виключно “масовим” варіантом образу держави.
Образ держави виступає регулятором активності особистості в організаційному середовищі держави. Регулююча функція образу держави полягає у: 1) опосередкуванні дії внутрішніх та зовнішніх чинників громадянської поведінки, 2) гармонізації впливу цих чинників на поведінку особистості; 3) моделюванні нових форм поведінки; 4) прогнозуванні результату поведінки.
Образ держави є багаторівневим утворенням, репрезентованим як у свідомості, так і в несвідомому. Його структура включає такі рівні: 1) архетипного “ядра” – праобразу соціальної організації як соціально-регулюючого механізму, що регламентує життя окремого індивідума і може актуалізовуватися як в іпостасі “Ми”, так і в іпостасі “Вони”; 2) особистісних конструктів – біполярних референтних осей, які дають змогу структурувати відповідні атитюди – ставлення до елементів функціонування держави; 3) атитюдів та стереотипів поведінки; 4) соціальних суджень щодо держави (в тому числі публічних та приватних); 5) громадянської позиції.
Особливий інтерес привертають неусвідомлювані компоненти образу держави. У зв’язку з тим, що утворення архетипного характеру виявляються у повсякденній поведінці украй рідко, хіба що у вигляді проекції або в екстремальних умовах, у емпіричному дослідженні було застосовано модифіковані проективні тестові методики, а також метод соціально-психологічного експерименту.
У ході експерименту за допомогою відомої тренінгової гри „Катастрофа на морі” моделювалася екстремальна ситуація. Згідно з правилами гри, учасники експерименту мають розподілити речі, наявні у них в момент катастрофи, на потрібні і непотрібні. Стратегія такого розподілу залежить від того, на що зорієнтована людина у ситуації катастрофи: на допомогу, що надійде ззовні (рятувальні служби, берегова охорона, тобто – держава), чи тільки на власні сили. Класичний „правильний варіант відповіді”, який склали експерти берегової охорони США, передбачає орієнтацію на особливе піклування держави про громадян, що потрапили в катастрофу (тому найпотрібнішими вважаються предмети, за допомогою яких можна подати сигнал – наприклад, дзеркало для гоління).
Вербальна продукція під час дискусії оброблялась методом контент-аналізу. За його допомогою виявлялися основні стратегії класифікації предметів на потрібні та непотрібні. Таких стратегій було виявлено три:
1. “Нас урятують”. Основа цієї стратегії – упевненість діагностованого в тому, що потерпілих обов’язково будуть шукати і рятувати. За найпотрібніші вони вважають речі, за допомогою яких можна привернути увагу рятувальників.
2. “Урятуємося самі”. В основі цієї стратегії – відсутність сподівання на зовнішню допомогу і впевненість у потребі за допомогою власних зусиль виходити з небезпечної ситуації. Прихильники цієї стратегії переконують інших у необхідності куди-небудь пливти та оцінюють предмети відповідно до їхньої придатності для цього (наприклад, вважають дуже потрібним поліетилен, бо з нього можна зробити вітрило).
3. “Треба виживати”. Прихильники цієї стратегії також не чекають на зовнішню допомогу, але не бачать сенсу і у власній активності. Вони малюють майже сюрреалістичну картину виживання в непридатних для життя умовах – посеред моря, у човні. За найпотрібніші вони вважають речі, призначені підтримати життя “тут і тепер”, але не в майбутньому (їжа, алкоголь).
Третя стратегія поведінки була зафіксована у білшості діагностованих (48%; =2,1; р<0,05). Її можна вважати ірраціональною з причин прийняття непридатних для життя умов, толерантного ставлення до ситуації повної ізольованості від світу. Своє головне завдання прихильники цієї стратегії вбачають не у спробі повернутися до суспільства, а у біологічному виживанні (яке може бути тільки тимчасовим). Менша частина діагностованих проявила значний рівень ідентифікації з державою та високий рівень патерналізму. Вони не тільки включені до соціальної системи, але й упевнені, що вони самі не менше потрібні державі, ніж вона їм. І, нарешті, найменша частина діагностованих прагне змінити ситуацію за рахунок власних зусиль. Ця стратегія також свідчить про виражену автономізацію, індивідуалізацію, хоча на іншій основі – на основі віри у власні сили.
Дослідження неусвідомлюваних компонентів образу держави здійснювалося також за допомогою модифікованих проективних методик „Неіснуюча істота” і „Колірний тест ставлень”.
