ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ІМ
ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ІМ. Г.С. КОСТЮКА АПН УКРАЇНИ
На правах рукопису
УДК 316.61
Хазратова Нігора Вікторівна
ПСИХОЛОГІЯ ВІДНОСИН
ОСОБИСТОСТІ Й ДЕРЖАВИ
Спеціальність 19.00.05 – соціальна психологія,
психологія соціальної роботи
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора психологічних наук
Київ – 2005
Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано на кафедрі загальної та соціальної психології
Волинського державного університету імені Лесі Українки МОН України
Науковий консультант – доктор психологічних наук, професор,
член-кореспондент АПН України
Татенко Віталій Олександрович,
Інститут соціальної та політичної психології АПН України,
головний науковий співробітник;
Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор
Третьяченко Вікторія Віталіївна,
Східноукраїнський національний
університет імені Володимира Даля МОН України,
завідувачка кафедри психології;
доктор психологічних наук, професор
Коломінський Наум Львович,
Міжрегіональна академія управління персоналом,
завідувач кафедри психології;
доктор психологічних наук, професор
Карпенко Зіновія Степанівна,
Прикарпатський національний
університет імені Василя Стефаника МОН України,
завідувачка кафедри педагогічної та вікової психології
Провідна установа: Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна МОН України, кафедра прикладної психології.
Захист відбудеться 24.05.2005 року о 11 год.на засіданні спеціалізованої Ради Д.26.453.01 за адресою: м. Київ, вул. Паньківська, 2
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту психології імені Г.С. Костюка АПН України.
Автореферат розісланий 22.04.2005 року
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Г.О. БАЛЛ
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дослідження. Сучасна дійсність, яка характеризується цілою низкою найрізноманітніших за своєю масштабністю та спрямованістю державотворчих процесів у різних пострадянських країнах, вимагає особливої уваги науковців до проблеми відносин особистості й держави. Передусім, такої уваги потребує психологічна складова означеної проблеми. Це пов’язано з тим, що психологія відносин особистості й держави являє собою не лише певний супровід їх економічних чи правових відносин, але й утворює окрему, відносно автономну реальність, що суттєво впливає як на ціннісно-смислову сферу особистості (незалежно від рівня рефлексії нею своїх відносин з державою), так і на функціонування держави. Тому проблемою нашого дослідження стала психологічна детермінація відносин особистості й держави.
Роль держави у формуванні ціннісно-смислової сфери особистості є значно більшою, ніж це рефлексується буденною свідомістю. Психологічна реальність причетності до держави у якості її громадянина істотно впливає на життя особистості (зокрема, на її переживання власної ідентичності, життєвий задум та його реалізацію).
Ефективність функціонування держави також пов’язана з психологічною реальністю сприймання і бачення її особистістю. Так, деякі сучасні політологи пропонують аналізувати державу не лише як апарат управління, політико-територіальної організації населення, а і як духовно-нормативне утворення, яке втілює менталітет, політичну культуру та стан масової політичної свідомості. Висловлюється думка, що існування держави як ідеї масової психіки є однією з найістотніших форм її існування. Ця форма пов’язана з такими психологічними процесами, як міфологізація та символізація, які безпосередньо впливають на суб’єктивну легітимність держави в очах громадян. Якщо суб’єктивна легітимність держави є низькою, то всі ініційовані нею організаційні процеси будуть ускладненими.
Услід за формально-юридичним “народженням” відбувається поступове формування держави як психологічної реальності, здійснюється її суб’єктивна легітимація у свідомості людей. Вирішується, яким соціально-психологічним потребам буде релевантна новостворена держава; які потреби будуть систематично фрустровані і яким способом психологічно компенсовуватимуться; наскільки сформується в нових умовах громадянська спільнота і чи стане вона суб’єктом політичної волі. Від цього залежить, зокрема, і життєздатність, і конкурентоспроможність новостворених держав.
Втім, у науці ця проблема традиційно формулювалася як проблема відносин „людина – держава”, що зумовлювало більш широкий і загалом непсихологічний ракурс її аналізу. Отже, вивчалися правові, політичні, економічні та інші аспекти відносин людини і держави; психологічний аспект вважався лише незначною складовою зазначених відносин і тому здебільшого залишався поза увагою.
Проблема відносин особистості й держави як автономний предмет науково-психологічного аналізу була порушена ще К.Ґ. Юнґом; вона розроблялася у західній психології В. Одайником, В. Райхом, Е. Фромом тощо. При цьому вчені зосереджували увагу передусім на перверзійних тенденціях таких відносин, пов’язаних зі сферою несвідомого особистості – зокрема, перверзії патріотичного ідеалу, ідентифікації з державною потугою як різновидом психічної інфляції, проекції батьківського (материнського) архетипного образу на державу як таку, ірраціональному бунті проти держави тощо.
Протягом останніх десятиліть відбувається переосмислення і трансформація ракурсу аналіза психологічного підґрунтя відносин особистості й держави. Цей процес є тісно пов’язаним з тим, що сучасні методологічні підходи дозволяють адекватніше аналізувати особистість як активно діючого суб’єкта (К.О. Абульханова-Славська, Г.О. Балл, О.В. Брушлінський, В.В. Знаков, Д.О. Леонтьєв, С.Д. Максименко, В.О. Моляко, В.О. Татенко, Т.М. Титаренко тощо); державу як суб’єкта (В.В. Москаленко, В.Т. Циба), досліджувати особистість у контексті соціальних організацій (В.П. Казміренко, Л.М. Карамушка), здійснювати подальший розвиток вчення про колективний суб’єкт (Л.П. Буєва, В.В. Третьяченко).
Процес трансформації ракурсу аналізу психологічної детермінації відносин особистості й держави виявляється у трьох основних тенденціях.
