НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

ЖАХОВСЬКИЙ Віктор Олександрович

УДК 351.77:356.33:614.2

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ ФОРМУВАННЯ

КАДРОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ МЕДИЧНОЇ СЛУЖБИ

ЗБРОЙНИХ СИЛ У КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ

ТА ЄВРОАТЛАНТИЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ

25.00.02 – механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

КИЇВ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії державного управління при Президентові України.

Науковий керівник – |

доктор наук з державного управління, професор РАДИШ Ярослав Федорович,

Національна академія державного управління

при Президентові України,

професор кафедри управління охороною суспільного здоров’я.

Офіційні опоненти: | доктор медичних наук, професор

ЄНА Анатолій Іванович,

Військово-медичний інститут Української військово-медичної академії, начальник кафедри авіаційної, морської медицини та психофізіології, полковник медичної служби;

кандидат наук з державного управління, доцент МЕГЕДЬ Володимир Петрович,

Державна прикордонна служба України,

начальник управління охорони здоров’я Департаменту забезпечення, генерал-майор медичної служби.

Провідна установа - | Національна Академія Служби Безпеки України,

м. Київ.

Захист відбудеться 12 січня 2006 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.810.01 у Національній академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20, к. 212.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії дер-жавного управління при Президентові України (03057, м. Київ-57, вул. Ежена Потьє, 20).

Автореферат розісланий 11 грудня 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради В.К.Майборода

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Основу медичної служби Збройних Сил (ЗС) України становить її кадровий потенціал, який забезпечує ефективність та якість надання медичної допомоги. Формування кадрового потенціалу військово-медичної служби – один із пріоритетних напрямів розвитку військової медицини. Якщо розвиток військово-медичної науки, оснащення лікувально-профілактичних закладів новою ефективною та високоінформа-тивною медичною апаратурою і технікою передбачає вкладення значних коштів, то підвищення кваліфікації медичних фахівців, підготовка сучасних керівників системи охорони здоров’я – це той напрям діяльності, який забезпечує досягнення найвищих результатів при незначних грошових витратах. Гостра потреба у фахівцях, які спроможні забезпечити високу ефективність функціонування військово-медичної служби та її подальшу професіоналізацію в умовах європейської та євроатлантичної інтеграції України, вимагає формування відповідних механізмів державного управління системою формування кадрового потенціалу медичної служби ЗС.

Актуальність дослідження значною мірою зумовлюється й необхід-ністю виконання Державної програми реформування та розвитку ЗС України до 2011 р., Концепції основних напрямів будівництва та розвитку медичної служби 3С України, що вимагають наукового обґрунтування оптимізації системи формування кадрової політики медичної служби ЗС України як складової системи державного управління військовою охороною здоров’я.

Про важливість наукового пошуку у сфері управління військовою ме-ди-циною як системою свідчать численні роботи українських авторів М.І.Бадю-ка, В.Я.Білого, М.П.Бойчака, М.М.Вовкодава, В.І.Варуса, В.В.Вороненка, Л.А.Го-лика, А.І.Єни, Ф.М.Левченка, В.П.Мегедя, В.В.Паська, Я.Ф.Радиша, О.О.Со-хіна, В.Д.Юрченка та російських фахівців у галузі військової ме-ди-цини Б.В.Гайдара, І.Ю. Бикова, О.С.Лобастова, Г.К.Максимова, В.П.Столяра, І.М.Чижа, А.М.Шелепова та ін. Проте, незважаючи на широкий їх спектр, теоретичні та практичні аспекти формування та управління кадровим потенціалом медичної служби ЗС України досліджені недостатньо.

Указане свідчить про необхідність комплексного аналізу сутності та особливостей формування кадрового потенціалу медичної служби ЗС України в сучасних умовах та управління ним як основи наукового обґрунтування та визначення напрямів його оптимізації з метою реалізації державної політики України в галузі військової охорони здоров’я.

