ХАРКІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПОВІТРЯНИХ СИЛ

КОВАЛЕНКО Едуард Анатолійович

УДК 124.5+17.022

ЦІННІСНА ПРИРОДА

УСВІДОМЛЕНОГО САМОРОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ:

СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ

09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Харків – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії і політології Харківського національного автомобільно-дорожнього університету, Міністерство освіти і науки Украіни.

Науковий керівник: | доктор філософських наук, професор

Лозовой Віктор Олексійович,

Національна юридична академія України

імені Ярослава Мудрого,

завідувач кафедри культурології.

Офіційні опоненти: | доктор філософських наук, професор

Корженко Володимир Васильович,

Харківський регіональний інститут державного

управління Національної академії державного

управління при Президентові України,

заступник директора з наукової роботи;

кандидат філософських наук, доцент

Пазинич Станіслав Миколайович,

Національний технічний університет

“Харківський політехнічний інститут”,

доцент кафедри педагогіки і психології

управління соціальними системами.

Провідна установа: | Інститут філософії імені Г.С. Сковороди

Національної академії наук України,

м. Київ.

Захист відбудеться 21 квітня 2005 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.702.05 при Харківському університеті Повітряних Сил за адресою: 61043, м. Харків, вул. Динамівська, 6, ауд. Д-606.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківського університету Повітряних Сил за адресою: 61064, м. Харків, вул. Володарського, 46.

Автореферат розісланий 21 березня 2005 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат філософських наук, професор Мануйлов Є. М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Кожна суспільна система, як відомо, базується на відповідному їй типі особистості. Українське суспільство, яке перебуває у процесі трансформації, дедалі більше набирає рис ринкового, що з необхідністю вимагає автономної, суверенної, незалежної (вільної), соціально активної, відповідальної, здатної до постійного саморозвитку особистості. Світовий досвід показує, що вихід на високі рубежі цивілізаційного розвитку пов'язаний зі створенням умов для саморозвитку особистості, реалізації інтелектуального й морального потенціалів, творчих здібностей людини. Трансформація українського суспільства є нездійсненою без оновлення самої людини, що можливе тільки через розвинуту здібність до усвідомленого саморозвитку та саморозгортання в ім'я свого народу й індивідуального блага.

Проблема усвідомленого саморозвитку особистості завжди була індивідуально і соціально значуща, а за умов здобуття українським суспільством незалежності, розбудови суверенної, демократичної, соціальної, правової держави, визнання самоцінності, автономності, свободи особистості, дослідження ціннісної спрямованості її саморозвитку набуває особливого значення.

Отже, за умов, коли людина є центральною ланкою трансформації суспільства, коли від її світоглядних позицій, соціальної активності, волі залежатиме, якою бути їй самій і суспільству, коли взаємозумовленість розвитку суспільства й особистості виступає мірою практичності очікуваних результатів, вивчення усвідомленого вольового саморозвитку особистості, її ціннісних засад видається актуальним.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано на кафедрі філософії і політології Харківського національного автомобільно-дорожнього університету відповідно до кафедральної держбюджетної теми “Духовні резерви людини в контексті соціально-політичних, культурних, цивілізаційних реалій на рубежі третього тисячоліття”, що є складовою комплексної загальноуніверситетської теми “Моделювання складних соціально-економічних, екологічних та технічних систем на основі перспективних інформаційних технологій”, яка виконувалася за планом університету.

Стан наукової розробки проблеми. Ціннісні засади усвідомленого, вольового саморозвитку особистості, як показує аналіз літератури, поки ще не стали предметом глибокого філософського осмислення. Проблема саморозвитку особистості, усвідомлених його форм привертала до себе увагу ще з античності, але предметом пильного аналізу стала переважно у другій половині ХХ століття. Найбільші зусилля в її дослідженні докладалися представниками психолого-педагогічного напрямку. В останні три десятиріччя філософсько-епістемологічний, філософсько-етичний і філософсько-соціологічний аспекти усвідомленого саморозвитку особистості розроблялись Г.Ю. Глезерманом, І.А. Донцовим, Ю.Я. Злотніковим, В.П. Кисєльовим, С.М. Ковальовим, В.О. Лозовим, Д.С. Шимановським та ін.

Певні узагальнення щодо філософського осмислення самовиховання, самовдосконалення особистості були здійснені в низці кандидатських дисертацій Ю.М. Дорофєєва, Т.І. Маркової, Н.Ф. Макарця, Т.І. Матюшкової, С.В. Симонової, Н.В. Тельних, В.Ф. Тертичної, М.Б. Ценко, І.П. Шкуро та ін., у монографіях І.Ф. Ведіна, М.В. Гончаренка, В.В.Корженка, О.К. Чаплигіна та ін. Усе це склало базу для соціально-філософського аналізу усвідомленого саморозвитку особистості та його ціннісної природи.

Ще й досі панують неправомірні уявлення про самовиховання, самовдосконалення та взагалі про усвідомлений саморозвиток особистості як психолого-педагогічну, молодіжну проблему і прагнення розв’язувати її відповідними засобами. Дослідження усвідомленого саморозвитку особистості як соціально-філософської проблеми відкриває широкі перспективи розкриття й обґрунтування його ціннісної природи, виявлення домінуючих стратегій і моделей в різних культурно-історичних епохах і сучасному українському суспільстві.

