ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Гончаров Володимир Володимирович

УДК 94(477.6): 314.9 (= 411. 16) “1861/1917”

ЄВРЕЙСЬКЕ НАСЕЛЕННЯ ПІВДЕННО-СХІДНОЇ УКРАЇНИ.

1861-1917 рр.

07.00.01 – Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Донецьк-2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор

Безпалов Микола Єгорович,

завідувач кафедри історії слов’ян

Донецького національного університету

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Кульчицький Станіслав Владиславович,

заступник директора Інституту історії України НАН України

доктор історичних наук, доцент

Темірова Надія Романівна,

професор кафедри історіографії, джерелознавства, археології

та методики викладання історії

Донецького національного університету

Провідна установа - Харківський національний університет

ім. В. Каразіна Міністерства освіти

і науки України (кафедра історії України)

Захист відбудеться “_22_” квітня 2005 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, II корп., ауд. 32.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк - 55, вул. Університетська, 24).

Автореферат розісланий “_18_” березня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Крапівін О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Конституція України, Декларація прав національностей України, Закон України “Про національні меншини в Україні” створили сприятливі умови для культурного і духовного розвитку народів і національних меншин, що існують на території України. Проте практична реалізація всіх можливостей потребує цілісного дослідження історії етнонаціональних процесів, що відбувалися в Україні, осмислення накопиченого досвіду з його позитивними і негативними моментами.

Природно, що історичне полотно буде неповним без висвітлення життєдіяльності єврейського населення України (у тому числі на реґіональному рівні), яке у досліджуваний період посідало важливе місце у суспільно-політичному, економічному та культурному житті країни. У сучасних умовах, коли йде будівництво державності України, вивчення минулого єврейського населення може сприяти порозумінню, зміцненню поваги і довіри між представниками українського, єврейського та інших етносів.

Необхідність наукового аналізу обраної теми обумовлена відсутністю в історіографії робіт, які б розглядали питання життєдіяльності єврейського населення Південно-Східної України комплексно та всебічно.

Таким чином, спроба об’єктивно, з нових позицій розглянути процеси формування та розвитку єврейського населення Південно-Східної України визначається необхідністю конструктивної, виваженої етнонаціональної політики з метою оптимального врахування інтересів корінних народів і національних меншин.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження пов’язаний з науковою темою, що опрацьовується колективом кафедри історії слов’ян Донецького національного університету “Актуальні проблеми наукового і методичного вдосконалення курсу історії України для природничих та економічних факультетів” (№ Г-01/28).

Мета дисертації полягає у з’ясуванні комплексу демографічних, соціально-економічних та культурно-побутових характеристик єврейського населення Південно-Східної України в контексті динаміки його розвитку у період з 1861-1917 рр.

Для досягнення поставленої мети в дисертації передбачається розв’язати такі завдання:

·

·

·

·

·

·

·

Об’єктом дослідження є єврейське населення Російської імперії.

Предметом дослідження є формування і діяльність єврейського населення Південно-Східної України, зміни у його соціально-економічному та культурному житті.

Хронологічні межи дослідження обмежуються 1861 та 1917 рр. Вибір історичного періоду дослідження обумовлений наступними чинниками: нижня межа пов'язана зі скасуванням кріпацтва і реформами 60 - 70-х рр. ХІХ ст., що стало початком реформування не тільки економіки українських земель, які входили до складу Російської імперії, але й традиційного способу життя єврейського населення у Південно-Східній Україні; верхньою межею дослідження є період Лютневої революції 1917 р., яка ліквідувала всі віросповідальні та національні обмеження.

Географічні межі дослідження обумовлені як напрямками соціо-економічної політики російського уряду, так і специфікою розселення єврейського населення в Російській імперії. Поняття “Південно-Східна Україна” (“Південний Схід України”) вже використовувалося у науковій літературі Лаврів П. Історія Південно-Східної України.- К.: Українська видавнича Спілка, 1996. - 208 с.; Панфьорова М.А. Соціально-економічний розвиток Південно-Східної України наприкінці XVIII - в першій половині XIX ст.: Автореферат дис. … канд. іст. наук: 07.00.01 / Дон. держ. ун-т. - Донецьк, 1998. - 18 с.; Мозуленко Д. Актуальні проблеми становища єврейського населення Південного Сходу України у 20-х роках ХХ століття // Запорожские еврейские Чтения. - Запорожье: Диво, 2000. - Вып.4.- С. .. Враховуючи досвід попередників, ми визначаємо як Південний Схід України реґіон, що охоплює Дніпропетровську, Донецьку, Запорізьку та Луганську області сучасної України або, відносно до адміністративного розподілу Російської імперії, Катеринославську губернію, частину Ізюмського повіту Харківської губернії, Макіївську волость Таганрозького округу Області Війська Донського.

Наукова новизна отриманих результатів дослідження полягає у здійсненні комплексного і всебічного аналізу життєдіяльності єврейського населення Південно-Східної України у період 1861-1917 рр. на основі критичного узагальнення досягнень вітчизняної і зарубіжної історіографії та систематизації широкого кола джерел, як опублікованих, так і вперше залучених до наукового обігу.

