ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Горник Володимир Гнатович

УДК 351.824.1

ДЕРЖАВНА ПРОМИСЛОВА ПОЛІТИКА В УМОВАХ СТРУКТУРНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Спеціальність 25.00.02 – механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

ХАРКІВ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії державного управління при Президентові України, м. Київ.

Науковий керівник – | доктор наук з державного управління, доцент

Мордвінов Олександр Григорович,

Гуманітарний університет "Запорізький інститут державного та муніципального управління", завідувач кафедри державного управління та менеджменту.

Офіційні опоненти – | доктор наук з державного управління, доцент

Біла Світлана Олексіївна,

Приазовський державний технічний університет, завідувач кафедри економічної теорії;

кандидат економічних наук, доцент

Мельникова Марина Віталіївна,

Інститут економіки промисловості НАН України, старший науковий співробітник відділу проблем економіки підприємства.

Провідна установа – | Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, відділ проблем економічної стратегії, прогнозування та регулювання економіки, м. Київ.

Захист відбудеться 18 лютого 2005 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К .858.01 Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за адресою: 61050, м. Харків, просп. Московський, 75, зал засідань (1 поверх).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за адресою: 61050, м. Харків, просп. Московський, 75.

Автореферат розісланий 17 січня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Лебець В.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Промислова політика є одним із основних напрямів економічної діяльності держави, сутність якої складає система заходів, спрямованих на якісні й кількісні перетворення промислового сектора та пов’язаних з ним секторів. Складний та суперечливий характер перехідної економіки створює певні методологічні та методичні труднощі її дослідження, оскільки теоретичний пошук здійснюється одночасно з трансформаційними змінами, що суттєво підвищує рівень невизначеності шляхів подальшого розвитку та стратегії формування нової економічної системи. Особливо це стосується вибору пріоритетів, критеріїв та орієнтирів трансформації промислового сектора. Таким чином, актуальним завданням є формування основних параметрів ефективної промислової політики, визначення науково обґрунтованих методів її впровадження.

Можливість України щодо інтеграції до європейської і світової економіки та вступу до СОТ, що призведе до загострення конкуренції на внутрішньому ринку, потребує нових підходів та інструментів економічного розвитку, ефективних засобів промислової політики, особливо таких, що довели свою доцільність як у розвинених країнах, так і в країнах, що розвиваються.

Теоретичні, методичні і практичні питання промислової політики активно досліджують як українські (О. Амоша, О. Алимов, С.Біла, В. Бодров, А. Гальчинський, В. Геєць, Ю. Гончаров, Б. Губський, С. Дзюбик, Б. Кваснюк, І. Лукінов, О. Мордвінов, Ю. Ніколенко, В. Новицький, В. Сіденко, В. Семиноженко, А. Філіпенко, А. Фукс, А. Чухно, М. Чумаченко та ін.), так і російські вчені (С. Авдашева, В. Кириченко, Д. Львов, А. Некіпелов, І. Шурчков, Ю. Петров, О. Ястребова тощо).

Рівень дослідження проблем формування та реалізації промислової політики в сучасній вітчизняній науці державного управління є неадекватним практичному значенню цієї проблеми.

Стабільний розвиток економіки України, зокрема її промислового сектора, неможливий на шляху підтримки лише структурних перетворень, інновацій або організаційних змін чи будь-яких окремо взятих механізмів. Надзвичайно важливим є використання усього комплексу механізмів державного управління (інституціональний, інвестиційний, грошово-кредитний, бюджетно-податковий, науково-технічний, інфраструктурний, мотиваційний, соціальний, децентралізаційний). Головне завдання промислової політики полягає в інтеграції відомих складових економічної політики відповідно до реального сектора економіки. Цим обумовлюється вибір теми дисертаційної роботи, а також мета, основні завдання та методологія, об’єкт і предмет дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до комплексного наукового проекту "Державне управління та місцеве самоврядування" (номер державної реєстрації 0200U0041030) і пов'язана з темою "Механізми регулювання ринкової економіки" (номер державної реєстрації 0101U003345) Національної академії державного управління при Президентові України, у розробці яких здобувач брав безпосередню участь.

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка та обґрунтування методологічних засад формування державної промислової політики в умовах трансформаційної економіки, методів і форм практичної реалізації заходів промислової політики, визначення стратегії інноваційного розвитку національної промисловості.

Для досягнення мети дослідження було визначено такі завдання:

·

·

·

·

·

·

·

Об’єктом дослідження є процес формування сучасної структури промислового виробництва шляхом реалізації державної промислової політики в Україні.

