ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФІЛАТОВА Олена Володимирівна

УДК 81’373.23:81’374.3

СТРУКТУРА І ФУНКЦІЇ КОНОТАТИВНОЇ СФЕРИ

ПОЕТОНІМІВ ТА ДОСВІД ЇХНЬОЇ ЛЕКСИКОГРАФІЧНОЇ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ

Спеціальність 10.02.15 - загальне мовознавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Донецьк – 2005

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі загального мовознавства та історії мови філологічного факультету Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:

доктор філологічних наук, професор

Калінкін Валерій Михайлович,

завідувач кафедри української та російської мов

Донецького державного медичного університету ім.М.Горького Міністерства охорони здоров’я України

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, доцент

Ратнікова Ірина Енгелівна,

професор кафедри російської мови

Білоруського державного університету

(м. Мінськ)

кандидат філологічних наук, доцент

Лукаш Галина Павлівна,

завідувач кафедри української філології

і культури Донецького національного

університету

Провідна установа:

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра загального мовознавства та класичної філології Міністерства освіти й науки України

Захист відбудеться “26” жовтня 2005 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.051.10 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Донецькому національному університеті за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, конференц-зал.

Із дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Донецького національного університету за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

Автореферат розіслано “26” вересня 2005 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук, доцент М.О. Вінтонів

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Пошук спільних закономірностей функціонування власних імен як виражального засобу стимулює прагнення проникнути в хід думок і аргументи вчених, осмислити результати застосування нетрадиційних методів до вивчення літературної онімії. Разом із власними спостереженнями це дає можливість з’ясувати особливості появи і розвитку різноманітних можливостей поетики власного імені.

Актуальність теми зумовлена, по-перше, зростанням інтересу до природи власного імені та його виражальних можливостей, по-друге, мінливістю змістової інформації поетоніма в художньому творі, по-третє, маловивченістю конотативної сфери літературних онімів і, нарешті, недостатністю досвіду лексикографічної інтерпретації конотонімів.

Зв’язок дисертаційної роботи з науковими програмами кафедри. Робота пов’язана з одним із напрямків наукових досліджень кафедри загального мовознавства та історії мови філологічного факультету Донецького національного університету “Актуальні питання сучасної лексикології і лексикографії” (номер державної реєстрації ДР 013U00370).

Метою роботи є комплексне порівняльне дослідження структури і функцій широковідомих інтерлінгвальних власних імен, лексикографічна інтерпретація причин появи і розвитку в них конотемної складової семантики.

Основні завдання дослідження:

1)

2)

3)

4)

5)

Об’єктом дослідження є історичні й літературні власні імена, уживані в творах українських, російських, англійських, німецьких і французьких письменників.

Предметом дослідження є конотативний аспект власних імен як фактор розвитку і становлення конотем поетонімів.

Матеріалом дослідження послужили приклади використання історичних і літературних онімів у творах англійських, німецьких, французьких, українських і російських авторів (понад 2000 творів).

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження склали теоретичні погляди О.В. Суперанської, Ю.О. Карпенка, В.Е. Сталтмане, Є.С. Отіна, В.М. Калінкіна, Л.М. Гукової, Л.Ф. Фоміної та інших учених, а також досвід лексикографії власних імен художніх творів, накопичений у ХХ столітті.

У роботі використані прийоми порівняльного аналізу, методи компонентного та інтроспективного аналізу, описовий метод і контекстний аналіз.

Наукова новизна зумовлена представленою технологією опису інтерлінгвальної конотативної сфери поетонімів, порівняльного аналізу відконотонімних поетонімів, вживаних у англійській, німецькій, французькій, українській і російській художній літературі, результатами критичного аналізу лексикографічної інтерпретації конотативних власних імен.

Теоретичне значення дисертації визначається подальшим розвитком продуктивних ідей теоретичного осмислення поетики конотативних власних імен, комплексним системним дослідженням структурування семантики поетонімів і формулювання принципів адекватного опису. Результати дослідження сприятимуть новому розумінню структури конотемної складової значення власних імен, розвитку теорії її лексикографічної інтерпретації. Окремі положення і висновки дослідження розвивають теорію поетики оніма, теорію перекладу, зокрема, передачі власних імен.

