ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КУРІННА Алла Феліксівна

УДК 811.161.1:371.315:808.5

ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНИХ УМІНЬ І НАВИЧОК

УЧНІВ ГУМАНІТАРНИХ ЛІЦЕЇВ НА УРОКАХ РИТОРИКИ

13.00.02 – теорія та методика навчання (російська мова)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Херсон-2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана

в Запорізькому державному університеті Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник -

кандидат філологічних наук, доцент

Бєломорець Валентина Павлівна,

інститут ім. гетьмана Петра Сагайдачного при Міжрегіональній академії управління персоналом (м.Запоріжжя), доцент кафедри масових комунікацій, паблик рілейшенз та журналістики.

Офіційні опоненти:

доктор педагогічних наук, професор Михайловська Галина Олександрівна, Херсонський державний університет, завідувач кафедри слов’янських мов та методик їх викладання;

кандидат педагогічних наук, доцент Давидюк Людмила Володимирівна, Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, доцент кафедри методики викладання російської мови та зарубіжної літератури.

Провідна

установа - Луганський національний педагогічний університет ім. Т. Шевченка, кафедра російського мовознавства та комунікативних технологій

Міністер9ства освіти і науки України, м.Луганськ.

Захист відбудеться 20 травня 2005 року о 1200 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.67.053.01 у Херсонському державному університеті за адресою: 73000, м.Херсон, вул. 40 років Жовтня, 27.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Херсонського державного університету за адресою: 73000, м.Херсон, вул. 40 років Жовтня, 27.

Автореферат розісланий 20 квітня 2005 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради М.В.Бухтій

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. У сучасних умовах відродження національної школи і реформування освіти в Україні в цілому і мовної зокрема домінуючим стає особистісно орієнтований підхід у навчанні, що забезпечує перехід від авторитарної школи до гуманістичної. Такий процес обумовлений змінами в соціально-полі-тичному житті країни і підтверджується Конституцією України, Законом України “Про освіту”, Державною національною програмою “Освіта” (Україна ХХІ століт-тя) і концептуальними положеннями мовної освіти.

У сучасній педагогічній науці провідними є ті форми і методи освіти, що акцентують увагу на учневі з урахуванням його інтересів, запитів і цінностей як суб'єкта навчального процесу. Концепції мовної та літературної освіти у 12-літній загальноосвітній школі допускають становлення особистості на основі самоосвіти, самовиховання і самореалізації. Учителі-словесники з огляду на профільну дифе-ренціацію літературної мовної освіти повинні віддавати перевагу самостійній пізна-вальній діяльності учнів, розвитку в них творчих здібностей, ініціативності, умінню працювати з інформацією, критично оцінювати її, формувати і відстоювати власну думку, загальнолюдську моральну позицію стосовно життєвих подій і явищ сус-пільно-політичного життя.

Головна мета мовного навчання в загальноосвітніх навчальних закладах – формування в учнів комунікативної компетенції, базою для якої є комунікативні вміння, сформовані на основі мовленнєвих умінь і навичок.

Мета вивчення мови в школах з навчанням на мовах національних меншин співзвучна з основною метою національної мовної освіти.

Формування комунікативних умінь і навичок в Україні і Росії – провідна проблема сучасної методики навчання мови. Цій проблемі приділяли значну увагу такі провідні педагоги і лінгвісти 19-го століття, як В.Г.Бєлінський, М.Ф.Бунаков, Ф.І.Буслаєв, В.І.Водовозов, Я.К.Грот, О.А.Потебня, І.І.Срезнєвський, К.Д.Ушинсь-кий, Ф.Ф.Фортунатов, М.Г.Чернишевський та інші, які бачили мету навчання рідній мові у формуванні мовленнєвих умінь.

Великий внесок у методику розвитку мовлення внесли Л.П.Авдоніна, М.Т.Ба-ранов, Б.М.Головін, Л.К.Граудіна, В.А.Добромислов, Г.М.Іваницька, Н.А.Іполітова, В.І.Капінос, І.Я.Лернер, Б.Т.Панов, А.В.Тєкучев, Л.П.Федоренко. Але, на жаль, ці вчені зупиняються в основному на характеристиці уроків з розвитку зв'язного мов-лення. Комунікативна ж спрямованість у навчанні пропонує роботу над форму-ван-ням різних видів мовленнєвої діяльності як на уроках розвитку зв'язного мов-лення, так і на тематичних (аспектних) уроках (Т.К.Донченко, А.Ю.Купалова, Н.А.Паш-ківська).

На комунікативно-діяльнісний підхід до вивчення мови вказують сучасні вітчизняні і зарубіжні вчені-методисти А.Й.Багмут, В.П.Бєломорець, Є.І.Бикова, А.М.Бо-гуш, М.С.Вашуленко, Л.В.Вознюк, І.П.Ґудзик, Л.В.Давидюк, В.К.Іваненко, А.Й.Капська, В.О.Кор-саков, Т.О.Ладиженська, В.Я.Мельничайко, Г.О.Михайловська, Є.І.Пассов, М.І.Пен-тилюк, Т.Ф.Потоцька, Г.М.Сагач, Е.Ф.Тарасов, О.Н.Хорошковська, Г.Т.Ше-ле-хова й інші.