Актуальність проблеми удосконалення державного управління форму-ванням кадрового потенціалу медичної служби ЗС у контексті європейської та євроатлантичної інтеграції України, її теоретична і практична значущість, недостатня розробленість стосовно сучасних тенденцій розвитку військово-медичної науки і практики, необхідність глибокого осмислення та вико-ристання зарубіжного досвіду у цій сфері зумовили вибір теми дослідження, визначили його мету і завдання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана на кафедрі управління охороною суспільного здоров’я Національної академії державного управління при Президентові Украї-ни у межах комплексного наукового плану й відповідно до наукового проек-ту “Державне управління та місцеве самоврядування” (ДР № 0200U004103) і Програми фундаментальних і наукових робіт МО України та Державної програми будівництва і розвитку ЗС України, комплексного проекту Департаменту охорони здоров’я МО України “Проект концепції моделі медичної служби ЗС України зразка 2011 року”, програми наукових дослі-джень МО України “Про проведення науково-практичних робіт для створен-ня загальнодержавної системи екстреної медичної допомоги в Україні”, у підготовці та здійсненні яких автор брав участь як керівник органу кадрової роботи і підготовки медичного персоналу ЗС України

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є науково-теоре-тичне обґрунтування засад державного управління формуванням кадрового потенціалу медичної служби ЗС України в умовах європейської та євро-атлантичної інтеграції України й розробка практичних рекомендацій щодо оптимізації механізмів державного управління даною сферою.

Для досягнення мети дослідження поставлені такі завдання:

–

–

–

–

–

–

–

–

Об’єкт дослідження – медична служба ЗС України.

Предмет дослідження – механізми державного управління системою формування кадрового потенціалу медичної служби ЗС України.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що науково обґрун-тована і впорядкована система державного управління формуванням кадрового потенціалу медичної служби ЗС України в умовах європейської та євроатлантичної інтеграції сприятиме більш ефективному використанню наявних кадрових ресурсів для забезпечення високої якості медичної допомоги і зміцнення професійного здоров’я військовослужбовців, що, в свою чергу, гарантуватиме належну боєздатність ЗС України як важливої складової національної безпеки.

Методи дослідження. Для реалізації визначених у дисертаційному дослідженні мети й завдань застосовувався комплекс взаємопов’язаних та взаємодоповнюючих загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, спрямованих на отримання об’єктивних та достовірних результатів.

Теоретичною основою дослідження слугував системний підхід, що дав змогу здійснити аналіз державного управління системою формування кад-рового потенціалу медичної служби ЗС України як цілісної динамічної системи, розглянути взаємозв’язок та взаємодію її елементів. Водночас з до-по-могою системного підходу було визначено місце та роль системи державного управління формуванням кадрового потенціалу медичної служби в загальній системі медичного забезпечення ЗС України.

Методологічною базою дослідження є комплекс методів, що дали змогу зіб-рати та систематизувати емпіричну інформацію; проаналізувати стано-влення, сучасний стан системи державного управління формуванням кадро-вого потенціалу медичної служби ЗС України, а також спрогнозувати її роз-виток. У процесі узагальнення та аналізу інформації використовувалися статистичний і соціологічний методи, метод експертних оцінок, структурно-логічний, аналітичний та бібліосемантичний методи.

Указані вище наукові методи застосовувалися для визначення рівня укомп-лектованості медичної служби ЗС України військово-медичними кадрами, обсягів і якості підготовки медичного персоналу.

З допомогою історичного методу вивчалися закономірності розвитку кад-рового потенціалу медичної служби ЗС України в минулому для правильного розуміння його сучасного стану та прогнозування на цій підставі тенденцій подальшого розвитку та еволюції.

Крім того, у дисертації використано: абстрактно-логічний метод – для тео-ре-тичного і методологічного узагальнення, системно-аналітичний – для роз-робки концептуальних положень щодо вдосконалення системи держав-ного управління формуванням кадрового потенціалу медичної служби ЗС України.

Формулювання висновків, рекомендацій і визначення шляхів подаль-шого розвитку системи державного управління формуванням кадрового потен-ціалу медичної служби Збройних Сил України потребувало вико-ристання прогностичних методів, зокрема, моделювання та узагальнення не-за-лежних характеристик.

Наукове дослідження проводилося впродовж 1992-2003 рр. на базі Голов-ного військово-медичного управління МО України та військових лікувально-профілактичних та навчальних закладів.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в обґрун-туванні теоретико-методологічних засад державного управління форму-ванням кадрового потенціалу медичної служби ЗС в умовах євро-пейської та євроатлантичної інтеграції України та основних напрямів його удосконалення. Зокрема, у дисертації

вперше:

–

–

–

–

–

удосконалено:

–

–

–

–

дістали подальшого розвитку:

–

–

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що розроблені та науково обґрунтовані дисертантом наукові положення сприяли:

а) впровадженню:

–

–

б) розробці планів перепідготовки та підвищення кваліфікації ме-дич-ного персоналу ЗС України;

в) створенню системи добору, підготовки та перепідготовки військово-медичного персоналу.

