АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ФАРМАКОЛОГІЇ ТА ТОКСИКОЛОГІЇ

ГОЛУБЄВА МАРІЯ ГЕННАДІЇВНА

УДК 616-08+615.276+616.36-003

ФАРМАКОТЕРАПЕВТИЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ АМІЗОНУ

ПРИ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИХ ТОКСИЧНИХ ГЕПАТИТАХ

14.03.05 - фармакологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі фармакології з курсом клінічної фармакології Івано-Франківської державної медичної академії МОЗ України

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Гудивок Ярослава Степанівна, професор кафедри фармакології з курсом клінічної фармакології Івано-Франківської державної медичної академії МОЗ України

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, Літвінова Надія Володимирівна, Інститут фармакології і токсикології АМН України, головний науковий співробітник відділу біохімічної фармакології

доктор медичних наук, професор Степанюк Георгій Іванович, Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова МОЗ України, завідувач кафедри фармакології з курсом клінічної фармакології

Провідна установа: Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, кафедра фармакології, м. Київ

Захист відбудеться „_16 ” „ березня_” 2005 року о 15-00_ годині на засіданні спеціалізованої вченої рази Д 26.550.01 в Інституті фармакології та токсикології АМН України за адресою: 03057, м. Київ, вул. Е. Потьє, 14.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту фармакології та токсикології АМН України за адресою: 03057, м. Київ, вул. Е. Потьє, 14.

Автореферат розісланий „14_” „_лютого” 2005 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

Д 26.550.01

к.б.н. Данова І.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Одним з приоритетних напрямків сучасної фармакотерапії захворювань внутрішніх органів є пошук, розробка і вивчення нових оригінальних гепатопротекторів. Це зумовлено тим, що нині в усьому світі спостерігається зростання захворювань печінки, викликане розповсюдженням гепатогенних вірусів, несприятливою екологічною ситуацією, зловживанням алкоголем і надмірним, часто неконтрольованим, застосуванням ліків. За останні 5 років захворюваність на хронічні гепатити та цирози печінки в Україні зросла в середньому на 70% (Н.В. Харченко, 2004), причому тільки 70-80% з них є наслідками перенесеного вірусного гепатиту, а 20-30% складають токсичні, алкогольні, медикаментозні, аутоімунні ураження печінки.

Арсенал гепатозахисних засобів постійно збільшується. В Україні зареєстрова-но понад 80 препаратів вказаної дії, причому в цьому переліку вітчизняні ліки складають тільки 13-15% (Н.В. Харченко, 2004). Однак, незважаючи на наявність великої кількості середників з різноманітними лікувальними механізмами дії, при патології печінки токсичного генезу існуючі гепатопротектори не завжди є достат-ньо ефективними і в ряді випадків не можуть повністю захистити або відновити порушені функції (И.И. Дегтярева, 2000; А.И. Хазанов, 2003; Н.В. Харченко, 2004). Тому потрібен подальший пошук нових сполук різного (природного і синтетичного) походження, які б позитивно впливали на функціонування печінки.

Останнім часом при вірусних і токсичних захворюваннях печінки почали засто-совувати новий нестероїдний протизапальний засіб (НПЗЗ) амізон (А.Ф. Фролов и соавт., 1996; В.М. Фролов и соавт., 2000, 2002; В.О. Терьошин, 1998; В. Родіонов, 2001). Це засіб із унікальною комбінацією фармакологічних ефектів – він поєднує протизапальну, інтерфероногенну, противірусну й імуномодулюючу властивості, що раніше вважалось неможливим. На відміну від інших НПЗЗ, амізон не виявляє більшості побічних ефектів, властивих препаратам цієї групи, є безпечним у використанні (Т.А. Бухтіарова і співавт., 1998). Крім специфічної протизапальної та аналь-гезуючої активностей, у нього виявлена геномопротекторна, антиоксидантна, мембраностабілізуюча дії (Ю.І. Губський і співавт., 1998), що дозволяє розглядати його як перспективну сполуку для лікування захворювань печінки.

Враховуючи важливу роль в розвитку гепатитів процесів запалення і порушен-ня імунітету та відсутність в практичній гепатології ліків з такими універсальними фармако-логічними характеристиками, доцільним було провести дослідження гепатопро-текторних властивостей НПЗЗ амізону.

Зв’язок роботи з науковими дослідженнями. Дисертація виконана відповідно до плану ІФДМА і є фрагментом науково-дослідної роботи кафедри фармакології з курсом клінічної фармакології 0102V006751 „Фармакологічне обґрунтування використання ліпосомального за-собу „Ліпофлавон” та протизапального препарату „Амізон” в лікуванні ерозивно-виразкових захворювань шлунково-кишкового тракту та токсичних уражень печінки”.

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є експериментальне обґрунтування доцільності використання амізону в якості гепатопротектора.

Виходячи з даної мети були поставлені наступні задачі:

1. Вивчити лікувальний вплив амізону на процеси перекисного окислення, антиоксидантний статус організму, процеси цитолізу, холестазу, метаболізм білків, жирів, глікогенсинтезуючу, секреторну та детоксикуючу функції печінки щурів в умовах гострого тетрахлорметанового, хронічного алкогольно-тетра-хлорме-танового та хронічного медикаментозного ізоніазид-ріфампіцинового експери-менталь-них токсичних гепатитів.

2. Визначити вплив амізону на гістологічну структуру печінки при експери-ментальних токсичних гепатитах.

3. Дослідити вплив амізону на морфологічний склад периферичної крові у щурів в умовах токсичного ураження печінки.

4. Порівняти здатність амізону пригнічувати розвиток токсичних гепатитів при ентеральному та парентеральному шляхах введення.

5. Провести порівняльний аналіз гепатопротекторної ефективності амізону з ?-токоферолу ацетатом, силібором та тіотриазоліном.

Об’єкт дослідження – нелінійні білі щурі з модельованими запальними ураженнями печінки токсичної етіології (гострий тетрахлорметановий, хронічний алкогольно-тетрахлорметановий та хронічний медикаментозний ізоніазид-ріфампіциновий гепатити).

