НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

ГРИЦЯК Наталя Вітіславна

УДК 35.01: 305

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ

ФОРМУВАННЯ Й РЕАЛІЗАЦІЇ

ДЕРЖАВНОЇ ҐЕНДЕРНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

25.00.01 – теорія та історія державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора наук з державного управління

КИЇВ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії державного управління при Президентові України.

Науковий консультант – | доктор наук з державного управління, професор

БАКУМЕНКО Валерій Данилович,

Інститут проблем державного управління

та місцевого самоврядування Національної академії державного управління

при Президентові України, директор.

Офіційні опоненти: | доктор наук з державного управління, професор

РАДИШ Ярослав Федорович,

Національна академія державного управління

при Президентові України, професор кафедри управління охороною здоров’я;

доктор економічних наук, професор,

член-кореспондент НАН України

ЛІБАНОВА Елла Марленівна,

Інститут економіки і демографії НАН України,

заступник директора;

доктор наук з державного управління, доцент

ТОКОВЕНКО Валерія Володимирівна,

Київський міжнародний університет,

завідувач кафедри соціології.

Провідна установа – | Національний інститут стратегічних досліджень,

відділ етнополітики, м. Київ.

Захист відбудеться 5 травня 2005 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.810.01 у Національній академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20, к. 201.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії держав-ного управління при Президентові України (03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20).

Автореферат розісланий 4 квітня 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради В.К.Майборода

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Вступивши у ХХI ст., міжнародне співтовариство своїм головним завданням визначило створення кращого світу для всіх людей, в якому не буде місця будь-якій нерівності: класовій, ґендерній, расовій, етнічній. Зобов’язання щодо цього взяла на себе й Україна, підписавши у 2000 р. разом із 189 країнами-членами ООН Декларацію Тисячоліття, в якій сформо-вано найважливіші цілі світового розвитку, серед яких одна з основних – досягнення рівності жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності.

Актуальність дослідження зумовлена процесами демократизації україн-ського суспільства й пошуками шляхів підвищення ефективності державної політики щодо забезпечення прав та свобод громадян – жінок і чоловіків, необхідною умовою здійснення якої має бути системна розробка науково обґрунтованої моделі державної ґендерної політики, що відповідає сучасним соціально-економічним та політичним реаліям українського суспільства.

Процес національного державотворення відбувається в умовах значних світових ґендерних перетворень. 80-90-ті роки минулого століття характе-ри-зуються трансформацією шляхів розв’язання проблем рівних прав та можливостей статей. На зміну “концепції поліпшення становища жінок” у світовій і національній свідомості приходить “концепція ґендерної рівності, прогресу і справедливості”.

Упровадження ґендерного підходу в державне управління в Україні є засо-бом досягнення соціальної справедливості й необхідне для забезпечення рівно-правного та стійкого людського розвитку шляхом застосування найбільш резуль-тативних та ефективних методів державного втручання. Такий підхід передбачає обов’язковість визначення чітких державних ґендерних стратегій і вироблення відповідної державної ґендерної політики. Особливого значення та актуальності набуває формування і реалізація державної ґендерної політики в умовах європейського вибору України в контексті її світової та європейської інтеґрації.

В Українській державі останніми роками досягнуто значного прогресу у вивченні й осмисленні жіночої і ґендерної проблематики та вирішенні ґендерних проблем. Накопичений досвід потребує наукового аналізу та пошуків шляхів перетворення усталеного механізму забезпечення рівних прав і рівних можливостей жінок на сучасний механізм забезпечення рівних прав і можливостей обох статей, тобто ґендерної рівності. Цей механізм має ґрунтуватися на філософії розвитку обох статей, їх рівновазі, збалансованості та взаємодоповнюваності. Втілення конституційних норм про людські права і людський розвиток мають набути реального змісту, об’єктивації й актуалізації.

Однією з основних причин наявності ґендерної нерівності в Україні є стійкі ґендерні стереотипи, відповідно до яких суспільні ролі жінок і чоловіків залежать від так званого “природного” розподілу, тобто чоловіки – панують і керують, а жінки – підкоряються. Біологічна парадигма “природного” розу-міння суті й ролі статевих відмінностей дістала розвитку у роботах видатних філософів, мислителів, науковців Платона, Арістотеля, Ж.Бодена, Р.Філмера, Т.Гобса, Дж.Лока, Ж.-Ж.Русо, Ф.Гегеля, З.Фройда. Формування альтерна-тивної парадигми рівних прав жінок у суспільно-політичній думці демонстру-ють фе-мі-ністичні та ґендерні дослідження зарубіжних авторів О.О.Баллаєвої, Дж.Батлер, Ш.Берна, М.Богачевської-Хомяк, В.Брайсона, С.д’Бовуар, О.О.Во-роніної, А.Ґрафф, А.Дворкін, А.Девіс, О.О.Здравомислової, Д.Кандіотті, І.С.Кона, Е.Кеслер-Херіс, Ю.Кристєвої, Р.Колінза, Дж.Б.Елштайн, Т.д’Лауретіс, Дж.Лорбера, М.М.Ма-лишевої, М.Меснера, К.Мілет, Дж.С.Міля, Дж.Мітчелл, Н.Л.Пуш-ка-рьової, Р.Печескі, П.Ренкін, Г.Рубін, Ж.Рюса, І.Смейкалової-Стрикланд, Дж.Г.Себайна, Дж.Л.Томпсона, Н.Чодороу, Дж.Хубер, С.Фарелла та ін.

