ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ АПН УКРАЇНИ

Дічек Наталія Петрівна

УДК 377.8: 811(07)

Спадщина А.С. Макаренка у контексті світового історико-педагогічного процесу ХХ ст. (на матеріалах англомовних джерел)

13. 00. 01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті педагогіки АПН України

Науковий керівник д.пед.н, професор. Ярмаченко М.Д., радник Президії

АПНУкраїни

офіційні опоненти:

д.філос.н., професор Зязюн І.А., диретор Інститут педагогіки і психології професійної освіти,

д.пед.н., професор Кемінь В.П., декан факультету романо-германських мов Дрогобицького державного педагогічного університету ім.І.Франка,

д.пед.н., професор Сметанський М.І., завідувач кафедри педагогіки Вінницького державного педагогічного університету ім.Михайла Коцюбинського,

провідна установа – Полтавський державний педагогічний університет ім. В.Г.КороленкаЗахист відбудеться „8” грудня 2005р. о 16.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.452.01 в Інституті педагогіки АПН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52-д.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій частині Інституту педагогіки АПН України за адресою (04053, м. Київ, вул. Артема, 52-д).

Автореферат розісланий „7” листопада 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.Д. Березівська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Останніми роками в Україні внаслідок докорінних трансформацій в економіці, політиці, ідеології, культурі, освіті зазнала змін і педагогічна наука, одним з провідних завдань якої є розробка і теоретичне обґрунтування засад цілеспрямованої діяльності з прилучення дітей до повноцінного життя в соціумі. Змінюються не лише мета і завдання педагогічної науки, а, що дуже суттєво, способи і засоби передачі підростаючому поколінню суспільно-культурного досвіду попередніх поколінь, поєднаного з новітнім знанням. У контексті цих зрушень переосмислюються категорійний апарат педагогіки, об’єкти, методи та результати освітньо-виховної діяльності. Означені процеси відбуваються в руслі модернізації і реформування всього освітнього простору України – від дошкілля до вищої школи.

Суспільно-економічні та політичні зміни супроводжуються інтернаціоналізацією науки згідно з об’єктивними глобальними тенденціями розвитку, що набувають дедалі більшого поширення в Україні. Відбувається універсалізація базових цінностей виховання, принципів функціонування освіти і розвитку педагогічної науки, яка, виступаючи рушієм інновацій, водночас інтегрує світовий досвід навчання, виховання дітей і молоді, що є результатом тривалих і різнобічних досліджень процесу формування особистості.

За таких умов перед українськими істориками педагогіки постають завдання переосмислення ролі і внеску багатьох діячів минулого, перегляду теоретичних засад тлумачення соціально-історичних явищ і процесів, які за радянських часів обґрунтовувалися з класово-партійних позицій. Це однаковою мірою стосується і досліджень вітчизняної сфери культурного буття, і вивчення та аналізу зарубіжної суспільної думки. Відмова від ідеологічних стереотипів і заборон дає можливість брати участь у світовому полілозі культур, що охоплює і освітньо-виховну галузь.

Входження України до міжнародної спільноти як самостійної держави зумовлює потребу репрезентації її педагогічних надбань у контексті розгортання всесвітнього історико-педагогічного процесу, який є “продуктом взаємопроникнення і взаємозумовленості національних педагогічних спадщин” Салимова К., Доде Н. Педагогика народов мира: История и современность. – М.: Педагогическое общество России, 2001. – С. .. Кожна національна педагогічна спадщина увібрала в себе найцінніші теоретичні й практичні здобутки окремих освітян, які вплинули на педагогічний процес своєї країни, а найвизначніші з них – і на напрями розвитку світової педагогіки.

Сучасна тенденція розвитку української історії педагогіки – вибір “мікроісторії” – виявляється у зверненні науковців до персоналій, до тих особистостей, які своєю діяльністю суттєво сприяли прогресу освітньої практики та педагогічної думки не лише в нашій країні, а й за її межами. Творча спадщина
К. Ушинського, М. Пирогова, М. Грушевського, С. Русової, І. Огієнка, А. Макаренка, В. Сухомлинського і нині залишається об’єктом наукового вивчення, іманентно присутня в сучасній освітній практиці, а їхні ідеї дістають подальший розвиток у різних освітньо-виховних системах.

Особливу увагу вітчизняних і зарубіжних науковців викликає особа Антона Семеновича Макаренка (1888–1939), чия теоретична і практична спадщина зазнавала в різні часи і канонізації, і беззаперечного сприйняття, і активних намагань вилучити із загальнопедагогічної свідомості. Новаторський підхід А. Макаренка до розв’язання проблем соціалізації молоді, до окреслення ідеального образу людини майбутнього та практичних шляхів її формування протягом десятиліть залишається предметом інтересу міжнародної педагогічної спільноти, а його виховна спадщина стала не лише національним культурним надбанням, а й загальнолюдським. Про це свідчать численні праці зарубіжних дослідників, у яких діяльність А. Макаренка розглядається часто з діаметрально протилежних позицій. Сукупність джерел, присвячених опису, рефлексії та поширенню ідей педагога, склалася у світову макаренкіану. Свідченням постійного інтересу до цієї постаті є поява спеціального наукового напряму в світовій педагогіці – міжнародного макаренкознавства, що історично формувалося, починаючи з 20-х років і впродовж ХХ ст., але досі не було об’єктом вивчення українських дослідників. Ось чому всебічний аналіз діалектики педагогічних підходів до інтерпретації спадщини А. Макаренка, її впливу на культурно-педагогічний контекст, на глобальні тенденції розвитку загальнопедагогічних ідей набуває нині актуальності.