Розроблені та науково обґрунтовані в дисертації положення, висновки й рекомендації застосовуються в повсякденній практичній діяльності органів управління медичною службою ЗС України з метою вдосконалення процесу державного управління формуванням кадрового потенціалу медичної служби ЗС України.

Вони реалізовані в:

–

–

Матеріали дисертації використовуються:

–

–

–

–

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостій-ною науковою працею і містить отримані особисто автором нові результати в галузі науки державного управління, що вирішують важливе наукове завдання: обґрунтування теоретико-методологічних та практичних засад дер-жав-ного управління формуванням кадрового потенціалу медичної служби ЗС в умовах європейської та євроатлантичної інтеграції України. У дисертації не використовувалися ідеї або розробки, що належать співавторам, разом з якими були опубліковані окремі наукові статті.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати досліджень оприлюднені:

–

–

Теоретичні положення дисертації обговорювалися на засіданнях ка-федри організації медичного забезпечення ЗС Української військово-медич-ної академії (2002-2004 рр.) та кафедри управління охороною суспільного здоров’я НАДУ при Президентові України.

Публікації. Основні результати дисертації опубліковані автором у 18 нау-кових працях, у тому числі сім у фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі всту-пу, трьох розділів, висновків. Повний обсяг дисертації – 225 сторінок, з них осно-в-ного тексту – 160 сторінок. Дисертація включає 11 додатків на 29 сто-рінках, 10 таблиць, 20 рисунків. Список джерел містить 328 назв на 36 сто-рінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визна-чено мету й завдання дослідження, його об’єкт і предмет, ступінь наукової розробленості проблеми, розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, особистий внесок здобувача і ступінь апробації результатів дослідження.

У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади дослідження держав-ного управління системою формування кадрового потенціалу ме-дичної служби Збройних Сил України” – проведений аналіз стану до-слідження проблеми державного управління системою формування кадрового потен-ціалу військово-медичної служби українськими науковцями та зарубіжними авторами.

Системний аналіз літературних джерел українських авторів стосовно механізмів державного управління формуванням кадрового потенціалу медичної служби ЗС в умовах європейської та євроатлантичної інтеграції України свідчить, що ступінь досліджень цієї проблеми не відповідає її місцю й ролі в системі забезпечення національної безпеки.

На основі згаданого аналізу висвітлюється ступінь наукової розробки теми, осмислюються концептуальні підходи до формування та змісту кадро-вої політики медичної служби ЗС України відповідно до міжнародних норм, загальнодержавних вимог та особливості функціонування системи медичного забезпечення ЗС України в період її реформування. У розділі визначено, що основним інструментом удосконалення державного управління охороною здоров’я військовослужбовців ЗС України є ефективна законотворча та нормотворча діяльність органу управління військовою охороною здоров’я.

У науці вже склалося уявлення про те, що особистісний професійний потенціал керівника має складну структуру й характеризується тісною взаємодією всіх його елементів: кваліфікаційного, комунікативного, творчого, психофізіологічного, морального та освітнього. А критеріями оцінки рівня професійного потенціалу керівника слугують якісні характеристики його фізичних та інтелектуальних сил і творчої енергії в процесі управлінської діяльності. Це знаходить конкретний вияв у творчій активності керівника системи державного управління, його ставленні до роботи як вищої життєвої потреби. Ефективне використання особистісного професійного потенціалу державного службовця, який лежить в основі його управлінської діяльності, реалізується за трьома основними напрямами: створення необхідних умов для всебічного розвитку згаданого потенціалу; забезпечення умов для повної мобілізації потенціалу державних службовців з метою якісного виконання завдань, які стоять перед ними; постійний розвиток професійних якостей керівників відповідно до стратегічних цілей держави.