Практична цінність роботи. Матеріали і результати дослідження можуть бути використані у вивченні виражальних можливостей власних імен у курсах загального мовознавства і контрастивної граматики, у спецкурсах з поетики й стилістики мови, а також у лексикографічній практиці. Деякі результати дисертації використані в методичному посібнику для студентів Донецького інституту туристичного бізнесу “Онімний простір як частина загальної лексики в сфері туризму”.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження висвітлені в доповідях і повідомленнях на міжнародних, всеукраїнських і міжвузівських наукових конференціях: на міжвузівських студентських наукових конференціях (Донецьк, 2000, 2001); на IX міжнародній науковій конференції “Ономастика Поволжья” (Волгоград, 2002); на міжнародній науковій конференції “Актуальні проблеми вербальної комунікації: мова і суспільство” (Київ, 2003); на VI Міжнародній науково-практичній конференції студентів і молодих учених “Проблеми і перспективи стійкого розвитку туризму і сфери послуг у світі й Україні” (Донецьк, 2003); на міжнародній ономастичній конференції (Тернопіль, 2003); на VII міжнародній науково-практичній конференції студентів і аспірантів “Бізнес-утворення й іноземні мови для сфери туризму і послуг” (Донецьк, 2004); на II Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми загальної, німецької, романської і слов’янської стилістики” (Горлівка, 2005).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані в 14 статтях, 5 з яких - у спеціальних наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів і висновків. Список літератури складають 280 найменувань. Загальний обсяг роботи - 206 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, визначено мету, завдання, предмет і об’єкт, наукову новизну, окреслено практичне та теоретичне значення, вказано методи і джерела дослідження.

Перший розділ дисертації, “Теорія конотоніма в лінгвістичній науці”, складається з чотирьох підрозділів. У підрозділі “Вступні зауваження” висвітлюються деякі аспекти зв’язку мови і мислення. Показано, що різноманіття навколишнього світу спричинює існування оцінних дій, а отже, і використання відповідних мовних засобів.

Уточнено визначення власного імені, що є індивідуальним позначенням окремого предмета, не пов’язаним з поняттям (характеризується наявністю референції, а не денотації), однак може спричиняти появу й закріплювати за собою конотації (якщо носій імені відомий своїми вчинками, діями, і його ім’я починає співвідноситися з самими діями). Тобто акцидентальна ознака власного імені з розряду несуттєвих може переходити до розряду сутнісних.

Другий підрозділ, “Семантика власного імені”, присвячений дослідженню значеннєвих аспектів власних імен. Якщо щодо наявності лексичного значення у загальних іменах немає розбіжностей, то щодо власних імен існують різні думки. Одні дослідники (Дж. Нілль, Г. Амнан, Є.М. Галкіна-Федорук, О.О. Реформатський, Л.А. Булаховський, О.С. Ахманова та ін.) вважають, що власні імена не означають понять і завжди здійснюють тільки одиничну номінацію - “один з ряду подібних”. Інші (О. Єсперсен, М.М. Петерсон, М.І. Толстой, О.О. Потебня, Ф.І. Буслаєв, Л.В. Щерба, Т.М. Кондратьєва, Л.М. Щетинін та ін.) вважають, що власні імена, крім власне вказівної, виконують ще й сигніфікативну функцію, тобто мають лексичне значення. Деякі дослідники (А. Гардинер, Є. Курилович) дотримуються компромісної думки, підкреслюючи специфіку “сфери застосування” оніма. Суперечливість поглядів на лексичне значення власного імені зумовлена різними підходами до проблеми.

Наявність різних теорій, як це не парадоксально, перешкоджає на початковому етапі послідовному розвиткові наукової думки в сфері ономастики. Крім того, необхідне формулювання власної концепції, на якій вибудовується наше дослідження. Ми спробували знайти в наявних теоріях положення, які їх об’єднують.

У сучасному мовознавстві думка про дворівневість мовної діяльності є аксіомою. Визначають рівні мови-структури і мови-функції при можливому виділенні рівня узусу, що може трактуватися як окремий або як складник рівня мови. У мовній структурі, в якій базовим є поняття мовної значущості, власні імена позначають одиничні об’єкти. Мовна значимість онімів відповідає поняттю одиничності, дорівнює самому поняттю “власне ім’я”. У мові власне ім’я, виконуючи властиві йому конкретні функції, ситуативно навантажується, у результаті чого в ньому поступово з’являються додаткові значеннєві ознаки, що згодом закріплюються і зберігаються у вигляді різних семантичних, і, зокрема, конотемних, нашарувань.

У третьому підрозділі, “Точки зору на конотацію (до історії питання)”, здійснено спробу простежити розвиток ідеї конотації від античності до сучасності.

Багато конотонімів, що виникли в російській мові в XVIII-XIX ст., “влилися” в сучасну російську конотонімію, хоча набір їх “вторинних значень” зараз значно змінився. Одні втратили свої референтні співзначення, інші помітно збільшили свою конотативну наповненість. Деякі слова, що втратили свої попередні понятійні конотації, зараз сприймаються як “чисті” оніми. Використання цих “згаслих” конотонімів допомагає письменникам, які працюють в історичному жанрі, у відтворенні мовного колориту епохи. Окрему групу складають давні конотоніми, що пережили повну апелятивацію. Конотативне співзначення цих конотонімів перетворилося в денотативне, але при цьому афективний компонент їхньої змістової структури зберігся.

Крім того, цей самий онім, якщо він є носієм декількох конотацій понятійного плану, може мати різнохарактерні за частотністю і сферою вживання конотеми (співзначення і їхні відтінки), що або співіснують в одному часовому просторі, або належать до різних періодів семантичного життя конотативного оніма.

