КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Кловак Галина Тихонівна

УДК 37 (09) (477)

ГЕНЕЗА ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ДО ДОСЛІДНИЦЬКОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ВИЩИХ ПЕДАГОГІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ

(кінець ХІХ – ХХ століття)

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Уманському державному педагогічному

університеті імені Павла Тичини.

Науковий консультант: доктор педагогічних наук, професор,

дійсний член АПН України

Кузь Володимир Григорович,

Уманський державний педагогічний університет

імені Павла Тичини, ректор.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор,

дійсний член АПН України

Бібік Надія Михайлівна,

Академія педагогічних наук України,

академік-секретар відділення дидактики, методики та інформаційних технологій в освіті;

доктор педагогічних наук, професор,

член-кореспондент АПН України

Курило Віталій Семенович,

Луганський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка, ректор;

доктор педагогічних наук, професор

Зайченко Іван Васильович,

Чернігівський державний педагогічний університет імені Т.Г.Шевченка, завідувач кафедри педагогіки, психології та методики викладання математики.

Провідна установа: Кіровоградський державний педагогічний

університет імені Володимира Винниченка,

кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м. Кіровоград.

Захист відбудеться 19 травня 2005 року о 14.00 на засіданні спеціалізованої

вченої ради Д 26.001.16 у Київському національному університеті

імені Тараса Шевченка, 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 314.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці

Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 01033, м. Київ, вул.Володимирська, 58, ауд. 9.

Автореферат розісланий „11” квітня 2005 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О.О.Безносюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Перехід від авторитарної педагогіки до ідей гуманістичного розвитку особистості, від накопичення знань, як самодостатнього процесу, до виховання вміння оперувати ними, від фрагментарної освіти до неперервної, від фронтальної організації навчання до індивідуальної потребує підготовки вчителя нової генерації. Сучасний педагог має бути готовим до інновацій та творчості, володіти різноманітними засобами дослідницької роботи в школі, систематично поповнювати знання, застосовувати у педагогічній діяльності особистісно зорієнтований підхід. Все це надає проблемі дослідницької педагогічної діяльності вчителя особливої ваги. Водночас зростання вимог до фахової підготовки вчителя вимагає якісно нового теоретичного та методичного забезпечення студентської науково-дослідної діяльності в умовах вищого педагогічного навчального закладу. Успішне оволодіння навичками педагогічного дослідження допоможе майбутнім учителям органічно включитися в педагогічну діяльність і відразу розпочати практичне застосування наукових знань у школі.

Про єдність освіти й науки йдеться в Законі України „Про освіту”, в Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті. Нова концепція вищої освіти передбачає формування в студентів уміння самостійно, свідомо і відповідально вчитися, а також створення в навчальних закладах необхідних умов для розвитку творчих здібностей студентів, виховання особистості майбутнього вчителя, здатної до самовдосконалення не тільки під час навчання у вищій школі, але й у професійній діяльності. Прищеплення таких важливих умінь і навичок вимагає перегляду системи студентської науково-дослідної роботи.

Університетська педагогічна освіта є провідною в країнах Західної Європи, США, Канади тощо. Останнім часом вона посідає особливе місце і в Україні. Історія становлення вітчизняної спеціальної педагогічної освіти також тісно пов’язана з розвитком університетської освіти, тому її досвід може бути успішно використаний у студентській науково-дослідній роботі сучасної вищої педагогічної школи. Звернення до об’єктивного історичного аналізу студентської наукової діяльності вищих педагогічних навчальних закладів України, вивчення досягнень сучасної української і світової педагогічної думки щодо проблем підготовки майбутніх учителів до дослідницької педагогічної діяльності є важливою педагогічною проблемою, вирішення якої дасть змогу якісно оновити й удосконалити зміст підготовки вчителя для української школи майбутнього.

Стан розробки проблеми. Аналіз широкого кола різних джерел засвідчив, що останнім часом у педагогічній науці приділяється значна увага проблемі фахової підготовки майбутнього вчителя. Зокрема, питанням формування і розвитку загальнопедагогічних умінь майбутніх учителів присвячені праці Н.Бібік, О.Коберника, В.Кузя, М.Левківського, О.Мороза, О.Плахотнік, В.Радула, О.Савченко, Г.Сагач, В.Семиченко, М.Сметанського, В.Сластьоніна, Г.Тарасенко та ін. Різні аспекти підготовки майбутнього вчителя в умовах ступеневої освіти розкриваються в дослідженнях В.Арнаутова, С.Власенко, А.Глузмана, І.Зязюна, С.Малих, С.Мамрич, В.Рубцева, В.Сагарди, Н.Сергеєва та ін. Цінним є і аналіз історичного досвіду минулого України щодо підготовки майбутнього вчителя в системі вищої освіти. На особливу увагу заслуговують в цьому плані праці А.Алексюка, Н.Дем’яненко, Т.Завгородньої, І.Зайченка, М.Євтуха, В.Курила, І.Курляк, В.Майбороди, О.Мартиненко, О.Микитюка, Н.Побірченко, С.Сірополко, Т.Стоян, Б.Ступарика, О.Сухомлинської, С.Черкасової та ін. Концептуальні засади фахової підготовки майбутнього учителя до творчої діяльності розкрито в дослідженнях В.Загвязинського, І.Зязюна, М.Никандрова, М.Кухарєва, О.Савченко, С.Сисоєвої та ін. Особливе місце належить роботам українських учених, у яких аналізується професійна підготовка майбутніх учителів у контексті особистісно зорієнтованої освіти та підготовки вчителя до впровадження інноваційних педагогічних технологій (І.Бех, І.Богданова, І.Дичківська, О.Пєхота, О.Пометун, О.Попова, П.Решетніков, М.Шевцов, Ю.Харламов).

