ЛУГАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ЛУГАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені Тараса Шевченка
ЄЛЬНИКОВА Галина Василівна
УДК 37.0 : 65012
НАУКОВІ ОСНОВИ АДАПТИВНОГО УПРАВЛІННЯ ЗАКЛАДАМИ ТА УСТАНОВАМИ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ
13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора педагогічних наук
Луганськ – 2005
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Центральному інституті післядипломної педагогічної освіти Академії педагогічних наук України.
Науковий консультант: | доктор педагогічних наук, професор
Маслов Валентин Іванович,
Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти АПН України (м. Київ), кафедра менеджменту освіти, професор.
Офіційні опоненти: – | доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України
Бондар Володимир Іванович,
Інститут педагогіки і психології Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова (м. Київ), директор;
– | доктор педагогічних наук, професор
Пікельна Валерія Семенівна,
Криворізький державний педагогічний університет, Інститут безперервної педагогічної освіти, директор;
– | доктор педагогічних наук, професор
Хриков Євген Миколайович,
Луганський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка, Інститут післядипломної освіти, директор.
Провідна установа | Харківський національний педагогічний університет ім. Г.С. Сковороди,
Міністерство освіти і науки України, кафедра загальної педагогіки, м. Харків.
Захист відбудеться “25” травня 2005 р. о 1300 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 29.053.01 у Луганському національному педагогічному університеті імені Тараса Шевченка (91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2).
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2).
Автореферат розісланий “25” квітня 2005 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради |
Л.Л. Бутенко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дослідження. Орієнтація України на демократичні перетворення, гуманізація суспільних відносин та розвиток ринкової економіки, що змінює буття людини, вимагають наукового пошуку нових, ефективних механізмів управління, які б сприяли відповідним змінам людських стосунків, розвиваючи уміння жити й орієнтуватися у постійно змінюваному середовищі.
Підготовку людини до самостійного життя здійснює загальна середня освіта, яка перебудовується і розвивається разом із суспільством.
Провідні цілі та завдання реформування освітньої системи України, пріоритетні напрями й основні шляхи радикальних перетворень в управлінні системою освіти визначені Конституцією України, Державною національною програмою “Освіта” (Україна ХХІ століття), Законами України: “Про освіту”, “Про загальну середню освіту, Указом Президента “Про національну програму “Діти України”, Постановою Кабінету Міністрів України “Про перехід загальноосвітніх закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання”, Національною доктриною розвитку освіти України в ХХІ столітті.
Перелічені вище документи підтверджують об’єктивну необхідність цілеспрямованої зміни системи управління освітою, у т.ч. загальною середньою. Поставлене завдання розробки „системного механізму саморегуляції на загальнонаціональному, регіональному, місцевому рівнях та у навчально-виховних закладах і наукових установах освіти”. Стратегічним завданням реформування управління освітою визнається утвердження в освітній сфері “гармонійного поєднання прав особи, суспільства і держави”. Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ столітті акцентує увагу на розробці своєрідних моделей управління освітою, що давали б змогу підключати до управління громадян, фахівців, зробити його гнучким, більш демократичним, державно-громадським.
Зазначені державно-нормативні та програмні документи передбачають випереджальний розвиток освіти, при свідомому спрямуванні якого можна досягти бажаних змін у суспільстві. Управління освітою при цьому має трансформуватися з жорсткого технократичного у мобільне, гнучке, відкрите й демократичне. Така управлінська система здійснюватиме державне управління з урахуванням громадської думки й утверджуватиметься як державно-громадське, орієнтуючи освітні процеси не на відтворення, а на розвиток. Поступове розширення участі громадян в управлінських процесах та посилення їх впливу на державне управління дасть змогу надати освіті гуманістично-інноваційний характер, що забезпечить зростання самостійності і самодостатності особистості, її творчої активності й одночасно зміцніть демократичні основи та прискорить розвиток громадянського суспільства.
Поставлені завдання свідчать про те, що існуюча в Україні система управління освітою прийшла у протиріччя з процесами соціально-економічних, соціально-політичних та соціально-культурних перетворень і не відповідає сучасним вимогам суспільства та окресленим напрямкам реформування освіти.
Основними протиріччями управлінської системи в галузі загальної середньої освіти ми вважаємо наступні:
Д
необхідність поступового переведення освіти у відкриту систему і нерозробленість відповідних механізмів конструктивної адаптації освітньої системи до змін оточення;
Д
підсилення внутрішніх процесів самоорганізації і саморегулювання в розвитку керованих об’єктів в освіті та відсутність знань і умінь для врахування цих процесів при організації зовнішніх управлінських впливів з боку керуючих підсистем (адаптація до реалій);
Д
поява нестабільних умов функціонування системи освіти і відсутність умінь у керівників та педагогічних працівників приймати рішення в ситуації невизначеності;
Д
необхідність підвищення якості професійної діяльності керівників, працівників та установ освіти й відсутність чітких критеріїв їх оцінки;
Д
необхідність підсилення цілеспрямованості управління загальною середньою освітою шляхом узгодження наскрізної мети з потребами і можливостями кожного суб’єкту діяльності та з реальними обставинами і відсутність технологій, які б забезпечували взаємну адаптацію у відносинах керуючої, керованої підсистем та суб’єктів освітньої діяльності;
Д
потреба активізації природних механізмів самоорганізації та саморозвитку людини й відсутність технологій відповідної взаємодії учасників управлінського (самоуправлінського) процесу.
Заклади й установи загальної середньої освіти належать до соціально-педагогічних систем, тому для вирішення виділених завдань велике значення мають роботи В.Афанасьєва, А.Берга, Д.Гвішиані з теорії соціального управління, що нині зазнала інтенсивного розвитку.
