя щодо розрізнення видів душі стала підставою для виокремлення психологічних питань у межах філософії природи. Власне, антропологія Києво-Могилянської академії є антропоанімалогією, оскільки, досліджуючи одушевлене природне тіло, вона розкриває сутність людини як такої – її вмінь, здатностей, схильностей тощо.

У середині XVIII ст. ідеї Ґ.Кониського стали своєрідним підсумком антропологічних розробок-досліджень українських мислителів загалом та києво-могилянців зокрема. Саме він пропонує синтез спадщини різних періодів: античності, патристики, схоластики, Ренесансу та Просвітництва. Людина у його розмірковуваннях постає як вінець творіння, вона є найдосконалішою істотою серед усіх органічних природних тіл.

Антропологічна позиція мислителя є унікальною, оскільки презентація варіанта атропоанімалогії відбулася саме у межах філософських курсів випускників та професорів Києво-Могилянської академії того періоду, коли освіта й наука на теренах України досягла свого розквіту, а апогею філософування набула у філософському курсі Ґ.Кониського.

Провідною тенденцією цього сторіччя є подальша диференціація і спеціалізація знання та відповідних йому різновидів діяльності сучасної людини. Але подібні процеси соціально-політичної диференціації супроводжують значні потуги, особливо в економічній інтеграції країн Європейської Співдружності. А такі процеси потребують відповідної душевної налаштованості людей на нову систему моральних цінностей, які б уможливлювали та забезпечували гармонію у діалозі різних етносів і культур світу.

Для реалізації зазначеної мети антропоанімалогія і практична філософія Ґ.Кониського може виявитися корисною і повчальною, оскільки її характеризують системність, ясність, чіткість, доцільність, прагматичність і раціональність. Саме його стиль мислення як основа моделі філософування є тією константою, що має велике значення для розуміння не тільки українського, а й європейського минулого та сьогодення.

У висновках презентовано головні теоретичні підсумки роботи, що відображають основне завдання – не стільки відкрити чи запропонувати щось якісно нове в дослідженні філософської спадщини Ґ.Кониського, скільки осмислити його ідеї, показати їх високий рівень саме на теренах України періоду XVIII ст. Важливим моментом у цій роботі є спроба осягнути ідеї, що складають систему, або ж корпус учення українсько-білоруського мислителя. При цьому дослідження має цілісний вимір, оскільки попередньо було визначено термінологію та завдання дослідження.

Назви розділів, що відбивають основу основ філософування Ґ.Кониського, було сформульовано так, щоб презентувати його особливий стиль, домінуючі на той час ідеї та його погляди на них. Істина є багатоликою – її слід шукати постійно. Так робить і Ґ.Кониський, аналізуючи різні сфери – фізику, логіку, етику, антропологію та метафізику. Його докладний розгляд природних процесів приводить істориків філософії до розуміння сутності природного тіла та його властивостей, утверджених матерією, формою, рухом і часом.

Результати дослідження конкретизовано в таких положеннях:

Теоретичною базою для дослідження стало визначення поняття “онтологічне ядро”, що допомагає краще зрозуміти чільне місце онтології в історико-філософському дослідженні будь-якого роду.

З’ясувавши провідні інтелектуальні тенденції культурно-філософського розвитку України, починаючи від періоду Русі (Київської Русі) й завершуючи XVII–XVIII ст., виявлено структуру розвитку західноєвропейської та української філософії, яку було виплекано у стінах Києво-Могилянської академії.

Інтенція освіти, постульована Петром Могилою та Києво-Могилянською академією, знаходила практичне втілення у філософських курсах професорсько-викладацького складу нового навчального закладу вищої освіти.

Для києво-могилянського типу філософування були притаманними натурфілософська спрямованість теоретичних досліджень, домінанта ідей руху, матеріалістичності, дієвості, прагнення блага та уникання зла тощо.

Ґ.Кониський як послідовний арістотелік та києво-могилянець звертає увагу на античну спадщину в особі Арістотеля та новодобові результати природодослідження під науковим кутом зору, що втілене у його власному унікальному курсі під назвою “Філософія, відповідна за числом до здібностей, поділена на чотири частини, що охоплюють логіку, етику, фізику і метафізику”.

