Національний педагогічний університетНаціональний педагогічний університет

імені М.П.Драгомановаімені М.П.Драгоманова

Жила Світлана ОлексіївнаЖила Світлана Олексіївна

УДК 821.161.2:373.6УДК 821.161.2:373.6

ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ВИВЧЕННЯТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ВИВЧЕННЯ

УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИУКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

У ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКАХ ІЗУ ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКАХ ІЗ

РІЗНИМИ ВИДАМИ МИСТЕЦТВРІЗНИМИ ВИДАМИ МИСТЕЦТВ

У СТАРШИХ КЛАСАХУ СТАРШИХ КЛАСАХ

ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ

13.00.02 - теорія і методика навчання13.00.02 - теорія і методика навчання

(українська література)(українська література)

АвторефератАвтореферат

дисертації на здобуття наукового ступенядисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наукдоктора педагогічних наук

Київ - 2005Київ - 2005

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Чернігівському державному педагогічному університеті імені Т.Г.Шевченка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий консультант - доктор педагогічних наук, професор,

член-кореспондент АПН України

Волошина Ніла Йосипівна,

Інститут педагогіки АПН України,

заступник директора з наукової роботи.

Офіційні опоненти: - доктор педагогічних наук, професор

Токмань Ганна Леонідівна,

Переяслав-Хмельницький державний педагогічний

університет імені Григорія Сковороди; завідувач кафедри

літератури та методики навчання;

- доктор педагогічних наук, старший науковий співробітник

Миропольська Наталія Євгенівна,

Інститут проблем виховання АПН України;

завідувач лабораторії естетичного виховання;

- доктор філологічних наук, професор

Самойленко Григорій Васильович,

Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя;

завідувач кафедри історії культури та світової літератури.

Провідна установа: Житомирський державний університет імені Івана Франка, кафедра української літератури.

Міністерство освіти і науки України, м. Житомир.

Захист відбудеться "____3_" ___березня _______ 2005 р. о 14.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.053.07 у Національному педагогічному університеті імені М.П.Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного педаго-гічного університету імені М.П.Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

Автореферат розісланий "__2___" __лютого_____________ 2005 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Кравець Л.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідженняАктуальність дослідження

Проблема стану мистецької освіти в школі є вічною проблемою. Розв'язання її залежить від трансформації всієї системи гуманітарної освіти, навчання і виховання. У реалізації цього складного процесу українська література може виконувати інтегрувальну роль, формувати в учнів систему художнього мислення. Під час вивчення мистецтва слова суміжні види образотворчості (музика, живопис, графіка, скульптура, театр, кіно) впливають на різні сфери сприймання і створюють додаткові можливості для художнього розвитку особистості.

У дискусіях про теорію мистецьких текстів (під текстом розуміємо різні види образотворчості) та їхню інтерпретацію сьогодні спостерігаємо поліфонію найрізноманітніших, часто полярно відмінних суджень.

На міжнародних симпозіумах, європейських і американських наукових конференціях ведуться суперечки про природу і мету художніх досліджень. Через зміну наукової парадигми учені не виробили якихось конкретних рекомендацій. Так, скажімо, далеко не всі літературознавці світу погоджуються, що основна мета літературно-критичних дос-ліджень має зводитися до виявлення конкретного "значення" тексту, хоч усі вони і вважають, що значення належить як до тексту, так одночасно й до контексту (перебуває у вимірах: суб'єктивності реципієнта, референції, інтер-активності комунікації, темпоральності).

Мозаїка ідей, концепцій, понять, які виробила світова мистецтвознавча думка ХІХ-ХХ століття, не знайшла свого застосування в шкільному викладанні мистецьких дисциплін України. Однак твори модерних і постмодерних художніх систем, які вводяться для текстуального вивчення до шкільних програм з літератури неможливо зрозуміти без цілої низки новітніх понять і підходів, що мають "некласичний" характер (ексцентризм світовідношення, трангресія стилю, поліперспективність образу, евокативність тексту). Відкриті форми авангардних творів літератури, які призводять до поліперспективності образу і множинності сприймання, часто легше осягати за допомогою суміж-них мистецтв.

У сучасній літературній компаративістиці виділилась окрема галузь - вивчення літератури в системі мистецтв та інших видів духовно-творчої діяльності в їх взаємозв'язку і взаємодії.

Проблема комплексного використання різних мистецтв у процесі вивчення літератури на сьогодні малодосліджена. Більша частина наукових праць присвячена проблемі залучення до вивчення літератури окремих видів мистецтва: живопису, графіки, музики, театру, кіно (А.Вітченко, В.Гречинська, М.Машенко, О.Ткаченко). У деяких дослідженнях про синтез мистецтв під час вивчення літератури ігноруються такі важливі види образотворчості, як театр і кіно (Є.Колокольцев, Н.Мірецька,З.Мітяєва, М.Сосницька).

У багатьох працях учених залучення на заняття літератури іншого виду мистецтва подається через принцип наочності, що нищить закони сприймання художньої культури, позбавляє твір як естетичну модель світу глибинних знань про його особливості, "мову".

В Україні питання театральної та загальної художньої педагогіки дос-ліджували В.Абрамян, І.Зязюн, А.Капська, Л.Масол, Н.Миропольська, О.Рудницька, Г.Сагач, С.Черепанова, які довели, що передача учням різноманітних знань з теорії й історії мистецтва є необхідною, оскільки без них неможливе оволодіння багатовіковою художньою спадщиною народу.