Дослідження ідентифікаційного зв’язку особистості з державою передбачало застосування модифікованої проективної методики “Неіснуюча істота”. Виявлялися характеристики суб’єктивного переживання діагностованим свого психологічного зв’язку з державою, виражене у проекції. Діагностованому пропонувалося зобразити на чистому аркуші паперу неіснуючу істоту, яка б уособлювала нашу державу. Після того, як він закінчував малювати, його просили зобразити на цьому ж малюнку самого себе. Якісне оцінювання отриманої інформації здійснювалося по двох групах критеріїв: 1) характеристики, притаманні державі (агресивність – миролюбність, сила – слабкість тощо); 2) особливості сприймання особою власного зв’язку з державою (наявність – відсутність такого зв’язку, його характер, співвіднесення розмірів та способу зображення; орієнтація зображення самого себе стосовно зображення неіснуючої істоти).
У дослідженні колір-емоційних асоціацій на поняття “держава” та “Я сам” використовувалася модифікована проективна методика „Колірний тест ставлень”. Процедура тестування полягала у тому, що перед діагностованим у випадковій послідовності на білому тлі експонувалися різні кольори. Діагностованому пропонувалося вибрати колір, який, на його думку, найбільшою мірою є співвідносним з поняттями “держава” та “Я сам”.
У дослідженні було використано лише поліхроматичні кольори: це дало змогу кількісно оцінювати міру наближеності-віддаленості колірних асоціацій на поняття „Я сам” і „держава” за їх положенням на спектральній шкалі. Це, у свою чергу, дозволяло отримати інформацію про рівень ідентифікації особистості з державою. Таким чином, якщо діагностований обирав один і той самий колір як асоціацію на поняття “держава” і “Я сам”, то це свідчило про максимально високий рівень такої ідентифікації; якщо, навпаки, обираються кольори, які є досить віддаленими за спектральною шкалою, це свідчить, відповідно, про низький рівень ідентифікації. Оцінювання наближеності-віддаленості колірних асоціацій проводилося залежно від їхнього місця на спектральній шкалі.
Домінуючі тенденції проявів неусвідомлюваного компонента образу держави, виявлені у емпіричних дослідженнях, подано у таблиці 3.
Таблиця 3.
Домінуючі тенденції емпіричних проявів
неусвідомлюваного компонента образу держави
№ з/п | Емпіричне дослідження | Домінуюча тенденція, яку було виявлено
1. | Дослідження ідентифікаційного зв’язку особистості з державою (модифікована проективна методика “Неіснуюча істота”) | ·
відсутність звязку між зображеннями себе і держави (58%);
·
відсутність схожості між цими зображеннями (84%);
·
“Я” і “держава” зображуються такими, що не зорієнтовані одне на одного (40%)
2. | Моделювання екстремальної ситуації | ·
обрання поведінки, спрямованої на біологічне виживання в умовах ізольованості, “відрізаності” від суспільства та держави (48%)
3. | Дослідження колір-емоційних асоціацій на поняття „держава” (модифікована проективна методика “Колірний тест ставлень”) |
·
асоціювання держави з фіолетовим (38%) і сірим (19%) кольорами ;
·
колір-емоційні асоціації на поняття “Я сам” та “держава” суттєво віддалені на спектральній шкалі (3 од.– 34%; 4 од. – 15%).
Отже, емпіричні дослідження неусвідомлюваного компонента образу держави показали, що цей компонент існує, активно функціонує і багато в чому зумовлює емоційно забарвлене ставлення до держави (про це свідчить кількість релевантних відповідей, отриманих у ході проведення проективних методик та моделювання екстремальної ситуації). Тенденція сприймання держави відстороненою, відчуженою, самодостатньою проявляється та емпірично фіксується на глибинно-неусвідомлюваному рівні; при актуаліації неусвідомлюваний компонент образу держави частіше постає в іпостасі “Вони”, ніж в іпостасі “Ми”. Готовність відмежувати себе від держави (протиставитися їй) вказує, на нашу думку, на реалізацію у відносинах особистості й держави суб’єкт-об’єктної або об’єкт-суб’єктної парадигми (дві інші парадигми радше виявляють себе у тенденції об’єднання себе з державою).
Найважливішу роль у структурі образу держави відіграють особистісні конструкти: вони є системоутворюючим чинником, який забезпечує цілісність образу держави.
Відповідно до основних детермінант взаємодії особистостій держави (внутрішньомотиваційної, зовнішньонормативної та аксіологічної), а також релевантних їм соціально-психологічних потреб особистості (у соціальній самореалізації, безпеці, сенсі), можна виокремити три особистісні конструкти, за якими оцінюється організаційне середовище держави і відбувається структурування досвіду поведінки особистості в ньому. Перший конструкт призначений для оцінки особистістю можливостей самореалізації в організаційному середовищі держави, у звязку з чим це середовище сприймається як сприятливе або, навпаки, несприятливе для прояву свого Я (умовна назва конструкта – “Я – Анти-Я”). За другим конструктом особистість, реалізуючи потребу у безпеці від зовнішньої експансії, оцінює впорядкованість – невпорядкованість організаційного середовища держави (цей конструкт названо “Лад – Безлад”). Третій конструкт застосовується для оцінювання особистістю наявності – відсутності в організаційному середовищі держави сенсу як екзистенційної виправданості існування держави, а також причетності особистості до держави (конструкт “Сенс – Абсурд”).