В Україні однією з передумов становлення ґендерної політики став український фемінізм та жіночий рух кінця ХІХ – початку ХХ ст. Роль жінки в українській історії та сучасності стала предметом ґендерних досліджень у літературознавстві, філософії, культурології, історії в роботах українських вчених В.П.Агеєвої, І.М.Грабовської, О.С.Забужко, В.С.Крисаченка, С.Д.Пав-личко, Л.О.Смоляр, М.В.Томенка, Н.Д.Чухим та ін. Традиції боротьби українських жінок за свої права набули розвитку в діяльності сучасних жіночих громадських об’єднань.

Проблеми формування і реалізації ґендерної політики в Україні досліджують українські науковці, посадовці та громадські діячі Н.Б.Болотіна, М.В.Буроменський, Т.Е.Василевська, К.М.Верес, І.Є.Голубєва, В.І.Довженко, М.М.Драч, І.А.Жеребкіна, Л.С.Кобелянська, О.С.Кобець, Л.І.Кормич, А.І.Ко-ма-рова, І.І.Котюк, В.В.Костицький, О.І.Кулачек, Н.В.Лавриненко, І.П.Лаврінчук, К.Б.Левченко, Е.М.Лібанова, А.С.Олійник, М.А.Орлик, А.В.Пашко, М.І.Пірен, М.М.Скорик, С.Р.Станік, Т.М.Мельник, З.В.Мільченко, З.В.Ромовська, Г.Й.Удо-венко, В.Н.Хамітов, С.Ф.Хрисанова, О.О.Яременко та ін. Окремим аспектам державного управління у сфері ґендерної політики присвячені дисертаційні дослідження К.Б.Левченко та О.І.Кулачек.

Дисертаційне дослідження спирається на теоретичні здобутки щодо проблем підвищення ефективності та якості державного управління суспільно-політичними та соціально-економічними процесами провідних українських вче-них В.Б.Авер’янова, В.Д.Бакуменка, В.Г.Бодрова, В.І.Борденюка, В.М.Князєва, В.С.Крисаченка, Е.М.Лібанової, В.І.Лугового, С.В.Майбороди, Т.В.Мотренка, П.І.Надолішнього, І.Ф.Надольного, Н.Р.Нижник, О.Ю.Оболенського, М.І.Пірен, Я.Ф.Радиша, В.А.Ребкала, І.В.Розпутенка, С.М.Серьогіна, В.А.Скуратівського, О.І.Сушинського, В.В.Токовенко, В.П.Троня, В.В.Цвєткова, В.М.Шаповала, Ю.П.Шарова; зарубіжних науковців Г.В.Атаманчука, В.Н.Волкової, В.О.Во-рон-кова, О.О.Воронкова, Д.М.Гвішиані, Б.Гурне, О.О.Денисова, У.Ешбі, К.Кернса, В.І.Кноррінга, Л.Пала, Г.Райта, Р.О.Фатхутдінова та ін.

Проблеми статусу жінок в Україні та забезпечення ґендерної рівності стали предметом обговорення на численних міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях.

Отже, з огляду на демократичний характер розвитку суспільних процесів та напрацювань у визначеній предметній галузі науки актуальним є дослідження державної ґендерної політики в Україні з позицій урахування ідей ґендерної рівності в контексті формування демократичних засад державного управління.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. В дисертації викладені результати наукових досліджень автора, здобуті при виконанні науково-дослідної роботи в Національній академії державного управління при Президентові України в межах комплексного наукового проекту за темою: “Методологія дослідження, аналізу та оцінки соціально-політичних проблем і процесів реформування сучасного українського суспільства” (ДР – 0104U000469).

Об’єкт дослідження – державна ґендерна політика в Україні.