Предметом дослідження є змістовні і структурно-функціональні характеристики державної промислової політики в Україні та комплекс заходів інноваційного і інвестиційного забезпечення на різних структурних рівнях економіки в умовах її трансформації.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні про посилення регулятивних функцій держави, що поряд із саморегулюванням в умовах ринку є достатньою умовою розвитку національної економічної системи.

Методи дослідження. Загальнонаукові та спеціальні методи дослідження ґрунтуються на сучасних наукових засадах управлінської, економічної і споріднених з ними наук. У роботі використано: історичний та логічний методи – для дослідження еволюції постановки проблеми й наступності її вирішення; абстрактно-логічний – для теоретичного узагальнення і формування висновків; статистико-економічний – для аналізу сучасного стану державного управління розвитком промислового комплексу України; монографічний – для розробки системи інформаційно-аналітичного обґрунтування шляхів удосконалення промислової політики, розрахунково-конструктивний та експериментальний – для розробки системи концептуальних положень і заходів стратегії розвитку промисловості в Україні.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в науковому обґрунтуванні теоретико-методологічних засад формування й удосконалення державної промислової політики в умовах структурної трансформації української економіки.

У межах проведеного дослідження щодо розв'язання наукової проблеми в роботі:

уперше:

·

·

удосконалено:

·

·

·

дістало подальшого розвитку:

·

·

Практичне значення одержаних результатів. Загальним значущим результатом дослідження є розроблення концептуальних засад та механізму формування ефективної державної промислової політики. Запропоновані наукові положення, висновки й рекомендації щодо державного регулювання у сфері інноваційної діяльності використано під час розробки Закону України "Про інноваційну діяльність" від 04.07.2004 року № 40-ІV, а уточнення стосовно особливостей запровадження спеціального режиму інвестиційної та інноваційної діяльності – Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо спеціального режиму інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків" від 11 травня 2004 року № 1702-ІV (довідка № 06-11/9-443 від 03.11.2004 р.).

Результати наукової роботи упроваджувались Міністерством промислової політики України під час підготовки нормативно-правових актів у сфері інноваційної діяльності та оптимізації законодавчого забезпечення (довідка № 299 від 02.11.2004 р.), а також під час створення Концепції державної промислової політики та Державної програми розвитку промисловості України на 2003 – 2011 рр. (довідка № 21/5-272 від 20.09. 2004 р.).

Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються у навчальному процесі Національної академії державного управління при Президентові України при викладанні дисциплін "Управління структурними зрушеннями та економічним зростанням" та "Державне управління інвестиційними процесами в перехідній економіці України" (довідка № 299/ВК від 05.11.2004 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею та містить отримані автором особисто результати в галузі науки державного управління, що в сукупності вирішують конкретне наукове завдання щодо вдосконалення механізмів упровадження державної промислової політики в умовах структурної трансформації української економіки. Особистий внесок здобувача у співавторських роботах (номер 7, 9 за списком робіт, що поданий в авторефераті) такий: визначено основні показники розвитку суднобудівної галузі промисловості України [7]; досліджено тенденції ормування промислової політики [9].

Апробація результатів дисертації. Основні положення та ідеї дисертаційного дослідження доповідались і отримали позитивні оцінки на міжнародних і Всеукраїнських науково-практичних конференціях: "Судноплавство України – інновації флоту, портів і вантажоперевезень" (м. Миколаїв, 2001); "Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз" (м. Київ, 2002); "Утвердження інноваційної моделі розвитку економіки України"
(м. Київ, 2003).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 9 наукових праць (4 – у наукових фахових виданнях), загальним обсягом 3,8 авт. арк., з яких особисто автору належать 3,5 авт. арк.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та 13 додатків. Загальний обсяг дисертації становить 199 сторінок друкованого тексту, включаючи 4 таблиці і 1 рисунок, список використаних джерел складає 164 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір та актуальність теми дисертації, визначається стан наукової розробки проблеми, з'ясовується зв'язок дослідження з науковими програмами, розкривається його мета, завдання, об'єкт, предмет, методи, наукова новизна отриманих результатів, їх практичне значення та особистий внесок здобувача, наводяться відомості про апробацію результатів дисертації, публікації, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі – "Теоретико-методологічні засади формування промислової політики в процесі ринкових перетворень" – проаналізовано основні теоретичні джерела державно-управлінської, економічної та політологічної наукової думки з теми дослідження, визначено логіку пізнання змісту, необхідні передумови для розробки концептуальних засад формування державної промислової політики та її стратегії в контексті економічних трансформацій і глобалізації світової економічної системи. Питання про сутність даної політики викликає гострі дискусії, які віддзеркалюють розбіжність у поглядах науковців та практиків щодо ролі держави в економічній системі. Наявними є як надмірні сподівання на ефективність державного управління, з одного боку, так і заперечення необхідності будь-якого державного втручання в господарський процес – з іншого. Аргументи тих учених, які визнають необхідність поєднання державного регулятивного впливу і ринкових складових, що реалізуються державними та приватними інститутами самоорганізації економічної діяльності є цілком переконливими.

