Національний університет “Львівська політехніка”

Крамарчук Христина Петрівна

УДК 7.01+72.01

поетичний образ

архітектурно-предметного середовища

(на прикладі Української народної архітектури)

18.00.01. – Теорія архітектури, реставрація пам’яток архітектури

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата архітектури

Львів-2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Національному університеті “Львівська політехніка” Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат технічних наук

Демків Мирон Васильович,

доцент кафедри реставрації та реконструкції

архітектурних комплексів

Національного університету “Львівська політехніка”

Офіційні опоненти

доктор архітектури, професор

Шубович Світлана Олександрівна,

завідувач кафедри Архітектурного моніторингу міського господарства

Харківської національної академії міського господарства, м.Харків

кандидат архітектури, доцент

Криворучко Юрій Іванович,

завідувач кафедри містобудування

Національного університету

“Львівська політехніка”, м.Львів

Провідна установа :

Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву Державного комітету України у справах будівництва, архітектури і житлової політики, м.Київ.

Захист відбудеться „ 12 ” травня 2005 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35. 052. 11 у Національному університеті “Львівська політехніка” (79013, Львів-13, вул.С.Бандери,12, ауд. 226 головного корпусу).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного університету “Львівська політехніка” (79013, Львів, вул.Професорська, 1)

Автореферат розісланий ” 11” квітня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат архітектури, проф.

Петришин Г.П.

Загальна характеристика роботи.

У сучасній архітектурній теорії усталилася тенденція залучення до історичних напрямків дослідження нових методик аналізу образу, теоретичні результати яких дозволяють формувати концепцію розвитку стильових особливостей архітектури в Україні. Розвиток поетичної та синкретичної форм мислення, які базуються не тільки на традиційних причинно-наслідкових відношеннях між речами дійсності, а також на асоціативно-образних зв’язках, дозволили розкрити інтерпретативну продуктивність образу архітектурно-предметного середовища, його поетику. Виявлений етнопсихічний феномен поетичного мислення Феномен поетичного мислення межує з емоційно-образним, інтуітивно-образним (підсвідомим), сновидним, магічним, релігійним, спонтанно свідомим, художньо-метафоричним, понадлогічним, ірраціональним, нелінійним мисленням. Феномен поетичного мислення українців базується на: 1) на емоційно-чуттєвому пережитті і естетичному пізнанні світу – “бачити серцем” (Г.Сковорода), 2) на почуттєво-інтелектуальній рисі - “філософія серця” (П.Юркевич), 3) на довірі до “первісної доброти” неньки природи (О.Кульчицький), на “благодаті” — світогляді, побудованому на любові (В.Янів)., який яскраво проявився в архітектурі українського бароко, українського модерну та народній архітектурі, відноситься до модерного типу мислення Модерний тип мислення висвітлює суб’єктивно-семантичний підтекст у пізнанні дійсності через універсальну канонічно-міфологічну структуру світу (В.Топоров, В.Іванов, С.Шліпченко, Л.Стародубцева). і дозволяє виділити з художнього образу народної архітектури України характеристики поетичного образу Поняття “поетика”, “поетичний” своїми значенням походить від “?пЯзуйт”, ?о спершу у греків означало продукцію, творчість, яка є результатом людської діяльності. Поетика з (гр. ?пйЭфйке) –– ?айстерність творення (“техно”). Поетичний образ означає “продуктивний образ”, тобто той, хто здатний продукувати інтерпретативні образи в людській уяві (Ч.Пірс, В.Татаркевич). . Художній образ – це конкретно-чуттєва форма відображення дійсності в мистецтві, де є можливим присутній момент вигадки й несправжності. Тоді як поетичний образ це конкретно-чуттєва форма відображення духовної дійсності у природі і створеному середовищі за законами краси і етики, де наближена до Істини ідея є засобом судження про красу і навпаки краса є засобом судження про Істину.

Розрізняють: 1) первинне поняття про поетичний образ, яке історично сформоване у царині теорії поетики поезії, як відображення Істини в творі, її натхненне, емоційне пережиття і 2) поняття про поетичний образ укладене у царині теорії формування поетики художнього образу в мистецтві і зокрема в архітектурі. Поетика в архітектурі, як теорія образотворення, послідовно формується завдяки філософському, естетичному, семіотичному аналізам образу та, врешті, постає творчим і методичним засобом формування поетичного образу архітектурно-предметного середовища.

Тема формування художньої мови образу в області її семантики, синтактики та прагматики є мало вивчена вітчизняними дослідниками в архітектурі. Частково питаннями поетизації (фольклоризація і міфологізація) архітектурно-предметного середовища займалися М.Бахтін, А.Байбурин, А.Іконников, С.Шубович, В.Антонов, А.Рудницький, Ю.Криворучко, І.Середюк, С.Шліпченко, Е.Росинська, К.Лінч, В.Глазичев, М.Каган, Я.Пундик, Н.Смолина. Емоційний та інформаційний потенціал архітектури, художня мова її образу, як виразник змісту форми, висвітлені в працях П.Мардера, Ю.Божко, А.Іконнікова, О.Хмельовського, О.Фоменко, І.Страутманіса. Особливості матеріальної і духовної культури архітектурно-предметного середовища української народної архітектури досліджували О.Потебня, О.Воропай, В.Скуратівський, Т.Косміна, В.Самойлович, Г.Логвин, В.Войтович.

Актуальність теми дослідження зумовлена:

- відсутністю визначення змісту поняття поетики як професійного творчого засобу архітектора у формуванні образу архітектурно-предметного середовища;

- необхідністю смислового розширення символьно-знакових систем у формуванні поетичного образу в архітектурній практиці;

- необхідністю збереження самобутності художньої мови етнічно-регіональних архітектурних шкіл в умовах глобалізації, індустріалізації культури для розвитку міжнаціонального пізнавального туризму.

Мета і задачі дослідження.

Метою роботи є розкрити структуру та засоби формування поетичного образу архітектурно-предметного середовища української народної архітектури.

Для досягнення мети необхідно вирішити такі задачі:

1. Дослідити становлення поняття поетичного образу архітектурно-предметного середовища.

