Академія медичних наук України

інститут фармакології та токсикології

Дичаковська Оксана Василівна |

УДК 613.83+615.212.7+616.89-008

дослідження ролі статевих гормонів

у развитку морфінового абстинентного синдрому

14.03.05 – фармакологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ - 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті фармакології та токсикології АМН України

Науковий керівник: | Громов Леонід Олександрович, заслужений діяч науки та техніки України, доктор медичних наук, професор, завідувач відділу нейрофармакології Інституту фармакології та токсикології АМН України.

Офіційні опоненти: | Кокшарьова Наталія Володимирівна, доктор біологі чни біологічних наук, завідувач відділу

нейротоксикології Інституту екогігієни і токсиколоії Л.І. Медведя Л.І.Медведя МОЗ України

Резников Олександр Григорович, член-кореспондент НАН і АМН України, доктор медичних наук, професор, завідувач відділу ендокринології репродукції та адаптації Інституту ендокринології та обміну речовин ім.Комісаренко В.П. АМН України.

Провідна установа | Національний медичний університет

ім.О.О. Богомольця, кафедра фармакології.

Захист відбудеться “16”березня 2005 р. о 13-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.550.01 при Інституті фармакології та токсикології АМН України за адресою: 03057, м.Київ, вул. Ежена Потьє, 14.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту фармакології та токсикології АМН України за адресою: 03057, м.Київ, вул. Ежена Потьє, 14.

Автореферат розісланий “9” лютого 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

Д 26.550.01

кандидат біологічних наук |

І.В.Данова

Загальна характеристика роботи

Актуальність проблеми. Провідною корисною медичною дією морфіну є його виражений аналгетичний ефект. Разом з тим, при повторних введеннях морфіну з медичною та немедичною метою можливий розвиток залежності від наркотика.

Динаміка наркоманії носить стадійний характер і розпочинається з формування психічної залежності, яка за умов продовження введення наркотика перетворюється на фізичну залежність. Припинення введення наркотичної речовини на цьому тлі або введення антагоністів опіатних рецепторів спричиняє виникнення абстинентного синдрома. Абстинентний синдром - це комплекс тяжких психоемоційних та сомато-вегетативних симптомів, які зникають при введенні чергової дози наркотика. Це зумовлює непереборний потяг до повторних введень наркотичних речовин.

Слід зазначити, що перша згадка про використання морфіноподібних речовин датується XIV в. до н.е. Таким чином, люди вживають цю групу сполук вже протягом 36 віків, однак далеко не всі стали наркоманами.

Відомо, що лише 30% людей, які приймали морфін з медичною або немедичною метою, стають наркоманами. Тому виникає цілком обгрунтоване припущення відносно існування певних преморбідних біологічних передумов для формування наркотичної залежності.

Незважаючи на те, що відома хімічна формула етіологічного фактора наркоманії – морфіну, відкрито фармакологічну мішень його дії – опіатний рецептор (C. Pert, S.H. Snydes, 1973; E.J. Simon et al., 1973; L. Terenius, 1973), виділені ендогенні опіоїдні сполуки – енкефаліни і ендорфіни (J. Hughes et al., 1975; B.M. Cox et al., 1976), докладно описано клініку наркоманії (И.Н. Пятницкая, 1984), до цього часу відсутні ефективні методи її лікування. Це пов’язано з відсутністю загальноприйнятої теорії патогенезу наркоманії.

Відомо лише, що під впливом наркотика виникає позитивний емоційний стан, а також те, що у головному мозку тварин і людини існують центри задоволення, відкриті J. Olds (J. Olds, Р. Milner, 1954). Однак невідомо, яким чином досягається позитивний емоційний стан під дією наркотика.

Основою емоційних реакцій є природжені біологічні мотивації (П.К.Анохин, 1968). До основних з них належать: харчова, спраги, оборонна, статева мотивації (К.В.Судаков, 1971). Найбільш різноманітною та яскраво забарвленою є статева мотивація. Це і стало робочою гіпотезою, що розробляється у відділі нейрофармакології Інституту фармакології та токсикології АМН України. Її суть полягає у тому, що наркоманія – це свого роду мозкова “мастурбація”, забарвлена і підсилена сомато-вегетативним відчуттям переживання оргазменної насолоди. (Л.О.Громов, 2000).

Центральні ланки нервово-гуморальних механізмів рефлекторних актів лібідо, ерекції, оргазму знаходяться під впливом статевих гормонів . Саме тому вивчення ролі статевих гормонів у патогенезі наркоманії вважали виправданим.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у руслі науково-дослідної тематики відділу нейрофармакології Інституту фармакології та токсикології АМН України, теми АМН України № 6 (шифр АМН 06.99) “Вивчення ролі статевих гормонів та змін чутливості еякуляторних органів до опіатів у механізмі розвитку наркоманії” (1999-2002 рр., № держреєстрації 0199U000622).

Мета та завдання дослідження. Метою даної роботи було вивчення впливу гіпер- і гіпофункції статевих залоз на темп розвитку та вираженість морфінового абстинентного синдрому і розробка на цій основі патогенетичної фармакотерапії наркоманії.

