ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

ФИСУН ЮЛІЯ ЮРІЇВНА

УДК – 341.23

МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

ІНСТИТУТУ РЕЛІГІЙНОЇ БЕЗПЕКИ

Спеціальність 12.00.11 – міжнародне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

КИЇВ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі права Європейського Союзу та порівняльного правознавства Одеської національної юридичної академії (м.Одеса)

Науковий керівник:

доктор юридичних наук, професор,

заслужений діяч науки і техніки України

БАЙМУРАТОВ Михайло Олександрович,

проректор Одеської національної юридичної академії

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент Академії правових наук України

БУРОМЕНСЬКИЙ Михайло Всеволодович,

професор кафедри міжнародного права та державного права зарубіжних країн Національної юридичної академії імені Ярослава Мудрого

кандидат юридичних наук

МЕЛЬНИК Андрій Ярославович,

заступник керівника департаменту двостороннього та регіонального співробітництва – завідувач відділу аналізу і планування головної служби зовнішньої політики Секретаріату Президента України

Провідна установа:

Національний університет внутрішніх справ, кафедра міжнародного та конституційного права

Захист відбудеться 8 липня 2005 року о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.867.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м.Київ, пров.Несторівський, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м.Київ, пров.Несторівський, 4.

Автореферат розісланий 7 червня 2005 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.М.БИКОВ

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Останнім часом серед теоретично і практично вагомих проблем міжнародного права особливого значення набувають питання забезпечення безпеки. Із закінченням "холодної війни" на передній план виходить питання, чи й надалі основну загрозу міжнародному миру і стабільності становитимуть суто міждержавні конфлікти. Збільшується кількість і розширюються масштаби внутрішніх суперечок, що є результатом потужних впливів на людські спільноти, які вони відчувають з різних сторін. Такі впливи (економічні, демографічні, соціальні та природні) вбирають в себе існуючі потенційні конфліктогенні фактори та утворюють цілком нові. В результаті ми бачимо виникнення нових загроз безпеці найрізноманітнішого характеру, які призводять до міжгрупової ворожнечі і насильства.

У даний момент в окремих соціумах існують труднощі щодо ідентифікації цих загроз, адже вони співвідносяться з іншими вже існуючими там загрозами (економічні, етнічні, релігійні диспропорції). Проте поступово такі загрози перетворюються на переважні чинники виникнення як внутрішніх, так і зовнішніх конфліктів, які, в свою чергу, стають безпосередніми загрозами міжнародному миру і безпеці. Відбувається процес глобалізації таких загроз, вони набувають міждержавного, міжнародного характеру, а отже і вимагають міжнародно-правових засобів врегулювання і попередження. Особливу роль в процесі регулювання міжнародних відносин у цій сфері відіграє право міжнародної безпеки як галузь міжнародного права, яка швидкоплинно розвивається на даному етапі, і носить комплексний характер. Одночасно з розширенням кола загроз трансформується і сама система міжнародної безпеки, яка набуває всезагального та багатовимірного характеру, і включає такі елементи як безпеку військову, економічну, політичну, екологічну, інформаційну, релігійну, яка і становить тему даного дисертаційного дослідження. Деякі з цих елементів вже покладені в основу класичної структури міжнародної безпеки, інші знаходяться у процесі становлення, саме до цієї категорії і відноситься міжнародна релігійна безпека, механізм міжнародно-правового регулювання якої також знаходиться на стадії формування. Коло об’єктів правового регулювання розширюється завдяки виникненню на сучасному етапі розвитку суспільства нових відносин, які через свою соціальну значущість потребують саме правового врегулювання. У зв’язку з цим міжнародна правова система зараз проходить період становлення ряду нових підгалузей міжнародного права, які мають тенденцію до набуття комплексного характеру. На думку автора, на стадії становлення знаходиться і така підгалузь, як право міжнародної релігійної безпеки, втім, виникає необхідність наукового осмислення цієї проблеми.

Основні проблеми права міжнародної безпеки є досить широко дослідженими у науці міжнародного права. Питання функціонування систем забезпечення безпеки, міжнародно-правового регулювання у системі міжнародної безпеки розкриті у роботах І.Лукашука, С.Малініна, В.Петровського, Г.Тункіна, проблеми міжнародно-правових гарантій міжнародної безпеки досліджувались С.Ісаковичем, Е.Скакуновим, В.Собакіним, співвідношення систем міжнародної і національної безпеки – В.Батюком, В.Картавцевим, В.Ліпканом, М.Пановим. Водночас протягом останнього десятиліття з’явились роботи М.Еванс, Л.Епштейна, І.Кузьміна, А.Кураєва, Є.Поліщука, Б.Тахзіб, які висвітлювали проблеми релігійної безпеки, але це не стало основним предметом їх дослідження, вона згадувалась найчастіше побіжно у зв’язку з певними історичними подіями і явищами сучасного суспільного життя, а звернення до цієї проблематики носили фрагментарний характер. Поза увагою дослідників залишились концептуальні аспекти становлення і розвитку системи забезпечення міжнародної релігійної безпеки, міжнародно-правового регулювання релігійної безпеки, основних викликів і загроз міжнародній безпеці і стабільності, що виникають у цій сфері.