Теорія конотації розвивалася також у логіці, лінгвістиці, нейропсихології й інших науках. О.Ф. Лосєвим висвітлив у ряді статей аксіоматику знакової теорії мови. Точна логіка, елементарні вихідні положення, прийняті без доказів, – усе це знаходить своє відображення в теорії конотації і вимагає подальшого розгляду, уточнення і викладу в логіці.

Відома також так звана теорія прямої референції (the theory of direct reference). Її прихильники – К. Ясуда, Е. Уоррінгтон, Р. МакКарті, Й. Оно, Дж. МакНейл та ін. Протилежна точка зору представлена в дескриптивній теорії референції, за якою значення власному імені надано визначеною дескрипцією окремого представника. Однак ця теорія стикається з неминучим фактом: носієм такого імені може бути багато людей. Щоб уникнути плутанини, японські лінгвісти Морозумі і Міяке ввели поняття “істотні атрибути” (essential attributes) і “акцидентальні атрибути” (accidental attributes). Загальні іменники мають обмежену кількість істотних властивостей, що складають їхні значення.

Також розрізняють “спільні атрибути” (shared attributes) власних імен. Звичайно вони сприймаються у взаємодії, на слух. Наприклад, Лінкольн – ‘звільнення від рабства’. Однак, це значення, що залежить від контексту, не є “семантичним значенням” або “істотним атрибутом” загальних імен у лінгвістичному розумінні.

У мові спостерігаються приклади переходу імен із категорії загальних у категорію власних та навпаки. Беручи цей факт до уваги, деякі автори сперечаються про те, чи відмінність між власними іменами і загальними є якісною. На думку Морозумі, якщо співрозмовники при вживанні власних і загальних імен усвідомлюють відмінність між ними, то різниця між цими двома типами імен має якісний характер.

У процесі функціонування власні імена набувають тих або інших конотем, що згодом можуть перерости у повноправні значення, а ім’я внаслідок цього переходить до загальної лексики.

Останнім часом конотоніми вивчаються досить інтенсивно й різнобічно. Проте деякі дослідники взагалі не виділяють такої категорії (В.В. Красних, Д.Б. Гудков, І.В. Захаренко). Інші відносять їх до імен-метафор (І.Е. Ратнікова), до власне конотонімів (Є.С. Отін), до псевдоідентифікацій у складі власних імен (Н.Д. Арутюнова). В.М.Калінкін розглядає конотоніми як базу поетонімії. На сьогодні однозначним визнано факт наявності в підсистемі власних імен особливих онімів, що мають певний семантичний потенціал. Мовний розвиток таких онімів може призвести до втрати актуалізації семи одиничності, що неминуче виводить їх з розряду власних імен.

У літературній ономастиці поетоніми поділяють на дві групи залежно від наявності або відсутності в семантичній структурі власних імен, які є джерелом поетонімії, супутніх значень:

1) оніми, позбавлені конотації до їхнього вживання в художньому творі;

2) оніми, які мають розвинену конотативну структуру ще до їхнього використання в художньому тексті.

Поетонімам художнього тексту завжди властива позиція, яку можна визначити як перше вживання. У цій позиції можуть бути і створені або обрані автором, і широковідомі оніми. Зрозуміло, що останні ускладнені конотемами і навіть при першому або єдиному вживанні можуть актуалізувати ті або інші з них (В.М.Калінкін). Спектр супутніх значень таких онімів може бути дуже різноманітним і варіюватися від використання оніма в найбільш відомому конотативному значенні до вживання з індивідуально-авторською семантикою.

У четвертому підрозділі, “Семантика поетоніма”, розглянуті поетоніми відконотонімного походження і конотоніми відпоетонімного походження. Генеральною лінією розвитку уявлень про власне ім’я як засіб поетики за всіх часів була лінія максимального використання його семантичних можливостей. Найбільш простим способом виконання такого завдання було збереження або пожвавлення значення апелятива, що є основою поетоніма. На відміну від звичайних онімів кожне власне ім’я в художньому творі міцно пов’язане з властивостями зображуваного (і названого ім’ям) предмета. У семантиці поетоніма спостерігається зрушення у бік обов’язковості або речовинного значення кореневих морфем, або семантичної навантаженості суфіксів. На значеннєве навантаження поетоніма може впливати експліцитність ситуації, переданої іменем. У автора поетонім, що позначає дійову особу літературного твору, змістовно й інформативно відповідає внутрішній сутності персонажа. Особливість семантики поетоніма пов’язана з тим, що він ніколи не називає реальний об’єкт. Поетоніми художнього твору, навіть відконотонімні, крім узуальних конотем, завжди мають конотативну сферу, сформовану текстом твору (В.М. Калінкін). Вона є невід’ємною частиною семантики літературного оніма. Загальною властивістю всіх поетонімів і характерною рисою, що відрізняє їх від власних імен, є те, що в мовній інформації вони практично завжди зберігають тло локальної обстановки, ситуації в момент створення або першого вживання імені.

