ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ДУТЧАК Владислав Васильович

УДК 1 (091)

РЕФЛЕКСІЯ МЕТАФІЗИКИ ДЕРЖАВИ І. КАНТА

(ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АСПЕКТ)

Спеціальність 09.00.05 – історія філософії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Дніпропетровськ – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії Національної Металургійної Академії України

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

КАПІТОН Володимир Павлович,

Дніпропетровський державний

фінансово-економічний інститут,

завідувач кафедри філософії.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук,

ХМЕЛЬ Володимир Васильович

Дніпропетровський національний університет

залічничного транспорту ім. В. Лазаряна,

професор кафедри філософії і соціології

кандидат філософських наук, доцент

ЧИЧКОВ Анатолій Григорович,

Український державний

хіміко-технологічний університет,

завідувач кафедри філософії;

Провідна установа: Київський національний університет ім.

Тараса Шевченка, кафедра історії філософії

Захист відбудеться “23” червня 2005р. 0 10:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.11 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) філософських наук у Дніпропетровському національному університеті за адресою: 49027,

м. Дніпропетровськ, пл. Т.Г. Шевченка, 1. Палац студентів ДНУ, к.30.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050,м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розісланий “20” травня 2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

доктор філософських наук, доцент Окороков В.Б.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Важливість проблем, сформульованих у темі дисертаційного дослідження, висвітлена на різних ступенях суспільно-правового та культурно-філософського рівнях життєдіяльності людини-громадянина та суспільства. У своєму вченні про ідеальну державу Кант, зокрема, прагнув торкнутися саме питання теоретико-методологічних та трансцендентально-антропологічних аспектів визначення державної влади, де сама категорія влади безпосередньо перебуває у центрі філософського інтересу І. Канта. Разом з тим в рамках даної проблематики не залишилися поза увагою питання історико-філософської рефлексії кантівської парадигми “природи” держави як умови розвитку і суспільства в цілому і особистості зокрема.

Рефлексія основних засад державності висунута ще на початку Нового часу та епохи Просвітництва в працях Дж.Локка, Ш.Л. Монтеск’є, Т.Гоббса, Ж.-Ж.Руссо та інших особливу свою увагу зосередила саме на антитезі свободи та держави – знайшла свій творчий розвиток та спробу вирішення саме у метафізиці ідеальної держави І. Канта, де проблема свободи розглядається у нерозривному онтологічному зв’язку з проблемою “необхідності”. Власне така постановка питання не скільки не принижує ролі свободи, разом з тим чітко окреслює її кордони. Слід також наголосити на тому, що трансцендентальний ідеалізм Канта обґрунтовує зовсім нове розуміння свободи у всій історико-філософській рефлексії ідеї ідеальної держави, починаючи від античності до проблем сьогодення. Разом з тим висока оцінка республіканізму у Канта не є ідеалізацією республіканського ладу, адже в самій ідеї державності вже закладений принцип недосконалого узгодження свободи та примусу - правові відносини носять саме зовнішній, а не внутрішній (моральний) характер. Онтологічний вимір ідеальної держави, заявлений Кантом, безумовно виступає важливою віхою у розвитку вчення про державу, у пізнанні її сутності, який в свою чергу не зводиться до процесу розмежування за формами правління, адже сам процес онтологічного виміру суб’єктом характеризується взаємозв’язком усіх компонентів ідеї державності – влади, свободи, ідеалу, права, моралі, закону та ін. Де проблема формування ідеї ідеальної держави походить від питання про формування ідеалів суспільства – свободи, рівності, братерства, справедливості. В контексті метафізичного дискурсу щодо теоретико-методологічних аспектів розуміння влади І.Кантом особливу роль відіграє культурно-онтологічна репрезентація останньої, а аналіз літератури свідчить, що сама категорія влади ретельно розглядається як в рамках метафізики, так і в рамках методології, зберігаючи при цьому свою самодостатність у межах кожної. Головним надбанням епохи Просвітництва стало трактування понять “влада” та “суб‘єкт влади” як системи, що розвивається. Саме в цей період закладаються основи гуманістичного розуміння влади, коли перед суб’єктом влади ставиться обмеження, яке пов‘язане з цінністю автономії людини (категоричний імператив Канта). Для подальшої світової, зокрема німецької культури, Кант постає в ряду тих, хто розвинув ідею державотворення, зазначаючи про її онтологічну, гносеологічну, етичну, естетичну, культурологічну, соціально-історичну генезу, в центрі якої вагоме місце займає людина-громадянин з її правом на свободу перед самим собою та перед державою.Наголошуючи на останньому пріоритеті в морально-філософському та етико-правовому аналізі ідеальної держави Канта, засвідчуємо трансцендентально-антропологічні підстави державності.

