Національний університет „Львівська політехніка”

Харчук Христина Романівна

УДК 72.035/.036 (477)

ФОРМУВАННЯ АРХІТЕКТУРИ ТРУСКАВЦЯ

У ХІХ – ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТ.

(НА ПРИКЛАДІ КУРОРТНОЇ ЗАБУДОВИ)

18.00.01 – теорія архітектури, реставрація пам’яток архітектури

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата архітектури

Львів - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Національному університеті „Львівська політехніка”

Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник – кандидат архітектури,

Посацький Богдан Степанович,

професор кафедри містобудування

Національного університету України

„Львівська політехніка”

Офіційні опоненти – доктор архітектури, професор

Лесик Олександр Володимирович,

директор інституту мистецтв,

завідувач кафедри „Образотворчого мистецтва”

Волинського державного університету ім. Лесі Українки

(м. Луцьк)

кандидат архітектури

Колосок Богдан Віталійович,

заступник директора з наукової роботи

Державного науково-дослідного інституту теорії та історії

архітектури і містобудування

Державного комітету України з будівництва

та архітектури (м. Київ)

Провідна установа – Архітектурний інститут Державної академії будівництва і

архітектури

Міністерства освіти і науки України (м. Одеса).

Захист відбудеться „11„ листопада 2005 р. о 1300 год. на засіданні

спеціалізованої вченої ради К.35.052.11 у Національному університеті „Львівська

політехніка” (07913, Львів 13, вул. С. Бандери, 12, ауд. 226 головного корпусу).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного університету

„Львівська політехніка” (79013, Львів, вул. Професорська, 1)

Автореферат розісланий 9 жовтня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

к. арх., проф. Петришин Г.П.

Загальна характеристика роботи.

Забудова курорту Трускавця з характерними ознаками реґіональної архітектури у єдності з природним ландшафтом Прикарпаття сформувалася протягом ХІХ – першої половини ХХ ст. На території України Трускавець є єдиним містом, де така забудова збереглася порівняно добре і донині формує архітектурний образ його центральної частини. Сьогодні ця забудова має значну загальнокультурну, історичну та архітектурну цінність і повинна бути комплексно досліджена.

Це необхідно зробити також з огляду на те, що загальне архітектурне середовище Трускавця у другій половині ХХ ст. радикально змінилося. Тоді відбувся черговий етап розвитку забудови курорту шляхом формування багатоповерхових комплексів спрощеної архітектури, не пов’язаних з реґіональними містобудівними передумовами та архітектурними традиціями. З цієї причини загальне архітектурне середовище міста багато в чому втратило колишню привабливість, оригінальність та своєрідність архітектурного образу.

З огляду на це проблема комплексного вивчення, класифікації та періодизації архітектури курортної забудови У даному дослідженні під курортною забудовою розуміється цінна та історична забудова Трускавця періоду ХІХ – першої половини ХХ ст., яка призначалася для проживання і курортного обслуговування відпочивальників. Трускавця ХІХ – першої половини ХХ ст. є актуальною і необхідною для повернення місту атрактивності та самобутності архітектурного середовища, що є важливим чинником для подальшого розвитку одного з найбільш відомих курортів України. Автором опрацьована нова методика дослідження архітектури забудови Трускавця. В процесі натурних та архівних досліджень міста-курорту виявлено 320 об’єктів архітектурної спадщини. Результати, одержані у дисертації, мають суттєве значення для використання у сучасній архітектурній практиці з метою збагачення архітектури України реґіональними самобутніми рисами.

Актуальність теми дослідження визначається такими положеннями:

1. Міські поселення курортного типу Східної Галичини недостатньо досліджені і потребують систематизації та аналізу з погляду формування їх забудови. Особливо актуальним є дослідження вказаних аспектів для територій, що активно розвиваються у нових економічних умовах З 1 січня 2000 р. набрав чинності підписаний президентом закон „Про спеціальну економічну зону туристсько-рекреаційного типу „Курортополіс Трускавець”, що створена на 20 років в адміністративно-територіальних межах Трускавця. В 2000 р. вийшли Закон про курорти, Закон про охорону культурної спадщини України та Постанова Ради міністрів України про історичні міста. Ці документи дають реальну можливість для міста зберегти і охороняти курортну забудову (вілли, санаторії та ін. будівлі), які створюють своєрідне архітектурне середовище.

.

2. Сьогодні основними аспектами архітектурної діяльності у центральній частині Трускавця є реконструкція і адаптація для нових функціональних потреб будівель, переважна частина яких належить до періоду ХІХ – першої половини ХХ ст. Для науково обґрунтованого і комплексного проведення такої діяльності необхідно визначити, дослідити та класифікувати основні чинники у формуванні розпланувальної структури та стильових вирішень курортної забудови Трускавця

цього періоду.

3. Незважаючи на наявні окремі публікації описового характеру, загальної

аналітичної картини розвитку архітектури курортної забудови Трускавця періоду ХІХ – першої половини ХХ ст. створено ще не було.