Поетонім – феномен художньої мови. Конотонім (навіть якщо він належить до міжнародного, інтерлінгвального фонду конотонімії) у літературному творі – це поетонім, що зберіг у своїй семантиці узуальні або оказіональні конотеми.

Конотонім – мовне явище. Поетонім, що поповнив конотонімний шар лексики будь-якої мови, – це конотонім відпоетонімного походження. Для того, щоб називатися конотонімом, поетонім, уперше вжитий у переносному значенні в художньому творі, повинен уживатися з тим же значенням в іншому контексті або мовній ситуації.

У другому розділі, “Досвід систематизації і лексикографічного опису поетоніма”, на матеріалі робіт Є.С. Отіна, В.М. Калінкіна, В.Е. Сталтмане, Л.М. Гукової, Л.Ф. Фоміної та інших учених показані способи представлення поетонімів у словниках.

У підрозділі 2.1., “З історії лексикографії власних імен”, з опорою на спеціальне дослідження В.Е.Сталтмане “Ономастична лексикографія” проаналізовано лексикографічні праці С.І. Зініна, К.Б. Зайцевої, Р.У. Таїч і М.В. Карпенко. С.І. Зінін звертає увагу на співвідношення власних імен і апелятивів при укладанні словника письменника або художнього твору. К.Б. Зайцева, аналізуючи англомовні антропонімічні словники за літературними творами, звернула увагу на той факт, що закордонні словники поетичної ономастики розраховані загалом на літературознавців. Р.У. Таїч наводить приклад антропонімічного словника за творами М.Є. Салтикова-Щедріна, в якому на перший план висувається власне лінгвістичний коментар оніма. На думку В.Е. Сталтмане, оптимальними є лінгвістичні відомості, подані в словнику М.В. Карпенко. Не викликає сумнівів той факт, що актуальним завданням залишається подальша розробка теорії і практики лексикографії власних імен.

У підрозділі 2.2., “Лексикографія поетонімів”, розглянуті основні принципи і положення, викладені в монографії В.М. Калінкіна “Теорія і практика лексикографії поетонімів (на матеріалі творчості О.С. Пушкіна)”, а також звернено увагу на основи побудови словника Л.М. Гукової та Л.Ф. Фоміної “Художня характеристика топонімів у творчій спадщині О.С. Пушкіна”.

Історія розвитку досліджень поетики власних імен переконує, що на зміну широко розповсюдженому описові функцій власних імен у художній літературі прийшов підхід, для якого характерний цілеспрямований пошук загальних закономірностей і концептуальних рішень, що стосуються сутності використання власних імен як виражального художнього засобу.

У підрозділі 2.3., “З історії лексикографії конотативної онімії”, подано опис словників конотативного типу.

Важливими чинниками розвитку лексикографії онімів стали: підготовка “Словника особових власних імен, ужитих у творах А.П.Чехова” в Росії, завершення роботи над “Словником мови Шевченка” в Україні у 1964, видання серії випусків “Словника мови Адама Міцкевича”, що почалося у Польщі в 1962 році, випуск “Goethe Wцrterbuch” у Німеччині в 1966 р.

Найбільш досконалим у лексикографічній практиці за рівнем і обсягом описаного матеріалу є “Словник конотативних власних імен” Є.С. Отіна, який належить до типу лінгвістичних тлумачних словників. У Словнику зібрано, систематизовано й описано оніми різних видів (антропоніми, зооніми, топоніми, бібліоніми, хрононіми, ергоніми і ін.), що характеризуються розвитком референтних значень і регулярно вживаються в мові в одних випадках як звичайні власні імена, в інших – як пропріальні одиниці, що набули додаткових оцінних (конотативних) співзначень.

У Словнику знайшли відображення інтралінгвальні і інтерлінгвальні конотації власних імен. Перші характеризують напрямки розвитку онімів у межах однієї мови, другі відображують взаємодію і взаємозбагачення мов, культур, їхнє зближення і взаємопроникнення. Словникові статті подають вичерпну інформацію про конотонім, однак реалізуються вони в словнику по-різному, тому що не всі їхні структурні компоненти актуалізуються при тлумаченні кожного слова, а тільки ті, котрі властиві даному імені й відповідають конкретній ситуації спілкування.

Нами зроблена спроба побудови універсальної схеми словникової статті “Словника конотативних власних імен” Є.С. Отіна. Вона складається з двох частин: 1) заголовне слово; 2) розгалужена структура його характеристик або відомостей про нього.

Під час аналізу власних імен, що набули в процесі свого функціонування додаткових конотативних значень, у дослідника часто виникають питання: чи для всіх мов характерний процес розвитку конотативних значень власних імен, чи однаково триває такий процес у мовах інших народів; як відображений у словниках різних мов розвиток конотативних значень того або іншого конкретного оніма.