Наукові засади реформування системи управління загальною середньою освітою складають праці відомих вітчизняних та зарубіжних дослідників, що в різні періоди розвитку українського суспільства й держави збагачували управлінську теорію і практику.
Питанням управління освітою приділяли увагу такі відомі вчені, як Є.Березняк, В.Бондар, Б.Кобзар, Ю.Конаржевський, Н.Кузьміна, В.Луговий, В.Маслов, В.Пікельна, С.Сисоєва, В.Сухомлинський, П.Худомінський, Р.Шакуров, та ін. Вони аналізували систему управління загальною середньою освітою, виділяли управлінські структури, їх цільові функції. Так, В.Луговий досліджував загальні питання управління освітою; Ю.Конаржевський – управління як систему; В.Бондар дидактичний аспект управління; Н.Кузьміна – питання системного підходу до управління освітою; Р.Шакуров – соціально-психологічні основи управління; Є.Березняк – загальні питання школознавства; В.Пікельна – моделювання управлінської діяльності (школознавчий аспект); С.Сисоєва – координуючу діяльність керівника школи; В.Сухомлинський – питання гуманізації управлінської діяльності директора школи та підвищення рівня його управлінської культури; П.Худомінський, Т.Тонконога професіограму директора школи; В.Маслов управління післядипломною освітою та становлення компетентності директора школи.
Окремі функції управління розробляли Ю.Конаржевський, М.Поташнік, А.Моісеєв, М.Черпінський.
Робота районних відділів освіти описана в працях Д.Дейкуна, П.Дроб’язка, І.Жерносека, В.Колібабчука, М.Кондакова, М.Сунцова та ін.
Управління навчально-виховними закладами досліджували Є.Березняк, В.Бондар, Л.Даниленко, Г.Єльникова, І.Жерносек, В.Зоц, Л.Карамушка, В.Кобзар, В.Маслов, Н.Островерхова, Ю.Чернов та ін. Питанням внутрішньошкільного управління присвячені роботи Г.Єльникової, М.Сметанського, Є.Хрикова, Р.Шакурова, І.Шалаєва, Г.Шамової.
В останнє десятиріччя підвищився інтерес українських і зарубіжних дослідників до питань соціального управління та управління освітою. З’явилися нові прізвища вчених і нові теми досліджень. Так, А.Гошко, Г.Дмитренко, В.Князєв запропонували стратегію реформування наявних у державі управлінських відносин на основі антропосоціального підходу; Г.Дмитренко розробив концепцію антропосоціального управління перехідним суспільством; В.Чепак дослідив управління освітою як соціологічну проблему; Л.Калініна історичний аспект діяльності райВО щодо управління навчально-виховними закладами України; О.Зайченко – модернізацію і підвищення ефективності управління райВО; М.Поташнік – управління розвитком школи; Т.Рогова – атестацію результатів діяльності педагогічного колективу; А.Орлов розглянув питання моніторингу інноваційних процесів в освіті; П.Третьяков – управління школою за результатами та адаптивне управління педагогічними системами; В.Алфімов, О.Ануфрієва, Т.Борова, О.Касьянова, В.Лунячек, Г.Полякова, В.Петров присвятили свої роботи педагогічним основам організації навчально-виховного процесу в ліцеї, оцінці діяльності початкової школи, моніторингу діяльності учня, аналізу педагогічної діяльності вчителя, алгоритмізації та автоматизації управлінської діяльності керівника, адаптивному управлінню навчального процесу в умовах навчально-виховного комплексу, інформаційному забезпеченню управління загальною середньою освітою в регіоні на адаптивних засадах відповідно. Дисертаційні роботи Т.Борової, О.Касьянової, В.Лунячека, Г.Полякової та В.Петрова виконані у межах поданого докторського дисертаційного дослідження під керівництвом Г.Єльникової та конкретизують розвиток управління загальною середньою освітою на учнівському, педагогічному, адміністративному й регіональному рівнях на адаптивних засадах.
Аналіз змісту праць вітчизняних та зарубіжних вчених з проблем наукового управління в галузі освіти свідчить про наявність певного дисбалансу між традиційною системою управління загальною середньою освітою та потребами зміни механізмів управління на основі демократизації, гуманізації та визнання людини найвищою цінністю суспільства (антропосоціальний підхід) у новій соціально-економічній ситуації.
Крім того, праці перелічених вище авторів стосуються окремих боків або ланок управління загальною середньою освітою. Дослідження проблеми управління закладами та установами загальної середньої освіти з позицій сучасних наукових вимог, що відповідають світовим стандартам і міжнародним взірцям розвинутих країн Європейської співдружності, які витримали перевірку часом, немає.
Невирішеними залишаються питання перебудови управління загальною середньою освітою відповідно до ринкових умов на основі концепції перехідного періоду.
Перелічене вище потребує створення нової моделі системи управління загальною середньою освітою на всіх рівнях її організації.
У зв’язку з цим виникає проблема розробки й наукового обґрунтування моделі такого управління загальною середньою освітою, яке б забезпечувало узгоджену взаємодію (взаємоадаптацію) всіх суб’єктів управління в межах наскрізної мети, що поєднує всі рівні його реалізації (регіон > район > ЗНЗ > учень) і враховує тенденції розвитку загальної середньої освіти в перехідному суспільстві.
Недостатність теоретичного і практичного опрацювання означеної проблеми зумовили вибір теми дисертаційного дослідження “Наукові основи адаптивного управління закладами та установами загальної середньої освіти”, яка є об’єктивно необхідною, актуальною і своєчасною.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Вибраний напрямок дослідження відповідає комплексній науково-дослідній темі “Підготовка керівника школи в закладі післядипломної педагогічної освіти”, яка досліджується в Центральному інституті післядипломної педагогічної освіти АПН України (номер держреєстрації 0119V004225). Тема дисертації узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 9 від 27 листопада 2001 року).
