НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ОБОРОНИ УКРАЇНИ

ЖЕЛТОБОРОДОВ Олександр Миколайович

УДК 355.486

ВІЙСЬКОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ТА БОЙОВЕ

ЗАСТОСУВАННЯ СЛОБІДСЬКИХ УКРАЇНСЬКИХ ПОЛКІВ

(1765 - 1918 рр.)

20.02.22 - військова історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ - 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі оперативного мистецтва Харківського університету Повітряних Сил.

Науковий керівник - кандидат історичних наук, доцент

Корнієнко Вадим Валерійович,

докторант Національної академії оборони України.

Офіційні опоненти - доктор історичних наук, професор

Солдатенков Валерій Федорович,

Інститут політичних і етнонаціональних

досліджень НАН України, завідувач відділу

етнонаціональних досліджень.

кандидат історичних наук

Чухліб Тарас Васильович,

Інститут історії України НАН України,

старший науковий співробітник відділу

Історії України середніх віків.

Провідна установа – Національний університет “Львівська політехніка”, м.Львів.

Захист відбудеться “ 23 ” червня 2005 р. о14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.709.04 Національної академії оборони України за адресою 03049, м. Київ - 49, Повітрофлотський пр-т, 28.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії оборони України (03049, м. Київ - 49, Повітрофлотський пр-т, 28).

Автореферат розісланий " 5 " травня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук Корнієнко В.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми: На сучасному етапі, у зв'язку з розвитком процесів військового будівництва в Україні особливу актуальність набувають питання історії національних військових формувань. У історичній науці не всі аспекти цієї складної і багатогранної проблеми одержали досить повне освітлення. Увагу дослідників головним чином приваблювала військова організація Київської Русі, Запорізької Січі, національних українських військових формувань у складі Австро-Угорщини, будівництво Збройних Сил України в 1917 - 1920 р. Тим часом, починаючи з другої половини XVII в. на території Слобідської України існували військові формування, відомі, як Слобідські козацькі полки, що організаційно входили до складу російської армії. Розвиток і трансформація військової організації Слобідських українських полків за більш ніж 250-річний період існування дотепер не стали об'єктом спеціального наукового дослідження. Між тим, вони являлись прямим відбитком становлення і реформування всієї кавалерії, зумовлені змінами характеру бойового застосування і загальних закономірностей військового будівництва. У зв'язку з цим, вивчення змін у військовій організації Слобідських українських полків, системи бойової підготовки і навчання особового складу, особливостей бойового застосування, історії бойових традицій цих частин набувають конкретного наукового значення. Досвіт генези військової організації Слобідських українських полків з урахуванням позитивних моментів і недоліків може бути використаний в сучасних умовах для подальшої розбудови Збройних Сил України та розвитку теорії військового будівництва. Результати цього наукового дослідження можуть стати вагомим внеском у воєнну історію України.

Науковим завданням дисертаційного дослідження є визначення основних факторів, що впливали на зародження і розвиток військової організації, особливостей бойового застосування Слобідських українських полків.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами Дисертаційна робота виконана відповідно до наукових заходів Харківського військового університету, Харківського університету Повітряних сил і, в свою чергу, є складовою комплексної наукової програми Національної академії оборони України. Базовою для підготовки та подання дисертації є наукова-дослідна робота "Слобода".

Мета і задачі дослідження - на основі переосмислення надбань української та зарубіжної історіографії, вивчення досі не досліджених архівних матеріалів, законодавчих актів, статутів, мемуарів провести комплексний воєнно-історичний аналіз питань розвитку військової організації, бойової підготовки та бойового застосування Слобідських українських полків. Для досягнення цієї мети поставлені наступні задачі дослідження:

- вивчити історичну базу дослідження;

- встановити послідовність воєнно-історичного дослідження щодо військової організації та бойового застосування Слобідських українських полків;

- дослідити основні фактори, що впливали на формування та розвиток організаційно-штатної структури, системи управління, комплектування і постачання зазначених військових формувань;

- визначити особливості розвитку бойової підготовки та навчання в Слобідських українських полках;

- вивчити характерні риси бойового застосування Слобідських українських полків;

- розробити рекомендації щодо застосування тогочасного досвіду в сучасних умовах.

Об’єктом дослідження є військова організація Слобідських українських полків.

Предметом дослідження є вплив військової організації і системи бойової підготовки та навчання Слобідських українських полків на характер їх бойового застосування.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження став перш за все принцип історизму. Зародження і розвиток військової організації Слобідських українських полків розглядалися в контексті конкретної історичної обстановки. У зв’язку з цим було використано історико-генетичний метод дослідження, за допомогою якого основна увага приділялась не окремим особливостям, а загальним тенденціям розвитку предмету дослідження. Звертання до методу порівняльного аналізу дало можливість визначити ступінь готовності Слобідських полків до бойового застосування відносно інших кавалерійських формувань у складі російської армії.

