ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Єремейчук Раїса Арсентіївна

УДК 658.1/5

ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМУ УПРАВЛІННЯ СТІЙКИМ РОЗВИТКОМ ПІДПРИЄМСТВА

Спеціальність 08.06.01 – економіка, організація і

управління підприємствами

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Харків – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному економічному університеті, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник – доктор економічних наук, професор

Пономаренко Володимир Степанович,

Харківський національний економічний університет,

професор кафедри економіки підприємств та менеджменту

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Лепейко Тетяна Іванівна,

Харківський національний економічний університет,

зав. кафедрою менеджменту

кандидат економічних наук, доцент

Сумін Валентин Олександрович,

Донецький національний технічний університет,

доцент кафедри менеджменту і господарського права

Провідна установа – Східноукраїнський національний університет

Імені Володимира Даля,

кафедра економіки підприємства

Міністерство освіти і науки України (м. Луганськ)

Захист відбудеться “ 9 ” червня 2005 р. о 1300 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради, шифр Д 64.055.01, у Харківському національному економічному університеті за адресою: 61001, м. Харків, проспект Леніна, 9-а

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного економічного університету за адресою: 61001, м. Харків, пров. Інженерний, 1-а.

Автореферат розісланий “ 6 ” травня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Дороніна М.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Сучасні умови структурно-інноваційного розвитку національної економіки, прискорення змін та ускладнення зовнішнього середовища, зростання рівня конкуренції, насичення ринку високотехнологічною й наукомісткою продукцією зумовлюють велике значення для підприємств підтримки стабільності їхньої роботи й забезпечення стійкого економічного зростання. Підприємство спроможне досягнути успіху в конкурентній боротьбі лише шляхом реалізації стратегії розвитку, постійно здійснюючи інноваційні процеси у всіх сферах своєї життєдіяльності. У зв’язку з цим набуває важливості проблема формування відповідного механізму управління, зорієнтованого одночасно як на досягнення стратегічних цілей розвитку так і на підтримку стабільності функціонування.

Різні аспекти управління розвитком розглядалися в працях І. Ансоф-фа, К. Левіта, Л. Грейнера, Г. Хакена, Р. Акоффа, В.С. Пономаренка, П.Ф. Друкера, А.І. Пушкаря, О.М. Тридіда, Т.І. Лепейко. Теоретичній розробці питань, пов’язаних з забезпеченням стійкості функціонування підприємства багато уваги приділяли Д. Хан, Д. Дафт, Ю.Б. Іванов, М.І. Круглов, О.П. Градов, А.Д. Шеремет, А.Ю. Юданов та ін. Однак низка завдань, пов’язаних з поєднанням процесів розвитку й функціонування, визначенням припустимого рівня втрати стабільності роботи під час трансформаційних змін, пошуком пріоритетних напрямків економічного зростання, залишається недостатньо розробленою як в теоретичному. так і в практичному аспектах.

Актуальність теми визначається об'єктивною необхідністю забезпечення розвитку національної економіки, вирішення проблем формування механізмів, спрямованих на удосконалення внутрішнього стану підприємства й потребуючих безупинного пошуку нових форм і методів господарювання, відповідних організаційних структур, методів управління витратами й процесами виробництва, розробки нової ринкової поведінки, спрямованої на стабільне економічне зростання. Деякі з цих проблем у різній мірі враховуються в процесі організації, контролю, планування господарської діяльності підприємства. Однак комплексний, інтегрований підхід до управління стійким розвитком підприємства дотепер не одержав достатнього науково-теоретичного й практичного обґрунтування. Це й обумовило вибір теми, основну мету та зміст задач дисертації, актуальність і доцільність проведення досліджень у даному напрямку.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний в дисертаційній роботі напрямок досліджень відповідає тематичній спрямованості наукових розробок, що проводилися ХНЕУ за темою "Концепція управління в умовах транзитивної економіки" (номер держреєстрації 0105U003089).

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є теоретичне обґрунтування й розробка методичних рекомендацій зі створення й використання механізму управління стійким розвитком промислового підприємства в умовах структурно-інноваційних змін національної економіки. Для досягнення поставленої мети були сформульовані та вирішені такі задачі:

розкрито об'єктивний характер зміни змісту управління розвитком підприємства в умовах структурно-інноваційних змін економіки й обґрунтовано необхідність активізації діяльності підприємств щодо формування і реалізації стратегії стабільного економічного зростання;

досліджено існуючі теоретичні підходи до обґрунтування сутності понять "стійкість", "гнучкість" й "адаптивність" та визначено їх місце та взаємозв’язки в процесах розвитку підприємства;

проведено аналіз фінансово-економічного стану і тенденцій розвитку машинобудівних підприємств Харківського регіону;

розроблено рекомендації щодо зміни структур управління всіх служб підприємства та введення нових функцій, пов'язаних з формуванням і реалізацією стратегії розвитку, поширенням процесів самоорганізації й визначенням необхідності структурної трансформації;

обґрунтовано особливості розробки та реалізації стратегії стабільного економічного розвитку підприємства.

