НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНИ

імені В. І. ВЕРНАДСЬКОГО

КОВАЛЬЧУК Галина Іванівна

УДК 002.2.(09):001.891.3/.5“19”

ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА

КНИЖКОВОГО ПАМ’ЯТКОЗНАВСТВА ХХ СТОЛІТТЯ

07.00.08 – книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського.

Офіційні опоненти: академік НАН України, доктор історичних наук, професор

ТРОНЬКО Петро Тимофійович,

Інститут історії України НАН України,

заввідділом регіональних проблем історії України

академік НАН України, доктор історичних наук, професор

ІСАЄВИЧ Ярослав Дмитрович,

Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України,

директор

доктор історичних наук, професор

МАТЯШ Ірина Борисівна,

Український науково-дослідний інститут

архівної справи та документознавства,

директор

Провідна організація – Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України, відділ рідкісних видань

Захист відбудеться “24” лютого 2005 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.165.01 у Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського за адресою: 03039, м. Київ, проспект 40-річчя Жовтня, 3.

З дисертацією можна ознайомитися у читальному залі літератури з бібліотекознавства в Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського, м. Київ, проспект 40-річчя Жовтня, 3.

Автореферат розісланий “24 ” січня 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук А. О. Чекмарьов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Дисертація присвячена теорії та практиці роботи в бібліотеках з книжковими пам’ятками, якими сьогодні вважають рукописні книги, стародруки та рідкісні й цінні видання ХІХ–ХХ ст. Книжкові пам’ятки – це своєрідна духовна скарбниця людства, його колективна пам’ять. Вони мають величезну наукову, історичну, духовну, а також матеріальну цінність.

Відсутність вітчизняних теоретичних узагальнень щодо понятійного апарату і термінології, усталеної методики організації та роботи з фондами книжкових пам’яток сьогодні, у період стрімкого зростання темпів інформатизації суспільства, з одного боку, та зростаючого інтересу до історико-культурних цінностей як органічної складової державності, з другого, нагально вимагають осмислення та оформлення цієї галузі книгознавчого знання, аналізу історії формування та стану роботи з книжковими фондами в бібліотеках, проведення комплексної експертизи книжкових пам’яток у музеях, бібліотеках, архівах і державної реєстрації їх як національного культурного надбання, тобто об’єкта пам’яткознавства. Дана праця є першим у вітчизняному книгознавстві та бібліотекознавстві дослідженням, яке присвячене рідкісним і цінним книгам, і першим етапом в обґрунтуванні комплексу знань щодо книжкових пам’яток як окремої галузі на межі книгознавства та пам’яткознавства, що тяжіє до оформлення у самостійну книгознавчу дисципліну (поряд з інкунабулознавством, кодикологією, бібліопегістикою тощо) – книжкове пам’яткознавство. Разом з тим, книжкове пам’яткознавство розуміється як складова частина загального пам’яткознавства – спеціальне пам’яткознавство, змістом якого є проблеми виявлення, вивчення, охорони, обліку та зберігання книжкових пам’яток у бібліотеках, музеях, архівах, уніфікація відповідного понятійного апарату, а також питання інформаційного розкриття фондів книжкових пам’яток, їх реєстрація в зведених базах даних державного та світового рівнів. Відчувається об’єктивна потреба осмислення спільного та відмінного в книжковому пам’яткознавстві з загальним пам’яткознавством, бібліотекознавством, музеєзнавством, історією книги, бібліографознавством, а також здобутками бібліофілії та антикварно-букіністичної торгівлі.

Актуальність теми, необхідність її розробки посилює сучасна міжнародна діяльність щодо стародруків та книжкових пам’яток ХІХ–ХХ ст., які дедалі більше привертають увагу світового наукового співтовариства. Важливість цієї проблеми засвідчує і той факт, що тільки в бібліотеках України зберігається майже 2 млн. рідкісних і цінних примірників книжок.

Основна увага в дисертації зосереджена на дослідженні бібліотечних фондів стародруків та рідкісних і цінних видань ХІХ–ХХ ст. Рукописні книги, з огляду на унікальність та своєрідність кожного примірника (списку), апріорі рідкісні та цінні, безумовні пам’ятки історії та культури, і це може бути темою окремих кодикологічних досліджень, тому в даній роботі питання дослідження рукописних книг докладно не розглядались. Виділення, вивчення та державна реєстрація стародруків і рідкісних видань пізнішого часу як частини сукупного Національного бібліотечного фонду України є важливим напрямом книгознавчих і бібліотекознавчих досліджень. Аналогічні до представлених у дисертації підходи можуть застосовуватись до книжкових пам’яток, які зберігаються в музеях і архівах, проте це також має свою специфіку і повинно досліджуватись окремо.

