ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
КОЗІЙ ІВАН ВОЛОДИМИРОВИЧ
УДК 141.7(477)(091)”18/19”(092) Д.Донцов
СОЦІАЛЬНО - ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ ДМИТРА ДОНЦОВА
Спеціальність 09.00.05 - історія філософії
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук
Львів – 2005
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі філософії і культури Львівської комерційної академії
Науковий керівник:
доктор філософських наук, професор Горбач Назар Якович
Львівська комерційна академія, завідувач кафедри філософії і культури
Офіційні опоненти:
доктор філософських наук, професор, Возняк Степан Михайлович,
(Прикарпатський університет імені Василя Стефаника),
професор кафедри філософії
кандидат філософських наук, доцент, Захара Ігор Степанович,
(Львівський національний університет імені Івана Франка),
доцент кафедри історії філософії
Провідна установа:
Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова МОН України
Захист відбудеться „15” вересня 2005 р. о 15.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.02 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою:
79000, м. Львів, вул. Університетська, 1.
З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.
Автореферат розісланий „ 10 “ серпня 2005 року.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради О.Б. Сінькевич
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження зумовлена насамперед теоретичними та практичними завданнями державно-політичного становлення України. Для чіткого виконання умов, які призведуть до поступового еволюціонування української нації необхідно вибудувати логічну модель подальшого розвитку суспільства. Отже, потрібно детально ознайомитися з історичним минулим українського народу з метою екстраполяції на сучасну Україну найдієвіших методів виходу з кризи. У зв’язку з таким станом речей соціально-філософське дослідження зародження, формування та становлення загалом в Україні основних складників національно-визвольного руху є актуальною проблемою.
Актуальність теми, з одного боку, полягає в її значенні та важливості для вивчення української філософії, а з іншого – в тому, що в історії вітчизняної філософії нині вона належним чином ще не досліджена. Актуальність теми пов’язується з методологічним значенням ідеології Дмитра Донцова загалом. У дисертації зокрема досліджуються джерела формування світогляду мислителя, поступовий розвиток його ідей, а також вплив творчості Дмитра Донцова на тогочасні суспільно-політичні процеси. Ідеологія Дмитра Донцова потрібна також у сучасному суспільному та інтелектуальному житті України з метою вирішення великої кількості завдань та проблем.
Дмитро Донцов в цьому контексті виступає одним з центральних представників та виразників націоналістичного руху в Україні кінця XIX – XXст. Варто зазначити, що діяльність Дмитра Донцова посідає важливе місце в розвитку української політичної філософії. Протягом усього творчого життя Д.Донцов популяризував українську історію, культуру, літературу. Стосовно філософії, можна констатувати, що усі філософські погляди Д.Донцова були підпорядковані найвищій меті у його світогляді. Цією метою у нього виступала нація, початок і кінець усіх його теоретичних рефлексій, єдина реальна монада історії та культури, незаперечний критерій істини. Тому задля втілення своєї мети Дмитро Донцов використовував усі засоби, які, на його думку, могли б працювати на ідею націоналізму. Мислитель вивчав та аналізував філософські погляди Стародавнього світу, Нового часу, сучасні йому філософські течії, проблеми радикалізму російської революційної інтелігенції, яка проголосила своїм девізом фразу – “все, або нічого”.
Той факт, що в доктрині Дмитра Донцова неможливо чітко визначити ті чи інші межі або напрями, призвів до використання у його теорії певних еклектичних побудов, що практично втілювалися у крайній формі радикалізму. Той радикалізм, за Дмитром Донцовим, необхідно трактувати, виходячи з положення, що не може існувати тези, яку було б неможливо підкорити суб’єктові політичної дії, методом руху до спрощення вирішуваної проблеми та граничним її загостренням для швидшого та ефективнішого її вирішення. Дмитро Донцов як послідовний та незаперечний прихильник ідеї незалежної авторитарної української держави боровся проти будь-яких проявів москвофільства в Україні. Таким чином, можна зробити висновок, що у сфері політичної філософії України кінця XIX - XXст. особа Дмитра Донцова була, з одного боку, широко відомою та впливовою, а з іншого – найбільш контроверзійною.
Прихильники доктрини Дмитра Донцова стверджують, що він родоначальник ідеології українського націоналізму, а критики творчості мислителя вважають, що певні постулати його ідеології принижують гідність окремо взятого індивіда; протестують проти поділу суспільства на верстви і мають ще чимало завваг до діяльності Дмитра Донцова.
Отже, можна констатувати, що протягом багатьох десятків років, як за життя Дмитра Донцова, так і після його смерті, науковцям не вдається дійти якогось спільного погляду. Тому діяльність цього українського мислителя, а найголовніше – його науковий доробок стосовно кола філософських проблем потребують подальшого систематичного і грунтовного дослідження. Той факт, що Дмитро Донцов своєю творчістю закликав українців та Україну розвиватися в контексті європейської інтеграції, у світлі сучасних подій робить цю проблематику надзвичайно актуальною. Таким чином, нове і незаангажоване переосмислення творчості Дмитра Донцова в руслі сучасного культурного розвитку України буде гарантом і каталізатором активізації тих процесів і цілей, на досягнення яких спрямована внутрішня і зовнішня політика нашої держави.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертація виконана в межах наукової роботи, яка здійснюється на кафедрі філософії і культури Львівської комерційної академії. Відповідає науковій темі “Історія філософії і культури України”. Також дослідження відповідає науковим програмам з курсу “Філософія”( тема “Філософія в Україні 20-90-х рр. ХХст.” ), з курсу “Теорія та історія світової і вітчизняної культури” (тема “Доба культурно-національного відродження (XIX- початок ХХст.)”).