У розділі визначена методологія дослідження, його програмно-цільова структура, сформульовані наукові завдання, етапність дисертаційної роботи та визначені основні напрями подальших досліджень. Так, дослідження проводилося в п’ять основних етапів. На першому етапі здійснювався вибір напряму дослідження, визначені мета, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження, його концепція та можливі джерела інформації. На другому етапі проводився системний аналіз стану державного управління системою формування кадрового потенціалу медичної служби ЗС України та дослі-джувалися особливості підходів Департаменту охорони здоров’я МО України до управління цією сферою діяльності. На третьому етапі після уточнення формулювання поняття “кадрова політика військово-медичної служби” як категорії державного управління охороною здоров’я в ЗС України оціню-валась відповідність існуючих механізмів державного регулювання розвитку системи формування кадрового потенціалу для військово-медичної служби, що задекларовані державною політикою України в галузі військової медицини. Основними джерелами інформації стали офіційні документи МО України (понад 320 джерел). Для вирішення завдань на цьому етапі дослі-дження використовувалися методи функціонально-структурного аналізу, соціо-логічного та системного підходу. На четвертому етапі вивчалася існуюча система формування кадрового потенціалу медичної служби ЗС України, управління ним та визначалася її відповідність завданням військово-медичної служби в умовах євроатлантичної інтеграції України. На заключ-ному, п’ятому, етапі здійснювалося дослідження змісту та особливостей підго-товки і професійного удосконалення військових лікарів та керівників війсь-ково-медичної служби ЗС України, обґрунтування концепції оптимізації сис-теми державного управління формуванням кадрового потенціалу медичної служ-би ЗС України і практичних рекомендацій щодо шляхів удосконалення держав-ного управління системою формування кадрового потенціалу медич-ної служби ЗС України та узагальнення отриманих результатів.

Установлено, що в контексті проблематики дисертації подальшого дослі-дження потребують: створення й функціонування державного апарату управління кадровою роботою військово-медичної служби; генезис, сучасний стан та перспективи державного управління всіма складовими системи медичного забезпечення ЗС України; місце і роль військової медицини в системі загальнонаціональних медичних ресурсів України тощо.

У другому розділі – “Зміст, принципи і шляхи формування кадрової політики медичної служби Збройних Сил України та механізми державного управ-ління кадровою роботою” – встановлено, що реформування системи медич-ного забезпечення ЗС відбувається в умовах обмеженості ресурсів (матеріальних та людських), недостатнього фінансування, відсутності нау-ково обґрунтованих сучасних форм медичного забезпечення та недоскона-лості системи управління медичним забезпеченням.

Визначено, що головна мета реформування медична служба ЗС України – створення сучасної, високоефективної, економічно доцільної системи медичного забезпечення ЗС України, що повністю відповідатиме її завданням у мирний і воєнний час. За таких обставин особливого значення набуває виважена кадрова політика медичної служби ЗС України як одна з основних складових системи державного управління медичними ресурсами.

Державна кадрова політика військово-медичної служби – це комплекс прийнятих загальнодержавних рішень чи взятих зобов’язань щодо забез-пе-чення ЗС України висококваліфікованими медичними фахівцями шляхом реалізації сукупності політичних, економічних, правових та наукових методів і критеріїв роботи з медичним персоналом.

Кадрова політика в медичному забезпеченні має велике значення у зв’язку зі зміною нормативно-правових основ медичного забезпечення, підвищенням ролі медичної служби в охороні здоров’я військовослужбовців та підтриманні боєздатності ЗС України.

Основними напрямами кадрової політики медичної служби ЗС України є створення оптимальної професійної та ефективної організаційно-штатної структури медичної служби ЗС України, залучення до реформування медичного забезпечення та формування оптимальної системи охорони здоров’я військовослужбовців, найбільш досвідчених фахівців охорони здоров’я України, комплектування військово-медичних закладів та органів управління медичної служби ініціативними та компетентними кадрами, які визнають необхідність якісних і структурних змін у медичному забезпеченні та можуть впровадити їх у життя, безперервне удосконалення та оновлення кадрового складу медичної служби, підвищення професіоналізму та відповідальності керівного складу медичної служби.

За своїм змістом кадрова політика у військовій медицині спрямована на вирішення таких завдань: визначення потреби ЗС України у військово-медичних спеціалістах, створення оптимальної професійної та ефективної організаційно-штатної структури медичної служби ЗС, забезпечення належ-ного рівня і якості укомплектованості ЗС України медичним персоналом; ціле-спрямоване й збалансоване формування та підготовка кваліфікованих медичних кадрів, безперервне підвищення їх кваліфікації й професійної майстерності; добір та розстановка медичного персоналу, раціональне ви-користання медичних фахівців, моральне та матеріальне стимулювання їх професійної діяльності, розвиток індивідуальних здібностей; організацію кадрової роботи, формування та розвиток комплексної системи управління медичними ресурсами.

