АКАДЕМІЯ АДВОКАТУРИ УКРАЇНИ

Дідківська Наталія Анатоліївна

УДК 343.611

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА УМИСНЕ ВБИВСТВО

З МЕТОЮ ПРИХОВАТИ ІНШИЙ ЗЛОЧИН АБО ПОЛЕГШИТИ ЙОГО ВЧИНЕННЯ

Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

Науковий керівник –

кандидат юридичних наук, доцент Шапченко Сергій Дмитрович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри кримінального права та кримінології

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Грищук Віктор Климович, Львівський юридичний інститут МВС України, декан факультету, завідувач кафедри кримінального права та кримінології;

кандидат юридичних наук, професор Александров Юрій Валер’янович, Інститут права ім. Святого Володимира Міжрегіональної академії управління персоналом, завідувач кафедри правоохоронної діяльності

Провідна установа –

Національна академія внутрішніх справ України, кафедра теорії кримінального права (м. Київ)

Захист відбудеться “8” листопада 2005 року о “12” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.122.01 в Академії адвокатури України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Академії адвокатури України (01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 27).

Автореферат розісланий “4” жовтня 2005 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О.П. Кучинська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми.

Життя людини визнано в ч. 1 ст. 3 Конституції України однією з найвищих соціальних цінностей. Держава бере на себе обов’язок по утвердженню і забезпеченню права на життя шляхом встановлення, зокрема, кримінальної відповідальності за посягання на нього, найбільш небезпечним проявом якого є умисне вбивство.

Проблеми кримінальної відповідальності за умисне вбивство, окремі його різновиди розглядаються в працях багатьох вітчизняних науковців, зокрема, Ю.В. Бауліна, В.О. Глушкова, О.В. Гороховської, В.К Грищука, В.Т. Дзюби, М.Й. Коржанського, М.П. Короленка, О.П. Литвина, В.М. Мамчура, В.О. Навроцького, В.І. Осадчого, Л.А. Остапенко, О.І. Перепелиці, В.В. Сташиса, С.Д. Шапченка, С.С. Яценка.

Значну увагу розробці даної проблематики приділяють і російські вчені, серед яких Л.А. Андрєєва, М.К. Аніянц, С.В. Бородін, М.І. Загородніков, О.С. Капінус, Т.В. Кондрашова, А.А. Піонтковський, Е.Ф. Побігайло, О.М. Попов, М.Д. Шаргородський та інші.

Разом з тим, окремі питання кримінальної відповідальності за деякі різновиди умисного вбивства при обтяжуючих обставинах, зокрема, умисного вбивства з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення, залишаються відкритими і потребують свого вирішення. Аналіз правозастосовної практики свідчить про велику кількість помилок, які допускаються при кваліфікації даного різновиду умисного вбивства та при призначенні покарання за нього. Чинну редакцію п. 9 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України 2001 р. (далі – КК або КК України) не можна вважати повністю досконалою, оскільки формулювання, що в ній використовуються, звужують можливості застосування даної кримінально-правової норми, зокрема, не охоплюють всіх видів зв’язку між умисним вбивством та “іншим злочином”.

Потребує перегляду санкція ч. 2 ст. 115 КК та ряду інших статей (частин статей) Особливої частини КК, в яких передбачено кримінальну відповідальність за специфічні різновиди умисного вбивства при обтяжуючих обставинах. Окремі роз’яснення постанов Пленуму Верховного Суду України (далі – ВСУ) з даного питання мають спірний характер, деякі з них повинні бути переосмислені і викладені у відповідності з теоретичними положеннями науки кримінального права.

Вищезазначене зумовлює необхідність проведення комплексного дослідження питань кримінальної відповідальності за умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення, що сприятиме вдосконаленню кримінального законодавства України, постанов Пленуму ВСУ, зменшенню помилок по даній категорії справ у правозастосовній діяльності.

Емпіричну базу дисертаційного дослідження становлять матеріали дослідження 60 кримінальних справ про умисні вбивства з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення, вчинені на території України в період з 1990 по 2004 рр., окремі ухвали ВСУ по даній категорії справ.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Тема дисертації є складовою частиною плану наукової роботи кафедри кримінального права та кримінології Київського національного університету імені Тараса Шевченка на 2003–2005 рр. “Проблеми боротьби зі злочинністю: кримінально-правові, кримінологічні та кримінально-виконавчі аспекти”, затвердженого рішенням кафедри кримінального права та кримінології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 13 від 27 березня 2003 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є визначення і розкриття особливостей кримінальної відповідальності за умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення (п. 9 ч. 2 ст. 115 КК), а також формулювання пропозицій щодо вдосконалення законодавства та правозастосовної практики України по даній категорії справ. Для досягнення цієї мети поставлені наступні завдання:

1) провести історико-правовий аналіз регламентації кримінальної відповідальності за умисне вбивство, поєднане з вчиненням іншого злочину, в окремих правових пам’ятках, що діяли на території сучасної України;

2) виявити особливості відповідальності за умисне вбивство, поєднане з вчиненням іншого злочину, за кримінальним правом окремих зарубіжних держав;

3) дослідити специфічний кримінально-правовий зміст умисного вбивства з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення;

4) визначити співвідношення умисного вбивства, передбаченого п. 9 ч. 2 ст. 115 КК, з іншими злочинами;

5) визначити основні тенденції призначення покарання за даний різновид умисного вбивства при обтяжуючих обставинах;

6) на підставі проведеного дослідження внести конкретні пропозиції щодо вдосконалення відповідних положень кримінального законодавства України та практики його застосування.

Об’єктом дослідження виступають відповідні норми окремих джерел кримінального права, що діяли на території сучасної України, норми чинного кримінального законодавства України та окремих зарубіжних держав, практика застосування п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України, теоретичні роботи з проблематики умисних вбивств.

Предметом дослідження є особливості кримінальної відповідальності за умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення як окремий різновид умисного вбивства при обтяжуючих обставинах.

Методи дослідження. При написанні роботи були використані наступні методи: формально-догматичний (при тлумаченні окремих термінів, формулювань, вжитих у кримінальному законодавстві України та деяких зарубіжних держав); історичний (при дослідженні основних підходів до нормативної регламентації кримінальної відповідальності за умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення в окремих джерелах права, що діяли на теренах України); порівняльно-правовий (при дослідженні основних підходів до нормативної регламентації кримінальної відповідальності за умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення в кримінальному законодавстві 26 зарубіжних держав); системно-структурний (при дослідженні особливої юридичної конструкції умисного вбивства з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення, а також деяких інших юридичних конструкцій, які використовуються в Особливій частині КК); статистичний (при вивченні 44 кримінальних справ про умисні вбивства з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення, відповідальність за які передбачена п. “ж” ст. 93 КК 1960 р., та 16 кримінальних справ про умисні вбивства з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення, відповідальність за які передбачена п. 9 ч. 2 ст. 115 КК 2001 р., що були розглянуті судами в період з 1990 по 2004 рр.).

Наукова новизна одержаних результатів пов’язана з тим, що дисертація є першим в Україні спеціальним дослідженням особливостей кримінальної відповідальності за умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення (п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України). Зокрема, дисертантом виносяться на захист наступні положення, висновки та пропозиції:

1. Констатовано, що основною тенденцією розвитку кримінального права щодо відповідальності за умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення на території сучасної України є послідовна уніфікація зазначеної обставини – від перших конкретних її проявів (починаючи з ХІ ст.) до найбільш загального формулювання, яке мало місце в КК 1960 р. і без змін відтворене в КК 2001 р. При цьому в кримінальних кодексах держав, що утворились на теренах колишнього СРСР, виділяються також як окремі різновиди умисного вбивства при обтяжуючих обставинах умисні вбивства, поєднані з вчиненням злочинів певного виду (найчастіше такими злочинами є розбій, вимагання, бандитизм, викрадення людини, захоплення заручника, зґвалтування, насильницькі дії сексуального характеру).

2. Зазначено, що юридична конструкція умисного вбивства з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення є різновидом особливої юридичної конструкції, в якій передбачене певне поєднання принаймні двох окремих злочинів – умисного вбивства та “іншого злочину” (з метою приховати який або полегшити вчинення якого вчинюється умисне вбивство). Наводяться додаткові аргументи на користь того, що вчинення даного різновиду умисного вбивства в окремих своїх проявах можливе не лише з прямим, а й з непрямим умислом.

3. В дисертації робиться висновок, що використання в п. 9 ч. 2 ст. 115 КК терміну “злочин” звужує можливості застосування даної кримінально-правової норми, оскільки виключає, зокрема, випадки, коли метою винного, що вчинює умисне вбивство, є приховання суспільно небезпечного діяння неосудної особи або особи, що не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Тому дисертантом пропонується розширити формулювання п. 9 ч. 2 ст. 115 КК, виклавши його в такій редакції: “умисне вбивство у зв’язку з вчиненням злочину чи іншого суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом”, з визначенням у примітці до ст. 115 КК останнього поняття.