По-перше, чітко виявляє себе як у закордонній, так і у вітчизняній психології тенденція розглядати психологічні аспекти відносин особистості й держави у ракурсі проблеми громадянської самоідентичності, свідомості та самосвідомості (М.І. Алексеєва, В.В. Антоненко, М.Й. Боришевський, В.О. Васютинський, О.В. Мітіна, В.Ф. Петренко, С. Фелдман, Л. Хадді, Д. Шилдкраут). Зокрема, увага приділяється вивченню впливу найбільш резонансних політичних подій на американську ідентичність; соціальних репрезентацій європейського громадянства та їх трансформації. Вітчизняними дослідниками-психологами порушено проблему вивчення громадянської свідомості та самосвідомості особистості, розглянуто їх вікову специфіку та динаміку розвитку, проблему еталонної моделі особистості громадянина тощо.
По-друге, здійснюється філософсько-психологічний аналіз сприймання держави особистістю у контексті проблеми української національної ментальності пострадянського періоду (П.І. Гнатенко, О.А. Донченко, О.Ф. Іванова, С.Б. Кримський, П. Масляк, Ю.Н. Пахомов, Ю.О. Романенко). Вивчаються інваріантні риси та властивості національної ментальності, що здійснюють визначальний вплив на сприймання особистістю держави.
По-третє, набирає ваги такий напрям досліджень, що передбачає аналіз суб’єктивної репрезентації результатів соціальної перцепції таких складних соціальних систем та явищ, як держава, право, економічна система, гроші, історичне минуле тощо (М.Ю. Арутюнян, В. Вагнер, О.С. Дейнека, Т.П. Ємельянова, О.М. Здравомислова, Ш. Курильскі-Ожвен, С. Московісі, І.Н. Трушков, А.Б. Фенько, Ю.М. Швалб). У рамках цього підходу однією з базових категорій аналізу, якою оперують дослідники, є категорія образу, інтерпретованого як амодальне, абстраговане від безпосередніх перцептивних образів, категоризоване відображення смислових та системних властивостей об’єкта (О.М. Леонтьєв). Відтак, дослідниками вивчаються образ правової системи держави, образ її економічної системи та грошей (національної валюти), “образ минулого” та його вплив на історичне, ретроспективне бачення особистістю своєї держави та нації.
Отже, у всіх згаданих тенденціях помітні відхід від надання переважаючої ролі ірраціональним чинникам і зростання уваги до смислової сторони відносин особистості і держави.
Розробка цілісної психологічної концепції відносин особистості й держави є необхідною для вирішення цілої низки практичних завдань, що виникають у наш час у житті суспільства. Так, результати досліджень можуть бути застосовані у сфері державного регулювання економіки (для прогнозування переважаючих способів економічної активності особистості в економічному просторі держави); правового регулювання суспільного життя (визначення рівня суб’єктивної легітимності законів та нормативних актів і передбачення відповідної правової поведінки); для оптимізації ієрархічної взаємодії у системах державної влади.
Зважаючи на відсутність спеціальних досліджень і суспільну значущість окресленої проблеми, її вивченя є у наш час особливо актуальним.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами
Дисертаійне дослідження виконувалося відповідно до комплексного плану наукової роботи кафедри загальної та соціальної психології Волинського державного університету імені Лесі Українки. Частково її виконано у межах держбюджетної теми “Соціопсихологічний моніторинг економічної та політичної ситуації в регіонах з підвищеною соціальною напруженістю” (номер держреєстрації 0198U002053), а також згідно з тематикою науково-дослідної роботи Волинської філії Інституту соціальної та політичної психології АПН України (протокол №11 від 15 жовтня 1996 р.).
Тему узгоджено Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол №10 від 23 грудня 2003 року).
Об’єкт дослідження: відносини особистості й держави.
Предмет дослідження: психологічні детермінанти, перцептивні та регулятивні особливості відносин особистості й держави.
Мета дослідження: з’ясувати психологічні чинники, перцептивні та регулятивні особливості відносин особистості й держави, структурні і типологічні характеристики смислових утворень, що лежать в їх основі.
У дослідженні сформульовано гіпотези:
1. Умовою продуктивного дослідження психологічної природи відносин особистості й держави є теоретико-методологічний підхід, згідно з яким кожний компонент цієї діади розглядається в якості своєрідного носія суб’єктної активності, зокрема, активності смислотворення.
2. Психологічні особливості відносин особистості й держави зумовлені специфічними смисловими утвореннями, що формуються і набувають розвитку в процесі їх взаємодії..
У відповідності до мети і гіпотез було сформульовано такі завдання дослідження:
1.
Дати змістовну характеристику основним психологічним детермінантам взаємодії особистості і держави.
2.
Проаналізувати роль психологічних чинників сприймання держави особистістю.
3.
Показати специфіку держави як колективного суб’єкта (порівняно з особистістю як суб’єктом індивідуальним) і своєрідної форми організації буття великих груп людей.
4.
Виявити найбільш поширені й типові особистісні конструкти, що визначають сприймання та оцінювання держави особистістю.
5.
Визначити структуру та типологію індивідуально-психологічного образу держави як складного багаторівневого утворення, зміст якого складають концептуалізовані, структуровані, емоційно забарвлені диспозиції щодо держави.
6.
Дослідити концепт особистості як імпліцитну систему тлумачень пересічного громадянина даної держави і вияви цього концепту у формально-ієрархічному, економічному та правовому вимірах організаційного середовища держави.
7.
Виявити основні соціально-психологічні парадигми відносин особистості й держави, їх репрезентованість у сучасному українському суспільстві та тенденції їх трансформацій.