Сучасна методична наука рекомендує весь процес навчання учнів російської мови направляти на формування в школярів мовленнєвих умінь і навичок, вироблення комунікативної компетенції в результаті активного залучення до вирішення мовленнєво-мисленнєвих завдань. Комунікативні уміння в сучасних школярів розвиваються недостатньо. Це відзначають у своїх працях сучасні українські й російські дослідники, зокрема В.І.Аннушкін, В.П.Бєломорець, В.М.Вандишев, І.П.Ґудзик, О.Н.Зарецька, С.Ф.Іванова, А.Й.Капська, М.М.Кохтєв, Т.О.Ладиженська, М.Р.Львов, Ю.В.Рождественський, Г.М.Сагач, Н.Г.Чибісова. Рівень комунікативних умінь і навичок не завжди виправдовує ті зусилля, що затрачаються на їхнє оволодіння. Багато в чому це пояснюється тим, що процесу навчання на уроках не завжди властива чітка комунікативна спрямованість, не дивлячись на те, що процес формування комунікативних умінь і навичок передбачений програмою для середніх загальноосвітніх шкіл з російською мовою навчання (лист Міністерства освіти і науки України № 1/11-2380 від 14.09.2000р.) та поданий у працях С.Д.Абрамовича, М.Т.Баранова, М.С.Вашуленка, І.П.Ґудзик, Л.В.Давидюк, А.С.Зимульдінової, В.К.Іваненка, А.Й.Капської, В.О.Корсакова, М.Р.Львова, Л.І.Мацько, Г.О.Михайловської, Н.А.Пашківської, М.І.Пентилюк, Г.М.Сагач, О.Н.Хорошковської, М.Ю.Чикаркової та інших.

Низький рівень розвитку комунікативних умінь та навичок школярів пояснюється недостатньою розробленістю технології формування й удосконалення комунікативних умінь і навичок на аспектних уроках. Принцип комунікативної спрямованості останнім часом порушується на всіх рівнях – лінгвістичному, психологічному, педагогічному.

Дві навчальні дисципліни – література і мова, якими традиційно представ-лялася філологія в сучасній школі, об'єктивно не в змозі забезпечити таку мовленнє-ву підготовку випускників шкіл, що озброїла б їх знаннями і навичками активного мовленнєвого вираження і впливу, знайомила хоча б з основними правилами мовленнєвої діяльності різних видів. Учні зазнають труднощів в оформленні усного мовлення через складність операцій, які виконуються мовцем одночасно:

§ добір лексичного варіанта мови;

§ вибір стилю мовлення;

§ граматичне конструювання висловлювання;

§ правильна вимова звуків та їх поєднання;

§ логіко-композиційне конструювання тексту;

§ врахування реакції слухачів на мовлення.

Ці аспекти враховані при створенні програми з російської мови, але, щоб займатися ними не тільки на уроках зв’язного мовлення, необхідні відповідні психолого-педагогічні умови, новий комунікативно орієнтований підхід до уроку.

Риторика – доцільний вихід із ситуації, що склалася. Саме на заняттях із риторики, побудованих на засадах комунікативно орієнтованого підходу до уроку, ми навчаємо учнів майстерності усного мовлення, апелюючи до згаданих вище операцій.

Таким чином, вибір теми дисертаційної роботи “Формування комунікативних умінь і навичок учнів гуманітарних ліцеїв на уроках риторики” зумовлений соці-аль-ною значущістю мовленнєво-мисленнєвої, комунікативної культури випускників школи в різних сферах суспільного життя; недостатньою розробленістю проблеми формування комунікативних умінь і навичок у теоретичних і практичних аспектах; необхідністю включення курсу риторики не тільки в дидактику шкіл нового типу, середніх та вищих навчальних закладів, але й у дидактику загальноосвітніх шкіл.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Дисертаційна робота є структурним компонентом плану науково-дослідної роботи філологічного факультету Запорізького державного університету за темою „Сучасні освітні технології в контексті методичної підготовки студентів-філологів до міжкультурної комунікації” (№ держ. реєстрації 010315000733). Тему затвер-джено на засіданні науково-технічної ради ЗДУ (протокол № 2 від 29.10.2001р.) та узгоджено в раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 1037-а від 30.10.2003р.).

Об'єктом дослідження є процес формування комунікативних умінь і навичок на уроках риторики з урахуванням нових форм і методів сучасної дидактики.

Предметом дисертаційного дослідження є методика формування комуніка-тивних умінь та навичок старшокласників під час вивчення риторики.

Мета дисертаційної роботи - створення науково обґрунтованої й експериментально перевіреної методики формування комунікативних умінь і навичок на уроках риторики.

Гіпотеза дослідження. Рівень сформованості комунікативних умінь і навичок учнів гуманітарних ліцеїв значно підвищиться за умови створення методики навчання, яка передбачає:

· урахування нових концепцій методичної і психолого-педагогічної науки (поетапне формування розумових дій, особистісно-діяльнісний і комунікативно орієнтований підхід, проблемне навчання, оптимізація процесу навчання, мотивація навчальної діяльності, розвивальне навчання, генералізація знань);

· виявлення критеріїв визначення рівнів сформованості комунікативної компетенції школярів під час вивчення риторики;

· виділення форм, методів і прийомів навчання, спрямованих на активізацію власної мовленнєвої діяльності старшокласників і розвиток потенціалу риторичної особистості;

· цілеспрямовану і послідовну роботу з формування комунікативних умінь і навичок учнів на основі розробленої програми з риторики.

Для реалізації поставленої мети і перевірки висунутої гіпотези визначаються такі завдання дослідження:

- вивчити лінгвістичну, психолого-педагогічну, методичну літературу з теми дослідження;

- проаналізувати наявні програми і навчальні посібники з риторики з точки зору закладеного в них потенціалу розвитку комунікативних умінь і навичок;

- визначити критерії рівнів сформованості комунікативної компетенції учнів, дослідити стан сформованості комунікативних умінь і навичок у практиці шкільного навчання;

- розробити зміст експериментальної методики з розвитку комунікативних умінь і навичок у процесі викладання риторики;

- експериментально перевірити ефективність запропонованої методики у практиці навчання старшокласників шкіл нового типу.