Об'єктом дослідження є процеси розвитку підприємств машинобудівної галузі промисловості, які функціонують в умовах структурно-інноваційних змін національної економіки. Предметом дослідження виступає механізм управління розвитком підприємства, орієнтований на підвищення ефективності виробництва й досягнення стабільного економічного зростання.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дисертації є фундаментальні положення загальної економічної теорії, дослідження вітчизняних й зарубіжних учених з питань управління розвитком й підвищення ефективності функціонування підприємства.

Для досягнення поставленої мети в роботі використовувалися такі методи дослідження: узагальнення й семантичного аналізу – для вивчення теоретичних основ управління стійким розвитком підприємства та уточнення сутності відповідних категорій; абстрактно-логічного аналізу – для обґрунтування і розробки предметної області проблеми формування механізму управління розвитком; класифікації – для виявлення пріоритетних напрямків розширення господарської діяльності підприємства й обґрунтування відповідного набору стратегічних альтернатив; статистичного і техніко-економічного аналізу – для вивчення сучасного стану й перспектив розвитку підприємств України; формалізації та економіко-математичного моделювання – для обґрунтування й розробки основних напрямків підвищення ефективності реалізації стратегії стійкого розвитку підприємства; графічний – для наочного зображення динаміки економічного стану підприємства у процесі управління розвитком й схематичного представлення теоретичного матеріалу дисертаційного дослідження. Інформаційну базу дослідження склали закони і нормативні акти, офіційні статистичні матеріали й звітні дані підприємств.

Наукова новизна результатів дослідження, отриманих особисто автором і представлених на захист, полягає в такому:

вперше:

обґрунтовано теоретичні та методичні положення щодо формування стратегії стійкого розвитку, яка передбачає виділення зон стабільного функціонування, визначення напрямків покращення показників діяльності в межах стійкого стану, встановлення областей проведення змін, проведення розрахунку припустимого рівня втрати стійкості функціо-нування, забезпечення переходу до нового стійкого стану з подальшою стабілізацією діяльності та є основою механізму управління розвитком підприємства;

дістали подальшого розвитку:

методичні рекомендації щодо оцінювання можливостей стійкого розвитку підприємства, засновані на розрахунку його потенціалу розвитку й стабільності функціонування, визначенні відповідності умов зовнішнього середовища обраним стратегічним альтернативам та встановленні спроможності підприємства до здійснення змін, застосування яких дозволить визначити напрямки проведення трансформаційних змін під час розвитку;

теоретичне обґрунтування особливостей проведення стійких трансформаційних процесів, засноване на розробленій системі характеристик й параметрів процесу змін та моделюванні їх поведінки, використання якого дозволяє розробити програму трансформації, встановити варіанти здійснення змін та визначити їх організаційно-структурне забезпечення;

удосконалено:

теоретичні основи та методичні положення щодо формування механізму управління стійким розвитком через визначення принципів й послідовності побудови, обґрунтування його елементів, функцій, методів, інструментів й важелів впливу на процеси функціонування й розвитку, що дозволить зорієнтувати складові механізму на підтримку стабільності роботи підприємства й управління змінами;

методичне забезпечення процесу активізації потенціалу персоналу підприємства й вирішення структурних протиріч через моделювання соціальної реакції на методи впровадження змін й організацію управління розвитком на основі самоорганізації, що дозволить подолати опір персоналу підприємства організаційним змінам й узгодити дії елементів механізму управління стійким розвитком підприємства.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що розроблені методичні підходи й обґрунтовані теоретичні положення, викладені в дисертації, доведені до рівня практичних рекомендацій й можуть бути використані суб’єктами господарювання з метою забезпечення стабільного економічного зростання та досягнення високих економічних результатів діяльності підприємств. Практичне значення мають методичні рекомендації щодо вибору стратегічних альтернатив розвитку підприємства, розробки програми трансформаційних змін, оцінки потенціалу розвитку підприємства, обґрунтування напрямків подолання опору організаційним змінам й поширення процесів самоорганізації під час управління розвитком підприємства.

Наукові результати дисертаційної роботи, що мають прикладний характер, знайшли практичне застосування на ряді машинобудівних підприємств України, що підтверджується відповідними актами і довідками, зокрема на ТОВ "Промелектро" (довідка № 128 від 25.10.2004 р.), ДП "Завод ім. Малишева" (довідка № 503а/17 від 28.10.2004 р.) та АТЗТ "Харківський завод електромонтажних виробів" (довідка № 139/1 від 16.09.2004 р.).

Особистий внесок здобувача в роботах, що виконані у співавтор-стві (№ 7 за списком опублікованих робіт, який подано в авторефераті), полягає в такому: доведена необхідність формування нового науково обґрунтованого підходу до комплексної оцінки ступеню відповідності фінансової стійкості умовам розвитку потенціалу підприємства.

Апробація результатів роботи. Основні результати досліджень, висновки і рекомендації, викладені в дисертації, доповідалися і були схвалені на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Актуальні проблеми і перспективи розвитку фінансово-кредитної системи України" (м. Харків, 2001, 2002 рр.), Міжнародній науково-практичній конференції "Фізичні й комп'ютерні технології в народному господарстві" (м. Харків, 2004 р.) та семінарі "Проблеми розвитку корпоративного управління в умовах ринкового реформування економіки України" (м. Харків, 2001 р.).