4. Обґрунтовується, що формулювання, яке використовується в чинній редакції п. 9 ч. 2 ст. 115 КК, не вичерпує всіх видів зв’язку між умисним вбивством та “іншим злочином” (суспільно небезпечним діянням), що підвищує суспільну небезпеку такого умисного вбивства. Щоб охопити всі можливі ситуації, в яких наявний певний зв’язок між умисним вбивством та “іншим злочином” (суспільно небезпечним діянням), необхідне інше формулювання, яким, на погляд дисертанта, може бути формулювання “у зв’язку”. В цьому разі, як уявляється, немає необхідності зберігати в ч. 2 ст. 115 КК як окремі обтяжуючі обставини умисного вбивства його поєднання із злочинами певних видів (перш за все це стосується п. 10 ч. 2 ст. 115 КК).

5. В роботі доводиться, що умисне вбивство, поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, в окремих своїх проявах може як охоплюватись змістом п. 9 ч. 2 ст. 115 КК, так і виходити за межі цього змісту. Тому при вчиненні умисного вбивства з метою приховати ці злочини або полегшити їх вчинення, дії винної особи підлягають кваліфікації за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК, який в цій частині є своєрідною спеціальною по відношенню до п. 9 ч. 2 ст. 115 КК нормою, оскільки передбачає зв’язок умисного вбивства із злочином певного виду, а не будь-яким злочином взагалі.

6. Досліджуючи кримінально-правовий зміст типової юридичної конструкції, в якій обов’язковим чи альтернативним наслідком є смерть потерпілого (“загибель людини”, “тяжкі наслідки”, “особливо тяжкі наслідки” тощо) дисертант робить висновок, що ставлення суб’єкта злочину до такого наслідку, за загальним правилом, може бути лише необережним. Якщо при кваліфікації злочинів така конструкція поєднується з юридичною конструкцією умисного вбивства з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення, інкримінування винному при кваліфікації іншого злочину кваліфікуючої ознаки “смерть потерпілого” є неприпустимим.

Кваліфікація має здійснюватись з урахуванням конкретних обставин справи за відповідною частиною статті КК, яка інкримінується винному, за сукупністю з п. 9 ч. 2 ст. 115 КК.

7. Дисертант підтримує позицію науковців, які відмічають недосконалість санкцій тих статей (частин статей) чинного КК, що передбачають відповідальність за окремі різновиди умисного вбивства, крім умисного вбивства при пом’якшуючих обставинах. На думку дисертанта, санкції відповідних статей (частин статей) Особливої частини КК мають бути такими:

а) в ч. 2 ст. 115 КК – “карається позбавленням волі на строк від десяти до двадцяти п’яти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому пунктом 6 частини другої цієї статті”;

б) в ст.ст. 112, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ч. 2 ст. 438, ст. 443 КК – “карається позбавленням волі на строк від дванадцяти до двадцяти п’яти років або довічним позбавленням волі”.

8. В дисертації відмічається, що караність одного умисного вбивства при обтяжуючих обставинах і караність кількох умисних вбивств при обтяжуючих обставинах фактично однакові (кілька умисних вбивств при обтяжуючих обставинах кваліфікуються за окремими пунктами ч. 2 ст. 115 КК, оскільки утворюють не сукупність злочинів, а повторність). На думку дисертанта, це може бути ще одним аргументом на користь того, щоб встановити в Загальній частині КК особливості призначення покарання не лише при сукупності злочинів, а й при їх повторності.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертаційному дослідженні висновки та рекомендації можуть бути використані для подальших теоретичних досліджень питань кримінальної відповідальності за умисні вбивства при обтяжуючих обставинах, при вдосконаленні кримінального законодавства та постанов Пленуму ВСУ з цього питання, в слідчій та судовій практиці, при викладанні навчальної дисципліни “Кримінальне право України. Особлива частина”, при підготовці коментарів, підручників, посібників.

Пропозиції дисертанта щодо внесення змін та доповнень до постанови Пленуму ВСУ від 7 лютого 2003 р. № 2 “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоровя особи” (далі – постанова від 7 лютого 2003 р. № 2) були направлені до ВСУ. В отриманій відповіді голова Судової палати у кримінальних справах ВСУ дав позитивну оцінку цим пропозиціям та повідомив, що вони будуть враховані під час підготовки змін та доповнень до чинних постанов та при прийнятті нових постанов Пленуму ВСУ (лист ВСУ від 25 травня 2005 р. № 7).