Мета і завдання дослідження. Метою цієї роботи є розкриття й обґрунтування ціннісних засад усвідомленого вольового саморозвитку особистості у різних типах суспільств. Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язати такі дослідницькі завдання:

- показати дослідницькі напрацювання та невирішені проблеми в явищі, що вивчається;

- обґрунтувати методологію дослідження усвідомленого саморозвитку особистості та його ціннісних засад;

- розкрити сутність і зміст форм усвідомленого саморозвитку особистості;

- обґрунтувати роль ціннісного блоку в механізмах соціальної саморегуляції, самоконструювання, самостворення, самовиховання, самовдосконалення і саморозвитку особистості в цілому;

- розкрити взаємозв'язок ціннісних орієнтацій особистості та її світоглядних позицій і сенсожиттєвих настанов як ціннісних засад цілеспрямованості саморозвитку особистості;

- виявити основні стратегії і моделі усвідомленого саморозвитку особистості в різних історичних типах суспільних систем і в сучасному українському суспільстві.

Об'єктом дослідження є цінності конкретно-історичних типів суспільства.

Предметом дослідження є особистість як продукт і творець світу, суспільних відносин та власного життя в різних типах суспільства, її ціннісні орієнтації, світоглядні позиції, сенсожиттєві настанови, що стають основою її усвідомленого саморозвитку і самореалізації.

Методологічна основа і методи дослідження. При обґрунтуванні методологічних принципів дисертаційного дослідження автор виходив з необхідності комплексного розв’язання проблеми ціннісних засад усвідомленого саморозвитку особистості. У ході дослідження використані конкретно-історичний, діяльнісний, аксіологічний підходи до аналізу явища усвідомленого саморозвитку особистості та його ціннісних засад у різних типах суспільств. Під час дослідження використовувалися загальнонаукові методи. Методологічною і теоретичною базою аналізу ціннісної природи усвідомленого саморозвитку особистості стали роботи В.С. Бакірова, Є.К. Бистрицького, О.Г. Дробницького, С.Б.Кримського, В.О.Лозового, Є.А. Подольської, М.В. Поповича, А.О. Ручки, Л.В. Сохань, В.Г. Табачковського, О.К. Чаплигіна, В.О. Ядова та ін.

Наукова новизна одержаних результатів. У дослідженні обґрунтовано ціннісну природу усвідомленого саморозвитку особистості, що дозволяє розмежовувати прогресивні (соціально-творчі) стратегії і моделі роботи над собою і деструктивні, зорієнтовані на руйнування існуючих суспільних відносин, а також саморуйнівні тенденції внутрішньої активності. Як показав аналіз, ціннісна спрямованість усвідомленого саморозвитку особистості залежна від домінуючих цінностей конкретно-історичного суспільства та індивідуального вибору особистості. Зміст наукової новизни в концентрованому вигляді викладено в положеннях, які виносяться на захист:

- конкретизовано зміст поняття саморозвиток особистості в єдності неусвідомлених форм (імітація, стихійна адаптація, гра) і усвідомлених (самовиховання, самоосвіта, самостворення, самовдосконалення);

- доведено, що емоційно-почуттєві реакції, ціннісні орієнтації, ідеали, соціально-психологічні настанови індивіда становлять ціннісний блок механізму усвідомленого саморозвитку особистості, що є взаємопов’язаним із пізнавальним і діяльнісно-вольовим блоками та стає базою світоглядних позицій, сенсожиттєвих орієнтирів, які задають спрямованість (стратегії) усвідомленого саморозвитку особистості;

- світоглядна зрілість особистості, ступінь вирішення нею сенсожиттєвої позиції та її якісна визначеність зумовлюють як спрямованість, так і інтенсивність, діапазон її усвідомленого саморозвитку;

- інтеріоризація індивідами цінностей конкретно-історичних суспільних систем, їхнє включення до суспільно-необхідних сфер (та видів) діяльності дає багатоманіття базисних і модальних типів особистості з відповідними типами світогляду, а отже, стратегіями та моделями її усвідомленого саморозвитку;

- усвідомлений саморозвиток реалізувався найактивніше представниками базисних типів особистості конкретно-історичних суспільних систем при домінуванні форм функціонально-інструментального характеру (самовиховання, самоосвіта);

- залежно від світоглядних цінностей конкретно-історичних типів суспільств, що домінували колись і зараз, соціально-станової, класової, соціально-групової та іншої диференціації інтересів визначились стратегії усвідомленого саморозвитку особистості – теоцентрична (релігійна), культуроцентрична, антропоцентрична, етноцентрична, соціоцентрична, техноцентрична, екоцентрична, індивідоцентрична та інші, які реалізувались у різних моделях.