Предмет дослідження – вивчення гепатопротекторних властивостей не-стероїдного протизапального препарату амізону.

Методи дослідження. Використовувався комплексний методичний підхід із застосуванням фарма-кологічних, біохімічних, функціональних, гематологічних, гістологічних та ста-тистичних методів дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів. Встановлено, що гепатопротекторні ефекти амізону зумовлені його здатністю пригнічувати процеси перекисної деструкції, нормалізувати антиоксидантний статус організму, метаболізм білків, жирів, покращувати глікоген-синтезуючу, відновлювати секреторну та детокси-куючу функції печінки, знижувати інтенсивність процесів цитолізу, холестазу з одночасною нормалізацією морфологіч-ної картини периферичної крові, від-нов-ленням архітектоніки органу. Вперше встановлено наявність гепато-про-текторного ефекту амізону в умовах експеримен-таль-них алкогольного і медика-ментозного гепатитів. Вивчено вплив амізону при ентеральному та парентеральному шляхах введення на жовчогінну, детоксикуючу функції печінки, гістологічну картину печінки, показники білкового, жирового, вуглеводневого обмінів, склад периферичної крові. Виявлено, що активність терапевтичної дії амізону при па-рентеральному введенні не поступається перед його ентеральним застосуванням.

Встановлено, що за лікувальною ефективністю амізон не поступається, а в більшості випадків перевершує дію препаратів порівнян-ня – силібору, токоферолу ацетату, найбільш подібний за спектром дії та активністю до тіотриазоліну.

Практичне значення одержаних результатів. В роботі наведено нове вирішення актуальної задачі, яка полягає в експери-ментальному обґрунтуванні доцільності використання амізону в якості гепато-протектора в умовах токсичних гепатитів. Одержані результати поглиблюють уявлення про фармакодинамічні властивості та механізм лікувальної дії досліджу-ваного препарату. Вперше показана співста-вимість ефекту амізону при різних шля-хах введення. Отримані дані показують перспективність подальшого дослідження амізону як середника для терапії гепатитів токсичної етіології: його призначення може підвищити ефективність лікування алко-гольних та хімічних пошкоджень печінки та безпечність специфічної терапії у хворих на ту-беркульоз з ураженням печінки, викликаним туберкулостатиками.

Результати роботи впроваджені в педагогічний процес кафедр фармакології Івано-Франківської державної медичної академії, Буковинської державної медичної академії, Одеського державного медичного університету, Донецького державного медичного університету ім. М. Горького, Харківського державного медичного універ-ситету, Ужгородського державного університету, Національного фарма-цевтич-ного університету, Львівського державного медичного університету ім. Д. Галицького.

Особистий внесок здобувача. Дисертантом особисто проведено патентно-інформаційний пошук, аналіз наукової літератури з обраної проблеми, визначено цілі, задачі, методичні підходи, відпрацьовано моделі експериментальної патології і лабораторних досліджень. Самостійно виконано фармакологічні, біохімічні та гематологічні дослідження. Автором проведено аналіз, систематизацію та ста-тистичну обробку отриманих результатів, сформульовано основні положення та висновки роботи. Гістологічне вивчення тканини печінки проведено за консульта-тивної допомоги завідуючого кафедри нормальної анатомії людини ІФДМА д.мед.н., професора Шутки Б.М.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації апробовані на VІІ Міжнародному конгресі студентів та молодих вчених (Тернопіль, 2003 р.), ІІ Міжнародній науково-практич-ній конференції „Гепатопротектори в Україні – реалії та перспективи” (Харків, 2003 р.), VII Конгресі патологів України (Івано-Франківськ, 2003 р.), 58 науково-практичній конференції студентів і молодих вчених Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця з міжнародною участю „Актуальні проблеми сучасної медицини” (Київ, 2003 р.), 57 Міжнародній науково-практичній конференції студентів та молодих вчених (Ужгород, 2004).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 12 наукових робіт, з них 5 статей в центральних фахових журналах, 7 тез доповідей.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена на 153 сторінках маши-нописного тексту і складається з вступу, огляду літератури, опису матеріалів та методів дослідження, 3 розділів влас-них досліджень, обговорення, висновків та списку використаної літератури, який містить 145 джерел вітчизняних (кирилицею) та 95 зарубіжних (латиною) публікацій. Дисертація ілюстрована 28 таблицями, 21 діаграмою, 9 мікрофотографіями.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Фармакологічні властивості амізону в умовах токсичних гепатитів досліджені на 436 білих нелінійних щурах обох статей з масою тіла 180-230 г, які утримувались на стандартному раціоні віварію. Методичні принципи та прийоми, що використовувались під час постановки експерименту, відповідають загальноприйнятим нормам („Методические рекомендации по выведению лабораторных животных из эксперимента” (Киев, 1986), „Доклінічні дослідження лікарських засобів. Методичні рекомендації”, 2001).

Гепатопротекторні властивості амізону досліджували на 3 різних за етіологією моделях токсичних гепатитів.

Гострий токсичний гепатит викликали підшкірним введенням 50% олійного розчину тетрахлорметану (ТХМ) по 4 мл/кг маси тіла тварин протягом 4 днів („Доклінічні дослідження лікарських засобів. Методичні рекомендації”, 2001).

Хронічний алкогольно-тетрахлорметановий гепатит з фіброзуванням органу викликали комбінованим застосуванням двох токсинів – 5% розчину етанолу, який тварини отримували замість питної води протягом 28 днів, та ТХМ, який вводили щурам всередину двічі на тиждень по 2 мл/кг маси у вигляді 4% олійного розчину (С.Р. Siegers et al., 1984). Контрольні тварини обох попередніх груп отримували еквівалентну кількість соняшникової олії внутрішньошлунково.

Хронічний ізоніазид-ріфампіциновий медикаментозний гепатит моделювали за допомогою одночасного введення двох туберкулостатиків – ізоніазиду (внутріш-ньо-очеревинно з розрахунку 100 мг/кг маси тіла щура) та ріфампіцину (внутріш-ньошлунково у дозі 20 мг/кг на 2% крохмальній суспензії), щоденно протягом 14 днів (В.В. Шманько, 1986). Тварини контрольної групи отримували 2% крохмальну суспензію всередину та ізотонічний розчин натрію хлориду внутрішньоочеревинно в еквівалентних кількостях.

