КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ГРАБОВСЬКА ОКСАНА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 347.994 : 314.336.6

ОСОБЛИВОСТІ СУДОЧИНСТВА В СПРАВАХ ПРО

УСИНОВЛЕННЯ (УДОЧЕРІННЯ) ІНОЗЕМНИМИ ГРОМАДЯНАМИ

ДІТЕЙ, ЯКІ ПРОЖИВАЮТЬ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

Спеціальність: 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;

сімейне право; міжнародне приватне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі правосуддя юридичного

факультету Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент

Кіреєва Наталія Олександрівна,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри правосуддя

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Жилінкова Ірина Володимирівна

Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого

(м. Харків), професор кафедри цивільного права

кандидат юридичних наук, доцент

Захарова Олена Семенівна

Академія адвокатури України (м. Київ)

завідувач кафедри цивільного, господарського

права та процесу

Провідна установа: Львівський національний університет імені Івана

Франка, Міністерство освіти і науки України (м.

Львів)

Захист відбудеться 8 грудня 2005 р. о 10.00 на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д. 26.001.06 у Київському національному

університеті імені Тараса Шевченка

(01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, в ауд. 253).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського

національного університету імені Тараса Шевченка

(01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 12).

Автореферат розісланий 4 листопада 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

Доктор юридичних наук, професор ДОВГЕРТ А.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і рівень дослідження дисертації обумовлені необхідністю удосконалення судочинства в справах про усиновлення іноземними громадянами дітей, які проживають на території України. Оскільки сьогодні відсутнє належне законодавче регулювання даної сфери правовідносин, в деяких випадках усиновлення не лише не відповідає основному його принципу – відповідності усиновлення інтересам дітей, а й становить загрозу для їх життя та здоров’я, що викликає широку дискусію з приводу доцільності існування інституту усиновлення дітей іноземними громадянами.

Справи цієї категорії є особливо суспільно значущими, адже усиновлюються діти України, які є сиротами та позбавлені батьківського піклування, таким чином, вони, як правило, не мають законних представників, їх інтереси може захистити лише держава в особі своїх органів. Особливості справ про усиновлення дітей іноземними громадянами полягають у тому, що на відміну від інших цивільних справ, їх предметом є встановлення усиновлення, що, по суті, є вирішенням долі дитини; дана категорія справ порушується іноземними громадянами; обов’язковими суб’єктами судочинства в цих справах є ряд державних органів, зокрема, органи опіки і піклування, Центр по усиновленню при Міністерстві освіти і науки України, дитячі будинки тощо. Особливістю даної категорії справ є також і дотримання заявниками обов’язкової досудової процедури, яка складається із звернення до Центру по усиновленню, органу опіки і піклування, дитячого будинку, в якому утримується дитина, та отримання від цих установ відповідних документів, які є передумовою для звернення до суду та доказами. Зазначений комплекс особливостей суттєво відрізняє справи про усиновлення дітей іноземними громадянами від інших категорій справ, які розглядаються в порядку цивільного судочинства, тому в процесі їх розгляду та вирішення судами виникає чимало проблемних ситуацій, вирішення яких не завжди передбачено законодавством. Як наслідок, в деяких випадках, судами виносяться незаконні та необґрунтовані рішення про встановлення усиновлення дітей іноземцями.

Процесуальні питання усиновлення дітей іноземцями у вітчизняній науці цивільного процесуального права України є недослідженими. Окремі наукові роботи, статті, присвячені, здебільшого, проблемам, що пов’язані з реалізацією норм сімейного права у справах про усиновлення дітей громадянами України. Оскільки судовий порядок усиновлення в Україні було запроваджено лише у 1996 р., відсутній досконалий механізм судочинства в справах цієї категорії. Входження України до європейського правового простору вимагає урегулювання правовідносин, ускладнених участю іноземного елементу, на сучасному рівні, який відповідав би світовим стандартам. Тому комплексне дослідження судочинства в справах про усиновлення дітей іноземними громадянами, існуючих теоретичних положень, дискусійних питань, міжнародно-правових актів, вітчизняного та іноземного законодавства, судової практики та статистики, виявлення протиріч, прогалин у правовому регулюванні даної сфери правовідносин, сприятиме удосконаленню судового порядку усиновлення в Україні дітей іноземцями.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах теми Центру дослідження прав людини юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Формування механізму реалізації та захисту прав і свобод громадян України” № 01 БФ 042-01 за третім науковим підрозділом “Спеціально-правові способи захисту прав і свобод громадян України” та теми кафедри правосуддя Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Проблеми розвитку законодавства про судочинство і судоустрій України” № 97165.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка теоретичних положень, наукових пропозицій та рекомендацій, спрямованих на удосконалення судочинства в справах про усиновлення іноземними громадянами дітей, які проживають на території України. Значне збільшення за останні роки звернень іноземних громадян до судів України робить актуальним детальне врегулювання у законодавстві процедури міжнародного усиновлення. Необхідність удосконалення законодавства в даній сфері правовідносин зумовлюється також зобов’язаннями України щодо відповідності законодавства нашої країни загальним стандартам міжнародного права.