2. Визначити чинники формування поетичного образу архітектурно-предметного середовища української народної архітектури.

3. Розкрити національно-культурні моделі світобудови української народної архітектури як смислову основу її композиції.

4. Виявити символьно-знакову структуру та архітектоніку поетичного образу.

5. Визначити формальні засоби і поетичні прийоми вираження художньої мови, її тематичні коди і принципи формування поетичного образу.

6. Розробити методичні основи застосування символьно-знакових систем поетичного образу в сучасному архітектурно-предметному середовищі.

Об’єктом дослідження є традиційне архітектурно-предметне середовище сформоване на основі української народної архітектури.

Предметом дослідження є поетика архітектурно-предметного середовища представлена як 1) інтерпретація образу та 2) теорія образотворення.

Межі дослідження: Часові межі дослідження визначені початковим етапом візуально-графічної фіксації через словесну мовну картину архітектурно-предметного середовища (ІХст.) і періодом інтенсивного становлення і розвитку в Україні теорії поетики як мистецтва образотворення (XVII-ХХІст). Територіальні та історичні межі дослідження охоплюють ареал розселення українців в історико-етнографічних зонах.

Наукова новизна одержаних результатів:

1. Вперше виведено світоглядні, естетичні, теоретичні характеристики формування поетичного образу архітектурно-предметного середовища.

2. Виявлено категорію поетичного образу в предметній області української народної архітектури на основі встановлення:

- ролі етнопсихічного феномену поетичного мислення у формуванні образу архітектурно-предметного середовища української народної архітектури;

- поняття поетики і поетичного образу архітектурно-предметного середовища;

3. Розкрито емоційно-настроєвий та інформаційно-формотворчий потенціал поетичного образу української народної архітектури на основі:

-

-

-

4. Розроблено засоби формування поетичного образу архітектурно-предметного середовища:

- формальні засоби вираження художньої мови поетичного образу;

- поетичні прийоми (метафора, метонімія, синекдоха, антономасія, ономатопея, металепсис) і тематичні коди художньої мови;

5. Сформульовано принципи формування поетичного образу та методичні основи застосування укладених символьно-знакових систем.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Напрям проведеного дослідження узгоджується з основним напрямом наукової роботи кафедри реставрації та реконструкції архітектурних комплексів Національного університету “Львівська політехніка”, яка працює над проблемами: “Архітектурна спадщина та її збере-ження. Реставрація та реконструкція будівель: методологія проведення передпроектних досліджень в реставрації, реконструкції, ревалоризації архітектурних комплексів, історія розвитку архітектури та містобудівельних комплексів”.

Практичне значення результатів полягає в тому, що результати роботи можуть бути використані:

- у практиці архітектурного проектування, будівництва, реставрації і реконструкції, завдяки напрямкам і методичним засадам застосування укладених символьно-знакових систем в формуванні поетичного образу архітектурно-предметного середовища, згідно їх функцій: інструментально-формотворчої, регенеративної, сиґніфікативної, комунікативно-виховної та пізнавально-продуктивної функції;

- для проведення наукових досліджень образу завдяки отриманим теоретичним та методичним результатам (методика виявлення поетики архітектурно-предметного середовища; семантична модель чинників формування поетичного образу архітектурно-предметного середовища; національно-культурні моделі світобудови; формальні засоби вираження художньої мови; поетичні прийоми та принципи формування поетичного образу) служать аналогом і інструментарієм для виявлення поетичного образу в інших тематичних архітектурних середовищах та в споріднених областях образотворення культурного довкілля;

- для педагогічної практики з використанням розроблених теоретичних та методичних засад формування поетичного образу архітектурно-предметного середовища в теорії архітектури, дизайну, мистецтвознавства, народознавства, філософії та мовознавства.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дослідження обговорено на: науковій краєзнавчій конференції “Історичні пам’ятки Галичини” (Львів, 2000); міжнародних науково-практичних семінарах: “П’ятий фасад міста” (Львів, 2001), “Сучасні напрямки та підходи наукових досліджень природокористування Карпатського регіону” (Карпати–Львів, 2002); конференціях молодих вчених ВАТ КиївЗНДІЕП: “Архітектура та Будівництво третього тисячоліття” (2002), “Сучасні тенденції в архітектурі та будівництві України” (2003); І-му міжнародному форумі реставраторів “Традиційні та новітні технології консервації та реставрації творів мистецтва” (Львів, 2002); XIV, XV наукових сесіях Наукового товариства ім. Т.Шевченка (Львів, 2003, 2004); міжнародній науковій конференції “Людина–Світ–Культура” (Київ, КНУ ім.Т.Шевченка, 2004); науковій конференції “Дизайн-освіта 2004” (Харків, ХДАДМ); 8-ій міжнародній науковій конференції “Проблеми української термінології” СловоСвіт (Львів, НУ„ЛП”, 2004).

Результати роботи впроваджено в курс лекцій по предмету “Візуалізація абстрактних смислів”, напрям “Дизайн” кафедри “ДОА” НУ “Львівська політехніка”.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, 5-ти розділів, вис-новків, 181 сторінки основного тексту, до якого входять 28 ілюстративних таблиць, 24 текстових й ілюстративних додатки, бібліографічного переліку на 291 позицію.

Основний Зміст роботи

РОЗДІЛ 1. Стан дослідженості формування образу в архітектурі.

Розглядаються питання становлення характеристик поетичного образу як якісно нових критеріїв формування образу в предметній області архітектури. Встановлено, що до сьогодні ознаки поетичного образу архітектурно-предметного середовища не сформульовані в окрему категорію в архітектурній теорії.