Публікації основних положень дисертаційної роботи представлені в 10 наукових працях, сім з яких опубліковані у фахових виданнях, загальним обсягом – 3,29 ум.-друк. арк., особисто автору належить 3,12 ум.-друк. арк.

Структура та обсяг роботи. Дисертаційна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури з 171 джерела, 9 додатків. Роботу представлено на 231 сторінках машинописного тексту, у тому числі 28 таблиць займають 14 сторінок, 51 рисунок – 23, список літератури – 14, додатки – 40 сторінок. Обсяг основного тексту дисертації складає 140 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету, предмет і об’єкт дослідження, сформульовано задачі, відображено наукову новизну і практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі – “Теоретичні основи розробки механізму управління стійким розвитком підприємства" – визначено сутність, зміст та основні характеристики процесів розвитку підприємства; відображено принципи формування й структуру механізму управління розвитком, зорієнтованого на підтримку стійкості, адаптивності та гнучкості роботи підприємства; встановлено умови розвитку потенціалу підприємства.

Сучасні макроекономічні тенденції актуалізували питання підтримки стійкості роботи національних підприємств, яка виступає однією з найважливіших характеристик поводження відособленої, автономно функціонуючої системи й передбачає її здатність підтримувати означений режим функціонування, забезпечувати стабільні техніко-економічні показники та ефективно адаптуватися до змін у внутрішньому і зовнішньому середовищі. У той же час підтримка стабільності роботи й формування адаптивних реакцій вимагає гнучкого перерозподілу ресурсів, що обумовило розгляд в роботі означених характеристик як бази для управління процесами розвитку та розробку системи класифікаційних ознак видів стійкості, гнучкості та адаптивності. Подана класифікація дозволяє конкретизувати завдання забезпечення стійкого розвитку підприємства й використати для її рішення відповідні механізми, розроблені для кожної ознаки.

Завдання формування механізму управління розвитком обумовило необхідність проведення в роботі семантичного аналізу категорії розвитку та поєднання її зі здійсненням трансформаційних процесів, що дозволяють забезпечити незворотні кількісні, якісні та структурні зміни, спрямовані на циклічний перехід до нових, більш досконалих станів. Управління розвитком у даному випадку полягатиме в забезпеченні відповідності внтурішньоорганізаційних змін вимогам середовища, створенні умов для успішного перетворення складу й структури елементів внутрішнього середовища підприємства й визначенні способів здійснення змін.

Процес стійкого розвитку передбачає наявність зон стабільного функціонування, коли протягом певного періоду часу підприємство знаходиться у стані стійкої рівноваги та не наближається до границі порогу втрати стійкості. У цей період здійснюється нарощування потенціалу підприємства, відбувається еволюційна зміна станів системи й готується перехід на новий якісний рівень, що означає початок нового циклу розвитку. Сам стійкий розвиток доцільно визначити у вигляді функціональної залежності від таких змінних, як стабільність функціонування (СФ), здатність до здійснення необхідних змін (СЗ), потенціал підприємства (П) й умови зовнішнього середовища (УЗ). Схема стійкого розвитку, яку подано на рис.1, передбачає здійснення змін з негайним їх закріпленням за мірою наближення до границі стійкого стану, відображає безліч повторюваних циклів і показує як можливості розвитку підприємства в поточному та довгостроковому періодах, так і процес переходу між циклами.

Рис. 1. Схема стійкого розвитку підприємства

При цьому діяльність підприємства має бути спрямована на рішення таких основних завдань, як продовження існування, одержання прибутку й підтримка зростання. У той же час метою для підприємства може виступати бажання більш кардинальної зміни свого стану, що здатне приз-вести до ризикованого розвитку. Необхідність врахування цього положення обумовила подання в роботі можливих протиріч в процесі розвитку, проведення порівняльного аналізу концепцій збалансованого й незбалансованого розвитку та розгляд першопричин, що обумовлюють зміни в організаціях.

Разом з тим, означена на рис. 1, схема враховує виникнення стратегічних невідповідностей (розривів), що можуть як призвести до прояву кризових ситуацій, так і виступити рушійною силою для ініціалізації процесів розвитку. Діяльність механізму управління, послідовність формування якого подано на рис. 2, у даному випадку полягатиме в забезпеченні бажаного співвідношення між розглянутими змінними, недопущенні негативного прояву указаних невідповідностей та переведенні підприємства на новий цикл розвитку.

Рис. 2. Послідовність формування механізму управління розвитком

Головними елементами розробленого механізму управління є методи, способи й форми впливу на господарські процеси, кожен з яких має свою структуру, інструменти й важелі. З оглядом на це в роботі розглянуто особливості їхнього застосування, визначено принципи формування механізму управління стійким розвитком, встановлено мету, задачі та закономірності його функціонування, виділено організаційну, соціальну, економічну та технологічні складові механізму.

У другому розділі – “Аналіз стійкості розвитку підприємства в умовах структурно-інноваційних змін середовища господарювання" – розроблено методичні засади проведення аналізу стійкості роботи й потенціалу розвитку підприємства; обґрунтовано використання фінансових важелів в управлінні розвитком; подано інтегральну оцінку спроможності підприємства до сталого економічного зростання.