4. Історія архітектури курортів Галичини ХІХ – першої половини ХХ ст., здебільшого, висвітлена у зарубіжних джерелах Г. Ґонсьоровскі, П. Ґонтковскі, К. Гурскі, Ю. Дітль, М. Зєлєнєвскі, Е. Кржижановскі, С. Левіцкі, О. Надольскі,

М. Орловіч, З. Пельчар, Т. Прашіль, Ю. Росс, З. Рудольф, Р. Феліньскі, Ф. Хлаповскі, С. Шнур-Пепльовскі та ін.. Останнім часом, в Україні також зростає зацікавлення специфічними ознаками і реґіональними рисами цієї архітектури, творчістю тодішніх архітекторів та стильовими характеристиками окремих будівель. Необхідно розширити і систематизувати знання про архітектуру курортів Східної Галичини цього періоду, оскільки, цим питанням в Україні дослідники детально ще не займалися.

5. Необхідно забезпечити збереження об’єктів архітектурної спадщини курортів. Генеральні плани та проекти детального планування 1960-1980 рр. не враховували існування значної і цінної історико-культурної містобудівної та архітектурної спадщини Трускавця, оскільки вважалося, що у місті немає пам’яток архітектури; проектами передбачалася лише багатоповерхова забудова; курортна забудова ХІХ – першої половини ХХ ст. мала поступово розбиратися або перебудовуватися.

Окремі питання формування архітектури Трускавця ХІХ – першої половини

ХХ ст. були висвітлені у дослідженнях широкого кола спеціалістів Ю. Дітль, В. Красовскі, Т. Мазур, Б. Посацький, Ю. Росс, І. Файдула, Р. Феліньскі, С. Шнур-Пепльовскі, та ін.. Архітектурі міста цього періоду присвячувалися невеликі розділи у загальних працях з історії виникнення і розвитку курортів Галичини В. Барчевскі, Г. Ґонсьоровскі, Ю. Дітль, М. Зєлєнєвскі, С. Левіцкі, М. Орловіч, С. Шнур-Пепльовскі.. Однак, всі згадані праці є переважно описовими і фрагментарними. Натомість відсутнє комплексне дослідження, як загальних, так і специфічних проблем архітектури курортної забудови Трускавця періоду ХІХ – першої половини ХХ ст.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрямок проведеного дослідження збігається з основним напрямком наукової роботи кафедри містобудування Національного університету „Львівська Політехніка” – „Розвиток і реконструкція територіальних систем та населених місць реґіону Західної України”, а також з загальнодержавною програмою „Про забезпечення підготовки і видання багатотомного енциклопедичного видання „Звід пам’яток історії та культури України” згідно з Указом президента № 1328 від 11.12.2000 р.

Мета дослідження – визначити особливості архітектури курортної забудови Трускавця в період ХІХ – першої половини ХХ ст., показати її значення для сучасного і перспективного розвитку курорту та опрацювати принципи її збереження і охорони.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати стан вивчення проблеми, провести аналіз літературних джерел досліджень та архівних матеріалів щодо архітектури курортів Галичини періоду ХІХ – першої половини ХХ ст., виявити основні питання дослідження.

2. Визначити основні методи дослідження та розробити комплексну методику

формування архітектури курортної забудови Трускавця вказаного періоду.

3. Визначити передумови і сукупність внутрішніх та зовнішніх чинників, які

впливали на архітектурно-просторовий розвиток та стилістику курортної забудови Трускавця ХІХ – першої половини ХХ ст.

4. Дослідити основні періоди формування курортної забудови Трускавця, а також виявити характерні риси її стильових вирішень.

5. Виявити значення архітектури курортної забудови Трускавця ХІХ – першої половини ХХ ст. для сучасного і перспективного архітектурно-просторового розвитку та формування архітектурного образу міста-курорту.

6. Визначити проблеми та принципи охорони історичної курортної забудови Трускавця періоду ХІХ – першої половини ХХ ст.

Об’єкт дослідження – курортна забудова, яка включає санаторно-курортні об’єкти (вілли, вілли-пансіонати, санаторії) та окремі спеціальні будівлі і споруди (лазні, інгаляторії, прогулянкові галереї, надкаптажні споруди), що входили у житлову, лікувально-профілактичну та лікувально-рекреаційну інфраструктуру Трускавця в період ХІХ – першої половини ХХ ст.

Предмет дослідження – особливості формування архітектури об’єктів курортної забудови Трускавця в період ХІХ – першої половини ХХ ст.

Як робочу гіпотезу висунено припущення про те, що формування

архітектурних вирішень курортної забудови Трускавця досліджуваного періоду відбувалося у руслі характерних для ХІХ – першої половини ХХ ст. тенденцій розвитку курортів Центральної Європи, оскільки, Галичина тоді була найбільшою провінцією Австро-Угорщини, а в період 1919-1939 рр. входила до складу Польщі. Стильові особливості курортної забудови Трускавця, окрім того, сформувалися під впливом місцевих природних умов і будівельних традицій Українського Прикарпаття. Реґіональні архітектурні та будівельні традиції зумовили особливості курортної забудови Трускавця у цьому контексті і спричинили формування самобутнього архітектурного середовища, значним чином вплинули на становлення і подальший розвиток архітектури Трускавця.

Методи дослідження. Методика дослідження базується на використанні методів типологічної класифікації, порівняльного і морфологічного аналізу, графоаналітичного аналізу та методу натурних досліджень.

Хронологічні межі дослідження. Початкова межа дослідження – перша половина ХІХ ст., оскільки у цей час починає формуватися курортна забудова Трускавця. Основний період дослідження припадає на 1850-1930-і рр., тому що в цей період інтенсивно формується курортна забудова міста. Кінцева часова межа дослідження – 1939 р., оскільки тоді, через початок Другої світової війни, на певний час припинилася розбудова курорту.