Долучення українських науковців до генези розгляду персоніфікованих педагогічних ідей, до вивчення спадщини А. Макаренка у світовому контексті сприятиме глибшому розумінню розвитку педагогічної думки, сутності й напрямів виховного процесу, дасть змогу критично переосмислити застарілі, перенесені з минулого, положення, які втратили своє значення, і водночас розкрити перевірені часом гуманістичні й демократичні ідеї непроминальної цінності. Важливою складовою цього процесу є уникнення спрощеного, лінійного підходу до розвитку педагогічного знання, врахування синергетичного характеру історико-педагогічного процесу.

Ступінь дослідженості проблеми. З урахуванням характеру вивчення надбань вітчизняного педагога і дослідницьких методів, якими керувалися й керуються науковці, у світовому макаренкознавстві умовно можна виокремити кілька складових (або розгалужень):*

радянське макаренкознавство, що від початкового емпіричного вивчення виховної системи педагога перейшло до її беззастережної канонізації (40-ві – кінець 80-х років ХХ ст.).

Найперші описово-рефлексивні повідомлення про досвід А. Макаренка датуються ще 20-ми роками (Г. Ващенко, Н. Остроменцька). Аналіз творчості педагога започаткували в 40-х роках І. Козлов, М. Лялін, Є. Мединський, Є. Балабанович (Росія), Я. Рєзнік, А. Тер-Гевондян, М. Ніжинський, М. Даденков, Ф. Науменко (Україна) та ін.

У 50–80-х роках розширили і поглибили дослідження творчості педагога радянські вчені М. Болдирєв, М. Виноградова, М. Гетманець, В. Гмурман, М. Гончаров, Л. Гордін, І. Зязюн, В. Колбановський, Ф. Корольов, В. Коротов, Б. Костелянець, В. Кумарін, Б. Ліхачов, З. Малькова, Е. Моносзон, Є. Мединський, М. Ніжинський, Л. Новикова, М. Окса, М. Павлова, В. Тєрський, М. Фере,
А. Фролов, М. Ярмаченко та ін.;*

макаренкознавство у країнах колишнього соціалістичного табору (кінець 40-х – початок 90-х років), яке значною мірою ідейно солідаризувалося з радянським, хоча мало і специфічні відмінності у тлумаченні положень спадщини діяча.

До найвідоміших дослідників ідей та досвіду радянського педагога-новатора належать М. Библюк, О. Левін, (Польща), Е. Вайл, А. Данчулі (Румунія),
Й. Гашковець, Т. Генек, А. Павлік, Л. Пєха, Ф. Козел, Я. Скалкова та ін. (Чехословаччина), Р. Ангелова, Ж. Атанасов, Г. Гочев, І. Ілієв, Н. Чакиров та ін. (Болгарія), Д. Лукач, Ф. Патакі, А. Петрикаш, П. Рокушфалві та ін. (Угорщина),
Г. Бергер, Г. Вілмс, Г.-Е. Гюнтер та багато ін. (колишня НДР). Розвиток макаренкознавства у цих країнах висвітлювали на сторінках вітчизняних видань і радянські вчені (О. Боровикова, Л. Боярська, В. Кумарін, В. Малінін,
В. Смаль, А. Фролов, Т. Яркіна та ін.), і представники означених соціалістичних країн (М. Библюк, Ф. Голешовський, В. Кінітц, О. Левін, О. Обрешкова, Л. Пєха,
Г. Шкоро та ін.);*

західне макаренкознавство (кінець 40-х років – кінець ХХ ст.), яке декларувало об’єктивність наукових цілей вивчення ідей А. Макаренка, але частково діяло у руслі так званої совєтології. Західне макаренкознавство неоднорідне за масштабами освоєння спадщини педагога, за методами і підходами до її вивчення, тому доцільно виокремлювати такі його складники, як західнонімецьке, західноєвропейське (без Великої Британії), англомовне, далекосхідне (В’єтнам, Китай, Японія).

Найвагоміший внесок у розвиток західного макаренкознавства, починаючи з 50-х років, зробили вчені тодішньої ФРН – Х. Нооль, Е. Хаймпель, Л. Фрьозе. Їхні розвідки доповнилися в 60–70-х роках працями Л. Адольфса, О. Анвайлера, З. Вайтца, Д. Лаутера, В. Настайнчика, І. Рюттенауер, Е. Файфеля, Г. Хілліга та ін. Ці дослідники пройшли досить складний шлях опанування спадщини А. Макаренка: від заперечення її універсального значення, критики окремих положень (Г. Мьобус, М. Ланге, В. Настайнчик) – до об’єктивного вивчення не лише текстів праць, а й життєвого шляху радянського педагога (Т. Глантц, Х. Нооль, Л. Фрьозе,
Е. Хаймпель, Г. Хілліг).

Деполітизований науковий діалог, що ведеться із середини 90-х років між вітчизняними і німецькими науковцями (Г. Хілліг, З. Вайтц, Д. Лаутер), засвідчив їхнє глибоке зацікавлення проблемою і значні успіхи у її вивченні.

У 50 – 60-х роках ХХ ст. були опубліковані перші дослідження досвіду
А. Макаренка у Франції (А. Валлон, І. Лезін,), Італії ( Б. Беллерате, Дж. Бені,
Д. Бертоні, Л. Радіче), де з марксистських позицій обґрунтовувалося універсальне значення не лише виховної практики Антона Семеновича, а і його теоретичної спадщини.

