ІНСТИТУТ ФТИЗІАТРІЇ І ПУЛЬМОНОЛОГІЇ

ім. Ф.Г. ЯНОВСЬКОГО

АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

Герич Петро Романович

УДК: 616-08+616.248+615.363

КОМПЛЕКСНЕ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА персистуючУ БРОНХІАЛЬНУ АСТМУ СЕРЕДНЬОЇ ТЯЖКОСТІ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ УРОЛЕСАНУ, ТЕМТУСИНУ-С та ЛІСОБАКТУ

14.01.27 – пульмонологія

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Івано-Франківській державній медичній академії МОЗ України.

Науковий керівник

академік АМН України, доктор медичних наук, професор

НЕЙКО Євген Михайлович, Івано-Франківська державна медична академія МОЗ України, ректор, завідувач кафедри факультетської терапії

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Дзюблик Олександр Ярославович, Інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського АМН України, завідувач відділення технологій лікування неспецифічних захворювань легень;

доктор медичних наук, професор Петренко Василь Іванович, Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця, завідувач кафедри фтизіатрії з курсом пульмонології.

Провідна установа Вінницький національний медичний університет ім. М.І.Пирогова МОЗ України, кафедра госпітальної терапії №1

Захист відбудеться “23” травня 2005 р. Об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.552.01 при Інституті фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г.Яновського АМН України (03680 м. Київ, вул. М.Амосова, 10).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г.Яновського АМН України (м. Київ, вул. М.Амосова, 10).

Автореферат розісланий “22” квітня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Бегоулева Ж.Б.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Бронхіальна астма (БА) продовжує займати провідне місце за поширеністю серед хронічних неспецифічних захворювань легень і є однією з найважливіших проблем сучасної медицини в усьому світі (Фещенко Ю.І., 2000, 2003; Tarlo S.,2000). На жаль, не дивлячись на значні успіхи в діагностиці, лікуванні та профілактиці БА, показники її розповсюдженості, інвалідизації та смертності поки не мають тенденції до зниження (Фещенко Ю.І., 2000; Яшина Л.А., 2000; Zipworth B., 2000).

На сьогоднішній день доведено, що в основі БА лежить хронічне запалення дихальних шляхів, спричинене значною кількістю клітин та медіаторів, багато з яких вже ідентифіковано (Мостовой Ю.М., 1995; Палеев Н.Р., 2000; Окороков А.Н., 2003; Фещенко Ю.І., 2003). В той же час продовжується вивчення ролі перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) біологічних мембран, токсичної дії гідроксильних радикалів, які окислюють білки і нуклеїнові кислоти, а також інактивують тіолові ферменти (Губський Ю.І. 1997; Незорова В.А. и соавт., 2001). Важливими залишаються дослідження ролі оксиду азоту (ОА) і середньомолекулярних пептидів (СМП), які є маркерами активності запального процесу в бронхах і мають імуносупресивні, цитотоксичні, нейротропні властивості (Камышников В.С., 2000; Никитин А.В., Зуйкова А.А., 2001; Юлдашева И.А., Арипова М.И., 2003; Harvarth I., 2005).

Головною метою лікування хворих на БА є досягнення контролю над перебігом захворювання шляхом застосування різних патогенетичних методів терапії, спрямованих, в першу чергу, на зменшення, а ще краще ліквідацію, запального процесу в дихальних шляхах і покращання якості життя (ЯЖ) (Фещенко Ю.І., 2003; Нейко Є.М., та співавт., 2003). Найбільш ефективними на даний час протизапальними засобами є глюкокортикостероїдні препарати, які впливають на всі основні фази запального процесу. Однак і вони, навіть у разі застосування в середньотерапевтичних дозах, далеко не завжди призводять до бажаного ефекту, а довготривале використання цих лікарських засобів у високих дозах спричинює появу виражених побічних явищ (Фещенко Ю.І., 2000, 2003; Яшина Л.А., 2000, 2001; Cydulka R., 1998, 1999). Тому вельми актуальним є пошук більш безпечних препаратів, які б підсилювали протизапальну дію глюкокортикостероїдів (“спаринг” засоби). В цьому плані привертає увагу комбінація уролесану, темтусину-С та лісобакту, що діє на різноманітні механізми формування і пролонгації запального процесу, однак можливість застосування якої для лікування хворих на БА на сьогодні не вивчалась (Нейко Є.М. і співавт., 1997; Куцевляк В.Ф., 2003).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у відповідності із планом науково-дослідної роботи Івано-Франківської державної медичної академії: “Вивчення клініко-імунологічних, спірографічних та пікфлуометричних особливостей перебігу пневмоній із затяжним перебігом і захворювань, що супроводжуються порушенням бронхіальної прохідності в процесі медикаментозної корекції”, № державної реєстрації 0103U001100.

Мета дослідження — підвищення ефективності лікування і покращання ЯЖ хворих на персистуючу БА середньої тяжкості шляхом застосування комплексного лікування — поєднання глюкокортикостероїдів і 2-агоністів короткої дії з уролесаном, темтусином-С та лісобактом.

Задачі дослідження:

1. Вивчити стан ФЗД у хворих на персистуючу БА середньої тяжкості в процесі лікування.

2. З'ясувати роль ПОЛ, антиоксидантної системи захисту (АОС) і ОА в розвитку запального процесу в бронхах у хворих на персистуючу БА середньої тяжкості.