Виходячи з викладеного, актуальність обраної теми дослідження обумовлена, з одного боку, необхідністю створення дієвої системи міжнародно-правового регулювання релігійної безпеки, а з іншого, – загалом недостатнім рівнем дослідженості правових проблем забезпечення релігійної безпеки та участі України в міжнародному співробітництві в даній сфері.

Зв?язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до комплексної програми науково-дослідної роботи Одеської національної юридичної академії № 0101V001195 за напрямком “Правові проблеми становлення та розвитку сучасної Української держави”.

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Основна мета дослідження полягає у всебічному аналізі в рамках системи міжнародно-правового регулювання міжнародних правовідносин, що виникають в процесі реалізації права на свободу думки, совісті та релігії і забезпечення релігійної безпеки, у створенні та дослідженні науково-теоретичної моделі останньої, розробці практичних рекомендацій по розбудові системи забезпечення міжнародної релігійної безпеки.

Зазначена мета дослідження обумовила постановку і вирішення наступних завдань: проаналізувати процес становлення і розвитку інституту релігійної безпеки; виявити основні міжнародно-правові характеристики релігійної безпеки як нового виміру міжнародної безпеки; дослідити теоретико-правові питання, що стосуються теми дослідження; запропонувати основні дефініції, які відносяться до понятійно-термінологічного апарату досліджуваної теми; проаналізувати міжнародно-правові акти, документи міжнародних організацій, національне законодавство з проблем забезпечення реалізації права на свободу думки, совісті та релігії з огляду на необхідність нейтралізації деструктивних впливів у релігійному середовищі; проаналізувати сучасні доктринальні розробки з проблем забезпечення релігійної безпеки та реалізації права на свободу думки, совісті та релігії в контексті нейтралізації деструктивних впливів у релігійному середовищі; дослідити еволюцію національного законодавства про свободу совісті та релігійні організації в Україні, виявити його сучасний стан та окреслити перспективні напрямки його розвитку з врахуванням проблем забезпечення релігійної безпеки; визначити національно-державні інтереси України у релігійно-церковній сфері, основні шляхи їх забезпечення, форми поєднання з особистими та конфесійними; запропонувати практичні шляхи вдосконалення участі України в міжнародно-правовому співробітництві в забезпеченні релігійної безпеки, а також вдосконалення національної системи забезпечення релігійної безпеки.

Об?єкт дослідження. Обєктом дисертаційної роботи є міжнародні правовідносини публічного характеру, що виникають в процесі реалізації права на свободу думки, совісті та релігії і забезпечення міжнародної безпеки.

Предмет дослідження. Предметом дослідження є міжнародні договори, акти міжнародних організацій, інші документи щодо гарантування реалізації права на свободу думки, совісті та релігії і забезпечення релігійної безпеки, а також національне законодавство у зазначеній сфері.

Методи дослідження. Методологічною базою дослідження є наукові методи, які базуються на вимогах об’єктивного і всебічного аналізу міжнародно-правових питань і проблем реалізації права на свободу думки, совісті, та релігії і забезпечення релігійної безпеки. Філософсько-методологічним підгрунтям даного дослідження є принцип соціально-діалектичного детермінізму у пізнанні явищ суспільного життя, у тому числі явищ державно-правових. У основу дослідження була покладена наукова індукція як вид узагальнення, що дозволяє поєднати передбачення результатів спостережень з доведенням невипадковості регулярності, що спостерігається, зокрема шляхом розкриття динамічних закономірностей, які породжують цю регулярність. В зв’язку з цим в ході дослідження процесу становлення і розвитку релігійної безпеки як нового виміру міжнародної безпеки використовувалась низка загальнонаукових методів діалектичного пізнання: методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції, моделювання, абстрагування, прогнозування тощо. В ході дослідження міжнародно-правових гарантій релігійної безпеки з огляду на деструктивні впливи у релігійному середовищі застосовувались спеціальні методи юридичного аналізу - системний, історико-правовий, порівняльно-правовий, нормативний, логічний.

Теоретико-методологічну базу дослідження склали твори Арістотеля, Г.Гегеля, Т.Гоббса, Д.Локка, Н. Макіавеллі, Платона, які створили підвалини наукових уявлень про проблеми безпеки людської життєдіяльності; роботи з теорії міжнародного права М.Баймуратова, К.Борисова, М.Буроменського, В.Буткевича, В.Василенка, О.Висоцького, В.Денісова, А.Дмитрієва, В.Євінтова, О.Задорожнього, Ю.Карлова, Ю.Коломійця, Ю.Колосова, О.Копиленка, В.Корецького, І.Лукашука, В.Муравйова, І.Перетерського, Г.Тункіна, С.Черніченка, В.Шуршалова; історії міжнародного права Ю.Баскіна, Ф.Мартенса, Д.Фельдмана; дослідження, присвячені вивченню різних аспектів права міжнародної безпеки (правових гарантій міжнародної безпеки, співвідношення міжнародної і національної безпеки, проблем функціонування систем забезпечення безпеки) В.Батюка, С.Ісаковича, В.Картавцева, М.Панова, Е.Скакунова, В.Собакіна, М.Юргенсмаєра; роботи, націлені на вивичення проблем захисту прав людини в цілому, і релігійних свобод зокрема, С.Авак?яна, М.Буроменського, В.Денісова, М.Еванс, М.Інтровігне, С.Ісаковича, Ф.Капаторті, З.Корчевої, Х.Мартінеса-Торрона, О.Марцеляка, П.Рабіновича, Ф.Рудинського, В.Савєл?єва, Б.Тахзіб, С.Феррарі, М.Шапіро, П.Яшина; дослідження, присвячені проблемам реалізації права на свободу думки, совісті та релігії М.Бабія, В.Бондаренка, В.Єленського, М.Кирюшка, П.Косухи, М.Рибачука, О.Уткіна, П.Яроцького.

