КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Федорченко Юрій Володимирович

УДК 165.23.-322

Поняття предмета в контексті єдності дедукції категорій

та ідей розуму

Спеціальність 09.00.01 – онтологія, гносеологія, феноменологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ-2005

Дисертація є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник – кандидат філософських наук, доцент

Дем’янов Володимир Олександрович

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри філософії

Офіційні опоненти – доктор філософських наук, професор

Соловей Леонід Антонович

Київський національний університет будівництва та архітектури,

професор кафедри філософії

кандидат філософських наук, старший науковий співробітник

Андрос Євген Іванович

Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України,

старший науковий співробітник відділу філософської антропології

Провідна установа – Львівський національний університет імені Івана Франка, м. Львів

Захист відбудеться 21 лютого 2005р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.27 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал №12.

Автореферат розіслано 20 січня 2005р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.В.Караульна

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Однією з найвпливовіших течій сучасної філософії залишається трансцендентальна філософія. Так склалося, що українські філософи тривалий час перебували поза межами тих дискусій, які мали місце в трансцендентальній філософії. Ситуація не набагато змінилася і сьогодні.

Дана робота становить собою спробу долучитися до загальноєвропейських дискусій, що мають місце в трансцендентальній філософії. Робота присвячена одному із ключових її питань, а саме – проблемі предмета. Еквівокативність поняття предмета містить в собі значну перешкоду для досліджень в царині теорії пізнання. Значною мірою від можливості експлікації даного поняття залежить усвідомлення самої можливості теорії пізнання. Тож адекватне прояснення даного поняття є дуже важливим для обґрунтування можливості самої теорії пізнання.

Проблема предмета осмислюється нами в контексті єдності дедукції чистих понять розсудку та понять розуму. Поняття трансцендентальної дедукції становить, як відомо, ядро всієї трансцендентальної філософії. Тож актуальною нам видається розробка поняття предмета саме в контексті з’ясування суті трансцендентальної дедукції, яке здійснюється саме в контексті з’ясування єдності дедукції категорій та ідей розуму.

Аналіз трансцендентальної дедукції ідей розуму в контексті заявленої теми набуває особливої актуальності. Це питання майже зовсім не привертало до себе уваги вітчизняних філософів, тоді як у західноєвропейській філософії воно викликає багато дискусій навколо себе. Тож актуальною видається нам спроба долучитися до таких дискусій.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано у відповідності з Комплексною програмою Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” (Науковий керівник академік НАН України Губерський Л.В.), НДР №01БФ041-01 “Філософська та політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть”.

Ступінь наукового опрацювання проблеми. Розробка нашої теми в тому контексті, в якому ми її розглядаємо, розпочата Декартом, який фактично вперше визнав, що питанню про предмет має передувати питання про конституювання предмета; Кант по-новому поставив це питання. Якщо Декарт ставив питання: чому я взагалі можу вірити в існування предмета, то Кант поставив питання: як можливий предмет, в існуванні якого я не маю сумніву. Кант вперше показав з усією очевидністю, що предмет не може розглядатися як готова даність, що предмет, з яким ми маємо справу у досвіді, не є щось цілком незалежне від нас. Він чітко вказав на зв’язок між темою предмета і темою конституювання, виразивши це словами: ”нічого ми не можемо взяти із досвіду, що самі у нього не поклали”.

У значній мірі проблема предмета і його конституювання пов’язана з темою даності. Саме ця тема знайшла радикальний розвиток в роботах представників марбурзького неокантіанства (Коген, Наторп, Кассірер). Увага в марбурзькій школі серед іншого була прикута до проблеми подолання поняття речі в собі, яке Коген намагався подолати за допомогою поняття безкінечно малих величин. Власне, поняття річ в собі викликало в післякантівській філософії, ще починаючи з Рейнгольда і Бека, найбільше суперечок. У вітчизняній філософії до даного питання зверталися Щербина А., Булатов М., Причепій Є., Єрмоленко В., Терлецький В.

Особливе значення має встановлення тісного зв’язку проблеми предмета з проблемою судження. Теорії судження Брентано, Твардовського та Райнаха, з одного боку, та теорії судження Когена, Наторпа та Рікерта, з іншого боку, визначають поле дослідження нашої роботи. Звернення до феноменологічної традиції, насамперед до Гуссерля та Гайдеггера, і дискусія з ними щодо проблеми допредикативного досвіду є досить важливими.

В контексті розробки поняття первісного ядра предмета важливим для нас є розуміння характеру відношення тетичного акту до ноематичного ядра. Це обумовило наше звернення до робіт в контексті феноменологічної традиції. Були взяті до уваги роботи Гуссерля, Гайдеггера, Інгардена, Прехтля. Серед вітчизняних філософів слід брати до уваги роботи Шпета та Причепія.

