КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

КОМАХА Лариса Григорівна

УДК 161.225.23

ЛОГІКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ ПОНЯТТЯ “ДІЯ”

Спеціальність 09.00.06 – логіка

Автореферат

на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі логіки філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник – доктор філософських наук, професор

Хоменко Ірина Вікторівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри логіки

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Гвоздік Олег Іванович, Національна академія внутрішніх справ України, професор кафедри філософії права і юридичної логіки

кандидат філософських наук Вяткіна Наталія Борисівна,

Інститут філософії імені Г. С. Сковороди НАН України,

старший науковий співробітник відділу логіки і методології науки

Провідна установа: Центр гуманітарної освіти НАН України, кафедра філософії

Захист відбудеться “30” травня 2005 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.27 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “28” квітня 2005 року.

Учений секретар

Спеціалізованої вченої ради Н.В.Караульна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Наприкінці ХІХ - початку ХХ століття значно зросла увага до аналізу різних аспектів поняття “дія”. Зазначена проблематика стала актуальною як для філософії, логіки, так і для наукового знання в цілому.

Для філософії останнім часом актуальною стає проблематика поняття “дія” в контексті його значення для кожної окремої людини і людства взагалі. Саме тому розгляд дій людини з боку певних оцінок, зокрема, праксеологічних, є цікавими у контексті сучасних філософських напрямків: феноменології, практичної та соціальної філософії. Як наслідок, висновки, отримані в ході таких досліджень, значно розширюють можливості практичного застосування результатів філософського аналізу.

Актуальність зазначеної проблематики для логіки полягає в тому, що хоча дослідження поняття “дія” в логіці були розпочаті лише в другій половині ХХ ст., але їхній маштаб дозволяє говорити про значні досягнення в цьому напрямку. Поняття “дія” досліджували в різних напрямках сучасного логічного знання, що об’єднані між собою спільною ідеєю, сутність якої полягає в дослідженні структури дії через інтенціональні й когнітивні стани. Але на деякі питання досі не було дано остаточної відповіді, зокрема, відносно тих оцінок, які можна приписати акціональним висловлюванням. У межах логіки оцінок переважно досліджували етичні оцінки (“добре”, “погано”), до уваги не бралися оцінки, які можна співставити з дією як процесом досягнення запланованої мети.

Слід зазначити, що результати аналізу поняття “дія” набувають важливого значення також для інших галузей науки, а саме для: кібернетики, тектології, наукової організації праці, наукової організації управління, загальної теорії систем, загальної теорії організації, праксеології, правознавства, політології. Серед сучасних розділів наукового знання, які мають прикладне значення, можна назвати менеджмент, маркетинг.

Ступінь розробленості проблеми. Питання підвищення ефективності різних видів дій людини привертало до себе увагу широкого кола учених різних наукових напрямків. Цю проблематику досліджувала значна група філософів і методологів науки (Е.Берклі, Г.Горак, Л.Дротянко, У.Куайн, А.Лой, Дж.Міль, Т.Мор, Н.Решер, М.Томсон, В.Чуйко, Т.Ящук та інших).

У сучасному логічному знанні дослідження поняття “дія” здійснювалося поступово. Спочатку дія розглядалася як проста, з одним агентом, який виконує послідовні кроки (Н.Арутюнова, К.Берж, А.Блінов, А.Васильченко, В.Васюков, Г.Врігт, Б.Грязнов, К.Жоль, О.Івін, Ю.Івлєв, А.Ішмуратов, Г.Каландарішвілі, В.Карпович, В.Костюк, П.Паршин, В.Петров, В.Свєтлов, В.Сергєєв, О.Смірнова, В.Телія, А.Уйомов, Ф.Харват, та інші). У зв’язку з цим аналізувалася проблема раціональності в контексті аналізу дії (Н.Вяткіна, А.Ішмуратов, С.Кримський, В.Омельянчик, М.Попович та інші).

З часом дію почали розглядати вже не просто як певне спричинення, а як свідомий вибір альтернатив агентом (Дж.Барвайс, Х.Борхес, Дж.Перрі та інші). Наступним кроком був розгляд взаємодії, де репрезентовані одночасно декілька агентів дії, кожен з яких прагне власної мети (А.Блінов, Г.Греневський, Дж.Нейман, Ф.Кучера, Е.Леневич, М.Новакова, Л.Оквіст, В.Петров, К.Попа, Томсон, Г.Тард та інші). Згодом виокремлюється в самостійний розділ сучасного логічного знання логіка оцінок (А.Андерсон, Р.Аткінсон, К.Байєр, А.Івін, Дж.Кліфорд, В.Лобовніков, А.Прайор, А.Чьорч, К.Шварцман, А.Шишкін та інші).

Необхідно зазначити, що логіка дії розроблялася переважно в рамках логічної семантики, тому значущими для її розвитку були роботи Р.Кріпке, Р.Мейєра, P.Монтегю, Я.Слініна, В.Смірнова, О.Смірнової, Я.Хінтікки та інших. Крім того, поняття “дія” розглядалося вітчизняними ученими в системі окремих наукових концепцій, а саме: в логіко-методологічній теорії, в теорії аргументації, в теорії комунікативних актів, в логічних численнях (І.Алексюк, Дж.Аллен, А.Баранов, О.Гвоздік, В.Герасимова, Г.Грайс, Г.Гриненко, А.Конверський, Г.Рузавін, В.Сєргєєв, Г.Слуцький, Г.Соріна, І.Хоменко та інші).

