КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

КОВАЛЬСЬКА КРИСТИНА ВАЛЕНТИНІВНА

УДК 334.722.8 (477)

СТРАТЕГІЯ ВНУТРІШНЬОКОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ НА ПІДПРИЄМСТВАХ УКРАЇНИ

08.06.01 – економіка, організація і управління підприємствами

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник:

Доктор економічних наук, професор, Євтушевський Володимир Андрійович, завідувач кафедри менеджменту інноваційної та інвестиційної діяльності Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Офіційні опоненти:

Доктор економічних наук, доцент Сологуб Олена Петрівна, завідувач кафедри маркетингу Українського державного університету харчових технологій МОН України.

Кандидат економічних наук, доцент Небава Микола Іванович, доцент кафедри менеджменту і моделювання в економіці Вінницького національного технічного університету МОН України.

Провідна установа – Науково-дослідний економічний інститут (НДЕІ) Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, відділ економічної стратегії, прогнозування та регулювання економіки, м. Київ

Захист відбудеться 20.04. 2005 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці імені М.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м.Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий 18.03 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Виникнення потужного корпоративного сектору в Україні, який представлений, головним чином, акціонерними товариствами, зумовило реорганізацію системи їх внутрішньокорпоративного управління, переведення її на принципи сучасного стратегічного менеджменту. В той же час вітчизняною практикою необхідність переходу до нової управлінської парадигми доки ще не сприйнята. Більша частина акціонерних товариств в Україні лише підходить до розуміння того, що називають стратегією, ідентифікуючи її виключно із зовнішнім середовищем. За сучасних умов господарювання в діяльності корпорацій використовуються окремі елементи стратегічного управління, керівники підприємств концентрують свою увагу на вирішенні поточних проблем, а стратегія розвитку замінюється тактикою виживання. Звичайно, тактика виживання має на меті накопичення прибуткових надходжень для подальшого оновлення підприємства і забезпечення його стійкого розвитку. Але у вітчизняних умовах така тактика перетворилася на стратегію, яка проявилася через досягнення частки збиткових промислових підприємств 48% на початку 2003 р. Отже, залишаючи без кардинальних змін непридатні в сучасних умовах методи і системи внутрішнього управління корпораціями, неможливо досягти очікуваних результатів у розвитку акціонерних товариств та забезпеченні їх конкурентоспроможності.

Водночас в Україні відчувається брак методичного забезпечення реорганізації системи внутрішньокорпоративного управління, чим і зумовлена актуальність проблеми формування стратегії внутрішнього управління вітчизняними акціонерними товариствами.

Слід зазначити, що проблема формування стратегії внутрішньокорпоративного управління у літературі розроблена не достатньо. Причому головна увага приділяється їй у працях з корпоративного управління, а не стратегічного. Серед найбільш значних досліджень, які висвітлюють ті чи інші аспекти теорії і практики впровадження стратегічного менеджменту в управління корпораціями, варто відзначити праці таких зарубіжних дослідників, як І.Ансоффа, Р.Акоффа, Б.Альстренда, У.Батнера, М.Гесселя, А.Демб, Б.Карлофа, К.Ендрюса, Р.Лазера, Д.Лорша, К.Мейера, Б.Мейна, Р.Мілгрома, Ф.Нойбауера, М.Мескона, М.Альберта, Ф.Хедоурі, Г.Мінцберга, Д.Саллівона та інших. Вагомий внесок у розвиток корпоративного та стратегічного управління зробили вітчизняні науковці Л.Доленко, В.Євтушевський, А.Козаченко, В.Кудряшов, А.Наливайко, М.Небава, С.Оборська, В.Пастухова, Ю.Петруня, І.Сазонєц, М.Сірош, Г.Скударь, О.Сологуб, З.Шершньова, М.Шкільняк та інші.

Віддаючи належне науковим розробкам зарубіжних та вітчизняних дослідників, варто зауважити, що на сьогодні багато теоретичних і практичних питань щодо вибору стратегії внутрішнього управління корпораціями у період економічних трансформацій розроблено не достатньо повно і потребують подальшого розвитку. На даному етапі реформування економіки України виникла потреба вирішення теоретичних і методичних завдань, що стосуються змісту понять “корпорація”, “стратегія внутрішньокорпоративного управління”, а також механізми її впровадження. Це зумовило вибір теми наукового дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано згідно з планом наукових досліджень кафедри менеджменту інноваційної та інвестиційної діяльності Київського національного університету імені Тараса Шевченка і є складовою комплексної теми “Теорія та практика соціально-економічного розвитку України в умовах ринкових перетворень”, розділ “Інноваційно-інвестиційні фактори соціально-економічного розвитку України” (шифр 01БФ040-01), в межах якої автором розроблено теоретико-методичні засади формування стратегії внутрішньокорпоративного управління на вітчизняних підприємствах.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є теоретичне обґрунтування і розробка практичних рекомендацій щодо вдосконалення діяльності акціонерних товариств в умовах трансформаційної економіки України шляхом формування і впровадження стратегії внутрішньокорпоративного управління.