У контексті філософських аспектів організації студентської науково-дослідної роботи у вищих педагогічних навчальних закладах значний інтерес мають роботи І.Андріаді, В.Андрущенка, Я.Болюбаша, А.Брушлинського, С.Гессена, В.Кременя, С.Нікітіна, А.Погрібного. Проблему інтеграції науки і практики в підготовці вчителя розглядають у своїх працях О.Адаменко, В.Богуславський, А.Карпов, В.Мадзігон, Н.Ничкало, Л.Паламар, Є.Хриков та ін. Окремі аспекти підготовки майбутнього вчителя до дослідницької педагогічної діяльності розглядаються у дослідженнях В.Борисова, І.Каташинської, К.Макагон, А.Лушнікова, Л.Макарової, Г.Шишкіна, М.Севастюк, Р.Скульського, Н.Яковлєва та ін. Цікавим є накопичений досвід організації студентської науково-дослідної діяльності окремих науковців-викладачів (наукових шкіл), який, на наш погляд, може бути успішно використаний в аспекті підготовки майбутнього вчителя-дослідника (А.Баєв, Л.Брильов, В.Гасимов, Д.Зербіно, А.Леонтович, Н.Логінова, О.Школа та ін.).

Про важливість проблеми підготовки майбутнього вчителя до дослідницької педагогічної діяльності вказує і зарубіжний досвід, висвітлений в роботах українських (О.Глузман, Н.Обухова, В.Кемінь, Т.Кошманова, М.Лещенко, В.Пилипівський, Л.Пуховська, Л.Смалько) і зарубіжних учених (Г.Бартон, К.Ведерилл, Д.Галхаун, Х.Гарднер, П.Джарвіс, Д.Жело, Дж.Крейс, Ф.Крос, К.Мінні, Х.Томас, П.Хадсон та ін.).

Варто відзначити, що окремі аспекти проблеми формування дослідницьких умінь учителя розкриваються в системі післядипломної освіти. Цьому напряму присвячені дослідження В.Алфімова, І.Жерносека, М.Князєвої, Л.Левченко, В.Максимова, Н.Недодатко та ін. Цінний досвід є і в педагогічній спадщині відомих педагогів-практиків – Я.Корчака, А.Макаренка, В.Сухомлинського. У всіх, без винятку, педагогічних і публіцистичних роботах та, власне, й у самій педагогічній діяльності названих учених червоною ниткою проходить ідея творчого дослідження. Тому вивчення й аналіз їхньої педагогічної спадщини є особливо доцільним в аспекті проблеми методики формування дослідницьких умінь майбутніх учителів сучасної школи.

Водночас слід зазначити, що, незважаючи на досить значну кількість праць, розвідок, досліджень, проблема ґенези підготовки майбутнього вчителя до дослідницької педагогічної діяльності у вищих педагогічних навчальних закладах України не була предметом спеціального дослідження. Актуальність проблеми, недостатня її розробленість у вітчизняній науці й зумовили вибір теми дисертаційного дослідження „Ґенеза підготовки майбутнього вчителя до дослідницької педагогічної діяльності у вищих педагогічних навчальних закладах України (кінець ХІХ – ХХ століття)”.

Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є частиною комплексної теми кафедри педагогіки Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини „Удосконалення навчально-виховного процесу в середній та вищій школі”, виконане в рамках держбюджетної теми „Підготовка вчителя до впровадження нових технологій у сільській початковій школі” (державний реєстраційний номер 0100U000319) на замовлення Міністерства освіти і науки України при науково-дослідних лабораторіях „Педагогічне краєзнавство Черкащини” та „В.О.Сухомлинський і школа ХХІ століття”. Тема дослідження затверджена на засіданні вченої ради Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (протокол № 1 від 30 серпня 2001 року) та скоординована Радою з координації наукових досліджень Академії педагогічних наук України в галузі педагогіки і психології (протокол №8 від 29 жовтня 2002 року).

Хронологічні межі дослідження визначаються кінцем ХІХ – ХХ століття. За вихідний рубіж ми взяли кінець ХІХ століття, початок формування мережі закладів спеціальної вищої педагогічної освіти. Нижня межа дослідження співпадає з так званим „класичним часом” розвитку різних студентських наукових товариств і гуртків у контексті університетської освіти, з упровадженням ідей реформаторської педагогіки у практику школи, коли університети були центрами науково-дослідної і освітньої діяльності регіону.

Об’єктом дослідження є історико-педагогічний процес підготовки майбутнього вчителя до дослідницької педагогічної діяльності у вищих педагогічних навчальних закладах України.

Предметом дослідження є ґенеза фахової підготовки майбутнього вчителя до дослідницької педагогічної діяльності у вищих педагогічних навчальних закладах України (кінець ХІХ – ХХ століття).

Мета дослідження: виявити та дати обґрунтовану оцінку сутності фахової підготовки майбутнього вчителя до дослідницької педагогічної діяльності в умовах вищого педагогічного навчального закладу в період, що досліджується; виявити основні тенденції розвитку студентської науково-дослідної роботи у вищій педагогічній освіті України; обґрунтувати шляхи творчого використання прогресивних ідей історичного досвіду в сучасних умовах.

