ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Гаврилюк Надія Іванівна

УДК 801.6; 801.65

УКРАЇНСЬКИЙ ПОЛІМЕТРИЧНИЙ ВІРШ:

ПРИРОДА І ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

10.01.06 – теорія літератури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії літератури та

компаративістики Інституту філології Київського

національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Костенко Наталія Василівна,

Інститут філології Київського національного університету

імені Тараса Шевченка, професор кафедри теорії

літератури та компаративістики.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Бунчук Борис Іванович,

Чернівецький національний університет

ім. Юрія Федьковича,

професор кафедри української літератури

кандидат філологічних наук, старший викладач

Підпалий Андрій Володимирович,

Відкритий міжнародний університет

розвитку людини „Україна”,

старший викладач кафедри української мови

та літератури

Провідна установа: Інститут літератури

ім. Т.Г.Шевченка НАН України,

відділ теорії літератури, м. Київ.

Захист відбудеться „24” червня 2005 року о 10 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д. 26.001.15. із захисту дисертацій

на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук

при Київському національному університеті

імені Тараса Шевченка за адресою: 01033,

м.Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14.

З дисертацією можна ознайомитись в Науковій бібліотеці імені

М.О. Максимовича Київського національного університету

імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, м.Київ, вул. Володимирівська, 58.

Автореферат розісланий „16” травня 2005 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор філологічних наук Л.М.Копаниця

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. На даному етапі розвитку українського віршознавства комплексне вивчення поліметричного вірша – назріла проблема. Потреба в такому дослідженні має кілька аспектів. По-перше, вивчення поліметричного вірша від витоків до наших днів дозволить осмислити природу поліметричних конструкцій в українській поезії, визначити тенденції розвитку даної форми організації вірша. Це в свою чергу сприятиме напрацюванню загальної типології поліметричних форм, зрозуміло, з можливістю подальшого поглиблення та уточнення класифікації.

По-друге, системне вивчення поліметричного вірша дозволить виявити особливості будови поліметричних конструкцій у того чи іншого автора. Такі спостереження допоможуть розкрити співвідношення елементів традиції і новаторства при засвоєнні віршової структури, глибше збагнути специфіку ідіостилю.

Крім того, віршознавчий аналіз поліметричних конструкцій поглибить розуміння художнього світу як впорядкованої структури, оскільки метрична структура не існує ізольовано, а має вихід у сферу ритміки, фоніки, римування, строфіки, образно-символічної системи, загального композиційного ладу.

Дотепер спостереження над особливостями поліметричних конструкцій в українському віршознавстві мали принагідний характер. Підходи до поліметрії можемо помітити в працях О. Потебні, В. Перетца, І. Франка, де вказується на ритмічне розмаїття народних пісень, у міркуваннях М. Петрова про неоднорідну структуру вертепу та шкільної драматургії, у твердженнях Б. Якубського, С. Людкевича про метрико-ритмічне багатство поезій Шевченка. Аналіз поліметричних конструкцій здійснюється переважно в контексті цілісного віршознавчого аналізу творів певного поета (праці Н. Костенко, Б.Бунчука та ін.).

Мета роботи – з’ясування природи поліметричного вірша та встановлення основних тенденцій його розвитку. Для досягнення цієї мети ставились такі завдання:

дослідити типологію поліметрії, що розроблена у сучасному віршознавстві.

розкрити передумови, що формували появу та особливості українського поліметричного вірша.

простежити, яким чином актуалізувалися типи поліметричного вірша в українській поезії ХІХ-ХХ століть та сучасного періоду.

визначити, чи існує зв’язок між жанровою належністю твору й інтенсивністю вияву поліметрії. Якщо так, вказати на особливості цього зв’язку.

дослідити способи поєднання елементів у складі поліметричної конструкції.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано протягом 2001-2004 років на кафедрі теорії літератури та компаративістики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка в межах наукової теми „Актуальні проблеми розвитку української філології”(02БФ044-01).

Теоретико-методологічні засади дослідження складають основні положення праць науковців О.Веселовського, М.Гаспарова, Н.Костенко, М.Лобанової, С.Матяш, Т.Наварро, М.Петрова, Л.Пщоловської, П.Руднєва, Г.Сидоренко, М.Сулими, К.Тарановського, Б.Томашевського, О.Фрейденберг, В.Холшевнікова, Н.Чамати та інших.

Тема роботи зумовила звертання до праць, присвячених теорії фольклору – С. Грици, О.Дея, В.Жирмунського, Ф.Колесси, М.Максимовича, В.Проппа, М.Штокмара, музикознавців Ю.Булочевського, Н.Горюхіної, М.Маршанашвілі, М.Харлапа, філософів Г.-Г. Гадамера, Й. Гейзінги та ін.

Вивчення природи і тенденцій розвитку українського поліметричного вірша зумовило використання генетично-історичного та комплексно-системного методів. Застосовані методи, на нашу думку, допомагають виявити джерела та типологічні зміни поліметричних конструкцій.

Предмет дослідження – українська поліметрична поезія – визначив відповідний об’єкт дослідження – народнопісенна творчість; вертепна драма, шкільна драматургія та поезія XVII-XVIII століть; а також ті твори періоду ХІХ – початку ХХІ століть, які становлять різні типи поліметричного вірша (Тараса Шевченка, Андрія Малишка, Миколи Бажана, Івана Драча, Сергія Жадана).