Для досягнення поставленої мети вирішували такі завдання роботи:

1. Визначення впливу підвищення рівня статевих гормонів на темп розвитку і вираженість

абстинентного синдрому.

2. Моделювання зниження рівня статевих гормонів на розвиток абстинентного синдрому.

3. Дослідження впливу підвищення та зниження дії статевих гормонів на розвиток толерант-

ності до аналгетичної дії морфіну.

4. Визначення рівня тестостерону в плазмі крові при гострій дії морфіну та абстинентному

синдромі, а також під впливом антагоніста опіатних рецепторів – налоксону.

5. Аналіз статевих розбіжностей у розвитку наркозалежності.

Об’єкт дослідження – патогенез морфінової залежності та її фармакотерапія.

Предмет дослідження – значення статевих гормонів у інтенсивності формування залежності від морфіну та тяжкості перебігу абстинентного синдрому.

Методи дослідження - для вирішення поставлених завдань використовували фармакологічні методи формування залежності від морфіну та провокації у залежних від наркотика тварин абстинентного синдрому; методи оцінки знеболювального ефекту морфіну, зміни функціонального стану статевих залоз (гіпо- та гіперфункція) і реалізації біологічного ефекту статевих гормонів (блокада рецепторів тестостерону, інгибіція ферментів метаболізму тестостерону); методи оцінки тяжкості перебігу абстинентного синдрому; хірургічні і хімічні методи відтворення гіпофункції статевих гормонів; імуноферментний метод визначення рівня тестостерону в плазмі крові піддослідних тварин; статистичні методи оцінки значущості виявлених розбіжностей.

Наукова новизна отриманих результатів. Вперше з використанням різних методичних підходів експериментально доведено безпосереднє залучення статевих гормонів до патогенезу опійної наркоманії. Це положення підтверджено даними дослідів з вивчення впливу гіпо- та гіперфункції гормонів статевих залоз на перебіг абстинентного синдрому, розвиток залежності від морфіну, у тому числі й толерантності до його аналгетичної дії, як експериментального еквіваленту фізичної залежності.

Вперше виявлено позитивний вплив зменшення рівня тестостерону (шляхом застосування хімічної, хірургічної або фармакологічної кастрації) на швидкість формування залежності від морфіну та перебіг спровокованого абстинентного синдрому. Вперше показано здатність блокаторів рецепторів тестостерону полегшувати перебіг морфінового абстинентного синдрому та виявлено статеві розбіжності у ефектах цих препаратів.

Виявлено здатність тестостерону посилювати клінічні прояви абстиненції та прискорювати формування толерантності до аналгетичної дії морфіну. Такий негативний вплив спостерігається й при введенні тваринам прекурсора тестостерону – прогестерону, але не дигідротестостерону, а також фінастериду, що є інгібітором 5альфа-редуктази (фермент перетворення тестостерону в дигідротестостерон).

Практичне значення отриманих результатов. Отримані результати дозволяють рекомендувати використання фармакологічних блокаторів рецепторів тестостерону за новим призначенням, а саме з метою блокування опійного абстинентного синдрому з урахуванням статі пацієнтів - флутамід і ципротерон для чоловіків, бікалутамід для жінок. Отримано 3 патенти на новий спосіб лікування опійної наркоманії з використанням селективних конкурентних антагоністів чоловічих статевих гормонів. Крім того, результати проведених дослідів дають можливість вважати, що преморбідно підвищенний рівень тестостерону у крові можна розглядати як прогностичну ознаку групи ризику осіб схильних до розвитку наркоманії при вживанні морфіну (героїну).

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно визначена мета та задачі дослідження, обрані методичні підходи дослідження, здійснено патентно-інформаційний пошук, у тому числі з використанням пошукових серверів Yandex, Rambler, Aport, а також медичної бази Medline мережі Internet, проведено аналіз даних літератури, експериментальні дослідженя, статистична обробка та аналіз отриманих результатів. Формування залежності від морфіну здійснювали за участю к.м.н. В.Я. Пішеля.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень доповідали та обговорювали на засіданнях: конференції молодих вчених Інституту фармакології та токсикології АМН України “Актуальні проблеми фармакології та токсикології” (м. Київ, 7-8 грудня 2000 р.), Регіонального конгресу міжнародного товариства психонейроендокринологів (м. Санкт-Петербург, Російська Федерація, 2-5 червня 2001 р.), ІІ національного з’їзду фармакологів України “Фармакологія 2001 – крок у майбутнє” (м. Дніпропетровск, 1-4 жовтня 2001 р.), І з’їзду токсикологів України (м. Київ, 11-13 жовтня 2001 р.).

Публікації. За темою дисертаційної роботи опубліковано 8 робіт, серед них 3 у акредитованих ВАК України наукових виданнях, 1 у зарубіжному журналі та 4 тези доповідей на наукових форумах.

Обсяг та структура дисертації. Дисертація викладена на 134 сторінках машинописного тексту і складається з вступу, огляду літератури, опису матеріалу та методів досліджень, 3 розділів власних досліджень, обговорення та аналізу отриманих результатів, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних джерел. Робота ілюстрована 34 таблицями, 12 рисунками. Перелік використаних джерел включає 211 посилань, з них 58 вітчизняних і 153 іноземних.

