Національний педагогічний університет

імені М.П. ДРАГОМАНОВА

ДАВИДЮК МАРИНА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 372. 882.116.12:37.035.6

фОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОСВІДОМОСТІ УЧНІВ 9-11

КЛАСІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ХУДОЖНІХ ТВОРІВ ІСТОРИЧНОЇ

ТЕМАТИКИ (НА МАТЕРІАЛІ ІСТОРИЧНОЇ ПРОЗИ)

13.00.02 – теорія і методика навчання (українська література)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова, на кафедрі методики викладання української мови та літератури

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Гуляк Анатолій Борисович,

Інститут філології Національного університету

імені Тараса Шевченка, кафедра новітньої

української літератури.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Кейда Федір Федорович,

Маріупольський гуманітарний університет,

завідувач кафедри української філології;

кандидат педагогічних наук, доцент

Забарний Олександр Вадимович

Ніжинський державний

університет імені М.Гоголя,

декан філологічного факультету.

Провідна установа: Житомирський державний університет

імені І.Франка, кафедра дидактичної лінгвістики і літературознавства, Міністерство освіти і науки

України, м. Житомир.

Захист відбудеться “ 5 ” травня 2005 року, о 16 годині 30 хвилин на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.053.07 в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ,

вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ,

вул. Пирогова, 9.

Автореферат розісланий “ 5 ” квітня 2005 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.В. Кравець

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Наприкінці ХХ століття Україна вступила в діалог зі світом як самостійна і незалежна держава. Для конструювання власного майбут-нього необхідно щонайперше пізнати своє історичне минуле. Історико-культурний досвід кожної нації є унікальною скарбницею колективних значень і смислів, які для прийдешніх поколінь стають основою усвідомлення власної національної ідентич-ності, консолідують спільноту. Тому набуває особливої актуальності проблема формування у молодих поколінь українців уміння декодувати значення й смисли історико-культурного досвіду нашого народу, будувати на їх основі власний світо-гляд, поглиблюючи й розвиваючи національну самосвідомість.

Питання формування національної самосвідомості як актуальна науково-педа-гогічна й суспільна проблема гостро постало в Україні ще в першій половині ХІХ ст. У середовищі української культурної еліти було висунуто й обґрунтовано тезу про необхідність національного виховання. П.Куліш, Т.Шевченко, кирило-мефодіївці, діячі “Руської трійці”, а пізніше М.Драгоманов, І.Франко, Леся Українка та інші по-рушили питання про необхідність навчання дітей рідною мовою, а українську книжку розглядали як джерело національного світобачення. Праці українських подвиж-ників, у яких було розвинуто в національному вимірі ідеї діячів Бароко – Г.Сковороди, І.Вишенського, стали методологічною і світоглядною основою осмислен-ня феномена української національної самосвідомості у різних аспектах – філософському, історичному, культурологічному, педагогічному. Було акцентовано увагу на необхідності залучення історії народу (а відтак і художніх творів на історич-ну тему) в процес виховання національного типу особистості.

Деякі теоретичні й практичні аспекти проблеми формування національної са-мосвідомості засобами художніх творів історичної тематики в різний час були предметом досліджень вітчизняних та російських методистів-словесників і дидактів В.Стоюніна, К.Ушинського, Ю.Дзеровича, І.Огієнка, С.Русової, Я.Чепіги, Г.Ващенка, О.Дорошкевича, Т.Бугайко, Ф.Бугайка, В.Лесика, В.Ходосова, О.Мазуркевича, а також українських письменників С.Васильченка, Б.Грінченка, І.Франка. Останні, враховуючи виховні можливості художнього твору, розглядали в своїх працях питання методики формування патріотичних ідеалів, громадянської свідомості дітей, юнацтва та молоді.

Над визначенням сутності, історичної і психологічної природи, функцій націо-нальної самосвідомості працювали зарубіжні й вітчизняні вчені Е.Сміт, Ю.Бромлей, В.Хотинець, М.Боришевський, І.Кресіна, В.Мандрагеля, В.Поплужний, Ю.Римаренко, М.Шульга. Психологічний аспект проблеми формування національ-ної самосвідомості в онтогенезі розглянуто в працях етнопсихологів Й.Вироста, Б.Вяткіна, Л.Дробіжевої, В.Левкович, В.Панкової, В.Хотинець.

Педагогічні й методичні аспекти проблеми формування національної самосві-домості засобами української літератури частково відображені в працях Н.Волошиної, Г.Бійчук, Ю.Бондаренка, Є.Пасічника, Б.Степанишина, А.Фасолі, З.Шевченко.

Літературознавчі праці з проблем аналізу специфіки історичного жанру (С.Андрусів, А.Гуляк, М.Ільницький, Ф.Кейда, Д.Пешорда, О.Проценко, Л.Ромащенко та інші), розробка нових теорій історичної прози уможливили появу якісно інших методичних підходів до вивчення історичної епіки в школі. Відтак особливості шкільного вивчення художніх творів історичного жанру стають пред-метом досліджень українських методистів А.Градовського, В.Гриневича, Л.Ромащенко, О.Слоньовської.

Проте в жодній із відомих нам праць художній твір історичної тематики не розглядався як система національних історіософських смислів, що можуть бути за-своєними, трансформованими й реінтерпретованими за рахунок творення нових смислів національного у свідомості читача. Перспективність смислового аспекту аналізу художнього твору доведено концептуальними положеннями теорії смисло-вої структури тексту, представленої працями О.Потебні, М.Бахтіна, Ю.Лотмана, П.Флоренського. Ефективність виховних впливів на смислові утворення в свідомо-сті особистості обґрунтовано представниками культурно-історичної школи в педаго-гіці й психології О.Асмоловим, О.Леонтьєвим, Д.Леонтьєвим.