Для досягнення поставленої мети були визначені такі основні завдання дослідження:

- розкрити теоретичні основи розробки стратегії підприємства, оцінивши загальну необхідність стратегічного підходу в управлінні;

- виявити особливості застосування стратегічного підходу в управлінні акціонерними товариствами, проаналізувавши роль суб’єктів управління акціонерними товариствами при прийнятті стратегічних рішень;

- дослідити існуючі моделі внутрішньокорпоративного управління у країнах з ринковою та з перехідною економіками і можливість їх застосування в Україні;

- розглянути основні проблеми процесу формування стратегії внутрішнього управління на акціонерних товариствах в Україні, визначивши особливості вітчизняної моделі корпоративного управління;

- дослідити сучасний стан розробки стратегії внутрішнього корпоративного управління на прикладі промислових підприємств;

- сформулювати пропозиції щодо вдосконалення процесу формування стратегії внутрішньокорпоративного управління та запропонувати заходи щодо вирішення проблем її впровадження на вітчизняних підприємствах.

Об’єктом дослідження є процеси формування внутрішньокорпоративного управління на підприємствах за умов трансформаційної економіки України. Предметом дослідження є теоретико-методичне забезпечення розробки стратегії внутрішнього управління на вітчизняних акціонерних товариствах.

Методи дослідження. Теоретична основа дослідження базується на системному загальнотеоретичному осмисленні досягнень вітчизняних і зарубіжних вчених з проблем стратегічного та корпоративного управління, економічної теорії. В процесі роботи застосовувалися загальнонаукові методи дослідження, зокрема абстрагування, аналізу і синтезу, індукції і дедукції, історичного аналізу, порівняльного аналізу (при визначенні сутності корпорації, стратегії, стратегії внутрішньокорпоративного управління). Економіко-статистичними методами проведено аналіз стану корпоративного сектору в Україні, формування системи стратегічного управління на вітчизняних акціонерних товариствах. Методи експертних оцінок та статистичної обробки отриманих результатів застосовувались при виявленні ступеня впливу на стратегію внутрішньокорпоративного управління факторів внутрішнього середовища.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативно-правові акти з питань розвитку корпоративного управління, матеріали Державного комітету статистики України, Фонду державного майна, опубліковані матеріали наукових досліджень, енциклопедичні видання, монографічні дослідження зарубіжних і вітчизняних авторів, матеріали первинного обліку і звітності ВАТ “Хмельницькзалізобетон” і ВАТ “Хмельницький завод будівельних матеріалів”.

Наукова новизна одержаних результатів дисертації. У роботі здійснено комплексне дослідження сутності стратегії внутрішньокорпоративного управління та особливостей її розробки та впровадження в умовах трансформаційної економіки України, що дозволило одержати результати, які характеризують новизну та особистий внесок автора:

вперше:

- розкрито поняття “стратегія внутрішньокорпоративного управління” як встановлену на тривалий період сукупність орієнтирів, напрямків і способів взаємодії суб’єктів внутрішньокорпоративних відносин; встановлено, що через тісний зв’язок внутрішньої та зовнішньої сфер корпоративного управління стратегія внутрішньокорпоративного управління є складовою частиною стратегічного набору акціонерного товариства;

- визначено складові стратегії внутрішньокорпоративного управління: стратегію в галузі організаційної структури управління – оптимальне співвідношення прав і відповідальності органів управління акціонерного товариства (Загальних зборів акціонерів, Спостережної ради, Правління, Ревізійної комісії), захист дрібних акціонерів, створення і функціонування при Спостережній раді групи стратегічного управління; стратегію у галузі фінансів – формування фондів за рівнем контролю в корпорації, додаткова емісія акцій по високій курсовій ціні для реального нарощування капіталу; формування стратегічної поведінки підприємства, всебічна прозорість інформації;

уточнено:

- роль головних учасників внутрішньокорпоративного управління у формуванні стратегії підприємства, що дозволило запропонувати поділ власників корпоративних прав на активних і неактивних, на інституційних та неінституційних з подальшим розмежуванням на “гравців”, “заощаджувачів”, “стратегічних інвесторів” та “спекулянтів”, “рантьє”, “скарбників” та “завойовників”;

- чинники впливу на формування стратегії внутрішнього управління корпораціями, що дозволяє підвищити ефективність розроблюваної стратегії та класифікувати об’єктивні (стан економічної системи, недосконалість правового поля, включаючи незахищеність дрібних акціонерів, слабкість фондового ринку), а також суб’єктивні фактори (емпіричні, психолого-особистісні та організаційні);

дістали подальшого розвитку:

- визначення особливостей формування стратегії внутрішнього корпоративного управління на підприємствах України, які полягають у значній розпорошеності акцій, тенденції до монополізації влади з боку вищого керівництва, ігноруванні інтересів дрібних акціонерів, відсутності у більшості товариств достатньої кваліфікації фахівців для застосування нових управлінських прийомів, усуненні більшості власників корпоративних прав від участі у стратегічному управлінні і відсутності системи стратегічного управління у корпораціях;

- заходи подолання перешкод розробки стратегії внутрішньокорпоративного управління, які підпорядковуються стратегічній сприйнятливості та стратегічній відповідності підприємства.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони дозволяють на рівні суб’єктів корпоративного сектору економіки розробляти власну стратегію внутрішньокорпоративного управління відповідно до перспективних цілей свого розвитку. Результати дисертаційного дослідження використовуються Хмельницькою обласною радою у вдосконаленні діяльності підприємств корпоративного сектору (довідка №847/01-15 від 01.06.2004р.). Пропозиції, що обґрунтовані в дисертації, впроваджені ВАТ “Хмельницькзалізобетон” для створення групи стратегічного управління при Спостережній раді (довідка №358 від 23.03.2004 р.). Запропоновані заходи покращення управління персоналом та забезпечення його участі в стратегічному управлінні корпорацією були використані ВАТ “Хмельницький завод будівельних матеріалів” при розробці етичного кодексу товариства (довідка №104 від 01.06.2004 р.).