Найбільш показовою й переконливою ілюстрацією, на наш погляд, є власне ім’я Іван, що функціонує в багатьох слов’янських мовах.

Для порівняння узяті відповідники цього оніма в німецькій мові – Hans (Johann) та англійській – John.

У результаті зіставлення обсягу, характеру, способів і прийомів презентації в словниках різних мов конотативних значень інтралінгвального оніма Іван (і його варіантів) можна зробити певні висновки. В англійських лінгвокраїнознавчих словниках висвітлення конотативних значень власного імені виконують в основному довідникову функцію, що стосується винятково значення або відтінків значення. Вони поступаються німецьким словникам: інформація в них подається неповно. Її доводиться збирати вроздріб з різних джерел, звертаючись одразу до декількох лексикографічних видань, лінгвокраїнознавчих і певною мірою спеціалізованих. У них знаходять висвітлення лише окремі характеристики конотоніма: наприклад, деякі його значення або фразеологічні можливості. Іншими словами, англійські джерела подають інформацію про конотоніми як додаткову, неосновну, таку, що виникла випадково, під впливом певних асоціацій.

Німецькі словники містять більше відомостей, що певною мірою упорядковані, тому зручні і важливі для користувача. Інформація, подана в них, безсумнівно, багатша, ніж в англомовних словниках, але і їм усе-таки властива певна хаотичність і випадковість у доборі й викладі матеріалу. Основна їх мета, як і англомовних словників, довідкова: додатково познайомити читача з особливостями значень деяких власних імен німецької мови.

У Словнику Є.С. Отіна інформацію про конотонім подано вичерпно, системно, вона детально упорядкована. У словнику відображені не тільки самостійні значення конотоніма, але й різні його відтінки з указівкою на узуальність/оказіональність, фразеологічні можливості оніма, ареал уживання й історичну причину розвитку значень, а також сферу сучасного використання конотоніма, особливості його функціонування і можливі перспективи розвитку структури конотативних значень. Зазначено хронологію розвитку значень, завдяки чому словник постає вичерпним, а не тільки довідковим виданням. Він надає вченому-лексикологу великий матеріал для теоретичного осмислення природи власного імені, його місця в колі лексичних одиниць мови, особливостей розвитку його значення, а також образотворчих можливостей у мові.

У третьому розділі, “Конотативна онімія і поетонімія”, проаналізовано фактичний матеріал дисертації, досліджено структуру й функції багатьох популярних, відомих у європейських мовах власних імен, відстежено появу і розвиток у них конотативної аури.

У підрозділі 3.1., “Конотонімія на базі історичних власних імен”, показаний рух власного імені від конотоніма до поетоніма, розглянуті такі явища, як лексигенез і поетонімогенез, обґрунтований вибір імен для аналізу.

Одне з чільних місць у теорії лексикографії поетонімів посідає проблема метамови, яка допомагає адекватно презентувати всі зміни, яких зазнає онім у тексті твору і які перетворюють його в поетонім. Приділено увагу таким явищам, як поетонімізація – процес перетворення оніма в поетонім, і поетонімогенез – розвиток образно-змістовної сфери поетоніма.

Аналіз функціонування антропоетонімів, генетично пов’язаних з історичними власними іменами й іменами літературних персонажів, виявив властивості трьох шарів конотем: інтерлінгвальний, інтралінгвальний й індивідуально-авторський. Розглянуто теоретичні основи структурування семантики поетонімів, виділено її складові, визначено властивості конотативної сфери і її роль у поетиці художнього твору.

У дисертаційній роботі досліджені 10 літературних і 10 історичних достатньо відомих імен. Перелік імен встановлено шляхом анкетування. Нами опитано понад 200 респондентів, серед яких були студенти (українського і російського відділень філологічного факультету Донецького національного університету, студенти 1-3 курсів Донецького інституту туристичного бізнесу), а також представники різних професій (викладачі, вчителі, лікарі, журналісти, менеджери та ін.). Їм пропонувався список із 100 імен з установкою визначити 10 найбільш уживаних, пронумерувати їх за ступенем популярності, а також повідомити про асоціації, що виникають у зв’язку з цими іменами. Респонденти могли внести імена, не зазначені в анкеті, які, на їх думку, складають десяток найвідоміших. Шляхом статистичної обробки даних із застосуванням факторного аналізу було розглянуто результати анкетування. При доборі імен враховувалися такі моменти:

1) ім’я повинно бути всесвітньо відомим; викликати асоціації, легко згадуватись;

2) ім’я повинно бути зафіксоване у працях Є.С. Отіна, що гарантувало можливість порівнянь і зіставлень з науковими даними, представленими у Словнику.

При дослідженні широко застосовувався так званий факторний аналіз, який передбачає використання комплексу аналітичних методів, що дозволяють виявити латентні (тобто приховані) ознаки, причини їхнього виникнення і внутрішні закономірності їхнього взаємозв’язку.

Для розгляду були взяті такі історичні імена: Наполеон, Сократ, Пушкін, Клеопатра, Магеллан, Моцарт, Герострат, Мессаліна, Цицерон і Ален Делон.

