ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

КУЧЕРА ІРИНА ВАСИЛІВНА

УДК 94(4)“1914/1919”

ПОЛІТИКА РОСІЙСЬКОЇ ОКУПАЦІЙНОЇ
АДМІНІСТРАЦІЇ

В СХІДНІЙ ГАЛИЧИНІ У 1914-1917 рр.

07.00.02 – Всесвітня історія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Чернівці – 2005

Дисертацією
є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії слов’ян Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Федорчак Петро Степанович,

Прикарпатський національний

університет імені Василя Стефаника,

завідувач кафедри історії слов’ян

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Сич Олександр Іванович,

Чернівецький національний

університет імені Юрія Федьковича,

завідувач кафедри

історії нового та новітнього часу

кандидат історичних наук, доцент

Нагорняк Михайло Миколайович,

Прикарпатський юридичний інститут

Київського національного

університету МВС України

кафедра теорії та історії держави і права, професор

Провідна установа Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра історії Росії, (м. Київ)

Захист відбудеться “ 27 ” січня 2006 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.06 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (58012,
м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп. 14, ауд. 18).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23).

Автореферат розісланий “ 26 ” грудня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Лупул Т. Я.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Перша світова війна, що ознаменувала собою перехід людства від однієї історичної епохи до іншої, належить до числа тих подій в історії, вплив яких відчувається й сьогодні. Вона відіграла велику роль у формуванні нової політичної карти світу, становленні сучасних моделей економіки, значною мірою обумовила переосмислення базових цінностей, зміну моралі та суспільних ідеалів, відкрила усі глибини гуманітарного падіння, на які спромоглася людина, незважаючи на досягнення світової цивілізації.

Масштабність подій світового конфлікту, їх величезний вплив на подальший розвиток, передусім, європейських народів засвідчують беззаперечну актуальність обраної теми дослідження. Невід’ємною складовою ґрунтовного вивчення феномену Першої світової війни, що дозволяє скласти комплексне уявлення про цю глобальну подію світової історії, є політика російської окупаційної адміністрації в Східній Галичині у 1914–1917 рр.

Необхідність всебічного наукового опрацювання різновекторних напрямів діяльності російських окупаційних органів влади в Східній Галичині у 1914–1917 рр. зумовлюється тією обставиною, що у сучасній українській та зарубіжній історіографії підхід до її висвітлення є неоднозначним, а інколи – й діаметрально протилежним. Упродовж тривалого часу дане питання з ідеологічних міркувань замовчувалося, а нерідко – фальсифікувалося. Це призвело до появи в історичній літературі значної кількості помилок та необґрунтованих припущень, а наявні вітчизняні дослідження до певної міри не враховують специфіки діяльності інститутів окупаційної влади у Східній Галичині впродовж усього періоду війни.

Дослідження складних і суперечливих періодів українсько-російських відносин відзначається, на наш погляд, і певною суспільно-політичною значимістю. Розбудова зовнішньої політики сучасної України на принципах рівноправності та стратегічного партнерства з іншими державами і, зокрема, з Росією, передбачає врахування і використання історичного досвіду їхніх взаємин, особливо на переломних етапах української минувшини. Відтворення історичного тла буде істотно сприяти гармонізації українсько-російських двосторонніх відносин. Усі ці міркування й зумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана на кафедрі історії слов’ян Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника і є складовою науково-дослідної програми “Етнополітичний і соціально-економічний розвиток країн Центрально-Східної Європи”, затвердженої Міністерством освіти та науки України.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є об’єктивне й всебічне висвітлення політики російської окупаційної влади у Східній Галичині в період Першої світової війни.

Реалізація означеної мети дослідження вимагала розв’язання наступних взаємообумовлених завдань:

· з’ясувати передумови окупаційної політики Російської імперії в Східній Галичині крізь призму її зовнішньополітичних планів і офіційної ідеології царизму;

· визначити завдання інститутів російської окупаційної влади впродовж усього періоду війни;

· висвітлити національну, культурно-освітню та релігійну політику окупаційних органів влади в Східній Галичині;

· простежити соціально-економічні процеси у регіоні в умовах російської окупації;

· розкрити роль москвофільських організацій та їх лідерів у політиці російської окупаційної адміністрації в регіоні.

Об’єктом дослідження є політика Російської імперії щодо Східної Галичини у роки Першої світової війни.

Предметом дослідження виступає діяльність інститутів російської окупаційної влади в Східній Галичині у 1914–1917 рр.

Методи дослідження. Під час роботи над дисертацією автор застосовував конкретно-історичний підхід щодо аналізу фактичного матеріалу, керувався принципами історизму та об’єктивності. У процесі дослідження використано порівняльно-історичний, структурно-системний методи аналізу, узагальнення і синтез однотипних фактичних даних та проблемно-хронологічний спосіб викладу матеріалу. Все це, на наш погляд, забезпечило повноту та об’єктивність висвітлення досліджуваної теми.

Хронологічні межі дисертаційної роботи охоплюють період 1914–1917 рр. Нижню межу становить серпень 1914 р., коли в умовах Першої світової війни російські війська захопили східногалицькі землі, що стало початком окупаційної політики. Верхня межа дослідження – липень 1917 р., саме тоді внаслідок відступу російські війська залишили територію Східної Галичини. Дисертант, в окремих випадках, вважав за необхідне вийти за нижню межу зазначених хронологічних рамок, ставлячи перед собою мету більш детально з’ясувати історичні передумови досліджуваного явища.