Оскільки амізон при парентеральному введенні як гепатопротектор не до-сліджувався, визначали його середню ефективну дозу (ЕД50) та її довірчі інтервали за графічним методом Я.І. Хаджая (1965) за показниками антиоксидантного - вміст малонового диальдегіду (МДА) в тканині печінки й антицитолітичного - активність АлАТ в сироватці крові - ефектів („Доклінічні дослідження лікарських засобів. Методичні рекомендації”, 2001). З метою моделювання гострого ток-сич-ного гепатиту тваринам підшкірно вводили 50% олійний розчин ТХМ протягом 2 днів з одночасним застосуванням амізону в різних дозах (1,5-3,1-6,25-12,5-25-50 мг/кг) внутрішньоочеревинно за 1 год до тачерез 2 год після введення ксенобіотика.

Таблетовану форму амізону (фірма „Фармак”, Україна) вводили внутріш-ньошлунково в дозі 10 мг/кг (з розрахунку на основну діючу речовину) після від-повідного обчислення ЕД50 за формулою Рыболовлева Ю.Р., Рыболовлева Р.С. (1979), базуючись на середніх терапевтичних дозах, які, за даними літератури, використовувались для лікування токсичних гепатитів (Фролов В.М. та співавт., 2000, 2002). В якості препаратів порівняння було обрано 3 середника, які мають гепатопротекторну дію: 10% олійний ін’єкційний розчин ?-токоферолу ацетату (АО „Октябрь”, Росія) по 50 мг/кг маси тіла підшкірно, таблетки силібору по 0,04 г („Здоров’я”) внутрішньошлунково по 25 мг/кг у 2 % крохмальному клейстері, тіотриазолін у вигляді 2,5 % розчину по 100 мг/кг внутрішньом’язово („Галичфарм”). Середні ефективні дози препаратів підібрано згідно даних авторів, які експери-ментально оцінювали їх гепатопротекторні властивості (Н.С. Скакун та співавт., 1995; С.М. Дроговоз, І.В. Бородіна, 1998; В.Р. Стець та співавт., 1995). Тварини конт-рольних груп отримували відповідну кількість розчинника. Всі препарати вводились один раз на добу протягом 7 днів, починаючи з наступного дня після за-кінчення моделювання токсичного ураження печінки. Евта-назію тварин прово-дили під ефірним наркозом через 24 год після останнього вве-дення ліків.

Визначали концентрацію продуктів перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) – дієнових кон’югатів (ДК), сумарного вмісту кетодієнів (КД) та сполучених трієнів (СТ) в ізопропанольній і гептановій фракціях гомогенату печінки (И.А. Волче-гор-ский и соавт., 2002), вміст МДА в гомогенаті печінки та сироватці крові (за Z. Placer в модифікації И.Д. Стальной, Т.Г. Гаришвили, 1977). В якості показників антиокси-дантної системи організму досліджували активність каталази в гомогенаті печінки (М.А. Королюк і співавт., 1988), в сироватці крові - активність церулоплазміну (ЦП) (Колб В.Г., Камышников В.С. , 1982) та насиченість трансферину (ТФ) залізом (Г.А. Ба-бенко, 1968).

В сироватці крові визначали активність ферментів – маркерів цитолізу гепато-цитів – АлАТ, АсАТ (S. Reitman, S. Frenkel, 1965), активність маркерів холестазу – лужної фосфатази (ЛФ) (Bessey, 1940) й ?-глутамілтранспептидази (ГГТП) (В.Г. Колб, В.С. Камишников, 1982), вміст загального білку за біуретовою реакцією (O.H. Lowry et al., 1951), альбуміну – за уніфікованою реакцією з бромкрезоловим зеленим (В.В. Мен-шиков. 1987), загальних ліпідів – за кольоровою реакцією з сульфо-ваніліновим реактивом (Колб В.Г., Камышников В.С., 1982), холестерину (ХС) (Ilca, 1962), ?-ліпопротеїдів (?-ЛП) (M. Burstein, L.Samaille, 1976). В паренхімі печінки визначали вміст глікогену (S. Seifer et al., 1950).

В процесі вивчення зовнішньосекреторної функції печінки встановлювали інтенсивність жовчовиділення (Н.П. Скакун, А.Н. Олійник, 1976), синтетичну функцію органа оцінювали за вмістом у жовчі сумарних жовчних кислот (ЖК) і ХС (В.П. Ми-рошниченко, 1978). Оцінку детоксикуючої функції печінки проводили за тривалістю гексеналового сну (W.C. Varley, 1976).

В периферичній крові визначали кількість еритроцитів, лейкоцитів, ретикуло-цитів, вміст гемоглобіну, швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ) за загально-прийня-тими методиками (В.В. Меньшиков, 1987). Дослідження морфологічної структури печінки щурів проводили після за-барвлення гістологічних зрізів гема-токсилін-еозином з використанням методів світлової мікроскопії.

Статистичну обробку результатів проводили методом варіаційної статистики з використанням критерію „t” Ст’юдента та коефіцієнта вірогідності „р” на комп’ютері AMD Athlon з використанням пакету програм „Statistica 6”.

РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

На першому етапі дослідження було проведено розрахунок ЕД50 2,5% розчину амізону для парентерального введення як гепатопротектора. Внутрішньоочере-винне введення розчину амізону в дозах 1,5-3,1-6,25 мг/кг запобігало загибелі щурів, знижувало активність АлАТ сироватки крові в 2,3-1,8 рази (р<0,05), зменшувало вміст МДА в гомогенаті печінки в 1,45-1,1 рази (р<0,05) в порівнянні з тваринами контрольної групи. На підставі отриманих даних після відповідних розрахунків за допомогою графічного методу ЕД50 розчину амізону при парентеральному введенні скла-ла 3 мг/кг.