Окремі аспекти проблеми формування національної самосвідомості учнів за-собами художнього слова розкрито в деяких дисертаційних роботах останніх років. Формування національної самосвідомості учнів у процесі вивчення біографії письмен-ника в старших класах досліджувала У.Нетаврована (1994 р.); методику формування українського національного характеру через актуалізацію архетипів підсвідомого запропонувала Г.Бійчук (2003 р.); формування моральних і естетичних ідеалів старшокласників у процесі вивчення історичної романістики (на матеріалі творчості П.Куліша та І.Нечуя-Левицького) досліджувала О.В.Слоньовська (1996р.).

Критичний аналіз науково-методичної літератури призводить до наступного висновку: сучасній шкільній практиці бракує цілісної методичної моделі форму-вання національної самосвідомості старшокласників засобами художньої історичної прози. Назріла потреба визначення та розроблення таких шляхів, засобів і форм ро-боти з історичною епікою, які б сприяли формуванню у школярів умінь декодувати значення й осягати смисли національної історіософії в художньому тексті. Актуаль-ність, недостатня теоретична й практична розробленість проблеми зумовили вибір теми дослідження – “Формування національної самосвідомості учнів 9-11 класів у процесі вивчення художніх творів історичної тематики (на матеріалі історичної прози)”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисерта-ційної праці враховує основні концептуальні положення Державної національної програми “Освіта (Україна ХХІ століття) ”, “Концепції літературної освіти в 12-річ-ній загальноосвітній школі”; вона входить до теми науково-дослідної роботи кафед-ри методики викладання української мови й літератури Національного педагогіч-ного університету імені М.П.Драгоманова “Сучасний урок української літератури”. Тему дослідження затверджено на засіданні кафедри методики викладання україн-ської мови та літератури Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (протокол № 14 від 29 березня 2000 р.), на засіданні Вченої ради Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (протокол № 9 від 29 березня 2001 р.) та погоджено в бюро Ради з координації наукових дослі-джень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 4 від 29 квітня 2002 р.).

Об’єктом дослідження є процес формування національної самосвідомості уч-нів 9-11 класів загальноосвітньої школи засобами художньої літератури.

Предмет дослідження ? методика формування національної самосвідомості учнів 9-11 класів у процесі вивчення епічних художніх творів історичної тематики.

Мета дослідження полягає у створенні науково обґрунтованої та експеримента-льно перевіреної методики формування національної самосвідомості учнів 9-11 класів засобами історичної прози.

Гіпотеза, покладена в основу дослідження: процес формування національної самосвідомості старшокласників при вивченні епічних творів історичної тематики буде ефективним, якщо:

- учні оволодіють знаннями, уміннями й навичками аналізу жанрової специ-фіки історичної прози, що уможливить розуміння ними механізму творення націо-нальних значень і смислів структурною організацією художнього твору;

- первинне бачення художньої ідеї твору учнями коригуватиметься й збагачу-ватиметься завдяки системному аналізові художньої форми як засобу втілення змі-сту і спрямуванню такого аналізу на осмислення авторської концепції історії і ролі людини в ній;

- буде застосовано функціональний підхід до формування теоретико-літератур-них понять, пов’язаних з категорією історичного жанру;

- використовуватимуться методи і форми роботи над художнім твором, спря-мовані на його образно-смислове осягнення та покликані активізувати самостійну дослідницьку діяльність, стимулювати побудову особистих смислів.

Для реалізації мети дослідження було поставлено такі завдання:

- проаналізувати розвиток і сучасний стан досліджуваної проблеми в науково-теоретичній і навчально-методичній літературі;

- уточнити визначення сутності процесу формування національної самосвідомос-ті особистості й виділити найбільш ефективні фактори впливу на цей процес;

- визначити оптимальні шляхи використання виховного потенціалу історичної прози для формування національної самосвідомості школярів;

- створити експериментальну методику формування національної самосвідомості учнів 9-11 класів у процесі вивчення історичної прози; обґрунтувати доцільність її застосування.

Методологічною основою дисертаційної роботи є:

- літературознавчий принцип аналізу художніх творів в єдності змісту і форми;

- наукові студії українських психологів М.Боришевського, Г.Костюка, П.Чамати з проблем самосвідомості особистості;

- основні положення культурно-історичної психології, представлені працями О.Асмолова, П.Виготського, О.Леонтьєва, Д.Леонтьєва;

- теорія системної організації людської свідомості О.Леонтьєва, теорія етнічної самосвідомості В.Хотинець;

- концептуальні положення теорії смислової структури тексту, представлені у пра-цях О.Потебні, М.Бахтіна, Ю.Лотмана;

- літературознавчі студії про історичний жанр, його ґенезу й типологію С.Андрусів, А.Гуляка, М.Ільницького, Ф.Кейди, Д.Пешорди, М.Сиротюка;

- концепція національного виховання в Україні.

У дослідженні використовуються теоретичні й емпіричні методи:

- теоретичний аналіз і синтез під час опрацювання наукової (літературознавчої, психологічної, філософської, педагогічної) і методичної літератури, визначення мети, предмета, гіпотези і завдань дослідження в оцінці результатів експерименту;

- історико-логічний – під час діахронного вивчення проблеми формування націона-льної самосвідомості;

- педагогічне моделювання і прогнозування;

- бесіди, інтерв’ю, психолого-педагогічні спостереження, проведення констатува-льного і формувального експерименту; анкетування, тестування, якісний і кількісний аналіз результатів дослідження.