Методологічну й теоретичну основу дослідження становлять:

- філософські погляди на взаємозв’язок мови і мовлення, мовлення і мислення, на роль мови як засобу спілкування (Л.С. Виготський, П.Я.Гальперін, Д.Б.Ельконін, М.І.Жинкін, І.О.Зимня, О.М.Леонтьєв, О.О.Леонтьєв, С.Л.Рубіншнейн і ін.);

- провідні ідеі теорії мовленнєвої комунікації (С.Д.Абрамович, О.Я.Гойхман, О.Н.Зарецька, Є.В.Клюєв, Л.І.Мацько, Т.М.Надеіна, М.Ю.Чикаркова та ін.);

- твердження про формування риторичної особистості – носія культури народу (В.І.Аннушкін, А.М.Богуш, М.С.Вашуленко, С.Ф.Іванова, А.Й.Капська, Ю.М.Караулов, Т.О.Ладиженська, М.Р.Львов, Л.І.Мацько, Є.І.Пассов, Г.М.Сагач, К.С.Станіславський);

- погляди лінгвістів і методистів на шляхи і способи формування комуніка-тив-них умінь і навичок учнів (М.Т.Баранов, В.П.Бєломорець, Є.П.Голобородько, І.П.Ґу-дзик, Л.В.Давидюк, С.Ф.Іванова, В.К.Іваненко, М.М.Кохтєв, Г.О.Михай-лов-ська, Є.О.Ножин, М.І.Пентилюк, О.І.Тарасова, О.Н.Хорошковська, Н.Г.Чибісова та ін.);

- основні положення щодо розвитку особистості в Україні, представлені в Національній доктрині розвитку освіти України в XXI столітті, в Законі України “Про освіту” та Державній національній програмі “Освіта” (Україна XXI століття), Концепції педагогічної освіти, Державному стандарті базової і повної загальної середньої освіти.

Відповідно до зазначених завдань було обрано такі методи дослідження:

1.

2.

3.

4.

5.

Експериментальною базою дослідження стали багатопрофільний ліцей № 99 Хортицького району м.Запоріжжя, загальноосвітня I – III ступенів школа № 15 м.Херсона, Музиківська загальноосвітня школа Херсонської області, Томаківська загальноосвітня школа Дніпропетровської області.

Експериментальна робота велася в три етапи:

1-й етап / 1990 – 1993 рр. / - розвідувально-пробний (вивчалася лінгвістична, психолого-педагогічна й навчально-методична література з досліджуваної проблеми стану сформованості комунікативних умінь і навичок учнів старших класів.

2-й етап / 1994–1996 рр. / - широкий констатувальний (проводилися діагнос-тичні зрізи, складалася експериментальна програма з риторики, аналізувалися результати пошуків методичних шляхів розвитку умінь і навичок у процесі роботи за експериментальною програмою).

3-й етап / 1997 – т.ч. / - навчальний (здійснювалося навчання за експеримен-тальною програмою, у ході якого перевірялася гіпотеза та ефективність запропо-нованої методики з формування комунікативних умінь і навичок у процесі вивчення риторики, якісно і кількісно аналізувалися, оброблялися й узагальнювалися результати діагностично-констатувального та формувального експериментів).

Наукова новизна дослідження визначається тим, що вперше науково обґрунтовано і практично апробовано методику формування комунікативних умінь і навичок учнів гуманітарних ліцеїв на уроках риторики з урахуванням вимог сучасної парадигми освіти; уточнено педагогічні умови ефективності запропоно-ваної методики; удосконалено критерії визначення рівнів сформованості комуніка-тивної компетенції школярів; подальшого розвитку набули оптимальні шляхи формування комунікативних умінь і навичок.

Теоретична значущість дисертації полягає у виявленні сутності та особ-ливостей впливу курсу риторики на формування комунікативних умінь і на-вичок старшокласників; у розробці та теоретичному обґрунтуванні запропонованої мето-дики; в конкретизації психолого-педагогічного змісту понять „комунікативні уміння та навички”, „риторична особистість”.

Практична цінність: матеріали дисертації розширюють і уточнюють уявлення про риторику як необхідну дисципліну в системі шкільної освіти, допомагають знайти шляхи практичного формування комунікативних умінь і навичок учнів. Результати роботи можуть застосовуватися в шкільному курсі риторики, при складанні програм, навчальних посібників, а також можуть надати методичну допомогу в плануванні і проведенні уроків з цієї дисципліни.

Вірогідність результатів дослідження забезпечується теоретичним обґрунту-ванням вихідних позицій, застосуванням системи методів наукового дослідження, адекватних його об’єкту, предмету і завданням, дослідно-експеримен-тальною роботою, перевіркою одержаних результатів шляхом використання апарату матема-тичної статистики.

Апробація і впровадження результатів досліджень здійснювалися у процесі навчальної роботи в старших класах ліцею №99 Хортицького району м.Запоріжжя (довідка № 176 від 24.09.2004р.); загальноосвітньої I – III ступенів школи № 15 м.Херсона (довідка № 307 від 24.09.2004р.); Музиківської загальноосвітньої школи Херсонської області (довідка № 426 від 23.09.2004р.); Томаківської загальноосвіт-ньої школи Дніпропетровської області (довідка № 67 від 22.09.2004р.). Основні положення дисертації були викладені в доповідях і повідомленнях на звітних наукових конференціях ЗДУ (1995р., 1996р., 1997р., 1998р., 1999р., 2000р., 2001р., 2002р., 2003р.); на районних і обласних семінарах: “Мовленнєво-мисленнєва діяль-ність учнів на уроках російської мови, літератури, риторики” (м.Запоріжжя, 1995р.); “Інноваційні методи вивчення літератури в школі” (м.Запоріжжя, 1995р.). Деякі положення дослідження відображено у доповідях на міжреспубліканських наукових конференціях: “Естетичне виховання особистості на уроках літератури, риторики у школах нового типу” (м.Миколаїв, 1995р.); “Уроки риторики в школах нового типу” (м.Київ, 1995р.); на засіданнях методичного об'єднання вчителів російської мови і літератури Хортицького району, семінарах науково-методичного центру м.Запо-ріжжя, у ході роботи МАН м.Запоріжжя, засіданнях кафедри загального та слов’ян-ського мовознавства Запорізького державного університету. Головні положення і результати дисертаційної роботи відображено в 10-ти публікаціях автора, із них 8 – у фахових виданнях України.