Практика і нормативні документи свідчать про те, що промислову політику пов'язують, в основному, з визначенням цілей та напрямків структурної перебудови промисловості, підвищенням конкурентоспро-можності товарів. Обмеження впливу промислової політики держави лише промисловістю не відповідає сучасним світовим реаліям щодо переходу від домінування традиційних галузей до зростання ролі та значення нових сфер і галузей – сфери послуг, інформатики, інфраструктури. Важливими функціями державної промислової політики є: вибір пріоритетних напрямів розвитку промисловості, розробка системи протекціоністських заходів, створення режиму найбільшого сприяння перспективним підприємствам для формування "точок зростання", запровадження регулятивних заходів із сертифікації якості промислової продукції.

Особливий аспект державної промислової політики – забезпечення національної економічної безпеки: створення стійкої, стабільної та гарантованої системи ресурсо- та енергозбереження, підтримання оптимального рівня військово-промислового виробництва і на цій основі - оборони країни.

Аналіз процесу впровадження державної промислової політики дозволяє виділити в ньому три основні етапи: аналіз цілей щодо управління розвитком національної економіки, можливостей їх реалізації та ресурсного забезпечення; визначення стратегії та механізмів її реалізації з метою досягнення цілей промислової політики; розробка системно збалансованих заходів промислової політики, необхідних для реалізації цієї стратегії, а також визначення пріоритетних напрямів цільового забезпечення їх реалізації відповідними ресурсами.

Мета розвитку промисловості в умовах трансформації полягає у створенні сучасного, інтегрованого у світове виробництво, здатного до саморозвитку промислового комплексу, який за основними показниками відповідав би аналогічним утворенням країн-лідерів і забезпечував би можливість розбудови постіндустріальної економіки.

Потенційним джерелом криз української економіки є структура виробництва промислового комплексу, його деформованість, технологічна відсталість більшості галузей, високий рівень монополізації виробництва. Сукупність реалізованих за роки незалежності України заходів на державному та регіональному рівнях сприяла формуванню єдиного промислового комплексу держави, який певною мірою відповідає головним принципам ринкової економіки і може виконувати покладені на нього функції. Проте реформи не доведено до логічного завершення.

Іншим важливим аспектом промислової політики держави, який практично не досліджений вітчизняними вченими, є її залежність від характеру конкурентного середовища в економіці. За даними Антимонопольного комітету України, частка монопольного сектора у вітчизняному ВВП складає майже 40 %, а більше половини оптово-роздрібного обігу товарно-матеріальних цінностей в країні контролюють лише 350 господарських товариств.

Відтак, формування конкурентного середовища зумовлює його кінцеву мету: забезпечення сталого економічного зростання і підвищення рівня життя населення в державі. Але промислова політика, як і конкурентна, сама по собі не може забезпечити економічний розвиток і ефективне використання ресурсів. Трансформаційна економіка вимагає досягнення компромісу між ними.

Аналіз промислової політики в контексті загальної макроекономічної ситуації в країні свідчить про те, що втрата державного контролю за інвестиційними процесами, самоусунення державних органів від активної участі в них призвели до некерованості й неефективності процесу розподілу інвестицій з точки зору формування сучасної промислової структури економіки. В українській економіці спостерігається скорочення обсягів інвестиційної діяльності, наслідком чого є падіння обсягів виробництва в усіх сферах економічної системи. Тому важко погодитися з твердженням окремих вчених про те, що з 2003 р. в Україні настає "початок утвердження інвестиційної моделі зростання".