Для досягнення поставленої мети дисертаційного дослідження вирішувались такі завдання: 1) дослідження еволюції інституту усиновлення дітей іноземними громадянами в Україні; 2) аналіз процесуально-правової природи справ про усиновлення дітей іноземними громадянами; 3) виявлення процесуальних особливостей порушення в суді справ цієї категорії; 4) розкриття процесуальних особливостей їх підготовки та судового розгляду; 5) визначення особливостей судових рішень, постановлених у справах про усиновлення дітей іноземними громадянами; 6) розробка теоретичних положень та практичних рекомендацій щодо вдосконалення судочинства у справах про усиновлення дітей іноземними громадянами.

Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження є судочинство у справах про усиновлення дітей іноземними громадянами та механізм забезпечення прав і законних інтересів усиновлюваних.

Предметом дослідження є історичні джерела та законодавство минулих часів, положення міжнародно-правових актів в сфері захисту прав дітей, законодавство зарубіжних країн, норми чинного цивільного процесуального, сімейного законодавства України, підзаконні акти, які регулюють процес усиновлення дітей іноземцями, а також судова практика та статистика.

Методологічна основа дослідження. Дисертаційне дослідження проводилось із застосуванням таких методів пізнання як історико-правовий (у процесі ознайомлення з літературою та законодавством минулого виявлені основні етапи розвитку інституту усиновлення), логіко-граматичний (при тлумаченні певних положень та точок зору), аналітичний (зокрема, коли було необхідно обгрунтувати, довести, спростувати ті або інші теретичні положення), порівняльно-правовий (у процесі розкриття окремих питань порівнювалися положення ЦПК України 1963 р. і нового ЦПК України 2004 р., а також положення національного законодавства з відповідними положеннями законодавства інших держав, громадяни яких найчастіше усиновлюють дітей в Україні), статистичний (досліджувалась динаміка кількості розглянутих справ про усиновлення дітей іноземними громадянами судами України).

Теоретичну основу дисертації становлять праці вчених України, зокрема, В.С. Гопанчука, О.В. Дзери, О.Г. Дріжчаної, В.В. Комарова, Н.О. Кіреєвої, В.А. Кройтора, І.А. Павлуника, В.І. Тертишнікова, С.Я. Фурси, М.Й. Штефана та інших, а також вчених інших країн – М.В. Антокольської, Е.В. Васьковського, М.А. Гурвича, М.А. Вікут, Г.А. Жиліна, І.М. Зайцева, Н.М. Кострової, Л.М. Пчелінцевої, І.В. Решетнікова, М.К. Треушнікова, Н.О.Чечиної., Д.М. Чечота, М.С. Шакарян, В.В. Яркова та інших.

Нормативно-правову базу становлять Конституція України, міжнародно-правові акти, чинне цивільне процесуальне, сімейне законодавство України та законодавство інших держав, історичні та спеціальні джерела з питань усиновлення дітей іноземними громадянами.

В дисертаційному дослідженні використані постанови Пленуму Верховного Суду України, узагальнення судової практики, проведені Верховним Судом України у 2001-2005 р.р.. Емпіричною базою дослідження стали матеріали судової практики. Дисертанткою вивчено понад 120 справ про усиновлення дітей, які проживають на території України, іноземними громадянами, які розглядалися судами м. Києва, м. Хмельницького та м. Вінниці.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дане дисертаційне дослідження є першим в Україні науковим дослідженням, що присвячене проблемам судочинства у справах про усиновлення дітей іноземними громадянами.

На підставі комплексного дослідження судочинства в справах про усиновлення дітей іноземними громадянами в дисертації сформульовані висновки і пропозиції, які характеризують новизну, практичне значення роботи і виносяться на захист:

У зв’язку з тим, що в юридичній літературі та в Сімейному кодексі України визначення поняття усиновлення є неточним, обґрунтовується визначення поняття усиновлення як інституту сімейного права, метою якого є встановлення в судовому порядку сімейних правовідносин між усиновителем та усиновленим.

Визначено і обґрунтовано суть справ про усиновлення дітей іноземними громадянами, яка полягає у захисті інтересу шляхом встановлення певних юридичних фактів, а сама заінтересованість заявника у встановленні усиновлення конкретної дитини є передумовою для звернення до суду із заявою; а також мету судочинства у цих справах, якою є виявлення та констатація юридичних фактів, які є підставою для задоволення чи відмови в задоволенні заяви про встановлення усиновлення.