Структура й обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, за-гальних висновків, списку використаних джерел (274 найменування) і додатків. Пов-ний обсяг дисертації 287 сторінок, з них 191 сторінка основного тексту. У роботі вмі-щено 8 таблиць, 13 рисунків, що складають 18 сторінок. Додатки займають 69 сто-рінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі визначається актуальність обраної теми, ступінь її вивченості, формуються цілі і завдання дослідження, визначається наукова новизна і практична значущість дисертації.

У першому розділі “Теорія і практика формування комунікативних умінь і навичок” розглядаються результати дослідження теоретичного матеріалу для формування комунікативних умінь і навичок; аналізуються праці з психології, логіки, психолінгвістики з цього питання; просліджуються шляхи формування комунікативних умінь і навичок, пропонованих у програмах і навчальних посіб-никах з риторики, які опубліковані в останнє десятиріччя; розглядаються різні точки зору відомих вітчизняних і зарубіжних лінгвістів відносно формування комуніка-тивних умінь і навичок школярів, подається характеристика комунікативних знань, умінь і навичок учнів за результатами констатувальних зрізів.

На види і значимість мовленнєвої діяльності в системі формування кому-ніка-тивних умінь і навичок указують С.Ф.Жуйков, І.О.Зимня, З.І.Калмикова, О.О.Леонтьєв.

Величезну роль у формуванні комунікативних умінь і навичок має компонент “спроможності навчатися” (рос. “обучаемости”), введений до методики викладання рідної мови З.І.Калмиковою. Структурними компонентами “спроможності навча-тися” З.І.Калмикова вважає такі інтелектуальні властивості людини:

- усвідомленість мислення, обумовлена співвідношенням його практичної і словесно-логічної сторін;

- гнучкість розумової діяльності;

- самостійність мислення, його здатність сприймати допомогу.

Таким чином, поняття “спроможності навчатися” зводиться З.І.Калмиковою до специфіки мислення.

С.Ф.Жуйков справедливо розглядає як компоненти загальної спроможності навчатися, поряд з особливостями мислення, також і особливості пам'яті, характер і швидкість автоматизації операцій, дій.

Лінгвістичні здібності включають ознаки, що відбивають основні етапи вирі-шення лінгвістичних завдань: одержання лінгвістичної інформації, тобто здатність до формалізованого сприйняття, пов'язаного зі швидким “схоплюванням” формаль-ної структури в конкретному завданні, у лінгвістичному вираженні; переробка лінг-вістичної інформації, тобто здатність до логічного мислення у сфері граматичних, лексичних і фонетичних явищ; швидке і широке функціонально-лінгвістичне уза-гальнення, вміння мислити згорнутими висновками; гнучкість, рухливість розу-мових процесів; збереження лінгвістичної інформації чи вербальна пам'ять; загаль-ний синтетичний компонент (лінгвістична спрямованість розуму чи відчуття мови).

Формування лінгвістичних здібностей здійснюється в ході активної нав-чально-пізнавальної діяльності учнів і визначається здатністю до виявлення і уста-новлення внутрішніх закономірностей мовних явищ.

Аналіз психолого-педагогічної літератури підтверджує важливість проблеми формування комунікативних умінь і навичок. У роботах українських і російських психологів Ю.П.Азарова, О.О.Бодалєва, Л.С.Виготського, П.Я.Гальперіна, В.І.Капі-нос, О.М.Леонтьєва, А.О.Люблинської, Т.М.Мальковської, А.К.Маркової, А.В.Пет-ровського, С.Л.Рубінштейна, А.У.Хараш та ін. виявляється стійкий інтерес до семантичної проблематики і перегляду уявлення, що йде ще від Соссюра, про текст як абстрактний об'єкт, відірваний від умов породження і людської діяльності. Психолого-педагогічна література останнього десятиліття, спираючись на теорію мовленнєвої діяльності, психологію мовлення, на теорію тексту, на літературознав-ство, на стилістику, вказує на гостру необхідність психологічного і педагогічного аспектів формування комунікативних умінь і навичок.

На думку Л.С.Виготського, “мислення дитини розвивається в залежності від мови”. Якщо текст відіграє роль “установки” на мовленнєвий розвиток, текст як художня цілісність займає все більш важливе місце на сучасних уроках російської мови. Стимулювання мовлення дитини відбувається в процесі безпосереднього спілкування з явищами життя і загострюється ситуацією спілкування з однолітками і вчителями в класі.

У дослідженнях з лінгвістичної прагматики виділяються такі одиниці спілкування: мовленнєва подія, мовленнєва ситуація і дискурс. Під мовленнєвою подією розуміється конкретний факт мовленнєвої активності, спрямований на створення і розуміння тексту з метою спілкування. Дискурсом називають текст у сукупності з екстралінгвістичними характеристиками акту спілкування (прагма-тичними, соціокультурними, психологічними й ін.), тобто текст, узятий в аспекті подій. Мовленнєва ситуація являє собою умову, в якій відбувається мовленнєве спілкування (О.Я.Гойхман, Є.В.Клюєв, Т.М.Надеїна).

Таким чином, учні повинні комунікативно виправдано використовувати мовлення в найбільш типових життєвий ситуаціях. Зміст навчання мовленню не мо-же бути визначений без обліку комунікативної компетенції, тобто здатності вирі-шувати найбільш типові комунікативні завдання в межах навчальної, трудової, побутової, культурної, суспільної сфер спілкування, користуючись тим мінімумом лексики і граматики, яким вони володіють на активному рівні.