Відповідно до проблеми, об’єкта, предмета і мети визначено такі завдання дослідження:

дослідити зміст і структуру фахової підготовки майбутнього вчителя до дослідницької педагогічної діяльності відповідно до тенденцій розвитку педагогічної науки;

здійснити ретроспективний аналіз ґенези дослідницької педагогічної діяльності вчителя у період, що досліджується;

визначити сутність, зміст та етапи розвитку студентської науково-дослідної роботи у вищих педагогічних навчальних закладах України;

з’ясувати сутність поняття „наукова школа”, розкрити її місце і значення у процесі фахової підготовки майбутнього вчителя;

обґрунтувати теоретичну модель ступеневої фахової підготовки майбутнього вчителя до дослідницької педагогічної діяльності;

розробити педагогічну технологію формування фахової компетентності майбутнього вчителя щодо дослідницької педагогічної діяльності;

розробити та апробувати оптимальні варіанти навчальних програм і посібників з професійно-орієнтованих дисциплін для вищих педагогічних навчальних закладів різного рівня акредитації та відповідні методичні рекомендації для студентів і викладачів;

визначити перспективні шляхи творчого використання прогресивних педагогічних ідей удосконалення підготовки майбутніх учителів до дослідницької педагогічної діяльності.

Концепція дослідження. Ґенеза підготовки майбутнього вчителя до дослідницької педагогічної діяльності представлена як сукупність залучених до дослідження фактів, матеріалів, даних, які базуються на взаємозв’язку різних підходів до вивчення проблеми теорії і практики підготовки майбутніх учителів до дослідницької педагогічної діяльності в широких хронологічних межах. Такими основними підходами в нашому дослідженні були:

системний підхід, що дозволяє розглядати фахову підготовку майбутнього вчителя до дослідницької педагогічної діяльності як цілісне утворення з структурними, функціональними й генетичними зв’язками;

особистісно-діяльнісний підхід, що передбачає таку організацію діяльності об’єкта, за якої він усвідомлює себе як особистість, активно розкриває свої можливості, творчі здібності;

культурологічний підхід, спрямований на розвиток особистості через засвоєння нею вже існуючих у суспільстві цінностей культури і створенні нових.

Розглядаючи феномен, що досліджується, згідно логіки історико-педагогічного пізнання, ми спиралися на ключові поняття теми: „науково-дослідна діяльність”, „дослідницька педагогічна діяльність”, „фахова компетентність майбутнього вчителя щодо дослідницької педагогічної діяльності”, „наукова школа”, „науково-дослідна лабораторія”, „творча лабораторія”, що в цілому складають зміст об’єкта, що досліджується. Науково-методичною основою підготовки майбутнього вчителя до дослідницької педагогічної діяльності визначено психолого-педагогічні та методичні науки, діяльність наукових підрозділів вищого педагогічного навчального закладу, педагогічна практика в загальноосвітній школі.

Аналіз історико-педагогічної літератури, досвіду роботи вищих педагогічних навчальних закладів України дозволяє констатувати, що наукова школа вченого-викладача є головним психолого-педагогічним механізмом забезпечення особистісно зорієнтованого підходу до фахової підготовки майбутнього вчителя. Вона сприяє залученню студента до науково-дослідної роботи, враховує його особисті наукові інтереси, бажаний єдиний напрямок дослідження впродовж фахової підготовки. Наукова школа реалізується у формах творчої лабораторії викладача і науково-дослідної лабораторії кафедри (факультету, університету).

Визначено, що формування фахової компетентності майбутнього вчителя щодо дослідницької педагогічної діяльності залежить від рівня ступеневої педагогічної освіти. Зміст теоретико-методичної підготовки на найвищому рівні кваліфікації сприяє формуванню вчителя, здатного до педагогічних інновацій, творчості, який на професійному рівні володіє різноманітними засобами, формами і методами дослідницької роботи в школі, орієнтованого на систематичне поповнення знань, їх оцінку і самооцінку, а також застосування в педагогічній діяльності особистісно зорієнтованого підходу до навчання і виховання учнів.

Названі засади визначили рамки об’єкта і межі предмета дослідження, сукупність і суть дослідницької проблематики.

Методологічною основою дослідження є філософські положення про: єдність історичного і логічного; об’єктивний та історичний підходи до аналізу процесів розвитку освіти і організації науково-дослідної роботи у вищих навчальних закладах; взаємозв’язок педагогічних і соціокультурних явищ і процесів та необхідність їх вивчення у зв’язку з конкретними історичними умовами суспільного життя; принципи історизму, діалектики, системності, єдності теорії і практики, науки і освіти, гуманізму і демократизму; діалектико-методологічне положення про організацію науково-дослідної роботи в умовах ступеневої педагогічної освіти у вищій школі.

Дослідження здійснювалося з урахуванням:

синергетичного підходу, який дозволив розглядати науково-дослідну роботу як знання з власною логікою самоорганізації через багатоманітність її виявів;

культурологічного підходу, за яким організація науково-дослідної роботи у вищих педагогічних навчальних закладах розглядалася в контексті розвитку культури;

історико-компаративістського, що дав змогу порівнювати і зіставляти зміст і форми організації науково-дослідної роботи на різних етапах її розвитку, а також проводити порівняння з відповідним рівнем вимог загальноосвітньої школи на кожному історичному етапі.

Для вирішення поставлених завдань використовувалися теоретичні та практичні методи досліджень. Серед теоретичних методів дослідження були:

метод концептуально-порівняльного аналізу, за допомогою якого змістовно зіставлялися психолого-педагогічні теоретичні підходи до визначення і обґрунтування змісту фахової підготовки майбутнього вчителя до дослідницької педагогічної діяльності;

метод історико-педагогічного аналізу архівних джерел, історичної та педагогічної літератури, законодавчих актів, за якими виявлено характерні особливості історичних періодів розвитку студентської науково-дослідної роботи в Україні;

метод структурно-системного аналізу, застосування якого дало змогу не лише побудувати теоретичну модель ступеневої фахової підготовки майбутнього вчителя до дослідницької педагогічної діяльності, а й виявити закономірності та особливості її впровадження;

метод моделювання дозволив розробити модель і впровадити її в практичну діяльність вищих педагогічних закладів України.