За радянської доби офіційна педагогіка говорила про всесвітнє значення виховних ідей А. Макаренка та їх міжнародне поширення. Проте насправді визнавалися лише ідеологічно лояльні макаренкознавчі розвідки вчених із соціалістичних країн та праці педагогів-комуністів з “буржуазних” держав. Водночас дослідження західних науковців, які містили критику деяких положень виховної системи А.Макаренка і не відповідали філософії тлумачення радянських макаренкознавців, майже не досліджувалися, а якщо і розглядалися, то з певною упередженістю. Західні макаренкознавчі публікації оцінювалися переважно як фальсифікаторські і тенденційні або просто замовчувалися. Висвітленню окремих аспектів західного макаренкознавства було присвячено статті та розділи монографій О. Блінової, О. Боровикової, Л. Гриценко, О. Джуринського, В. Кумаріна, В. Малініна, З. Малькової, А. Фролова, Т. Яркіної. Більшість дослідників з порівняльної педагогіки колишнього СРСР (М. Гончаров, З. Малькова, Т. Яркіна) вважали, що в англомовних країнах макаренкознавство не розвивається

Ситуація змінилася наприкінці 80-х – на початку 90-х років минулого століття, коли вітчизняна педагогічна наука почала звільнятись від заідеологізованого, партійно-класового підходу до оцінки видатних діячів минулого. Особливо рельєфно це проявилося щодо спадщини та й самої постаті А. Макаренка. У вітчизняній пресі з’являються об’єктивні оцінки західного макаренкознавства (А. Фролов (Росія), Н. Абашкіна, М. Воробйова, С. Д’яченко, І. Кривонос, М. Окса (Україна)), а також публікації власне авторів цих розвідок ( З. Вайтц, Дж. Данстен, Е. Гюнтер-Шелльхаймер, Л. Фрьозе, Г. Хілліг).

У 1997 р. була захищена докторська дисертація Л. Гриценко “Особистісно-соціальна концепція А.С. Макаренка у сучасній педагогіці (Порівняльний аналіз вітчизняного і зарубіжного макаренкознавства)” (Росія), в якій знайшло відображення авторське бачення педагогіки А. Макаренка, її основні положення в контексті сучасних вітчизняних і зарубіжних психолого-педагогічних теорій. Дослідниця схарактеризувала здійснені на Заході макаренкознавчі дослідження, спираючись на праці західнонімецьких учених. Англомовні науковці згадуються нею лише побіжно і репрезентовані вузьким колом авторів.

У 90-ті роки в Україні доробок німецьких дослідників аналізували вчені
Н. Абашкіна, М. Євтух, І. Зязюн, Л. Крамущенко, І. Кривонос, В. Моргун,
М. Ярмаченко та ін. Водночас у проблемному полі науки не зафіксовано аналітичних чи узагальнюючих інтерпретаційних розвідок, присвячених англомовному макаренкознавству. Про дослідження спадщини А. Макаренка у США, Великій Британії, Канаді, Австралії та інших країнах якщо й згадувалося зазначеними авторами, то лише побіжно, що пояснюється, на наш погляд, важкою доступністю першоджерел, а також усталеною ще за радянських часів думкою про неприйнятність ідей і досвіду А. Макаренка у цих країнах.

Саме відсутністю праць, присвячених поширенню і тлумаченню ідей радянського педагога в англомовному світі, пояснюється наше звернення до цієї проблеми, в результаті чого у посібнику “Висвітлення та сприйняття спадщини А.С. Макаренка у США і Великобританії” (1992) вперше було відрефлексовано стан макаренкознавства у двох провідних англомовних країнах. Подальше розширення сфери дослідження, нагромадження джерельної бази, пов’язане із значними дослідницькими труднощами, дало змогу лише з часом вийти на новий рівень аналізу англомовного макаренкознавства.

Вибір проблеми еволюції інтерпретаційних поглядів щодо надбань
А. Макаренка в США, Великій Британії, Канаді, Австралії у контексті світового історико-педагогічного процесу ХХ ст. спричинений не лише тим, що діяльність макаренкознавців цих країн ніколи не досліджувалася у вітчизняній науці. Зазначені держави становлять спільноту, в межах якої відбуваються інтенсивні наукові контакти, уможливливлені мовною спільністю, єдністю культурного коріння. Це дає змогу об’єднувати створені в англомовних країнах макаренкознавчі студії у специфічну множину (англомовні матеріали), виокремлену не тільки за проблемним, а й за мовно-країнознавчим критерієм. Враховано також той факт, що англомовні вчені є авторитетною освітньою спільнотою, яка значною мірою впливає на світовий загальнонауковий дискурс. Починаючи з другої половини ХХ ст., англомовні країни уособлюють провідну глобалізуючу силу планети. Одним з часткових наслідків цього процесу є те, що науковці інших країн публікують свої дослідження або безпосередньо в англомовних державах (найчастіше у США, Великій Британії), або англійською мовою, що забезпечує їх міжнародне поширення. В останні десятиліття актуалізувався науковий обмін між дослідниками через світову мережу Internet, який здійснюється англійською мовою. Такий стан світових реалій дав можливість долучити до джерельної бази дослідження макаренкознавчі праці й деяких представників неангломовних країн (Бразилія, Фінляндія, Швеція), видруковані англійською мовою. Вагомим аргументом уведення їх до англомовної макаренкіани, крім власне мови, став для нас той факт, що вони перебувають в активному науковому обігу англомовних дослідників і водночас досі не стали об’єктом ґрунтовного аналізу вітчизняних макаренкознавців.