Робота зі стародруками та рідкісними книгами в бібліотеках лишається, переважно, такою, якою вона була й десятиріччя тому, проте життя наполегливо вимагає нових підходів, інтеграції зусиль різних спеціалістів, створення нового, комплексного знання, зведених баз даних – на рівні бібліотеки, певної бібліотечної системи (галузі), країни (Державний реєстр книжкових пам’яток), Європи (база даних Консорціуму європейських наукових бібліотек), світу (Програма ЮНЕСКО “Пам’ять світу”). Отже, існує і вже достатньо усвідомлюється протиріччя між теорією та практикою роботи з книжковими пам’ятками, між потребами суспільства і можливостями бібліотек їх задовольнити, між традиційною бібліотечно-бібліографічною діяльністю в рамках окремого підрозділу рідкісних книг і усвідомленням цієї роботи, її значущості та важливості у зв’язку із загальними тенденціями глобалізації, як частки спільної праці зі збереження світової спадщини людства. Розв’язання цих суперечностей є важливою проблемою книгознавства, бібліотекознавства й пам’яткознавства. Таким чином, актуальність дослідження зумовлена необхідністю зняти означені суперечності, узагальнити накопичений у бібліотеках досвід роботи зі стародруками та цінними книжками взагалі, і на цій основі представити комплекс історичних, теоретичних та науково-методичних знань щодо книжкових пам’яток, набутий переважно в бібліотечній справі, названий нами книжковим пам’яткознавством. В організаційно-практичному плані актуальність теми зумовлена нагальною потребою об’єднання зусиль бібліотекарів різних систем і відомств, які працюють з фондами книжкових пам’яток, координації роботи на спільних науково-методичних засадах.

Зв’язок роботи з науковими програмами та темами. Дана тема розроблялася згідно з планом науково-дослідної роботи Національної бібліотеки України імені  В. І. Вернадського, а саме – з виконанням відомчої теми “Книжкові та рукописні пам’ятки: історико-культурні дослідження бібліотечних зібрань, колекцій та рідкісних видань” (2002–2006), державний реєстраційний номер 4.1.02–06, де автор дисертації є керівником розділу даної теми – “Книжкові пам’ятки та колекції Відділу стародруків та рідкісних видань”.

Стан наукової розробки теми та джерельна база дослідження. Історіографія проблеми багатоаспектна через те, що об’єкт і предмет дисертації мають міждисциплінарний характер. Джерельна база дослідження складається з чотирнадцяти груп джерел, до списку ввійшло 1289 назв документів. Джерелами роботи були друковані каталоги й бібліографічні покажчики рідкісних книжок і теоретичні бібліофільські напрацювання XVIII–ХІХ ст., колекція рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (як модель фонду книжкових пам’яток) та інших наукових бібліотек, архівні документи, що стосуються даної теми, а також велика кількість публікацій ХХ – початку ХХІ ст., здебільшого в наукових збірниках, журналах, у яких висвітлені різні аспекти обраної проблематики: термінологія, критерії, за якими ті чи інші книги відносяться до книжкових пам’яток, проблеми їх збереження, бібліографування та ін. Використовувалися законодавчі та нормативні документи, інструкції та методичні рекомендації.

Розглядаючи ступінь вивчення теми щодо книжкових пам’яток, слід відзначити певні успіхи російських книгознавців, які першими залучили цей термін до наукового обігу. В світі, незважаючи на значні досягнення в плані укладання електронних каталогів на стародруки, така діяльність досі не оформилася в окрему наукову дисципліну. В Україні на теоретичному рівні ця проблема також майже не розглядалася, серед публікацій переважають огляди фондів чи колекцій певної бібліотеки й, останнім часом, матеріали з історії створення спеціалізованих відділів рідкісної книги деяких бібліотек. Історія, теорія та практика виокремлення рідкісних і цінних книжок у бібліотечних фондах, книгознавча робота з ними у комплексі не були предметом окремого вивчення, власне, як і теоретичні питання книжкового пам’яткознавства.

Таким чином, рівень розробленості проблеми значною мірою вплинув на вибір теми, визначення її мети, завдань і зміст дисертації.

Мета – дослідити теорію та практику роботи з фондами книжкових пам’яток у бібліотеках і на цій основі розробити і теоретично обґрунтувати сутність, структуру, понятійний апарат книжкового пам’яткознавства як відносно самостійної історичної дисципліни на межі книгознавства, бібліотекознавства та пам’яткознавства, що становить комплекс об’єктивних, системно організованих і обґрунтованих знань.

Дана постановка питання вимагала розв’язання таких завдань:

- виявити, структурувати й проаналізувати попередні дослідження різних аспектів теми (ХVІІІ – початку ХХІ ст.), з’ясувати весь спектр роботи з рідкісними і цінними книжками у бібліотеках;

- дослідити еволюцію базових термінів, уточнити понятійний апарат книгознавства та пам’яткознавства щодо обраної теми;

- на підставі архівних документів та порівняльного аналізу реконструювати концепцію та історію створення, формування колекцій відділу стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (1920–1960 рр.) як модельної бази дослідження;

- установити й довести загальні тенденції виокремлення рукописних книг, стародруків, рідкісних і цінних видань пізнішого часу із основних фондів бібліотек і створення на цьому ґрунті спеціалізованих історико-культурних відділів рідкісних книг;

- охарактеризувати головні світові та регіональні програми, що стосуються питань збереження та інформаційного розкриття фондів книжкових пам’яток;

- розглянути правову базу України щодо охорони, реєстрації та доступу до книжкових пам’яток як складової національного культурного надбання;

- проаналізувати стан, виявити проблеми й запропонувати шляхи реалізації проекту створення Державного реєстру книжкових пам’яток України;

- дослідити традиційні критерії поняття рідкісних і цінних книг, структурувати їх та чітко викласти; розробити власну класифікацію рідкісних видань; сформулювати поняття української книжкової пам’ятки;

- на основі узагальнення досвіду роботи у відділах стародруків та рідкісних видань бібліотек викласти основні вимоги та специфічні особливості обліку, збереження, опису книжкових пам’яток;

- розробити та представити теоретичне обґрунтування книжкового пам’яткознавства як відносно самостійної історико-книгознавчої дисципліни і окремої галузі діяльності з книжковими пам’ятками, що одночасно є одним з видів спеціального пам’яткознавства, як системи взаємопов’язаних і логічно обґрунтованих знань щодо виявлення, визначення, обліку, збереження, вивчення книжок – пам’яток історії та культури.