Наукова новизна дослідження. Пропонована праця – перше в українському віршознавстві системне дослідження поліметричного вірша. В роботі здійснено аналіз українського поліметричного вірша в аспекті діахронії та синхронії. Враховується жанрова належність досліджуваного матеріалу, інтенсивність та характер метричних змін. Комплексний підхід дає змогу визначити характерні ознаки поліметричного вірша в межах певної літературної епохи, на підставі визначення метричних домінант у складі поліметричних конструкцій встановити особливості віршостилістики окремого автора. Порівняльний аналіз українського поліметричного вірша сприяє визначенню типів трансформації поліметричних конструкцій, співвідношення елементів традиції і новаторства при засвоєнні віршової структури, допомагає глибше збагнути специфіку поліметричного вірша у того чи іншого автора.

В роботі розглянуто особливості народнопісенного поліритмічного вірша та нерівноскладового книжного вірша як джерел поліметрії в українській поезії. Вказано на різну природу силабіки в цих віршових структурах, зауважено більшу ритмічну гнучкість народної пісні у порівнянні з книжним віршем. Проаналізовано віршові структури наспівного та говірного типу, конструкції-прозіметруми. Особливу увагу приділено поліметричному віршу драматургії, де говірний вірш представлено діалогами та малими фольклорними формами, а наспівний – кантами і піснями народного типу.

В роботі вперше запропоновано класифікацію поліметричного вірша в українській поезії ХХ – початку ХХІ ст.: шевченківський народнопісенного походження (А.Малишко), модерний з елементами народної пісні (І.Драч), модерний книжний (М. Бажан) і постмодерністський (С. Жадан). Розглянуто конструкції, вибудувані в одній системі, та конструкції до складу яких входять елементи різних систем віршування (силабіки; силабо-тоніки; тоніки;) та проза (в тому числі, „позірна”)

В дисертації подано розгорнутий аналіз поетичних конструкцій Тараса Шевченка, досліджуються новітні віршові тексти („Вертеп” Сергія Жадана), є вихід в інтерсеміотику, зокрема перенесення законів музичної форми (сонати/симфонії) в літературний поліметричний вірш.

Проаналізовано засоби і способи сполучення частин, написаних різними розмірами, у складі поліметричної конструкції. Даний підхід допомагає уточнити і поглибити розуміння твору як цілісного художнього світу, оскільки дає вихід на фонічний, синтаксичний, образно-семантичний рівень, дозволяє повніше розкрити загальні особливості композиції твору в залежності від його генерики.

Отримані результати дослідження мають теоретичне значення як важлива складова наших знань про український поліметричний вірш, його генезу та особливості функціонування в українській поезії.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її результати можуть бути використані при створенні спецкурсів та спецсемінарів з віршознавства. Висновки спостережень можуть становити теоретичну базу для аналізу новітніх поетичних творів та застосовуватися в межах компаративних віршознавчих студій.

Основні положення дисертації апробовано на Міжнародній науковій конференції, присвяченій 188-річчю від дня народження Тараса Шевченка (Київ, Інститут філології Національного університету імені Тараса Шевченка 2002); Всеукраїнській науковій ювілейній конференції „Тарас Шевченко: Загальнолюдські та національні виміри творчості” (Київ, Інститут філології Національного університету імені Тараса Шевченка 2004); засіданнях Міжнародного філологічного семінару „Теоретичні та методологічні проблеми літературознавства. (Київ, Інститут філології Національного університету імені Тараса Шевченка 2002, 2004).

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел, що налічує 150 позицій. Текст дисертації містить 14 таблиць, загальний обсяг роботи становить 196 сторінок, з них 181 основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обгрунтовано актуальність теми, окреслено стан вивчення проблеми, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, наукову новизну та практичне значення роботи, її теоретико-методологічні засади. Спираючись на існуючі теорії поліметричного вірша в зарубіжному віршознавстві (праці російських, польських, іспанських дослідників), здійснено спробу авторського тлумачення обсягу даного терміна. До поліметричного вірша зараховуємо метрично подрібнені конструкції. Конструкції з метричним фоном і незначними уривками іншого розміру (від 10 до 25%) розглядаємо, дотримуючись класифікації Холшевнікова, як перехідні метричні форми. Конструкції з одиничною зміною метричного ладу, де іншорозмірні рядки не перевищують 10%, визначаємо як конструкції зі „вставками”. Ці форми, не належать до власне поліметричних, але межують з ними, допомагаючи глибше розкрити специфіку поліметричного вірша. Оскільки зв’язок між тим чи іншим метром і смислом твору має не органічний, а історичний характер (певну традицію використання), то до поліметричного вірша зараховуємо метричні зміни як мотивовані ходом сюжету, так і без такої мотивації. Конструкції, до складу яких входить вірш і проза („прозіметрум” за Орлицьким), зараховуємо до складу поліметричних на тій підставі, що в такій конструкції відбувається зміна ритму прозового на віршовий або навпаки. Крім того, окремі уривки прози можуть підпадати під певний віршовий метр („метризована проза”). Трапляються випадки, коли віршовий текст записаний як проза (так звана „позірна проза” в термінології Гаспарова). Вказані проміжні явища говорять про сумірність вірша і прози, що дає підстави розглядати прозіметрум як різновид поліметричного вірша, подібно до П. Руднєва. Запропоноване нами розуміння терміну „поліметричний вірш” використовується як робоче і, звичайно, передбачає можливість подальшого поглиблення та уточнення.

У першому розділі – „Джерела поліметричного вірша” – розглянуто джерела поліметричного вірша в українській поезії.

В розділі розглянуто ті елементи силабічних віршових форм, які становили підходи до появи поліметричного вірша. Неоднорідність природи поліметрії зумовлена різним характером складочислення в силабічних структурах, які формували поліметричний вірш та вплинули на його розвиток.