Об’єктом дисертаційного дослідження є система функціонування різних рівнів управління загальною середньою освітою в умовах реформування освіти та соціально-економічних перетворень в Україні.
Предмет дослідження становлять теорія та технологія адаптивного управління закладами та установами загальної середньої освіти на різних рівнях її організації: від державних органів регіонального управління до здійснення навчально-виховної роботи з учнями.
Мета дослідження: розробити науково обґрунтовану і практично апробовану систему адаптивного управління загальною середньою освітою в закладах і установах регіону, яка б інтегрувала ефективну взаємодію суб’єктів організаційно-педагогічної діяльності всіх рівнів забезпечення навчання (регіон > район > ЗНЗ > учень) і враховувала тенденції розвитку загальної середньої освіти в умовах перехідного суспільства.
Провідною в розробці концепції адаптивного управління закладами і установами загальної середньої освіти є ідея свідомого виклику і підтримки неврівноваженого стану керованого об’єкту шляхом створення умов для послідовної природної перебудови внутрішніх зв’язків, що приводить до взаємоузгодженої кооперативної поведінки складових і підвищення рівня організації керованої системи.
Підтримка неврівноваженого стану керованого об’єкту забезпечується динамічним моделюванням бажаного результату з врахуванням змінюваних зовнішніх вимог, інформації зворотного зв’язку та нестабільності реальних обставин і відстеження ступеня досягнення цього результату.
Взаємоузгодженість та кооперація поведінки учасників управлінського і освітнього процесів забезпечується зворотним зв’язком претензійної інформації (негативний зворотний зв’язок), на основі якого відбуваються природовідповідні процеси взаємо адаптації внутрішніх часток системи.
Підвищення рівня організації керованої системи відбивається у швидкості її адаптації до змінюваних умов оточення, показником якої є позитивна динаміка ступеня досягнення запрограмованих результатів.
Концепція адаптивного управління закладами і установами загальної середньої освіти розроблена на регіональному рівні з позицій антропосоціального і кібернетичного підходів та інтегрує теоретичні твердження щодо: існування єдності взаємодії між внутрішніми самоуправлінськими та зовнішніми управлінськими впливами при ступеневому переході від учня до обласного управління освіти в загальноосвітній регіональній системі управління; забезпечення цілісності й функціонування такої системи збуджуючими (висхідними й низхідними) і функціональними (циклічними) інформаційними потоками, зміни в яких призводять до регулювання цільових функцій та розвитку всіх суб’єктів управлінської діяльності; сполучення субординаційних та координаційних функцій управлінських структур і поєднання зусиль всіх учасників управлінського процесу у виробленні рішень в межах своєї компетенції на основі діалогічної адаптації, що забезпечується оперативним коригуванням відповідних планів (проектів тощо) для досягнення спільної мети; наявності непередбачених змін, що викликає необхідність моніторингового супроводу розвитку керованого об’єкту для його оптимального наближення до заданого результату; розробки варіативних моделей (субмоделей) діяльності всіх учасників управлінського процесу, у т.ч. закладів та установ освіти, з позицій кваліметричного підходу (для отримання чисельних показників їх розвитку); необхідності аналізу динаміки процесу для поточного саморегулювання та динаміки результатів при періодичному контролі з боку вищестоящих структур управління для перспективного регулювання діяльності всіх учасників (у т.ч. закладів та установ) загальної середньої освіти; розробки спеціальних комп’ютерних програм для автоматизації відстеження; необхідності запровадження спеціальних курсів для суб’єктів різних рівнів управління загальною середньою освітою з питань розробки та використання кваліметричних моделей у відповідному освітньому моніторингу; підвищення адаптивності, гнучкості управління, підсилення його критеріальності і спрямованості на результат, зародження й розвитку інноваційного напрямку управління, в якому динамічно поєднується адміністративний і партисипативний характер для забезпечення синхронності розвитку загальної середньої освіти і суспільства.
Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що розробка й впровадження науково обґрунтованої й апробованої системи адаптивного управління загальною середньою освітою в закладах та установах регіону забезпечить ефективну взаємодію і підвищить рівень діяльності всіх суб’єктів управління в ланцюжку: регіон > район > ЗНЗ > учень за умов:
- визначення тенденцій розвитку загальної середньої освіти у перехідному суспільстві, у т.ч. її структурованої управлінської підсистеми;
- розробки теоретично обґрунтованих наукових основ адаптивного управління освітніми системами, а також розробки й експериментального впровадження підсистеми інформаційного забезпечення адаптивного управління в системі “регіон > район > ЗНЗ > учень”;
- експериментального впровадження модулів діалогічної адаптації, що базуються на науковому апараті дослідження, в системі “регіон > район > ЗНЗ” та індивідуальної адаптації учнів для поєднання функцій суб’єктів управління у субординаційному ланцюжку і в горизонтальних пластах управлінської підсистеми;
- теоретичного обґрунтування, розробки та експериментального впровадження в роботу закладів та установ загальної середньої освіти моніторингу діяльності як провідного фактору адаптивного управління із створенням відповідного інструментарію на основі принципів кваліметрії;
- створення й експериментального впровадження технології освітнього моніторингу, яка б поєднувала зусилля управлінців та виконавців з метою поточного самоспрямування й перспективного регулювання дій об'єкту в досягненні бажаних результатів у нестабільних умовах перехідного суспільства, з використанням спеціально розроблених комп’ютерних програм для супровідного відстеження динаміки змін в закладах та установах загальної середньої освіти;
- розробки програми спецкурсу й відповідного навчального посібника для спеціальної підготовки керівників закладів та установ загальної середньої освіти до впровадження адаптивного управління в практичну діяльність.