Методологічні засади дослідження ґрунтуються на таких загальних принципах психологічної науки:
1)
принципи системного підходу в психології (В.М. Дружинін, О.М. Леонтьєв, Б.Ф. Ломов, С.Л. Рубінштейн, С.Д. Максименко, В.О. Моляко та ін.);
2)
принцип cуб’єктності у вивченні особистості, що реалізовується, зокрема, у межах суб’єктно-орієнтованого підходу (К.О. Абульханова-Славська, А.В. Брушлінський, Г.С. Костюк, В.А. Лекторський, В.В. Москаленко, А.В. Петровський, С.Л. Рубінштейн, В.О. Татенко, А.Ш. Тхостов та ін.);
3)
принципи соціально-когнітивного та соціально-конструктивістського підходів (Ж.-К. Абрік, В. Вагнер, Дж. Келлі, С. Московісі та ін.).
Теоретичну основу дослідження складають концептуальні положення:
1)
про систему ставлень до навколишнього соціального світу, інших людей і до себе як одну з найважливіших характеристик особистості (Г. Блумер, Ч. Кулі, О.М. Леонтьєв, В.М. Мясищев, В.О. Татенко, Т.М. Титаренко, Н.В. Чепелєва та ін.);
2)
про образ психічного відображення як цілісне, амодальне, абстраговане від безпосередніх перцептивних образів, категоризоване відображення смислових та системних властивостей обєкта (О.М. Леонтьєв);
3)
про особистісний конструкт як референтну біполярну вісь оцінювання об’єктів навколишнього світу (Д. Банністер, Дж. Келлі, В.М. Похилько, Ф. Франселла).
Методи дослідження
У роботі використовується комплекс психологічних методів, вибір яких залежав від змісту проблеми, яка вивчалася, та етапу дослідження. Для розв’язання поставлених завдань і перевірки гіпотез було застосовано загально-наукові методи теоретичного та емпіричного дослідження, зокрема, аналіз основних понять, систематизація матеріалу, порівняння та узагальнення даних, моделювання. Емпіричні дослідження виконувалися із застосуванням методів анкетування, інтерв’ювання, психодіагностичного тестування, експерименту, рангових репертуарних ґраток, експертних оцінок, контент-аналізу.
На захист виносяться наступні положення:
1. Психологічними детермінантами відносин особистості й держави є: внутрішньомотиваційна (інтенція реалізації власного потенціалу), зовнішньонормативна (нормативна регуляція та регламентація активності) і аксіологічна (смислова).
2. Психологічні парадигми відносин особистості й держави визначаються залежно від ролі (об’єктної чи суб’єктної), яку особистість приписує собі і державі у ході взаємодії.
3. Чинниками сприймання особистістю держави є: ірраціональні (апріорні утворення архетипного характеру), раціональні (логіка здорового глузду) та надраціональні (екзистенційні, сенсоутворюючі).
4. Психологічним регулятором відносин особистості й держави є імпліцитна “картина” партнера відносин (особистості або держави), що ґрунтується на узагальненому досвіді взаємодії та апріорних утвореннях.
5. Психологічним регулятором взаємодії особистості з державою є образ держави – смислове утворення, зміст якого складають концептуалізовані, структуровані, емоційно забарвлені диспозиції щодо держави.
6. Психологічним регулятором взаємодії держави з особистістю є концепт особистості – узагальнене, схематичне уявлення щодо психології пересічного громадянина, яке втілюється в правових, економічних та інших регульованих державою відносинах.
7. Суб’єктно-орієнтований підхід як методологічна парадигма надає можливість наукового аналізу особистості й держави як суб’єктів (джерел активності й смислотворення) і забезпечує локалізацію дослідницького пошуку в психологічній площині аналізу.
Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечена методологічним обґрунтуванням вихідних теоретичних позицій, використанням взаємодоповнюючих методів, що відповідають меті та завданням дослідження, репрезентативністю вибірки, поєднанням кількісних та якісних методів аналізу отриманих емпіричних даних, використанням методів математичної статистики.
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у:
§
експліцитній постановці проблеми психологічної детермінації відносин особистості й держави;
§
застосуванні до характеристики держави поняттєвого апарату психологічної науки; розумінні держави як колективного суб’єкта, здатного до відображення психологічних особливостей пересічного громадянина;
§
виявленні системи психологічних детермінант відносин особистості й держави (внутрішньомотиваційної, зовнішньонормативної, аксіологічної);
§
визначенні чотирьох основних психологічних парадигм відносин особистості й держави: об’єкт-об’єктної, об’єкт-суб’єктної, суб’єкт-об’єктної, суб’єкт-суб’єктної; встановленні міри репрезентованості кожної з них в соціумі;
§
розкритті ірраціональних, раціональних та надраціональних чинників сприймання особистістю держави;
§
виокремленні феноменів, означених як “образ держави” і “концепт особистості”, як психологічних результатів і регуляторів взаємодії особистості й держави; здійсненням теоретичного аналізу та емпіричного вивчення цих явищ;
§
розробці структурної та типологічної моделей індивідуально-психологічного образу держави;
§
виявленні основних особистісних конструктів оцінювання організаційного середовища держави: 1) сприятливість – несприятливість для соціальної самореалізації особистості; 2) впорядкованість – невпорядкованість; 3) екзистенційна виправданість – невиправданість існування держави.