Основний зміст роботи

Матеріали та методи дослідження. Досліди проведено на 1115 білих нелійнійних щурах обох статей розведення Інституту фармакології та токсикології АМН України. Тварин утримували на стандартному водно-харчовому раціоні при вільному доступі до води та їжі. З метою проведення біохімічних досліджень щурів декапітували, евтаназія інших тварин здійснювалась передозуванням ефірного наркозу (Ю.М.Кожем’якін та співавт., 2002), згідно вимогам етичної комісії інституту, щодо досліджень на експериментальних тваринах.

Залежність від морфіну гідрохлориду формували шляхом щоденних дворазових (з інтервалом у 8 годин) внутрішньоочеревинних (в/о) ін’єкцій наркотика у зростаючих дозах з 5 до 65 мг/кг маси тіла протягом 13 діб (С.К.Судаков та співавт., 1994). Абстинентний синдром у залежних від морфіну тварин викликали в/о введенням антагоніста опіатних рецепторів налоксону в дозі 1 мг/кг за 30 хв до спостереження. Тяжкість абстиненції оцінювали за 11 клінічними проявами абстиненції шляхом візуального спостереження протягом 3 хв і виражали індексом абстиненції у балах (С.К.Судаков та співавт., 1994).

Аналгетичну дію морфіну оцінювали за методом імерсії хвоста (K. Ramabadran, M. Bansinath, 1990), при якому визначали латентний період реагування тварини на занурення хвоста у гарячу воду (50 ± 0,2 °С) на глибину 3 см. При цьому морфін вводили в/о щоденно одноразово у дозі 9 мг/кг протягом 11 діб, що призводило до виникнення толерантності до його аналгетичної дії.

З метою з’ясування ролі статевих гормонів у патогенезі опійної наркоманії відтворювали гіпо- та гіперфункцію статевих залоз. Гіперфункцію моделювали шляхом введення тестостерону, дигідротестостерону (ДГТ), прогестерону (який є попередником одночасно і тестостерону і естрадіолу), дигітолу (ДГТ та естрадіол у співвідношенні 1:1), а також інгібіторів ферментів біотрансформації тестостерону - ароматази ( аримідекс) та 5альфа-редуктази (фінастерид). Гіпофункцію статевих залоз у тварин моделювали з використанням трьох методичних підходів: хірургічної, хімічної та фармакологічної кастрації. За допомогою хірургічної операції у нестатевозрілих (5-6 тижнів) самців видаляли яєчки (кастрація), у самиць – матку з придатками (гістероектомія). Досліди на цих тваринах проводили через 2,5 місяця після кастрації. Хімічну кастрацію самців щурів здійснювали шляхом в/о введення сульфату кадмію у дозі 2,5 мг/кг. Фармакологічну кастрацію відтворювали введенням блокаторів рецепторів тестостерону флутаміду, бікалутаміду та ципротерону ацетату. Дози та режими введення препаратів та сполук наведено при викладенні результатів.

Зміну статевої диференціації головного мозку самиць відтворювали підшкірним введенням тестостерону в дозі 1 мг/тварину на 5 добу після народження ( О.Г.Резников, 1982; А.Т. Резников, С.В. Варга, 1988).

Рівень тестостерону у крові тварин при дії морфіну, налоксону та за умов розвитку абстинентного синдрому визначали за допомогою імуноферментного аналізу з використанням стандартного набору реактивів “СтероидИФА-тестостерон” (Росія).

Отримані результати піддавали статистичній обробці загальноприйнятими методами варіаційної статистики (О.П.Минцер и др.,1991). Достовірність розбіжностей між досліджуваними показниками оцінювали за критерієм Ст’юдента t. Різницю між показниками вважали статистично значущою при р<0,05.

Вплив підвищення рівня статевих гормонів на морфіновий абстинентний синдром. Запропонована гіпотеза патогенеза наркоманії полягає у тому, що наркотична ейфорія за своєю суттю є переживанням відчуття оргазменної насолоди. Статеві гормони відносять до ключового механізму регуляції лібідо, ерекції, еякуляції, оргазму. Тому вважали за необхідне дослідити, яким чином формування залежності до наркотика змінюється за умов різного гормонального стану піддослідних тварин.

З метою відтворення стану гіперфункції статевих залоз тваринам обох статей внутрішньом’язово (в/м) вводили чоловічий статевий гормон тестостерон (1 мг/кг самцям, 0,1 мг/кг самицям). Режим введення гормону: а) протягом 5 діб, що передували морфінізації тварин; індекс абстиненції визначали на 10 та 14 добу морфінової дії; б) одноразово за 2 год до налоксону на 10 та 14 добу морфінізації.

Проведені дослідження показали, що одноразове введення тестостерону супроводжується погіршенням стану тварин з абстиненцією. Так, на 10 добу спостерігали зростання індексу абстиненції у самців на 83,5%; у самиць – у 2 рази (табл. 1). При одноразовому введенні тестостерону на 14 добу у самців індекс абстиненції статистично не відрізнявся від аналогічного показника тварин контрольної групи ( хоча і має місце тенденція до його підвищення), що можна пояснити досягненням максимального (приблизно 40 балів) значення індекса абстиненції в обох групах. У самиць, у ті ж терміни, спостерігали зростання індекса абстиненції на 40,9% (табл. 1).