Ця теоретична модель була перевірена емпіричним шляхом. Дослідження, проведене методом рангових репертуарник граток на пропорційній вибірці з 5262 мешканців різних областей України, засвідчило: серед 11 емпірично виявлених конструктів оцінювання держави найменший бал взаємозв’язку (як між собою, так і з іншими конструктами) мають три названі вище конструкти. Кореляційні зв’язки обчислювалися за допомогою коефіціента Спірмена і виявилися значущими на рівні р<0,05.
Це означає, що зазначені конструкти застосовуються діагностованими для оцінювання різних, нетотожніх реальностей існування держави.
Наявність трьох особистісних конструктів, в кожному з яких при оцінюванні держави може актуалізуватися лише один полюс, зумовлює вісім типів образу держави.
Перший тип образу держави характеризується актуалізацією полюсів Я, Лад, Сенс відповідних конструктів. Особистість бачить державу впорядкованою і внутрішньо-гармонійною організацією, що надає чимало можливостей для її розвитку. Цей тип відповідає суб’єкт-суб’єктній парадигмі зазначених відносин. Другий тип утворюється комбінацією полюсів Анти-Я, Лад, Сенс. Держава сприймається впорядкованою і водночас тотально спрямованою проти особистості – досконалий “апарат насилля”, що відповідає суб’єкт-об’єктній парадигмі. Третій тип зумовлюється актуалізацією полюсів Я, Безлад і Сенс. Держава сприймається як носій важливих цінностей та ресурсів; водночас соціальна самореалізація видається можливою лише завдяки неконтрольованості цих ресурсів. У цьому типі втілюється названа суб’єкт-об’єктна парадигма. Четвертий тип образу держави є пов’язаним з комбінацією полюсів Анти-Я, Безлад і Сенс відповідних конструктів. Ідея держави (державності) вважається надцінною, а те реальне становище, у якому вона перебуває на даний момент, – неприйнятним. Цей тип відповідає суб’єкт-об’єктній або суб’єкт-суб’єктній зазаначеним парадигмам. П’ятий тип образу держави визначає комбінація полюсів Я, Лад і Абсурд. Держава постає досконалою організацією, хоча і безперспективною в історичному масштабі; особистість – елементом цієї організації, що відповідає об’єкт-суб’єктній парадигмі. Шостий тип образу держави утворюється полюсами Анти-Я, Лад і Абсурд відповідних конструктів. Абсурдність, як перцептуальна якість держави, разом з протиставленістю Я особистості, призводить до гострого переживання відчуженості особистості у відносинах з державою і, загалом, відповідає об’єкт-об’єктній парадигмі відносин. Сьомий тип передбачає актуалізацію полюсів Я, Безлад і Абсурд відповідних конструктів. Держава сприймається невпорядкованою і алогічною, проте ідентифікаційний звязок особистості з державою підживлюється страхом і кількістю жертв, відданих їй. Носій цього типу легко піддається деіндивідуалізації і у відносинах з державою грає роль об’єкта, визнаючи за нею роль суб’єкта. Восьмий тип утворюєтья завдяки поєднанню полюсів Анти-Я, Абсурд і Безлад. Особистість, яка має таке бачення держави, радше за все прагне позбутися її громадянства. Оскільки в даному разі особистість зберігає свою суб’єктність, а держава для неї є максимально знеціненою, відносини з нею відповідають суб’єкт-об’єктному типу.
Існування трьох конструктів зазначеного вище змісту, а також відповідних типів образу держави як достатньо важливих для оцінювання держави особистістю підтвердилося в подальших емпіричних дослідженнях. Отримані результати засвідчили, що неусвідомлюваний компонент образу держави існує, активно функціонує і багато в чому зумовлює як емоційне забарвлення, так і деякі змістові інваріанти образу держави. Неусвідомлюваний компонент цього образу може поставати як в іпостасі “Ми”, так і в іпостасі “Вони”; при цьому остання іпостась актуалізується частіше.
Результати обробки даних дають змогу стверджувати: всі типи образу держави, виокремлені нами теоретично, репрезентовані у вибірці діагностованих. Але міра цієї репрезентованості є різною. Отримані результати щодо розподілу типів образу держави наведено у діаграмі 1.