Особистий внесок здобувача. Усі статті по темі дисертації написані здобувачем особисто.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки дисертації обговорювалися: на міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників”, яка проводилась 10-11 квітня 2003 р. в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка; на міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників”, яка проводилась 8-9 квітня 2004 р. в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка; на науково-методологічному семінарі аспірантів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, який відбувся 16 березня 2005 р.; на міжнародній науково-практичній конференції “Теоретико-прикладні проблеми протидії організованій злочинності та злочинам терористичної спрямованості”, яка відбулась 8-9 квітня 2005 р. у Львівському юридичному інституті МВС України; на всеукраїнській науковій конференції “Другі юридичні читання”, яка відбулась 18 травня 2005 р. в НПУ ім. М.П. Драгоманова; на всеукраїнській науково-практичній конференції “Правові проблеми сучасності в умовах розвитку юридичної науки”, яка проводилася 19 травня 2005 р. в Чернігівському державному інституті права, соціальних технологій та праці.

Публікації. Основні результати дисертації відображено у чотирьох статтях, опублікованих у фахових виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів (що включають сім підрозділів і висновки та пропозиції по розділах), висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації – 288 сторінок, у тому числі додатки – 62 сторінки, список використаних джерел (187 найменувань) – 18 сторінок. Основний текст дисертації викладено на 208 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовуються актуальність теми дослідження, визначаються зв’язок роботи з науковими програмами, мета та завдання дослідження, його об’єкт та предмет, наукова новизна одержаних результатів, наводяться основні положення, які виносяться на захист, визначається практичне значення одержаних результатів, наводяться дані щодо апробації результатів дослідження та публікацій за його матеріалами.

Розділ 1 “Умисне вбивство, поєднане з вчиненням іншого злочину: деякі історичні та порівняльно-правові аспекти” складається з двох підрозділів та висновків до розділу.

У підрозділі 1.1. “Умисне вбивство, поєднане з вчиненням іншого злочину, в правових пам’ятках, що діяли на теренах України (історико-правовий аналіз)” дисертант досліджує основні підходи до нормативної регламентації відповідальності за умисне вбивство, яке поєднане з іншим злочином, в найважливіших правових пам’ятках, що діяли на території України в різні історичні періоди.

Автор зазначає, що починаючи з ХІ ст. в правових пам’ятках, що містили норми кримінально-правового характеру, в тій чи іншій формі передбачалась відповідальність за конкретні різновиди умисного вбивства з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення. Так, передбачені в Руській Правді вбивства “в розбої”, “при крадіжці в домі, або коня, або корови” можна розглядати як окремі прояви досліджуваної нами обставини. В даному разі можна вести мову про вбивство з метою приховати розбій (крадіжку) або полегшити вчинення розбою (крадіжки).

В Уложенні про покарання кримінальні та виправні в редакції 1885 р. вперше була передбачена відповідальність (в ч. 2 ст. 1459) за умисне вбивство з метою полегшити вчинення іншого злочину (що проявлялось у формулюванні – “коли при вчиненні злочину винний вчинить смертовбивство умисно, для досягнення своєї злочинної мети”). В Кримінальному уложенні 1903 р. передбачалась відповідальність за вбивство “з метою полегшити вчинення іншого тяжкого злочину” (п. 13 ст. 454).

В КК Української СРР 1922 р. вперше була передбачена така кваліфікуюча ознака умисного вбивства, як його вчинення “з метою полегшити або приховати інший тяжкий злочин” (п. 4 ст. 142 КК). З прийняттям КК Української СРР 1927 р. обмеження щодо тяжкості злочину, полегшити або приховати який мав на меті винний, було зняте, і відповідальність встановлювалась за вбивство “з метою полегшити або приховати інший злочин” (п. “г” ст. 138 КК).

В п. “ж” ст. 93 КК Української РСР 1960 р. подається нове формулювання досліджуваної обтяжуючої обставини – “вчинене з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення, а так само поєднане з зґвалтуванням”.

Автор констатує, що основною тенденцією розвитку кримінального права щодо відповідальності за умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення на території сучасної України є послідовна уніфікація зазначеної обставини – від перших конкретних її проявів (починаючи з ХІ ст.) до найбільш загального формулювання, яке мало місце в КК 1960 р. і без змін відтворене в КК 2001 р.