Теоретичне значення дослідження полягає у:
-
розширенні проблематики психологічної науки за рахунок нової сфери наукового аналізу – психологічних аспектів відносин особистості й держави;
-
поглибленні розуміння відносин особистості й соціальної організації;
-
подальшій розробці суб’єктно-орієнтованої парадигми шляхом її застосування для аналізу відносин особистості й держави;
-
систематизації теоретичних підходів у психології, в рамках яких вивчаються ірраціональні, раціональні та надраціональні чинники сприймання особистістю держави;
-
уточненні розуміння феномену соціального пізнання як такого, що передбачає абстрагування від перцептуальних властивостей предмету і сприймання його системних і смислових властивостей;
-
встановленні основних психологічних детермінант відносин особистості й держави.
Практичне значення забезпечується тим, що результати досліджень можуть бути використані у законотворчій діяльності при проведенні психологічної експертизи створюваних законів щодо їх психологічної легітимності; при розробці державної ідеології; для діагностики і профілактики соціальних перверзій у сприйманні держави особистістю та її ставленні до неї; для перспективного прогнозування ставлення громадян до держави (як усвідомлюваних, так і неусвідомлюваних його компонентів) та його динаміки.
Особистий внесок дисертанта полягає у самостійному порушенні проблеми дослідження; здійсненні теоретико-методологічного аналізу відповідної наукової літератури; побудові концепції відносин особистості й держави; розробці моделей досліджуваних явищ; підборі, модифікації та розробці адекватних цілям емпіричних досліджень методик; проведенні емпіричних досліджень та збору первинних даних; статистичній обробці результатів досліджень; їх узагальненні та інтерпретації.
Апробація і впровадження результатів дослідження:
Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися і дискутувалися в ході таких конференцій:
·
Всеукраїнської конференції “Проблеми політичної психології” – К., 1995;
·
ІІ з’їзду Товариства психологів України – Київ, 1996;
·
Міжнародної науково-практичної конференції “Стреси у житті дітей” – Одеса, 2000;
·
Всеукраїнської науково-практичної конференції “Українська еліта та її роль у державотворенні” – К., 2000;
·
Міжнародної науково-практичної конференції “Особистість у розбудові демократичного суспільства” – Івано-Франківськ, 2000;
·
Міжнародної науково-практичної конференції “Розвиток особистості дошкільника” – Київ, 2001;
·
Всеукраїнської конференції “Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина української держави” – Київ, 2001;
·
Міжнародної науковій конференції, присвяченої 35-річчю наукової та педагогічної діяльності академіка С.Д. Максименка “Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології” – Київ, 2001;
·
Всеукраїнської конференції “Соціально-психологічні детермінанти становлення громадянськості сучасної молоді у контексті спадщини А.С. Макаренка” – Полтава, 2004;
·
щорічних звітно-наукових конференцій Науково-практичного центру політичної психології АПН України, пізніше Інституту соціальної та політичної психології АПН України (1996-2000 рр.);
·
щорічних звітно-наукових конференцій професорсько-викладацького складу Волинського державного університету імені Лесі Українки, а також наукового семінару кафедри психології названого університету.
Результати досліджень було використано при розробці навчальних програм з курсів “Політична психологія”; “Економічна психологія”; “Юридична психологія”; “Психологія організаційної поведінки”, які читалися автором у рамках підготовки студентів по психологічних спеціальностях у Волинському державному університеті імені Лесі Українки, а також курсу „Соціальна психологія”, що ведеться автором у Житомирському державному університеті імені Івана Франка. Матеріали дисертації (зокрема, результати досліджень щодо вияву концепта особистості в ієрархічній взаємодії) використовувалися у роботі соціально-психологічної служби ВДУ імені Лесі Українки при розробці психологічних тренінгів, присвячених адаптації студента до умов організаційного середовища вищого закладу освіти.
Структура й обсяг дисертації
Дисертація складається зі вступу, 5 розділів, загальних висновків, списку використаної літератури (375 джерел) і додатків. Дисертація містить 410 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність порушеної проблеми, визначено мету дослідження, його об’єкт і предмет, сформульовано гіпотези та завдання, розкрито методологічну основу і методи дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення, подано положення, що виносяться на захист, наведені дані про апробацію роботи.
Перший розділ “Психологічна детермінація відносин особистості й держави: історія проблеми” присвячений аналізу відносин особистості та системи соціальної регламентації, який міститься у багатьох психологічних концепціях. Цей аналіз дає змогу виявити психологічні передумови сприймання держави як складного соціального утворення, що регламентує і впорядковує суспільне життя. Йдеться, зокрема, як про несвідомі підвалини сприймання держави, так і про його раціональні чинники.
Неусвідомлюваними (ірраціональними) чинниками сприймання особистістю держави є утворення індивідуального та масового несвідомого, які певною мірою програмують те чи інше бачення держави особистістю. Індивідуальне несвідоме за своєю природою опирається соціальній регламентації і тому активізує захисні механізми у психіці, внаслідок чого державі може бути надано особливе символічне значення. Масове несвідоме при сприйманні держави актуалізує архетипи – праобрази та мислеформи, пов’язані з соціальною організацією життя особи, які теж визначають деякі інваріанти її бачення особистістю. Вплив механізмів психологічного захисту та імпульсів несвідомого може перешкоджати адекватному баченню держави і створювати передумови ірраціональної поведінки особистості у взаємодії з державою.
Внаслідок цього, на думку К.Ґ. Юнґа, В. Одайника, В. Райха, у відносинах особистості й держави можуть з’являтися перверзійні тенденції. Зокрема, В. Одайник відзначає серед них такі: 1) проекція батьківського (материнського) архетипного образу на державу як таку, що призводить до перверзії патріотичного ідеалу, пов’язаного з незрілістю особистості; 2) перенесення подавленого почуття непокори батькам та бунту проти них на державу. Конкретні форми поведінки, у якій втілюється протест, зумовлені змістами колективного несвідомого; 3) проекція власної особистої відповідальності на державу, пов’язана з об’єктивними складнощами рефлексії особистістю тих політичних рішень та кроків, що здійснюються від її імені. Компенсація виявляє себе в ідентифікації з державною потугою – найбільш небезпечному різновиді психічної інфляції.