Враховуючи актуальність завдань інтеграції педагогічної науки України у світовий гуманітарний простір, необхідність встановлення нередукованої картини духовних зв’язків вітчизняної освітньої спадщини зі світовою педагогікою, зумовлених спільністю проблем виховання й освіти молодих поколінь, а також зважаючи на недослідженість проблеми макаренкознавства в англомовних країнах, ми обрали тему дисертаційного дослідження “Спадщина А.С.Макаренка
у контексті світового історико-педагогічного процесу ХХ ст. (на матеріалах англомовних джерел)”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до тематичного плану наукових досліджень Інституту педагогіки АПН України “Українська педагогіка в персоналіях” (Державний реєстраційний номер 0100U006264). Тема затверджена вченою радою Інституту педагогіки АПН України (протокол № від 22.12.1994 р.), Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № від 10.06.1996 р.).

Об’єкт дослідження – світове макаренкознавство у ХХ ст.

Предмет дослідження – сукупність англомовних текстів та інтерпретаційних ідей щодо спадщини А. Макаренка у структурі світового педагогічного процесу.

Мета дослідження – виявити і теоретично довести вплив А. Макаренка на розвиток світової педагогіки, спираючись на англомовні дослідження його спадщини, що дасть змогу обґрунтувати складний процес сприйняття і впровадження в міжнародну практику розроблених ним виховних методів.

Концепція дослідження. В основу дослідження покладено тезу: англомовне макаренкознавство є специфічним феноменом світового історико-педагогічного процесу, котрий має досліджуватись як його своєрідний конкретно-історичний прояв. Розглядуване під таким кутом зору означене явище є важливим чинником спілкування педагогічних культур, сприяє й актуалізує полілог культур, у центрі якого – виховання дітей і молоді. Сучасна вимога об’єктивізації наукових пошуків відкриває новий вектор вивчення англомовного макаренкознавства, що полягає в інтерпретації культурно-педагогічних феноменів поза формаційними схемами, які акцентують увагу переважно на класових детермінантах. Враховуючи сучасні орієнтири наукового пошуку, дослідження здійснюємо на антропологічних, соціокультурних, аксіологічних засадах і зосереджуємося на розгляді трьох груп проблем: онтологічних (проблема виокремлення предмета дослідження), гносеологічних (проблема способів його вивчення), аксіологічних (проблема визначення ціннісних спрямувань інтерпретаційних студій). У цьому контексті істотного значення надається добору і тлумаченню поняттєво-термінологічного апарату дослідження, оскільки він відображає не лише специфіку інформаційно-педагогічного простору англомовних країн, а й співвідносність педагогічної дійсності з її відображенням в аналізованих нами текстах.

Такий підхід дає змогу визначати провідні блоки методологічних, соціокультурних і власне педагогічних проблем, відрефлексованих в англомовній макаренкіані. До них відносимо: питання інтерпретації філософсько-педагогічних засад виховної теорії А. Макаренка, зокрема ідейних джерел спадщини педагога, її телеологічного змісту, етичної концепції та аксіологічних детермінант; інтерпретації теорії виховного колективу, в контексті якої розглядаються спроба
А. Макаренка розв'язати дихотомію “особа – колектив”, його погляди на сімейне виховання, а також вплив його ідей на практику соціалізації молоді в зарубіжних країнах.

У контексті концептуальних засад розроблено структуру дисертації, що забезпечило розгортання дослідження в логіко-проблемній послідовності згідно з принципом діахронності.

Розглядаючи англомовне макаренкознавство як вияв діалогу педагогічних культур, дотримуємо думки про діалог рівноправних партнерів, який не виключає дискусії, полеміки та наявності часом протилежних за змістом тлумачень одних і тих самих положень.

Відповідно до предмета, мети та концепції дослідження сформульовано такі завдання:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

Методологічну основу дослідження становлять:–

провідні положення теорії наукового пізнання, що вимагають конкретного визначення об’єкта, мети, методики дослідження, врахування при розкритті сутності явища англомовного макаренкознавства як зовнішніх контекстуальних чинників впливу, так й іманентних особливостей;–

герменевтичний підхід до тлумачення обраних текстів, який разом з характеристикою мовних форм і конструктів передбачає їх смисловий компаративний аналіз на різних рівнях: автора (А. Макаренка), інтерпретаторів (англомовних дослідників) і власне нашу позицію;–

принцип системності, що сприяє адекватній ієрархізації тлумачних підходів і позицій зарубіжного та вітчизняного макаренкознавства;–

синергетичний підхід, який дає змогу виявляти особливості і логіку макаренкознавства як педагогічного явища з властивими йому нелінійними зв’язками між інтерпретаційними концепціями;–

конкретно-історичний аналіз досліджуваного феномена, що спонукає до оцінки англомовного макаренкознавства в термінах часу, за якого воно існувало, у динаміці історичного розвитку і дає змогу виявити внутрішні та зовнішні зв’язки і чинники інтерпретаційного процесу;–

принцип об’єктивності у тлумаченні фактів та ідей, що передбачає вивчення макаренкознавства як педагогічного явища світового педагогічного процесу в усій сукупності його суперечностей.

Методологія дослідження ґрунтується також на положеннях соціо-педагогічної антропології, згідно з якими людина розглядається як суспільна істота, а культура – як сукупність структур та інституцій, що сприяють соціалізації людини (В. Максакова), де культура інтерпретується як “навчаюча поведінка”
(Дж. Фейблман).

Враховуючи те, що дослідження охоплює значний історичний проміжок часу і що виховна концепція А. Макаренка стосувалася майже всіх найсуттєвіших педагогічних проблем тієї доби вітчизняної історії, коли вчений жив і працював, ми вважали за доцільне використати проблемно-хронологічний підхід, за якого обирається певна педагогічна проблема, а у процесі її аналізу застосовується хронологічний принцип. Така методика наукового дослідження дала можливість розкрити тему в діахронному вимірі.