У підрозділі 1.2. “Особливості відповідальності за умисне вбивство, поєднане з вчиненням іншого злочину, за кримінальним правом окремих зарубіжних держав (порівняльно-правова характеристика)” аналізуються відповідні норми кримінального законодавства окремих зарубіжних держав на предмет того, чи передбачена в них відповідальність за умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення і, якщо передбачена, то в якому обсязі. Дисертантом було встановлено, що в кримінальному законодавстві 18 з 26 країн, законодавство яких досліджувалось, передбачена дана обтяжуюча обставина умисного вбивства, але в різному обсязі. В КК певних держав вона представлена в усіченому обсязі, тобто, в окремих КК обтяжуючою обставиною вбивства вважається “вбивство з метою приховати інший злочин” (КК Литовської Республіки), а в інших – “вбивство з метою полегшити вчинення іншого злочину” (КК Королівства Нідерландів).

В КК ряду держав (наприклад, Грузії, Федеративної Республіки Німеччини) розглядувана обтяжуюча обставина вбивства, представлена окремо і в повному обсязі (тобто, як правило, в тому ж вигляді, як вона закріплена в КК України 2001 р.), а в інших КК (наприклад, КК Республіки Молдова) – досліджувана обтяжуюча обставина представлена у поєднанні з іншою обтяжуючою обставиною.

Таким чином, в проаналізованому кримінальному законодавстві окремих зарубіжних країн немає єдиного підходу щодо відображення досліджуваної обтяжуючої обставини вбивства. Разом з тим, для кримінального права держав, що утворились на теренах колишнього СРСР, характерна тенденція включення до обставин, що обтяжують умисне вбивство, його вчинення з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення.

У висновках до розділу узагальнюються положення, що розглядалися в його підрозділах.

Розділ 2 “Умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення як різновид умисного вбивства при обтяжуючих обставинах за КК України” складається з трьох підрозділів і висновків та пропозицій до розділу.

У підрозділі 2.1. “Поняття вбивства та його види в теорії кримінального права і за чинним КК України” дисертант доходить висновку, що в науці кримінального права немає єдиного підходу до визначення поняття “вбивства” і, враховуючи велику кількість існуючих на сьогоднішній день його визначень, можна припустити, що науковці не дійдуть згоди в цьому питанні і в подальшому. Автор поділяє позицію більшості науковців, які пропонують вживати термін “вбивство” лише щодо умисного позбавлення життя іншої людини, а для позначення необережного заподіяння смерті пропонують використовувати такі термінологічні звороти, як “заподіяння смерті через необережність”, “спричинення смерті через необережність”, “необережне заподіяння смерті” тощо.

Дисертант погоджується з поширеною думкою про те, що законодавче визначення поняття “вбивства” є недосконалим через вживання даного терміна в ч. 1 ст. 115 лише щодо умисного діяння, а в ст. 119 КК – й щодо необережного. Ця суперечність має бути вирішена шляхом внесення відповідних змін до КК.

Класифікація вбивств, передбачених КК, може здійснюватися за двома критеріями: формою вини (умисні та необережні) та ступенем тяжкості (умисне вбивство без обтяжуючих і без пом’якшуючих обставин; умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; умисне вбивство при пом’якшуючих обставинах). При цьому звертається увага на те, що відповідальність за специфічні різновиди умисного вбивства при обтяжуючих обставинах, передбачена не лише ст. 112, а і ст.ст. 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ч. 2 ст. 438, ст. 443 КК.

У підрозділі 2.2. “Особливості юридичного складу умисного вбивства при обтяжуючих обставинах” розглядається типова юридична конструкція умисного вбивства та специфічні ознаки умисного вбивства при обтяжуючих обставинах, які у сукупності утворюють кримінально-правовий зміст даного різновиду умисного вбивства.

Дисертант поділяє позицію науковців, які до специфічних ознак юридичного складу умисного вбивства при обтяжуючих обставинах відносять: а) наявність принаймні однієї з обтяжуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 115 КК; б) відсутність відповідних ознак складів злочинів, передбачених ст. 112, ст. 348, ст. 379, ст. 400, ч. 4 ст. 404, ч. 2 ст. 438, ст. 443 КК; в) відсутність пом’якшуючих обставин, передбачених ст.ст. 116-118 КК.

При цьому наявність окремих пунктів у ч. 2 ст. 115 КК пояснюється великою кількістю обтяжуючих обставин умисного вбивства; водночас не зовсім обґрунтованою видається позиція законодавця, який в окремих пунктах передбачив не одну, а декілька обтяжуючих обставин. Автор вважає, що бажано дотримуватись єдиного підходу – щоб кожна з обтяжуючих обставин умисного вбивства була представлена на рівні окремого пункту.