Теоретичне і практичне значення дослідження полягає в тому, що основні теоретичні висновки і положення можуть бути використаними для подальшого дослідження напрямків (стратегій) і моделей усвідомленого саморозвитку особистості в українському суспільстві, що трансформується; вивчення організації та пошуку дієвих форм і методів вдосконалення виховного процесу в навчальних закладах і трудових колективах; подальшої розробки концепцій громадянського виховання, саморозвитку та його форм, культури особистості; підготовки спецкурсів з проблем розвитку особистості, виховання і самовиховання молоді; поглиблення тем з нормативних курсів філософії, соціології, етики, основ педагогіки і психології, а також соціології та психології особистості тощо.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації апробовано на міжнародних конференціях: “Культура та етноетика” (Київ, 1994), “Трансформація культури в системі вищої технічної освіти” (Харків, 1995), “Удосконалення концепції приватної освіти в Україні та проблема організації науково-дослідної роботи в приватних вищих навчальних закладах” (Харків, 1995), “Третье тысячелетие: гармония человека, общества и природы” (Чугуїв, 1996), “Человек: дух, душа, тело” (Київ – Суми, 1996), “Духовність молодої людини” (Житомир, 1997), “Людина і духовність” (Київ, 1997), “Наука і соціальні проблеми суспільства” (Харків, 1998), “Людина: дух, душа, тіло” (Суми, 2000); міжрегіональних та регіональних конференціях, а також на методологічних семінарах кафедри філософії і політології Харківського національного автомобільно-дорожнього університету.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 10 статей, 8 з яких – у наукових фахових виданнях.

Структура дисертації зумовлена логікою дослідження і складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаної літератури, що містить 314 найменувань. Загальний обсяг дисертації становить 196 сторінок, з них 173 сторінки основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обґрунтовано актуальність дисертаційної роботи; визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження, його методологічні засади, зв’язок з науковими програмами; подано новизну і основні положення, що виносяться на захист; показано теоретичне та практичне значення виконаної роботи; наведено дані про апробацію результатів дослідження та його структуру.

У першому розділі “Ретроспективне осмислення і методологія дослідження саморозвитку особистості” окреслено ступінь наукової розробки проблеми та методологічні засади її дослідження.

Узагалі саморозвиток особистості на різних історичних етапах розвитку суспільства був об'єктом осмислення різних філософських та педагогічних шкіл. У них відображалися практики саморозвитку, досвід роботи над собою видатних людей, представників різних історичних епох, а також обґрунтовувались індивідуальна і соціальна значущість самовиховання, самоосвіти, самовдосконалення тощо.

Мислителі багатьох народів протягом тривалого часу фіксували у своїх ученнях та концепціях сутнісні риси усвідомлених форм саморозвитку особистості, залежність їх спрямованості від домінуючих цінностей, матеріально-економічних відносин, релігійних доктрин на конкретно-історичних етапах розвитку людства. Прикладом цього може бути життєдіяльність таких визначних мислителів стародавнього Сходу, як Будда, Конфуцій та ін., філософів античної епохи Сократа, Платона, Арістотеля, Епікура, Сенеки та ін. і теоретичне обґрунтування ними усвідомленого саморозвитку людини. У період Середньовіччя, епохи Відродження та XVII ст. осмислення процесу усвідомленого саморозвитку особистості знайшло відбиття у творах Леонардо да Вінчі, Г. Галілея, Р. Декарта, Я.А. Коменського, М. Коперніка, І. Лойоли, Д. Локка, Мікеланджело, М. Монтеня, Ф. Петрарки, Рафаеля, П. Рубенса та ін.

У ХVIII – ХIХ ст. у розробку питань усвідомленого саморозвитку особистості зробили свій внесок Г. Гегель, І. Гете, І. Кант, Р. Емерсон, Г. Келер, Т. Манн, І. Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо, Г. Фалада, І. Фіхте, Б. Франклін, Ф. Шеллінг, а також російські прогресивні мислителі: Д. Писарев, Л. Толстой, К. Ушинський, А. Чехов та ін.

У ХХ сторіччі, зокрема у другій половині, активізувалися дослідження усвідомленого саморозвитку (самовиховання, самоосвіта, самостворення, самовдосконалення) особистості. Визначились три основні напрямки аналізу цього явища: психолого-педагогічний, філософський і соціологічний.

У 50-ті роки процес усвідомленого саморозвитку особистості, зокрема самовиховання, розглядався в рамках педагогіки і підліткової психології як одна зі складових формування нової людини. Вагомий внесок у розробку психолого-педагогічного аспекту самовиховання зробили А.Я. Арет, А.О. Бодалєв, О.Г. Ковальов, Ю.О. Самарін, Л.С. Сапожнікова, В.І. Селіванов, В.О. Сухомлинський, П.Р. Чамата та ін.

У 60-80-ті роки психолого-педагогічний підхід до аналізу самовиховання, самоосвіти підлітків, юнацтва і взагалі молоді, плідно реалізувався у працях Р.С. Гаріф'янова, С.Б. Єлканова, О.І. Кочетова, Л.І. Рувінського, М.Г. Тайчінова та ін.

У цей час усвідомлений саморозвиток особистості стає об'єктом філософської рефлексії. Ця проблема порушувалась і аналізувалась у працях Л.П. Буєвої, Г.Ю. Глезермана, І.А. Донцова, Ю.Я. Злотнікова, Л.І. Ігнатовського, В.П. Кисєльова, С.М. Ковальова, М. Михаліка, Л.В. Сохань, О.М. Степанченка, О.П. Целікової та ін.