Загальний напрям інноваційної трансформації економічної системи має бути підтриманий ефективними заходами промислової політики: підтримкою, насамперед, технологій, що забезпечують конкурентоспро-можність продукції, створенням умов для формування сприятливого інвестиційного клімату (кредити, державне фінансування, лізинг та ін.) заохоченням ініціативи і самостійних дій підприємств, спрямованих на ефективне використання основного капіталу, вільних виробничих потужностей; взаємопідсилюючим поєднанням централізованих і ринкових стимулів інноваційного розвитку.

У другому розділі – "Особливості реалізації державної промислової політики в умовах трансформації економічної системи" – досліджено стан та тенденції розвитку промислового потенціалу як об’єкта державного управління, з’ясовано проблему становлення системи державного управління промисловістю на основі інституалізації ринкових відносин, обґрунтовано інвестиційно-інноваційну стратегію реструктуризації промислового виробництва.

Зміст подальших перетворень у трансформаційній економіці можна звести до таких напрямків: розвиток нових технологічних укладів економіки на основі державної, приватної, корпоративної, комунальної та інших форм власності; створення інституту ефективного власника; побудова гармонійної системи національного економічного законодавства; удосконалення ринкової інфраструктури (недержавних біржових, банківських, інвестиційних, страхових інститутів, подальший розвиток фондового та валютного ринків); формування ринкових механізмів державного регулювання промисловості.

Проведений аналіз свідчить, що існуюча структура власності у промисловості України та наявні елементи ринкової інфраструктури ще недостатньо розвинуті для їх ефективного використання як ринкові інструменти промислової політики.

Зміни в структурі власності, в організаційно-економічній сфері, в діяльності інститутів загального і спеціального призначення суттєво не покращили умови для проведення промислової політики, що викликає необхідність подальших інституціональних перетворень, у першу чергу, – забезпечення правового поля реформ.

Функціонування і розвиток реального сектора економіки, системний вплив на нього з боку держави потребують значних інвестиційних ресурсів. Про це свідчить характер процесів економічного зростання у світовій практиці, що визначається розмірами і структурою інвестицій, темпами їх освоєння. Отже, фізична та моральна застарілість виробничих фондів в усіх без винятку галузях економіки ставить Україну перед об'єктивною необхідністю активізації інвестиційної діяльності. Кількісне їх нарощування з 1998 р., безумовно, має позитивні наслідки. Так, у 2001 – 2004 рр. певні групи українських товарів стали більш конкурентоспро-можними порівняно з імпортними. За розрахунковими даними, у 2003 р. обсяги інвестицій в основний капітал зросли і становлять 49,6 млрд грн. Разом з тим основним джерелом інвестицій залишаються власні кошти підприємств (67 – 71 % капітальних вкладень). За рахунок коштів державного бюджету освоєно 6,8 % інвестицій, місцевих бюджетів – 3,9 %, кредитів банків та інших позик – 6,7 %; коштів іноземних інвесторів – 4,9інших джерел фінансування – 10,1 %.

Таким чином, створення синергетичного механізму інвестування, який гармонійно поєднує інтереси індивідів, фізичних і юридичних осіб та держави, є однією з головних завдань трансформаційної економіки на сучасному етапі. Наявність відповідних умов для досягнення належної прибутковості активів у перехідній економіці є одним із суттєвих показників послідовності та успішності процесу структурної трансформації економіки.

За останнє десятиріччя, як засвідчує світовий досвід, широкого визнання набула промислова політика розвитку, що базується на кластерному підході. Саме вона зумовила економічне зростання в західноєвропейських країнах спільного ринку, а також продемонструвала свої плюси в країнах з перехідною економікою – Угорщині, Чехії, Польщі, Словенії та країнах, що розвиваються. Ця політика відкриває нові можливості для суспільного прогресу, тому було б доцільним запровадження її в Україні. Крім того, концепція кластерів дає можливість ефективно поєднувати інтереси інвесторів та потреби економіки як на національному, так і на регіональному рівнях і є вагомою складовою сприяння іноземним інвестиціям та активізації інноваційно-інвестиційної діяльності.

Більшість вітчизняних підприємств дотримуються економіко-технічної парадигми, що є характерною для кінцевої третьої та четвертої фаз довгої хвилі циклу кон’юнктури М. Кондратьєва. У той же час, розвинені країни активно опановують п'ятy (підйом). А, як відомо, у фазі спаду довгої хвилі ефективність нововведень знижується. У 2003 році інноваційну діяльність здійснювали лише 14,3 % від загальної кількості підприємств. Технічний рівень освоєної продукції падає, упроваджуються, як правило, поліпшуючі нововведення. Відносно 1990 року частка нової продукції, яка відповідає за технічним рівнем кращим вітчизняним і закордонним зразкам, зменшилася з 89 % до 43 %. Тому подальші вкладення капіталу до традиційних напрямків є безрезультативними або збитковими. Сучасне розуміння інноваційного процесу охоплює як прямі, так і зворотні зв'язки між комплексом наукових, економічних, соціальних, ринкових, інституціональних та інших факторів, що визначають створення інновацій.