Теоретичну основу дисертації становлять:–

наукові ідеї сучасної методології історико-педагогічного дослідження
(М. Богуславський, А. Бойко, М. Євтух, І. Зязюн, Г. Корнетов, В. Краєвський,
В. Малінін, Н. Ничкало, З. Равкін, В. Сластьонін, О. Сухомлинська, А. Фролов,
М. Ярмаченко);–

концептуальні положення методології порівняльної педагогіки (Н. Абашкіна, В.Борисенков, Б. Вульфсон, Л. Гончаров, О. Джуринський, М. Євтух, В. Жуковський, В. Кемінь, М. Красовицький, М. Лещенко, З. Малькова, М. Нікандров,
В. Пилиповський, Л. Пуховська, К. Салімова, О. Сухомлинська, І. Тараненко,
Б. Холмс);–

сукупність загальнопедагогічних підходів до аналізу й інтерпретації педагогічних поглядів і спадщини А.Макаренка (Н. Абашкіна, А. Бойко, Г. Волков, Л. Гриценко, І. Зязюн, І. Іванов, С. Карпенчук, І. Козлов, Л. Крамущенко,
М. Красовицький, І. Кривонос, В. Кумарін, В. Малінін, В. Моргун, Ф. Науменко,
М. Ніжинський, М. Сметанський, А. Фролов);–

концепції гуманістично орієнтованого виховання і соціалізації особистості (І. Бех, Г. Браммельд, І. Зязюн, Н. Лавриченко, А. Маслоу, А. Петровський,
К. Роджерс, В. Сухомлинський, Л. Філонов, К. Шварцман).

Методи дослідження. Для досягнення окресленої мети наукового пошуку і розв’язання визначених завдань використано сукупність взаємоузгоджених і взаємодоповнюваних методів дослідження, а саме:–

конструктивно-генетичний, на основі якого здійснювалося вивчення розвитку англомовного макаренкознавства, встановлення його етапів з подальшим узагальненням здобутків і висновків, особливо щодо теоретичного розвитку та практичного використання ідей вітчизняного педагога;–

логіко-гносеологічний підхід, що дав змогу проаналізувати провідні педагогічні парадигми, прямо чи опосередковано відображені у працях англомовних учених;–

зіставно-порівняльний аналіз, який дав можливість схарактеризувати спільне (універсальне чи загальне) і специфічне (одиничне), по-перше, у виховних поглядах А. Макаренка і провідних зарубіжних учених-педагогів і філософів, по-друге, в інтерпретаційних підходах англомовних і вітчизняних макаренкознавців;–

проблемно-діахронний підхід забезпечив виокремлення вузлових питань англомовного макаренкознавства і їх кореляцію із соціально-виховною ситуацією у тій чи тій англомовній країні.

У ході дослідження також використано такі загальнонаукові методи: аналіз джерел з наступним синтезом його результатів для подальшої систематизації, узагальнення та актуалізації здобутків англомовного макаренкознавства на основі порівняння, аналогії і зіставлення.

Джерельну базу дослідження становлять монографічні, дисертаційні, періодичні, довідково-енциклопедичні англомовні видання, в яких відображені:

? інтерпретація та оцінка спадщини А.Макаренка у контексті педагогічної проблематики англомовного світу (Б. Бауерз, Б. Бейкер, Дж. Боуен, У. Бронфенбреннер, Дж. Гарбаріно, У.Л. Гудман, Дж. Данстен, Р.-М. Едвардз, В. Зільберман, Б. Каскі, Е. Кейган, А. Кокерілль, М. Ксапо, Е. Кутайссофф, Л. Лайгл, С. Лерман, Ф. Лоуренс, Д. Левін, Ф. Лілдж, Ф. Лоуренс, В. Лунетта, С. Мерфі, Е. Муз, К. Мурто,
У. Де Олівейра, Г. Олстон, Г. Олт, Р. Прайс, П.Ф.У. Пріїс, Л. Уїлсон, Т. Франкел,
У. Фрейзер, Н. Хенс, Ф. Хечінгер, В. Шимоняк, К. Юул та ін.);

? загальні питання щодо мети і методів виховання молоді (А. Адлер,
М.Р. Берт, Г. Ваал, Дж. Дьюї, А. Зілверсміт, Б. Кінг, Б. Коен, Л. Колберг, Т. Лікона, А. Маслоу, М. Річ, К. Роджерс, Б. Саймон, Б.Ф. Скіннер, В. Франкл, А. Шварц, та ін.);

? аналіз радянської теорії і практики виховання (Дж. Бередей, Л. Брендтро, Дж.Т. Гібсон, Н. Грант, С. Джейкобі, М. Джонсон, Дж. Зайда, Дж. Каунтс, Е. Кінг, С. Коен, Р. Коен, Дж. Конант, М. Метьюз, А. Несс, Р. Прайс, С. Роузен, Х. Сілвер, Р. Уліч, Д.С. Філліпс, У. Фрезер, Ш. Фіцпатрік, Л. Холмс, М.Дж. Шор та ін.)

Іншу джерельну групу становлять праці А. Макаренка, до якої додалися розвідки вітчизняних, російських та частково німецьких макаренкознавців.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період від 20-х років до кінця ХХ ст.

Нижня хронологічна межа зумовлена появою перших макаренкознавчих праць, зокрема й англомовних (параграф у книзі американського професора
Л. Уїлсон (1928)).

Верхню хронологічну межу визначено з урахуванням того, що англомовне макаренкознавство досліджується як історико-педагогічне явище, починаючи з 20-х років, упродовж ХХ ст., що дає можливість представити його як складову світового історико-педагогічного процесу ХХ ст.

Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягає в тому, що:–

вперше розкрито генезу ідей щодо особи і спадщини А. Макаренка у США, Великій Британії, Канаді, Австралії впродовж ХХ ст. на основі зібраної та відкоментованої англомовної макаренкіани, що склало нове знання про світове макаренкознавство як педагогічний феномен ХХ ст.;–

виявлено і проаналізовано як складову англомовної макаренкіани розвідки вчених Фінляндії, Швеції, Данії, Бразилії, опубліковані англійською мовою, які вважаємо ознакою глобалізаційних процесів у педагогічній галузі;–

встановлено основні закономірності розвитку англомовного макаренкознавства як локального феномену світового педагогічного процесу, на основі чого визначено і теоретично обґрунтовано історичні етапи його розгортання, їх специфіку і взаємозв’язок;–

виокремлено і схарактеризовано такі дослідницькі підходи до вивчення спадщини А. Макаренка англомовними науковцями, як описово-рефлексивний, біографічний, компаративний;–

обґрунтовано ієрархію виховних цінностей педагога на основі аналізу англомовних інтерпретацій аксіологічного змісту його спадщини;–

розроблено загальнонаукові підходи до історико-педагогічного висвітлення педагогічної персоналії як складової культурної антропології, що ґрунтуються на типологізації англомовних інтерпретацій особи А. Макаренка.

Подальшого розвитку дістали:

? класифікаційний поділ сукупності англомовних розвідок, який здійснювався щодо інших об’єктів, зокрема макаренкознавчих праць німецьких учених;

? характеристика макаренкознавства як педагогічного явища світового рівня, що розвивалося з 20-х років упродовж ХХ ст.;

? характеристика суті і складових етичної концепції А. Макаренка у контексті етичних позицій англомовних авторів.

У процесі дослідження конкретизовано:

? суспільно-історичні та науково-педагогічні чинники, які зумовили звернення англомовних учених до ідей та досвіду українського педагога, що дало змогу розкрити цілі створення ними інтерпретаційних розвідок, які виокремлено у три групи: суспільно-політичні, науково-аналітичні, прагматично-прикладні;

? особливості наукового сприйняття англомовними дослідниками надбань А. Макаренка, які полягають в амбівалентності оцінних суджень, у редукції чи деідеологізації його спадщини, що зумовлено світоглядними пріоритетами авторів;

? основні терміни поняттєво-категорійного апарату (макаренкознавство, англомовне макаренкознавство, макаренкіана, інтерпретація, рефлексія, наукова біографія ).

У результаті історіографічного пошуку до наукового обігу введено маловідомі та невідомі джерела, нові ідеї, теоретичні підходи, вироблені англомовними науковцями в галузі макаренкознавства, а також нові факти щодо поширення спадщини А. Макаренка та її використання у світі.

Спираючись на синергетичний підхід до тлумачення розвитку педагогічної думки, згідно з яким генеза і еволюція педагогічних концепцій підпорядковується внутрішній логіці, яка не завжди відповідає суспільно-історичним чинникам,
а також враховуючи поліфонічність міжнародних освітньо-виховних процесів, вдалося встановити “невидиме” поле контекстуальних зв’язків і взаємовпливів вітчизняної виховної думки, об’єктизованої спадщиною А. Макаренка і частково – В. Сухомлинського, та світової педагогічної думки, репрезентованої англомовними країнами (США, Велика Британія, Канада, Австралія) і долученими до них Бразилією, Данією, Фінляндією, Швецією, Норвегією. Іншим теоретичним здобутком роботи є обґрунтування типологізації основних методологічних підходів англомовних науковців до аналізу й висвітлення педагогічної спадщини А. Макаренка, які спонукали до формулювання теоретичних узагальнень (розкриття суті і значення дескриптивних розвідок, окреслення і характеристика етапів створення науково-педагогічної біографії, класифікація біографічних студій в історії педагогіки, аналіз методів компаративного освоєння зарубіжного педагогічного досвіду), що можуть бути застосовані для дослідження педагогічних явищ та процесів і стосовно інших персоналій, і стосовно інших країн.

Теоретичне значення має узагальнення тенденцій щодо встановлення світоглядного і педагогічного підґрунтя виховної концепції А. Макаренка англомовними вченими, оскільки його розкриття розширює філософську контекстуальність ідей вітчизняного діяча, універсалізуючи їх.

Запропонована в дисертації конструкція дослідження історико-педагогічного феномену англомовного макаренкознавства також, на нашу думку, має теоретичне значення, оскільки може слугувати моделлю зіставно-порівняльного дослідження.

Практичне значення виконаної роботи полягає в тому, що здобуті в процесі дослідження дані, узагальнені і систематизовані в ньому положення, фактографічний матеріал можуть бути основою для підготовки нових праць, присвячених вивченню вітчизняної педагогічної спадщини у контексті світового освітньо-виховного процесу, в наукових розробках з філософії освіти, історії педагогіки, порівняльної педагогіки.

Науково-теоретичні результати й висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані для удосконалення і розширення змісту спецкурсів та спецсемінарів у педагогічних вишах, а також у процесі перепідготовки педагогічних кадрів навчальних закладів усіх типів і рівнів. Використання представлених у роботі матеріалів сприятиме оновленню змісту відповідних розділів підручників та посібників для вищих і середніх педагогічних навчальних закладів.

Практичне застосування знайшли наші посібники “Висвітлення та сприйняття спадщини А.С. Макаренка у США і Великобританії”, “Маловідомі джерела української педагогіки”, які використовуються в навчальному процесі Уманського педагогічного університету (довідка про впровадження № /03 від 4 лютого 2005 р.), Херсонського державного університету (довідка про впровадження № ?12/1113 від 21 березня 2005 р.) на семінарських заняттях з історії педагогіки та порівняльної педагогіки.