Метою дисертаційної роботи є вивчення та аналіз соціально-філософських поглядів Дмитра Донцова в контексті його доктрини націоналізму загалом.
З цього випливають такі основні завдання дисертаційного дослідження:
- проаналізувати роль та місце особи і творчої діяльності Дмитра Донцова в контексті української філософсько-політичної думки кінця XIX - XXст.;
- дослідити проблему взаємозв’язку філософських поглядів Дмитра Донцова з філософською доктриною головних представників “філософії життя”, а також розглянути основні складники філософії волюнтаризму Дмитра Донцова;
- осмислити морально-естетичні переконання Дмитра Донцова з погляду практичного застосування його доктрини;
- висвітлити основні складники концепції української національної ідеї Дмитра Донцова;
- показати еволюціонування поглядів Дмитра Донцова стосовно проблеми формування нового українського суспільства;
- проаналізувати теорію української еліти Дмитра Донцова.
Об’єктом дисертаційного дослідження є творчість українського мислителя кінця XIX - ХХст. Дмитра Донцова.
Предмет дослідження – соціально-філософські погляди Дмитра Донцова.
Методологічна основа дисертаційного дослідження. Дисертаційне дослідження ґрунтується на загальних і філософських принципах пізнання. Серед них:
- діалектичний метод, який дозволив показати роль та місце творчості Д.Донцова в українській філософській традиції;
- порівняльний, за допомогою якого проведено порівняльний аналіз доктрини Д.Донцова з працями представників “філософії життя”, інших зарубіжних та українських філософів і культурних діячів з приводу поглядів на ті чи інші соціально-філософські проблеми;
- герменевтичний, який дозволив адекватніше тлумачити тексти у філософському контексті;
- методи аналізу та синтезу, за допомогою яких досліджено стрижневі соціально-філософські світоглядні засади Д.Донцова, а також показано еволюцію поглядів мислителя протягом його творчого життя;
- системний, що дав змогу отримати цілісність і логічну завершеність досліджуваних проблем та дисертаційного дослідження загалом.
Вказані методи у поєднанні з принципами детермінізму та плюралізму, об’єктивності, головними принципами і методами аксіологічного аналізу дозволили точніше висвітлити та проаналізувати творчість Дмитра Донцова в контексті соціально-філософського світогляду.
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає насамперед у тому, що в ній уперше концептуально розглянуто творчість українського мислителя Дмитра Донцова з погляду його приналежності до вітчизняних традицій політичної філософії кінця XIX - XX ст. У дисертаційній роботі застосовано критичний порівняльний аналіз, що дозволило отримати максимально об’єктивні результати. Також проаналізовано основні складові елементи філософії Д.Донцова.
У дисертаційній роботі на захист виносяться такі положення, які виступають елементами наукової новизни:
- визначено соціально-філософські аспекти у творчості Дмитра Донцова, які безпосередньо зумовлені його гносеологічими, онтологічними, аксіологічними та теософськими поглядами;
- доведено зв’язок філософії Дмитра Донцова з головними ідеями представників „філософії життя”; з’ясовано, що він використав фундаментальні засади „філософії життя” для своєї доктрини, запропонувавши в подальшому власні оригінальні вирішення багатьох філософських проблем, серед них співвідношення „раціональне –ірраціональне”, „інтелект - воля”, „логіка – інтуїція”, аналіз понять творчої думки та сильної людини;
- обгрунтовано, що морально-естетичні переконання Дмитра Донцова невіддільні від його концепції націоналізму; Дмитро Донцов, пропонуючи образи „сильної нації” та „сильної людини”, вибудовує власні морально-естетичні засади;
- здійснено філософський аналіз феномена „волі” в соціально-філософській концепції Д. Донцова; з'ясовано, що мислитель обрав саме принцип волі, як чинник національної інтеграції;
- встановлені сутнісні характеристики підходу Д. Донцова до аналізу однієї з важливих проблем сучасного соціально-філософського дискурсу – національної ідеї, як систематизованого узагальнення національної самосвідомості; доведено, що визначальним пріоритетом буття національної ідеї Д.Донцов визначає чинник державницької самостійності нації.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що їх можна використати у подальших наукових дослідженнях для більш ґрунтовного і сучасного трактування історії української філософії, політології, соціології, філософської антропології. Водночас, міждисциплінарний характер одержаних результатів робить можливим їх використання і в історії української літератури, етики, естетики. Окрім зазначеного, отримані результати дисертаційного дослідження можна застосувати для майбутнього удосконалення навчального процесу з низки гуманітарних дисциплін – таких, як: філософія, теорія та історія світової і вітчизняної культури, філософія культури. Крім цього, окремі дослідження дисертаційної роботи допоможуть у розробці спецкурсів для студентів та магістрантів гуманітарних кафедр і факультетів.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Усі висновки та положення наукової новизни одержані автором самостійно.
