КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

КРИКЛІЙ АРТУР СТАНІСЛАВОВИЧ

УДК 331.522.4

ФОРМУВАННЯ ТРУДОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ

В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ

Спеціальність 08.01.01 – економічна теорія.

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Київ-2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі економічної теорії

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий консультант – доктор економічних наук,

професор Лютий Ігор Олексійович, Київський національний

університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри фінансів,

грошового обігу та кредиту.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор,

член-кореспондент НАН України Лібанова Елла Марленівна,

Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України,

заступник директора з наукових питань.

Доктор економічних наук, професор, Ніколенко Юрій Васильович,

Академія муніципального управління, завідувач кафедри економіки

Доктор економічних наук, професор Кім Матвій Миколайович,

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна,

професор кафедри економічної теорії та економічних методів управління.

Провідна установа – Інститут економіки та прогнозування НАН України,

відділ економічної теорії, м. Київ.

Захист відбудеться 18 листопада 2005 р. о 14 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.13 Київськьго національного

університету імені Тараса Шевченка за адресою:

03022, вул.. Васильківська, 90-А, к. 203.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського

національного університету імені Тараса Шевченка за адресою:

01033, м. Київ, вул.. Володимирська, 58, к. 12.

Автореферат розісланий 10 жовтня 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук, доцент І.І. Мазур

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Підвищення ролі людського фактору у суспільному виробництві привертає все більшу увагу представників науки та практики до необхідності дослідження проблем формування трудового потенціалу на всіх рівнях економічної діяльності. В умовах трансформаційної економіки послуги робочої сили перетворюються на самостійний об’єкт економіко-теоретичного аналізу, оскільки стають товаром, капіталом, власністю і є предметом фіскального інтересу держави, фінансовим активом для індивідуальних та інституціональних інвесторів. Тому перебудова та підвищення ефективності системи формування трудового потенціалу на макрорівні і, зокрема, на рівні окремого виду економічної діяльності стає на сучасному етапі найважливішим фактором соціально-економічного розвитку всього суспільного виробництва.

Нові можливості для реалізації цих перетворень пов'язані зі здійсню- ваною в нашій країні реформою загальноосвітньої і професійної школи, її глобалізацією та модернізацією, створенням системи неперервної і дистан- ційної освіти, приєднанням України до Болонського процесу та загостренням конкуренції на світовому ринку освітніх послуг. Всі ці чинники потребують активного пошуку принципово нових наукових підходів, які слугували б теоретичним підґрунтям для розробки практичних заходів щодо забезпечення ефективного функціонування механізму формування трудового потенціалу.

Методологічні основи аналізу ролі людського фактора у суспільному відтворенні закладені в роботах представників різних наукових шкіл – А.Сміта, Д.Рікардо, К.Маркса, Дж.Мілля, Ф.Тейлора, Й.Шумпетера. Вони отримали подальший розвиток у працях сучасних дослідників-економістів далекого зару- біжжя: Р.Абрамса, Д.Аллена, М.Армстронга, Г.Беккера, В.Гаскова, П.Готлиба, Е.Денісона, Е.Джона, Л.Доствана, П.Злаги, Р.Еренберга, К.Ерроу, В.Іскри, К.Кобаяши, Я.Мінсера, Г.Хентце, В.Шаміра та ін.

Вагомий внесок у розробку зазначеної проблеми зробили вчені СНД і близького зарубіжжя: А.Анчишкін, О.Апостолов, І.Генкін, А.Добринін, О.Дігіліна, С.Дятлов, В.Іноземцев, А.Кібанов, М.Крітський, В.Маневич, Д.Нестерова, А.Новицький, А.Панкратов, К.Рофе, Е.Саруханов, С.Струмилін, А.Тучков, С.Шекшня, В.Щетинін та інші. Різнобічні аспекти цієї проблеми в контексті ринкової трансформації економіки досліджували вчені України: В.Базилевич, Ю.Бажал, І.Бланк, С.Бандура, П.Буряк, З.Варналій, В.Геєць, А.Гальчинський, П. Єщенко, М.Зверяков, А.Колот, І.Комарницький, М.Кім, Е.Лібанова, Ю.Ніколенко, А.Чухно та ін.

Однак проблеми соціально-економічної природи та механізму функціонування різних етапів та складових відтворення трудового потенціалу залишаються ще відкритими, про що свідчать праці вітчизняних вчених: Д.Богині, В.Буковинського, П.Буряка, О.Власюка, О.Гришнової, В.Давиденко, Б.Данілішина, Г.Дмитренка, М.Долішнього, С.Дорогунцова, Т.Збрицької, С.Злупка, І.Каленюк, Т.Каширіної, Л.Кривенка, В.Куценка, В.Мандибури, Н.Ничкало, В.Онікієнка, В.Петюха, С.Пірожкова, В.Савченка, О.Сидоренка, В.Томашенка, Н.Тюхтенка, Л.Чижової та інших.