Функціонування механізму управління стійким розвитком має ґрунтуватися на результатах комплексного аналізу та розробленій в роботі схемі його проведення, що охоплює всі елементи запропонованої функціональної залежності. Так, в роботі подано методику оцінки впливу зовнішнього оточення на стійкість роботи підприємства (УЗ), засновану на експертних методах та розроблених лінгвістичних змінних. Також, оскільки фінансову стійкість можна розглядати як результуючу характеристику стабільності функціонування підприємства, в дисертаційній роботі проведений критичний аналіз існуючих підходів до її оцінки, розроблено методику виділення зон фінансової стабільності та визначення інтегрального показника стійкості роботи підприємства (СФ).

Окрім того, у роботі розглянута відповідність між стабільністю й економічним зростанням, для чого були розроблені ряди динаміки показників й запропоновані підходи щодо визначення стійких темпів зростання, тривале відхилення від яких може призвести до появи кризових ситуацій. Оцінку відповідності обраної підприємством стратегії нормативному ряду показників та дотримання встановлених темпів зростання запропоновано проводити за допомогою коефіцієнтів парної рангової кореляції.

Сполучною ланкою між метою й результатом розвитку пропонується визначити потенціал підприємства. Для його розрахунку в роботі встановлено структуру потенціалоутворюючих елементів й основних їх характеристик, відповідно до неї побудовано класифікацію видів потенціалу та визначено умови його розвитку, розроблено систему окремих показників, що характеризують кожен з видів потенціалу й ефективність його використання, та обґрунтовано методику отримання інтегральної оцінки (П), що моделюється у вигляді таксонометричного коефіцієнту.

Оцінити спроможність підприємства до здійснення змін під час розвитку можливо, враховуючи такі розроблені показники, як рівень протидії співробітників підприємства запланованим змінам (IПРОТ.); спроможність підприємства до освоєння нових виробів (КОСВ.); готовність (спроможність) персоналу до проведення змін (ГЗ); рівень відповідності прямих керуючих впливів запланованим змінам (IПКВ); індекс сил впливу (IСВ); ймовірністна оцінка еволюційних переходів (РЕВ); коефіцієнт достатності прибутку, що спрямовується на розвиток (КПР). Значення як кожного з означених показників, так і узагальненої оцінки здатності підприємства до змін, яка розраховується за формулою 1, що перевищує одиницю свідчить про високу (більшу за середню) спроможність підприємства до стійкого розвитку:

СЗ = IПРОТ. х КОСВ. х ГЗ х IПКВ х IСВ х КПР х РЕВ (1)

В дисертаційній роботі розглянуто етапи проведення оцінки розрахунку спроможності підприємства до змін й розроблено рекомендації щодо розрахунку кожного з поданих у формулі (1) коефіцієнтів. Результати проведення аналізу за розробленою методикою й підсумковий розрахунок оцінки можливостей стійкого розвитку, заснований на визначенні площі радару розвитку, представлені на рис. 3.

Побудова радару розвитку дозволяє отримати узагальнену оцінку стійкості розвитку підприємства, яка базується на порівнянні показників його діяльності з нормативами мінімального прийнятного та середньо галузевого рівня. Перевагами такого підходу є комплексність, можливість спостереження й реальна динамічна оцінка виробничо-господарської діяльності підприємства, прогнозування змін його становища та своєчасного визначення резервів зростання, що стає особливо актуальним через кризове становище й необхідність підвищення ефективність господарювання для більшості з поданих на рис. 3 підприємств.

У третьому розділі – “Методичні підходи до вдосконалення механізму управління стійким розвитком підприємства" – обґрунтовано етапи розробки стратегії стійкого розвитку підприємства; подано рекомендації щодо моделювання трансформаційних процесів та змін на підприємстві; розглянуто структурні аспекти розвитку підприємства й шляхи забезпечення його розвитку на основі самоорганізації; визначено напрямки подолання опору організаційним змінам.

Основною метою стратегічного управління є забезпечення стійкості організації у відносно тривалий період часу та підтримка лише тих змін, що відповідають обраній стратегії. Так, запропонована схема розвитку передбачає здійснення змін за мірою наближення до границі зони стійкості й негайне їх закріплення. Оскільки розробка стратегії розвитку ставить за мету зміну орієнтирів діяльності організації, можлива як відносно послідовна її реалізація усередині стійких станів, так і розгляд стратегії як підготовки до якісного переходу з одного стану в інший.