В працях Баума М., Біблера В., Брюгера В., Бьоме Г., Вагнера Х., Васильєва В., Вундта М., Генріха Д., Каімі М., Каульбаха Ф., Когена Г., Маркса В., Навотного В., Наторпа П., Ріккерта Г., Тевзадзе Г., Хозенфельда М., Цохера Р. та інших зарубіжних філософів питання щодо поняття предмета в трансцендентальній традиції розглядається досить різнобічно. На особливу увагу заслуговує дискусія, яка була розпочата публікацією статті Д.Генріха щодо структури трансцендентальної дедукції, до якої згодом долучилися Х.Вагнер та ряд інших дослідників. Ця дискусія становить один із вихідних пунктів даного дослідження. Важливе значення для нас мають також роботи Р.Цохера та М.Каімі, які звернули нашу увагу на проблему дедукції ідей, і в межах останньої на проблему квазі-предметного характеру ідеї. Роботи Баума та Хозенфельда дозволили більш критично поставитися до постановки і вирішення проблеми в контексті заявленої теми. Нажаль, у вітчизняній філософії ми не маємо досліджень, які були б присвячені безпосередньо даній проблемі, особливо поза увагою залишилася проблема трансцендентальної дедукції і відповідно проблема предмета в контексті останньої. Тією чи іншою мірою деяких аспектів проблеми предмета в трансцендентальній традиції торкаються такі вітчизняні філософи як Баумейстер А., Булатов М., Єрмоленко В., Лой А., Мінаков М., Причепій Є., Терлецький В..

Мета дослідження полягає в реконструкції процесу конституювання предмета в контексті розкриття послідовного проведення дедукції категорій розсудку та ідей розуму.

На основі поставленої мети були визначені наступні завдання дослідження:

здійснити експлікацію поняття трансцендентальної апперцепції та поняття категорії як вихідних трансцендентально-апріорних умов предметного досвіду;

здійснити експлікацію структури судження як місця конституювання предмета; з’ясувати характер відношення між поняттям трансцендентального предмета і логічним суб’єктом в структурі судження; з’ясувати характер відношення між поняттям трансцендентального предмета і поняттям речі в собі в ході експлікації структури судження; дати аналіз структури дедукції категорій та узгодити її з експлікацією структури судження; здійснити узгодження метафізичної та трансцендентальної дедукції категорій в контексті експлікації структури судження як місця конституювання предмета;

з’ясувати єдність та відмінність у проведенні дедукції категорій та ідей розуму; виявити взаємовідношення розсудку та розуму один до одного та до структури досвіду, а також і до її первісних трансцендентально-апріорних елементів; здійснити експлікацію відношення між трансцендентальною дедукцією категорій і ідей та схематизмом;

з’ясувати роль і місце трансцендентальної ідеї в структурі умовиводу розуму; з’ясувати в контексті здійснення трансцендентальної дедукції ідей можливість подвійного смислу ідей: квазі-предметного та регулятивного;

проаналізувати зв’язок між поняттями предмета, отриманими під час трансцендентальної дедукції чистих понять розсудку і трансцендентальної дедукції понять розуму;

з’ясувати можливість довільного відношення до структурних елементів досвіду як можливість переходу до сфери ціннісного і тим самим встановити межі предметного досвіду.

Об’єктом дослідження є структура предметного досвіду.

Предметом дослідження є експлікації процесу конституювання предмета досвіду.

Методологічна і теоретична основа дослідження. Метод, за допомогою якого ми проводимо дослідження, є трансцендентальним. В його основу покладений трансцендентальний метод Канта. При цьому вибір трансцендентального методу відбувається поряд з дистанціюванням від феноменологічного методу Гуссерля, від спроб виявити структуру досвіду шляхом послідовної її дескрипції на основі попередньо проведеного епохе і редукцій. Спроба описати чисту свідомість, в нашому розумінні саму структуру досвіду, видається нам неможливою.

Оскільки предмет даного дослідження виступає в контексті предикативного досвіду, то вибір методу не міг бути не пов’язаним з розумінням природи предикативного досвіду, а також розумінням можливості входження в дослідження такого досвіду. З цим і пов’язана відмова від феноменологічного методу Гуссерля, який ґрунтується на допущенні допредикативного досвіду.

Саме дослідження сфери досвіду має слугувати розумінню найрізноманітніших інституцій і сфер культури, насамперед, науки. Тобто будь-яка теорія досвіду, а дана робота має розглядатися в такому контексті, має слугувати розумінню об’єктивуючої природи людського досвіду і розумінню результатів такої об’єктивуючої роботи. А останнє не можливо без звернення до живого конкретного досвіду.

Власне, що стосується методу, то потрібно сказати слідом за Наторпом, що той метод, яким ми користуємося, є іманентним. А це значить, що він слугує дослідженню автономії досвіду. Цей метод має слугувати виявленню первісних структур досвіду, а саме сфери конституентів, під якими ми розуміємо способи зв’язку та способи покладання предмета в досвіді. Власне, саме виявленню таких фундаментальних структурних елементів і має слугувати трансцендентальний метод. Власне, сама природа трансцендентального методу визначає можливості і межі його застосування. Ми говоримо про застосування його для з’ясування фундаментальних апріорних структур конститутивного досвіду.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у здійсненні експлікації поняття предмета в послідовному проведенні дедукції категорій та ідей, причому сама єдність дедукції категорій та ідей обумовлена саме її спрямованістю на експлікацію трансцендентальної предметності.