Об’єктом дослідження є окрема галузь книгознавства, бібліотекознавства і пам’яткознавства, що досліджує, зберігає та пропагує книжкові пам’ятки.

Предмет дослідження – рідкісні та цінні книги в бібліотечних фондах, специфіка їх дослідження та опрацювання, понятійний апарат, відповідна правова база, що у сукупності створює підвалини нової наукової дисципліни – книжкового пам’яткознавства.

Хронологічні межі дослідження. Основна увага дисертації приділена формуванню книжкового пам’яткознавства як теорії та практики дослідження рідкісних і цінних книжок у бібліотечних фондах у ХХ ст., хоча історіографічні коріння розробки означеної проблематики сягають XVIII ст., коли з’являються перші спроби осмислення поняття рідкісності книги, насамперед у середовищі бібліофілів, а також у бібліографічних покажчиках та каталогах. Ці розвідки продовжувались і в ХІХ ст. Тоді ж, після відділення книгосховищ від читальних залів, у бібліотеках починається виокремлення спочатку рукописів, інкунабул, а надалі й інших категорій рідкісних книг із загальних фондів, з метою їх експонування як раритетів, перлин тієї чи іншої книгозбірні, або для зберігання серед подібних, тобто утворення нових бібліотечних колекцій. Проте справжній науковий етап дослідження книжкових пам’яток настає в ХХ ст., точніше – на початку 20-х років ХХ ст., і триває досі, що є верхньою хронологічною межею дослідження.

Методологія та методи. Методологічну основу дисертаційного дослідження склала сукупність принципів історизму, об’єктивності, системності, а також філософські закони, які досліджують пізнавальне, ціннісне, естетичне ставлення людини до оточуючого світу. При написанні дисертації застосовувалися як загальнонаукові методи досліджень, такі як порівняльно-історичний, евристичний, моделювання, історіографічного й термінологічного аналізу, інтерпретації та узагальнення тощо, так і спеціальні пам’яткознавчі та книгознавчі методи. Зокрема, використовувався метод історико-книгознавчого аналізу, що має завданням дослідження конкретних видань і примірників як пам’яток історії та культури певної епохи. Цей метод традиційно застосовують в історії книги, в музеєзнавстві, в антикварно-букіністичній експертизі; він широко користується прийомами літературознавчого, мистецтвознавчого та археографічного методів, які, безумовно, також використовувалися. Крім того, застосовувався бібліографічний метод, який полягає у вивченні творів друку за зовнішніми, фактичними даними про них. Дослідження рідкісних і цінних видань як джерел передбачає залучення друкарського методу вивчення книжок, за яким книга розглядається як предмет матеріальної культури і твір поліграфічного мистецтва. При розгляді принципів пріоритетності, меморіальності, змістовного значення для визначення цінності книги використовувався аналітико-тематичний метод вивчення книжок. Важливе значення мав і структурно-типологічний метод дослідження, завдяки якому стало можливим вивчення різних типів рідкісних і цінних видань, проведення типологічного аналізу структури багатоаспектного поняття “рідкісна та цінна книга”. Вважаємо можливим у даному контексті назвати цей метод системно-типологічним, оскільки він дозволяє через систему певних ознак виявити й виразити критерії, типи книжкових пам’яток. Проблема ж типології за своєю суттю є функціональною, оскільки постає з необхідності класифікувати книжки з урахуванням їхнього функціонального призначення (цільового, читацького). Тому при написанні роботи ми користувалися функціональним методом з огляду на те, що комплекс сформованих знань щодо книжкових пам’яток є потрібним для спеціалістів, які працюють з книжковими пам’ятками, бібліофілів тощо. Кожен з названих методів був дуже важливим для нашого дослідження, проте лише організована сукупність їх дає об’єктивний результат.

Наукова новизна дисертації. Вперше у вітчизняній науці поставлено на порядок денний питання, вивчено і доведено, що комплекс теоретичних і практичних знань щодо рідкісних і цінних видань становить уже самостійну галузь діяльності і може бути цілком заслужено оформлений як окрема спеціальна книгознавча дисципліна.

Запропоновано новий термін для визначення цієї дисципліни – книжкове пам’яткознавство, яке на рівні з кодикологією, інкунабулознавством, бібліопегістикою та іншими історико-книгознавчими дисциплінами є частиною книгознавства і, одночасно, пам’яткознавства. При розгляді специфіки збереження, опрацювання й дослідження книжкових пам’яток у бібліотечних, архівних чи музейних фондах правомірно ставити питання щодо віднесення книжкового пам’яткознавства до складу бібліотекознавства, архівознавства чи музеєзнавства.

Створена концепція книжкового пам’яткознавства, що узагальнює напрацювання багатьох поколінь бібліотекарів і включає історію його формування, структуру, понятійний апарат, критерії визначення та експертизи книжкових пам’яток, специфіку їх бібліографічного та книгознавчого опису, інформаційного розкриття, особливості адекватного збереження, правове регулювання цих питань.