Рис. 3. Радар стійкості розвитку підприємств Харківського регіону

Рис. 3. Радар стійкості розвитку підприємств Харківського регіону

Чим ближче підприємство наближається до границі зони стійкості (значення інтегрального показника наближається до критичного порогу втрати стійкості (СФКР) й віддаляється від стану рівноваги відповідно до періоду t (чим більше t, тим ближче підприємство знаходиться до границі зони стійкого функціонування), тим більше виникає передумов до здійснення змін. У такому випадку механізмові управління розвитком слід забезпечити виконання умови: |

(2)

Для полегшення процесу формування результуючої стратегії розвитку усередині стійких станів й обґрунтування необхідності трансформаційних змін в роботі представлено векторну інтерпретацію процесу розвитку й запропоновано використання трьохвимірної матриці, яка сполучає за своїми вісями високий, середній та низький рівні потенціалу підприємства (ПВ, ПС, ПН відповідно), його спроможності до змін (СВ, СС, СН) та стійкості функціонування (СФВ, СФС, СФН). Вибір компонентів стратегії має забезпечити довгострокову цільову збалансованість всіх сторін господарської діяльності й структури виробничої системи. Задля цього в дисертації розроблено відповідну технологічну схему управління цим процесом й обґрунтовано базові стратегії, які можуть використовуватися усередині стійких станів (стратегії інтенсивного (S1), концентрованого (S2), інтегрованого (S3) та диверсифікованого (S4) росту, стратегії економії (S5), стабілізації (S6), розкрутки або зсуву (S7), скорочення (S8), переходу (S9)), та визначено можливі їх модифікації. Розробка стратегії розвитку у такий спосіб ґрунтується на методах подоби, коли кращі зі знайдених рішень розглядаються як деякі стандарти (еталони), до яких повинні наближатися прийняті рішення, та задаються у вигляді вектору. Це дозволяє управляти розвитком, долаючи неузгодженість між вектором поточної стратегії й еталоном, здійснювати контроль за станом й використанням виробничих потужностей на основі сценаріїв прийняття стратегічних рішень (табл. 1).

Будь-яка організація перебуває в процесі безперервних змін, оскільки в противному випадку її здатність до виживання в динамічній обстановці ставиться під погрозу. Зміни в одних випадках відбуваються цілеспрямовано на базі систематично розроблювальних концепцій запланованих удосконалень, в інших – носять скоріше неформальний й адаптивний характер, коли підприємство оперативно пристосовується до зовнішнього середовища шляхом модифікації свого поводження й тим самим втрачає стійкість розвитку. Водночас необхідність здійснення трансформаційних переходів з одного стійкого стану в інший визначається виникненням певних протиріч у внутрішньому середовищі підприємства й дією великої кількості зовнішніх факторів. Застосування розглянутої на рис. 4. схеми розробки програми трансформацій дозволить забезпечити керованість процесу змін. Після переходу до нового стійкого стану система отримує структуру, віддалену від рівноваги, але адекватну середовищу, а вже після цього завдяки самоорганізації забезпечить досягнення стабільності роботи.

Таблиця 1

Структурні елементи стратегії стійкого розвитку

Напрями вибору страте-гічних альтернатив | Варіанти співвідношення векторної інтерпретації процесу управління

розвитком й характеристики отриманої ситуації

ПВСВСфВ

ПВСССфВ

ПССВСфВ | ПВСВСфС

ПССССфВ

ПССВСфС | ПВСВСфН

П-НСВСфВ

ПВСНСфВ | ПССНСфВ

ПВСНСфС

ПВСССфС | ПС

СС

СфС | ПССНСфС

ПВСНСфН

ПССССфН | ПНСССфВ

ПНСССфС

ПНСНСфВ | ПНСиНСфН

ПНСССфН

ПНСВСфН

ПССНСфН | П-НСНСфС

П-НСВСфС

ПССВСфН

Основний напрямок | Підтримувати позицію, інвестувати для росту | Розвиватися за сприятливих обставин | Вибір-ковість | Стабілізація й збільшення прибутку й рентабельності | Подолання кризових явищ, трансформація

Базова

стратегія | інтенсивне зростання S1,S2,S3,S4,S9 | стабілізація, ріст

S2, S3, S4, S6 | виживання, стабілізація S5, S6, S7 | виживання, скорочення S7, S8, S9

Частка ринку | Підтримувати або нарощувати лідерство | Зберігати положення, вибірково інвестувати в збільшення частки | Підтримувати, або помірковано витягати кошти | Вибірково інвестувати або шукати нові ринки

Товари | Розширення асортименту, зростання якості | Диференціювати товари для ключових сегментів ринку | Скорочувати менш успішні товари | Агресивно скорочувати, виділяти нові

Ціна | Зберігати, вибірково зменшувати | Стабілізувати, піднімати | Агресивна цінова політика з метою збільшення прибутку й частки ринку

Розподіл | Зберігати систему | Збільшити поширення | Вибірково підтримувати | Сегментувати

Контроль

витрат | Приділяти підвищену увагу маржинальному прибутку й зниженню змінних витрат | Жорсткість контролю, але не на шкоду підприємництву | Агресивно знижувати всі види витрат

Виробництво | Розширюватися, інвестувати | Максимізувати використання потужностей | Збільшувати продуктивність | Вивільняти потужності, інвестувати

НДДКР | Розширювати й інвестувати | Вибіркове здійснення | Концентруватися на окремих проектах

Оборотні кошти | Зменшувати в процесі роботи власні запаси, збільшувати кредитні кошти | Знижувати заборгованість, зменшувати кількість неоплачених рахунків, збільшувати оборотність запасів

Персонал | Заохочувати ефективну роботу ключових менеджерів | Поліпшувати менеджмент в основних

функціональних підрозділах

Інвестиції | Зростання капіталу | Вибірково інвестувати | Обмежити капітальні вкладення | Залучати

Для практичного застосування запропонованої схеми в роботі надана порівняльна характеристика активного й реактивного процесів управління змінами та визначено відповідні контури управління розвитком; встановлені основні параметри процесу змін, що виступають як обмеження до формалізованої постановки задачі управління стійким розвитком; розроблені підходи до проведення оцінки сприйнятливості підприємства до змін, глибини, масштабу й радикальності змін, ступеня їхньої цілісності й відособленості, розглянуті взаємозв'язки між зазначеними показниками та встановлені варіанти оптимального їх співвідношення; запропоновані різні підходи до планування й здійснення змін; розроблена схема виділення ресурсів на програму розвитку у відповідності до ма-

Рис. 4. Схема розробки програми трансформаційного переходу

сштабу трансформацій; проведено порівняльний аналіз наявних підходів до впровадження змін.