Дисертант зауважує, що ним не поділяється позиція Пленуму ВСУ, який в абз. 5 п. 12 постанови від 7 лютого 2003 р. № 2 рекомендує у випадках, коли умисне вбивство так званих спеціальних потерпілих або замах на нього вчинені за інших обтяжуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 115 КК, додатково кваліфікувати дії винної особи і за відповідними пунктами ч. 2 ст. 115 КК. В даному разі, очевидно, що вчинюється один (одиничний) злочин і правила сукупності застосовуватись не повинні.

У підрозділі 2.3. “Специфічний кримінально-правовий зміст умисного вбивства з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення за КК України” досліджується специфічний зміст видової ознаки, передбаченої п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України. Особливість п. 9 ч. 2 ст. 115 КК полягає в тому, що він є окремим проявом особливої юридичної конструкції, в якій передбачене певне поєднання принаймні двох окремих злочинів – умисного вбивства та “іншого злочину” (з метою приховати який або полегшити вчинення якого вчинюється умисне вбивство).

В КК України законодавець використовує таку особливу юридичну конструкцію і в деяких інших випадках (див., наприклад, п.п. 3, 10 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 404 КК).

Автор не поділяє позицію науковців, які виступають за збільшення кількості обставин, що обтяжують умисне вбивство, в яких умисне вбивство поєднується з конкретними злочинами, оскільки, на його думку, таке надмірне збільшення не вирішить тих проблем, які виникають в сучасній правозастосовній практиці при кваліфікації таких умисних вбивств.

З іншого боку, дисертант зауважує, що формулювання, яке використовується в п. 9 ч. 2 ст. 115 КК, не вичерпує всіх видів зв’язку між умисним вбивством та “іншим злочином”, що підвищує суспільну небезпеку умисного вбивства. На думку дисертанта, доцільно передбачити зв’язок умисного вбивства з “іншим злочином” в загальній формі і сформулювати одну обтяжуючу обставину – загальну для всіх випадків поєднання умисного вбивства та іншого (будь-якого) злочину.

Оскільки термін “поєднане” (який відповідно до роз’яснень Пленуму ВСУ, означає, що умисне вбивство мало місце в процесі вчинення злочину чи одразу після нього) буде обмежувати можливість застосування цієї норми, дисертант пропонує використовувати термін “у зв’язку”, який буде охоплювати собою всі можливі й різноманітні випадки, коли умисне вбивство вчинюється з метою полегшення вчинення іншого злочину, в процесі вчинення іншого злочину, одразу після вчинення іншого злочину, з метою приховання іншого злочину, з мотивів помсти за вчинений, наприклад, при зґвалтуванні опір тощо.

З’ясовуючи конкретний зміст п. 9 ч. 2 ст. 115 КК в чинній редакції на рівні специфічних характеристик дисертантом було розглянуто загальне розуміння терміну “злочин” (незалежно від контексту інших характеристик); зміст формулювань “з метою приховати інший злочин”, “з метою полегшити вчинення іншого злочину”.

Використання в чинній редакції п. 9 ч. 2 ст. 115 КК терміна “злочин” звужує можливості застосування даної кримінально-правової норми, оскільки виключає, зокрема, випадки, коли метою винного, що вчинює умисне вбивство, є приховання суспільно небезпечного діяння неосудної особи або особи, що не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. У зв’язку з цим пропонується п. 9 ч. 2 ст. 115 КК викласти в наступній редакції: “умисне вбивство у зв’язку з вчиненням злочину чи іншого суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом”.

Крім того, наводяться додаткові аргументи на користь того, що вчинення даного різновиду умисного вбивства в окремих своїх проявах можливе не лише з прямим, а й з непрямим умислом.

Наприкінці розділу автор узагальнює розглянуті в його підрозділах положення і формулює пропозиції по внесенню змін та доповнень до КК України та постанови Пленуму ВСУ від 7 лютого 2003 р. № 2.

У Розділі 3 “Співвідношення умисного вбивства з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення з іншими злочинами” розглядається співвідношення умисного вбивства, передбаченого п. 9 ч. 2 ст. 115 КК: 1) з іншими різновидами умисного вбивства при обтяжуючих обставинах; 2) із злочинами, юридичні склади яких передбачають конструкцію “посягання на життя”; 3) із злочинами, юридичні склади яких передбачають наслідок у вигляді смерті людини; 4) з так званими складеними злочинами.