Фольклорна основа поліметричного вірша досліджується в підрозділі 1.1. – „Народнопісенна поліритмія як одне з джерел літературного поліметричного вірша”.

Ключовою тезою до даного підрозділу є положення О.Веселовського про первіснісний синкретизм музики і слова. Вільний, несиметричний ритм народнопісенного вірша узалежнюється від музичних тактів. Ця поліритмічність на рівні тексту відображається в нерівноскладовості рядків. Ритмічний малюнок упродовж пісні може зазнавати змін від строфи до строфи, що вказує на гнучкість і динаміку ритміки, на якій наголошувала О. Фрейденберг.

Нами простежено зв’язок між мірою поліритмічності та формою мовної організації вірша. Теоретична база аналізу пісень – праці Ф. Колесси, які враховують поділ рядків на коліна. Встановлено, що в піснях монологічної будови ритмічна різноманітність виникає, як правило, за рахунок варіантів одного розміру (6+6;6+5). Іноді в творенні ритмічної варіації задіяно два розміри, які різняться мінімально (7+5; 5+5). Здебільшого, монологічні пісні об’єднують у своєму складі рядки однакової структури (переважно, двохколінні). Пісні з елементами діалогу виявляють поліметрію ширше, оскільки репліки ритмічно виділяються від решти тексту. Діалогічні пісні характеризуються найвищим ступенем поліритмії. Це обумовлено тим, що зміна ритміки відбувається при кожній зміні персонажа, причому поєднуються рядки різної структури, наприклад двохколінні з трьохколінними (5+5; 4+6+5). В окремих діалогічних піснях поліметрична конструкція витворюється за рахунок прозіметруму (5+3; проза). Таким чином, наприклад, організовано жартівливі пісні говірного інтонаційного типу.

Встановлено характер залежності між ступенем поліритмічності й жанровою належністю пісень. Пісні, в яких домінує ліричне начало, монологічні за будовою з низьким рівнем поліметрії. Пісні, в яких домінує драматичне начало, діалогічної будови з достатньо високим виявом поліритмії. Проте, найбільшу динаміку ритмічних змін виявляють пісні, в яких домінує епічне начало – історичні пісні та думи. В більшості історичних пісень дво-трьохколінні рядки сполучаються з рядками одноколінними (4+4; 6+6+4;5). Якщо для історичних пісень високий рівень поліритмії – тенденція, то для думового речитативного вірша – принцип будови. Думовий вірш поєднує рядки різноманітної структури: від двох- до чотирьохколінних (4+5+4+3; 3+3; 4+4+4).

„Нерівноскладовий книжний вірш ХVII–ХVIII століття” як джерело поліметричного вірша аналізується в підрозділі 1.2. Розлядаючи книжний вірш, враховуємо стильову різноманітність епохи Бароко, приналежність твору до високого чи низького стилю.

Зокрема, в межах високого стилю ХVII століття постає нерівноскладовий вірш „штучок поетицьких” І.Величковського. У ХVIII столітті нерівноскладовий вірш високого стилю зберігається в жанрі „пісні світської” та в кантах, що входять до складу шкільної драматургії.

Нерівноскладовий книжний вірш (особливо високого Бароко) за рахунок повтору певних ритмів забезпечує організацію і єдність матеріалу. Подібна здатність до самоорганізації тексту за рахунок різноманітних ритмічних повторів характерна і для народнопісенної творчості. Проте, на відміну від народнопісенного вірша, чергування ритмів у книжному віршуванні пов’язане з його строфічною організацією. Задана послідовність у зміні ритміки повторюється регулярно від строфи до строфи, наприклад 10-6-3 склади у жанрі „пісні світської”. Строфічно-семантичним принципом зумовлена стабільна двохскладовість парних рядків у вірші-луні, наростання довжини рядка на один склад у вірші-стовпі та ін.

В межах Бароко низького стилю ХVIII століття нерівноскладовий вірш знаходить ширше застосування, ніж у творах високого стилю. Дана форма вірша розвивається в жанрі бурлеску і травестії. Діапазон коливання довжини рядка в даному жанрі не перевищує чотирьох складів. Проте, внаслідок втрати чіткої строфічної форми та послідовності в зміні ритміки вірш сприймається як ритмічно багатший у порівнянні зі світськими піснями.

Перехід діалогу зі статичного з розлогими репліками в динамічний активізує використання нерівноскладового вірша в шкільній драматургії. Передовсім, активізація пояснюється залученням різних інтонаційних типів вірша – говірного та наспівного, а також різних форм (способів сполучуваності) – в межах фрази, при зміні персонажа.

Найповніше поліритмія виявляється у вертепній драмі. Тут поєднуються різні інтонаційні типи вірша – наспівний та говірний; структурні типи – вірш+вірш, прозіметрум; форми – в межах фрази, при появі нового персонажа, в межах яви чи окремої частини вертепу.

Крім того, інтонаційні типи вірша по-різному виявляються в релігійній та світській частині вертепу. В релігійній частині говірний вірш діалогів поєднується з наспівним віршем кантів. У цій частині збережено стиль високого бароко і поліметрія виявлюється вужче, ніж у світській частині, де говірний вірш діалогів поєднується з говірним віршем малих фольклорних форм (приказки, прислів’я), та наспівним віршем народнопісенного типу.

У другому розділі – „Поліметричні конструкції в творчості Шевченка” – йдеться про власне поліметричний вірш, виникнення якого пов’язане з впровадженням силабо-тонічної системи віршування в українській літературі. Для повноти дослідження проаналізовано перехідні метричні форми, дотичні до поліметричного вірша.