Особливо впливають на інноваційні процеси інститути, які беруть участь у продукуванні, трансферті і використанні інновацій – фірми та мережі, які створюються ними; система науково-дослідницьких установ, ринкова інфраструктура, сприятливе середовище, що створюється державною макроекономічною політикою; система фінансування інновацій, комунікаційна структура та ін. Міжнародний досвід, а також практика України останніх років також переконливо свідчать про те, що відокремлення державного управління від механізмів ринкової самоорганізації призводить до неможливості розв'язання масштабних проблем, забезпечення швидких темпів інноваційного розвитку. Таким чином, інноваційний розвиток є вектором складного комплексу з координованих взаємозв'язків між усіма елементами соціально-економічної системи.

Отже, зміна у значенні факторів залучення країною власних і іноземних інноваційних капіталів висуває серйозні стратегічні завдання для промисловості. Зарубіжні кластери як територіально-виробничі комплекси з високою концентрацією інноваційної діяльності мають явні переваги у справі залучення високоякісних прямих іноземних інвестицій. Приватизація будь-яких об'єктів чи лібералізація економіки є обов'язковою, але вже недостатньою умовою. Необхідно формувати привабливі комплекси економіко-географічних переваг щодо інших отримувачів інноваційного капіталу, наприклад, використання існуючих та добре розвинених місцевих сировинних ланцюжків постачальників, наявних кваліфікованих кадрів, тісну взаємодію з розташованими поблизу іншими компаніями та закладами, що ведуть наукові дослідження та ін.

Найпотужнішим каналом трансферту навичок, знань та технологій від іноземних компаній до місцевої економіки повинні стати прямі зв'язки між іноземними і місцевими компаніями та установами.

У третьому розділі – "Формування державної промислової політики в Україні" – визначаються її пріоритетні напрямки щодо активізації інвестиційно-інноваційних процесів в умовах трансформації економічної системи.

Державна промислова політика в Україні повинна будуватися на таких засадах: відповідності державного замовлення його комерційному характеру, договірній основі і довгостроковим господарським зв'язкам; забезпечення ефективного управління позабюджетними фондами (зокрема, управління ними доцільно довірити комерційним структурам – банкам чи трастовим компаніям, з одночасним розширенням мережі позабюджетних фондів; запровадження комплексу заходів щодо довгострокового кредитування виробництв з боку банків); гнучкості податкової політики місцевої влади; цільового кредитування інвестиційної діяльності тощо.

Інновації мають складати основу для реалізації можливостей організаційно-економічного механізму державного управління. Головна мета державної політики у сфері інноваційної діяльності – якнайповніше використання наявного наукового потенціалу та подальший його розвиток з метою забезпечення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва. Відповідно до цієї мети основними напрямами формування і реалізації державної політики у сфері інноваційної діяльності можна вважати: перехід до нових промислових укладів, що базуються на широкому використанні досягнень науки і технології; всебічна підтримка науково-дослідних, дослідно-технологічних та дослідно-конструкторських, венчурних, впроваджувальних та інших інноваційних організацій; формування досконалої правової бази та стимулів подальшого розвитку мережі інноваційних структур; розвиток нових форм взаємодії наукових організацій та суміжних підприємств щодо циклу "ідея – наука – технологія – техніка – інвестиції – виробництво – збут"; розробка і реалізація цільових комплексних програм; централізація галузевого управління шляхом розвитку систем стандартизації, метрології і сертифікації промислової продукції; упровадження дієвих заходів для захисту інтелектуальної власності та просування її на ринок, торгівля винаходами, "ноу-хау", високими технологіями, ліцензіями; розширення системи підготовки кадрів вищої кваліфікації – кандидатів і докторів наук; широке застосування інформаційних технологій, створення системи інформаційного та прогнозно-аналітичного забезпечення формування і реалізації промислової політики.

Інноваційний рівень продукції має стати показником її новизни та потенційної конкурентоздатності, що дозволить спрогнозувати можливості збуту продукції і обґрунтувати найбільш ефективні типи виробництва цієї продукції, обсяги капіталовкладень та інші складові бізнес-плану.

