ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ Г.С.СКОВОРОДИ

Єфименко Олександра Євгеніївна

УДК 811.161.2’371

КОНЦЕПТ “СТЕП” В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ:

СЛОВНИКОВА, ТЕКСТОВА

І ПСИХОЛІНГВІСТИЧНА ПАРАДИГМА

10.02.01. – українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ХАРКІВ – 2005

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С.Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник – | доктор філологічних наук, професор

Лисиченко Лідія Андріївна,

Харківський національний педагогічний університет

імені Г.С.Сковороди,

професор кафедри української мови.

Офіційні опоненти: | доктор філологічних наук, професор

Мойсієнко Анатолій Кирилович,

Київський національний університет

імені Т.Г.Шевченка,

завідувач кафедри сучасної української мови;

кандидат філологічних наук, доцент

Савченко Любов Григорівна,

Харківський національний університет

імені В.Н.Каразіна,

професор кафедри української мови.

Провідна установа – | Національний педагогічний університет

імені М.П. Драгоманова, кафедра стилістики

української мови,

Міністерство освіти і науки України, м. Київ.

Захист відбудеться “22” червня 2005 року о 1300 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К .053.03 у Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С.Сковороди за адресою 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. 216.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 215-В.

Автореферат розіслано “19” травня 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.І.Тищенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

В останні десятиліття в мовознавстві дедалі більша увага приділяється проблемі мовної картини світу (МКС), яка розглядається у взаємодії з картиною світу концептуальною (КСК) та з позамовною дійсністю. У зв’язку із цим посилився інтерес до антропоцентричних аспектів лінгвістики, зокрема до лінгвофілософії та психолінгвістики. Нові напрямки ґрунтуються на базі лінгвістичних досліджень попередників (В. Гумбольдта, О.Потебні та ін.) і багатьох сучасних мовознавців: Ю. Апресяна, Н. Арутюнової, О. Ахманової, Р. Будагова, А. Вежбицької, В. Гака, С. Жаботинської, В. Жайворонка, В. Звегінцева, С. Кацнельсона, М. Комлєва, М. Кочергана, О. Кубрякової, О. Леонтьєва, Л. Лисиченко, Л. Новикова, М. Полюжина, О. Селіванової, Б. Серебреникова, Ж. Соколовської, Ю. Степанова, А. Шаффа, Д. Шмельова, Р. Фрумкіної та ін.

У їхніх працях аналізуються різні питання семасіології як розділу мовознавства, системної організації МКС, її структури, різних її рівнів, зокрема індивідуальної картини світу в співвіднесенні із загальномовною. При цьому виявлено фундаментальні явища й поняття, пов’язані з антропоцентричним підходом до мови, із залученням матеріалів і методів суміжних наук до дослідження лінгвальних явищ. Подальше вивчення МКС потребує поглибленого аналізу окремих її фрагментів, що дасть новий матеріал для глибшого пізнання мови.

Актуальність цієї дисертаційної роботи зумовлена тим, що вона присвячена аналізові одного з фрагментів української МКС в аспекті взаємодії мови і мислення, людини і культури для пізнання специфіки мовного відображення об’єктивної та концептуальної картин світу, виявлення своєрідності національно-мовної й індивідуальної картин світу, аналізу окремих концептів як складової картини світу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрямок дисертаційного дослідження відповідає планові науково-дослідної роботи кафедри української мови Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, а саме науковій проблемі "Закономірності розвитку й функціонування української мови", координованої Інститутом української мови НАН України.

Мета роботи полягає в дослідженні семантичної структури лексико-семантичної групи “степ”, у з'ясуванні ролі концепту “степ” як психоментального й етнокультурного елемента мовної картини світу, а також залежності мовного вираження проаналізованого концепту як від зовнішніх об'єктивних умов (конкретні історичні умови, географічне розташування народу-носія мови), так і від внутрішніх мовно-літературних, таких як тема, жанр художнього твору, індивідуальні уподобання письменника.

Поставлена мета передбачає розв'язання таких завдань:

1) визначити лексеми, що відбивають в українській мові концепт “степ”;

2) на основі семантичного аналізу слів ЛСГ “степ” встановити їхні парадигматичні, синтагматичні та дериваційні відношення;

3) визначити роль слів обраної групи в мовному моделюванні української МКС та з'ясувати вплив на неї географічних умов життя носіїв мови;

4) розглянути особливості мовного вираження ЛСГ “степ” як відбиття концепту “степ” в українському фольклорі;

5) проаналізувати мовні особливості у вираженні одиниць ЛСГ “степ” у творах українських письменників ХІХ – ХХ століть з метою виявлення змін у функціонуванні цих слів в індивідуальних картинах світу;

6) на матеріалі психолінгвістичного експерименту дослідити сприймання концепту “степ” у МКС нашими сучасниками.