Створення умов для ефективної й раціональної реалізації стратегії розвитку є однією з ключових задач формованого механізму. Ефективність реалізації стратегії розвитку багато в чому визначається можливістю збільшення швидкості здійснення перетворень, паралельної зміни цілей і структур, системи цінностей й організаційної культури, що ускладнюється наявністю організаційного опору нововведенням й зростанням витрат на його подолання. Саме тому зменшенню опору змінам приділяється головне значення в процесі формування механізму управління розвитком. Для зниження організаційного опору необхідно використати представлену на рис. 5 агреговану послідовність дій, виконання якої покращить сприйняття вироблених змін всіма членами підприємства й створить можливість формування нових систем і структур управління.

Рис. 5. Послідовність подолання опору організаційним змінам

Для забезпечення її більш обґрунтованого застосування в дисертаційній роботі також були розглянуті: фактори, що сприяють або перешкоджають роботі з розвитку, виявлено причини опору змінам, визначена соціальна реакція на методи впровадження змін, встановлено умови використання й можливі негативні наслідки застосування кожного з розглянутих методів, подано форми прояву опору змінам, вивчені підходи до з'ясування відношення персоналу до змін, досліджено стилі поводження керівника при подоланні опору змінам, дані рекомендації з вибору підходів щодо подолання протидії персоналу запланованим змінам.

Подолання опору організаційним змінам можливе також за рахунок активного залучення персоналу в процес розробки й реалізації стратегії розвитку та підтримки принципу активності й динамічності структури підприємства. Це можливе за рахунок поширення процесів самоорганізації, що дозволяє подолати наявні після реалізації програми трансформації диспропорції, вирішити невідповідність між новими обсягами діяльності та організаційною структурою й максимізувати вартість бізнесу. У даному випадку управління розвитком припускає розподіл компетенцій між функціональними областями підприємства, сполучаючи самоорганізацію й децентралізований підхід до управління. У зв’язку з цим в роботі було розроблено схему процесу переходу до управління розвитком на основі самоорганізації, основу якої складає вибір ієрархічного рівня, нижче якого буде можливо управління змінами на основі децентралізації, виділення компетенцій (функцій), що мають найбільшу стратегічну важливість, проведення їх аналізу, за результатами якого у відповідність виділеним функціям ставиться окрема робоча група. В результаті застосування зазначеної схеми формується комбінована організаційна структура, що поєднує в собі вертикальні й горизонтальні структури, дозволяє забезпечити узгодженість дій під час реалізації стратегії розвитку, можливості швидкого оновлення й підтримки встановлених напрямків розвитку.

ВИСНОВКИ

1. Висока мінливість й динамічність ринкового оточення обумовлюють впровадження на підприємствах заходів, спрямованих на підтримку стійкості, адаптивності й гнучкості функціонування. Разом з тим необхідність підтримки високого рівня конкурентоспроможності національних підприємств на світовому ринку обумовлює необхідність забезпечення їх стійкого розвитку, який можна визначити як збалансовані кількісні, структурні та якісні зміни, що відповідають цілям організації й враховують обмеження, які висуваються зовнішнім середовищем та потенціалом підприємства. Забезпечення стійкого розвитку можливе лише на основі формування відповідного механізму управління, під яким слід розуміти інтегровану систему органічно зв’язаних економічних, організаційних, соціальних, фінансових та інших форм і методів господарювання, способів, інструментів та важелів впливу на процеси функціонування, які в найбільшому ступені відповідають параметрам внутрішнього й зовнішнього середовища, обмеженням та умовам економічної діяльності. Створення такого механізму повинно ґрунтуватися на поданих в роботі системі принципів і методів розробки й реалізації управлінських рішень, визначених об’єктах і суб’єктах управління розвитком, обґрунтованих функціях управління, виділених структурних елементах механізму й розглянутих особливостях їх використання.

2. Розробка оптимальних управлінських рішень відносно забезпечення стійкого розвитку повинна ґрунтуватися на оцінці функціонування підприємства й визначенні відповідності умов зовнішнього оточення перспективам розвиту. Проведений аналіз фінансово-економічного становища підприємств Харківського регіону підтвердив необхідність активізації діяльності щодо забезпечення їхнього стійкого економічного зростання й практичну природність й актуальність запропонованих в роботі методичних рекомендацій щодо визначення зон стійкого функціонування, встановлення безпечних темпів зростання, оцінки спроможності підприємства до здійснення трансформаційних процесів та кількісного розрахунку потенціалу розвитку й можливостей збільшення вартості підприємства.