У працях Ф.Ф. Вякерева, В.А. Кайдалова, В.П. Кохановського та ін. аналізувалися категорії саморуху та саморозвитку. Ю.Я. Злотніков, О.Г. Спіркін, Д.С. Шимановський зосереджували увагу на вивченні проблем свідомості та самосвідомості особистості, взагалі, і моральної, зокрема.

У 80 – 90-ті роки В.О. Лозовой у своїх працях обґрунтував діяльнісно-забезпечувальну природу самовиховання як однієї із усвідомлених форм саморозвитку особистості, поставив питання про його ціннісні засади, розкрив багаторівневу сутність самовиховання, соціально-психологічні механізми самовиховної діяльності, виявив суперечності самовиховної активності особистості в різних соціально-демографічних, соціально-професійних групах радянського суспільства.

Найвища форма усвідомленого саморозвитку особистості – самовдосконалення – досліджувалася Н.Ф. Макарцем, В.Ф. Тертичною та ін.

Щодо ціннісної детермінації усвідомленого вольового саморозвитку особистості, ролі цінностей та їх утворень у внутрішньому світі особистості в механізмах саморегуляції, самовиховання, самовдосконалення, то ці питання поки що не знайшли належного осмислення. Розкриття ціннісної природи усвідомленого саморозвитку особистості дозволить виявити головні стратегії, моделі і технології вольового саморозвитку на різних етапах суспільного розвитку і, зокрема, в українському суспільстві, що трансформується.

У розділі обґрунтовуються основні методологічні принципи дослідження процесу усвідомленого саморозвитку особистості як конкретно-історичного явища. Опора на принципи конкретно-історичного, діяльнісного, аксіологічного, діалектичного підходів з використанням загальнонаукових методів дозволила конструктивно підійти до дослідження ціннісної природи усвідомленого саморозвитку особистості.

Другий розділ “Сутність і зміст усвідомленого саморозвитку особистості” присвячено аналізу сутнісних рис, змісту і основним формам усвідомленого саморозвитку особистості.

У дисертації обґрунтовано, що саморозвиток – одна із форм руху матерії, що реалізується в активності суб'єкта, яка націлена на розв'язання внутрішніх протиріч його існування в довколишньому світі (природному і соціальному середовищі). Саморозвитку будь-якої системи передує, як первинна стадія розвиток, спричинений перш за все зовнішніми детермінантами.

На індивідуальному рівні саморозвиток здійснюється як у неусвідомлених, стихійних формах (імітація, стихійна адаптація, гра), коли індивід не ставить за мету змінити себе власними зусиллями, а також і в усвідомлених формах (самовиховання, самоосвіта, самостворення, самовдосконалення), де особистість виступає одночасно як суб'єктом цілеспрямованої діяльності, так і об'єктом, який необхідно змінити за допомогою цієї діяльності.

Усвідомлений саморозвиток є одним із засобів самоствердження. В умовах поширення свободи і відповідальності особистості саморозвиток стає не тільки необхідним, а й незамінним суб'єктивним фактором її становлення та розвитку, соціалізації й індивідуалізації. Без усвідомленого, вольового саморозвитку особистості не може бути досягнуто цілісності, соціальної зрілості особистості.

Самовиховання особистості є формою усвідомленого саморозвитку й розуміється як специфічний вид внутрішньої діяльності, націленої на вироблення вмінь, навичок, здібностей, якостей для її самоствердження і самореалізації в суспільстві. Самовиховання виступає універсальним засобом розв'язання протиріч між бажаним і наявним, належним і сущим, ідеальним і реальним у розвитку особистості, між необхідністю діяльності для задоволення потреб людини і здібністю та здатністю її здійснювати, між громадською думкою і самооцінкою, між ціннісними уявленнями суспільства, спільноти і соціальними настановами індивіда. Залежно від особистісного розвитку і демократичності, гуманності суспільства самовиховання реалізується на рівнях соціальної адаптації, соціальної саморегуляції і самостворення. Спрямованість самовиховання може мати просоціальний або асоціальний, альтруїстичний або егоїстичний (індивідуалістичний), багатобічний (видовий) або однобічний функціонально-інструментальний характер.

Самовдосконалення особистості як вища форма саморозвитку здійснюється в моральній системі координат як засіб самостворення, що потребує моральної (етичної) рефлексії, творчого виходу особистості у всій її цілісності за межи дійсного.

У третьому розділі “Ціннісні засади в механізмах соціальної регуляції і саморозвитку особистості” розкриваються компоненти, які формуються у внутрішньому світі людини, впливають на саморозвиток особистості і спрямовують цей процес як на ціннісно позитивні, так і на ціннісно негативні орієнтири.

У розділі обґрунтовується те, що емоційно-чуттєва сфера людини похідна від її потреб. Формуючись і розвиваючись в онтогенезі, ця сфера стає підґрунтям ціннісного ставлення людини до навколишнього світу і до себе самої. Виникаючи на основі задоволених чи незадоволених потреб, емоційно-чуттєві реакції стають духовно-психічними утвореннями, що породжують ціннісні орієнтації, цілі, ідеали, мотиви, соціально-психологічні настанови, які виступають необхідною складовою механізмів соціальної регуляції і саморозвитку особистості.