Географічні рамки дослідження охоплюють межі сучасних Івано-Франківської, Львівської і Тернопільської областей, території яких на різних етапах досліджуваного періоду входили до складу “Тимчасового військового генерал-губернаторства Галичини”, “Генерал-губернаторства областей Австро-Угорщини, зайнятих по праву війни”, та “Обласного комісаріату Галичини і Буковини”, які складали зону російської окупації.

Наукова новизна одержаних результатів. Автором уперше в українській історіографії здійснено спробу спеціального комплексного дослідження політики російської окупаційної адміністрації в Східній Галичині в контексті соціально-економічних трансформацій періоду Першої світової війни. Робота ґрунтується на опрацьованих архівних джерелах, опублікованих документах, а також матеріалах тогочасних періодичних видань, значна частина яких вперше залучається до наукового обігу. Зокрема, поглиблено вивчені основні заходи російської влади у регіоні в галузі національних, суспільно-політичних, культурних та соціально-економічних відносин. У роботі висвітлено політику окупаційної адміністрації щодо українського національного руху та греко-католицької церкви, здійснено всебічний аналіз проблеми галицьких біженців, примусових виселенців і заручників у 1914–1917 рр.

Практичне значення одержаних результатів. Аналіз уже відомих і вивчення та залучення до наукового обігу нових джерел, критичне опрацювання наявних історичних праць дозволило значно розширити напрямки вивчення подій та явищ періоду Першої світової війни. Зібраний матеріал і висновки можуть бути використані для підготовки узагальнюючих праць з історії Першої світової війни, підручників і навчально-методичних посібників із всесвітньої історії та історії України, при підготовці лекційних занять і спецкурсів у вищих навчальних закладах.

Апробація результатів дослідження. Основні наукові положення та висновки дисертаційного дослідження були апробовані на звітно-наукових конференціях, засіданнях кафедри історії слов’ян Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (2001–2004 рр.), а також на засіданні кафедри історії нового та новітнього часу Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (2005 р.); ХІ, ХІІ міжнародних славістичних колоквіумах (Львів, травень 2002 р., травень 2003 р.), міжнародних наукових конференціях: “Національно-державне відродження слов’янських народів Центрально-Східної Європи крізь призму 85-річчя” (Тернопіль, листопад 2003 р.), “Духовна вісь України: Галичина – Наддніпрянщина – Донеччина” (Івано-Франківськ, червень 2004 р.), V Буковинській міжнародній історико-краєзнавчій конференції (Чернівці, вересень 2005 р.), “Ідея опіки дітей і молоді в історико-педагогічній науці” (Івано-Франківськ, листопад 2005 р.), всеукраїнській науковій конференції “Роль УГКЦ у розбудові української нації і держави в ХХ ст.” (Івано-Франківськ, листопад 2004 р.).

Публікації. Результати дослідження висвітлено у 6 статтях, 4 з яких опубліковано у фахових вітчизняних виданнях.

Структура дисертації. Дисертації побудована за проблемно-хронологічним принципом. Робота обсягом 210 сторінок складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (38 сторінок, 417 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність, предмет і об’єкт дослідження, хронологічні та географічні рамки, визначено мету, завдання, наукову новизну і практичне значення роботи.

У першому розділі – “Джерела та історіографія дослідження” – проаналізовано джерельну базу і стан наукової розробки теми.

Джерельну базу дослідження склали насамперед неопубліковані документи Центрального державного історичного архіву України у м. Києві. Зокрема, матеріали фондів 361 “Канцелярія військового генерал-губернатора областей Австро-Угорщини, захоплених за правом війни”, 442 “Канцелярія Київського, Подільського і Волинського генерал-губернаторств”, 363 “Штаб військового генерал-губернатора областей Австро-Угорщини, захоплених за правом війни 1914–1917”, містять накази, розпорядження, інструкції головнокомандувача арміями Південно-Західного фронту, військового генерал-губернатора Галичини, звіти губернаторів, які розкривають структуру адміністративного управління генерал-губернаторства, соціально-економічну, культурно-освітню і релігійну політику російської адміністрації в Східній Галичині у 1914–1917 рр.

У матеріалах російських губернських жандармських управлінь (ф. 274 “Київське губернське жандармське управління”, 365 “Тимчасове жандармське управління військового генерал-губернаторства в Галичині”) зосереджено інформацію, яка відображає репресивно-депортаційні процеси окупаційних органів влади на західноукраїнських землях.

Цінними для дослідження теми виявилися архівні збірки Центрального державного історичного архіву України у м. Львові. Зокрема, урядові звіти про діяльність москвофільських політичних структур зберігаються у фондах 146 “Галицьке намісництво” і 182 “Общество
им. Качковского”. Соціально-економічні процеси у регіоні в умовах російської окупації ілюструють матеріали фондів 309 “Наукове товариство ім. Шевченка”, 645 т “Канцелярія Перемишлянського губернатора”, 694 “Колекція документів до історії перебування російських військ на території Галичини в період Першої світової війни (1914–1918 рр.)”.

