ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

УДК 355.233.23. – 057.36

Ісаєнко Тетяна Костянтинівна

ВИХОВАННЯ МОРАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ КУРСАНТІВ

У ПЕДАГОГІЧНОМУ ПРОЦЕСІ ВИЩИХ ВІЙСЬКОВИХ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ

13.00.04 – теорія і методика професійної освіти

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Харків – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Полтавському державному педагогічному університеті ім. В.Г. Короленка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор,

член-кореспондент АПН України

Бойко Алла Микитівна,

Полтавський державний педагогічний університет ім. В.Г. Короленка, завідувач кафедри педагогіки.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, доцент

Ягупов Василь Васильович,

Міністерство оборони України,

начальник Науково-методичного центру

військової освіти;

кандидат педагогічних наук

Вишневська Олена Олегівна,

Харківський національний університет

імені В.Н. Каразіна, доцент кафедри педагогіки.

Провідна установа: Житомирський державний педагогічний

університет ім. Івана Франка, кафедра педагогіки,

Міністерство освіти і науки України, м. Житомир.

Захист відбудеться 23 березня 2005 року о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.04 Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, зала засідань (ауд. 216).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 215-В).

Автореферат розісланий 20 лютого 2005 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради | Золотухіна С.Т.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і доцільність дослідження зумовлені, по-перше, необхідністю приведення виховної діяльності вищих військових закладів освіти у відповідність до завдань реформування Збройних сил України; по-друге, зростанням у зв’язку з цим вимог до професійних і моральних якостей офіцера як ключової фігури модернізації сучасної армії; по-третє, потребами демократизації армійської дійсності та визнання у військах пріоритету суб’єктності особистості, толерантності й людської гідності, що передусім визначається моральною культурою військових фахівців.

Проте теоретичні основи якісної перебудови виховання моральної культури майбутніх офіцерів залишаються не розробленими, у виховній практиці вищих військових закладів освіти існує ідеал “вольового командира”, нівелюються морально-етичні норми, що сформульовані в Кодексі честі офіцера, не усвідомлюється значення у вихованні військово-педагогічного середовища, недостатньо використовуються багаті національні традиції й бойовий досвід видатних воєначальників та військовослужбовців, що відзначились у виконанні міжнародної Програми “Партнерство заради миру”. Усе це гальмує утвердження у військах провідних моральних принципів молодої Української держави, забезпечення єдності свідомості й поведінки в індивідуально-особистісній і професійно-соціальній сферах майбутнього офіцера.

Наукові основи розв’язання загальних проблем моральної культури особистості як окремої галузі виховання висвітлюються в працях О.С. Богданової, Г.Г. Ващенка, Л.Ю. Гордіна, А.С. Макаренка, І.С. Мар’єнка, В.О. Сухомлинського та ін. Їхні ґрунтовні дослідження виконані переважно в рамках педагогіки школи, проте вони слугують нашій науковій роботі, оскільки військова педагогіка входить до системи педагогічних наук.

Військовими педагогами й психологами моральна культура розглядається як основа професійної культури військовослужбовців (О.В. Барабанщиков, В.І. Варваров, В.І. Вдов’юк, В.Л. Герасимов, В.П. Давидов, В.В. Ягупов та ін.); як головна складова змісту особистісно орієнтованого виховання курсантів, індивідуального підходу у виховній роботі (О.С. Автушенко, І.Д. Афонін, С.М. Левченко, І.М. Науменко та ін.); як неминущі цінності, що визначають спрямування навчально-виховного процесу вищого військового закладу (О.Д. Глоточкін, М.Ф. Феденко, Е.П. Утлик та ін.). Ними окремо вивчаються важливі аспекти виховання моральної культури майбутніх офіцерів, зокрема військової етики та її категорій (Д.А. Волкогонов, Б.М. Сапунов, Н.Д. Табунов та ін.); військового обов’язку, морально-психологічної стійкості й готовності мужньо переносити тягар сучасної війни (М.Й. Варій, А.І. Капустін, А.С. Миловидов, Г.Д. Темко та ін.); дисциплінованості та відповідальності військовослужбовців (І.В. Біжан, Т.М. Міст, М.І. Нещадим, В.Я. Яблонко та ін.). Зарубіжні вчені (Дж. Джиббс, Дік Фуллер, Л. Роуз, Л. Расс та ін.) піднімають питання моральної зрілості офіцерів, їхньої загальної культури, соціоморальної рефлексії, а отже ? діагностики моральної вихованості, співвідношення моралі й культури.

Віддаючи належне досягнутому, аналіз і синтез наукових джерел з проблеми дозволив дійти висновку, що дослідження кінця 70 ? 80-х років минулого століття виконані в основному на ґрунті узагальненого комплексного підходу до виховання моральної культури особистості, без урахування її суб’єктності, а сучасні – базуються переважно на функціональному вивченні окремих складових моральної культури військовослужбовця в певних видах військово-педагогічної діяльності – соціально-гуманітарної, психолого-педагогічної чи військово-професійної, що не дозволяє забезпечити цілісності й знижує результативність процесу морального виховання, призводить до переваги декларувань моральних постулатів над цілеспрямованою діяльністю по їх засвоєнню й формуванню. Отже, критично аналізуючи й діалектично утримуючи досягнення минулого в знятому виді, констатуємо необхідність подальших наукових пошуків, нарощення прогресивних педагогічних ідей для забезпечення виховання моральної культури курсантів згідно з вимогами модернізації Збройних сил України, відповідно до холістського, особистісно-соціального підходу у вихованні в руслі оновленої парадигми національної освіти.