Ціннісні орієнтації, відбиваючи внутрішній світ особистості, виконують спрямовуючу й регулюючу роль в поведінці й діяльності особистості. Ціннісні орієнтації, соціально-психологічні настанови, ідеали кристалізуються в сенсожиттєві орієнтири, підвалини світоглядної позиції і спрямовують стратегії усвідомленого саморозвитку особистості.

Ціннісна система суспільства через диференціацію потреб та інтересів його соціальних суб'єктів є складною і суперечливою. Вона потребує від людини свідомого ставлення до різних цінностей: минулих, сучасних та майбутніх; матеріальних і духовних; термінальних і інструментальних тощо. Суперечності ціннісної системи суспільства і особистості розв’язуються вибором індивідуально значущої системи цінностей, прийняттям у кінцевому підсумку певної світоглядної позиції. Ціннісні орієнтири, ідеали, соціально-психологічні настанови становлять ціннісний блок механізму усвідомленого саморозвитку особистості. Вони виступають необхідним компонентом переконань, світоглядних позицій, які задають спрямованість життя в цілому і усвідомленому саморозвитку особистості, зокрема. Ціннісні орієнтації через емоційно-почуттєву сферу підключають пізнавальний і діяльно-вольовий блоки механізму усвідомленого саморозвитку, задаючи орієнтири і напрямки його здійснення.

Обґрунтування ціннісної природи усвідомленого саморозвитку особистості дозволяє розмежувати уявлення про саморозвиток і саморуйнування в роботі особистості над собою.

У четвертому розділі “Світогляд і сенс життя як ціннісні засади цілеспрямованості усвідомлених форм саморозвитку особистості” виявляється значущість світогляду та сенсу життя у ціннісних механізмах усвідомленого саморозвитку особистості.

У розділі подається структурна характеристика світогляду, розглядаються такі його складові, як світосприйняття, світовідчуття, світорозуміння, світопереживання тощо, які впливають на зміст і активність усвідомленого саморозвитку особистості. Розглядаються повсякденний, міфологічний, релігійний, філософський типи світогляду, що ціннісно забарвлюють й насичують процес саморозвитку особистості, стають структурованою шкалою цінностей, які можуть включати як примітивні, буденні, так і вищі цінності. У дисертації підкреслюється, що світогляд і світоглядна позиція виступають ядром свідомості особистості і містять картину світу, визначають місце людини в цьому світі, ставлення її до цього світу і до самої себе, які виражають ціннісну спрямованість світогляду. За зазначеними компонентами та їх якісною характеристикою виділяють низку типів світоглядних уявлень і орієнтацій, які відповідають етапам філогенезу й онтогенезу. Суб'єктами-носіями світогляду виступають індивіди, групи, спільноти та суспільство. Типи світоглядних позицій, їх визначеність, стійкість або хиткість задають характер, зміст, діапазон і спрямованість усвідомленого саморозвитку особистості.

Ядром, квінтесенцією світогляду є сенсожиттєва орієнтація і концепція життя особистості. Сенс життя розуміється як особистісна інтеграція системи цінностей, що функціонують у суспільстві, як регулятивне утворення, властиве будь-якій розвинутій світоглядній системі, яке відбиває цілеспрямованість життєдіяльності людини. Проблема сенсу життя є одним із показників зростання особистості. Якщо людина неправильно розуміє сенс життя або взагалі не розуміє, навіщо живе і діє, то вона мало чого досягне в своїх життєвих справах, може помилитися у виборі цілей і певних завдань, які перед собою ставить, не спроможна вистояти в життєвій боротьбі, оцінити свої можливості. Сенсожиттєва визначеність необхідна людині для відчуття стійкості та спрямованості життя, надання їй цілісності в часі і просторі, у різноманітних спрямуваннях. Отже, світоглядні настанови, сенсожиттєві орієнтири задають ціннісну спрямованість, якісну визначеність усвідомлених форм саморозвитку особистості. Головні сенсожиттєві орієнтації знаходять відбиття в альтруїстичній, соціально-творчій, соціально-демографічній, релігійній, лідерській, престижній, гедоністичній, конформістській та інших концепціях. Пов'язаність суспільних і особистісних сенсів надає прогресивну спрямованість саморозвитку. Чим більше сповнена сенсожиттєва орієнтація і, відповідно, концепція життя загальнолюдським, суспільним, гуманістичним і глибоко моральним змістом, тим більшою мірою вони реалізуються у вищій формі усвідомленого саморозвитку – самовдосконаленні.

При домінуванні індивідуалістичних орієнтацій в концепції життя особистість здебільшого застосовує процес самовиховання, в якому превалює функціонально-інструментальний характер. Саморозвиток особистості тут може втрачати духовну, зокрема, моральну основу. Втрата сенсу життя може призвести людину до саморуйнування. У розділі обґрунтовується те, що спрямованість або стратегії саморозвитку можуть виходити із соціально-значущих або індивідуально-значущих, релігійних або атеїстичних, колективістських або егоїстичних світоглядних настанов і відповідно мати просоціальний або асоціальний характер, особистісно-створювальну або особистісно-руйнівну реалізацію.

П'ятий розділ “Соціально-історичні типи суспільних систем і головні стратегії саморозвитку особистості” містить аналіз технологій, стратегій і моделей усвідомленого саморозвитку особистості у різних типах суспільств.