Ефективність інноваційного процесу значною мірою визначається різними інфраструктурними факторами, організаційною структурою економіки. У сучасному господарстві інновації повністю залежать від інформаційних систем. Підвищення конкурентоспроможності продукції потребує створення сучасних зразків комплектуючого обладнання, його сертифікації відповідно до вимог міжнародних організацій. У постіндустріальних країнах широке поширення CALS-технологій, за допомогою яких формується територіальна система інформаційної підтримки кожного виробу, особливо наукоємного. Інформація про виріб і різні етапи його життєвого циклу повинна базуватися на єдиних, прийнятих міжнародним співтовариством, стандартах, оскільки вона поширюється у глобальних мережах і має бути зрозумілою в різних країнах. З метою гармонізації техніко-технологічних параметрів вітчизняних інноваційних розробок з міжнародними зразками та створення умов виходу на міжнародні ринки необхідно забезпечити розробку і впровадження CALS-технологій, що дозволить уніфікувати процес їх відбору та впровадження, вийти на світовий ринок наукоємної продукції.

Для інноваційної практики важливою вважається ієрархічна диференціація світового порогу знань на міждержавний, державний, галузевий і фірмовий рівні. Загальна структура кластерної системи прискореного інноваційного розвитку визначається наявністю двох паралельних процесів: ринкової самоорганізації інновацій та цільового, що пов’язаний з ініціацією суб'єктів промисловості.

Головною умовою їх прискорення є створення сприятливого для інновацій середовища та синтезу елементів системи, що дозволяє визначити елементно-функціональну загальну структуру кластерної системи прискорення інноваційного розвитку.

Питання фінансування відносяться до найскладніших в усьому комплексі завдань інноваційного розвитку України. Як свідчить практика, існуюча на заході модель венчурних інвестицій в умовах України не діє. Вихід із даної ситуації вбачається у створенні кептивних і напівкептивних венчурних структур на основі ФПГ.

Кептивним називається залежний або напівзалежний інвестиційний фонд, що інвестує в інновації виключно в інтересах своєї материнської організації. Як остання може виступати фінансова корпорація, страхова компанія, університет та ін. Важливою ознакою такого фонду є те, що він має можливість інвестувати капітал тільки управляючої організації, тому що в нього немає сторонніх інвесторів.

Напівкептивні фонди – це гібридні інвестиційні інструменти, що поєднують інвестиції як материнської компанії, так і сторонніх інвесторів, у т.ч. і держави. Ці фонди не є повністю незалежними, але можуть бути закритими, з фіксованим числом інвесторів у них.

На відміну від поширеної у світі традиційної моделі відособлених венчурних формувань, запропоновані фонди створюються не зовні, а в середині великих компаній. Вони мають стати головним елементом системи ризикового фінансування нового технологічно-орієнтованого бізнесу, а не корпоративних науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок.

Запропонована модель передбачає принципово інший контроль над фондом та компаніями за умов їхнього фінансування з джерела внутрішньокорпоративного капіталу. Відсутність обов'язку щодо передачі ресурсів сторонній організації (до венчурного фонду) також можна вважати комфортною умовою для українських власників, оскільки при цьому немає потреби у формалізації венчурного підрозділу у вигляді юридично самостійної особи. Отже, крім економії на витратах, створення кептивного фонду дозволяє уникати невирішених в Україні юридичних і податкових проблем.

Дана модель значно знижує ризик ринкового банкрутства, тому що інвестори не лише здійснюють контрольні функції, а й беруть на себе значну частину бізнес-ризику. До того ж саме позиція материнської компанії є вирішальною у визначенні інновації для її фінансування. Таким чином, модель інвестування інновацій шляхом створення кептивних та напівкептивних (з участю держави) фондів є перспективним шляхом здійснення державної промислової політики в сучасних умовах.

ВИСНОВКИ

Дослідження механізмів упровадження державної промислової політики в умовах трансформаційної економіки дає можливість сформулювати наступні висновки та рекомендації.

1. Державна промислова політика є невід’ємною складовою соціально-економічної політики як сукупність узгоджених заходів, що спрямовані на кількісні та якісні структурні, інноваційні та інвестиційні перетворення реального сектора економіки з метою підвищення конкурентоспро-можності товарів та послуг на ринку, стимулювання економічного зростання держави.