Предмет дослідження – теоретико-методологічні засади формування і реалізації державної ґендерної політики в Україні.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що формування й впро-вадження науково обґрунтованих принципів, методів, механізмів державно-управлінської діяльності на основі ґендерного підходу сприяє підвищенню ефективності державної ґендерної політики в Україні.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науково-теоретичне обґрунтування, розроблення нових та вдосконалення існуючих наукових підходів і методів управління у сфері державної ґендерної політики.

Для досягнення поставленої мети вирішувалися такі завдання:

–

–

–

–

–

–

–

Методи дослідження. У дисертаційній роботі використані методи емпіричного дослідження: спостереження, порівняння, вимірювання – при вивченні передумов формування державної ґенденої політики в Україні. На теоретичному рівні дослідження застосовані наступні методи наукового пошуку: системний підхід та системний аналіз – для вивчення концептуальних підходів до формування ідей ґендерної рівності; порівняльно-історичний метод, логічний та теоретичний аналіз – у дослідженні витоків та передумов становлення ґендерної політики в Україні; ґендерний аналіз соціально-еконо-мічного становища, функціонально-структурний аналіз – в процесі дослідження проявів дискримінації за ознакою статі; контент-аналіз – під час аналізу нормативно-правової бази щодо державного забезпечення рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків; метод систематизації, діалектичний аналіз – для вивчення ключових теорій, концепцій, ідей; синтез, аналогія – для вивчення ефективності державного механізму забезпечення ґендерної рівності; індукція, дедукція – при розробці теоретичної моделі державної ґендерної політики; порівняння, абстракції та моделювання – для формування нової моделі реалі-зації ґендерної політики - ґендерної системи управління.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є комплексним дослідженням у науковій галузі державного управління, в якому розроблено цілісну модель формування й реалізації державної ґендерної політики в Україні. Загальним результатом дослідження є теоретико-мето-дологічне обґрунтування цієї політики шляхом виявлення закономірностей, прин-ципів, розробки наукових підходів, методів, а також інституційних механізмів її формування і реалізації.

У дисертації вперше:

–

–

–

–

Удосконалено:

–

–

–

Дістали подальшого розвитку:

–

–

–

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що результати дисертаційного дослідження втілено в управлінські рішення, нормативні акти, зокрема:

–

–

–

–

–

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконане здобувачем самостійно, у ньому не використовувались ідеї або розробки, що належать співавторам, разом з якими були підготовлені окремі наукові публікації. Дисертація містить ідеї, положення, висновки та результати автора, яка є безпосереднім їх розробником та учасником упровадження наукових результатів та практичних рекомендацій дослідження.

Апробація результатів дослідження. Матеріали за результатами наукового дослідження оприлюднені автором на міжнародних, всеукраїнських та регіональних науково-практичних конференціях, семінарах, “круглих столах”, зокрема на таких конференціях за міжнародною участю: “Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні” (Київ, 2001 р.), “Рівні можливості для позитивних змін у суспільстві” (Київ, 2001 р.), “Форму-вання демократичного та ефективного державного управління в Україні” (Київ, 2002 р.), “Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз” (Київ, 2002 р.), “Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (Київ, 2003 р.), “Права людини в Україні: стан справ, проблеми, перспективи” (Київ, 2003 р.), “Соціально-економічна ефек-тивність державного управління: теорія, методологія та практика” (Львів, 2003 р.), “Парламентсько-президентська форма правління: Україна та ні-мецький досвід” (Київ, 2003 р.), “Актуальні теоретико-методологічні та органі-заційно-практичні проблеми державного управління” (Київ, 2004 р.), “Стратегія управління закладами освіти в умовах формування інформаційного сус-пільства” (Ми-колаїв, 2004 р.), “Ефективність державного управління в контексті європейської інтеграції” (Львів, 2004 р.).

Матеріали дослідження апробовані автором також на “круглому столі” за участю експертів Ради Європи, народних депутатів України, представників уряду, експертів громадських організацій і посольств “Законодавство рівних можливостей” (Київ, 9 квітня 2003 р.); семінарі “Стратегія утвердження рівності між жінками і чоловіками в Україні” в межах реалізації проектів “Ґендерна експертиза українського законодавства: громадські ініціативи” та “Ґендерну освіту – регіонам України” (Київ, 10-11 квітня 2003 р.); семінарі в Київській міській державній адміністрації “Практичне впровадження ґендерного підходу в діяльність органів державної влади м. Києва” (Київ, 21 жовтня 2003 р.); міжнародному практичному семінарі за участю експертів Ради Європи, народних депутатів України, представників уряду, експертів гро-мадських організацій і посольств “Впровадження ґендерних підходів у дер-жав-ну політику” для заступників міністрів та голів центральних органів державної влади (Київ, 27 жовтня 2003 р.); міжнародному науково-практичному семінарі-тренінгу “Впровадження ґендерних підходів у діяльність органів державної виконавчої влади й органів місцевого самоврядування” (Київ, 17-19 листопада 2003 р.); міжнародному практичному семінарі “Впровадження ґендерних підходів у державну політику. Регіональний рівень” для заступників голів обласних державних адміністрацій (Київ, 2 грудня 2003 р.).