Із документів Державного архіву Львівської області використано фонд 907 “Канцелярія Львівського губернатора”, у якому задокументовано факти людських і матеріальних втрат через окупацію російськими військами м. Львова.

Значний масив неопублікованих документів, без яких неможливо всебічно науково розкрити досліджувані процеси, зберігається у фондах Російського державного військово-історичного архіву у м. Москві. Так, матеріали фондів 2003 “Штаб Верховного головнокомандувача”, 2005 “Військово-політичне і цивільне управління при Верховному головнокомандувачу”, 2067 “Штаб головнокомандувача арміями Південно-Західного фронту”, 13216 “Штаб військового генерал-губернатора областей Австро-Угорщини, захоплених по праву війни” містять інформацію про діяльність російської вищої військової влади в Східній Галичині, її взаємини з цивільною адміністрацією.

Документи з досліджуваної проблеми зосереджені у Державних архівах Івано-Франківської (ф. Р-909, 595, 603, 94, 12), Тернопільської (ф. 322, 370) та Чернівецької областей (ф. 283). Нами використовувалися також окремі документальні фрагменти з відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника НАН України, зокрема, фонд 168 “О. Марков”.

Значний обсяг інформації зосереджено в періодичних виданнях: “Вістник Союза визволення України”, “Діло”, “Українське слово”, “Прикарпатская Русь”, “Галичанин”, “Свобода”.

Ґрунтовному розкриттю теми сприяло опублікування О. Сухим документів і матеріалів з фондів Архіву зовнішньої політики Російської імперії Міністерства закордонних справ Російської Федерації у Москві, які відображають ставлення російських державних інституцій та громадських об’єднань до москвофільського руху в Східній Галичині з 90-х років ХІХ ст. до початку Першої світової війни.

Серед мемуарної літератури, перш за все, слід виділити спогади російських політичних діячів П. Мілюкова, М. Родзянко, С. Сазонова, в яких проаналізовано місце та роль Східної Галичини в геополітичних планах Росії у роки Першої світової війни. Характер військових дій в регіоні і політичні позиції російського вищого офіцерського складу висвітлили у своїх спогадах О. Брусилов, А. Денікін, М. Лемке, Ю. Данилов. У мемуарах митрополита Євлогія, протопресвітера російської армії і флоту Г. Шавельського і диякона Василія окреслено загальні тенденції конфесійної політики окупаційних органів влади в регіоні у 1914–1917 рр.

Серед української мемуарної літератури неабиякий інтерес для дисертанта становили спогади Д. Дорошенка, К. Левицького та М. Голубця, які відображають суспільно-політичні процеси у Східній Галичині в першій чверті ХХ ст. Становище українського населення в умовах російської окупації розкривають документальні розвідки О. Кобця, Н. Кочубея, І. Макуха, А. Чернецького.

Ще під час Першої світової війни В. Дорошенко, М. Лозинський, С. Томашівський, Л. Цегельський, І. Крип’якевич опублікували дослідження, в яких проаналізували адміністративно-політичний, економічний і конфесійний вектори діяльності окупаційних органів влади в зазначений період. Офіційна оцінка російською владою подій у Східній Галичині в 1914 р. подана у працях російських авторів А. Бєлгородского, М. Богдановича, П. Казанського, Н. Лагової,
В. Лазаревського, П. Оссовського.

У 20-30-х рр. ХХ ст. М. Грушевський, Д. Дорошенко, П. Феденко здійснили перші спроби наукового аналізу подій 1914–1917 рр. на українських землях. Історію так званої “Галицької руїни” 1914–1915 рр. описав С. Єфремов, проблему “русинської зради” висвітлили М. Андрусяк, В. Маковський.

В українській радянській науці окремі аспекти згаданої проблематики досліджували В. Осечинський, І. Компанієць, А. Ярошенко, С. Макарчук, М. Герасименко, М. Кравець,
Г. Ковальчук. Висвітлюючи події Першої світової війни у контексті загального радянського історичного дискурсу цієї проблеми, вони стверджували, що період перебування російських військ у Галичині ознаменувався серйозними зрушеннями в зростанні національної свідомості галичан. Водночас історики відзначали, що “шовіністична політика царизму” призвела до того, що російською владою у регіоні було допущено ряд серйозних адміністративних і політичних прорахунків.

Окремі заходи окупаційних органів влади в галузі національної політики знайшли відображення в 40-90-х рр. ХХ ст. у працях істориків української діаспори: В. Вериги, Т. Гунчака, І. Лисяка-Рудницького, І. Мірчука, С. Ріпецького, І. Нагаєвського. Депортаційні акції російської адміністрації щодо української інтелігенції, процеси руйнування пам’яток історії і культури краю прослідкували В. Кубійович, Л. Луців.

Сучасні українські історики О. Реєнт, М. Литвин, І. Патер, М. Кугутяк, О. Сухий, О. Мазур в опублікованих працях загалом об’єктивно відтворили картину суспільно-політичних та соціально-економічних процесів у Східній Галичині в 1914–1917 рр. Ідейні витоки, генезис та програмові засади існування москвофільського руху розглянуто у публікаціях С. Макарчука, М. Мудрого, О. Аркуші.