Дослідження, що пропонується, є спробою нової відповіді на питання про сутність ідеї держави та спроби її метафізичного аналізу з культурно-антропологічної точки зору. Зрозуміти філософію Канта, як виразного представника німецької класичної школи філософів, у контексті розвитку суспільства - означає звернутися до з’ясування більш загальних механізмів активного впливу філософії на сучасну їй епоху і навпаки, і на історію у цілому. Таке роз’яснення нагально ставиться перед філософією і у наш час розбудови правової держави та громадянського суспільства.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота визначається науково-дослідницькими програмами кафедри філософії Національної Металургийної Академії України, виконана у рамках науково-дослідницької роботи “Філософія науки і духовна культура на рубежі тисячоліть”, державний реєстраційний номер 0199V001308.

Мета і завдання дослідження – реконструювати, проаналізувати та критично осмислити метафізику ідеальної держави І.Кантом та визначити її культурно-онтологічну та історико-філософську роль.

Відповідно до поставленої мети дисертант вважає необхідним вирішити наступні завдання:

- провести концептуальний аналіз метафізики державності в культурно-філософській думці Нового часу та епохи Просвітництва (у вченнях Т.Гоббса, Дж. Локка, Г.В.Лейбниця, Ш.Л.Монтескє та Ж.-Ж.Руссо);

- розглянути теоретико-методологічне розуміння категорії влади в межах філософської системи І.Канта;

- проаналізувати трансцендентально-антропологічні підстави категоріального визначення влади І.Кантом;

- розкрити змістовну сутність феноменів свободи і необхідності в громадянському суспільстві І. Канта як складових його функціонування;

- здійснити аналіз онтологічного виміру основних категорій (ідея, влада, свобода, право, закон, необхідність, громадянин) та культурно-природної сутності ідеальної держави у творчості І. Канта;

- порівняти підходи до філософського осмислення “природи” держави в традиції філософської рефлексії у вченні І. Канта та усієї традиції Нового часу та Просвітництва;

Об’єктом дисертаційного дослідження виступає вчення про ідеальну державу в філософській системі І.Канта.

Предмет дисертаційної роботи представлений метафізикою культурно-онтологічного та філософсько-правового вимірів ідеї держави І.Кантом.

Методологічні основи дослідження. Методологічні основи дослідження зумовили використання цілого комплексу дослідницьких методів: аналізу і синтезу, системного методу, історико-компаративістського методу, герменевтичного методу, співпадіння історичного та логічного, феноменологічного методу:

-

-

-

-

-

-

Наукова новизна отриманих результатів. Наукова новизна дослідження обумовлена тим, що вперше здійснено історико-філософський аналіз онтологічного виміру основних категорій та природної сутності ідеальної держави І. Канта. На основі отриманих результатів сформульована низка положень і узагальнень, що складають наукову новизну і полягають у тім, що в дисертації:

-

-

-

-

-

-

-

Науково-теоретичне значення отриманих результатів полягає в тому, що проведене дослідження дозволяє розкрити зв’язок між філософською рефлексією та теоретико-методологічними основами державництва, представити ідею державності як складову частину людської культури, як онто-гносеологічну систему в рамках історико-філософської рефлексії.

Практичне значення результатів дослідження надає можливість отримані в дисертаційному дослідженні результати використати для підготовки навчальних посібників з історії філософії, теорії та історії держави, державного управління, розробки лекцій та семінарів.

Особистий внесок здобувача. Розв’язання комплексу поставлених задач, оформлення їх у відповідні положення і висновки здійснені автором самостійно, що відповідають основному змісту дисертації.

Апробація результатів дослідження. Основні ідеї та теоретичні положення дисертації були апробовані у виступах на Міжнародній науково-теоретичній конференції “Філософія Дж. Локка і сучасність” (м.Дніпропетровськ, травень 2001 року), ІІ-ій Міжнародній науково-практичній конференції “Управління у державі ІІІ-го тисячоліття” (м. Львів 24-26 березня 2003 рік.). Здобувачем здійснена апробація основних аспектів дисертаційного дослідження при читанні лекцій у Обласному комунальному вищому навчальному закладі “Інститут підприємництва “Стратегія” м.Жовті Води з навчальних курсів: “Політологія”, “Філософія”.

Публікації. По темі дисертації опубліковано 8 наукових статей, у тому числі у фахових наукових виданнях України – 6 статей.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних літературних джерел, що містить 204 назви. Повний обсяг дисертації – 184 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір та актуальність теми дослідження, розкривається зміст цілей та задач, визначається предмет, об’єкт, методи дисертаційної роботи, формулюється наукова новизна отриманих результатів.

Розділ 1. “Огляд літератури та теоретико-методологічні засади дослідження” присвячений розгляду ступеню розробленості теми дослідження в науковій літературі та визначенню методологічної основи даної дисертаційної роботи.