Окремі питання, пов’язані з аналізом поняття “дія”, розглядалися не лише філософами та логіками, а й дослідниками різних організаційних наук і теорій. Активно розроблялися питання управління і організації виробництва (якими рисами повинен володіти керівник, для того, щоб правильно організувати процес виробництва, уникати конфліктів з підлеглими). До вирішення цих та інших суміжних питань зверталися в своїх роботах як вітчизняні, так і зарубіжні учені (К.Адамецький, Е.Винограй, О.Гастєв, Я.Зеленевський, П.Кєрженцев, І.Ладенко, Г.Тульчинський, Г.Слуцький, Є.Старосьцяк, Ф.Тейлор, Г.Емерсон, А.Фойль, М.Шубік та інші). Дослідженням тектології займався О.Богданов, а розробкою загальних засад кібернетики Б.Бірюков та інші. У зв’язку з економічною проблематикою зазначені питання розглядалися такими авторами як: В.Андрєєв, О.Вугальтер, О.Моргенштерн, Дж.Нейман та інші. О.Федченко поряд з іншими ученими займався дослідженням питань організації юридичних процесів, зокрема, судових.

Важливими складовими підготовки дії є планування, розробка альтернатив і прийняття рішень на різних етапах її виконання. Детальним аналізом таких чинників займалися В.Андрєєв, А.Брушлінський, Н.Бухарін, В.Гаспарський, С.Давидов, Р.Доусон, О.Ерманський, О.Звєгенцева, Г.Журавльова, Р.Кіні, С.Ковалевський, Ю.Козелецький, Г.Левандовський, А.Левицька, Р.Льюс, В.Максимов, А.Матешко, У.Нарвесен, К.Перехуда, Х.Райфа, Г.Рузавін, Т.Сааті, Н.Сацков, В.Сергєєв, І.Фейгенберг, Д.Херадствейт, В.Цимбурський, В.Чавчанідзе, В.Штегмюллер та інші. Питання, пов’язані з аналізом специфіки і складових системного дослідження, знайшли відображення в роботах І.Блауберга, Э.Юдіна та інших.

На сьогоднішній день існує також чимало досліджень, автори яких звернулися безпосередньо до аналізу праксеологічної проблематики (Т.Домбровський, Ю.Конечни, Т.Котарбінський, Х.Левандовський, Т.Пщоловський, Г.Слуцький, Х.Стонерт та інші). Ці роботи присвячені розробці як окремих питань праксеології, так і цілісних досліджень дій людини в напрямку підвищення їхньої ефективності.

Таким чином, можна зробити висновок, що поняття “дія” досліджувалося досить ретельно як в філософії, теоретико-організаційних науках, так і в логіці. Однак, в логічній літературі не існує розробок, в яких була б репрезентована проблематика аналізу дії з точки зору праксеологічних оцінок. Саме такі оцінки становлять інтерес з боку логіки дії, логіки взаємодії, логіки прийняття рішень, логіки оцінок тощо.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано у відповідності з Комплексною науковою програмою Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” (Науковий керівник академік НАН України Губерський Л.В.), НДР №01БФ041-01 філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Філософська та політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть”.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є логіко-філософський аналіз поняття “дія” з точки зору праксеологічних оцінок .

Для досягнення цієї мети в дисертації вирішувалися такі завдання:

- обгрунтувати головні напрямки логічного дослідження поняття “дія”;

- пояснити взаємозв’язок логіки і праксеології щодо аналізу поняття “дія”;

- з’ясувати логічні характеристики поняття “дія” суттєві для логіки оцінок;

- дослідити логічну структуру праксеологічних оцінок в семантиці графів;

- з’ясувати сутність логіко-когнітивного і логіко-феноменологічного підходів до аналізу дії в логіці праксеологічних оцінок.

Об’єктом дисертаційного дослідження є логічний аналіз поняття “дія”.

Предметом є вихідні засади логіки праксеологічних оцінок.

Теоретичну і методологічну основу дослідження складають фундаментальні розвідки в області логіки дії та логіки оцінок у роботах вітчизняних та зарубіжних учених, що визначили принципи логічного підходу до розгляду дії як спричиняючого вибору, який можна оцінити з боку праксеологічних оцінок.

Теоретичним підгрунтям для аналізу поняття “дія” з точки зору праксеологічних оцінок стали роботи І.Алексюка, А.Блінова, Г.Врігта, Н.Вяткіної, О.Гвоздіка, Г.Греневича, К.Жоля, А.Ішмуратова, А.Конверського, Т.Котарбінського, Ф.Кучери, Х.Левандовського, Е.Леневича, О.Монтегю, Л.Оквіста, В.Петрова, Т.Пщоловського, Я.Слініна, В.Смірнова, О.Смірнової, А.Уйомова, Я.Хінтікки, І.Хоменко та інших.