Діаграма 1. Розподіл типів образу держави у вибірці, %
Отже, найбільш поширеними типами образу держави є 6-й тип (“Відчужена держава”), 3-й тип (“Корумпована держава”), 4-й тип (“Спаплюжена ідея”) та – меншою мірою – 2-й тип (“Апарат насилля”).
Виявлено, що серед людей похилого віку частіше зустрічається тип “Відчужена держава”; і навпаки, серед “носіїв” типу “Корумпована держава” більше людей середнього та молодшого віку. Має місце також кореляційний зв’язок між родом занять та домінуванням двох типів образу держави. Тип образу держави “Апарат насилля” найчастіше є притаманним підприємцям, а “Спаплюжена ідея” – інтелігенції.
П’ятий розділ “Концепт особистості в аксіологічному вимірі держави” присвячений феномену певного тлумачення пересічного громадянина з позиції державних інтересів, загальноприйнятого на рівні державних інститутів, – концепта особистості. Йому притаманний схематизм, зумовлений необхідністю одночасного і односпрямованого застосування великою групою людей (державних службовців) у взаємодії з пересічними громадянами. За своїм змістом концепт особистості логічно вписується в ціннісний контекст організаційного середовища держави – її аксіологічний вимір, і є його складовою частиною.
Концепт особистості транслюється через неявний зміст формально-ієрархічних, правових та економічних відносин – їх смисловий контекст. Індикатором концепта особистості є інформація щодо призначення і ролі пересічного громадянина у таких відносинах. Так, у формально-ієрархічній взаємодії концепт особистості виявляє себе у неявній інформації щодо значущості окремої людини відосно соціальної ієрархії; у сенсовому контексті правових відносин – в апріорних уявленнях про найбільш прототипні й типові правопорушення пересічного громадянина; в економічних відносинах – у поширених стандартах рівня споживання та економічної поведінки.
Психологічним підґрунтям формування концепту особистості у формально-владних відносинах є практика дублювання реальності, яка передбачає незбіг автентичної реальності й реальності офіційної (відображеної в офіційній документації) разом з домінуванням останньої.
Узагальнення результатів теоретичних і емпіричних досліджень дозволило виокремити найбільш характерні компоненти концепта особистості.
До змісту концепта особистості, що виявляє себе у сфері формально-владних (ієрархічних) відносин, входять уявлення про:
·
об’єктність особистості (її готовність та здатність виступати сировиною, засобом) та її малозначущість відносно ієрархії;
·
абстрактність та віртуальність особистості як відсутність іманентно притаманних їй рис.
Зміст концепта особистості, що виявляє себе у сфері правових відносин, включає уявлення про:
·
високу когнітивну складність сприймання правової системи;
·
готовність пристосовуватися до максимально несприятливої правової ситуації із застосуванням нелегітимних методів;
·
еталонність особистості толерантної, гнучкої, психологічно проникливої, з високим рівнем етичного та правового релятивізму.
Зміст концепта особистості, що виявляє себе у сфері регульованих державою економічних відносин, включає уявлення про:
·
домінування “цінностей виживання” у загальній системі цінностей, вузькопрагматичну мотивацію;
·
злиденність не лише як економічну, а й як психологічну характеристику.
Здійснюється також формуючий вплив концепта особистості на образ держави. Так, існує взаємозалежність між рівнем суб’єктивної легітимації правової системи та переважаючим типом образу держави. Високий рівень легітимності супроводжує такі типи образу держави, як 1-й (“правова держава”), 7-й (“злочинна, але моя”), найнижчий корелює з такими типами образу держави, як 8-й (“занепадаюча”) та меншою мірою 2-й (“апарат насилля”). Водночас переважаючий тип образу держави не пов’язаний з когнітивною складністю сприймання правової системи (кореляційного зв’язку не виявлено). Найбільш поширені типи образу держави характеризуються середнім та низьким рівнями субєктивної легітимності правової системи.
Узагальнення результатів теоретичних та емпіричних досліджень аксіологічного виміру держави і концепта особистості у ньому показало, що особливості цього виміру не є сприятливими для формування і утвердження суб'єкт-суб’єктної парадигми відносин особистості й держави. Вони радше відповідають суб'єкт-об’єктним (об’єкт-суб’єктним) відносинам, які загалом не є гармонійними і передбачають атрибуювання суб’єктної позиції лише одній сторони відносин. Оптимізація цих відносин можлива за умови істотних змін у ціннісно-смисловому контексті організаційного середовища держави.
У Загальних висновках до всього дисертаційного дослідження відзначається наступне:
1. Застосування у нашому дослідженні суб’єктно-орієнтованого підходу, згідно з яким особистість і держава постають як носії та джерела суб’єктної активності, виявилося продуктивним і евристичним: це дало змогу вперше в експліцитній формі порушити проблему психологічної детермінації відносин особистості й держави і зосередити науковий пошук власне у психологічній площині, а також розкрити психологічну природу цих відносин.