Крім того, поза увагою наукових досліджень залишаються питання комплексного вивчення актуальних теоретико-методологічних, методичних і практичних питань формування трудового потенціалу на рівні окремого виду економічної діяльності. Серед українських і закордонних учених немає консенсусного розуміння щодо визначення соціально-економічної сутності і взаємозв'язку економічних категорій і понять, що становлять методологічний інструментарій аналізу процесу формування трудового потенціалу та визначення його ролі в економічному зростанні в умовах трансформаційної економіки, що загострює потребу у поглибленні теоретико-методологічної бази досліджень у даній сфері економічної теорії. Актуальною проблемою є і проведення компаративного аналізу особливостей минулого і сучасного, зарубіжного і вітчизняного досвіду розвитку освітньо-професійної складової системи формування трудового потенціалу на рівні окремого виду економічної діяльності з метою розробки методичних та практичних пропозицій щодо підвищення її ефективності.

До цього часу досить слабко опрацьовані методологічні, методичні та організаційні питання формування потреби в персоналі та підвищення науко-вого рівня планування його підготовки і неперервного професійного навчання на рівні окремого виду економічної діяльності. Відсутні й розробки щодо під-вищення конкурентоспроможності персоналу шляхом удосконалення кредитної політики та механізму фінансування і стимулювання процесів його професійно-кваліфікаційного росту, атестації і сертифікації. У зв’язку з постійним зростан-ням матеріальних, фінансових і людських ресурсів, пов’язаних із формуванням трудового потенціалу у кожному виді економічної діяльності, найбільш важли-вим теоретичним, методичним та практичним питанням стає удосконалення методів оцінки соціальної і економічної ефективності кожного з його етапів.

Актуальність вказаних проблем, їх недостатня теоретико-методологічна і методична розробка визначили вибір теми даного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. В основу дисертаційної роботи покладені результати досліджень, які проводились автором протягом останніх 20 років в рамках науково-дослідних тем, які виконувалися науково-дослідницькими та навчальними закладами України, зокрема: Науково-дослідним інститутом праці і зайнятості населення МПСП України № 1.2. "Шляхи удосконалення системи професійного навчання кадрів на виробництві як суттєвого чинника підвищення якості робочої сили" (номер державної реєстрації 0103U005585), де автором були визначені ефективні форми оцінки і підтвердження професійної компетентності персоналу підприємств та пропозиції щодо удосконалення системи професійного навчання кадрів на виробництві; Київським державним торговельно-економічним університетом: № 204/33 "Комплексна програма відповідності обсягів підготовки та перепідготовки кваліфікованої робочої сили потребі організацій та підприємств на період до 2005 р." (номер державної реєстрації 01880059450), де автором була досліджена забезпеченість галузей робочою силою, запропонована нова методика визначення потреби в персоналі і розроблено прогноз підготовки кваліфікованих робітників на період до 2005 р.; № 175/33 "Розробка цільової комплексної програми "Кадри" на період до 2000 року" (номер державної реєстрації 01860072044), де автором були розроблені прогнози щодо оптимізації обсягів та структури професійної підготовки та підвищення кваліфікації робітників на період до 2000 року; Київським національним університетом імені Тараса Шевченка № 301.БФ040-01 „Теорія і практика соціально-економічного розвитку України в умовах ринкових перетворень” (номер державної реєстрації 0101U006977), де автором були розроблені теоретико-методологічні засади освітньо-професійної складової формування трудового потенціалу відповідно до сучасних вимог функціонування трансформаційної економіки та ін.

Результати наукових досліджень, підготовлених автором індивідуально, відображені в розділах наукових звітів із зазначених тем.

Монографії виконані відповідно до планів науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київського державного торговельно-економічного університету, Полтавського універ-ситету споживчої кооперації України.

Мета і завдання дослідження. Головною метою роботи є комплексне дослідження теоретико-методологічних і методичних засад формування трудового потенціалу на рівні окремого виду економічної діяльності, і на цій основі розробка теоретичного, методичного та практичного обґрунтування пріоритетних напрямів підвищення ефективності його освітньо-професійної складової в умовах трансформаційної економіки України.

Для досягнення зазначеної мети у дисертації поставлені такі завдання:

- дослідити еволюцію наукових поглядів на генезис та соціально-економічну сутність трудового потенціалу як предмета і об’єкта економіко-теоретичного дослідження, визначити взаємозв'язок категорій "робоча сила", "персонал", “економічно активне населення”, "трудові ресурси", “людський капітал”, "трудовий потенціал" і "особистісний потенціал";

- визначити місце категорії “трудовий потенціал виду економічної діяльності” в системі економічних категорій і понять, проаналізувати особливості його формування в різних соціально-економічних умовах та провести його систематизацію як методологічної основи структурування;

- розробити категоріальний апарат і методологічний інструментарій дослідження освітньо-професійної складової трудового потенціалу шляхом визначення соціально-економічної сутності низки категорій і понять, які дозволяють дослідити процес формування трудового потенціалу, а саме таких як: "профорієнтація", "професійна підготовка", "неперервне професійне навчання", “форми (види) профорієнтації”, “форми (види) неперервного професійного навчання”, “професія”, “спеціальність”, “загальна потреба у персоналі”, “додаткова потреба у персоналі”, “рух персоналу”, “вибуття персоналу”, “плинність персоналу” та ін;

- визначити теоретичні засади системи управління формуванням трудового потенціалу, проаналізувати існуючі підсистеми, форми і методи профорієнтаційної роботи, професійної підготовки і неперервного професійного навчання персоналу та запропонувати їх класифікацію;

- узагальнити етапи, тенденції і досвід розвитку профорієнтації в Україні та визначити сутність механізму самовизначення особи в процесі професійної орієнтації;