Поряд з цими методами дослідження використовувались загальнонаукові методи: структурного і функціонального аналізу, синтезу, індукції, дедукції, логічний метод та інші.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у комплексному порушенні проблеми, яка досі не була предметом спеціального дослідження, шляхах і способах її вирішення. Отримала подальший розвиток історіографія цієї проблеми. Вперше в такому обсязі розглядаються питання бойового застосування Слобідських українських полків, визначаються основні фактори, що вплинули на розвиток організації та системи бойової підготовки і навчання іррегулярної та регулярної кавалерії; розкриваються основні тенденції цього процесу тощо. Результати даного дослідження значно розширюють і поглиблюють наукові знання про розвиток військових формувань на Україні з другої половини XVII - до початку XX ст. У науковий обіг вводиться новий, раніш не досліджений матеріал.

Практична значимість одержаних результатів визначається рекомендаціями, які сприяють глибокому розумінню необхідності подальшого дослідження процесів утворення і розвитку національних військових формувань. Результати дослідження можуть бути використані для подальшої розробки проблем воєнно-історичної науки, теорії і практики розбудови Збройних Сил України, поліпшення підготовки офіцерських кадрів, написання навчальних та довідкових матеріалів з історії війн та воєнного мистецтва, а також під час організації та проведенні різноманітних виховних заходів, спрямованих на ознайомлення особового складу Збройних Сил України з бойовим досвідом та військовими традиціями Слобідських українських полків.

Особистий внесок здобувача у розробку проблеми полягає в тому, що він одним з перших у вітчизняній науці на основі аналізу опублікованих і не опублікованих документів і матеріалів, мемуарів, наукових праць та публікацій у пресі узагальнив досвід розвитку військової організації і бойового застосування Слобідських українських полків за 250 річну історію існування, дослідив найбільш характерні особливості тактики дій цих військових формувань, а також розкрив основні форми бойової підготовки в Слобідських полках тощо.

Апробація результатів дисертації здійснювалася в ході занять з курсантами і слухачами вищих навчальних закладів МО України, з різними категоріями військовослужбовців Міністерства Оборони України, а також завдяки участі автора у роботі наукових конференцій і XI-ї міжнародної наукової конференції "Вітчизняна війна 1812 року. Джерела. Пам’ятники, Проблеми" (Бородіно, 2003), семінарів, на засіданнях відповідних кафедр.

Структура дисертації підпорядкована меті та завданням дослідження. В основу покладено проблемно-хронологічний виклад матеріалу. Дисертація складається з вступу, трьох розділів з висновками до кожного з них і загальних висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації 246 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтована актуальність теми, наукове завдання і мета дослідження, визначені об’єкт і предмет дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, з’ясована наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наведена інформація щодо апробації результатів дослідження.

У першому розділі "Історіографія, джерельна база та методологія дослідження" розкривається стан наукової розробки проблеми, з’ясовується джерельна база та методологія проведеного дослідження. В цілому слід зазначити, що історіографія представлена різноманітними за своїм науковим значенням роботами, присвячених даній проблемі, які торкаються лише окремих питань заявленої теми та їхню переважну спрямованість на окремі аспекти соціально-політичного, економічного, соціально-побутового і військового характеру.

Одна з перших робіт, присвячених історії Слобідських козацьких полків, як стверджує Д.І. Багалій, була написана І.І. Квіткою в 1812 році Записки о слободских полках с начала их поселения до 1766 года. - Х., 1812. - 88 с.. Це дослідження є першою спробою систематизації розглянутої автором проблеми, в якій подана коротка історія формування, розвитку і реформування Слобідських козацьких полків до 1766 року без глибокого аналізу причин утворення і особливостей розвитку цих військово-територіальних утворень. Наступні праці, присвячені даному питанню, так само страждають описовістю, хоча вже в роботі П. Головінського Головинский П. Слободские козачьи полки. - СПб., 1864. - 246 с., уперше робиться аналіз причин, що спонукали московський уряд у другій половині XVII ст. піти на формування національно-однорідних кавалерійських іррегулярних частин, і робиться висновок, що цей крок був обумовлений необхідністю створення чергового рубежу оборони на шляху просування кримсько-татарських військ вглиб Росії.