Поетика художнього образу розкрита у фундаментальних працях та дисертаційних роботах: в напрямку літератури й мовознавства О.Потебня, М.Довгалевський, В.Домбровський, Б.Успенський, І.Франко, М.Кодак, Н.Тамарченко, Р.Якобсон, Ц.Тодоров, Г.-Ґ.Ґадамер, Ю.Крістева., по культорології й історії мистецтва О. Хмельовський, А.Макаров, І.Вінкельман, Дж.Колінгвуд, В.Топоров, В.Іванов, Ю.Лотман, М.Бахтін У.Еко, Й.Хейзинга, В.Татаркевич, Д.Лихачов. , філософії естетики Арістотель, Г.Сковорода, Хосе Ортега –і –Гасет, Г.Башляр, О.Фрейденберг, Г.Ревзін, Ч.Пірс, М.Каган., теології Діонісій Ареопагіт, Августин Блаженний, М.Кузанський, В.Лєпахін, С.Аверинцев, П.Флоренский., психології і зокрема етнопсихології Ю.Бородей, Е.Рейнберг, В.Янів, В.Храмова, Х.Вовк.. Дослідження образу в архітектурі присвячені: 1) виявленню екологічних законів формування образу архітектурно-предметного середовища Г.Малиновський, Н.Мовчун, І.Шевельов, В.Крисаченко, Г.Казаков, О.Боднар, Д.Рескін., 2) аналізу структури образу та композиції О.Хмельовський, А.Іконніков, В.Глазичев, П.Мардер, В.Гринів, Е.Росинська, А.Рудницький, С.Шліпченко. , 3) розкриттю засобів вираження пластичної і художньої мови архітектури та її емоційному й інформативному потенціалу Ю.Божко, О.Тіц, Г.Забельшанський, А.Раппапорт, І.Середюк, І.Таурашвілі, Ч.Дженкс, Р.Вентурі, К.Леду, Міс ван Де Рое, Ж.Дерріда, Н.Смолина, Ю.Криворучко, Я.Пундик, В.Кравець, І.Страутманіс..

Поняття про метапоетику як образи і видіння підсвідомості, ідеї, що лягли в основу поетики та потенціал природних стихій з якого зароджуються всі образи, розкрито в працях Г.Башляра. Поняття про автопоетику, яка є основою формування наукової етимології і народної („вільної поетичної етимології” (Л.Плющ)) і відображає генетичну обумовленість відповідності предметного змісту словообразу до конкретної форми реалій дійсності, зустрічається у працях авторів М. Максимович, М.Костомаров, О.Потебня, Р. Кісь, Т.Возняк, В.Гринів, М.Чмихов, О.Знойко, С.Наливайко, К.Леві-Строс, Ю.Крістева, М.Фуко, Ж.Делез.. Поняття міфопоетики образу розкрито в роботах архітекторів, філософів та культорологів Вітрувій, Л.Альберті, М.Гайдеггер, К.Лінч, Е.Мелетинский, Р.Барт, С.Шубович, В.Антонов, Л.Невская, А.Байбурин, Б.Рибаков.. Етнографічні дослідження авторів В.Скуратівський, Т.Косміна, В.Самойлович, В.Войтович. В.Балабушок, О.Воропай, М.Дмитренко, Г.Лозко, З.Болтарович. висвітлюють асоціативно-образний діапазон трактування форм архітектурно-предметного середовища української народної архітектури.

Дослідження попередніх років формування поетики художнього образу в предметній області архітектури зводяться до єдиного джерела –– міфопоетичних моделей створеного середовища, тоді як автопоетична (біологічно-генетична) продуктивність розкриття в свідомості людини поняття про реальний образ через мисле-, словообраз та поетика образів природи в комплексі не вивчалися.

Образ народної архітектури визначається оцінкою його емоційно-настроєвого та інформаційно-формотворчого потенціалу –– поетикою. Ця оцінка зумовлена: 1) автопоетичною продуктивністю феномену поетичного мислення, яке є критерієм оціночного споглядання образу; 2) національно-естетичним формовиявом знаку, 3) великим інтерпретативним діапазоном смислів символу, 3) психагогічною здатністю Психагогічна здатність – це здатність зачаровувати, полонити душу і “очищати” почуття (за Арістотелем), що відображає переважне магічне (закон дії і наслідку) мислення українців. образу, 4) синтетичним накопиченням його поетики Синонімом до поняття синтетичного накопичення поетики є “протікання образу в часі”, (М.Бахтін, О.Потебня), збільшення його смислового діапазону..

Поетичний образ архітектурно-предметного середовища це водночас:

1) первинна об’єктивна дійсність образу архітектурно-предметного середовища сформована духовними, психічними, фізичними параметрами образу, які у взаємодії з людиною забезпечують її повноцінну життєдіяльність;

2) суб’єктивне осмислення поетики як конкретно-чуттєвої форми відображення у свідомості людини параметрів образу архітектурно-предметного середовища за законами етики і естетики.

Виявлені характерні ознаки поетичного образу Характерні ознаки поетичного образу у мистецтві: „чуттєвий образ”, “гнучкий образ”(О.Потебня), на перший погляд “абсурдне” і виходить поза межі буденної свідомості (А.Макаров), має “національно-неповторний” характер (В.Белінський), має ознаку “святкового, священного” (Й.Хейзінга), “мистецтво Єдиносущності” – співпричетності людини до Світу буття видимого і невидимого (В.Лєпахін), характеризується “вічними” (Я.Мукаржовський) естетичними цінностями, зміст образу виходить за межі твору мистецтва: процес інтерпретації>надінтерпретації (У.Еко, В.Топоров, Г.- Ґ. Ґадамер, А.Мардер). в архітектурі базуються на теоретичних засадах естетики, семіотики, етики, які формують духовні параметри поетичного образу відповідно через три рівні вираження: 1) образний, 2) інтелектуальний, 3) моральний Три рівні вираження образу визначені О.Хмельовським.. Саме виявлення характеристик духовних параметрів образу (окрім фізичних і психічних) і надає художньому образу категорійної ознаки поетичного: 1) проявлення Істини в історично-етнічному бутті образу (етика), 2) психагогічна здатність образу (естетика), 3) інтерпретативна, пізнавальна продуктивність образу (семіотика). Поетичний образ є носієм водночас архітектурного та художнього образів.

З’ясовано, що фізичні параметри поетичного образу архітектурно-предметного середовища формують задані онтологічні чинники: природа та людина, а також еволюційні чинники – архітектура та побут, які є визначальними у територіальному поділі України на історико-етнографічні зони матеріальної і духовної культури народу.