Публікації. Результати наукових досліджень автора висвітлено в 50 публікаціях загальним обсягом понад 41 обліково-видавничий аркуш, зокрема у п’яти монографіях, чотири з яких – колективні; в 28 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях. Серед публікацій, що додатково відображають результати дослідження, 7 надруковано в інших наукових та навчально-методичних ви-дан-нях, 10 – у тезах доповідей і матеріалах конференцій.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації становить 440 сторінок, обсяг основного тексту – 375 сторінок, список вико-ристаних джерел складається із 390 найменувань. Дисертація містить 4 ри-сунки, 2 з яких займають окремі сторінки, 3 додатки подано на 26 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, вказано на зв’язок роботи з науковими напрямами досліджень Національної академії державного управління при Президентові України; подано стислу характеристику сутності та стану розробки наукової проблеми, що вирішується, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет і гіпотезу дослідження, охарактеризовано використані методи дослідження; ступінь наукової новизни одержаних результатів, їх теоретичне й практичне значення та особистий внесок здобувача; наведено дані щодо апробації результатів дослідження та кількість публікацій за темою.

У першому розділі – “Аналіз становлення ідей ґендерної рівності та проблеми державного забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків у зарубіжній та вітчизняній науковій думці” – висвітлено наукові засади формування ґендерної політики, особливості розвитку ґендерних досліджень у Східній Європі та Україні, вихідні теоретико-методологічні основи дослідження ґендерних аспектів державної політики та державного управління, а також обґрунтовано вибір напряму дисертаційного дослідження.

У розділі наголошується на тому, що масштабні соціокультурні та політичні зміни українського суспільства за останнє десятиріччя включають зміни статусу різних соціальних груп та категорій громадян. У сфері відносин між статями ці процеси призводять до змін становища жінок і чоловіків в економіці та політиці, в системі соціальних гарантій, зміни сімейних ролей. Ці зміни часто пов’язані з такими негативними явищами, як фемінізація безробіття та бідності, дискримінація за віком і статтю при найманні на роботу, комерціалізація сексуальності, поширення насильства, торгівля жінками тощо. Проблематизація міжстатевих відносин у соціальному середовищі, що дістало назву “ґендер”, зумовила наукові дослідження цієї тематики та виникнення ґендерної теорії. Вивчаючи різні ідеї соціально-гуманітарних наук, ґендерна теорія перетворює їх у принципово новий підхід до аналізу культури й суспільства. Це дає підстави стверджувати про міждисциплінарність ґендерного підходу, зорієнтованого на врахування ідей ґендерної рівності шляхом зміни андроцентричності наукових концепцій від зосередження на досвіді чоловіків й іґнорування життєвого досвіду, цінностей та особливостей жінок до визнання жінок повноправними суб’єктами суспільного розвитку. Ґендерний підхід саме в такому розумінні є, на нашу думку, основним інструментом ґендерної теорії.

Дослідженням установлено, що ґендерна теорія на пострадянському просторі набула розвитку в роботах російських дослідників О.О.Баллаєвої, О.О.Вороніної, В.О.Геодакяна, О.О.Здравомислової, І.С.Кона, Т.О.Климен-ко-вої, Л.Г.Лунякової, М.М.Малишевої, С.В.Поленіної, Н.Л.Пушкарьової, Н.М.Ри-машевської, О.О.Тьомкіної, Н.О.Шведової, В.І.Успенської та ін.; українських науковців В.П.Агеєвої, Т.І.Гундорової, І.А.Бондаревської, І.А.Жеребкіної, Н.Зборовської, О.Р.Кісь, Л.С.Кобелянської, О.І.Кулачек, Н.В.Лавриненко, І.В.Лебединської, К.Б.Левченко, Т.М.Мельник, С.В.Мочнєвої, С.Д.Павличко, Н.Д.Чухим, Л.А.Усанової та ін. У працях цих авторів наявний порівняльний аналіз досліджень зарубіжних авторів та сучасний погляд на проблеми теорії ґендеру. В розділі автором узагальнено пошуки визначення ґендерного фактора як наукової категорії та соціально-політичного феномена.