Об’єктом дослідження в дисертації є картина світу української мови як вона представлена в сучасній літературній мові, а також у фольклорі та літературних творах ХІХ – ХХ ст. ст.

Часові межі проаналізованого літературного матеріалу зумовлені тим, що саме з ХІХ століття почала розвиватися нова українська художня література та літературна мова, особливо цікава й показова як об’єкт дослідження мовної картини світу.

Предметом дисертаційного дослідження є концепт “степ”, виражений в українській мові відповідною лексико-семантичною групою.

Матеріалом дисертації стала картотека, створена на основі вибірки слів, що виражають концепт “степ” у словниках та в мові фольклору й прози ХІХ – ХХ століть. Обсяг картотеки понад 6000 карток.

Методологічною основою дослідження є положення про зв'язок і взаємодію явищ світу, розуміння мови як складної знакової системи, в якій відбуваються зв'язки й взаємодія мови й мислення (теорії О. Потебні, Л. Виготського), мови й позамовної дійсності (світу) (В. Гумбольдт), мови й мовлення (О. Леонтьєв) та структурування самої мови, про психологічні основи мовних явищ (Г.Штейнталь, І. Бодуен де Куртене). Робота ґрунтується на теорії розмежування мовної і концептуальної картини світу як вербальних і невербальних знань, звідки лексеми розуміються як мовне вираження концептів і мовне відбиття знань про них.

Для розв'язання поставлених у роботі завдань застосовувалися переважно описові методи лінгвістичного дослідження. Прийоми семно-компонентного аналізу допомагають виявити семантичну структуру проаналізованих слів. Цій же меті служить і метод дистрибутивного аналізу, що виявляє сполучуваність слів, яка є додатковою ознакою концепту. Зіставний метод використовується при порівнянні значень, у яких ужиті проаналізовані лексеми, що виражають концепт “степ” у мові письменників різних періодів, з метою виявлення динаміки розвитку відповідного концепту. Метод психолінгвістичного експерименту дає можливість встановити співвідношення між загальним й індивідуальним у розумінні й мовному вираженні концепту, а також показати сучасні, актуальні значення, в яких вживаються проаналізовані лексеми. Для наочності й переконливості результатів застосовувалася квантитативна обробка матеріалу, що подається в таблицях.

Наукова новизна проблеми, поставленої в дисертації, полягає в тому, що важливий для менталітету українця концепт “степ”, який відіграє суттєву роль в українській МКС, у парадигматичному, синтагматичному, дериваційному аспекті системно і всебічно аналізується уперше як у живому мовленні, так і в мові фольклору та української літератури ХІХ – ХХ століть.

Теоретичне значення дисертації полягає в подальшій розробці механізмів вивчення мовного вираження концептуальної картини світу. Запропонована методика всебічного аналізу мовного вираження окремого концепту може бути використана не тільки при аналізі даного культурного концепту, а й багатьох інших, причому об'єктом дослідження може бути як мова окремих історичних періодів, так і індивідуальні мовні картини світу прозаїків і поетів, а також мова окремих жанрів і різних стилістичних спрямувань художньої літератури.

Практична цінність роботи визначається тим, що отримані результати можуть бути використані для подальших досліджень із семантики, лексикології та психолінгвістики. Матеріали можуть знайти застосування у викладанні курсів української мови й української літератури в середній і вищій школі, зокрема історії української літературної мови, семантики, лексикології, у посібниках і підручниках із цих курсів, у спецкурсах і спецсемінарах, при написанні курсових і дипломних робіт.

Апробація роботи. Основні положення й результати дисертаційного дослідження обговорювалися на заняттях семінару аспірантів, на засіданнях кафедри української мови Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, на Міжнародній науковій конференції "Проблеми загальної та ареальної семантики" (Луганськ, 2003 р.), на ІІІ Міжнародній науковій конференції "Актуальні проблеми менталінгвістики" (Черкаси, 2003 р.), ХІІ Міжнародній науковій конференції імені проф. Сергія Бураго "Мова і культура" (Київ, 2003 р.), Міжнародній науковій конференції "Підсумки і перспективи розвитку літератури та літературознавчої думки ХХ ст. До 200-річчя Харківського університету і філологічної школи факультету" (Харків, 2003 р.), Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій 225-й річниці від дня народження Г.Ф. Квітки-Основ'яненка "Г.Ф. Квітка-Основ'яненко та українська культура ХІХ – ХХІ століть" (Харків, 2003 р.).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 8 наукових статей у провідних фахових виданнях України.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, переліку умовних скорочень, списку використаних джерел і додатків. Обсяг тексту дисертації становить 190 сторінок, загальний обсяг – 266 сторінок. До списку використаних джерел входить 220 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, зазначено зв’язок теми дослідження з науковою проблематикою установи, в якій виконана робота, сформульовано мету й завдання дослідження, визначено його методи, наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів і форми їх апробації, зазначено кількість публікацій, які відображають основні результати дисертаційного дослідження.