Для досягнення мети поставлені такі завдання:
1. Визначити стан теоретичної розробленості проблем і нормативно-методичного забезпечення управління закладами і установами загальної середньої освіти на різних ланках регіонального рівня.
2. Провести констатуючий експеримент з вивчення якості управління загальною середньою освітою в регіоні й виокремити тенденції змін змісту, структури та технології управління на різних рівнях його здійснення: від державних установ регіонального управління до навчальних закладів і учнів.
3. Розробити й теоретично обґрунтувати наукові основи адаптивного управління загальною середньою освітою в регіоні, у т.ч. її закладами та установами, відповідно до особливостей і умов кожного рівня її реалізації.
4. Розробити та експериментально апробувати модель адаптивного управління загальною середньою освітою в закладах і установах регіону, структуровану з адміністративним поділом і суб’єктно-об’єктними відносинами всіх учасників управлінського процесу.
5. Дослідити сутність та науково обґрунтувати можливості використання освітнього моніторингу як необхідної форми функціонування системи інформаційного забезпечення управління і складової механізму адаптивного управління закладами і установами загальної середньої освіти в регіоні на основі спеціально розроблених комп’ютерних технологій і відповідного інструментарію з кваліметричним апаратом обчислення;
6. Узагальнити наслідки експерименту і підготувати науково-методичні рекомендації та навчально-методичний комплекс для впровадження в практику технологій адаптивного управління закладами та установами загальної середньої освіти на різних рівнях її здійснення.
Методологічною основою розробки концепції адаптивного управління закладами та установами загальної середньої освіти є:
-
загальний закон взаємодії, який розкриває взаємний зв’язок між всіма структурними рівнями буття, що забезпечує матеріальну єдність світу, і є джерелом саморуху й розвитку об’єктів; синергетична концепція самоорганізації у відкритих системах на основі неврівноваженості; закони поведінки людини у соціальних системах (загальні закони та закони зв’язку), а саме:
-
загальні закони: кібернетичний закон зворотного зв’язку, який визначає, що управління і самоуправління в соціальних системах, їх динамічне функціонування та розвиток можливі тільки за наявності інформації, що поступає з виходу системи на її вхід і забезпечує включення різноманітних регуляторів поведінки соціального характеру, у т.ч. рефлексивного розвитку людини; закон резонансного збудження системи, коли у зоні збудження зовнішні впливи виявляються узгодженими з внутрішніми властивостями системи, що й викликає її резонанс;
-
закони зв’язку із зовнішнім середовищем: закон урівноваженості зовнішнього середовища; закон відповідності вимогам середовища; закон адаптації, коли всі реакції людини спрямовані на уникнення або знищення зовнішніх шкідливих впливів для досягнення сприятливих умов і збереження себе як індивіда та особистості;
-
концепція антропосоціального управління суспільством; системний підхід і системний аналіз.
Теоретичну основу дослідження становлять наукові ідеї щодо методології та загальної теорії управління (В.Афанасьєв, В.Беспалько, А.Богданов, Гаєвський Б.А., Д.Гвішиані, В.Кнорринг, Б.Коротяєв, М.Мескон, Б.Мильнер, Г.Райт, Д.Сульє, Ф.Тейлор, А.Файоль, М.Фоллет, Ф.Хедоурі, Ф.Хміль); теорії управління освітніми системами (Ю.Бабанський, В.Бондар, Ю.Конаржевський, В.Маслов, В.Пікельна, П.Третьяков, Є.Хриков, ін.); конкретно-історичні дослідження розвитку освітньої системи України (В.Андрущенко, М.Дарманський, О.Дем’янчук, С.Золотухіна, Л.Калініна, К.Корсак, В.Кремень, В.Луговий, В.Майборода,); психолого-педагогічні дослідження поведінки людини в соціумі (А.Афонін, Е.Дюркгейм, Дейл Карнеги, В.Шейнов, ін.); теоретичні праці з питань кібернетики (А.Берг, Е.Ешбі), синергетики (І.Пригожин, Г.Хакен, В.Лутай), розвитку ситуативного й стратегічного менеджменту (Г.Дмитренко, П.Друкер, П.Херсі), кваліметрії, у т.ч. кваліметричний підхід до оцінювання якості навчального процесу (О.Ануфрієва, Г.Єльникова, Є.Марченко, Л.Одерій, Є.Яковлєв); моделювання діяльності соціально-педагогічних систем (Б.Блум, Б.Гершунський, Е.Гусинський, В.Пікельна, І.Фейгенберг, С.Янг); об’єктивні закономірності процесів самоорганізації й адаптації в системах різної природи (Дж. ван Гіг, А.Мамінонов, Г.Рузавін, Е.Сєдов, А.Урсул, ін.); теорія моніторингу в освіті (В.Кальней, Л.Кулєшов, С.Подмазін, В.Рєпкін, С.Шишов, ін.), а також нормативно-правова база розвитку загальної середньої освіти в Україні.