Отже, ґрунтуючись на концепціях психоаналітичного спрямування, можна постулювати певну “запрограмованість” сприймання особистістю держави ірраціональними чинниками – зокрема, впливом несвідомого.
На думку К.Ґ. Юнґа, “абсолютна держава”, незважаючи на проголошені високі цілі, обмежує та стримує можливості індивідуального розвитку. Це зумовлює стан духовної спустошеності особистості. Єдиною дієвою противагою деморалізуючому впливові всесильної держави є внутрішній трансцендентний досвід індивідуума.
Аналогічних висновків доходять і деякі гуманістичні психологи. Зокрема, Е. Фромм відзначає посилення соціально регулюючих механізмів у сучасному суспільстві. Підвищена регламентація соціального життя сприяє деіндивідуалізації та відчуженості особистості. Реакцією на таку ситуацію можуть бути типи поведінки, які Е. Фромм назвав стратегіями втечі від свободи. До них належить, зокрема, деструктивність – символічне знищення або підкорення інших, які особа схильна пояснювати своїм патріотизмом; а також авторитаризм – тенденція об’єднати себе з чимось зовнішнім, щоб повернути силу, втрачену індивідуальним Я. Тому ідентифікація особистості з державою (яка сприймається сильною і могутньою) нерідко може мати характер психологічного захисту, реально становлячи собою “втечу від свободи”.
Регламентація з боку соціуму, спрямована на узалежнення особистості, не сприяє знаходженню сенсу буття (В. Франкл). Тим не менше, у концепціях гуманістичної психології наголошується на принциповій спроможності особистості протистояти зазначеним тенденціям за рахунок “надраціональних” чинників – самовдосконалення, самоактуалізації. Це означає, що духовний розвиток дає змогу особистості не лише зберегти і розвинути власну суб’єктність, а й будувати відносини з державою власне з суб’єктної позиції.
Раціональні чинники сприймання феноменів соціальної дійсності вивчалися представниками когнітивізму та соціального конструктивізму (Ж.-П. Абрік, Дж. Келлі, С. Московісі, Ф. Хайдер). Застосовуючи основні постулати їх концепцій у вивченні порушеної у нашому дослідженні проблеми, можна стверджувати: особистість сприймає, розуміє і пояснює собі державу раціонально, як елемент соціального довкілля, репрезентований у її досвіді. При цьому вона спирається на здоровий глузд як спосіб міркувань. Сприймання тих чи інших дій з боку держави і приписування (атрибуювання) їм певного значення відбуваються одномоментно і виглядають як безпосередній сенсорний факт. Повтор подібних атрибуцій зумовлює стійкі каузальні очікування щодо держави, а ті, у свою чергу, перетворюються на типові каузальні схеми пояснення держави. Атитюди, стереотипи, атрибуції, соціальні судження щодо держави можуть структуруватися стосовно системоутворюючих конструктів – так званих персональних (особистісних) конструктів, або референтних осей, що застосовуються для суб’єктивного оцінювання держави.
У сучасній вітчизняній психологічній науці з’являється усе більше результатів і міркувань, які дозволяють збагатити уявлення щодо психологічного підґрунтя відносин особистості й держави. Так, В.В. Москаленко та В.Т. Циба запропонували своє розуміння суб’єктності як властивості особистості, групи, соціального об’єднання з позицій системного аналізу ієрархії соціальних систем. Згідно з цим підходом, розглядаються суб’єктні властивості як особистості, так і держави. Інтерпретація держави як суб’єкта відкриває перспективу адекватних досліджень різноманітних психологічних феноменів функціонування держави. Г.О. Балл аналізує проблему сутнісного змісту внутрішньої свободи особи, зокрема, у ракурсі посттоталітарної дійсності. У цьому контексті проблема набуває звучання, досить співзвучного з проблемою впливу держави на спосіб соціального мислення та можливості самореалізації особистості. Перспективний ракурс аналізу психологічного впливу тоталітарної держави на особистість запропонувала О.Ф. Іванова. Вона характеризує феномен внутрішньої еміграції (а також відповідної громадянської ідентичності) як такий, що має особистісну природу і є психологічною реакцією на цілеспрямовану політику, здійснювану державою. Вітчизняними дослідниками-психологами (зокрема, М.Й. Боришевським, М.І. Алексеєвою, В.В. Антоненком, В.О. Васютинським тощо) порушено проблему вивчення громадянської свідомості та самосвідомості особистості, а також проблему еталонної моделі особистості громадянина. Складовими її вважають моральні, світоглядні, валеологічні, екологічні, громадянські та інші цінності. Досліджено психологічну структуру громадянської свідомості та самосвідомості, вікову специфіку та динаміку розвитку кожного з їх компонентів. Розробка такої проблематики відіграє значну роль для вирішення завдання формування зрілого громадянина української держави.
У другому розділі “Суб’єктні властивості особистості й держави” обґрунтовується доцільність аналізу особистості й держави як суб’єктів взаємодії (не лише у філософському, а й психологічному розумінні поняття “суб’єкт”).
Незважаючи на те, що при взаємодії з державою особистість може переживати себе не лише суб’єктом, а й об’єктом, сутність людини має суб’єктну природу і залишається такою, зокрема, у відносинах з державою. Це проявляється у здатності людини починати причинний ряд з самого себе навіть в умовах, коли організаційне середовище держави жорстко контролює та обмежує прояви зовнішнього (публічного) і внутрішнього життя особистості.