Порушення функціонального стану печінки на вивчених моделях токсичного ураження печінки носять стереотипний характер і характеризуються підвищенням активності ферментів-маркерів цитолізу гепатоцитів і холестазу в сироватці крові, зниженням активності показників системи антиоксидантного захисту (АОЗ) організму, накопиченням продуктів ПОЛ в гомогенаті печінки та сироватці крові, порушенням білкового, ліпідного і вуглеводневого обмінів, гальмуванням секреції жовчі, виділення ЖК та ХС жовчі, порушенням детоксикуючої функції печінки, зниженням кількості еритроцитів, ретикулоцитів, гемоглобіну в периферичній крові, збільшенням масового коефіцієнту печінки, некротичними та дистрофічними змінами тканини печінки, грубими порушеннями архітектоніки органу.

Впив амізону та препаратів порівняння на перебіг гострого експериментального токсичного ТХМ гепатиту.

Під впливом амізону при ентеральному та парентеральному введенні покра-щувався апетит, моторика тварин у порівнянні з нелікованими.

Амізон обмежував токсичний вплив ТХМ на тканину печінки, що проявлялось зниженням вмісту первинних і вторинних продуктів ПОЛ в її гомогенаті. Так, при введенні амізону ентерально вміст ДК в ізопропанольній фракції зменшувався у порівнянні з нелікованими тваринами на 35,4% (р<0,05), на 18,8% (р<0,05) в гептановій. Сумарний вміст КД та СТ знижувався відповідно на 37% та 18,5% (р<0,05). Оскільки ізопропанольна фракція містить переважно ефірозв’язані про-дукти пероксидації фосфоліпідів, а гептанова – недоокислені інтермедіати жирних кислот (И.А. Волчегорский и соавт., 2002), які справляють пошкоджуючий вплив на біологічні мембрани, то зменшення концентрації продуктів ПОЛ під впливом амізону можна розглядати як прояв його лікувальної дії. Вміст кінцевого продукту ПОЛ - МДА в гомогенаті печінки й сироватці крові при введенні амізону зменшу-вався на 33,4% (р<0,05).

Зниження вмісту проміжних і кінцевих продуктів ПОЛ у порівняні із нелікованими тваринами свідчить про антиоксидантний характер дії амізону (Ю.І. Губський та співавт., 1999).

Стан системи АОЗ під впливом амізону суттєво покращувався. Активність каталази зросла у порівнянні з нелікованими тваринами на 74,4% (р<0,05). Зменшу-вався дисбаланс системи ЦП/ТФ: при ентеральному введенні амізону активність ЦП знижувалась 24,1% (р<0,05), а насиченість ТФ залізом досягла цифр здорових тварин (рис. 1). Зменшення дисбалансу в системі ЦП/ТФ свідчить про позитивну динаміку процесів ПОЛ за рахунок зниження вмісту прооксидантних іонів заліза (Н.М. Скакун и соавт., 1995; Є.М. Нейко, І.М. Шевчук, 2000).

Рис. 1. Вплив амізону та препаратів порівняння на стан системи церулоплізмін/трансферин при гострому гепатиті після 7 днів лікування. 1 – р<0,05 відносно норми; 2 - р<0,05 відносно контролю (ГГ); 3 - р<0,05 відносно введення амізону ентерально (АмЕ); Н – норма; АмП – амізон парентерально; Сил – силібор; Ток – токоферол; Тіо – тіотриазолін.

Порівняння ефектів амізону і силібору показало, що за позитивним впливом на вміст ДК, суми КД та СТ в гомогенаті печінки амізон перевищував ефект останнього (р<0,05), поступаючись перед ним за дією на концентрацію МДА. Токоферол проявляв нормалізуючий вплив на показники ПОЛ, співставимий із ефектом амізону, хоч вплив на активність ЦП у останнього був більш виражений (р<0,05). Тіотриазолін за характером і ступенем ефекту статистично достовірно не відрізнявся від амізону.

Стабілізація процесів ПОЛ під дією амізону супроводжувалось зменшенням інтенсивності процесів цитолізу гепатоцитів: активність АлАТ знижувалась на 34% (р<0,05), АсАТ – на 28% (р<0,05). Активність ферментів холестазу при введенні амізону також зменшилась: ЛФ на 24% (р<0,05), ГГТП – на 39% (р<0,05).

Співставлення терапевтичної ефективності амізону й інших препаратів порівняння показало, що за впливом на активність АлАТ він поступається перед тіотриазоліном (р<0,05) й близький до дії силібору і токоферолу. В той же час вплив силібору на активність ЛФ був більш виражений (р<0,05), а токоферол в меншій мірі (р<0,05) позначався на активності ГГТП.

Амізон при обох способах введення відновлював вміст альбумінів, глобулінів, ХС в сироватці крові. Концентрація глікогену печінки в тканині печінки також наближалась до норми. За ступенем впливу на процеси метаболізму терапевтичний ефект амізону був співставимий з ефектом тіотриазоліну і перевищував дію силібору і, особливо, токоферолу ацетату, при застосуванні якого концентрації альбуміну, ХС та глікогену були значно меншими (р<0,05).

Детоксикуюча функція печінки під впливом амізону покращувалась: трива-лість гексеналового сну у порівнянні з нелікованими тваринами зменшилась в два рази (р<0,05) і статистично достовірно не відрізнялась від норми. За впливом на цей показник амізон перевершував всі препарати порівняння (р<0,05).

У тварин з гострим гепатитом, лікованих амізоном, стан секреторної функції печінки суттєво не відрізнявся від такої у інтактних щурів. На високому рівні у порівнянні з групою контролю здійснювалась секреція жовчі, синтез і виділення ЖК, екскреція ХС (р<0,05). Нормалізувався холато-холестериновий коефіцієнт жовчі, що свідчило про нормалізацію її літогенних властивостей.

Амізон у тварин з гострим гепатитом сприяв відновленню складу перифе-рич-ної крові (кількості еритроцитів, ретикулоцитів, гемоглобіну), вміст яких був різко зменшений у нелікованих тварин. Це можна розглядати як наслідок норма-лі-зації функцій печінки, зменшення впливу вільних радикалів на мембрани еритроцитів.

Зміни досліджуваних показників при введенні амізону паренте-рально статистично достовірно не відрізнялись від таких при застосуванні його енте-рально.