3. Визначити роль СМП і “гострофазових білків” запалення сироватки крові в перебігу персистуючої БА середньої тяжкості.

4. Вивчити можливість корекції запального процесу у хворих на персистуючу БА середньої тяжкості шляхом поєднання глюкокортикостероїдів і 2-агоністів короткої дії з уролесаном, темтусином-С та лісобактом.

5. Вивчити клінічну ефективність комплексної терапії і ЯЖ у хворих на персистуючу БА середньої тяжкості.

Об’єкт дослідження. Персистуюча БА середньої тяжкості.

Предмет дослідження. Клінічний перебіг персистуючої БА середньої тяжкості, стан вентиляційної функції легень і маркерів запального процесу в бронхах під впливом комплексного лікування з використанням уролесану, темтусину-С та лісобакту в поєднанні з глюкокортикостероїдами і 2-агоністами короткої дії.

Методи дослідження. Для діагностики форми, ступеня тяжкості перебігу БА та оцінки ефективності лікування хворих використовували клінічні, функціональні, інструментальні, біохімічні та імуноферментні методи обстеження. ЯЖ у хворих на БА оцінювали за допомогою міжнародного опитувальника SF-36.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше запропоновано використання комбінації фармакологічних препаратів уролесану, темтусину-С та лісобакту в якості спаринг-терапії до глюкокортикостероїдів і 2-агоністів короткої дії у хворих на персистуючу БА середньої тяжкості. Доведено, що таке поєднання лікарських засобів призводить до посилення їх протизапальної дії, проявом якого є більш виражене зниження концентрації продуктів ПОЛ, метаболітів ОА, СМП та “гострофазових білків” запалення, особливо після 6 місяців лікування.

Встановлено, що уролесан, темтусин-С та лісобакт в поєднанні з глюкокортикостероїдами і 2-агоністами достовірно підвищують рівень показників функції зовнішнього дихання, зменшують вираженість і частоту клінічних проявів, покращають контроль за перебігом захворювання, а також ЯЖ у хворих на персистуючу БА середньої тяжкості.

Практичне значення одержаних результатів. Запропонований і впроваджений в клінічну практику медикаментозний комплекс із фармакологічних препаратів уролесану, темтусину-С та лісобакту в поєднанні з глюкокортикостероїдами і 2-агоністами сприяє швидшому досягненню клінічної ремісії і покращанню ЯЖ хворих на персистуючу БА середньої тяжкості.

Для оцінки клінічної ефективності лікувальних заходів у хворих на персистуючу БА середньої тяжкості рекомендується використовувати результати клініко-лабораторних, інструментальних, біохімічних та імуноферментних досліджень, які дозволяють виявити загострення запального процесу в бронхолегеневій системі або ремісію захворювання.

Результати дослідження впроваджені в практику роботи алергологічного відділення Івано-Франківської обласної клінічної лікарні, Івано-Франківського міського клінічного фтизіо-пульмонологічного центру, терапевтичного відділення центральної міської клінічної лікарні м. Івано-Франківська, стаціонарного відділення Лисецької центральної районної лікарні та стаціонару медичної служби СБУ м. Києва. Теоретичні і практичні результати дослідження використовуються в педагогічному процесі на кафедрах терапевтичного профілю Івано-Франківської державної медичної академії.

Особистий внесок здобувача. Наведені в роботі матеріали є особистим внеском автора в проблему вирішення актуального завдання. Огляд літературних джерел, відбір тематичних хворих, їх розподіл на групи, здійснення клініко-лабораторного, інструментального, біохімічного та імунологічного дослідження хворих та їх лікування, аналіз отриманих результатів, статистична обробка даних, оформлення матеріалів дисертації проведені автором особисто. Підготовка до друку наукових праць виконані автором самостійно. Висновки та практичні рекомендації сформульовані разом із науковим керівником.

Апробація роботи. Дисертаційна робота апробована на спільному засіданні терапевтичних кафедр Івано-Франківської державної медичної академії (2004 р). Основні положення дослідження викладені та обговорені на VII-му міжнародному медичному конгресі студентів та молодих вчених (Тернопіль, 2002 р.), на Всеукраїнській з міжнародною участю науково-практичній конференції лікарів-інтернів Івано-Франківської державної медичної академії (2002 р.).

Публікації. Матеріали дисертації висвітлені в 5 самостійних статтях, опублікованих у провідних фахових журналах, які рекомендовані ВАК України для публікацій результатів дисертаційних досліджень, 2 тезах Всеукраїнської науково-практичної конференції з міжнародною участю. Отримано дві раціоналізаторські пропозиції.

Обсяг і структура дисертаційної роботи. Дисертація викладена на 147 сторінках машинописного тексту, складається із вступу, огляду літератури, опису матеріалів та методів дослідження, трьох розділів власних досліджень, аналізу і узагальнення отриманих результатів дослідження, висновків, практичних рекомендацій, списку літератури, який містить 260 джерел: вітчизняних — 192, іноземних — 68. Дисертаційна робота ілюстрована 17 таблицями та 15 рисунками. Додатки займають 5 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Об’єкт та методи дослідження. Згідно з поставленою метою та завданнями роботи обстежили 137 хворих на персистуючу БА середньої тяжкості із загостренням середньотяжкого ступеня. Чоловіків було 63 (46,0 %), жінок — 74 (54,0 %), віком від 18 до 60 років. Контроль склала група із 25 практично здорових осіб.