Наголошено, що традиційно пам’яткознавство розглядає насамперед нерухомі пам’ятки історії та культури, залишаючи книжкові пам’ятки поза увагою, тому дана робота є новаторською в плані утвердження правомірності розгляду книжкових пам’яток на одному рівні з іншими пам’ятками історії та культури.

У роботі закладаються методологічні підвалини нового історико-книгознавчого підходу, формування спеціальної історичної дисципліни щодо вивчення книжкових пам’яток у бібліотечних фондах як цілісного соціокультурного явища. Базовими елементами цього комплексу є фонди стародруків, рідкісних і цінних видань ХІХ–ХХ ст. та окремі їх примірники. Основним чинником до їх відбору для особливого, довічного збереження й дослідження є поєднання критеріїв цінності та рідкісності.

Вперше у вітчизняній науці, на підставі виявлених і опрацьованих фрагментарних даних, що містяться в статтях, каталогах і науково-методичних розробках, на якісно новому науковому рівні в системі єдиного комплексу знань розглянуто історію, теорію та практику роботи з книжковими пам’ятками в бібліотечних фондах, по-новому інтерпретовано як суть понять “рідкісні та цінні книги”, так і специфіку роботи з ними в бібліотечній справі.

Визначено основні етапи дослідження рідкісних та цінних видань, виявлено і схарактеризовано цілий ряд значень поняття “рідкісна та цінна книга”, встановлено співвідношення між ними і доведено, що всі ці значення узгоджуються з новим терміном, який дедалі ширше впроваджується в Україні – “книжкова пам’ятка”.

Одержано цілісне уявлення про сутність, структуру книжкових пам’яток, визначено ядро цього поняття, окреслено комплекс єдиних, науково-обґрунтованих підходів до практичної діяльності в бібліотеках з різними категоріями книжкових пам’яток.

Вперше сформульовано вихідні позиції та дефініцію української книжкової пам’ятки.

Узагальнено проблеми та запропоновано шляхи їх розв’язання в плані укладання Державного реєстру книжкових пам’яток України, що має створюватися згідно з відповідними постановами Кабінету Міністрів.

Отже, запропоновано теоретичне обґрунтування окремої галузі діяльності та нової, відносно самостійної історичної дисципліни – книжкового пам’яткознавства, що займається вивченням формування колекцій рукописних книг, стародруків і рідкісних видань у бібліотеках, з’ясуванням їх структури, уніфікацією понятійного апарату, науковим опрацюванням проблем збереження та інформаційного розкриття різних видів книжкових пам’яток.

Науково-теоретичне та практичне значення дослідження полягає, насамперед, у здійсненні розробки одного з важливих напрямів сучасного книгознавства та бібліотекознавства – книгознавчого дослідження бібліотечних фондів рідкісних і цінних видань, які мають величезну історичну, культурну, наукову та матеріальну цінність, є національним надбанням України.

Запропоновані основи нової наукової дисципліни – книжкового пам’яткознавства – мають стати підґрунтям подальших наукових досліджень у даному напрямі.

Результати дослідження використовуватимуться в практичній діяльності відділів рідкісних книг бібліотек, у музеях і архівах України щодо збереження книжкових пам’яток, укладання сучасних наукових каталогів, створення електронних баз даних, історико-культурологічних досліджень найціннішої книжкової спадщини, а також у викладанні спецкурсів для підготовки бібліотечно-інформаційних спеціалістів, музеєзнавців, експертів-мистецтвознавців для митниць та відділів культури органів влади.

Крім того, в дисертації міститься виклад основних підходів до створення на корпоративних засадах Державного реєстру книжкових пам’яток України, що має важливе значення в світлі аналогічної міжнародної діяльності.

Особистий внесок здобувача полягає в теоретичному аналізі, інтерпретації та узагальненні наукових поглядів з досліджуваної проблеми та з досвіду роботи спеціалізованих відділів рідкісної книги великих бібліотек, що дозволило аргументувати, доповнити та оформити як цілісне знання книгознавчу концепцію бібліотекознавчої діяльності з рідкісними та цінними книжками і обґрунтувати як відносно самостійну нову дисципліну на стику книгознавства, насамперед історії книги, бібліотекознавства й пам’яткознавства – книжкове пам’яткознавство. Викладені результати дослідження належать дисертанту одноосібно.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження оприлюднювалися на міжнародних і всеукраїнських наукових конференціях, симпозіумах, “круглих столах”, книгознавчих читаннях, нарадах завідуючих відділами рідкісних книг бібліотек України впродовж 1997–2004 рр. Зокрема, на міжнародних конференціях: “Проблеми вдосконалення каталогів наукових бібліотек” (К., 1997), “1000-річчя літописання і книжкової справи в Україні” (К., 1998), “Львівському Апостолу – 425” (К., 1999), “Бібліотечно-інформаційні ресурси: формування і розвиток” (К., 1999), “Національна архівна спадщина: проблеми збереження” (К., 1999), “Проблемы создания единого фонда книжных памятников России” (М., 2000), “Бібліотеки – центри науково-інформаційних ресурсів ХХІ століття” (К., 2000), “Бібліотечно-інформаційний сервіс” (К., 2001), “Професійний імідж бібліотекаря інформаційного суспільства” (К., 2002), “Історичні колекції у книгозбірнях: проблеми збереження, вивчення і реконструкції” (Одеса, 2003), “Інноваційна діяльність – стратегічний напрям розвитку наукових бібліотек” (К., 2003), “Библиотека в контексте истории” (М., 2003), “Книга и мировая цивилизация” (М., 2004), “Рукописна і стародрукована книга (ХІІ Федорівський семінар)” (Львів, 2004), “Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики” (К., 2004), “Україна – Польща: європейське сусідство” (К., 2004); “Бібліотеки та інформаційні центри в системі наукового супроводу суспільних реформ” (К., 2004). Окремі положення дисертації викладені в доповідях на наукових конференціях у провідних бібліотеках та архівах України, зокрема: “Історія наукових бібліотек у контексті історії, культури, освіти в Україні” (К., 1999), “Архів і особа” (К., 1999), “Наукова бібліотека в сучасному суспільстві: історія, проблеми, перспективи” (Одеса, 2002), “Вітчизняні колекції пам’яток писемності та друку: проблеми формування, збереження, розкриття” (Харків, 2003), а також на конференції “Книга в Росії” (СПб., 2004). Певні аспекти дослідження доповідалися також на книгознавчих читаннях, які організовував відділ стародруків та рідкісних видань НБУВ протягом 1997–2001 рр.