Таким чином, актуальність, соціально-педагогічна затребуваність і недостатня наукова розробленість проблеми в контексті демократичних перетворень підготовки військових фахівців визначили доцільність і зумовили вибір теми дослідження „Виховання моральної культури курсантів у педагогічному процесі вищих військових закладів освіти”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема є плановою у структурі науково-дослідної роботи кафедри педагогіки Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г. Короленка “Забезпечення єдності теорії і практики в загальнопедагогічній підготовці бакалаврів, спеціалістів і магістрів”, кафедри суспільних наук Полтавського військового інституту зв’язку з проблеми “Сучасні технології оптимізації пізнавальної діяльності курсантів у процесі викладання суспільних дисциплін” та загальноінститутської програми (шифр “Патріот”), затверджена вченою радою Полтавського державного педагогічного університету (протокол № 4 від 28 жовтня 1999 року) й узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології (протокол № 9 від 27 листопада 2001 року).

Об’єкт дослідження: педагогічний процес у вищому військовому закладі освіти.

Предмет дослідження: виховання моральної культури курсантів у педагогічному процесі вищих військових закладів освіти.

Мета дослідження: обґрунтувати й експериментально перевірити модель виховання моральної культури курсантів та виявити умови її практичної реалізації в педагогічному процесі вищих військових закладів освіти.

Концептуальна ідея дослідження. Створення в Україні відносно невеликої професійної армії згідно з європейськими стандартами ставить як одне з головних завдання виховання й самовиховання моральної культури військових фахівців – невід’ємної складової педагогічного процесу вищого військового закладу освіти, що може бути забезпечене на основі холістського, особистісно-соціального підходу в індивідуально орієнтованій цілісній діяльності (військово-професійна, психолого-педагогічна, соціально-гуманітарна), вимагає конструювання теоретичної моделі та виявлення певних умов її реалізації. Це сприяє підготовці майбутнього офіцера – високоморальної особистості, вихователя, патріота, якому властиві культ людини й народу, поєднання поваги й вимогливості до воїнів, водночас ? формуванню професіонального захисника Вітчизни.

Гіпотеза дослідження полягає в припущенні, що моральне виховання в педагогічному процесі вищих військових закладів освіти може бути забезпечене в цілісній військово-педагогічній діяльності на основі спеціально обґрунтованої моделі, для реалізації якої в практиці необхідні такі умови: впровадження сукупності морально-етичних норм і цінностей Кодексу честі офіцерського корпусу Збройних сил України; використання в педагогічному процесі вітчизняних національно-культурних традицій і бойового досвіду видатних воєначальників, а також учасників міжнародної Програми “Партнерство заради миру”; забезпечення у вищих військових навчальних закладах суб’єкт-суб’єктних відносин людської гідності; конструювання відповідного військово-педагогічного виховного середовища; розроблення науково-методичного супроводу формування моральної культури курсантів.

Завдання дослідження:

1. Дати наукове визначення й здійснити модифікацію поняття “цілісна військово-педагогічна діяльність”, а також – “моральна культура курсанта”, розкрити його сутність, зміст і структуру.

2. Науково обґрунтувати й експериментально перевірити модель виховання моральної культури курсантів у педагогічному процесі вищого військового закладу освіти.

3. Виявити й здійснити апробацію сукупності педагогічних умов реалізації моделі виховання моральної культури майбутніх офіцерів.

4. З’ясувати науково-методичну систему засобів виховання моральної культури в цілісній військово-педагогічній діяльності.

5. Розробити авторську особистісно й професійно орієнтовану програму виховання моральної культури курсантів у руслі гуманістичної парадигми виховання.

Методологічною основою дослідження є: філософське вчення про людину як суб’єкта розвитку матеріальної й духовної культури, про закономірності пізнання фактів, явищ і процесів, у тому числі соціально-педагогічної дійсності; про роль діяльності у формуванні особистості й виховання як специфічної форми суспільної діяльності, її детермінованість суб’єктивними й об’єктивними чинниками; про діалектичну єдність теорії й практики; наукові положення психологічної теорії щодо розвитку особистості, її активності; співвідношення процесів виховання й самовиховання, змін і самозмін у структурі особистості; теоретичні узагальнення про моральну культуру як синкретичну єдність моралі й культури; холістський, особистісно-соціальний, діяльнісно-відносницький наукові підходи.

Теоретичну основу дослідження становлять:—

законодавчі акти та нормативні документи України, зокрема Національна доктрина розвитку освіти в Україні, Закон про Збройні сили України, Воєнна доктрина України, Концепція виховної роботи у Збройних силах та інших військових формуваннях України, Державна програма реформування та розвитку Збройних сил України на період до 2005 року;—

науково-теоретичні положення про становлення військово-педагогічного процесу й спеціально організованої військово-педагогічної діяльності (О.І. Затинайко, М.І. Нещадим, В.В. Ягупов та ін.);— 

теорія моделювання об’єктів різної природи (А.І. Берг, В.С. Лутай, В.В. Краєвський, В.І. Пікельна, І.Ф. Прокопенко та ін.); — 

науково-методичні основи виховання й самовиховання майбутніх фахівців у вищих військових закладах освіти та військовослужбовців строкової служби (О.В. Барабанщиков, І.В. Вдов’юк, Д.А. Волкогонов, В.П. Давидов, М.С. Кравчун, Н.Д. Табунов та ін);

— теоретичні узагальнення про моральну культуру особистості та її формування (В.І. Бакштановський, О.С. Богданова, Г.Г. Ващенко, І.С. Мар’єнко, В.О. Сухомлинський, В.І. Шинкарук та ін.);

— психолого-педагогічні ідеї, концепції та наукові узагальнення щодо виховання й самовиховання, багатофакторного значення суб’єкт-суб’єктних відносин у розвитку особистості (І.Д. Бех, А.М. Бойко, О.О. Вишневська, С.Т. Золотухіна, В.І. Євдокимов, В.І. Лозова, Л.С. Нечепоренко, О.Я. Савченко, О.В. Сухомлинська, Г.В. Троцко та ін.).