Враховуючи особливості справ про усиновлення дітей іноземними громадянами обґрунтовано висновок про те, що право на порушення справ цієї категорії мають лише ті іноземні громадяни, які: 1) бажають усиновити дитину; 2) визнані Центром по усиновленню дітей при Міністерстві освіти і науки України кандидатами в усиновителі і яким зазначеним Центром надано дозвіл на проведення усиновлення в Україні. З метою недопущення порушення справ цієї категорії через представників та чіткого урегулювання даного питання на законодавчому рівні, пропонується доповнити ст. 252 ЦПК частиною 7 такого змісту: “Заява про усиновлення дитини або повнолітньої особи подається громадянами України та іноземними громадянами, яким Центром по усиновленню дітей при Міністерстві освіти і науки України надано дозвіл на проведення усиновлення. Пред'явлення заяви через представника не допускається”.

Обґрунтовується висновок про необхідність доповнення ст. 252 частиною 8 такого змісту: “Заява про усиновлення дитини іноземними громадянами подається у присутності перекладача і перекладається на мову кандидатів в усиновителі”, що дасть можливість іноземним громадянам – кандидатам в усиновителі бути безпосередніми учасниками порушення справи про усиновлення і ставити свій підпис під текстом, який їм відомий.

Доведено, що дозвіл компетентного органу країни проживання усиновителів на в'їзд та постійне проживання усиновленої дитини, передбачений ч. 3 ст. 252 ЦПК, підпунктом 2 п. 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2003 р. № 1377 “Порядок ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення (далі – Порядок усиновлення) і який є одним з доказів по справі, не може бути наданий суду заявниками, оскільки дипломатичні установи іноземних держав видають дозвіл лише на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У зв'язку з цим пропонується у ч. 3 ст. 252 ЦПК та у підпункті 2 п. 10 зазначеної постанови термін "дозвіл компетентного органу країни усиновителя на в'їзд і постійне проживання усиновлюваної дитини" замінити на "пояснювальний лист від компетентних установ країни усиновителя про можливість безперешкодного в'їзду та постійне проживання усиновленого".

6. Обґрунтовується висновок про те, що передбачена підпунктом 3 п. 41 Порядку усиновлення та ст. 252 ЦПК вимога пред'являти суду довідки з місця роботи із зазначенням заробітної плати або копії декларації про доходи, які є доказами по справі, є недостатнім для з'ясування питання про достатність доходів кандидатів в усиновителі з точки зору належного утримання усиновлюваного. Крім того, в деклараціях про річний доход зазначаються суми в національних валютах (долари, євро, шекелі, гульдени, франки та ін.), що також створює проблему з'ясування дійсної суми доходу. З метою усунення даної проблеми пропонується п. 10 Порядку усиновлення та п. 3 ст. 252 ЦПК доповнити підпунктом такого змісту: "довідку про заробітну плату або копію декларації про доходи, засвідчену у встановленому порядку, а також висновок компетентної установи відповідної іноземної держави про те, що доход заявника є достатнім для утримання усиновленої дитини".

7. Обґрунтовується висновок про необхідність чіткої регламентації питання, пов'язаного з дачею згоди дитини на її усиновлення. З метою винесення законних та обґрунтованих судових рішень про встановлення усиновлення дитини іноземцями, пропонується ч. 1 ст. 218 СК України викласти в такій редакції: "Для усиновлення дитини потрібна її згода. Згода дитини, яка досягла 10-річного віку, дається особисто дитиною у письмовій або усній формі. Згоду дитини віком до 10 років оформлює психолог дитячого закладу, в якому утримується дитина. Усиновлення провадиться без згоди дитини, якщо вона у зв'язку з віком або станом здоров'я не усвідомлює факту усиновлення або проживає в сім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками”.

8. Пропонується доповнити п. 10 Порядку усиновлення, а також п. 3 ст. 252 ЦПК положенням такого змісту: "письмове зобов'язання усиновителя в разі усиновлення хворої дитини про надання їй кваліфікованої медичної допомоги". Обґрунтовується це тим, що іноземці усиновлюють в Україні, в основному, хворих дітей, які потребують лікування, тому задоволення заяви про усиновлення дитини іноземцем повинно залежати від наявності доказів, які свідчать про надання належної медичної допомоги усиновленій дитині в країні майбутнього проживання.

З метою чіткої регламентації участі заінтересованих осіб у цих справах, пропонується ч. 1 ст. 253 ЦПК викласти в такій редакції: "Суддя в порядку підготовки справи про усиновлення дитини до розгляду вирішує питання про участь в ній як заінтересованих осіб відповідних органів опіки і піклування, а в справах, порушених за заявами іноземних громадян - також Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти і науки України та роз'яснює їм їх процесуальні права та обов'язки. Участь органів опіки і піклування в справах про усиновлення дітей є обов'язковою. Питання про участь Центру по усиновленню при усиновленні дітей іноземними громадянами вирішується судом, виходячи з обставин справи".