Публікації. Основні результати дослідження викладені в 40 публікаціях, у тому числі в одній монографії (644 с.), одному бібліографічному покажчику, одному термінологічному словнику (в співавторстві), одному науково-методичному виданні (у співавторстві), одній брошурі (в співавторстві), 30 статтях (з яких 29 – одноосібних, 24 – у фахових виданнях, визначених ВАК України) і 5 публікаціях у матеріалах наукових конференцій.

Структура дисертації зумовлена логікою дослідження, відповідає його меті та завданням. Робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел, одного додатку (архівного документа). Загальний обсяг дисертації 485 с., з них основний текст складає 368 с. Список використаних джерел містить 1289 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт та предмет дослідження, його мету, завдання, хронологічні межі, наукову новизну та практичне значення.

У першому розділі – “Стан наукової розробки теми та теоретичні передумови дослідження” – визначено ступінь вивчення обраної теми, подано огляд наукових праць, які стосуються різних питань, пов’язаних із об’єктом дослідження: рідкісними та цінними книжками. За час існування книжності накопичено величезну кількість публікацій щодо рідкісних книжок. Проте більшість із них складають каталоги зібрань приватних чи державних бібліотек, а також нариси про певні раритети. Щодо теоретичних напрацювань картина виглядає значно скромніше, і вирішення питання рідкісності (цінності) книги на теоретичному рівні залишається суб’єктивним і остаточно не розв’язаним напрямом книгознавства, насамперед, в Україні, де спеціальних праць, присвячених теоретичним питанням роботи з рідкісними книжками в бібліотечних фондах, до останнього часу не було.

Основні публікації та документи умовно структуровано за такими аспектами: тлумачення базових понять; здобутки пам’яткознавства; історія виокремлення в бібліотеках стародруків та рідкісних видань і створення відповідних відділів; теоретичні та науково-методичні дослідження, пов’язані з визначенням критеріїв рідкісних книг у бібліотеках, методики їх опису та вивчення; найзначніші каталоги та бібліографічні покажчики рідкісних видань; законодавчі питання, пов’язані з функціонуванням книжкових пам’яток у суспільстві, програмами щодо їхнього інформаційного розкриття та введення до сучасних баз даних; теоретичні та практичні проблеми збереження книжкових пам’яток.

Особливу увагу в дослідженні звернуто на еволюцію термінологічних визначень. Про це йдеться як у першому параграфі – “Історіографія досліджень рідкісних та цінних книг”, так і більш докладно в наступному параграфі – “Розвиток базових понять теми”. Перші спроби осмислення поняття рідкісної книги, до яких можна віднести праці ряду німецьких дослідників, французького бібліографа Д. Клемана, австрійського книгознавця М. Деніса, належать до XVIII ст. Протягом наступного ХІХ ст. відбувалося становлення певної системи наукових уявлень про рідкісну книгу, причому в публікаціях того часу можна вже помітити деяку диференціацію цього знання за бібліографічним, бібліотечним, бібліофільським та книготорговельним напрямами. Серед західноєвропейських дослідників цього періоду – Ж. Ш. Брюне, І. Т. Грессе, Т. Ф. Дібдін, Ф. А. Еберт, Е. Г. Пеньо, І. А. Шмідт та ін. На теренах Російської імперії – Г. Геннаді, С. Мінцлов, М. Березін, Д. Ульянинський, М. Лихачов. Основним терміном, що вживався в тогочасних працях, був термін “рідкісна книга”, хоча іноді згадувався ціннісний критерій. Дослідники наводили власні “арифметичні” визначення певних категорій рідкісних книжок, які дещо різнилися за кількісними показниками та додаванням до терміну “рідкісна” ознак “дуже рідкісна”, “надзвичайно рідкісна”, “найрідкісніша”, “умовно чи безумовно рідкісна” та ін., загалом така, що рідко зустрічається. Це, так би мовити, протоетап розвитку наукових знань про рідкісні та цінні книги.

У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. зароджується інший, умовно названий нами естетський напрямок розуміння рідкісності книги, її цінності з боку художнього оформлення чи поліграфічного виконання. На нашу думку, це перспективний шлях дослідження кращих, рідкісних зразків книжкової культури різних історичних періодів. Він передбачає виявлення ознак, які роблять книгу твором мистецтва, пам’яткою книжкової культури епохи. Книгознавство тут відчутно перетинається з мистецтвознавством і пам’яткознавством, проте саме книжкове пам’яткознавство і нова книгознавча дисципліна, що утверджується зараз – “Історія книжкової культури” – має визначити критерії цінності та рідкісності книги з цієї точки зору.