Урахування методологічних підходів багатьох дослідників (В.Д.Баку-менко, 2001; Н.Р.Нижник, 1999; О.Г.Осауленко, 2002, Я.Ф.Радиш, 2003 та ін.) до тлумачення окремих понять категорійного апарату державного управління стали підставою для розкриття автором сутності державного управління військово-медичними кадрами як процесу керування системою формування кадрового потенціалу медичної служби ЗС України (планування, оцінка, добір, підготовка та безперервна освіта медичного персоналу), що спрямо-ваний на раціональне його використання та підвищення ефективності системи охорони здоров’я військовослужбовців.

У розділі обґрунтовано, що створення системи безперервної медичної освіти зумовлено потребами сучасної медицини, характерною ознакою якої є стрімкий розвиток медичних технологій і певний рівень підготовки лікарів. Так, необхідність постійної періодичної перепідготовки та підвищення кваліфікації медичного персоналу зумовлюється: постійними змінами та незавершеністю системи законодавчого нормативно-правового й фінансово-економічного регулювання діяльності військово-медичної служби; постій-ними структурними змінами в системі охорони здоров’я військово-служ-бовців; загальнодержавними вимогами до професійної діяльності медичних фа-хів-ців, якими передбачено, що кожні п’ять років лікарям необхідно підви-щити або підтвердити лікарську категорію (у разі невиконання цієї вимоги лікар позбавляється права на самостійну лікарську діяльність); інтегра-ційними процесами до ЄС, реформуванням українського суспільства, динамікою інформаційного простору та розвитком інформаційних технологій.

У розділі підкреслюється, що найбільш важливим та відповідальним завданням системи військово-медичної освіти на сьогодні є підготовка керівників медичної служби ЗС України. Ефективне державне управління формуванням кадрового потенціалу медичної служби ЗС України дає мож-ли-вість сформувати досконалу організаційно-штатну та професійну структуру медичної служби ЗС України, яка має забезпечувати: конституційне право війсь-ковослужбовця як громадянина України на якісну, своєчасну і безкоштовну медичну допомогу; ефективність системи медичного забезпе-чення ЗС України з мінімальною кількістю персоналу та при належному рівні медичної допомоги; постійну бойову готовність медичної служби для надання медичної допомоги під час стихійних лих, природних та техногенних катастроф, в екстремальних ситуаціях та в особливий період; можливість швидко та без додаткових витрат і довготривалої допідготовки залучатись до виконання міжнародних миротворчих місій; мобілізаційну готовність медич-ної служби, а саме можливість швидкого розгортання достатньої кількості військово-медичних частин та закладів в особливий період, витрачаючи мінімальний час на їх підготовку до використання за призначенням.

Доведено, що основним принципом формування кадрової політики медичної служби ЗС України є першочергова увага до добору та розстановки керівного складу військово-медичної служби, що передбачає: постійне і своє-часне оновлення керівних кадрів медичної служби; підвищення рівня теоретичної підготовки фахівців, забезпечення та контроль їх професійного становлення; принциповий підхід до відбору кандидатів для призначення на керівні посади на основі альтернативності кандидатур; підвищення відпо-відальності посадових осіб за стан справ у підпорядкованому закладі (підрозділі); вжиття практичних заходів щодо підвищення ролі та покращання організації роботи органів управління медичною службою.

У розділі показано, що реалізація принципів та заходів кадрової політики військово-медичної служби підвищує ефективність діяльності системи медичного забезпечення ЗС України, що, у свою чергу, зумовлює необхідний рівень і якість медичної допомоги та професійного здоров’я військовослужбовців.

У третьому розділі – “Концепція оптимізації системи державного управління формуванням кадрового потенціалу медичної служби Збройних Сил України” – на підставі аналізу тенденцій реформування ЗС України та війсь-ково-медичної служби визначено зміст та обґрунтовано концепцію оптимізації системи державного управління формуванням кадрового потенціалу медичної служби ЗС в умовах європейської та євроатлантичної інтеграції України.

Державне управління системою кадрового потенціалу медичної служби ЗС України здійснюється шляхом: розробки та впровадження організаційно-штатної структури; формування професійної структури; управління служ-бовою кар’єрою медичного персоналу; визначення джерел та шляхів комплек-тування служби медичним персоналом.