2. Промислова політика в Україні вимагає впровадження державного замовлення комерційного характеру; підвищення ефективності управління позабюджетними фондами; довгострокового кредитування банками виробників; гнучкості податкової політики місцевої влади; формування системи гарантій під інвестиційну діяльність; кредитування інвестиційно-інноваційної діяльності; надання окремим територіям статусу зон найбільшого сприяння.

3. Державні механізми сучасної промислової політики мають спрямовуватись на всебічну підтримку інноваційних організацій у зусиллях щодо їх забезпечення промислового розвитку ринковими методами; удосконалення правової бази та стимулів подальшого розвитку мережі інноваційних структур; розвиток нових форм взаємодії наукових організацій та підприємств задля створення і впровадження інновацій; покращання систем захисту інтелектуальної власності та просування її на ринок; розширення підготовки кадрів вищої кваліфікації.

4. Запропонована бальна оцінка інновацій дозволяє визначати рівні нововведень, розробляти адекватну стратегію їх упровадження та удосконалювати механізми реалізації інноваційної політики держави.

5. Ефективність інноваційного процесу визначається різними інфраструктурними факторами, організаційною структурою економіки. Підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції потребує створення сучасних зразків комплектуючого обладнання, його сертифікації відповідно до вимог міжнародних організацій, впровадження CALS-технологій.

6. Формування досконалого механізму довгострокового кредитування реального сектора, особливо інноваційної сфери, має стати одним з першочергових завдань переходу України до інноваційного типу розвитку, основним напрямком вирішення якого є відпрацювання механізму трансформації заощаджень в інвестиції через банки та системи довгострокового кредитування суб’єкта господарювання.

7. Узагальнення методичних підходів щодо побудови кластерної побудови системи розвитку промисловості України свідчить, що механізми прискорених інноваційних змін є основою для створення інноваційного мультиплікатора, який дозволяє значно інтенсифікувати процес впроваджених новацій, прискорити їх дифузію.

8. В Україні, на відміну від поширеної у світі традиційної моделі відособлених венчурних формувань, доцільно більш повно використовувати можливості інноваційно-інвестиційних структур всередині великих компаній, залежних та напівзалежних (кептивних) інвестиційних фондів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

АНОТАЦІЯ

Горник В.Г. Державна промислова політика в умовах структурної трансформації економіки України. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 – механізми державного управління. – Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України – Харків, 2005.

Дисертацію присвячено розробці і обґрунтуванню методологічних засад формування в Україні дієвих механізмів державної промислової політики в умовах трансформаційної економіки, методів та форм її практичної реалізації, опрацюванню стратегії інноваційного розвитку національної промисловості, обґрунтуванню створення кептивних та напівкептивних фондів інноваційних розробок для використання у системі внутрішнього фінансування виробників продукції.

Визначено напрями державної промислової політики у сфері інноваційної діяльності. Удосконалено систему державного фінансування визначених урядом стратегічних інноваційних проектів, а також форм створення кластерної побудови інноваційно-інвестиційної діяльності. Дістало подальшого розвитку теоретичне узагальнення промислової політики держави як складової економічної, яка виступає у вигляді сукупності узгоджених заходів, спрямованих на якісні та кількісні структурні, інноваційні, інвестиційні перетворення реального сектора економіки з метою стимулювання економічного зростання, підвищення конкуренто-спроможності товарів та послуг на ринках, а також зміцнення національної економічної безпеки. Обґрунтовано необхідність переходу системи стандартизації та уніфікації інноваційних розробок на засадах міжнародних CALS-технологій.

Ключові слова: механізми державного управління, промислова політика, інновації, інвестиції, стратегія, кластери.

АННОТАЦИЯ

Горник В.Г. Государственная промышленная политика в условиях структурной трансформации экономики Украины. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата наук по государственному управлению по специальности 25.00.02 – механизмы государственного управления. – Харьковский региональный институт государственного управления Национальной академии государственного управления при Президенте Украины. – Харьков, 2005.

Диссертация посвящена разработке и обоснованию методологических основ формирования в Украине действенных механизмов государственной промышленной политики в условиях трансформационной экономики, методов и форм её практической реализации, отработке стратегии инновационного развития национальной промышленности.

Определено, что промышленная политика государства является составной экономической, которая выступает в виде совокупности согласованных мероприятий, направленных на качественные и количественные структурные, инновационные, инвестиционные преобразования реального сектора экономики с целью стимулирования экономического роста, повышения конкурентоспособности товаров и услуг на рынке, а также укрепление национальной безопасности.