Психічні параметри поетичного образу архітектурно-предметного середовища формуються специфічними засобами його фіксації (метапоетика, автопоетика, міфопоетика), які виявляються у циклічному процесі естетичного освоєння людиною дійсності: сприйняття (чуттєве, дословесне) - пізнання/спостереження - тлумачення (ідейне мислепереобразування) - відтворення (переобразування форм архітектурно-предметного середовища). Чуттєвий образ при переживанні природного довкілля фіксується метапоетикою, мовно-культурний досвід розуміння етносом в словесній ідеографії Ідеографія – це вираження понять за рахунок зорових образів (А.Флоренський). Ідеографія слова (ідеограма) це конкретне слово, де ідея зорового зображення стала словообразом і водночас символом-знаком. форм архітектурно-предметного середовища розкривається автопоетикою, світоглядні форми буття етносу фіксуються міфопоетикою. Метапоетика, автопоетика, міфопоетика розкривають становлення комплексного поняття про поетику архітектурно-предметного середовища.

Поняття про поетику архітектурно-предметного середовища, як систему буття предметних речей, формує діапазон таких визначень:

1) поетика як інтерпретація образу: емоційно-настроєвий та інформаційно-формотворчий потенціал образу (проявлення Істини через історично-етнічне буття образу), що породжує емоційно-інтелектуальні переживання людини;

2) поетика як теорія образотворення: а) теоретичні засади формування поетичного образу архітектурно-предметного середовища; б) методичні правила семіотичного аналізу творів архітектури, мистецтва та дизайну.

Категорійно-поняттєвий апарат проведення дослідження це засоби вираження поетичного образу архітектурно-предметного середовища (рис.1).

Перспективні напрямки дослідження: 1) сформулювати правила виявлення поетики архітектурно-предметного середовища; 2) вивчити і розкрити чинники формування поетичного образу архітектурно-предметного середовища на прикладі української народної архітектури; 3) розкрити зовнішню і внутрішню будови поетичного образу; 4) виявити теоретичні засади формування поетичного образу.

Розділ 2. Методи та методика проведення дослідження.

Для перевірки системності семантичної моделі чинників формування поетичного образу архітектурно-предметного середовища (рис.2) використано методичні підходи в архітектурі й в суміжних дисциплінах та спеціальні методи.

Методи дослідження образу в архітектурі (стилістичний, функціонально-типологічний, художньо-композиційний аналізи) дозволили зафіксувати тематичні коди художньої мови образів української народної архітектури.

Методи суміжних дисциплін використані як інструментарій формування теоретичних засад становлення поетичного образу:

- світоглядні науки завдяки методам продуктивного мислення: евристичному, образно-уявної (імаґнітивної) дедукції, наукового синтезу дозволили сформулювати категорійно-поняттєвий апарат теоретичних засад формування поетичного образу.

- прикладні дисципліни: з мовознавства залучено металінґвістичний метод, де архітектура розглядається як комунікативний текст знакових систем в контексті всезагальної культури, а також лінґвосемантичний аналіз, який працює в результативному полі [поняття про образ та його суть-зміст];

- в мистецтвознавстві з теорії поетики залучено структурні рівні системи поетики Методика виявлення поетики архітектурно-предметного середовища базується на структурних рівнях системи поетики в художній літературі, запропонованої М.Кодаком: 1) Пафос (ідейно-емоційне спрямування твору); 2) Жанр (змістово-композиційна рамка); 3) Психологізм (сукупність поетичних ідей, художня мова); 4) Часопростір (структура світоустрою); 5) Нарація (спосіб подачі або оповіщення) , яка працює в результативному полі [Ідея – Стиль] на основі яких сформулювано методичні правила виявлення поетики архітектурно-предметного середовища.

Спеціальні методики дослідження розроблені для визначення задач теоретичного рівня дисертаційної роботи і застосовуються у формуванні моделей, схем, алгоритмів, понятійних структур.

Картинно-просторовий образ української народної архітектури послідовно досліджується через:

1) методику формалізації, яка дозволила на основі емпіричної бази вихідних даних із застосуванням структурного аналізу укласти семантичну модель чинників формування поетичного образу архітектурно-предметного середовища;

2) методику моделювання, яка послуговується лінгвосеміотично-структурним аналізом мовної картини архітектурно-предметного середовища при укладанні джерельної бази символьно-знакових систем і символьно-знаковим та структурно-просторовим аналізом картинно-просторового образу для виявлення архітектоніки та символьно-знакової структури поетичного образу. Результатом логічно-синтаксичного аналізу є формальні засоби вираження художньої мови поетичного образу;

3) методику виявлення поетики архітектурно-предметного середовища, яка дозволяє встановити принципи формування поетичного образу архітектурно-предметного середовища і провести його семіотичний аналіз. Результативні етапи методики виявлення поетики архітектурно-предметного середовища є теоретичними складовими формування поетичного образу (рис.3).

Завдяки методиці виявлення поетики архітектурно-предметного середовища, лінгвосеміотично-структурному аналізу словообразу та іконографічному аналізу натурних та картинних образів укладається джерельна база символьно-знакових систем (національно-культурні моделі світобудови, смисли символів, Алфавіти знаків, Алфавіти зв’язків, Алфавіти композиційних схем).

Дана методика є базовою основою для дослідження і аналітичним інструментом формування поетичного образу, а також підвалиною для вироблення засад застосування символьно-знакових систем, які є основним засобом поетизації архітектурно-предметного середовища.

Розділ 3. Чинники формування поетичного образу архітектурно-предметного середовища в українській народній архітектурі.

У розділі розкрито чинники формування поетичного образу архітектурно-предметного середовища (природа, етнос, архітектура, побут), які мають якісну і кількісну інструментально-формотворчу функцію. Завдяки чинникам архітектурно-предметного середовища композиція поетичного образу української народної архітектури відкрита для розвитку і змін.