Особистий внесок здобувача. Основні положення, результати, пропозиції, рекомендації і висновки дослідження обґрунтовані та розроблені особисто автором на підставі вивчення й узагальнення нормативно-законодавчої бази, вітчизняного та зарубіжного досвіду з питань управління діяльністю підприємств корпоративного типу та аналітичних розрахунків автора. Особистий внесок автора в кожній публікації із співавторами зазначено у списку опублікованих робіт.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні та практичні розробки і результати дисертаційного дослідження доповідались дисертантом на Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми та перспективи розвитку підприємств перехідної економіки України” (м. Київ, 2002р.), Першій Міжнародній науково-практичній конференції “Відкриті еволюціонуючі системи” (м. Київ, 2002 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Теорія і практика ринкових перетворень в країнах з перехідною економікою” (м. Київ, 2002 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Промислове виробництво в Україні: стан, проблеми та перспективи розвитку” (м. Київ, 2003 р.), Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих вчених “Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми і перспективи розвитку” (м.Київ, 2003 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження опубліковані в 11 наукових працях загальним обсягом 3,6 друк. арк., з них 6 - у фахових виданнях.

Обсяг і структура роботи. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (147 найменувань) і 8 додатків, які містять 1 таблицю, 6 рисунків. Основний зміст дисертації викладено на 185 сторінках тексту. Робота вміщує 15 таблиць і 17 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання дослідження, наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі “Теоретичні основи формування стратегії внутрішньокорпоративного управління” досліджено економічну сутність корпорації як об’єкту стратегічного управління; особливості стратегії внутрішньокорпоративного управління; реалізацію стратегії в сучасних моделях внутрішньокорпоративного управління.

У дисертації розглянуто різні підходи до визначення сутності поняття “корпорація”, проведено критичний аналіз традиційного розуміння даного поняття. Це дозволило обґрунтувати, що аналізувати поняття “корпорація” доцільно з урахуванням економічного, правового і соціального аспектів. Корпорації в основному представлені акціонерними товариствами. Спираючись на проаналізовані варіанти значення терміну “корпорація” та враховуючи виявлені в процесі аналізу його головні аспекти, визначено, що корпоративне управління – це система організаційно-правових, економічних і фінансових взаємовідносин усіх учасників акціонерного товариства, що встановлює механізми, способи взаємодії зацікавлених сторін, за допомогою яких вони представляють в товаристві свої інтереси і взаємодіють з ним та між собою. Система корпоративного управління містить зовнішні (державне регулювання корпоративного сектору, механізми ринкового контролю, громадські організації) і внутрішні (власники, менеджмент, працівники) елементи. Дані елементи встановлюють механізми, за допомогою яких здійснюється корпоративне управління, що зображено на рисунку 1. Суб’єкти внутрішньої системи корпоративного управління, як і зовнішні суб’єкти, мають складну систему інтересів, і її узгодження є головним завданням оптимізації внутрішньокорпоративного управління.

Доведено, що стратегічне управління акціонерними товариствами має низку особливостей. Межі розвитку акціонерного товариства, можливості реалізації тих чи інших стратегій встановлює держава. Акціонери мають право оцінки та ухвалення стратегічних рішень менеджерів компанії, керуючись власними стратегіями, котрі як для інституційних, так і неінституційних власників часто співпадають. Проте активність кожної з груп з приводу впливу на управлінський процес доволі різна. Безпосереднім учасником стратегічного управління підприємством є менеджмент корпорації. Він формує і реалізовує стратегію, враховуючи одночасно вимоги акціонерів щодо економічної ефективності, держави – стосовно соціальної відповідальності.

Дослідження різних підходів до сутності поняття “стратегія” та “корпоративне управління” дозволило сформувати визначення “стратегії внутрішньокорпоративного управління” як встановленої на тривалий період сукупність орієнтирів, напрямків і способів взаємодії суб’єктів внутрішньокорпоративних відносин.

Рис.1. Механізми корпоративного управління і корпоративних відносин

Стратегія внутрішнього управління корпораціями повинна охоплювати такі складові:

1) стратегію в галузі організаційної структури управління;

2) стратегію у галузі фінансів;

3) формування стратегічної поведінки корпорації, яка пов’язана, в першу чергу, із соціальними чинниками.

Стратегія внутрішньокорпоративного управління повинна бути спрямована на забезпечення всебічної прозорості інформації.

Дослідження становлення та розвитку внутрішньокорпоративного управління в країнах з ринковою та перехідною економіками дозволило визначити їх характерні риси. В основу систем корпоративних відносин країн з перехідною економікою покладені певні положення основних моделей корпоративного управління: англо-американської, німецької, японської. Як і в американській моделі, основна роль в корпораціях країн перехідного періоду належить індивідуальним інвесторам. З німецької моделі внутрішньокорпоративного управління запозичена система правління, що складається з двох рад. Однак для моделювання та впровадження власної національної системи корпоративного управління доцільно враховувати світовий досвід, а не запозичувати окремі елементи класичних моделей без відповідної адаптації до сучасних економічних умов перехідного періоду.