Аналіз лінгводидактичної літератури свідчить про те, що проблема розвитку комунікативних умінь і навичок на рівні вивчення відхилень від норм російської й української мов у мовленні учнів є провідною в роботах Є.М.Верещагіна, Ю.О.Жлуктенко, В.Г.Костомарова, В.Ю.Розенцвейга, С.В.Семчинського, Б.О.Сереб-ренникова, А.І.Умана, Л.В.Щерби, В.М.Ярцевої.

Порушення норм української і російської літературних мов в усному і писемному мовленні учнів в умовах двомовності виникає значною мірою внаслідок нерозрізнення граматичних ознак споріднених мов. Зазначені вище вчені вказують на лінгвістичну інтерференцію, що є причиною порушення нормованості мовлення і, на нашу думку, гальмує процес формування комунікативних умінь і навичок. Порушень нормованності мовлення можна уникнути, вивчаючи комунікативні якості мовлення.

Правильність – це перша стадія мовленнєвої культури. Культура мовлення полягає не тільки в дотриманні норм мовлення, але й вимагає правильно, точно, логічно, доцільно, виразно, доступно передавати думки засобами мови. На значимість основних якостей комунікативного мовлення у формуванні кому-ніка-тивних умінь та навичок указують у свої працях такі дослідники, як В.І.Аннушкін, В.П.Бєломорець, Б.М.Головін, К.С.Горбачевич, В.К.Іваненко, А.Й.Капська, М.М.Ко-хтєв, Т.А.Ладиженська, М.Р.Львов, В.Н,Мещерякова, Н.А.Ніколіна, Г.С.Онуф-рієн-ко, М.І.Пентилюк, А.Г.Петрякова, Г.М.Сагач та ін.

Як показує аналіз досліджуваної проблеми, комунікативно-мовленнєві вміння та навички як об’єкт вивчення являють собою складні психофізіологічні та інформаційно-діяльнісні явища. Психологи і дидакти М.Т.Баранов, М.С.Вашуленко, Л.С.Виготський, П.Я.Гальперін, Б.М.Головін, Л.К.Граудіна, І.П.Ґудзик, О.М.Леон-тьєв, І.Я.Лернер, М.Р.Львов, Г.О.Люблінська, Є.І.Пассов, С.Л.Рубінштейн, О.Н.Хо-рош-ковська та ін., розкриваючи зміст понять комунікативно-мовленнєві „уміння і навички”, визначають мовленнєві уміння та навички як здатність учнів володіти видами мовленнєвої діяльності – рецептивними (читанням, аудіюванням), продук-тивними (говорінням, письмом), змішаними (переклад, інформаційна перебудова тексту). Комунікативні уміння та навички пов’язують з організацією мовленнєвого спілкування у відповідності з мотивацією, метою, завданнями, з одного боку, а з другого – у відповідності з соціальними нормами мовленнєвої поведінки.

Зіставлення різних визначень комунікативних умінь та навичок дозволяє зро-бити узагальнення: комунікативні уміння та навички – це здатність індивідуума здійснювати комунікацію в різних сферах спілкування з урахуванням мотивації, мети та соціаль-ними нормами поведінки; спроможність сприймати та породжувати згідно з конкрет-ною ситуацією спілкування цілісні мовленнєві висловлювання – тексти.

З метою виявлення рівня сформованості комунікативних умінь і навичок у старшокласників були задіяні різні методи дослідження, починаючи з аналізу програм, навчальних посібників і педагогічного досвіду, анкетування вчителів, закінчуючи контрольними зрізами наприкінці 1996/1997 навчальних років у базових експериментальних школах. Результати контрольних зрізів засвідчили низький рівень сформованості комунікативних умінь та навичок учнів старших класів.

У другому розділі “Система роботи з формування комунікативних умінь та навичок старшокласників на уроках риторики у школах нового типу” розкрито мету, завдання і вихідні положення експериментально-дослідницького навчання, охарактеризовано систему роботи з метою формування комунікативних умінь і навичок у старшокласників на уроках риторики у школах нового типу; описано форми і типи, методи і прийоми, які спрямовані на те, щоб активізувати власну мовленнєву діяльність учнів; представлено аналіз результатів навчання запропонованою методикою та порівняння їх з контрольними класами; доведено ефективність експериментальної роботи.

Відповідно до мети і завдань дисертаційного дослідження визначено зміст експериментальної методики, який ґрунтується на дотриманні таких умов:

§ формування у школярів комунікативно-мовленнєвих умінь та навичок вільної мовленнєвої поведінки в різних сферах, формах та жанрах мовлення з урахуванням компетентного використання мови у всіх видах мовленнєвої діяльності та різноманітних ситуаціях спілкування;

§ активізація власної мовленнєвої діяльності учнів на уроках риторики, побудованих на засадах комунікативно орієнтованого підходу до уроку;

§ системне і послідовне збагачення мовлення школярів шляхом вивчення учнями основних якостей комунікативного мовлення: правильності, чистоти, точності, логічності, виразності, образності, доступності, доцільності.

Процес формування комунікативних умінь та навичок учнів гуманітарних ліцеїв на уроках риторики проходив у три етапи, що передбачено поданою автор-ською програмою з риторики для учнів 8 – 11 класів, матеріал якої ускладнюється відповідно до вікових особливостей школярів.

I етап (підготовчий) – формування комунікативних умінь та навичок школярів на матеріалі програми для 8 класу, який поглиблює знання учнів про функції усного мовлення, дає їм можливість вивчити основні якості комунікативного мовлення не тільки на рівні тексту (як у курсі російської мови), а й на рівні вживання.