Акцент зроблено на тенденціях розвитку поліметричного вірша, на тому, яким чином трансформується народнопісенний поліритмічний та книжний нерівноскладовий вірш у складі поліметричних конструкцій, як відбувається поєднання цих модифікацій між собою та з силабо-тонічним віршем.

Об’єктом аналізу стала поезія найбільшого майстра поліметрії ХІХ століття – Тараса Шевченка, в творчості якого поліметричні конструкції складають 68,5% (за даними метричного довідника Н.Костенко). Поліметрія – вагома ознака поетичного стилю Шевченка, яка співвідноситься з поліжанровістю творів, полісемантичністю образів, полістрофічністю та поліфонією вірша, а в окремих творах і з полілінгвізмом (російська мова в поемі “Великий льох”, вкраплення польської в “Гайдамаках”). Вірш поета – система, в якій різні рівні твору органічно сполучаються між собою. Поліфонізм вірша Шевченка доповнює багата система “скріпів” поліметричних уривків у складі аналізованих конструкцій: семантичні „скріпи”, граматичні форми слова, рима, різні типи лексичних повторів та перенесень.

Оскільки твори Шевченка поліжанрові, то поділ за родами має відносний характер і відбувається на основі домінуючого начала. Відповідно до цього виділяється лірична, ліро-епічна, епічна та епіко-драматична поліметрія, яким присвячено відповідно підрозділи 2.1. 2.2. 2.3. 2.4. В межах кожного підвиду твори групуються відповідно до елементів, які входять до складу поліметричної конструкції. Загальна класифікація має такий вигляд:

лірична поліметрія містить конструкції в межах силабіки („Розрита могила” 12-скл.+14-скл); конструкції з використанням силабіки книжного походження та силабо-тоніки („На вічну пам’ять Котляревському” Я4+12-скл.+14-скл); конструкції з використанням народнопісенних форм („Чого ти ходиш на могилу?” 4+4+5;Я4). Серед конструкцій, що об'єднують розміри силабіки та силабо-тоніки виділяємо два підвиди: з переважанням силабіки („Чи не покинуть нам, небого”14-скл.+Я4); з переважанням силабо-тоніки („Мені тринадцятий минало”Я4+14-скл);

ліро-епічна поліметрія представлена двома різновидами поліметричних конструкцій: з поєднанням силабо-тоніки і силабіки книжного походження („Кавказ” Я4+12-скл.+14-скл.); з використанням народнопісенних форм(„Причинна” Я4+12-скл.+14-скл. +8-скл.);

епічна поліметрія подібно до ліричної має три різновиди: силабіка книжного походження в поєднанні з силабо-тонікою з домінуванням силабіки („Москалева криниця”); силабіка книжного походження в поєднанні з силабо-тонікою з домінуванням силабо-тоніки ( „Неофіти”); з використанням народнопісенних форм („Царі”);

епіко-драматична поліметрія характеризується чотирма різновидами поліметричного вірша: прозіметрум(„Гайдамаки”); силабіка книжного походження з силабо-тонікою з домінуванням силабіки („Великий льох”); силабіка книжного походження в поєднанні з силабо-тонікою з домінуванням силабо-тоніки („Слепая”); конструкції з використанням народнопісенних форм („Відьма”). В межах названих груп зустрічаються окремі випадки тонічного віршування, зокрема райошник (“Наймичка”).

В результаті аналізу встановлено, що масив поліметричних конструкцій Шевченка охоплює твори ліричного та ліро-епічного жанрів (лірична та ліро-епічна поліметрія), а також твори з елементами драматургії (епіко-драматична поліметрія). Найуживаніші розміри у поета 14-складовий вірш народнопісенного походження, книжний 12-складовик і чотиристопний ямб. Названі розміри творчо опрацьовуються і видозмінюються відповідно до завдань автора. Наприклад, 14-складовий вірш використовується як для відтворення народнопісенної ритміки, так і для ведення оповіді. В останньому випадку розмір набуває декламаційної розбивки. У складі поліметричних конструкцій зустрічається форма тонічного віршування (райошник) і прозіметрум.

В ліричній поліметрії конструкції здебільшого складаються з двох елементів, у ліро-епічній – з двох-трьох, в епіко-драматичних кількість компонентів найвища (від чотирьох до дев’яти).

Частка творів з народнопісенною ритмікою в ліричній поліметрії нижча, ніж у ліро-епічній чи епіко-драматичній. У ліриці “співність” (термін С. Людкевича) відчувається в моделі 14-складового вірша, що відповідає народним зразкам. Сприяє співності звукопис, та багата рима, в тому числі і внутрішня.

В творах, що належать до ліричної поліметрії, немає великої різниці між тими, в яких переважає силабіка і тими, в яких переважає силабо-тоніка. В ліро-епічній поліметрії силабіка займає більшу частку, а в епіко-драматичній взагалі домінує.

У третьому розділі – „Форми поліметричного вірша у XХ столітті” – виділено чотири типи поліметричного вірша цього періоду: шевченківський тип народнопісенного походження (в А.Малишка); модерний тип з використанням елементів народної пісні (в І.Драча); модерний книжний тип (в М.Бажана); постмодерністський (в С.Жадана). Відповідно до типів поліметричного вірша розділ розбито на чотири підрозділи.

В підрозділі 3.1. вивчається поліметричний вірш Андрія Малишка. Аналіз відбувається з урахуванням жанрової приналежності творів.

В межах ліричного поліметричного вірша Андрія Малишка виділяємо наступні різновиди – поєднання народнопісенної силабіки та силабо-тоніки; прозіметрум; поєднання народнопісенної силабіки з дольником, тактовиком; поєднання силабо-тоніки з дольником, тактовиком; поєднання всіх названих віршових форм.