Верифікацію діагнозу та лікування хворих на персистуючу БА середньої тяжкості проводили з урахуванням рекомендацій “Інструкції про діагностику, клінічну класифікацію та лікування БА” (наказ МОЗ України № 499 від 28.10.2003 р.).

До початку стаціонарного етапу лікування в залежності від призначеної терапії усіх хворих рандомізували на 2 групи (основну і контрольну), які були співставними за віком, статтю, ступенем тяжкості та тривалістю перебігу захворювання.

Хворі контрольної групи (25 осіб) протягом 3 – 4 тижнів, в умовах стаціонару, та послідуючих 6 місяців, в амбулаторних умовах, отримували перорально преднізолон у дозі 30 мг/доба на протязі 7 – 10 днів, беклометазон у дозі 750 мкг/добу або інший інгаляційний глюкокортикостероїд в еквівалентній дозі, 2-агоністи короткої дії (сальбутамол) 3 – 4 рази на добу протягом 3 – 5 днів, а потім — у разі необхідності.

Пацієнтам основної групи (112 осіб) призначили на такий же термін комплексне лікування: терапію, як і у пацієнтів контрольної групи, на стаціонарному етапі лікування, а також на 3-му та 6-му місяці амбулаторного лікування поєднували з прийомом уролесану (по 10 крапель 3 рази на день), темтусину-С (по 1 пакетику 2 рази на день) та лісобакту (по 2 таблетки 3 рази на день) впродовж 18–20 днів.

Комплексне обстеження хворих на БА проводили за допомогою сучасних клініко-інструментальних та лабораторних методів дослідження до початку та при закінченні стаціонарного лікування, а також через 3 та 6 місяців після закінчення стаціонарного лікування.

Усім хворим стан ФЗД оцінювали за результатами аналізу кривої ”потік-об’єм” з використанням спірографа „СПІРОКОМ” (ХАІ Україна). Визначали (в % від належних) рівні наступних показників: об’єм форсованого видиху за першу секунду (ОФВ1), форсовану життєву ємність легень (ФЖЄЛ), пікову об’ємну швидкість видиху (ПОШ), миттєву об’ємну швидкість на рівні видиху 25 % ФЖЄЛ (МОШ25), миттєву об’ємну швидкість на рівні видиху 50 % ФЖЄЛ (МОШ50), миттєву об’ємну швидкість на рівні видиху 75 % ФЖЄЛ (МОШ75). Наявність зворотності бронхіальної обструкції визначали за результатами фармакологічної проби з 2-агоністом короткої дії — приріст ОФВ1 більше 15 % або 200 мл через 15 – 20 хвилин після прийому сальбутамолу у дозі 200 мкг.

Стан ПОЛ визначали за вмістом малонового діальдегіду (МДА) та дієнових кон’югатів (ДК) в сироватці крові за методикою H. Placer (1968), АОС — за рівнем активності в сироватці крові церулоплазміну (Цп) та насиченості трансферину (Тф) залізом (ТФ) (Г.О. Бабенко, 1968). Вміст СМП (СМП — СМП254 та СМП280) в сироватці крові визначали за методикою Н.И. Габриеляна та співавт. (1969), IgG і ?2-макроглобуліну — імуноферментним методом. Концентрацію метаболітів ОА визначали спектрофотометричним методом на імуноферментному мікросмужковому фотометрі „Stat Fax 303 plus” („Awareness Techonology Inc.”, США), з використанням набору для визначення оксиду азоту „Assay Designs Total Nitric Oxide” (США).

Для визначення ЯЖ у хворих на БА використали міжнародний опитувальник SF-36 у версії міжнародного Центру дослідження ЯЖ (МЦИКЖ, г. Санкт-Петербург, 1998).

Усім хворим виконували клінічний аналіз крові, сечі та мокротиння, аналіз крові на цукор, електрокардіаграфію; за наявності показань — визначали рівень показників коагулограми, білірубіну, білків крові та активність амінотрансфераз; проводили рентгенографічне дослідження органів грудної клітки та ультразвукове дослідження внутрішніх органів.

Обробку результатів дослідження проводили загальноприйнятим методом варіаційної статистики (Лапач С.М., Губенко А.В., Бабич П.М., 2001). Описова статистика (кількість, середнє значення та його похибка, частота, процент) наведена для всіх показників дослідження з урахуванням їх типу (кількісний, якісний). Для визначення рівня статистичної значимості (р), зміни від вихідного рівня та кореляції між показниками використовували комп’ютерну програму “Statistica for Microsoft”. Різницю між показниками вважали статистично достовірною за умови p < 0,05.

Результати досліджень та їх обговорення. У пацієнтів обох клінічних груп основними факторами ризику виникнення загострення БА були перенесені гострі вірусні інфекції (у 24,0 % хворих контрольної групи та у 25,0 % — основної), порушення вимог астма-контролю (у 20,0 та у 18,8 %, відповідно) і фізичне перевантаження (у 16,0 та у 13,4 %, відповідно) (табл. 1).