Проблемам естетичного виховання за допомогою різних мистецтв присвячені праці О.Бандури, Н.Волошиної, О.Мазуркевича, Л.Мірошниченко, Є.Пасічника, Г.Шевченко. Учені-методисти довели, що синтетичний характер художньої діяльності зумовлює таку ж - синтетичну, нерозчленовану - єдність освіти, виховання і навчання, під час якої формуються художньо-творчі здібності особистості.

Нині дедалі глибше усвідомлюється важливість комплексного підходу до використання культуротворчого впливу різних видів мистецтв у процесі вивчення літератури, необхідність формування в учнів цілісної художньої картини світу.

В останні роки відбулися значні зміни й у шкільній практиці. Словесники мають багаті матеріали з питань порівняльного вивчення літератури й мистецтв як складової літературної компаративістики. З огляду на це, актуальність дослідження з означеної проблеми продиктована необхідністю відобразити в навчанні логіку існування мистецьких явищ, повернути літературну освіту в контекст культури. Об'єктивний розвиток методичної науки висуває нагальну проблему теоретичної розробки, експериментальної перевірки і практичного впровадження системи вивчення української літератури у взаємозв'язках із різними видами мистецтв.

Все це й визначило вибір теми дисертації "Теорія і практика вивчення української літератури у взаємозв'язках із різними видами мистецтв у старших класах загальноосвітньої школи".

Специфіка структурно-кодової побудови літературного тексту часто потребує залучення інших мистецтв як своєрідних ключів для відмикання тієї чи іншої дії художньої системи. Суміжна образотворчість у таких випадках стає для літературного твору орієнтиром, символом і допомагає розкодовувати текст.

На уроках літератури у третьому тисячолітті повинні пропонуватися різні шляхи роботи з твором, подаватися цікаві і складні уявлення про художню модель світу, породжувані перекодуванням літературних текстів на художню метамову інших мистецтв і навпаки (центральна проблема вивчення взаємодії літератури й інших мистецтв). Вивчення української літератури у взаємозв'язках із різними мистецтвами концентрує внутрішній духовно-емо-ційний зміст і цінності особистості й одночасно служить наймогутнішим засобом їхньої трансляції й кому-нікативного обміну. За допомогою нашої методики формуються оригінальні схеми сприймання художніх систем, ціннісні пріоритети, забезпечується все багатство спектральних розгорток і багатоманіття можливих інтерпретацій літературних текстів, виникають цікаві, нетрадиційні тлумачення художніх творів. Учителі-словесники намагаються об'єднати, зв'язати, синтезувати ціннісно-духовні смисли різних мистецтв для кращого усвідомлення текстів і розуміння біографій митців.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складником комплексної теми кафедри етнології та краєзнавчо-туристичної роботи Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка "Технології мистецької педагогічної освіти у вищій і середній школі", відповідає плану науково-дослідницької програми лабораторії літературної освіти Інституту педагогіки АПН України „Зміст і методика вивчення української і зарубіжної літератур за державними стандартами в умовах 12-річної загальноосвітньої школи" (реєстраційний номер 0100 U 000046).

Тему дисертації затверджено Вченою радою Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка (протокол №10 від 25 квітня 2001 року) та узгоджено Радою з координації в галузі педагогічних і психологічних наук АПН України (протокол №1 від 29 січня 2002 року).

Об'єктом дослідження є процес вивчення української літератури в середній школі у взаємозв'язках із різними видами мистецтв (9-10 класи).

Предмет дослідження - зміст, форми, методи та прийоми вивчення української літератури у взаємодії, взаємопроникненні з музикою, образотворчим, театральним і кінематографічним мистецтвами.

Мета дослідження - теоретичне обґрунтування концепції вивчення україн-ської літератури у взаємозв'язках із суміжними мистецтвами, визначення механізмів та умов ефективності її сприймання, експериментальна перевірка функціонування моделей цього процесу в умовах середньої школи.

Гіпотеза дослідження: вивчення української літератури у взаємозв'язках із іншими видами художньої культури стане оптимальним і продуктивним, якщо буде розроблено і впроваджено науково-методичну систему використання різних мистецтв на заняттях з літератури в старших класах загальноосвітньої школи.

Процесуально це можливо за таких умов:

- оновлення педагогічної технології вчителя з орієнтацією на готовність до ефективного використання споріднених мистецтв у процесі вивчення літератури;

- застосування елементів суміжних мистецтв у практиці викладання літератури матиме системний характер; літературна інтерпретація базуватиметься на міжмистецьких узагальненнях;

- забезпечення оптимального добору форм, методів і методичних прийомів літературного розвитку школярів у взаємозв'язках із різними видами мистецтв;

- мистецько-творча діяльність старшокласників включатиме накопичення необхідних знань із теорії та історії мистецтва, формування читацької, глядацької, слухацької культури й навичок виконавства.

Мета й гіпотеза визначили коло основних завдань дослідження:

- Теоретично обґрунтувати філософсько-естетичну і психолого-педагогічну необхідність вивчення української літератури у взаємозв'язках із різними видами мистецтв.

- Вивчити стан підготовки сучасного вчителя до реалізації взаємо-зв’язків між літературою і музикою, образотворчим, глядацькими мистецтвами.

- Виявити особливості сприймання старшокласниками літератури у взаємозв'язках із суміжними мистецтвами (психологічний аспект).

- Визначити основні напрями вивчення української літератури у взаємозв'язках із суміжними мистецтвами та розробити моделі організаційно-методичного забезпечення цього процесу.

- Розробити комплекс науково-методичного забезпечення процесу ви-вчення української літератури з урахуванням нових методологічних засад, специфіки теоретичної, практичної та педагогічної підготовки словесників на сучасному етапі.