Головні результати дослідження відображені в наступних положеннях, що визначають наукову новизну роботи і виносяться на захист:

трансцендентально-апріорні елементи в структурі досвіду: я трансцендентальної апперцепції та категорії можуть бути експліковані як апріорно-трансцендентальні способи покладання предмета в досвіді - конституенти; я трансцендентальної апперцепції розкривається як первісний спосіб покладання предмета в досвіді, що обумовлює всі інші конституенти;

отримане, в ході здійснення експлікації структури судження, поняття інтенсіональної дедукції знімає межу між метафізичною та трансцендентальною дедукцією; в ході експлікації структури судження поняття первісного ядра предмета розкривається як поняття трансцендентального предмета, поняття трансцендентального предмета відповідає в структурі судження логічному суб’єкту, саме поняття речі в собі слід розглядати як абстрактно взятий логічний суб’єкт, тобто логічний суб’єкт поза способами його предикації;

дедукція категорій розсудку та ідей розуму повинна розкриватися як дедукція самого розсудку та розуму, розум розкривається як іманентний розсудку; між метафізичною дедукцією категорій та трансцендентальною дедукцією ідей існує тісний зв’язок: перша, по суті, не є завершеною без останньої; схематизм має розглядатися як продовження дедукції та розкриття самого способу дедукції;

подібно до категорій, які визначають способи предикації в структурі судження, ідеї в структурі умовиводу визначають принципи умовиводу; в ході аналізу можливості подвійного смислу трансцендентальних ідей, на які вказують ряд західноєвропейських дослідників, така подвійність може бути знята в разі розуміння того, що ідеї в одному з двох смислів, а саме ідеї як регулятивні принципи є експлікацією космологічної ідеї;

переосмислення поняття предмета в структурі судження і умовиводу приводить до розуміння логічного суб’єкта в структурі судження і умовиводу як квазі-предмета або трансцендентального предмета, в цьому понятті слід шукати точку зустрічі дедукції категорій та ідей, єдність самої дедукції та єдність розсудку і розуму;

результатом можливості довільного відношення до конституентів є субстантивація останніх із набуттям ними статусу ідей та цінностей, рефлексія і здатність уяви виступають етапами процесу субстантивації конституентів.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Дисертація присвячена в значній мірі експлікації вихідних положень однієї із найвпливовіших традицій сучасної філософії. Подібна експлікація вихідних положень трансцендентальної філософії може слугувати дидактичним матеріалом, який може бути долученим до навчальних курсів із теорії пізнання та історії філософії. Крім того, робота вводить дослідників з даної проблематики в коло наявних дискусій щодо проблеми трансцендентальної дедукції як ядра трансцендентального дослідження в цілому і адекватного масштабу дослідження проблеми предмета в трансцендентальній філософії. Робота має теоретичне значення в контексті обґрунтування самої можливості теорії пізнання, яка в останні десятиліття ставиться під сумнів.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Висновки, положення новизни одержані автором самостійно.

Апробацію результатів дослідження здійснено на науково-практичних семінарах аспірантів філософського факультету, результати дослідження використовувалися дисертантом при проведені семінарських занять на філософському факультеті. Зміст дисертації обговорювався на засіданнях кафедри філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Загальні положення та результати дисертації оприлюднені у виступах на Міжнародній конференції: “Дні науки філософського факультету-2003” (16-17квітня 2003року) в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка та на Міжнародній науковій конференції: „Людина. Світ. Культура.” (Київ, 2004).

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображений у 6-ти наукових публікаціях (без співавторства) – 4 статтях та 2 тезах. Всі публікації були вміщені у фахових виданнях.

Структура дисертаційного дослідження: Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, п’ятнадцяти підрозділів, висновків та переліку використаної літератури, складеного із 150 позицій, серед них 50 найменувань іноземними мовами (перелік подано на 11 сторінках). Повний обсяг дисертації становить 169 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі подано загальну характеристику роботи, визначено актуальність теми дослідження, сформульовано мету і завдання наукового дослідження, показано його наукову новизну, теоретичне та практичне значення, визначено метод дослідження предмета та об’єкта дисертаційної роботи, наведено апробації та публікації результатів наукового дослідження.

У першому розділі „Конституент як трансцендентально-апріорний спосіб покладання предмета у досвіді” в межах розробки поняття конституент розкривається можливість входження в дослідження заявленої теми. Тим самим розкриваються вихідні положення, що лежать в основі трансцендентальної теорії досвіду.