3. Необхідною передумовою забезпечення прогресивного розвитку підприємства є вибір раціональної стратегії, яка повинна забезпечувати покращення умов функціонування підприємства, забезпечувати найповніше використання наявних ресурсів та можливостей та за мірою наближення до межі області стійкого функціонування забезпечувати перехід до нового якісного стану, тим самим забезпечуючи співвідношення еволюційної та революційної моделей розвитку.

4. Процес впровадження інновацій та реалізація запланованих на підприємстві трансформаційних процесів мають бути заздалегідь запланованими й керованими, що можливе за створенні оптимальної програми змін. Її розробка повинна ґрунтуватися на встановлених в роботі параметрах змін, визначених варіантах реалізації розробленої програми й підходах до проведення трансформацій, запропонованій методиці виділення ресурсів на програму розвитку й врахуванні поданої системи обмежень.

5. Ефективна реалізація обраної стратегії, проведення трансформаційних змін, зменшення структурної напруги й подолання опору персоналу нововведенням можливі лише за умови залучення робітників підприємства до участі в поточному управлінні й встановленні стратегічних альтернатив розвитку, поширенні процесів самоорганізації. Для цього в роботі визначені відповідні вимоги до цього процесу, встановлено
напрямки узгодження дій керівництва й персоналу, розроблено рекомендації щодо розподілу робіт стосовно розробки й реалізації стратегії розвитку між підрозділами підприємства й робочими групами, подано особливості застосування постійної та тимчасової самоорганізації й розглянуто елементи механізму внутрішньої мотивації під впливом процесів розвитку.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Еремейчук Р.А. Преодоление сопротивления организационным изменениям // Економіка розвитку. – 2003. – № (27). – С. 103 – 108.

2. Еремейчук Р.А. Формирование корпоративной стратегии устойчивого развития // Управління розвитком. – 2002. – № . – С. 73 – 76.

3. Еремейчук Р.А. Обоснование стратегии устойчивого развития предприятия // Економіка розвитку. – 2002.– № (22). – С. 56 – 60.

4. Еремейчук Р.А. Технологические схемы управления развитием и описание процесса перемен // Коммунальное хозяйство городов. Сер. Экономические науки. – К.: Техника. – 2002. – № . – С. 257 – 261.

5. Еремейчук Р.А. Разработка стратегии развития предприятия на основе его способности к самоорганизации // Вісник ХДЕУ. – 2001. –
№ 2(18). – С. 77 – 79.

6. Єремейчук Р.А. Сутність і зміст процесів розвитку підприємства // Вісник ХДЕУ. – 2001. – № (спецвипуск). – С. 74 – 76.

7. Чмутова И.Н., Еремейчук Р.А. Методические подходы к совершенствованию антикризисного управления на предприятии // Вісник ХДЕУ. – 2000. – № (13). – С. 39 – 41.

8. Еремейчук Р.А. Моделирование устойчивых трансформационных процессов и изменений на предприятии // Труды 10-й Международной научно-технической конференции "Физические и компьютерные технологии в народном хозяйстве", Х.: ХНПК "ФЭД", 2004. – C. 259 – 260.

9. Еремейчук Р.А. Финансовый механизм управления устойчивым развитием предприятия // Актуальні проблеми та перспективи розвитку фінансово-кредитної системи України: Збірник наукових статей. – Х.: Основа, 2001. – С. 156 – 157.

10. Єремейчук Р.А. Фінансові важелі стабільного розвитку // Актуальні проблеми та перспективи розвитку фінансово-кредитної системи України: Збірник наукових статей за матеріалами ІІ науково-практчної конференції студентів та молодих вчених. – Харків: Основа, 2002. – С. 178 – 179.

АНОТАЦІЯ

Єремейчук Р.А. Формування механізму управління стійким розвитком підприємства. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.06.01 – економіка, організація і управління підприємствами. – Харківський національний економічний університет, Харків, 2005.

Дисертацію присвячено теоретичному обґрунтуванню й розробці методичних рекомендації щодо створення й використання механізму управління стійким розвитком підприємства. Розроблено систему класифікаційних ознак видів стійкості, гнучкості й адаптивності. Проведено семантичний аналіз сутності, змісту та особливостей процесу стійкого розвитку. Обґрунтовано принципи формування й визначено внутрішню структури механізму управління розвитком. Проаналізовано вплив факторів зовнішнього оточення на можливості розвитку підприємств Харківського регіону й визначено їх потенціал розвитку. Запропоновано методику інтегральної оцінки спроможності підприємства до сталого економічного зростання. Обґрунтовано етапи розробки стратегії стійкого розвитку. Подано методику розробки програми трансформаційних змін. Визначено напрямки подолання опору персоналу організаційним змінам, засновані на поширенні процесів самоорганізації.

Ключові слова: стійкий розвиток, механізм управління розвитком, трансформаційні процеси, потенціал, стратегія розвитку, самоорганізація.

АННОТАЦИЯ

Еремейчук Р.А. Формирование механизма управления устойчивым развитием предприятия. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.06.01 – экономика, организация и управление предприятиями. – Харьковский национальный экономический университет, Харьков, 2005.