Таблиця 1

Частота основних факторів ризику загострення у хворих на персистуючу БА середньої тяжкості, абс. число (%)

Фактор ризику загострення | Група хворих

контрольна | основна

Перенесені гострі вірусні інфекції | 6 (24,0) | 28 (25,0)

Позалегеневі хронічні вогнища інфекції | 2 (8,0) | 10 (8,9)

Фізичне перевантаження | 4 (16,0) | 15 (13,4)

Паління тютюну | 3 (12,0) | 10 (8,9)

Порушення вимог астма-контролю | 5 (20,0) | 21 (18,8)

Зміни психоемоційного стану | 1 (4,0) | 8 (7,1)

Дія хімічних аерозолів і забрудненого повітря (полютантів) | 2 (8,0) | 8 (7,1)

Дія природних факторів і метеорологічних умов | 1 (4,0) | 2 (1,8)

Відсутні | 3 (12,0) | 8 (7,1)

За результатами дослідження ФЗД на початку стаціонарного лікування у хворих обох груп визначили однаково виражені (р > 0,05) помірні порушення бронхіальної прохідності: ОФВ1 становив (62,26 ± 2,59) % у пацієнтів контрольної групи та (63,31 ± 3,29) % — основної, зворотність ОФВ1 — (29,35 2,56) та (32,11 3,24) %, відповідно (табл. 2).

Після стаціонарного етапу лікування у хворих контрольної групи достовірно (p < 0,05) збільшились (практично до нормальних значень) рівні усіх показників ФЗД (наприклад, рівень ОФВ1 досяг (80,42 ± 2,92) % від належних значень) та зменшився приріст ОФВ1 до (21,33 2,21) %. Через 3 та 6 місяців після стаціонарного лікування зберігалась лише тенденція (р > 0,05) до подальшого покращання бронхіальної прохідності у пацієнтів цієї групи (ОФВ1 становив (85,13 ± 2,56) % та (91,21 ± 3,65) %, відповідно) та зменшення зворотності ОФВ1, яка складала (18,54 2,56) % та (15,36 2,35) %, відповідно.

Під впливом комплексного лікування у пацієнтів основної групи така позитивна спрямованість динаміки покращання стану ФЗД була більш вираженою: рівень ОФВ1 становив (88,80 ± 2,73) % по закінченні стаціонарного лікування, (96,32 ± 2,51) та (105,22 ± 2,68) % відповідно через 3 та 6 місяців після стаціонарного лікування, а приріст ОФВ1 після проби з бронхолітиком — (20,18 3,11) %, (11,21 2,35) % та (8,11 2,23) %, відповідно. Такою ж була спрямованість динаміки решти показників ФЗД — їх значення були достовірно (p < 0,05) більшими як при порівнянні з попереднім етапом обстеження, так і при порівнянні з такими аналогічного етапу обстеження контрольної групи.

Наведені дані свідчать про достовірне покращання бронхіальної прохідності внаслідок зменшення інтенсивності запального процесу в бронхах у пацієнтів обох клінічних груп, однак в більший мірі у пацієнтів, які отримували комплексну терапію.

На початку стаціонарного лікування у хворих контрольної групи рівень МДА становив (92,13 5,59) мкмоль/л, у хворих основної — (93,81 6,35) мкмоль/л, що достовірно (p < 0,05) більше такого ((54,65 7,45) мкмоль/л) групи практично здорових осіб (табл. 3).

Рівень ДК у хворих контрольної групи складав (5,89 0,74) ум. од., а у пацієнтів основної — (5,64 0,68) ум. од., що також достовірно (p < 0,05) більше такого ((1,45 0,37) ум. од.) групи практично здорових осіб. Достовірної різниці концентрації МДА та ДК між групами хворих не було (р > 0,05).

Таблиця 2

Динаміка показників ФЗД у хворих на персистуючу БА середньої тяжкості (M ±m)

Показник, % від належних | Група хворих

контрольна | основна

до стац. лікування (n=25) | після стац. лікування (n=25) | через 3 міс після стац. лікування (n=21) | через 6 міс після стац. лікування (n=19) | до стац. лікування (n=112) | після стац. лікування (n=112) | через 3 міс після стац. лікування (n=95) | через 6 міс після стац. лікування (n=73)

ФЖЄЛ | 74,82±1,73 | 81,31±2,02*+ | 86,22±3,00* | 95,18±3,56* | 75,53±1,68 | 91,95±2,87*+Д | 103,36±2,23*+Д | 110,21±2,45*+Д

ОФВ1 | 62,26±2,59 | 80,42±2,92*+ | 85,13±2,56* | 91,21±3,65* | 63,31±3,29 | 88,80±2,73*+Д | 96,32±2,51*+Д | 105,22±2,68*+Д

ПОШ | 52,842,11 | 64,622,16*+ | 72,863,64* | 79,243,54* | 55,512,64 | 73,362,41*+Д | 82,352,87*+Д | 91,352,84*+Д

МОШ25 | 46,61±1,82 | 54,61±2,16*+ | 60,31±3,15* | 69,11±3,24* | 45,64±3,93 | 66,69±,49*+Д | 73,32±,15*+Д | 81,21±2,17*+Д

МОШ50 | 39,79±1,78 | 52,61±2,27*+ | 59,61±3,67* | 69,26±4,01* | 39,62±1,56 | 59,64±2,29*+Д | 70,26±3,12*+Д | 79,85±2,65*+Д

МОШ75 | 28,87±2,66 | 38,31±2,81*+ | 46,32±3,89* | 55,68±3,87* | 35,21±1,85 | 45,87±2,08*+Д | 55,79±2,41*+Д | 65,78±3,02*+Д

Зворотність ОФВ1 | 29,352,56 | 21,332,21*+ | 18,542,56* | 15,362,35* | 32,113,24 | 20,183,11*+ | 11,212,35*+Д | 8,112,23* Д

Примітки:

1. * — р < 0,05 в порівнянні з таким цієї ж групи хворих до стаціонарного лікування;

2. + — р < 0,05 в порівнянні з таким цієї ж групи хворих на попередньому етапі обстеження;

3. Д — р < 0,05 в порівнянні з таким контрольної групи в цей же етап спостереження.