Незважаючи на розмаїття підходів та уявлень про ґендер, використання ґендерного підходу в соціальному й гуманітарному пізнанні відкриває широкі можливості для переосмислення культури. Теорія соціального конструювання ґендера і його розуміння як стратифікаційної категорії, взаємозалежної з категоріями раси, класу й віку, використовується переважно в соціальних науках – соціології, психології, економіці, демографії, тобто ґендер виявляється одним з базових принципів соціальної стратифікації, а ґендер як культурна метафора, теорія деконструкції ґендера – в основному в гуманітарних науках – філософії, історії, літературознавстві, культурології. І в першому, і в другому розумінні ґендер як наукова категорія та соціально-політичний феномен починає використовуватися в державному управлінні. Поняття “ґендер” означає складний соціокультурний процес конструювання суспільством відмінностей між чоловічими і жіночими ролями, поведінкою, ментальними та емоційними характеристиками. Важливим елементом ґендерних відмінностей є їх поля-ризація та ієрархічна супідрядність, при якому маскулінне автоматично маркується як пріоритетне і домінуюче, а фемінне – як вторинне і підлегле.

Однією з особливостей сучасного етапу ґендерних досліджень є те, що їх об’єктом поряд із жінками все частіше стають чоловіки. Саме їх проблемам присвятили свої наукові пошуки зарубіжні вчені Дж.Плек, М.Кімел, Р.Конел, Е.Еріксон, Г.Салівен, М.Мід, Т.Парсонс, Р.Бейлз, Ш.Берн, В.О.Геодакян, В.Єрофеєв, І.С.Кон, О.Мещеркіна, С.Ушакін та ін. У ґендерних дослідженнях українських науковців більше акцентується увага на проблемах жінок: захисті їхніх прав, підвищенні суспільного статусу тощо. Чоловіки ж частіше розглядаються в таких дослідженнях як суб’єкти дискримінації жінок. Але проблеми чоловіків в Україні вже стали предметом наукових досліджень П.П.Горностая, Т.М.Титаренка, О.Покальчука, Д.Сепетого та ін.

Теоретична та методологічна основа дослідження проблем ґендерної рівності пов’язана з ідеєю взаємозалежності суспільних явищ, принципом історизму й міжгалузевою науковою інтеграцією як визначальними компо-нентами розвитку людинознавства. Суспільна реальність як процес потребує особливої уваги до виявлення причинно-наслідкових зв’язків залежно від суспільних процесів, які в ній відбуваються. Саме тому об’єктом державної політики стають певні суспільні проблеми, у випадку, що розглядається, – проблеми ґендерної асиметрії, які виявляє, обґрунтовує, пропо-нуючи шляхи їх вирішення, ґендерна теорія. Першими ґендерні особливості багатьох гострих суспільних проблем дослідили зарубіжні автори – представ-ники різних течій феміністичних та чоловічих досліджень А.Дворкін, А.Девіс, Е.Кеслер-Херіс, Р.Колінз, Т.д’Лауретіс, М.Меснер, Р.Печеські, Г.Рубін, Дж.Хубер, Н.Чодороу та ін. У 1990-х рр. до ґендерної проблематики активно долучилися українські науковці, політичні діячі та практики В.М.Бондаровська, Т.Е.Ва-силевська, І.Є.Голубєва, І.І.Доцяк, Н.І.Карпачова, О.В.Колісник, В.В.Кос-тицький, О.І.Ку-лачек, К.Б.Левченко, М.А.Орлик, А.В.Пашко, М.І.Пірен, О.М.Скнар, М.М.Ско-рик, Л.О.Смоляр, Н.Д.Чухим, Я.І.Шкурко, С.В.Яшник та ін. Автором виокрем-лено базові теорії, концепції та ідеї щодо основних суспільних проблем з позицій ідей ґендерної рівності, які порушують та досліджують західні та віт-чиз-няні теоретики. Серед них – сексистські стерео-типи соціальної свідомості; ґендерні особливості економічних відносин; проблеми материнства та бать-ківства; насильство; ґендерні проблеми етнічної належності; сексизм у мові.

Концептуальною основою ґендерних досліджень стало уявлення про соціальну конструкцію статі (“ґендер”) як елемент культури в системі соціальної стратифікації. Логіка дослідження відображає розвиток основних об’єктів ґендерної теорії: ґендерні дослідження починалися з постановки питання про роль і взаємозв’язок біологічних та суспільних причин статевої нерівності; потім інтерес змістився до теорій, які охоплюють дві сфери реалізації - сексуальність та економіку; далі предметом вивчення стають проблеми взаємодії “стать – раса – клас”. На початку 1990-х рр. ґендерна теорія перейшла до розгляду таких суспільних проблем, як порнографія, аборт, генна інженерія, концепції репродуктивних прав. Вагомим здобутком ґендерної теорії є те, що вона включила в наукову дискусію проблеми взаємозв’язку між оплачуваною і неоплачуваною працею, виробничою та домашньою роботою, роботою і дозвіллям. Полеміка про домашню працю дала змогу виявити, що відносини всередині родини будуються на економічній основі.