Перший розділ "Теоретичні засади роботи та її науковий апарат" присвячено дослідженню стану вивчення поняття мовної картини світу в ХІХ – ХХ століттях. Аналізуються погляди вчених ХХ століття на мовну картину світу як на мовний репрезентатор концептуальної картини світу. У розділі викладено вихідні теоретичні положення дослідження, визначено його поняттєво-термінологічний апарат.

Для історії вивчення питання про мовну картину світу основоположне значення мала діяльність В. фон Гумбольдта – засновника загального мовознавства, творця теоретичних основ, на які спирається ряд напрямків у науці про мову. Оригінальну лінгвопсихологічну концепцію розробив О.О.Потебня, який одним із перших став вивчати проблему мови художніх творів. Цей аспект протягом ХХ століття розвивався багатьма лінгвістами. Поставлені О.О.Потебнею питання актуальні й у наші дні. Філософсько-лінгвістичні погляди вченого ґрунтуються на тому, що розвиток мислення й мови відбувається в єдиному процесі еволюції людини, що розвиток одного із цих явищ неможливий без участі й розвитку другого.

Картиною світу (моделлю, образом, структурою світу) називають сукупність уявлень людини про дійсність, сформованих унаслідок її життєвого досвіду, або ж знання певного народу чи людства в цілому про явища й процеси довкілля. Під мовною картиною світу (МКС) ми розуміємо характер відображення в мові концептуальної картини світу й мовні засоби вираження знань про неї, тобто мова розглядається як форма виявлення мислення, а не безпосередньо зовнішнього світу.

Концепт є одним з основних семантичних понять когнітивної лінгвістики, що виникла у сфері когнітології. Поняття концепту поки що не має однозначного потрактування, оскільки сам термін для лінгвістики відносно новий. У нашому дослідженні береться за основу визначення концепту, запропоноване О. Кубряковою, в якому концепт розглядається як термін, що служить для пояснення одиниць ментальних або психічних ресурсів нашої свідомості та тієї інформаційної структури, яка відбиває знання й досвід людини: оперативно-змістова одиниця пам'яті, ментального лексикону, концептуальної системи та мови мозку, всієї картини світу, відбитої в людській психіці. Мовна структура є одним з найважливіших експлікаторів концептів. У нашій роботі концепт розуміється як локалізоване ментальне утворення, що відбиває об'єктивний світ. Власне концепт “степ” розуміємо як характерну психоментальну особливість українського народу, що відбита у свідомості людей і закладена на підсвідомому рівні людини. В українській мові цей концепт виражається лексико-семантичною групою “степ”, що складається з українських слів степ, поле, лан, нива. Крім того, для називання аналогічних ландшафтів в інших частинах світу, вживаються слова-екзотизми прерія, савана, пампаси, пампа, які в українській мовній картині світу містяться на далекій периферії.

У менталітеті українського народу концепт “степ” є дуже важливим, бо степова зона обіймає, порівняно з іншими фізико-географічними зонами України, найбільш значну територію – 40 % усієї площі країни, а фактор географічного середовища існування народу–носія мови, як відомо, впливає на концептуальну картину світу мовця, що відбито в його мовній картині світу.

Останнім часом помітно зростає інтерес лінгвістів до психолінгвістичної проблематики. Психолінгвістика як галузь мовознавства сформувалася до середини ХХ століття як стикова наука, близька за предметом дослідження до лінгвістики, а за методами – до психології. Започаткована вона була ще у ХІХ ст. у працях В. Гумбольдта, Г. Штейнталя, О. Потебні. Одночасно психолінгвістика виникла в кількох країнах, у тому числі в Україні й у Росії. Вітчизняна психолінгвістика ґрунтується на психологічних та неврологічних теоріях Л.С. Виготського, О.Р. Лурія, О.О. Леонтьєва та на лінгвістичних ідеях О.О. Потебні, Д.М. Овсяннико-Куликовського, Л.В. Щерби, Л.П. Якубинського, М.М. Бахтіна, С.Д. Кацнельсона, Є.Ф. Тарасова, О.О. Залевської, В.В. Левицького, Н.П. Бутенко, М.П. Кочергана та ін., а також на працях зарубіжних учених (наприклад, Дж.Керолл, Ч.Осгуд, Т.Сибеок).

Для психології значення слова – це єдність слова та думки. Учені першої половини ХХ століття звернули увагу на те, що з ходом історичного розвитку мови змінюється смислова структура значення слова, його психічна природа, змінюється не тільки предметний зміст слова, але й сам характер відображення й узагальнення дійсності в ньому. На думку Л.С. Виготського, відкриття факту розвитку значення слова є тим новим і найістотнішим, що вносить його дослідження у вивчення мислення та мовлення. Цей аспект може бути простежений при зіставленні вживання слів ЛСГ “степ” у творах українських письменників ХІХ – ХХ ст. ст.