Серед емпіричних методів дослідження основним був педагогічний експеримент (констатуючий і формуючий), який дозволив:

з’ясувати суть і зміст фахової підготовки майбутнього вчителя до дослідницької педагогічної діяльності;

перевірити ефективність запропонованої технології у вищих педагогічних закладах різного рівня акредитації.

Допоміжними емпіричними методами дослідження були: спостереження, анкетування, тестування, бесіди, фіксація результатів, їх математична обробка.

Джерелознавча база дослідження. Основними джерелами дослідження були історико-педагогічні джерела, монографії, статті, брошури, наукові, публіцистичні, історичні праці.

Фактологічний матеріал дисертації становлять документи і матеріали Центрального державного історичного архіву України (фонд 707 „Управління київським навчальним округом”), Державного архіву м. Києва (фонд 16 „Київський університет”), Фонду державного педагогічно-меморіального музею імені В.Сухомлинського, Інституту рукописів Національної бібліотеки України імені В.Вернадського (фонди: 1, 8, 127). Досліджувалися також фонди бібліотек – Центральної наукової бібліотеки АН України ім. В.І.Вернадського (в тому числі і відділів колекцій, рідкісної книги та україністики), Державної науково-педагогічної бібліотеки АПН України ім. В.Сухомлинського, бібліотек Київського національного університету імені Тараса Шевченка і Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини.

Проаналізовано законодавчі та нормативні акти, які регламентують освітню і науково-дослідну діяльність у вищих педагогічних навчальних закладах та загальноосвітній школі, звіти про роботу окремих навчальних закладів і органів управління ними, статистичні дані.

Важливим джерелом були періодичні видання різних часів періоду, що досліджується („Университетские известия”, „Телеграф”, „Шлях освіти”, „Рідна школа”, „Педагогіка і психологія”, „Освіта України” та ін. ).

Дисертантом здійснено ретроспективний аналіз власного 18-річного досвіду педагогічної діяльності у вищій школі.

Наукова новизна і теоретичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вперше на основі цілісного наукового аналізу визначено й обґрунтовано основні періоди становлення і розвитку вітчизняної системи професійної підготовки майбутніх учителів до педагогічної дослідницької діяльності; виявлено характерні особливості щодо сутності, змісту, структури в різні історичні періоди; розроблено і теоретично обґрунтовано модель ступеневої фахової підготовки майбутнього вчителя до дослідницької педагогічної діяльності; розроблено і експериментально перевірено відповідну авторську педагогічну технологію формування фахової компетентності майбутнього вчителя; визначено й обґрунтовано організаційно-методичні умови професійної підготовки у вищих педагогічних навчальних закладах; визначено наукову школу як ефективний психолого-педагогічний механізм оптимального забезпечення особистісно орієнтованого підходу до фахової підготовки майбутнього вчителя до дослідницької педагогічної діяльності.

Дослідження дозволило вдосконалити форми і методи фахової підготовки майбутніх учителів до дослідницької педагогічної діяльності з урахуванням ідей гуманізації, демократизації, неперервності ступеневої освіти, теорії особистісно орієнтованого навчання, творчого розвитку особистості.

Подальшого розвитку набули положення щодо структурування змісту студентської науково-дослідної роботи в умовах ступеневої підготовки майбутнього вчителя вищих педагогічних навчальних закладів України.

Практичне значення дослідження полягає в розробці методичних рекомендацій з питань підготовки майбутнього вчителя до дослідницької педагогічної діяльності в умовах ступеневої освіти, а також у підготовці і впровадженні:

експериментальних навчальних програм з курсів „Педагогічна діагностика в школі” (для студентів вищих педагогічних навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації, кваліфікаційний рівень „молодший спеціаліст”), „Основи педагогічних досліджень (для студентів вищих педагогічних навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації, кваліфікаційний рівень „бакалавр” і „спеціаліст”), „Педагогіка наукової школи” (для магістрантів вищих педагогічних навчальних закладів ІV рівня акредитації, кваліфікаційний рівень „магістр”);

посібників для викладачів, студентів, магістрантів вищих педагогічних навчальних закладів, учителів загальноосвітніх шкіл „Основи педагогічних досліджень”, „Методика підготовки і захист дипломних робіт”, „Педагогіка наукової школи”.

Результати досліджень можуть використовуватись у процесі створення нових навчальних посібників з психолого-педагогічних і методичних дисциплін, під час викладання педагогіки середньої і вищої школи.

Вірогідність і наукова аргументованість отриманих результатів дослідження забезпечується: чіткими методолого-теоретичними позиціями; застосуванням методів, адекватних до мети, завдань, об’єкта і предмета дослідження; ретроспективним логіко-системним аналізом значного обсягу архівних джерел, нормативних документів, філософських, історичних та психолого-педагогічних теоретичних праць; тривалим терміном апробації та впровадження результатів дослідження в практику діяльності вищих педагогічних навчальних закладів України.

Результати дослідження впроваджені в Глухівському державному педагогічному університеті (довідка № 1283 від 28.04.2004 р.), Кам’янець-Подільському державному університеті (довідка № 16/06-00 від 16.06.2004 р.), Ніжинському державному педагогічному університеті імені Миколи Гоголя (довідка №36 від 28.02.2005 р.), Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини (довідка № 363/01 від 02.12.2004 р.), Чернігівському державному педагогічному університеті імені Т.Г.Шевченка (довідка № 04-11/337 від 29.04.2004р.), Корсунь-Шевченківському педагогічному училищі імені Т.Г.Шевченка (довідка №56 від 24.04.2004 р.), Кременчуцькому педагогічному училищі імені А.С.Макаренка (довідка №178 від 06.05.2004р.), Прилуцькому педагогічному училищі імені І.Я.Франка (довідка №205 від 14.05.2004 р.).