- виявити основні чинники та мотиви руху персоналу на рівні окремого виду економічної діяльності як важливого чинника формування попиту та пропозиції робочої сили на ринку праці;

- обґрунтувати методологічні підходи щодо визначення і формування загальної і додаткової потреби в персоналі на рівні окремого виду економічної діяльності, класифікувати її чинники та удосконалити методичні підходи, існуючі форми балансів і статистичної звітності персоналу щодо планування його підготовки;

- розробити методологічні та методичні підходи щодо планування неперервного професійного навчання персоналу на рівні окремого виду економічної діяльності;

- провести компаративний аналіз особливостей минулого і сучасного стану, зарубіжного і вітчизняного досвіду розвитку та функціонування освітньо-професійної складової трудового потенціалу на рівні окремого виду економічної діяльності в інфраструктурі ринку праці, виявити основні напрями її оптимізації та підвищення ефективності з урахуванням вимог глобалізаційних процесів;

- розробити теоретичні засади побудови системи неперервного професійного навчання персоналу, а також методологічні підходи щодо його планування на рівні окремого виду економічної діяльності з урахуванням вимог ринку праці;

- обґрунтувати методологічні підходи та визначити критерії, методи і показники оцінки соціально-економічної ефективності різних етапів формування трудового потенціалу на рівні окремого виду економічної діяльності.

Методологічною та теоретичною базою є роботи класиків економічної теорії та роботи закордонних і вітчизняних вчених-економістів з питань формування та розвитку трудового потенціалу в процесі суспільного відтворення.

Інформаційною базою дослідження є наукова монографічна література та статті вітчизняних і зарубіжних учених, закони України, постанови Верховної Ради і Кабінету Міністрів України, нормативні документи Міністерства освіти та науки України, Міністерства праці та соціальної політики України, інших міністерств і центральних органів виконавчої влади та матеріали наукових конференцій і симпозіумів з досліджуваної проблеми.

Об’єктом дослідження є система соціально-економічних та організаційно-правових відносин в процесі суспільного відтворення з приводу формування трудового потенціалу.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади освітньо-професійної складової формування трудового потенціалу на рівні окремого виду економічної діяльності та її впливу на макроекономічні процеси в Україні.

Методи дослідження. Для досягнення мети роботи використано низку загальнонаукових і специфічних методів дослідження: діалектики, індукції й дедукції, конкретного й абстрактного (Розділи 1-4), а також: історико-логічний метод - при дослідженні освітньо-професійної складової формування трудового потенціалу на різних етапах історичної еволюції та її взаємозв’язку з системою соціально-економічних відносин (Розділи 1-4); класифікаційно-аналітичний метод – при дослідженні діючої системи формування трудового потенціалу на різних його етапах (Розділи 1-4); економіко-математичний метод – при аналізі та розробці критеріїв і показників планування та визначення ефективності (Розділи 2-4); метод статистичного аналізу – для оцінки стану та тенденцій розвитку професійної підготовки та неперервного професійного навчання персоналу в різних видах економічної діяльності (Розділи 3-4); соціологічний – для моніторингу соціально-групових, соціально-демографічних, соціально-територіальних, соціально-професійних та між-особистісних чинників сучасного стану й ефективності управління формуванням трудового потенціалу в розрізі різних видів економічної діяльності (Розділи 2-4): відповідно до розробленої програми дослідження автором проведено анкетне опитування 23 тисяч школярів, 5 тисяч студентів вищих і професійно-технічних навчальних закладів і одної тисячі слухачів факультетів і курсів підвищення кваліфікації.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у комплексному, системному еволюційно-економічному аналізі методології світової та української економічної думки щодо питань функціонування ринку праці в процесі суспільного відтворення; виокремленні та обґрунтуванні сутнісно-функціональних особливостей формування трудового потенціалу на рівні окремого виду економічної діяльності та визначенні пріоритетних напрямів підвищення його ефективності в умовах трансформаційної економіки.

Найбільш вагомі наукові результати, що характеризуються науковою новизною, отримані особисто і виносяться на захист, полягають у наступному:

В п е р ш е:

- розроблено необхідний категоріальний апарат і методологічний інструментарій дослідження освітньо-професійної складової формування трудового потенціалу в інфраструктурі ринку праці та отримано теоретичне обгрунтування економічного змісту категорії “трудовий потенціал”, яке, на відміну від існуючих поглядів, дає можливість розглядати його як предмет і об’єкт еконо- міко-теоретичного дослідження, визначити вплив його якісних і кількісних характеристик на макроекономічні процеси та виявити шляхи їх оптимізації в умовах трансформаційної економіки;

- визначено системні зв’язки у понятійному апараті економічної теорії через визначення категорій “трудовий потенціал виду економічної діяльності” і “формування трудового потенціалу виду економічної діяльності” та виявлення особливостей його становлення в умовах ринкової трансформації економіки, що дозволило провести його класифікацію та систематизацію, і обґрунтувати теоретичні засади системи управління формуванням трудового потенціалу на рівні окремого виду економічної діяльності;

- обґрунтовано методологічні підходи до критеріїв і показників визначення основних складових формування загальної і додаткової потреби в персоналі, чинників та мотивів його руху, розробки зведеного балансу кваліфікованих робітників та фахівців з вищою освітою на рівні окремого виду економічної діяльності, що дозволило провести їх класифікацію та запропонувати нові методичні підходи до визначення потреби і планування підготовки персоналу, які, на відміну від існуючих, є комплексними, адаптованими до вітчизняної статистичної бази та дозволяють ліквідувати наявні диспропорції в обсягах і структурі підготовки кваліфікованих робітників і фахівців, удосконалити механізм їх працевлаштування з урахуванням вимог ринку праці та отримати значний соціально-економічний ефект;