У дисертації: уточнено кількість єврейського населення та географія його локалізації в реґіоні у досліджуваний період; дано періодизацію процесу формування єврейської громади Південно-Східної України; встановлено роль стихійної єврейської міґрації і політики Російської імперії, спрямованої на формування єврейської громади реґіону; обґрунтовано базову роль єврейських землеробських колоній Катеринославської губернії у формуванні єврейської громади Південно-Східної України; простежено зв'язок модернізації й акультурації єврейської громади реґіону із процесами індустріалізації й урбанізації; визначено структуру зайнятості єврейського населення реґіону; з’ясовано участь євреїв в економічному становленні Південно-Східної України; окреслено зміни у системі виховання і навчання євреїв реґіону, що свідчили про перехід від традиційного суспільства до індустріального.

Практичне значення роботи полягає у можливості застосування теоретичних положень та висновків, фактичного матеріалу у підготовці комплексних досліджень підручників посібників з історії України, історичного краєзнавства. Деякі положення даного дослідження використовувалися іншими авторами при написанні наукових робіт Дубінець С. До питання про торгівельну діяльність євреїв Катеринославської губернії (кін.19 – поч. 20 ст.ст.) // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Випуск ХІV. – Запоріжжя, 2001. – С.145 – 161.; Орлянский С.Ф. Экономическое развитие Юга Украины и место евреев в этом развитии (кон. Х1Х – нач. ХХ в.в.) // Шестые Запорожские еврейские чтения.- Запорожье: Диво, 2002. – С. ; Зибачинський І. Розвиток єврейської освіти у Північній Бессарабії у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. / питання історії України: Збірник наукових статей. - Т.7. - Чернівці:Зелена Буковина, 2004 - С. 109-114.. Матеріали дисертації будуть корисними для просвітницької діяльності різноманітних єврейських громадських організацій.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри історії слов’ян Донецького національного університету.

Теоретичні узагальнення і фактичний матеріал, поданий у дисертації, використані автором у підготовці та викладанні спеціального курсу “Історія єврейських поселень Донбасу” для слухачів Лабораторії з єврейської культури при кафедрі теорії літератури і художньої культури філологічного факультету Донецького національного університету. Загальна концепція дослідження, його окремі аспекти були висвітлені на міжнародних, всеукраїнських і реґіональних конференціях, зокрема на реґіональній науково-практичній конференції “Історія Юзівки” (Донецьк, 1997 р.); IV Міжнародній етнологічній конференції молодих вчених “Етнічна історія народів Європи” (Київ, 1999 р.); Міжнародній науково-практичній конференції лекторів Народних університетів єврейської культури Східної України “Академічні знання - масовій аудиторії” (Донецьк, 1999 р.); IV Запорізьких єврейських читаннях “Проблеми Голокосту в контексті 55-й річниці закінчення II світової війни” (Запоріжжя, 2000 р.); IV Міжнародній науковій конференції з юдаїки “Єврейська думка крізь століття” (Дніпропетровськ, 2000 р.); Міжнародних Дубновських читаннях “Спадщина С. Дубнова та вивчення історії євреїв у країнах СНД” (Могильов, 2000 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Аграрні реформи в Україні: теорія, історія, політика, інформація” (Харків, 2001 р.); VI Міжнародній молодіжній конференції з юдаїки (Москва, 2001 р.); I Міжнародній науковій конференції “Проблеми Голокосту в Україні” (Дніпропетровськ, 2001 р.); VI Запорізьких єврейських читаннях “Теорія, методологія, історіографія і джерелознавство досліджень з історії євреїв України” (Запоріжжя, 2002 р.); IX Щорічній Міжнародній міждисциплінарній конференції з юдаїки (Корольов, 2002 р.); науково-практичній конференції “Шляхи відродження національної самобутності на сучасному етапі” (Донецьк, 2002 р.); VII Міжнародній молодіжній конференції з юдаїки (Москва, 2002 р.); VII Запорізьких читаннях (Запоріжжя, 2003 р.); Х Щорічній Міжнародній міждисциплінарній конференції з юдаїки (Москва, 2003 р.); ХI Щорічній міжнародній міждисциплінарній конференції з юдаїки (Корольов, 2004 р.); VIII Запорізьких читаннях (Запоріжжя, 2004 р.).

Публікації. За матеріалами дисертації автором опубліковано дев’ятнадцять наукових робіт (з яких п’ять у наукових фахових виданнях) загальним обсягом 4,5 др. арк.

СТРУКТУРА ТА ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (217 назви), додатків (4 карти, 2 фото, 1 таблиця, 12 стор.). Повний обсяг дослідження становить 233 сторінки.

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету та завдання роботи, визначено предмет і об’єкт дослідження, його хронологічні межі, окреслено наукову новизну, практичне значення та методологічне підґрунтя дисертації.

У першому розділі “Стан наукової розробки проблеми, її джерельна база і методологія дослідження” висвітлюється ступінь наукової розробки теми, характеризуються джерела, а також визначається методологічна основа дослідження.

Слід підкреслити, що питання історіографії єврейського населення України, а зокрема історіографія єврейського населення різних реґіонів, до останнього часу не розглядалося у науковій літературі, як вітчизняній, так і зарубіжній. Лише з початку 90-х рр. ХХ ст. з'являються роботи, у яких автори здійснювали історіографічний огляд літератури з історії євреїв України. Таким чином, проблематика єврейського населення Південно-Східної України не має тривалої історіографічної традиції, що зумовлює актуальність нашого дослідження.