Таблиця 3

Динаміка рівня показників ПОЛ, АОС і метаболітів ОА у хворих на персистуючу БА середньої тяжкості (M ± m)

Показник,

одиниця виміру | Практично здорові особи (n=25) | Група хворих

контрольна | основна

до стац. лікування (n=25) | після стац. лікування (n=25) | через 3 міс після стац. лікування (n=20) | через 6 міс після стац. лікування (n=18) | до стац. лікування (n=112) | після стац. лікування (n=112) | через 3 міс після стац. лікування (n=93) | через 6 міс після стац. лікування (n=71)

МДА, нмоль/л | 54,65±7,45 | 92,13±5,590 | 81,18±3,560 | 76,25±3,840* | 71,26±3,370* | 93,81±6,350 | 71,90±3,010*+Д | 63,35±3,11*+Д | 61,56±3,44*Д

ДК,
ум. од. | 1,45±0,37 | 5,89±0,740 | 4,18±0,540 | 3,55±0,270* | 2,87±0,380* | 5,64±0,680 | 3,01±0,230*+Д | 2,16±0,23*+Д | 1,79±0,36*Д

ЦП,
ум. од. | 31,61±3,26 | 44,17±4,020 | 33,45±3,65* | 34,01±3,11* | 32,26±3,98* | 42,99±2,730 | 35,01±2,94*+ | 34,56±3,29* | 33,11±2,45*

ТФ,
ум. од. | 0,22±0,03 | 0,31±0,020 | 0,32±0,030 | 0,31±0,030 | 0,32±0,030 | 0,29±0,010 | 0,31±0,020 | 0,30±0,020 | 0,31±0,030

Мета-боліти NO, мкмоль/л | 5,60±0,30 | 6,79±0,410 | 6,72±0,400 | 6,35±0,45 | 6,13±0,23 | 6,84±0,390 | 5,88±0,28*+ | 5,95±0,38 | 5,74±0,45

Примітки:

1. 0 — р < 0,05 в порівнянні з таким групи практично здорових осіб;

2. * — р < 0,05 в порівнянні з таким цієї ж групи хворих до стаціонарного лікування;

3. + — р < 0,05 в порівнянні з таким цієї ж групи хворих на попередньому етапі обстеження;

4. Д — р < 0,05 в порівнянні з таким контрольної групи в цей же етап спостереження.

Таким чином, у хворих на персистуючу БА середньої тяжкості, у фазу загострення відбувається напруження компенсаторних механізмів за достовірного зростання інтенсивності процесів пероксидації ліпідів. Наявний високий рівень ПОЛ сприяє мембранодеструктивним змінам і відіграє важливу роль у прогресуванні і хронізації запального процесу в дихальних шляхах (Барабадзе К.А. і співавт., 2001).

По закінченні стаціонарного етапу лікування у пацієнтів контрольної групи зменшення рівня МДА до (81,18 3,56) нмоль/л було не достовірним (р > 0,05). Через 3 та 6 місяців після стаціонарного лікування за наявності лише тенденції (р > 0,05, при порівнянні з попереднім етапом обстеження) до подальшого зниження рівень МДА (76,25 3,84) нмоль/л та (71,26 3,37) нмоль/л, відповідно став достовірно меншим такого до початку стаціонарного лікування, однак так і не зрівнявся з таким групи практично здорових осіб.

У хворих основної групи після стаціонарного етапу лікування рівень МДА достовірно (p < 0,05) знизився до (71,90 ± 3,01) нмоль/л і став достовірно (p < 0,05) меншим такого пацієнтів контрольної групи, однак ще залишався достовірно (p < 0,05) більшим такого (54,65 7,45) нмоль/л групи практично здорових осіб.

Через 3 місяці після стаціонарного лікування продовжилось подальше достовірне (p < 0,05) зниження рівня МДА до (63,35 3,11) нмоль/л, який зрівнявся з таким групи практично здорових осіб. Через 6 місяців після стаціонарного лікування значення МДА (61,56 3,44) нмоль/л практично не відрізнялись (р > 0,05) від таких попереднього етапу обстеження.

Аналогічною була динаміка ДК в процесі спостереження за хворими обох клінічних груп.

По закінченні стаціонарного етапу лікування у пацієнтів контрольної групи зменшення рівня ДК до (4,18 0,54) ум. од. було недостовірним (р > 0,05). Через 3 та 6 місяців після стаціонарного лікування за наявності лише тенденції (р > 0,05), при порівнянні з попереднім етапом обстеження до подальшого зниження рівень ДК (3,55 0,27) ум.од. та (2,87 0,38) ум. од., відповідно став достовірно меншим такого до початку стаціонарного лікування, однак так і не зрівнявся з таким групи практично здорових осіб.

У хворих основної групи після стаціонарного етапу лікування рівень ДК достовірно (p < 0,05) знизився до (3,01 ± 0,23) ум. од. і став достовірно (p < 0,05) меншим такого пацієнтів контрольної групи, однак ще залишався достовірно (p < 0,05) більшим такого (1,45 0,37) ум. од.) групи практично здорових осіб.