- обґрунтовано методологічні та методичні засади щодо планування неперервного професійного навчання персоналу на рівні окремого виду еконо- мічної діяльності, що дозволяє підвищити науковий рівень і точність розрахунку планів соціально-економічного розвитку;

- запропоновано методичні підходи до визначення соціально-економічної ефективності неперервного професійного навчання персоналу на рівні окремого виду економічної діяльності, що дозволило удосконалити методи її вимірювання, які адаптовані до вітчизняної статистичної бази і дають можливість проводити необхідні розрахунки в умовах нової моделі соціально-трудових відносин з урахуванням вимог суспільного відтворення.

У д о с к о н а л е н о:

- понятійний апарат економічної теорії через визначення наступних категорій і понять: “кадри”, “персонал”, “трудові ресурси”, “людський капітал”, „трудо- вий потенціал”, “особистісний потенціал”, “управління формуванням трудового потенціалу”, “профорієнтація”, “потрібна чисельність у персоналі”, “загальна потреба в персоналі”, “додаткова потреба в персоналі”, “рух персоналу”, „вибуття персоналу”, “плинність персоналу”, “професія”, “спеціальність”, „вироб- ниче (внутрішньофірмове) навчання персоналу”, “неперервне професійне навчання персоналу”, “форми (види) профорієнтації”, “форми (види) непе- рервного професійного навчання”, а також інших, пов'язаних з ними категорій і понять, які, на відміну від існуючих визначень, дають комплексне розуміння системи формування трудового потенціалу в умовах формування інноваційно-інвестиційної моделі розвитку економіки в єдності її кількісних та якісних характеристик, що дозволяє розглядати трудовий потенціал як стійке соціально-економічне явище, що постійно розвивається;

- класифікацію чинників та підсистем формування трудового потенціалу на рівні окремого виду економічної діяльності в умовах функціонування ринкової економіки, що дозволяє виділити пріоритетні напрями макроекономічної політики у сфері зайнятості та у сфері професійної підготовки і неперервного професійного навчання персоналу;

- визначення критеріїв та принципів періодизації становлення і розвитку системи профорієнтації та неперервного професійного навчання персоналу в Україні, економічних суперечностей, притаманних сучасному етапу, що дозволило запропонувати нові підходи щодо концепції їх структурної перебудови, оптимізації та підвищення ефективності з урахуванням вимог ринку праці;

- систему показників вимірювання соціально-економічної ефективності профорієнтаційної роботи і неперервного професійного навчання персоналу на рівні окремого виду економічної діяльності, що дає можливість значно покращити оцінку конкурентоспроможності персоналу на ринку праці і підняти рівень аналітичної роботи, планування і визначення ефективності різних етапів формування трудового потенціалу на суттєво новий рівень.

Н а б у л о п о д а л ь ш о г о р о з в и т к у:

- понятійний та категоріальний апарат, класифікації, моделі і методики, які надають генетичний ключ, теоретико-методологічну основу та інструментарій дослідження проблем освітньо-професійної складової формування трудового потенціалу на рівні окремого виду економічної діяльності, що дає можливість адаптувати їх до вимог нової моделі соціально-трудових відносин в Україні;

- структурно-функціональні підходи до визначення основних підсистем, форм та методів діючої системи профорієнтації на різних рівнях економічної діяльності, що дало можливість провести їх відповідну класифікацію та систематизацію з метою отримання синергічного ефекту за рахунок інтеграції окремих складових в єдину систему;

- обґрунтування основних напрямів вдосконалення механізму формування трудового потенціалу на засадах трипартизму на рівні окремого виду економічної діяльності, які передбачають нові підходи та конкретні шляхи щодо підвищення ефективності його освітньо-професійної складової, розвитку соціального партнерства і забезпечення конкурентоспроможності персоналу на ринку праці, з урахуванням глобалізаційних процесів в умовах формування інноваційно-інвестиційної моделі розвитку економіки.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що основні положення, викладені у дисертації, доведено до рівня цільових комплексних програм, методичних розробок та прикладних моделей, зокрема: цільової комплексної програми “Організація та управління неперервним професійним навчанням” (Довідка Міністерства освіти і науки України від 18.02.2005р. № 15/2-64); цільової комплексної програми: “Кадри” (Довідка АКБ „Столичний” від 24.04.2003 р. № 1-1/223).

Крім того, пропозиції автора щодо концепції побудови системи неперервного професійного навчання персоналу, покращення механізму фінансування та держзамовлення на підготовку і перепідготовку кадрів в умовах становлення ринкових відносин були використані при підготовці науково-експертних висновків щодо внесення змін до відповідних законодав-чих актів України (Довідка Верховної Ради України від 05.05.2005 р. № 735).

Рекомендації автора щодо визначення ефективних форм оцінки та підтвердження професійної компетентності персоналу підприємств були використані НДІ праці і зайнятості населення при підготовці пропозицій Міністерству праці і соціальної політики України щодо удосконалення системи професійного навчання кадрів на виробництві (Лист НДІПЗН від 18.12.2003 р. № 05/4-384).