Обґрунтовується висновок про необхідність залучення в процес опікунів (піклувальників) усиновлюваних з метою більш повного врахування інтересів дітей, у зв’язку з чим пропонується ч. 1 ст. 253 ЦПК доповнити таким положенням:“ Якщо над дитиною встановлено опіку (піклування), участь у справі опікуна (піклувальника) є обов’язковою в якості заінтересованих осіб”.

11. Обґрунтовується висновок про необхідність участі прокурора в справах про усиновлення дітей іноземними громадянами як суб’єкта дачі висновку, в основу якого прокурор повинен покласти: 1) аналіз складу осіб, залучених до участі у справі; 2) аналіз юридично значущих обставин з точки зору підтвердження чи спростування належними, допустимими, достатніми доказами; 3) висновок про можливість задоволення (або незадоволення) заяви про встановлення усиновлення.

З метою законодавчого закріплення участі прокурора в справах цієї категорії пропонується ч. 1 ст. 254 ЦПК викласти в такій редакції: “Суд розглядає справу про усиновлення з обов’язковою участю заявника (заявників), з викликом заінтересованих осіб та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати. Справи про усиновлення дітей іноземними громадянами розглядаються також з участю прокурора”.

12. Доведено недоцільність застосування таємниці усиновлення в справах про усиновлення дітей іноземними громадянами, оскільки: 1) у разі застосування таємниці порушується одне з основних прав дитини, проголошених Конвенцією ООН про права дитини 1989 р. – право знати своє походження та наскільки це можливо, знати своїх батьків ( ч. 1 ст. 7). При цьому "наскільки можливо" тлумачиться як об’єктивна можливість встановити відомості про батьків; 2) дитина, усиновлена іноземними громадянами, до повноліття зберігає громадянство України, а також має право на збереження своєї національної ідентичності (п. 6 ст. 283 СК України). Отже, після досягнення повноліття перед усиновленим постає питання про вибір громадянства (країни проживання або українського); 3) з метою підготовки висновку про умови утримання усиновленого для Центру по усиновленню та МЗС України представники консульської установи України спілкуються з усиновленою дитиною (п.п. 29, 30 Порядку усиновлення); 4) при усиновленні дитини більш зрілого віку необхідна її згода (п. 1 ст. 218 СК України); 5) згідно ч. 2 ст. 218 СК України дитина має бути проінформована про правові наслідки усиновлення.

Таким чином, при усиновленні дитини іноземцями, приховати факт походження дитини неможливо. З метою законодавчого врегулювання даного питання пропонується 285 СК України викласти наступним чином: “Таємниця усиновлення не поширюється на випадки усиновлення дітей іноземними громадянами”.

Теоретичне і практичне значення дисертації полягає у тому, що в дослідженні міститься комплексний аналіз особливостей судочинства в справах про усиновлення іноземними громадянами дітей, які проживають на території України, проблемних питань, а також шляхи законодавчого їх урегулювання. Це дає можливість удосконалити як інститут усиновлення в цілому, так і судовий порядок його реалізації.

Практичне значення полягає у тому, що результати дослідження, зроблені дисертанткою висновки, сприятимуть більш ефективному розгляду та вирішенню справ цієї категорії і можуть бути використані при подальшому дослідженні даної теми, при підготовці курсів лекцій, при розробці спецкурсів, при проведенні практичних занять, при підготовці навчальних посібників, а також можуть бути корисними для суддів, Центру по усиновленню, органів опіки і піклування тощо.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною роботою, наукові результати якої отримані особисто автором.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки даного дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри правосуддя юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також були оприлюднені на науково-практичних конференціях: “Проблеми державотворення та захист прав людини в Україні” ( 20 квітня 2002 р. в м. Острозі; “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (13-14 лютого 2003 р., м. Львів); “Наукові практичні школи Київського університету” (12 жовтня 2005 р.). Пропозиції по удосконаленню правового регулювання судочинства в справах про усиновлення дітей іноземними громадянами були подані до Верховного Суду України та до Комітету з питань правової політики Верховної Ради України.

Публікації. Результати дослідження опубліковано у п"яти наукових статтях у фахових виданнях, а також тезах виступів на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації обумовлена метою та предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, які мають загалом 10 підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 210 сторінок, з них 195 сторінок основного тексту. Список використаних джерел налічує 219 найменувань і займає 15 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовується актуальність теми дисертації, визначається ступінь її наукової розробки, об”єкт і предмет дослідження, мета і завдання, методологічна, теоретична та емпірична основи роботи, сформульовані основні положення, висновки та пропозиції, які характеризують її новизну, практичне значення, наводяться дані про апробацію результатів дослідження.