У підрозділі 1.1. „Про поняття конституент” розкривається поняття конституент, робиться спроба переосмислити дане поняття в межах трансцендентальної традиції. Воно використовується в творах ряду філософів (Габермас, Гуссерль, Лекторський), проте у різних значеннях. Поняття конституент має слугувати нам для позначення таких елементів трансцендентальної структури досвіду як Я трансцендентальної апперцепції, категорій та простору і часу. Всі вони, з нашої точки зору, становлять собою апріорно-трансцендентальні способи первісного покладання предмета, способи зв’язку в досвіді. Те суттєве, що їх об’єднує, саме і становить їх трансцендентальну природу відносно реального предметного досвіду.

Конституент нами визначається як спосіб покладання предмета в досвіді, що носить не довільний характер. У даному підрозділі визначається об’єм поняття конституент. Насамперед, визначається відношення між об’ємом понять конституент і категорія. Будь-яка категорія є конституентом, проте не будь-який конституент є категорією. Я трансцендентальної апперцепції є конституентом, проте не є категорією.

У підрозділі 1.2. „Конституент і активність” конституент розкривається як суто формальний елемент, незалежно від того, яке місце він посідає в структурі досвіду. Конституент розкривається як такий, що сам по собі не є первісно активним елементом у досвіді. Активність пов’язується як така з первісною темпоральністю свідомості. Темпоральність свідомості як джерело активності дає постійний поштовх тим конститутивним процесам в структурі досвіду, завдяки яким відбувається постійне конституювання предметного у нашому досвіді. не можна говорити про первісну активність Я трансцендентальної апперцепції, оскільки Я як первісний конституент у структурі нашого досвіду є первісним результатом активності суб’єкта, а не джерелом активності. Коли мова заходить про активність розсудку, то ми повинні її розуміти так, що вона полягає не в дійсній первісній активності категорій розсудку, а в тому, що категорії як конституенти виконують конститутивну функцію.

У підрозділі 1.3. „Конституент і синтез” розкривається конституент як трансцендентально-апріорний спосіб зв’язку в структурі досвіду, і такий зв’язок розкривається як відповідний синтез, чим і обумовлюється сама постановка питання: конституент і синтез, або конституент як синтез. Трансцендентальна апперцепція як первісний конституент становить не тільки можливість всіх подальших синтезів, але й первісно складає ядро можливого предмета, відносно якого можна говорити про синтези, оскільки вони мають функціонувати відносно первісно предметно покладеного.

У підрозділі 1.4. „Я трансцендентальної апперцепції як первісний конституент досвіду” розкривається універсальний характер даного конституента. Трансцендентальна апперцепція, яка сама фундується на темпоральній свідомості, становить собою первісне структурування нашого досвіду.

У контексті аналізу поняття трансцендентальної апперцепції постає проблема „Я”. Те Я, яке ми відкриваємо в трансцендентальній апперцепції є не апріорно-аналітичним, воно є апріорно-синтетичним. Воно покладається в синтезі темпоральності (Гайдеггер, Рос). Воно не може розглядатися в якості суб’єкта, який протистоїть можливому об’єкту. Я трансцендентальної апперцепції є гранична можливість об’єктивації суб’єкта. Суб’єкт ніколи не може знати нічого безпосередньо про самого себе, а тому Я, яке, по суті, є первісним результатом активності суб’єкта, виступає об’єктом можливого знання, яке суб’єкт відносить до себе. Отож, суб’єкт покладає сам себе в Я, проте від цього Я не стає суб’єктом. У значній мірі саме поняття Я залишається в трансцендентальній філософії не достатньо проясненим. І це при тому, що в філософії Декарта та Канта, засновників трансцендентальної філософії, поняття Я пов’язано з самою серцевиною вихідних положень, що лежать в основі трансцендентальної філософії. Отож, непроясненість самого поняття Я містить значну проблему щодо обґрунтування вихідних положень трансцендентальної теорії досвіду, а отже і трансцендентальної теорії предмета. У трансцендентальній філософії саме в понятті Я зберігається старе метафізичне поняття субстанції. Такий своєрідний залишок субстанції, який продовжує зберігатися в досить редукованому вигляді, не дозволяє по-справжньому усвідомити природу Я як конституета. Трансцендентальне Я як щось первісне і основоположне може розумітися як спосіб зв’язку, як конституент. Як конституент Я трансцендентальної становить собою спосіб первісного покладання предмета в досвіді, воно містить саму можливість предметного досвіду. По суті, Я трансцендентальної апперцепції виступає необхідною умовою можливості трансцендентального предмета.

У підрозділі 1.5. ”Категорії як конституенти” категорії розкриваються як один із видів конституентів. Ми виходимо з того, що головна функція категорій полягає у тому, щоб виконувати функцію єдності в судженні (Кант, Коген). Проте розуміння категорії як функції (Кассірер) так і не стало до цього часу вирішальним. Говорити про те, що категорії є якимись особливими поняттями, означає не стільки роз’яснювати сутність категорій, скільки нівелювати її. Поняття за своєю суттю є визначенням. Визначення як таке завжди передбачає щось, відносно чого воно як визначення має місце. Через поняття ми вказуємо на конкретний референт або передбачаємо можливість такого. Нічого подібного про категорію ми сказати не можемо; категорія як така не відноситься до референта, навіть не передбачає його. Якщо поняття є визначенням, то категорія як конституент є умовою можливості визначення.