Застосування амізону відновлювало морфологічну картину гострого ТХМ гепатиту. Масовий коефіцієнт печінки ста-тистично достовірно не відрізнявся від норми. На розрізі за кольором та щільністю орган майже не відрізнявся від печінки здорових тварин. При співставленні гісто-структури печінки щурів, яким вводився амізон, з нелікованими тваринами спосте-рігалась чітка тенденція до її нормалізації, в першу чергу – зменшення об’єму і сту-пе-ня дистрофічних й некротичних уражень, зниження інтенсивності судинно-тканинної проникності, поява ознак регенерації і проліферації мезенхімальних еле-ментів. Центральні зони часточок, на які переважно впливає ТХМ (S. Asri et al., 2001), за морфологічними ознаками суттєво не відрізнялись від таких здорових тварин. Відновлювалась трабекулярна структура печінки, майже не спостерігалось ознак жирової і зернистої дистрофії. Проте подекуди відмічались вогнищеві клітинні ін-фільтрати з переважанням паренхі-матозних елементів, помірні гемодинамічні розлади.

Таким чином, застосування амізону при гострому ТХМ гепатиті сприяє відновленню архітектоніки органу, що корелює з отриманими при біохімічних дослідженнях даними. Мабуть, притаманні амізону протизапальна й анти-оксидантна властивості (Т.А. Бухтіарова, 1997, Ю.И. Губский и соавт., 1999) зменшують пошкоджуючий вплив ксенобіотика на паренхіму печінки. Виявлений у амізону антиапоптозний ефект (І.С. Гайдаш і співавт., 2001) також може відіграва-ти значну роль в його лікувальній дії.

Порівняння дії амізону з ефектами інших гепатопротекторів свідчить, що він не поступається, а за рядом показників (вміст первинних продуктів ПОЛ, вплив на показники метаболізму, периферичної крові, секреторну і детоксикуючу функції) перевищує ефективність препаратів порівняння.

Вплив амізону і препаратів порівняння на перебіг експериментального алкоголь-но-тетрахлорметанового хронічного гепатиту.

Введення щурам із алкогольно-ТХМ гепатитом амізону приводило до значно-го покращення загального стану тварин, зокрема, їх моторної активності, апетиту.

Під впливом амізону при ентеральному застосуванні спостерігалось значне поліпшення параметрів ПОЛ і АОЗ. Так, вміст ДК в ізопропанольній фракції печінки зменшувався 27% (р<0,05), в гептановій – на 22,7% (р<0,05). Сумарна концентрація КД та СТ в обох фракціях статистично достовірно не відрізнялась від норми.

Вміст МДА в гомогенаті печінки у порівняні з тваринами контрольної групи зменшувався на 31,4% (р<0,05) (табл. 1).

Таблиця 1

Вплив амізону та препаратів порівняння на показники ліпопероксидації у щурів

з хронічним гепатитом після 7 днів лікування (M+m, n=8-10)

Показники | Інтактні тварини | Контроль | Амізон | Силібор | Токофе-рол | Тіотри-азолін | ентера-льно | парентерально | Ізопропано-льна фракція | ДК, од ІО | 1,13±

0,03 | 1,74±

0,0611,26±

0,031,21,20±

0,041,21,34±

0,041,21,23±

0,031,21,26±

0,051,2КД+СТ, од ІО | 1,28±

0,05 | 1,76±

0,0311,29±

0,0421,38±

0,031,21,48±

0,041,2,31,32±

0,0321,40±

0,031,2Гептанова фракція | ДК, од ІО | 0,68±

0,03 | 1,23±

0,0510,95±

0,051,20,82±

0,041,21,02±

0,051,20,91±

0,041,20,86±

0,041,2КД+СТ, од ІО | 0,74±

0,04 | 1,53±

0,0410,82±

0,0520,78±

0,0321,16±

0,031,2,30,80±

0,031,20,84±

0,031,2МДА гомогенату печінки, нмоль/г | 55,7±

3,4 | 89,1±

4,4161,1±

4,0263,6±

3,2257,7±

5,11,266,7±

3,91,266,2±

1,51,2МДА сироватки крові, мкмоль/л | 0,62±

0,06 | 0,98±

0,0810,72±

0,051,20,78±

0,0720,86±

0,061,20,88±

0,051,20,80±

0,031,2Примітки: 1. 1 – р<0,05 відносно інтактних тварин;

2. 2 – р <0,05 відносно контролю;

3. 3 – р <0,05 відносно ентерального введення амізону.

При лікуванні амізоном активність каталази (знижена у нелікованих щурів майже вдвічі), зростала на 90% (р<0,05), що характеризує зменшення й утилізацію активних форм кисню. Амізон сприяв збільшенню насиченості ТФ залізом на 25% (р<0,05) поряд із зниженням активності ЦП на 20% (р<0,05). Нормалізація балансу компонентів системи ЦП/ТФ, яка регулює рівень іонізованого заліза, потужного ініціатора вільнорадикального окислення, свідчить про зменшення інтенсив-ності процесів ПОЛ. Гальмування й стабілізація ранніх ланок патогенезу, які спричиняють порушення структури клітинних мембран гепатоцитів та розлади метабо-лізму, може обумовлювати нормалізуючий вплив амізону на стан печінки в цілому.

Як прояв цього можна розглядати зменшення ознак цитолізу гепатоцитів. Ак-тив-ність АлАТ і АсАТ, яка при хронічному гепатиті збільшувалась в рівній мірі (в 1,4-1,5 разів (р<0,05)), при введенні амізону ентерально зменшувались відповідно на 31,8% та 29,4% (р<0,05), але не досягала величин норми. Оскільки гіпертранс-фераземія є показником порушення цілісності мембран гепатоцитів, зменшення сту-пеня її вираженості в умовах лікування амізоном свідчить про наявність у нього мембраностабілізуючих властивостей.