Ряд робіт, написаних у XIX ст., побічно стосуються розглянутої автором проблеми. Наприклад, у багатотомній праці Д.Г. Гумілевського (архієпископа Харківського і Богодухівського Філарета) "Историко-статистическое описание Харьковской епархии" Филарет Историко-статистическое описание Харьковской епархии. - М., 1857 - 1859. - Отд. 2-5, написаної в 50-х роках XIX в., і в роботах Д.І. Багалія Багалей Д.И. Очерки из истории колонизации степной окраины Московского государства. - М., 1887. - 571 с. Багалiй Д.I. Iсторiя Слобiдської України. - Х. :Дельта, 1993 - 256 с., указується на військово-стратегічний характер заснування населених пунктів за Білгородською засічною межею в період утворення Слобідської України, підкреслюється складність і небезпечність господарського освоєння краю, що лежав на шляху основних напрямків татарських набігів, і важливість боротьби проти них перших жителів Слобожанщини.

Важливе місце в дослідженні проблем розвитку організаційної структури, системи бойової підготовки, особливостей бойового застосування Слобідських українських полків займають історії Охтирського, Ізюмського, Сумського і Харківського полків. Ці історії були написані до різних ювілейних дат, що відзначалися в цих полках. Авторами робіт були офіцери вищезгаданих полків. Перша робота, присвячена історії Ізюмського полку, була написана в 1851 році

М. Гербелем до двохсотрічного ювілею полку, згодом побачили світ роботи Є.О. Альбовського в 1895,1897 рр. П.П. Голодолинського, С.І. Одинцова і В.А. Потто в 1902 році Гербель Н. Изюмский слободской казачий полк. - СПб, 1852. - 164 с. Гербель Н. На двухсотлетие Изюмского гусарского полка- СПб, 1851. - 214 с. Голодолинский П.П. История 3-го драгунского Сумского Его Величества Короля Датского Фридриха VIII полка. - М., 1902. Т. 1 - 122 с., Т. 2 - 162 с., Т. 3 - 111 с. Одинцов С.И. Потто В.А. История 36-го драгунского Ахтырского Его Императорского высочества Великой княгини Ольги Александровны полка. - Спб., 1902. , Т. 2 - 154 с.. Ці роботи також відрізняються описовим характером, визначеною вузькою спрямованістю на військовий аспект діяльності полків, широким розкриттям питань полкового життя. Однак на набагато більш високому рівні історичного узагальнення ці питання були розглянуті Є.О. Альбовським у його працях Альбовский Е.А. История Харьковского слободского казачьего полка. 1651-1765гг.- Х., 1895.-218 с. Альбовский Е.А. История 11-го драгунского Харьковского полка. – Минск. 1897 – 312 с. Альбовский Е.А. Харьковские казаки. - СПб., 1914. - 247 с..

На жаль, проблема історичного розвитку Слобідських українських полків не знайшла належного й об'єктивного відбитку в роботі, присвяченій історії Українських національних Збройних Сил, що була вперше надрукована у Львові в 1926 році Історія Українського війська. Т.1. – Львів: Світ, 1992. – 622 с..

У серії робіт, присвячених історії Слобідської України, що з'явилися в другій половині XX-го століття, автори (А.Г. Слюсарський, М.Т. Дяченко та ін.) Слюсарський А.Г. Слобідська Україна: Історичний нарис XVII - XVIII cт. - Х., 1954. - 280 с.

Дяченко М.Т. Етапи заселення Слобідської України //У.І.Ж., № 8, 1970 р. – С. 41 - 51. ґрунтовно розглядали питання соціально-економічного розвитку Слобожанщини в період її заселення. Ці роботи мають велике значення для з'ясування основ формування і матеріально-технічного постачання Слобідських українських полків.

Новий етап у вивченні проблеми, розглянутої автором, настав після проголошення незалежності України, коли знову зріс інтерес до історичної спадщини українського народу. У роботі С.В. Потрашкова "Харьковские полки: три века истории" Потрашков С.В. Харьковские полки: три века истории. – Х., 1997 - 140 с. висвітлені найбільш яскраві сторінки історії Ізюмського, Харківського і Чугуєвського полків із моменту їхнього заснування до 1918 року. У цій праці була зроблена спроба узагальнити раніше опубліковані дослідження присвячені військовій організації Ізюмського і Харківського

полків, також були притягнуті нові архівні дані Російського державного воєнно-історичного архіву (м. Москва).

Питання національного і соціального складу, ієрархія козацької старшини Слобідських козацьких полків, на широкому архівному матеріалі подані в роботах В.Л. Маслійчука. Маслійчук В.Л. Козацька старшина Харківського слобідського полку 1654 - 1706 рр. - Х., 1999. - 164 с. Маслійчук В.Л. Козацька старшина слобідських полків другої половини XVII - першої третини XVIII ст. - Х., 2003.- 252 с.