У другому розділі “Особливості розробки стратегії внутрішньокорпоративного управління на підприємствах України” проведено дослідження умов формування національної моделі корпоративного управління в Україні; проаналізовано організаційно-методичне забезпечення стратегії внутрішньокорпоративного управління та специфіку розробки стратегії внутрішньокорпоративного управління ВАТ “Хмельницькзалізобетон” і ВАТ “ХЗБМ”. Виявлено, що акціонерна форма власності у промисловості України затвердилась як провідна. На початок 2003 р. загальна кількість акціонерних товариств в Україні становила близько 35 тис., які нараховували 17 млн. акціонерів. До акціонерних належало 41,9% промислових підприємств, що забезпечували 66,1% промислового виробництва України.

Найзначнішим акціонером в Україні є держава. Держава зберігає право власності на понад 25% майна 3500 підприємств, залучених до приватизації. Усього налічується більше 6500 приватизованих підприємств з правом держави на частку власності. За результатами аналізу структури власності середніх підприємств, що функціонують у формі акціонерних товариств, зроблено такі висновки щодо державної участі в капіталі середніх підприємств: в останні роки частка держави помітно зменшилася (з 4,7% у 2000 р. до 2,4% у 2003 р.); обсяги державного пакета є недостатніми для здійснення помітного впливу на діяльність таких товариств; доцільним є або приватизація таких пакетів, або запровадження особливої системи управління ними з урахуванням інтересів інших акціонерів.

Структура акціонерного капіталу в Україні є досить розпорошеною, однак вона постійно змінюється в напрямі скорочення частки дрібних акціонерів і концентрації все більшої кількості акцій в руках керівництва підприємств і значних акціонерів. Так, у 2000 р. менеджерам підприємств належало 18% акцій, у 2003 р. їх питома вага в акціонерному капіталі зросла до 22,5%, в той час, як частка дрібних акціонерів за цей період скоротилася з 56% до 53,2%.

Виявлено, що внаслідок приватизації в Україні кількість закритих акціонерних товариств (ЗАТ) переважає кількість відкритих (ВАТ). У період 1997 – 2002 рр. кількість відкритих акціонерних товариств зросла на 36,6% і на початок 2003 р. становила 12137 товариств, кількість закритих акціонерних товариств зросла на 20,5% і на початок 2003 р. досягла 22879, що становить відповідно 34,6% та 65,4% (рис. 2).

Із 12235,3 тис. зайнятих у національній економіці, в акціонерних товариствах працювало 2732,8 тис. чол., з них у ВАТ було зайнято 2226,7 тис. чол., а у ЗАТ – 506,1 тис. чол., що становило відповідно 18,2 та 4,1 відсотків від загальної кількості зайнятих.

У роботі встановлено, що стратегічне управління в корпораціях за умов трансформування економіки України в ринкову перебуває у стадії становлення, і пріоритетним є оперативне управління.

Існує багато об’єктивних і суб’єктивних факторів, які перешкоджають застосовуванню системи стратегічного управління. Керівництво підприємства може вирішувати суб’єктивні проблеми, а до об’єктивних воно адаптується. Серед об’єктивних виділено стан економічної системи, недосконалість правового поля (включаючи незахищеність дрібних акціонерів), слабкість фондового ринку. До суб’єктивних віднесено емпіричні, психологічно-особистісні та організаційні (бюрократично-адміністративні, структурні, розподільчі).

Рис. 2. Динаміка кількості відкритих та закритих акціонерних товариств в Україні у 1997 – 2003 рр. (на поч. року)

На сьогодні відсутня методологія стратегічного менеджменту, адаптована до вітчизняних умов господарювання. Проведені дослідження дозволяють зробити висновок про те, що вітчизняним корпораціям доцільно одночасно застосовувати всі теоретичні концепції стратегічного менеджменту з одночасним наголосом на підприємницький підхід. Водночас слід розвивати внутрішньоорганізаційне середовище для підвищення стратегічної сприйнятливості та гнучкості і модифікувати й вдосконалювати різні методи стратегічного управління, намагатися формувати активні (бажано інтерактивні) стратегії. Поєднання усіх зазначених заходів у єдиний комплекс усуне всі організаційно-методичні проблеми розробки стратегії внутрішнього корпоративного управління та загалом підвищить ефективність застосування системи стратегічного управління у вітчизняних умовах господарювання.

На основі аналізу внутрішньокорпоративного управління на підприємствах України (на прикладі м.Хмельницького) встановлено, що підприємства характеризуються дуже низьким його рівнем з погляду розробки стратегії. Основними організаційними перешкодами є непідготовленість до застосування методів стратегічного управління, відсутність системи стратегічного управління на підприємствах як такої. Водночас компанії володіють значним обсягом знань про зовнішнє середовище. Роль акціонерів у процесі прийняття стратегічних рішень суто формальна, що, з одного боку, розширює можливості менеджменту, а з іншого - нівелює функцію зовнішнього контролю. Організації набувають рис механістичних з підприємницьким підходом в стратегічному управлінні (стратегічні рішення обмірковуються й приймаються Головою Правління ВАТ "Хмельницькзалізобетон" та Головою Правління ВАТ “Хмельницький завод будівельних матеріалів”). Тому для підвищення стратегічного рівня компаній пропонується почати роботу із створення у Спостережній раді групи стратегічного управління (ГСУ).

Створення ГСУ передбачає визначення складу групи, призначення координатора та залучення зовнішнього консультанта. До складу ГСУ вітчизняного підприємства повинні входити три типи фахівців: керівники вищої ланки із значним досвідом роботи, молоді адміністратори вищої чи (за їх відсутності) середньої ланки, призначені на посади не більше 2-3 років тому, а також особи без адміністративних повноважень, але наближені до вищого керівництва (функція референтів та генераторів нестандартних ідей). Чисельність групи не повинна перевищувати семи чоловік (основний склад). Крім створення ГСУ, ситуація, що склалася у корпораціях, вимагає й інших негайних заходів із впровадження стратегічного підходу в управлінні.