У розвитку історіографії обраної теми слід виокремити три етапи: 1) з кінця ХІХ ст. до 1917 р.; 2) з 1917 р. до 1991 р.; 3) з 1991 р. до теперішнього часу.

Перший етап характеризується становленням методології вивчення єврейства Російської імперії. У цей час у дослідженнях домінує історико-юридична традиція. Головне, що хвилювало представників даної школи - це безправне становище євреїв у Російській імперії. До цієї течії належали такі відомі історики як І.Г. Оршанський, Ю.І. Гесен, В.О. Леванда та інші Оршанский И.Г. Евреи в России. Очерки экономического и общественного быта русских евреев. - СПб.: типография О.И. Бакста, 1877.- 439 с.; Гессен Ю. История еврейского народа в России: в 2-х томах. - Москва-Иерусалим, 1993. - Т. . – 241; - Т. 2. – 236 с.; Леванда В.О. Полный хронологический сборник законов и положений, касающихся евреев от Уложения царя Алексея Михайловича до настоящего времени (от 1649 до 1873 г): Извлечение из Полного Собрания Законов Российской империи. - СПб, 1874. – 1158 с.; Мыш М.И. Руководство к русским законам о евреях. –СПб., 1904. - 522 с.. Методика та підходи, що були розроблені представниками історико-юридичної школи, мали суттєвий вплив на подальший розвиток єврейської історіографії. Позитивним моментом варто вважати введення ними до наукового обігу величезного масиву документів та їхнє опрацювання. Проте, дослідники практично ігнорували питання суспільного (громадського) життя і культури єврейського населення.

Правовий статус єврейської громади реґіону викликав зацікавлення і за кордоном. Так, про спробу виселення євреїв з робочих селищ Донбасу як крайній вияв антиєврейських настроїв місцевого чиновництва згадується у роботі англійського історика Л. Еррери Errera L. The Russian Jews: Emancipation or Extermination? - London, 1894.-Pp.44-45..

Першим, хто дав загальну картину розвитку єврейської культури другої пол. ХІХ ст. – поч. ХХ ст. був С.М. Дубнов Дубнов С.М. Об изучении истории русских евреев и об учреждении русско-еврейского исторического общества // Восход. - 1891. - Т. .-С.1-91; Дубнов С.М. Автономизм как основа национальной программыДубнов С.М., Динур Б.Ц. Две концепции еврейского национального возрождения. – Биб-ка “Алия”, 1990.; Дубнов С.М. Новейшая история еврейского народа от французской революции до наших дней. В 3 томах.: Эпоха первой реакции (1815-1848) и второй эмансипации (1848-1880).-Иерусалим-Москва: Мосты культуры, 2002. - Т. 2. - 414 с.; Эпоха антисемитской реакции и национального движения 1881-1914 с эпилогом 1914-1938.- Иерусалим-Москва: Мосты культуры, 2002. - Т. 3. - 488 с.. Одним з важливих набутків його досліджень є розробка періодизації історії єврейського народу і виявлення комплексу внутрішніх єврейських джерел.

Наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст. у зв'язку із загостренням єврейського питання у Російській імперії актуалізується зацікавлення життям єврейського населення, його побутом. Як наслідок цього постали дослідження єврейських суспільних діячів Л.М. Брамсона, М. Берліна, А.П. Суботіна Брамсон Л.М. Поездка в южно-русские еврейские колонии. Путевые наброски.- СПб.: типо-литография А.Е. Ландау, 1894. – 41 с.; Берлин М. Очерк этнографического народонаселения в России. – СПб., 1861. - 94 с.; Субботин А.П. В черте еврейской оседлости: отрывки из экономических исследований в западной и юго - западной России за лето 1887 года. - СПб: Изд-во "Экономического журнала", 1888. - Вып. 1. – 148 с.; 1890. - Вып. 2. - 240 с. та ін.

Незважаючи на фрагментарність і публіцистичність, роботи першого етапу становлять безумовну цінність у вивченні історії єврейського населення Південно-Східної України.

Єврейська історіографія другого етапу пройшла складний шлях свого розвитку від спроб переоцінки історичних подій та явищ (1917 - 1920-ті рр.) до фактичної заборони усіх досліджень з юдаїки (1930 - 1980-ті рр.).

Серед досліджень цього періоду слід відзначити роботи “комісії Галанта” Збірник праць єврейської історично-археологічної комісії (під головуванням акад. А.Е. Кримського). - К.: Друкарня Всеукраїнської академії наук, 1929. - Том ІІ. - 423 с. та монографію І.І. Вейцбліта Вейцбліт І.І. Рух єврейської людності на Україні, період 1897-1926 років.- К.: Державне видавництво “Пролетар”, 1930. - 176 с.. У цих розвідках історія євреїв розглядалася переважно крізь призму класової боротьби і торкалася лише деяких аспектів життєдіяльності єврейського населення Південно-Східної України: правового становища, чисельності євреїв тощо.