Твори, в яких згадується ім’я Наполеон, дають можливість виділити як мінімум п’ять конотем цього оніма: 1) велика людина; новатор, реформатор; 2) незначна людина; 3) злий геній; людина, яка втратила почуття міри; 4) людина сумнівного зовнішнього виду; 5) божевільний. Онім зустрічається в багатьох похідних формах, входить до складу стійких словосполучень. Цей антропонім у результаті активного мовного використання зазнав семантизації, набув різних семантико-конотативних характеристик і цілу систему значень. Часто в одного автора (незалежно від мови) передано як позитивні, так і негативні відтінки значення, що врешті залежало від задуму автора. І лише контекст або зміст твору в цілому дозволяють точно визначити, яке конотативне значення має в кожному конкретному випадку цей антропонім. Потрібно також враховувати характер і натуру героя, щоб адекватно зрозуміти авторську оцінку.

У оніма Сократ у європейських мовах зафіксовано сім конотем: 1) розумна людина; 2) розумник; людина, що напрошується на неприємності; 3) гарний друг; 4) людина, що веде дозвільний спосіб життя, за що часто має дорікання від дружини; ; 5) геніальна людина; 6) некрасива людина, з неправильними рисами; 7) людина, яка дратує оточення навіть своїм виглядом. У російській мові, згідно з даними Словника Є.С. Отіна він належить до узуальних конотативних антропонімів з інтерлінгвальною конотацією.

Онім Пушкін має свої відповідники в інших національних мовах. Наприклад, в англійській мові з тими ж значеннями вживаються антропоніми Шекспір, Діккенс, в українській – Шевченко. Усі вони функціонують у складі стійких словосполучень, належать до узуальних конотативних антропонімів з інтралінгвальною конотацією та широким діапазоном популярності й нараховують не менше шести конотем: 1) великий письменник, професіонал; 2) людина мистецтва; 3) майстер екстра-класу; 4) велика людина, геній, що стоїть понад людьми, і тому почуває себе самотнім; 5) жартівливе звертання до людини, передає прихильність; 6) загальновідоме ім’я, що використовується як основа в жартах, анекдотах.

Онім Ален Делон часто вживається в парі зі своїм “антиподом” - онімом Бельмондо. Нараховує не менше п’яти конотем: 1) красень, еталон чоловічої краси; 2) некрасивий чоловік, що викликає почуття відрази; 3) незначна людина, із претензією на красу і повагу; 4) для жінки, що не має успіх у чоловіків, будь-який чоловік, що звернув на неї увагу; 5) чоловік, далекий від еталону краси. При цьому порівняння з Аленом Делоном викликає посмішку. Є.С. Отін в оніма Ален Делон виділяє одне значення, а в Бельмондо – три. Обидва оніми кваліфікуються в словнику як узуальні конотативні антропоніми з інтралінгвальною конотацією, вживання яких обмежене жаргоном.

В онімі Клеопатра виявлено чотири конотеми: 1) красуня; 2) коханка; 3) чарівна жінка; жінка з шармом; 4) жінка, яка любить маніпулювати іншими людьми, що в неї прекрасно виходить. Він належить до узуальних конотативних антропонімів з інтерлінгвальною конотацією.

Ім’я Магеллан нараховує три конотеми: 1) любитель подорожей, мандрівник, той, хто не боїться труднощів; 2) чоловік міцної статури; 3) велика людина. Це узуальний конотативний антропонім з інтерлінгвальною конотацією.

Ім’я Моцарт має три конотеми: 1) геній; 2) віртуоз, майстер своєї справи; 3) застосовується щодо дітей, які відвідують заняття в музичній школі. Це узуальний конотативний антропонім з інтерлінгвальною конотацією.

В оніма Герострат можна назвати дві конотеми: 1) палій (при актуалізації дії античного руйнівника); 2) людина, що ретельно готує й обмірковує план для заподіяння шкоди багатьом людям. Онім має невелику кількість відконотонімних похідних. Належить до узуальних конотативних антропонімів з інтерлінгвальною конотацією.

Мессаліна також має три конотеми: 1) дама легкої поведінки; 2) продажна жінка; 3) легковажна жінка, яка уособлює неправду, цинізм, злий початок. Належить до узуальних конотативних антропонімів з інтерлінгвальною конотацією. У деяких випадках вживається і як узуальний конотативний антропонім з інтралінгвальною конотацією, його використання обмежене жаргоном.

Онім Цицерон нараховує три конотеми: 1) оратор; людина, яка здатна красиво і переконливо говорити; 2) людина, яка говорить кострубато, з помилками; 3) не оратор, звичайна людина, яка розмовляє так, як це робить більшість людей. Онім має відконотонімні похідні. Зустрічається в стійких висловах. Це узуальний конотативний антропонім з інтерлінгвальною конотацією.