У роботі визначено, що на вибір стратегії впливає фінансовий стан корпорації. Фінансовий аналіз засвідчив, що підприємства мають незадовільний фінансовий стан: через низьку ефективність використання майна – незадовільні рентабельність та ділову активність. Стратегічний менеджмент не вирішує зазначених проблем, цим має займатися оперативне управління. Проте стратегічний менеджмент має врахувати зазначені відхилення, оскільки вони обмежують коло стратегічних альтернатив, і водночас сформувати стратегію, яка б враховувала можливість усунення зазначених перешкод у майбутньому.

У дослідженні виявлено, що на вибір стратегії внутрішньокорпоративного управління впливають різноманітні зовнішні та внутрішні фактори. Однак ступінь їх впливу різний. Із врахуванням найбільш впливових факторів має розроблятися стратегія внутрішнього управління акціонерним товариством, виявлення пов’язаних з цим проблем стає головним завданням стратегічного управління на даному етапі. З’ясовано, що при розробці стратегії внутрішньокорпоративного управління необхідно обов’язково враховувати такі фактори: фінансовий стан корпорації; розпорошеність капіталу; частка належних працівникам акцій; особисті стратегії власників; управління виробництвом; тип ОСУ; ступінь централізації та децентралізації; кваліфікація персоналу; особисті амбіції та етичні принципи керівників, їх стратегічне мислення; мотивація персоналу; корпоративна культура.

Значну увагу слід приділити такому фактору, як розмір державного пакету акцій. Окрім внутрішніх, ключовими зовнішніми факторами, що впливають на формування стратегії підприємства, є стан економічної системи, недосконалість правового поля, включаючи незахищеність дрібних акціонерів, а також слабкість фондового ринку.

У третьому розділі “Розвиток стратегії внутрішнього управління на акціонерних товариствах України” обґрунтовано заходи вдосконалення організаційної структури стратегічного управління акціонерними товариствами, фінансово-економічні аспекти розвитку стратегії внутрішньокорпоративного управління, соціальну складову формування стратегічної поведінки підприємства.

На основі встановлених цілей внутрішнього управління акціонерним товариством запропоновано наступні складові стратегії внутрішньокорпоративного управління на підприємстві:–

стратегія в галузі організаційної структури управління корпорацією – оптимальне співвідношення прав і відповідальності органів управління корпорацією (Загальних зборів, Спостережної ради, Правління, Ревізійної комісії), захист дрібних акціонерів, створення і функціонування при Спостережній раді групи стратегічного управління;–

стратегія в галузі фінансів, сутність якої для акціонерного товариства передусім полягає в оптимальному формуванні фондів залежно від рівня контролю в корпорації. Виходячи з розуміння внутрішньокорпоративного управління як збалансування інтересів власників, менеджменту та робітників підприємства, особливо важливим питанням є дивідендна політика корпорації;–

формування стратегічної поведінки корпорації – пов’язана, в першу чергу, із соціальними чинниками і включає мотивацію, формування корпоративної культури, стратегічної поведінки персоналу.

У дисертації визначено, що до найважливіших заходів, необхідних для переходу до стратегічного управління акціонерним товариством, належить формування організаційної структури з відповідним потенціалом. Актуальним питанням є функціонування Ради директорів корпорації, адже саме вона є одним з найважливіших елементів внутрішнього корпоративного управління і суттєвим елементом стратегії акціонерного товариства. Окрім необхідності утворення при Раді групи стратегічного управління, до складу якої повинні входити фахівці, що займатимуться забезпеченням високої курсової ціни акцій товариства, важливим питанням є композиція Ради директорів та процедурні аспекти її діяльності. Спостережна функція Рад директорів корпорацій вимагає наявності директорів, запрошених з кола фахівців, вільних від бізнесових або інших відносин з компанією. Незалежні директори мають складати 2/3 Ради. Принципи оплати праці незалежних директорів має розробляти група стратегічного управління.

Виявлено, що структура управління, яка склалася в даних акціонерних товариствах і є поширеною на вітчизняних підприємствах, побудована на функціональній основі, не пристосована до ринкових умов, зорієнтована тільки на виконання, а не на творчий пошук. Така структура управління має бути повністю замінена. У загальному вигляді для впровадження змін, необхідних для ефективної діяльності корпорації, ОСУ повинна бути децентралізованою, гнучкою. Проводячи таку реорганізацію, доцільно використовувати процесно-зорієнтовану структуру управління з підприємницькими підрозділами, що буде володіти більшими можливостями для реалізації змін в організації та запровадження нововведень. Спроектований варіант структури управління корпорацією передбачає можливість прийняття швидких і якісних рішень у сфері розробки і впровадження стратегії внутрішньокорпоративного управління.

Стратегія внутрішньокорпоративного управління передбачає тісний взаємозв’язок фінансового менеджменту й акціонерних відносин власності, який виявляється у стратегії в галузі фінансів корпорації, що забезпечує фінансову стійкість товариства, ефективне використання фінансових ресурсів, формування фондів грошових ресурсів у встановлених розмірах, контроль за використанням і збереженням майна тощо. Фінансову стійкість акціонерне товариство має можливість забезпечити, перш за все, за рахунок прибутку, що спрямовується на розширення виробництва (реінвестування), фонду дивідендів, додаткового випуску акцій, амортизації, а також коштів від продажу готової продукції, залучення коштів іноземних підприємств, кредитів банків та інших позичкових коштів.