Інформаційною базою дисертаційного дослідження стали положення міждержавних угод, актів міжнародних організацій, законодавство України, праці юристів-міжнародників, інша література, що висвітлює проблеми забезпечення міжнародної і національної безпеки, а також реалізації права на свободу думки, совісті та релігії. Для вивчення теми автор залучав матеріали, опубліковані у центральній та місцевій пресі, документи і статистичні збірки.

Наукова новизна роботи полягає як у самій постановці теми дослідження, так і у запропонованих рішеннях її конкретних проблем. Вона є комплексним дослідженням міжнародних документів в галузі права на свободу думки, совісті та релігії, а також нормативно-правової бази України з огляду на забезпечення релігійної безпеки.

У дослідженні обгрунтовано ряд нових концептуальних у науковому плані і важливих для практики регулювання міжнародних відносин положень та висновків:

- запропоновано авторське визначення поняття релігійної безпеки з точки зору міжнародного права. На думку автора, релігійна безпека, з одного боку, представляє собою стан захищеності життєво важливих духовно-релігійних інтересів суспільства (особи, груп віруючих, держав, їх спільнот) від внутрішніх загроз і зовнішнього втручання, а з іншого, систему суспільно-політичних заходів щодо забезпечення цієї захищеності;

- у результаті проведеного комплексного дослідження процесу становлення і розвитку інституту релігійної безпеки встановлено, що існує взаємозв?язок між еволюцією систем державно-церковних відносин і розвитком цього інституту, який визначає специфіку дослідження цієї проблеми в контексті міжнародного публічного права;

- сформульовані основні специфічні предметні, суб?єктні та об?єктні характеристики релігійної безпеки як нового виміру міжнародної безпеки і як нової підгалузі міжнародного права, що формується. Зроблено висновок, що основними об’єктами релігійної безпеки слід вважати особу, її релігійні права і свободи; релігійні організації та взаємовідносини між ними; державу, її національно-культурну самобутність, незалежність і територіальну цілісність. Головним суб’єктом релігійної безпеки є держава, що разом з релігійними організаціями здійснює цілеспрямовану політику в релігійній сфері, покликану забезпечити стабільність та динамізм прогресивного розвитку суспільства;

- досліджено комплекс загроз міжнародній безпеці і національній безпеці України, які сягають корінням процесів, що відбуваються у міжнародному релігійному середовищі, в тому числі тих, що стосуються діяльності утворень деструктивного і тоталітарного типу. Виявлено, що основними небезпеками у цій сфері є:

- розгортання латентної діяльності релігійних угруповань деструктивного та тоталітарного типу шляхом існування поза державною реєстрацією або легалізації в якості громадських об’єднань;

- нагромадження ними інформації про механізми та структуру суспільства, намагання впливати на релігійне та політичне самовизначення своїх прихильників;

- провокування суспільних заворушень шляхом створення альтернативних прийнятим в суспільстві систем морально-етичних норм;

- криміналізація цих релігійних утворень.

У зв’язку з транснаціональним характером цього явища існує нагальна необхідність створення міжнародно-правових інструментів, які б заклали основи системи правового регулювання таких проблем і діяли б поряд з вже існуючими на європейському рівні системами моніторингу;

- здійснено аналіз статусу етноконфесійних меншин у сучасному міжнародному праві і національному законодавстві України, виявлено основні національні інтереси і загрози безпеці, породжувані сепаратистськими настроями, що розвиваються у середовищі етноконфесійних меншин. Серед них:

- унормування діяльності релігійних організацій із автономним організаційно-канонічним статусом та так званих “церков національних меншин”, які справляють постійний вплив на формування світогляду і ідеологічної орієнтації представників етноконфесійних спільнот;

- активізація і поглиблення глобального і особливо, регіонального співробітництва, об?єднання зусиль держав у боротьбі з етносепаратизмом та його проявами у релігійному середовищі;

- створення відповідної міжнародної і національної правової бази як ефективного засобу нейтралізації сепаратистських тенденцій у релігійному середовищі;

- виявлено негативний вплив сепаратистських настроїв у релігійному середовищі на стан забезпечення міжнародної релігійної безпеки, запропоновано шляхи їх нейтралізації;

- проведено комплексне дослідження законодавства України про свободу совісті та релігійні організації на різних етапах його становлення і розвитку. Проаналізовано його сучасний стан та визначено перспективні напрямки його розвитку з врахуванням проблем забезпечення релігійної безпеки. Доведено, що у своїй сукупності чинне законодавство України, що регулює реалізацію права на свободу думки, совісті та релігії, постає як цілісна система нормативних актів у різних галузях права (конституційному, адміністративному, цивільному, кримінальному, земельному тощо) і відбиває імплементацію Україною міжнародних стандартів у цій сфері;

- сформульовано пропозиції щодо практичних шляхів вдосконалення участі України у міжнародно-правовому співробітництві по забезпеченню релігійної безпеки, а також щодо становлення національної системи забезпечення релігійної безпеки, зокрема розробки доктрини релігійної безпеки на основі міжнародних стандартів, існуючих у цій сфері, та інтеграції до загальноєвропейських моніторингових структур.