II етап (конструктивно-формувальний) – формування комунікативних умінь та навичок школярів на матеріалі програми для 9 класу, який передбачає оволодіння більш складними чинниками красномовства – технікою мовлення і виконавською майстерністю. Вправи з техніки мовлення розвивають якість голосу, фонаційний подих, правильну дикцію. Вправи з виконавської майстерності допоможуть учням домогтися природності, розкутості, виразності у процесі мовного спілкування і проголошення публічної промови. На другому етапі продовжується формування комунікативних умінь та навичок школярів на матеріалі програми для 10 класу, який спрямовується на навчання учнів ораторському мистецтву: знайомить їх з видами красномовства, розкриває механізм підготовки, побудови і проголошення промови.

III етап (узагальнено-систематизуючий) – формування комунікативних умінь та навичок школярів на матеріалі програми для 11 класу, який не тільки узагальнює знання всіх етапів мистецтва мовлення, але і навчає учнів володіти складовими ораторського мистецтва. Тому до заключної частини програми входять такі важливі розділи риторики, як оратор (виступаючий) і його психолого-особистісні якості; аудиторія (слухачі) й її особливості; взаємодія (контакти) виступаючого і слухачів.

Така побудова програми курсу риторики дозволяє навчати мистецтву мов-лен-ня з урахуванням підготовленості учнів, надає можливість поступово поглиб-лювати, ускладнювати й удосконалювати теоретичний матеріал і його практичну реалізацію.

Усе це зумовило побудову орієнтованої моделі експериментально-дослід-ницького навчання, наведеної на рис.1.

У другому розділі подається практичне підтвердження теоретичного мате-ріалу, викладеного в дисертаційному дослідженні. Особливо продуктивно засвою-ється і сприймається навчальний матеріал під час рольових і ділових ігор. У розділі обґрун-то-вується значимість ділових і рольових ігор у процесі формування комуніка-тивних умінь і навичок; визначаються мета, коло проблем, пов'язаних з цією фор-мою навчання; намічаються рівні ділових ігор, їх типи і види, жанрова специфіка.

Так, наприклад, на 1 рівні ділова гра “Експромт” ставить перед учнями мету – вчитися виступати експромтом, з огляду на жанр і ситуацію виступу, “вживатися” в певну роль.

На 2 рівні ділова гра “Діалог – суперечка” вчить школярів знаходити точні, короткі і доречні аргументи для доказу своєї тези, використовуючи при цьому засвоєне на 1 рівні уміння говорити експромтом.

3 рівень – ділова гра “Прес-конференція” закріплює отримані навички ораторської майстерності, розвиває навички ведення діалогу, розширює шляхи оволодіння культурою спілкування і культурою ведення полеміки.

На прикладі мобільності жанру проглядається поступовість в оволодінні комунікативними уміннями і навичками.

З метою визначення ефективності уроків риторики у формуванні кому-нікативної компетенції риторичної особистості наприкінці 2000/2001 навчального року проведений порівняльний експеримент, у якому брало участь 546 учнів експериментальних класів шкіл нового типу і загальноосвітніх (багатопрофільний ліцей №99 м.Запоріжжя, гуманітарні класи загальноосвітньої I-III ступенів школи №15 м.Херсона, Музиківської загальноосвітньої школи Херсонської області, Томаківської загальноосвітньої школи Дніпропетровської області), де читається курс риторики, та 528 учнів контрольних класів, де цей курс не викладається.

Джерелами для аналізу результатів педагогічного експерименту були:

-

-

Письмові роботи були представлені вправами, що базуються на лінгвіс-тичному, паралінгвістичному і кінетичному рівнях сформованості комунікативних умінь і навичок.

Перевірка ефективності уроків риторики у формуванні комунікативної ком-петенції учнів старших класів показала, що у старшокласників експериментальних класів, де курс риторики викладається, значно вищий рівень комунікативних умінь і навичок, їхнє мовлення характеризується змістовністю, яскравістю образів, логічністю, аргументованістю, правильністю, доречністю. Учні експериментальних класів володіють специфікою публічного виступу, вміють спілкуватися з ауди-торією на всіх трьох рівнях комунікативної компетенції: лінгвістичному, паралінг-вістичному і кінетичному, готові до мовленнєвої діяльності в різних мовленнє-во-мисленнєвих ситуаціях. У табл.1 показано результати порівняльного експе-рименту на основі аналізу промов, письмових вправ і творчих завдань, виведено середній відсотковий показник рівня сформованості комунікативних умінь та навичок. Доцільність та ефективність пропонованої експериментальної методики формування комунікативних умінь і навичок старшокласників гуманітарних ліцеїв на уроках риторики підтверджують проведені математичні обчислення за методом кількісного аналізу результатів дослідження, які виконувалися за формулою визначення t-критерію (Стьюдента). Ці обчислення довели, що між експери-ментальними і контрольними класами існує достовірна різниця на рівні залишку ймовірності 1%.

Таблиця 1

Рівні сформованості комунікативних умінь і навичок учнів старших класів
за результатами порівняльного експерименту

КРИТЕРІЇ | Початковий зріз | Кінцевий зріз

Контрольна група, середній бал | Експеримен-тальна група, середній бал | Контрольна група, середній бал | Експеримен-тальна група, середній бал

Добір лексичного варіанта мовлення | 3.78 | 4.09 | 3.85 | 4.38

Вибір стилю мовлення | 3.82 | 4.01 | 3.89 | 4.45

Граматичне конструювання висловлення | 3.76 | 4.11 | 3.84 | 4.49

Логіко-композиційне конструювання тексту | 3.77 | 3.75 | 3.70 | 4.38

Правильна вимова звуків та їх поєднання | 3.60 | 4.00 | 3.68 | 4.42

Створення інтонаційного і мімічного образів | 3.73 | 4.03 | 3.82 | 4.44

Врахування реакції слухачів на мовлення | 3.59 | 3.79 | 3.66 | 4.46

Критерій Стьюдента | 1.480 | 6.381

3.159 | 3.159

Критерій Стьюдента табличний | 3,05 при Р<=0.01

Позитивні результати, отримані в ході експерименту і підтверджені математичними розрахунками, свідчать про ефективність уроків риторики у формуванні комунікативної компетенції риторичної особистості.