Апробація результатів дисертації відбувалася на XI Міжнародній науковій конференції “Історія релігій в Україні” за 2001 рік (“Д.Донцов і релігія”), XII Міжнародній науковій конференції “Історія релігій в Україні” за 2002 рік (“Роль та місце релігії в концепції націоналізму Дмитра Донцова”), Міжнародній науковій конференції “Українська інтелігенція за духовне відродження народу” за 2002 рік ( “Проблеми національної культури у творчості Дмитра Донцова” ), XIII Міжнародній науковій конференції “Історія релігій в Україні” за 2003 рік ( “Стосунки церкви і нації в Україні кінця XIX – початку ХХ ст.” ), а також на науково-методологічних семінарах кафедри філософії і культури Львівської комерційної академії.
Структура та обсяг дисертації. В основу дисертації покладено принцип проблемності. Послідовність викладу матеріалу зумовлена логікою розкриття проблеми, поставленою метою та завданнями дисертаційної роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (177 найменувань на 12-ти сторінках). Повний обсяг дисертації становить 180 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність дисертаційного дослідження, показано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету і завдання дослідження, окреслено об’єкт, предмет та методологічну основу роботи, обґрунтовано наукову новизну, практичне значення отриманих результатів, вказано положення, що виносяться на захист, дані про апробацію результатів роботи, структуру та обсяг дисертації.
Перший розділ „Історіографія, джерельна база та методологія дисертаційного дослідження” складається з двох підрозділів. У них висвітлено використані методи дослідження і проаналізовано ступінь наукової розробки проблеми.
У першому підрозділі першого розділу „Методологічні засади дисертаційного дослідження” подано основні методи дослідження, використані при написанні цієї дисертаційної роботи, висвітлено їх сутність. Серед них діалектичний, порівняльний, герменевтичний, системний методи.
У другому підрозділі першого розділу “Історіографія та джерельна база” подано аналіз досліджень як українських, так і зарубіжних науковців, присвячених діяльності Дмитра Донцова. Насамперед потрібно відзначити, що спектр праць, які висвітлюють життєвий і творчий шлях Д.Донцова, досить різноманітний. Але, водночас, спеціальних монографій про Д.Донцова поки що не так багато. Встановлено, що науковий доробок стосовно історіографії проблеми яка розглядається, можна поділити на кілька періодів і принципово різних позицій.
Перший і найбільший за обсягом набір літератури з даної проблематики становить політично забарвлена публіцистика. Автори, які належать до цієї плеяди, відзначаються однобокістю суджень та думок. Як правило, така література писалась на замовлення, а тому наукове значення публікацій є досить сумнівним. Ця література культивувалася переважно в радянський період, однак і нині ще трапляються поодинокі публікації, які не вирізняються ні новизною, ні оригінальністю мислення. Потрібно зазначити, що творчість Д.Донцова цього періоду вивчали такі відомі тоді публіцисти, як В.Блакитний, С.Щупак, В.Коряк, О.Хвиля, В.Десняк, Є.Гірчак, М.Мотузка, С.Тудор, В.Юринець, Я.Галан, В.Бобинський і багато інших.
Окреме місце серед критиків творчості Д.Донцова займає В.Липинський, який будь-що прагнув нівелювати його діяльність. Відгуки В.Липинського щодо творчості та особи Д.Донцова були вкрай негативні. Але треба розуміти, що особисту неприязнь не потрібно плутати з науковою критикою тих чи інших постулатів вчення Дмитра Донцова. Тому варто зауважити, що на подібну критику Д.Донцова з боку В.Липинського потрібно дивитися неупереджено, роблячи, водночас, поправку на емоційне забарвлення суджень, що однозначно понижує рівень науковості такого роду аналізу.
Також варто згадати праці таких авторів як В.Мартинець, О.Бабій, С.Ленкавський, які поряд з популяризацією творчості Д.Донцова знаходили чимало критичних зауважень щодо окремих постулатів мислителя. Але при детальнішому аналізі можна побачити певну спрощеність та схематичність у трактуванні ними праць Д.Донцова. Вони надто буквально та вузькопланово оцінювали ідеї мислителя.
Можна стверджувати, що в повоєнній історіографії радянського періоду не було праць, присвячених виключно творчості Д.Донцова, але, водночас доречно назвати окремих авторів, які у своїх працях у той чи інший спосіб зверталися до діяльності Д.Донцова. У цьому контексті можемо згадати В.Євдокименка, Ю.Римаренка, М.Олексюка. Вони вивчали як творчість Д.Донцова, так і його ідейних опонентів. Але інтерпретація мислителя згаданими авторами позначена однобокістю сприйняття та глибокою політичною заангажованістю, а тому не становить особливої наукової цінності.