В Україні найбільш дослідженими є історичні аспекти суспільного статусу жінки та розвитку жіночого руху, які досить повно висвітлені в роботах насамперед українських істориків В.Я.Галаган, О.П.Кривошия, О.А.Луценко, О.З.Маланчук-Рибак, Т.С.Рибалко, Л.О.Смоляр, Л.К.Стефаненко, О.М.Філі-пенко, та ін., літературознавців і філософів В.П.Агєєвої, І.С.Грабовської, О.С.Забужко, В.С.Крисаченка, С.Д.Павличко та ін., політичних діячок та представниць сучасного українського жіночого руху І.Є.Голубєвої, Л.С.Григорович, М.М.Драч, Н.І.Карпачової, О.С.Кобець, А.І.Комарової, Л.І.Кормич, З.В.Міль-чен-ко, Г.М.Менжерес, М.А.Орлик, А.В.Пашко та ін.

Вихідними теоретико-методологічними основами дослідження ґендерних аспектів державного управління автор вважає наукові розробки зарубіжних та вітчизняних дослідників за такими напрямами:

–

–

–

–

–

–

Аналіз наукових праць з проблем ґендерної рівності та державного управління дав змогу виявити питання, що не були висвітлені або досліджувалися фрагментарно, і став основою для визначення мети й завдань дисертаційної роботи.

Дисертаційне дослідження теоретико-методологічних засад формування і реалізації державної ґендерної політики в Україні здійснено на трьох методологічних рівнях. На загальнометодологічному рівні було проаналізовано розвиток зарубіжної та вітчизняної наукової думки стосовно державного забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, що дало змогу обґрунтовано підійти до вибору напряму дисертаційного дослідження; виявлено витоки та передумови становлення ґендерної політики в Україні. Окремо-методологічні основи державно-управлінських досліджень формування і реалізації державної ґендерної політики в Україні визначено низкою положень теорії державного управління, які для дисертаційної роботи набули характеру базової системи принципів. Вихідні теоретичні та методологічні положення щодо формування і реалізації державної ґендерної політики, а також проблеми, найбільш характерні для цих процесів, дають змогу запропонувати певну концепцію, а також визначити методику подальших досліджень у дисертаційній роботі, що було здійснено дисертантом на спеціально-методологічному рівні дослідження.

У другому розділі – “Витоки та передумови становлення ґендерної політики в Україні” – досліджено джерела зарубіжної філософії та науки щодо природного розподілу суспільних ролей між статями, розвиток парадигми рівності статей у зарубіжній суспільно-політичній думці, історичні особливості суспільного статусу української жінки, особливості й роль жіночого руху та сучасне суспільно-політичне й соціально-економічне становище жінок і чоловіків в Україні, висвітлено результати дослідження ґендерної чутливості державних службовців.

Видатний грецький філософ Платон доводить, що творчі здібності жінки і чоловіка тотожні, але його ідея однакового виховання обох статей полягає не в міркуваннях про соціальну справедливість, рівність чи захист індивідуальних прав, а в розумінні жінки як інструментального засобу для досягнення певної мети – побудови ідеального міста суспільної гармонії та єдності, оскільки правителям необхідно відтворювати себе. Платон стверджує, що природна потенційна здатність жінки до доброчесності поступається відповідній спроможності чоловіка, тому вона є більш небезпечною для суспільної гармонії, ніж він. Такий підхід не передбачає розвиток жінки як особистості.

Інший грецький філософ Арістотель, змальовуючи жінку як нижчу форму життя, переконуючи, що саме її природна сутність зумовлює її обмеженість, другорядність та меншовартість, створив підґрунтя для патріархальних стереотипів не лише свого часу. Його погляди довго зберігали свій вплив у науці та суспільній свідомості. Тому основною категорією фемінізму, яка ділить людей на гнобителів (чоловіків) і пригноблених (жінок), є соціальна конструкція статі, відповідно до якої вироблені гнобителями ідеологія і культурні традиції слугують меті збереження певної структурної організації суспільства – патріархату. Патріархат первісно в римському праві розуміли як владу батька (патріарха) над усіма юридично недієздатними членами родини – жінками, дітьми, рабами. У феміністській теорії патріархат розуміють як родинну, соціальну, ідеологічну й політичну систему, в якій жінка і жіноче (фемінне) завжди підпорядковане чоловіку й чоловічому (маскулінному).