Застосування поняття “особистість” у контексті вивчення відносин людини і держави визначає власне психологічний (а не правовий, політичний тощо) ракурс аналізу проблеми. Цей ракурс привертає дослідницьку увагу до публічної сторони життя особистості, до площини її формальних відносин, що регулюється та регламентується державою.
Виділяються три основні детермінанти взаємодії особистості з державою: внутрішньомотиваційна, зовнішньонормативна, аксіологічна. Ці детермінанти реалізуються через психологічні потреби, релевантні організаційній реальності (тобто ті, для задоволення яких є необхідним організоване соціальне середовище). Внутрішньомотиваційна детермінанта взаємодії особистості з державою проявляє себе у такій універсальній соціально-психологічній потребі особистості, як потреба в соціальній самореалізації. Вона спонукає особистість до активності в організаційному середовищі держави і, відповідно, актуалізує певний ракурс відображення держави: остання сприймається як така, що сприяє або, навпаки, перешкоджає самореалізації особистості. А це, у свою чергу, зумовлює ставлення до неї як до “своєї” або “чужої”, “дружньої” або “ворожої”.
Зовнішньонормативна детермінанта пов'язана з потребою особистості у безпеці, захищеності від соціальної експансії. Ця потреба зумовлює прагнення впорядкованості соціального середовища, його прогнозованості та передбачуваності. При цьому впорядкованість соціального середовища зазвичай виявляє себе не лише у поведінковій регламентації, а й в регламентації суджень, ставлень, диспозицій щодо соціальних об'єктів, яка здійснюється завдяки цілій системі негласних конвенцій. Все це закарбовується у ментальності державоутворюючої спільноти.
Аксіологічна детермінанта пов'язана з психологічною потребою у сенсі буття, який особистість може шукати відокремлено від інших, а може – навпаки, приєднуючись до організаційної спільноти і поділяючи (запозичуючи) притаманну їй систему сенсів. У такому випадку особистість переживає почуття виправданості власного існування, насамперед, як члена спільноти, як її невід'ємної складової.
Сучасні тлумачення феномену держави зазвичай передбачають дистанціювання від однобічних її інтерпретацій. До останніх належать, зокрема, марксистсько-ленінська та анархістська концепції (згідно з якими роль держави зводиться до апарату насилля, інструменту владарювання, що використовується економічно панівними класами), а також теорія суспільного договору (якій притаманна тенденція розуміти державу як утилітарно-прагматичне соціальне утворення, що має вузьке призначення забезпечувати умови життєдіяльності суспільства чи особи).
У нашому дослідженні ми ґрунтуємося на визначенні держави як форми організації людського буття, яка передбачає територіальний (а не родовий) принцип об’єднання населення, наявність відокремленої від народа публічної влади, а також податкової системи. Отже, держава є соціальною організацією, що впорядковує життя суспільства і спрямовує його динаміку відповідно до певних економічних, політичних та інших моделей розвитку.
У багатьох сучасних підходах до розуміння держави основний наголос ставиться не стільки на функції владарювання, скільки на функції забезпечення правопорядку. А оскільки правопорядок, так чи інакше, ґрунтується не стільки на примусі, скільки на соціальних репрезентаціях щодо ідеалу справедливості, то його рівень, без сумніву, залежить від рівня духовного розвитку державоутворюючої спільноти. Це створює передумови для психологічного і, зокрема, суб’єктного тлумачення держави.
Психологічною основою функціонування держави є громадянська ідентичність, що переживається як окремим громадянином (членом даної соціальної організації), так і державоутворюючою спільнотою (сукупністю всіх членів організації). Державоутворююча спільнота є, на відміну від суспільства і нації, субстратом держави; вона ідентифікує і реалізує себе у соціальному світі через державу та завдяки їй. Суб’єктність держави як організації має групову природу, отже, держава є колективним суб’єктом.
Держава, як організація громадян, виступає носієм певних суб’єктних характеристик: активності, спрямованої як назовні, так і всередину; аутентичності, тобто первинної природи цієї активності; інтенції самовідтворення та максимальної реалізації свого потенціалу.
Взагалі, суб’єктний потенціал держави (державоутворюючої спільноти) відрізняється від аналогічного потенціалу окремої особистості, з одного боку, і від суб’єктного потенціалу інших людських спільнот – націй, суспільств тощо, з іншого боку. Якщо суб’єктний потенціал особистості і означає переважно індивідуальний психічний ресурс, в тому числі ресурс саморозвитку, то суб’єктний потенціал держави передбачає психологічний ресурс існування та розвитку спільноти – зокрема, переживання громадянської ідентичності, яке утримує спільноту від дисоціації, а також організаційний ресурс, потенціал духовного розвитку спільноти тощо. На відміну від суб’єктного потенціалу суспільства чи нації, аналогічний потенціал держави має не стільки ціннісну, скільки ціннісно-цільову природу, а також більш виражену вольову спрямованість до їх втілення.
Щоб регулювати відносини між громадянами, державі як колективному суб’єкту і великій організованій соціальній групі також необхідно адекватно відображати й оцінювати громадян – їх типові потреби, наміри, проблеми. Ця функція здійснюється як громадянською спільнотою загалом, так і репрезентантами державної влади різних рівнів – носіями та виразниками державних інтересів. Оскільки держава є колективним суб’єктом, то суб’єктні властивості зумовлюють певні риси суб’єктивності – від вибірковості надання сенсової значущості явищам довкілля до упередженого, тенденційного їх оцінювання відповідно до інтересів держави (це стосується, зокрема, і оцінювання пересічного громадянина держави).
Отже, і особистість, і держава у контексті своєї взаємодії постають суб’єктами.