Практичне значення результатів дослідження. Практичний інтерес представляють включені до дисертації пропозиції і рекомендації, покликані, на думку автора, сприяти подальшому вдосконаленню практики застосування міжнародних стандартів права на свободу думки, совісті та релігії у системі забезпечення релігійної безпеки як складової міжнародної безпеки, а також закріпленню і раціональному використанню в ній принципів безпечного функціонування релігійного середовища. Основні наукові положення дисертації та теоретичні висновки автора можуть бути використані відповідними державними органами України, до компетенції яких належить питання забезпечення національної безпеки, а також проблеми державно-церковних відносин, при підготовці законодавчих та інших нормативних актів у сфері забезпечення свободи совісті і міжнародного співробітництва в цій сфері. Положення і висновки дисертаційного дослідження можуть знайти своє застосування в навчальній і науковій роботі - при подальшому дослідженні означеної проблеми, при читанні відповідних нормативних і спеціальних курсів у вищих навчальних закладах.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації висвітлювалися і обговорювалися на засіданнях кафедри права Європейського Союзу та порівняльного правознавства Одеської національної юридичної академії, на щорічних наукових міжнародних конференціях Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, м.Київ (13 квітня 2000 р., тези опубліковано; та 15 листопада 2001 р.); науковій конференції молодих учених “Сучасні проблеми юридичної науки і правозастосовчої діяльності” (Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, м.Харків, 20-21 грудня 2001 р., тези опубліковано); науковій конференції молодих учених “Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті” (Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, м.Харків, 25-26 грудня 2002 р., тези опубліковано); міжнародній науково-практичній конференції “Релігія і церква в Україні: уроки минулого і проблеми сьогодення” (м.Київ, 23 червня 2003 р., тези опубліковано); міжнародній науково-практичній конференції “Релігія і церква в Україні: стан, перспективи, тенденції розвитку” (м. Київ, 27-28 листопада 2003 р., тези опубліковано); науково-практичній конференції “Міжнародне право після 11 вересня 2001 року” (м.Одеса, 23 квітня 2004 р., тези опубліковано); міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми взаємовідносин між державою та церквою в Україні в контексті сучасного європейського досвіду” (м.Київ, 4-5 жовтня 2004 р., тези опубліковано). Основні положення дисертації знайшли своє відображення у десяти наукових статтях, вісім з яких розміщені у спеціальних наукових виданнях, що входять до переліку фахових видань, затвердженого ВАК України.

Структура і обсяг дисертаційного дослідження. Загальний обсяг роботи 197 сторінок, список використаних джерел 18 сторінок. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (223 джерела).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертації, визначається мета і завдання, дається характеристика об?єкту, предмету та методології дослідження, формулюється наукова новизна та викладаються основні наукові положення, які виносяться на захист, а також показано теоретичне і практичне значення дисертації, вказується на її апробацію, публікації та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі “Становлення і розвиток релігійної безпеки як нового виміру міжнародної безпеки” досліджується взаємозв?язок становлення і розвитку інституту релігійної безпеки з еволюцією моделей державно-церковних відносин, досліджено роль категорії “безпека” в сучасному правознавстві та теоретичні основи вивчення релігійної безпеки в якості нового виміру міжнародної безпеки. Проведено аналіз літератури з теми дисертаційного дослідження з позицій науки міжнародного права.

Незважаючи на переважно світський характер сучасної системи міжнародних відносин, релігійні вірування того чи іншого народу відіграють істотну роль як у внутріполітичному житті окремих країн, так і в розвитку міждержавних зв?язків. Релігійний фактор завжди був важливою складовою міжнародного життя. Проте функціональний вплив релігії на суспільно-політичні процеси характеризується неоднозначністю, часом вона постає як дезінтеграційна сила.

У зв?язку з цим виникає необхідність забезпечення суспільної безпеки у сфері, пов?язаній з діяльністю релігійних організацій. Першим нормативним актом у цій сфері став Міланський едикт 313 р., в якому були сформульовані основи концепції релігійної безпеки. Міжнародно-правові гарантії релігійної безпеки вперше було включено до Вестфальського мирного договору 1648 р. Поступово з розширенням кола релігійних і світоглядних свобод змінювалась концепція релігійної безпеки. У ході дослідження встановлено існування генетичного зв?язку між розвитком інституту релігійної безпеки і еволюцією державно-церковних відносин.