Наступний пласт досліджень творчості Д.Донцова становить діаспорна література, яка характеризується незаангажованістю мислення, а тому має значно вищу наукову вартість, з точки зору новизни є цікавішою. Серед діаспорних дослідників потрібно назвати П.Мірчука, Г.Васьковича, Б.Стебельського, Р.Єндика, А.Княжинського, А.Бедрія. Перелічені критики вважали, що Д.Донцов відіграв велику конструктивну роль у процесі формування ідеології українського націоналізму. Хоча варто зазначити, що поряд з позитивною оцінкою діяльності мислителя були критики, котрі намагалися провести паралелі між „інтегральним націоналізмом” Д.Донцова та елементами нацизму і фашизму.
Важливим фактом у дослідженні творчої спадщини Д.Донцова необхідно вважати появу в 1974 році грунтовної монографії, написаної провідним діячем ОУН М.Сосновським „Дмитро Донцов: Політичний портрет. З історії розвитку ідеології українського націоналізму”. Праця охоплює практично весь період життя і творчості Д.Донцова і є цінним науковим доробком з огляду на її масштабність та новизну. У ній використані архівні та мемуарні матеріали Д.Донцова, включені спостереження та враження від безпосередніх з ним бесід М.Сосновського.
І нарешті, останнім періодом осмислення діяльності Д.Донцова належить вважати період від часу здобуття Україною незалежності і до сьогодення. Ці дослідження позначені певним еклектизмом. Одні науковці і далі оцінюють творчість мислителя з прорадянських позицій, інші намагаються подати його образ у контексті подій сьогодення і потрапляють в іншу політичну залежність. Говорячи про сучасних дослідників творчості Д.Донцова, насамперед потрібно назвати В.Лісового, Ю.Вільчинського, О.Багана, Р.Безсмертного, Я.Дашкевича, М.Чугуєнка, С.Квіта та інших. Названі автори, спираючись на грунтовну документальну базу, розробили нові теоретичні напрацювання, які роблять можливим подальше дослідження цієї проблеми. Роблячи висновок, необхідно зауважити, що особа і творчість Д.Донцова потребують подальшої систематизації та вивчення з позицій сьогодення. Саме звідси, з цієї потреби, і випливає вибір теми дисертації.
У другому розділі “Філософська концепція Дмитра Донцова” аналізується філософська спадщина Дмитра Донцова в контексті його доктрини українського націоналізму.
У першому підрозділі другого розділу “Творчість Д. Донцова в контексті української філософської традиції” показано роль і місце творчості Д.Донцова в історії філософської та політологічної думки України.
В цьму підрозділі наголошується на тому, що особа мислителя, його діяльність були і є предметом гострих дискусій. Прибічники творчості Д.Донцова стверджують, що його необхідно розглядати як одного із законодавців національно-політичного життя тогочасної України, противники – звинувачують його у надмірному захопленні ірраціоналізмом, ідеалізмом, “експансіонізмом”, “фанатизмом та насильством”. Негативно трактували творчу спадщину Д.Донцова радянські дослідники. Можна погодитися з тим, що особа Д.Донцова була неоднозначною, часом – суперечливою, але для того, щоб робити остаточні висновки, потрібно детально проаналізувати його творчість. Справді, значна кількість творів і статей Д.Донцова свідчила про певну суперечність та контроверзійність. Але все ж таки у його творчості виразно простежується наперед визначена мета. З іншого боку, розвиток філософсько-політичних ідей Д.Донцова потрібно розглядати в контексті зародження нового європейського світогляду.
Також варто зазначити, що Д.Донцов досліджував багато філософських проблем, які в подальшому використав у своїй ідеології. Серед них виділяємо метафізичні, космологічні, теософські, гносеологічні.
Беззаперечним є той факт, що Дмитро Донцов посідає значне місце у когорті провідних ідеологів національної ідеї. Плідна творчість цього мислителя глибоко вплинула на зародження та формування ідеології українського національно-визвольного руху ХХ ст. як на території України, так і в еміграції.
У другому підрозділі другого розділу “Волюнтаризм як визначальний принцип життя суспільства” аналізується вихідний принцип ідеології Д.Донцова – принцип волюнтаризму. Заслуга Д.Донцова полягає в тому, що він вказав на необхідність зміцнення волі до життя, тим самим привнісши цю проблематику у сферу української ментальності. Мислитель привернув увагу до принципово нового моменту, який відіграє одну з домінантних ролей у змаганнях націй за власну незалежність.
Кінець XIX ст. та початок XX ст. характерні внутрішньою нестабільністю, і як наслідок - зростанням популярності ідеологій авторитаризму та месіанізму. Волюнтаристичні ідеї “ сильної нації “ та “сильної людини“ стають домінантними у творчості багатьох західноєвропейських мислителів. Приклади: ідея “надлюдини “ Ф.Ніцше, “воля до життя” А.Шопенгауера ,” агресія “ Спенсера , “ фанатизм “ Бокля , „ненависть” О.Шпенглера.