В цілому, розглянувши основні роботи з проблеми Слобідських Українських полків, можна зробити висновок, що в них переважали описово-історичні і соціально-економічні аспекти. Таким чином, вивчення питань розвитку військової організації, системи бойової підготовки, особливостей бойового застосування Слобідських українських полків представляється в нинішній момент актуальним і своєчасним. Обрана тема у такій постановці та інтерпритації ще не стала предметом спеціального комплексного дослідження, а окремі роботи не дають повного уявлення про військову організацію та бойове застосування Слобідських українських полків. Ці обставини і зумовили дисертанта звернутися до даної теми, визначили мету, завдання і наукову новизну дослідження.

Для досягнення мети і завдань наукового дослідження було обрано такі методи дослідження, які дозволили відтворити історичну реальність, досить ретельно відобразити події, явища і процеси для того, щоб об’єктивно проаналізувати та узагальнити історичні факти. На першому етапі дослідження проходив збір наукових фактів. На другому - вони вивчались та аналізувались з метою поглибленого розкриття змісту предмета.

Вивчаючи розвиток військової організації і особливості бойового застосування Слобідських українських полків, автором було використано наступну схему дослідження: збирання і накопичення наукових фактів, опис їх і фіксація у відповідності до завдань дослідження; застосування спеціальних і загальнонаукових методів дослідження з метою об’єктивного відображення історії предмету та виявлення тенденцій і закономірностей; розробка теоретичних висновків та практичних рекомендацій.

У другому розділі "Основні фактори, що впливали на процес формування та розвитку військової організації Слобідських українських полків" розглядається процес формування і розвитку військової організації Слобідських українських полків, що проходив на фоні воєнної політики Російської держави на південних кордонах і поступового освоєння Слобожанщини. По землям, згодом об’єднаних у рамках Слобідської України, проходили основні напрямки татарських набігів на російські землі (Муравський, Ізюмський, Бакаєв шляхи, Лосєва дорога). Тому Московський уряд зіткнувшись із масовою міграцією українців із Правобережжя, обумовленою посиленням національного, соціального і релігійного гніту польських магнатів, використовував переселенців наперед за все у своїх воєнно-стратегічних інтересах. Зокрема, зваживши на те, що переселенці були об'єднані у певну військово-організаційну структуру, традиційну для українського козацтва, російський уряд, спрямовував міграційні потоки в потрібних напрямках. Тим самим на запустілих землях Дикого поля біля південних кордонів держави, створювалась захисна смуга з укріпленими пунктами в стратегічно важливих місцях і воєнізованим населенням, що перекривала і тримала під контролем основні напрямки татарських пересувань.

У 1638 році на невеликій відстані від Муравського шляху козацький полк під керівництвом гетьмана Остряниці на березі річки Сіверський Донець заснував місто Чугуїв. Цей досвід переселення українців виявився невдалим, але всі наступні міста - полкові центри Слобідської України були засновані неподалік від основних татарських шляхів: Харків - поруч із Муравським, Острогожськ - поруч із Ізюмським, Суми - поруч із Бакаєвим, Охтирка - на Лосєвій дорозі, Ізюм - біля бродів на річці Сіверський Донець.

Слід зазначити, що процес заселення Слобожанщини і процес формування Слобідських козацьких полків йшли паралельно. В міру заселення Слобідської України на основі традиційної для українського козацтва сотенної структури до початку 60-х років XVII століття були створені Сумський, Охтирський, Харківський, а згодом Ізюмський черкаські козацькі полки, на відміну від Острогожського, який прибув з України в 1652 році під керівництвом колишнього Чернігівського полковника І. Дзинківського вже сформованим за чіткою структурою, із визначеною кількістю посадових осіб. Організаційна структура і принципи формування Слобідських козацьких полків значно відрізнялася від прийнятих у Російській армії для більшості кінних підрозділів.

Іррегулярний характер Слобідських полків обумовив особливості їхнього військово-матеріального постачання. На початку свого існування Слобідські козацькі полки були фактично на повному самозабезпеченні З часів залучення полків у далекі походи на Слобідській Україні відбувається ускладнення соціальної структури суспільства. Сформована на Слобожанщині спільність озброєного народу, що вийшла з горнила національно-визвольної війни Українського народу (1648 - 1654 р.), наприкінці XVII ст. розділяється на компанійців (реєстрових козаків), їхніх свояків (членів сімей реєстрових козаків), підпомічників і підсусідків. Підпомічники і підсусідки разом забезпечували компанійців і козацьку старшину кіньми, озброєнням і спорядженням для далеких походів, за їх відсутності допомагали в господарстві, але самі в бойових діях за межами Слобожанщини участі не брали. Такий соціальний розподіл спочатку позитивно позначився на підвищенні боєздатності Слобідських козацьких полків. Кожний слобідській козак-компаніець на початку XVIII ст. був озброєний рушницею або декількома рушницями, пістолетом, шаблею і пікою, у похід із ним відправлялося два коні. У 1743 році в Слобідських полках за спільною згодою полковників була введена єдина форма одягу на основі національної одежі, з однаковими для кожного полку кольоровими елементами. У 1757 році з кожним полком у похід відправилися дві гармати з боєкомплектом, що купувалися Слобідськими полками за свій рахунок.