Методологічною основою дисертаційного дослідження є використання методу порівняльного аналізу, логіко-когнітивного і логіко-феноменологічного підходів до розгляду дій людини, що дає змогу більш детально і з різних сторін представити специфіку її складових, зокрема, внутрішнього контексту. Крім цього в дисертаційному дослідженні для більш грунтовного і повного аналізу використовуються аналітичний метод і метод формалізації.

Наукова новизна дослідження. Новизна дисертаційного дослідження визначається тим, що у роботі виявлений концептуальний апарат і головні засади логічного аналізу поняття “дія” в логіці праксеологічних оцінок.

У дисертаційному дослідженні одержані результати, що виносяться на захист:

- виявлено два напрямки аналізу поняття “дія” в сучасному логічному знанні: дія розглядається як деревовидний універсум (свідомий вибір альтернатив агентом) та як теоретико-ігрова модель (до безпосередніх агентів дії приєднується “природа” як регулятив);

- на підставі аналізу взаємозв’язку логіки і праксеології щодо дослідження поняття “дія” встановлено, що праксеологія репрезентує змістовну модель, яку можна експлікувати логічними засобами в рамках логіки праксеологічних оцінок;

- виявлені основні складові елементи аналізу поняття “дія” в логіці праксеологічних оцінок, а саме: розробка альтернатив як можливих світів, відношення досяжності між якими регулюється умовою - зв’язок з дійсністю; розгляд цих альтернатив відносно праксеологічних оцінок; прийняття рішень; оцінка результату відповідно до праксеологічних оцінок (“ефективно”, “економічно”);

- розглянуто основні праксеологічні оцінки в семантиці теорії графів та запропоновано загальну схему формальної структури таких оцінок (р1 Ef q / r1t1, де Еf (Ес) - праксеологічна оцінка “ефективно” (“економічно”), що приписується акціональному висловлюванню, яке має місце в альтернативі p1, яка належить до множини альтернатив Р щодо певної ситуації r1 відносно запланованого результату q у конкретний момент часу t1);

- обгрунтовано можливість використання двох підходів до аналізу поняття “дія” в логіці праксеологічних оцінок: логіко-когнітивного (праксеологічні оцінки приписує сторонній спостерігач) та логіко-феноменологічного (дію оцінює сам агент).

Теоретичне значення одержаних результатів дослідження визначається новизною підходу до аналізу поняття “дія” в межах логіки. Недостатня розробленість у сучасній літературі праксеологічної проблематики спонукає дослідження багатьох питань цього напрямку, що пов’язані з дією людини, використовуючи різні джерела інформації та здобутки попередніх наукових пошуків.

Практичне значення дослідження визначається висновками, які отримують на підставі аналізу всіх складових елементів дії та тих процесів, які супроводжують її виконання, за допомоги логіки праксеологічних оцінок. Такі висновки можуть бути використані на практиці у подальших наукових дослідженнях загалом і в окремих його напрямках: економічні науки (маркетинг, менеджмент, при розробці бізнес-планів, розрахунків-прогнозів, розвитку ринку тощо), технічних науках та інших.

Теоретичні результати можуть бути використані на практиці при викладанні вузівських курсів, передбачених навчальною програмою: логіки, соціальної філософії, філософії мови та інших, а також при розробці спеціальних курсів логіки на окремих факультетах (економічному, соціології та психології тощо). Крім цього теоретичні засади даного аналізу можуть бути застосовані при подальших наукових дослідженнях, наприклад, при розгляді практичної філософії, проблематики дискурсу, а також у подальших логічних дослідженнях самого поняття “дія”.

Перспективою дисертаційного дослідження може стати використання результатів дисертації при розгляді проблематики штучного інтелекту, пов’язаної з розробкою інформаційних технологій.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Висновки, положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації обговорювались на засіданнях кафедри логіки філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також були оприлюднені на міжнародних наукових конференціях: “Дні науки” (Київ, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, квітень – 2001р., 2002р., 2003р.); “Сучасна логіка: проблеми теорії, історії та застосування в науці” (Санкт-Петербург, червень - 2002р., 2004р.); “Людини – Світ - Культура” (Київ, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, квітень – 2004р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковані автором у 9 публікаціях (без співавторства), з яких 3 статті у фахових виданнях, затверджених ВАК України, 6 тез у збірках матеріалів до міжнародних конференцій.

Структура та обсяг дисертації обумовлені поставленою метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 180 сторінок. Список використаних джерел містить 224 найменувань, з них 22 іноземними мовами та займає 18 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обговорюється актуальність теми дисертаційного дослідження, визначається ступінь її наукової розробки, формулюється мета і основні завдання дослідження, викладаються методологічні засади і принципи даного аналізу, розкривається наукова новизна його результатів, теоретичне і практичне значення, наводяться дані про апробацію та публікації результатів дослідження.

У першому розділі – “Основи логіки дії” розглядаються різні підходи в межах сучасної логіки до аналізу поняття “дія”. Виділяються та порівнюються дві основні моделі такого аналізу, а саме: модель деревовидного універсуму та теоретико-ігрова модель.