Таблиця 1

Вплив одноразового введення тестостерону за 2 год до налоксону на

індекс абстиненції у залежних від морфіну тварин

Експериментальні групи тварин | Індекс абстиненції, бали (М±m)

Стать | Умови досліду | 10-ий день наркотизації | 14-ий день наркотизації

Самці | Морфін згідно схеми наркотизації

(контроль) | 21,8 ± 4,7

(n = 10) | 32,5 ± 4,1

(n = 10)

Самці | Морфін + тестостерон, 1 мг/кг

(дослід) | 40,0 ± 4,6*

(n = 10) | 39,2 ± 5,0

(n = 10)

Самиці | Морфін згідно схеми наркотизації

(контроль) | 18,2 ± 1,9

(n = 9) | 27,4 ± 2,6

(n = 9)

Самиці | Морфін + тестостерон, 0,1 мг/кг

(дослід) | 36,8 ± 3,4*

(n = 10) | 38,6 ± 3,1*

(n = 10)

Примітки:

1. n – кількість тварин у групі.

2. *- достовірні розбіжності по відношенню до контролю.

Гіперфункція статевих гормонів, спричинена в/м введенням самцям та самицям дигітолу

( дигідротестостерон + естрадіол у дозі 0,15 мл/тварину) за 2 год до налоксону або разом з морфіном протягом всього терміну наркотизації не впливають на перебіг абстиненції. Введення прогестерону (0,5 мг/тварину, в/м) за 2 год до налоксону на 10 та 14 добу морфінізації та протягом 5 діб до введення морфіну не змінювало тяжкість абстинентного синдрому. Однак при одночасному введенні гормону протягом всього терміну наркотизації на 14 добу спостерігали значне зростання індекса абстиненції : у самців – у 1,9 рази (16,4 2,4 бали проти 8,7 1,3 балів,

р<0,05), у самиць – на 82,5% (20,8 3,6 бали проти 11,4 1,8 балів, р<0,05).

Для підвищення ендогенного рівня тестостерону застосовували також інгібітори ферментів деградації цього гормона. З метою пригнічення активності ароматази вводили анастрозол (аримідекс) у дозі 5 мг/кг в/о одночасно з морфіном протягом всього терміну наркотизації. Встановлено, що під впливом цього препарату індекс абстиненції у залежних від морфіну самців зростає у 1,9 рази (16,9 3,2 бали проти 8,7 1,3 балів, р<0,05). Підвищення на рівні тенденції індекса абстиненції (на 53,5%) виявлено у самиць (17,5 2,5 бали проти 11,4 1,8 балів, р>0,05).

Інший шлях метаболізму тестостерону полягає у перетворенні молекули цього гормона у дигідротестостерон. Ця реакція каталізується ферментом 5альфа-редуктазою. З метою пригнічення активності цього ферменту використовували фінастерид (0,2 мг/тварину, в/о, за 2 год до налоксону або одночасно з морфіном протягом всього терміну наркотизації). З’ясувалось, що введення фінастериду залежним від морфіну щурам не призводило до змін у тяжкості абстиненції незалежно від статі тварин. Сам дигідротестостерон також не впливав на індекс абстиненції у морфінозалежних тварин.

У зв’язку з цим можна припустити, що основний шлях метаболізму тестостерону проходить за ароматазним шляхом. Саме тому блокада активності 5альфа-редуктази не спричиняє такого суттєвого підвищення рівня тестостерону, на відміну від випадку пригнічення активності ароматази.

Вплив зниження рівня статевих гормонів на морфіновий абстинентний синдром. Зважаючи на те, що підвищений рівень тестостерону сприяє розвитку наркотичної залежності, було виправданим проведення вивчення впливу моделювання гіпофункції статевих залоз на перебіг абстинентного синдрому та швидкість формування залежності від морфіну.

Результати проведених досліджень свідчать про те, що хірургічна кастрація самців та гістероектомія самиць призводить до зниження індекса абстиненції у залежних від морфіну тварин. Однак видалення статевих залоз у самців та самок вплинуло на формування наркотичної залежності з різною інтенсивністю. Зокрема, у кастрованих самців індекс абстиненції протягом всього терміну наркотизації знаходився на рівні ранніх строків наркозалежності інтактних тварин (14,4 1,2 бали на 5 добу; 16,1 2,4 бали на 10 добу та 16,7 2,4 бали на 14 добу морфінізації), тоді як у несправжньо оперованих тварин спостерігали зростання цього показника (з 17,3 4,3 бали на 5 добу до 31,9 4,3 балів на 14 добу). Тому на 14 добу морфінізації індекс абстиненції у кастрованих самців був у 1,9 рази нижчий (табл. 2).