Особистий внесок здобувача у працях, написаних у співавторстві
(Л. Березівська, Л. Даниленко, І. Єрмаков, В. Зоц, М. Казакіна, М. Красовицький,
Л. Пироженко, Н. Побірченко, Р. Протасова, Т. Самоплавська, О. Сухомлинська), полягає в розробці теоретичних підходів до педагогічної біографістики, які було реалізовано у вступних статтях, присвячених спадщині А. Макаренка, Б. Грінченка, М. Драгоманова, С. Ананьїна, І. Огієнка, Г. Ващенка; у розкритті спектра спричинених творчим доробком А. Макаренка тлумачних ідей, які знайшли своє відображення у численних макаренкознавчих студіях учених світу.

Вірогідність та об’єктивність наукових результатів і висновків дослідження забезпечуються обраними методологічними і теоретичними позиціями з опорою на узгоджені з ними методи, які дали можливість досягти мети дослідження й виконати поставлені завдання, а також залученням ретроспективного системного аналізу широкої джерельної бази, науковою ідентифікацією друкованих джерел з результатами аналізу, безпосередньою участю здобувача в обговоренні проблем макаренкознавства з науковцями інших країн (Росія, Білорусь, Польща, Німеччина, Угорщина, США, Чехія) на міжнародних науково-практичних конференціях.

Апробація результатів дослідження. Основні результати наукового дослідження висвітлювалися у виступах на всеукраїнських та міжнародних конференціях, семінарах різних рівнів, а саме: Всесоюзній науково-практичній конференції “Педагогическое наследие А.С. Макаренко и современные проблемы воспитания молодежи” (Москва, 15–17 березня 1988); Республіканській науково-практичній конференції “Творча спадщина А.С. Макаренка і сучасна школа” (Суми, 3–4 березня 1988); Всесоюзній науково-практичній конференції “Ленинское наследие и проблемы современного образования” (Москва, квітень 1990); Республіканському науковому семінарі “Навчально-виховний процес у школі та шляхи його розвитку і вдосконалення” (Київ, квітень 1991); 4-х Всеукраїнських педагогічних читаннях “В. Сухомлинський і сучасність” (Вінниця, вересень 1997); Міжнародній науковій конференції “Антон Макаренко: конфронтація наприкінці століття” (Варшава, листопад 1997); Міжнародній науково-практичній конференції “Наследие А.С. Макаренко и проблемы реформирования современной системы образования” (Мінськ, 26–27 лютого 1998); Міжнародній науково-практичній конференції “Освіта і виховання у Польщі і Україні (ХІХ–ХХ ст.)” (Ніжин, травень 1998); Міжнародній науково-практичній конференції “А.С. Макаренко ? видатний педагог ХХ ст.” (Полтава, 12–14 березня 1998); Всеукраїнських педагогічних читаннях “Педагогіка В.Сухомлинського на зламі епох” (Харків, вересень 1998); Всеукраїнській науково-практичній конференції “До витоків становлення української педагогічної науки” (Умань, 23–24 жовтня 2002); Всеукраїнських педагогічних читаннях “В. Сухомлинський і сучасність” (Тернопіль, вересень 2002); Міжнародному семінарі “А.С. Макаренко и мировая педагогика” (Полтава, березень 2002), ІХ Міжнародній науково-практичній конференції “Християнські цінності в культурі та освіті” (Острог, 19–20 червня, 2003); Міжнародній науково-практичній конференції “Ідеї гуманізації у спадщині В. Короленка, А. Макаренка, В. Сухомлинського і сучасні проблеми виховання дітей” (Полтава, 5–8 травня, 2004); положення дисертації були оприлюднені також на 5 науково-практичних конференціях Інституту педагогіки АПН України (1990, 1992, 1997, 1999, 2001 рр.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлено у 44 наукових працях (з них 42 одноосібні), серед яких: 2 монографії, 2 посібники, 25 статей у наукових фахових виданнях, 8 наукових статей і 7 тез доповідей у збірниках матеріалів наукових конференцій.

Кандидатська дисертація на тему “Проблеми шкільної математичної освіти
у педагогічній спадщині О.М. Астряба” була захищена в 1985 році, її матеріали
у тексті докторської дисертації не використовувалися.

Структура дисертації. Характер та специфіка поставлених дослідницьких завдань зумовили обсяг і структуру дослідження. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг тексту – 441 с. (401 – обсяг основного тексту). У списку використаних джерел обсягом 40 с. подано 504 назви, з них 140 – англійською мовою.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, вибір теми дослідження й аргументовано його хронологічні межі; визначено об’єкт, предмет, мету і завдання роботи; сформульовано концепцію, охарактеризовано методологію й використані методи дослідження; подано джерельну базу дослідження, розкрито його наукову новизну, теоретичне й практичне значення; відображено апробацію результатів дослідження.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади дослідження” проаналізовано поняттєво-термінологічний апарат дисертації, структуру і зміст педагогічного феномену ХХ ст. ? міжнародного макаренкознавства, схарактеризовано його провідні течії, здійснено аналіз історіографії проблеми.

У дисертації вживаються поняття і терміни, які мають авторське тлумачення, а саме:

Макаренкознавство (світове або міжнародне) – 1) наукова галузь, що історично склалася в світі впродовж ХХ ст. і комплексно вивчає спадщину
А. Макаренка; 2) явище світового історико-педагогічного процесу ХХ ст.

Англомовне макаренкознавство – частина міжнародного макаренкознавства, яку становлять дослідження науковців США, Великої Британії, Австралії, Канади та публікації, що вийшли англійською мовою;

Макаренкіана – сукупність джерел, присвячених опису, аналізу і поширенню ідей та досвіду А. Макаренка.