У першому підрозділі “Деревовидний універсум як логічна модель аналізу дії” автором розглядаються передумови виникнення логіки дії, фактичним засновником якої вважається Г.Врігт. Зазначається, що в логіці аналіз поняття “дія” починається з розгляду простої одноактної дії, де наявний один агент. Наступним кроком дослідження стають складні, багатоактні дії, які містять декілька агентів, тобто виконання послідовних та одночасних кроків відповідно до мети кожного з учасників. Аналізуються роботи А.Блінова, Г.Врігта, В.Петрова, Я.Хінтікки та інших дослідників, які розглядають деревовидний універсум як теоретико-модельну репрезентацію розвитку світу з урахуванням усіх можливих альтернатив перебігу подій. Аналіз деревовидного універсуму базується на розгляді імен та предикатів дій. Іменами дій є назви дій самих по собі, тобто не персоніфікованих і не співставлених з певними нормами. Такі дії, за Г.Врігтом, поділяються на родові (суть абстрактні сутності) і видові (інстанціація родових дій до конкретних агентів: [?] х – де замість метамовного знака ? можна підставити будь-яке просте чи складне акціональне висловлювання, х – конкретний агент, якому приписується виконання дії ?). Аналіз цих видів дії є підгрунтям до побудови деревовидного універсуму.

ТІ – числення відображає специфіку дослідження деревовидного універсуму, в межах якого виділяються дві складові: розгляд змін в оточуючому світі без агента дії, а у другому варіанті зміни є наслідком втручання агента. Т та І – логічні зв’язки, які інтерпретуються: формула “pTq” – “в даний момент має місце р, а в наступний момент матиме місце q”, формула “pIq” – “зараз має місце p, а якби не було агента дії з його інтенціями, тоді зараз було б q”. Перша зв’язка відображає розвиток подій поза участю агента, тобто дискретний час перебігу подій, а друга повністю відображає залежність зміни станів зовнішнього світу від бажань і намірів агента дії. Автором зазначається, що логічна зв’язка Т дозволяє упорядкувати в часі родові дії, які не залежать від агента, а зв’язка І відображає зміни оточуючого світу в часі через інтенції агента дії. Застосування зв’язки І обмежується лише тими діями, в яких присутній один агент дії (одна особа чи група осіб, які переслідують спільну мету). Відмінністю ТІ – числення від числення імен дії та числення предикатів дії є те, що в межах першого досліджуються динамічні дії, на відміну від двох інших, де аналізуються статичні дії.

Для того, щоб формально виразити можливість вибору агента до ТІ – числення додається ще одна логічна зв’язка М, у результаті отримуємо МТІ – числення, як систему логіки дії, онтологічним компонентом якої є деревовидний універсум. На основі дослідження специфіки імен і предикатів дії, а також завдяки залученню часових операторів стає більш грунтовним аналіз взаємодії агента із зовнішнім світом.

Таким чином, деревовидний універсум репрезентує аналіз можливих світів з двома відношеннями досяжності, а саме: транзитивності і симетричності. Деревовидний універсум виражає модель дії людини, яка спирається на можливість свідомого вибору альтернативи (тобто можливість виконати дію така сама, як і можливість утриматися від її виконання), а також виявлення причинного зв’язку між подіями, що вже відбулися.

У другому підрозділі “Теоретико-ігрова модель дії” аналізуються теорії А.Ішмуратова, Ф.Кучери, Л.Оквіста, Р.Хілпінена, які надають деревовидному універсуму теоретико-ігрову інтерпретацію. Тобто деревовидний універсум як сукупність різних альтернатив на певних кроках виконання дії репрезентується як гра одного або декількох агентів з одночасним або послідовним виконанням ходів. У процесі побудови такої моделі автор значну увагу приділяє аналізу вибору альтернатив, а також факту залежності зміни ситуації від дій агента.

Порівнюючи теоретико-ігрову модель з моделлю деревовидного універсуму, робиться висновок про те, що перша містить обмежену кількість альтернатив (для будь-якої гри існує скінченна множина можливих варіантів дій, що регламентується правилами, за межі яких агент не може вийти). За основу дослідження теоретико-ігрової моделі приймається схема Л.Оквіста, яка репрезентує “кінцеве дерево сталої довжини”: Tr = < Q, q0, R, к, rn, T > - де Q – непуста кінцева множина елементів, які виражають ситуації (вихідні стани); q0 – виділений елемент множини Q, як вихідна ситуація; R – іррефлексивне бінарне відношення для множини Q; к – ціле число, яке виражає довжину дерева Tr (число можливих світів); rn – функція, яка приписує кожній довільній альтернативі, що належить до множини Q певний проміжок часу. Зазначається, що за Л.Оквістом до кожної альтернативи приписується можливий світ, у якому вона реалізується, тобто не сама альтернатива репрезентує можливий світ, а є складовою такого світу. Характерною ознакою таких дій є “спричиняючий вибір”. Показано, що серед суттєвих рис ігрового дерева є те, що окрім учасників гри (двох і більше) вводиться ще один, а саме “фіктивний гравець – Природа, Випадок”, дії яких є непербачуваними для решти учасників, але кожна така дія теж не виходить за межі правил гри.