Підрозділ 1.1. Огляд літератури з теми дослідження. Одну групу робіт складають праці, в яких кантівська філософія влади розглядається через політико-правовий, етико-прагматичний та філософсько-історичний контексти. У таких працях категорія влади (як розумів її Кант) виступає переважно як категорія соціально-філософська, натомість не як категорія онтологічна, і тим більш - метафізична. Дослідницьку інтенцію, якою керується думка авторів такого роду праць, умовно можна було б назвати “класичною” - зважуючи на те, що за традицією соціальні погляди Канта розглядають як такі, що є підпорядкованими рефлексії “практичного” розуму. Проте ці праці надають цінний матеріал для герменевтичної реконструкції відносно смислового складу поняття влади в Канта.

Колективна монографія “Философия Канта и современность”, що вийшла в світ у 1974 р., незважаючи на часову відстань, зберігає змістовну актуальність. Справа не тільки у тім, що у цій монографії Кант був осмислений на високому теоретичному рівні. І в 70-ті, і в подальші роки в Радянському Союзі виходили праці, за які їх авторам немає причин соромитися. У названому виданні Кант був “охоплений” так би мовити, “цілком”: інтерпретувалися його метафізика (нехай і під іншим “ім’ям”), трансценденталізм, логіка, естетика, політико-правова філософія, етика; німецький класик навіть був розглянутий під кутом зору екзистенціалізму та позитивізму. Значне місце у книзі посідали питання етики, теорії держави і права, філософії історії (глави, що написані А. А. Піонтковським, І. С. Андреєвою, О. Г. Дробницьким, Е. Ю. Соловйовим. Є усі підстави охарактеризувати ці роботи як такі, що поглиблюють кантівське трактування влади - не тільки у плані моральної або політичної філософії, але й у плані загальнотеоретичному, методологічному. У вказаних працях достатньо змістовним чином представлена “природа” влади, як розумів її Кант. Здебільшого загально-теоретичним підходом відзначаються також окремі праці (радянського періоду) В.Ф. Асмуса, О.С. Богомолова, М.О. Булатова, А.В. Гулиги, В.А. Малахова, І.С. Нарського, на які є посилання у дисертації. В працях зазначених авторів онтологічний зміст політико-правових категорій розгортається у широкому полі онтології культури; остання розуміється вченими як засадниче проблемно-предметне підґрунтя для теоретичного дослідження. Українська філософська школа другої половини 60-х - початку 80-х років всебічно та послідовно розробляла культурно-онтологічну та культурно-антропологічну тематику; в якості субстанціальної основи буття культури та людини виступала категорія діяльності. У світлі задач третього розділу дисертації важливе місце посідають праці вітчизняних та зарубіжних авторів, написаних в останні десять-п’ятнадцять років, у яких йдеться про радикальний перегляд, а, можливо, і переоцінку місця та ролі метафізики у системі поглядів Канта. Значення цих робіт багатопланове: його можна оцінити, по-перше, з “чисто” історико-філософського погляду: на наших очах народжується “новий”, “інший” Кант, зовсім не схожий із тим, до якого ми “звикли”. Отже, мова йде про деяку нову “парадигму” у світовому кантознавстві. По-друге, у цих роботах міститься важливий теоретико-методологічний матеріал, на який спирається дисертант у власному дисертаційному дослідженні. Завдяки наявності такого матеріалу утворюється навіть сама можливість ставити та певним чином вирішувати проблему онтології (метафізики) влади в Канта. Серед сучасних робіт, у яких категорія влади розглядається у співвідношенні етико-прагматичних, етико-антропологічних, філософсько-історичних та політико-правових контекстів, слід відзначити праці Е.Ю. Соловйова. Вагомим доповненням осмислення філософії права І. Канта є праці С.С. Алексеєва, С.І. Максимова, що обгрунтовують з позицій філософії та юриспруденції феномен права у його співвідношенні з категоріями свободи, чеснот та владою.

У плані проблематики, що розглядаються у третьому розділі дисертації, варто вказати на теоретичну діяльність Кантівського товариства в Україні, яке регулярно проводить відповідні читання, конференції та видає “Щорічник”, присвячений різним аспектам дослідження Кантівського спадку. Зокрема, важливі питання, які стосуються переосмисленню метафізичної складової кантівської філософії, представлені у “Кантівських студіях’1999”. Тут наявні матеріали, створені провідними фахівцями України з проблем історії філософії, філософської антропології, метафізики: М.А. Булатовим, А.М. Лоєм, В. Г. Табачковським, І.В. Бичко, П.І. Гнатенко, Є.К. Бистрицьким, В.І. Пронякіним, В.О. Панфіловим, В.Б. Окороковим, В.П. Капітоном та ін. Також опубліковані праці зарубіжних фахівців: М.Серретті, В. Рьода. Загальні висновки, які стосуються предмету третього розділу дисертації, можна стисло викласти таким чином. Є підстави вважати, що парадигмальни підґрунтям відносно дослідницьких інверсій убік “нового” трактування метафізики Канта служить відоме положення М.Гайдеґґера про те, що філософія у епоху закінченої метафізики є антропологією (робота “Кант і проблема метафізики”).