У процесі дослідження автор спирався на соціологічний підхід до розуміння безпеки у правознавстві, згідно з яким вона тлумачиться як суспільна безпека, безвідносно до того, чи забезпечує вона захист публічного або приватного інтересу. Адже суспільна безпека виступає фундаментальним принципом побудови правової системи, галузей права та їх інститутів з точки зору безпечного функціонування і розвитку суспільних відносин. При цьому домінуючим у системі безпеки має бути забезпечення безпечного існування особистості, її прав і свобод. Ось чому держава повинна гарантувати такі умови життя, яких неухильно додержувалися б закони і при цьому забезпечувалася б відносна безпека існування у суспільстві, щоб кожному з них гарантувалися найбільш сприятливі умови безпечного існування. При цьому слід додержуватися важливого супровідного принципу: здійснення прав і свобод особистості не повинно порушувати права і свободи інших осіб.

В результаті проведеного аналізу сучасних концепцій релігійної безпеки було з?ясовано, що в науці переважає думка про те, що релігійна безпека представляє собою свободу від переслідувань за віру, недискримінацію на основі релігії або світогляду, збереженні власної релігійної цілісності як людиною, так і державою. На думку автора, така концепція є цілком виправданою з огляду лише на один з об’єктів релігійної безпеки – особу, її права та свободи, при цьому поза увагою залишаються інші об’єкти релігійної безпеки - об’єднання віруючих і держава. Крім того, поняття релігійної безпеки потребує додаткового узагальнення з огляду на процеси, що відбуваються в суспільстві, а також відображення зв’язків між ними. В зв’язку з чим, виходячи з соціологічного підходу до розуміння безпеки у правознавстві, сформульовано визначення релігійної безпеки, як стану захищеності життєво важливих духовно-релігійних інтересів суспільства (особи, групи віруючих, держави) від внутрішніх загроз і зовнішнього втручання; та системи суспільно-політичних заходів щодо забезпечення цієї захищеності.

Міжнародна релігійна безпека характеризується наявністю міжнародно-правових інструментів, що містять гарантії права на свободу думки, совісті та релігії як передумову релігійної безпеки; ситуацією у релігійному середовищі окремих країн, яка повинна відбивати мінімальний стандарт релігійних свобод, незважаючи на організаційно-правові форми окремих суб?єктів державно-церковних відносин у окремих країнах. На даному етапі коло міжнародно-правових інструментів, що регулюють забезпечення міжнародної релігійної безпеки потребує істотного розширення. Існуючі на сьогодні інструменти не охоплюють постійно зростаючий масив викликів і загроз міжнародній релігійній безпеці, мають розрізнений характер, особливо з огляду на правозастосовчу практику суб’єктів міжнародного публічного права у сфері реалізації права на свободу думки, совісті та релігії.

Досягнення безпечного стану у будь-якій сфері, в тому числі це стосується і релігійного середовища, передбачає збалансоване просування та реалізацію інтересів у цій галузі і своєчасного уникнення, попередження і нейтралізації загроз, що існують у зазначеній сфері. Для всіх загроз, що виникають, існують відповідні методи протидії, які знаходяться у нормативній, організаційній або матеріальній сфері. Кожен з цих методів вимагає застосування певних груп гарантій релігійної безпеки. Найбільш всеосяжною серед них як у суто нормативному, організаційному і матеріальному вимірах є реалізація права на свободу думки, совісті та релігії, особливо щодо тих складових релігійного середовища, дії яких викликають неоднозначну кваліфікацію.

У другому розділі дисертації “Реалізація права на свободу думки, совісті та релігії як гарантія релігійної безпеки” розглянуто сучасну міжнародно-правову концепцію права на свободу думки, совісті та релігії, визначено його зміст, досліджено конкретні проблеми реалізації права на свободу думки, совісті та релігії як гарантії міжнародної релігійної безпеки з огляду на нейтралізацію деструктивних впливів у релігійному середовищі: релігійних утворень деструктивного та тоталітарного типу та релігійно-сепаратистських рухів, що розвиваються у середовищі етноконфесійних меншин.

Сучасна міжнародно-правова концепція права на свободу думки, совісті та релігії відображена у міжнародно-правових актах, прийнятих на універсальному та регіональному рівні, зокрема Загальній декларації прав людини 1948 р., Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 р., Конвенції про права дитини 1989 р., Конвенції про попередження злочину геноциду та покарання за нього 1948 р., Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості і дискримінації на основі релігії і переконань 1981 р., Декларації про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних або мовних меншин 1992 р., Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р., Європейській рамковій конвенції про захист національних меншин 1995 р. Ця концепція сформована на основі двох принципів: недискримінації та рівності перед законом і рівного звернення по закону.