В експерименті взяли участь 1809 студентів, 322 випускників вищих педагогічних навчальних закладів – учителів загальноосвітніх шкіл; 128 викладачів училищ, коледжів, інститутів, університетів України.

Особистий внесок дисертанта. Всі публікації одноосібні.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати дослідження обговорено на наукових і науково-практичних конференціях, у тому числі: міжнародних – „Динаміка наукових досліджень” (м.Дніпропетровськ, 2002), „Теорія та практика управління педагогічним процесом” (м. Одеса, 2002), „Університет і регіон” (м. Луганськ, 2002); „Викладач і студент у системі вищої освіти: проблеми, діалогу, співпраці, взаємодії” (м. Львів, 2003), „Формування професійної майстерності вчителя в умовах ступеневої освіти” (м. Житомир, 2003), „Гуманістичні ідеї педагогічної спадщини Януша Корчака в ХХІ столітті” (м. Умань, 2003), „Формування професійної майстерності вчителя в умовах ступеневої освіти” (м. Київ, 2003), „Наука і освіта – 2003” (м. Дніпропетровськ, 2003); всеукраїнських – „Сільська школа: проблеми, пошуки, перспективи” (м. Черкаси, 2000), „Удосконалення навчально-виховного процесу як засіб розвитку творчої особистості вчителя та учнів (м. Умань, 2000), „Сільська початкова школа: проблеми, пошуки, перспективи” (м. Умань, 2000), „Проблеми переходу початкової школи на нову структуру і зміст навчання” (м. Донецьк, 2000), „Формування творчої особистості вчителя національної школи ХХІ століття” (м. Умань, 2000), „Формування гуманістичного світогляду вчителя” (м. Умань, 2001), „Підготовка педагогічних кадрів до роботи в умовах нової структури і змісту початкової освіти” (м. Полтава, 2001); „До витоків становлення української педагогічної науки” (м. Умань, 2002), „Проблеми загальнопедагогічної підготовки майбутніх учителів” (м. Вінниця, 2002), „Актуальні проблеми виховання особистості в сучасному соціокультурному середовищі” (м. Київ, 2003), „Актуальні проблеми підготовки учителя початкових класів з фахових методик у вищих педагогічних навчальних закладах” (м. Глухів, 2003), „Психолого-педагогічні проблеми сільської початкової школи” (м. Умань, 2003), „Актуальні проблеми виховання особистості в сучасному соціокультурному середовищі” (м. Київ, 2003), „Актуальні проблеми підготовки учителя початкових класів з фахових методик у вищих педагогічних навчальних закладах” (м. Глухів, 2003); міжрегіональних – „Авторська школа О.Захаренка” (Умань, 2000), „Малокомплектна школа: проблеми, досвід роботи, перспективи” (м. Чернігів, 2003); всеукраїнських методологічних семінарів – „Педагогічна майстерність: проблеми, пошуки, перспективи” (м. Глухів, 2003, 2004); регіональному круглому столі – „Проблеми становлення особистісно-зорієнтованих систем навчання та виховання учнів сільських регіонів (смт.Ставище, 2002), на щорічних звітних університетських конференціях професорсько-викладацького складу, на засіданнях науково-дослідної лабораторії „Проблеми сільської початкової школи”, кафедр Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини.

Публікації. Результати дослідження опубліковано в 50 наукових та науково-методичних працях, у тому числі: 3 монографії, 3 навчальні програми, 3 навчально-методичні посібники, 29 статей у фахових виданнях, 11 статей і тез у збірниках матеріалів міжнародних, всеукраїнських і міжрегіональних науково-практичних конференціях.

Загальний обсяг особистого доробку становить 75,4 др. арк.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів і висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків.

Загальний обсяг дисертації 541 сторінка (основна частина дисертації 394 сторінки). У роботі 7 додатків, 17 таблиць, 2 схеми. Список літератури охоплює 664 найменувань, розміщених на 68 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, концепцію та методи дослідження; визначено наукову новизну; подано джерельну базу; обґрунтовано хронологічні рамки дослідження; відзначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами й темами; розкрито теоретичне і практичне значення; наведено дані про апробацію, впровадження та публікацію результатів дослідження.

У першому розділі – „Дослідницька педагогічна діяльність як складова фахової компетентності вчителя” – досліджено зміст і структуру основних понять теми та здійснено аналіз дослідницької діяльності вчителя як історико-педагогічної і сучасної наукової проблеми.

На основі аналізу сучасної наукової літератури (І.Бех, І.Богданова, В.Борисов, В.Загвязінський, І.Зязюн, І.Каташинська, Н.Кузьміна, Н.Кушнаренко, Л.Левченко, К.Макагон, Л.Макарова, Н.Недодатко, О.Попова, В.Семиченко, С.Сисоєва, В.Сластьонін, В.Шейко та ін.) визначено, що в структурі педагогічної діяльності науково-дослідна і дослідницька діяльність займають провідне місце. Науково-дослідна педагогічна діяльність розглядається як діяльність фахівця, спрямована на набуття нових знань в науці, результат якої оформляється в різних загальноприйнятих наукових формах звіту (доповідей, рефератів, наукових статей, дисертацій, монографій, посібників, підручників, рекомендацій тощо). Дослідницька педагогічна діяльність визначається як діяльність, що будується на основі науково-дослідної і є її похідною, вона спрямована перш за все на набуття нових знань для вчителя з метою пошуків способів і засобів удосконалення педагогічного процесу. Вчитель у своїй практичній діяльності може займатися як науково-дослідною, так і дослідницькою педагогічною діяльністю. Кожна з них є важливою складовою фахової компетенції сучасного вчителя. Готовність майбутнього вчителя до дослідницької діяльності розглядається як фахова компетентність, яку характеризують сукупність взаємопов’язаних сутнісних орієнтацій, дослідницьких знань, умінь, навичок і досвіду роботи, потрібних для здійснення успішної педагогічної діяльності в умовах особистісно орієнтованого навчання і виховання учнів. Відповідно до цього твердження, фахова компетентність майбутнього вчителя щодо дослідницької педагогічної діяльності визначається як єдність таких складових компонентів: мотиваційного, змістового, операційного та інтеграційного.