У дисертації встановлено, що забезпечення фінансової стійкості акціонерного товариства потребує сполучення наступних характеристик його фінансово-господарської діяльності: високої оборотності власних коштів, високої платоспроможності, високої фондовіддачі та високої рентабельності реалізованої продукції. Виконання цих вимог, у свою чергу, зумовлює необхідність дотримання низки найважливіших балансових пропорцій, дотримуватись яких в умовах кризової ситуації, що склалася в економіці України, надзвичайно важко. Запропоновано оцінювати вплив чинників, що відображають ефективність фінансової діяльності, на величину економічного розвитку акціонерного товариства таким чином:

Кер = Р * Ф * Кз * Д, (1)

де Кер – коефіцієнт економічного розвитку;

Р – рентабельність реалізованої продукції;

Ф – фондовіддача;

Кз – коефіцієнт заборгованості;

Д – коефіцієнт співвідношення між сумою дивідендів, що виплачуються, і прибутком, реінвестованим у виробництво.

Обґрунтовано, що особливе значення в економічному розвитку корпорації має фонд виплати дивідендів. Товариству необхідно розробити довгострокову дивідендну політику, попередньо обравши її тип, враховуючи такі особливості функціонування підприємства, як сфера діяльності, тривалість кругообігу коштів, коливання доходів, інтереси акціонерів та інші фактори.

У дисертації визначено, що на сучасному етапі розвитку акціонерних товариств в Україні доцільно використовувати метод “постійні виплати + екстрадивіденди”. В такому випадку акціонер знає, що за будь-яких умов він буде отримувати відомий йому мінімум. Разом з тим, якщо у товаристві є можливість додаткових виплат, то вона обов’язково має реалізуватися. Крім цього, можна використовувати і виплати дивідендів у вигляді цінних паперів. Однак у цьому випадку цінні папери надають акціонеру можливість змінити свою частку у розподілі акцій.

Встановлено, що альтернативним джерелом фінансування товариств у процесі їх господарської діяльності є можливості для вже створених акціонерних товариств проводити емісію додаткової кількості акцій, що фактично означає можливість залучати додаткові фінансові ресурси, реально нарощувати акціонерний капітал.

У роботі з’ясовано, що необхідність нових підходів до формування стратегії внутрішньокорпоративного управління, вимога більш чіткого формування усіх її складових стосується багатьох сторін діяльності акціонерного товариства і особливо вирішення проблеми мотивації працівників і залучення їх до вирішення стратегічних аспектів розвитку. Соціально-психологічне забезпечення процесів стратегічного управління передбачає відповідну організацію системи соціально-психологічного супроводження стратегічного управління корпорацією.

Одна з найважливіших проблем - корпоративна культура, що складається з комплексу взаємопов’язаних факторів (досвід минулий та нинішній, структурні та соціально-психологічні, національно-культурні характеристики, погляди, цілі, потреби та цінності людей, що працюють у товаристві). Обґрунтовано, що соціально-психологічне супроводження стратегічного управління корпорацією потребує розробки етичного кодексу акціонерного товариства, який повинен бути обговорений всім колективом підприємства; виховання персоналу у дусі патріотизму та відданості товариству, розвитку корпоративного мислення; зацікавленості всіх категорій персоналу акціонерного товариства в досягненні стратегічних орієнтирів, що вимагає залучення працівників до управління підприємством. Для формування істотних мотиваційних ефектів у персоналу товариства передбачено створення фонду акціонування працівників товариства з одночасним запровадженням системи “участі в результатах”.

ВИСНОВКИ

У дисертації на основі проведених досліджень здійснено теоретичне узагальнення і практичне вирішення актуальної задачі формування стратегії внутрішньокорпоративного управління, що дало змогу розробити теоретичні положення та практичні рекомендації, спрямовані на обґрунтування шляхів підвищення ефективності функціонування акціонерних товариств в умовах трансформаційної економіки України та сформулювати наступні висновки.

1. Реформи, що проводяться у державному секторі економіки, корпоратизація та приватизація державних підприємств призвели до того, що переважаючою формою господарювання в Україні стають акціонерні товариства. Першочергового значення набуває проблема вдосконалення їх діяльності. Вирішення цього завдання можливе за умови застосування стратегічного підходу в корпоративному управлінні, адже саме він забезпечує розвиток підприємства в динамічних зовнішніх та внутрішніх умовах господарювання.

2. Корпоративне управління являє собою систему організаційно-правових, економічних і фінансових взаємовідносин усіх учасників товариства, що встановлює механізми, способи взаємодії зацікавлених сторін, за допомогою яких вони представляють у корпорації свої інтереси і взаємодіють з ним та між собою. Система корпоративного управління об’єднує дві підсистеми: зовнішнє та внутрішнє корпоративне управління. Суб’єкти внутрішньої системи корпоративного управління, як і зовнішні суб’єкти, мають складну систему інтересів, її узгодження є головним завданням внутрішньокорпоративного управління.

3. Встановлено, що стратегічне управління акціонерним товариством має низку особливостей, що пов’язані з природою корпорації. Головними учасниками стратегічного управління в корпоративних утвореннях виступають: держава, яка головним чином через нормативне регулювання координує стратегії економічних суб’єктів з орієнтирами власної економічної політики; власники акціонерного товариства, які мають право оцінки й ухвалення стратегічних рішень менеджерів компанії, керуючись власними стратегіями; менеджмент корпорації, який безпосередньо формує і реалізовує стратегію.