З метою наочного відображення порівняльного аналізу результатів експериментальної роботи отримані показники подано у вигляді рис.2.

Рис.2. Динаміка рівнів сформованості комунікативніх умінь і навичок старшокласників гуманітарних ліцеїв на уроках риторики

У ході експериментального навчання вирішено поставлені завдання і підтверджено основні положення висунутої гіпотези.

Проведене дослідження дало можливість сформулювати такі висновки:

1. Вивчення лінгвістичної, психолого-педагогічної, методичної літератури з теми дослідження виявило гостру соціальну потребу у формуванні комунікативної компетенції учнів і недостатню розробленість проблеми формування комуніка-тивних умінь і навичок школярів у вітчизняній лінгводидактиці.

2. Аналіз наявних програм і навчальних посібників з риторики з точки зору закладеного в них потенціалу розвитку комунікативних умінь і навичок засвідчив, що школи нового типу, в яких, крім дисциплін загальноосвітнього циклу, існують такі, як „Риторика”, „Ораторське мистецтво”, „Виразне читання”, „Основи філософії”, „Психологія”, „Історія мистецтв”, „Історія театру”, повинні стати експериментальним майданчиком для формування риторичної особистості, що адекватно володіє думкою, словом, дією.

3. Встановлені критерії визначення рівнів сформованості комунікативних умінь і навичок учнів під час вивчення риторики складаються з таких: добір лексичного варіанта мовлення (спрямований на визначення здібностей учня виділяти з своєї пам’яті низку тематично або асоціативно пов’язаних слів, доречних і точних у певній мовленнєвій ситуації): вибір стилю мовлення (визначає уміння вибирати потрібний стиль мовлення, виходячи з комунікативного завдання та мовленнєво-мисленнєвої ситуації); граматичне конструювання висловлення (сприяє перевірці здібностей школяра конструювати текст на граматичному рівні з урахуванням лексичних, морфологічних, синтаксичних норм літературної мови); логіко-композиційне конструювання тексту (дає змогу зафіксувати систему умінь старшокласника у конструюванні тексту на логіко-композиційному рівні, здатність самостійно створювати виступ, орієнтуючись на мовленнєву ситуацію та адресата мовлення); правильна вимова звуків та їх поєднання (вказує на визначення рівня сформованості умінь та навичок літературної вимови); створення інтонаційного і мімічного образів (свідчить про вміння будувати інтонаційну схему виступу, створювати мімічний образ, вміло використовувати мову жестів); врахування реакції слухачів на мовлення (полягає у визначенні рівня сформованості володіння аудиторією, здатності адекватно реагувати на реакцію слухачів під час промови).

4. Діагностика рівня сформованості комунікативних умінь і навичок старшокласників дозволила виявити у школярів бідність активного словникового запасу; порушення норм літературної мови на лексичному, морфологічному та синтаксичному рівнях; неточне передавання думок, неправильний добір типу та стилю мовлення; відсутність інтонаційної цілісності тексту, що пов’язано з відсутністю цілеспрямованості, визначеного задуму висловлювання; складність у створенні відповідного комунікативному завданню мімічного образу, невміння користуватися невербальними засобами впливу на слухачів; порушення або повна відсутність зворотного зв’язку у взаємовідносинах оратора й аудиторії. Результати проведеного констатувального експерименту довели необхідність пошуку оптимальних шляхів формування комунікативних умінь і навичок.

5. Доведено, що ефективне формування комунікативних умінь і навичок учнів гуманітарних ліцеїв на уроках риторики забезпечується наявністю спеціально роз-робленої методики, що базується на основі тісного взаємозв’язку формування рито-ричної особистості з процесом формування мовної особистості учня на уроках рід-ної та іноземної мов з урахуванням вікових та національних особливостей школярів.

6. Запропонована експериментальна методика формування комунікативних умінь і навичок учнів на уроках риторики охоплювала три взаємопов’язані етапи, що передбачено поданою авторською програмою з риторики для учнів 8-11 класів, матеріал якої ускладнюється відповідно до вікових можливостей школярів: підготовчий, конструктивно-формувальний, узагальнено-систематизуючий. Перший етап поглиблював знання учнів про функції усного мовлення, розкривав можливість вивчити основні якості комунікативного мовлення не тільки на рівні тексту, але й на рівні вживання (8 клас). Другий етап був спрямований на оволодіння більш складними чинниками красномовства – технікою мовлення і виконавською майстер-ністю (9 клас); передбачав навчання школярів ораторському мистецтву: ознайом-лення їх з видами красномовства, оволодіння механізмом підготовки, побудови і проголошення промови (10 клас); метою третього етапу було узагальнення всіх етапів мистецтва мовлення (11 клас).

7. У ході дослідження визначені загальнопедагогічні принципи щодо ефективності експериментальної методики: принцип комунікативної спрямованості навчання мові; принцип взаємопов’язаного навчання видам мовленнєвої діяльності (мовленнєва діяльність у сукупності її видів); принцип формування мовленнєвого самоконтролю; принцип співуправління мовленнєвою творчістю учнів; принцип активізації власної мовленнєвої діяльності школярів.

8. Проведена експериментальна робота підтвердила значущість риторики як наскрізної науки у формуванні комунікативної компетенції і довела, що стійкі комунікативні уміння і навички в умовах шкільної освіти розвивають пізнавальну активність учнів не тільки в галузі філологічних дисциплін, але і дисциплін іншого рівня, формуючи такі прийоми навчальної діяльності:

а) грамотне прослуховування і конспектування лекції;

б) риторичний аналіз лекції, виступу, дискусії і т.д.;

в) аналітичне читання спеціальної літератури, конспектування проблемних статей;

г) складання власних лекцій, виступів з актуальних проблем із наступним саморецензуванням;

д) написання рефератів, виступ з ними на конкурсах, наукових конференціях шкільного, районного, міського, обласного й державного рівнів;

е) участь у ділових, рольових, інтелектуальних іграх;

ж) індивідуальне й колективне тестування учнів;

з) переконливо й аргументовано виступати з короткими промовами на хвилюючу тему.