Другий розділ „Трансцендентальна дедукція категорій і проблема предметності” досліджує структуру дедукції категорій. У ньому здійснюється інтенсіональне витлумачення дедукції категорій, в ході якого дається визначення понять: трансцендентальний предмет, річ у собі. В ході критики поняття допредикативного досвіду обґрунтовується роль судження в пізнанні.

У підрозділі 2.1. „Трансцендентальна дедукція як експлікація структури судження: інтенсіональне витлумачення дедукції” здійснюється експлікація структури судження, осмислюється місце та роль трансцендентальної дедукції в трансцендентальному дослідженні як такому. Трансцендентальна дедукція визначається як ядро трансцендентального дослідження

Усталене витлумачення трансцендентальної дедукції ми називаємо екстенсіональним витлумаченням, виокремлюючи, таким чином, відносно нього те витлумачення, яке пропонуємо ми і яке ми називаємо інтенсіональним. Але при цьому екстенсіональне і інтенсіональне витлумачення не є взаємо виключними альтернативами. Вони доповнюють одне одного. Сутність екстенсіонального витлумачення дедукції (Адікес, Ердман, Цохер, Генріх, Вагнер, Навотний та ін.) полягає у визначенні області, об’єму значення категорій, і умови можливості останнього. Сутність інтенсіонального витлумачення дедукції категорій полягає саме в експлікації структури судження, як дійсного місця конституювання предмета. По суті, експлікація структури судження є експлікацією умов можливості предметного, предикативного досвіду. Без експлікації структури судження неможливо підійти до глибинної суті самої постановки питання про можливість апріорних синтетичних суджень. У межах інтенсіонального витлумачення мова йде про необхідність визначення не лише екстенсивної, об’ємної границі, яка визначається в межах екстенсіонального витлумачення, а й про необхідність визначення певного інтенсіоналу. Визначення такого інтенсіоналу, яке відбувається саме в аналізі структури судження, тісно пов’язано з пошуком шляхів до прояснення поняття річ в собі та поняття трансцендентальний предмет. Річ в собі нами розуміється як абстрактно взятий логічний суб’єкт в структурі судження, тобто логічний суб’єкт поза способами його предикації. Оскільки суб’єкт в структурі судження, тобто логічний суб’єкт може усвідомлюватися і без логічних функцій, тобто способів його предикації, а в цьому власне і полягає суть трансцендентальної апперцепції, яка первісно реалізується на місці логічного суб’єкта, то ми приходимо до висновку, що абстрактно взятий логічний суб’єкт поза способами його предикації в структурі судження і є нічим іншим як річчю в собі; це єдина можливість взагалі мислити саме поняття річ в собі. Але при цьому не слід плутати чи ототожнювати поняття трансцендентальний предмет і річ в собі. Перше поняття виражає первісне ядро можливого предмета і відкриває шлях до конституювання предмета досвіду в структурі судження. Друге поняття – це лише абстрактно взятий логічний суб’єкт.

У підрозділі 2.2. „Про поняття предмет. Принципи розрізнення понять: предмет, об’єкт, річ” поняття предмет витлумачується як одне із найбільш еквівокативних понять. Досить часто плутають поняття предмет і об’єкт, предмет і річ, розрізняючи їх як взаємозамінні. Проблема, як нам видається, лежить саме у площині розуміння самої проблеми предмета. Поняття предмета ми не можемо ототожнювати з поняттям явища, феномена. Також проблема предмета не має нічого спільного з проблемою реальності, існування і т.п.

Отож, коли ми говоримо про предмет, то ми говоримо про сутність речі як предмета досвіду, а коли говоримо про річ, то маємо на увазі реально існуюче, тобто говоримо про існування речей. Поняття „предмет” є трансцендентально-гносеологічним, а поняття „річ” є натурфілософським поняттям. Предмет може виступати завжди тільки через структуру досвіду. Тому ми погоджуємося з Кантом, що умова можливості предмета є в той самий час і умовою можливості самого досвіду.

У підрозділі 2.3. „Предмет і його первісне ядро” з’ясовується спосіб і характер покладання первісного ядра можливого предмета. Власне, це первісне ядро у відповідності до свого поняття є не трансцендентним, а трансцендентальним. Таке первісне ядро має виступати об’єктивним центром конституювання предмета. Власне, в структурі судження первісне ядро предмета покладається як таке, що відповідає суб’єкту судження, тобто Х є А, де Х є суб’єктом судження і відповідає ядру предмета. Х – це не річ в собі, Х – це сам первісний конституент, покладений як суб’єкт можливого судження.