Через 3 місяці після стаціонарного лікування продовжилось подальше достовірне (p < 0,05) зниження рівня ДК до (2,16 0,23) ум. од., який зрівнявся з таким групи практично здорових осіб. Через 6 місяців після стаціонарного лікування значення ДК (1,79 0,36) ум. од. практично не відрізнялись (р > 0,05) від таких попереднього етапу обстеження.

На початку стаціонарного лікування рівень активності Цп у хворих контрольної групи складав (44,17 4,02) ум. од., у хворих основної — (42,99 2,73) ум. од., що достовірно (p < 0,05) більше, ніж у групі практично здорових осіб (31,61 3,26) ум. од.

У хворих обох клінічних груп значення активності Цп після курсу стаціонарного лікування достовірно (p < 0,05) зменшились контрольної — до (33,45 3,65) ум. од., основної — до (35,01 2,94) ум. од. і зрівнялись (р > 0,05) з такими групи практично здорових осіб (р 0,05), а через 3 та 6 місяців після стаціонарного лікування залишались в цих же межах.

До початку стаціонарного етапу лікування насиченість Тф залізом у пацієнтів контрольної групи складала (0,31 ± 0,02) ум. од., у хворих основної — (0,29 ± 0,01) ум. од., що достовірно (p < 0,05) більше, ніж в групі практично здорових осіб — (0,22 ± 0,03) ум. од. Після стаціонарного лікування і при подальшому спостереженні рівень цього показника у пацієнтів обох клінічних груп суттєво не змінився (p > 0,05).

На початку стаціонарного лікування рівень метаболітів ОА в сироватці крові хворих обох груп був в однаковій мірі достовірно (p < 0,05) більшим такого (5,60 0,30) мкмоль/л групи практично здорових осіб і складав у хворих контрольної групи (6,790,41) мкмоль/л, а у хворих основної групи — (6,840,39) мкмоль/л. Різниця рівня метаболітів ОА між хворими обох клінічних груп була статистично недостовірною (р > 0,05). Отже, у хворих на персистуючу БА середньої тяжкості у фазу загострення підвищується концентрація метаболітів NО в сироватці крові, що співвідноситься з активністю запального процесу в бронхолегеневій системі.

По закінченні стаціонарного етапу лікування у пацієнтів контрольної групи зменшення кількості метаболітів ОА у сироватці крові до (6,72 0,40) мкмоль/л було не достовірним (р > 0,05). Однак, через 3 та 6 місяців після стаціонарного лікування за наявності лише тенденції (р > 0,05, при порівнянні з попереднім етапом обстеження) до подальшого зниження рівня метаболітів OА (6,35 0,45) та (6,13 0,23) мкмоль/л, відповідно зрівнявся з таким групи практично здорових осіб.

У хворих основної групи після стаціонарного етапу лікування рівень метаболітів OА достовірно (p < 0,05) знизився до (5,88 ± 0,28) нмоль/л і не мав суттєвих відмінностей (р > 0,05) від такого пацієнтів контрольної групи та групи практично здорових осіб. При подальшому спостереженні рівень цього показника у пацієнтів основної групи суттєво не змінився (p > 0,05).

Таким чином, в найбільшій мірі зниження рівня продуктів ПОЛ та метаболітів ОА виявили у хворих основної групи, які отримували комплексну терапію, а високий рівень антиоксидантів сприяв більш вираженому зниженню процесів ліпопероксидації, покращанню окисно-відновних і метаболічних процесів в пошкоджених структурах бронхолегеневого комплексу. Збереження надмірної кількості метаболітів NO і продуктів ПОЛ в сироватці крові вказує на те, що в бронхах після проведеного стаціонарного лікування зберігається запальний процес, що вимагало продовження лікування в амбулаторних умовах.

На початку стаціонарного лікування у хворих обох клінічних груп була однаково (р < 0,05) достовірно підвищеною концентрація СМП. Середні значення СМП254 і СМП280 у хворих контрольної групи складали (0,402 0,027) ум.од. і (0,433 0,024) ум. од., у хворих основної групи — (0,399 0,018) ум.од. і (0,467 0,019) ум. од., що достовірно (p < 0,05) більше таких групи практично здорових осіб — відповідно (0,208±0,014) ум.од. та (0,302±0,025) ум. од. (табл. 4).

Таким чином, в сироватці крові хворих на персистуючу БА середньої тяжкості, у фазу загострення виявили гетерогенність СМП, їх значне накопичення та зменшення співвідношення пептидних і нуклеотидних залишків. Рівень цього показника може служити критерієм активності патологічного процесу — при його зростанні посилюється вираженість запального процесу, що узгоджується з даними інших дослідників (Чернюк Н.В., 2001).

В усіх обстежених хворих на БА призначена терапія сприяла зниженню концентрації середньомолекулярних пептидних і нуклеотидних залишків. По закінченні стаціонарного етапу лікування у пацієнтів контрольної групи зменшення рівня СМП254 до (0,340 0,029) нмоль/л та СМП280 до (0,389 0,032) нмоль/л було не достовірним (р > 0,05). Через 3 та 6 місяців після стаціонарного лікування за наявності лише тенденції (р > 0,05), при порівнянні з попереднім етапом обстеження до подальшого зниження рівні СМП254 (0,290 0,025) нмоль/л і (0,274 0,029) нмоль/л, відповідно та СМП254 (0,370 0,020) нмоль/л і (0,365 0,015) нмоль/л, відповідно стали достовірно меншими таких до початку стаціонарного лікування, однак так і не зрівнялися з такими групи практично здорових осіб.