Д.Донцов також вихідним принципом своєї ідеології називає принцип волі. У процесі оформлення власних світоглядних позицій мислитель на свій погляд перебудував волюнтаристичний філософський напрямок, а також використав новітні здобутки світової філософської та політичної думки, залучивши, зокрема, тих філософів, які вивчали елементи національного характеру. Більшість дослідників творчої спадщини Д.Донцова теж відзначають цей факт. Потрібно лише сконстатувати, що Д.Донцов не іде “сліпо” за іншими, а критично переосмислює їх твердження, витворює власне розуміння поняття волі. Та більше: він прагне теорію застосувати на практиці, іншими словами – показати, як воля нації до життя відіб’ється на її розвитку.
У третьому підрозділі другого розділу “Морально-естетичні засади Д.Донцова” показується становлення морально-естетичних постулатів Д.Донцова у контексті вчення мислителя про українську національну ідею.
Роблячи висновки про морально-естетичні переконання Д.Донцова, слід відзначити, що, даючи визначення поняттям “мораль” та “естетичне”, мислитель у властивій йому безкомпромісній формі відстоював власну позицію і усі суперечливі моменти, які виникали у процесі подібного тлумачення, розглядав з точки зору вже обраного шляху. Більшість дослідників творчості Д.Донцова у цьому контексті дотримується тої думки, що, наголошуючи на домінуванні ідеалу “сильної людини”, Д.Донцов тим самим нівелює значення і потреби окремо взятого індивіда. Тоді як для етики важливим є усвідомлення того, який вплив мають вчинки, поведінка, діяльність загалом однієї людини (на індивідуальному рівні) та колективу (на загальному) на життя іншого індивіда чи групи людей.
Подібне трактування моральності має глибокий загальногуманістичний зміст, а думки Д.Донцова з цього приводу дещо випадають з подібного ряду і, отже, їх не можна приймати беззастережно. Потрібно зазначити і те, що основні положення моралі, які запропонував Д.Донцов у своїй доктрині, належить, очевидно, трактувати як прояв насильницького підпорядкування етики однієї людини етичним переконанням іншої (“сильної людини”). У цьому випадку домінантними і вирішальними виступають елементи “сили”, “влади” і т.д.
З іншого боку можна говорити про те, що позиція Д.Донцова аж ніяк не претендує на академічність. Йдеться про спробу однієї людини вирішити проблеми даного історичного періоду. І якщо екстраполювати розуміння моралі Д.Донцовим на той історичний період і ті процеси, що відбувались у тогочасній Україні, побачимо що етичне вчення Д.Донцова не можна беззастережно характеризувати як аморальне. Для бездержавного народу потрібна і відповідна стратегія. І Д.Донцов обрав її на основі власного розуміння стану речей. Він показав, хто і яким чином, на його думку, може кардинально змінити хід подій. А якщо позиція і висловлювання мислителя інколи були надто різкими і надто категоричними, не потрібно забувати, якої мети прагнув досягти Д.Донцов протягом усього життя.
Стосовно естетичних поглядів Д.Донцова варто зазначити, що провідні діячі української літератури імпонували йому не за естетичний вклад, а за політичні позиції – при умові, що вони співпадали з позицією самого мислителя. На початку ХХ ст. в Україні простежувалась дискусія між протилежними естетичними доктринами. Тому, очевидно, подавати якусь нейтральну точку зору, було досить важко. Таким чином, робимо висновок, що стрижневі моменти естетичного світогляду Д.Донцова –це передусім елементи політичні, національні. А формуючи власне розуміння ролі естетики, Д.Донцов використав у даному випадку примат національний, адже він найбільше відповідав світоглядним переконанням мислителя.
У третьому розділі “Суспільно-політичні погляди Дмитра Донцова” автор показує роль особи і творчості Д.Донцова в українській соціально-філософській спадщині кінця XIX – XX ст.
У першому підрозділі третього розділу “Національний ідеал Д.Донцова” розглядається еволюціонування поглядів Дмитра Донцова щодо формування нової української національної ідеї.
Концепція української національної ідеї посідає важливе місце як у доктрині Дмитра Донцова зокрема, так і в розвитку української політологічної і філософської думки загалом. Основним твором, у якому Д.Донцов виклав головні аспекти своєї концепції, слід вважати працю “Націоналізм”, видану 1926 року в Львові. Варто відзначити, що вся ідеологічна спадщина Д.Донцова залишається актуальною і сьогодні. Чимало висновків, до яких свого часу доходив Д.Донцов, можуть бути з успіхом використані сучасними речниками українського націоналізму.
У період національних криз, коли виникає загроза втратити стрижневі орієнтири, які роблять можливим існування кожної держави, є потреба в харизматичних постатях, які покликані відновити порушену гармонію. Д.Донцова слід зараховувати саме до таких людей, що акцентують свою увагу не на методах, а на результатах, яких можна досягнути, послуговуючись цими методами. З’явившись на авансцені української історії, Д.Донцов робив усе, щоб якось переломити процеси, що гальмували прагнення українського суспільства до політичної незалежності країни.