На початку 20-х рр. ХХ ст. О. Малеїн зробив спробу зв’язати в один нерозривний блок поняття “рідкісна і цінна книга”, де за відсутності тієї чи іншої складової втрачається сенс дефініції. Поняття “цінна”, в розумінні О. Малеїна та М. Флеєра, стосувалося лише змісту книги, навіть, точніше, “наукового значення” книги. Таке визначення закріпилося в радянському книгознавстві, й досі часто відбувається підміна або змішування понять “цінна книга” як предмет матеріальної культури та “цінна книга” як твір науки чи літератури.

Згодом історичні та теоретичні аспекти теми найбільш ґрунтовно відбилися в публікаціях І. Розанова, О. Маркушевича, П. Бєркова, О. Горфункеля, І. Поздєєвої, В. Петрицького, О. Жаворонкової і, особливо, К. Яцунок. Так, О. Горфункель, уточнюючи поняття рідкісності книги, по суті розглянув терміни “цінна”, “особливо цінна пам’ятка книжкової культури”. І. Поздєєва, підкреслюючи, що терміни “особливо цінна” та “рідкісна книга” не можуть задовольнити з огляду на їх багатозначність та невизначеність, запропонувала термін “книга – пам’ятка історії та культури”. К. Яцунок певний час розробляла вихідні позиції терміну “цінна книга”, а пізніше запропонувала новий термін – “книжкова пам’ятка”. Окрім термінологічного визначення, дослідниця займається розробкою всього комплексу робіт з книжковими пам’ятками: питаннями комплектування, обліку, збереження, каталогізації, науковими дослідженнями, створенням зведених баз даних фондів книжкових пам’яток у Росії. З огляду на масштаби Росії та кількість наявних там книжкових пам’яток завершення цих завдань у найближчій перспективі здається нам нереальним. У плані історіографічного вивчення термінологічних проблем визначення нашого предмету дослідження потрібно назвати статтю московської колеги О. Жаворонкової “Редкая, ценная или книжный памятник?”. Автор розглядає зміни базових термінів, їх тлумачення російськими вченими ХІХ–ХХ ст., що є, безперечно, дуже цінним. Крім того, дослідниця робить спробу поєднати знання щодо книжкової пам’ятки із загальною теорією та практикою пам’яткознавства, і підкреслює завдання, що стоять перед спеціалістами, які працюють з книжковими пам’ятками у бібліотеках – розробити теоретико-методологічні основи такої роботи з урахуванням усіх особливостей цієї категорії пам’яток, що, власне, і представлено в нашій дисертації.

Безумовно, використані сучасні здобутки пам’яткознавства, насамперед, напрацювання вітчизняних учених, зокрема, С. З. Заремби, В. О. Горбика, П. Т. Тронька, С. В. Гаврилюк. На сьогодні пам’яткознавство вже оформилось як наукова дисципліна зі своїм об’єктом, предметом і завданнями. У багатьох діючих документах і публікаціях закріплено, що пам’ятки як об’єкт історико-культурної спадщини міжнародного, національного або місцевого значення поділяються на нерухомі та рухомі. Серед унікальних рухомих пам’яток історії та культури дослідники справедливо називають рукописні книги, інкунабули, стародруки поряд з історичними документами, пам’ятками археології, зброярства, мистецтва, нумізматики та ін. За способом кодування вміщеної інформації рухомі пам’ятки поділяються на п’ять основних груп: речові, образотворчі, писемні, фонофотопам’ятки, пам’ятки місця. Спільним для всіх, як бачимо, є термін “пам’ятка”. Очевидно, що книги входять складовою частиною до третьої групи, названої в пам’яткознавстві “писемні пам’ятки”, проте більш глибоких класифікаційних поділів усередині груп у загальному пам’яткознавстві ще не зроблено, на даному етапі це є завданням окремих наук, які в загальному комплексі пам’яткознавства можна визначити як спеціальне чи галузеве пам’яткознавство. Таким чином, книжкові пам’ятки має вивчати спеціальна дисципліна – книжкове пам’яткознавство.

Дуже корисними в плані розробки теми виявилися кодикологічні дослідження рукописних книг, насамперед кодикологічна наукова школа НБУВ, яку очолює д. і. н., професор, директор Інституту рукопису Л. А. Дубровіна. Теоретичні, науково-методичні та практичні напрацювання, здійснені в Інституті рукопису протягом останніх 15-ти років, дозволяють вивчати рукописну книгу як комплексну книжкову пам’ятку, і за методологією дослідження дуже близькі до вивчення стародруків. Під науковим керівництвом Л. А. Дубровіної започатковано також комплексне дослідження історико-культурних фондів, історичних бібліотечних колекцій та зібрань, які становлять комплексні книжкові пам’ятки (колекції-книжкові пам’ятки), і мають у своєму складі величезну кількість окремих книжкових пам’яток. Серед близьких до нашої теми розробок цього напряму слід назвати публікації Л. В. Мухи та Л. В. Лисенко.