Диссертационная работа посвящена теоретическому обоснованию и методическому обеспечению формирования и совершенствования механизма управления устойчивым развитием предприятия.

В диссертации исследованы существующие теоретические подходы к обоснованию понятий "устойчивость", "гибкость" и "адаптивность", раскрыты их сущность и содержание, разработана классификация их видов, которая позволяет конкретизировать задачу обеспечения устойчивости развития. Проведенный в работе семантический анализ категории "развитие" позволил определить устойчивое развитие как сбалансированные количественные, структурные и качественные изменения, отвечающие целям организации и учитывающие ограничения, накладываемые внешней средой и потенциалом предприятия. Также его предложено определять в виде функциональной зависимости от таких переменных, как устойчивость функционирования, способность к осуществлению необходимых изменений, потенциал предприятия и условия внешней среды.

В соответствии с данной зависимостью в диссертации представлена схема устойчивого развития, отображающая процесс осуществления организационных изменений в цикле развития. Предложенный механизм управления устойчивым развитием направлен на обеспечение оптимального соотношения между рассмотренными переменными, оптимизируя пропорции между которыми, можно достичь поставленных целей.

Формирование механизма управления развитием должно основываться на результатах использования разработанной схемы проведения анализа. Ее основу составляет выделение зон стабильного функционирования, определение рядов динамики и оценка способности предприятия к осуществлению изменений, основанная на расчете уровня сопротивления сотрудников предприятия, способности к освоению новых изделий, готовности персонала к проведению изменений, индексе сил влияния и вероятностной оценке эволюционных переходов. Для оценки потенциала предприятия в диссертации определена структура потенциалообразующих элементов и построена классификация его видов, разработана система частных показателей, характеризующих каждый вид потенциала, и обоснована методика получения интегральной оценки, которая моделируется в виде таксонометрического коэффициента.

Основу процесса развития предприятия составляет разработка соответствующей стратегии, для которой возможна как относительно последовательная ее реализация внутри устойчивых состояний, так и рассмотрение стратегии в качестве подготовки к качественному переходу из одного состояния в другое. В работе представлены базовые стратегии, используемые внутри устойчивых состояний и предложена технологическая схема их обоснованного применения. Также в диссертации предложена схемы разработки программы трансформаций, применение которой позволит после осуществления изменения поддерживать устойчивость на достаточном уровне. При этом в работе установлены основные параметры процесса изменений, разработаны подходы к проведению оценки восприимчивости предприятия к изменениям, глубины, масштаба и радикальности изменений, степени их целостности и обособленности, рассмотрены взаимосвязи между указанными показателями, предложены различные подходы к планированию и осуществлению изменений, разработана схема выделения ресурсов на программу развития.

Поскольку реализация программы изменений осложняется наличием организационного сопротивления нововведениям, для его снижения разработана соответствующая последовательность действий. Ее применения базируется на рассмотренных в работе факторах, способствующих или препятствующих развитию, причинах и формах проявления сопротивления изменениям, подходах к выяснению отношения персонала к изменениям и стиле поведения руководителя при преодолении сопротивления изменениям. Также рассмотрена возможность расширения процессов самоорганизации во время управления устойчивым развитием, предполагающая распределение компетенций между функциональными областями предприятия, сочетая самоорганизацию и децентрализованный подход к управлению.

Ключевые слова: устойчивое развитие, механизм управления развитием, трансформация, потенциал, стратегия развития, самоорганизация.

SUMMARY

Yeremeytshuk R.A. Shaping mechanism for management stable development the enterprise. – Manuscrspt.

The dissertation seeking for a scientific degree of the candidate of economic sciences in the field 08.06.01 - "Economy, enterprise organization and management". – Kharkiv National University of Economics, Kharkiv, 2005.

The thesis is dedicated to theoretical motivation and development to methodical recommendations for creation and use the mechanism of management stable development enterprises. The system taxonomic sign type to stabilities, flexibility and adaptability is designed. The semantic analysis to essence and particularities of the process of the stable development is organized. Principles of the shaping internal structure of the mechanism of management development is determined. The influence factor external encirclement on possibility of the development enterprise Kharkiv region is analyzed. Potential of their development is determined. The methods of the integral estimation to abilities of the enterprise to constant economic growing is offered. The stages of the development to strategies of the stable development are motivated. The methods of the development of the program of the transformational change is presented. The directions of reduction resistance of the personnel to organizing change are determined. Practicability spreading the processes selforganization is proved.

Key words: steadfast development, mechanism of control development, transformation, potential, strategy of the development, selforganization.

Єремейчук Р.А.

ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМУ УПРАВЛІННЯ

СТІЙКИМ РОЗВИТКОМ ПІДПРИЄМСТВА

спеціальність 08.06.01 – економіка, організація і

управління підприємствами

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Відповідальний за випуск Попов О.Є.

Підписано до друку 23.04.2005 р. Формат 60x90 1/16.

Ум. друк. арк. 1.0 Тираж 150 прим. Зам. № 209.

Надруковано на ризографі СПД ФО Бутейко Т.М. м. Харків, пр. Леніна, 9

Свідоцтво про реєстрацію №04058858Ф0071259 від 14 вересня 2001 р.