У підрозділі 3.2., “Конотонімія на базі поетонімів”, простежений перехід поетонімів до конотонімії. Для розгляду узяті такі літературні оніми: Дон Кіхот, Гамлет, Робінзон, Шерлок Холмс, Джульєтта, Дон Жуан, Квазімодо, Митрофанушка, Отелло, Робін Гуд.

Тепер у центрі нашої уваги не конотонім, ужитий в художньому творі, що став поетонімом, а поетонім (власне ім’я, уперше вжите в художньому творі), що розвинув семантику, має розгалужену змістову структуру і вийшов за межі первісного літературного тексту, тобто здійснив рух від онімізації до апелятивації, від референційних відносин до денотативних.

Поетонім Дон Кіхот пов’язаний з іменем відомого літературного персонажа. У нього зафіксовано шість конотем: 1) закоханий; 2) божевільний; 3) романтик, який ідеалізує усе; 4) безпомічна людина, яка ні на що не здатна і потребує допомоги та підтримки; 5) худа, виснажена людина; 6) людина з скромними матеріальними запитами і потребами. Онім має численні відконотонімні похідні. Узуальний конотативний літературний антропонім, відомий у багатьох мовах.

Поетонім Гамлет має чотири конотеми: 1) людина, якій властива така риса цього літературного персонажа як мовчазність (обізнаний мовчун); 2) людина, що втілює граничну сумлінність; 3) загадкова особистість, яка не позбавлена красномовства; 4) уважна і спостережлива людина. Під упливом різних контекстів онім здійснив змістовні трансформації, у його семантиці з’явилися “паростки” стійких конотем і ціла гама аксіологічних ознак. Має відконотонімні похідні. Узуальний конотативний літературний антропонім, відомий у багатьох мовах. Зустрічаються випадки його вживання як узуального конотативного літературного антропоніма з інтралінгвальною конотацією, сфера поширення якого, як свідчить Словник Є.С. Отіна, точно не окреслена.

Поетонім Робінзон нараховує не менше одинадцяти конотем: 1)умілий, упевнений мисливець у безлюдній місцевості; 2) людина в далекому оточенні; 3) людина, яка потрапила в нестандартне становище, яке вимагає від неї максимального прояву всіх її знань і умінь; 4) винахідлива людина, яка задовольняється в сформованих умовах саморобними, простими пристосуваннями і знаряддями праці; 5) про людину, яка штучно створює собі умови, подібні до тих, у яких перебував Робінзон Крузо; 6) любитель самоти, спокою; 7) про людей, що бажають (навіть за гроші) якийсь час пожити у важких, первісних умовах, подібних до тих, у яких був Робінзон Крузо; 8) про людину, яка переживає непросте для неї почуття самотності; 9)про людей, які живуть у малонаселеній місцевості; 10) підліток, залишений без догляду; 11) хазяїн, людина, яку треба беззаперечно слухатися, як це робив П’ятниця стосовно Робінзона. Має відконотонімні похідні. Узуальний конотативний літературний антропонім, відомий у ряді мов.

Шерлок Холмс також має одинадцять конотем: 1) детектив; людина, яка здатна розплутувати найскладніші кримінальні справи; 2) любитель розслідувати справи, детектив-самоучка; 3) жінка, любителька сунути носа у чужі справи; 4) недалекий, самовпевнений детектив; 5) людина, яка часто палить люльку; 6) парочка сищиків-аматорів. Ватсон – помічник, гарні вуха, обов’язковий супутній атрибут; 7) міліціонери; 8) розумна, розважлива людина; 9) працівники приватного детективного агентства; 10) в англійській мові онім може бути ужитий як дієслово в значенні “проводити розслідування”; 11) логічно мисляча людина. Узуальний конотативний літературний антропонім, відомий у багатьох мовах.

Поетонім Джульєтта часто зустрічається у поєднанні з онімом Ромео. Нараховує не менше трьох конотем: 1) кохана; 2) символ чистої щирої жіночої любові; 3) небезпечна жінка; хижачка, яка, якщо когось полюбила, то не зупиниться ні перед чим. В оніма Ромео їх не менше восьми: 1) відповідне значення “коханий”; 2) коханець; 3) шанувальник; 4)одружений ловелас; 5) чоловік, яким доводиться задовольнятися через відсутність будь-якого іншого; 6) чоловік, який відповідає образові романтичного героя; 7) непостійний коханець, батько позашлюбних дітей; 8) жертва шахраїв та шлюбних аферистів. Оніми зустрічаються в стійких сполученнях. Обидва - узуальні конотативні літературні антропоніми, відомі в ряді мов. Проте онім Ромео можна зустріти і як узуальний інтралінгвальний конотативний літературний антропонім з обмеженою сферою вживання (у жаргоні, арго).