4. Визначено стратегію внутрішньокорпоративного управління як встановлену на тривалий період сукупність орієнтирів, напрямів і способів взаємодії усіх суб’єктів внутрішньокорпоративних відносин. Стратегія внутрішньокорпоративного управління є складовою частиною стратегічного набору, який є синтезом стратегій, розроблених на різних рівнях організаційної ієрархії.

5. Виявлено, що система внутрішньокорпоративного управління в Україні знаходиться на початковому етапі формування. Виділено низку параметрів, якими характеризується сформована модель корпоративного управління в Україні, зокрема:

- вітчизняне внутрішньокорпоративне управління націлене не на узгодження інтересів зацікавлених осіб, а на збереження механізмів, які дозволяють продовжити процес перерозподілу власності;

- найзначнішим акціонером є держава;

- зберігається та зміцнюється мотивація інсайдерів;

- для корпорацій не притаманні звичайні механізми корпоративного контролю через фондовий ринок, банкрутство тощо;

- безоплатна приватизація призвела до значного розпорошення акціонерних капіталів між громадянами країни;

- неврегульованість законодавчої і нормативної бази.

Особливості формування корпоративного сектору в економіці України призвели до зниження ефективності стратегічного управління акціонерними товариствами.

6. Встановлено, що існує багато об’єктивних і суб’єктивних факторів, які перешкоджають розробці стратегії корпорації. Серед об’єктивних факторів визначено: стан економічної системи; неврегульованість законодавчого поля, включаючи незахищеність дрібних акціонерів; практично нерозвинений фондовий ринок. До суб’єктивних факторів віднесено: емпіричні, психологічно-особистісні, організаційні.

7. Визначено найбільш впливові фактори, з урахуванням яких має розроблятися стратегія внутрішнього управління акціонерним товариством: фінансовий стан акціонерного товариства, розпорошеність капіталу, частка належних працівникам акцій, особисті стратегії власників, управління виробництвом, тип ОСУ, ступінь централізації та децентралізації, кваліфікація персоналу, особисті амбіції та етичні принципи керівників, їх стратегічне мислення, мотивація персоналу, корпоративна культура.

8. Запропоновано стратегію внутрішньокорпоративного управління, що містить такі складові:

- стратегія в галузі організаційної структури управління корпорацією – оптимальне співвідношення прав і відповідальності Загальних зборів, Спостережної ради, Правління, Ревізійної комісії; створення при Спостережній раді групи стратегічного управління, до складу якої повинні бути включені фахівці з підтримки високої курсової ціни акцій на фондовому ринку; реорганізація товариства відповідно до обраної процесно-зорієнтованої структури управління з підприємницькими підрозділами;

- стратегія в галузі фінансів – широке застосування кредитних ресурсів для забезпечення виконання окремих програм розвитку, забезпечення фінансової стійкості корпорації; одним з основних чинників якої пропонується виплата дивідендів; впровадження дивідендної політики типу “постійні виплати + екстра дивіденди”, доповнення її політикою виплати дивідендів акціями; додаткова емісія акцій по високій курсовій ціні для реального нарощування капіталу;

- формування стратегічної поведінки підприємства – виховання “корпоративного духу” через розробку та впровадження етичного кодексу акціонерного товариства; впровадження системи мотивації з переважним акцентом на залучення працівників до участі в управлінні товариством; створення фонду акціонування працівників товариства з одночасним впровадженням методики “участі в результатах”.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

- у наукових фахових виданнях:

1. Ковальська К.В. Методологічні проблеми формування стратегії управління акціонерними товариствами // Вісник Технологічного університету Поділля. Серія: економічні науки. Частина 2. Том 2.– Хмельницький, 2002. – С. 135 – 138 (0,4 д.а.)

2. Ковальська К.В. Сутність стратегічного планування розвитку акціонерних товариств // Формування ринкових відносин в Україні. – 2003. - №4 (23). – С.53 – 55 (0,3 д.а.)

3. Євтушевський В.А., Ковальська К.В. Дивідендна політика в акціонерних товариствах України: стан і проблеми формування // Теорії мікро- макроекономіки. – Вип. 12. – Київ, 2003. – С. 5 – 11 (0,6 д.а.) – (власний внесок – 0,4 д.а.: визначення чинників, які впливають на дивідендну політику вітчизняних корпорацій)

4. Ковальська К.В. Проблеми захисту акціонерної меншості у країнах з перехідною економікою // Вісник Київського національного університету ім.Тараса Шевченка. Серія Економіка. – Вип. 64. – 2003. – С. 28 – 29 (0,3 д.а.)

5. Ковальська К.В. Функціонування рад директорів акціонерних товариств України: стан та проблема вдосконалення // Теоретичні та прикладні питання економіки. Збірник наукових праць. – Вип. 3. – К., 2003. – С. 252 – 257 (0,5 д.а.)

6. Ковальська К.В. Фінансова стійкість акціонерних товариств як умова їх економічного розвитку // Фінанси України. – 2004. - №2. – с. 101 – 104 (0,3 д.а.)

- в інших виданнях:

7. Ковальська К.В. Мотивація персоналу в стратегічному управлінні акціонерним товариством // Теоретичні та прикладні питання економіки. Збірник наук. праць. - Вип. 1. – Київ, 2002. – С. 348 – 353 (0,4 д.а.)