- Розробити критерії визначення рівня сформованості готовності учнів до сприймання й розуміння "мови" різних мистецтв.

- Експериментально перевірити ефективність розробленої моделі в навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи.

- Визначити комплекс теоретико-концептуальних та організаційно-методичних умов ефективного вивчення української літератури у взаємозв'язках із суміжними мистецтвами.

Концепція дослідження. Ефективність процесу вивчення української літератури у взаємозв'язках із суміжними мистецтвами в старших класах залежить від особливої методичної системи, яка розглядає мистецтво слова в орга-нічних зв'язках із іншими видами мистецтв і виявляє його загальноестетичні і специфічні риси.

За нашою методичною системою здійснюється перехід від предметноцентричної літературної освіти до культуровідповідної (формування в учнів глибоких знань про духовне життя людства і особистості, літературу і культуру України й світу, а також ціннісних орієнтацій, суджень та уявлень школяра). Якщо простежити динаміку розвитку літературної освіти старшокласників за такою методикою, то можна дійти висновку, що її основними рисами є:

- відтворення національно-культурного досвіду (в Україні художня культура завжди була синтетичною);

- вивчення та залучення на заняття кращих зразків художніх творів (літературних, музичних, театральних, кінематографічних, образотворчих та інших); взаємозбагачення різних мистецтв української та світової культури;

- ґрунтовна художньо-естетична підготовка, що допомагає школяреві прилучитися до співтворчості, реалізувати свої потенції в різних видах мистецтва, забезпечити розвиток емоційної культури та культури спілкування;

- самовідтворення і самовизначення особистості як в українській, так і світовій культурі, перетворення її на носія цілісного культурного потенціалу;

- формування в учнів художньої картини світу.

Експериментально-дослідна робота проводилася на базі шкіл Чернігів-ської, Київської, Сумської, Івано-Франківської, Чернівецької, Хмельницької, Миколаївської, Закарпатської, Вінницької і Черкаської областей, а експертиза методичних засад вивчення української літератури у взаємозв'язках із різними видами мистецтв - у Глухівському, Миколаївському, Ніжинському державних університетах, Черкаському національному університеті, на курсах підвищення кваліфікації вчителів Чернігівського обласного інституту післядипломної освіти.

Для реалізації мети і завдань дисертаційної роботи застосовувалися теоретичні й емпіричні методи дослідження: аналіз філософської, естетичної, культурологічної, психологічної, соціологічної, мистецтвознавчої, педагогічної і методичної літератури за комплексом проблем, порушених у дисертації; спостереження над навчально-виховним процесом; теоретичне узагальнення педагогічного досвіду; аналіз навчальних програм, посібників, шкільних підручників; узагальнення, моделювання; бесіди з учителями, керівниками методичних об'єднань словесників, завідувачами райво і райметодкабінетів, адміністраціями шкіл, учнями, батьками; анкетування вчителів та учнів; узагальнення практичного досвіду роботи педагогів, аналіз власного викладацького досвіду; вивчення матеріалів обласних і всеукраїнських конкурсів „Учитель року" та обласних педагогічних ярмарків із проблем інновацій; апробація міжмистецьких моделей і схем вивчення твору з обдарованими дітьми; констатувальний та формувальний експерименти й метод оцінки, самооцінки, статистичного аналізу експериментального матеріалу; метод математично-статистичного опрацювання результатів експериментів.

Основний метод дослідження - педагогічний експеримент, який проводився з метою визначення ефективності методичної системи вивчення укра-їнської літератури у взаємозв'язках із різними видами мистецтв.

Методологічна основа дослідження ґрунтується на концептуальних положеннях діалектичної теорії пізнання про взаємозв'язок і взаємозумовленість явищ і процесів, їх історизм і розвиток; на загальній теорії мистецтв, за якою літературний твір виражається в слові, але водночас має й надсловесний, „метафізичний" зміст, що виявляє гомогенність із мовою інших мистецтв (різні образотворчості створюють систему, якій притаманна спільна векторість руху, спільні закономірності й інтенції як на епістемологічному, так і на естетико-художньому рівнях); на системно-цілісному уявленні про художній процес і мистецький текст; на особистісно орієнтованому і системно-діяльнісному підходах до розробки технології використання різних мистецтв у процесі вивчення української літератури в старших класах загальноосвітньої школи.

Теоретичною основою дослідження є філософсько-естетичні концепції синтезу мистецтв Ю.Борєва, В.Ванслова, А.Зіся, В.Кожинова, культурологічні роботи О.Шпенглера, А.Шопенгауера, Т.Адорно, у яких взаємозв'язок і вза-ємодія мистецтв уводиться в глобальний, культурологічний контекст, праці М.Бахтіна про гуманітарне мислення й діалог, В.Біблера про діалог культур, І.Дзюби й Д. Наливайка про літературу в системі мистецтв, дослідження психологів, мистецтвознавців із проблем специфіки сприймання різних видів образотворчості В.Блудової, О.Білецького, В.Блока, Н. Жинкіна, М.Ігнатенка, О.Костюка, Д.Кучерюка, О.Лановенка, В.Медушевського, Б.Мейлаха, Є.Назайкинського, О.Органової, А.Сохора, Л.Столовича, С.Раппорта, В.Цукермана; концепції педагогів із теорії змісту освіти, організації пізнавальної діяльності суб'єктів навчання І.Зязюна, О.Савченко, Р.Позінкевича, О.Рудницької, С.Черепанової.