9. Теоретичні положення дослідження та ефективність авторської програми з риторики перевірено експериментально. Результати педагогічного експерименту підтверджують, що розроблена методика формування комунікативних умінь і навичок учнів гуманітарних ліцеїв сприяє виробленню комунікативної компетенції риторичної особистості випускника, яка розкривається в позитивному відношенні до людей, до самого себе, в умінні контролювати і регулювати мовленнєву поведінку, доводити та аргументувати власну позицію, поважати особистість співрозмовника, домагатися реалізації комунікативної інтенції за допомогою вербальних та невербальних засобів, механізмів психологічного впливу.

10. Запропонована в дисертаційній роботі методика формування комуніка-тивних умінь і навичок на уроках риторики сприяє розумовому й інтелектуальному розвитку старшокласників, виробленню стійкого позитивного мотиваційного інтересу до творчої риторичної діяльності. Результати проведеного формувального експерименту довели, що розроблена методика є ефективною і може бути використана в навчально-виховному процесі шкільної освіти.

Природно, що проведене дослідження не охоплює всього кола питань, пов'язаних із проблемою формування коммунікативних умінь і навичок на уроках риторики. Нам здається, що було б корисно досліджувати ефективність розробленої методики на всіх рівнях вивчення риторики не тільки у школах нового типу, але і в загальноосвітніх школах; розглянути можливість використання цієї методики при вивченні інших дисциплін, не охоплених нашою увагою.

Основні положення дисертаційного дослідження викладено в таких публікаціях автора:

1.Бутко А.Ф. Взаимопроникновение риторической дисциплины и дисциплин многопрофильной системы образования – одна из характеристик имиджа ШНТ // Створення іміджу сучасного закладу освіти. – Запоріжжя, 8-9 травня, 1997. – С.71-76.

2. Бутко А.Ф., Рукман В.Б. Використання риторичних умінь і навичок, художньої літератури на уроках фізики // Стандарти фізичної освіти в Україні, технологічні аспекти управління навчально-пізнавальною діяльністю. – Кам’янець-Подільський, 1997.- С.13-15.

3. Курінна А.Ф. Специфіка комбінованих ділових і рольових ігор у процесі формування риторичної особистості // Педагогічні науки. – Черкаси: ЧДУ, 2000. – С.60-64.

4. Курінна А.Ф. Уровень коммуникативной компетенции учащихся как один из показателей развития риторической личности //Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки. – Київ-Запоріжжя. – 2002. - С.49-51.

5. Курінна А.Ф. Психолого-педагогические аспекты формирования коммуникативных умений и навыков //Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки. - Київ-Запоріжжя. – 2002. – С.206-211.

6. Курінна А.Ф. Формирование риторической компетенции учащихся в ходе проведения психолого-речевых разминок //Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки. – Київ-Запоріжжя. – 2001. – С.160-162.

7. Курінна А.Ф. Формування риторичної особистості в умовах шкіл нового типу //Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки. – Київ-Запоріжжя. – 2000. – С.198-202.

8. Курінна А.Ф. Проблема развития коммуникативных умений и навыков в современной методической науке //Педагогіка і психологія формування творчої особистості. – Київ-Запоріжжя. – 2001. – С.46-50.

9. Курінна А.Ф. Творческий характер домашних заданий по риторике //Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки.– Київ-Запоріжжя. – 2001. – С.211-214.

10. Курінна А.Ф. Значимость деловых и ролевых игр в процессе формирования коммуникативных умений и навыков на уроках риторики //Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки. – Київ-Запоріжжя. – 2001.– С.276-280.

Анотація

Курінна А.Ф. Формування комунікативних умінь і навичок учнів гуманітарних ліцеїв на уроках риторики. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук зі спеціальності 13.00.02 – теорія та методика навчання (російська мова). – Херсонський державний університет, Херсон, 2005.

Дисертаційна робота досліджує проблему формування комунікативних умінь та навичок учнів старших класів шкіл нового типу на уроках риторики.

У роботі теоретично обґрунтовано й експериментально перевірено педагогічну технологію формування комунікативних умінь та навичок учнів 8 – 11 класів шкіл нового типу на уроках риторики. Запропонована й апробована авторська програма з риторики для учнів 8 – 11 класів, яка ставить своєю метою формування комунікативних умінь та навичок. Програма передбачає поетапний розподіл мате-ріалу з урахуванням вікових особливостей підготовленості учнів, дає можли-вість посту-пово поглиблювати, ускладнювати й удосконалювати теоретичний мате-ріал шкіль-ного курсу риторики і його практичну реалізацію. Пропонована автором мето-дика формування комунікативних умінь та навичок має різнорівневий характер, у чому і полягає її цінність.

У дисертації визначаються основні джерела добору форм, типів, методів уроків риторики: розглядається жанрова специфіка ділових, рольових, інтелекту-альних ігор, типи різнорівневих домашніх завдань та мовленнєво-мисленнєвих розминок.

У дисертаційній роботі виявлено педагогічні умови, за яких методична система формування комунікативних умінь та навичок учнів старших класів стає результативною, визначено критерії та рівні сформованості комунікативних умінь.

Ефективність методики теоретично обґрунтовано й експериментально доведено.

Ключові слова: риторика, комунікативні уміння та навички, мовленнєва діяльність, комунікативна діяльність, комунікативні здібності, комунікативна компетенція, культура спілкування, програма з риторики, риторична особистість.

Аннотация

Куринная А.Ф. Формирование коммуникативных умений и навыков у учеников гуманитарных лицеев на уроках