Дон Жуан має шість конотем: 1) бабій; 2) коханець (із різними емоційно-експресивними оцінками); 3) гомосексуаліст; 4) жінка – велика любителька чоловіків; 5) удавальник; 6) красиво й охайно одягнений чоловік, який стежить за своїм зовнішнім виглядом, щоб зваблювати жінок. Має відконотонімні похідні. Узуальний конотативний літературний антропонім, відомий у багатьох мовах. Зустрічається і як оказіональний конотативний літературний антропонім.

Поетонім Квазімодо має не менше трьох конотем: 1) дуже некрасива людина; 2) людина приємної зовнішності, але відразливої поведінки; 3) людина, яка відштовхує своїми внутрішніми якостями і зовнішністю одночасно. Має відконотонімні похідні. Узуальний конотативний літературний антропонім, що функціонує в багатьох мовах.

Поетонім Митрофанушка Є.С.Отін розглядає як узуальний інтралінгвальний конотативний літературний антропонім із широким колом уживання і наводить два його значення. Наше дослідження дозволило виявити не менше дев’яти конотем: 1) дурна дитина (дурні, недопитливі діти, робота з якими не дає ніякого задоволення); 2) неук, бездара, але такий, що має впливових батьків; 3) інфантильна або недосвідчена молода людина, яка позбавлена підтримки й захисту, у першу чергу батьківської; 4) розумово недорозвинена молода людина, яка відчуває підтримку, захист і безкарність; 5) школяр; 6) недбайливі, невстигаючі студенти; 7) підлітки, які ще не отримали освіту, але вже цілком дозріли для одруження; 8) діти, які з певних причин залишилися без освіти; 9) конкуренти (фірми, політики), які задля власної вигоди навмисно вводять людей в оману. Наявні всі передумови до розширення системи конотем цього власного імені.

У поетоніма Отелло зафіксовано п’ять конотем: 1) ревнивий чоловік, ревнивець; 2) ревнива жінка; 3) людина, яка не є ревнивою, але яку видають за таку; 4) злочинець; 5) людина, яка своїм зовнішнім виглядом нагадує Отелло. Узуальний конотативний літературний антропонім, відомий у ряді мов.

Поетонім Робін Гуд має не менше восьми конотем: 1) захисник слабких і пригноблених; 2) той, хто допомагає бідним, ділиться з ними; 3) шляхетний герой, роль якого вже набридло грати; 4) гарний стрілець, людина яка домоглася досконалості у своїх справах; 5) щедра людина; 6) людина, яка своїм зовнішнім виглядом нагадує певного літературного персонажа; 7) ізгой; 8) той, хто з’являється раптово, несподівано; незваний. Онім походить з англійського епосу, легенд. Узуальний конотативний літературний антропонім, відомий у ряді мов.

У Висновках підводяться підсумки дисертаційного дослідження і подано висновки щодо структури й функцій конотонімів у різних європейських мовах, у тому числі і висновки щодо чинників, які впливають на конотонімізацію оніма, зокрема лінгвістичні й екстралінгвістичні, визначено ступінь актуальності цих чинників для розглянутих мов. Тут також узагальнено досвід лексикографічної систематизації конотативних власних імен.

Отже, у процесі дослідження розв’язано такі завдання:

1) на матеріалі різних мов виявлено, що власні імена є регулярним й ефективним засобом передачі оцінки, що конотативною сферою поетонімів є художня, історична, побутова мови; кожен народ вносить свої співзначення в семантичну структуру більшості власних імен, що складають загальний культурно-лексичний фонд; на рівні онімів активно взаємодіють різні лінгвокультури; результати дослідження приводять до думки про можливість системного вивчення конотативних власних імен, загальних для кількох європейських мов;

2) досвід лексикографічної інтерпретації конотативної онімії цілком аргументовано і переконливо подано у Словнику Є.С. Отіна, на базі якого побудовано універсальну схему словникової статті, що враховує всі показники і характеристики конотонімів; на практиці не у всіх конотонімів однаково реалізуються семантичні і стилістичні можливості, у кожного оніма вони представлені по-своєму, залежно від актуалізації конкретних показників;

3) виявлено загальні закономірності, варіанти і варіації у формуванні структури конотативної сфери поетонімів, на основі чого висловлена думка про можливість створення загального словника інтерлінгвальних конотонімів для кількох європейських мов;

4) щодо типологічних властивостей конотативної сфери поетонімів можна визначити, що вони характеризуються поліфункціональністю, один онім може виконувати різні функції;

5) лексикографічна інтерпретація інтерлінгвальних конотативних онімів свідчить про те, що явище конотонімізації носить універсально-типологічний характер.

6) використання власних імен як виразних конотативних засобів зумовлене літературним жанром, темою і змістом художнього твору.

Список опублікованих праць за темою дисертації:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

13.

14.

АННОТАЦИЯ

Филатова Е.В. Структура и функции коннотативной сферы поэтонимов и опыт их лексикографической интерпретации. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.15 – общее языкознание. – Донецкий национальный университет, Донецк, 2005.

В диссертации исследуются структура и функции широко известных, интерлингвальных собственных имен, лексикографическая интерпретация причин