Бойова підготовка і навчання в Слобідських козацьких полках мали традиційний характер, при якому удосконалювалася індивідуальна бойова підготовка кожного козака, а навики й уміння володіння холодною і вогнепальною зброєю, верхової їзди і джигітування передавалися в сім'ях з покоління в покоління.

Стійка організаційна структура, досконале озброєння і високі бойові якості Слобідських козацьких полків, робили їх на початку XVIII ст. одними з кращих легких кавалерійських формувань у Російській армії. Однак становлення в Росії регулярної армії спричинило, як слідство, часткове включення у структуру Слобідських полків елементів регулярного строю, зокрема введення офіцерських посад для навчання козаків регулярним прийомам ведення бою. Згодом, певне ослаблення зовнішньої загрози татарських нападів на Слобожанщину, яке вплинуло на більш активний розвиток на Слобідській Україні феодально-кріпосницьких відношень, привели до реорганізації Слобідських козацьких полків у регулярну кавалерію.

Далі в другому розділі розглядається процес реорганізації Слобідських козацьких полків у середині XVIII ст. у гусарські полки регулярної кавалерії, зміна організаційної структури, системи комплектування, забезпечення, бойової підготовки та навчання.

Закономірності розвитку структури й організації збройних сил Росії в середині XVIII ст. базувались на певному співвідношенні піхоти, важкої і легкої кавалерії. Виявилося, що до необхідної пропорції не вистачало 5 гусарських полків. Слобідські козацькі полки з їх багатим бойовим досвідом були найбільш вдалим об'єктом переформування в легкі регулярні кавалерійські частини. Новий статус колишніх козацьких полків обумовив корінні перетворення в системі навчання військ і способах їхнього бойового застосування. Командирські посади середньої і нижчої ланки зайняли представники Слобідської козацької старшини, що одержали військові звання офіцерів та унтер-офіцерів регулярної армії. Аналіз джерел яскраво продемонстрував, що формування рядового складу гусарських Слобідських полків у другій половині XVIII ст. грунтувалося на місцевих людських ресурсах. Держава брала на себе всі питання матеріально-технічного і фінансового забезпечення Слобідських гусарських полків.

Головною відміною в системі бойової підготовки легкої регулярної кавалерії, було навчання особового складу полків спільним діям на конях, що дозволяло на полі бою атакувати супротивника зімкнутим строєм. Бойова підготовка в Слобідських українських полках здійснювалося на щорічних польових заняттях (кампаментах), що проводилися з травня по вересень.

Наступне удосконалення організації легкої кавалерії російської армії в другій половині XVIII ст., яке проводив Г.О. Потьомкін, також безпосередньо пов’язане зі Слобідськими полками. Воно не змінило їхню сутність, як легко-кавалерійских формувань. Зміни були спрямовані на зменшення ваги спорядження, здешевлення форми одягу кавалеристів, спрощення їхнього туалету, що так само впливало на підвищення бойових можливостей кавалерійських полків на полі бою.

Павловські реформи в російської армії кінця XVIII ст., що стали в стратегічному аспекті значним кроком назад для всієї армії, торкнулися і Слобідських полків. Харківський полк був переформований у кірасирський, а на початку XIX ст. - у драгунський полк. Острогожський полк був розформований, а Ізюмський, Охтирський і Сумський полки залишилися гусарськими, але їхній склад був збільшений до десяти ескадронів, що, на думку командування, підвищувало бойові можливості полків.

На початку XIX ст., через загрозу війни з Наполеоном, в Росії активно збільшувались збройні сили, формувалися нові полки. У кавалерії, зокрема, цей процес йшов шляхом виділення підрозділів (рота, ескадрон) із існуючих військових частин для формування нових із наступним нарощуванням особового складу старих полків до необхідного штату. Слобідські українські полки протягом XIX ст. стали основою для формування ряду кавалерійських частин російської армії і гвардії.

Розвиток вогнепальної зброї в другій половині XIX ст. змусив відмовитися від ідеї використання кавалерії, як основної ударної сили на полі бою. Зросла стратегічна роль кавалерії, що дозволяла контролювати театр військових дій цілком або на напрямку головного удару. Кавалеристи стали усе частіше воювати в пішому порядку, тому зросло значення в бою драгунської кавалерії. У 1882 році вся кавалерія російської армії стає драгунською. Незважаючи на повернення колишніх назв гусарським і уланським полкам у 1907 році, по суті вони залишалися драгунськими полками й у такому стані зустріли Першу світову війну.