У третьому розділі “Психологічні парадигми відносин особистості й держави” обґрунтовується інтерпретація взаємодії особистості й держави як смислового обміну, а також виокремлення, з позиції суб’єктно-орієнтованого підходу, чотирьох психологічних парадигм відносин особистості й держави.
У взаємодії громадянина і держави відбувається обмін діями, проявами активності, які виступають одиницями взаємодії. Оскільки дій незначущих, індиферентних до сенсу, не існує, то найважливішою постає процедура сенсоутворення – приписування діям та проявам суб’єктивного значення та сенсу.
Особистість і держава надають одне одному смислової дискретності та значущості, внаслідок чого здійснюється взаємне пізнання та взаємоінтерпретація. Психологічне вивчення їх відносин передбачає аналіз смислових утворень, які виникають внаслідок цих процесів. Такими утвореннями є, з одного боку, образ держави, який формується в особистості як результат сприймання та розуміння нею держави; з іншого боку, концепт особистості, що виникає як наслідок сприймання та інтерпретації пересічного громадянина представниками держави крізь призму інтеріоризованих “державних інтересів”.
При застосуванні терміну “образ держави” ми спираємося на традицію, існуючу переважно в російській психології і започатковану О.М. Леонтьєвим (1983). Він пише про образ об’єкта як такий, що має значення відносно абстрагованого від безпосередньої перцептивної реальності, амодальний, категоризований і такий, що відображає “надчуттєві” (а саме, смислові та системні) властивості об’єкта. Услід за О.М. Леонтьєвим у російській психології дедалі частіше застосовуються поняття “образ майбутнього” (Леонтьєв Д.О., Шелобанова Е.В., 2001), “образ грошей” (Дейнека О.С., 2002), “образ права” (Бєлобородов А.Г., 2001) тощо; йдеться про смислові утворення, що є результатом відображення складних соціальних об’єктів (іноді навіть віртуальних).
Аналогічне утворення, що функціонує на рівні держави (імпліцитні уявлення щодо громадянина, поширені серед державних службовців) доцільно назвати “концептом особистості” з огляду на притаманний йому схематизм, відсутність емоційної забарвленості, узагальненість, недиференційованість.
Відносини особистості й держави можуть складатися в межах об’єкт-об’єктної, суб’єкт-об’єктної, об’єкт-суб’єктної, суб’єкт-суб’єктної парадигм. При цьому продуктивність і рівень конструктивності названих типів відносин є різними. Максимально деструктивними (патогенними) є об’єкт-об’єктні відносини: особистість сприймає державу як великий механізм (наприклад, апарат насилля), а себе – як його гвинтик, тобто дає об’єктне тлумачення і собі, і державі. Об’єкт-суб’єктні відносини, як і суб’єкт-об’єктні, передбачають нерівномірний розподіл суб’єктності у сприйманні особистості: у першому випадку суб’єктність визнається за державою, особистість бачить себе пішаком у чужій грі; у другому роль об’єкта використання відводиться державі, а собі – роль джерела активності. Партнерськими можна назвати лише суб’єкт-суб’єктні відносини, тому що вони передбачають визнання суб’єктного першоджерела за кожною стороною відносин.
Домінування у суспільстві однієї з чотирьох парадигм відносин особистості й держави пов’язане зі впливом таких чинників, як політичний режим та національний менталітет. Зокрема, політичний режим, ґрунтуючись на певній політичній доктрині (відповідно, політичних ідеалах і цінностях), зумовлює особливості аксіологічного виміру держави, що певною мірою детермінує тип відносин особистості й держави. Втім, визначального впливу на домінування у суспільстві зазначеного типу політичний режим не здійснює.
Вплив національного менталітету на домінування тієї чи іншої парадигми відносин особистості й держави полягає у визначенні певних зразків сприйняття соціального світу і у формуванні еталонів громадянської ідентичності та громадянської поведінки. “Вихідна матриця світосприйняття”, сформована національною ментальністю, передбачає різну готовність як переживання власної суб’єктності, так і визнання суб’єктності за державою.
Емпіричне етнопсихологічне дослідження впливу національної ментальності на ставлення до держави було реалізоване шляхом порівняльного аналізу: у першому випадку – громадян України, Росії, Узбекистану (які мали різне етнічне походження), а в другому – етнічних українців, росіян та узбеків. Порівнювалися такі показники, як переживання громадянської ідентичності, вбачання у державі дружніх або ворожих рис, тенденцій ототожнення держави і влади як панівного політичного режиму. Загальна кількість діагностованих склала 315 осіб (відповідно до цілей емпіричного дослідження вибірка була кластерною, збалансованою за ознаками статі, віку, соціального стану).
За найголовніший результат цього дослідження ми вважаємо дані, які стосуються наявності (відсутності) ідентифікаційних зв’язків особистості з державою та особистості з владою. У цьому відношенні є цікавим порівняння даних, отриманих в Україні, Росії і Узбекистані (див. Табл. 1).
Таблиця 1.
Результати дослідження ідентифікаційних зв'язків
особистості з державою і з владою (%)*
Спрямова-ність іден- тифікації | Наявність ідентифікації |
Україна |
Росія |
Узбекистан
Укр. | Рос. | Рос. | Укр. | Узб. | Рос.
„Я” – „держава” | Наявна
Відсутня | 21
79 | 66
34 | 69
31 | 58
42 | 37
63 | 46
54
„Я” – „влада” | Наявна
Відсутня | 34
66 | 29
71 | 21
79 | 28
72 | 80
20 | 37
63
* - значущість відмінностей між відсотковими показниками тут і далі перевірялас за допомогою критерію кутового перетворення Фішера () і становила р<0,05.