Територіальні межі дослідження – центральна частина Трускавця і прилеглі до неї території міста, забудовані до 1939 р.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що у дослідженні вперше створено цілісну картину формування архітектури курортної забудови Трускавця періоду ХІХ – першої половини ХХ ст. На основі вибраної методики архітектурно-просторового і стильового аналізу виявлено загальні закономірності і особливості у формуванні стильових вирішень об’єктів курортної забудови

Трускавця у ХІХ – першій половині ХХ ст. Підкреслене їх значення і роль у подальших процесах формування архітектурного образу міста.

У дослідженні викладено цілісну систематизовану картину формування архітектури курортної забудови Трускавця періоду ХІХ – першої половини ХХ ст. У роботі вперше показано формування стильових напрямків у архітектурі курортної забудови міста, описані і класифіковані виявлені автором об’єкти та використані ще не введені до наукового обігу архівні матеріали. Зокрема, встановлено дати проектування і авторство будівель Трускавця ХІХ – першої половини ХХ ст. Показано значення тогочасних вирішень для сучасного розвитку архітектури міста-курорту.

Практичне значення отриманих результатів. Основні положення дисертації можуть бути використані: 1) при складанні нового історико-архітектурного опорного плану; 2) при розробці програм та практичних рекомендацій пам’яткоохоронних і реставраційних заходів; 3) при опрацюванні проектів детального планування.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дослідження були представлені на міжнародних конференціях: “Замки і туристичний бізнес – ефективне поєднання” (Львів, 30-31 жовтня 2003 р.), „Управління великим містом: адміністрування і безпосередня демократія” (Львів, 4-5 грудня 2003 р.), а також на засіданнях науково-реставраційної ради інституту „Укрзахідпроектреставрація” (Львів, 21 жовтня

2003 р.) та науково-методичній раді Державного інституту „Містопроект” (Львів, 12 листопада 2003 р.).

Публікації. Основні положення дисертації опубліковані у 12 статтях, в тому числі 9 – у фахових виданнях за переліком ВАК України.

Впровадження: 1. Паспортизація нововиявлених пам’яток архітектури

м. Трускавця (71будівля) для внесення їх до Державного реєстру національного культурного надбання „Пам’ятки архітектури і містобудування” (Автор паспортів та переліку нововивлених пам’яток. – Управління містобудування та архітектури Львівської області, інститут “Укрзахідпроектреставрація”, 2002-2003 рр.).

2. Історико-архітектурний аналіз і обґрунтування меж історичного ареалу для проектування генерального плану міста Трускавця 2003 р. (Співавтор спеціалізованого розділу. – Державний інститут проектування міст “Містопроект”, Львів, 2003 р.). 3. Історико-архітектурна довідка і рекомендації з пристосування та реставрації пам’ятки архітектури, вілли “Мірка” в Трускавці (Автор історичної довідки та рекомендацій з пристосування та реставрації пам’ятки. – П П Архітектурно-художня майстерня „Архо”, Львів, 2004 р.).

Структура і обсяг роботи. Текстова частина дисертації складається зі вступу, 4-х розділів, додатків і загальних висновків, бібліографічного переліку, додатків, ілюстративної частини. Обсяг дисертації: 157 сторінок основного тексту, з них

42 сторінки з ілюстраціями, 11 додатків, бібліографічний перелік кількістю

256 позицій, 44 планшети з ілюстраціями.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

РОЗДІЛ 1. ФОРМУВАННЯ АРХІТЕКТУРИ КУРОРТНОЇ ЗАБУДОВИ У КРАЇНАХ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ В ПЕРІОД ХІХ – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ., СТАН ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ ТА МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ.

Розділ присвячений загальній характеристиці курортів Центральної Європи Ахен, Бадейовске купеле, Баден-Баден, Бад-Ішль, Бад-Наугейм, Візбаден, Карлсбад, Киселка, Лозанна, Марієнбад, Райхенгаль, Тисафюред, Тренчіанські купелі, Шарошпаток, Яхимов та інші.

, аналізу літературних та архівних джерел, науково-дослідних робіт, реґіональній специфіці курортів Галичини і опрацюванню методики дослідження.

Курорти країн Центральної Європи розташовувалися, здебільшого, у гірських та передгірських місцевостях Карпат і Альп, які мали відповідний сприятливий клімат для лікування та відпочинку. Курортні поселення виникали біля джерел лікувальних вод, які почали науково досліджуватися в Європі з 1820-х рр. Курортні міста Центральної Європи формувалися, в основному, в період ХІХ ст. на базі порівняно невеликих міських поселень та поселень міського типу. Для їх містобудівних вирішень характерна компактність плану забудови, яка зумовлена складним рельєфом місцевості; центральну частину такого типу міст займала рекреаційно-паркова зона, яку оточувала малоповерхова житлова забудова та відповідні лікувальні та оздоровчі будівлі. Значну роль у розвитку архітектурно-просторової структури курортних міст відігравали об’єкти і споруди залізничного транспорту, зокрема вокзали, які розташовувалися поблизу центру курорту. Однією з форм вираження національної своєрідності архітектури країн Центральної Європи було також збереження традиційної для кожного міста-курорту історичної планувальної структури. В архітектурі будівель і споруд спостерігається перехід від романтичного історизму до використання місцевих архітектурних традицій. Зокрема, так звана мала архітектура більше, ніж інші типи будівель відображає нові тенденції розвитку національної свідомості народів Європи.