Проаналізовано чинні міжнародно-правові акти, які регулюють реалізацію права на свободу думки, совісті та релігії, в результаті чого встановлено коло свобод, що реалізуються як індивідуально, так і колективно; і які формують зміст цього права на сучасному етапі. Серед них: свобода сповідувати або не сповідувати релігію або вірування; мати або не мати релігійну освіту; брати або не брати участь у будь-яких формах поклоніння, не зазнавати прямого або непрямого примусу щодо розкриття своїх переконань, мати вільний доступ до місць поклоніння; не давати жодних клятв, що суперечать переконанням людини; відкрито висловлювати свої релігійні переконання і право не оголошувати своїх релігійних переконань; не нести військову службу із зброєю, якщо це суперечить переконанням людини, а замість цього проходити альтернативну цивільну службу; свобода висловлювати свої переконання та поширювати свої релігійні вірування, при цьому захищаючи кожну людину і групу від примусу, можливість поширювати свої переконання і вірування та дотримувати звичаї своєї релігії без втручання або вторгнення сторонніх; свободу утворення релігійних об’єднань, які можуть бути зареєстровані в загальному реєстрі юридичних осіб або в реєстрі релігійних організацій, щоб отримати законний статус і права юридичної особи (одночасно об’єднання віруючих можуть діяти і без офіційної реєстрації, але у переважній більшості країн це тягне за собою позбавлення певних пільг, що надаються офіційно зареєстрованим релігійним організаціям); свобода набувати та утримувати місця поклоніння, проводити та відвідувати релігійні служби і заходи; свобода створювати релігійні організації та керувати ними на основі самоуправління, а також спілкуватися з іншими національними або міжнародними об’єднаннями віруючих; виробляти, купувати, імпортувати, експортувати і поширювати релігійну літературу, друковані і аудіовізуальні матеріали або предмети, що використовуються для релігійної діяльності; створювати приватні школи і управляти ними, а також займатися освітньою, культурною, благодійницькою і соціальною діяльністю; віднаходити та отримувати добровільну фінансову допомогу від окремих осіб та установ для забезпечення своєї діяльності.

Досліджено фактори обмеження реалізації права на свободу думки, совісті та релігії, а саме здійснення основних прав і свобод інших осіб, захист національної безпеки, громадського порядку, охорони здоров’я та моральності населення в рамках, встановлених національним законодавством.

З метою з?ясування шляхів нейтралізації загроз релігійній безпеці розглянуто, що представляють собою гарантії безпеки в цілому, гарантії міжнародної безпеки. На основі попереднього дослідження універсальних і регіональних міжнародно-правових актів, практики Комісії з прав людини ООН та рішень по судових справах у Європейському суді з прав людини, а також з врахуванням основних теоретичних положень про релігійну безпеку, поданих у попередньому розділі, зроблено висновок, що відносини держав у нормативній, організаційній і матеріальній фазах механізму забезпечення міжнародної безпеки, опосередковуючись у встановлених нормами міжнародного права правовідносинах, підтримуються системою міжнародно-правових гарантій, а саме нормативними, матеріальними і організаційними гарантіями держав. Міжнародно-правові гарантії забезпечують відповідність національного механізму безпеки єдиному міжнародному стандарту – механізму міжнародної безпеки, будучи узгодженою формою фіксації політичних гарантій безпеки держав. Отже, міжнародні угоди, що гарантують право на свободу думки, совісті та релігії, поряд з основними принципами міжнародного права, представляють собою нормативні міжнародно-правові гарантії релігійної безпеки. Можливість реалізації свобод, які формують юридичний зміст цього права на практиці, наявність відповідних інституційних механізмів, соціальної інфраструктури та матеріальних ресурсів представляють собою сукупність організаційних і матеріальних гарантій релігійної безпеки.

Серед масиву чинників, задіяних у систему функціонування та забезпечення релігійної безпеки, основна увага була зосереджена на декількох, дії яких викликають розбіжності у кваліфікації з точки зору забезпечення релігійної безпеки як на національному, так і на міжнародному, транснаціональному рівні: релігійних утворень деструктивного та тоталітарного типу і релігійно-сепаратистських рухів, які розвиваються в середовищі етноконфесійних меншин.

На основі дослідження універсальних міжнародно-правових актів, а також доповідей і рекомендацій ПАРЄ у сфері діяльності релігійних угруповань деструктивного і тоталітарного типу встановлено, що провідним принципом при врегулюванні їх діяльності має бути гарантування вільної реалізації комплексу свобод, які формують право на свободу думки, совісті та релігії із одночасним застосуванням, в разі необхідності, таких передбачених міжнародним правом обмежуючих чинників як забезпечення безпеки, підтримання громадського порядку, охорона здоров?я та моральності населення, реалізація прав і свобод інших осіб.

Одночасно наголошується, що незважаючи на нові реалії сьогодення, в тому числі необхідність протидії негативним впливам релігійних утворень деструктивного та тоталітарного типу, при внесенні змін до чинних або прийнятті нових міжнародно-правових та внутрідержавних актів у цій сфері слід обов’язково дотримувати мінімального стандарту права на свободу думки, совісті та релігії. Недоцільним є прийняття додаткових законодавчих актів, які б регламентували діяльність саме цих угруповань. Це пояснюється, по-перше, неможливістю віднайдення єдиних критеріїв виокремлення цих утворень; по-друге, порушенням принципу нейтральності держави щодо релігійних організацій та їх рівноправного статусу у разі прийняття окремих національних законодавчих актів у цій сфері.

Гарантією релігійної безпеки в цьому контексті виступає реалізація права на свободу думки, совісті та релігії всіма членами суспільства, недопущення дискримінації у цій сфері, створення можливості нормальної реалізації всього комплексу прав і несення обов?язків громадянами.