Амізон проявляв нормалізуючий вплив на ознаки печінкового холестазу. Відо-мо, що алкоголь є одним з етіологічних чинників розвитку холестатичного ураження (О.Я. Бабак, 2003), на яке в нашому дослідженні вказувало збільшення активності маркерів холестазу – ЛФ майже вдвічі (р<0,05), ГГТП – в 5,8 разів (р<0,05). Введення амізону зменшувало активність ЛФ на 17% (р<0,05), ГГТП – в 4,4 рази (р<0,05). Оскільки холестатичні ураження печінки важко піддаються лікуванню (Е.П. Яко-венко и соавт., 1998), то навіть помірне зменшення активності ферментів-маркерів холестазу можна розглядати як цінну лікувальну властивість досліджуваного пре-парату. За впливом на ознаки цитолізу й холестазу амізон подібний до силібору і тіотриазоліну та перевищує ефект токоферолу (р<0,05).

Амізон проявляв нормалізуючий вплив на вміст альбумінів, ХС, ?-ЛП сироват-ки крові, концентрація яких була значно зменшена у нелікованих тварин, що свідчи-ло про важкість перебігу патологічного процесу. Вміст глікогену, знижений у кон-троль-них тварин на 63,3% (р<0,05), під впливом амізону зростав на 43,8% (р<0,05).

Вивчення впливу амізону на секреторну функцію печінки у щурів з алкогольно-ТХМ гепатитом показало, що він інтенсифікує секрецію жовчі, збільшує сумарний вміст в ній ЖК, відновлює кількість ХС, нормалізує холато-холестериновий показ-ник. Позитивну дію амізону на синтетичну функцію печінки можна розглядати як інтегральний показник, який свідчить про загальне покращення її стану внаслідок нормалізуючого впливу на структуру і функцію гепатоцитів, стабілізацію процесів ПОЛ, цитолізу, холестазу та покращення ряду показників загального мета-болізму. Порівняння ефектів амізону з іншими гепатопротекторами свідчить, що за ступенем впливу на секреторну функцію печінки він статистично достовірно не від-різнявся від дії тіотриазоліну, перевищував дію силібору і токоферолу на вміст ЖК (р<0,05).

Лікувальне введення амізону відновлювало порушений детоксикуючу функцію печінки, про що свідчило зменшення тривалості гексеналового сну, який був збіль-шений у контрольній групі майже втричі, до величин у інтактних тварин. За впливом на цей показник амізон перевершував дію всіх препаратів порівняння (р<0,05).

У амізону виявлена виражена здатність нормалізувати склад периферичної крові (кількість еритроцитів, ретикулоцитів, вміст гемоглобіну), вміст яких був різко зменшений у контролі (рис. 2). Його лікувальну дію можна пояснити антиокси-дантними, мембраностабілізуючими ефектами, поновленням білковосинтезуючої функції печінки (Я.Ш. Шварц, А.А. Зубахин, 2000).

Вплив амізону на досліджувані показники при парентеральному введенні статистично достовірно не відрізняється від його ентерального введення.

Рис. 2. Вплив амізону та препаратів порівняння на вміст еритроцитів та ретикулоцитів у щурів з хронічним гепатитом після 7 днів лікування. 1 – р<0,05 відносно норми; 2 - р<0,05 відносно контролю (ХГ); 3 - р<0,05 відносно введення амізону ентерально (АмЕ); Н – норма; АмП – амізон парентерально; Сил – силібор; Ток – токоферол; Тіо – тіотриазолін.

Позитивна дія амізону на функціональний стан печінки при алкогольно-ТХМ гепатиті підтверджено даними гістологічного дослідження.

Амізон сприяє зменшенню інтенсивності морфологічних ознак ураження пе-чінки. При макроскопічному дослідженні зовнішній вигляд (розміри, колір, кон-систенція, форма країв) наближався до характеристик здорових тварин. На фоні лікування практично не виявлялись вогнища некрозів і дистрофії, паренхіма зберігала часточкову будову. Значно зменшились ознаки жирової дистрофії ге-патоцитів. Міжчасточкова сполучна тканина була майже не вираженою, радіальна спрямованість печінкових трабекул у більшості випадків чітко означена. Центральні вени, а також судини тріад в міру повнокровні. Зменшились ознаки дисцирку-лятор-них розладів. У порівнянні з мікропрепаратами тварин групи контролю при ліку-ванні амізоном з’явилась значна кількість мітозів, що є показником активації про-цесів регенерації.

Таким чином, амізон в умовах хронічного алкогольно-ТХМ гепатиту поліпшує стан тварин, покращує або нормалізує більшість показників ПОЛ, АОЗ, активність ферментів-маркерів цитолізу і холестазу, параметри білкового, жирового, вугле-водневого обмінів. Одночасно відновлюється секреторна і детоксикуюча функції печінки, склад периферичної крові, нормалізується архітектоніка органу. Амізон за ефективністю не поступається, а за деякими показниками перевершує ефект силібору, токоферолу, найбільш подібний до дії тіотриазоліну.

Вплив амізону та препаратів порівняння на перебіг хронічного ізоніазид-ріфампіцинового медикаментозного гепатиту.

Спостереження за щурами з гепатитом, викликаним комбінованим введенням туберкулостатиків, показали, що лікувальне призначення амізону сприяло значному покращенню загального стану тварин.

У щурів, які отримували амізон, спостерігались позитивні зміни показників ліпопероксидації. Вміст ДК в ізопропанольній фракції гомогенату печінки змен-шився майже вдвічі, сумарний вміст КД та СТ – на 26,4% (р<0,05). В гептановій фракції зменшення цих показників складало відповідно 12% (р<0,05) та 19% (р<0,05). Концентрація МДА в паренхімі печінки знижувалася введенні амізону на 21,4% (р<0,05), в сироватці крові - на 14% (р<0,05). Паралельно із зниженням вмісту продуктів ПОЛ зменшувався дисбаланс системи АОЗ. Активність каталази, яка була зменшена у контрольних тварин майже вдвічі, зростала під впливом амізону в 1,7 рази (р<0,05). В той же час активність ЦП, компенсаторно збільшена внаслідок ураження печінки туберкулостатиками, знижувалась на 13% (р<0,05). Відновлю-валась насиченість ТФ залізом. Таким чином, відбувалось покращення співвідно-шення в системі ЦП/ТФ, що можна розглядати як прояв відновлення функціо-нальної здатності антиоксидантної систе-ми організму, що призводить до обмеження активності процесів оксидативного стресу.