В 1830-х рр. починають будуватися об’єкти курортної забудови, які, відповідним чином, вплинули на формування курортних поселень. В другій половині ХІХ ст. з’являється особливий тип курортної забудови – готелі у вигляді „фальшивих” палаців з типовою планувальною схемою курортного готелю, в опорядженні яких починають використовуватися місцеві традиційні архітектурні форми. В кінці ХІХ ст. розвиваються нові реґіональні і місцеві традиції в архітектурі країн Центральної Європи та формується віллова забудова в стилі модерну з характерними рисами і особливостями національної архітектури цих країн. На початку ХХ ст. на зміну модерну приходить протофункціоналізм, в основі якого вже закладені характерні риси нового стилю – функціоналізму, які в початковій стадії свого розвитку ще переплітаються з елементами модерну. Процес розвитку і остаточного формування реґіональних і місцевих традицій 1920-1930-х рр. можна розглядати як процес історичної ретроспективи модерну 1890-1910 рр.

Розквіт функціоналізму в Центральній Європі припадає на 1920-1930-і рр. Науково-технічна революція „першого століття машини” привела до естетичної революції, до створення архітектури, яка повинна була заспокоїти потреби

тогочасної людини, зацікавленої перш за все реформуванням свого життя.

В першій половині ХІХ ст. в реґіоні Карпат і Прикарпаття, що входили до складу Галичини, відкрито значну кількість джерел мінеральних вод, що позитивно вплинуло на швидкий розвиток курортів. В ХІХ ст. (особливо у першій половині) почалося інтенсивне будівництво бальнеологічних курортів Галичини Буркут, Великий Любінь, Висова, Івонич, Конопківка, Криниця, Моршин, Немирів, Пустомити, Рабка, Риманів, Сасів, Трускавець, Шкло, Шошовиці, Щавниця.. Поряд з бальнеологічними курортами в період кінця ХІХ – початку ХХ ст. тут виникають оздоровниці та відпочинкові курорти Березів, Бистра, Верхнє Синьовидне, Вороненка, Ворохта, Гребенів, Делятин, Дора, Дубина, Завоя, Заліщики, Закопане, Зелем’янка, Косів, Кросниця, Кути, Мушина, Нижнє Синьовидне, Підлюте, Північна, Сприня, Старуня, Стебник, Татарів, Тухля, Щава, Щавник, Ямне, Яремче. з характерною для них курортною забудовою. В кінці ХІХ ст. на початку ХХ ст. курорти Галичини збагатилися численними санаторіями і лічницями, серед яких було багато комфортабельних закладів. На рубежі ХІХ і ХХ ст. виникають санаторії благодійницького характеру для малозабезпечених верств населення.

Узагальнення і систематизація результатів аналізу наукових досліджень з історії архітектури курортів Західної Галичини і Центральної Європи допомогли конкретизувати ті питання, які залишилися невисвітленими. Виявлено, що загальної комплексної картини розвитку курортної забудови Трускавця періоду ХІХ – першої половини ХХ ст. створено ще не було. Невизначеною є ситуація у стильовому та архітектурно-просторовому аспектах. Виявлено також, що літературні джерела, які відносяться до даної тематики, носять переважно описовий та фрагментарний характер. Деякі терміни, а саме „швейцарський”, „закопанський” та „садибний” стилі, характерні для віллової забудови Галичини, які введені у науковий обіг європейської теорії архітектури, ще не набули широкого використання в українській науці.

Для визначення загальних проблем аналізу архітектурно-просторової структури Трускавця періоду ХІХ – першої половини ХХ ст. використані загальні праці з історії та теорії містобудування А. Бунін, І. Дрекслер, Г. Петришин, Б. Посацький, А. Рудницький, Т. Саваренська, Б. Черкес, З. Яргіна.. Перші теоретичні узагальнення з територіального розвитку курортів Галичини, які розглядаються у працях

Р. Феліньского та В. Барчевского, враховані при характеристиці територіального розвитку поселення. Для дослідження стильових напрямків, які характеризують курортну забудову Трускавця ХІХ – першої половини ХХ ст. використано загальні праці Ю. Асєєв, І. Бартеньєв, Т. Бронєвскі , Б. Віппер, А. Іконніков, А. Каплун, В. Красовскі, П. Лефельд, К. Мардер,

А. Ольшевскі, П. Певзнер, Т. Скібіцька, П. Тжецяк, В. Тимофієнко, А. Уітік, В. Чепелик, П. Хомутецький, В. Ясієвич., присвячені цим стильовим напрямкам у європейській та українській архітектурі цього періоду. Також були опрацьовані публікації з досліджень „швейцарського” Б. Васільєв, Ю. Дітль, П. Лефельд, А. Ольшевскі, О. Cмірнова., „закопанського” С. Віткевіч, Т. Добровольскі, Я. Зубжицкі, К. Естрайхер, В. Красовскі, К. Мокловскі, А. Ольшевскі,

Я. Павліковскі, Ю. Росс, С. Шиллер, В. Яблоньскі. стилів та функціоналізму А. Іконніков, Б. Віппер, А. Каплун, А. Ольшевскі, Ю. Ходорковський, К. Янушкевіч, В. Ясієвич..