Експериментальною базою дослідження стали 6 шкіл Вінницької, Київської, Житомирської областей та Обласний ліцей-інтернат Вінницького державного педа-гогічного університету імені М.М.Коцюбинського

Дослідження проводилося у три етапи.

На першому етапі наукової роботи (1999-2001рр.) здійснено теоретичне осмислен-ня проблеми, визначено вихідні теоретичні засади дослідження (об’єкт, предмет, мета, гіпотеза, завдання, методи).

Другим етапом (2001-2002 рр.) стало проведення констатувального зрізу з ме-тою виявлення рівня сформованості національної самосвідомості старшокласників, а також наявних у них знань, умінь і навичок аналізу епічних художніх творів істо-ричної тематики. Виділено низку типових проблем, які постають перед учителями в процесі вивчення історичної прози і формування національної самосвідомості; роз-роблено програму й розпочато формувальний експеримент.

На третьому етапі (2001 - 2004 рр.) здійснювалася перевірка ефективності екс-периментальної методики формування національної самосвідомості в процесі ви-вчення художніх творів історичного жанру в 9-11 класах загальноосвітньої школи; узагальнювалися одержані результати, підбивалися підсумки науково-дослідницької роботи.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що:

- вперше в методичній науці концептуалізовано проблему формування націона-льної самосвідомості як смислового феномену засобами історичної худож-ньої прози;

- здійснено теоретичне обґрунтування процесуальності національного самоусві-домлення особистості як постійно діючого психологічного механізму деко-дування значень і смислів національно-культурного середовища та визначено шляхи навчально-виховних впливів на цей процес;

- вперше виокремлено та систематизовано поетикальні ознаки українських істо-ричних романів, які акумулюють смисли національної історіософії, що можуть бути використані у справі формування національної самосвідомості школярів;

- визначено напрямки аналітичної роботи з художнім полотном, спрямованої на формування в учнів умінь декодувати смисли національного в текстах історичної епіки;

- набула подальшого розвитку проблема застосування генологічного підходу до формування у школярів теоретико-літературного поняття про жанр художнього твору;

- створено науково обґрунтовану методику вивчення художніх творів історич-ної тематики крізь виміри їх жанрових констант, розкрито умови її практичної реа-лізації;

- розроблено та впроваджено методичну модель формування національної само-свідомості старшокласників на уроках вивчення художніх творів історичної тематики.

Теоретичне значення дослідження полягає в науковому обґрунтуванні си-стеми використання історіософських якостей творів історичної прози у вихованні національної самосвідомості старшокласників, у визначенні оптимальних літерату-рознавчих, психолого-педагогічних і методичних умов, шляхів і прийомів форму-вання образу “я-представника національної спільноти” в ранньому юнацькому віці засобами художнього слова.

Практичне значення одержаних результатів визначається його спрямовані-стю на удосконалення якості літературної освіти в старшій школі, що дає змогу ви-користовувати матеріали дослідження в процесі створення навчальних програм, під-ручників і посібників з української літератури, методичні рекомендації щодо вико-ристання смислового підходу до формування національної самосвідомості особисто-сті дозволяють урізноманітнити шляхи й засоби національного виховання в закладах освіти, підвищити ефективність цього процесу, позитивно вплинути на літературно-естетичний розвиток старшокласників, систему їхніх ціннісних орієнтацій та соціа-льно-культурну самоідентифікацію.

Особистий внесок здобувача полягає у виробленні вихідних теоретичних по-ложень, у розкритті специфіки використання смислового підходу до аналізу історич-ної прози на уроках літератури в старшій школі.

Вірогідність одержаних результатів дослідження забезпечується методологіч-ною і теоретичною обґрунтованістю його вихідних позицій; застосуванням ком-плексу методів, адекватних меті та завданням дослідження; кількісним і якісним аналізом теоретичного й емпіричного матеріалу; репрезентативністю вибірки учас-ників педагогічного експерименту, якісним і кількісним аналізом його результатів з обробкою отриманих даних за допомогою методів математичної статистики; апро-бацією їх у процесі впровадження в практику роботи навчальних закладів.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження впроваджено в практику роботи загальноосвітньої школи I-III ступенів с. Ширмівка Погребищен-ського району Вінницької області (довідка № 21 від 7 квітня 2004 року), ЗОШ І-ІІІ ступенів с. Ковалівка Немирівського району Вінницької області (довідка № 7 від 12 січня 2004 року), ЗОШ І-ІІІ ступенів с.Брусленів Літинського району Вінницької об-ласті (довідка № 38 від 19 квітня 2004 року), Ушомирської СЗШ І-ІІІ ступенів Коро-стенського району Житомирської області (довідка від 20 лютого 2004 року), Копи-лівської СЗШ І-ІІІ ступенів Макарівського району Київської області (довідка від 17 травня 2004 року), ЗОШ І-ІІІ ступенів № 287 м. Києва (довідка від 19 травня 2004 року), Обласного ліцею-інтернату Вінницького державного педагогічного універси-тету імені М.М.Коцюбинського (довідка № 65 від 18 червня 2004 року). Основні по-ложення та результати проведеного дослідження обговорювалися на засіданнях ка-федри методики викладання української мови і літератури Національного педагогіч-ного університету імені М.П.Драгоманова; на щорічних університетських науково-практичних конференціях молодих учених ( 2002 - 2004 рр.); Всеукраїнській науко-во-практичній конференції “Молодь, освіта, наука, культура і національна самосві-домість” (Київ, 2003 р.).