У дисертації наголошується, що кожному конкретно-історичному типу суспільства властивий свій тип особистості. Так, для рабовласницького суспільства базисними типами особистості були рабовласник і раб, для феодального – землевласник і кріпак, для капіталістичного – підприємець і робітник. У кожному конкретному випадку на базисному типі особистості, по суті, тримається суспільна система. Звичайно, у будь-якій суспільній системі, крім базисного типу особистості, існують і так звані модальні (реально поширені) типи. Сучасне українське суспільство, яке динамічно змінюється, прагне сформувати адекватний йому тип особистості, здатної до саморозвитку.

Автор, полемізуючи з такими дослідниками, як А.Я. Арет, Ю.Я. Злотніков, В.Ф. Тертична та ін., обґрунтовує, що в первісному суспільстві саморозвиток людини здійснювався стихійно, оскільки перші паростки усвідомленого саморозвитку тільки пробивалися, починався процес становлення самосвідомості.

Проблемність усвідомлених форм саморозвитку в ранніх цивілізаціях пов'язана з тим, що лише базисний тип особистості даної суспільної системи міг мати свободу творчості та самотворчості. Незаможні верстви суспільства (тим більше раби) у цьому плані були заблоковані.

У середні віки, як і в рабовласницьку епоху, домінував суворий зовнішній соціальний контроль, який гальмував процес індивідуалізації людини, в результаті чого складалася жорстка соціальна стратифікація. У цій суспільній системі вічне, загальне, традиційне, універсальне переважало над індивідуальним і штампувало надіндивідуальне, типове. Найбільш розвинутою системою самовиховання в середньовіччі була церковно-монастирська. Церква орієнтувала на релігійно-духовну спрямованість саморозвитку особистості й контролювала цей процес. Базисні типи особистості, що зацікавлені в захисті і вдосконаленні феодальної системи, не були пасивні й перетворювали навколишній світ відповідно до ідеалів цієї епохи, панівних парадигм. Стратегії і моделі саморозвитку особистості базувалися на релігійному світогляді та практично-духовних засадах життєдіяльності. Отже, головними моделями усвідомленого саморозвитку особистості в період феодалізму була військова, професійна, чернеча тощо, які відбивали специфіку змісту життєдіяльності в цих сферах.

Епоха європейського Відродження, як відомо, характеризується зростанням виробничих сил, бурхливим розвитком торгівлі, розширенням міжнародних зв'язків, що позитивно сприяло виникненню нових економічних, політичних, релігійних і моральних відносин, поступовому послабленню жорсткого зовнішнього соціального контролю й орієнтації на внутрішній самоконтроль поведінки й діяльності людини. Такі явища сприяли виникненню нового типу особистості, що здатна стати творцем і носієм нових суспільних відносин, нового характеру і змісту праці та піднестися за рахунок власних зусиль й індивідуальної спрямованості її саморозвитку. У цей час починає домінувати орієнтація на самостійність і суверенність людини. Усвідомлений саморозвиток особистості стає не допоміжною метою, а вагомим спрямуванням її життєвих зусиль, де служіння власним інтересам поєднувалося з християнською доброчинністю, ідеальною ставала ділова людина з прагматичними поглядами на життя.

У ХVII – ХIХ ст. відбувається становлення і зміцнення індустріальної цивілізації, в якій усвідомлений вольовий саморозвиток особистості стає цілеспрямованою програмою певних соціальних груп. На зміст усвідомленого саморозвитку особистості мав суттєвий вплив протестантський світогляд, в якому обгрунтовувалася богоугодність підприємницької та іншої діяльності, повсякденної праці, які вважалися корисними для суспільства та індивіда. В умовах, де стверджувався дух капіталізму, відпрацьовувались індивідуалістичні стратегії усвідомленого, вольового саморозвитку особистості, вони реалізувалися переважно в моделях професійного самовиховання, самоосвіти.

Наприкінці ХIХ століття розвиток капіталізму, зростання чисельності робітників у Західній Європі, їх концентрація у великих містах, жорстока експлуатація сприяли виникненню робітничого руху за покращення умов існування. У цей період обґрунтовуються та реалізуються соціоцентричні стратегії саморозвитку через політичну самоосвіту, політичне самовиховання. Індивідуально-прагматичні програми саморозвитку особистості формували і такі моделі самостворення, які не мали цілісного, всеохопного характеру, а орієнтувалися на функціональні начала, пов’язані з виробничо-професійною діяльністю.

ХХ століття з його соціальними потрясіннями, загостренням глобальних і локальних протиріч, максимальним розвитком індустріальної цивілізації, виникненням феномену масової культури характеризується і злетом людського духу, зростанням ролі особистості у суспільному житті і суперечностями її самореалізації. Основні орієнтири усвідомленого саморозвитку особистості здійснювалися в напрямках “людина – техніка”, “людина – природа”, “людина – суспільство”, “людина – релігія”, “людина – нація” тощо. У тоталітарних суспільствах домінували адаптивні технології самореалізації. Для демократичних суспільств усвідомлений саморозвиток особистості здебільшого має функціонально-інструментальний характер реалізації, що збіднює та знецінює потенціал особистості. Ідея і практика морального, духовного самовдосконалення не сприймається суспільною свідомістю як цінність. Усвідомлений вольовий саморозвиток особистості у ХХ ст. реалізується переважно у формах самовиховної та самоосвітньої активності.