У процесі дослідження було встановлено, що основними складовими концепції оптимізації системи державного управління формуванням кадро-вого потенціалу медичної служби ЗС України є: мета та завдання реформування системи кадрового забезпечення охорони здоров’я військо-вослужбовців МО України; чинники, що впливають на формування кадрового потенціалу медичної служби ЗС України; основні домінанти розвитку системи державного управління формуванням кадрового потенціалу медичної служби ЗС України, упровадження яких у практичну діяльність кадрових служб може реально сприяти формуванню системи медичного забезпечення ЗС України зразка 2011 р.; професійна модель керівника кадрового органу медичної служби ЗС України.

Обґрунтовано, що перехід ЗС України до професійної армії і, як на-слідок, повна заміна військовослужбовців строкової служби на військово-службовців контрактної служби, крім загального зменшення чисельності українського війська, приведе до меншого завантаження військових лікувально-профілактичних закладів і підрозділів, що, у свою чергу, за існую-чих принципів побудови організаційно-штатної структури та загальної системи лікувально-профілактичних закладів зумовить необхідність їх скоро-чення. В результаті таких організаційно-штатних змін значно зменшиться чисельність офіцерів медичної служби та всього медичного персоналу госпітальної ланки.

Важливим результатом дисертаційного дослідження є обґрунтована автором орієнтовна перспективна чисельність медичної служби ЗС України на 2003-2005 та 2010 рр. і розрахунок потреби у військово-медичних фахівцях для ЗС України до 2010 р. Ці показники стали основою щорічного форму-вання державного замовлення на підготовку медичних фахівців для ЗС України та кадрової роботи в медичній службі ЗС України.

Доведено, що в умовах пропорційного скорочення штатної чисельності медичної служби відповідно до державних програм реформування ЗС Украї-ни, чинного законодавства у військової сфері та виконання затвердженого державного замовлення до 2006 р. військово-медична служба буде цілком укомплектована офіцерами медичної служби. Обсяги ж державного замовлення на підготовку офіцерів медичної служби будуть значно меншими, а їх структура визначатиметься професійною структурою медичної служби ЗС України.

На сьогодні основним джерелом поповнення медичної служби фахівцями відповідних спеціальностей і кваліфікації є підготовка їх необ-хідної кількості у вищих навчальних та військово-навчальних закладах Украї-ни. Керівництво медичної служби ЗС України має можливість вико-ристо-вувати і такі форми комплектування, як призов офіцерів медичної служби запасу, продовження терміну служби офіцерському складу медичної служби понад граничний вік та тимчасове заміщення вакантних посад офіцерського складу у військових частинах і військово-медичних закладах працівниками ЗС України із числа офіцерів запасу або у відставці в порядку, визначеному наказом Міністра оборони України від 26 січня 1996 р. № 16 “Про тимчасове заміщення вакантних посад офіцерського складу у військово-медичних, військово-навчальних закладах, військових частинах ЗС України”.

Установлено, що використання цивільних фахівців, зарахування офі-церів медичної служби запасу на військову службу за контрактом та продовження терміну перебування на військовій службі досвідчених офіцерів понад граничний вік дає змогу значно зменшити витрати МО України на підготовку військово-медичного персоналу. Водночас планова підготовка кад-рових офіцерів у вищих військово-начальних закладах МО України забез-печує необхідний рівень готовності медичної служби ЗС України до вико-нання завдань за призначенням.

Державне управління системою формування кадрового потенціалу ме-дичної служби здійснюється через розробку та реалізацію сформованої кадрової політики медичної служби ЗС України, яка дає можливість чітко усвідомити кінцеву мету реформування та створення системи медичного забезпечення ЗС України, а саме моделі професійної та організаційно-штатної структури медичної служби, її мобілізаційного потенціалу. Використання єдиних принципів кадрової роботи сприяє досягненню взаєморозуміння керівництва військово-медичної служби та медичного персоналу в процесі реформування системи медичного забезпечення. Єдині підходи у роботі з персоналом дають змогу координувати діяльність різних військово-медичних закладів та органів управління медичним забезпеченням для досягнення поставленої мети.

Ефективність державного управління процесом формування кадрового потенціалу медичної служби ЗС України зумовлюється наявністю: досконалої нормативно-правової бази щодо регулювання роботи з медичними кадрами; розгорнутих освітньо-кваліфікаційних характеристик на фахівців військово-медичної служби; посадових інструкцій на кожну посаду; кваліфікаційних вимог до кожної посади; стандартів надання медичної допомоги; кількісних показників для оцінки праці військових медиків; системи критеріїв оцінки професійних якостей медичних фахівців та механізму їх тестування при висуненні на посади; рейтингової (комплексної) системи оцінки персоналу; моделі формування медичного фахівця та його безперервного професійного зростання; гласності та прозорості процедур добору, розстановки і просування по службі медичного персоналу.