Соціально-психологічні та демографічні наслідки війни вперше у вітчизняній історіографії проаналізовано в дослідженнях О. Сича. Окремі аспекти конфесійної політики російського самодержавства знайшли висвітлення у працях В. Марчука, В. Лаби, Г. Гладкої. Становище національних меншин краю в умовах російської окупації розкриті в роботах Я. Дашкевича, В. Сергійчука, С. Адамовича, І. Монолатія, М. Козицького, В. Хітерер.

У статтях Т. Лозанської, О. Сердюка, В. Любченка знайшло відображення явище біженства і виселенства, яке значною мірою торкнулося західноукраїнських територій. Реквізиції та знищення російською владою історико-культурних пам’яток в Східній Галичині висвітлені в працях Є. Лозового, А. Середяка. Фінансову політику окупаційної адміністрації і грошовий обіг в регіоні у 1914–1917 рр. дослідили С. Пивоваров і Р. Шуст.

Значну увагу історії російського окупаційного режиму в Східній Галичині приділили сучасні російські науковці. Зокрема, національне питання в Австро-Угорщині і російські геополітичні інтереси в Східній Галичині досліджували Т. Ісламов, А. Айрапетов, А. Ігнатьєв, В. Ємець, І. Міхутіна та М. Клопова. У публікаціях В. Савченка, М. Пашаєвої проаналізовано етносоціальні та національно-політичні особливості розвитку регіону наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

Принципово важливе значення для вивчення теми нашого дослідження мають праці О. Бахтуріної. У спеціальній монографії “Політика Російської Імперії в Східній Галичині в роки Першої світової війни” проаналізовано унікальний документальний матеріал і без зайвої політизації висвітлено російську державну політику щодо Східної Галичини в зазначений період. Проте, автор, фактично, проігнорувала численні праці українських та зарубіжних істориків, без опрацювання яких неможливо всебічно і об’єктивно розкрити досліджувану тему.

Низку актуальних проблем суспільно-політичної історії Галичини першої половини ХХ ст. відображено у публікаціях західних істориків В. Біля, М. фон Хагена. Феноменові біженства і примусових виселень в роки Першої світової війни присвячені праці П. Гетрелла, А. Мак-Кі, динаміку наступальних операцій на Сході висвітлено в узагальнюючій праці Е. Цьолнера.

Таким чином, політика російської окупаційної адміністрації в Східній Галичині у 1914–1917 рр. ще не стала предметом спеціального комплексного дослідження вітчизняної історичної науки. Використана нами значна кількість джерел створила можливості для повноцінного та нового трактування окремих усталених в історіографії тверджень.

У другому розділі – “Східна Галичина в суспільно-політичній думці та зовнішній політиці Росії напередодні і початку Першої світової війни” – проаналізовано зовнішньополітичні заходи російських офіційних і громадських чинників щодо залучення Східної Галичини до сфери впливу Російської імперії.

Напередодні Першої світової війни Східна Галичина відігравала важливу роль у зовнішній політиці Росії і стала об’єктом постійного інтересу з боку російського суспільства. Посилення уваги імперського політикуму до території Східної Галичини було зумовлене цілим комплексом внутрішньо- і зовнішньополітичних причин: по-перше, в результаті загострення російсько-австрійських взаємин регіон розглядався як театр можливого військового конфлікту з Австро-Угорщиною і територія, яка могла б увійти до складу Росії; по-друге, як джерело українського національного руху, який поширював свої впливи на українську територію Російської імперії.

Відзначимо, що лідери неослов’янських організацій в Росії (“Товариства слов’янської культури”, “Товариства слов’янської взаємності”) ставили перед собою завдання активізувати інтерес російського суспільства та вищих урядових структур до Східної Галичини. Поява “неославізму” означала повну підтримку діяльності слов’янських комітетів офіційними російськими чинниками; в цей же період були обґрунтовані концептуальні засади цього напряму, який став частиною російської ідеології.

У розділі звертається увага на те, що з початком ХХ ст. у Східній Галичині активізується діяльність москвофільського руху. У 1900 р. галицькі москвофіли утворили у Львові політичне об’єднання “Русская народная партия”. Пожвавлення їхньої діяльності було наслідком зростання матеріальної підтримки партії з боку державних організацій Росії. Проте, не бажаючи загострювати відносини Росії з Австро-Угорщиною, російські урядові кола, в досліджуваний період, певним чином дистанціювалися від Східної Галичини, намагалися реалізувати свої імперські інтереси за допомогою громадських організацій, зокрема, таких, як Галицько-російське благодійне товариство, Санкт-Петербурзьке слов’янське благодійне товариство, Карпато-російське товариство і т. д. Ставлячи перед собою завдання сформувати у краї “проросійський” актив, основні напрямки їхньої діяльності зводилися до пересилання російської літератури, утримання москвофільських шкіл та православних громад.