Зменшення інтенсивності процесів ліпопероксидації під впливом амізону при медикаментозному гепатиті супроводжувалось обмеженням проявів цитолізу гепатоцитів. Активність АлАТ, яка була збільшена у нелікованих тварин на 57% (р<0,05), при введенні амізону зменшувалась приблизно на 30% (р<0,05). Активність АсАТ зменшувалась на 20,1% (р<0,05) (рис. 3).

Рис. 3. Вплив амізону та препаратів порівняння на активність трансаміназ сироватки крові щурів з медикаментозним гепатитом після 7 днів лікування. 1 – р<0,05 відносно норми; 2 - р<0,05 відносно контролю (МГ); 3 - р<0,05 відносно введення амізону ентерально (АмЕ); Н – норма; АмП – амізон парентерально; Сил – силібор; Ток – токоферол; Тіо – тіотриазолін.

Послаблю-валися також ознаки холестазу, про що свідчить зменшення активності ЛФ та ГГТП відповідно на 19% та 21,1 % (р<0,05). Порівняння анти-цито-літичного впливу амізону з аналогічним ефектом інших гепатопротекторів по-казує, що за цією властивістю він незначно поступається перед силібором і тіотриазоліном. Антихолестатична активність амізону подібна до дії силібору і тіотриазоліну. За впливом на активність ЛФ та ГГТП амізон перевищує лікуваль-ний ефект токоферолу (р<0,05).

Амізон запобігав зменшенню вмісту альбумінів, ХС, ?-ЛП в сироватці крові, глікогену в гомогенаті печінки. Це свідчить про його позитивний вплив на процеси метаболізму, які були різко порушені при токсичному впливі туберкулостатиків. Нормалізуюча дія амізону на вміст альбумінів, ліпідів, глікогену була подібна до ефекту тіотриазоліну. Вплив токоферолу на ці показники був менш виражений.

Поряд із нормалізацією або покращенням біохімічних показників, у тварин з медикаментозним гепатитом спостерігався відновлюючий вплив амізону на секре-торну функцію печінки. Інтенсивність секреції жовчі зросла на 30% (р<0,05), кіль-кість ЖК збільшилась на 82 % (р<0,05), ХС жовчі на 35% (р<0,05). За ступенем нормалізуючого впливу на показники секреторної функції амізон перевищував ефективність токоферолу (р<0,05) і був подібний до дії тіотриазоліну (р>0,05).

При обох способах введення амізону відновлювалась детоксикуюча функція печінки, про що свідчила нормалізація тривалості гексеналового сну. За впливом на цей показник він суттєво перевищував дію силібору і токоферолу (р<0,05).

Зміни показників периферичної крові як при моделюванні медикаментозного гепатиту, так і при його лікуванні амізоном, були статистично недостовірними.

Відмінності у терапевтичних ефектах при введенні амізону ентерально і парен-терально були статистично не достовірними.

Морфологічне дослідження тканини печінки щурів із ізоніазид-ріфам-піциновим гепатитом свідчило про відновлюючий вплив амізону на її архітектоніку. Масовий коефіцієнт органу суттєво не відрізнявся від такого у здорових тварин. При мікро-скопічному дослідженні спостерігалась нормалізація структури печінки: майже не виявлялись прояви жирової, гідропічної, вакуольної дистрофії. Проте подекуди в перипортально розташованих гепатоцитах визначались вогнища зернистої дистро-фії. Практично не спостерігався периваскулярний набряк, значно зменшувалося повно-кров’я перикапілярних просторів та синусоїдів. Портальні тракти та печінкові тра-бекули були не потовщені, сполучнотканинні тяжі відсутні.

Таким чином, амізон, застосований у тварин з медикаментозним гепатитом, обмежує пошкоджуючий вплив туберкулостатиків на печінку, віднов-люючи більшість показників, що характеризують її функціональний стан, зменшує інтенсивність патоморфологічних змін тканини органу, стимулює процеси реге-нерації. Оскільки в умовах зростання захворюваності на туберкульоз, збільшується також частота ускладнень медикаментозними гепатитоми, викликаних туберку-лостати-ками, застосовування антиоксидантів й імуномодуляторів вважається патогене-тично обґрунтованим (Н.П. Скакун і співавт., 1995). Тому амізон завдяки його ви-раженим імуномодулюючим, інтерфероногенним, антиоксидантним ефектам можна розглядати як перспективний засіб для лікування цієї патології. На користь цього міркування свідчать отримані нами в експерименті дані про протекторні властивості амізону при інтоксикації туберкулостатиками.

Таким чином, амізон в умовах експериментальних токсичних гепатитів проявляє гепатопротекторні властивості.

ВИСНОВКИ

В роботі наведено теоретичне та експериментальне обґрунтування доцільності застосування нестероїдного протизапального засобу амізону в якості гепато-протектора.

1. Амізон (10 мг/кг внутрішньошлунково один раз на добу протягом 7 днів) у щурів з експериментальними гострим тетрахлорметановим, хронічним алкогольно-тетрахлорметановим та хронічним ізоніазид-ріфампіциновим токсичними гепатитами зменшує інтенсивність перекисного окислення ліпідів, проявляє мембра-ностабілізуючий, цитопротекторний ефекти, сприяє нормалізації показників білково-синтезуючої, глікогенсинтезуючої, детоксикуючої, секреторної функцій печінки, покращує стан антиоксидантного захисту організму, відновлює архітекто-ніку органа у порівнянні з групами контрольних тварин.