Об'єктивне дослідження реально існуючих відношень між дійсними й потенційними зв'язками семантичних систем, у даному разі лексико-семантичної групи “степ”, проводиться також через використання методики психолінгвістичного аналізу, зокрема інтерпретації та асоціативного експерименту в поєднанні з неекспериментальними методами.

Другий розділ "Лексичні засоби вираження концепту "степ" в українській мові" присвячений структурно-семантичному аналізові слів степ, поле, лан, нива, що є основними репрезентантами концепту “степ” в українській мові. При аналізі застосовуються прийоми парадигматичного, синтагматичного, дериваційного й етимологічного аналізу.

Лексикографічний аналіз довів, що слова степ, поле, лан, нива подаються в усіх найбільш авторитетних словниках української мови і мають у них близькі дефініції, а також дозволив провести структурно-семантичне дослідження кожної лексеми і зіставити їх семантику.

Семантичний аналіз виявив, що для вираження концепту “степ” найбільш уживаними є слова степ і поле. Лексеми лан і нива менш частотні в цьому значенні, бо їхня семантика ускладнена семами “обмеженість” і “розмір”. Лексеми степ і поле відрізняються, по-перше, різною семантичною структурою (слово поле має розвинену систему лексичних значень), а по-друге, тим, що слово поле є споконвічним і відбивається вже в найдавніших українських пам’ятках у кількох значеннях, у той час як лексема степ з’являється в писаних джерелах порівняно пізно – десь з кінця XVII століття. Отже, основними лексемами, що виражають поняття "степ" в українській мові, є степ і поле – останнє в одному із своїх значень.

У ЛСГ “степ” окрему підгрупу становлять слова-екзотизми на позначення аналогічних просторів на території інших країн світу: степ – пампаси – прерії – савани (Материк із сухими степами-саванами – простягається на всю площу Азії (І.Єфремов). Екзотизми становлять той шар іншомовних лексичних запозичень, який має яскраво виражену сему географічної локалізації і при вживанні в мові-реципієнті не зазнає повного семантичного освоєння. Ці слова використовуються переважно в певному тематично обмеженому контекстуальному оточенні як засіб репрезентації місцевого колориту Північної та Південної Америки, Африки, Азії, Австралії, тому в нашому дослідженні вони аналізуються принагідно як елемент периферії мовної картини світу.

Усі слова ЛСГ “степ” становлять синонімічний ряд із домінантою “степ”. Саме це слово, незважаючи на його синонімічну конкуренцію із словом поле у його прямому значенні, ми визнаємо домінуючим як найменш ускладнене додатковими семантичними компонентами, таке, що безпосередньо виражає концепт. Слово поле теж належить до семантичного ядра ряду, слова лан і нива відносять до периферії синонімічного ряду. Екзотизми прерія, савана, пампаси становлять ізольовану від інших членів ряду групу не тільки за наявністю семи географічної локалізації, а й через вторинність для ментальності українців: вони сприймають ці явища через концепт “степ”. Усім словам цієї синонімічної групи властива архісема “великий простір” і “рівнина”, для більшості – “відсутність лісів”. Ці ознаки є інтегральними для всього синонімічного ряду. При визначенні синонімічності слів ураховується їхня багатозначність.

Концепт, як ми його визначаємо, не збігається з поняттям та із значенням слова, а має більш широкий зміст, що охоплює різноманітні зв’язки явища в картині світу і слова у мовній системі. Тому для виявлення мовної картини світу мало слів, що номінують окремі його явища і фрагменти, необхідно схарактеризувати їх сполучуваність, що дає можливість більш повно експлікувати відповідний фрагмент картини. У зв’язку з цим у роботі проведено докладний аналіз сполучуваності проаналізованих слів з різними частинами мови – прикметниками, дієсловами й дієслівними формами, іменниками в різних їхніх синтаксичних і стилістичних функціях.

Аналіз виявив, що для сполучуваності слова степ характерними, наприклад, є прикметники – означення, що виражають протяжність (безкраїй, безмежний, неозорий), характер рельєфу (відкритий, рівний, розлогий), кліматичні особливості (весняний, гарячий, холодний), колір (білий, голубий, рожевий, рудий), пахощі (запашний, пахучий), наявність води (безводний, засушливий, мокрий), наявність і характер рослинності (багатий, голий, квітучий), характер тваринного світу (безгомінний, мертвий, порожній), наявність/відсутність людей (безлюдний, дикий, малонаселений), психологічне сприйняття (зморений, зранений, невмитий), історичні асоціації (козацький), емоційну оцінку (вільний, замислений, замріяний, злий), географічну характеристику (бессарабський, запорізький, таврійський). Слову поле в прямому значенні властива сполучуваність з прикметниками, що виражають родючість (“безмежність щедроплідних піль” – М.Слабошпицький), склад ґрунту (“ловити на пустельних глиняних полях куріпок” – П.Загребельний). Сполучуваність іменників, що виражають концепт “степ”, з прикметниками в основному тотожна, відмінності властиві вживанням, які на периферії цього фрагменту картини мають натяк на оброблювану землю (Степе мій, урожайнику! Лежиш ти, повитий красою, шепочеш стиглим колосом!… Твої недавні сівачі стали женцями. Яким же ти розкішним і багатим став, степе наш! (І.Цюпа).