З’ясовано, що обмеженістю такої моделі є те, що вона може бути застосована лише до простих дій. Складні (“поставити шах”, “виконати багатоходову комбінацію”), дії передбачають виконання ряду простих дій, які пов’язані між собою однією метою. Саме тому автором розглядається модель ігрового дерева Ф.Кучери, який аналізує не кінцеву кількість можливих альтернатив, а нескінченно довгі гілки такого дерева, яке характеризується відношенням <I, R>, для якого виконуються наступні умови: І – непуста множина етапів розвитку можливих світів множини W в окремі моменти їхнього розвитку; R – бінарне відношення між цими етапами (І). За такого підходу важливим є не причинний зв’язок між діями, є часові характеристики.

Головну мету цих досліджень можна звести до бажання розглянути акціональні висловлювання, які виражають різні види дій, та виділити основні структурні компоненти, що визначають сутність кожного окремого виду. Фактично такими характерними компонентами є відношення причинності, тобто тип зв’язку між різними діями; вплив часового фактору на такий зв’язок; вплив агента на відношення залежності між діями (спричинений вибір альтернатив).

У підсумках автором зазначається, що розглянуті логічні моделі аналізу поняття “дія” досить широко і різнобічно репрезентують структуру дії, але поза увагою залишаються оцінки таких дій. Вибір серед альтернатив завжди пов’язаний з оцінкою переваг кожної з них. Дослідження дії саме з боку оцінок “ефективно” і “економічно” є головним завданням для праксеології. Тому використовуючи результати побудови таких логічних моделей, як деревовидний універсум і теоретико-ігрова, стає можливим значно деталізувати аналіз дії людини з боку праксеологічних оцінок.

У другому розділі “Праксеологічний погляд на дію” аналізується взаємозв’язок праксеології та логіки відносно дослідження поняття “дія”, а також з’ясовуються складові елементи аналізу дії, що характерні для логіки.

У першому підрозділі “Дія як ключова категорія праксеології” автором виділяються дві основні традиції щодо виникнення праксеології як науки. Згідно першої традиції, праксеологія виникає незалежно від інших наук і наукових теорій кінця ХІХ – початку ХХ ст., які порівняно з нею є значно вужчими за предметом аналізу.

Зазначається, що саме загальність підходу праксеології до аналізу дії (розгляд всіх складових елементів дії: агент дії, довільний імпульс, методи організації й управління, матеріали, планування як розробка альтернатив, на підставі яких відбувається прийняття рішень, результат) становить специфіку її дослідження порівняно з іншими науками і теоріями, пов’язаними із організацією і управлінням дій людини.

Сутність другої традиції визначається похідним характером праксеології від існуючої на той час тектології, фундатором якої є О.Богданов. Метою тектології є створення загальної системи аналізу відношення дії до ситуації як контексту, в якому вона відбувається. Саме загальний, всеохоплюючий характер досліджень тектології та праксеології є їхньою спільною рисою, на підставі якої намагаються виявити між ними ідейний зв’язок. Однак у дисертації перевага надається першій традиції, тому що: тектологія не торкається питань організації й управління дією, а головне умов ефективності, на що, в свою чергу, звертає увагу праксеологія; предмет дослідження праксеології є значно ширшим від тектології.

Зазначається, що особливе місце серед інших організаційних наук і теорій посідає праксеологія, яка була створена і виділена в окрему наукову галузь відомим польським філософом, логіком Т.Котарбінським. Грунтовним викладом праксеологічної проблематики стала робота “Трактат про хорошу роботу”, яка є чи не єдиним твором в сучасній літературі, який настільки детально представляє аналіз елементів дії відносно її ефективності та економічності.

Зазначається, що дія у праксеологічному дослідженні обов’язково персоніфікована, тобто містить агента дії, який її виконує заради певної мети. Обов’язковими складовими елементами такої дії є планування як процес прийняття рішень на основі розробки і обрання альтернатив. Планування та прийняття рішень здійснюється людиною, а тому потребує врахування тих суб’єктивних чинників, які йому притаманні.

У результаті робиться висновок, що в межах праксеології розробляється змістовна модель аналізу поняття “дія”. Залучення логіки до такого дослідження дозволяє розглянути основні складові такої моделі на іншому, формальному рівні, особливо, що стосується оцінок “ефективно” і “економічно”.

Другий підрозділ “Логіка і праксеологія: проблема взаємозв’язку” присвячений з’ясуванню особливостей дослідження поняття “дія” логікою і праксеологією. У роботі показано, що праксеологічний аналіз дії є певним теоретичним рівнем дослідження відносно препарації дії. Основні складові, про які йшлося у попередньому підрозділі, розглядаються з точки зору їхнього значення для всього процесу виконання дії, тобто досягнення запланованого результату. Але в межах такого підходу через недостатність методів дослідження неможливо повністю абстрагуватися від конкретних умов і виділити чітку структуру дії.