Наукова новизна дослідження:

- поставлено і вперше методологічно опрацьовано проблему вивчення української літератури у взаємозв'язках із суміжними мистецтвами в старших класах загальноосвітньої школи;

- систематизовано психологічні й філософсько-естетичні засади сприймання різних видів образотворчості;

- виявлено особливості трансформації літературних образів у музичні, театральні, кінематографічні;

- відкрито нові напрями вивчення літератури із залученням різних видів мистецтв у контексті української і світової культур;

- здійснено аналіз внутрішніх інтегративних зв'язків літератури з іншими мистецтвами;

- удосконалено новітні технології інтегративних зв'язків на уроках україн-ської літератури, обґрунтовано різні типи інтегративних занять для літературної освіти старшокласників;

- набула подальшого практичного розвитку теорія діалогової взаємодії, зокрема внутрішньодіалогового розуміння культурних цінностей (діалог митця зі світом - діалог автора з самим собою - діалог художнього твору з реципієнтом - діалог реципієнта з собою - діалог реципієнтів один з одним).

Теоретичне значення роботи.

Визначено концептуальні і теоретико-методичні засади використання різних мистецтв у процесі вивчення української літератури в старших класах загальноосвітньої школи.

Створено й теоретично обґрунтовано методичну систему вивчення української літератури у взаємозв'язках із різними видами образотворчості, у якій мистецтво слова розглядається як один із складників культури, типологічно зв'язаний з іншими мистецтвами.

Розроблено педагогічну технологію реалізації інноваційної авторської методики з урахуванням специфіки різних видів мистецтв, що є теоретичним підґрунтям для подальшого вдосконалення літературної освіти учнів загальноосвітніх шкіл.

Визначено ефективні форми, методи і прийоми вивчення української літератури у взаємозв’язках із різними видами мистецтв у старших класах загальноосвітньої школи.

Практичне значення дослідження зумовлене тим, що в ньому розроблено психолого-педагогічні засади вивчення української літератури у взаємозв’язках із різними видами мистецтв у старших класах загальноосвітньої школи, змодельовано педагогічну систему комплексного вивчення літератури і суміжних мистецтв.

Ця система розширює сферу мистецької діяльності учнів на уроках літератури, сприяє інтерпретації тексту літератури як тексту культури.

Крізь призму досліджуваної проблеми здійснено комплексний аналіз сучасних програм і підручників із літератури і запропоновано розроблений у співавторстві з творчим колективом (керівник Волошина Н.Й.) проект програми з укра-їн-ської літератури для 5-12 класів загальноосвітньої школи, в якому реалізуються ідеї культурологічного підходу; автором дисертації започатковано в проекті програми нову рубрику "Мистецькі аналогії", метою якої є формування духовної культури школяра в тісному зв'язку з культурою народу, розвиток особистісно-ціннісного ставлення до мистецтва, здатності до сприймання, розуміння і творення художніх образів, потреби в творчій самореалізації та духовному самовдосконаленні.

Дослідження відкриває нові можливості вдосконалення й істотного корегування не тільки шкільних програм, а й підручників, посібників з літератури, пропонує словесникові конкретну методику.

Особистий внесок автора. Дисертант самостійно розробила теоретико-методичні засади вивчення української літератури у взаємозв'язках із різними видами мистецтв у старших класах загальноосвітньої школи, окреслила систему роботи вчителя-словесника в означеному напрямі, удосконалення яких детермінується зміною парадигми освіти в напрямі демократизації, гуманізації, інтеграції, фундаменталізації та глобалізації освіти. Керувала дослідно-експериментальною роботою за самостійно підготовленими моделями комплексної взаємодії мистецтв у процесі вивчення художніх творів і біо-графії письменника. Отримані наукові результати, що виносяться на захист, є особистим досягненням здобувача.

Вірогідність наукових результатів і висновків забезпечується:

- методологічним обґрунтуванням вихідних положень дослідження;

- репрезентативністю джерелознавчої бази, фактологічного матеріалу;

- усебічним теоретичним аналізом проблеми;

- опорою на сучасні досягнення філософських, естетичних, мистецтво-знавчих і психолого-педагогічних дисциплін;

- відповідністю використаних методів дослідження його меті та завданням;

- експериментальною перевіркою провідної педагогічної парадигми;

- статистико-математичним аналізом одержаних результатів.

Апробація результатів дисертації здійснювалася на міжнародних, усеукраїнських, обласних науково-практичних конференціях, семінарах, у виступах перед учителями української мови і літератури, директорами, працівниками райво і райметодкабінетів. Серед них - Усеукраїнська наукова конференція присвячена 100-річчю від дня народження Т.Осьмачки „Творчість і доля Т.С.Осьмачки в контексті українського письменства ХХ століття" (Черкаси, 1995); Міжнародна науково-практична конференція „Система неперервної освіти: здобутки, пошуки, проблеми" (Чернівці, 1996); Усеукраїнська науково-практична конференція „Україно-знавство у педаго-гічному процесі освітніх установ" (Івано-Франківськ, 1997), Міжвузівська науково-практична конференція „Шляхи підвищення ефективності сучасного уроку мови і літератури" (Ніжин, 1997); Усеукраїнська наукова конференція „Ольга Кобилянська: погляд на життя і творчість з кінця ХХ ст.": До 135-річчя від дня народження письменниці (Чернівці, 1998); Усеукраїнська науково-практична конференція „Нове прочитання творчості М.М.Коцюбинського" присвячена 135-річчю з дня народження письменника (Чернігів, 1999); Усеукраїнська науково-практична конференція „Зміст і структура шкільної освіти в 12-річній школі" (Глухів, 2002); Міжнародна науково-практична конференція „Визначні жінки Чернігівщини" (Чернігів, 2002); Міжвузівська науково-практична конференція „Григорій Сковорода - мислитель, письменник, педагог" присвячена 280-річчю з дня народження Григорія Сковороди (Черкаси, 2002), Усеукраїн-ська науково-практична конференція „Громадянське виховання молоді засобами мови та літератури" (Полтава, 2003). Усеукраїнська науково-практична конференція "Біографія М.Коцюбинського в контексті його творчої та епістолярної спадщини" присвячена 140-річчю від дня народження письменника (Чернігів, 2004).