У відповідності до визначених завдань і з метою перевірки гіпотези використано комплекс методів дослідження: теоретичні – логіко-теоретичний аналіз і синтез даних літературних джерел з теми, ретроспективний і зіставно-порівняльний аналіз, наукове узагальнення здобутої інформації й досвіду з метою теоретичного обґрунтування й розроблення поняттєво-категоріального апарату, теоретичне моделювання й проектування для визначення організаційно-функціональної, змістової моделі, факторів формування військово-педагогічного виховного середовища; емпіричні – спостереження, опитування (усне й письмове), тестування, аналіз ситуацій, експертна оцінка й самооцінка, аналіз незалежних характеристик з метою апробації моделі, процесу й системи засобів виховання моральної культури; педагогічний експеримент для апробації моделі, перевірки доцільності зовнішніх і внутрішніх умов, виявлення чинників забезпечення суб’єкт-суб’єктних відносин, втілення в практику положень Кодексу честі офіцера, визначення місця й ролі у вихованні моральної культури вітчизняних національно-культурних традицій і досвіду; кількісний і якісний аналіз емпіричних даних з використанням методів математичної статистики.

Організація дослідження. Дослідження проводилося впродовж трьох етапів: аналізу й констатації (1999 – 2000 рр.); творчого пошуку й формування (2000 – 2003 рр.); систематизації та узагальнення (2003 – 2005 рр.).

Експериментальна база дослідження: Полтавський військовий інститут зв’язку, Одеський інститут Сухопутних військ, Військовий інститут ракетних військ і артилерії Сумського державного університету. Дослідженням було охоплено 412 курсантів, 133 офіцери.

Наукова новизна одержаних результатів: автором уперше розроблено, науково обґрунтовано й експериментально перевірено організаційно-функціональну, змістову модель виховання моральної культури курсантів у цілісній військово-педагогічній діяльності вищого військового закладу освіти; виявлено й здійснено апробацію педагогічних умов: об’єктивних (зовнішніх) – програмних, професійних, культурологічних, а також суб’єктивних (внутрішніх) – когнітивних, емоційно-вольових, поведінкових; з’ясовано науково-методичну особистісно й соціально зорієнтовану систему засобів виховання моральної культури курсантів у цілісній військово-педагогічній діяльності; розкрито динаміку й тенденції позитивних змін рівнів моральної культури курсантів.

Теоретичне значення дослідження полягає в науковому визначенні й здійсненні модифікації поняття “цілісна військово-педагогічна діяльність”, а також – “моральна культура курсанта”, у розкритті його сутності (єдність моральної свідомості й поведінки); змісту (сукупність моральних імперативів особистісно-професійної етики згідно з моральними принципами суспільства); структури (моральна свідомість, моральні почуття, моральні відносини й учинки); в обґрунтуванні на основі розробленої моделі процесу виховання моральної культури майбутніх офіцерів у єдності трьох етапів (становлення, індивідуально-корекційного, саморозвивального); у виявленні специфіки втілення основних положень Кодексу честі офіцерського корпусу Збройних сил України в практику виховання моральної культури курсантів; у доведенні основоположності суб’єкт-суб’єктних відносин у вихованні моральної культури; у з’ясуванні шляхів використання національно-культурних традицій, бойового досвіду видатних вітчизняних полководців і військовослужбовців, які відзначилися у виконанні міжнародних програм; у визначенні факторів конструювання військово-педагогічного виховного середовища, а також критеріїв та основних показників рівнів розвитку моральної культури курсантів.

Практичне значення полягає у розробці науково-методичної системи засобів виховання моральної культури курсантів у цілісній військово-педагогічній діяльності (технології, методи, прийоми, види та форми); у науковому обґрунтуванні авторської особистісно й соціально зорієнтованої цільової програми виховання моральної культури майбутніх офіцерів; у виявленні практичних критеріїв оцінювання досягнутого рівня моральної культури курсантів для щорічної державної атестації випускників вищого військового закладу освіти. Результати дослідження можуть бути використані з метою вдосконалення організації й оновлення змісту виховної діяльності не лише військових, а й цивільних навчальних закладів ІІІ і ІV рівнів акредитації, а також при викладанні курсів педагогіки та психології.

Результати дослідження впроваджено у навчально-виховний процес Полтавського військового інституту зв’язку (акт № Н/134 від 10 червня 2004 року); Військового інституту ракетних військ і артилерії ім. Богдана Хмельницького Сумського державного університету (акт № 1/106 від 14 травня 2004 року), Одеського інституту Сухопутних військ (акт № 1/46/1386 від 7 червня 2004 року).

Надійність і вірогідність одержаних результатів забезпечена передусім особистісно-соціальним, холістським, діяльнісно-відносницьким підходами до вивчення предмета дослідження; взаємодоповнюючим і взаємоперевіряючим характером використаних методів дослідження; репрезентативністю вибірки й обґрунтованістю теоретичних висновків, а також впровадженням результатів дослідження в практику.