Аналогічні семантичні групи виявляються і в складі іменників, з якими сполучаються слова ЛСГ “степ”: 1) назви рослин, що притаманні степовій зоні (полин, ковила, жито); 2) назви тварин (кулан, борсук, тур); 3) назви елементів степового простору (балка, долина, пустеля); 4) назви на позначення природних явищ та погодних умов (сонце, вітер, сніг, дощ); 5) власні географічні назви (Україна, Каховка, Мелітопольщина, Дніпро, Чорне море); 6) назви розміру степових просторів (далечінь, глибина, обрій, небокрай, простір, відкритість); 7) емоційно забарвлені іменники, що вказують на враження людей від степу (найчисельніша група) (воля, привілля, доля, чужина, молитва, краса, дух, смуток, печаль, диво, казка. життя) та ін. Серед відмінних слів відзначаються ті, які вказують на людей або людську діяльність у степу.

Розгляд сполучуваності з дієсловами виявив два типи: зв’язок з дієсловом, при якому назва з концептуальним значенням “степ” виступає об’єктом дії або стану (любити степ, цілувати степ), і з дієсловами, при яких “степ” є суб’єктом стану (пахне степ, цвіте степ, степ приліг тощо). У другому типі відношень дієслова, як правило, мають метафоричне значення.

Однією з важливих розрізнювальних ознак лексичних значень є їхні дериваційні зв’язки. Серед лексем проаналізованої групи в значенні “степ” найпродуктивнішим у словотворенні є слово степ, яке утворює два словотвірних варіанти прикметника (степний, степовий) і два іменники на позначення осіб (степовик, степняк), які, можливо, теж варто розглядати як варіанти, і відповідно співвідносні іменники жіночого роду (степовичка, степнячка). Слово поле у такому ж значенні утворює прикметник польовий та іменники польовик, польовичка, що за значенням не зовсім збігаються із степовик, степняк. Від інших іменників утворено збірну назву нив’я і субстантивовану назву особи-суб’єкта дії – лановий. Іменники степ, нива, лан мають зменшено-пестливі похідні степок, нивка, ланок і похідні з емоційною оцінністю степочок, полечко, поленько, нивочка, нивонька, ланочок.

Третій розділ "Концепт "степ" в українській художній творчості" присвячено уживанню слів ЛСГ степ в українському фольклорі та літературі. Завдання розділу – проаналізувати мовне вираження цього концепту у фольклорі та творах українських письменників ХІХ – ХХ ст. ст. для виявлення динаміки вживання різних слів ЛСГ “степ” і, відповідно, встановити динаміку самого концепту в ментальності письменників. Для реалізації завдання були обрані фольклорні твори, як вони подані в різних збірках і записах, а також твори українських прозаїків – Г. Квітки-Основ'яненка, Панаса Мирного, М. Коцюбинського, Ю. Яновського, О. Гончара, І. Багряного, У. Самчука, П. Загребельного. Персоналії обирались з урахуванням їхньої належності до певного періоду української літератури, художньої майстерності, місця концепту “степ” у їхній МКС, що дає можливість порівняти мовне вираження концепту в авторів різних періодів, стилів, тематики.

Матеріалом для аналізу слів, що виражають концепт “степ” в українській народній творчості, стали різні за своїм жанровим і тематичним спрямуванням джерела: українські думи, пісні різного тематичного спрямування, народні казки, легенди, анекдоти, прислів'я і приказки й інші жанри української народної словесності. Аналізу зазнали десять зібрань, найдавніші з яких включають матеріали, що були записані протягом ХVІІІ-ХІХ століть, а видані М.О.Максимовичем у 1827 р., М.С.Шашкевичем у 1837 році, інші були зібрані протягом ХІХ-ХХ століть, а опубліковані в ХХ столітті (1913 – 1992 рр.).

Приклади поширення різних лексем для позначення концепту “степ” дають матеріали збірок М.Максимовича та Марка Вовчка і О.Марковича. Концепт “степ” у збірці М.О.Максимовича виражається частіше лексемою поле, що фіксується 33 рази (Гомонъ, гомонъ по дубравh, / Туман поле покривае (М.Максимович); Ой у полh снhжокъ прошить – / Ажъ тамъ козакъ забитъ лежить (М.Максимович), із них 7 разів слово поле вживається з постійним епітетом чисте, що робить його синонімічним за значенням до слова степ: Изъ якои тебе, брате, / Сторононьки ждати? / Чи одъ чистого поля, / Чи одъ Чорного моря, / Чи одъ славного Запорозья? (М.Максимович).