8. Євтушевський В.А., Ковальська К.В. Стратегія розвитку внутрішньокорпоративного управління на промислових підприємствах України // Вчені записки. Ін-т економіки та права “КРОК”. - Вип. 7. Серія “Економіка”. – Дорадо, 2003. – С. 76 – 81 (0,6 д.а.) – (власний внесок – 0,4 д.а.: визначення особливостей промислової сфери акціонерного капіталу)

9. Євтушевський В.А., Ковальська К.В. Проблеми розвитку організаційно-економічного механізму функціонування акціонерних товариств // Вчені записки. Ін-т економіки та права “КРОК”. - Вип. 11. Серія “Економіка”. – Київ, 2004. – С. 10 – 14 (0,64 д.а.) – (власний внесок – 0,4 д.а.: виявлення проблем прав власності на цінні папери)

10. Ковальська К.В. Внутрішньофірмове управління акціонерним товариством: проблеми участі меншості у прийнятті рішень // Збірник доповідей учасників Першої міжнародної науково-практичної конференції “Відкриті еволюціонуючі системи” (26-27 квіт. 2002 р.). – К., ВНЗ Відкритий міжнародний університет розвитку людини, 2002. – С. 86 (0,1 д.а.)

11. Ковальская К.В. Дивидендные реалии украинских компаний // Инвестиционная газета. – 2003. - №51 (429). – 23-30 декабря. – С. 12 (0,1 д.а.)

АНОТАЦІЯ

Ковальська К.В. Стратегія внутрішньокорпоративного управління на підприємствах України. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.06.01 – економіка, організація і управління підприємствами. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2004.

У дисертації досліджуються питання сутності стратегії внутрішньокорпоративного управління та особливості її формування на підприємствах України. У роботі обґрунтовано економічну сутність поняття “стратегія внутрішньокорпоративного управління”, запропоновано її авторське трактування. Визначено роль головних учасників внутрішнього управління акціонерними товариствами у формуванні стратегії та в залежності від неї запропоновано їх класифікацію. Виявлені основні тенденції та узагальнено фактори, що стримують впровадження системи стратегічного управління на підприємствах України. Уточнено модель стратегічного розвитку корпорації. Розроблені заходи подолання перешкод розробки стратегії внутрішньокорпоративного управління. Визначено складові стратегії внутрішньокорпоративного управління в умовах перехідної економіки України.

Ключові слова: корпорація, акціонерне товариство, стратегічне управління, суб’єкти внутрішньокорпоративного управління, стратегія внутрішньокорпоративного управління, фінансова стійкість, дивідендна політика, мотивація.

АННОТАЦИЯ

Ковальская К.В. Стратегия внутрикорпоративного управления на предприятиях Украины. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата экономических наук по специальности 08.06.01. – экономика, организация и управление предприятиями. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2004.

Формирование модели экономики рыночного типа объективно предусматривает становление корпоративного сектора. С развитием данного сектора экономики связано решение важнейших вопросов реорганизации системы внутрикорпоративного управления на предприятиях, переведения её на принципы современного стратегического менеджмента.

В диссертации исследуются вопросы сущности стратегии внутрикорпоративного управления и особенности её формирования на предприятиях Украины. Комплексно проанализировано экономическую природу корпораций, показано, что корпорации в основном представлены акционерными обществами. Определено понятие корпоративного управления как системы организационно-правовых, экономических и финансовых взаимоотношений всех участников товарищества, которая устанавливает механизмы, способы взаимодействия заинтересованных сторон, с помощью которых они представляют в корпорации свои интересы и взаимодействуют с ним и между собой. Система корпоративного управления объединяет внешние (государственное регулирование корпоративного сектора, механизмы рыночного контроля, общественные организации) и внутренние (собственники, менеджмент, работники) элементы, устанавливающие механизмы, с помощью которых производится корпоративное управление. Поскольку субъекты внутренней системы корпоративного управления, как и внешние субъекты, имеют сложную систему интересов, установлено, что её согласование является основным заданием оптимизации внутрикорпоративного управления.

В диссертации проанализировано конфликт интересов основных участников внутрикорпоративного управления, возникающий при формировании стратегии. В зависимости от роли в разработке стратегии корпорации проведена классификация владельцев корпоративных. В результате проведённого исследования сформулировано определение стратегии внутреннего корпоративного управления.

Обосновано, что непосредственное влияние на стратегию внутреннего корпоративного управления производит, в первую очередь, существующая в стране система управления и контроля. На основе анализа моделей корпоративного управления в развитых рыночных и странах с переходной экономикой определено, что системы внутрикорпоративного управления в большинстве стран с переходной экономикой более похожи на немецкую модель, особенно из-за доминирования здесь системы двухуровневых советов директоров, которые из-за отсутствия сильного внешнего контроля являются особенно важным внутренним инструментом контроля.

Определены особенности формирования стратегии внутреннего корпоративного управления в трансформационной экономике Украины, которые зависят от существующей модели корпоративного управления. Проведённый анализ показал, что, не смотря на возможность выделить ряд параметров, которыми характеризуется отечественный корпоративный сектор, система корпоративного управления в Украине находится на начальном этапе своего формирования. Выявлены объективные (состояние экономической среды, несовершенство правового поля, слабость фондового рынка) и субъективные (эмпирические, психологично-личностные, организационные) факторы, препятствующие внедрению системы стратегического управления на предприятиях. Определены наиболее влиятельные из факторов, с учётом которых должна разрабатываться стратегия внутреннего управления на акционерном обществе.

В работе предложены