Ідеї домінування над природою у філософсько-політичній думці ХVІ-ХVІІ ст. породжують культ сили, ідеологію панування чоловіків у суспільстві, подальше приниження жінок, що знаходить вияв у філософії Т.Гобса та Дж.Лока. В цілому погляди видатних мислителів ХVІІІ ст. були пронизані сексизмом та андроцентризмом. Показовими в цьому плані є ідеї Жан-Жака Русо, який був прихильником біологічної парадигми у своїх поглядах щодо суспільних ролей статей. Тенденція “природного розподілу суспільних ролей між чоловіками та жінками” розвивається і в німецькій філософії ХVІІІ-ХІХ ст. Гегель, як і Арістотель, виключає жінок із сфери політичного життя, їх життєдіяльність він обмежує родиною, яка є “початком і кінцем жінки”, тоді як для чоловіка родина – це ті етичні відносини, що є основою всіх інших, включаючи політичну діяльність.

По-новому сформульовані патріархальні погляди в науці, зокрема в таких соціальних науках, як психологія, соціологія й антропологія. Найвпливовішим з науковців, метою яких було включити давню патріархальну доктрину в науку, був Зігмунд Фройд. Фройдова психологія, хибно оцінивши фізіологічні дані, на які вона спирається, стверджувала, що характер, властивий кожній статі, -це функція біології (чоловічий – активний, жіночий – пасивний) та генетики (актив-ність сперми і пасивність яйцеклітини). Таким чином, вона закріпила в науці висновок, що статус, роль та характер кожної статі – це незмінні сутності, що культура спирається на анатомію, яка має визначати долю.

Активним запереченням патріархальної парадигми в науці та суспільній свідомості стали громадські рухи жінок і чоловіків спочатку на Заході, а потім і на пострадянському просторі. Найпотужнішим серед них став західний фемінізм, виникнення якого було спричинене певними соціальними й інтелектуальними передумовами. Соціальні передумови фемінізму полягають у зламі феодально-станової організації суспільства й розвитку буржуазних відносин, залученні жінок до праці за наймом, що створило передумови для принципового перетворення жінки на власника своїх робочих рук – вона отримала можливість як вільна людина їх продавати. Інтелектуальними передумовами фемінізму є різні критичні щодо існуючого суспільства теорії: від філософії прав людини, що виникла у XVIII ст., і аж до сучасних постмодерністських концепцій.

Сьогодні фемінізм – це насамперед альтернативна філософська концепція соціокультурного розвитку. Однак досить тривалий період він існував як ідеологія рівноправності жінок і як соціально-політичний рух. Ці два аспекти фемінізму надзвичайно важливі для становлення його теорії: саме в пошуках відповідей на реальні запитання, що стосуються статусу жінок у суспільстві, теоретики фемінізму, невдоволені традиційною соціальною наукою, почали формулювати свої теоретичні вимоги до традиційного західного знання і нові теоретико-методологічні підходи до аналізу культури.

В останній третині XX ст. історична криза традиційної суспільної ієрархії стала викликати дедалі більшу стурбованість і невдоволення вже не лише жінок, а й чоловіків. Починаючи з 1970-х рр. спочатку на Заході, а потім і в Радянському Союзі серед представників громадськості та науковців активізувалися дискусії про те, що традиційний чоловічий стиль життя, а можливо, й самі психологічні властивості чоловіка, не відповідають сучасним соціальним умовам. Поява організованого й ідеологічно оформленого жіночого руху сприймається чоловіками одночасно як загроза, інтелектуальний виклик і приклад для наслідування, що породжує потребу в захисті своїх групових інтересів. Головне джерело всіх чоловічих проблем і труднощів ідеологи чоловічих громадських рухів вбачали в обмеженості чоловічої статевої ролі й відповідної їй психології, доводячи, що від сексистських стереотипів потерпають не тільки жінки, а й самі чоловіки. Хоча чоловічі громадські рухи на Заході не становлять реальної та організованої політичної сили, проте, порушивши низку актуальних не лише для чоловіків, а й для жінок проблем, вони зумовили розвиток наукових досліджень чоловічої сфери буття, які стали важливою складовою ґендерної теорії.

Аналіз досліджень суспільного статусу української жінки дає підстави стверджувати, що українське суспільство протягом історичного розвитку в статусі автономії демонструє виразну тенденцію високого суспільного статусу жінки. Але в період XVIII-XX ст. (від приєднання України до Російської імперії і до здобуття незалежності), коли жіноцтво на Заході вело активну боротьбу за свої права і здобуло політичну й економічну свободу, українська жінка жила в умовах тоталітарного режиму російських держав, що позбавив її історично високого суспільного статусу, і не лише на формальному рівні. За цей час на території України утвердився патріархальний суспільний устрій з характерним для нього чоловічим домінуванням не лише в політикумі, а й у суспільній свідомості. І саме в такому стані українське суспільство вступило у ХХІ ст. Основою та підґрунтям зміни існуючих стереотипів має стати відродження демократичних традицій історично високого суспільного статусу української жінки.