Деякі питання історії єврейського населення Південного Сходу України знайшли відображення у зарубіжній історіографії: правове становище, економічна діяльність - у збірнику наукових статей за редакцією М. Вішніцера Книга о русском еврействе: от 1860-х годов до революции 1917 г. – Иерусалим: “Гешарим”, М.: РПО “Мосты культуры”; Мн.: ООО “Мет”, 2002. - 600 с., у дослідженні М. Аронсона AronsonRussian bureaucratic attitudes toward Jews, 1881-1894: A dissertation for the degree PhD field of history.-Evanston (USA), 1973. ; загальні питання - у роботі С. Барона Baron S.W. The Russian Jew under Tsars and Soviets. - N.Y., Macmillan, 2d ed., 1976.- 468; проблеми історіографії - у докторській дисертації А.А. Грінбаума Гринбаум А.А. Еврейская наука и научные учреждения в Советском Союзе, 1918-1953 // Евреи в России. Историографические очерки. 2-я половина Х1Х – ХХ век.- Москва-Иерусалим: Еврейский ун-т в Москве-“Гешарим”, 1994. - С. 5-180..

Третій етап розпочався з 1991 р. Здобуття Україною державної незалежності стимулювало дослідження з історії України, у тому числі з історії українського єврейства. Серйозним внеском в розв’язанні українсько-єврейського аспекту даної широкої теми стали публікації Я. Дашкевича Дашкевич Я. Проблематика вивчення єврейсько-українських відносин (ХVІ – поч.ХХ ст.) / Сучасність. – 1992.-№ 8. – С. 49-54., в яких він переконливо доводить тези про необхідність вивчення періодів рівноваги в українсько-єврейських стосунках, про удосконалення методики досліджень в цій галузі.

Важливою з погляду методології є стаття М. Феллера Феллер М. До питання про опис регіональних груп євреїв // Запорожские еврейские чтения.- Запорожье: Этта-Пресс, 1998. - С. ., в якій вперше у вітчизняній історіографії було вказано на реґіональні особливості єврейських громад України і виділено їх як окремий субетнос - “українські євреї”. Серед досліджень загального характеру слід також наголосити на роботах Я.І. Рабиновича, О.І. Солженіцина Рабинович Я.И. В поисках судьбы. Еврейский народ в круговороте истории. В 3 кн. - М.: Международные отношения, 2001. - Кн. 1. - 576 с.; Солженицын А.И. Двести лет вместе (1795-1995). – М.: Русский путь, 2001. - 512 с., О.Я. Наймана та Я.С. Хонігсмана Найман А.Я., Хонигсман Я.С. Евреи Украины (краткий очерк). - К., 1992. - Часть 1. - 157 с., ізраїльського вченого М. Поліщука Полищук М. Евреи Одессы и Новороссии (социально-политическая история евреев Одессы и других городов Новороссии 1881-1904).-Иерусалим-Москва: Гешарим, 2002. - 446 с., серед яких найповнішу картину життя євреїв Південно-Східної України змальовує останній. М. Поліщук вдало поєднує концепції радянської та ізраїльської історичних шкіл та висвітлює соціально-політичну картину життя євреїв Одеси та інших міст Новоросії на багатому фактичному матеріалі. Проте, дослідження здійснено з урахуванням стислих часових меж (1881 - 1904 рр.) та широкого географічного ареалу (досліджуваною територією є Херсонська, Катеринославська і Таврійська губернії). Слід наголосити, що М. Поліщук фактично аналізує історію євреїв Одеси порівняно з іншими містами зазначених губерній, але поза його увагою залишилися єврейські землеробські колонії Катеринославської та Херсонської губерній.

Деякі аспекти господарської діяльності євреїв реґіону подані у роботах С.В. Дубінець, Т.И. Лазанської, І.Г. Самарцева, І.М. Погребинської Дубінець С. Про вклад євреїв у торгівлю Південно-Східної України (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. Випуск ХІІ. – Запоріжжя, 2000.-С. ; Лазанська Т.І. Історія підприємництва в Україні (на матеріалах торгово-промислової статистики ХІХ ст.). - К.: Ін-т історії України НАН України, 1999. - 281 с.; Самарцев І.Г. Євреї в Україні на початок XX ст.// УІЖ. - 1994. - № 4. – С. .; Погребінська І.М. Правове та економічне становище євреїв в Україні (кінець XIX - початок XX ст.) // УІЖ.- 1996.- № 4.- С. .. Достатньо детально вивчена проблема євреїв-землеробів, але історики чітко не окреслюють роль сільських євреїв у формуванні єврейської громади реґіону Шайкин И. Семьи евреев-земледельцев // Еврейская мысль сквозь века.- Днепропетровск, 2001. – С. .; Шайкин И. Евреи-земледельцы в Украине в ХIХ ст. // Еврейская мысль сквозь века.- Днепропетровск, 2000. – С. .; Сотніченко В. Єврейське землеробство в Україні: деякі аспекти історичного досвіду // Еврейская мысль сквозь века.- Днепропетровск, 2000. – С. ..

Таким чином, історіографія проблеми “Єврейське населення Південно-Східної України. 1861 –1917 рр.” перших двох її етапів розвитку подана тільки окремими фрагментами у контексті історії євреїв Російської імперії. Лише починаючи з 90-х рр. ХХ ст., після набуття Україною незалежності, починає активно розвиватися у вітчизняній історіографії напрямок, що вивчає євреїв України з огляду на реґіональні особливості. Але на сучасному етапі історичних досліджень комплексно-аналітичного характеру щодо проблем єврейського населення Південно-Східної України створено не було, що й обумовило новизну нашої роботи.