Первісним ядром будь-якого предмета є значення, яке ми ототожнюємо з поняттям щось. Отже, мова йде про розкриття предмета як носія свого ядра, значення. Тобто мова, звичайно, йде не про якесь конкретне щось, а про те, що предмет своїм ядром має значення як таке, і про те як останнє можливе. Ми виходимо з того, що таке первісне ядро стає можливим виключно завдяки первісному конституенту, який покладається як ідеальний об’єкт можливого судження на місці логічного суб’єкта в структурі судження.

У підрозділі 2.4. „Предмет і предикативний досвід” аналізується дилема, яка постає перед кожним, хто прагне збагнути сутність предмета, і яка полягає у виборі між предикативним і допредикативним досвідами як сферами конституювання предмета.

Ми вбачаємо саме в судження місце конституювання предмета, а тому для нас важливою є критика понять допредикативного досвіду та категоріального споглядання. Ми виходимо з того, що будь-яке уявлення не може бути зрозумілим поза предикативним досвідом.

Одне з головних зауважень проти поняття категоріального споглядання полягає в неможливості збагнути роль такого категоріального споглядання не лише в експлікації, а й в співпокладанні предмета. Власне, феноменологічна традиція, з якою ми тут ведемо дискусію, не може пояснити, як може конституюватися предметність у своїй новій формі, як фондована на акті простого сприйняття, в акті категоріального споглядання, якщо вона не може розумітися як виключно покладена самими категоріальними актами.

У 3 розділі „Трансцендентальна дедукція ідей розуму і проблема предметності” проблема предмета постає в контексті дедукції ідей розуму, сама проблема предмета розкривається в контексті аналізу іманентності розсудку розуму.

У підрозділі 3.1. „Трансцендентальна дедукція ідей розуму і категорії розсудку: єдність і відмінність їх проведення” розкривається взаємовідношення дедукції категорій розсудку і чистих понять розуму. Насамперед, слід зазначити, що метафізична дедукція дає перелік, систему чистих понять розсудку і понять розуму, між тим як трансцендентальна дедукція обґрунтовує їх відповідну значимість, а саме їх значимість щодо можливості досвіду як такого, або говорячи більш критично, їх значимість для отримання нашого знання.

Трансцендентальна дедукція понять розуму має показати, в якому смислі поняття розуму має об’єктивне значення, так що вони є не лише прийомом логічного методу, а й можуть мати певне предметне значення. Проте така дедукція, звісно, відрізняється від трансцендентальної дедукції категорій розсудку.

У підрозділі 3.2. „Трансцендентальна дедукція ідей і схематизм” розкривається характер відношення між розсудком і розумом. У контексті аналізу такого відношення ставиться питання про схематизм. Власне, схематизм є способом відношення як між розсудком та чуттєвістю, так і між розсудком і розумом. Проте слід говорити не про два окремі схематизми, а лише про двоякий схематизм категорій. Під схематизмом понять розуму фіксується другий вид схематизму чистих понять розсудку. У схематизмі ідей розуму ми маємо зворотній рух, ніж у схематизмі понять розсудку. Схематизм ідей розуму є неемпіричним застосуванням категорій, про яке говорить Детель В.

У підрозділі 3.3. „Трансцендентальна ідея і структура умовиводу розуму” трансцендентальні ідеї розкриваються як умови можливості відповідних умовиводів розуму. Ми, здійснюючи експлікацію структури умовиводу розуму, встановлюємо місце трансцендентальної ідеї в структурі умовиводу.

Ми виходимо з того, що не умовивід є умовою можливості трансцендентальної ідеї, а навпаки трансцендентальна ідея обумовлює можливість умовиводу розуму. Сам умовивід розуму є розгорнутою демонстрацією правила, яке вже міститься в більшій посилці умовиводу. Проте принцип умовиводу і правило судження – не одне і те ж. Саме принцип умовиводу, а не правило судження, дане у більшій посилці умовиводу, вказує на трансцендентальну ідею. Правило категоричного судження, для того щоб „розгорнутися” в категоричному умовиводі, потребує правила свого розгортання; таке правило ми і називаємо принципом категоричного умовиводу. В умовиводі ми маємо принцип для зв’язку правил розсудку, такий принцип і виражає логічний зв’язок суджень в умовиводі, тобто правил розсудку. Розум в умовиводі діє через трансцендентальну ідею, яка обумовлюючи логічний зв’язок в умовиводі між судженнями, тим самим виконує певну конститутивну функцію відносно логічного зв’язку, хоча логічний зв’язок в умовиводі як принцип розуму і трансцендентальна ідея не тотожні, так само як не можна ототожнювати трансцендентальне і логічне.

У підрозділі 3.4. „Трансцендентальна дедукція і подвійний смисл ідей розуму” ставиться питання щодо розуміння самого поняття ідеї розуму та вирішується проблема подвійного смислу ідей розуму.

Ми розрізняємо разом з вже усталеною традицією ідеї як регулятивні принципи і ідеї як квазі-предметні поняття ( Цохер, Каульбах, Каімі ). Нас цікавить можливість їх функціонального і структурного співставлення. А також ми розглядаємо питання щодо можливості виведення двох груп ідей із різних логічних форм.