Підрозділ 1.2. Методологія та методика дисертаційного дослідження. Метафізика як вчення, вірніше, онтологічна картина, будучи зображенням метафізики абсолютної влади, розробляється в претензії на універсальність і тотальність, виступаючи в якості граничної, усеохоплюючої рамки ("фрейму") і підстави. Буття саме по собі в рамках такої онтології не проблема - у тім змісті, що про нього "відомо" досить багато, щоб раціонально обґрунтувати існуючий життєустрій і соціальне прийнятні практики. Онтологія при цьому виявляється не тільки логічно але й етично і естетично "навантаженою". Тому не тільки діалектика, але й етика, і фізика, і естетика - загалом, усе, включаючи будь-яку можливу методологію, стосовно такої онтології може займати тільки підлеглу позицію.

Отже і розуміння методу повинне бути принципово іншим. Про метод потрібно буде, здається, говорити безпосередньо розглядаючи його як засіб конституювання світу, який ми можемо пізнавати. Метод має стати підґрунтям влади. Таким чином, будь-яка онтологічна побудова виглядатиме частиною методу. Відтак претензії на універсальність і тотальність переходять до методології; (щодо визначеного світу) у межах, що залежать від "методологізованості", потужності й оснащеності розуму.

Розглянувши основний масив літературних джерел з теми даного дослідження, можемо стверджувати, що ідея ідеальної держави дотепер знаходиться у предметному полі досліджень як в рамках історико-філософської рефлексії так і задачах філософії права, філософії історії, етичної філософії, філософії культури, та інших дисциплін.

Розділ 2. Кантівське тлумачення влади у предметному вимірі онтології культури – присвячений ключовим питанням філософського аналізу категорії та рефлексії онтологічної сутності влади, її теоретико методологічних аспектів в метафізичному аналізі, з зазначенням антропологічних основ ідеальної держави І.Канта.

Підрозділ 2.1. Категорія влади у метафізичному дискурсі. Теоретико-методологічні аспекти розуміння влади І.Кантом. Розглядаючи різні аспекти кантівського тлумачення влади, не можна залишити поза увагою її культурно-онтологічну репрезентацію. Історія філософії, при певному погляді на неї, показує, що філософія виникала з пошуку основ влади, або, що те ж саме, основ порядку у світі. Метафізика влади і, зокрема, її онтологія завжди була онтотеологією - це перший і самий довгостроковий філософський проект рішення питання про підстави влади, що посідав головне місце і домінував над всім іншим філософським знанням. Владна функція метафізики обумовлена непередумовленістю метафізики: філософію Кант називає “законодавством людського розуму” і визначає чотири її предмети: природу, свободу, безсмертя, Бога.

Онтологія виходить з того, що світові є притаманним один єдиний порядок і він (порядок) тим чи іншим способом очевидний для нас, людей. З цієї позиції головне питання, що має сенс ставити, є питання пояснення даного порядку, визначення його джерела, принципів, структури в цілому і загальному змісті. У християнській теології вважалося, що людський розум здатний пізнавати світ - у змісті збагнення божественного задуму і плану, що лежить в основі Всесвіту - остільки, оскільки він, розум, є подоба (хоча б і приблизна) божественного Розуму-Логосу, що сотворили даний світ. Онтологічний вимір “влади” здатен перебудувати свій об’єкт в мірі, що послужить виявленню саме концептуальних основ метафізики влади. В своїх критиках І. Кант не дає позитивного визначення влади як такої, а лише піднімає питання, пов’язані з нею (її логіка, межі, можливості). Як предмет онтологічного виміру, ідея держави І. Канта є щось інваріантне і визначене. Метафізична поліфонія влади представлена ним у баченні влади: як державного сану; як сили; як пристрасті (властолюбства). Тому будь-який інший “образ” влади для філософа буде вважатися похідним від цих основних. І.Кант намагається зазначити, що сама ідея держави вимагає від трьох гілок влади перетворення на “державний сан”, що задає певну схему відносин. Проте на індивідуальному рівні цей момент І. Кантом пов’язується з актом відмови від “зовнішньої” свободи (що вільна від закону) і одночасним прийняттям “внутрішньої” свободи (як усвідомленої необхідності), заради того, аби бути активною частиною цілого (держави). У смисловому складі онтології культури кантівське розуміння статусу влади реконструюється через рефлексивне відтворення бінарної опозиції “природа – культура” (як різновид сили в кожній з них). Віддаючи данину і належну увагу культурі, в лоні якої і зародилась державна влада, І. Кант все ж не полишає спроб проаналізувати і вплив природи. Розглядаючи природу як силу, де остання виступає здатністю зачати великі перепони, влада визнається І.Кантом, як сила, що спроможна долати перешкоди.