Серед ліро-епічного поліметричного вірша Андрія Малишка виокремлюємо три типи поліметричних конструкцій: “прозіметрум”, конструкції з іншорозмірними вставками; конструкції, що об’єднують значні уривки різних віршових розмірів.

Аналіз поліметричних конструкцій Андрія Малишка виявляє такі тенденції:

Серед ліричних поліметричних конструкцій домінують конструкції в межах силабо-тоніки, тоді як у Шевченка більшість віршів написано поєднанням силабо-тоніки та силабіки з домінуванням силабіки. Розширюється діапазон поліметричних конструкцій. Поряд зі спільними для поетів формами, що об’єднують силабо-тоніку з народнопісенною силабікою, у поезії Малишка розвиваються нові типи поліметричних конструкцій – силабо-тоніка в поєднанні з дольником і тактовиком; народнопісенна силабіка з дольником, тактовиком. Прозіметрум, що застосовувався Шевченком в епічних та епіко-драматичних жанрах, у творчості Малишка поширюється і на лірику („Україно Радянська”). Попри запровадження нових типів поліметричного вірша, інтенсивність зміни розміру в ліриці істотно нижча, ніж у Шевченка.

Ліро-епічний поліметричний вірш Малишка охоплює значну частину поем, а також балади. Балади мають двокомпонентну структуру. Поряд з поєднанням силабічних і силабо-тонічних розмірів, що властиві і баладі Шевченка „Причинна”, Малишко активно застосовує конструкції з дольниками. Шести-семиіктні дольники тут поєднуються з традиційною для народної балади силабікою (варіанти чотирнадцятискладового вірша).

Ширше поліметрія представлена в ліро-епічних поемах Малишка. Ліро-епічні поеми виявляють поліметрію різною мірою: „Твардовський”, у якому домінує ліричне начало, поєднує три розміри (Я4, Ам4, Ам5). Особливістю поеми „Дума про козака Данила” є малі фольклорні форми (приказки, прислів’я); частка народнопісенних розмірів мінімальна (0,2%). Думовий вірш у творі не застосовується. Отже, назва вказує на історичну тематику твору, епічну широту, а не на думову версифікаційну структуру. Домінуючий розмір – Я4, активно вживається прозіметрум. Частка прози найвища серед поем – 30,5% (для порівняння, в епіко-драматичній поемі „Тарас Шевченко” проза становить 0, 54%). Висока частка прози, використання малих фольклорних форм, домінуюча функція чотиристопного ямба зближує „Думу про козака Данила” з поемою Шевченка „Гайдамаки”. В симфонії „Сини” метрична домінанта – Я5; на другому місці проза (18,45%), на третьому – чотириіктний дольник (15,48%). Поема „Сини” виявляє новаторство у використанні поліметричних конструкцій не лише дольниковими формами чи домінуючою роллю п’ятистопного ямба, а й активним перенесенням законів музичної структури на літературні твори (симфонія).

Найповніше поліметричні композиції використовуються Малишком в епіко-драматичному вірші поеми „Тарас Шевченко”, яку автор називає драматичною піснею. В цьому творі більш, ніж в будь-якому іншому, виявилась „присутність” Шевченка. Це пояснюється не лише системою персонажів з Шевченкових поем, численними ремінісценціями, загальною емоційною тональністю, але й через потужню версифікаційну подібність поеми Малишка з поемами Шевченка (передусім, з „Гайдамаками”). Поряд з поліметрією виникає полілінгвізм (подібно до „Неофітів”, „Великого льоху” Шевченка).

Драматичний елемент виявляється у вказівках на мовця, в драматичній “розбивці”тексту, в авторських ремарках з поодинокими римами. Пісенний – у використанні структур народнопісенного типу, близьких до вжитих Шевченком. Подібність простежується і метричній палітрі – 12-складник, 14-складник, Шевченкова модель думового вірша (системне римування; римовані рядки, як правило, однакової довжини; незначний діапазон довжини рядків), чотиристопний ямб, проза. Характерна схожість проглядається і в системі скріпів: анафора, синонімія, римування, смислові скріпи (через спільність персонажа).

Водночас, у Малишка активно опановуються дольникові форми в складі поліметричних конструкцій, спостерігається домінування форми п’ятистопного ямба над чотиристопним. Окрім того, Малишко уникає енжамбеманів при побудові поліметричних конструкцій, в той час як Шевченко досить активно використовує невідповідності синтаксичного і ритмічного членування.

„Поліметричні конструкції в творчості І.Драча” (підрозділ 3.3.). В поліметричному вірші поета народнопісенні форми теж мають місце. Але, на відміну від Шевченка і Малишка, для яких співність була наскрізною, у Драча вона має вибірковий характер і розповсюджується, переважно, на ліричний поліметричний вірш. Помітне звуження народнопісенних моделей у складі поліметричних конструкцій Драча дає підстави говорити про модерний поліметричний вірш з елементами народної пісні. Найчастіше поетом використовуються варіанти 14-складового вірша, меншою мірою 12-складник та 14-складовий вірш (4+4+6). Наприклад, в баладах домінують Дк4-6 і Тк4, що поєднуються з силабо-тонічними розмірами. Найактивніше народнопісенні форми залучаються Драчем до епіко-драматичної поліметричної конструкції „Чорнобильської Мадонни”.

Епіграфи до пролога та епілога поеми – думовий вірш, у главі „Вічна материнська елегія” використано модель 7-складовика, в „Материнській пісні” – 12-складового вірша, а в „Оді молодості” – варіанти 14-складника.