Важливу роль у підвищенні соціального статусу української жінки відіграє жіночий рух. Фемінізм існував не лише як західноєвропейське та американське явище, роль українського фемінізму в національній культурі була не менш вагомою: він розгорнув власну теоретичну дискусію, створив новий тип української жінки - жінки-громадянки, зумовив глибокі зміни в духовності українського суспільства XX ст. та став важливою передумовою формування в Україні державної ґендерної політики. За роки незалежності України жіночий рух продемонстрував надзвичайну активність в утвердженні ґендерної рівно-правності. На нашу думку, найбільш значущим результатом його діяльності є постійне загострення жіночих проблем в українському суспільстві, привертання уваги влади до їх вирішення. Жіночий рух в Україні переживає стадію відродження та формування, а тому є не досить впливовим. Вважаємо, що основними причинами недостатньої впливовості громадських жіночих організацій на сучасному етапі є: 1) не-по-пулярність феміністичних ідей в українському суспільстві; 2) велика кількість жіночих громадських організацій та нечисленність їх членів; 3) неузгодженість дій; 4) відсутність державної підтримки жіночих громадських організацій.

Аналіз сучасного суспільно-політичного та соціально-економічного становища жінок і чоловіків в Україні свідчить про наявність дискримінації за ознакою статі. Сьогодні науковці констатують порушення принципу рівності між чоловіками і жінками в доступі до соціального розподілу. Дослідження економістів та соціологів показують, що економічне становище жінок є гіршим, ніж чоловіків: наявна фемінізація бідності; виконання материнської функції часто стоїть на заваді службовій кар’єрі жінки та належно не враховується в подальшому соціальному забезпеченні; жінки більшою мірою зазнають дискри-мінації при прийомі на роботу; кількість жінок на керівних посадах, особливо на вищих рівнях управління, значно менша, ніж чоловіків; аналогічна тенденція спостерігається і в кваліфікаційному розподілі між вченими-жінками і вченими-чоловіками у сфері науки.

Водночас практика показує, що існує й проблема захисту чоловіків. В Україні середня тривалість життя чоловіків на 10-12 років менша, ніж жінок і відповідно на 15 років менша, ніж у розвинених країнах; чоловіки частіше зазнають трудового каліцтва та стають жертвами нещасних випадків; вони гірше, ніж жінки, адаптуються до зміни соціального статусу та способу життя, про що свідчать дані ґендерного аналізу суїциду; є потреба в розробленні спеціальних програм щодо запобігання алкоголізму, наркоманії серед чоловіків, забезпечення їх репродуктивного здоров’я тощо.

У розділі аналізуються результати соціологічного дослідження ґендерної чутливості державних службовців, здійсненого дисертантом в Інституті підвищення кваліфікації керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України в 2001 р., які доводять, що впровадження ґендерних підходів у державне управління значною мірою залежить від моральних цінностей і професійної підготовки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування. Результати соціологічного дослідження показали, що знання з ґендерної проблематики опитаних державних службовців-керівників є досить поверховими, несистемними, тому необхідно розробити ґендерний компонент програм їх підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації.

Таким чином, в Україні існують об’єктивні передумови формування і реалізації державної ґендерної політики.

У третьому розділі – “Розвиток теоретичних засад формування дер-жав-ної ґендерної політики в Україні” – досліджено міжнародні концептуальні підходи до ідей ґендерної рівності, теоретичні підходи до визначення державної ґендерної політики, виявлено закономірності та фактори вибору, що впливають на її формування і реалізацію, універсальні та спеціальні принципи державного управління ґендерною політикою, а також визначено принципи кадрової політики з урахуванням ідей ґендерної рівності.

Поширенню ґендерного руху сприяла між-народна спільнота, насамперед ООН, а також окремі агентства і реґіональні групи. Серед комплексу міжнародних стратегій, стандартів і програм ООН визначає як пріоритетний напрям забезпечення рівності прав і можливостей жінок і чоловіків, утвер-дження якої передбачає прийняття ґендерного законодавства, впровадження міжнародних ґендерних стандартів, створення національних механізмів забезпечення ґендерної рівності, збирання й аналіз ґендерної статистики, впровадження ґендерного аналізу в державну політику, сприяння розвитку ґендерних досліджень, допомога жіночим організаціям та ін. Аналіз розвитку ідеї ґендерної рівності на міжнародному рівні дає можливість виз-начити світові тенденції розвитку ґендерної політики, а саме: включення ґендер-ного компонента до державних стратегій, планів, програм; консти-туційно-правове забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків в національних суспільствах на основі узгодження національних законодавств з міжнародними нормативно-правовими документами; поширення державного впливу на форму-вання