Методи дослідження: теоретичні методи включали історичний, проблемно-цільовий, логіко-системний та структурно-функціональний аналіз філософської, психолого-педагогічної, економічної, науково-методичної літератури, що забезпечило розгляд загальних теоретичних питань з проблеми дослідження; на основі системно-аналітичного методу здійснене теоретичне узагальнення наукових концепцій, розробок і пропозицій провідних вітчизняних і зарубіжних вчених щодо функціонування й розвитку системи загальної середньої освіти; логічний аналіз літературних джерел з філософії, біології, соціології, педагогіки дав змогу розробити основні поняття і концепції адаптивного управління соціально-педагогічними системами; методом організаційно-системного моделювання була розроблена модель наскрізно-адаптивного управління регіональною загальною середньою освітою; факторно-критеріальне моделювання було покладено в основу розробки субмоделей діяльності всіх суб’єктів управління загальною середньою освітою; з метою розробки конкретних теоретико-методичних рекомендацій щодо запровадження адаптивного управління на різних рівнях організації загальної середньої освіти застосовувалися методи прогнозування та узагальнення отриманої статистичної інформації; за допомогою системно-узагальнюючого методу були зроблені висновки за результатами дослідження; емпіричні методи включали вивчення нормативно-правових документів, практичної діяльності регіональних закладів та установ загальної середньої освіти для констатації й узагальнення їх управлінського досвіду; спостереження, анкетування, івент-аналіз, математичну й статистичну обробку отриманих даних, у т.ч. кваліметричні обчислення для об’єктивізації та забезпечення вірогідності результатів дослідження; всі разом емпіричні методи забезпечували здійснення констатуючого, формуючого й контрольного етапів експериментальної частини дослідження.
Організація дослідження. Дослідження здійснювалося протягом 1992-2004 років. Експериментальною базою слугували заклади та установи загальної середньої освіти м. Херсона та Херсонської області.
На першому етапі дослідження (1992-1999 рр.) був здійснений теоретичний аналіз філософської, педагогічної, психологічної, соціологічної та спеціальної літератури з теми дослідження; визначено напрями наукового пошуку, конкретизовано об’єкт, предмет, мета і завдання дослідження; розроблено концепцію адаптивного управління закладами та установами загальної середньої освіти в регіоні, сформульовано гіпотезу; розроблені факторно-критеріальні моделі (субмоделі) діяльності учня, учителя, директора, загальноосвітнього навчального закладу, районного (міського) відділу (управління) освіти, розвитку освіти в регіоні; створена та апробована модель атестації загальноосвітнього навчального закладу; проведено регіональне спостереження та діагностуючі зрізи в межах констатуючої частини дослідження; розроблено проект дослідно-експериментальної роботи в Херсонському регіоні з моніторингу діяльності закладів та установ загальної середньої освіти.
На другому етапі дослідження (грудень 1999- лютий 2003 рр.) обґрунтована та розроблена модель наскрізно-адаптивного управління загальною середньою освітою в регіоні, здійснено її експериментальну апробацію шляхом запровадження проекту дослідно-експериментальної роботи в Херсонському регіоні, проміжні результати оприлюднено на Міжнародній виставці у лютому 2002 року „Сучасна освіта в Україні”; розроблено й апробовано програму та навчальний посібник з основ адаптивного управління для керівників загальної середньої освіти в системі підвищення кваліфікації.
На третьому етапі дослідження (лютий 2003 – вересень 2004 рр.) проведено аналіз й узагальнення результатів дослідного матеріалу, підготовлено науково-методичні рекомендації щодо впровадження адаптивного управління на всіх управлінських рівнях загальної середньої освіти в регіоні, зроблено теоретичні висновки, оформлено текст дисертації.
Наукова новизна полягає в тому, що вперше розроблено:
-
теоретичні основи адаптивного управління закладами та установами загальної середньої освіти в регіоні як складової соціального управління, яке забезпечує об’єктивно необхідний поступовий шлях розвитку загальної середньої освіти в умовах ієрархічної побудови регіональної системи управління через введення наскрізної мети і варіативного механізму управління на основі спрямованої самоорганізації всіх його (управління) учасників;
-
концепції спрямованої самоорганізації та трансформації зовнішніх вимог у мотиви організаторів і учасників освітнього процесу;
-
структурна модель адаптивного управління загальною середньою освітою в регіоні та визначені умови її ефективного використання;
-
механізм адаптивного управління, який базується на функціях менеджменту і здійснюється за допомогою освітнього моніторингу на різних рівнях загальної середньої освіти;
-
навчально-методичний комплекс і курс лекцій „Основи адаптивного управління” для підготовки й підвищення кваліфікації керівників загальноосвітніх закладів та установ у системі післядипломної педагогічної освіти.
Теоретичне значення роботи полягає в тому, що:
-
вперше: розроблені та обґрунтовані закономірності, принципи, функції, механізм адаптивного управління соціально-педагогічними системами; введені та обґрунтовані нові наукові поняття: спрямованої самоорганізації, діалогічної (полілогічної) адаптації, адаптивного (варіативного) управління, освітнього моніторингу діяльності, базових кваліметричних моделей; теоретично обґрунтовані: модель цілісної системи адаптивного управління загальною середньою освітою в регіоні, базові кваліметричні субмоделі освітнього моніторингу діяльності на різних рівнях управління загальною середньою освітою, субмоделі атестації загальноосвітнього навчального закладу, атестації керівника ЗНЗ, ін; динамічна модель різних способів сполучення діяльності керівника і підлеглих, яка відбиває різний ступінь партисипативності і варіативності узгодження дій;
-
удосконалено класифікації функцій і методів управління;
-
дістало подальшого розвитку теорія управління шляхом виділення й розробки наукових основ адаптивного управління соціально-педагогічними системами; моніторингу діяльності на основі спеціально розроблених комп’ютерних програм та відповідного інструментарію з кваліметричним апаратом обчислення.
Практична значущість дослідження полягає в тому, що розроблені базові кваліметричні субмоделі моніторингу діяльності учасників освітнього процесу й науково-методичні матеріали щодо організації адаптивного управління можуть бути використаними в практичній роботі різних регіонів України з метою модернізації управління загальною середньою освітою на адаптивних засадах; субмоделі діяльності закладу освіти, діяльності керівника, учителя можуть впроваджуватися для самоаналізу та атестації загальноосвітніх навчальних закладів, атестації керівників та учителів; навчально-методичний комплекс і курс лекцій з основ адаптивного управління можуть застосовуватися в закладах післядипломної освіти для підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, а також у навчальних закладах професійної і вищої освіти для підготовки керівників і спеціалістів (магістрів) загальної середньої освіти; розроблені методологічні основи, теорія та технологія адаптивного управління й освітнього моніторингу можуть бути корисними в подальших наукових дослідженнях з цих питань.