На думку автора, п. 9 ч. 2 ст. 115 КК може сполучатися у кваліфікації з усіма пунктами ч. 2 ст. 115 КК, які передбачають ті елементи юридичного складу злочину (передбаченого ч. 2 ст. 115 КК), що представляють такі його складові частини, як об’єкт, об’єктивну сторону та суб’єкт. Не виключається поєднання у формулі кваліфікації одного і того ж умисного вбивства п. 3 і п. 9 ч. 2 ст. 115 КК, оскільки обтяжуючі обставини умисного вбивства, передбачені зазначеними пунктами, характеризують різні елементи складу злочину (ч. 2 ст. 115 КК): п. 3 ч. 2 ст. 115 КК – характеризує потерпілого, в той час як п. 9 ч. 2 ст. 115 КК – мету. При вчиненні умисного вбивства з метою приховати зґвалтування або насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом або полегшити їх вчинення, дії винної особи підлягають кваліфікації за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК, який в цій частині є своєрідною спеціальною по відношенню до п. 9 ч. 2 ст. 115 КК нормою, оскільки передбачає зв’язок умисного вбивства із злочином певного виду, а не будь-яким злочином взагалі.

Дисертант вважає помилковою позицію Пленуму ВСУ, який в абз. 2 п. 14 постанови від 7 лютого 2003 р. № 2 рекомендує умисне вбивство з метою задоволення статевої пристрасті із трупом кваліфікувати за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК.

В цьому разі автор погоджується з тими науковцями, які вважають, що кваліфікація має здійснюватись за сукупністю злочинів, передбачених п. 9 ч. 2 ст. 115 і ст. 297 КК, як умисне вбивство з метою полегшити вчинення іншого злочину та наруга над трупом (за умови, що обидва злочини було доведено до кінця).

Автор зазначає, що не виключається кваліфікація одного і того ж умисного вбивства за п.п. 6, 9 ч. 2 ст. 115 КК, коли корисливий мотив та мета приховати інший злочин або полегшити його вчинення рівною мірою зумовили вчинення умисного вбивства.

У випадках, коли декілька цілей, а саме – мета не допустити чи припинити правомірну діяльність потерпілого у зв’язку з виконанням ним службового або громадського обов’язку та мета приховати інший злочин або полегшити його вчинення, рівною мірою зумовили вчинення умисного вбивства, винному мають інкримінуватися і п. 8, і п. 9 ч. 2 ст. 115 КК. Не повинно кваліфікуватись умисне вбивство так званого спеціального потерпілого, за сукупністю злочинів, передбачених п.п. 8, 9 ч. 2 ст. 115 КК і статтею, якою встановлено відповідальність за посягання на життя такого потерпілого. Кваліфікація в такому випадку має здійснюватись за спеціальною нормою (ст.ст. 112, 348, 379, 400, 443 КК).

Досліджуючи кримінально-правовий зміст типової юридичної конструкції, в якій обов’язковим чи альтернативним наслідком є смерть потерпілого (“загибель людини”, “тяжкі наслідки”, “особливо тяжкі наслідки” тощо) дисертант робить висновок, що ставлення суб’єкта злочину до такого наслідку, за загальним правилом, може бути лише необережним. Якщо при кваліфікації злочинів така конструкція поєднується з юридичною конструкцією умисного вбивства з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення, інкримінування винному при кваліфікації іншого злочину кваліфікуючої ознаки “смерть потерпілого” є неприпустимим. Кваліфікація має здійснюватись з урахуванням конкретних обставин справи за відповідною частиною статті КК, яка інкримінується винному, за сукупністю з п. 9 ч. 2 ст. 115 КК.

Оскільки умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення є більш тяжким злочином ніж бандитизм (орієнтир – санкції ч. 2 ст. 115 і ст. 257 КК), кваліфікація, за наявності відповідних умов, має здійснюватись за сукупністю зазначених злочинів.

Наприкінці розділу дисертант підсумовує положення, що в ньому розглядалися, і наводить ряд пропозицій по внесенню змін та доповнень до постанови Пленуму ВСУ від 7 лютого 2003 р. № 2.

Розділ 4 “Покарання за умисне вбивство, передбачене п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України” складається з 2 підрозділів і висновків та пропозицій до розділу.