Трансформація українського суспільства не є винятком. Перехід до ринкової економіки, демократизація політичної сфери життя, плюралізм ідеологій припускають зростання індивідуальної свободи й ризику у виборі цінностей, рішень, дій, підвищують особисту відповідальність за індивідуальний вибір, лінію поведінки. На місці зруйнованих організацій та ідеологічних структур виникає новий простір діяльності індивідів з певними можливостями саморозвитку і самореалізації. Світоглядні уявлення, настанови, що домінують в різних соціальних групах, задавали і задають особистісні сенси, масштаби, діапазони, межі, інтенсивність усвідомленого саморозвитку особистості, про що йдеться в ряді досліджень. На початку ХХI століття громадська думка намагається повернутися до християнських витоків, гуманістичних традицій, поглядів на людське життя з висоти духовно-моральних орієнтирів. Орієнтація на групово-кооперативну систему цінностей могла б стати основою духовного життя України нового тисячоліття й усвідомленого саморозвитку особистості.

У “Висновках” узагальнено основні результати дослідження, а саме:

1. Усвідомлений саморозвиток особистості здійснюється, як правило, у формах самовиховання і самовдосконалення, коли індивід ставить перед собою завдання змінити себе за рахунок властивих зусиль. Самовиховання особистості реалізується на рівнях соціальної адаптації, соціальної саморегуляції і самостворення, залежно від рівня особистісного розвитку і демократичності, гуманності суспільства. Воно може мати просоціальну чи асоціальну, колективістську, альтруїстичну чи егоїстичну, індивідуалістичну спрямованість, багатобічний (видовий) чи однобічний, функціонально-інструментальний характер.

Самовдосконалення особистості як вища форма саморозвитку здійснюється в моральній системі координат як засіб самостворення, що потребує етичної рефлексії, творчого виходу особистості у всій її цілісності за межі Сучасного.

2. Спрямованість усвідомленого саморозвитку на індивідуальному рівні базується на ціннісних орієнтаціях, ідеалах, світоглядних позиціях та сенсожиттєвих концепціях особистості, які базуються на цінностях конкретно-історичного суспільства. Ціннісні орієнтації, ідеали, соціально-психологічні настанови складають ціннісний блок механізму усвідомленого саморозвитку особистості (що взаємодіє з пізнавальним і діяльно-вольовим). Вони є необхідним компонентом переконань, світоглядних орієнтацій, які задають спрямованість життя в цілому і усвідомленого саморозвитку особистості, зокрема.

3. Диференціація конкретно-історичних суспільств на класи, верстви, соціальні групи, етнічні спільноти детермінувала їх ціннісні пріоритети й задавала відповідні стратегії, технології, моделі усвідомленого саморозвитку особистості.

4. Залежно від способу виробництва, змісту соціальних відносин, ціннісних систем, які домінували у відповідних соціокультурних епохах, обґрунтовано теоцентричні, культуроцентричні, антропоцентричні, етноцентричні, соціоцентричні, техноцентричні, екоцентричні, індивідоцентричні стратегії усвідомленого саморозвитку особистості.

5. У ХХ столітті в різних соціокультурних системах, зокрема в Україні, усвідомлений саморозвиток особистості спрямовувався й реалізовувався в напрямках “людина-суспільство”, “людина-техніка”, “людина-природа”, “людина-нація”, “людина-людина” тощо, але переважно у формі самовиховання.

6. Виявлення ціннісної природи усвідомленого саморозвитку особистості дозволило розмежувати прогресивні, соціально-творчі стратегії і моделі роботи над собою і саморуйнівні тенденції, морально-піднесений і функціонально-інструментальний або деструктивний характер особистісного саморозвитку залежно від загального ціннісного поля, яке пронизувало свідомість усіх членів спільноти, групи, суспільства, визначаючи їх сенсожиттєві орієнтири та загальні світоглядні настанови, які частіше за все не експлікуються в актах саморефлексії.

7. У роботі сформульовано пропозиції щодо подальшого вивчення проблем саморозвитку особистості та практичні рекомендації для суб’єктів соціального інституту виховання.

Основні положення дисертаційного дослідження викладені в таких публікаціях:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

13.

14.

15.

16.

17.

18.

19.

АНОТАЦІЇ

Коваленко Е. А. Ціннісна природа усвідомленого саморозвитку особистості: соціально-філософський аналіз. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія і філософія історії. – Харківський університет Повітряних Сил. – Харків, 2005.

Дисертація присвячена аналізу ціннісної природи усвідомленого саморозвитку особистості у різних типах суспільств. У роботі окреслено ступінь наукової розробки та методологічні засади дослідження проблеми ціннісної природи усвідомленого саморозвитку особистості. Здійснено аналіз його сутнісних рис, змісту і основних форм. Розкрито основні компоненти внутрішнього світу людини і, перш за все, структуру ціннісного блоку, які суттєво впливають на саморозвиток особистості і спрямовують цей процес. Обґрунтовано значущість світогляду та сенсу життя у ціннісних механізмах усвідомленого саморозвитку особистості. Подається аналіз його стратегій, технологій і моделей у різних типах суспільств.