Другий важливий аспект нашої теми – дослідити історію виокремлення рідкісних книг у бібліотечних фондах і визначити, чи була це загальна тенденція – має свої джерела, як опубліковані, так і неопубліковані. Вивченню цього питання присвячено підрозділ 1.3 – “Загальна концепція створення відділів рідкісних книг у великих бібліотеках та історія становлення відділу стародруків та рідкісних видань НБУВ”.

Серед найперших загальних досліджень на цю тему варто виділити напрацювання французького вченого, директора Національної бібліотеки в Парижі в 1874–1905 рр. Л. Деліля (L. Delisle), який ще в кінці ХІХ ст. наполягав на відборі та особливому зберіганні найбільш цінних книжок бібліотеки, якими він вважав інкунабули, рідкісні видання, і подавав деякі їх критерії. Його позиції пізніше розвивав французький дослідник Х. Хіршауер, німецький книгознавець Х. Кунце. Загальні тенденції виокремлення рідкісних книг і створення спеціалізованих відділів у великих бібліотеках простежуються в публікаціях про історію РНБ, БАН Росії, РДБ, бібліотеку Петербурзького університету, в яких найперше в Росії були виокремлені рукописи, інкунабули, інші стародруки, різні види рідкісних і цінних документів.

Принциповим у цьому плані було рішення Міжнародного конгресу бібліотечних працівників у Брюсселі в 1923 р. щодо рекомендацій усім великим бібліотекам утворити відділи рідкісних книг, якщо їх іще не було організовано, й проводити наукові дослідження та бібліотечну роботу в них на єдиних, спільних засадах. У наш час ці питання перебувають під увагою спеціально створеної Секції рідкісних книг і рукописів IFLA.

Історії спеціалізованих відділів стародруків чи рідкісних книг та їх фондам в українських бібліотеках присвячені публікації 20-х рр. ХХ ст. О. Вайнштейна, О. Тюнєєвої, С. Маслова. Написані не просто сучасниками, а фундаторами відділів стародрукованих та рідкісних книг, дані статті мають вагоме значення для відтворення історії та концепції побудови подібних структурних підрозділів у бібліотеках.

Після Великої Вітчизняної війни кадри співробітників у відділах рідкісної книги в силу різних відомих причин змінилися майже повністю. Тому зрозуміло, що відповідних публікацій цього часу обмаль. Аналіз архівних документів НБУВ дав нам підстави уточнити певні факти, зокрема, щодо реорганізації відділу стародруків у відділ рідкісних книг в кінці 1951 р., адже зміна назви підрозділу означала, головне, зміну профілю його комплектування та пріоритетів у роботі. Знайдені в архіві матеріали, вивчення документів, які традиційно зберігаються у відділі, переконливо довели, що підвідділ раритетів, тобто комплектування рідкісними та цінними виданнями ХІХ–ХХ ст., відбувалося у відділі стародруків НБУВ ще з кінця 20-х років.

Останнім часом вітчизняні бібліотеки активніше зайнялися власною історією. З’явилися статті про відділи рідкісних книг, підготовлені їхніми завідуючими: Л. Арюпіною (ОДНБ ім. О.М.Горького); Г. Загородньою (ДІБ України); Г. Ковальчук (НБУВ); О. Колосовською (ЛНБ ім. В. Стефаника); І. Лосієвським (ХДНБ ім. В. Г. Короленка); О. Полєвщиковою (НБ ОНУ ім. І.І.Мечникова); Н. Швець (НБ ЛНУ ім. І. Я. Франка). Автори публікацій розкривають, насамперед, власні фонди, історію їх комплектування, що дає, нарешті, матеріал для узагальнення і дійсно засвідчує тенденцію, а головне – практику виокремлення із загальних фондів рукописних книг, стародруків, рідкісних видань і цілих колекцій, та утворення на цій базі спеціалізованих відділів.

Зокрема, за документами з архіву НБУВ, а також за виявленими матеріалами в архіві першого завідуючого відділом стародруків С. І. Маслова реконструйовано історію формування основних колекцій відділу стародруків НБУВ та їх розвиток. Серед тих, хто створював ядро фонду відділу стародруків та рідкісних видань НБУВ і розробляв теоретичне й методичне його обґрунтування були: В. Ф. Іваницький, М. М. Марковський, С. І. Маслов, який розробив “Методику виділення дублетів в галузі стародруків”, “Техмінімум для бібліотекаря – співробітника відділу стародруків”, “Нарис інструкції для абеткування західноєвропейських та польських видань XVIII ст.” та інші інструкції, положення, правила, а також опублікував перше історичне повідомлення про відділ; Б. І. Зданевич, укладач “Положення про підвідділ раритетів (ХІХ–ХХ ст.) Відділу стародруків і раритетів”, який особисто, переглянувши тисячі книжок, відібрав і сформував колекцію інкунабул (і уклав її науковий каталог), палеотипів, видавничих колекцій найвидатніших західноєвропейських фірм ХVI–XVIII ст., розробив інструкцію інвентаризації стародруків і заінвентаризував інкунабули. Після війни традиції роботи з книжковими пам’ятками Бібліотеки найбільш плідно продовжували О. О. Радзімовський, М. З. Суслопаров, І. П. Крип’якевич, С. Й. Петров, Т. П. Золотар, Г. І. Ломонос-Рівна, Ф. З. Шимченко, М. А. Шамрай та інші.