Публікації. Основні результати дослідження висвітлено у 7 публікаціях, з них – 4 надруковані у фахових виданнях. Усі публікації одноосібні.

СТРУКТУРА ТА ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Дисертація складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, додатків. Основний зміст дисертації викладено на 257 сторін-ках, з них основного тексту – 175; список використаних джерел складається з 383 найменувань. Робота містить 8 таблиць.

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено обєкт, предмет і мету дослідження, сформульовано його гіпотезу й основні завдання, схарактеризо-вано методи та етапи експериментально-дослідницької роботи, визначено методоло-гічні засади, визначено наукову новизну, теоретичне й практичне значення дослі-дження.

У першому розділі – “Формування національної самосвідомості учнів засобами історичної прози як наукова проблема” – розглядається сутність національної само-свідомості як теоретико-методологічної проблеми гуманітарних наук та її проекції у педагогіці й літературознавстві. Поняття “національна самосвідомість” входить до наукового обігу наприкінці ХІХ століття. До цього часу в інтелектуальних студіях європейських мислителів з ХVІІІ століття аналізується поняття “духу народу”, яке номінує сукупність певних рис, нахилів, психічних реакцій, способів поведінки й ді-яльності, притаманних конкретній етнічній (національній) спільноті людей (Дж.Віко, Ш.Монтескє, Д.Юм, Й.Фіхте, Е.Кант, Г.Гегель).

Поширення теорій націоналізму, становлення новітніх національних держав, обєднаних ідеєю суверенного національного розвитку, покликали до життя дослідження національно-культурних феноменів: традицій, звичаїв, ритуалів, релігійних вірувань, фольклору, професійного мистецтва, форм і способів збереження історичної памяті. Виникає і починає бурхливо розвиватися історична художня література. Творцями власних версій українського історичного минулого стають Д.Бантиш-Каменський, П.Куліш, Т.Шевченко, М.Старицький, С.Черкасенко. Таким чином, Україна ніколи не перебувала на маргінесі європейських націотворчих процесів; розвиток її суспільних інституцій, мистецтва, науки і освіти відбувався в річищі європейських інтелектуальних і політичних традицій.

В українському культурному просторі вже в ХІХ столітті з’являється ідея саморозвитку історії як діяльності народу, спільноти. Відтак виникнення й уведення до стійкого наукового обігу поняття національної самосвідомості не оминуло й українську науку: на грунті, живленому передусім новітньою історіографією та історичною художньою літературою, з’являється нова концепція людини як духовно-самостійного суб’єкта історичного процесу, людини, яка артикулює свою національну самобутність, усвідомлюючи власну вкоріненість в культуру та історію української нації.

Видані останніми роками праці вітчизняних учених (С.Андрусів, Ю.Бондаренко, С.Борисова, М.Боришевський, Г.Касьянов, І.Кресіна, О.Кульчицький, В.Мандрагеля, М.Шульга, В.Янів), а також зарубіжних науковців (Б.Андерсен, М.Бердяєв, М.Бубер, Й.Вирост, М.Коул, Е.Сміт, Т.Стефаненко, В.Хотинець) засвідчують, що поняття “національна самосвідомість” функціонує в науці на означення культурно-історичного феномену, психологічного явища, свідо-місного процесу. Форми прояву національної самосвідомості в площині культурно-історичній – реалії національної культури (духовної та матеріальної), в яких тією чи іншою мірою віддзеркалюється спосіб осмислення нацією своєї історичної долі (фо-льклор, національне мистецтво, символіки, ритуали, традиції, обряди, глорифікація історичних постатей чи подій). Як психологічне явище національна самосвідомість є внутрішнім процесом самовіднесення людини до національної спільноти.

У середині ХХ століття у психології і філософії значною мірою активізувався інтерес до такої категорії, як смисл; поступово вона стала предметом усебічного теоретичного аналізу. Не останню роль у цьому аналізі відіграють наукові праці Дж.Ройса, В.Франкла, Ф.Фенікса. Теоретичне потрактування смислу зводиться в ці-лому до розуміння його як інтеграції особистої і соціальної дійсності, як пояснення або інтерпретацію життя і як життєву мету чи завдання. Стає очевидним, що по-няття смислу має різні виміри, в тому числі соціальні й національні. Таким чином, уже на початку 80-х років ХХ століття стало можливим осягнення смислової реаль-ності існування соціумів.

Засвоєння елементів національної духовної культури, споживання продуктів культури матеріальної обумовлює свідомісні процеси розуміння значень об’єктів, явищ, подій навколишнього світу і утворення смислів.

Кожна особистість формує свою національну самосвідомість через віднахо-дження й використання значень і смислів національного у світі нації.

Засвоєння людиною трансльованого в національній культурі соціально-істори-чного досвіду спільноти здійснюється в процесі соціалізації, навчання і виховання – тобто через накопичення знань, їх осмислення й оцінку, через емоційні пережи-вання, які супроводжують процеси пізнання та рефлексії, на більш високому рівні – саморефлексії над інтеріоризованим національно-культурним досвідом.

Національне самоусвідомлення в нашому дослідженні тлумачиться як процес опанування особистістю значеннями реалій світу нації і надання цим значенням та-кого особистісного смислу, який конституює в індивідуальній свідомості позитив-ний образ „Я – представник національної спільноти”.

У пропонованому нами підході до формування національної самосвідомості особистості виходимо з концептуальних положень школи культурно-історичної психології (праці О.Асмолова, Л.Виготського, О.Леонтьєва), предметом якої є аналіз механізмів перетворення культури на світ особистості і творення в процесі розвитку особистості нових смислів культури.