Таблиця 2

Вплив хірургічної та хімічної кастрації на індекс абстиненції у залежних від морфіну тварин

Експериментальні групи тварин | Кількість тварин у групі | Індекс абстиненції, бали (М ± m)

Стать | Умови досліду

Самці | Несправжньо оперовані тварини

морфін

(контроль) | 10 | 31,9 ± 4,3

Самці | Хірургічна кастрація морфін

(дослід) | 12 | 16,7 ± 2,4*

Самиці | Несправжньо оперовані тварини

морфін

(контроль) | 6 | 33,3 ± 1,9

Самиці | Оваріектомія морфін

(дослід) | 7 | 23,5 ± 3,0*

Самці | Інтактні тварини морфін

(контроль) | 10 | 34,5 ± 3,9

Самці | Хімічна кастрація (сульфат кадмію) морфін

(дослід) | 10 | 17,5 ± 3,1*

Примітка: *- достовірні розбіжності по відношенню до контролю.

У самиць різницю в тяжкості абстиненції спостерігали на 10 добу (зниження індекса на 29,4%, p<0,05, див. табл. 2), тоді як на 5 та 14 доби морфінізації цей показник в обох групах був однаковим.

Наведені статеві розбіжності можливо пов’язані з тим, що у самців тестостерон в основному синтезується в яєчках, тому їх видалення спричиняє виражену гіпотестостеронемію. Продукція андрогенів (переважно андробендіону та ДЕА) у самиць відбувається, головним чином, в наднирникових залозах та яєчниках. Тому видалення яєчників за умов інтактних наднирникових залоз не супроводжується такою вираженою гіпотестостеронемією, як це відбувається у кастрованих самців і, можливо, компенсується на 14 добу наднирковими залозами.

Хімічну кастрацію самців відтворювали в/о введенням сульфату кадмію у дозі 2,5 мг/кг одноразового за 5 діб до початку наркотизації. Морфологічне дослідження сім’яників, яке було проведено наприкінці досліду, показало, що ця доза сульфату кадмію зумовлювала зниження маси статевих залоз без тотальної деструкції залозистої тканини.

Введення тваринам сульфату кадмію приводило до зниження індекса абстиненції у 1,7 рази (22,9 2,6 бали проти 39,9 4,4 балів, р<0,05) на 10 добу та у 2 рази на 14 добу (див. табл. 2). Ці дані свідчать про те, що попереднє введення сульфату кадмію не лише зменшує клінічні ознаки абстинентного синдрому, але й уповільнює темп развитку наркозалежності.

Оскільки хірургічна кастрація, а також введення сульфату кадмію (хімічна кастрція) позитивно вплинули на перебіг абстинентного синдрому було проведено серію дослідів з вивченням впливу оборотних блокаторів рецепторів тестостерону ( фармакологічна кастрація) на індекс абстиненції у морфінзалежних щурів.

Оборотний нестероїдний блокатор рецепторів тестостерону флутамід ( нифтолід) вводили в/о у дозі 25 мг/кг одноразово за 2 год до налоксону на 14 добу наркотизації або щоденно дворазово (з інтервалом у 8 год) одночасно з морфіном протягом всього періоду наркотизації. При цьому було встановлено, що у самців флутамід знижує індекс абстиненції на 34,5% (19,7 2,7 бали проти 30,3 3,6 балів, р<0,05) за умов багаторазового введення і на 25,2% на рівні тенденції (21,1 1,7 бали проти 28,2 3,2 балів, р>0,05) при одноразовому застосуванні.

На відміну від цього, у самиць флутамід зменшує індекс абстиненції лише на рівні тенденції (на 22,9%, 27,9 3,2 бали проти 36,2 3,7 балів, р>0,05) навіть при багаторазовому введенні препарату. Ці дані дозволяють дійти висновку, що флутамід як засіб лікування абстинентного синдрому більш ефективний у самців, ніж у самиць.

Препарат бікалутамід (касодекс) також відноситься до групи оборотних нестероїдних блокаторів рецепторів тестостерону. Цей препарат вводили тваринам в/о у дозі 10 мг/кг одноразово за 2 год до налоксону . У самців бікалутамід не змінює індекс абстиненції (23,2 2,2 бали проти 28,2 3,2 балів, р>0,05). У самиць цей препарат на відміну від самців знижує індекс абстиненції у 3 рази (12,0 2,1 бали проти 36,2 3,7 балів, р<0,05).

Вважається, що обидва препарати, і флутамід і бікалутамід мають однаковий механізм антиандрогенної дії. Тому виникають труднощі з поясненням виявлених статевих розбіжностей в ефективності усунення абстинентного синдрома.

Стероїдний препарат ципротерону ацетат (андрокур) здійснює антиандрогенний вплив двома шляхами. Цей препарат є оборотним блокатором рецепторів тестостерону і пригнічує вивільнення гіпоталамо-гіпофізарного лютенізуючого гормону, який індукує виділення тестостерону з тканин, що його синтезують. Тваринам ципротерон вводили в/о у дозі 30 мг/кг одночасно з морфіном протягом всього терміну наркотизації.

Результати проведених досліджень показали, що ципротерон ефективно усуває абстинентний синдром у самців (на 35,5%, 10,2 1,5 бали проти 15,8 2,1 балів, р<0,05) і не змінює індекс абстиненції у самиць. Таким чином, і в цьому випадку виявлено статеві розбіжності в дії антиандрогенів на перебіг абстиненції.