Результати дослідження впроваджувалися в процесі вивчення україн-ської літератури в загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №24 м. Івано-Франківська (довідка №119), у загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №18 м. Івано-Фран-ківська (довідка №104), у загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №13 м. Івано-Франківська (довідка №349), в Українській гімназії №1 м. Івано-Франківська (довідка №81), загальноосвітній школі-ліцеї №23 Прикарпат-ського університету імені В.Стефаника м. Івано-Франківська (довідка №143), Косівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №1 Івано-Франківської області (довідка №31), Косівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №2 Івано-Франківської області (довідка №128), Рожнівській загальноосвітній школі-колегіумі І-ІІІ ступенів імені Ф.Погребенника Косівського району Івано-Франківської області (довідка №155), Косівській школі-інтернаті-гімназії І-ІІІ ступенів Івано-Франківської області (довідка №66), Уторопській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Косівського району Івано-Франківської області (довідка №29), Кам'янець-Подільській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №2 Хмельницької області (довідка №29), Кам'янець-Подільській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №7 Хмельницької області (довідка №201), загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №5 м. Черкас (довідка №102), загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №2 м. Славутича Київської області (довідка №01-44-70), середній загальноосвітній школі №14 м. Чернівців (довідка №256), середній спеціалізованій загальноосвітній школі №22 м. Чернівців (довідка №308), середній загальноосвітній школі №31 м. Чернівців (довідка №241), Киїнській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Чернігівського району Чернігівської області (довідка №284), загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №1 м. Бахмача Черні-гівської області (довідка №21), загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №4 м. Бахмача Чернігівської області (довідка №42), Батуринській загальноосвітній школі Бахмацького району Чернігівської області (довідка №817), Куликівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Куликівського району Чернігівської області (довідка №127), Сокиринській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Срібнянського району Чернігівської області (довідка №17), Ічнянській гімназії імені С.Васильченка Чернігівської області (довідка №18), загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №7 м. Чернігова (довідка №71), загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №3 м. Чернігова (довідка №1), Талалаївській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Талалаївського району Чернігівської області (довідка №53), колегіумі №11 м. Чер-нігова (довідка №320).

Матеріали дисертаційного дослідження впроваджувалися в навчальний процес філологічного факультету Глухівського державного педагогічного уні-верситету (довідка №1084). Пропонована методика й результати її впровадження обговорювалися на засіданнях кафедри української літератури, отримали високу оцінку викладачів. З урахуванням експериментальної програми було вдосконалено "Шкільний курс української літератури з методикою його ви-кладання", спецкурси "Етнолінгводидактична культура вчителя-словесника", "Професійна компетенція вчителя української мови й літератури", програму педагогічної практики для студентів філологічного факультету.

Результати наукових досліджень використовувалися викладачами філологічних факультетів Миколаївського, Ніжинського, Черкаського університетів під час занять із курсу методики літератури й отримали схвальні відгуки як від науковців, так і студентів.

Апробація дисертаційного дослідження і впровадження її окремих положень у практику здійснювалися під час читання курсу методики української літератури та авторських курсів у Чернігівському інституті післядипломної освіти педагогічних працівників, а також курсу історії української літератури в Чер-нігівському державному педагогічному університеті імені Т.Г.Шевченка.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 56 праць, з яких одноосібна монографія, 6 навчально-методичних посібників для вчителів і студентів (серед них два рекомендовані Міністерством освіти і науки України, один Інститутом педагогіки АПН України), 28 статей у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, 4 методичні рекомендації, 6 статей у науково-методичних збірниках, 10 - у матеріалах і тезах конференцій, проект програми з української літератури для 5-12 класів.

Одноосібних праць - 50. Загальний обсяг особистого внеску становить понад 70 друкованих аркушів.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, шістьох розділів, висновків до окремих параграфів та до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел (574 найменувань), додатків. Повний обсяг дисертації 579 сторінок (основний - 390).

Результати кандидатської дисертації "Вивчення української літератури у взаємозв'язку з образотворчим мистецтвом у старших класах загально-освітньої школи" у тексті докторської дисертації не використовувалися.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання і методи дослідження, викладено провідні концептуальні положення, сформульовано гіпотезу, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення, відображено апробацію і впровадження здобутих результатів.

У першому розділі "Теоретико-методологічні засади взаємозв'язків мистецтв: пошуки педагогічної концепції" проаналізовано базові поняття проблеми, видовий поділ мистецтв, розглянуто філософські і культурологічні концепції їхніх взаємо-зв'язків.

Теоретичний аналіз мистецтва з погляду взаємозв'язків вимагає виявлення його методологічних основ, прояснення схем, у межах яких він "працює", допомагає чіткіше визначити його переваги і недоліки, всебічно продемонструвати його наукову актуальність.