Початок Балканських воєн (1912–1913 рр.) примусив російських консулів у Львові і Чернівцях значно активізувати діяльність щодо надання матеріальної допомоги галицьким москвофілам. Вони пропонували офіційним органам у Росії встановити планомірну фінансову допомогу на пропаганду російської ідеї, забезпечити контроль за її використанням та спрямувати політику “Русской народной партии” в бажаному для Росії напрямку. У серпні 1913 р. міністр закордонних справ Росії С. Д. Сазонов довів річну суму асигнувань на підтримку діяльності галицьких москвофілів до 200 тис. руб. До формування цих коштів були залучені міністерства закордонних і внутрішніх справ, обер-прокурор Святішого Синоду В. К. Саблер та міністерство фінансів. Найкраще фінансувалися москвофільські періодичні видання “Галичанин” і “Прикарпатская Русь”. Особливу підтримку надавали росіяни православному духовенству і віруючим.

Суттєвим елементом російської присутності в Східній Галичині була діяльність розвідки. До початку воєнних дій російські розвідувальні органи надали офіційній Москві детальну інформацію про діяльність польських проурядових та українських партій, місцеві військово-спортивні організації і москвофільський актив. Початок Першої світової війни дозволив російській владі оприлюднити територіальні претензії до Австро-Угорщини і розпочати широко-масштабне втілення ідеї приєднання Східної Галичини до складу Російської імперії.

У третьому розділі – “Суспільно-політична і культурно-релігійна діяльність російської окупаційної адміністрації в Східній Галичині” – розкрито процеси становлення і функціонування російських органів влади та їхню політику в національно-культурній і релігійній сферах.

Формування російської адміністрації у Східній Галичині було започатковане створенням 29 серпня 1914 р. “Тимчасового військового генерал-губернаторства Галичини”, яке очолив Г. О. Бобринський. В адміністративному аспекті до червня 1915 р. воно поділялося на Львівську, Тернопільську, Чернівецьку та Перемишльську губернії. Діяльність окупаційної адміністрації, більшість представників якої складали російські чиновники та місцеві москвофіли, була підпорядкована вирішенню двох завдань – сприянню військовій перемозі країн Антанти і створенню сприятливих умов для швидкої інкорпорації регіону до складу Російської імперії. У підсумку вона призвела до зруйнування мережі українських національних організацій краю, закриття всіх навчальних закладів та періодичних видань.

Заходи окупаційного режиму посилилися зі створенням 9 жовтня 1914 р. Тимчасового жандармського управління, яке розпочало масові політичні репресії проти українських громадських діячів. Від дискримінаційної політики російських органів влади постраждали також німецька і єврейська етнічні меншини краю.

24 лютого 1915 р. на території “Тимчасового військового генерал-губернаторства Галичини” вступила в дію розроблена Міністерством юстиції Росії “Обов’язкова постанова для місцевих судових інстанцій, зайнятих російськими військами частин Галичини”, якою запроваджувався ряд нововведень до чинної судової системи. Однак, відсутність кваліфікованих кадрів та незнання австрійськими службовцями російської мови не сприяли конструктивній роботі місцевих судових інстанцій. Станом на квітень 1915 р. у Східній Галичині працювало всього шість окружних судів, діяльність яких поширювалася на 33 повіти.

25 листопада 1914 р. Верховним головнокомандувачем було затверджено “Тимчасове положення про нагляд за навчальною частиною Галичини”, а в березні 1915 р. розроблено проект всезагальної російської народної освіти, який передбачав протягом п’яти років відкрити у регіоні 9 тис. народних шкіл, 70 вищих народних училищ та 25 жіночих і 25 чоловічих гімназій. Для забезпечення навчальних закладів педагогічними кадрами планувалося відкрити 10 учительських семінарій і 2 інститути. Крім того, вирішити шкільні кадрові питання російські урядовці планували шляхом проведення підготовчих курсів російської мови, які організовувалися як у межах генерал-губернаторства, так і в Росії.

Упродовж вересня 1914 – травня 1915 рр. на території Східної Галичини окупаційною адміністрацією було відкрито 10 російськомовних початкових шкіл. Значно активніше діяло російське православне духовенство, яке до березня 1915 р. організувало 33 церковнопарафіяльні школи. Певну роль у становленні російської освітньої системи відіграли Товариство ім. Качковського і Галицько-російське благодійне товариство.

Російська окупаційна влада прагнула ліквідувати греко-католицьку церкву і навернути її вірних до російського православ’я. Здійснення православної акції Святий Синод доручив волинському архієпископу Євлогію (Георгієвському). 12 вересня 1914 р. у записці “Про православну церкву в Галичині” він виклав програму церковно-релігійного устрою Східної Галичини, практичне втілення якої мали здійснювати запрошені православні священики із Полтавської, Харківської, Холмської та інших єпархій.

За 10 місяців російського управління в Східній Галичині із 1873 греко-католицьких парафій повністю або частково перейшли на православ’я лише 86, тобто 4,6%. Дисертант вважає, що ці цифри не дають підстав говорити про масовий перехід греко-католиків у православ’я.

Ототожнюючи релігійні переконання греко-католицького кліру з політичною неблагонадійністю, російська адміністрація розгорнула щодо нього репресії. 19 вересня 1914 р. було ув’язнено і депортовано до Росії митрополита Андрея Шептицького. Згодом були вивезені єпископи Й. Боцян, Д. Яремко, проректор Станіславської духовної семінарії Є. Ломницький та ще 34 парохи.