Блокатор вивільнення лютенізуючого гормону гозерелін (золадекс) вводили самцям в/о в дозі 0,5 мг/кг двічі за період досліду (враховуючи тривалий період напіввиведення препарату): в перший день наркотизації та за 2 год до налоксону. При введенні гозереліну спостерігається зменшення індекса абстиненції на 30,5% (19,6 1,5 бали проти 28,2 3,2 балів, р<0,05).

Отримані результати свідчать на користь зниження вираженості наркотичної залежності за умов фармакологічної блокади рецепторів тестостерону, а також пригнічення вивільнення гормону із тканин, що його синтезують. При цьому в ефекті антиандрогенів встановлено статеву залежність: флутамід і ципротерон усувають абстиненцію у самців, бікалутамід – у самиць.

Вплив збільшення та зменшення дії статевих гормонів на розвиток толерантності. Відомо, що тривале введення наркотиків опійної групи супроводжується не лише виникненням фізичної залежності, але й розвитком толерантності до їх фармакологічної дії . Для підтвердження описаних раніше результатів з вивчення ролі статевих гормонів у розвитку наркотичної залежності та перебігу абстинентного синдрому було проведено дослідження впливу гіпер- та гіпофункції статевих залоз на розвиток толерантності до аналгетичної дії морфіну як об’єктивного критерія наркотичної залежності. Тваринам щоденно за 1 год до ін’єкції морфіну (9 мг/кг) вводили тестостерон (в/м в дозах 1 мг/кг самцям та 0,1 мг/кг самицям), або флутамід – самцям в дозі 25 мг/кг в/о, бікалутамід – самицям у дозі 10 мг/кг в/о, тобто були випробувані ті ж самі дози препарату, які застосовувались при вивченні їх впливу на перебіг абстинентного синдрому.

Отримані результати свідчать про те, що тестостерон прискорює розвиток толерантності до аналгетичної дії морфіну аж до реверсії знаку, тобто появи гіпералгезії. На протилежність цьому флутамід у самців (рис.1) і бікалутамід у самиць (рис.2) уповільнюють цей процес. Хірургічна кастрація також запобігає формуванню толерантності до аналгетичної дії морфіну. Приймаючи до уваги той факт, що розвиток толерантності до наркотичних засобів є однією з передумов їх наркогенного потенціалу, можна дійти висновку, що отримані дані підтверджують тезу участі тестостерону у патогенезі наркозалежності.

Зміна статевої диференціації мозку самиць за чоловічим типом. Оскільки тестостерон посилює тяжкість абстинентного синдрому і сприяє більш швидкому формуванню наркотичної залежності (як за індексом абстиненції, так і за розвитком толерантності), вважали за необхідне з’ясування участі рецепторів тестостерону, локалізованих у головному мозку тварин, в реалізації такого ефекту чоловічого статевого гормону. З цією метою здійснювали зміну статевої диференціації мозку самиць за чоловічим типом. Самицям у ранньому постнатальному періоді (5 діб після народження) підшкірно вводили чоловічий статевий гормон тестостерон в дозі 1 мг/тварину.

Рис.1 Вплив флутаміду на розвиток толерантності до аналгетичної дії морфіну у самців.

Примітки:

1. 1 доба - % аналгезії після першого введення морфіну (9 мг/кг) по відношенню до вихідних показників.

2. 2-11 доба - % аналгезії після щоденного введення морфіну (9 мг/кг) та морфіну (9 мг/кг) + флутаміду (25 мг/кг) по відношенню до вихідних даних.

3. *- достовірні розбіжності при дії морфіну та морфіну + флутаміду.

Рис.2 Вплив бікалутаміду на розвиток толерантності до аналгетичної дії морфіну у самиць.

Примітки:

1. 1 доба - % аналгезії після першого введення морфіну (9 мг/кг) по відношенню до вихідних показників.

2. 2-11 доба - % аналгезії після щоденного введення морфіну (9 мг/кг) та морфіну (9 мг/кг) + бікалутаміду (10 мг/кг) по відношенню до вихідних даних.

3. *- достовірні розбіжності при дії морфіну та морфіну + флутаміду.

У статевозрілому віці (через 2,5 місяці після наведеної маніпуляції) проводили наркотизацію цих самиць і на 14 добу визначали індекс абстиненції. Результати свідчать про те, що у тварин дослідної групи зі зміненою статевою диференціацією головного мозку індекс абстиненції не відрізняється від показника тварин контрольної групи, яким замість тестостерону на 5 добу життя вводили фізіологічний розчин (25,6 3,4 бали проти 23,3 3,8 балів, р>0,05). В наступній серії дослідів визначали вплив тестостерону на індекс абстиненції у залежних від морфіну самиць контрольної групи та у самиць зі зміненою статевою диференціацією головного мозку. При цьому тестостерон вводили в/о в дозі 1 мг/кг на 1, 5, 10 та 14 добу наркотизації. Індекс абстиненції визначали через 1 год після введення налоксону та через 2 год після останнього введення тестостерону (14 доба морфінізації).