Бойова підготовка і навчання в Слобідських українських полках на протязі XIX ст. і початку XX ст. стали поділятися на індивідуальну і коллективну. Індивідуальна кавалерійська підготовка проводилася на протязі цілого року, взимку в критих манежах, які будувалися в кожному полку. Коллективна кавалерійська підготовка і бойова підготовка проводилися так само літом на полкових, або окружних навчаннях. Для засвоєння передового досвіду з кінця XIX ст. частини армійської кавалерії російської армії залучалися по черзі до навчань Петербурзького гарнізону, які проходили у Красному селі під Петербургом.

У третьому розділі "Бойове застосування Слобідських українських полків" розглядаються особливості застосування названих частин в різні етапи їхнього існування.

Козацький період розвитку Слобідських черкаських козацьких полків охарактеризувався використанням їх, як військ місцевої самооборони. Бойове застосування складалось з активної дозорної і розвідувальної служби, протидії невеликим загонам противника, оборони вузлових фортець і острогів, перехоплення можливих шляхів відходу, обтяжених здобиччю татар.

Наприкінці XVII - початку XVIII ст. високі бойові якості іррегулярної слобідської кінноти, що мала вже великий воєнний досвід, обумовили їхнє залучення до бойових дій у якості легкої кавалерії за межами Слобідської України. А саме: Кримські походи Голіцина 1687-1689 р., Азовські походи Петра I 1695-1696 р., участь у Північній війні 1700-1703 р., кавказька експедиція 1725-1731 р., участь у Російсько-Турецькій 1735 - 1739 рр. та Семирічній 1757 р. війнах. У цих походах і війнах Слобідські козацькі полки з більшим успіхом виконували стратегічні завдання, ніж тактичні. Наприклад, рейди Слобідських полків у Прибалтиці під час Північної війни, рейдові дії в Дагестані. Козаки діяли за традиційними тактичними схемами, вони знищували дрібні групи противника, військові склади і магазини, розоряли населені пункти, зганяючи худобу і захоплюючи полонених, чим наносили відчутних збитків ворогові, і створювали постійну загрозу комунікаціям.

Після переформування Слобідських козацьких полків в 1765-1766 роках в гусарські, бойові якості цих формувань значно покращилися. Нову якість бойової підготовки Слобідські українські полки продемонстрували в Російсько-Турецькій війні 1768 - 1774 р., коли Слобідські гусари успішно протистояли численній іррегулярній турецькій кінноті, що вважалася довгий час кращою в Європі. Яскравим прикладом успіху Слобідських полків може стати їх участь у переможних для російської армії битвах при Рябій Могилі, Ларзі і Кагулі, а також забезпечення панування російської армії на території Румунії в 1773 -1774 роках. Слід зазначити, що Слобідські полки активно застосовувалися в усіх наступних Російсько-Турецьких війнах.

Значне скорочення кількості полків легкої кавалерії багато в чому затрудняло боротьбу з армією Наполеона в ході Вітчизняної війни 1812 року, в якій прийняли участь всі Слобідські полки. Стратегічна кіннота відроджувалася вже в ході війни. До цього процесу активно залучалися найкращі кавалеристи Слобідських українських полків. Зародження партизанського руху у 1812 році пов’язане з ім’ям Д. Давидова, підполковника Охтирського гусарського полку, який відправився у тил французької армії з п’ятдесятьма охтирськими гусарами і сотнею донських козаків - це яскравий приклад стратегічного використання кавалерії, коли по шляхах сполучення супротивника завдавалися постійні удари невеликими підрозділами, що значно ускладнювало постачання діючої армії. У партизанському русі активну участь прийняв особовий та керівний склад і інших Слобідських українських полків, зокрема офіцери Сумського гусарського полку А.Сеславін і А. Фігнер, шеф Ізюмського гусарського полку генерал І.С. Дорохов.

У ході Першої світової війни Слобідські Українські полки відрізнилися завзятими кавалерійськими атаками в перший період війни, а потім з початком позиційної війни кавалерія опинилася в окопах поруч із піхотою. Під час маневреного періоду Першої світової війни особливо відзначився Охтирський гусарський полк, який під час Галіційської битви у складі дивізії наступав на лівому фланзі російської армії і декілька разів демонстрував чудову бойову підготовку в боях з переважаючим противником, а в ході бою 28 серпня 1914 року біля н.п. Демнія успішно атакував піхотну дивізію, яка вела контрнаступ з метою припинити просування російської армії на захід. Бойові порядки Австро-угорської піхотної дивізії були розстроєні і вдалися до втечі. Контрнаступ Австро-угорської армії було зірвано і Галіцийська битва завершилася успіхом для російських військ.