2. Відносини особистості й держави можуть реалізовуватися в рамках чотирьох парадигм: об’єкт-об’єктної (особистість вбачає в державі інструмент у руках влади, механізм, а себе вважає його елементом); об’єкт-суб’єктної (особистість переживає цілковиту залежність від держави, за якою визнає право визначати свою долю); суб’єкт-об’єктної (переслідуються вузькоособисті інтереси, в державі вбачається об’єкт використання); суб’єкт-суб’єктної (особистість визнає суб’єктність і за собою, і за державою, намагається встановити партнерські відносини).
3. Реалізація певної парадигми відносин особистості й держави зумовлюється специфічними смисловими утвореннями, що є продуктами їх взаємного відображення, а також регуляторами їхньої взаємодії.
4. Сприймання особистістю держави є складним опосредкованим процесом, на хід і результати якого зійснюють суттєвий вплив ірраціональні, раціональні та надраціональні чинники. Ірраціональні чинники зумовлюють апріорні компоненти сприймання особистістю держави, що зазвичай призводить до неадекватності її сприймання. Раціональні чинники сприймання особистістю держави забезпечують пізнання і розуміння феномену держави на основі логічних міркувань (як на рівні здорового глузду, так і наукового пізнання). Надраціональні чинники (зокрема, процеси духовного розвитку) забезпечують смислотворення в ході відображення держави; спонукають формування громадянської позиції.
5. Психологічним результатом сприймання держави особистістю є образ держави – складне багаторівневе утворення, репрезентоване як у свідомості, так і у несвідомому, яке виступає регулятором поведінкової активності особистості в організаційному середовищі держави. Структура образу держави включає в себе: архетипне ядро – праобраз соціальної організації; стереотипи та атитюди щодо держави; вербальні соціальні судження (публічні та приватні) щодо держави; особистісні конструкти – біполярні референтні осі, які дають змогу структурувати уявлення, думки, атитюди щодо держави; громадянську позицію особистості як найвищий рівень її самоусвідомлення та самовизначення у відносинах з державою.
6. Основними психологічними детермінантами взаємодії особистості і держави є внутрішньомотиваційна, зовнішньонормативна і аксіологічна. Кожній з цих детермінант відповідає певний особистісний конструкт оцінювання держави, якому можна поставити у відповідність біполярну шкалу. Конструкт “Я – Анти-Я” дає змогу оцінити організаційне середовище держави як сприятливе чи несприятливе для власної соціальної самореалізації; конструкт “Лад – Безлад” призначений для оцінювання цього середовища як упорядкованого чи невпорядкованого; конструкт “Сенс – Абсурд” дає змогу оцінити сенсову виправданість або абсурдність існування держави як організації та власної причетності до неї. Наявність зазначених конструктів зумовлює вісім типів образу держави.
7. Найбільш поширеними серед сучасних українських громадян є такі типи образу держави: “Відчужена держава”, “Корумпована держава”, “Спаплюжена ідея” та “Апарат насилля”. Існує кореляційний зв’язок між віком та переважанням типу образів держави: серед людей похилого віку частіше зустрічається тип “Відчужена держава”; і навпаки, серед “носіїв” типу “Корумпована держава” більше людей середнього та молодшого віку. Має місце також кореляційний зв’язок між родом занять та домінуванням двох типів образу держави. Тип образу держави “Апарат насилля” найчастіше є притаманним підприємцям, а “Спаплюжена ідея” – інтелігенції.
8. У ході взаємодії особистості і держави відбувається відображення пересічного громадянина як державоутворюючою спільнотою загалом, так і репрезентантами державної влади різних рівнів – виразниками державних інтересів. Результатом такого відображення є концепт особистості – узагальнена думка щодо пересічного громадянина, його бачення представниками держави з погляду державних (“національних”) інтересів. Концепт особистості виявляє себе як елемент смислового контексту різноманітних суспільних відносин, регульованих державою: формально-владних, економічних, правових тощо.
Дослідження психології відносин особистості й держави продовжує і розвиває основні методологічні принципи суб’єктно-орієнтованого підходу. Водночас воно відкриває перспективи подальшого науково-психологічного пошуку у напрямку, який можна було б назвати „психологія держави” і включити до нього дослідження проблем ціннісного (аксіологічного) виміру держави як колективного суб’єкта; психологічних феноменів функціонування держави; апріорних та раціональних складових сприймання особистістю держави; соціально-психологічної регуляції відносин особистості й держави. Такі дослідження сприяли б науковій рефлексії, поглибленому аналізу та оптимізації відносин особистості й держави в українському суспільстві.