Матеріали дисертаційного дослідження успішно впроваджуються:
-
в управлінській діяльності керівників різних рівнів організації загальної середньої освіти в м. Харкові і Харківській обл. для атестації загальноосвітніх навчальних закладів і педагогічних працівників, а також для створення системи адаптивного управління (Довідка № 5155 від 31.12.03). Система адаптивного управління ЗСО в регіоні опановується управлінцями м. Херсону і Херсонської обл. (Довідка № 01-5/128 від 11.02.04) та м. Запоріжжя на муніципальному рівні (Довідка № 86/1 від 22.04.04).
-
у змісті освіти для підготовки менеджерів загальної середньої освіти у ЦІППО АПН України м. Київ, ХОНМІБО м. Харків, ПРІППОПК м. Херсон (Довідки № 01-14/332 від 09.03.04; № 987 від 29.09.04; № 01-5/128 від 11.02.04); менеджерів організації та управління персоналом, практичних психологів (ЦІППО, МАУП), у змісті післядипломної педагогічної освіти для підвищення кваліфікації керівних працівників всіх рівнів організації ЗСО від школи до Міністерства освіти і науки України (ЦІППО АПН України – довідка № 01-14/332 від 09.03.04);
-
для наукової роботи (у руслі поданого дослідження підготовлено та захищено п'ять кандидатських дисертацій, а також одинадцять магістерських дипломних робіт – довідка № 01-14/331 від 09.03.04).
Теоретичні матеріали дисертаційного дослідження використовувалися в розробленні положень про ліцеї, гімназії, екстернат, Закону України Про загальну середню освіту, концепції 12-річної загальної середньої освіти (Довідка № 2-6/105 від 23.04.04).
Модель атестації ЗНЗ, що створена на основі дисертаційних матеріалів, була застосована Міністерством освіти України для проведення експериментальної атестації шкіл Харківської і Полтавської областей, схвалена колегією Міністерства освіти України у 1994 році й використовується у роботі Держінспекції навчальних закладів МОНУ та Регіональних експертних Рад (Центрів) областей України (Довідки № 15/3-366а від 24.09.04 та № 5155 від 31.12.03).
Особистий внесок здобувача. У публікаціях, написаних у співавторстві, авторові належить розробка вихідних концептуальних ідей, визначення тенденцій розвитку управління загальною середньою освітою, збір та інтерпретація емпіричних даних щодо стану й розвитку загальної середньої освіти в регіоні при запровадженні адаптивного управління регіональною освітньою системою, теоретичні узагальнення та висновки. У процесі отримання наукових результатів дисертаційного дослідження не використовувалися ідеї або розробки інших дослідників (О.Ануфрієва, Ю.Колупаєв, П.Маслєнніков, А.Бардаченко, О.Сидоренко, Р.Романчук та ін.), з якими опубліковано шість наукових праць у співавторстві.
У дисертаційному дослідженні основні концептуальні ідеї, положення, висновки й рекомендації належать автору. Для ілюстрації і підтвердження деяких положень щодо інформаційного забезпечення адаптивного управління та результативності використання інформаційної бази моніторингу для поточного регулювання власної діяльності наводяться окремі висновки дисертаційних досліджень Т.Борової, О.Касьянової, В.Петрова, Г.Полякової, що виконані під керівництвом здобувача.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертації докладалися на:
1. Міжнародних науково-практичних конференціях, семінарах, симпозіумах: серія семінарів у межах українсько-британського проекту „Державний контроль за управлінням та якістю навчання в середніх закладах освіти в Україні” (С-Петербург, 1997, Київ, 1998), конференція “Проблемы непрерывной подготовки учителей в условиях учебного комплекса” (Могильов, 1997), конференція „Освіта для демократії: перспективи розвитку” (ініціатор й упорядник – Американська рада з міжнародної освіти: ACTR/ACCELS, Київ,2000), симпозіум у межах проекту за підтримки Посольства Королівства Нідерландів „Проблеми трансформації української освіти в контексті європейської інтеграції” (Київ, 2001), круглий стіл у межах міжнародної виставки „Сучасна освіта в Україні” (Київ, 2002), конференція „Цінності освіти для суспільства” (ініціатор й упорядник – Американська рада з міжнародної освіти: ACTR/ACCELS, Київ, 2002), Перший міжнародний симпозіум „Проблеми розвитку післядипломної педагогічної освіти в сучасному суспільстві” (Київ, 2002).