Проте найголовнішим є визначення тих критеріїв, за якими книги відбиралися до таких підрозділів. Серед науково-методичних матеріалів на цю тему необхідно насамперед назвати розробки Науково-дослідного відділу рідкісних книг (Музею книги) РДБ (колишньої Всесоюзної бібліотеки СРСР імені В. І. Леніна), що була методичним центром для всіх бібліотек Радянського Союзу, в тому числі в галузі роботи зі стародруками, рідкісними й цінними виданнями. Починаючи з 1973 р. цим відділом було випущено цілу серію брошур під загальною назвою “Работа с редкими и ценными изданиями”, які, безумовно, вплинули на аналогічну діяльність у всіх великих бібліотеках СРСР.

Заслуговують на увагу також матеріали Всесоюзної науково-методичної наради завідуючих відділами рідкісних книг і рукописів бібліотек вузів, яка відбулася на початку 1989 р. у Ленінграді, і серед них статті І. В. Поздєєвої “Принципы выделения книг – памятников истории и культуры” та О. Х. Горфункеля “Что такое редкая книга”. Автори, маючи значний бібліотечний досвід роботи зі старими та цінними книжками, настільки переконливо і достатньо повно розглянули основні критерії віднесення книжок до розряду рідкісних і цінних, що названі публікації не втратили свого значення й до сьогодні. Проте, безперечно, їх концепції мають бути доповнені, особливо зараз, коли замість СРСР існують окремі самостійні держави. В кожній країні можуть бути своєрідні власні підходи до вирішення цього питання з огляду на історію національної книги, традиції її побутування, збереженість у державних книгосховищах. Наше завдання, зокрема, ми бачимо в окресленні критеріїв поняття “українська книжкова пам’ятка”.

Серед зарубіжних досліджень щодо роботи з рідкісними книжками найбільший інтерес становлять статті французького колеги П. Брейя “Отдел редких книг в библиотеке”, опубліковані в “Бюллетене ЮНЕСКО для библиотек”. Тут подано не лише історію питання, але й широко представлено методику роботи з рідкісними книжками у бібліотеках Франції.

Дуже важливим джерелом пізнання рідкісних книг є відповідні каталоги та покажчики. Вони дозволяють не лише одержати інформацію, де зберігається та чи інша книжка, перевірити правильність опису з метою його уніфікації, але й часто містять відомості про рідкісність видання чи цінність певного примірника. Такі каталоги почали публікуватися ще в другій половині XVIII ст. Зразковими й досі вважаються каталоги рідкісних книг Дебюрів, з ХІХ ст. – Ж. Ш. Брюне, І. Т. Грессе, Г. Геннаді, О. Бурцева, М. Губерті, П. Картавова, Я. Березіна-Ширяєва, І. Остроглазова, антикварних магазинів П. Шибанова та ін. Пізніше з’явилися детальні бібліографічні описи рідкісних книг М. Березіна, Ю. Бітовта, С. Мінцлова, семитомник О. Бурцева, цензурні списки, завдяки яким багато книжок штучно ставили рідкісними і їхня цінність одразу ж зростала. Якщо ж додати каталоги та покажчики стародруків – кириличного, гражданського друку, інкунабул, палеотипів, видавничих колекцій, книг з автографами тощо, то в сукупності вони становлять вагоме, цілком представницьке бібліографічне джерело дослідження рідкісних видань.

Важливі поради щодо методики укладання каталогів книжкових пам’яток можна знайти ще у бібліотекаря Волинського ліцею, згодом Університету св. Володимира П. Й. Ярковського (початок ХІХ ст.). У 20-х роках ХХ ст. інструкції та методичні поради С. І. Маслова з опису стародруків випередили аналогічні розробки колег, хоч, на жаль, не були введені в активний обіг у всіх бібліотеках СРСР чи навіть УРСР. Загальні підходи до бібліографування книжкових пам’яток та проблеми створення їх каталогів містяться у публікаціях Т. Кондакової, Л. Петрової, К. Яцунок, І. Полонської, О. Гусєвої, І. Фоменко, М. Зубкова. Проте названі матеріали – це, переважно, статті, в яких наголошується на окремих питаннях дослідження стародруків чи рідкісних видань ХІХ ст. У практичній роботі з опису таких видань не обійтися без інструкцій, і вони, безумовно, існують. Найзначнішими серед них є серія методичних вказівок “В помощь составителям Сводного каталога старопечатных изданий кирилловского и глаголического шрифтов”, методики опису стародруків кириличного шрифту А. Зернової, В. Лукьяненко, О. Гусєвої, І. Поздєєвої, методики опису іноземних стародруків і, безперечно, “Правила составления библиографического описания старопечатных изданий”, укладені на основні міжнародного стандарту ISBD(A). Щодо книжкових пам’яток ХІХ–ХХ ст., то найбільший інтерес становить брошура “Книговедческое аннотирование и систематизация книжных памятников”, нелегальних видань – відповідна методика, розроблена С. Левіною.

У дисертації проаналізовані також відповідні положення Законів України, постанов Кабінету Міністрів, документи Міжпарламентської Асамблеї СНД, нормативні документи міністерств і відомств, документи Страхового фонду документації, які регламентують роботу з пам’ятками історії та культури і, зокрема, з книжковими пам’ятками.

Дуже важливий блок у роботі з книжковими пам’ятками пов’язаний з проблемами їх зберігання. Зберегти бажано не тільки інформацію, що міститься в рукописних книгах, стародруках чи рідкісних і цінних виданнях ХІХ–ХХ ст., але й, максимально, їх первісний