Джерельну базу дослідження становлять різноманітні історичні джерела, серед яких відповідно до видової ознаки виділяють наступні групи: законодавчі акти; діловодні документи; статистичні матеріали; періодичні видання; наративні джерела; релігійно-правова та релігійно-довідкова література; графічні джерела. Більша частина документів і матеріалів сконцентрована в архівних установах: у 20 фондах 6 архівів України і Російської Федерації та у справах Центрального архіву історії єврейського народу (Єрусалим, Ізраїль) У даному архіві використовується інший, відмінний від прийнятого в Україні принцип зберігання документів.. Решта опубліковані та зберігаються в бібліотеках України, Росії, Польщі та Ізраїлю.

До першої групи належать законодавчі акти, що регулювали життєдіяльність єврейської громади Південно-Східної України, опубліковані у “Повному зібранні законів Російській імперії” та в інших збірниках документів. Вони дають уявлення про політику влади щодо євреїв Російської імперії взагалі та єврейського населення досліджуваного реґіону зокрема. Особливий інтерес становлять ті закони та укази, що були спрямовані на формування єврейської громади Південно-Східної України.

Другу групу джерел становлять діловодні документи: звіти та доповіді губернаторів, державних і єврейських товариств, метричні книги. Останні джерела – це великий, практично не вивчений комплекс документів. Дослідники єврейської громади до останнього часу залишали поза увагою такі цікаві, але складні джерела, як метричні книги, тому що вони незручні в опрацюванні: великий цифровий матеріал, нерозбірливий почерк, записи на їдиш. Проте залучення даних джерел дає можливість простежити внутрішні процеси у єврейській громаді - питання сім'ї, шлюбу, демографічні проблеми. Автором вперше було введені до наукового обігу документи фондів “Церква євреїв м. Бахмута” (Ф. ) і “Синагога м. Маріуполя” (Ф. ) Державного архіву Донецької області.

Третя група джерел – це матеріали статистики, насамперед матеріали Першого загального перепису населення Російської імперії 1897 р., Одноденного перепису початкових шкіл у Імперії, а також матеріали, зібрані земствами досліджуваних повітів.

Четверта група джерел містить матеріали періодичних видань. Автором проаналізована як єврейська преса, так і офіційні видання різних міністерств кінця XIX – поч. XX ст. Переважно, це російськомовна єврейська періодика - часописи: “Восход”, “Еврейская школа” і часописи Міністерства народного просвітництва та Міністерства внутрішніх справ. Цінність матеріалів періодики насамперед у висвітленні реальних фактів, дій та процесів, що відбувалися у повсякденному житті євреїв Південного Сходу України, а одночасне використання внутрішніх (єврейських) і зовнішніх (офіційних, державних) джерел інформації дозволяє зводити до мінімуму тенденційність, характерну для даного виду джерел.

До п’ятої групи зараховуємо наративні джерела (матеріали експедицій, подорожні записки, мемуари, щоденники тощо). Особливий інтерес викликають мемуари (С.Ю. Вітте, Л.М. Брамсона та інших політиків і громадських діячів).

Шоста група джерел – це релігійно-правова та релігійно-довідкова література. Зважаючи на великий вплив релігії на життя єврея, як основне джерело використовувався посібник для практичного і теоретичного вивчення Талмуда відомого сучасного релігійного діяча, рабина А. Штейнзальца Штейнзальц А. Введение в Талмуд / Пер. с ивр. и англ. З. Мешков. - М.: Израильский ин-т талмудических публикаций. Ин-т изучения иудаизма в России, 1993. - 382 с., а також інша література релігійно-довідкового змісту.

Сьома група джерел – це графічні джерела. Карти Катеринославської та Харківської губерній, сучасна карта України з позначенням меж її південно-східної частини є наочною демонстрацією географічних меж нашого дослідження. Використання фотографій синагог дозволяє відтворити “живу” картину єврейського життя Південно-Східної України.

Отже, джерельна база, зважаючи на її видову різноманітність і змістовну насиченість, дає можливість для глибокого та різнопланового аналізу життєдіяльності єврейського населення Південно-Східної України.

Методологічна основа дослідження ґрунтується на цивілізаційному підході, в основі якого теорії про співіснування і розвиток різноманітних етапів суспільства: традиційного (у літературі зустрічається ще одне його визначення - аграрно-реміснича цивілізація), індустріального (або суспільство Модерна) та постіндустріального (або - Постмодерна).

Дисертація має за основні принципи історизм, об’єктивність, системний та міждисциплінарний підхід у дослідженні єврейського населення Південно-Східної України. Розв’язанню поставлених завдань сприяло використання проблемно-хронологічного, ретроспективного, історико-типологічного, порівняльно-історичного та кількісного методів дослідження.

У другому розділі “Формування єврейської громади у Південно-Східній Україні” проаналізовано процес заселення євреями краю, виявлено причини і розкрито роль різноманітних чинників на становлення єврейської громади реґіону, досліджено тенденції розвитку та модернізації єврейської громади.