Наукові та методичні розробки автора щодо удосконалення планування, фінансування, оцінки та підвищення ефективності системи профорієнтації, професійної підготовки та неперервного професійного навчання в Україні використовувалися при підготовці проектів законів, матеріалів колегій і положень Міністерства освіти та науки України (Довідки Міністерства освіти та науки України від 05.02.2003 р. № 6/3-26 та від 18.02.2005 р.№ 15/2-64).

Результати дисертації та пропозиції щодо удосконалення Державного класифікатора професій України (ДК.003-95), Державного класифікатора видів економічної діяльності (ДК.009-96), форм державної статистичної звітності, а також кодифікатора кодування персоналу за видами економічної діяльності використані Державним комітетом статистики України у практичній діяльності (Довідка Держкомстату від 17.03.2005р. № 13/1-05/28).

Теоретичні положення, понятійний апарат, класифікації, моделі і методики, що викладені в дисертації, використані у навчальному процесі в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка та в Інституті міжнародної економіки і фінансів (довідки від 19.11.2004 р. № 6259 та від 07.04.2005 р. № 040/330) при викладанні курсів „Економічна теорія”, „Макроекономіка”, „Економіка праці та соціально-трудові відносини”, „Менеджмент персоналу”, „Мікроекономіка”, “Управління персоналом”, “Розміщення продуктивних сил”.

Особистий внесок здобувача полягає в авторському підході щодо методології дослідження трудового потенціалу на рівні окремого виду економічної діяльності та вдосконалення механізму його формування в системі освіти та неперервного професійного навчання в умовах трансформаційної економіки України. Наукові положення, висновки і рекомендації, що виносяться на захист, одержані автором самостійно. Особистий внесок у працях, опублікованих у співавторстві, визначено окремо у списку публікацій.

Дисертація не містить захищених раніше наукових положень та наукових результатів кандидатської дисертації.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні та практичні положення проведеного дослідження апробовані в проектах законодавчих актів, методичних розробках, рекомендаціях і пропозиціях, викладені у монографіях, навчальних посібниках, статтях, впровадженні в навчальний процес. Крім того, вони доповідалися, обговорювалися та значною мірою увійшли до прийнятих рекомендацій на 26 міжнародних і 24 вітчизняних науково-практичних конференціях та семінарах, зокрема на: наукових конференціях професорсько-викладацького складу і аспірантів Київського державного торговельно-економічного університету (м. Київ, 1991 - 2003 рр.); I Ялтинському Форумі країн СНД і Балтії “Кадровий менеджмент” (м. Ялта, березень 2003 р.); XII Міжнародному конгресі (м. Санкт-Петербург, Росія, червень 2003 р.); Всеукраїнській науково-методичній конференції “Сучасні аспекти фінансового управління економічними процесами” (м. Севастополь, вересень 2003р.); Міжнародній науково-методичній конференції “Проблеми та перспективи розвитку інтерактивних форм навчання при підготовці фахівців фінансово-економічного профілю” (м. Москва, Росія, березень 2004 р.); Науковій конференції Київського національного університету імені Тараса Шевченка: “Філософія господарства” С.М.Булгакова: на шляху до нової парадигми політекономії” (м. Київ, квітень 2004 р.); Міжнародній науково-методичній конференції “Досвід і шляхи удосконалення наукового і методичного забезпечення процесу підготовки фахівців із фінансової, банківської справи та оподаткування” (м. Свалява, травень 2004 р.); Міжвузівській науково-методичній конференції “Підготовка фахівців без відриву від виробництва в умовах реформування вищої освіти” (м. Полтава, травень 2004 р.); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Управління людськими ресурсами: держава, регіон, підприємство” (м. Донецьк, вересень 2004 р.); І Міжнародному науково-практичному семінарі “Україна на шляху до Європейського Союзу: приготування та реалізація політики пріоритетів в інноваційно-інвестиційній та соціально-трудовій сферах” (м. Хмельницький, вересень 2004 р.); Регіональній науково-методичній конференції “Формування стратегії конкуренто-спроможності освіти в регіоні” (м. Жовті Води, жовтень 2004 р.); Науково-практичній конференції Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Основні засади розвитку вищої освіти в Україні в контексті Болонського процесу” (м. Київ, жовтень 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Науковий потенціал світу’2004” (м. Дніпропетровськ, листопад 2004 р.); Міжнародній інтер-відео конференції “Освіта і наука без кордонів” (м. Дніпропетровськ, грудень 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Державне управління в сфері ринку праці та зайнятості населення” (м. Київ, січень 2005 р.); VII Міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта’2005” (м. Дніпропетровськ, лютий 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Фінансово-економічні та інституційні чинники розвитку регіону” (м. Чернівці, березень 2005 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Фінансова система України: становлення та розвиток” (м. Острог, квітень 2005 р.); XII Міжнародній науково-практичній конференції “Фінансово-кредитне стимулювання економічного зростання” (м. Луцьк, червень 2005 р.); VІ Міжнародному науково-практичному семінарі “Освіта дорослих для демократії” (м. Київ, вересень 2005 р.); а також на Вченій Раді економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (квітень 2005 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковано у 63 наукових працях, у тому числі у 3 одноосібних монографіях (51,3 др.арк.), 1 колективній монографії (безпосередньо автору в якій належить 0,5 др.арк.), 1 навчальному посібнику (особисто автору в якому належить 0,5 др.арк.), 30 індивідуальних наукових статтях у фахових виданнях (25,7 др.арк.), 28 наукових працях (14,3 др.арк.), опублікованих в інших виданнях. Загальний обсяг опублікованого матеріалу, що належить особисто автору, становить 92,3 др.арк., в т.ч. у монографіях і фахових виданнях – 77,5 др.арк., які повністю висвітлюють основні результати дисертації.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Її повний обсяг становить 532 стор., основний зміст роботи викладено на 420 стор., він містить 30 таблиць, 10 рисунків. Список використаних джерел складається з 410 найменувань. Дисертація має 30 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, визначено методологічну базу і методи дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами і темами; розкрито наукову новизну, особистий внесок та практичне значення результатів.