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації підводяться основні підсумки дослідження змін в організаційній структурі Слобідських Українських полків, системі підготовки особового складу і їхнього впливу на характер бойового застосування, і робляться основні висновки по роботі.

1. Основними факторами, що вплинули на зародження і початковий розвиток військової організації Слобідських козацьких полків слід вважати: історичні, природно-географічні, геостратегічні та воєнно-політичні. Формування Слобідських козацьких полків проходило за умов масового переселення українців з Правобережної України і в руслі політики Московського уряду на зміцнення південних рубежів держави. Воно мало усвідомлений, цілеспрямований характер.

2. Слобідські козацькі полки створювалися на традиційній для України організаційній структурі, в основі якої лежала військово-територіальна організація полків, що за основними принципами рішуче відрізнялась від організації російської іррегулярної кінноти. Новоутворені військові формування діяли в звичайних природних умовах проти татарських загонів, чия тактика дій також була відома козакам. Накопичений в боях проти татар досвід Слобідські козаки з успіхом застосовували в бойових діях і походах за межами Слобідської України. Це робило Слобідські полки у кінці XVII - на початку XVIII ст. одними з найкращих легко кінних формувань в російській армії.

3. Реформування Слобідських полків в середині XVIII ст. і перетворення їх на регулярні кавалерійські частини було цілком обумовлено об’єктивними закономірностями розвитку збройних сил у XVIII ст. Після проведення на Слобідській Україні військової реформи в 1765 - 1766 рр. бойові можливості Слобідських українських полків значно зросли, чому сприяв перехід до регулярної організаційної структури, яка була більш гнучкою і найкраще відповідала тогочасному рівню розвитку військового мистецтва, а також еволюція прийомів навчання та бойової підготовки особового складу полків від традиційних до регулярних.

4. Спектр бойового використання Слобідських українських полків протягом їхнього існування був дуже широкий: від тактичної розвідки до виконання стратегічних завдань, він значно розширився після переформування полків у регулярні.

5. Бойові та військові традиції Слобідських полків, які були засновані українським козацтвом підтримувалися і зберігалися аж до розформування царської армії.

Практична значимість одержаних результатів визначається рекомендаціями, які сприяють глибокому розумінню необхідності подальшого дослідження процесів утворення і розвитку національних військових формувань. Результати дослідження можуть бути використані для подальшої розробки проблем воєнно-історичної науки, теорії і практики розбудови Збройних Сил України, при підготовці і проведенні заходів в рамках Національної програми відродження та розвитку Українського козацтва, схваленої на вищому державному рівні, при розробці державних і військових ритуалів з використанням військово-історичної реконструкції, а також для поліпшення підготовки офіцерських кадрів, написання навчальних та довідкових матеріалів з історії війн та воєнного мистецтва, при організації та проведенні різноманітних виховних заходів, спрямованих на ознайомлення особового складу Збройних Сил України з бойовим досвідом та військовими традиціями Слобідських українських полків.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Харковский полк в битвах и походах XVII – XVIII вв.: от казаков к гусарам// Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Випуск 3. – Харків, 1998. – С. 68 - 71.

2. Реформування слобідських козацьких полків в 1765 - 1766 рр.// Труди академії. - Київ: НАОУ, 2004 - № 56. - С. 352-360.

3. До питання бойового застосування кавалерії на початку Першої світової війни (на прикладі участі Охтирського гусарського полку в Галіцийській битві) // Труди академії. - Київ: НАОУ, 2005 - № 58. - С. 342-347.

4. До питання про організаційну структуру та військове оснащення Слобідських українських полків напередодні І-ї світової війни // Труди академії. – Київ : НАОУ, 2005 - № 60. – С.310-314.

Аннотація

Желтобородов О.М. Військова організація та бойове застосування Слобідських украінських полків (1652 - 1918 р.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидат історичних наук за фахом 20.02.22 - воєнна історія. - Національна академія оборони України. - Київ, 2004.

Дисертація присвячена дослідженню зародження і розвитку військової організації Слобідських українських полків, вивченню основних чинників, що вплинули на ці процеси. Так само розглядаються питання бойової підготовки, і впливу її особливостей на бойове застосування в козацький і регулярний періоди існування Слобідських полків. У дисертації вивчений внесок Слобідських українських полків у розвиток способів і форм збройної боротьби, у розвиток бойових традицій армії, узагальнені бойовий досвід і систематизовані бойові задачі, що виконувалися полками в другій половині XVII століття, XVIII, XIX і початку XX століття.