Для розуміння взаємодії і взаємо-зв'язків видів мистецтва необхідно знати якісну визначеність кожного із них. За час існування художньої творчості історично складалася система мистецтв, проте вона не статична: з розвитком суспільства з'явилися нові види образотворчості (художня фотографія, кіномистецтво, телебачення - самостійні й у художньому відношенні рівновеликі літературі, музиці, живопису, графіці, скульптурі, архітектурі, театру). Класифікація їх можлива й потрібна для нашого дослідження. З цією метою проаналізовано різні типи відношень між мистецтвами, виражені схемами: своєрідність осягнення художньої моделі світу, форми буття художнього образу (просторові, часові, просторово-часові) і сприймання мистецтва (одні образотворчості сприймаються зором, інші - слухом, а ще інші - і зором, і слухом одночасно).

Прості види мистецтва не універсальні за своїми можливостями. Кожному з них доступне відображення однієї сторони художньої картини світу, а інші сторони недосяжні. Художня картина світу не створюється одним видом мистецтва, а викристалізовується на основі всіх мистецтв. Кожна образо-творчість створює свою модель.

В історії художньої творчості філософами, естетиками, культурологами Ю.Борєвим, В.Вансловим, А.Зісь, В.Кожиновим, М.Котовською, Б.Мейлахом, Г.Степановим та іншими вирізнено два зустрічні процеси: перший - від початкового синкретизму - до самостійного існування окремих видів образо-творчості і другий - від окремих мистецтв - до їхнього синтезу.

Учені відзначають існування двох тенденцій, які проявляються в системі мистецтв: перша полягає у тяжінні до синтезу, а друга - до збереження суверенності кожної образотворчості. Вони наголошують, що залежно від того, яка із двох названих тенденцій у певні періоди розвитку суспільства переважала в творчій практиці, і в теорії питання, вектор досліджень коливався то в один, то в інший бік (або головна увага зосереджувалася на обґрунтуванні закономірностей розмежування різних видів образотворчості, або ж на виявленні притаманної мистецтву синтетичної специфіки).

У другому розділі "Специфіка художнього сприймання різних видів мистецтв" досліджено концептуальне розв'язання цієї проблеми (філософсько-естетичні і психологічні аспекти), розглянуто особистість реципієнта у процесі перцепції художнього тексту, слухових і синтетичних мистецтв. Проаналізовано психологічні механізми перцепції, особлива увага зверталася на структуру художнього сприймання, розглянуто фази перцепції (передкомунікативну, комунікативну, посткомунікативну), вивчено особливості структури різних текстів образотворчості.

Протягом тривалого часу вчені вели спостереження над людським сприйманням взагалі і художнім зокрема, знаходили загальні його закономірності. Сприймання мистецтва - це засвоєння художніх цінностей, створених людством; науково й методологічно обґрунтована частина філософії культури й освіти. У сучасних умовах проблема художньої перцепції набула нової гостроти, стала об'ємною й складною, актуалізувалися пошуки нових її роз-в'язань.

Проаналізувавши праці, спеціально присвячені питанню художньої перцепції мистецтва, а також роботи, в яких сприймання розглядається в складі систематичного викладу проблем естетики, визначили основні чинники художніх процесів, які проявляються у нерозривній взаємозумовленій єдності:

1) доба з усім її детермінізмом і культурно-історичними передумовами;

2) твір мистецтва, його внутрішня структура, засоби і прийоми буття художнього об'єкта;

3) автор (або процес), який створює предмет сприймання;

4) суб'єкт, який сприймає його, - читач, глядач, слухач.

Розглядаючи людську культуру, дослідники помітили, що вона у певну епоху в усіх своїх мистецьких виявах має спільні ознаки й розвивається як єдиний живий організм. Кожна доба має свої художні системи, а різні художні системи в мистецтві, кожна по-своєму, емпірично або відповідно до продуманої програми використовують закони художнього сприймання. Оціночна діяльність під час перцепції різних художніх систем „дозується" більшою або меншою мірою за допомогою твору. Для адекватного сприйняття художніх моделей світу, які належать до інших національно-етнічних культур або минулих епох, потрібна спеціальна підготовка чи коментарі (консультації) мистецтво-знавців.

Твір мистецтва - це особливий, замкнутий у собі світ, гармонійний і закінчений, але одночасно і відкритий для діалогу з читачем, глядачем, слухачем.

Структура будь-якого мистецького твору (літературного, живописного, графічного, музичного, театрального тощо) має декілька взаємопов'язаних й ієрархічно впорядкованих планів. У різних видах мистецтва ця „багатоступеневість" проявляється неоднаково, а вчені навіть для одного виду мистецтва пропонують різні структурні схеми. Проте, на нашу думку, можна виділити три шари, властиві кожному твору будь-якої образотворчості:

1) шар матеріального утворення або об'єкта безпосередньо чуттєвого сприймання;

2) шар предметно виставлений - шар образного відтворення (реконструкції);

3) шар предметно не поданий, латентний (прихований) - шар художнього значення.

Кожне мистецтво виробило свою систему знаків, якими воно користується. Знак є носієм кодованої художньої інформації й може виконувати свої функції за умови його дешифрування.

Третій чинник (автор) цікавив нас лише як вихідна ланка сприймання образотворчості, початковий пункт мистецької комунікації. Перцепція вирішує долю твору мистецтва уже на ранніх етапах його росту і формування, бо кожний письменник, композитор, режисер - перший читач, слухач, глядач. Мистецтво лише під час сприймання здатне виконувати свої естетичні функції, тому в самій специфіці художньої структури твору фактор перцепції виявляється первісно встановленим. Своєрідність побудови художнього об'єкта завжди зумовлена характером сприймання самого автора. Той, який народжує мистецький твір, і той, який його сприймає в реальному акті творчості (перцепції), злиті воєдино. У справжній художній одиниці завжди залишається місце для об'ємності і перспективи сприйняття. Художній об'єкт - відкрита побудова, зумовлена особливостями сприймання реципієнта.