У хворих основної групи після стаціонарного етапу лікування достовірно (p < 0,05) знизились значення СМП254 до (0,350 0,017) нмоль/л) та СМП280 до (0,394 0,017) нмоль/л, однак не відрізнялися (р > 0,05) від таких пацієнтів контрольної групи та залишилися вищими (p < 0,05) таких групи практично здорових осіб. Через 3 місяці після стаціонарного лікування продовжилось подальше достовірне (p < 0,05) зниження рівнів СМП254 до (0,275 0,032) нмоль/л та СМП280 до (0,335 0,015) нмоль/л, які зрівнялись з такими (р > 0,05) групи практично здорових осіб. Через 6 місяців після стаціонарного лікування значення СМП254 (0,252 0,028) нмоль/л та СМП280 (0,327 0,020) нмоль/л практично не відрізнялись (р > 0,05) від таких попереднього етапу обстеження.

При загостренні запального процесу в бронхах у хворих обох клінічних груп були однаково (р > 0,05) достовірно підвищеними концентрації 2-макроглобуліну та Ig G, що свідчить про наявність активації імунного захисту.

На початку стаціонарного лікування у хворих контрольної групи рівень 2-макроглобуліну становив (15,75 2,07) мкмоль/л, а рівень Ig G — (13,95 1,32) мкмоль/л, у хворих основної — відповідно (14,98 1,56) мкмоль/л та (13,83 1,15) мкмоль/л, що достовірно (p < 0,05) більше таких (6,02 0,96) мкмоль/л та (7,02 1,09) мкмоль/л, відповідно групи практично здорових осіб.

По закінченні стаціонарного етапу лікування значення цих показників достовірно (p < 0,05) знизились: у пацієнтів контрольної групи 2-макроглобулін — до (9,98 1,75) мкмоль/л, а Ig G — до (10,32 1,19) мкмоль/л, у хворих основної — відповідно до (9,91 1,71) мкмоль/л та (10,35 1,27) мкмоль/л, однак ще залишались достовірно (p < 0,05) більшими таких групи практично здорових осіб. Через 3 та 6 місяців після стаціонарного лікування рівні цих показників продовжували зменшуватись (проте практично не відрізнялись (р > 0,05) від таких попереднього етапу обстеження) і зрівнялись з такими групи практично здорових осіб.

Таблиця 4

Динаміка рівня СМП, ?2-макроглобуліну та Ig G у хворих на персистуючу БА середньої тяжкості (M ± m)

Показник,

одиниця виміру | Практично здорові особи (n=25) | Група хворих

контрольна | основна

до стац. лікування (n=25) | після стац. лікування (n=25) | через 3 міс після стац. лікування (n=20) | через 6 міс після стац. лікування (n=18) | до стац. лікування (n=112) | після стац. лікування (n=112) | через 3 міс після стац. лікування (n=93) | через 6 міс після стац. лікування (n=71)

СМП254 | 0,208 ± 0,014 | 0,402 ± 0,0270 | 0,340 ± 0,0290 | 0,290 ± 0,0250* | 0,274 ± 0,0290* | 0,399 ± 0,0180 | 0,350 ± 0,0170*+ | 0,275 ± 0,032*+ | 0,252 ± 0,028*

СМП280 | 0,302 ± 0,025 | 0,433 ± 0,0240 | 0,389 ± 0,0320 | 0,370 ± 0,0200* | 0,365 ± 0,0150* | 0,467 ± 0,0190 | 0,394 ± 0,0170*+ | 0,335 ± 0,015*+ | 0,327 ± 0,020*

б2-макроглобулін (г/л) | 6,02 ± 0,96 | 15,75 ± 2,070 | 9,98 ± 1,750*+ | 8,55 ± 1,25* | 8,46 ± 1,84* | 14,98 ± 1,560 | 9,91 ± 1,710*+ | 8,56 ± 1,98* | 7,86 ± 2,01*

Ig G (г/л) | 7,02 ± 1,09 | 13,95 ± 1,320 | 10,32 ± 1,190*+ | 9,84 ± 1,25* | 8,65 ± 1,69* | 13,83 ± 1,150 | 10,35 ± 1,270*+ | 9,45 ± 1,36* | 8,21 ± 1,42*

Примітки:

1. 0 — р < 0,05 в порівнянні з таким групи практично здорових осіб;

2. * — р < 0,05 в порівнянні з таким цієї ж групи хворих до стаціонарного лікування;

3. + — р < 0,05 в порівнянні з таким цієї ж групи хворих на попередньому етапі обстеження.

Таким чином, поєднання фармакологічних препаратів уролесану, темтусину-С та лісобакту із глюкокортикостероїдами і 2-агоністами у хворих на БА призводить до більш істотного зниження ендогенної інтоксикації і нормалізує імунну відповідь організму у випадку загострення запального процесу в бронхолегеневій системі.

По закінченню стаціонарного етапу лікування напади астми в денний час були відсутніми у 29 (25,9 %) пацієнтів основної групи і у 3 (12,0 %) контрольної групи (р > 0,05), повністю зникла задишка, відповідно, у 63 (56,3 %) і у 10 (40,0 %) хворих (р > 0,05); не визначались сухі хрипи, відповідно, у 71 (63,4 %) і у 13 (52,0 %) пацієнтів (р < 0,05); припинився кашель, відповідно, у 67 (59,8 %) і у 9 (36,0 %) пацієнтів (р < 0,05); було відсутнім виділення мокротиння, відповідно, у 86 (76,8 %) і у 8 (32,0 %) пацієнтів (р < 0,05). Одночасно хворі обох груп відмічали достовірне зниження необхідності в прийомі ?2-агоністів: частота прийому ?2-агоністів у хворих основної групи знизилась із (2,87 ± 0,47) до (1,26 ± 0,04) разу/день (р < 0,05), у хворих контрольної — із (2,84 ± 0,51) до (1,66 ± 0,17) разу/день (р < 0,05).