У розділі розглядаються також реґіональні риси формування курортної забудови та архітектурної стилістики курортних поселень Галичини; викладений загальний опис головних методів дослідження та етапність їх застосування, а також

конкретизація основних методів дослідження, розроблених автором. З

загальнонаукових традиційних методів на першому етапі дослідження використані такі, як аналіз і систематизація наукових літературних джерел за тематикою дослідження, аналіз першоджерел, метод натурного дослідження. На другому етапі проведено архітектурно-просторовий та стильовий аналізи і на їх основі отримано узагальнення результатів. На кінцевому третьому етапі при синтезі отриманих результатів і визначенні завдань дослідження, зроблені висновки та узагальнення результатів дослідження.

Таким чином, у 1-му розділі розглянено особливості формування архітектури курортної забудови у країнах Центральної Європи і реґіональні риси курортної забудови Галичини в період ХІХ – першої половини ХХ ст., проведений аналіз літературних джерел опублікованих досліджень та архівних матеріалів про курортну забудову Центральної Європи досліджуваного періоду, викладено погляди науковців на проблематику дослідження курортної забудови Галичини, а також опрацьовано методику і методи дослідження.

РОЗДІЛ 2. СТАНОВЛЕННЯ І ЗАГАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ АРХІТЕКТУРНО-ПРОСТОРОВОГО РОЗВИТКУ КУРОРТНОЇ ЗАБУДОВИ ТРУСКАВЦЯ ХІХ – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ.

У розділі викладені результати аналітичного огляду архітектурно-просторового розвитку Трускавця періоду ХІХ – першої половини ХХ ст. Виявлено як внутрішні, так і зовнішні чинники архітектурно-просторового розвитку забудови курорту. Надання поселенню статусу курорту Австро-Угорщини в 1827 р. було важливим суспільно-політичним зовнішнім чинником архітектурно-просторового розвитку Трускавця. До природо-географічних особливостей, які вплинули на процес формування курорту відноситься: просторово-структурна будова рельєфу (високі пагорби та узгір’я, які оточують місто), сприятливий для відпочинку та оздоровлення помірно-континентальний клімат Прикарпаття, наявність водних артерій (потік Воротище, Кам’яний потік, Вишниця та ін.), озеленення, корисні копалини (поклади мінеральних вод та озокериту). Першорядним внутрішнім чинником архітектурно-просторового розвитку Трускавця було відкриття джерел лікувальних мінеральних вод, яке датується 1820 р.

В результаті архітектурно-просторового аналізу на підставі літературних джерел і картографічних матеріалів (кадастрових карт 1853 р. та 1930 р. і регуляційного плану 1906 р.) виявлено три основні періоди локалізації забудови Трускавця досліджуваного періоду: 1) 1827-1894 рр.; 2) 1895-1920 рр.; 3) 1921-

1939 рр.

Початок будівництва курортної забудови Трускавця припадає на першу половину ХІХ ст. В 1827 р. тут появилися перші лазні і перші житлові приміщення для відпочивальників, переобладнані відповідно з сільської корчми і хат місцевого населення. До нашого часу збереглися описи Трускавця 1843 р., 1850 р. і 1853 р., а також кадастрові карти 1853 р. і 1856 р., за якими можна охарактеризувати ранній період розвитку курорту.

На підставі кадастрової карти 1853 р. (першого графічного документу, який фіксує курортну забудову Трускавця на ранній стадії розвитку) можна судити про те, як сформувалася курортна забудова (її окремі ділянки і квартали) центральної частини поселення в перший період. Переважна більшість будівель і споруд на кадастровій карті 1853 р. були дерев’яними (понад 80%). Забудова сконцентрована у центральній частині Трускавця вздовж теперішніх вулиць С. Бандери, Суховолі (нижня частина), Бориславської (нижня частина), Дрогобицької (відрізок, що прилягає до центральної частини), Стебницької (відрізок, що прилягає до центральної частини), Помірецької (відрізок, що прилягає до центральної частини).

У 1895 р. інженер Юзеф Вичиньскі, який орендував Трускавець у спілки шляхтичів до 1907 р., приступив до його активної розбудови та модернізації. З

1895 р., на думку автора дослідження, починається другий період локалізації курортної забудови міста. В 1911 р. Трускавець купила на власність акціонерна спілка “Трускавецькі джерела”, керівником і власником якої став Раймонд Ярош. Новий власник відразу приступає до модернізації та розбудови курорту, однак на початку ХХ ст. швидкий розвиток поселення перервала Перша світова війна і, відповідно, в 1914-1920 рр. у Трускавці не будувалося нових будівель.

Простежити територіальний розвиток курортної забудови Трускавця на поч. ХХ ст. дає змогу регуляційний план курорту, виконаний у квітні 1906 р. інженерами крайового відділу м. Львова – В. Пйотровским, Боровічкою та Чайковским (ініціали цих двох авторів невідомі) і затверджений повітовим відділом будівництва м. Дрогобича у червні 1907 р.