Як видно з таблиці 1, найчіткіше виявився зв’язок між зображеннями особистості й держави у випробуваних-росіян. Ця тенденція найбільш помітна у етнічних росіян – громадян Росії і найменше – у тих росіян, що є громадянами Узбекистану. При цьому слід додати, що характер зображуваного зв’язку досить часто є негативним: наприклад, особистість зображується спійманою в тенета “державою” тощо. Водночас ідентифікаційний зв’язок з владою є незначним. Отже, випробувані-росіяни виявили відстороненість від влади та ідентифікацію з державою. Очевидно, це не випадково: традиції російської культури передбачають протиставлення правлячому режиму, викривання його. Дається, проте, взнаки неусвідомлене уявлення про абсолютну, сакральну цінність держави.
У випробуваних-узбеків ідентифікаційний зв’язок з державою зустрічається значно рідше. Нерідко при цьому зображення держави має форму кола і відрізняється малою деталізацією, що, згідно з класичною інтерпретацією таких зображень, означає закритість, замкнутість, тенденцію до самодостатності. Отже, держава постає закритою, непрозорою, самодостатньою організацією. Втім, велику увагу спрямовано на зображення саме носія влади, а також оргаінізації влади (присутність у малюнках зображення різних щаблів влади, певна їх деталізація). У цьому випадку проявляється відчуження особистості від держави, а також неусвідомлюване переконання в первинності влади та її носія, у надзвичайно високій ролі суб’єктивного чинника соціальної організації.
Щодо випробуваних-українців, то вони досить рідко зображують зв’язок між малюнками “самого себе” і “держави”. Як правило, “Я сам” зображується окремо, на відстані від “держави” і не повязаний з нею яким-небудь зв’язком. Звичайно зображення навіть не зорієнтовано “обличчям” ні одне до одного, ні в різні боки – їх просто ніяк не співвіднесено між собою. Зв’язок між “собою” і “владою” трапляється дещо частіше і є більш емоційно насиченим. Отже, виявляється тенденція відчуження, відмежування себе від держави. У ставленні особистості до держави існує не так страх, як недовіра та відстороненість.
Результати другого дослідження, подані у таблиці 2, являють собою коефіціенти кореляції між оцінками понять “держава-батьківщина” та “ворожа держава” і, відповідно, “держава-батьківщина” та “дружня держава” по всіх трьох вибірках.
Підрахунок коефіцієнтів кореляції між парами оцінок “ворожої держави” і “дружньої держави” встановив, що між ними існує певний від’ємний зв’язок: коефіцієнти кореляцій дорівнюють -0,52 (для вибірки російських громадян), -0,45 для вибірки українських громадян і –0,57 для вибірки узбецьких громадян. Це означає, що ці словосполучення є полюсами конструкту, тобто діагностовані справді протиставляють “ворожу” і “дружню” держави і, отже, їх відповіді були цілком релевантними.
Таблиця 2.
Результати підрахунків коефіціента кореляції
між оцінками понять “держава-батьківщина”, “ворожа держава”, “дружня держава” по вибірках громадянської ідентичності.
Поняття, які оцінювалися | “Ворожа держава” | “Дружня держава”
„Держава-батьківщина” (громадяни України) | 0,32* | 0,14
„Держава-батьківщина” (громадяни Росії) | 0,21 | 0,28*
„Держава-батьківщина” (громадяни Узбекистану) | 0,42** | 0,22
* p < 0,05
** p < 0,01
Як можна бачити з наведеної таблиці, кореляція між поняттями “держава-батьківщина” і “ворожа держава” є найменшою у росіян. Натомість кореляція між поняттями “держава-батьківщина” і “дружня держава” є у них найбільшою. І навпаки, у опитаних – громадян Узбекистану виявляється більш виражена тенденція зв’язку між “ворожою державою” і “державою-батьківщиною”. Щодо діагностованих – громадян України, то тут спостерігається, з одного боку, порівняно невисока вираженість зв’язку між зазначеними поняттями (проміжна позиція між російською та узбецькою вибірками). З іншого боку, зв’язок між поняттями “держава-батьківщина” і “дружня держава” є найменшим. Отже, власна держава постає для них не надто ворожою, але водночас зовсім не дружньою. Ця дещо відсторонена позиція щодо держави певною мірою свідчить про емоційну невключеність особистості до кола проблем і інтересів держави.
Результати підрахунку коефіціентів кореляції між оцінками зазначених понять, підрахованих не по вибірках громадянської належності (склад яких, як зазначалося вище, був поліетнічним), а по вибірках етнічної належності, засвідчили аналогічну тенденцію.
У результаті цих емпіричних досліджень було встановлено: російській вибірці у найбільшій мірі властиве досить виражене переживання власної громадянської ідентичності, хоча ідентифікаційний зв'язок особистості з державою часто має характер протиставлення. Узбецькій вибірці більшою мірою притаманна схильність ототожнювати панівний владний режим з державою. Міра вираженості ідентифікаційного зв’язку особистості з державою є проміжною між тими, що притаманні російському і українському менталітету. Типовими рисами, що приписуються державі, є закритість і самодостатність. Характерними для української вибірки виявилися тенденції певної відстороненості від держави; несхильність вбачати у державі риси агресивності, загрозливості, ворожості, але разом з тим досить незначна репрезентованість ідентифікаційного зв’язку з нею.
У четвертому розділі “Образ держави у ракурсі соціальної перцепції” дослідницьку увагу зосереджено на аналізі феномена образу держави.
Образ держави у масовій психіці відрізняється від образу держави у психіці індивідуальній. Індивідуальна психіка дає більше можливостей для поглибленого осмислення явища держави, рефлексії та переживання власних зв’язків з нею, формування громадянської позиції (порівняно з масовою психікою). Тим не менше особистість може користуватися