Виходячи з цих позицій, ми прагнули обґрунтувати дієвість й ефективність та-кого фактору формування національної самосвідомості, як вивчення художніх тво-рів історичної тематики.

Художній твір, присвячений подіям національної історії, цілком спроможний впливати на виховання національного характеру і світогляду, національної свідомо-сті та самосвідомості читача. Однак і донині ніхто з дослідників системно, цілісно не розглядав художній твір історичного жанру в сукупності його змістових і формо-творчих компонентів, саме як систему національних смислів, що можуть бути засво-єними, трансформованими і реінтерпретованими за рахунок творення нових націо-нальних смислів тими, хто його читає, сприймає. Можливість такої дефініції худож-нього твору історичної тематики підтверджують наукові положення, вміщені, зок-рема, у літературознавчих студіях М.Бахтіна, Ю.Лотмана, С.Андрусів, А.Гуляка, Ф.Кейди, Д.Пешорди про історичний жанр, філософське осмислення історії (“абсо-лютний історизм”) Б.Кроче, концепція діяльності особи в метаіндивідуальному світі Л.Дорфмана, теорії представників культурно-історичної школи у психології та педа-гогіці (О.Асмолов, Л.Виготський, Д.Леонтьєв, Є.Ямбург та інші) і ключові поло-ження концепції етнічної самосвідомості В.Хотинець.

Щодо “входження”, “вживання” читача у художню модель минулої епохи, представленої в історичному художньому творі, то знакові функції словесно-вира-жальних засобів, полісемантичність художнього тексту уможливлюють:

1) створення в свідомісних структурах читача “картини національного світу” минулої епохи; 2) ідентифікацію з “людьми минулого” як із представниками своєї національної спільноти, своїми предками; усвідомлення зв’язку поколінь, зв’язку свого життя з життям попередників; 3) декодування символів і знаків національної історії, змодельованої в літературному творі за допомогою різних художньо-образ-них засобів; 4) засвоєння та реінтерпретацію національних смислів історичного твору; 5) трансформацію цих смислів в особистісних свідомісних структурах у цін-нісно значущі і творення нових аутентичних духовно-моральних смислів національ-ного; 6) формування здатності до самостійного відкриття істини і вироблення влас-них способів освоєння й оцінювання реалій минулого та сучасного життя своєї націо-нальної спільноти. Ось що вирізняє власне історичний жанр з-поміж інших літературних жанрів і зумовлює його виховний потенціал. Вивчення в шкільному курсі літератури художніх творів історичної тематики передбачає, насамперед, форму-вання культури сприймання і осмислення історичного жанру, вироблення критеріїв ідентифікації константних жанрових ознак.

Оскільки національна самосвідомість індивіда формується в процесі освоєння ним національної культури, у ході безперервного діалогу з культурою свого народу, то цей процес стає керованим під час цілеспрямованого виховання особистості. Тому виховання національних первнів, національного світовідчуття і світоосмислен-ня передбачає формування у дитини “техніки декодування” смислів і значень, трансльованих національною культурою.

У другому розділі – “Експериментальне дослідження процесу формування національної самосвідомості” – розглядаються оптимальні способи формування на-ціональної самосвідомості старшокласників на уроках з вивчення епічних творів іс-торичного жанру. У цьому розділі обґрунтовано теоретико-методологічні засади дослід-но-експериментальної роботи, визначено рівень національної самосвідомості старшокласників загальноосвітніх шкіл, ступені сприймання та осмислення ними текстів історичної прози, обрано основні напрями і форми експериментальної ро-боти, запропоновано методичну систему формування національної самосвідомості юнацтва на уроках з вивчення творів історичного жанру, подано і проаналізовано результати експерименту.

З метою визначення рівнів національної самосвідомості старшокласників і особливостей сприймання ними творів історичної тематики було проведено конста-тувальний зріз у загальноосвітніх школах Києва, Вінницької, Київської та Житомир-ської областей, в Обласному ліцеї-інтернаті Вінницького педагогічного університету імені М.М.Коцюбинського. Загальна кількість опитаних учнів становила 612 осіб.

Опрацювавши літературу з проблем практичного вивчення національної само-свідомості (В.Борисов, В.Панкова, В.Левкович, В.Мандрагеля, І.Снєжкова, Б.Піменов, В.Хотинець, М.Шульга тощо), ми дійшли висновку, що найбільш продукти-вним підходом до виділення рівнів національної самосвідомості особи є визначення ступеня національної самоідентифікації і характеристика змістової на-повненості структурних компонентів національної самосвідомості. Програму діагнос-тики рівнів сформованості національної самосвідомості, яка послуговується методами анкетування, бесіди, педагогічного спостереження, аналізом письмових творчих робіт, було створено на основі широко вживаних у психологічній практиці методик вивчення структур самосвідомості особи (стандартизовані і нестандартизо-вані самозвіти, вимірювання “локуса контролю”, тобто такої якості особистості, яка пов’язує почуття відповідальності, готовність до активності і переживання образу-Я).

Запропонована нами класифікація рівнів сформованості національної самосві-домості розроблена з урахуванням вияву її функцій: основним результатом дії фун-кцій розвиненої національної самосвідомості є трансформація значень національ-ного світу в національні смисли (тобто в оцінне ставлення до національних значень об’єктів-суб’єктів світу нації).

Динаміка зрушень у смисловій сфері особистості при переході на більш висо-кий рівень національного самоусвідомлення досліджувалася на матеріалі творчих робіт старшокласників, яким пропонувалося висловити думку щодо шляхів єднання з рідним народом і значущості цього звязку в їх особистому житті.