РОЗДІЛ І “Загальна характеристика справ про усиновлення дітей іноземними громадянами” складається з двох підрозділів і присвячений дослідженню процесуально-правової природи справ про усиновлення дітей іноземними громадянами, а також характеристиці джерел права, які регламентують судову процедуру усиновлення.

У підрозділі 1.1. “Процесуально-правова природа справ про усиновлення дітей іноземними громадянами” досліджуються наявні в юридичній літературі визначення поняття усиновлення і дається авторський варіант визначення даного поняття, розкривається зміст основного принципу, на якому він будується – відповідність усиновлення інтересам дитини, а також визначається суть цієї категорії справ, мета їх розгляду та вирішення.

Проаналізовано процесуально-правову природу справ цієї категорії і зроблено висновок про те, що в справах про усиновлення встановлюється юридичний статус усиновителів та юридичний статус усиновлених а не “стан усиновителів”, “стан усиновлених”, або “факт усиновлення” як зазначається в юридичній літературі окремими авторами. При їх розгляді та вирішенні застосовуються загальні правила цивільного процесу, встановлені ЦПК з окремими винятками, правила окремого провадження, а також положення законодавства, які регламентують розгляд та вирішення судами справ про усиновлення дітей іноземними громадянами.

У підрозділі 1.2. “Характеристика джерел права, що регулюють процедуру усиновлення дітей іноземними громадянами” досліджується зміст міжнародно-правових актів, зокрема, Конвенції ООН про права дитини 1989 р., Декларації ООН про соціальні та правові принципи стосовно захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях 1986 р., Конвенції про захист дітей та співробітництво в галузі міждержавного усиновлення 1993 р., а також аналізується їх вплив на розвиток законодавства України про усиновлення. Дисертантка робить висновок про неврегульованість питання застосування міжнародно-правових актів в правозастосовчій діяльності, оскільки ці акти мають декларативний характер і кожна країна імплементує їх положення у внутрішнє законодавство з урахуванням доцільності.

Автором доводиться, що участь у справах цієї категорії громадян різних держав обумовлює необхідність застосовування міжнародних договорів. В судовій практиці ці джерела не застосовуються в тій мірі, яка б відповідала меті їх укладення і місці в ієрархії норм права. Тому зроблено висновок: 1) про необхідність укладення окремих міжнародних договорів в сфері міжнародного усиновлення, в першу чергу, з тими країнами, громадяни яких найчастіше усиновлюють дітей в Україні (США, Італія, Німеччина, Ізраїль, Франція); 2) про необхідність вирішення в договорах проблемних питань, які виникають при розбіжностях у законодавстві України та країни проживання усиновителів; 3) про необхідність конкретизації в чинних договорах положень, які стосуються порядку повернення дитини з-за кордону у випадках, коли усиновлення не відповідає її інтересам та з інших причин, які суд визнає поважними, а також про необхідність вказувати в договорах відповідні компетентні установи, які повинні здійснювати нагляд за дотриманням прав усиновлених в Україні дітей та їх адресу в іноземних державах.

На підставі аналізу законодавства та судової практики доведено, що особливість справ про усиновлення дітей іноземними громадянами зумовлює необхідність застосування іноземного законодавства, оскільки кожна країна встановлює свої правила щодо процедури усиновлення в іноземних державах дітей, визнання рішень іноземних судів про встановлення усиновлення, а також щодо правового статусу усиновлених в інших державах.

З метою урегулювання даної проблеми пропонується доповнити п. 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 серпня 2003 р. № 1377 “Порядок ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення” (Порядок усиновлення) підпунктом такого змісту: “витяг з законодавства країни проживання щодо основних вимог, встановлених для міжнародного усиновлення та правового статусу дітей, усиновлених в Україні. Витяги повинні бути завірені компетентними установами та перекладені на українську мову”.

У РОЗДІЛІ ІІ “Особливості порушення в суді справ про усиновлення дітей іноземними громадянами”, який складається з двох підрозділів, розкривається мета, зміст стадії порушення справ цієї категорії, процесуально-правове становище іноземних громадян, передумови права на звернення до судів із заявами про усиновлення та процесуальний порядок порушення судом справ цієї категорії.

У підрозділі 2.1. “Передумови права на звернення до суду із заявою про встановлення усиновлення” розглянуті питання процесуально-правового положення іноземних громадян з точки зору гарантування і законодавчого забезпечення прав іноземців на звернення до судів України за захистом своїх прав та інтересів. На підставі аналізу положень Конституції України, ЦПК України, міжнародних договорів, автор визначає принципові начала юридичного статусу іноземних громадян у цивільному судочинстві і характеризує їх наступними чинниками: наявністю національного режиму, рівністю перед законом і судом незалежно від громадянства, національності, соціального походження та віросповідання, гарантією дотримання Україною прав іноземних громадян та осіб без громадянства.