2. Всеукраїнських науково-практичних конференціях, семінарах, симпозіумах: науково-практична конференція „Управління національною освітою в умовах становлення і розвитку української державності” (Київ, 1998), науково-практична конференція „Современная система последипломного образования педагогических кадров: методология и инновационные технологии” (мм. Сімферополь, Євпаторія, 1999), ІІІ-я науково-практична конференція „Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи” (Київ, 1999), науково-методична конференція „Проведення педагогічного моніторингу якості навчальних досягнень учнів у контексті 12-бальної системи оцінювання” (Львів, 2001), Президія АПН України щодо завершення першого етапу експерименту зі створення системи адаптивного управління ЗСО у Херсонському регіоні (Київ, 2001), секція післядипломної педагогічної освіти ІІ Всеукраїнського з’їзду працівників освіти (Київ, 2001), науково-практична дискусія „Стандарти післядипломної освіти в змісті підвищення кваліфікації керівних педагогічних кадрів” (Київ, 2001), презентація шкіл-лабораторій наукових установ у межах теми „Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи” (Київ, 2001), науково-практичний семінар для керівників „Управління закладами освіти в сучасних умовах” (Херсон-Київ, 2002), ІІ науково-практична конференція „Роль системи розвивального навчання у реформуванні освіти в Україні” (Київ, 2002), науково-практичний семінар „Пошуки шляхів вирішення проблем впровадження державно-громадського управління в закладах системи середньої освіти” (Біла Церква, Київська обл., 2003), ювілейні науково-педагогічні читання до 50-річчя ЦІППО АПН України „Сторінками історії післядипломної педагогічної освіти” (Київ, 2003), науково-практична конференція „Особливості організації навчального процесу в закладах післядипломної освіти” (Ужгород, 2003), інтернет-конференція „Зміст підвищення кваліфікації керівників закладів освіти в обласних інститутах післядипломної педагогічної освіти” (Харків, 2003), науково-практичний семінар „Системний підхід до моделювання управлінської діяльності середніх загальноосвітніх закладів І-ІІІ ступенів” (Херсон, 2004), науково-практична конференція „Адаптивне управління середньою освітою на муніципальному рівні” (Запоріжжя, 2004), науково-практична конференція „Проблеми розвитку управлінської культури керівників закладів освіти” (Полтава, 2004).
3. Регіональних науково-практичних, науково-методичних конференціях, семінарах, симпозіумах: серпнева педагогічна конференція керівників закладів освіти „Освіта 2000: перспектива та шляхи розвитку” (Харків, 2000), обласний семінар завідувачів районних (міських) методичних кабінетів „Система моніторингу як засіб підвищення ефективності управління якістю освіти” (Первомайський, Харківська обл., 2002), науково-практична конференція „Управління освітою в регіоні: пошуки оптимальних шляхів” (Суми, 2003), науково-методичний семінар „Педагогічний та психологічний моніторинг як основа ефективного управління навчально-виховним процесом” (Кривий Ріг, 2003).
Публікації. Основні результати дослідження відображені в 47 публікаціях, з них 33 одноосібних наукових і науково-методичних праць, у т.ч.: 1 монографія (19 др. аркушів), 3 навчальні (11,6 др. арк.) та 1 науково-методичний (13,4 др. аркушів) посібники, 1 навчально-методичний план з програмою, 2 навчально-методичні комплекси, 2 науково-методичні рекомендації, 23 статті у провідних наукових фахових виданнях, журналах і збірниках наукових праць.
Загальний обсяг публікацій по темі дисертації складає понад ~ 71,5 др. аркушів.
Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, п’яти розділів, загальних висновків, списку літератури (388 найменувань, з них 24 – іноземною мовою), 7 додатків. Загальний обсяг роботи 641 сторінка. Обсяг основного тексту дисертації складає 399 сторінок. Додатки узагальнені окремою книгою (Том ІІ) і складають 198 сторінок. Дисертація містить 37 рисунків та 49 таблиць.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, концепцію дослідження, охарактеризовано методи, етапи дослідно-експериментальної роботи, розкрито вірогідність, наукову новизну, теоретичну та практичну значущість здобутих результатів, наведені дані щодо їх апробації та впровадження.
У першому розділі „Управління загальною середньою освітою в регіоні як проблема педагогічної теорії і практики” розглядаються питання розвитку загальної науки управління, розвитку управління загальною середньою освітою, еволюції та якісного стану практики управління загальною середньою освітою в Україні, а також управління загальною середньою освітою в умовах її реформування та розвитку.
За результатами опрацювання державних документів, філософських, педагогічних, психологічних та інших джерел й управлінської практики нами установлено, що існуюча в України система управління загальною середньою освітою не відповідає сучасним вимогам суспільства і потребує серйозної перебудови на основі цілеспрямованих реформ.
Провідні цілі і завдання реформування управління визначені державно-нормативними та програмними документами, що наголошують на його трансформації з жорсткого технократичного у мобільне, демократичне, з урахуванням громадської думки та орієнтацією освітніх процесів на розвиток.
Управління загальною середньою освітою (ЗСО) є часткою соціального управління, якому притаманні процеси самоорганізації і саморозвитку, що її відрізняє від інших систем управління і що потребує свого врахування при його цілеспрямованих змінах.
Аналіз поняття „управління” у роботах Б.Андрушкіна, В.Бондаря, Б.Гаєвського, В.Журавля, О.Кузьміної, В.Маслова, В.Пікельної, Є.Хрикова та ін. вітчизняних і зарубіжних науковців привів до формування перспективного бачення сутності управління в соціальних системах, що заключається у створенні оптимальних умов для розвитку (саморозвитку) об’єкта управління з урахуванням змін оточення.
Установлено, що в системі ЗСО доцільно будувати взаємодію керуючої і керованої підсистем на основі принципового поєднання системного й антропосоціального підходів. З цих позицій сформульоване авторське визначення управління в системі „людина-людина” як особливого виду людської діяльності в умовах постійних змін внутрішнього та зовнішнього середовища, що забезпечує цілеспрямований вплив на об’єкт для збереження і впорядкування його у межах заданих параметрів на основі закономірностей його розвитку та дії механізмів самоуправління.
На основі історико-логічного аналізу висвітлюється розвиток управління як самостійної науки та як особливого виду професійної діяльності.