На основі аналізу джерел було з’ясовано, що з 1861 р., після скасування кріпацтва та проведення буржуазних реформ 60-70-х рр. ХІХ ст., починається основний етап формування єврейської громади Південно-Східної України. Встановлено передумови та причини даного процесу. Передумовою були специфічні місцеві умови Південно-Східної України: малонаселеність, потенційні економічні можливості привабливі для переселенців. Головною причиною було прагнення уряду якнайшвидше заселити та опанувати ці пустельні, але багаті на природні ресурси землі. Все це стало рушійною силою єврейської активності під час заселення реґіону.

Єврейська громада реґіону ділилася на дві явно нерівнозначні частини - стійку сільську громаду і міську, яка постійно мігрувала. Більшість євреїв-городян була приписана до громад іншіх губерній, тобто відбувався постійний обмін з єврейським населенням межі осілості, що сприяло активній акультурації єврейського населення, яке постійно проживало на Південному Сході України. Єврейські громади сільськогосподарських колоній губернії були більш традиціоналістськими, ніж міські. На початку 60-х рр. ХIХ ст. євреї-хлібороби сільськогосподарських колоній Катеринославської губернії становили понад 40% усього єврейського населення губернії. Це було ядро єврейської громади реґіону, яка ще формувалася.

Варто відзначити, що з припиненням підтримки урядом переселення євреїв у землеробські колонії і зрівнянням із селянами євреїв-хліборобів західних губерній, звідкіля переважно й переселялися євреї у Південно-Східну Україну, єврейська сільська громада реґіону почала занепадати. А зі скасуванням ряду пільг для колоністів, наприклад, із введенням загальної військової повинності в 1874 р., автоматично зникав важливий стимул роботи на землі - звільнення на 25 років від рекрутської повинності. Значна кількість сімей євреїв-хліборобів залишала сільське господарство і переселилася до міст губернії.

Входячи, як і північно-західні губернії, до зони економічної модернізації, Південний Схід України відрізнявся помітною відмінністю між відсотковим розподілом євреїв і неєвреїв у повітах і високим ступенем урбанізації єврейського населення. Серед населення міст і містечок Катеринославської губернії у 1897 р. євреї становили 33,3% при тому, що їхня загальна кількість була всього лише 4,8% населення губернії. На початок ХХ ст. кількість єврейського населення у містах і містечках Катеринославської губернії різко зросла. Так, наприклад, єврейське населення Юзівки збільшилося з 3168 осіб у 1897 р. до 11732 осіб у 1910 р., Луганську - з 1 502 осіб до 4 554. Аналіз документів засвідчує, що євреї як незначна меншість у даному реґіоні (з точки зору кількості) мали стрімко зростаючий безперечний вплив, тому що процеси індустріалізації підвищували значення міських населених пунктів у новому господарському устрої. Це перетворило єврейське населення на значно динамічніший чинник, помітніший і більш заможніший. Невдоволення цим, насамперед з боку бідних прошарків інших етносів знайшло своє вираження у погромах (відомо про антиєврейські виступи наприкінці ХІХ ст. в Юзівці, в єврейських землеробських колоніях тощо). Проте погроми кінця ХІХ ст. не були характерними для всього реґіону. Хвиля погромів, що виникла у південних губерніях на початку 80-х років ХІХ ст., Бахмут обминула. Досить спокійно було у Маріуполі. Стосунки між грецькою і єврейською громадами міста були дружніми.

Реформи 60-70-х рр. ХIХ ст., які були каталізатором модернізації Російської імперії, стали однією з основних причин трансформації єврейських громад, зміст якої полягав у формуванні тенденцій переходу єврейських громад великих міст і промислових центрів від традиційних соціокультурних моделей до нетрадиційних, урбаністичних, відповідних до дворянської та буржуазної культури імперії. Найчіткіше це виявилося під час збору коштів на будівництво Преображенської церкви в Юзівці євреями-виноторговцями.

Прискорення урбанізаційних процесів принесло з собою збільшення соціальних проблем. Жебракування як невід'ємний феномен урбанізації було особливо болючою соціальною виразкою. Вирішенням проблеми було створення товариств допомоги бідним євреям.

Відзначено, що важливою відмінною рисою єврейської громади Південно-Східної України був її відносно пізній період зародження та розвитку порівняно з патріархальними громадами Польщі, Литви та Білорусії, що й було однією з причин досить швидкої акультурації єврейської громади даного реґіону. Поліетнічність реґіону також спричинювала виникнення активних контактів між різними етногрупами, що зумовлювало взаємне проникнення культур.

У третьому розділі “Структура зайнятості євреїв Південно-Східної України” досліджено зміни у структурі зайнятості єврейського населення реґіону та характері виробництва. Обґрунтовано вагомість єврейської складової соціо-економічного життя суспільства.

Встановлено, що у досліджуваний період єврейська громада Південного Сходу України знаходилася у своєрідному перехідному стані між усталеним способом життя, який повільно змінювався в традиційних громадах межі осілості, та швидкою акультурацією євреїв великих столичних міст. Індустріальний стрибок пореформених років сприяв підвищенню життєвого, загальноосвітнього і культурного рівнів єврейського населення Південно-Східної України і тим прискорив становлення місцевого середнього класу та інтелігенції. Прагнення євреїв до служби у державних органах, роботи на транспорті (насамперед у будівництві залізниць) та опанування вільних професій (єврейської інтелігенції) свідчить про готовність єврейського населення до модернізації, сприйняття буржуазних моделей поведінки.