Перший чинник формування поетичного образу є природне довкілля. Досліджується завдяки засобу фіксації поетики архітектурно-предметного середовища –– метапоетиці. Природна складова у формуванні поетичного образу народної архітектури 1) є емоційно-настроєвим потенціалом об’єктивного буття поетичного образу і універсальною знаковою мовою при сприйнятті його на стадії чуттєвого образу, 2) відображає психологічний склад характеру народу, архетипні зразки світобудови і є стійким критерієм національної диференціації, 3) задає фон і багатопланове композиційне розкриття образу, посилює настроєву та формотворчу виразність архітектури.

Другий чинник, що формує поетичний образ архітектурно-предметного середовища –– етнос. Духовна життєдіяльність людини: 1) гуманізує середовище і надає йому історично-генетичну якість буття, 2) диференціює функціонально-ціннісно архітектурно-предметне середовище (інтимний; особистий; сімейно-родовий; соціально-культурний; суспільно-етнографічний; та природно-державний простір) і формуює певну модель організації комунікативного поля архітектури, 3) проявляє архетипи традиційної поведінки і задає психо-біоритми середовища.

Третій чинник, що формує поетичний образ це середовище жанрової архітектури (сакральна, виробнича, житлово-побутова). Чинник архітектура 1) задає інформаційно-знакову орієнтацію в просторі, 2) створює в природному ландшафті культурний простір для життєтривання людини, 3) є носієм національно-культурних моделей світобудови.

Четвертий чинник це предметно-матеріальний побут, який 1) використаний в якості конструктивних та декоративних елементів архітектурних форм в естетичному освоєнні дійсності як стилеутворювальний елемент, 2) виконує комунікативну, магіко-захисну та символічну функцію, 3) розкриває смисли архітектурних форм і є їх метонімічним відповідником (дод.).

Багатообразність предметно-просторових форм зафіксовано автопоетикою Автопоетика (визначення моє, Крамарчук Х.) – це розгортання словообразів за мовним кодом, що дозволяє пізнати і відтворити Світ через духовне світовідчуття реципієнта, що є генетично успадковане і виховане українською землею, природою. Або іншими словами, автопоетика це генетично-обумовлена у етноносія мислеобразна інваріантність відтворення з просторово-предметної форми середовища її ідеографічного прояву – слова (імені) і навпаки відтворення з ідеограми слова ідеї та смислів предметно-просторової форми., що є методичним інструментарієм формування образу в свідомості через слово літературної та народної мов. Устрій світу проявлений в триванні природного довкілля, в природі життєтривання людини та в створеному нею архітектурно-предметному середовищі є зафіксований міфопоетикою Міфопоетика –– засіб вираження стійких національно-культурних моделей, що відображають світоглядні форми буття (Е. Мелетинський). в міфологеми Міфологеми –– головні першоелементи слов’янського світобачення (структурні одиниці міфу: народно-усталені поняття (смисл-стереотип “Дунай”, “три дороги”, “Чумацький шлях”, “доля-недоля”), образ (“Козак–Мамай”), які мають смислове значення. Міфологеми є архетипічними образами, це “алфавіт світу”, що має стабільний “генетичний код”, який проявляється у “ключевих міфознаках” (М.Москаленко). та національно-культурні моделі світобудови української народної архітектури, як смислова основа композиції архітектурно-предметного середовища.

Виділені чотири чинники формування поетичного образу: природа, етнос, архітектура, побут проаналізовані завдяки методичним інструментаріям фіксації чинників становлення образу: мета-, авто-, міфопоетику.

Для виявлення носіїв характеристик будови поетичного образу визначено структурні рівні методичних інструментаріїв:

- Метапоетики: змисли-відчуття Змисли-відчуття: візуальні, слухові, тактильні, смакові, нюхові, кінетичні., що переходять у смисли 1) звук/світло; 2) поверхня/обрис/форма; 3) ідейний символ як форма пережиття>пізнання; 4) іконічно-символічний знак. Ці рівні формують першообраз, що є характеристикою будови поетичного образу і визначений як архетип.

- Автопоетики: 1) внутрішній зміст (ідея) словообразу, а також 2) ідеограма –– слово (словообраз) формують мовну картину архітектурно-предметного середовища; 3) предметний зміст слова (смислові значення проявлені в предметно-просторових формах) укладає культурну картину; 4) художньо-поетичне вираження образу відображає перцептуальну (етно-психічну) картину архітектурно-предметного середовища (інтерпретовані смисли). На базі мовної, культурної та перцептуальної картин архітектурно-предметного середовища формується мислеобраз, що виражається через генотип Генотип –– носій в слові, мові народу Істини (споріднене з поняттям теогенотипність О.Хмельовського). (словообраз) і є носієм спадкових та набутих знань етносу про природу і культурне довкілля.

- Міфопоетики: 1) першообраз є онтологічно задана “ідеальна форма” образу в природі, в архітектурі, в середовищі матеріального побуту та традиційної поведінки; 2) мислеобраз формує інтерпретативний діапазон розуміння народом “ідеальної форми” образу, який сконцентрований у словообраз; 3) моделеобраз відображає досвід зображення “ідеальної форми” і виражається через морфотип, який фіксує національно-культурні моделі світобудови як смислову основу композиції архітектурно-предметного середовища.

Чинники (природа, етнос, архітектура, побут), теоретичні складові виявлення поетики архітектурно-предметного середовища (мета-, авто-, міфопоетика та відповідні їм категорійні поняття будови образу: архе-, гено-, морфотип) укладають семантичну модель формування поетичного образу, яка виявляє його символьно-знакову структуру (рис.2).

РОЗДІЛ 4 Архітектоніка та зміст поетичного образу архітектурно-предметного середовища української народної архітектури

У розділі розкрито теоретичні складові будови поетичного образу архітектурно-предметного середовища української народної архітектури. На основі характеристик (архе-, гено-, морфотип) будови поетичного образу виявлено національно-культурні моделі світобудови української народної архітектури, що служать смисловою основою композиції образу. Національно-культурні моделі Модель –– матеріальний або ідеальний об’єкт (система), який у заданих умовах замінює інший об’єкт (систему), відтворюючи, імітуючи або відображаючи певні властивості і характеристики цього іншого об’єкта (оригіналу), відповідає певному стилю і служить засобом упорядкування та ущільнення інформації. згруповані за кате-горіями образотворення і зафіксовані через народно-усталені поняття про форму:

1) Дво-Триєдина сутність виявлена: у моделях “Цар-Трійця-Тризуб”, “Трійця-Хрест”, “Оранта-Покрова-Берегиня”, „Тополя”, „Вознесіння-Знесіння”; у моделях трикутника “гора-купа-могила-лоно”, “китиця-кутас-гроно-посудина-утроба”.