Фольклорні записи Марка Вовчка та О. Марковича, що належать до середини ХІХ століття, показують дещо інше співвідношення між словами ЛСГ “степ”: насамперед, лексема степ трапляється набагато частіше, ніж у збірці М.Максимовича, хоч домінуючою за кількістю залишається лексема поле, що фіксується у збірці 140 разів, із яких 12 у складі порівняння як билина в полі, широко вживаному в українському фольклорі для вираження самотності людини: Сама я, самісінька, як билина в полі, / Не дав мені господь ні щастя, ні долі (Марко Вовчок та О.Маркович)

Аналіз літературних творів ХІХ – ХХ століть доводить, що художня МКС українських письменників збагачується, стає багатовимірною, це виражає і збагачення та розвиток картини світу ментальної.

Для дослідження вербалізації концепту "степ" у мовній картині світу початку ХІХ століття була розглянута мова художніх творів Г.Ф.Квітки-Основ'яненка, для аналізу прози кінця ХІХ – початку ХХ ст. – мова творів Панаса Мирного та М. Коцюбинського, ХХ – ХХІ століття – твори Ю. Яновського, О. Гончара, І. Багряного, У. Самчука, П. Загребельного. Аналізувалися прозові твори, мова яких ближча до живих розмовних текстів.

Г.Ф.Квітка-Основ'яненко в художніх творах змальовує переважно побут народу, повсякденне життя якого того часу було пов'язане з полем, тому в його творах домінуючим є слово поле в значенні “оброблювана земля”, яке вживається у творах цього письменника, за свідченням словника його творів, 61 раз. Натомість лексема степ вживається лише чотири рази (наприклад, Нагайкою [перелічить писар мерців], як у степу косарів), із них три рази – в зменшено-пестливій формі степок (Тільки що вийшли з улиць на степок, от Олена як крикне ). У такій же формі вживає автор і слова нивка (11 разів), нивонька (1 раз): Вийдуть на нивку, мужик тою косою маха, маха…. Слово нива Г.Ф. Квітка вживає лише двічі (…та й ниву поливають і копи змочують гіркими сльозами), а лан – тричі (…будемо лани окропляти, будемо молитися…).

У творах Панаса Мирного концепт “степ” переважно виражається словом поле, слово степ хоч і трапляється частіше, ніж слова лан і нива, але все ж удвічі рідше, ніж слово поле, що зумовлюється багатозначністю останнього. Панас Мирний як представник Лівобережної України з її степами чітко розрізняв значення слів поле і степ і не вживав одне в значенні другого. Поле в творах цього автора символізувало землю-матінку, яка годує народ, без якої не може прожити жоден селянин: Селянин без поля – старець без рук і без ніг. Поле його годує, поле його втішає, на полі він виростає, на полі часом і вмирає… Оскільки Панас Мирний змальовував сільське життя, то саме цим можна пояснити більш часте вживання слова поле. Слово степ у цього письменника в проаналізованих творах уживається 86 разів, поле – 184 рази, лан – 36 разів, нива – 26 разів. Концепт “степ” окреслюється в його мові численними означеннями (120), 53 з яких відносяться до слова степ і змальовують його яскравий та ніжний образ.

У мові творів М. Коцюбинського слово степ вживається порівняно рідко, для вираження концепту “степ” переважають слова поле (57,5%) і нива (30 %). Ці слова відбиті майже в усіх проаналізованих нами творах. Слово степ ми зафіксували 7 разів (п’ять в оповіданні “Дорогою ціною” і двічі в “Intermezzo”). Перевага лексем поле і нива зумовлена тематикою творів, події яких відбуваються переважно в місцях проживання людини або близьких до них. Степ у М.Коцюбинського вільний, широкий, а також за власними назвами – Озівський, Бесарабський. Слово поле, крім прикметників, що виражають простір, характеризується також присвійними прикметниками, що виражають приналежність (панський, свій, власний).

Юрій Яновський – справжній співець степу, і головним словом на позначення цього концепту в його мові є степ (80,3%). Однак відмінність МКС Ю.Яновського від попередників не в частотності вживання слова степ, а в багатстві його сполучуваності з прикметниками й дієсловами. Так у творах цього письменника до слова степ вживається 47 означень, і тільки окремі з них повторюються. Сполучуваність слів, що виражають концепт “степ”, з дієсловами теж дуже широка – 162 дієслова при іменнику степ, 100 – при іменнику поле. Для розуміння концепту “степ”, як він виражений в МКС, важливим є також характер сполучуваності відповідних слів з дієсловами. Цей зв’язок може виражатися або як суб’єкт дії (назва концепту “степ”) + дієслово, або ж дієслово + об’єктне або адвербіальне значення відповідного іменника. У проаналізованих творах Ю.Яновського дієслів, що сполучаються зі словами, які виражають концепт “степ”, у суб’єктному значенні 37 при слові степ, 8 дієслів при слові поле, 4 – при слові нива. При відповідних іменниках в інших синтаксичних функціях вжито у Ю.Яновського 74 дієслова при слові степ, 32 – поле, один і два дієслова при інших словах.