Підрозділ 2.2. Трансцендентально-антропологічні підстави категоріального визначення влади І.Кантом. “Влада у межах тільки розуму” розглядається “Трансцендентальна революція”, здійснена Кантом у галузі засобів людського світоосягнення, у визначені цілей і задач філософії й науки, та результати, що були отримані в ході рішення цих задач самим Кантом. Ці результати відбили сутнісні, корінні перетворення, що утворилися в глибинних, “хтонічних” шарах європейської культури, торкнулися її буттєвих, духовно-онтологічних, антропологічних підстав. Досить часто значення цих перетворень трактують у світлі переходу європейської культурної історії зі стану, коли в мисленні домінували принципи релігійно-сакрального світогляду, у стан, де переважними стають цивілізаційні конструктиви, домінанти самодостатнього (такого, що вироблює принципи “із себе” і “для себе”) розуму. Звичайно, й в радянські часи провідні фахівці з історії філософії трактували філософію Канта як філософію гуманістичну, орієнтовану у напрямку антропоцентричної аксіології. Проте онтологічний смисл кантівського розуміння влади отримає, на наш погляд, більш змістовного характеру, якщо, спираючись на його метафізичну концептуалізацію, зосередити дослідницьку увагу в автентичному для кантівської метафізиці руслі. У дисертації онтологія влади розглядається як певна реконструкція, пролонгованої трансцендентальної рефлексії у смисловому полі культурної антропології. Звільняючи (теоретичний) розум від цілей осягання ноуменальної сфери буття, І.Кант не стільки обмежує можливості розуму, скільки застерігає від неприпустимого перевищення владних прав; визначаючи границі застосування розуму, І.Кант прагне посилення в ньому відповідальності - оскільки окреслена і прорефлектована галузь його компетенції. І.Кант підкреслює, що метафізика розглядає розум з погляду його витоків та вищих максим, покладених в основу самої можливості пізнання. Як чиста спекулятивна форма, вона є цінною не скільки для зрощування знань, скільки для запобігання помилок; і гідність й авторитет метафізики полягають у тому, що вона є цензурою, що забезпечує загальний порядок, згоду і навіть благополуччя у світі [знання] і вимагає, щоб мужня і плідна розробка її не відволікалася від головної мети - загального блаженства. Одним із головних завдань, також, залишається реконструкція антропологічних підстав, на яких будується кантівська онтологія влади. Якщо ми звернемося до вже визначеної світоглядної парадигмальної альтернативи “Реформація - Просвітництво”, то її культурно-цивілізаційну знакову конкретизацію можна відстежувати на смисловому тлі категоріальних опозицій “символічне - раціональне”, “необумовлене - свідоме”, “примусове - не підпорядковане” та ін. Антропологічна рецепція владних стосунків у суспільстві цілком виправдано розпочинається з відокремлення “безпосередніх” - стосовно “природи” людини – якостей. І.Кант звертається до таких людських “якостей”, як властолюбство та раболіпство. Антропологічні корені влади співвідносяться із такими ж невідбутними засадами підлеглості (підпорядкування). Саме тут постає питання про онтологічну можливість ненасильства, адже у буттєвому стані людського існування завжди є наявною потенція “опору”. Власне вся реконструкція антропологічних підстав, на яких будується кантівська онтологія влади збудована у смисловому полі світоглядної парадигмальної альтернативи “Реформація - Просвітництво” (“культура - цивілізація”). Кантівське обмеження владних домагань розуму одночасно означає звільнення його від усякого спонукання, що нав’язується ззовні. В той же час проблема співвідношення совісті та влади зводиться до панування та контролю совісті, як внутрішнього судді над свободою та усіма вільними вчинками, як усвідомленою необхідністю.

Розділ 3. Рефлексія кантівської парадигми “природи ”держави, як умови розвитку суспільства – аналізується історико-філософський аспект теоретико-методологічного підходу до ідеї ідеальної держави, трансформаційні зміни її у філософській рефлексії західноєвропейської культурної традиції.

Підрозділ 3.1. Концептуальний аналіз метафізики державності в філософії Нового часу та епохи Просвітництва розкриває зміст плюралістичної традиції в онто-гносеологічному аналізі ідеї державності.