2. Лікування амізоном протягом 7 днів гострого тетрахлорметанового гепатиту у щурів покращує функціональний стан печінки, що проявляється відновленням показників білковосинтезуючої (вміст альбумінів та глобулінів), глікогенсинте-зу-ючої, жовчогінної (інтенсивність секреції жовчі та концентрації в ній жовчних кислот і холестерину), детоксикуючої (тривалість гексеналового сну) функцій поряд із зниженням гіпертрансфераземії (активності АлАТ та АсАТ) в середньому на 31 % (р<0,05) та ознак холестазу (зменшення активності лужної фосфатази на 24% (р<0,05), гамаглутамілтранспептидази на 39 % (р<0,05)) з паралельним пригніченням процесів ліпопероксидації (зниження вмісту проміжних і кінцевих її продуктів в тканині органу), відновленням активності ферментів антиоксидантного захисту організму (церулоплазміну, каталази, насиченості трансферину залізом).

3. Введення амізону за умов алкогольно-тетрахлорметанового гепатиту про-тягом 7 днів забезпечує зменшення активності ферментів цитолізу та холестазу, нормалізацію показників білкового, жирового обмінів, параметрів секреторної, детоксикуючої, глікогенсинтезуючої функцій печінки поряд із зниженням в її паренхімі вмісту інтермедіатів ліпопероксидації: дієнових кон’югатів в ізопропа-нольній фракції на 27 % (р<0,05), суми кетодієнів та сполучених трієнів на 26,7 % (р<0,05), малонового диальдегіду на 31,6 % (р<0,05) та відновлення активності ферментів антиоксидантного захисту організму – каталази, церулоплазміну, наси-ченості трансферину залізом.

4. В умовах ізоніазид-ріфампіцинового гепатиту семиденне лікування амізоном нормалізує функціональний стан гепатоцитів, що проявляється відновленням детокси-куючої, білковосинтезуючої функцій печінки, вмісту в її тканині глікогену. Паралельно з цим під впливом амізону зменшується інтенсивність цитолізу і холестазу: активність АлАТ знижується на 26,5 % (р<0,05), АсАТ – на 20 % (р<0,05), лужної фосфатази на 19 % (р<0,05), ?-глутамілтранспептидази – на 13 % (р<0,05), в паренхімі печінки зменшується концентрація інтермедіатів ліпопероксидації: дієнових кон’югатів в ізопропанольній фракції на 46 % (р<0,05), в гептановій – на 20 % (р<0,05), малонового диальдегіду – на 21,4 % (р<0,05).

5. Лікування амізоном сприяє відновленню вмісту еритроцитів, ретикулоцитів, гемоглобіну в периферичній крові у щурів з гострим тетрахлорметановим і хро-нічним алкогольно-тетрахлорметановим гепатитами, в той час як в групах контролю виявлено розвиток гіпохромної анемії. Введення амізону сприяє пози-тивним змінам гістологічних ознак ураження печінки: у тварин з усіма моделями гепатитів виявляється зменшення масового коефіцієнту органу статистично досто-вірно відносно груп контролю. Спостерігається зниження інтенсивності некрозу, ознак жирової та гідропічної дистрофії гепатоцитів, збереження трабекулярної структури паренхіми, нормалізація дисциркуляторних порушень. Відмічаються ознаки регенерації у вигляді молодих форм гепатоцитів, які найбільш виражені при гострому тетрахлорметановому та хронічному алкогольно-тетрахлорметано-вому гепатитах.

6. За ступенем вираженості лікувальна ефективність амізону при різних типах експериментального токсичного ураження печінки розприділяється наступним чином: хронічний алкогольно-тетрахлорметановий гепатит > гострий тетрахлор-метановий гепатит > хронічний медикаментозний ізоніазид-ріфмпіциновий гепатит. За спектром фармакологічної дії та терапевтичною активністю досліджувані препа-рати можна розташувати так: амізон ? тіотриазолін > силібор > ?-токоферолу ацетат. Гепатопротекторні ефекти амізону ймовірно пов’язані із його антиоксидантними (зниження вмісту продуктів ліпопероксидації в тканині печінки), антицитолітичними (зменшення активності АсАТ, АлАТ сироватки крові), антихолестатичними (зни-ження активності лужної фосфатази, ?-глутамілтранспептидази) властивостями, здатністю нормалізуючи впливати на вміст білків, жирів, вуглеводів, стимулювати активність системи антиоксидантного захисту організму, відновлювати секреторну, детоксикуючу функції, нормалізувати архітектоніку органу.

7. При парентеральному введенні амізону в дозі 3 мг/кг протягом 7 днів тваринам з токсичними гепатитами його лікувальні властивості не переважають такі при ентеральному застосуванні в дозі 10 мг/кг.

8. Виражена фармакотерапевтична ефективність амізону при експерименталь-них гепатитах різного генезу є експериментальним обґрунтуванням перспективності його використання як гепатопротектора в умовах токсичних уражень печінки.

Перелік робіт, опублікованих за темою дисертації.

1. Голубєва М.Г. Лікувальний вплив амізону на перебіг експериментального алкогольно-тетрахлорметанового гепатиту // Ліки. – 2003. - №5-6. – С.71-73.

2. Голубєва М.Г. Оцінка впливу амізону на перебіг экспериментального гепатиту, викликаного токсичними дозами ізоніазиду та ріфампіцину // Клінічна фармація. - 2004. - №2, т.8. -С. 60-62.

3. Голубєва М.Г. Морфологічні зміни печінки при токсичних гепатитах та після їх корекції амізоном // Галицький лікарський вісник. – 2004. – Т.11, №1. - С. 43-44.

4. Голубєва М.Г. Дослідження ефективності сучасних гепатопротекторів в умовах гострого токсичного експериментального ураження печінки // Галицький лікарський вісник. – 2004. - Т.11, №3. – С. 23-25.

5. Голубєва М.Г. Гепатопротекторний вплив амізону при гострому експери-ментальному гепатиті // Вісник фармації. – 2004. - №3 (39). – С. 80-82.

6. Голубєва М.Г., Гудивок Я.С. Дозозалежний вплив амізону на деякі біохімічні показники у тварин з гострим експериментальним гепатитом // Ліки – людині. - 2002. - Том XVII, №3. - С.9-10.

7. Вплив амізону на перебіг гострого і хронічного експериментальних гепатитів / Голубєва М.Г., Гурмак І., Калугіна С., Королюк В., Романуха В., Юрків І.// Мате-ріали VII Міжнародного медичного конгресу студентів та молодих вчених. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2003. –