Останньому чиннику сутності естетичного - специфіці сприймання творів мистецтва - надаємо найбільшого значення, оскільки реципієнтам - читачам, слухачам, глядачам - належить право кінцевого присуду. Закони естетичної перцепції завжди виявляються справедливішими, аніж судження професійної критики. Зв'язок між суб'єктом і об'єктом сприймання (реципієнт - художній твір) - це керований зв'язок, вихідною точкою якого є об'єкт сприймання (цей зв'язок складний, бо він ще й зворотній). Сприймання мистецької одиниці - глибоко індивідуальний творчий процес, у якому вирішальне значення мають особистість, рівень її культури, розвиток творчих здібностей, особливості потреб, характер її ціннісних орієнтацій. Художня перцепція має суб'єк-тивний характер, оскільки реципієнт підходить до твору із власними критеріями й смаками, досвідом, психологічною зосередженістю, філософськими і мистецькими концепціями.

Проте є й об'єктивні закономірності художнього сприймання:

1. Твір відображає буття, подає певну модель світу. Постійне співвідношення різних видів мистецтв із дійсністю, з досвідом наших попередніх вражень обмежує можливості суб'єктивного характеру перцепції.

2. Художня перцепція пов'язана з конкретним твором і залежить від нього: вся багатоманітність оцінок та інтерпретацій зумовлена численними семантичними відтінками, закладеними в об'єкті. У мистецький твір уведено об'єктивний зміст і потенціал сприймання, тобто художня одиниця здатна спрямовувати нашу перцепцію.

3. Об'єктивність художнього сприймання зумовлена й тим, що для всіх митців загальними є форми художнього мислення, які склалися історично.

Останніми роками (1990-2005 рр.) модифікувався науковий контекст проблеми перцепції. Уявлення про пасивність сприймання змінюється думками про його активну творчу природу, про виявлення особистісного смислу художнього твору, про принципову багатозначність його інтерпретацій.

Адекватне сприймання - це явище, яке історично розвивається, і в сучасних умовах воно характеризується новими властивостями - посиленням діалогічності, поліфонічності, стереоскопічним баченням твору в світлі цілого (культури) і частини (царин культури). Установлення „об'єктивно істинного", „абсолютно адекватного", „еталонного" сприймання неможливе, тому що означало б втрату мистецтва.

Необхідність диференційованого вивчення реципієнтів призвела до створення типологій глядачів, читачів, слухачів, підґрунтям яких виступили ті шари змісту, які відкриваються у творі для тих або інших груп реципієнтів.

У третьому розділі "Дидактичні основи взаємозв'язків мистецтв" проаналізовано зміст сучасної шкільної освіти, подано різні педагогічні підходи до теоретичного обґрунтування необхідності використання суміжних мистецтв на уроках літератури; розроблено теоретичні основи і концептуальні засади взаємозв'язків мистецтв у процесі вивчення української літератури.

Для наукового обґрунтування змісту, форм, методів і прийомів вивчення української літератури у взаємозв'язках із різними видами мистецтв у старших класах проведено масовий констатувальний зріз у школах різних регіонів України. Його перший етап включав анкетування словесників. Визначалося, як у їхній практичній діяльності реалізуються ідеї культурологічного підходу до викладання літератури через залучення суміжних мистецтв. Всього було опитано 1022 респонденти. Учителі відповідали на запитання:

1. Чи використовуєте Ви твори суміжних мистецтв у процесі вивчення української літератури в старших класах?

2. Назвіть твори суміжних мистецтв, які Ви найчастіше використовуєте на уроках літератури в старших класах.

3. Яким видам мистецтва Ви віддаєте перевагу (образотворчому, музичному, театральному чи кіномистецтву)?

4. Які методи і методичні прийоми вибираєте під час вивчення української літератури у взаємозв'язках із різними видами мистецтв?

5. Назвіть труднощі, з якими Ви зустрічаєтеся в процесі вивчення укра-їнської літератури у взаємозв'язках із іншими видами мистецтв.

Відповіді засвідчують, що із 1022 анкетованих словесників 1007 залучають на уроки української літератури твори різних видів мистецтв (98,5 %).

Керівники райво, райметодкабінетів, шкіл, методоб'єднань стверджують, що останнім часом у зв'язку з реформуванням освіти вчителі значно посилили свою увагу до використання на уроках української літератури різних видів мистецтв: графіки, живопису, скульптури, фотографії, музики. Зараз можна бачити заняття, де предметом більш чи менш детального розгляду стає твір суміжного мистецтва. Посилення ролі культурологічного, мистецького напряму сприяє тому, що в старшокласників з'являються по-ліваріантні відповіді, виробляються естетичні смаки й уподобання, створюються також педагогічні умови для всебічного розвитку творчого потенціалу учнів.

Відповіді на друге і третє запитання ще раз переконали, що словесники у процесі вивчення літератури найчастіше використовують такі суміжні мистецтва, як образотворче і музичне.

Найважчим для вчителів української літератури виявилося четверте запитання. Загальновідомо, що від вдало обраних методів і прийомів залежить характер уроку, його педагогічна результативність. Вони спрямовують розвиток учнів, забезпечують набуття знань, формування світогляду. Для кожної педагогічної ситуації конкретний вибір методів і прийомів має бути усвідомленим, нестандартним. Щоб назвати методи і методичні прийоми, використовувані під час вивчення укра-їнської літератури у взаємозв'язках із суміжними видами мистецтв, учителям необхідно було керуватися такими критеріями:

1. Закономірностями і принципами навчання мистецтва (одночасне опрацювання кількох мистецтв має свої принципи).