Основний зміст дисертації викладено у 37 публікаціях автора:
1.
Хазратова Н.В. Психологія відносин особистості й держави. Монографія. – Луцьк: РВВ ВДУ “Вежа”, 2004. – 276 с.
2.
Хазратова Н.В. Неусвідомлюваний компонент ставлення особистості до держави: теоретичні та емпіричні дослідження // Матеріали звітно-наукової сесії Науково-практичного центру політичної психології АПН України. – Київ, 1996. – С. 69-80.
3.
Хазратова Н.В. Проблема репрезентації образу держави на рівні колективного несвідомого // Колективне несвідоме як об’єкт дослідження політичної психології. Зб. наук. статей. За ред. Васютинського В.О. – К., 1997. – С. 5-9.
4.
Хазратова Н.В. Емпіричне дослідження образу держави та ідентифікації особистості з нею // Колективне несвідоме як об’єкт дослідження політичної психології. Зб. наук. статей. За ред. Васютинського В.О. – К., 1997. – С. 42-47.
5.
Хазратова Н.В. Проблема неусвідомлюваного у ставленні особистості до держави (розділ колективної монографії) // Психологія масової політичної свідомості та поведінки. За ред. Васютинського В.О. – К., 1997. – С. 67-82.
6.
Хазратова Н.В. Конструкт держави як чинник політичної поведінки особистості // Вісник ВДУ ім. Лесі Українки. – Луцьк, 1997. – С. 18-22.
7.
Хазратова Н.В. Психологічний аналіз особливостей ставлення до державної влади // Матеріали ІІІ-ї звітно-наукової сесії Інституту соціальної та політичної психології. – К., 1997. – С. 7-14.
8.
Хазратова Н.В. Конструкт держави як феномен масового несвідомого // Проблеми загальної та педагогічної психології. Том 1, частина 2. – Зб. наук. праць Ін-ту психології ім. Г.С.Костюка. Під ред. Максименка С.Д. – К., 2000. – С. 18-23.
9.
Хазратова Н.В. Стрес-фактори правової соціалізації // Наука і освіта, №1-2. – Одеса, 2000. – С. 63-65;
10.
Хазратова Н.В. Включення студента до соціально-психологічного простору ВНЗ: типи особистісних проблем та консультативна робота з ними // Практична психологія та соціальна робота, №2, 2000. – С. 5-8;
11.
Хазратова Н.В. Тренінг адаптації першокурсників до умов навчання у вищому закладі освіти // Практична психологія та соціальна робота, №5, 2000. – С. 14-20;
12.
Хазратова Н.В. Явище політичної волі у контексті проблеми еліти суспільства // “Українська еліта та її роль у державотворенні” Мат-ли Всеукраїнської науково-практичної конференції. – К., 2000. – С. 141-145;
13.
Хазратова Н.В. Мотиваційні чинники державно-значущої поведінки особистості // Наука і освіта, 2000, №3. – С. 39-43;
14.
Хазратова Н.В. Особливості сприймання фінансової та правової систем як чинник впливу на ставлення до держави // Проблеми загальної та педагогічної психології. Том 1, частина 3. – Зб. наук. праць Ін-ту психології ім. Г.С.Костюка. Під ред. Максименка С.Д. – К., 2000. – С. 28-35;
15.
Хазратова Н.В. Проблема формування образу держави у ході взаємодії з державною владою // Проблеми загальної та педагогічної психології. Том 2, частина 6. – Зб. наук. праць Ін-ту психології ім. Г.С.Костюка. Під ред. Максименка С.Д. – К., 2000. – С. 137-147;
16.
Хазратова Н.В. Соціальна перцепція явища держави // Проблеми загальної та педагогічної психології. Том 3, частина 1. – Зб. наук. праць Ін-ту психології ім. Г.С.Костюка. Під ред. Максименка С.Д. – К., 2001. – С. 112-119;
17.
Хазратова Н.В. Проблема психологічної детермінації взаємин особистості і держави у філософських концепціях // Проблеми загальної та педагогічної психології. Том 3, частина 5. – Зб. наук. праць Ін-ту психології ім. Г.С.Костюка. Під ред. Максименка С.Д. – К., 2001. – С. 171-181;
18.
Хазратова Н.В. Вплив батьківської сім’ї на перцептивний образ держави // Проблеми загальної та педагогічної психології. Том 3, частина 3. – Зб. наук. праць Ін-ту психології ім. Г.С.Костюка. Під ред. Максименка С.Д. – К., 2001. – С. 228-232;
19.