Основою його філософії природи є послідовний та детальний розгляд понять “матерія”, “форма”, “простір”, “час”, “рух”, “людина”:

матерія постає як абстрактна даність (потенція), що за природою прагне оформлення, це основа;

форма – дія або буття як конкретна даність чи опредметненість, простий субстанційний акт;

поняття простору постає як корелятивне відношення між двома тілами, одне з яких охоплює інше й обидва розділені межею. Простір невід’ємний від речей і середовища та абсолютно позбавлений порожнечі;

час – це феномен, взаємопов’язаний з рухом і дискретністю людського (тілесного) життя;

кінематика як така притаманна всім природним тілам, оскільки дія та рух за суттю – одне й те саме.

Таким чином, онтологічні дослідження Ґ.Кониського можна назвати кінематично-просторово-темпоральною моделлю онтології, оскільки вона містить зазначені складові, визначає їхню специфіку та пояснює природні процеси.

Антропологічні наробки Ґ.Кониського спираються на запропоновану Арістотелем морфологію душі, градуйовану на вегетативну, чуттєву нерозумну та раціональну як різновиди:

вегетативна душа відповідає за все живе, але не є повноцінною істотою тільки через простоту своєї зовнішньої та внутрішньої морфології (рослинний світ);

одушевлене чуттєвою душею природне тіло більш складне, адже у нього вже є вегетативна здатність і відчуття, хоча все ще відсутній розум (тваринний світ);

наділені розумною душею найдосконаліші істоти – люди – мають вегетацію, відчуття та інтелект, який дає змогу вільно розмірковувати про природні речі, явища, процеси.

Сама людина за наявності одного тільки тіла постає як нерозумне природне створіння, яким швидко оволодівають тваринні афекти та емоції. Розумна душа надає людині витонченості та спрямовує її прагнення до пізнання вищої краси й вищого блага. Окрім того, людина наділена креативними здатностями, але значно меншою мірою, ніж її Творець.

Гуманістичні мотиви індивідуального ментального світу, притаманні українцям, виходячи з базових тез епохи українського Просвітництва загалом та спадщини Ґ.Кониського зокрема, проявляються в індивідуальних людських здібностях, що є результатом креативного акту Бога й характерними ознаками розумної душі як життєдайної основи: мислення, розмірковування, пошук блага, уникнення зла, схильність до творчості.

Справжнього щастя досягає тільки людська душа, а завданням тіла є поліпшення прямування душі до блага та істини, оскільки лише тоді тіло навчатиметься правил доброї поведінки. Тільки в такому разі людина є справжнім керманичем усієї матеріальної природи як найдосконаліше з того, що підвладне матерії.

Феномен Ґ.Кониського полягає в його унікальному стилі філософування, де він поєднав високий і всебічний рівень освіченості, шанобливе ставлення до своїх попередників, врахування історико-філософських традицій, спроби синтезу різночасової філософської думки для створення власної цілісної світоглядної картини буття.

Аналітико-синтетичний стиль мислення Ґ.Кониського та створена ним навчально-виховна система має не тільки історико-філософське значення, а й може допомогти у розв’язанні проблем сучасної інтеграції українського суспільства загалом і кожного її представника зокрема у європейський культурно-історичний простір.

Перспективи подальших досліджень визначені контекстом та полігоризонтністю історико-філософського процесу XVIII ст. на теренах України, тими смислами, персоналіями та їхніми творами, які досі не стали предметом філософського дискурсивно-рефлективного аналізу. Насамперед це можуть бути твори представників Києво-Могилянської академії, які стали фундаторами традиції нового філософування – Йосифа Кононовича-Горбацького, Інокентія Ґізеля, Варлама Ясинського, Стефана Яворського, Йоасафа Кроковського, Теофана Прокоповича, Сильвестра Кулябки та інших.

Результати дисертаційного дослідження були опубліковані у вигляді семи тез і шести статей у фахових виданнях, затверджених ВАК України (загальним обсягом 4 друкованих аркушів):

Діденко Л. В. Людино-світня інтенція філософії Г. О. Кониського: модерн–постмодерн // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка: Філософія. Політологія. Вип. 38-41. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2002. – С. 17-23.