Вивчаючи минуле українського народу, Д.Донцов прийшов до невтішного висновку, шо тогочасне покоління упродовж історії не завжди використовувало усі можливі варіанти, які могли б призвести до досягнення мети. Мислитель, як хороший психолог, розумів, що для того, щоб “розворушити” теперішнє покоління потрібні вагомі стимули. Саме пошуки таких стимулів і стали для Д.Донцова справою більшої частини його творчого життя.
Концепція української національної ідеї Д.Донцова була вагомим внеском в національне відродження України. Ця концепція виступила як один із головних етапів розвитку української філософсько-політичної думки. Д.Донцов був серед тих, хто перший помітив важливість та силу українського національного становлення і намагався спрямувати її в потрібне русло.
У другому підрозділі третього розділу „Особа і суспільство” автор розглядає проблему суспільства Д.Донцова в контексті його концепції української держави загалом.
У процесі роботи над своєю концепцією української держави Д.Донцов вибудував власну модель суспільства “ідеального типу”, „прив’язавши” її у подальшому до майбутнього розвитку України. Ці міркування мислителя повною мірою засвідчують його позицію, а також бачення соціальних процесів, їх вплив на динаміку того чи іншого народу. На суспільство Д.Донцов дивився як на певний механізм з чітко налагодженою системою. Іншими словами, кожен індивід у суспільстві повинен виконувати ту функцію, до якої він найбільше надається. Позицію Д.Донцова в цьому питанні можна порівняти з моделлю “ідеальної держави” Платона, а відносини всередині суспільства – із ученням Г.Сковороди про “сродну працю”. Адже Д.Донцов неодноразово наголошував на тому, що індивід від самого народження володіє набором апріорних знань та вмінь, завдяки яким безпомилково займає своє місце в суспільстві, яке вибудуване ієрархічно. На думку Д.Донцова, саме така модель суспільства найкраще забезпечує зростання та розвиток тієї чи іншої держави. А щодо неієрархізованого суспільства, то мислитель вважає, що подібної моделі не існує.
Таким чином, суспільство Д.Донцов розуміє як ієрархію станів чи каст, на чолі якої поставлена найвища каста – еліта. У зв’язку з тим, що суспільство об’єднує в одне ціле багато соціальних груп, кожна з яких може мати власні інтереси, а отже, – можливі конфлікти, Д.Донцов “віддає” владу саме правлячій касті, яка координує усі взаємовідносини всередині самого суспільства. Такий стан речей формує чітку структуру відносин у суспільстві, що спирається на засадах управління і покори. Отже, отримуємо поділ у суспільстві на дві основні групи: ті, хто керує, і ті, ким керують. Основні проблеми взаємодії у зв’язку з подібним поділом у суспільстві Д.Донцов розглядає у своєму творі “Дух нашої давнини”. Він подає у ньому огляд та критичний аналіз історії України, а також головні, на його думку, моменти, на які слід звернути увагу. Д.Донцов був свідомий того, що, як правило, в кризові періоди становлення суспільства, коли притуплюється довіра до пропонованого світогляду, слід звернутись до тих постулатів, котрі краще знайомі і приймаються членами спільноти.
Д.Донцов обирає модель суспільства, що спирається на зв’язок з минулим. На думку мислителя, саме така модель буде найбільш прийнятною. Розробляючи свою концепцію, Д.Донцов використав як світові теорії організації суспільного устрою, так і українські. Варто відзначити, що теорія держави Д.Донцова в дечому співзвучна з позицією Платона. І в першому, і в другому випадках спостерігається стрижнева ідея щодо так званої ідеальної держави, яка покликана втілити в життя головний принцип і головну мету існування людини – забезпечити справедливість взаємовідносин, позбавлення суспільства від суперечностей між індивідом та державою.
Досягнення подібних результатів можливе за умови надання державі певних функцій, які посприяють її наближенню до очікуваного ідеалу. Тому держава утворюється для того, щоб повністю забезпечити головні природні потреби людини на основі певних універсальних законів. Держава повинна також наділити та забезпечити громадян різноманітними матеріальними благами, згуртовувати, захищати кожного члена спільноти. А такий стан речей, за Д.Донцовим, можливий лише при умові створення ієрархізованого суспільства з правлячою верхівкою на чолі. Саме тоді усі функції в суспільстві будуть розподілені між усіма членами держави.
Третій підрозділ третього розділу „Еліта як рушій суспільного прогресу” присвячений аналізу одного із стрижневих чинників українського націоналізму Д.Донцова – елітарного суспільства. Теорією еліти Д.Донцов почав займатися на початку 20-х років ХХст. Ідея правлячої касти була не новою для мислителя. Протягом тривалого часу він детально аналізував думки попередніх мислителів з цього питання, використавши їх у подальшому для своєї теорії.
Д.Донцов розумів, що, коли держава переживає перехідний період свого становлення, актуалізується ряд питань які вимагають першочергового вирішення. Йдеться передусім про роль та значення суб’єктивного чинника в історичному процесі. Річ ясна, до переходу в оновлене суспільство причетні усі верстви населення, але домінантною, є, без сумніву, творча меншість. Отже, головним питанням суспільного розвитку є вирішення проблеми суб’єкта історичного прогресу. Характеризуючи роль і місце провідної верстви у суспільстві, Д.Донцов вибудовує певну модель політичної нації, до якої загалом прив’язує майбутній розвиток України. У подальшому мислитель користується цією моделлю показуючи становище України в процесі її історичного розвитку – від зачатків Русі до ХХ століття.