2) Двоначальність виявлена: у моделях “Близнята”, “ступа-лінгам”, „двоначальна спіраль”, „Цар-рогач-Спориш”, “Баба-Бабка” (форма Т(твердь)-булава-сокира-метелик), “Фіґура-Хрест”. Характеристики жіночого начала: верх-ліве-орнаментальне-складне виражені у моделях: “куля”, “коло-Хоровод”, “утроба-кут”, “рогач”, “Кліть-стопа-Комора”, “Кривулька”-спіраль, “Берегиня”. Характеристики чоловічого начала: низ-праве-просте виражені у моделях: “кіл”, “гак-ключ”, “ріг”, “зиґзаґ-Гребінь-Грива-сосонка-змійка”, “Князьок”, “вітрячки”, “ламаний хрест”.

3) Подільність одного (7±2 елементи) є основою моделей: “Цар-кущ”, “Дід-Дідух” (форма віха-жмуток-чуб), “гуськом-ланцюгом-чередою”, “гурт”. Архетип “Світове дерево” осмислений у моделях: „кракани-рогачі”, „стожарно-острива-остов-каркас”, „багаторукі берегині”.

4) Ієрархічність-ступеневість базується на: християнсько-календарному циклі свят-подій, соціально-родовій ієрархії, фіксації ініціаційних перевтілень, які формують простір в архітектурно-предметному середовищі (сакральний – мирський – культовий). Ієрархічність-ступеневість виявляється в структурі простору: а) двір / площа-майдан: моделі “окриж”, “кліть з хрестом”; б) вулиця: моделі “хоровод”, “гуськом-ланцюгом-чередою”, “гурт”, “кут”; в) дорога: моделі г, S– безкінечник; г) міст-сходи: моделі “взір-узороччя-орнамент”, “мозаїка”; д) середохрестя: моделі “хрест”, “ярмо”, “чепер-чеперадло”, “віха”, “біжуче колесо”, “динамічний хрест”; е) шлях: моделі “кривулька-завиток”, “„вузол” і „тор” (битий, вторований шлях).

5) Нескінченність виражена через подібність у подільності: а) біологічна вертикаль росту “Світового дерева” і б) сферично-спіральні форми росту в природі.

Національно-культурні моделі світобудови є морфотипом в будові образу, задають архітектоніку образу і його ціннісно-смислове наповнення. Символьно-знакова структура поетичного образу архітектурно-предметного середовища виражається: образ –– ідейний символ –– іконічно-символічний знак. Архітектоніка образу розкривається через композицію образу з критеріями вираження: картинно-просторовий образ –– ідейний символ –– іконічно-символічний знак (рис.4). Картинно-просторовий образ формується планами розкриття: цілісним видом дального плану, картинною групою середнього плану і окремими елементами ближнього плану, в яких виявляються характеристики будови образу архе-, гено-, морфотипу (рис.5).

Архетип та його генотипно-морфотипний прояв є носіями смислів символів через мови розкриття символу: 1) мова універсально-теоретична; 2) мова природи і біології людини; 3) мова соціальна та побутово-предметно-речова (виражається через конкретні явища та форми реалій). Три мови дозволили укласти смисли символів при виконані двох умов розкриття символу: 1) через тотожно-узгоджені протилежності; 2) через опозиційно-заперечливі протилежності.

Смисли символів розкриваються завдяки знаковим системам. Біосеміотика є укладена Алфавітами знаків природи, антропосеміотика оперує Алфавітами знаку людини-етноносія, етносеміотика та абстрактна семіотика укладена Алфавітами знаків архітектури та знаків побуту, а також Алфавітами геометричних знаків (орнаменту). Лінгвосеміотика базується на ідеограмах слів і букв. Укомплектовані автором знакові системи оперують: семантикою (смисли символів, Алфавітами знаків); синтактикою (Алфавітами зв’язків та Алфавітами композиційних схем); прагматикою (продуктивно-поетичний спосіб осмислення дійсності).

Розділ 5. Засоби та закономірності формування вираження поетичного образу архітектурно-предметного середовища

У розділі розкриті матеріали, способи і прийоми, принципи формування поетичного образу архітектурно-предметного середовища. Композиція поетичного образу розкривається через формальні засоби вираження художньої мови (Алфавіти знаків, синтаксичні жанрові прийоми –– Алфавіти зв’язків, Алфавіти композиційних схем) та композиційні засоби картинно-просторового образу (плани розкриття: цілісний вид, картинну групу та елемент, а також види композицій).

Формальні засоби вираження художньої мови поетичного образу =

= U [Алфавіти знаків; Алфавіти зв’язків; Алфавіти композиційних схем].

Алфавіти зв’язків укладені родовидовими відношеннями Алфавітів знаків. Синтаксис Алфавітів зв’язків означений через жанри –– слідування, групування, уподібнення, що відповідають певним композиційним особливостям: розгорнутість, епізодичність та багатоплановість.

Жанр слідування відображає композиційний закон цілого, його лінійну послідовність частин:

Жанр слідування = [початок, позиційні ряди (черговість), кінець].

Жанр групування відображає композиційний закон головного в цілому образі та закон симетрії і характеризується епізодичністю в композиційній будові. Композиція розгортається відцентрично-доцентрично:

Жанр групування = [(бути) попереду, посередині, позаду; (бути) зліва, посередині, справа; (бути) над, посередині, під].

Жанр уподібнення відображає закон пропорції уподібнених та тотожних ідейно-змістових форм та метро-ритмічний закон і характеризується багатоплановістю композиційної будови.

Жанр уподібнення = [посилення формовияву образу; тотожність смислів форм; послаблення формовияву образу] .