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні на теоретичному рівні вирішено актуальне наукове завдання, що має важливе значення для розвитку вітчизняної науки державного управління, а саме: визначено та обґрунтовано концепцію оптимізації системи формування кадрових ресурсів медичної служби Збройних Сил України з огляду на наближення України до європейської спільноти та до Північно-Атлантичного альянсу.

Одержані в процесі дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізована мета і завдання дають змогу дійти таких основних висновків та внести певні пропозиції.

1. Системний аналіз наукової літератури, законодавчої та нормативної бази, вітчизняного і зарубіжного досвіду, умов формування та управління кадровим потенціалом системи охорони здоров’я держави та медичної служ-би військових формувань свідчить, що державне управління кадровим потенціалом медичної служби ЗС України залишається надзвичайно важ-ли-вою проблемою, що на сьогодні, незважаючи на значні наукові досягнення як вітчизняних, так і зарубіжних фахівців і практиків, є недостатньо дослідженою. Особливого значення комплексне розв’язання цієї проблеми набуває в контексті європейської та євроатлантичної інтеграції України.

2. Обґрунтовано, що європейська та євроатлантична інтеграція ЗС України: сприятиме створенню єдиного медичного простору держави; актив-ному залученню медичної служби ЗС України до медичного забезпечення національних і багатонаціональних військових контингентів під час про-ведення миротворчих операцій під егідою НАТО та ООН; доступу військово-медичної служби до сучасних медичних технологій.

3. Установлено, що реформування системи медичного забезпечення ЗС України необхідно розглядати як процес, що відбувається в умовах динаміч-них змін самих Збройних Сил, на майбутню модель яких впливають загально-світові тенденції та тенденції розвитку України. Система медичного забез-пе-чення ЗС України розглядається як підсистема двох систем: загально-державної системи охорони здоров’я та системи безпеки і оборони держави. Аналіз тенденцій реформування ЗС України (розширення функцій, зменшення їх чисельності; структурна перебудова; зміна джерел, форм, методів комплектування та структури особового складу) свідчить про необхідність удосконалення організаційних форм медичного забезпечення, фор-мування нової організаційно-штатної та професійної структури медичної служби ЗС з одночасною оптимізацією чисельності.

4. Визначено, що в процесі реформування Збройних Сил в умовах стратегічного курсу на інтеграцію України до Північно-Атлантичного альянсу особливого значення набуває досконала кадрова політика медичної служби ЗС України як одна з основних складових системи державного управління медичними ресурсами. Доведено, що державна кадрова політика військово-медичної служби – це комплекс прийнятих загальнодержавних рішень чи взятих зобов’язань щодо забезпечення ЗС України високо-кваліфікованими медичними фахівцями шляхом реалізації сукупності полі-тичних, економічних, правових та наукових методів і критеріїв роботи з медичним персоналом.

5. Розкрито сутність державного управління системою кадрового забезпечення медичної служби ЗС України як процесу планування, підготов-ки, оцінки та безперервної освіти медичного персоналу, що спрямований на раціональне його використання з метою підвищення ефективності системи охорони здоров’я військовослужбовців та механізмів державного управління кадровими ресурсами медичної служби ЗС України, яка включає: добір, розстановку та переміщення медичного персоналу; визначення оптимальної професійної та організаційно-штатної структури військово-медичної служби; контроль якості надання медичної допомоги та ефективності використання медичних ресурсів, матеріальне і моральне стимулювання професійної діяль-ності медичних фахівців; створення сприятливих умов для розвитку про-фесій-ного рівня медичного персоналу, їх творчого потенціалу та забез-печення соціального захисту.

6. Сформульовано концепцію оптимізації державного управління формуванням кадрового потенціалу медичної служби ЗС України. Основними механізмами цієї концепції є: мета та завдання реформування системи дер-жав-ного управління кадровим забезпеченням медичної служби ЗС України; чинники, що впливають на формування кадрового потенціалу військово-медич-ної служби; основні домінанти розвитку системи державного управлін-ня формуванням кадрового потенціалу та шляхи її оптимізації; професійна модель сучасного фахівця з державного управління кадровим забезпеченням медичної служби ЗС України (складові професійної характеристики фахівців, особливості підготовки та управління комплектуванням посад).