Апробація результатів дослідження здійснювалася на міжнародних науково-практичних конференціях – “Філософські проблеми гуманізації вищої освіти” (Суми – Бердянськ, ), “Сучасні освітні технології у професійній підготовці майбутніх фахівців” (Львів, ); на всеукраїнських науково-практичних конференціях – “Підготовка педагогічних кадрів до роботи в умовах нової структури й змісту освіти” (Полтава, 2001), “Демократичні процеси та демократична освіта – основа розвитку соборності в Україні” (Полтава, 2005); на засіданнях ученої ради Полтавського державного педагогічного університету (протокол № 10 від 28 березня 2002 року) та Полтавського військового інституту зв’язку (протокол № від 14 червня 2004 року); на засіданнях кафедри педагогіки Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г. Короленка (протоколи № 21 від 3 квітня 2001 року, № 17 від 19 березня 2002 року, № 3 від 17 жовтня 2003 року), кафедри суспільних наук Полтавського військового інституту зв’язку спільно з офіцерами структур виховної роботи (протоколи № від 25 грудня 2003 року, № 12 від 26 червня 2004 року ).

Результати й основний зміст дисертації висвітлено в 11 публікаціях, написаних без співавторів, із них 6 статей надруковано у фахових виданнях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (285 найменувань, із них – 11 іноземною мовою) та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 219 сторінок, з них 171 сторінка основного тексту. Робота містить 18 таблиць, 9 рисунків, додатки, представлені на 21 сторінці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми й доцільність дослідження, визначено його об’єкт, предмет, мету, завдання, сформульовано гіпотезу, висвітлено наукову новизну, розкрито теоретичне та практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі – “Теоретичні засади виховання моральної культури курсантів вищих військових закладів освіти” – проаналізовано ступінь дослідженості, сучасний стан та історичний аспект проблеми виховання моральної культури військовослужбовців, науково обґрунтовано теоретичну модель виховання моральної культури курсантів, визначено основи експериментальної роботи.

За останні роки, як свідчить аналіз і синтез даних літературних джерел і практики, різні аспекти виховання моральної культури військовослужбовців досліджувалися багатьма військовими педагогами і психологами (І.Д Афоніним, О.В. Барабанщиковим, М.В. Варієм, В.І. Вдов’юком, Д.А. Волкогоновим, В.П. Давидовим, М.І. Нещадимом, В.В. Ягуповим та ін.). Корисними для нашого дослідження виявилися роботи зарубіжних учених А. Акоркпехта, Джона Джиббса, М. Колінза, Л. Расса, Л. Роуза, Діка Фуллера та ін., які піднімають питання моральної зрілості офіцерів, їхньої соціоморальної рефлексії, вивчають співвідношення моралі й культури. Однак на даному етапі проблема формування моральної культури майбутніх офіцерів розроблена недостатньо. Дослідження кінця ХХ і початку ХХІ ст. виконані в основному на ґрунті узагальненого комплексного підходу до виховання моральної культури особистості, без урахування її суб’єктності або базувалися на вивченні окремих аспектів виховання моральної культури, що не сприяло поліпшенню його цілісності, організації й результативності, призводило у практиці до переваги декларувань моральних принципів, норм, правил над цілеспрямованою діяльністю по їх засвоєнню й формуванню. Про це свідчать факти наявності злочинності, бездуховності й нігілізму, що вразили частину молоді і в умовах військової служби нерідко спричиняють невиконання наказів, прямих обов’язків, порушення статутних взаємин, породжують образи й навіть такі потворні явища, як кримінальна злочинність, суїцид. За даними нашого та інших досліджень, 10 – 15% курсантів характеризують обстановку в навчальних закладах як некомфортну, напружену, близьку до конфліктної, там панує авторитаризм, адміністративно-розпорядчий натиск, нехтування думкою підлеглих. Моральна культура ще не стала визначальною складовою особистісного й професійного обличчя майбутнього офіцера. Особиста недисциплінованість офіцера, як відзначалося на форумі українського офіцерства (2004 р.), ? першопричина недоліків у виховному процесі. Загострюється суперечність між потребою у військових кадрах – носіях високої моральності та їх недостатністю в усіх ланках системи Збройних сил.

Аналіз філософської, психолого-педагогічної літератури й практики дає підстави зробити висновок, що моральна культура є основою особистісної й професійної культури військовослужбовців, найголовнішим компонентом їхнього духовного життя, що визначає досягнення в оволодінні основами моралі, становить мету й результат морального виховання. Сутністю моральної культури, згідно з даними дослідження, вважаємо глибоке засвоєння гуманістичних цінностей і моральних принципів молодої Української держави, той рівень оволодіння ними, коли вони набувають особистісного змісту, перетворюються в мотиви діяльності та поведінки. Отже, сутність моральної культури майбутнього офіцера полягає в єдності моральної свідомості й поведінки, а її зміст визначається як сукупність моральних імперативів особистісної й професійної етики згідно з моральними принципами суспільства.

Установлено, що моральна культура військового фахівця – це якісна характеристика морального розвитку й моральної зрілості, яка виявляється на трьох рівнях. По-перше, як культура моральної свідомості, що віддзеркалюється в знанні моральних вимог суспільства, у здатності людини свідомо обґрунтовувати мету й засоби діяльності. Це ціннісно-орієнтуючий і програмуючий рівень культури, який залежить від світогляду особистості, її етичних знань і переконань. По-друге, як культура моральних почуттів, що забезпечує внутрішнє прийняття моральних цілей і засобів, готовність до їх реалізації. По-третє, як культура поведінки, через яку реалізуються поставлені моральні цілі, перетворюючись в активну життєву позицію. Культура поведінки характеризує здатність до вибору практичної діяльності. Таким чином, моральна культура курсанта розглядається як критерій його особистісної й професійної зрілості, виступає показником: а) моральної свідомості та ціннісно-смислової спрямованості; б) моральних почуттів і внутрішньої готовності до їх реалізації на особистісному і професійному рівнях; в) культури моральної поведінки, у якій виявляється життєва позиція і військово-професійна компетентність, визнання себе як особистості, що здатна творити свою долю і відповідати за долю своєї країни. З’ясовано, що моральна культура становить ступінь зовнішніх виявів взаємодії вихователя й вихованця в повсякденній діяльності та їхнього ставлення один до одного.