Враховуючи процесуальні особливості справ про усиновлення дітей іноземними громадянами, виділяються передумови права іноземних громадян на звернення до суду із заявою про усиновлення, дотримання яких є обов”язковим для порушення справи: наявність правоздатності та дієздатності, підвідомчість справи суду, юридична заінтересованість заявників, дотримання правил підсудності, належне оформлення заяви про встановлення усиновлення (оплата її держмитом, подання копій в залежності від кількості заінтересованих осіб).

Аналізуючи питання дієздатності іноземців в цивільному процесі України, враховуючи проблеми судової практики, а також законодавство деяких країн, зокрема, Німеччини, Франції, автор доводить, що необхідно переглянути положення ст. 211 СК України, яка встановлює, що усиновлювачем може бути повнолітня дієздатна особа (яка досягла 18 років) і пропонує встановити загальну нижню вікову межу - 25 років, оскільки, як правило, в цьому віці кандидат в усиновителі вже сформований як особистість, має освіту, заробіток і може свідомо відповідати за свої вчинки. Для виняткових випадків (наприклад, при усиновленні дитини родичами або особами, в яких вже проживає дитина), автор вважає доцільним дозволяти усиновлювати з 18 років.

Обґрунтовується необхідність встановлення і верхньої вікової межі для кандидатів в усиновителі. Випадки смерті кандидатів в усиновителі як в процесі усиновлення, так і після, аналіз положень законодавства інших держав, обумовили висновок про те, що необхідно заборонити усиновлювати дітей особам, вік яких перевищує 45 років з метою запобігання корисливого усиновлення, а також забезпечення умов для зростання дитини в повноцінній сім’ї, батьки в якій мають добре здоров’я, постійний заробіток і спроможні належним чином виховати усиновленого.

У зв’язку з цим пропонується ч. 1 ст. 211 СК України викласти в такій редакції: “Усиновлювачем дитини може бути дієздатна особа, якій на день усиновлення виповнилося 25 років. У виняткових випадках суд може винести рішення про усиновлення особою, якій на день усиновлення виповнилось 18 років. Вік усиновителя не повинен перевищувати 45 років. В особливих випадках (наприклад, при усиновленні родичами), суд може винести рішення про усиновлення, не враховуючи верхню вікову межу усиновителів”.

У підрозділі 2.2. “Процесуальний порядок порушення справ про усиновлення дітей іноземними громадянами” автор досліджує специфіку справ даної категорії з точки зору дотримання умов реалізації права на звернення іноземних громадян – кандидатів в усиновителі до суду та порушення справи судом.

Особливість справ про усиновлення дітей іноземними громадянами полягає у тому, що для їх порушення необхідним є дотримання іноземцями-кандидатами в усиновителі досудової процедури: звернення до Центру по усиновленню при Міністерстві освіти і науки України для отримання дозволу на проведення усиновлення, до органів опіки і піклування для отримання направлення до дитячого будинку, а також до дитячих будинків для знайомства та встановлення контакту з усиновлюваним. І ця процедура повинна бути підтверджена документами, які є доказами по справі.

Окрім документів, виданих цими установами, для відкриття провадження у справі необхідним є і пакет документів, який готується компетентними установами іноземних держав, в яких проживають кандидати в усиновителі (ст. 252 ЦПК та п. 9, 10 Порядку усиновлення).

Аналіз ст. 252 ЦПК, п. 9, 10 Порядку усиновлення, а також судової практики, дозволив автору виявити розбіжності в частині переліку документів, які необхідно додати до заяви про усиновлення і запропонувати внести відповідні зміни до ч. 2 ст. 252 чинного ЦПК.

Враховуючи процесуальні особливості справ про усиновлення дітей іноземними громадянами, автор робить висновок про те, що заява про усиновлення дитини іноземними громадянами повинна відповідати як загальним вимогам, які викладені у ст. 119 ЦПК, так і спеціальним, які передбачені ст. 252 ЦПК.

Обґрунтовано висновок, що наслідками порушення справ цієї категорії є: 1) виникнення цивільних процесуальних правовідносин між судом, заявниками, заінтересованими особами та особами, які сприяють розгляду та вирішенню цієї категорії справ; 2) початок перебігу процесуальних строків; 3) виникнення у судді обов’язку належним чином підготувати справу до судового розгляду; 4) виникнення у заявників та заінтересованих осіб комплексу передбачених законом прав.

У РОЗДІЛІ ІІІ “Процесуальні дії по підготовці справ про усиновлення дітей іноземними громадянами до судового розгляду у судовому засіданні”, який складається з чотирьох підрозділів, розкривається мета, значення і зміст підготовки справ даної категорії до судового розгляду; досліджується процес з’ясування обставин, що мають значення для правильного та своєчасного вирішення цих справ та порядок визначення кола доказів, які їх підтверджують; визначається коло осіб; досліджується порядок призначення справ про усиновлення дітей іноземними громадянами до судового розгляду.