У дисертації розроблені рекомендації по подальшому вивченню досвіду створення і розвитку національних військових формувань на Україні.

Ключові слова: Слобідські українські полки, військова організація, організаційна структура, іррегулярна кіннота, регулярна легка кавалерія, бойова підготовка, бойове застосування.

Аннотация

Желтобородов А.Н. Военная организация и боевое применение Слободских украинских полков (1652 - 1918 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидат исторических наук по специальности 20.02.22 - военная история. - Национальная академия обороны Украины. - Киев, 2005.

Диссертация содержит вступление, три раздела, выводы, список использованых источников и литературы, приложения (основной текст - 180 , всего 246 стр.).

В первом разделе дается анализ источников (публикаций источников, архивных материалов), историография вопроса в украинской и зарубежной литературе.

Важнейший комплекс источников, обработанных при изучении вопросов по теме диссертации, составляют материалы Центрального государственного исторического архива Украины (ЦГИАУ, г. Киев), Российского государственного военно-исторического архива (РГВИА, г. Москва).

Анализ общих вопросов истории Слободской Украины представлен в работах Д.Г. Гумилевского, Д.И. Багалея, И.И. Срезневского, А.Г.Слюсарского, В. Юркевича, А.И. Гуржия, вопросы истории Слободских украинских полков разрабатывались в трудах И.И. Квитки, Г.Ф. Квитки, П. Головинского, Е.А. Альбовского, Н. Гербеля, П.П. Голодолинского, В.А Потто, С.И.Одинцова, С.В. Потрашкова, В.Л. Маслийчука. Вцелом следует отметить, что историография представлена разнообразными по своему научному значению работами, посвященных данной проблеме, которые касаются лишь отдельных вопросов заявленной темы и их преобладающую направленность на отдельные аспекты социально-политического, экономического, социально-бытового или военно-исторического характера.

Второй раздел посвящен исследованию зарождения и развития военной организации Слободских украинских полков, изучению основных факторов, повлиявших на эти процессы. Достачно подробно рассмотрен вопрос реорганизации Слободских козацких полков в регулярные гусарские полки в 1765 - 1766 годах. Так же рассматриваются вопросы боевой подготовки, и влияния ее особенностей на боевое применение в казацкий и регулярный периоды существования Слободских полков.

В третьем разделе изучен вклад Слободских украинских полков в развитие способов и форм вооруженной борьбы, в развитие боевых традиций армии, обобщен боевой опыт и систематизированы боевые задачи, выполнявшиеся полками во второй половине XVII века, XVIII, XIX и начале XX века.

Козацкий период развития Слободских украинских полков охарактеризовался прежде всего использованием их, как войск местной самообороны. Боевое применение сводилось, восновном, к активной дозорной и разведывательной службе, обороне узловых крепостей и острогов, преследованию отягощенных добычей татар на возможных путях отхода.

В конце XVII - начале XVIII в. высокие боевые качества иррегулярной слободской конницы, которая имела большой военный опыт, обусловили их привлечение к боевым действиям в качестве легкой кавалерии за пределами Слободской Украины.

После переформирования Слободских козацких полков в гусарские в 1765 - 1766 гг. их боевые возможности значительно возросли. Это подтверждает их активное участие во всех последующих Русско-Турецких войнах, Наполеоновских войнах, войнах и походах русской армии в XIX веке, Первой мировой войне.

В диссертации разработаны рекомендации по дальнейшему изучению опыта создания и развития национальных военных формирований на Украине.

Ключевые слова: Слободские украинские полки, военная организация, организационная структура, иррегулярная конница, регулярная легкая кавалерия, боевая подготовка, боевое применение.

Annotation

A.N. Zheltoborodov. Military organization and battle application of Slobodskiy Ukrainian regiments (1652 – 1918). – Manuscript.

The thesis for a Candidate of historical science’s degree by speciality 20.02.22 - military history. - The National Defens Academy of Ukraine. - Kyiv, 2005.

The thesis is devoted to research of origin and development of military organization of Slobodskiy Ukrainian regiments, study of the major factors which have influence on these processes. The questions of battle preparation, and influence of its features on battle application in Cossack and regular periods of Slobodskiy regiments existence are also considered. In the thesis the contribution of Slobodskiy Ukrainian regiments in development of ways and forms of the armed struggle, in development of battle traditions of army is investigated, the battle experience is generalized and battle tasks which are carried out by regiments in the second half of the XVII century, the XVIII, the XIX and the beginning of the XX century are systematized.

In the thesis the recommendations for the further study of experience of creation and development of national military formations in Ukraine are developed.

Key words: Slobodskiy Ukrainian regiments, military organization, organizational structure, irregular cavalry, regular easy cavalry, battle preparation, battle application.