Відзначається, що загальна теорія управління розроблена досить системно й різнобічно. Вона розглядає наукові принципи управління і управління виробництвом (Ф.Тейлор, Е.Розмарович, М.Вітке, Ф.Дунаєвський, А.Гастєв), розкриває адміністративні функції управління (А.Файоль, Л.Канторович, П.Керженцев, С.Гвішиані, А.Омаров), взаємодію між керівником і виконавцями, баланс між виробничими та соціальними потребами (Е.Мейо, Р.Блейк, Дж.Мутон, І.Геллерштейн, А.Толчинський), критеріальність і кількісні методи управління: метод дослідження операцій, методи кваліметрії, балансу різнодіючих впливів тощо (Ч.Барнард, Р.Моклер, Н.Амосов, А.Аркелян, А.Берг, А.Венедиктов, В.Глушков, А.Крилов).
Позначається, що наука управління об’єднує теорії: загальної організації (тектологія А.Богданова), систем (Л.Берталанфі), кібернетики (У.Ешбі). Наголошується на тому, що в останній час вона збагатилася розробками з питань самоорганізації та саморозвитку (І.Пригожин, Г.Хакен, А.Урсул, Г Рузавін. А.Мамінонов, ін.).
З розвитком науки соціального управління, яка виникла на основі загальної теорії управління, зв’язані імена В.Афанасьєва, А.Берга, Д.Гвішиані, Т.Парсонса і Р.Мертона та П.Херсі, що запропонував теорію ситуативного управління, яке в країнах з розвиненою ринковою економікою визнається найбільш ефективним.
Виявлено, що розвиток управління загальною середньою освітою відбувався спочатку у межах загального управління, потім соціального управління і зараз поступово виділяється як самостійний різновид соціального управління. Теорія управління загальною середньою освітою розкриває певні закономірності (В.Бондар, Ю.Конаржевський, Б.Коротяєв, В.Маслов, А.Орлов, В.Пікельна, ін.), принципи, функції, методи й форми управління загальноосвітніми навчальними закладами району, міста, області (В.Алфімов, Є.Березняк, Л.Даниленко, М.Дарманський, Д.Дейкун, П.Дроб’язко, О.Зайченко, Л.Калініна, Ф.Хміль).
Вивчення еволюції та сучасного стану розвитку системи загальної середньої освіти під впливом зміни внутрішніх і зовнішніх факторів дало змогу установити особливості розвитку управління ЗСО в період українського державотворення (1917-1920 рр.; 1991 до т.ч.), а також взаємозв’язок між змінами загальної середньої освіти та тенденціями розвитку управління нею. Нами визначені такі тенденції: децентралізація та розвиток гнучкості управління, підсилення природних процесів у самоорганізації та саморозвитку соціально-педагогічних систем, підвищення ролі самоуправління загальноосвітніх навчальних закладів, розвиток принципів доцільності та критеріальності управління, збільшення випадків прийняття рішення в умовах невизначеності, розвиток управлінської культури керівних працівників.
Установлено, що реформування сучасної управлінської системи загальної середньої освіти доцільно проводити, підтримуючи існуючі перетворення та розвиваючи вказані вище тенденції шляхом змін у змісті, структурі і технології управління, розробляючи та поглиблюючи ситуативний підхід як найбільш відповідний сучасним умовам.
З’ясовано, що невирішеними залишаються питання перебудови управління загальною середньою освітою відповідно до ринкових умов на основі концепції перехідного періоду.
Тому потребують подальшої розробки: методологічна основа управління загальною середньою освітою в умовах перехідного періоду; способи визначення результатів власної управлінської діяльності на кожному рівні організації загальної середньої освіти: учнівський, педагогічний, адміністративний, керівниковий, районний, регіональний, державний; способи створення критеріальних моделей цих результатів для забезпечення можливостей замірів та їх гнучкого моделювання; механізм поєднання дій керівника й виконавців з метою досягнення запрограмованого результату.
У другому розділі „Теоретико-методологічні засади управління загальною середньою освітою в регіоні” розкриваються методологічні основи цілеспрямованих перетворень управління загальною середньою освітою; закономірності, принципи, функції, методи управління загальною середньою освітою, а також обґрунтовується актуальність розвитку адаптивних засад в управлінні загальною середньою освітою.
В умовах реформування соціально-економічної структури суспільства в Україні важливого значення набуває наукова основа спрямованих перетворень різних сфер людської діяльності, у т. ч. соціокультурної, частку якої складає загальна середня освіта.
Вироблення такої основи можливо за допомогою методологічних знань, які забезпечують логічну обробку понять і дають змогу проникати в глибину явищ реальної дійсності.
Аналізуючи зв’язок між методологічними, теоретичними і науковими знаннями, ми установили, що для організації цілеспрямованих перетворень управління загальною середньою освітою необхідно: визначити методологічні основи управління ЗСО; здійснити теоретичну інтерпретацію наявного стану управління ЗСО; проаналізувати фактори зовнішнього й внутрішнього впливу та визначити тенденції його природного розвитку; підібрати існуючі або спеціально розробити моделі (модель) спрямованих перетворень управління ЗСО і забезпечити їх апробованою технологією; сформулювати на цій підставі наукові основи спрямованих перетворень управління загальною середньою освітою.
Для визначення основи спрямованого розвитку управління загальною середньою освітою ми проаналізували наукові праці В.Бондаря, Ю.Конаржевського, Б.Коротяєва, В.Маслова, А.Орлова, В.Пікельної, Є.Хрикова, виділили за допомогою логічного аналізу зв’язки управлінської підструктури на екзо-, меза- та ендо- рівнях і сформулювали дві групи закономірностей установлення цих зв’язків.
Першу групу складають закономірності, які розкривають природу управлінської підструктури і стосуються взаємозв’язку соціального управління й управління ЗСО; узгодження зовнішніх і внутрішніх деструктивних впливів загальноосвітньої системи; взаємозв’язку загальних функцій і загальних закономірностей та цільових функцій і часткових закономірностей процесу управління ЗСО; структури управлінської підсистеми; сутності технології, ефективності