У підрозділі 4.1. “Основні тенденції караності умисних вбивств за КК України” дисертант дійшов таких висновків: 1) враховуючи, що ступінь суспільної небезпеки умисного вбивства при обтяжуючих обставинах є більш значним ніж умисного вбивства без обтяжуючих і без пом’якшуючих обставин, верхня межа покарання у виді позбавлення волі на певний строк в ч. 2 ст. 115 КК, на думку дисертанта, має бути збільшена; 2) формулювання “поєднаний з умисним позбавленням життя людини”, яке згадується в п. 5 ч. 3 ст. 102 КК, слід тлумачити в широкому розумінні, тобто даним формулюванням можуть охоплюватись як закінчене умисне вбивство, так і готування до такого злочину чи замах на нього; 3) враховуючи, що ст.ст. 112, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ч. 2 ст. 438, ст. 443 КК є спеціальними нормами по відношенню до ч. 2 ст. 115 КК, покарання у виді позбавлення волі на певний строк, що в них передбачається, має бути більшим, ніж передбачене в ч. 2 ст. 115 КК; 4) в КК є ряд статей, в яких передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі за злочини, юридична конструкція яких передбачає наслідок у вигляді смерті потерпілого (ч. 4 ст. 127, ч. 3 ст. 258, ч. 2 ст. 439 КК); наявність такого виду покарання дозволяє зробити висновок, що даними нормами (на відміну від багатьох інших з подібними юридичними конструкціями), очевидно, передбачено вчинення не лише необережного, а й умисного вбивства.

У підрозділі 4.2. “Основні тенденції призначення покарання за умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення” на підставі узагальнення відповідної категорії кримінальних справ констатовано, що при вчиненні умисного вбивства з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення, як у випадках, коли дана обтяжуюча обставина є єдиною, так і тоді, коли мають місце інші обтяжуючі обставини умисного вбивства, домінуючим видом покарання є позбавлення волі на певний строк (з 87 засуджених осіб – щодо 72 (83%) було обрано покарання у виді позбавлення волі на певний строк).

Неприпустимою, на думку дисертанта, є поширена в правозастосовній практиці України тенденція обрання принципу поглинення більш суворого покарання менш суворим при призначенні покарання за сукупністю злочинів в тих випадках, коли за один із злочинів, що утворюють сукупність, – в даному випадку за умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення, – призначено покарання менше ніж 15 років позбавлення волі (а для неповнолітніх – менше 10 років за КК 1960 р.).

У висновках до розділу автор підсумовує положення, що розглядались, і наводить пропозиції по внесенню змін до КК та постанови Пленуму ВСУ.

ВИСНОВКИ

У Висновках, крім положень, які виносяться на захист, сформульовано конкретні пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства України та рекомендації щодо змін і доповнень окремих постанов Пленуму ВСУ. Зокрема пропонується:

1. Вживати в Особливій частині КК поняття “вбивство” лише щодо умисного позбавлення життя людини; у зв’язку з цим внести відповідні зміни до ч. 2 ст. 22, ст.ст. 115-119, ч. 4 ст. 404, ч. 2 ст. 438 КК.

2. До прийняття змін, пропонованих в п. 1 Висновків, п. 9 ч. 2 ст. 115 КК викласти в наступній редакції:

“умисне вбивство у зв’язку з вчиненням злочину чи іншого суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом”.

Доповнити ст. 115 КК приміткою такого змісту:

“Примітка. У п. 9 ч. 2 цієї статті суспільно небезпечним діянням, передбаченим цим Кодексом, визнається суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, вчинене особою, яка не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, або вчинене особою у стані неосудності”.

3. Виключити п.п. 3, 10 ч. 2 ст. 115 КК.

4. Санкцію ч. 2 ст. 115 КК викласти в такій редакції:

“карається позбавленням волі на строк від десяти до двадцяти п’яти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку, передбаченому пунктом 6 частини другої цієї статті”.

5. Санкції ст.ст. 112, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ч. 2 ст. 438, ст. 443 КК викласти в такій редакції:

“карається позбавленням волі на строк від дванадцяти до двадцяти п’яти років або довічним позбавленням волі”.

6. Внести зміни і доповнення до постанов Пленуму ВСУ (постанови від 7 лютого 2003 р. № 2, постанови від 16 квітня 2004 р. № 5 “Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх” та ін.), що пов’язані з особливостями кваліфікації умисного вбивства з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення (відтворюються конкретні пропозиції, направлені дисертантом до ВСУ).

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Дідківська Н.А. Особливості кримінальної відповідальності за умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення за кримінальним правом деяких зарубіжних держав // Вісник Верховного Суду України. – 2004. – № 1. – С. 45–47.

2. Дідківська Н.А. Умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення (особливості змісту окремих ознак та деякі питання кваліфікації) // Вісник Верховного Суду України. – 2005. – № 1. – С. 40–44.

3. Дідківська Н.А. Співвідношення різновидів умисного вбивства, передбачених пунктами 9, 10 ч. 2 ст. 115 КК України