Основним завданням регуляційного плану 1906 р. було проектування трас нових вулиць (особливо в оточенні парку, де тоді велося будівництво курортних вілл). Вулицю, яка проходила через центр курорту, так званий „головний тракт” (cьогодні вул. С. Бандери) реконструйовано за регуляційним планом 1906 р. „Нова дорога” (тепер вул. Т. Шевченка), запроектована також за регуляційним планом і збудована у 1908 р., слугувала, в основному, для відведення товарного і господарського руху з „головного тракту”.

У 1920 р. відновилася державність Польщі і територія Галичини знову стала польською. Восени 1921 р. Р. Ярош приступив до відбудови курорту. Відповідно цей рік, можна вважати, став початком третього періоду локалізації курортної забудови Трускавця, який тривав до 1939 р. Незважаючи на фінансову кризу, котра охопила Європу після Першої світової війни, Р. Ярошу вдалося швидко розбудувати і модернізувати поселення. Трускавець став дорівнювати таким курортам, як Криниця і Закопане у Західній Галичині.

Територіальні зміни курортної забудови Трускавця третього періоду можна простежити на кадастовій карті 1930 р. На цій карті зафіксоване поширення курортної забудови з центральної частини поселення на прилеглі до неї території. В цей період вже майже повністю забудовані квартали теперішніх вулиць:

Т. Шевченка, С. Бандери (верхня частина), Бориславська (верхня частина), Дрогобицька, Стебницька, Помірецька, І. Франка, М. Гоголя, Джерельна, Річки, пров. Д. Бортнянського, пров. Тихий, В. Біласа, С. Крушельницької, М. Лисенка. Згідно з планом Трускавця 1930-х рр. більшість будівель була житловою (понад 70%). Громадські будівлі розташовувалися переважно у центральній частині Трускавця, на території парку, вздовж вулиці Лазєнної (Lazienna), тепер вул. Ю. Дрогобича, вул. Головної курортної (Gіуwna Zdrojowa), тепер С. Бандери, вул.

Об’їздної (Objazdowa), тепер вул. Т. Шевченка. Житлові вілли займають таку ж територію, як на кадастровій карті 1930 р. Забудова виходить вже за межі центральної частини поселення. Починають розбудовуватися такі вулиці, як Дрогобицька, Суховолі, І. Франка, Помірецька, Стебницька. Муровані будинки розташовувалися, здебільшого, у центральній частині курорту, на території парку, вздовж теперішніх вулиць Ю. Дрогобича, Т. Шевченка. Дерев’яні вілли займали таку ж територію, як на кадастровій карті 1930 р. Починають розбудовуватися такі теперішні вулиці, як Дрогобицька, Суховолі, І. Франка, Помірецька, Городище, Стебницька. Загальне уявлення про курортну забудову за станом на 1921-1939 рр. дає також карта, видана до путівника по Трускавцю за 1930 р. На цій карті зображені межі забудови курорту і його околиць, які є ідентичними з межами, поданими на кадастровій карті Трускавця 1930 р. Крім згаданих вище картографічних матеріалів не виявлено більше ніяких графічних документів, які б фіксували територіальний розвиток курорту 1930-1939 рр., а тому простежити його можна лише за літературними та архівними джерелами, які подають дані про будівництво мурованих санаторіїв і дерев’яних вілл цього періоду.

В результаті архітектурно-просторового аналізу забудови встановлено, що у центральній частині Трускавця у ХІХ – першій половині ХХ ст. переважала садибна 2-3 поверхова дерев’яна забудова; а на околицях – мурована забудова. За функціональною типологією основними типами будівель тоді були вілли, санаторії та паркові будівлі.

У локалізації забудови відповідно для кожного з зазначених вище періодів виявлено характерні типи ситуаційних планів ділянок. Встановлено, що в перший і другий періоди (1827-1894 рр., 1895-1920 рр.) ділянки мали, здебільшого, регулярний характер розпланування, в третьому періоді (1921-1939 рр.) – нерегулярний.

За своєю архітектурно-просторовою композицією Трускавець має найбільше спільних рис з Криницею, відомим курортом Західної Галичини (тепер у Польщі). Подібність природних компонентів та особливостей місцевості зумовили розпланування міста згідно з концепцією міста-саду, а також компактність його території. В обох курортах збереглася традиційна, характерна для ХІХ – другої половини ХХ ст. курортна забудова, центральне місце в якій займає паркова зона.

При формуванні забудови Трускавця на початку ХХ ст. були застосовані такі прогресивні містобудівні ідеї та заходи, як: 1) концепція міста-саду;

2) впровадження в проектну практику генеральних (так званих загальних) планів;

3) розділення транспортного і пішохідного руху в центрі міста; 4) спорудження залізничних станцій і вокзалів, яке сприяло формуванню нових територій курортної забудови.

Таким чином, у 2-му розділі виявлено передумови і сукупність внутрішніх і зовнішніх чинників, які впливали на архітектурно-просторовий розвиток курортної забудови Трускавця у ХІХ – першій половині ХХ ст., визначено три основні періоди у локалізації цієї забудови та характерні типи ситуаційних планів ділянок.

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ АРХІТЕКТУРИ КУРОРТНОЇ ЗАБУДОВИ ТРУСКАВЦЯ В ПЕРІОД ХІХ – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ.