Формування єврейської буржуазії і пролетаріату - це початок формування класової структури, типової для індустріального суспільства. Єврейські підприємці були одними з перших, хто приймав активну участь у становленні великої промисловості Південно-Східної України. Зокрема, євреї-вуглепромисловці І.Л. Уманській та А.В. Шейерман, які, використовуючи свої знання, особисті капітали, змогли якісно поліпшити процес видобутку вугілля на своїх шахтах, створити конкуренцію підприємствам з іноземним капіталом. Але існування обмежувального законодавства обумовило слабкий приплив євреїв у фабрично-заводську промисловість. Межа осілості істотно ускладнювала для євреїв будь-яке ведення підприємницької діяльності на території Таганрозького округу Області Війська Донського та Ізюмського повіту Харківської губернії.

Відсоток участі євреїв у великій промисловості Катеринославської губернії був невисоким. За даними 1897 р. 5% євреїв, зайнятих у металургійній галузі Катеринославської губернії, виготовляли на рік близько 2% продукції (у грошовому еквіваленті). Євреї віддавали перевагу тому сектору економіки, що був спрямований на виробництво товарів для особистого споживання. У шахтах та на великих заводах Катеринославської губернії євреї робочих спеціальностей (ковалі, слюсарі, машиністи й інші) становили 1-2% від загальної кількості робітників. Проте, з огляду на питому вагу євреїв серед населення Катеринославської губернії, що за даними 1897 р. становила 7%, на традиціоналізм єврейської громади і на ту обставину, що євреїв на відміну від робітників інших етносів (насамперед росіян і українців) не примушувала до роботи на фабриці відсутність землі, можна визнати наявність єврейського пролетаріату як реальний факт. Більш того, з аналізу джерел випливає, що єврейський робітник віддавав перевагу “неєврейській фабриці”. Так, серед 416 зайнятих на “єврейській фабриці” у 1897 р. власне євреїв-робітників було 174 особи, що становило майже 42% (тобто менше половини) кількості робітників.

Незважаючи на зміну традиційної структури зайнятості, що зумовило опанування нових, не характерних для патріархального єврея професій лікаря, юриста, промислового робітника, усе ж наприкінці ХIХ ст. основними заняттями залишалися торгівля і ремесло. Різноманітні юридичні перепони на шляху єврейського капіталу в промисловому освоєнні Південного Сходу України змушували єврейську буржуазію “повертатися” до традиційних видів діяльності. Торгівля залишалася єдиною “моделлю виживання” євреїв в умовах соціально-правової замкнутості межі осілості. Дійсно, збільшення майже удвічі зайнятих торгівлею усередині єврейської міської громади реґіону (з 6,75% у 1881 р. до 11,7% у 1897 р.) у свою чергу призвело до збільшення питомої ваги єврейських торговців у даній категорії зайнятості населення Катеринославської губернії з 28,66% у 1881 р. до 55,5% у 1897 р. Але певні обмеження для євреїв були й у сфері торгівлі. Так, за Положенням 1865 р. тільки євреям-купцям 1-ї та 2-ї гільдій дозволялося тимчасово знаходиться за межею осілості, але роздрібною торгівлею займатися їм заборонялося. Це були протекціоністські заходи, спрямовані на розвиток російського купецтва.

Реґіональною особливістю господарського життя єврейської громади була наявність значного прошарку євреїв-хліборобів. Для євреїв, готових переселитися до єврейських землеробських колоній Катеринославської губернії, був установлений ряд пільг і виділена допомога з казни держави. Природно, що сум, які виділялися казною, не вистачало поселенцям і їм доводилося будуватися переважно за свій рахунок. Тим більше, що позичка на інвентар зазвичай видавалася поселенцям не грошима, а натурою. Для кожної родини переселенців призначалася ділянка землі розміром 40 дес., з яких 30 дес. були у безпосередньому користуванні сім'ї, а 10 дес. надходили до запасного земельного фонду. Єврейські колоністи господарювали за німецьким зразком. Подібно до німців, євреї як робочу худобу використовували тільки коней, тоді як традиційною тягловою худобою для українського села були воли; дуже широке поширення одержали жнивні машини. Таким чином, незважаючи на будь-які труднощі, пов'язані з процесом аграризації (законодавчі й адміністративні обмеження, відсутність у євреїв навичок сільськогосподарської діяльності), євреї-колоністи виявили себе спроможними долати їх.

У четвертому розділі “Виховання та освіта в контексті культурно-побутового розвитку євреїв Південно-Східної України” аналізується розвиток системи виховання й освіти у контексті модернізації культури єврейської громади Південно-Східної України протягом досліджуваного періоду. Розглянуто основні положення релігійного життя єврейської громади та її вплив на усі види діяльності євреїв, виявлено особливості культурно-побутових процесів серед євреїв Південно-Східної України, визначено специфіку організації та функціонування системи єврейської освіти в реґіоні.