Базуючись на наукових дослідженнях О.М. Леонтьєва, Б.Т. Лихачова, С.Л. Рубінштейна, теоретичних висновках О.С. Автушенка, О.В. Барабанщикова, В.В. Ягупова, власному (понад 10 років) досвіді роботи у військовому закладі, поняття “цілісна військово-педагогічна діяльність” визначаємо як єдність спеціально організованої, цілеспрямованої психолого-педагогічної, військово-професійної, соціально-гуманітарної аудиторної й позааудиторної навчальної й виховної професійних систем, що мають саморозвивальні й взаєморозвивальні властивості, містять суб’єкт-суб’єктний, цільовий, мотиваційний, змістовий і процесуальний компоненти. Отже, цілісна військово-педагогічна діяльність складається з окремих, професійно об’єднаних процесів, видів і форм діяльності, які мають свою специфіку, але спрямовані до єдиної мети – забезпечення особистісно-соціальної парадигми виховання (у даному випадку – моральної культури курсантів).

На основі теоретичного моделювання й узагальнення практичного досвіду науково обґрунтовано організаційно-функціональну, змістову модель, яка характеризується динамічністю, взаємоузгодженістю структурних елементів, адекватністю професійно-етичним нормам і провідним принципам Української держави. До її структури введено такі компоненти: мету, що передбачає виховання майбутнього офіцера з високим рівнем особистісних і професійних поведінкових стандартів і мотивів; організаційні форми й види діяльності; функції суб’єктів діяльності; змістові напрями діяльності; сукупність зовнішніх (об’єктивних) і внутрішніх (суб’єктивних) педагогічних умов; науково-методичну систему засобів виховання моральної культури в цілісній військово-педагогічній діяльності вищого військового закладу освіти.

Обґрунтування моделі, її експериментальна перевірка дозволили визначити етапи процесу виховання моральної культури, кожен з яких має мету й зміст, що визначається провідними напрямами виховання за наскрізним планом цілісної педагогічної діяльності, особистісно й професійно орієнтованою цільовою програмою виховання моральної культури курсантів вищих військових закладів освіти.

Етап “становлення” відбувається на першому курсі навчання в інституті й передбачає поступове введення курсантів у процес виховання моральної культури шляхом формування початкового уявлення про службу в Збройних силах України, набуття первинних знань і навичок моральної культури, виховання позитивного ставлення до професії офіцера. На цьому етапі формуються початкові моральні установки, відбувається включення курсантів у морально-етичні відносини, їх адаптація до умов життєдіяльності підрозділу.

“Індивідуально-корекційний” – основний етап, який охоплює другий і третій курси навчання у військовому закладі освіти й передбачає накопичення знань, норм і правил особистісної й професійної моральної культури військовослужбовця, набуття та закріплення умінь і навичок моральної поведінки шляхом активізації військово-педагогічної діяльності курсантів, залучення їх до всіх її форм і видів, передбачених цільовою програмою виховання моральної культури. На цьому етапі, орієнтованому на формування інтелектуального та практично-поведінкового компонента моральної культури, відбувається усвідомлення майбутніх багатогранних функцій офіцера, активізація самовиховання, удосконалення гуманних відносин, більш повне виявлення почуттів особистої й професійної гідності, офіцерської честі, що лежить в основі вірності традиціям.

На третьому – “саморозвивальному” етапі (випускний курс) відбувається систематизація знань курсантів про моральну культуру, практична перевірка набутих умінь і навичок моральної поведінки шляхом широкого залучення курсантів до проведення навчально-виховних заходів на І – ІІІ курсах. Метою цього етапу є закріплення результатів роботи з виховання моральної культури, мобілізація й активізація самопізнання, створення умов для самовдосконалення, розширення вмінь курсантів у сфері самовиховання, а основним змістом – поглиблення досвіду моральної діяльності, набуття стійких навичок поведінки, умінь приймати правильні рішення в складних ситуаціях, самовдосконалення професійних і особистісних якостей. На кожному з етапів дотримувалися створення визначених зовнішніх (програмних, професійних, культурологічних) і внутрішніх (когнітивних, емоційно-вольових та поведінкових) умов виховання моральної культури майбутніх офіцерів.

Аналіз військово-педагогічної діяльності дозволив визначити критерії вихованості моральної культури курсантів та їх показники: інтелектуальний (психолого-педагогічні знання про сутність, зміст і структуру моральної культури, інтелектуальні властивості, здатність до навчально-пізнавальної діяльності, інтелектуальні вміння); аксіологічний (визнання особистості як найвищої цінності, готовність до виконання військового обов’язку, усвідомлення потреби у професійній діяльності й емоційне ставлення до цього, здатність до оцінки й самооцінки, потреба морального самовдосконалення); практично-поведінковий (моральний зміст діяльності, наявність моральних мотивів поведінки в професійній діяльності й побуті, комунікативні властивості). Практична реалізація моделі (розробленого на її основі процесу) вимагала створення певних педагогічних умов.