Діденко Л. В. Криза у філософії: можлива вона чи ні? // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В. В. Лях. – Вип. 28. – К.: Укр. центр духовної культури, 2002. – С. 83-90.

Діденко Л. В. Філософування по-кониськи: історико-культурологічний аналіз // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В. В. Лях. – Вип. 29. – К.: Укр. центр духовної культури, 2002. – С. 80-89.

Діденко Л. В. Кінематично–просторово–темпоральна модель онтології Георгія Кониського // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В. В. Лях. – Вип. 30. – К.: Укр. центр духовної культури, 2002. – С. 84-93.

Діденко Л. В. Антропоанімалогія Георгія Кониського як варіант філософської антропології // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності, Збірник наукових праць / Зб. наук. праць, випуск 10 / Відп. ред.: М. М. Бровко, О. Г. Шутов. – К.: Українська книга, 2002. – С. 63-69.

Діденко Л. В. Дуалістичний вимір людини в українській філософії XVIII сторіччя (за поглядами Г. Кониського та Г. Сковороди) // Філософська думка. – 2004. – № 3. – С. 65-76.

Діденко Л. В. Філософія Григорія Кониського як синтез національної та світової філософії // Вісник Київського університету ім. Тараса Шевченка: Філософія. Політологія. Вип. 32. – К.: РВЦ “Київський університет”, 2000. – С. 52-53.

Діденко Л. В. Інтенціональність темпоральності у Григорія Кониського // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка: Філософія. Політологія. Вип. 36. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2001. – С. 50-51.

Диденко Л. В. Интроспекция античной онтологии в философском курсе Григория Конисского // Человек–Культура–Общество. Актуальные проблемы философских, политологических и религиоведческих исследований. (Том I) – М.: Изд-во “Современные тетради”, 2002. – С. 212-213.

Діденко Л. В. “Нове” філософування: по-кониськи // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка: Філософія. Політологія. Вип. 42-45. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2002. – С. 219-220.

Діденко Л. В. Критичний аналіз таємниці світу Г. Кониським // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка: Філософія. Політологія. Вип. 54-55. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2003. – С. 96-97.

Діденко Л. В. Сучасний дискурс етичного базису Ґеорґія Кониського // Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень (До 170-річчя філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка). Матеріали Міжнародної наукової конференції “Людина – Світ – Культура” (20-21 квітня 2004 року, Київ). – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – C. 108.

Діденко Л. В. Розмірковування Георгія Кониського про пристрасті // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка: Філософія. Політологія. Вип. 66-67. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2004. – С. 32.

Анотації

Діденко Л. В. Онтологічно-антропологічна модель філософування Ґеорґія Кониського. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 – історія філософії. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2005.

Дисертацію присвячено дослідженню філософського стилю мислення Ґ.Кониського: онтологічних основ природи та антропоанімалогії як варіанта філософської антропології і практичної філософії. Визначено напрями, течії та школи, філософські ідеї представників яких впливали на формування онтологічно-антропологічної моделі філософування Ґ.Кониського.

Головні положення дисертації ґрунтовані переважно на новому прочитанні, перекладі та тлумаченні латинських філософських текстів і промов Ґ.Кониського. Вони уможливили виявлення зв’язків національної культури і філософії; відтворення кінематично-просторово-темпоральної моделі онтології; розкриття ідей філософування мислителя, що включають шанобливе ставлення до попередників і синтез попередньої філософської думки для створення власного цілісного світогляду; з’ясування специфіки морфології душі; виявлення людської творчої енергії тощо. Це дає змогу визначити місце Ґ.Кониського в українській та європейській філософській думці, показати зв’язок його ідей з науковими та філософськими розробками його сучасників – представників Західної Європи і країн Сходу, розширити погляди на історію західноєвропейської та української філософії, а також підходи до дослідження історико-філософського матеріалу як такого.

Ключові слова: Ґеорґій Кониський, онтологія, антропоанімалогія, етика, філософування, філософський стиль мислення, модель філософування, філософія природи, українське просвітництво.

Диденко Л. В. Онтологическо-антропологическая модель философствования Георгия Конисского. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 – история философии. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2005.

Предложенная диссертация посвящена