Отримані результати свідчать про те, що за таких умов проведення досліду тестостерон зумовлює тенденцію до зниження індекса абстиненції на 25,4% у самиць контрольної групи (17,5 3,1 бали проти 23,3 3,8 балів, р>0,05) та достовірне зменшення клінічних проявів абстиненції на 45,7% у самиць зі зміненою статевою диференціацією головного мозку (13,9 2,8 бали проти 25,6 3,4 балів, р<0,05).

Отримані дані були дещо несподіваними, оскільки при введенні тестостерону залежним від морфіну самицям (без зміни статевої диференціації) в дозі 0,1 мг/кг спостерігали збільшення індекса абстинеції, а також прискорення формування толерантності до аналгетичної дії морфіну.

При зміні статевої диференціації мозку самок їхні тестостеронпродукуючі органи не змінюються по чоловічому типу. Тому можна припустити, що доза тестостерону 1 мг/кг для таких самиць надто велика, що можливо блокує ендогенне вивільнення гормону і це викликає не підвищення, а зниження індексу абстиненції.

Вміст тестостерону в крові при дії морфіну, налоксону та за умов розвитку абстиненції. Отримані дані стосовно негативного впливу тестостерону на перебіг морфінового абстинентного синдрому і розвиток толерантності до аналгетичної дії морфіну обумовили вивчення рівня тестостерону в крові щурів при дії морфіну, налоксону та за умов розвитку абстинентного синдрому. Морфін вводили в дозі 65 мг/кг, налоксон – 1 мг/кг, обидва одноразово в/о за 1 год до визначення рівня чоловічого гормона. При вивченні вмісту тестостерону у тварин з абстинентним синдромом залежних від морфіну щурів декапітували через 1 год після введення налоксону.

Отримані результати дозволили виявити статеві відмінності у дії морфіну і налоксону на рівень тестостерону в крові білих щурів. Агоніст опіатних рецепторів морфін збільшує рівень тестостерону у самців (0,96 0,17 нмоль/л проти 0,47 0,08 нмоль/л, р<0,05), тоді як антагоніст цих рецепторів налоксон – у самиць (1,09 0,31 нмоль/л проти 0,26 0,03 нмоль/л, р<0,05). Крім того, у стані абстиненції у самців вміст тестостерону в крові знижується (0,16 0,07 нмоль/л проти 0,47 0,08 нмоль/л, р<0,05), а у самиць рівень цього гормона підвищується (0,64 0,14 нмоль/л проти 0,26 0,03 нмоль/л, р<0,05).

Проведені дослідження дозволили встановити, що підвищений та понижений рівень статевих гормонів протилежно впливають на темп і вираженість абстинентного синдрому у залежних від морфіну щурів (рис.3).

Рис.3 Вплив гіпер- та гіпофункції статевих залоз на вираженість абстинентного синдрому

у залежних від морфіну тварин

Примітки:

1 – тестостерон.

2 – прогестерон.

3 – анастрозол (аримідекс).

4 – контроль.

5 – хірургічна кастрація.

6 – хімічна кастрація.

7 – фармакологічна кастрація.

* - достовірні відмінності по відношенню до контролю.

При цьому виявлені статеві розбіжності в дії оборотних блокаторів тестостерону, впливу інгібіторів активності ферментів метаболізму тестостерону, впливу гіпо- та гіперфункції статевих залоз на розвиток толерантності до аналгетичної дії морфіну та ефектів агоністів і антагоністів опіатних рецепторів на рівень тестостерону в крові щурів.

Ці розбіжності можуть деякою мірою пояснювати статеві особливості клініки наркоманії, тому як відомо, що клінічний перебіг наркоманії у жінок носить більш злоякісний характер і вони більш резистентні до сучасної фармакотерапії наркоманії. Отримані результати дозволяють зробити і практичні рекомендації стосовно терапевтичного застосування антиандрогенів за новим призначенням, а саме, лікування наркоманії. Крім того, преморбідно підвищенний рівень тестостерону у осіб чоловічої та жіночої статі може бути прогностичним фактором ризику розвитку наркоманії при застосуванні наркотичних аналгетиків з медичною або немедичною метою.

Висновки

У дисертації представлено нове рішення однієї з актуальних задач сучасної наркології, а саме, патогенетичних механізмів розвитку наркозалежності та розробки патогенетичної фармакотерапії опійної наркоманії. Запропоновано використання блокаторів рецепторів тестостерону за новим призначенням з метою усунення клінічних проявів морфінового абстинентного синдрому .

1. Встановлено, що статеві гормони здійснюють вплив на темп розвитку і вираженість абстинентного синдрому у залежних від морфіну білих щурів.

2. Гіпотестостеронемія, зумовлена хірургічною або хімічною (введення сульфату кадмію) кастрацією достовірно знижує індекс абстиненції у самців на 52% та 50% відповідно. Екстирпація яєчників у самиць знижує вираженість абстиненції на 30% ( р<0,05).

3. Специфічні оборотні блокатори рецепторів тестостерону (флутамід, бікалутамід, ципротерону ацетат) зменшують індекс абстиненції у щурів, залежних від морфіну. При цьому флутамід і ципротерону ацетат виявились ефективними в дослідах на самцях, знижуючи індекс абстиненції на 37% та 30% відповідно, а бікалутамід - в дослідах на самицях, знижуючи індекс абстиненції в 3 рази.