Наступне питання, яке ми прагнули з’ясувати, стосувалося сприймання стар-шокласниками художніх творів історичної тематики, вміння виділяти в них жанрові ознаки й аналізувати в аспекті специфіки жанру. Учням було запропоновано картки із завданнями, які дозволили б скласти уявлення про наявність у них знань, умінь і навичок аналізу творів історичної тематики, про уміння оперувати теоретико-літера-турними поняттями, повязаними з категоріями історичного жанру. Рівень володіння навичками аналізу літературного твору виявлявся нами у процесі опитування учнів на уроках, під час перевірки їх самостійних письмових робіт аналітичного характеру і творчих завдань, різних за тематикою, але пов’язаних з історичною прозою.

Якісний аналіз учнівських відповідей дав змогу виділити такі рівні сприймання і осмислення творів історичної тематики, як концептуальний, структурно-образний, фотографічний (елементарний).

У ході опрацювання “зрізових” даних ми встановили залежність сприймання й осмислення історичної прози від рівня розвитку національної самосвідомості чи-тача-старшокласника. Сумарні результати зрізових даних представлені в таблиці 2.1, де показано залежність рівня сприймання й осмислення художніх творів історичного жанру від глибини (ступеня) національного самоусвідомлення старшокласників.

Таблиця 2.1

Рівні сприймання історичної прози (констатувальний зріз)

Рівень

національної самосвідомості | Рівні сприймання історичної прози

Концептуальний | Структурно-

образний | Фотографічний (елементарний)

Високий (100%) | 35% | 43,4% | 21,6%

Середній (100%) | 18,3% | 44,3% | 37,4%

Низький (100%) | 5% | 35% | 60%

Аналіз різних видів діяльності читачів-старшокласників виявив типові недоліки в розвитку учнівської здатності до концептуального сприймання і осмислення ху-дожнього полотна на історичну тему: а) недостатню сформованість базових знань, на яких ґрунтується система теоретико-літературних понять про жанрову матрицю історичної прози; б) нерозвиненість уміння досліджувати художні тексти в аспекті зображально-виражальних засобів, у єдності змістових і формотворчих характерис-тик, а відтак і в) брак інтелектуально-емоційного “відчуття тексту” з його явними і прихованими смислами.

Аналізуючи уроки української літератури з вивчення історичної прози, ми спостерегли, що формування поняття про історичний жанр (його специфіку і типо-логію) відбувається здебільшого поверхово, часто – простим називанням його атри-бутивних ознак; теоретико-літературні поняття, пов’язані з категорією “історичний жанр”, не завжди проектуються на стильову специфіку конкретного твору. Учням не даються орієнтири, які сприяли б осягненню смислових глибин тексту, на конкрет-них прикладах не демонструється, як можна відшукати, відкрити ті смисли історич-ного роману, що не лежать на поверхні, а лише декодуються на підтекстовому рівні. До того ж, закономірним є введення в контекст обговорення твору таких історіософ-ських категорій, як “історична доля нації”, “свобода національного духу”, “націона-льна ідея”, “національна самосвідомість”. Тим часом школярі, як правило, не мо-жуть дати визначення цим поняттям, що свідчить про поверхове сприймання смис-лів твору.

Відтак критеріями ефективності запропонованої методики нами було визна-чено: а) розуміння художнього твору історичної тематики як авторської версії націо-нального минулого з притаманним їй художнім вимислом і домислом, осмисленням історичних подій, явищ, фактів у філософському, морально-етичному, культуроло-гічному аспектах; б) наявність власної критичної думки про художнє полотно, спроможність роз-шифрувати й інтерпретувати художньо-естетичні й історіософські смисли, закладені автором у текст, уміння створювати власні смисли національного на матеріалі про-читаних творів; в) позитивне ставлення до культурно-історичного досвіду свого народу, по-треба у самовияві власної національної індивідуальності.

Мисленнєва діяльність старшокласника-читача, пов’язана з певними історич-ними подіями чи персоналіями української націогенези, є засобом освоєння націо-нальної історико-культурної спадщини. Іншими словами, виділення в процесі шкіль-ного аналізу жанротворчих компонентів історичних романів, написаних різними авто-рами у різні часи, зумовлює здатність “бачити” і “відчувати” ці твори як сег-мент літературного процесу і водночас результат загальнонаціональної саморефлек-сії українства над власним історико-культурним досвідом, історичною пам’яттю.

Представлена у нашому дослідженні система вивчення типологічних ознак іс-торичної прози ґрунтується на функціональному підході до вивчення літературних явищ і засвоєння теоретико-літературних понять, який включає: спостереження над історичним матеріалом і способами його трансформації у творі; над художньою реа-лізацією центрального конфлікту історичного твору; відстеження способів творення авторської моделі історії в художньому тексті, яке вимагає паралельного засвоєння понять про співвідношення історичного факту, вимислу і домислу в творі; аналіз специфіки хронотопів твору історичної тематики; дослідження форм вияву істориз-му авторського мислення; дослідження лексичного рівня історичних романів.

Основними методами, застосовуваними в ході аналізу текстів історичної прози, були бесіда, спостереження над текстом твору, проблемно-пошуковий і смисловий аналіз (використання елементів аналізу хронотопного, символічного, мовностилістич-ного рівнів художнього твору). У пропонованій нами методичній системі використовувалися такі прийоми аналітичної роботи з текстами історичної прози, як культурно-історичний та літера-турознавчий коментар до тексту; прийом зіставлення (художніх творів різних жан-рів, художнього образу із його прототипом, різних критичних оцінок твору, порівнян-ня творів історичної тематики, які побачили світ у різні епохи тощо), при-йом “конструювання теорії”, прийоми смислового бачення і смислового прочитання тексту.