Поразки російської армії у 1915 р. зумовили зміни в ставленні російської політичної еліти і громадськості до українського питання, сприяли переосмисленню основних напрямків національної політики. У результаті Брусиловського прориву на окупованих російськими арміями територіях було утворене “Генерал-губернаторство областей Австро-Угорщини, захоплених по праву війни”, яке очолив Ф. Ф. Трепов. Діяльність його уряду (липень 1916 – лютий 1917 рр.) цілковито була спрямована на забезпечення потреб російської армії та фронту.

Лютнева революція 1917 р. у Росії і утворення Української Центральної Ради призвели до формування “Обласного комісаріату Галичини та Буковини” під керівництвом Д. І. Дорошенка. Комісаріат планував сприяти формуванню органів місцевого самоврядування, прагнув відновити соціально-економічне і національно-культурне життя краю. Однак, через невдалий наступ російської армії влітку 1917 р. Росія практично втратила контроль над територією Східної Галичини і більшість заходів адміністрації Д. Дорошенка не були запровадженні.

У четвертому розділі – “Соціально-економічна політика окупаційної влади в східногалицьких землях” – висвітлено діяльність російської адміністрації, спрямовану на стабілізацію соціально-економічного життя регіону, здійснено всебічний аналіз проблеми галицьких біженців, примусових виселенців і заручників у 1914–1917 рр.

Відзначимо, що внаслідок Першої світової війни народне господарство Східної Галичини перебувало у стані занепаду. Військовими діями в регіоні було знищено понад 40% усього житлового і господарського масиву, 1,5 тис. промислових об’єктів, 66% лісопильних заводів, 89% млинів. Мобілізація чоловічого населення до війська, масові арешти, проведені австрійськими властями на початку війни, реквізиція робочої худоби підірвали матеріально-технічну базу сільського господарства і призвели до скорочення посівних площ та зниження врожайності сільськогосподарських культур. За повідомленням російської розвідки, уже в серпні 1914 р. у Східній Галичині поширилися голод та епідемії.

У складних умовах військового часу російська окупаційна влада змушена була спрямовувати основні зусилля в галузі соціально-економічної політики на ліквідацію руйнівних наслідків військових дій та забезпечення елементарної життєдіяльності населення регіону. Зокрема, на початку вересня 1914 р. у Східній Галичині було організовано мережу благодійних повітових комітетів, через які надавалася допомога розореним війною жителям краю. Упродовж 15 вересня 1914 р. – 1 лютого 1915 р. “Головним краєвим благодійним комітетом Галичини” мешканцям регіону було виділено 160 тис. 548 руб. Крім того, запобігаючи поширенню спекулятивних операцій, 12 квітня 1915 р. розпорядженням генерал-губернатора Галичини в кожному повіті створювалася “Особлива комісія”, завдання якої полягало у формуванні “твердих” цін на продукти харчування та предмети першої необхідності.

Перспектива інтеграції Східної Галичини в Російську імперію спонукала окупаційну владу відновити діяльність промислових підприємств, особливе зацікавлення у неї викликали стратегічні галузі промисловості регіону – нафтопереробна та лісова. У сільському господарстві російські чиновники прагнули реорганізувати систему аграрних відносин. Намагаючись привернути на свій бік бідніші верстви селянства, вони заявляли про перерозподіл земельних ресурсів за рахунок конфіскацій маєтків польських поміщиків, які підтримували політику Австро-Угорщини та єврейської власності, а на практиці відстоювали інтереси великих землевласників. Під час війни військові і цивільні власті широко практикували масові реквізиції та примусове залучення селян до виконання різноманітних обов’язкових повинностей.

Восени 1914 р. російською адміністрацією було здійснено спробу налагодити оподаткування місцевого населення і стабілізувати фінансову систему краю. Впровадження у грошовий обіг Східної Галичини “бон” мало сприяти зменшенню дефіциту бюджету і зняти недовіру населення до російських грошових знаків.

Соціальні наслідки війни проявилися також у складних демографічних і міграційних процесах, які були проявом не тільки воєнної необхідності, а й цілеспрямованої політики російського уряду, скерованої на “вирівнювання” національного складу імперії. Дисертантом встановлено, що міграція мирного населення на територію Російської імперії була зумовлена низкою причин. По-перше, жителі Східної Галичини намагалися перебувати якомога далі від театру військових дій. По-друге, значна їх частина залишала місця свого постійного проживання, остерігаючись розправ з боку австрійців за зв’язки з росіянами. По-третє, основну хвилю біженства було викликано розпорядженнями вищого військового командування російської армії.

Масовий приїзд біженців, а також висланих в адміністративному порядку й заручників із західного театру військових дій в тилові губернії Російської імперії розпочався у липні–серпні 1915 р., досяг максимуму у вересні–жовтні та завершився у листопаді–грудні. Згідно з даними статистичного відділу “Тетянинського комітету для надання допомоги потерпілим від воєнних дій”, кількість виселенців із Східної Галичини становила близько 100 тис. осіб.

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження, обґрунтовано низку положень, які виносяться на захист.