4. Гіпертестостеронемія, спричинена введенням тестостерону, прискорює у самців розвиток наркотичної залежності та збільшує вираженість абстинентного синдрому на 83%, а у самиць – у 3 рази. Дигідротестостерон, дигітол (отже і естрадіол ), не впливають на індекс абстиненції.

5. Введення прогестерону посилює клінічні прояви абстинентного синдрому. При цьому індекс абстиненції у самців зростає на 85%, а у самиць - на 82%. Інгибітор активності ароматази (фермента ароматизації тестостерону в естрадіол) анастрозол збільшує індекс абстиненції у 2 рази у самців. Блокатор активності 5альфа-редуктази фінастерид не впливає на індекс абстиненції не залежно від статі тварин.

6. Морфін у дозі 65 мг/кг підвищує рівень тестостерону в крові самців щурів (з 0,47 0,08 до 0,96 0,17 нмоль/л; р<0,05). Антагоніст опіатних рецепторів налоксон у дозі 1 мг/кг збільшує вміст тестостерону в крові самиць щурів (0,26 0,03 контроль, 1,09 0,31 нмоль/л- дослід; р<0,5). При розвитку абстинентного синдрому рівень тестостерону в крові самців достовірно знижується, а у самиць – збільшується.

7. Тестостерон посилює розвиток толерантності до аналгетичної дії морфіну у самців на 6 добу введення морфіну та тестостерону аж до інверсії знаку, тобто появи гіпералгезії . Хірургічна кастрація самців та оваріектомія самиць, як і фармакологічна блокада рецепторів тестостерону (флутамід у самців, бікалутамід у самиць), уповільнює розвиток (на 3-4 добу) та зменшує вираженість феномену толерантності до аналгетичної дії морфіну.

8. Виявлені статеві розбіжності у розвитку наркотичної залежності. Це стосується дії оборотних блокаторів рецепторів тестостерону на індекс абстиненції, дії інгібітора активності ароматази анастрозола, зміни статевої диференціації мозку самиць, впливу тестостерону та блокаторів рецепторів тестостерону на розвиток толерантності до аналгетичної дії морфіну, а також дії морфіну і налоксону на рівень тестостерону в плазмі крові білих щурів.

9. Сукупність експериментальних результатів свідчить про те, що зміни обміну та функції тестостерону є важливою ланкою розвитку наркотичної залежності від морфіну, а зворотні блокатори рецепторів тестостерну (флутамід, касодекс, ципротерону ацетат) можуть роглядатись як потенціальні засоби лікування наркозалежності.

Перелік робіт, опублікованих за темою дисертації

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

Анотація

Дичаковська О.В. Дослідження ролі статевих гормонів у развитку морфінового абстинентного синдрому. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.03.05 – фармакологія.- Інститут фармакології та токсикології АМН України, Київ, 2004.

Дисертація присвячена аналізу впливу статевих гормонів на формування залежності від морфіну, яку оцінювали як за перебігом абстинентного синдрому, так і за швидкістю виникнення толерантності до аналгетичної дії морфіну. З метою відтворення гіперфункції статевих залоз білим щурам обох статей вводили гормони тестостерон, дигідротестостерон, прогестерон, дигітол (дигідротестостерон + естрадіол), а також блокатори ферментів метаболізму тестостерону анастрозол (аримідекс) та фінастерид (простерид). Гіпофункцію моделювали шляхом хірургічної кастрації самців та гістероектомії самиць, введенням самцям сульфату кадмію та блокаторів рецепторів тестостерону (бікалутамід, флутамід, ципротерон) тваринам обох статей. Результати цього дослідження свідчать про те, що тестостерон посилює вираженість абстинентного синдрому та прискорює формування толерантності до аналгетичної дії морфіну, тоді як блокатори рецепторів тестостерону, хірургічна та хімічна кастрація мають протилежний вплив на досліджувані процеси. За результатами роботи рекомендовано застосування препаратів-блокаторів рецепторів тестостерону для терапії опійної наркоманії.

Ключові слова: морфін, залежність, абстинентний синдром, статеві гормони

аннотация

Дичаковская О.В. Исследование роли половых гормонов в развитии морфинового абстинентного синдрома .– Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата медицинских наук по специальности 14.03.05 – фармакология.- Институт фармакологии и токсикологии АМН Украины, Киев, 2004.

Диссертация посвящена анализу влияния половых гормонов на формирование зависимости к морфину, которую оценивали как по течению абстинентного синдрома, так и по скорости возникновения толерантности к анальгетическому действию морфина. Опыты проведены на 1115 белых нелинейных крысах обоего пола. С целью воспроизведения гиперфункции половых желез животным вводили гормоны тестостерон, дигидротестостерон, прогестерон, дигитол (дигидротестостерон+эстрадиол), а также блокаторы ферментов метаболизма тестостерона анастрозол (аримидекс) и финастерид (простерид). Гипофункцию моделировали хирургической кастрацией самцов и овариэктомей самок, введением самцам сульфата кадмия и блокаторов рецепторов тестостерона (бикалутамид, флутамид, ципротерон) животным обоего пола.

Полученные результаты показали, что тестостерон усиливает выраженность