Алфавіти композиційних схем є наборами які укладені Алфавітами знаків:

Алфавіти композиційних схем = [одна одинарна: (Архітектура); три бінарні: (Архітектура + Природа), (Архітектура + Побут), (Архітектура + Етнос); три трійні: (Архітектура + Природа + Побут), (Архітектура + Людина + Побут), (Архітектура + Природа + Етнос); одна четверна: (Архітектура + Природа + Етнос + Побут)].

Художня мова поетичного образу архітектурно-предметного середовища розкривається через формальні засоби та поетичні прийоми (метафора, синекдоха, метонімія, антономасія, металепсис, ономатопея) (дод.). Національно-культурні моделі світобудови є світоглядним каноном художньої мови в образі. Індивідуально-cуб’єктивний канон виражається через тематичні коди художньої мови поетичного образу: міфологічний, релігійний, фольклорний, історико-легендарний та екзотичний коди, які укладені формальними засобами та поетичними прийомами.

Принципи формування поетичного образу архітектурно-предметного середовища укладені на відношеннях чинників та теоретичних складових вираження поетики архітектурно-предметного середовища. Такими принципами є:

- Онтологічна заданість природи свідомості людини: розгортання ідеї образу через засоби фіксації чинників архітектурно-предметного середовища (мета-, авто-, міфопоетику). Шлях проявлення ідеї поетичного образу через мета-, авто-, міфопоетику відображає закон менталітету: відображення духовного і психічно-інтелектуального світу народу в формах архітектурно-предметного середовища.

- Категоризація образотворення: двоначальність і триєдиність суті цілого та подільності одного. Базується на національно-культурних моделях світобудови як смислової основи композиції архітектурно-предметного середовища.

- Ієрархізація чинників поетичної виразності архітектурно-предметного середовища. Виявляє ієрархію чинників по силі вираження емоційно-настроєвого та інформаційно-формотворчого потенціалу: Природа + Етнос + Архітектура + Побут або Природа + Етнос + Побут + Архітектура.

- Праксеологічність: взаємопов’язаність онтологічного аспекту природи життєдіяльності людини та культурно-еволюційного тривання архітектурно-предметного середовища. Враховує психо-інформаційну спадковість усіх чинників формування поетичного образу архітектурно-предметного середовища.

- Багатознаковість розкриття смислів символу. Розкриває феномен традиції і новації: як спосіб даності смислів минулого в актуальному досвіді сучасного, що підтверджує життєздатність національно-культурних моделей світобудови як смислової основи композиції сучасного архітектурно-предметного середовища.

- Цільність поетичного образу. Принцип базується на взаємоприв’язаності людини та образу до історично-етнічного буття. Цільність образу досягається: 1) художньою мовою поетичного образу, де вкладується єдність ідеї — форми –– образу; 2) багатоплановим розкриттям картинно-просторового образу; 3) проявом смислу символу через множину знаків.

Підвалинами методичних основ застосування джерельної бази символьно-знакових систем є їх функціональні характеристики у формуванні поетичного образу архітектурно-предметного середовища як явища архітектурної культури:

- кількісна і якісна характеристики поетичного образу виражені символьно-знаковими системами чинників архітектурно-предметного середовища, які виконують інструментально-формотворчу та регенеративну функції поетичного образу і направлені на розкриття законів використання засобів композиції та поетичних засобів в проектуванні, будівництві, реставрації та реконструкції;

- структурна та семантична характеристики символьно-знакових систем базуються на знаковій системі мовної картини світу і національно-культурних моделях світобудови, на смислах символів, на Алфавітах знаків природи, етносу, архітектури, побуту, на Алфавітах зв'язків і Алфавітах композиційних схем. Їх сиґніфікативна та комунікативна функції спрямовані на прагматичне використання інформаційного потенціалу поетичного образу.

- ціннісна характеристика символьно-знакових систем виявляється через семіотичне поле біо-, антропо-, етно-, лінґво-, абстрактної знакових систем. Їх комунікативно-виховна й пізнавально-продуктивна функції направлені на формування адаптивного до історичного і генетично-соціального коду архітектурно-предметного середовища для повноцінної життєдіяльності людини та її духовного переображення. Свідоме застосування символьно-знакових систем є основою формування тематичних кодів художньої мови поетичного образу архітектурно-предметного середовища і його стилю, що є вищою ступіню поетичної виразності образу.

Загальні висновки

1. Вивчення і аналіз літератури показує, що поетичний образ як окрема категорія в теорії архітектури є мало вивченим. Ознаки поетичного образу розкриті лише монодисциплінарно: в теорії літератури, в мистецтві, в філософії, в теології, в психології, в екології але вони є універсальними. Ознаки усвідомлено введені до теоретичних засад формування поетичного образу в предметній області архітектури, особливість якого полягає в тому, що поетичний образ архітектурно-предметного середовища твориться на основі зміни елементів композиції. Комплексне поняття поетики в архітектурній теорії сформоване метапоетикою, яка розвинулася на теоретичних засадах естетики філософії; автопоетикою, залученою з мовознавства і визначеною як теорія становлення образу в свідомості та міфопоетикою архітектурно-предметного середовища в такому аспекті ще не досліджувалося. Поетика постає наукою, яка вивчає формування поетичного образу і є його інтерпретацією, котра фіксує виражальний емоційний та інформаційний потенціал образу. Поетичний образ виявляється з художнього через три рівні вираження: образний, інтелектуальний, моральний, що є духовними параметрами образу. Сформульоване поняття поетики архітектурно-предметного середовища, яке розкриває категорійно-поняттєвий апарат характеристик формування поетичного образу, обумовлює актуальність завдань поставлених в роботі.

2. Характер поставлених в роботі задач зумовив розроблення багатоступінчатої методики дослідження, яка ґрунтується на методах дослідження образу в архітектурі, на методиках суміжних дисциплін, а також на спеціальних методах дослідження. Для аналізу поетичного образу використовується певна послідовність оцінки картинно-просторового образу: методика формалізації, методика моделювання та методика виявлення поетики архітектурно-предметного середовища. Розроблена автором логічна схема методики виявлення поетики дозволяє проводити семіотичний аналіз творів архітектури, мистецтва, дизайну.