У другому розділі – “Умови та засоби виховання моральної культури курсантів вищих військових навчальних закладів” – досліджено специфіку втілення основних положень Кодексу честі офіцерського корпусу Збройних сил України в практику виховання моральної культури майбутніх офіцерів; виявлено основні чинники формування суб’єкт-суб’єктних відносин на рівні співробітництва й співтворчості; розкрито шляхи використання національно-культурних традицій у процесі виховання моральної культури курсантів. З дослідницькими цілями кожна з означених умов досліджувалася автономно.

Для забезпечення цього здійснено історичний екскурс, ураховано вітчизняний і зарубіжний досвід становлення культури моралі військового фахівця, яка через призму професійної етики конкретизує особливості дотримання певних норм у зв’язку зі специфікою діяльності. З’ясовано, що професійна етика офіцера являє собою сукупність моральних принципів, норм та військово-етичних категорій, які виражають його ставлення до військового обов’язку як обов’язку професійного, а через нього – і до обов’язку громадянського й особистісного.

Втілюючи основні положення Кодексу честі в практику виховання моральної культури, велике значення надавали розвитку патріотичних почуттів курсантів. У військово-педагогічній діяльності відбувалося збагачення курсантів новими знаннями, які допомагали осмислити поняття “патріотизм” та інші моральні категорії через певні навчальні предмети, позааудиторні виховні заходи згідно з особистісно й професійно орієнтованою цільовою програмою й наскрізним планом роботи. Особливе значення надавали вихованню військової честі як такої провідної ознаки поведінки майбутнього офіцера, інтегральної духовної якості особистості військовослужбовця, котра відображає елементи складної системи соціальних зв’язків і моральних цінностей армії, військового колективу й особистості – патріотизм, обов’язок, дисципліну, почуття власної гідності, відповідальність.

У результаті експериментальної роботи встановлено чотири періоди формування цього феномена згідно з терміном навчання курсантів. Пріоритетним напрямом експериментальної роботи в перший період ми обрали формування емоційного компонента, який забезпечив первинні установки особистості, адаптацію курсантів до умов життєдіяльності підрозділу й вибір варіанта морального обґрунтування своєї поведінки; упродовж другого періоду надавали перевагу формуванню раціонального компонента, у результаті чого відбувалося подальше накопичення знань про сутність, зміст військової честі, про критерії оцінки цієї якості і ступеня сформованості найпростіших навичок і вмінь поведінки відповідно до її вимог; третій період був позначений формуванням діяльнісно-поведінкового компонента – постійної вольової готовності гідно виконувати свій обов’язок за будь-яких обставин, міцних навичок поводитися відповідно до вимог норм військової честі, уміння підтримувати свій авторитет і позбуватися недоліків. Четвертий, заключний період характеризувався набуттям поглибленого розуміння військової честі, стійких звичок поведінки, умінь приймати правильні рішення в складних моральних ситуаціях, а також становленням культури почуття військової честі й потреби в самовдосконаленні. Були визначені групи критеріїв оцінювання рівнів сформованості військової честі: інтелектуально-регулятивні, морально-ціннісні, діяльнісно-поведінкові, рефлексійно-оцінювальні. З метою формування військової честі організовували аудиторні й позааудиторні культурно-просвітницькі заходи, інші види діяльності, які відзначалися емоційністю, наочністю, естетичністю, різноманітністю форм роботи. Була розроблена науково-методична система засобів виховання моральної культури в цілісній педагогічній діяльності, у якій поєднувалися інноваційні й традиційні форми й види діяльності (інтелектуально-емоційні аукціони, філософські столи, бліц-турніри, ушанування ветеранів та ін.); методи і прийоми (ратний труд, різні види тренувань, нарядів, варт, конкурси, диспути тощо); авторські технології (виховання ціннісного ставлення курсантів до професії; поєднання індивідуальної, групової та колективної професійної діяльності; формування діалогічної основи виховання толерантності та культури спілкування тощо). Отже, специфіка втілення основних положень Кодексу честі офіцерського корпусу Збройних сил України в практику виховання моральної культури курсантів передбачає визначення основних моральних якостей, необхідних майбутньому офіцеру, послідовності в їх формуванні, розроблення відповідних критеріїв діагностування.

Ураховуючи недоліки у вихованні військових фахівців, досліджено проблему взаємовідносин у військовому колективі та виявлено чинники забезпечення суб’єкт-суб’єктних відносин між викладачем і курсантом як відносин людської гідності. Виходили з необхідності встановлення суб’єкт-суб’єктних відносин у всіх видах і на всіх рівнях діяльності. У процесі експерименту увага акцентувалася на формуванні відповідної громадської думки; досягненні єдності поглядів щодо основних питань служби, навчання, військової дисципліни; подоланні негативних впливів мікрогруп та окремих курсантів; розвитку доброзичливості, вимогливості та взаємоповаги. Це дало можливість установити такі чинники формування суб’єкт-суб’єктних відносин співробітництва й співтворчості: наявність самоврядування, критики й самокритики; особистий приклад вихователя, неперервне вдосконалення його професійної майстерності; визнання вимог статуту всіма членами військового колективу, незалежно від займаної посади; дотримання взаємоповаги, толерантності. Розроблено алгоритм самовдосконалення, який полягає у планомірному поетапному саморозвитку гуманістичних рис. Обґрунтовано динаміку розвитку відносин у військовому колективі від співпідпорядкування до співтворчості. У ході дослідження дійшли висновку, що співробітництво й співтворчість забезпечує позитивне ставлення курсанта до військової професії, стимулює ґрунтовне засвоєння знань, активне набуття професійних умінь та навичок, готує до майбутніх суб’єкт-суб’єктних, виховуючих відносин з підлеглими, сприяє самовдосконаленню моральної культури, формує потребу постійної самоосвіти.