Формування архітектурно-просторового розвитку Трускавця та архітектури

його курортної забудови тісно пов’язане з історичними процесами та еволюцією архітектурних стилів у країнах Центральної Європи. Зміна загальнокультурних напрямків та хід історичних процесів в європейській архітектурі вплинули на процес розвитку архітектури курортної забудови поселення. Архітектурна стилістика курортної забудови Трускавця, окрім того, сформувалася під впливом місцевих природних умов і будівельних традицій Українського Прикарпаття. Реґіональні архітектурні та будівельні традиції зумовили особливості курортної забудови Трускавця у цьому контексті і значним чином вплинули на становлення і подальший розвиток архітектури міста.

У досліджуваний період у Трускавці сформувалося 16 стильових напрямків історизму, модерну і конструктивізму та виявлено поодинокі приклади класицизму. Хронологічно зміна цих напрямків чітко простежується у трьох основних періодах: у першому (1827-1894 рр.) частково застосовуються форми класицизму (згідно з даними натурних досліджень стильові форми ампіру у Трускавці відсутні, іконографічні джерела початку ХІХ ст. фіксують у місті лише дві будівлі у формах класицизму), характерного для європейської архітектури 1820-1840-х рр. та історизму 1840-1890-х рр.; другий (1895-1920 рр.) базується на формах європейського модерну; для третього (1920-1930-х рр.) властиві взаємопереплетіння місцевих архітектурних рис – продовження стилю модерн в його традиційних формах та європейського протофункціоналізму і функціоналізму 1920-1930-х рр.

Для першого періоду характерні вілли побудовані, здебільшого, у стилі історизму (у формах „швейцарського” стилю), для другого – у модерні (здебільшого, з ознаками „закопанського стилю” та з ознаками української народної архітектури), для третього – виділяються два основні напрямки – а) у традиційних формах модерну та б) у нових на той час формах протофункціоналізму та функціоналізму.

Вілли побудовані в перший період формування курортної забудови (1827-1894 рр.) за стильовими ознаками, згідно зі згадками у путівниках по Галичині кінця ХІХ - початку ХХ ст. належали до „швейцарського” і „норвезького” стилів, базованих на традиційних зразках швейцарського і норвезького народного будівництва. Необхідно відзначити, що згідно з інструкцією 1864 р. для карпатських курортів, виданою бальнеологічною комісією Краківського наукового товариства, у Галичині повинні були будуватися вілли у „швейцарському” і „норвезькому” стилях. До характерних вілл цього періоду, збудованих у „швейцарському стилі”, належать: „Ковалівка”, „Ядвинівка”, „Під пастухами”, „Лісничівка” та інші. Вілл, які побудовані у „норвезькому стилі” у цьому періоді не збереглося.

Для періоду 1827-1894 рр. характерні також будівлі, побудовані у стилі історизму з елементами неоготики. До них відносяться, зокрема, приміщення для інгаляцій та надкаптажні будинки над джерелами „Фердинанд”, „Едуард”, „Марія”.

Вілли другого періоду формування курортної забудови Трускавця (1895-

1920 рр.) були збудовані в стилі модерну з характерними для нього напрямками: 1) напрямок у формах „закопанського стилю” (вілла „Анастасія”), 2) напрямок з ознаками „закопанського стилю” (вілла „Під Божою Матір’ю”),

3) напрямок з ознаками „швейцарського стилю” (вілли „Ґражина”, „Світезянка”),

4) з ознаками „норвезького стилю” (вілла „Погоня”), 5) напрямок з ознаками української народної архітектури Прикарпаття (вілла „Згода”), 6) напрямок з ознаками історизму (вілла „Сариуш”), 7) напрямок з ознаками „садибного стилю” (вілла „Білий дворик”). Потрібно відзначити, що в цей період починають формуватися вілли-пансіонати.

Для третього періоду формування архітектури курортної забудови (1921-

1939 рр.) характерні муровані вілли та санаторії в стилі протофункціоналізму та функціоналізму. Прикладом будівель у стилі протофункціоналізму з елементами „садибного стилю” є вілла „Здоров’я”. До будівель зведених власниками спілки „Трускавецькі джерела” в 1920-1930-х рр. у стилі функціоналізму відносяться: вілла „Аїда”, санаторій „Брістоль”, санаторій „Імперіал”, санаторій „Кришталевий палац”. Однією з найкращих капітальних будівель цього часу в стилі функціоналізму потрібно вважати, на думку автора дослідження, колишній санаторій польських офіцерів, побудований у 1933-1935 р. за проектом відомого архітектора Е. Норверта.

В цей період будуються також будівлі в традиційних формах модерну 1920-1930-х рр. у напрямках: 1) з елементами української народної архітектури Прикарпаття (вілли „Мірка”, „Шаротка”), 2) з елементами історизму (вілла „Едем”), 3) з елементами „закопанського стилю” (вілла “Ґопляна”), 4) з елементами „швейцарського стилю” (вілла „Венера”), 5) з елементами „садибного стилю” (вілла „Щасти, Боже”).

Зміни, які відбулися у планувальній структурі будівель, проходили відповідно до трьох cтильових періодів формування курортної забудови Трускавця. Для кожного з цих періодів характерні певні типи планувальних вирішень. Аналіз за типами планувальних вирішень виявив, що протягом досліджуваного періоду відбулися суттєві зміни у планувальній структурі будівель. Для курортної забудови історизму характерні анфіладне внутрішнє планування та планування коридорного типу; для модерну – коридорне та анфіладне з центральним холом; для функціоналізму – коридорне та змішане.