І.Кант не міг обминути увагою спроби філософів Нового часу і епохи Просвітництва – Ш. Л. Монтеск’є, Т.Гоббса, Ж.-Ж.Руссо, Дж.Локка, Д.Юма, Г.Лейбніца – побудувати таку концептуальну модель суспільного життя, в якій головне місце посідала б ідея ідеальної держави. І сам онто-гносеологічний оптимізм раціоналістично налаштованих мислителів тієї епохи, знаходив свій вираз у переконанні про існування не лише ідеї ідеальної держави, але і можливостей її втілення. З іншого боку, філософія Платона була яскравим доказом того, що можна побудувати метафізику державності, в якій сама держава виступала б ідеальним об’єктом. Проте проблема такого аналізу полягає у тому, що, розглядаючи ідеальність об’єкта, суб’єкт пізнання змушений робити цілу низку припущень, передбачень, які у принципі не існують (а іноді навіть вступають у протиріччя з тим, що споглядає суб’єкт). Подібна ідеалізація має тенденцію проявлятися і у конструюванні самого об’єкта – “чистого об’єкта”. Для І.Канта однією з проблем, рішенням якої він займався, була можливість отримання знання про реальний об’єкт (державу) на теоретичному рівні, що зовсім не робило нове знання неадекватним або обмеженим. Метафізика державності в епоху Нового часу та Просвітництва породила нове розуміння “держави”. І.Кант не сумнівався у тому, що в основі держави закладений відносно організований механізм для власного відтворення на ґрунті законів свободи. Велике суспільство, держава, які на думку дослідників ідеї державності, виникають при досягненні певного рівня здібності самого суспільства долати бар’єри деградації та власної дегенерації. Тому і для Дж.Локка, Т.Гоббса та І.Канта доволі суттєвою була та проблема, що між “складністю” суспільства і його здатністю формулювати і вирішувати все більш складні проблеми подальшого буття та розвитку – має бути певна відповідність, де остання пов’язана з рівнем, станом та розвитком культури, соціально-правової та морально-етичної правосвідомості (громадянина та спільноти). Саме через спробу поліконцептуального аналізу виходимо на проблему багатогранності досліджуваного ідеального об’єкта. У цьому закладений принцип розбіжності у глибині та ґрунтовності онто-гносеологічного виміру ідеальної держави кожним мислителем, що власне й спричинило поліваріантність метафізичного аналізу державності в Новий час та в епоху Просвітництва. Подібний плюралізм аналізу, з одного боку, розмиває кордони чистої метафізики ідеальної держави, а з іншого, збагачує саме “наближення” до пізнавального об’єкту – ідеї держави.

У підрозділі 3.2. Онтологічні виміри ідеальної держави І. Канта. Проблема онтологічного виміру ідеальної держави І. Кантом обумовлена тим фактом, що сама філософська критична система мислителя стала поворотним пунктом в історії самої онтології. Тому і питання онтологічного виміру ідеальної держави, як об’єкту (пізнання) для суб’єкта, прямо пов’язана з об’єктивністю досвіду у сприйнятті держави, що містить у собі різного роду залежності, у тому числі і необхідні. А сам процес онтологічного виміру суб’єктом характеризується внутрішньо пов’язаною картиною з необхідною взаємодією усіх її компонентів (влади, свободи, справедливості, рівності, братерства, права, закону, первісного договору, ідеї, ідеалу, морального обов’язку, необхідності, громадянського союзу тощо).

І проблема об’єктивності такого виміру для І. Канта визначається тим, що плин цього об’єктивного досвіду здійснюється безперервно, коли одні події, факти, стани, процеси випливають з інших (попередніх) у тісній взаємодії і за необхідними правилами (об’єктивними законами).

За суб’єктом онтологічного виміру закріплене право і здатність переступити метафізичний поріг у пізнанні природи ідеальної держави. І для Канта висловлювані суб’єктом роздуми та припущення повинні нести a priori нормативний характер, адже філософські знання самі по собі не передбачають їх обов’язкової емпіричної верифікації. Філософ прагне максимально зблизити об’єктивну та емпіричну дійсність, де ідеальна держава (як об’єкт) існує лише у формах дійсності суб’єкта пізнання. Тому в аналізі цієї проблеми доволі цікавим видається і розгляд онтологічного статусу суб’єкта та об’єкта в інтерпретації німецького мислителя. І.Кантом зберігається і ретельно борониться різниця між ідеєю норми ідеальної держави та її ідеалом, де ідея розуму містить ідеї найвищої доцільності.

Власне сама здатність до формування ідеалів – є однією з родових ознак людини, яка не може керуватися лише прагматикою. Але і не обмежується інтуїтивним уявленням людини про ідеал держави, що був опрацьований попереднім досвідом людства – “Ідеальна держава” Платона, “Град Божий” Августина Блаженного та інші. В своїй рефлексії державності мислитель наголошує на практичній силі ідеалу, тому сам ідеал держави не є досконалістю, а лише баченням її прообразу. В певному сенсі для філософа ідеальна держава може предстати як ціль життєдіяльності громадянського суспільства, але ступінь градації цілі може кардинально вирізнятися.