Ще ширше концепт “степ” виражений у творах О. Гончара, у восьми проаналізованих творах якого 806 разів уживається слово степ (77%), 214 – слово поле (20,52%) і лише в окремих фрагментах тексту – слова нива (17 разів) і лан (9 разів). Однак мовний образ степу відрізняється не тільки частотою вживання того чи того слова, а й смисловим наповненням концепту, що виявляється в сполучуваності відповідних слів із прикметниками та дієсловами. Так до 806 уживань слова степ письменник додає 117 прикметників-означень, з яких тільки кілька повторюються (широкий – ужито тричі, чорний – тричі, відкритий – тричі, гарячий – двічі); при слові поле на 214 його уживань у різних значеннях фіксується 59 означень (в основному прикметників). Такими ж різноманітними є сполучення відповідних іменників з дієсловами: при слові степ-суб’єкті – 68 дієслів, при слові поле – 35, при інших – одиниці. В інших синтаксичних функціях з названими іменниками цілком природно сполучається значно більша кількість дієслів: степ – 262 дієслова, поле – 100, інші – 5 і 10 дієслів.

Аналогічні аспекти досліджувались і у творах інших авторів.

Так у проаналізованих творах І.Багряного уживання лексеми степ як мовного вираження концепту “степ” зафіксовано 89 разів (62,68% ). Характерною ознакою такого вживання є відносно часта сполучуваність слова степ з дієсловами – 55 разів (поле – 17, лан – 3 рази), де степ виступає об’єктом дії. На противагу МКС І. Багряного в мові творів У.Самчука концепт “степ” виражається переважно лексемою поле, яка вжита 468 разів (85,6%), а лексема степ – 33 рази (5,8%), що можна пояснити майже постійним проживанням автора (57 років) на території іншої країни. Відсутність зв’язку мовця з оточенням і довкіллям носіїв мови сприяла зміні концептуальної картини світу автора, слово степ втратило символічне значення, що відобразилося не тільки в кількості його вживань, але й в експресивному забарвленні (із 70 наданих означень до слів ЛСГ “степ” тільки 7 відносяться до слова степ). У.Самчук єдиний з проаналізованих авторів, в мовній картині світу якого зафіксоване вживання слова прерія, але не для опису українських просторів: Після мого останнього мешкання при вулиці Маркгам, …моє теперішнє житло справляло враження, ніби я вирвався з Шангаю на широкі прерії Саскачевану. Привертає увагу поєднання екзотизмів зі словами, притаманними мовному вираженню простору в українській мові: То знов появляються і розгортаються до обріїв прерії, покраяні ланами й дорогами…

Особливо цікавою для аналізу мовного вираження концепту "степ" є творчість П. Загребельного. Основна увага в дисертації приділена останнім творам автора як матеріалові для дослідження мови української художньої творчості початку ХХІ століття. Але для порівняння були проаналізовані й матеріали з більш ранніх його творів. Лексему степ автор уживає 127 разів (58,5%), лексему поле – 80 разів (36,9%), лексеми лан і нива по 5 разів. Аналіз засвідчив, що найбільшу увагу автор приділяє степу і як засобу, і як об’єкту зображення у творах останніх років (слово степ вживається у творах 2003-2004 років 51 раз). Характерним для творів П.Загребельного є сполучуваність дієслів з лексемами степ, поле, лан, нива, де вони виражають об’єкт дії (степ – 60 дієслів, поле – 44, нива – 2).

Підраховано відсоткові показники вживання слів ЛСГ “степ” у мові творів проаналізованих авторів за період з початку ХІХ до початку ХХІ століття, які демонструють поступове збільшення вживання слова степ (від 4,9у Г. Квітки-Основ’яненка до 79,3у Ю. Яновського) і зменшення вживання слова поле (74,4та 18відповідно) як основних мовних репрезентаторів концепту "степ". Слово лан майже не змінює частотності вживання (коливаючись від 2,25до 10,7), слово нива помітно збільшує частотність у мові творів М. Коцюбинського (30мінімальні показники його вживання у І. Багряного – 0

На основі аналізу мовної картини світу письменників побудовано графік динаміки мовного вираження концепту “степ” з ХІХ до ХХІ століття та діаграму, яка дозволяє простежити вживання ЛСГ “степ” у мові творів кожного проаналізованого автора.