Встановлено, що напередодні Першої світової війни зовнішньополітична доктрина Російської імперії передбачала інкорпорацію Східної Галичини як невід’ємної складової “російської спадщини”. Приєднання регіону до Росії дало б можливість російській владі послабити вплив “українського фактора”, а також уникнути можливих дезінтеграційних процесів у країні в майбутньому. Крім того, ставлення урядових кіл і значної частини російського суспільства до Східної Галичини узгоджувалося з тогочасними імперськими і слов’янофільськими концепціями. Не бажаючи загострювати відносини Росії з Австро-Угорщиною, урядові кола імперії через мережу російських благодійних товариств активно підтримували діяльність “Русской народной партии” та близьких до неї організацій, представники яких мали стати кадровою опорою російської влади в умовах військового конфлікту з Австро-Угорщиною.

Дисертантом доведено, що зміст і завдання діяльності російської адміністрації змінювалися упродовж трьох періодів російської окупації Східної Галичини. Під час першого періоду (серпень 1914–травень 1915 рр.) адміністрація “Тимчасового військового генерал-губернаторства Галичини” під керівництвом Г. О. Бобринського проводила цілеспрямовану русифікаторську політику, ставила перед собою завдання анексувати край. Для цього окупаційна влада здійснювала заходи для переходу австрійської адміністративної та судово-правоохоронної системи, а також закладів освіти на російські зразки, знищувала український національний рух та нейтралізувала його діячів. Однак, кадровий потенціал російської адміністрації значно поступався австрійському чиновництву за рівнем фахових якостей, був сформований в умовах війни без належної професійної підготовки і дискредитував російську владу.

У наступний період (липень 1916 – лютого 1917 рр.) інститути окупаційної влади діяли під назвою “Генерал-губернаторства областей Австро-Угорщини, зайнятих по праву війни” на чолі з Ф. Ф. Треповим, політика якого цілковито була спрямована на забезпечення потреб російської армії та фронту. Третій період (березень-серпень 1917 р.) – це час функціонування “Обласного комісаріату Галичини та Буковини” під керівництвом Д. І. Дорошенка, діяльність якого була скерована на відновлення соціально-економічного та національно-культурного життя краю.

На еволюцію політичного курсу царської адміністрації вплинуло те, що Росія в умовах виснажливої війни не мала достатніх матеріальних і людських ресурсів для проведення докорінних реформ у Східній Галичині. Окрім того, активна уніфікаційна діяльність російської влади в 1914–1915 рр. виявилася неефективною.

У період військової окупації російська влада встановила в регіоні репресивний політичний режим. Заборона користування українською мовою в засобах масової інформації, книгодрукуванні та офіційному діловодстві, знищення інфраструктури національних організацій краю, українського шкільництва розкрили справжні наміри окупаційної адміністрації та зменшили авторитет у західноукраїнському суспільстві проросійських політичних течій. Спроби росіян нав’язати в Східній Галичині православне віросповідання і утиски греко-католицької церкви відповідали офіційній політиці боротьби з українським національним рухом і сприяли інкорпорації регіону до складу Російської імперії.

Дисертантом доведено, що в умовах військового часу російська окупаційна влада в галузі соціально-економічної політики намагалася стабілізувати ситуацію в сільському господарстві, промисловості, транспортній, продовольчій, фінансовій та інших сферах. Проте, внаслідок поразок російської армії у 1915 р. регіон зазнав численних реквізицій матеріальних цінностей, руйнувань важливих промислових об’єктів, масовим явищем стало біженство і виселенство. Російська влада не змогла організувати переселення і облаштувати життя галицьких емігрантів, які зазнали значних фізичних і моральних втрат.

Москвофільські організації краю з приходом російських військ у Східну Галичину розгорнули завдяки фінансовій підтримці Росії активну агітаційну кампанію. Лідери москвофілів намагалися інкорпоруватися до складу російських органів влади і диктувати їм свою програму дій. Однак, в основному, пропозиції москвофілів через їхню радикальність не були взяті до уваги генерал-губернатором або враховувалися частково.

Основні положення дисертації викладено в публікаціях:

1. Місюра І. В. Політика російського окупаційного режиму на західноукраїнських землях у 1914–1915 рр. // Галичина: науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. – Івано-Франківськ, 2001. – №7. – С. 149 – 153.

2. Місюра І. В. Вплив українського національного руху в Галичині на ослаблення Російської імперії (напередодні і в роки Першої світової війни) // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. В. Гнатюка / За заг. ред. М. М. Алексієвця. – Вип. 3: Національно-державне відродження слов’янських народів Центрально-Східної Європи крізь призму 85-річчя. – Тернопіль: ТДПУ, 2003. – С. 29 – 32.

3. Кучера І. В. Біженський рух у Східній Галичині в 1914-1916 рр. // Науковий вісник Ужгородського університету. Сер. Історія. – Ужгород: СМП “Вісник Карпат”, 2004. – Вип. 10. –
С. 42 – 51.

4. Кучера І. В. Діяльність російської окупаційної влади в аграрному секторі економіки Східної Галичини в роки Першої світової війни // Український селянин: Зб. наук. праць / За ред. А. Г. Морозова. – Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького, 2005. – Вип. 9. – С. 149 – 152.

5. Кучера І. В. Наслідки політики російського окупаційного режиму для східногалицьких земель (1914–1917 рр.) // Україна соборна: Зб. наук. статей. – Вип. 2. – Ч. III. – Історична регіоналістика в контексті соборності України. – К.: Інститут історії України НАН України, 2005. – С. 253 – 260.