У підрозділі 3.1. “Мета, значення і зміст підготовки справ про усиновлення дітей іноземними громадянами” дається загальна характеристика стадії підготовки цивільних справ до судового розгляду, а також досліджуються характерні особливості підготовки справ даної категорії. Аналізуючи відповідні положення нового ЦПК щодо підготовки цивільних справ до судового розгляду, обґрунтовано висновок про те, що дана категорія справ не може бути вирішена на цьому етапі провадження, для цих справ ЦПК передбачена підготовка з метою своєчасного та правильного їх вирішення.

Обґрунтовано висновок, що в справах про усиновлення дітей іноземними громадянами зміст підготовки складається з наступних процесуальних дій: з’ясування обставин, які мають значення для правильного та своєчасного розгляду справи та визначення кола доказів, які їх підтверджують; визначення кола осіб, які повинні взяти участь у справі; призначення справи до судового розгляду і своєчасне повідомлення учасників процесу про час і місце судового засідання.

У підрозділі 3.2. “З’ясування обставин, що мають значення для правильного та своєчасного вирішення справ про усиновлення дітей іноземними громадянами та визначення кола доказів, які їх підтверджують” автором розглядаються питання судового доказування в цивільному процесі, визначаються основні його стадії, а також виділяються особливості доказової діяльності суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин в стадії підготовки справ про усиновлення дітей іноземними громадянами.

Обґрунтовано висновок про те, що в стадії підготовки справ цієї категорії реалізується перший етап доказового процесу – виявлення, збирання, витребування та надання доказів.

Враховуючи наявні в юридичній літературі визначення щодо предмету доказування, аналізуючи зміст відповідних нормативних актів, а також практику розгляду та вирішення справ про усиновлення дітей іноземними громадянами, автор робить висновок, що до предмету доказування в справах цієї категорії суддею повинні включатися такі факти: 1) що підтверджують можливість заявників бути усиновителями (досягнення ними повноліття та дотримання різниці у віці, встановленої законом; перебування (неперебування) заявників у шлюбі; наявність у заявників дієздатності; що заявники не були позбавлені батьківських прав, або були усиновлювачами інших дітей і усиновлення відбулось; що заявники за станом здоров’я можуть бути усиновителями; наявність постійного місця проживання та постійного заробітку; що не виявилось громадян України, які б бажали усиновити дану дитину; що кандидати в усиновителі не притягувались до кримінальної відповідальності; наявність дозволу компетентного органу відповідної держави на в’їзд та постійне проживання усиновленої дитини; наявність письмового зобов’язання заявників в місячний термін поставити усиновлену дитину на консульський облік в консульській установі України в країні проживання (із зазначенням, в якій саме консульській установі) та надавати цій установі періодичну інформацію (не рідше одного разу на рік) про умови проживання і виховання дитини, можливість її представника спілкуватися з дитиною, а також збереження усиновленій дитині громадянства України до досягнення нею 18-річного віку; обставини, що обгрунтовують бажання заявників усиновити дитину; 2) що підтверджують можливість усиновлення заявниками даної дитини: втрата дитиною батьківського піклування; наявність (чи відсутність) в усиновлюваного братів та сестер; наявність згоди батьків, опікунів, піклувальників, другого з подружжя усиновлювачів на усиновлення; наявність згоди самої дитини на усиновлення.

Обґрунтовано висновок про те, що в справах про усиновлення дітей іноземними громадянами виявлення доказів – це діяльність суду та осіб, які беруть участь у справі. Незважаючи на те, що основний обов’язок збирання і надання доказів покладається на заявників та заінтересованих осіб, особливістю даної категорії справ є передбачене законом право суду збирати необхідні докази за власною ініціативою.

Оскільки в справах цієї категорії докази подаються не лише заявниками, а й заінтересованими особами, зокрема, Центром по усиновленню при Міністерстві освіти і науки України, органами опіки і піклування, дитячими будинками та іншими, автор їх класифікує за джерелом надходження: 1) докази, пред’явлені ззаявниками поділяються на особисті ( паспорт, копія свідоцтва про шлюб, згода на усиновлення другого з подружжя) та докази, надані іноземними установами (медичний висновок про стан здоров’я заявника, довідка з місця роботи, документ, що підтверджує право власності на житло, дозвіл компетентної установи відповідної держави на в’їзд та постійне проживання усиновленого та ін.); 2) докази, які надаються державними установами України: Центром по усиновленню (дозвіл на проведення усиновлення в Україні, направлення до відповідної райдержадміністрації для знайомства та встановлення контакту з дитиною та ін.); органами опіки і піклування (письмовий висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини, направлення до відповідного дитячого будинку для знайомства та встановлення контакту з дитиною); дитячими будинками (свідоцтво про народження дитини, висновок про стан здоров’я усиновлюваного, письмова відмова від дитини тощо); 3) докази, надані іншими заінтересованими особами (батьками дитини, опікунами, піклувальниками, усиновлюваним – згода на усиновлення та ін.).