З’ясовано на основі даних експерименту, що традиції як організаційно-змістове, суспільно-психологічне й педагогічне явище мають велике значення в життєдіяльності армії: по-перше, традиції – норми, принципи й форми діяльності людей, пов’язані із захистом держави, – акумулюють великий соціальний досвід, у якому виражене ціннісне ставлення до безпеки Батьківщини; по-друге, традиційними стають лише ті норми й правила, які пов’язані із захистом Батьківщини й мають нормативний оцінний характер, формують ідеал військового фахівця; по-третє, традиція як форма суспільних відносин є основою предметно-ритуальної діяльності в усіх арміях світу, але особливо актуалізується у війську України у зв’язку з великими демократичними перетвореннями. Дослідження дозволило виявити, що в історичній естафеті захисників Вітчизни традиції не виступають простими зразками, а спонукають до різних видів військово-педагогічної діяльності.

У вихованні моральної культури на традиціях ми виділили чотири основних періоди. У першому відбувається інтенсивне пізнання традицій, оскільки поведінка першокурсників великою мірою залежить від умов життєдіяльності в новому для них середовищі. Тому надавали великого значення таким формам роботи, які забезпечували інформованість курсантів про традиції (організація дискусійного клубу, оформлення стендів зі змінними матеріалами, створення постійно діючої фотовиставки, функціонування факультету кіномистецтва, проведення тематичних вечорів та ін.). Другий і третій періоди передбачали поглиблення та накопичення знань курсантів про зміст традицій, їх розвиток та збагачення; формування індивідуального стилю поведінки курсантів, уміння приймати правильні рішення у складних ситуаціях; становлення культури почуттів. Доведено можливість продовження започаткованих форм і видів аудиторної й позааудиторної діяльності, поєднання масових заходів з індивідуальним підходом (кінолекторії, філософські столи, бліц-турніри, читацькі, науково-практичні конференції, написання рефератів членами військово-наукового товариства тощо).

Оскільки четвертий період збігався з випускним курсом навчання в інституті, то характерними для нього стали такі види діяльності: систематизація знань курсантів про військові традиції, закріплення й удосконалення умінь і навичок проведення форм і видів роботи, заходів з використанням національно-культурних традицій. Експериментальна робота показала доцільність залучення випускників до діяльності у військах. З цією метою кожен із них проводив заняття і заходи з використанням традицій на 1, 2, 3-ому курсах інституту, у підшефних школах. Далі обов’язковими були збори підрозділів, самозвіти курсантів. На відкритих засіданнях кафедр, науково-практичних конференціях проводили обмін досвідом, уточнювали дискусійні моменти. Це дозволило обґрунтувати систему й розкрити шляхи використання й розвитку традицій у військах. Для визначення рівня вихованості курсантів на традиціях збройних сил були розроблені критерії: когнітивний, який характеризує рівень знань змісту традицій; емоційний, що відбиває переживання позитивних почуттів по відношенню до них; імперативний, який указує на готовність курсантів діяти відповідно до вимог традицій.

Для об’єктивного визначення рівня вихованості проводилася також самооцінка моральної культури майбутнього офіцера. Незалежне зовнішнє тестування курсантів на основі врахування специфіки служби дозволило встановити суб’єктивні (внутрішні) умови виховання моральної культури військових фахівців, до яких відносимо ? когнітивні, емоційно-вольові, поведінкові.

У третьому розділі – “Конструювання військово-педагогічного середовища як основна умова виховання моральної культури майбутніх офіцерів” – обґрунтовані фактори конструювання військово-педагогічного середовища виховання моральної культури курсантів. Висвітлено підсумки експериментальної роботи.

У ході дослідження доведено, що військово-педагогічне виховне середовище є різновидом соціально-педагогічного середовища. З’ясовано, що воно являє собою сукупність різноманітних факторів, які безпосередньо впливають на виховання моральної культури курсантів у цілісній педагогічній діяльності військового закладу освіти. Під факторами розуміємо ті внутрішні характеристики й зовнішні обставини, які в сукупності є пріоритетними для успішного здійснення виховання моральної культури майбутніх офіцерів.

Внутрішніми характеристиками, як показав аналіз усіх видів військово-педагогічної діяльності, можна вважати: уявлення про труднощі професійної діяльності та готовність їх переборювати; досягнений рівень вихованості; готовність до самоаналізу та активність у самовдосконаленні; бажання надавати допомогу в особистому й професійному вдосконаленні інших; сприятливий клімат взаємозацікавленості курсантів у моральному самовихованні тощо. До виявлених зовнішніх обставин активного функціонування військово-педагогічного середовища відносимо: матеріально-технічну базу; високий професіоналізм військово-педагогічного складу інституту; наявність особистісно й професійно орієнтованої цільової програми виховання моральної культури, наскрізного плану цілісної педагогічної діяльності та відповідної науково-методичної системи засобів; періодичну діагностику динаміки рівнів розвитку позитивних моральних якостей; спрямування курсантів на самовиховання та професійне самотворення. Ці фактори (характеристики й обставини) також поділяємо на соціальні (військові колективи, військово-педагогічний процес, військові ритуали, цивільне соціальне середовище), матеріально-фізичні (побутові умови життєдіяльності особового складу, військова техніка, озброєння тощо) й особистісні (психолого-педагогічні особливості, статус у колективі, співробітництво й співтворчість).