У дисертації показано, що залучення логіки дозволяє експлікувати зазначену проблематику на формальному рівні. Зазначається, що інтерес з боку логіки до праксеології обумовлений тими оцінками, які виділяються у праксеології відносно дії: “ефективно” і “економічно”. Застосування таких оцінок в логічному аналізі поняття “дія” дозволяє значно розширити царину застосування методів і засобів сучасного логічного знання, особливо щодо логіки оцінок.

У підрозділі зазначається, що хоча в сучасних літературних джерелах не зустрічаємо цілісних логічних досліджень поняття “дія” з боку праксеологічних оцінок, але існує значна кількість робіт, які стосуються саме зазначеної проблематики (В.Гаспарський, Х.Греневський, Ю.Козелецький, Ю.Конечни, Г.Левандовський, А.Левицька, Е.Леневич, М.Новакова, К.Попа, Г.Стонерт та інші). Розробляються різноманітні логічні підходи до окремих складових виконання дії, зокрема, будується логічна семантика для оцінок (суб’єктивних, об’єктивних), розглядаються альтернатив за допомоги семантики можливих світів тощо.

Аналізується за Х.Греневським формалізація висловлювань, які містять в собі альтернативи, та упорядкування таких альтернатив залежно від типу зв’язку за допомоги логічних сполучників (кон’юнкції, диз’юнкції, імплікації, еквіваленції). Виділяється також інша класифікація акціональних висловлювань залежно від типу оцінок, які вони містять: логічно некваліфіковані, логічно кваліфіковані як істинні, логічно кваліфіковані як хибні. Розглядається підхід Ю.Козелецького: упорядкування альтернативи за допомоги відношення слабкого упорядкування “?” У.Едвардса: x ? y ? z (тобто х має переваги або байдужий до y та до z, а у, відповідно, має переваги перед z). Для такого відношення виділяються три характеристики: рефлексивність, зв’язаність, транзитивність. Загальна схема упорядкування виражається за допомоги функції: U(xr) ? U(x?) для i =1, …, n (множина А складається з альтернатив х?, х?, х?, …, х?, цільовою функцією для даної множини буде - U(x), тоді альтернатива xr буде оптимальною лише в тому випадку, якщо при її обранні цільова функція досягне максимального значення).

На підставі порівняння двох підходів автор робить висновок, що Ю.Козелецький звертається переважно до співвідношення між альтернативами в напрямку відповіді на питання “як досягти оптимальної мети?”, а Х.Греневський - з метою включення їх до штучної мови логіки, які далі можна трансформувати у певні формули та закони логіки.

Отже, логіка відносно праксеології є своєрідним метарівнем формального аналізу поняття “дія” стосовно основних складових цього процесу, які в межах праксеології досліджуються на змістовному рівні.

У третьому розділі “Логіка праксеологічних оцінок” розглядаються засади логіки праксеологічних оцінок “ефективно” і “економічно” на підставі аналізу відношення “причина – наслідок”, розробки і вибору альтернатив, прийняття рішень, результату.

У першому підрозділі “Агент дії: контекст виконання дії” визначається місце і роль агента у виконанні дії. Виділяються два контексти в аналізі дії: внутрішній, який представлений специфікою агента дії, і зовнішній, який визначається обставинами зовнішнього світу, в яких дана дія відбувається. Зазначається, що саме агент дії є тією осьовою фігурою, яка визначає всі інші складові дії: виражає свої інтенції в довільному імпульсі, який трансформується в мету; розробляє альтернативи, на підставі яких потім приймає рішення на користь кращої на його думку; обирає засоби виконання дії; і, найголовніше, несе відповідальність за результат свого виконання. З метою більш детального аналізу внутрішнього контексту виконання дії, який безпосередньо залежить від агента дії, у підрозділі розглядаються два підходи: логіко-когнітивний і логіко-феноменологічний.

У дисертації зазначається, що такі підходи спрямовані на встановлення відповідності між внутрішнім світом агента дії і зовнішнім світом, або оточуючим середовищем, в якому він перебуває. Відрізняються підходи визначенням домінанти у відношенні “внутрішнє – зовнішнє”, тобто чи слід пояснювати ментальність через вчинки, чи навпаки. Логіко-когнітивний підхід дозволяє через поведінку агента дії сконструювати модель його внутрішнього світу, який розкриває мотиви виконання цієї дії. Стає зрозумілим чому і з якою метою виконується дія. Когнітивними є знання Іншого (спостерігача) про ментальний стан агента дії.

Логіко-феноменологічний підхід, навпаки, репрезентує дослідження агента дії через знання його ментальних станів, які дозволяють пояснити його дії. Це знання агента дії про навколишній світ, в якому він перебуває. Залежно від того, яким людина бачить світ, так вона поводиться в ньому. Особлива увага приділяється логіко-когнітивному підходу, тому що зрозуміти внутрішній світ людини, а через нього пояснити її поведінку важко і не завжди можна, про нього ми можемо тільки здогадуватися, робити припущення.

Отже, застосування логіко-когнітивного підходу є найбільш оптимальним для логічного дослідження поняття “дія”, тому що більшість дій, які нею досліджуються є складними і відображають взаємодію.