Якщо проаналізувати основні аспекти концепції Д.Донцова стосовно провідної верстви, то можна зробити висновок, що засадничо вони цілком відповідають його ідеології загалом. Так, простежується, що Д.Донцов одним з вихідних постулатів концепції еліти приймає постулат сили, чи елемент влади. Однією з вимог розвитку суспільства є наявність у провідної верстви важелів влади. А головним завданням еліти виступає збереження цієї влади у себе. Представники еліти постійно змагаються між собою за право стояти біля керма управління державою. Д.Донцов неодноразово акцентував на тому, що представники проводу повинні розвивати в собі потребу до панування. Водночас, він різко засуджував вітчизняних діячів доби Відродження за те, що вони недооцінили значення феномена влади.
Отже, нація, за Д.Донцовим, це незмінна ієрархія завдань і цілей, які у суспільстві поставлені перед різноманітними класами чи кастами. На чолі подібного поділу Д.Донцов ставить провідну (правлячу) касту, змістовним наповненням якої є її особлива харизматичність, обраність. Така тенденція спостерігається ще з античних часів, адже, на думку мислителя, у природі не існувало, та й не могло існувати, неієрархізованого суспільства.
У висновках автор підбиває підсумки проведеного дослідження. У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у виділенні та вивченні соціально-філософських поглядів Д.Донцова з точки зору сучасного трактування поставленої проблеми.
Аналіз літературних джерел, які стосуються соціально-філософських поглядів Дмитра Донцова, показав, що різні науковці і в різні історичні періоди досить часто неадекватно та суб’єктивно ставилися до його творчості. Простежується розбіжність поглядів у трактуванні основних світоглядних засад Д.Донцова науковцями радянського періоду, критиками діаспори та у дослідженнях, які велися після здобуття Україною незалежності. Необхідно зазначити, що науковці радянського періоду особу і творчу спадщину Дмитра Донцова оцінювали однозначно негативно. Таку позицію можна пояснити впливом тоталітарного режиму, а отже – цілковитою заангажованістю дослідників цього періоду. То ж дослідження науковців радянського періоду потрібно сприймати критично, оскільки вони не становлять великої наукової цінності.
Діаспорні дослідники творчості Дмитра Донцова не були залежні від радянського тоталітарного режиму, тому їх дослідження значно цікавіші, позбавлені заангажованості; з наукового погляду вони більш цінні. Хоча, варто зазначити, що багато хто з діаспорних дослідників подає творчість Дмитра Донцова крізь призму некритичної апологетики, що позбавляє сприйняття проблеми, яка розглядається, характеру об’єктивності. Зважаючи на зазначений вище стан дослідження особи і творчої спадщини Дмитра Донцова, необхідно зауважити, що вона потребує подальшого ґрунтовного, систематичного, науково коректного дослідження. Що стосується соціально-філософських поглядів мислителя, можна констатувати, що за останні десять років спеціальних оригінальних праць з вказаної тематики практично не було.
Що ж стосується філософських поглядів Дмитра Донцова, – аналіз як його спадщини, так і праць критиків свідчить: незважаючи на те, що Д.Донцов не створив цілісної філософської системи, його, без сумніву, можна віднести до представників української філософської думки кінця XIX - XXст. Філософські погляди Дмитра Донцова займають чільне місце у його творчості. Але необхідно чітко усвідомлювати те, що елементи філософського світогляду Д.Донцова треба шукати в його поглядах на проблему українського націоналізму, що є стрижнем його доктрини загалом.
Формування теоретичних поглядів Д.Донцова, у тому числі – філософських, необхідно аналізувати в контексті тогочасної політичної ситуації як в Україні, так і Європі, з урахуванням основної мети і завдань, які Д.Донцов ставив перед собою. Кінець XIX та початок XXст. характеризувалися внутрішньою напругою та нестабільністю, що спричинило зростання популярності авторитарних та месіаністичних ідеологій. Деякі українські мислителі теж популяризували ідею месіанства української нації. Д.Донцова можна вважати також одним з виразників такої концепції, адже за фактор об’єднання та майбутнього розвитку нації він обрав принцип волі. Визначальна роль Д.Донцова полягає в тому, що він, вказавши на необхідність зміцнення волі до життя в українського народу, тим самим привніс дану проблематику до сфери української ментальності. Мислитель привернув увагу до принципово нового моменту, який відіграє одну з домінантних ролей у боротьбі народів за свою свободу та незалежність.
Головні філософські погляди Дмитра Донцова ґрунтуються на філософських традиціях європейського напрямку школи “філософії життя”. Він використав фундаментальні засади цього напряму для власної доктрини, запровадивши у подальшому низку цікавих і оригінальних рішень багатьох філософських проблем.