Ефективність запропонованої методики формування національної самосвідомо-сті учнів 9 – 11-х класів під час вивчення історичної прози перевірялася за допомо-гою діагностичних методів, що були використані в ході констатувального зрізу, а також завдань, метою яких було виявлення зрушень у свідомісних структурах стар-шокласника.

Результати формувального експерименту аналізувалися відповідно до критеріїв ефективності нової методики. Відповіді старшокласників диференціювалися за чо-тирибальною шкалою: повна розгорнута відповідь (збагачена особистими смисла-ми національного, здійснена за допомогою теоретико-літературного інструментарію, виразно експресивна); неповна відповідь (в якій відсутні власні критичні оцінки лі-тературних явищ); поверхова відповідь (де не відчувається вміння аналізувати іс-торичну епіку крізь виміри жанру, а лексичний рівень не демонструє розуміння осо-бистих смислів національного, хоча різні форми вияву власних емоцій у таких від-повідях наявні); відсутність відповіді.

Учні контрольних класів, які навчалися за традиційною методикою, відчули значні труднощі під час виконання поставлених завдань. В експериментальних кла-сах, що працювали за пропонованою методикою, школярі впоралися із завданнями швидше і з кращими результатами. Кількісні та якісні показники виконання контроль-них завдань представлено у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2

Показники умінь учнів аналізувати художній твір історичної тематики з побудо-вою власних смислів національного

Відповідь

(у відсотках від 100) | Класи

9 | 10 | 11

к к | е к | к к | е к | к к | е к

Повна розгорнута | 27,4 | 50,3 | 29,6 | 55,6 | 30,8 | 58

Неповна | 21,3 | 21,4 | 16,2 | 23,1 | 21,3 | 25

Поверхова | 31 | 20,3 | 35,4 | 14,8 | 28,2 | 14,3

Відсутність відповіді | 20,1 | 8 | 18,8 | 6,5 | 19,7 | 2,7

(е к – експериментальні класи; к к – контрольні класи).

Про зміни, які відбулися в національному самоусвідомленні старшокласників, свідчить проведений аналіз анкет і діагностичних тестів. Результати тестування і ан-кетування узагальнено в таблицях 2.3 і 2.4.

Таблиця 2.3

Динаміка змін в національному самоусвідомленні старшокласників

Рівні

національ-

ної самосві-домості | Етапи педагогічного експерименту

Констатувальний зріз (загальна кількість учнів-612) | Формувальний експеримент

(загальна кількість учнів-612)

Експериментальні класи (298 учнів) | Контрольні класи (314 учнів)

(чол.) | (%) | (чол.) | (%) | (чол.) | (%)

Високий | 112 | 18,3 | 165 | 55,37 | 63 | 20,06

Середній | 226 | 36,93 | 114 | 38,26 | 110 | 35,03

Низький | 274 | 44,77 | 19 | 6,37 | 141 | 44,9

Таблиця 2.4

Узагальнення даних формувального експерименту. Рівні сприймання художньої іс-торичної прози старшокласниками

Рівні | Етапи педагогічного експерименту

Констатувальний зріз

(загальна кількість учнів – 612) | Завершення формувального експерименту

Експериментальні класи (298 учнів) | Контрольні класи (314 учнів)

(чол.) | (%) | (чол.) | (%) | (чол.) | (%)

Концептуальний | 51 | 8,4 | 125 | 41,9 | 27 | 8,6

Структурно-образний | 237 | 38,7 | 128 | 43 | 113 | 36

Фотографічний) | 324 | 52,9 | 45 | 15,1 | 174 | 55,4

Отже, в експериментальних класах спостерігається загальна тенденція до по-глиблення національного самоусвідомлення школярів через декодування смислів і значень національної історіософії, закладених письменниками у тексти історичної прози. Статистична обробка експериментальних даних дає підстави стверджувати, що одержані результати є не випадковими, а закономірними. У результаті експериментального навчання відбулися якісні зрушення в літературному роз-виткові школярів. У ході дослідження було підтверджено гіпотезу, що формування поняття про жанрову матрицю історичної прози сприяє становленню жанрових очікувань читача, вихованню високої культури сприймання й осмислення художнього твору, детермінує глибину осягнення смислів національного в тексті, активізує процеси розкриття значень реалій національної історії і надає їм особистісної смисложиттєвої цінності. Це в результаті підносить національне самоусвідомлення школярів на більш високий рівень.

На основі аналізу результатів проведеного дослідження зроблено такі висновки:

1. Методика формування національної самосвідомості старшокласників у про-цесі вивчення художніх творів історичної тематики являє собою органічний взаємо-зв’язок змісту, методів і прийомів навчання, спрямованих на розвиток чи-тацького уміння декодувати смисли національного у текстовому масиві в ході ана-лізу жанрових ознак епічного полотна. Розроблена й апробована методична модель розвитку й поглиблення національної самосвідомості засобами історичної прози формує ґрунтовні теоретико-літературні знання й уміння старшокласників критично та творчо сприймати і осмислювати художній твір. Сприяє створенню ситуацій побудови особистого смислу національного під впливом мистецтва слова, спонукає юного читача до морально-етичного саморозвитку, що виявляється в постійному прагненні до самостійного відкриття філософського смислу історії рідного народу, бажанні посісти гідне місце й відіграти значну роль в середовищі власної національної спільноти. Впроваджена методика є перспективним шляхом удосконалення навчально-виховного процесу на уроках літератури в старшій школі.