У другому підрозділі “Дія: причина - результат” аналізується зв’язок агента дії з результатом, розглядається принцип залежності вихідних обставин і кінцевого результату. Для цього аналізуються два підходи, а саме: 1) причина – наслідок; 2) підстава (умова) – наслідок. Серед цих підходів надається перевага другому як телеологічному зв’язку, який спрямований в майбутнє, на відміну від першого каузального, який направлений в минуле. Обгрунтовується можливість розгляду дії, як такої, що вже була колись виконана, як у відповідності до “причини - наслідку”, так і до “підстави - наслідку”, тому що, коли агент планує виконання, то цей процес є безумовно телеологічним (створюється схема-модель майбутньої дії). Підстава і наслідок відносно дії в праксеології репрезентується встановленням відповідності між довільним імпульсом, який виражає інтенції агента дії, і результатом. Від характеру такого зв’язку залежить міра відповідальності агента дії за ті наслідки, до яких призвела виконана ним дія.

Тип зв’язку між умовами, які передують появі дії, виражається за допомоги логічних сполучників (кон’юнкції, диз’юнкції, імплікації, еквіваленції). Розглядаються дві майже однакові моделі типологізації умов за допомоги логічних сполучників у Г.Врігта і Е.Леневича. Кон’юнкція є синтезом різних проміжних дій у структурі процесу досягнення головної мети. Іншими словами, щоб отримати бажаний результат (Х) необхідно виконати ряд проміжних, додаткових дій (умов) (х?, х?, …, х?). Кон’юнктивним можуть бути як необхідні, так і достатні умови. Умови можуть бути також диз’юнктивними, коли пропонується на вибір декілька умов незалежних одна від одної. За аналогією до двох зазначених видів умов, автором додаються імплікативні та еквіваленті умови. У разі імплікативного характеру одна умова викликає, зумовлює частково, або повністю іншу. Еквівалентні умови є різними за змістом, але одна з них може бути виконана за умови необхідного виконання іншої, тобто перша зумовлює другу і навпаки.

У роботі обгрунтовується думка, що результат будь-якої дії, як правило, один, який є втіленням поставленої мети, а решта розглядається як наслідки, які супроводжують виконання. Агент несе повну відповідальність за результат виконаної дії, тому що саме до нього прагне і виражає його в меті. Також певною мірою агент дії відповідальний і за наслідки, тому що повинен передбачати їх появу під час планування і намагатися уникати тих, які носять негативний характер.

Автором зазначається, що праксеологічні оцінки можуть бути розглянуті з боку логіко-феноменологічного підходу (визначаються кожним агентом окремо), та з боку логіко-когнітивного підходу (існування об’єктивних критеріїв, які були встановлені раніше). Різниця між зазначеними підходами демонструється за допомоги семантики графів. Виводиться загальна схема такої оцінки: р1 Ef q / r1t1, - де Еf (Ес) - праксеологічна оцінка “ефективно” (“економічно”), яка приписується акціональному висловлюванню, яке має місце в альтернативі p1, яка належить до множини альтернатив Р щодо певної ситуації r1 відносно запланованого результату q у конкретний момент часу t1).

Отже, акціональні висловлювання, які виражають такі оцінки можуть бути проаналізовані за допомоги основних логічних модальностей та праксеологічних (виконання, невиконання, уникає, прагне). Отримані результати є передуючими до головного процесу - прийняття рішень, розгляд якого пов’язаний з альтернативами.

У третьому підрозділі “Процес прийняття рішень в структурі аналізу дії” досліджується процес прийняття рішень, який є пронизуючим моментом для всієї препарації дії. Пропонується розглядати суб’єктом приймаючим рішення не тільки агента дії, а іноді й тих, на кого вона спрямована (комунікативні дії). З’ясовано, що процес прийняття рішення виконується, перш за все, серед готових (закінчених у розробці) альтернатив. Рішення може прийматися неодноразово протягом виконання дії. Даний процес залежить від інформації, на підставі якої відбувається розробка, виконання дії. Створення і обрання можливих альтернатив виконання дії залежить від кількості та якості самої інформації, а також від того, наскільки правильно вона була сприйнята агентом дії. При чому, під час планування комунікативних дій слід враховувати як вербальну, так і невербальну інформацію, яка надходить до агента дії, а також звертати увагу на мовчання, що теж є яскравим її виразом.

Можливість вибору серед альтернатив говорить про контроль з боку агента над виконанням дії. Альтернативи в даному випадку представляються як праксеологічні можливі світи, основною вимогою до яких є зв’язок з реальним світом, тому що розгляд фантастичних альтернатив суперечить ефективному виконанню дії.

Крім цього, особлива увага приділяється розробці альтернатив стосовно способів виконання дії залежно від умінь, навичок, переконань агента дії, який їх створює. Альтернативи як можливі світи не обов’язково повинні бути пов’зані між собою, але обов’язково повинні бути пов’язані з дійсним світом, в якому потім відбуватиметься їхня реалізація. Альтернативи є проекцією майбутнього “може бути так, що …”, навіть коли ми формулюємо їх відносно подій минулого, все одно вони стосуються майбутнього “могло б бути …, якби не”.