2. Метою і завданнями навчання взагалі і вивченням літератури у взаємозв'язках із різними видами мистецтв зокрема.

3. Змістом, методами, прийомами предмета і конкретних тем, де яскраво проявляються методи і прийоми паралельного вивчення суміжних мистецтв.

4. Навчальними можливостями школярів:

а) віковими (фізичними, психічними); б) особливостями учнівського колективу.

5. Своїми можливостями: досвідом, знаннями специфіки вивчення літератури у взаємозв'язках із різними видами мистецтв, яка потребує певного поєднання методів, рівнем теоретичної і практичної підготовки, здібностями в застосуванні методів і прийомів, пов'язаних із різними видами художньої культури, вміннями вибирати оптимальний варіант.

6. Специфікою зовнішніх умов (заняття проходить у класі, в музеї, в театрі, у філармонії тощо).

Перераховані методи і методичні прийоми в переважній більшості анкет одноманітні: бесіда, лекція, усне малювання, відгук на твір, розповідь, записи фольклорних зразків. Такий ряд у різній послідовності траплявся у відповідях учителів і показував типові помилки застосування методів і методичних прийомів у шкільній практиці. Це, як ми уже відзначали, випадковість і необґрунтованість вибору методів і методичних прийомів відповідно до конкретних навчальних, розвивальних і виховних завдань та змісту того, що вивчається. Відчувається недостатнє усвідомлення деякими вчителями змісту кожного методу ви-вчення літератури як окремої категорії. Спостерігається нерозуміння всієї системи методів, що забезпечує реалізацію специфіки предмета. Із множинності словесних, наочних, практичних, проблемно-пошукових і репродуктивних, логічних, методів самостійної роботи, стимулювання й мотивації навчальної діяльності, методів контролю й самоконтролю в навчанні вчителі вихоплювали лише деякі з цих груп, показуючи свою схильність до універсалізації окремих методів і методичних прийомів ви-вчення літератури і недооцінки інших. Продемонстровано і недостатню увагу до практичного оволодіння технологією того чи іншого методу і методичного прийому. Значна кількість словесників, послуговуючись пояснювально-ілюстративним типом навчання в старших класах, зводить використання творів різних мистецтв до ілюстрування, що є небезпечною тенденцією. Тільки в талановитих учителів, які впроваджують творчий тип засвоєння знань, суміжні образо-творчості виступають як об'єкт логічних операцій, засіб пошуку інформації й культурологічного індивідуального (суб'єк-тивного) досвіду старшокласника, а не тільки як допомога почуттєвого сприймання.

Відповідаючи на п'яте запитання, словесники назвали труднощі, з якими вони зустрічаються в процесі вивчення літератури у взаємозв'язках з су-міжними видами мистецтв: бідна матеріально-технічна база школи (відсутність технічних засобів навчання, репродукцій картин художників, фонохрестоматій з літератури, відеокасет, записів потрібних музичних творів); відсутність у сільських школах умов для культурного збагачення вчителя й учнів (немає не тільки потрібної літератури з естетики, мистецтв, а й текстів творів, які вивчаються за програмою); відсутність фахівців з музики й образотворчого мистецтва; погане методичне забезпечення словесників.

У констатувальному експерименті (перший етап) брали участь понад 1200 учнів 9-11 класів середніх загальноосвітніх шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів, яким були запропоновані різні запитання й завдання для контрольних робіт.

Констатувальний зріз допоміг визначити критерії сформованості в старшокласників таких умінь: 1. Уміння аналізувати мистецький твір. Показники: володіння системою літературно-теоретичних знань, понять, термі-нів; володіння обсягом категорій змісту й форми, що допомагають розуміти текст як складний багатокомпонентний об'єкт (складники змісту й складники форми); розуміння сутності інтерпретації, здатність сприймати множинність тексту; адекватне сприймання художнього твору.

2. Уміння знаходити спільне і відмінне при зіставленні різних видів мистецтв (теми, мотиви, сюжети, образи). Показники: розуміння культури як унікального тексту, який містить у собі вербальні й невербальні системи; розуміння специфіки різних видів образотворчості; опанування мовами різних мистецтв; уміння використовувати знання суміжних мистецтв; розуміння себе в контексті художньої культури; розуміння цілісно-художньої картини світу, яка інтегрує чуттєвообразні, метафоричні елементи розвитку мислення в єдину систему поглядів і уявлень про навколишню дійсність.

3. Уміння застосовувати набуті знання у творчій діяльності. Показники: усвідомлення естетичного вияву екзистенції людини в світі; усвідомлення діалогічної природи мистецтва; реалізація своїх творчих потенцій у різних видах мистецтва.

Відповідно до цих критеріїв визначено три рівні сформованості умінь учнів аналізувати літературний твір у взаємозв’язках із іншими мистецтвами. Перший характеризується недостатньою цілісністю, повнотою й адекватністю; другий - цілісністю, недостатньою повнотою й адекватністю; третій - цілісністю, повнотою, адекватністю.

Цілісність - охоплення старшокласниками структурних вимірів у художньо-му творі: зміст, внутрішня форма (художній образ) і зовнішня форма (засоби зображення і вираження), розуміння образу автора у кожній мистецькій одиниці. Повнота - відсутність суттєвих прогалин у їхніх знаннях і уміннях. Адекватність