У першому розділі “Теоретико - методологічні основи дослідження трудового потенціалу” здійснено аналіз еволюції наукових поглядів представників різних шкіл економічної теорії щодо питань функціонування праці в процесі суспільного відтворення та обґрунтовано необхідність використання системно-структурного підходу як методологічної основи визначення природи і соціально-економічної сутності категорії “трудовий потенціал”, показано її місце в системі економічних категорій і понять; розкрито особли-вості, етапи та джерела формування трудового потенціалу на рівні окремого виду економічної діяльності.

Зазначено, що методологічні засади дослідження трудового потенціалу були закладені в працях представників трудової теорії вартості (А.Сміта, Д.Рікардо, К.Маркса), неокласичного напряму (Л.Мизеса, М.Фрідмена), кейнсіанства (Дж.Кейнса, Р.Харрода) та доповнені положеннями інституціонально-соціологічного напряму сучасної економічної теорії (Дж.Гелбрейта, Я.Тінбергена, Р.Хайлброннера) і “нової інституціональної економіки” (Р.Нільсона, С.Вінтера, Й.Шумпетера, Ф.Хайєка).

Теоретичні підходи цих та інших авторів дозволили визначити, що формування трудового потенціалу на різних рівнях управління у відповідності до вимог ринкової економіки, вимагає поглиблення теоретичних уявлень про поліваріантність і соціально-економічну сутність категорії “людський фактор”, зміст якої, залежно від мети дослідження, конкретизується такими категоріями, як “кадри”, “персонал”, “економічно активне населення”, “трудові ресурси”, “трудовий потенціал”, “особистісний потенціал”. Родовим поняттям до всіх них виступає робоча сила (рис. 1).

Рис. 1. Співвідношення понять: особистісний потенціал, трудовий потенціал,

людський капітал, трудові ресурси, економічно активне населення,

зайняті економічною діяльністю, персонал, кадри і робоча сила

Щодо поняття “трудові ресурси”, то доведено, що в умовах ринкової трансформації економіки на зміну йому прийшло поняття “економічно активне населення”, яке пропонує на ринку праці свою робочу силу та може застосовуватися при розгляді питань на макро- і мезорівнях. Водночас, воно не придатне для характеристики людських ресурсів конкретного виду економічної діяльності, для яких доцільно використовувати поняття “зайняті економічною діяльністю”.

Економічно активне населення необхідно розглядати в єдності кількісних та якісних аспектів. Це обумовлює необхідність введення поняття “трудовий потенціал”, яке представляє собою їх інтегровану оцінку. Трудовий потенціал в роботі розглядається з позицій окремої людини, підприємства, території і суспільства вцілому та окремого виду економічної діяльності, під яким розуміється можливість найбільш ефективного використання зайнятих у відповідному його виді за допомогою системи цілеспрямованого впливу на їх кількісні та якісні параметри у поточному періоді і у перспективі. Трудовий потенціал є важливою складовою сукупного особистісного потенціалу. За своїм змістом особистісний потенціал це більш широке поняття, оскільки воно охоплює, окрім соціально-економічних і позаекономічні відносини, розкриває активну роль ідеологічних, моральних, соціально-культурних та інших факторів у розвитку трудової активності працівника. Особистісний потенціал – це потенційна можливість найбільш ефективного використання у різних сферах суспільної діяльності динамічної сукупності емерджентних, особистісних якостей (задіяних та незадіяних) людини в їх взаємозв’язку і взаємодоповненні, які цілеспрямовано, з урахуванням рівня розвитку продуктивних сил та соціально-трудових відносин, використовуються у поточному періоді і у перспективі.

Аналізуючи різні аспекти трудового потенціалу встановлено, що його зміст розкривається такими категоріями, як “кадри”, “персонал” і “людський капітал”. Доведено, що зростання ролі людини в економіці, зміни у сфері праці обумовили виникнення поняття “людський капітал”, що пов’язано, передусім, зі зростанням інвестицій у розвиток людських ресурсів. Людський капітал необхідно розглядати як в теоретичному, так і у практичному аспектах на рівні особистості, підприємства, регіону, виду економічної діяльності та суспільства в цілому. У дисертації обґрунтовано, що людський капітал на рівні окремого виду економічної діяльності представляє собою сформовані в результаті інвестицій сукупні професійні знання, уміння, мотивації і навички всіх працівників підприємств і організацій, що сформовані і розвинуті за рахунок інвестицій та сприяють зростанню їх доходів та ефективності діяльності.