3. На формування поетичного образу мають вплив такі чинники архітектурно-предметного середовища 1) природа, 2) етнос, 3) архітектура, 4) побут, які є виразниками духовної культури народу і формують відповідно функціонально-ритуальний поділ простору та інформаційно-комунікативне поле організації життєдіяльності соціального і культурного довкілля людини. Теоретичні складові формування поетичного образу відображають процес виявлення поетики архітектурно-предметного середовища: 1) чуттєво пережитий образ природного довкілля збагненний завдяки метапоетиці – як першообраз (архетип); 2) збереження смисло-образної інформації фіксується автопоетикою через мислеобрази у словообрази природної мови (генотип), 3) формотворчим носієм інформації про образ є міфопоетика, яка виражається у національно-культурних моделях світобудови через моделеобраз (морфотип).

Матеріальні чинники (природа, етнос, архітектура, побут) –– носії національно-культурних моделей та теоретичні складові (методичні інструментарії) виявлення поетики архітектурно-предметного середовища (мета-, авто-, міфопоетика) є вихідними даними для укладання семантичної моделі формування поетичного образу, в основі якої лежить символьно-знакова структура.

4. Виявлені національно-культурні моделі світобудови поетичних образів української народної архітектури згруповано за категоріями образотворення світу: триєдиність, двоначальність, подільність цілого, ієрархічність і ступеневість, нескінченність. Національно-культурні моделі світобудови як смислова основа композиції розкривають архітектоніку поетичного образу і його символьно-знакову структуру як носії ціннісно-смислових значень. Архітектоніка образу описується структурними рівнями картинно-просторового образу: 1) цільний вид образу, що проявляє архетип, 2) композиція картинної групи задає морфотип, 3) формовияв елементу виявляє генотип. Символьно-знакова структура поетичного образу укладена рівнями: 1) образ, 2) ідейний символ, 3) іконічно-символічний знак.

Рівень „образ” розкривається через характеристики будови поетичного образу: першообраз (архетип), мисле-словообраз (генотип), моделеобраз (морфотип), які формують смисли символу.

Рівень “ідейний символ” відображає три мови укладення смислів символу: 1) мова універсально-теоретична; 2) мова природи і біології людини; 3) мова соціальна та побутово-предметно-речова. Мови дозволили розкрити діапазон смислів символу на основі двох принципів: спорідненості і протиставлення. Смисли символу розкриваються через знакові системи.

Рівень “іконічно-символічний знак” виражається знаковими системами біо-, антропо-, етно-, абстрактної семіотики через Алфавіти знаків, які сформовані чинниками природи, етносу, архітектури та побуту.

5. Засобами формування поетичного образу є формальні засоби вираження художньої мови і її поетичні прийоми. Художня мова укладена смислами символів на кодових рівнях людського світобуття: 1) універсально-теоретичний рівень, який включає релігійний та міфологічний тематичні коди; 2) етно-соціальний рівень в якому виділяються історичні та легендарні тематичні коди; 3) побутовий рівень виражений фольклорним та екзотичним кодами художньої мови. Художня мова розкривається через 1) формальні засоби її вираження: матеріал образотворення –– Алфавіти знаків і прийоми образотворення –– Алфавіти зв’язків (жанри слідування, групування, уподібнення) і Алфавіти композиційних схем та через 2) поетичні прийоми:

метафора –– прихована ідейно-формотворча схожість, аналогія;

метонімія –– перенесення функції, змістової ідеї з одного знаку на інший;

синекдоха відображає процес дорозумлювання, розпізнавання, який базується на 1) кількісному зіставленні елементів; 2) на заміні частиною цілого; 3) заміна одним предметом сукупності предметів;

антономасія виявляється на основі народно-усталених понять про форму;

ономатопея базується на взаємозв’язку образу і форми з словообразом;

металепсис характеризується розкриттям смислів образу завдяки асоціативно-образному розумінні однієї речі на підставі іншої.

6. На основі відношень оцінки фізичних, психічних та духовних параметрів досліджуваних образів виявлені принципи формування поетичного образу:

онтологічності поетичного образу відображає розгортання ідеї образу через засоби фіксації чинників становлення образу архітектурно-предметного середовища (мета-, авто-, міфопоетику);

триєдиності суті цілого, двоначальності, подільності одного є основою смислової композиції поетичного образу;

ієрархічності чинників поетичної виразності архітектурно-предметного середовища в будові образу визначає виражальну потенцію ціннісного буття поетичного образу через тематичні коди його художньої мови;

праксеологічності –– відображає взаємозв’язок онтологічного аспекту природи, життєдіяльності людини та культурно-еволюційного тривання архітектурно-предметного середовища;

багатознаковості розкриття смислів символу є основою закону нескінченності образотворення світу, як прояв історично-етнічного буття довкілля;

цільності образу в єдності форми й змісту, взаємозалежності внутрішнього світу людини та буття Всесвіту.

Виявлені принципи задають правила і способи формування поетичного образу архітектурно-предметного середовища.

7. Розроблені методичні основи застосування символьно-знакових систем базуються на теоретичних положеннях роботи (методика виявлення поетики архітектурно-предметного середовища, семантична модель чинників формування поетичного образу архітектурно-предметного середовища; символьно-знакова структура поетичного образу; формальні засоби вираження художньої мови і її поетичні прийоми; принципи формування поетичного образу, джерельна база символьно-знакових систем) є інструментаріями семіотичного аналізу і дозволяють застосовувати символьно-знакові системи у формуванні образу в будівництві, в реставрації і реконструкції архітектурно-предметного середовища. Культорологічні функції символьно-знакових систем (інструментально-формотворча, регенеративна, нормативно-канонічна, сиґніфікативна, комунікативно-виховна, пізнавально-продуктивна) направлені на збереження самобутності мови архітектури в Україні, на розвиток модерного способу представлення архітектури, на гуманізацію сучасного архітектурно-предметного середовища.

Список опублікованих праць автора за темою дисертації:

Статті у фахових виданнях:

1.

2.

3.