Фольклорна стилістика творів (пестливі слова, внутрішнє римування) часто втілюються поетом в некласичні розміри (тактовик, дольник). Відбувається відчутне нарощення питомої ваги некласичних розмірів у складі поліметричних конструкцій порівняно з творчістю А. Малишка. На передній план виходить тактовик, новим елементом поліметричної конструкції вірша стає верлібр („Соната Прокоф’єва”). В активній тонізації поліметричних конструкцій безперечно виявляється вплив поетики ХХ століття, своєрідна модернізація вірша, виникає перетікання народнопісенних і класичних віршоформ у некласичні. Отже, можна говорити про оновлення поліметричних конструкцій, до складу яких входять некласичні розміри, в поетичний лексикон активно вводиться наукова термінологія (оновлення форми супроводжується оновленням змісту).

Поряд з поліметричним віршем, у якому широко використано народнопісенні моделі (традиційні чи оновлені), в українській поезії розвивається інший тип поліметричного вірша. Для нього характерне занурення в світовий літературний контекст, книжність. Розгляду модерного книжного типу поліметричного вірша присвячено підрозділ 3.2. – „Поліметричні конструкції Бажана („Уманські спогади”)”.

Серед епічної поліметрії “Уманських спогадів” Миколи Бажана виділяємо три типи поліметричних конструкцій: мікрополіметричні, з плавним перетіканням одного метру в інший, з частою зміною ритмічного малюнка (“Боги Еллади”, “Дощовий прелюд”); макрополіметричні, з відносно великими фрагментами, написаними різними розмірами, та меншою частотою метричних змін (Іскра”, “Сіль”); надмакрополіметричні – конструкції, що об’єднують великі фрагменти двох-трьох різних метрів та не вирізняються багатством ритмічного малюнка (“27 січня”). Однак, співвіднести з певним типом поліметричних конструкцій домінування “довгих” чи “коротких” розмірів не можна. У поемі “Боги Еллади” переважають класичні трискладові розміри – амфібрахій, дактиль, анапест; в “Дощовому прелюді” – двоскладові (ямб; хорей). Така ж картина у другій групі, у поемі “Сіль” домінують двоскладовики, а в “Іскрі” – трискладники. У поемі “27 січня” активніше використовуються “довгі” розміри.

Поліметричний вірш Миколи Бажана поєднує в собі два різновиди: прозіметрум і віршові поліметричні конструкції. Прозіметрум об’єднує прозу з силабо-тонічними розмірами, дольником, гекзаметром („Боги Еллади”); з силабо-тонічними розмірами та дольником („Іскра”, „Сіль”). Віршовий тип представлений конструкцією з силабо-тонічних розмірів і дольників.

Щодо фоніки, впадає в око густий звукопис, побудований на різноманітних типах повтору, що актуалізується при імітації звучання музичних інструментів у “Богах Еллади”, “Дощовому прелюді”, “Солі”. Поліфонія поета особливо насичена внаслідок використання багатих рим (від трьох до семи звуків), та широкого оперування складеною римою. В римовані пари пов’язуються слова різних лексичних груп – нейтральна, розмовна, церковнослов’янська, термінологія. Римовані рядки укладаються в нерівні строфи з вільним римуванням.

Твори даного циклу вирізняються полісемантичністю, наскрізною темою конфлікту “краси і сили”, власною системою символів. Поєднання поліфонії, полісемантичності та поліметрії уподібнює епічні поеми Бажана до творів Шевченка. Хоча, на відміну від нього, Бажан рідко користувався розмірами силабічної системи віршування.

Бажан представляє гілку модерного книжного вірша з масивними рядками, наслідуванням гекзаметрів та інших рідковживаних форм. Домінуючими у творчості поета виступають дольник, нерегулярний тактовик. Серед силабо-тонічних домінує п’ятистопний ямб.

Значна частка некласичних віршових розмірів у складі поліметричних конструкцій виявляє загальну тенденцію поліметричної поезії ХХ століття до тонізації. Змінюються і форми некласичних розмірів. Якщо в А. Малишка дольник – Дк4, то у М. Бажана – Дк6ц. Тактовик М. Бажана – Тк6ц, у Драча – Тк4. На етапі новітньої поліметричної поезії початку ХХ століття тенденція до тонізації зазнає істотних змін. Простежити характер цих змін повніше дає змогу взірець посмодерністського типу поліметричного вірша, розглянутий у підрозділі 3.4. – „Модифікація нерівноскладового вірша вертепної драми у „Вертепі” Сергія Жадана”.

Треба зауважити, що „Вертеп” вбирає в себе (хоч і в пародійованому постмодерному ключі) попередні літературні надбання. Це твір, що в силу особливостей жанру пародії розрахований на читача-інтелектуала, який обізнаний з пародійованим текстом. Водночас, в тексті різко виявлене бажання епатувати читача. Звідси такі стильові особливості твору, як занижена лексика (сленг); нецензурні слова, а також специфіка композиції твору – нечіткі межі частин вертепу; порушення послідовності розвитку подій.

Щодо метрики, то „Вертеп” Сергія Жадана – поліметрична конструкція з елементами діалогу. Зміна розміру рідко мотивується зміною персонажа; частіше вона простежується в межах репліки одного мовця. Можливо, вона мотивується музичним ритмом, адже автор визначає твір як „мюзикл”. За типом поліметрії композиція “Вертепу” належить до мікрополіметричних, оскільки зміна розміру відбувається доволі часто.