6. Кучера І. В. Освітньо-виховний процес у Східній Галичині в умовах російської окупаційної адміністрації (1914–1917 рр.) // Ідея опіки дітей і молоді в історико-педагогічній науці / Зб. наук. праць. – Івано-Франківськ, 2005. – С. 123 – 127.

АНОТАЦІЇ

Кучера І. В. Політика російської окупаційної адміністрації в Східній Галичині у 1914 – 1917 рр. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 – Всесвітня історія. – Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. – Чернівці, 2005.

У дисертації досліджено передумови окупаційної політики Російської імперії в Східній Галичині в контексті її зовнішньополітичних планів, визначено статус та завдання інститутів російської влади впродовж усього періоду Першої світової війни. Використовуючи багаточисельні історичні джерела й документи, автор здійснила комплексний аналіз різних векторів діяльності російської адміністрації в регіоні у 1914–1917 рр. На основі систематизації фактичного матеріалу висвітлено соціально-економічні процеси в Східній Галичині у зазначений період, приділено значну увагу проблемі біженства та виселенства, розкрито роль москвофільських організацій і діячів у формуванні політики російських органів влади.

Ключові слова: Перша світова війна, Східна Галичина, російська окупаційна адміністрація, генерал-губернаторство, український національний рух, москвофільство, окупаційна політика.

Кучера И. В. Политика российской оккупационной администрации в Восточной Галиции в 1914 – 1917 гг. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02. – Всемирная история. – Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича. – Черновцы, 2005.

В диссертации исследуются основные направления и механизмы реализации политики российской оккупационной администрации в Восточной Галиции в 1914 – 1917 гг.

Автором доказано, что накануне Первой мировой войны внешнеполитическая доктрина Российской империи предусматривала инкорпорацию Восточной Галиции как неотъемлемой составной части “российского наследия”. На большом фактическом материале показаны основные направления российской правительственной финансовой поддержки, которая поступала в Восточную Галицию через сеть общественно-политических и славянофильских организаций.

Соискателем убедительно доказано, что деятельность российской администрации изменялась на протяжении трех периодов российской оккупации Восточной Галиции. Первый период (август 1914–май 1915 гг.) связан с функционированием “Временного военного генерал-губернаторства Галиции”, возглавляемого графом Г. О. Бобринским, который проводил политику, направленную на создание благоприятных условий для инкорпорации Восточной Галиции в состав Российской империи. С июля 1916 г. по февраль 1917 г. институты оккупационной власти существовали под названием “Генерал-губернаторства областей Австро-Венгрии, занятых по праву войны” во главе с Ф. Ф. Треповым, деятельность которого определялась взвешенностью и была целиком направлена на обеспечение требований армии и фронта. Третий период (март – август 1917 г.) – это время деятельности образованного Временным правительством “Областного комиссариата Галиции и Буковины” под руководством Д. И. Дорошенко, деятельность которого была направлена на возобновление социально-экономической и национально-культурной жизни края.

В диссертационной работе отмечается, что сразу же после оккупации российскими войсками в августе 1914 г. территории Восточной Галиции царской администрацией была предпринята попытка реализовать в условиях войны задачу объединения края с Российской империей как органической ее части. Конкретные действия российских властей в регионе в 1914–1917 гг. затронули такие сферы жизни населения Восточной Галиции, как культура, образование, религия, экономика края, правовая область. Запрет использования украинского языка в прессе, книгопечатании и официальном деловодстве, уничтожение инфраструктуры национальных организаций края, украинских школ, насильное навязывание верующим греко-католической церкви российского православия нанесли серьезный удар украинскому этносу в регионе. От дискриминационных мер российских властей также пострадало еврейское и немецкое население данной территории.

Автор утверждает, что в условиях военного времени российская администрация была вынуждена направлять основные усилия в отрасли социально-экономической политики на ликвидацию кризисных явлений в промышленности, сельском хозяйстве, транспорте, продовольственной и финансовой сферах, на избежание возникновения голода, массовых эпидемий и иных социальных проблем. Однако, в результате поражений российской армии в 1915 г. регион подвергся численным реквизициям материальных ценностей, уничтожению стратегических промышленных объектов, массовым явлением стало беженство и выселение.

Диссертантом освещено место и роль москвофильских организаций и их деятелей в формировании политики оккупационных органов власти. Соискатель отмечает, что представители “Русского народного совета” пытались инкорпорироваться в состав российской администрации и активно влиять на разработку разных аспектов национальной политики. Однако, предложения москвофилов в связи с их радикальностью не были приняты во внимание генерал-губернатором или учитывались частично.

Ключевые слова: Первая мировая война, Восточная Галиция, российская оккупационная администрация, генерал-губернаторство, украинское национальное движение, москвофильство, оккупационная политика.

Kuchera I. V. The policy of the Russian occupation administration in Eastern Galicia in 1914 – 1917. – Manuscript.

The thesis to the scientific degree of Historical sciense by speciality 07.00.02. - Word History. – Chernivtsy National University named after Yuriy Fedkovych, Chernivtsy, 2005.

The dissertation