2. Ефективність запропонованої методики забезпечується рівнем сформовано-сті у старшокласників умінь і навичок аналізувати художні твори історичної тематики крізь виміри жанрових констант з акцентом на смисловому потенціалі тексту як засобу впливу на національне самоусвідомлення особистості: аналізувати сутність центрального конфлікту роману, засоби й способи моделювання художньої версії національної історії, її рушійних сил, встановлювати зв’язок правди історичної і правди художньої в творах історичного жанру, оцінювати ідейно-художнє навантаження різних способів трансформації документальних джерел у тексті твору; спостерігати над особливостями творення хронотопів, виявляючи їх смислові функції; декодувати значення й відкривати глибинні смисли символів на-ціонального та світового культурного простору, застосовувати історико-генетичний та історико-функціональний аспекти аналізу історичних творів; виявляти й аналізу-вати особливості авторських історіософських концепцій, зіставляти їх різночитання, обґрунтовуючи при цьому власну позицію.

3. Результативність методики вивчення історичної художньої прози як засобу формування національної самосвідомості старшокласників залежить від доцільного застосування методів, прийомів і форм навчальної діяльності, які сприяють транс-формації об’єктивно значущого матеріалу в сферу особистих смислів старшоклас-ника, формуючи таким чином умови для якісного засвоєння теоретичних знань і водночас для конституювання позитивного образу “я-представника національної спільноти” в свідомості старшокласника. Важливу роль у реалізації пропонованої методики відіграє створення ситуацій побудови смислів національної історії в на-вчально-виховному процесі, що передбачає застосування цілісного підходу до ви-вчення художнього твору на основі системного залучення елементів літературознав-чого, філософського, культурологічного аналізу з опорою на вікові особливості сприймання художньої літератури; використання різних за характером дидактичної мети завдань (дослідницько-пошукових, проблемних, рефлексивних, творчих).

4. Оскільки досліджуваний жанр є “памяттю культури”, соціально зумовле-ним способом передачі інформації, то його повноцінне сприймання й осмислення неможливе без відповідних теоретико-літературних знань, оволодіння якими дає уч-ням можливість осягнути зміст таких позачасових категорій, як “національна свідо-мість і самосвідомість”, “національна ідея”, “національна спільнота”, “національна історіософія”. У дослідженні доведено ефективність функціонального підходу до формування теоретико-літературних понять, повязаних з категорією історичного жанру.

5. Значний відсоток учнів, які брали участь у формувальному експерименті, продемонстрували високий ступінь національного самоусвідомлення та концепту-альний рівень сприймання й осмислення історичної художньої прози. Таким чином, було експериментально доведено, що рівень національного самоусвідомлення обу-мовлює глибину осмислення і сприймання національної історії, художньо змодельо-ваної у мистецьких творах.

6. Аналіз результатів експериментального дослідження дає підстави запро-понувати наступні рекомендації для вдосконалення процесу вивчення історичної художньої прози в старших класах загальноосвітніх навчальних закладів: у програ-мах з української літератури акцентувати увагу на типологічних ознаках жанру істо-ричної художньої прози, на використанні елементів генологічного підходу у форму-ванні поняття про специфіку історичного жанру та його розвиток у вітчизняній літе-ратурі, в методичному апараті підручників, хрестоматій та посібників з літератури до кожного з історичних прозових творів передбачити систему запитань і завдань, спрямованих на осмислення учнями концептуальності й художньо-естетичної своє-рідності кожного конкретного твору.

7. У цілому дослідження підтвердило гіпотезу про те, що:

- аналіз художнього твору в єдності змісту і форми, з урахуванням концепцій сучасних літературознавчих праць, сприяє активізації динаміки смислових процесів у свідомості читача-старшокласника;

- зміни в рівнях сприймання історичного жанру досягаються шляхом ство-рення навчальних ситуацій, які дозволяють учневі виявити свій творчий потенціал, виступити в ролі дослідника, науковця, історика, усвідомити себе субєктом діалогу з художнім твором, його автором, з минулою історичною епохою;

- перехід національного самоусвідомлення на більш високий рівень обумов-лює зміни в характері ціннісних орієнтацій особистості, в її соціальній поведінці, в рівні самооцінювання себе як представника свого народу.

Виконане дослідження не вичерпує всіх аспектів означеної проблеми. Ще че-кають на своїх дослідників питання, пов’язані зі сприйманням історичної прози школярами різних вікових груп, потребує науково-методичного осмислення вплив інших видів мистецтва на формування національної самосвідомості, а також уточ-нення змістової наповненості компонентів структури даного феномена. Маємо на-дію, що це справа найближчого майбутнього.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

1. Давидюк М.О. “Особливості формування національної самосвідомості школярів різного віку засобами української літератури” //Наука і сучасність: Збірник науко-вих праць Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. – К., Логос, 2002. – Том ХХХІІ. – С.49-56.

2. Давидюк М.О. “Методичні концепти вивчення творів історичної тематики крізь виміри жанру в старших класах загальноосвітньої школи” // Наука і сучасність: Збірник наукових праць Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. – К., Логос, 2003. – Том ХХХІХ. – С.40-55.

3. Давидюк М.О. “Художня історична проза як засіб формування національної само-свідомості особистості” //Наука і сучасність: Збірник наукових праць Національ-ного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. – К., Логос, 2004. – Том 42. – С.21-29.

4. Давидюк М.О. “Виховання старшокласників історією. На матеріалі вивчення літо-писної прози в старшій школі” //Українська література в загальноосвітній школі. – 2004. – №4. – С.55-56.

5. Давидюк М.О.