У розділі проаналізовано історичний розвиток дослідницької педагогічної діяльності. Зокрема, підкреслюється, що корені дослідницької педагогічної діяльності сягають ще часів Відродження (М.Квінтіліан), епохи Реформації (Я.Коменський, І.Песталоцці, Ж.-Ж.Руссо), а також кінця ХІХ – початку ХХ століття. У своєму розвитку ідеї дослідницької педагогічної діяльності пройшли шлях від виникнення думки про необхідність обліку природжених задатків дитини до визначення головних умов реалізації цього процесу на основі вивчення анатомо-фізіологічних і психічних та інших особливостей дитини з метою втілення в життя принципу гуманістичного й індивідуального підходу. Аналіз розвитку дослідницької педагогічної діяльності в Україні здійснювався з використанням різних термінів: індивідуалізації навчання і виховання, педагогічної психології, експериментальної педагогіки, педології тощо.

Історичний досвід указує, що потребу реформ педагогічних інновацій кінця ХІХ – середини ХХ століття, які стимулювалися американськими та західноєвропейськими освітніми системами, відчули усі держави – завойовниці українських земель. Однак не у всіх регіонах ці реформи були реалізовані повною мірою.

В цілому на теренах України в той час ідеї дослідницької педагогічної діяльності в школі реалізувалися на таких трьох принципах:

комплексний, що передбачав вивчення дитини як цілісного об’єкта навчально-виховного процесу (дослідження психічного й фізичного стану дитини з використанням даних різних наук: вікової фізіології, психології, дитячої невропатології та ін.);

генетичний, за яким до розуміння дитини підходили з урахуванням індивідуальних тенденцій розвитку, закладених генетично;

прагматичний, що був спрямований на підвищення практичної значущості дослідницької роботи, на перехід від пізнання дитини і її світу до його зміни.

На основі узагальнення результатів вивчення багатьох джерел доведено, що найпослідовнішою у здійсненні освітніх реформ 20-30-х років була Польща. Впродовж відносно короткого періоду вона зуміла рішуче змінити всю стару австрійську освітню систему. Найвизначнішою перевагою нової системи освіти стала її переорієнтація на інтереси й здібності учня, що реалізувались через можливість вибору учнем типу середньої школи (загальноосвітньої чи фахової), у виборі напряму ліцейного відділу (класичний, гуманістичний, математично-фізичний, природничий, комбінований) тощо.

Серед яскравих представників означеного періоду, які створили власну оригінальну концепцію дослідження розвитку дитини, відомий польський педагог Януш Корчак, педагогічна спадщина якого визначена такими творчими ідеями: знати дитину – перша й основна умова виховання; тісний взаємозв’язок теорії з практикою є основою наукової педагогіки; пізнання дитини – процес постійний; дитина має право залишатися такою, якою вона є; система виховання має сприяти виявленню активності й самодіяльності дитини; дослідження учня має відбуватися з використанням медичних, соціологічних, статистичних даних; діяльність вихователя – це постійний пошук істини, творче дослідження кожного педагогічного явища; спостереження, опитування, вимірювання, аналіз, порівняння, узагальнення – основні методи вивчення особистості дитини; у вихованні оцінюється не учень, а його вчинки; дослідницькі вміння батьків – основа оптимального розвитку дітей.

На терені Радянської України у зв’язку з особливостями соціально-політичних умов, одним з головних завдань української експериментальної педагогіки (дослідницької педагогічної діяльності) була розробка шляхів виховання в дитини колективізму і соціалістичної свідомості з урахуванням її індивідуальних особливостей. А.Макаренко є одним із представників створення оригінальної концепції індивідуального підходу до вихованців, побудованої на основі педагогічних компонентів – синтезу, цілісної системи, проектування особистості, програмування тощо.

На основі аналізу науково-педагогічних праць, архівних джерел, літературної спадщини В.Сухомлинського визначено, що дослідницька діяльність у шкільній практиці видатного педагога посідала провідне місце. У дисертації стверджується, що вся педагогічна діяльність В.Сухомлинського була насамперед дослідницькою за своїм змістом. Підтвердженням цього є таке положення відомого педагога: „Якщо ви хочете, щоб педагогічна робота приносила вчителеві радість, щоб повсякденне проведення уроків не перетворилося в нудну, одноманітну повинність, ведіть кожного вчителя на щасливу стежинку дослідження” [Сухомлинський В.О. Розмова з молодим директором школи. Бесіда третя //Сухомлинський В.О. Вибрані твори в п’яти томах. – К.: Рад. шк., 1977. – Т.4. – С.471]. Видатний педагог мав своє бачення методики формування дослідницьких умінь учителя. Важливими компонентами цієї методики виділені: творча ініціатива вчителя, дух творчого пошуку, які найкраще розвиваються у спільному з учнями сприйнятті навколишнього світу; прагнення до вдосконалення через самоосвіту та виховання особистісних рис; оволодіння вчителем різними дослідницькими вміннями; створення власної творчої лабораторії вчителя (технології педагогічної праці).