До об?єктивно небезпечних факторів функціонування релігійного середовища відносяться релігійно-сепаратистські настрої, які розвиваються у середовищі етноконфесійних меншин. Серед основних напрямів зусиль, яких необхідно вжити для нейтралізації сепаратистських настроїв у релігійному середовищі: активізація і поглиблення глобального, і особливо, регіонального співробітництва; об?єднання зусиль держав у боротьбі з етносепаратизмом та його проявами у релігійному середовищі; моделювання різних сценаріїв виникнення і розвитку етноконфліктів, своєчасне прийняття оперативних заходів по їх нейтралізації на глобальному і регіональному рівнях.

У третьому розділі дисертаційного дослідження “Правове регулювання релігійної безпеки в Україні” визначається коло національних інтересів України у релігійній сфері, досліджується вплив ступеню їх реалізації на забезпечення національної безпеки держави. Крім того, у розділі досліджено процес еволюції українського законодавства про свободу совісті та релігійні організації і розглянуто проблеми реформування чинного законодавства. Спираючись на досвід законотворчості в Україні у цій галузі в попередні періоди, визначено основні напрями реформ, зроблено практичні рекомендації щодо вдосконалення участі України у міжнародно-правовому співробітництві у забезпеченні релігійної безпеки та становлення національної системи забезпечення релігійної безпеки.

Інтернаціоналізація релігійного життя стає істотним чинником впливу на національну безпеку України. У зв?язку з цим можливість загострення міжетнічних і міжцерковних конфліктів може розглядатися в якості загрози національній безпеці України в цілому, що породжує інші загрози в різноманітних сферах життєдіяльності країни, ускладнюючи розв?язання існуючих проблем як на державному, так і на регіональному рівні.

Проблеми забезпечення релігійної безпеки постають і в Україні, де релігійні чинники впливають на політичні, національні, культурні процеси всередині країни та на її стосунки з іншими державами, тому Україна об?єктивно зацікавлена в тому, щоб релігійно-церковне життя відбувалося в руслі її національних інтересів, які полягають в тому, щоб релігійні організації, які існують на її території, своєю культовою і позакультовою діяльністю не лише задовольняли духовні та інші потреби віруючих громадян, а й сприяли зміцненню держави, забезпеченню її внутрішньої та зовнішньої безпеки, піднесенню авторитету на міжнародній арені, відродженню національної культури, утвердженню моральності, громадянського миру і злагоди в суспільстві.

У розділі вивчено процес формування сучасної системи правових гарантій релігійної безпеки в Україні. Відзначено, що на національному рівні, як і на глобальному, найбільш всеосяжною гарантією релігійної безпеки є забезпечення реалізації права на свободу думки, совісті та релігії. З метою з?ясування процесу формування системи гарантій досліджено еволюцію українського законодавства про свободу совісті та релігійні організації, в результаті чого зроблено висновок про його розвиток у напрямку розширення кола гарантованих світоглядних і релігійних свобод.

На нинішньому етапі у своїй сукупності законодавство України, що регулює правовідносини у сфері свободи совісті і діяльності релігійних організацій, постає як цілісна система нормативних актів, які містять норми конституційного, цивільного, земельного, кримінального, адміністративного та інших галузей права. В основу українського законодавства у цій сфері було покладено такі загальні засади: гармонійне поєднання норм, принципів і стандартів міжнародного права з національними особливостями України; забезпечення рівності політичних, економічних, культурних та інших прав і свобод, надання можливості участі громадян України у всіх сферах суспільного життя, незалежно від їх національної приналежності, раси, мови, віросповідання тощо; заборона привілеїв, прямого чи непрямого обмеження прав, дискримінації за національними та релігійними ознаками; надання громадянам України права вільно визначати своє ставлення до релігії; забезпечення релігійних прав і свобод на індивідуальному і колективному рівнях, надання віруючим різних конфесій права об?єднуватися у громадські і релігійні організації; заборона політичних партій і громадських організацій, програмні цілі яких спрямовані на розпалювання расової, міжетнічної і релігійної ворожнечі; забезпечення релігійних свобод національних та етноконфесійних меншин; рівний доступ представників релігійних організацій до засобів масової інформації; гарантування представникам релігійних організацій права встановлювати зв?язки із своїми одновірцями за кордоном.

Одночасно постає необхідність внесення змін до чинного Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” з метою врахування реалій сьогодення, і окреслює нагальну потребу в розробці відповідної концепції, яка визначала б стратегію становлення державно-церковних відносин в Україні на найближчу і більш віддалену перспективу, основні пріоритети державної політики щодо церкви, механізми її реалізації і стала б своєрідним базисом для подальшої законодавчої, нормативної та практичної роботи.

Разом з тим потребують унормування відносини у сфері забезпечння релігійної безпеки України. Доцільним є створення на основі Закону України “Про основи національної безпеки України” доктрини релігійної безпеки. Доктрина покликана розвивати загальну концепцію національної безпеки України у частині, що стосується функціонування релігійного середовища. Вона має представляти собою сукупність офіційних поглядів на цілі, завдання, принципи і основні напрями забезпечення релігійної безпеки країни. Така доктрина слугувала б основою для формування державної політики в галузі забезпечення релігійної безпеки країни; підготовки пропозицій щодо вдосконалення правового, методичного, наукового і організаційного забезпечення релігійної безпеки країни; розробки державних цільових програм забезпечення релігійної безпеки країни.