У ХХ столітті у світі і, зокрема в Україні, стратегії саморозвитку особистості реалізовувалася в напрямках “людина – суспільство”, “людина – техніка”, “людина – природа”, “людина – релігія”, “людина – нація”, “людина – людина” та ін.

Ключові слова: самовиховання, самовдосконалення, самоосвіта особистості, усвідомлений саморозвиток особистості, стратегії усвідомленого саморозвитку особистості, моделі саморозвитку, світогляд, сенс життя.

Коваленко Э.А. Ценностная природа осознанного саморазвития личности: социально-философский анализ. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 – социальная философия и философия истории. – Харьковский университет Воздушных Сил. – Харьков, 2005.

Диссертация посвящена социально-философскому исследованию ценностной природы осознанного саморазвития личности в конкретно-исторических типах общества.

Мыслители различных эпох и народов зафиксировали существенные, устойчивые черты осознанных форм саморазвития личности, зависимость их направленности от доминирующих ценностей, материально-экономических условий, религиозных доктрин конкретно-исторических эпох.

Саморазвитие как одна из форм движения материи выражается в активности субъекта, направленной на разрешение внутренних противоречий его существования в окружающем мире (природной и социальной среде). Саморазвитию любой системы предшествует развитие, определяемое внешними детерминантами. На индивидуальном уровне саморазвитие осуществляется как в неосознанных, стихийных формах (подражание, имитация, стихийная адаптация, игра), когда индивид не ставит цель изменить себя собственными усилиями, так и в осознанных формах (самовоспитание, самообразование, самосозидание, самосовершенствование), где личность выступает одновременно и субъектом целенаправленной деятельности, и объектом, который необходимо изменить с помощью этой деятельности.

Ценностные ориентации, идеалы, социально-психологические установки составляют ценностный блок механизма осознанного саморазвития личности. Они выступают необходимым компонентом убеждений, мировоззренческих ориентаций, которые задают направленность жизни, в целом, и осознанному саморазвитию личности, в частности. Мировоззренческие установки, смысложизненные ориентиры задают не только ценностную направленность, но и качественную определённость осознанных форм саморазвития личности. Ценности через эмоционально-чувственную сферу приводят в движение познавательный и деятельно-волевой блоки механизма осознанного саморазвития личности, задавая ориентиры и направленность его осуществления.

Обоснование ценностной природы осознанного саморазвития личности позволило разграничить явления саморазвития и саморазрушения в работе личности над собой.

В различных типах общества складываются доминирующие типы мировоззрений (тотемический, мифологический, религиозный, обыденный, философский и др.). В зависимости от доминирующих мировоззренческих ориентаций (парадигм) конкретно-исторических типов обществ, социально-сословных, классовых, социально-групповых интересов определились религиозная (теоцентричная), культуроцентричная, антропоцентричная, этноцентричная, социоцентричаня, экоцентричная, техноцентричная, индивидоцентричная и другие стратегии осознанного саморазвития личности, которые дифференцировались на различные модели.

Социокультурные эпохи и духовные трансформации, как правило, отмечены стремлением к обновлению не только во всех сферах жизни общества, но и во внутреннем мире человека. Трансформация украинского общества не исключение. Переход к рыночной экономике, демократизация политической сферы жизни, плюрализм идеологий связаны с риском выбора ценностей и естественно увеличивающейся личной ответственностью за возможный выбор и его реализацию. На месте разрушенных организационных, идеологических структур возникает новое пространство для деятельности и образования с возможностями самореализации в плюралистическом обществе.

В ХХ веке в мире, и в частности в Украине, стратегии саморазвития личности реализовывались в направлениях “человек – общество”, “человек – техника”, “человек – природа”, “человек – религия”, “человек – нация”, “человек – человек” и др.

Ключевые слова: самовоспитание, самосовершенствование, самообразование личности, осознанное саморазвитие личности, стратегии осознанного саморазвития личности, модели саморазвития, мировоззрение, смысл жизни.

Kovalenko E. A. The value nature of conscious self-development of a personality: socio-philosophical analysis. - Manuscript.

Thesis for a Candidate Philosophy degree in speciality 09.00.03 - social philosophy and philosophy of history. - Kharkiv University of Air Forces. - Kharkiv, 2005.

The thesis is devoted to the analysis of the value nature of conscious self-development of a personality in different types of society. The degree of scientific development of the problem of the value nature of conscious self-development of a personality and methodological means of the research on the problem have been outlined in the work. The analysis of its essential characteristics, content and its main forms has been carried out. The main components of the inner world of a person and, first of all, the structure of the value component which considerably influence self-development of a personality and direct this process have been shown. The importance of the world outlook and purport of life in the value mechanisms of the conscious self-development of a person have been substantiated. The analysis of its strategies, technologies and models in different types of society has been given.

In the XX century all over the world and, particularly in Ukraine, the strategies in the development of a personality was realized in the directions: "personality-society", "personality-technology", "personality-nature", "personality-religion", "personality-nation", "personality-personality etc.

Key words: self-breeding, self-perfection, self-education of a personality, conscious self-development of a personality, strategies of conscious self-development of a personality, models of self-development, world outlook, purport of life.

.

Відповідальний за випуск

доктор філософських наук,

Лозовой Віктор Олексійович