Мова йде про співставлення двох груп ідей, до першої з яких належить ідея душі, світу і Бога, а до другої – ідея однорідності, різновидності і спорідненості. Чи можна говорити про їх тотожність? Так, Цохер допускає щонайбільше аналогію між ідеєю Бога і ідеєю однорідності, оскільки обидві ідеї можуть містити спосіб єдності. Ми йдемо іншим шляхом, який виходить з наступної постановки питання: чи не можуть три ідеї першої групи бути експлікацією однієї з ідей другої групи, а саме космологічної ідеї? І в цьому шукаємо додаткові пояснення того, чому вона на відміну від психологічної і теологічної ідеї не може бути в якийсь спосіб об’єктивована і гіпостизована.

Отож ми можемо констатувати, що не існує реального подвійного смислу ідей розуму. Ідеї як принцип систематизації є своєрідною експлікацією космологічної ідеї – світу.

У підрозділі 3.5. „Квазі-предметність ідеї” через з’ясування ряду понять, розкривається спосіб відношення ідеї до вираженого нею змісту. Такими поняттями є: ніби-то (als ob), аналогія і регулятивне припущення. Всі ці поняття опосередковано, а не прямо вказують на предмет. У контексті такого розкриття проводиться аналогія з аналізом в трансцендентальній аналітиці.

Особливо важливим є те, що у всіх трьох ідеях в їх квазі-предметному значенні ми мислимо певний суб’єкт, який може бути пояснений за аналогією з трансцендентальним суб’єктом. Певне нерозуміння предметності ідеї може ґрунтуватися на звичці ототожнювати предмет лише з емпіричним предметом. Ідея має своїм предметом не предмет досвіду, а трансцендентальний предмет. По суті самі категорії та Я трансцендентальної апперцепції як відповідні конституенти досвіду можуть розглядатися як трансцендентальні предмети.

Остаточне поєднання дедукції категорій та ідей розуму досягається у зустрічних експлікаціях структури судження і умовиводу, направлених на виявлення логічного суб’єкта поза способами предикації, таким чином відкривається трансцендентальний предмет у випадку експлікації дедукції категорій та перевідкривається як квазі-предмет у випадку експлікації структури умовиводу.

У підрозділі 3.6. „Проблема субстантивації конституентів і ідеї розуму” розкривається можливість субстантивації конституентів і наслідки такої субстантивації. Ідеї розуму розкриваються як саме результати субстантивації конституентів. За кожною ідеєю стоїть відповідний конституент. Можливість субстантивації тримається на можливості довільного відношення до конституентів, проте це не означає, що результат такого відношення є чимось випадковим. Саме процес субстантивації конституентів робить взагалі можливим світ нашої культури. Людина субстантивуючи конституент, ставиться до нього як до ціннісно-значимого. У процесі субстантивації відбувається об’єктивація конституента, який до того функціонував лише як структурний елемент досвіду взагалі, і в цьому розумінні був іманентний самій структурі досвіду. В результаті субстантивації конституент отримує додатковий смисл. Рефлексія і здатність уяви виступають умовами процесу субстантивації. Рефлексія фіксує, а уява ніби „обігрує” тематизоване рефлексією, даючи образ.

Висновки

Результати проведеного дослідження дають підстави зробити висновок, що трансцендентальна теорія досвіду потребує такого переосмислення власних підвалин і масштабів, яке б дозволило уникати можливих упереджень щодо її адекватного розуміння. Особливе значення має переосмислення саме вихідних положень теорії, які, як нам видається, страждають від неадекватності їх витлумачення, що веде до проблем у розумінні даної теорії в цілому.

Тож результати даного дослідження, на нашу думку, мають сприяти, насамперед, кращому розумінню трансцендентальної теорії досвіду в цілому, і саме на основі переосмислення цієї теорії в цілому можна говорити про конкретні дослідження в її межах. Власне, конкретне дослідження є лише конкретизацією загальної трансцендентальної теорії досвіду.

Вибране нами поле дослідження дозволило нам виявити саме сутнісне ядро всієї трансцендентальної теорії досвіду. Аналіз предмета нашого дослідження якомога краще посприяв усвідомленню такого ядра, яким є проблема трансцендентальної дедукції. Тож в її контексті ми й аналізуємо проблему предмета.

Для нас стало очевидним, що дослідження в трансцендентальній царині є таким процесом, на кожному етапі якого ми мусимо повертатися до попередніх етапів, а попередні етапи з необхідністю передбачають наступні як умови свого адекватного розуміння. Цьому в найбільшій мірі відповідає сама структура трансцендентальної дедукції категорій розсудку та ідей розуму, лише в аналізі якої ми й можемо прийти до самої адекватної постановки питання щодо проблеми предмета і знайти вирішення її в такому аналізі. Таким чином, саме вирішення проблеми предмета, як і вирішення будь-якої конкретної проблеми в царині трансцендентального дослідження передбачає розуміння адекватності масштабу в якому стає можливим подібне вирішення.