У підрозділі 3.3. “Визначення кола осіб у справах про усиновлення дітей іноземними громадянами” досліджується один з основних етапів підготовки справ про усиновлення дітей іноземними громадянами до судового розгляду, пов”язаний з визначенням учасників по справі та залучення їх у процес.

На підставі аналізу законодавства, судової практики, встановлюється коло учасників судочинства в справах про усиновлення дітей іноземними громадянами. В залежності від процесуального становища автор поділяє їх на такі групи: 1) заявники та їх представники; 2) заінтересовані особи (органи опіки і піклування, Центр по усиновленню дітей при Міністерстві освіти і науки України, прокурор, опікуни, піклувальники, усиновлюваний тощо); 3) особи, які сприяють провадженню справ цієї категорії (перекладач, експерт та ін.).

Аналізуючи питання участі опікунів та піклувальників дитини в цих справах, робиться висновок про існуючу прогалину в законодавстві щодо притягнення зазначених осіб до процесу розгляду та вирішення справ про усиновлення дітей іноземними громадянами. На думку автора, якщо над дитиною встановлено опіку (піклування), опікунів (піклувальників) необхідно залучати в процес як заінтересованих осіб з метою винесення законного та обґрунтованого рішення.

Досліджуючи сучасні тенденції участі прокурора в цивільному процесі, судову практику, враховуючи особливості, складність, актуальність, суспільне значення справ про усиновлення дітей іноземцями, робиться висновок про необхідність обов’язкової участі в них прокурора з метою дачі висновку по справі. У зв’язку з чим пропонується внести відповідні зміни в ЦПК України.

У підрозділі 3.4. “Призначення справ про усиновлення дітей іноземними громадянами до розгляду у судовому засіданні” досліджується складова частина стадії підготовки цієї категорії справ – призначення справи до судового розгляду у судовому засіданні.

На підставі аналізу практики розгляду та вирішення судами справ про усиновлення дітей іноземними громадянами, вказується на неналежне оформлення ухвал про призначення справ цієї категорії до судового розгляду, зокрема, в ухвалах стало буденним не вказувати заявників, заінтересованих осіб, найменування суду, в якому розглядається справа, його адреса, час розгляду, дані про надходження повісток про час та місце судового засідання тощо. З метою усунення неналежного оформлення даних ухвал, автором пропонується в ухвалах про підготовку, окрім загальних даних, зазначати повний план підготовки враховуючи особливості кожної конкретної справи, а також вказувати на дії, які повинні здійснити заявники, заінтересовані особи, а також особи, які сприяють розгляду та вирішенню цих справ та строк їх виконання.

Автор звертає увагу на необхідність значно збільшити термін підготовки справ про усиновлення дітей іноземцями, що пояснюється необхідністю, в окремих випадках, направлень судових доручень, витребуванням необхідних документів з-за кордону, врученням повісток та повідомлень учасникам процесу, які проживають в інших державах. У зв’язку з цим пропонується ст. 130 ЦПК доповнити положенням такого змісту: “Підготовка справ про усиновлення дітей іноземними громадянами провадиться у строки, визначені ст. 130 ЦПК. У виключних випадках строк підготовки може бути продовжений за клопотанням заявників або за ініціативою суду”.

У РОЗДІЛІ ІV “Процесуальний порядок розгляду судом справ про усиновлення дітей іноземними громадянами”, який складається з двох підрозділів, досліджується порядок судового розгляду справ цієї категорії в суді першої інстанції.

У підрозділі 4.1. “Мета, завдання і зміст стадії судового розгляду справ про усиновлення дітей іноземними громадянами” на підставі аналізу законодавства автор робить висновок про те, що справи цієї категорії розглядаються з урахуванням загальних правил цивільного судочинства з винятками і доповненнями, характерними для справ окремого провадження, а також з дотриманням спеціальних положень, встановлених главою 5 Розділу ІІІ ЦПК для справ про усиновлення дітей іноземними громадянами.

Характеризуючи реалізацію принципів цивільного процесуального права при здійсненні судочинства в справах про усиновлення дітей іноземними громадянами, автор виділяє ті з них, в реалізації яких є особливості. Зокрема, принципи диспозитивності, національної мови судочинства, усності тощо.

Аналізуючи порядок судового розгляду справ про усиновлення дітей іноземцями, автор вказує на необхідність дотримання встановленої законом процесуальної форми. Розкриваючи зміст підготовчої частини судового засідання,