У ході експериментальної роботи дійшли висновку, що особливе місце серед факторів формування військово-педагогічного середовища займає гуманізація та гуманітаризація системи військової освіти, що передбачає не тільки піднесення рівня і значення викладання гуманітарних дисциплін, а й формування в курсанта особливого ставлення до оточуючого світу та своєї діяльності в ньому. У зв’язку з цим було реорганізовано викладання суспільних дисциплін (збільшили кількість годин у навчальному плані та ввели спецкурси в експериментальних групах, проводили семінари з педагогічної майстерності викладачів, застосовували особистісно орієнтовані технології, які ґрунтувалися на моделюванні ситуацій морального вибору, діалогу, дискусій, на вільному обміні думками тощо). Отже, указані чинники конструювання військово-педагогічного середовища сприяли вихованню високої моральної культури курсантів.

Ефективність науково обґрунтованого на основі сконструйованої моделі виховання моральної культури курсантів з використанням сукупності виявлених умов підтверджено на основі визначених рівнів моральної культури (високий, середній, низький), розроблених критеріїв (інтелектуального, аксіологічного, практично-поведінкового) та їх показників.

Порівняльні результати рівня моральної культури курсантів на всіх етапах в експериментальних та контрольних групах, як видно з таблиці 1, переконливо засвідчили, що кількість курсантів, які мали показники високого рівня моральної культури, в експериментальних групах на 33,3% більша, ніж у контрольних групах. Водночас в експериментальних групах виявилася динаміка різкого зменшення кількості курсантів, які мали показники низького рівня моральної культури (із 76,7% до 46,6 і до15%), у той час як у контрольних групах зниження відбулося лише на 23%. В експериментальних групах спостерігалося також збільшення кількості курсантів, що мали показники середнього рівня моральної культури: 23,3% ? на початку експерименту і 46,7% ? після його завершення. Така ж динаміка й тенденції позитивних змін у формуванні моральної культури курсантів спостерігалися на всіх трьох етапах в інших експериментальних вищих військових закладах освіти.

Виявлені початкові, проміжні й кінцеві результати експериментальної роботи представлені в таблиці 1.

Таблиця 1

Показники ефективності виховання моральної культури курсантів (%)

Рівень моральної культури курсантів | Етапи виховання моральної культури | Етап становлення | Індивідуально-корекційний етап | Саморозвивальний етап | Е | К | Е | К | Е | К | Високий | 1,6 | 10 | 1,6 | 38,3 | 5 | Середній | 23,3 | 25,4 | 43,4 | 32 | 46,7 | 45 | Низький | 76,7 | 73 | 46,6 | 66,4 | 15 | 50 | Е – експериментальні групи К – контрольні групи

У Полтавському військовому інституті зв’язку в експериментальних групах, порівняно з контрольними, кількість курсантів з високим рівнем моральної культури більша на 33,3%, в Одеському інституті Сухопутних військ ? на 32,4%, у Військовому інституті ракетних військ і артилерії Сумського державного університету ? на 34,2%.

ВИСНОВКИ

Виховання моральної культури військових фахівців досліджувалося на основі особистісно-соціального, холістського, діяльнісно-відносницького теоретичних підходів, у єдності спеціально організованої навчальної й виховної аудиторної й позааудиторної особистісно орієнтованої цілісної військово-педагогічної діяльності (психолого-педагогічна, військово-професійна, соціально-гуманітарна) педагогічного процесу вищого військового закладу освіти.

Здійснено модифікацію поняття “моральна культура курсанта”, що є складовою загальної культури офіцера й характеризується як сукупність сприйнятих особистісних і професійних моральних норм та зразків поведінки, що визначає професійно доцільні способи взаємодії з підлеглими на рівні співробітництва і співтворчості, а також механізми регуляції та саморегуляції всієї життєдіяльності майбутнього офіцера. Моральна культура курсанта розглядається як критерій його особистісної і професійної зрілості, виступає показником: по-перше, його моральної свідомості та ціннісно-смислової спрямованості, що залежить від морально-етичних знань і переконань; по-друге, моральних почуттів, внутрішньої готовності до їх реалізації на особистісному і професійному рівнях; по-третє, культури моральної поведінки, у якій виявляється особистісна життєва позиція й військово-професійна компетентність, визнання себе як особистості, що здатна творити свою долю й відповідати за долю своєї країни. Розкрито сутність поняття “моральна культура курсанта” (єдність моральної свідомості й поведінки), його зміст (сукупність моральних імперативів особистісної і професійної етики згідно з моральними принципами суспільства) та структуру (моральна свідомість, моральні почуття, моральні відносини і вчинки).

Дано наукове визначення поняття “цілісна військово-педагогічна діяльність”. Це єдність спеціально організованої, цілеспрямованої особистісно орієнтованої військово-професійної, психолого-педагогічної, соціально-гуманітарної навчальної й виховної аудиторної й позааудиторної професійних систем, що мають саморозвивальні й взаєморозвивальні властивості, містять суб’єкт-суб’єктний, цільовий, мотиваційний, змістовий і процесуальний компоненти. Отже, військово-педагогічний процес складається з окремих професійно об’єднаних видів і форм діяльності, кожна з яких має свою специфіку, але спрямована до єдиної мети – забезпечення (у даному випадку) особистісно-соціальної парадигми виховання моральної культури курсанта.

Розроблено, науково обґрунтовано й експериментально перевірено організаційно-функціональну, змістову модель виховання моральної культури курсантів у педагогічному процесі