У дисертації розглядаються й аналізуються погляди В.Сухомлинського щодо сутності колективної дослідницької діяльності вчителів, основними характеристиками якої є: особистість керівника школи, його приклад, спрямованість на творчий пошук, дослідження; культура педагогічного керівництва дослідницькою діяльністю вчителів; єдина спрямованість проблематики наукового пошуку всіх учителів (робота над комплексною темою, в основі якої є вивчення особистості учня); проведення індивідуальної роботи з учителем з метою вивчення його особистості та допомога йому в дослідженні; забезпечення умов для творчого пошуку вчителя, які б збагачували його теоретичний рівень підготовки; створення творчої лабораторії школи у формі психологічного семінару, основною метою якого є вивчення особистості учня та його креативний розвиток тощо.

Приділяється також увага поглядам В.Сухомлинського на проблему діагностичного дослідження педагогічних явищ як обов’язкову і найважливішу складову діяльності вчителя-практика. На основі проаналізованого життєвого та педагогічного досвіду видатного педагога стверджується, що важливими складовими елементами педагогічної діагностики в школі є: початкова діагностика вивчення особистості школяра; складання педагогічної характеристики учня під час навчання в школі; вивчення сім’ї дитини (здоров’я членів сім’ї; взаємин, що панують у ній; інтелектуальної атмосфери тощо); вивчення різноманітних педагогічних фактів, пов’язаних із розвитком школяра; підсумкова діагностика (аналіз і узагальнення педагогічних фактів, використання методів статистичної обробки даних, висновки).

Вивчення спадщини видатного педагога розглядається у тісному зв’язку з аналізом сучасного досвіду шкіл нового типу (гімназій, ліцеїв, колежів, колегіумів), варіативних модернізацій структури навчально-виховних установ, авторських шкіл та ін., які вимагають творчого дослідницького підходу до педагогічної діяльності.

У другому розділі – „Становлення й історичний розвиток студентської науково-дослідної роботи в педагогічній освіті України” – здійснено аналіз історичного розвитку студентської науково-дослідної роботи в умовах вищих навчальних закладів України. Особливий наголос робиться на університетській освіті, яка стає головною у підготовці фахівців на сучасному етапі розвитку вищої школи.

У дисертації зазначено, що кінець ХІХ століття характеризується глибинними суперечностями, зумовленими колоніальним становищем українців, розрізненістю їх земель, жорстокою забороною української мови, культури, освіти, школи на Наддніпрянщині і утисками з боку австро-угорських властей та польської шляхти на західноукраїнських землях, а звідси і специфічними особливостями у розвитку національного шкільництва, як в окремих регіонах, так і на теренах усієї України. Розвиток української національної школи в обох частинах розрізненої України здійснювався під впливом двох нерівнозначних альтернативних чинників – соціального замовлення державної системи і позиції тих педагогів, які з інших методологічних засад відстоювали національні і загальнолюдські цінності, рідну школу й освіту. У боротьбі за шкільництво західноукраїнські і східноукраїнські освітні діячі поєднували свої зусилля. Цей процес здійснювався не лише в контексті і за взаємодії розвитку педагогічної думки на всіх українських землях, а й у контексті і під впливом розвитку педагогічної думки Росії, Західної Європи, США.

На основі сучасних досліджень (А.Алексюк, О.Глузман, Н.Дем’яненко, М.Євтух, О.Микитюк, В.Сагарда, Т.Стоян), визначено, що започаткування спеціальної педагогічної освіти в Україні нерозривно пов’язане із становленням університетів (Львівського, Харківського, Св. Володимира, Новоросійського, Чернівецького). Університети як провідні заклади освіти залишаються центрами становлення і розвитку педагогічної науки регіону.

Аналіз праць відомих учених минулого (Д.Багалій, І.Бороздін, В.Вагнер, Н.Доробец, Б.Крупницький, В.Перетц, І.Соловйов, К.Фортунатов та ін.), сучасних учених (А.Алексюк, Н.Дем’яненко, М.Євтух, О.Микитюк, Н.Побірченко, Т.Стоян, С.Черкасова та ін.) і архівних матеріалів засвідчив, що найефективнішими і доцільними формами студентської науково-дослідної діяльності університетів України кінця ХІХ – початку ХХ століття були такі: наукові гуртки і товариства з навчальних дисциплін, що сприяли просвітництву студентської молоді, розвитку її творчості, критичного мислення, пошуку нових шляхів розвитку науки, культури, суспільства в цілому; форми студентського самоврядування: ділові і змістовні сходки, організація бібліотек, читалень для молоді; система підготовки наукових (творчих) робіт, спрямованих на заохочення; практичні і семінарські заняття з обраної спеціальності, які готували до наукової лабораторії розробки проблемного питання; самостійна робота студента над першоджерелами, що вважалася одним із прямих шляхів до наукової праці.

Дослідження праць, протоколів засідань, статутів гуртків та товариств кінця ХІХ – початку ХХ століття, історично-педагогічної літератури, монографій та дисертаційних робіт дозволило узагальнити зміст роботи наукових гуртків та виділити основні напрями їх діяльності: проведення засідань та обговорення на них рефератів, доповідей, повідомлень; видання праць, робіт, наукових досліджень, записок та протоколів; організація і проведення наукових екскурсій та експедицій, які сприяли науково-дослідницькій діяльності університету в цілому; робота щодо розширення та збагачення матеріальної бази університету, зокрема, кабінетів, лабораторій, музеїв, бібліотек, читальних залів; стимулювання студентської наукової діяльності через конкурси робіт на здобуття нагород; поширення науково-педагогічних знань у суспільстві; налагодження зв’язків з іншими гуртками, товариствами, провідними вченими, установами тощо.

З’ясовано, що гурткова робота кінця ХІХ – початку ХХ століття була центром наукової діяльності студента, вченого-професора, кафедри, факультету. Так відбувалось наукове становлення майбутнього фахівця, творилась наукова школа. Наукова діяльність гуртків того часу наближалась до форм роботи наукової лабораторії університету у сучасному розумінні.