Трансцендентальна дедукція потребує переосмислення трансцендентальної аргументації як такої та вихідних положень трансцендентальної теорії досвіду в цілому. В контексті цього ми і вводимо поняття конституент і в ході експлікації останнього здійснюємо переосмислення вихідних положень трансцендентальної теорії досвіду. Власне лише в ході такого переосмислення ми і можемо лише поставити питання про можливість досліджень в царині трансцендентальної філософії в цілому. Саме переосмислення Я трансцендентальної апперцепції та категорій як конституентів дозволяє нам більш чітко розглядати саму структуру досвіду і головне зв’язок її конститутивних елементів. Поняття конституент дозволяє нам більш чіткіше виразити конститутивну природу Я трансцендентальної апперцепції та категорій. Розуміння Я трансцендентальної апперцепції як первісного способу покладання предмета у досвіді дає можливість розкрити той спосіб, в який суще перетворюється з сущого як такого, безвідносно до суб’єкта, в суще для суб’єкта, предметно дане.

Встановлення тісного зв’язку між дедукцією категорій та ідей, їх взаємозалежності та взаємодоповнення дозволило нам вирішити проблему предмета в два етапи: на рівні дедукції категорій, в ході експлікації структури судження, та на рівні дедукції ідей, в ході експлікації структури умовиводу. Таким чином, ми отримуємо відповідь щодо проблеми предмета як відповідь, що є результатом переосмислення вихідних положень трансцендентальної теорії досвіду як такої. Відповідь щодо проблеми предмета – це відповідь щодо проблеми Я трансцендентальної апперцепції та категорій розсудку, насамперед, як трансцендентальних умов досвіду. А звідси ми лише можемо підтвердити відоме кантівське твердження: умови можливості досвіду є водночас умовами можливості предмета досвіду. При цьому сам предмет має розумітися як спосіб, в який суще відкривається для суб’єкта.

Основні положення дисертації викладені в наступних публікаціях:

Федорченко Ю.В. Предмет і його первісне ядро // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. Вип.59. – К.: ВЦ „Київський університет”, 2003. – С.38-42.

Федорченко Ю.В. Предмет і предикативний досвід // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. Вип.61. – К.: ВЦ „Київський університет”, 2003. – С.135-138.

Федорченко Ю.В. До проблеми Я трансцендентальної апперцепції // Мультиверсум. Філософський альманах. – К., 2004, №40. – С.53-61.

Федорченко Ю.В. Трансцендентальна дедукція як експлікація структури судження: інтенсіональне витлумачення дедукції // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Вип.11, зб.наук.праць. – К., 2004. – С. 65-72.

Федорченко Ю.В. Про поняття конституент // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. Вип.56. – К.: ВЦ „Київський університет”, 2003. – С.50.

Федорченко Ю.В. Проблема Я трансцендентальної апперцепції // Людина. Світ. Культура. Матеріали міжнародної наукової конференції (20-21 квітня 2004року). – К., 2004. – С. 182.

Анотації

Федорченко Юрій Володимирович. Поняття предмета в контексті єдності дедукції категорій та ідей розуму. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 00.09.01. – онтологія, гносеологія, феноменологія. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2005.

Дисертація присвячена дослідженню поняття предмета, яке здійснюється в контексті з’ясування єдності дедукції категорій та ідей розуму. В ході роботи розкривається значення проблеми трансцендентальної дедукції для з’ясування поняття предмета, вказується на тісний взаємозв’язок як між трансцендентальною дедукцією категорій розсудку та ідей розуму, так і між метафізичною дедукцією категорій та трансцендентальною дедукцією ідей розуму. В ході витлумачення трансцендентальної дедукції як інтенсіональної по-новому розкривається функціональне значення судження і умовиводу як місць конституювання предмета.

Ключові слова: предмет, досвід, метафізична дедукція, трансцендентальна дедукція, судження, умовивід, категорія, ідея, трансцендентальна апперцепція.

Федорченко Юрий Владимирович. Понятие предмета в контексте единства дедукции категорий и идей разума. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.01. – онтология, гносеология, феноменология. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2005.

Диссертация посвящена исследованию понятия предмета в контексте прояснения единства дедукции категорий и идей разума. Осмысление проблемы трансцендентальной дедукции связано с прояснением трансцендентальной аргументации как таковой и исходных положений трансцендентальной теории опыта. В этом контексте вводится и разрабатывается понятие конституент, которое и позволяет по-новому переосмыслить исходные положения трансцендентальной теории предмета. Собственно говоря, такое переосмысление предусматривает внимание к вопросу о самой возможности исследований в области трансцендентальной философии.

В диссертации раскрывается проблема Я трансцендентальной апперцепции и категорий как первоначальных способов покладания предмета, которые обуславливают возможность предикативного опыта. Такими первоначальными способами покладания предмета в опыте и одновременно способами связи в опыте выступают конституенти. Все конституенты есть трансцендентальными относительно предметного опыта.

В ходе анализа возможности трансцендентальной