У характеристиці ролі людини в суспільному виробництві поняття “людський потенціал” є більш вузьким, ніж поняття “трудовий потенціал”, оскільки останнє включає в себе компоненти, пов’язані з соціально-психологічними і психофізіологічними та іншими особливостями людини, в зв’язку з тим, що не всі інвестиції в людину піддаються виразу в грошовій формі (стан здоров’я, моральність, розвиток продуктивних та інших здібностей не завжди залежать від інвестицій). Крім того, розвиток здібностей залежить не тільки від рівня освіти та підготовки, а й від природних задатків людини, тобто її своєрідних особистісних якостей.

Важливими складовими трудового потенціалу, які характеризують його на рівні окремого виду економічної діяльності та на рівні підприємства є такі взаємопов’язані поняття, як “кадри” і “персонал”, оскільки “персонал” – це весь особовий склад підприємства, організації чи установи, включаючи найманих працівників, працюючих акціонерів і власників, тобто зайнятих суспільно корисною діяльністю, а „кадри” – це основна (штатна) частина зайнятих.

В роботі обґрунтовано необхідність класифікації професій і систематизації персоналу, як основи структурування трудового потенціалу, яка викликана наявністю великої кількості існуючих на даний час професій та спеціальностей (лише для робітничих професій їх існує майже 5,5 тисяч). З цією метою в роботі була упорядкована наукова термінологія, пов’язана з досліджуваним об’єктом, з урахуванням його кількісних і якісних характеристик, а також характеру виконуваних функцій та проведена класифікація професій. На цій основі були розроблені методологічні основи побудови систематизації та кодифікації персоналу на рівні окремого виду економічної діяльності, що дає можливість охарактеризувати всю множину різновидів (первісних елементів), що класифікуються, у її ранговій послідовності.

Формування трудового потенціалу, з врахуванням специфіки цього процесу, доцільно розглядати на всіх рівнях економічної діяльності. У цьому зв’язку в роботі обґрунтовано необхідність використання поняття “формування трудового потенціалу виду економічної діяльності” – як процесу цілеспрямованого та раціонального забезпечення підприємств (об’єднань), організацій (органів управління) та установ певного виду економічної діяльності персоналом потрібної кількості та якості, здійснення професійно-кваліфікаційного просування працівників, формування резерву керівників з урахуванням особливостей діяльності зайнятих з метою найбільш ефективного їх використання.

У другому розділі “Професійна орієнтація як передумова формування трудового потенціалу в умовах становлення ринку праці” визначено соціально-економічну сутність категорії “профорієнтація”, проаналізовано її види та форми, запропонована їх класифікація та систематизація; обґрунтовані методологічні підходи щодо вимірювання соціально-економічної ефективності профорієнтаційної роботи; узагальнені етапи, тенденції та досвід розвитку профорієнтації в Україні і на цій основі запропоновані нові підходи її подальшого розвитку та підвищення ефективності з урахуванням вимог ринку праці.

Дослідження показало, що профорієнтація є важливим та необхідним етапом формування трудового потенціалу, вдосконалення його професійно-кваліфікаційної структури, оскільки в процесі профорієнтації виникають різні форми соціально-трудових відносин між суспільством, найманими працівниками, роботодавцями, самими людьми з приводу вибору професії (спеціаль-ності), місця навчання (роботи) та працевлаштування. Це дозволило розглядати профорієнтацію як соціально-економічну категорію, виявити та класифікувати її підсистеми, види, форми та методи (рис. 2).

Показано, що в умовах транзитивної економіки організація профорієнтації у повному обсязі серед усіх груп населення можлива за умови доповнення державної системи недержавною системою профорієнтації. В структурі останньої провідна роль повинна бути відведе на

Рис. 2. Класифікація підсистем, видів, форм і методів

профорієнтаційної роботи

профорієнтаційним підрозділам підприємств та приватним агентствам з працевлаштування, центрам оцінки персоналу тощо. Доведено, що здійснення профорієнтаційної роботи суттєво змінює процес управління персоналом. Це стосується підбору та прийому кандидатів на вакантні посади і робочі місця, атестації персоналу і планування трудової кар’єри персоналу.

Оскільки організація роботи з профорієнтації пов’язана з певними витратами матеріальних, фінансових та людських ресурсів, кожен профорієнтаційний захід повинен бути чітко обґрунтований критеріями оцінки та мати систему показників соціальної та економічної ефективності, що відповідає наступним принципам: відношенням отриманого кінцевого ефекту до витрат на їх здійснення; вимірюваністю витрат і результатів в однорідних одиницях; враховуванням основних функцій окремого виду економічної діяльності; побудові на обґрунтованих критеріях та системі показників, що мають відображати як економічну, так і соціальну ефективність. Представлена у дисертації система показників диференційована для різних рівнів оцінки (державного, регіонального, виду економічної діяльності, підприємства, навчального закладу, центру зайнятості та профорієнтації молоді тощо). Співставність показників вимірювання дозволяє виявити відхилення в результативності профорієнтаційної роботи на тому чи іншому рівні, своєчасно прийняти заходи, спрямовані на її удосконалення та підвищення ефективності.