У дисертації встановлено, що основними тенденціями та закономірностями розвитку студентської науково-дослідної роботи у вищих педагогічних навчальних закладів України у період 1917-1939 роки були: досвід будівництва нової національної школи за часів існування УНР, що має значний практичний інтерес як аналог системи освіти сучасної України; формування дослідницьких умінь майбутнього вчителя на основі вивчення загальнопедагогічних дисциплін; органічне поєднання педагогічної теорії та практики, в тому числі, збільшення її питомої ваги; активне використання дослідницького методу в шкільній практиці; посилений вплив педології в навчальних закладах різного типу, що сприяв уведенню нових курсів, спрямованих на вивчення особистості учня, методів педагогічної діагностики дітей із різними відхиленнями у розвитку; перевага тих методів дослідження в педагогіці, які спрямовані на вивчення анатомо-фізіологічних особливостей дітей та їхньої спадковості; вивчення й аналіз педагогічного досвіду А.Макаренка у колонії ім. М.Горького; скасування випускних кваліфікаційних (дипломних) робіт у вищих педагогічних навчальних закладах; заідеологізованість науки.

На основі аналізу наукової літератури (М.Барна, Т.Завгородня, Б.Ступарик) відзначено, що в Західній Україні тенденції розвитку вищої педагогічної освіти, і зокрема, студентської науково-дослідної роботи, визначалися законами польської держави, яка стала самостійною, і до складу якої на той час входила Галичина. У дослідницькій роботі майбутнього вчителя надавалась перевага психологізації педагогічного процесу, творчому та індивідуальному підходам до студентів. Система педагогічної освіти повоєнної Галичини набувала рис повноцінної фахової освіти. Подібною була ситуація і на Закарпатті, яке належало до Чехословацької Республіки. Однак, тут за президента Томаша Массарика українцям було надано широкі права щодо освіти рідною мовою.

Для періоду 1939-1991рр. характерні такі негативні тенденції та закономірності розвитку студентської науково-дослідної роботи в умовах вищих педагогічних закладів України: пріоритетність авторитарної педагогіки, висока її заполітизованість, ігнорування національних особливостей; перевага репродуктивних методів навчання у формуванні дослідницьких умінь студентів. Серед позитивних тенденцій відзначено такі: зміцнення зв’язку школи з життям через ознайомлення учнів із виробництвом; широка популяризація новаторського педагогічного досвіду А.Макаренка, зокрема, його науково-педагогічної пізнавальної схеми, що ґрунтується на поєднанні дослідницької роботи з практичною виховною діяльністю; прогресивна педагогіка В.Сухомлинського, провідні ідеї якої гуманізація, природовідповідність, демократизація всієї життєдіяльності дитини, спрямованість на глибоке всебічне вивчення особистості учня та виховання творчого педагога-дослідника; розширення кола вивчення зарубіжного досвіду; зростання інтересу до реалізації міжпредметних зв’язків через написання дипломних (випускних) робіт; зародження педагогіки співробітництва; вивчення школяра не тільки як об’єкта, але і як суб’єкта виховання.

Узагальнення результатів сучасного досвіду роботи вищих навчальних закладів дало підстави стверджувати про інтенсивні пошуки нових різноманітних підходів до розвитку студентської науково-дослідної роботи. Традиційною залишається система студентської науково-дослідної роботи, яка включає такі напрями:

навчально-дослідницьку роботу (вивчення курсів психолого-педагогічних дисциплін; виконання курсових, бакалаврських, дипломних, магістерських робіт; виконання дослідницьких завдань під час навчальних практик);

науково-дослідну роботу, що виконується у позанавчальний час (робота в наукових гуртках, проблемних групах; участь у наукових конференціях, семінарах; співробітництво у виконанні робіт з держбюджетної тематики; публікації в наукових виданнях, збірниках праць);

організаційно-масові заходи (предметні олімпіади, огляди, конкурси наукових робіт тощо).

У третьому розділі – „Наукова школа як психолого-педагогічний механізм забезпечення фахової підготовки майбутнього вчителя до дослідницької діяльності” – розкривається сутність, місце і значення наукової школи у процесі фахової підготовки майбутнього вчителя до дослідницької педагогічної діяльності.

На основі аналізу наукової літератури (В.Богуславський, М.Бойко, Л.Брильова, В.Гасилов, Д.Зербіно, Б.Кедров, К.Ланге, О.Микитюк, Б.Фролов, О.Школа, М.Ярошевський та ін.) визначено, що наукова школа – це історично обумовлена форма організації науково-дослідної роботи викладачів і студентів, основними ознаками якої є традиція спадкоємності й передачі світосприйняття, норм і вартостей наукової спільності, технології науково-дослідної роботи. Сучасна наукова школа є центром регіональної системи підвищення кваліфікації, перепідготовки фахівців та освіти дорослих, що спрямована на реалізацію сучасної парадигми освіти в регіоні.

На основі концепцій провідних учених минулого – М.Пирогова, В.Антоновича, В.Вернадського відзначено, що в основу моделі наукової школи покладено такі складові: наукова ідея (концепція) лідера школи; спільність ідейного змісту всіх праць ученого й учнів; активна участь ученого й студентів у різних наукових експедиціях з метою збору багатого фактичного матеріалу; участь ученого (лідера) в діяльності різних наукових інституцій (комісій, наукових видань; товариств різних країн та ін.), які дозволяли йому бути в курсі нових розробок передових ідей; висока педагогічна майстерність ученого; вміння надихати аудиторію, стимулювати науковий пошук; упроваджувати різноманітні форми залучення студентів до активної науково-дослідної роботи: лекції проблемного характеру, написання наукових праць (рефератів, наукових розвідок), організація різних