Оцінка альтернатив з боку “ефективно” і “економічно” досліджується в семантиці графів, що дозволяє продемонструвати різницю підходів з боку самого агента дії та стороннього спостерігача: “х в момент t1 вважає ефективним і економічним (надає превагу) спосіб представлений можливим світом j1 і заперечує привабливість альтернатив у можливих світах j2 і j3 ”. Схема буде такою:

Вхef,ecj1 t1 Bxefj2 t1 Bxef j3 t1

Або “у знає, що х сумнівається в ефективності альтернативи, зображеної можливим світом j1 відносно моменту часу t1”. Схема буде наступною:

КуСх ef j11 t1

Або “у вірить, що х упевнений в ефективності альтернативи, зображеної можливим світом j2 в момент часу t1”. Схема є такою:

ВуРх ef і2

Так само можна репрезентувати інші когнітивні оцінки. У дисертації пропонується загальна схема прийняття рішень:

: [A(Км(хі)) F Z] ef /ec

- за умови обрання стратегії А на основі критерія ефективності Км(хі) відносно певного рішення і вихідних бажань отримуємо ефективний та економічний результат (сукупність передбачених цілей (мотивів) - Z; множина альтернатив F; праксеологічні оцінки ef /ec).

Отже, оцінка альтернатив і результатів відносно “ефективно” і “економічно” може здійснюватися самим агентом (логіко-феноменологічний підхід) та стороннім спостерігачем (логіко-когнітивний підхід). Різницю підходів можна відобразити в семантиці графів. На основі розроблених і упорядкованих альтернатив приймається рішення на користь однієї з них.

У висновках підсумовуються результати дослідження та обгрунтовуються перспективи розвитку теми дослідження. Результати дисертаційного дослідження конкретизуються у наступних положеннях:

1. Встановлено, що в сучасній логіці поняття “дія” аналізувалося дослідниками з різних точок зору: як відображення родової дії (безвідносно до агента дії), як проста дія з одноосібним агентом, як складна дія з декількома агентами. Формальною моделлю другого і третього підходів є деревовидний універсум, який репрезентує не тільки послідовні акти дії, а й залучення до цього процесу альтернатив. Іншою моделлю аналізу поняття “дія” є ігрова модель, в межах якої розглядається дія не лише з боку безпосередніх агентів, а й з точки зору “природи” як суттєвої ознаки самого поняття “гра”. Всі ці підходи мали на меті репрезентувати лише формальну структуру дії, яка постійно ускладнюється. До завдання логіки не входив розгляд поняття “дія” з боку оцінок, які можуть бути приписані акціональним висловлюванням (“ефективно”, “економічно”), що складає особливість логіки праксеологічних оцінок.

2. У результаті проведеного дослідження взаємозв’язку логіки і праксеології приходимо до висновку, що перша доповнює, розширює аналіз другої відносно поняття “дія”. Праксеологічні дослідження поняття “дія” є змістовним рівнем аналізу структурних елементів дії, який доповнюється і розширюється шляхом експлікації через різні методи сучасної логіки. Праксеологія відповідає доформальному, а логіка формальному рівню аналізу поняття “дія” з боку оцінок “ефективно” і “економічно”. Саме праксеологічні оцінки, з боку яких може бути розглянута дія, є тим наріжним каменем, що об’єднує логіку і праксеологію.

3. З’ясовано, що основними складовими елементами аналізу поняття “дія”, від яких залежать праксеологічні оцінки, виділяються: розробка альтернатив та їхня оцінка; процес прийняття рішень; результат; оцінки “ефективно” і “економічно”. Прийняття рішень здійснюється на підставі вибору серед готових альтернатив, які упорядковуються між собою залежно від прогнозованої їм ефективності та економічності, тобто після їхньої оцінки. Праксеологічні альтернативи виражаються за допомоги можливих світів, основна вимога до яких: бути обов’язково зв’язаними з реальним світом. Завершальним етапом є оцінка результату, тобто співставлення його з метою, яка містить вихідні бажання агента дії.

4. На підставі результатів дослідження праксеологічних оцінок в семантиці логіки графів робиться висновок, що виділені оцінки (“ефективно”, “економічно”), незалежно від того, хто їх висловлює (приписує), визначаються декількома чинниками: контекстом, в якому виконується дія, альтернативою як способом виконання, моментом часу, в який виконується дія. Загальна схема такої оцінки має вигляд: р1 Ef q / r1t1, - де Еf (Ес) - оцінка “ефективно” (“економічно”), p1 – певна альтернатива, що належить до множини можливих альтернатив Р щодо даної ситуації r1 відносно запланованого результату q, у конкретний момент часу t1,). Альтернативи, розробка і обрання яких має визначальне місце у процесі прийняття рішень, а також для самого результату, за допомоги логіки можуть бути представлені як можливі світи, відношення досяжності між якими регулюється необхідною умовою - зв’язок з дійсністю.

5. Обгрунтовано можливості застосування логіко-когнітивного і логіко-феноменологічного підходів до аналізу поняття “дія”, які дозволяють більш детально репрезентувати внутрішній контекст виконання дії, який визначається специфікою агента дії. Сутність логіко-когнітивного підходу полягає в тому, що можемо через вчинки людини зрозуміти мотиви її поведінки