Морально-естетичні переконання Дмитра Донцова викладено в руслі його націоналістичної концепції. Подаючи образи “сильної людини” і “сильної нації”, мислитель у цьому ж ракурсі вибудовує й основні морально – естетичні засади. Принцип “аморальності” – основний етичний принцип, яким керується Д.Донцов, – не варто трактувати як відкидання етичного критерію чи моральних ідеалів загалом. Йдеться про суперечність донцовського трактування принципу “аморальності” з буденною, провінційною мораллю. Під “добром” Д.Донцов розуміє усі дії чи теоретичні напрацювання, які сприяють розвитку будь-якої нації, в тому числі – української. Естетичні погляди Дмитра Донцова необхідно сприймати і розуміти як одну із складових частин його ідеології. В естетиці мислитель використовує не раціональні витоки, а елементи ірраціоналізму чи навіть містицизму, які ще на рівні міфології покликані забезпечити подальший розвиток національної ідеології. Головні моменти естетичного світогляду Дмитра Донцова - елементи національні та політичні. Формулюючи особисте розуміння місця та ролі естетики у своїй доктрині, він скористався пріоритетом націоналізму, адже саме націоналізм найповніше відповідав його світоглядним переконанням. Вивчаючи та аналізуючи морально-естетичні переконання Дмитра Донцова, потрібно мати на увазі, що його погляди аж ніяк не можуть претендувати на академічність та універсальність стосовно накладання їх на українське суспільство. Хоча деякі елементи його вчення можна успішно використати для подальших досліджень окресленої проблеми.
Теорія української національної ідеї Дмитра Донцова посідає важливе місце в розвитку української політологічної та філософської думки. Його концепцію варто сприймати як перелік основних світоглядних засад представників нової української генерації. Розробляючи концепцію української національної ідеї, Дмитро Донцов вибудовував її в контексті своєї головної мети - здобуття Україною незалежності. Тому до концепції національної ідеї Д.Донцова потрібно ставитися не як до певної теоретичної побудови, а як до спроби небайдужого і свідомого громадянина вказати практичні шляхи виходу України з-під радянської залежності, які можна було б використати з урахуванням тогочасної політичної ситуації в країні.
Д.Донцов створив власну модель суспільства “ідеального типу”, приєднавши її до концепції створення української держави. Основні висновки, які були зроблені мислителем в цьому контексті, повною мірою характеризують його позицію і сприйняття головних соціальних процесів, що відбувалися в тогочасній Україні. Досліджуючи основні етапи розвитку української держави в минулому, а також головні світові теорії становлення, функціонування та розвитку держави, Дмитро Донцов створив власну модель ієрархізованого суспільства з правлячою верхівкою на чолі.
У процесі розробки теорії новітнього українського суспільства Д.Донцов зупиняється на співвідношенні “еліта – маса”, віддаючи пріоритет в управлінні державою еліті. До того, як дійти подібних висновків, Дмитро Донцов детально проаналізував думки мислителів попередніх поколінь з тим, щоб у подальшому привнести їх у свою доктрину.
Основні положення дисертації викладені автором у таких публікаціях:
Статті у наукових фахових виданнях:
1. Філософія волюнтаризму Дмитра Донцова // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Філософія.- № 8. – 2002.- С. 140 – 144.
2. Філософська доктрина суспільства Дмитра Донцова // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Філософія.- Випуск 11.- 2003.- С. 28 – 34.
3. Постать та діяльність Дмитра Донцова в контексті української філософсько – політичної думки // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Альманах. Збірник наукових праць. – Випуск 13.– Київ: Видавничий центр КНЛУ, 2004.- С.223 – 228.
Статті у наукових збірниках і журналах, тези:
4. Поняття волі в соціально-філософській доктрині Д.Донцова // Вісник Львівської комерційної академії. Серія: Гуманітарні науки. – Випуск 4.- 2002.- С. 247 – 254.
5. Д.Донцов і релігія // Історія релігій в Україні // праці ХІ-ї міжнародної наукової конференції.- Львів: Логос, 2001.- С. 168 – 173.
6. Роль та місце релігії в концепції націоналізму Дмитра Донцова // Історія релігій в Україні // праці ХІІ-ї міжнародної наукової конференції.- Львів: Логос, 2002.- С. 396 – 399.
7. Стосунки церкви і нації в Україні кінця XIX – початку XX ст.// Історія релігій в Україні // праці ХІІІ-ї міжнародної наукової конференції.- Львів: Логос, 2003.- С. 280 – 285.
АНОТАЦІЯ
Козій І.В.Соціально-філософські погляди Дмитра Донцова.-Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 – історія філософії.- Львівський національний університет імені Івана Франка.-Львів, 2005.
Автор аналізує формування, утвердженя та розвиток філософських поглядів Дмитра Донцова в контексті української національної ідеї. Висвітлюється творчість і місце теоретика українського націоналізму в українській філософській традиції XIX – XX ст., а також характерні особливості його філософських пошуків протягом усього життя. Визначаються головні для кожного етапу ідеї та методи їх вирішення. Аналізуються основні складники філософської та суспільно-політичної ідеології мислителя. Зокрема проаналізовано принципи волюнтаризму та ірраціоналізму, а також