Аналізуючи онтологічний аспект ідеальної держави, філософ говорить і про людину-громадянина (в її згуртованості – громадянське суспільство), про її сутність і природу. А остання породжує багато запитань та умов в реалізації ідеального громадянського суспільства. І одна з них криється в системі практичної філософії та філософії моралі Канта, в яких він, порівнює “тваринну людину” і “людину розумну”. Втілення ідеальної держави для “людини розумної” – це одна з реалізацій “усезагального закону”. Як і в ідеальній державі Платона справедлива людина – це справедлива держава, так і для І.Канта принцип справедливості набуває домінуючого характеру, де справедливість буде і “дієвою” і “розподільчою”. Цікавою видається спроба аналізу “ідеї” як “акту”, через який народ сам конституюється в державу, а сама ідея держави нерозривно пов’язується філософом з “первісним договором”. Для Канта зберігається доволі суттєва різниця між тим, аби “бути громадянином” і “належати до держави”. Відбиваючи основні ознаки ідеальної держави, І.Кант прагне зберегти помірковану рівновагу між громадянським індивідуалізмом та колективізмом в їх морально-правовому виразі. Бо за умови панування першого всі перестають бути метою кожного, а за іншого – кожний вже не є ціллю для всіх. Тому для мислителя ідея держави набуває повноти в своїй доцільності, коли ступінь підлеглості суб’єкта (громадянина) суспільству відповідає ступеню підлеглості самого суспільства цінностям “усезагального закону”.

Культурно-філософська цінність ідеальної держави І.Канта полягає у тому, що вчений позбавив “свою” державу абстрактності, відсутності внутрішнього зв’язку з індивідом, з ідеєю втілення ідеальної держави. У протилежному випадку, остання викликала б у суб’єкта пізнання відчуття недосяжності і внутрішньої протидії, що власне можна спостерігати в ідеальній державі Платона. Для І.Канта саме апріорність законів розкриває сам смисл ідеї державності.

Підрозділ 3.3. Свобода і необхідність громадянського суспільства І. Канта. Проблема свободи людини (громадянина) як предметна сфера філософської рефлексії держави І.Кантом була звужена і поглиблена через спробу побудови певної форми буття і виразу своєї сутності “свободою” та “свавіллям” в культурі та природі людського життя, залишаючи за законами природи спробу уявити свободу як право, а за культурою – право як свободу. Проте будь-який підхід у цьому аналізі “свободи” і “несвободи” має, на думку І. Канта, ґрунтуватися на тому, що закони культурного процесу менш гнучкі, ніж природні, і вони здатні проявляти себе у відповідності до “артефактів”, досвіду, ідей та правил організації людської спільноти. У тому числі і генезою та еволюцією змісту принципів рівності та справедливості.

Торкаючись проблеми “свободи”, І.Кант виступає тим самим проти перетворення людини в річ, відстоюючи її свободу і самоцінність. Де свобода як джерело моралі протиставляється природі – необхідному, причиннообумовленому зв’язку явищ. Філософ вийшов на одну з вагомих проблем: свобода і природа (держави, суспільства) утворюють у І.Канта антиномію, вони несумісні у своєму “чистому” (ідеальному) вигляді. Раціональний сенс такого протиставлення у тому, що свобода дійсно не природне явище, яке не можна вивести з природи. Проблема “свободи” в філософському світогляді І.Канта міцно пов’язана з моральним вибором, а останній не розглядається як факт, а як процес, що відбувається постійно. Складно одразу визначити, кому саме І.Кант надає перевагу в свободі: людині (громадянину) чи суспільству (державі), при чому питання зберігає свою актуальність навіть за умови відходу від ідей патріотизму і громадянського обов’язку, проте І.Кант переконаний у тому, що обговорювати проблему свободи (взагалі), не враховуючи задоволення та насолоди від неї – значить плутати працю раба і вільної людини. Свобода громадянина (як носія культури) настільки ж важлива, як і свобода вибору мети і свобода необхідних засобів в діях. Тому для І.Канта одночасно з проблемою свободи виходить і проблема “необхідності” – можливо необхідність набуває свого суб’єкта з виникненням державного ладу. І мислитель обережно підходе до аналізу цієї проблематики, відокремлюючи кожний її чинник. Свобода це не завжди звільнення або свавілля, а необхідність не завжди потреба або примус (насилля). Проте філософ визнає, що, об’єднавши роздріблених свободою (природженою) людей, можна попередити велике знищення слабких. Метафізична площина “свободи” та “необхідності” розширюється у І.Канта за рахунок втягування в аналіз наступних ідей: “механізм свободи”, “пізнана необхідність”, “принцип свободи”, “необхідність в свободі”, “вільний вчинок”, “вільна воля”, “громадянська свобода”, “свобода думки і дії”, “дух свободи”, “акт свободи”, “свобода як пристрасть”, “свобода в теорії та практиці” І.Кант прагне підкреслити роль культури для “свободи”, де саме культура (соціально-правова) означає свободу виживання в умовах, для яких людина не створена природою. Така свобода громадянина аналітично може передбачати: а) свободу безпеки та б) свободу добробуту. І.Кант намагається розкрити свободу як додаткове благо, яке людина отримує від загального успіху, одночасно це є результат неминучого підкорення законам, правилам та обмеженням. Багатошаровість проблеми “свободи” у І.Канта і спричиняє такий дуалізм у підході до принципів свободи, рівності, самостійності і справедливості. Позиція мислителя черговий раз продемонструвала той факт, що метафізика свободи “увібрала” в себе майже всю органіку людської природи: і дух і пристрасть; і обов’язок і свавілля; і теорію і практику.