Хазратова Н.В. Проблема психологічної детермінації взаємин особистості і держави // Наукові студії з соціальної та політичної психології. – К., 2000. – С. 117-134;
20.
Хазратова Н.В. Дослідження психологічних механізмів ставлення особистості до влади // Психологія. Зб. наук. праць НПУ ім. М.П.Драгоманова. За ред. С.Д.Максименка, Н.В.Чепелевої. – Вип. 2 (9). Ч.1, 2000. – С. 50-55;
21.
Хазратова Н.В. Символічне значення державних виплат для особистості // Психологія. Зб. наук. праць НПУ ім. М.П.Драгоманова. За ред. С.Д.Максименка, Н.В.Чепелевої. – Вип. 11, 2000. – С. 50-55;
22.
Хазратова Н.В. Психологічна природа влади як політичного феномену // Наука і освіта, №6, 2000. – С. 80-83.
23.
Хазратова Н.В. Особистість у соціально-психологічному просторі держави // “Особистість у розбудові демократичного суспільства”. Мат-ли Міжнародної науково-практичної конференції. – Івано-Франківськ, 2000. – С. 28-32;
24.
Хазратова Н.В. Сприймання складних соціальних об’єктів у дошкільному віці // “Розвиток особистості дошкільника”. Мат-ли Міжнародної науково-практичної конференції. – Київ, 2001. – С. 152-158;
25.
Хазратова Н.В. Психологічні феномени функціонування держави // “Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина української держави”. Зб. наук. праць. Вип. 3. За ред. Литвина В.М., Слюсаревського М.М. – К., 2001. – 147-149.
26.
Хазратова Н.В. Структурна модель образу держави // Психологічні перспективи. ? Вип. 1, 2001. Ї ?. 26-36.
27.
Хазратова Н.В. Моделі образу держави у масовій та індивідуальній психіці // Психологія. Зб. наук. праць НПУ імені М.П.Драгоманова. Вип. 13. ? К.: Вид-во НПУ імені М.П.Драгоманова, 2001. ? С. 17-28.
28.
Хазратова Н.В. Аналіз настанов щодо держави в школярів та студентів // Педагогіка і психологія, №2 (31), 2001. – К.: “Педагогічна думка”. – С. 39-49.
29.
Хазратова Н.В. Абсолютизація грошей та патерналізм як характеристики масової економічної свідомості // Наукові студії з соціальної та політичної психології: Зб. статей / АПН України, Ін-т соціальної та політичної психології, Редкол.: С.Д.Максименко, М.М.Слюсаревський та ін. – К.: ТОВ “Видавництво “Сталь”, 2000. – Вип. 3 (6). – С. 128-142.
30.
Хазратова Н.В. Психологічні детермінанти сприймання держави та їх специфіка у студентському віці // Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології: Мат-ли Міжнар. наук. конференції, присвяченої 35-річчю наукової та педагогічної діяльності академіка С.Д.Максименка. – Т.2. – К.: Міленіум, 2002. – С.263-267.
31.
Хазратова Н.В. Соціально-психологічний конструкт держави: проблема типологізації // Теоретико-методологічні основи аналізу реформаційної політики: Зб. наук. праць. – Вип. 1. – Острог: Вид-во “Острозька Академія”, 2002. – С. 274-283.
32.
Хазратова Н.В. Дослідження суб’єктивної легітимності юридичних норм // Психологічні перспективи. – 2003. – Вип. 4. – С. 65-70.
33.
Хазратова Н.В. Громадянська позиція як структурний компонент образу держави // Проблеми загальної і педагогічної психології. Зб. наук. праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред. С.Д. Максименка. – К.: Гнозіс, 2004. – Т. VI, вип. 3. – С. 346-350.
34.
Хазратова Н.В. Типологічна модель індивідуально-психологічного образу держави // Соціальна психологія. – №4 (6). – 2004. – С. 3-13.
35.
Хазратова Н.В. Психологія відносин особистості й держави: суб’єктно орієнтований підхід // Психологічні перспективи. – Вип. 5. – 2004. – С. 87-98.
36.
Хазратова Н.В., Гнатко М.М. Психологічні особливості посттоталітарної свідомості // Матеріали Всеукраїнської конференції “Проблеми політичної психології”. – К., 1995. – С. 79-80.
37.
Хазратова Н.В. Дослідження неусвідомлюваних аспектів ставлення особистості до держави // Матеріали ІІ-го з’їзду Товариства психологів України, т.6. – Київ, 1996. – С. 54-55.
Хазратова Н.В. Психологія відносин особистості й держави. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора психологічних наук за спеціальністю 19.00.05 – соціальна психологія, психологія соціальної роботи; Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України, Київ, 2005.