„Вертеп” Жадана – прозіметрум, але проза входить не в основний текст, а подається в епіграфі, анотації, передмові та післямові. В основному тексті спостерігаємо поєднання різних некласичних розмірів – дольника, тактовика і акцентного вірша (в межах сцени і окремої строфи). Класичні силабо-тонічні розміри становлять поодинокі вкраплення. Серед тонічних розмірів незначну кількісну перевагу має тактовик (Тк-93 рядки; Акц-90; Дк-90 рядків); класичних рядків у 6,3 рази менше, ніж некласичних (Кл-43 рядки). Рядки, написані некласичними розмірами, довгі, цезуровані, без розбивки на „східці”. Поміж класичних розмірів домінує хорей; дещо менше рядків амфібрахія та дактиля; незначна частка рядків ямба. До пісенних структур належать логаеди в четвертій сцені. Поліметрія доповнюється полістрофічністю (нерівні строфи) та полілінгвізмом (анотації до окремих сцен). Поєднання римованого і неримованого вірша в межах більшості сцен увиразнює полістрофічність і поліметричність вірша. Римування має свою специфіку, зокрема римуються слова, що належать до різних мов і частин мови (business-висне); римуються слова, належні до різних лексичних груп. Рима багата, активно використовується перестановка звуків (анаграма: кліті-лікті; метаграма: морів-корів) і рима, де одне слово поглинається іншим; римовані слова відрізняються одним-двома звуками.

Драматичний елемент виявляється досить вузько, тільки в чотирьох сценах (другій, четвертій, шостій і восьмій). Розбивка застосовується як для відокремлення реплік, так і в межах однієї репліки. Здебільшого, нова репліка становить новий рядок (кількість “розбивок” невисока).

Якщо порівняти “Вертеп” Жадана з народним вертепом і шкільною драматургією, то за частотою зміни розміру він ближчий до народного вертепу з вищою інтенсивністю метричних змін.

Багате римування та незначне коливання довжини рядка пісенних структур також підтверджує цю подібність. Уподібнються вертепи внаслідок відсутності „розбивки”: для світської частини народного вертепу розбивка невластива, а “Вертеп” Жадана наближається до суцільно світського.

Струтурні типи ті ж, що й у вертепній та шкільній драмі (вірш+вірш; вірш+проза). Але якщо там прозіметрум використовувався в сценах світської частини, то у Сергія Жадана проза слугує обрамленням сцен основної дії. Анотація та епіграф до тексту споріднює “Вертеп” Сергія Жадана зі шкільною драматургією зокрема та бароковою традицією загалом. Форми поліметричних конструкцій (в межах фрази; в межах сцени; у вертепі загалом) тотожні з народним вертепом і шкільною драмою. Інтонаційні типи (говірний, наспівний) розподіляються по-різному. У народному вертепі говірний тип представлений віршем діалогів і малих фольклорних форм (приказки, прислів’я); у шкільній драмі – віршем діалогів; у Сергія Жадана – діалогами та монологічними структурами. У “Вертепі” Жадана говірний інтонаційний тип домінує. Наспівний тип у народному вертепі представлений піснями за моделлю народних і кантами; у шкільній драмі – кантами; у “Вертепі” Жадана – пісенними логаедами.

Якщо частота зміни розміру зближує твір Жадана з народним вертепом, то різноманітність поєднань інтонаційних типів (говірний вірш діалогів+пісні; говірний вірш монологів+пісні) ставить його ближче до шкільної драми, ніж до народного вертепу.

Масивні рядки споріднюють „Вертеп” Сергія Жадана з епічним циклом Миколи Бажана „Уманські спогади”. Щоправда, Бажан надає перевагу класичним розмірам. Висока частка рядків тактовика, яку ми спостерігаємо у „Вертепі” Жадана, нагадує вірші Драча. Проте, на відміну від І. Драча, в С. Жадана немає фольклорних жартівливо-пестливих форм.

Попри значні перегуки з попередніми творами драматичного змісту, в творчості Жадана простежується переосмислення їх змістових і формальних ознак, модифікація поліметричної конструкції вертепної драми.

У Висновках викладено осноні результати дисертаційної роботи.

Наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що зумовлюється недостатнім висвітленням джерел та шляхів розвитку українського поліметричного вірша. Запропоновано класифікувати поліметричні конструкції за такими ознаками:

типом елементів, що входять до складу поліметричної конструкції („прозіметрум”; „силабіка народнопісенних форм”; „силабіка книжного походження” або/і їх поєднання; силабіка названих типів у поєднанні з силабо-тонікою або/і з тонічними формами – дольником, тактовиком або/і з верлібром );

інтенсивністю зміни розміру від меншої до більшої (макрополіметрія, мікрополіметрія, надмікрополіметрія); перехідні метричні форми і конструкції зі вставками розглядаються як дотичні до поліметричного вірша;

родово-жанрової належності (родова – лірична, ліро-епічна, епічна, епіко-драматична поліметрія в ХІХ-ХХ століттях; жанрова – за жанровими різновидами поезії XVII-XVIII століття і циклами народнопісенної творчості).

В роботі з’ясовано природу поліметричного вірша, основні тенденції його розвитку, вибудувано загальну типологію поліметричних конструкцій.

Встановлено, що український поліметричний вірш неоднорідний за природою. Передумовою його появи став народнопісенний поліритмічний вірш та нерівноскладовий нерегулярний вірш книжного походження.

Визначено метричні домінанти в поліметричних конструкціях кожного аналізованого періоду. На їх підставі зроблено висновок про поступовий рух поліметричного вірша від абсолютної силабіки (народнопісенна творчість – книжна поезія XVII-XVIII століть) через часткову силабо-тонізацію поліметричних конструкцій (Шевченко) та часткову тонізацію поліметричного вірша (Малишко, Драч) до майже повного витіснення силабо-тоніки і силабіки зі складу поліметричних конструкцій (Жадан). Це дає підстави говорити про загальну тендецію до тонізації поліметричних конструкцій в новітній українській поезії, про домінуючу роль некласичних розмірів у їх структурі.