7. Отримані результати сприяли визначенню напрямів структурної перебудови охорони здоров’я військовослужбовців МО України, здійсненню практичних кроків з реформування системи медичного забезпечення ЗС України, створенню нової організаційно-штатної та професійної моделі військово-медичної служби, підвищенню її ефективності та якісних показ-ників діяльності лікувально-профілактичних закладів МО України, якості надання медичної допомоги, лікування та медичної реабілітації особового складу ЗС України.

9. На підставі отриманих наукових результатів виконаного дослідження можна сформулювати рекомендації щодо підвищення ефективності функціо-нування системи державного управління формуванням кадрового потенціалу:

–

–

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Жаховський В. Підготовка менеджерів для медичної служби Зброй-них Сил України // Вісн. УАДУ. – 2002. – № 1. – С. 137-139.

2. Жаховський В. О. Державне управління охороною здоров’я військо-во-службовців Збройних Сил України // Актуальні проблеми державного управ-ління. Зб. наук. пр. ХРІДУ НАДУ: У 2 ч. – Х., 2005. – № 2. – Ч. 2. – С. 229-237.

3. Жаховський В., Радиш Я., Голик Л., Камалов Р. Управління кадро-вим забезпеченням військових лікувально-профілактичних закладів // Зб. наук. пр. УАДУ. – К., 2002. – Вип. 2. – С. 108-120. – Авторські – с. 110-116.

4. Бадюк М., Жаховський В., Філіпішин В. Державне управління реформу-ванням системи медичного забезпечення Збройних Сил України // Вісн. УАДУ. – 2001. – № 4. – С. 240-243. – Авторські – с. 242-243.

5. Камалов Р., Лихота А., Жаховський В. Державне управління підго-товкою військових стоматологів в Україні // Зб. наук. пр. УАДУ. – К., 2002. – Вип. 1. – С. 169-174. – Авторські – с. 173-174.

6. Радиш Я., Голик Л., Хижняк М., Жаховський В. Стан амбулаторно-полі-клінічної допомоги в Київському військовому гарнізоні: думка лікарів та пацієн-тів (до проблеми державного управління охороною здоров’я в єдиному ме-дичному просторі України) // Актуальні проблеми державного управління: Зб. наук. пр. – О.: ОРІДУ УАДУ, 2002. – Вип. 11. – С. 231-248. – Авторські – с. 235-243.

7. Радиш Я., Жаховський В. Принципи та шляхи раціонального від-бору управлінських кадрів для охорони здоров’я України (до проблеми ре-фор-мування державного управління національною системою охорони здо-ров’я) // Вісн. УАДУ. – 2002. – № 4. – С.320 – 328. – Авторські – с. 324 – 328.

8. Бойчак М.П., Голик Л.А., Радиш Я.Ф., Жаховський В.О. Мене-джмент у військовій медицині: теорія і практика: Монографія / Передм. і заг. ред. проф. В.Я.Білого. – О.: Укрморінформ, 2003. – 282 с. (Сер. “Порадник військ. лікаря”). – Авторські – с. 91-120; 160-186.

9. Korolev V.V., Varus V.I., Zhakhovsky V.O. and Volyansky A.V. Theo-cal and Organizational Aspects of Professional and Psychophysiological Selecof Military Servicemen in Armed Forces of Ukraine // Papers RTO Human Factors and Medicine Panel NATO “Officer Selection”, August 2000, Hull (Quebec), Canada, RTO-MP-55. – P. 22-1 – 22-4.

10. Жаховський В.О. Проблеми та напрями розвитку військової освіти // Тези доп. ХІІІ міжвуз. наук.-метод. конф. Житомир. військ. ін-ту радіоелектроніки ім. С.П. Корольова. – Житомир: ЖВІРЕ, 2005. – Ч. І. – С. 44.

11. Радиш Я., Жаховський В. Державне управління військовою ме-дициною в єдиному медичному просторі України // Стратегія реалізації державних гарантій та забезпечення медичною допомогою населення України на засадах медичного страхування: Зб. наук. пр. за матеріалами Всеукр. наук.-практ. конф., м. Ірпінь, 25-26 груд. 2001 р. – К., 2001. – С. 193-197. – Авторські – с. 195-196.

12. Радиш Я., Жаховський В. Кадрове забезпечення реформування охорони здоров’я в Збройних Силах