У третьому розділі “Професійна підготовка в системі формування ринкової трансформації економіки України” проведено дослідження проблем професійної підготовки персоналу в Україні в умовах транс-формаційної економіки; обґрунтовані методологічні і методичні підходи щодо визначення і формування загальної і додаткової потреби у персоналі та планування його підготовки; проведено компаративний аналіз особливостей минулого і сучасного стану, зарубіжного і вітчизняного досвіду становлення та функціонування системи підготовки робітників і фахівців з вищою освітою та виявлені шляхи її оптимізації і підвищення ефективності з урахуванням вимог глобалізаційних процесів.

Зазначено, що забезпечення в Україні сталого економічного зростання, перехід від індустріального до інформаційного суспільства суттєво підвищують вимоги до якості робочої сили, здатності працівників постійно набувати нових знань, умінь та практичних навичок. Зростання вимог до персоналу підприємств різних видів економічної діяльності підвищує роль усіх складових системи освіти та професійної підготовки у формуванні трудового потенціалу суспільства. Однак, в Україні під час переходу від адміністративно-командної економіки до ринкової (економічної кризи 1990-1999 років) відбулося невиправдане ні з економічної, ні з соціальної точок зору недооцінювання значення професійно-технічної освіти, посилення односторонньої орієнтації на пріоритетний розвиток вищої освіти (табл.1; рис. 3).

Таблиця 1.

Дані про розвиток системи професійно-технічної освіти в Україні

за 1990-2004 роки 1) (тис. осіб)

Примітка. Розраховано автором за даними Державного комітету статистики України

Подолання кризового стану в підготовці кваліфікованих робітників вимагає підвищення ролі держави у регулюванні професійно-технічної освіти та її реформуванні відповідно до вимог ринкової економіки. Доведено необхідність прискорення розробки дієвого механізму багатоканального та різнорівневого фінансування професійно-технічних навчальних закладів; активного залучення соціальних партнерів до розробки правового і організаційно-економічного механізму підвищення зацікавленості роботодавців у підготовці кваліфікованих робітників. У роботі обґрунтовано, що цей механізм повинен передбачати запровадження прямих та непрямих пільг для підприємств, що вкладають матеріальні і фінансові ресурси в розвиток професійно-технічних навчальних закладів.

У дисертації підкреслено, що в період швидкого розвитку науково-технічного прогресу, впровадження ринкових форм і методів господарювання, особливого значення набуває праця фахівців з вищою освітою. Їх участь у всіх видах економічної діяльності є не тільки необхідним, але й вирішальним фактором впровадження високих наукоємних технологій, забезпечення іннова- ційно-інвестиційної моделі розвитку національної економіки. На статистично- му матеріалі показано, що, незважаючи на тривалу економічну кризу, в Україні у 1990-2004 роках, вцілому не було допущено зниження обсягів підготовки фахівців з вищої освіти (рис.3).

Рис. 3. Дані про випуск фахівців вищими закладами України I-IV рівнів акредитації

(1990-2004 рр.), тис. осіб

У роботі сформульовані вимоги до діяльності ВНЗ в ринкових умовах. Доведена об’єктивна необхідність розвитку поряд з державними недержавних вищих навчальних закладів. Розкривається особлива роль та шляхи вдосконалення механізму формування державного замовлення і кредитної політики щодо регулювання процесів підготовки фахівців з вищою освітою.

Підготовка фахівців з вищою освітою та кваліфікованих робітників повинна здійснюватися відповідно до визначеної підприємствами кожного з видів економічної діяльності загальної та додаткової потреби у персоналі. Під загальною потребою слід розуміти ту оптимальну кількість персоналу по кожній категорії працівників, яка необхідна відповідному виду економічної діяльності, підприємству або установі для заміщення всіх робочих місць у розрізі професій (спеціальностей) у коротко-, середньо- або довгостроковому періодах для виконання покладених на них соціально-економічних функцій і завдань з найвищою ефективністю і якістю. Додаткова потреба у персоналі – це та оптимальна додаткова кількість працівників, яка необхідна відповідному виду економічної діяльності, підприємству, організації у коротко-, середньо- та довгостроковому періодах, задля усунення невідповідності між фактичним і необхідним складом персоналу за рівнем освіти та професійної підготовки. Її основні складові зображені на рис. 4.

З’ясування соціально-економічної сутності вказаних понять та проведена систематизація, а також класифікація персоналу, чинників і мотивів його руху дозволили надати пропозиції з

Рис. 4. Структура додаткової потреби у персоналі

робітників та фахівців з вищою освітою, руху та вибуття персоналу, а також розробити модель вирішення цих завдань за допомогою комп’ютерної техніки.

У четвертому розділі “Неперервне професійне навчання персоналу в умовах формування інноваційно-інвестиційної моделі розвитку економіки” досліджено теоретико-методологічні засади системи неперервного професійного навчання в Україні; узагальнено тенденції і досвід її розвитку; розроблено методологічні і методичні підходи щодо планування та оцінки її соціально-економічної ефективності на рівні окремого виду економічної діяльності; та запропоновано шляхи підвищення ефективності в умовах формування інноваційно-інвестиційної моделі розвитку економіки України.

Виявлено, що неперервне професійне навчання персоналу представляє собою систему заходів з професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації працівників та позапрофесійної діяльності, які проводяться у професійно-технічних, вищих навчальних та наукових закладах, закладах освіти дорослих, мережі внутрішньофірмового навчання та самостійно для людей будь-якого віку і покоління впродовж життя задля професійного, інтелек- туального, культурного і духовного розвитку особистості (рис. 5).

При цьому забезпечується постійне, взаємопов’язане,