Проведене в умовах стаціонару лікування обох груп хворих на БА середньої тяжкості було однаково ефективним: повного контролю за перебігом БА (фаза ремісії) досягли у (30,4 4,04) % хворих основної групи та у (20,0 8,2) % — контрольної (р>0,05), неповного контролю за перебігом БА (фаза неповної ремісії) — у (69,6 4,4) % та у (80,0 8,2) % хворих, відповідно (табл. 5).

Через 3 місяці після стаціонарного лікування в однаковій (р < 0,05) мірі в обох групах хворих достовірно (р < 0,05) збільшилась кількість пацієнтів з наявністю повного контролю за перебігом БА: в основній групі їх стало (65,3 4,9) %, в контрольній — (57,1 11,1) %. Однак за цей період часу у (7,4 2,7) % хворих основної групи та у (4,8 4,8) % — контрольної виникло загострення недуги, що було зумовлене гострими респіраторними вірусними інфекціями..

Ефективність лікування хворих обох клінічних груп через 6 місяців після стаціонарного лікування була різною. Кількість хворих, у яких була фаза ремісії БА, достовірно (р < 0,05) збільшилась в основній групі до (83,6 4,4) % осіб і практично не змінилась (р > 0,05) в контрольній до (57,9 11,6) % осіб. Слід відмітити протилежну тенденцію щодо кількості хворих цих груп, у яких виникло загострення БА за цей проміжок часу: вона не змінилась в основній групі, однак достовірно (р < 0,05) збільшилась в контрольній до (31,6 11,0) % осіб.

Таблиця 5

Ефективність лікування хворих на БА середньої тяжкості, (M ± m) %

Ступінь контролю за перебігом БА | Термін спостереження

по закінченню стац. лікування | через 3 міс після стац. лікування | через 6 міс після стац. лікування

контрольна група

(n = 25) | основна група

(n = 112) | контрольна група

(n = 21) | основна група

(n = 95) | контрольна група

(n = 19) | основна група

(n = 73)

Повний (фаза ремісії) | 20,0 8,2 | 30,4 4,4 | 57,1 11,1* | 65,3 4,9* | 57,9 11,6* | 83,6 4,4*+?

Неповний (фа-за н/ремісії) | 80,0 8,2 | 69,6 4,4 | 38,1 10,9* | 27,4 4,6* | 10,5 7,2* + | 8,2 3,2* +

Відсутній (фаза загострення)—— | 4,8 4,8 | 7,4 2,7 | 31,6 11,0* + | 8,2 3,2 ?

Примітки:

1.*— р < 0,05 в порівнянні з таким по закінченню стаціонарного лікування;

2. + — р < 0,05 в порівнянні з таким через 3 міс після стаціонарного лікування;

3. ? — р < 0,05 в порівнянні з таким контрольної групи в цей же термін спостереження.

Таким чином, у пацієнтів, яким проводили комплексну терапію (поєднання глюкокортикостероїдів і 2-агоністів з уролесаном, темтусином-С та лісобактом), нами відмічена достовірно більш виражена позитивна динаміка досліджуваних клінічних показників — у більшої (р < 0,05) кількості хворих досягли повного контролю за перебігом БА.

Хронічні захворювання, що можуть прогресувати і перебігати із загостренням є тяжким тягарем для суспільства. Для системи охорони здоров’я це означає виділення значних матеріальних ресурсів для надання амбулаторно-поліклінічної і стаціонарної допомоги (Яшина Л.А., 2001, Чучалин А.Г., 1998). Для самих пацієнтів хронічні захворювання зумовлюють не лише додаткові витрати, але і негативно впливають на ЯЖ. Тому для лікаря важливо визначити, яким чином хвороба впливає на пацієнта, зокрема на всі аспекти його життя. Дослідження такого типу, які орієнтовані безпосередньо на пацієнта, відомі як вивчення ЯЖ (Ware J.E., 1992, Новик А.А., 2002). Критерії ЯЖ використовують для визначення ефективності лікування окремого препарату або комбінації препаратів.

Результати аналізу ЯЖ за допомогою опитувальника SF-36 свідчать, що у хворих на персистуючу БА середньої тяжкості наявне різке зниження рівня всіх показників опитувальника. Особливо це відноситься до таких параметрів, як роль фізичних (RF) і емоційних проблем (RE) в обмеженні життєдіяльності, загальне сприйняття здоров’я (GH) і порівняння самопочуття з попереднім роком (CH).

По закінченні стаціонарного лікування у хворих обох груп виявили покращання параметрів ЯЖ. В контрольній групі пацієнтів, які отримували тільки глюкокортикостероїди і 2-агоністи короткої дії, збільшились значення лише таких критеріїв, як роль фізичних проблем в обмеженні життєдіяльності (RF), загальне сприйняття здоров’я (GH) та соціальна активність (SF). В основній групі хворих, які отримували комплексну терапію, покращання ЯЖ було дещо більш вираженим за критеріями психологічне здоров’я (МН) і соціальна