У роботі запропоновано і обґрунтовано науково-психологічний підхід до аналізу відносин особистості й держави. Виокремлюються чотири основні психологічні парадигми цих відносин: суб’єкт-суб’єктна, об’єкт-суб’єктна, суб’єкт-об’єктна, об’єкт-об’єктна. Вони безпосередньо втілюються у смисловому обміні між особистістю і державою, який регулюється, з одного боку, образом держави (результатом соціальної перцепції особистістю держави), а з іншого – концептом особистості (узагальненим тлумаченням пересічного громадянина, що є загальноприйнятим на рівні державних інститутів). Образ держави є складним багаторівневим утворенням, що може мати місце як в індивідуальній, так і у масовій психіці; концепт особистості міститься в аксіологічному вимірі держави і безпосередньо виявляє себе у смисловому контексті ієрархічних, правових, екоомічних відносин.
Ключові слова: суб’єкт, об’єкт, парадигми відносин, образ держави, концепт особистості, аксіологічний вимір держави.
Хазратова Н.В. Психология отношений личности и государства. Диссертация на соискание ученой степени доктора психологических наук по специальности 19.00.05 – социальная психология, психология социальной работы; Институт психологии им. Г.С. Костюка АПН Украины, Киев, 2005.
В работе предложен и обоснован научно-психологический подход к анализу отношений личности и государства. В основу такого анализа легла субъектно-ориентированная парадигма исследования; с ее позиций и личность, и государство рассматриваются как субъекты (в психологической трактовке этого понятия). Субъектность личности в ее отношениях с государством рассматривается как способность начинать причинный ряд с самой себя даже в условиях жесткой регламентации со стороны государства; несводимость проявлений ее активности к диктату политических, экономических и проч. факторов. Государство в его отношениях с личностью рассматривается как коллективный субъект, поскольку оно является организацией граждан и, соответственно, выступает носителем определенных субъектных характеристик (главной из которых является стремление-способность сохранять себя как организацию и реализовать по максимуму свой ценностно-целевой и духовный потенциал).
С позиций субъектно-ориентированного подхода выделяются такие парадигмы отношений личности и государства: объект-объектная, объект-субъектная, субъект-объектная и субъект-субъектная. Отношения личности и государства регулируются смысловыми образованиями, возникающими вследствие осмысления партнера взаимодействия каждой стороной отношений (в случае государства эту функцию выполняют его представители, которые воспринимают гражданина с точки зрения интериоризованных ими государственных интересов). Таким образованием на уровне личности является образ государства – сложное, частично осознаваемое формирование, содержанием которого являются преимущественно эмоционально окрашенные диспозиции относительно государства. Аналогичное образование на уровне государства – это концепт личности: обобщенное, схематическое мнение относительно психологии типичного гражданина, общепринятое в системах государственного регулирования. Концепт личности содержится в неявном смысловом контексте формально-иерархического взаимодействия, а также правовых и экономических отношений.
При анализе образа государства как результата социальной перцепции особая роль отводится персональным конструктам, при помощи которых личность воспринимает и оценивает государство. Выделено три таких конструкта: „Я – Анти-Я” (конструкт используется для оценки личностью организационной среды государства как благоприятной либо неблагоприятной для собственной самореализации); „Порядок – беспорядок” (используется для оценки этой среды как упорядоченной либо неупорядоченной); „Смысл – Абсурд” (предполагается оценка экзистенциальной оправданности либо абсурдности как существования государства в целом, так и собственной причастности к нему). Поскольку при восприятиии и оценивании личностью государства актуализируется лишь один полюс каждого конструкта, можно указать восемь типов образа государства, каждый из которых в разной мере эмпирически представлен в обществе.
Таким образом, закономерности отношений личности и государства проявляются во взаимодействии вышеназванных образований и том регулирующем влиянии, которое они оказывают на активность как личности, так и государства.
Ключевые слова: субъект, объект, парадигмы отношений, образ государства, концепт личности, аксиологическое измерение государства.
Khazratowa N.V. The psychology of personality-state relations. The dissertation for Doctor of Sciences degree in Psychology. Speciality – 19.00.05 – social psychology; G.S.Kostiuk Institute of Psychology of Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine, Kyiv, 2005.
The author offers a psychological approach to the analysis of personality-state relations. Four basic psychological paradigms of these relations are proposed: subject-subject, object-subject, subject-object and object-object ones. They are incarnated in semantic exchange between the personality and the state, which is regulated, firstly, by the image of the state (by the result of a person’s social perception of the state), and, secondly, – by the concept of personality. The image of the state is a complex entity, that can take place both in individual psyche and in a mass one. The concept of personality is contained in the axiological dimention of the state.
Key words: subject, object, paradigms of relations, image of the state, concept of personality, axiological dimention of the state.