Для виявлення рецепції концепту “степ” сучасниками проведено психолінгвістичний експеримент, у якому брали участь студенти різних спеціальностей – філологи, математики, біологи, агрономи. Для респондентів завдання полягало у визначенні семантики слів степ, поле, лан, нива, а також типових для інформанта сполучень цих слів із прикметниками та дієсловами. Експеримент виявив, що всі опитані мають інваріантний блок сем, які в основному збігаються із загальнонародним словниковим, однак відрізняються певною кількістю виділених ознак залежно від свого уявлення про відповідний фрагмент світу.

Зіставлення добутих результатів довело, що розвиток концепту “степ” і його вербалізація в українській мові відбувалося внаслідок збагачення знань (суспільних та індивідуальних) про світ, про що свідчить розширення лексичної сполучуваності одиниць досліджуваної ЛСГ. У процесі розвитку МКС літературної мови відбулася й певна переінтеграція проаналізованих слів у лексичній системі: для позначення концепту “степ” поступово поширюється слово степ, яке в ХІХ столітті вживалося рідше. Лексема ж поле дедалі більше втрачає семи, пов’язані з необроблюваною

територією землі, а також ускладнюється різними значеннями, пов'язаними з обробкою землі,у тому числі абстрактними значеннями (семантичне поле, поле діяльності), що, однак, не змінює суттєво семантики слова. Слова нива і лан скорочують своє функціонування в живому мовленні. Відповідним чином змінилася й семантична структура слів, зокрема їх місце в структурі багатозначної лексеми, в синонімічному ряді, в лексико-семантичній групі, розширилася лексична сполучуваність.

Статистичні дані сполучуваності слів ЛСГ "степ" у мові творів проаналізованих авторів, а також результати психолінгвістичного експерименту подані у вигляді таблиць у додатках.

ВИСНОВКИ

Дослідження засобів експлікації концепту “степ” в українській мовній картині світу дозволяє зробити ряд загальних висновків.

Концепт “степ” насамперед виражається рядом синонімічних слів (степ, поле, лан, нива) та групою екзотизмів (прерія, савана, пампаси), позначеною семою локальності. Остання група перебуває на периферії української мовної картини світу.

Структурно-семантичний аналіз ЛСГ “степ” виявляє, що лексеми поле, лан, нива є багатозначними й ускладнені додатковими семантичними компонентами, що відрізняють їх від слова степ. Тому до синонімічної групи ці лексеми входять тільки прямими значеннями і містять додаткові інтенції, навіяні похідними значеннями. Оскільки слово степ найменш ускладнене семантично, воно й виступає домінантою синонімічного ряду. Однак усі конституенти групи мають кілька суттєвих інтегральних ознак, що дозволяє розглядати їх як синоніми.

Однією з важливих ознак лексичного значення є синтагматичні зв’язки слова, що виражається зокрема в лексичній сполучуваності. Проведений аналіз лексичної сполучуваності доводить, що, як і на семному рівні, у цієї групи слів існує ряд типових зв’язків з прикметниками-означеннями та з дієсловами. Ці зв’язки є інтегральним компонентом у значенні, наявні ж відмінні сполучення виступають як диференціальні.

Існування інтегрального й диференціального корпусу слів, з якими єднаються в тексті слова лексико-семантичної групи “степ”, дозволяють повніше уявити один з визначальних для українців концептів.

Дериваційний аналіз доводить, що слова ЛСГ “степ” мають і словотвірні відмінності, що позначається на мовній картині світу.

Текстологічний аналіз фольклору та творів українських письменників ХІХ – ХХ ст. виявляє динаміку розвитку концепту “степ” в українській мовній картині світу. Доведено, що концепт “степ” поступово набував дедалі докладніших і розгорнених обрисів. Поступово зростає вживання слова степ, яке і стає домінуючим.

Семантична структура слів ЛСГ "степ", які виражають концепт “степ”, суттєвих змін не зазнала, про що свідчать і дефініції словників. Однак у мовній картині світу, як вона подається в численних текстах, відбулися певні зрушення в семантичному наповненні цього концепту: він набув об’ємного вигляду внаслідок численних означень, що характеризують його за різними ознаками, і сполучень із дієсловами-присудками, які виражають різні стани степу.

Аналіз вираження концепту “степ” в українській мові, збагачення його розуміння в живій мові, мові художньої літератури свідчать про архетипову природу цього концепту для української ментальності й для МКС українців.

Список опублікованих праць здобувача за темою дисертації:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

АНОТАЦІЯ

Єфименко О.Є. Концепт “степ” в українській мові: словникова, текстова і психолінгвістична парадигма. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 – українська мова. – Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, Харків, 2005. – 266 с.

У дисертації досліджуються засоби експлікації концепту “степ” в українській мовній картині