У висновках сформульовані основні результати дослідження в яких іде мова про теоретичне обґрунтування проблеми ідеальної держави в метафізиці І.Канта. Розглянуте теоретико-методологічне розуміння категорії влади в межах філософської системи І.Канта дає змогу засвідчити відсутність протиставлення онтологічного та культурологічного виміру, в гармонійній єдності яких категорія влади знаходить своє відображення у формі сили, державного сану та пристрасті (властолюбства). Де в рамках самої метафізики ідеї ідеальної держави будь-який інший “образ” влади для філософа вважається похідним (другорядним) від цих основних.

Здійснений аналіз трансцендентально-антропологічних підстав категоріального визначення влади І.Кантом приводить до висновку щодо того, що віддаючи данину і належну увагу ролі культури, в лоні якої і зародилась державна влада, І.Кант все ж не полишає спроб проаналізувати і вплив природи. Тим самим філософ намагається уникнути альтернативи зовнішнього і внутрішнього, беручи собі за правило залишатися на кордоні культури і природи, що власне засвідчує спробу антропологічного виміру влади. Ідея державності, яка багатьом мислителям уявлялась несумісною з свободою для членів суспільства, як громадян характеризується І.Кантом як необхідна умова реалізації особистої свободи. Адже мова йде про рівність прав, а значить і рівному праві усіх громадян на свободу, що свідчить про те, що кантівська метафізика ідеї державності однозначно відкидає ідею свободи громадянського суспільства ізольовано від свободи кожного його члена. І якщо критична філософія вимагає автономії будь-якого індивідуального вчинку, але це не означає, що вона вшановує особисті критерії вище за суспільні - вона вимагає, аби кожен індивід вільно і свідомо набував переконання в необхідності підпорядковувати свою особисту поведінку всезагальній і необхідній, інакше кажучи, загальнолюдській, моральній ідеї.

Провівши поліконцептуальний аналіз метафізики державності в культурно-філософській традиції Нового часу та епохи Просвітництва на прикладі вчень Т.Гоббса, Дж. Локка, Г.В.Лейбниця, Ш.Л. Монтескє, Ж.-Ж.Руссо та самого І.Канта виходимо на проблему ідеальності для наукового знання, що певним чином “вичищає” бачення наукової картини світу для дослідників тим, що задає аксіоматичність ідеального об’єкту.

Незаперечним є той факт, що завданням усіх теорій державності того часу була нагальна спроба встановити узгоджений взаємозв’язок між ідеєю держави та її “емпіричним життям”. Відтворюючи атмосферу тих епох, приходимо до висновку, що філософія Нового часу “шукала” ідею держави в “природі” людини, а вже Просвітництво “знаходило” людину-громадянина в “природі” держави. Отже сам дух ідеї первісного суспільного договору, який був присутнім майже в усіх теоріях державотворення тих часів, ніс в собі певний універсалізм його застосування в онтологічних підвалинах ідеї держави. Разом з тим спроба метафізичного аналізу ідеї ідеальної держави мислителями Нового часу та епохи Просвітництва в свою чергу породила і новий підхід до онтологічного виміру інституту держави, де останній став розглядатися не лише як форма життєдіяльності, але і як одне з її визначень людського буття, а механізм перетворення держави на “проблему” виступає вихідним пунктом у формуванні ідеї державності та кожної її складової. Антитеза людина-громадянин і ідея ідеальної держави – виступила центральною ідеєю філософії І. Канта, власне вона стала виразом відомого постулату про роздвоєність усього сутнього (та його ідей) на світ явищ, сукупність яких утворює природу та на її першооснову – світ “речі в собі”.

Черговий раз звертаючись до проблем влади в роздумах І. Канта,