За результатами архітектурно-композиційного аналізу виявлено прототипи вілл основних напрямків історизму та модерну в Трускавці. Такими прототипами стали: для „швейцарського стилю” – вілла-шале, для „закопанського стилю” – західноєвропейська вілла у поєднанні з формами традиційної хати гор’ян-ґуралів, для „садибного стилю” – так званий „старопольський дворик” -– маґнатська садиба з епохи пізнього бароко і класицизму, для українського модерну – західноєвропейська вілла у поєднанні з формами народної традиційної хати Прикарпаття. Встановлено також, що санаторії періоду функціоналізму формувалися за аналогами центральноєвропейської архітектури. В архітектурі курортної забудови Трускавця ХІХ – першої половини ХХ ст. були поширеними: центральноосьові симетричні, рівноакцентні та асиметричні фасадні композиції. Виявлено, що в періоди історизму та модерну переважають центральноосьові симетричні та асиметричні архітектурно-композиційні вирішення, у період функціоналізму – асиметричні.

Планувальні вирішення вілл та санаторіїв Трускавця досліджуваного періоду були гармонізовані шляхом використання співвідношення cторони квадрату до його діагоналі. Найчастіше вживаними числами співвідношень були v2, v3, v4. В свою чергу ці співвідношення пов’язані з пропорціями композиції фасадів, для яких характерні співвідношення v2 і v3. Графоаналітичний аналіз пропорцій фасадів показав, що архітектурно-композиційні схеми характерні для історизму та модерну повторюються пізніше у традиційних формах модерну.

Для курортної забудови характерне вільне розташування будинку на ділянці. У формуванні архітектурно-композиційних вирішень забудови важливу роль відіграє вибір кута будівлі, а також взаємне розташування структурних елементів фасадної композиції (галерей, веж та еркерів).

На основі стильового та архітектурно-композиційного аналізів виявлено загальні особливості та закономірності в архітектурній стилістиці об’єктів курортної забудови Трускавця. Загальною характерною особливістю архітектурної стилістики об’єктів курорту є подібність архітектурно-композиційних вирішень в періоди історизму та модерну, оскільки вони базувалися на використанні архітектурних форм народного будівництва Прикарпаття. Закономірності полягали у повторенні елементів історизму в модерні 1895-1920-х рр. та у повторенні елементів модерну в традиційних його формах у 1920-1930-х рр. Відмінності стильових ознак історизму і модерну проявлялися у використанні окремих архітектурних деталей і орнаментальних мотивів. На зміну модерну приходить принципово відмінний за характером стильових ознак і об’ємно-просторової композиції стиль конструктивізму.

Таким чином, у 3-му розділі виявлено 16 стильових спрямувань історизму, модерну і конструктивізму курортної забудови Трускавця та охарактеризовано їх загальні особливості і закономірності.

РОЗДІЛ 4. CТАН ЗБЕРЕЖЕННЯ КУРОРТНОЇ ЗАБУДОВИ ТРУСКАВЦЯ ПЕРІОДУ ХІХ – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ. ТА ЗНАЧЕННЯ ЇЇ АРХІТЕКТУРИ ДЛЯ ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ МІСТА.

Проведені автором дослідження підтверджують, що комплексне формування курортної забудови Трускавця відбулося наприкінці ХІХ ст. За рівнем надання послуг санаторного лікування та розвитку інфраструктури обслуговування Трускавець вже тоді зрівнявся з такими відомими курортами Центральної Європи, як Райхенгаль та Візбаден у Німеччині, Карлові Вари у Чехії і до 1939 р. вважався одним з найкращих курортів Галичини. На початку ХХ ст. преса писала, що Трускавець на період курортного сезону перетворюється у літню столицю Галичини, зимовою вважався Львів.

На основі натурних досліджень 2001-2003 рр. автором виявлено, що у 1960-1990-х рр. новозбудовані дільниці Трускавця, а саме східні, південні та західні оточили місто півкільцем та отримали новий, несумісний з традиційним, просторовий масштаб планування і забудови території. У 1960-1980-х рр. були побудовані такі об’єкти, як міська курортна поліклініка, торгівельний центр, палац культури ім. Т. Шевченка та ряд санаторіїв: „Весна”, „Женева”, „Юність”, „Янтар”, „Рубін”, „Алмаз” та інші. Просторові форми новобудов набули нової масштабності і втратили спільність зі стильовими канонами попередніх періодів та реґіональними архітектурними традиціями. Курорт у значній мірі втратив свою колишню архітектурну привабливість та історичне просторове середовище.

Водночас, незважаючи на значний обсяг новобудов, з усіх курортів Галичини, саме у Трускавці збереглася найбільша кількість будівель, побудованих у 1827-

1939 рр., які мають історико-архітектурну вартість. Як відомо, до 1939 р. Трускавець

налічував 320 вілл і пансіонатів, які сьогодні за своїми архітектурно-художніми якостями могли б претендувати на статус пам’яток архітектури.

Згідно з даними натурних обстежень, проведених автором у 2001-

2003 р., тепер таких збережених будівель налічується 125, з них – 20% становлять капітальні будівлі (муровані вілли, санаторії, вілли-пансіонати), решта 80% – дерев’яні вілли; знесено і зруйновано – 195 будівель, перебудовано зі значними змінами – близько 50. Крім того, на території Трускавця і околиць до сьогодні збереглися дерев’яні селянські хати кінця