Інтерпретація як осмислення тексту в дусі традицій герменевтики вживається в дисертації у синонімічному ряді понять “тлумачення”, “трактування”, “наукове пояснення”, “розкриття” і не має негативно-критичного змістового наповнення.

У розділі розкрито методологічні засади дисертаційної роботи. Обґрунтовано сутність концепції дослідження, яка визначає логіку наукового пошуку, що розгортається на трьох рівнях: онтологічному, гносеологічному, аксіологічному. Особливу увагу приділено тлумаченню теоретико-методологічних положень, що є основою сучасного інтерпретаційного дослідження, спрямованого на вивчення зарубіжної суспільно-педагогічної думки, а саме: осмислення всесвітнього історико-педагогічного процесу в руслі цивілізаційного підходу та синергетичного світорозуміння, обрання герменевтики провідним методом і однією з філософських підвалин дослідження, розгляд явища макаренкознавчих інтерпретаційних досліджень як прояву діалогу педагогічних культур.

Вивчення вітчизняних і зарубіжних праць, присвячених життєдіяльності та педагогічним поглядам А. Макаренка, дало змогу виокремлювати групи макаренкознавчих досліджень за різними ознаками.

Так, важливого гносеологічного значення у процесі осмислення праць педагога набуває ознака рідномовності, за якою інтерпретаційні розвідки поділяються на вітчизняні і зарубіжні. За ідейно-теоретичною спрямованістю, специфікою підходів до висвітлення його досвіду розрізняємо макаренкознавство радянського і пострадянського періоду. За відмінностями світоглядних позицій дослідників (та з урахуванням мовно-країнознавчих ознак) виділено: радянське, пострадянське російське і пострадянське українське макаренкознавство, макаренкознавство країн колишнього соціалістичного табору, німецьке макаренкознавство, західноєвропейське (без Великої Британії), англомовне і далекосхідне макаренкознавство. У роботі подано короткі характеристики провідних відгалужень міжнародного макаренкознавства.

Основою аналізу джерел з теми дослідження стало розкриття поширення в англомовному світі літературно-педагогічних праць А.Макаренка, надрукованих англійською мовою, та загальна характеристика англомовної макаренкіани за період з кінця 20-х років до кінця ХХ ст. Результатом історіографічного аналізу стало виокремлення та обґрунтування у процесі розгортання англомовного макаренкознавства його окремих етапів, кожний з яких мав свої особливості щодо спрямування тематики досліджень та їх масштабності з урахуванням соціально-політичних чинників.

Зіставлення проблематики численних радянських макаренкознавчих досліджень з проблематикою зарубіжного макаренкознавства дає підстави стверджувати, що переважний інтерес учених СРСР пов’язувався з аналізом розробленої А. Макаренком методики виховання для її використання у практиці навчально-виховних закладів та доповнення педагогічної науки його теорією виховного колективу, положеннями про дисципліну тощо. На противагу такому підходу західні дослідники зосереджувалися на вивченні й інтерпретації біографії педагога, філософсько-соціологічних і етико-психологічних основ його творчості, на аналізі внеску А. Макаренка в теорію виховання та встановленні контекстуальності його доробку зі світовими педагогічними феноменами. Порівняльний аналіз напрацювань представників різних течій зарубіжного макаренкознавства засвідчує, що англомовні науковці досліджували ідейно-філософські засади спадщини А. Макаренка, її етико-моральну складову, а найглибше – теорію колективного виховання, тоді як, наприклад, західнонімецькі макаренкознавці зосереджували свої наукові пошуки у сфері біографічних, текстологічних досліджень, певною мірою залишаючи поза увагою суто педагогічний аспект спадщини.

Здійснений у дисертації аналіз англомовної історіографії з означеної проблеми мав на меті окреслити коло авторів та розкрити сутність їхніх напрацювань, починаючи з 20-х років і до кінця ХХ ст. До джерел, що аналізувалися, увійшли праці і вітчизняних дослідників, і зарубіжних.

Встановлення ієрархії наукових пріоритетів англомовних макаренкознавців зумовило структуру дисертаційного дослідження, де виокремлюються питання визначення вченими із США, Великої Британії, Канади, Австралії філософсько-педагогічних основ спадщини А. Макаренка, оцінка англомовними науковцями макаренківської теорії виховного колективу і його етико-виховних ідей.

У контексті визначених напрямів англомовної макаренкіани були з’ясовані цілі звертання дослідників із зазначених країн до спадщини вітчизняного педагога. Оскільки період розвитку макаренкознавства в цих країнах практично збігається
(за винятком останніх десяти років ХХ ст.) у часі з роками існування СРСР, то провідною метою більшості англомовних авторів, як показало дослідження, було розширення і збагачення знань про систему виховання, яка узагальнено називалася “радянське виховання”. Одним із шляхів досягнення цього вважалося вивчення теоретико-практичного досвіду діячів, праці й наукові розвідки яких значною мірою впливали на розвиток педагогіки в СРСР. У цьому сенсі особа А.Макаренка визнається англомовними вченими знаковою (Ф. Лоуренс, Р. Коен, У. Фрейзер, Дж. Боуен, Ф. Лілдж, Р.-М. Едвардз, Б. Бейкер). Ще однією метою вивчення досвіду А.Макаренка є прагнення науковців установити його цінність і практичну придатність для демократичного суспільства (Б. Каскі, К. Юул, К. Мурто, С. Мерфі, У. Бронфенбреннер). Цій глобальній меті підпорядковується така локальна, як здійснення компаративного аналізу досвіду А.Макаренка й успішних педагогічних експериментів у США, Великій Британії