Определено, что промышленная политика требует внедрения государственного заказа; повышения эффективности управления внебюджетными фондами; долгосрочного кредитования банками производителей; гибкости налоговой политики; формирования системы гарантий под инвестиционную деятельность; кредитования инвестиционно-инновационной деятельности; предоставления отдельным территориям статуса зон наибольшего благоприятствия.

Обоснованы принципы осуществления государственной промышленной политики: коммерческого характера государственного заказа; повышения эффективности управления внебюджетными фондами; стимулирования банковского долгосрочного кредитования; формирования гибкой налоговой политики местной власти; системы гарантий под инвестиционную деятельность; целевого кредитования инвестиционно-инновационной деятельности; обеспечения материальных ресурсов для инвестиционно-инновационной деятельности; внедрения гибкой системы предоставление льгот.

Указано, что государственные механизмы современной промышленной политики должны быть направлены на поддержку инновационных организаций в целях их материально-технического обеспечения; усовершенствование правовой базы и стимулов дальнейшего развития сети инновационных структур; развитие новых форм взаимодействия научных организаций и предприятий с целью создания и реализации инноваций; улучшение систем защиты интелектуальной власности и продвижения ее на рынок; расширение подготовки кадров висшей квалификации.

Предложены направления государственной промышленной политики в сфере инновационной деятельности: усовершенствование правовой базы и стимулов дальнейшего развития сети инновационных структур; развитие новых форм взаимодействия научных организаций с сопредельными областями; разработка и реализация целевых комплексных программ совместно с научными организациями; усовершенствование систем защиты интеллектуальной собственности и продвижение ее на рынок; расширение подготовки кадров высшей квалификации; создание системы информационного и прогнозно-аналитического обеспечения и реализации промышленной политики.

Предложена балльная оценка инноваций, которая позволяет отбирать инновационные нововведения, формировать адекватные стратегии их внедрения и нормативно-правовые акты. Получила дальнейшее развитие система стандартизации и унификации инновационных разработок путем внедрения в Украине CALS-технологий. Установлено, что необходимым условием долгосрочного кредитования инвестиционно-инновационной деятельности субъектов хозяйствования является наличие специализированного государственного кредитного отделения (банк реконструкции и развития), работающего через коммерческие банки и имеющего возможности прямого кредитования предприятий под важнейшие инновационные проекты.

Усовершенствованы основные методические подходы к построению кластерной системы развития промышленности и механизмы ускоренного инновационного развития, которые служат основой для создания инновационного мультипликатора, ускоряющего инновационные процессы. Доказано необходимость развития кептивных и полукептивных инновационно-инвестиционных структуры, которые создаются внутри больших компаний.

Ключевые слова: механизмы государственного управления, промышленная политика, инновации, инвестиции, стратегия, кластеры.

SUMMARY

Gornik V.G. - State industrial policy in conditions of structural transformation of economy of Ukraine. – Manuscript.

The dissertation on reception of a scientific degree of the candidate of sciences behind a specialty 25.00.02 – mechanisms of state management – Kharkiv Regional Institute of Public Administration, National Academy of Public Administration at the President of Ukraine. – Kharkiv, 2005.

In the dissertation theoretically is generalized and the new decisions of problems of management of industrial policy in conditions of transformational economy are formulated. The basic methodical approaches to the formation of the basic parameters of the effective industrial policy are developed, the scientifically proved methods of its realization are determined. The analysis of the basic problems and contradictions is carried out which arise during state regulation of an industry in a context of economic transformations. The system's of state management necessity institutional transformations of industry is proved. The status of investment mechanisms of re-structuring of industrial manufacture and ways of improvement of the investment climate in real sector is analyzed. The necessity of development and sinergion of measures of the state regulation and market (cost) regulators not only on macro-, but also at a micro-level of economy for development innovation processes is proved by creation cooperation funds. It is offered as an experimental direction of realization of advantages claster approach through creation sea economy cluster in Ukraine.

Key words: state regulation, industrial policy, innovations, investments, clusters.

Відповідальний за випуск Мордвінов Олександр Григорович

Підписано до друку 12.01.2005. Формат 60х901/16.

Папір офсетний. Обл.-вид. арк. 0,9.

Тираж 100 прим. Зам. № 64-345.

Віддруковано у повній відповідності

з оригінал-макетом Гуманітарного університету “ЗІДМУ”,

69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70 б, тел. 220-10-02.