У розділі доведено, що основою громадського життя євреїв Південно-Східної України досліджуваного періоду була традиційна культура східноєвропейського (ашкеназького) єврейства. Релігійне життя тісно перепліталося із суспільно-політичним, економічним та сімейним. Іудаїзм, як ніяка інша релігія, поширює свої заповіді на повсякденне життя людей. За своєю сутністю це не просто релігія, а особлива етика і спосіб життя. Найважливішим компонентом єврейської культури було виховання згідно з положеннями юдаїзму. У формуванні особистості традиційного єврейського суспільства брали участь сім’я та синагога як неформальні інститути та формальні виховні заклади – талмуд-тора, хедер.

Дослідження процесів модернізації єврейської громади Південно-Східної України свідчить про значний ступінь запозичення елементів культури сусідніх етносів. Перебуваючи під впливом європейської культури, навчаючись у загальних навчальних закладах, єврейська молодь намагалася наблизити традиційну єврейську культуру до стандартів європейської. Так, наприклад, для євреїв яскравою ознакою автентичності був одяг. Зовнішній вигляд євреїв, що відрізняв їх від іновірців, був декларацією їхньої неповторності і становив іншу систему цінностей, усередині якої головне місце посідала не мінлива мода, а традиційність і сталість. Але в Південно-Східній Україні мало кого можна було здивувати одягненим по-європейські євреєм.

Головним наслідком акультурації було розхитування основ традиційного єврейського життя. Молодь намагалася підкреслити свою самостійність і мало звертала уваги на досвід старшого покоління, у тому числі й у такій важливій для кожної людини сфері, як сім'я. Так, серед євреїв Південно-Східної України відзначалося таке явище, як збільшення середнього віку тих, хто одружувався: якщо у середині 60-х рр. ХIХ ст. середній вік тих, хто брав шлюби, становив 24 роки серед чоловіків і 20 років серед жінок, то на 1917 р. - 27 років для чоловіків і 24 роки для жінок. Збільшилася і середня різниця віку молодих. На 1866 рік вона складала 2,6 років, а на 1917 рік - вже 3 роки. Якщо протягом майже 40 років, з 1861 р. до 1899 р., випадки народження дітей поза шлюбом не були зареєстровані, то починаючи з 1900 р. фіксувалися практично щороку 1-2 випадки народження позашлюбних дітей.

У розділі розглянуто вплив міста, міського життя на формування культури єврейського населення реґіону. Установлено, що протягом XIX ст. у надрах міст Південно-Східної України найбільш активно здійснювався процес відокремлення субкультур, які реалізували принципово різний тип мислення. Саме міське життя створило можливості для виділення з патріархального єврейського суспільства купецької підприємницької верхівки та покоління єврейської інтелігенції та революціонерів з подальшою асиміляцією.

Трансформація національної єврейської школи стала дзеркалом, у якому чітко відбилися процеси модернізації всього способу життя євреїв Південно-Східної України наприкінці ХIХ - початку ХХ ст. Нові економічні реалії вимагали й нових підходів у системі освіти, у тому числі й національної. Активно розвивається система професійної школи: створення професійних училищ або введення нового курсу професійної освіти на ґрунті вже існуючої школи (талмуд-тори). Єврейська традиція висувала особливі вимоги до вчителя: на вчительські посади громада не призначала жінок. Але в Південно-Східній Україні у 1911 р. кількість жінок-вчителів у деяких школах, які знаходилися на утриманні громади, навіть перевищила кількість чоловіків.

Таким чином, завдяки секуляризації освіти, вивченню іноземних мов, використанню європейських культурних норм у сім'ї та шлюбі, підвищенню ролі жінки у єврейському середовищі відбувався перехід до нової культурної парадигми.

У Висновках відповідно до мети дисертації автором зроблено узагальнення та підбито підсумки виконаного дослідження.

Дослідниками була проведена значна робота з вивчення проблем, пов'язаних з історією єврейського населення Південно-Східної України. Проте, робіт, які б комплексно та послідовно простежували історію єврейського населення Південно-Східної України протягом 1861 - 1917 рр., поки створено не було.

Формування єврейської громади Південно-Східної України, що відбувалося у період, коли більша частина українських земель входила до складу Російської імперії, пройшло у своєму розвитку 2 етапи: початковий (з кінця XVIII ст. до 1861 р.) і основний (з 1861 до 1917 р.).

Початковий етап характеризується зародженням основних інститутів громадського життя. З 1861 до 1917 р. відбувалося становлення єврейської громади досліджуваного реґіону. Даний процес характеризувався модернізацією всіх сторін життєдіяльності єврейського населення, його швидкою акультурацією, що відрізняло його від інших реґіонів України, які входили до межі осілості. Специфіка єврейської громади Південно-Східної України була обумовлена рядом чинників, що впливали на її формування (правові, економічні, політичні, етнокультурні, географічні). У зв’язку з чим Південний Схід України став моделлю простору особливої політичної, економічної і культурної взаємодії.

Географія розселення євреїв у Південно-Східній Україні чітко зафіксувала вплив центральної влади на цей процес. У другій пол. ХІХ ст. у реґіоні виділилися 2 центри єврейської активності - сільський і міський. Створення першого – це наслідок політики уряду. Поява другого відбивала прагнення євреїв. Встановлено, що у 1864 р. у містах, містечках і 17 єврейських землеробських колоніях Катеринославської губернії мешкало 26069 євреїв. Ситуація змінюється наприкінці століття, коли приріст єврейських громад Південного Сходу України становив 338%. У 1897 р. в