Здійснення цих кроків має стати своєрідним базисом подальшої законодавчої, нормативної та практичної роботи у сфері забезпечння релігійної безпеки, що дозволить адекватно реагувати на нові виклики і загрози міжнародній безпеці.

У висновках узагальнюються результати дисертаційного дослідження, які зводяться до наступного.

Важливим чинником міждержавних і міжнаціональних відносин у сучасному світі залишається релігія. Цей фактор враховується при виробленні внутрішньої політики та зовнішньополітичного курсу держав і співвідноситься із підтриманням міжнародної стабільності і безпеки. Якісні зміни, які відбуваються в світі, в тому числі і інтернаціоналізація усіх сфер суспільного життя, зумовлюють багатовимірність безпеки, у зв’язку з неминущою роллю релігії у міжнародних відносинах, не останню роль серед цих вимірів відіграє безпека релігійна.

Суспільна безпека є основоположним принципом розбудови правової системи, галузей права, їх інститутів з огляду забезпечення безпечного функціонування і розвитку суспільних відносин. Забезпечення безпечного існування особистості, її прав і свобод є безперечною домінантою системи забезпечення безпеки, тому держава має гарантувати умови життя, за яких додержувалися б закони і забезпечувалася безпека індивідів у суспільстві - гарантувались найбільш сприятливі умови безпечного існування за умов дотримання прав і свобод інших осіб.

Виходячи із соціологічного розуміння безпеки у правознавстві релігійна безпека, з одного боку, представляє собою стан захищеності життєво важливих духовно-релігійних інтересів суспільства (особи, груп віруючих, держав, їх спільнот) від внутрішніх загроз і зовнішнього втручання, а з іншого, систему суспільно-політичних заходів щодо забезпечення цієї захищеності.

Релігійна безпека глибоко укорінена у систему суспільних відносин як на міжнародному, так і на національному рівні. Існує система генетичних зв’язків з іншими вимірами безпеки - політичним, економічним, соціальним, воєнним, інформаційним, вони справляють вплив на суб’єктно-об’єктну структуру релігійної безпеки, комплекс інтересів і загроз, і свідчать, що релігійна безпека є виміром і невід’ємною складовою системи сучасної міжнародної безпеки. Існує зв’язок між типами державно-церковних відносин і підходами до забезпечення релігійної безпеки, позначений такими чинниками, як обсяг релігійних свобод, що гарантуються віруючим на індивідуальному рівні; права релігійних організацій і окремих віросповідань. З міжнародно-правової точки зору, міжнародна релігійна безпека характеризується наявністю міжнародно-правових інструментів, що містять гарантії права на свободу думки, совісті та релігії як передумову забезпечення релігійної безпеки.

Забезпечення релігійної безпеки передбачає збалансоване просування та реалізацію інтересів у цій галузі, своєчасне уникнення, попередження і нейтралізацію загроз, що існують у зазначеній сфері. Для всіх загроз, що виникають, існують відповідні методи протидії у нормативній, організаційній або матеріальній сфері, які вимагають застосування певних груп гарантій релігійної безпеки, основоположною серед яких є реалізація права на свободу думки, совісті та релігії. Сучасна міжнародно-правова концепція цього права грунтується навколо двох вісей – принципу рівності і рівного звернення за законом та принципу недискримінації, на основі яких і сформовано мінімальний стандарт релігійної свободи. Універсальні та регіональні міжнародні угоди, гарантуючи право на свободу думки, совісті та релігії, поряд з основними принципами міжнародного права, слугують нормативними гарантіями міжнародної релігійної безпеки.

Розбіжності у кваліфікації з точки зору забезпечення релігійної безпеки як на національному, так і на міжнародному рівні, серед ряду інших, викликає діяльність релігійних утворень деструктивного та тоталітарного типу, етноконфесійних спільнот та релігійно-сепаратистських рухів, що розвиваються у їх середовищі. Провідним принципом при врегулюванні їх діяльності має бути дотримання комплексу прав і свобод, що входять до складу права на свободу думки, совісті та релігії із одночасним застосуванням, в разі необхідності, таких міжнародно визнаних обмежуючих чинників як забезпечення суспільної безпеки, підтримання громадського порядку, охорона здоров’я та моральності населення, реалізація прав і свобод інших осіб. Такий підхід має бути відображеним у доктрині релігійної безпеки, покликаної розвивати загальну стратегію забезпечння національної безпеки у частині, що стосується функціонування релігійного середовища. Такий документ має стати основою для: формування державної політики в галузі забезпечення релігійної безпеки країни, подальшої законодавчої, нормативної та практичної роботи у сфері забезпечення релігійної безпеки, що дозволить адекватно реагувати на нові виклики і загрози міжнародній безпеці.

Надзвичайно гостро проблеми забезпечення релігійної безпеки постають і в Україні, де, хоча церква і відокремлена від держави, релігійні чинники впливають на політичні, національні, культурні процеси всередені країни та на її стосунки з іншими державами, тому Україна об’єктивно зацікавлена в тому, щоб релігійно-церковне життя відбувалося в руслі