Окрім загальної тенденції вказано ряд інших, що характеризують кожен період зосібна. Для народнопісенного поліритмічного вірша нехарактерна відповідність між строфічною та ритмічною організацією пісні. Про чітку залежність ритмічної організації сюжетно-тематичному рівневі пісень можна говорити лише щодо історичних пісень і дум, де домінуючими є масивні, „епічні” рядки, та щодо колискових, де короткі рядки і незначний рівень поліритмізації створюють монотонний заколисуючий ритм. Стосовно окремих циклів (календарно-обрядові пісні, родинно-обрядові пісні) доречно говорити про те, що їх сюжетно-тематичний рівень позначається на загальній ритмічній конструкції (два роди/хори, представлені в цих піснях, спричинюють ритмічну двочленність структури), але далеко не завжди впливає на вибір довгих чи коротких рядків. Така умовність пояснюється тим, що зв’язок між тим чи іншим метром і смислом твору має не органічний, а історичний характер (певну традицію використання).

Книжний нерівноскладовий нерегулярний вірш, на відміну від народнопісенного вірша, виявляє відповідність між строфічною та ритмічною організацією вірша.Особливо виразно дана відповідність простежується у XVII столітті, в період високого бароко, має місце і в релігійній частині народного вертепу, зокрема в кантах. У XVIIІ столітті відповідність між строфічною та ритмічною організацією книжного нерівноскладового нерегулярного вірша майже повністю зникає. Це пояснюється униканням сталих ритмічних форм у віршах, що належали до низького бароко (світські пісні, бурлеск і травестія).

Поліметричний вірш Шевченка постав як синтез народнопісенного поліритмічного вірша та книжного нерівноскладового нерегулярного вірша на основі творчого оновлення існуючих віршоформ. Попри те, що Шевченко спирався на книжну традицію, основний масив у складі поліметричних конструкцій поета становлять народнопісенні моделі, а однією з ключових ознак стилю є співність його творів (поряд з поліфонізмом, поліжанровістю, полісемантичністю, а в окремих творах і полілінгвізмом). Крім силабічних віршоформ минулих епох, Шевченко вводить до складу поліметричних конструкцій силабо-тонічні розміри (найактивніший з яких чотиристопний ямб). Зауважимо, що частка силабо-тоніки в поліметричних конструкціях Шевченка зростає в останній період творчості. Проте, загалом у творах поліметричної структури домінує силабіка, що дає підставу говорити лише про часткову силабо-тонізацію поліметричного вірша Шевченка. До складу окремих поліметричних конструкцій включено таку форму тонічного віршування, як райошник („Наймичка”, „Невольник”), окремі рядки зазнають тонізації. Але це явище не має масового характеру в поліметричному вірші Шевченка і може трактуватися як виняток.

У поезії ХХ століття простежується два типи поліметричного вірша. Один являє собою розвиток поліметричного вірша Шевченка і продовжує традиції народнопісенного поліритмічного вірша, певною мірою видозмінюючи їх. Інший тип поліметричного вірша являє собою модерний книжний вірш. Найяскравіші представники пісенного типу – А. Малишко, І. Драч; книжного типу – Бажан. Синтез традиції і новаторства у представників пісенного типу поліметричного вірша відбувається по-різному. У Малишка народнопісенні моделі співіснують з некласичними розмірами за принципом антитези, ніколи не зливаються з ними остаточно. Зв’язок тут постає виключно на рівні формальних засобів сполучуваності (рима, смисловий „скріп”). У Драча цей процес охоплює не тільки засоби сполучуваності, але й іде шляхом втілення фольклорної лексики в некласичні віршоформи. Тобто, попри оновлення поліметричного вірша за рахунок часткової тонізації, структура Малишкового вірша ближча до традиційної, ніж структура Драчевого. У модерному “книжному” поліметричному вірші Бажана переважають двоскладові силабо-тонічні розміри, трискладники зі змінною анакрузою, що переходять у дольник; спостерігаються масивні рядки, наслідування гекзаметрів. Серед силабо-тонічних двоскладників домінує п’ятистопний ямб, серед трискладників – чотиристопний амфібрахій. Домінуючими некласичними розмірами, що входять до поліметричних конструкцій, є дольник, нерегулярний тактовик.

Модернізація поліметричного вірша у ХХ столітті (як пісенного, так книжного типу) активно продовжилась в період постмодернізму. Яскравий приклад сучасного поліметричного вірша знаходимо в С. Жадана. Вкрапленнями в цьому типі поліметричної конструкції виступають класичні розміри, фон становлять тактовик, акцентний вірш і дольник. Масивні рядки споріднюють поліметричний вірш С. Жадана з віршем М.Бажана. Щоправда, Бажан надає перевагу класичним розмірам. Висока частка рядків тактовика, яку ми спостерігаємо у „Вертепі” Жадана, нагадує вірші Драча. Проте, на відміну від І. Драча, в С. Жадана немає фольклорних жартівливо-пестливих форм.

З’ясовано характер залежності ступеня поліметричності твору від його родово-жанрової приналежності. Лірика з її монологічною структурою найменше тяжіє до поліметричних конструкцій. Епос послуговується поліметрією значно ширше, проте, меншою мірою ніж твори, де домінує драматичне начало. Ці тенденції є спільними для всіх аналізованих текстів.

СПИСОК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

Я4 – чотиристопний ямб; Я5 - п’ятистопний ямб;