НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ АРХЕОЛОГІЇ

КРАСИЛЬНІКОВА ЛЮДМИЛА ІВАНІВНА

УДК 904.3 (477.6) “654”

БУДІВЛІ САЛТОВО-МАЯЦЬКОЇ КУЛЬТУРИ

СТЕПОВОГО НАДДІНЦІВ’Я

Історичні науки - 07.00.04 - археологія

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано у відділі давньоруської та середньовічної археології Інституту археології НАН України

Науковий керівник: доктор історичних наук, старший науковий

співробітник, Сухобоков Олег Васильович –

Інститут археології НАН України, провідний

науковий співробітник відділу давньоруської

та середньовічної археології

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор,

Вінніков Анатолій Захарович –

Воронезький державний університет,

декан історичного факультету

кандидат історичних наук, доцент,

Колода Володимир Васильович,

Харківський державний педуніверситет

ім. Г.С. Сковороди, завідувач науково-

дослідної лабораторії з археології

Провідна установа: Київський національний університет

ім. Тараса Шевченка, кафедра археології та

музеєзнавства,

Міністерство освіти і науки України, м.Київ

Захист відбудеться “_16__” ___травня__2005 р. о __14__ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.234.01 для захисту докторських дисертацій при Інституті археології НАН України (04210, Україна, м. Київ-210, проспект Героїв Сталінграда, 12)

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту археології НАН України (м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, 12)

Автореферат розісланий ______8 квітня_____ 2005р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук Є.І. Архипова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

У ранньому середньовіччі (друга половина VIII – початок Х ст.) степи Південно-Східної Європи, зокрема Правобережне Подоння, були зайняті алано-болгарськими племенами, що залишили по собі пам'ятки салтово-маяцької культури (надалі СМК). Історія взаємовідносин двох різномовних етносів завжди викликала інтерес не тільки самим фактом їх співіснування, але й високим рівнем загальної для них матеріальної та духовної культури.

Актуальність теми дослідження. Протягом більш ніж сторічної історії вивчення СМК увагу вчених в основному привертав лісостеповий Верхньодонецький варіант північно-західної периферії Хозарського каганату. Другим відносно добре вивченим регіоном СМК було Нижнє Подоння. Значно менше було відомостей про степовий Донецький варіант культури. Зараз, завдяки проведеним за останні десятиліття дослідженням пам'яток степового Наддінців'я, з'явилась можливість не тільки визначити географічні межі, але й за деякими ознаками конкретизувати характеристику даного варіанту СМК. Проте, якщо поховальні пам'ятки цього регіону вивчені досить добре, житлобудівництво поселень лишається практично не розглянутим, а частина будівель та господарсько-побутових устроїв на поселеннях Рогалик, Підгаївка, Новолимарівка, Вергулівка взагалі не опублікована. Також немає загальних критеріїв для класифікації й типології різноманітних за призначенням будівель, залишається поза увагою інформація про техніку і прийоми будівництва, інтер'єри споруд. В той же час, без вивчення всього комплексу споруд, до яких входять житла і господарські будівлі, житла і ремісничі майстерні, господарські будівлі та майстерні і т.д., які складають садиби, неможливим лишається реконструкція побуту салтівської сім'ї і її господарства.

Оскільки степове Наддінців'я раннього середньовіччя не відображено у писемних джерелах, саме завдяки вивченню археологічних матеріалів і, у першу чергу поселень та будівель, стає можливим вирішення питань про стан осілості і специфіку господарства, що склалися в умовах проживання населення в степовій зоні, про побутовий уклад і етнічну ситуацію, а також з'ясування форм власності і співвідношення загальних та індивідуальних форм господарства народу, що вступив на шлях переходу від кочування до осілості. Усі ці теми значною мірою можуть бути вирішені саме завдяки аналізу будівель з різних типів поселень, які зустрічаються в степовому Наддінців'ї.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалась в рамках комплексного дослідження, яке проводиться кафедрою всесвітньої історії Луганського національного педагогічного університету за темою науково-дослідного центру імені проф. В.М.Бейліса "Схід – Захід, теорія й історія міжцивілізаційних взаємовідносин" (державний реєстраційний № 0103 U 003602), розділ "Етноісторичні процеси у степовій зоні Південно-Східної України у ранньому середньовіччі за письмовими та археологічними джерелами". Науковий напрямок Центру узгоджено з Інститутом історії й Інститутами сходознавства НАН України.

Метою дослідження є комплексне вивчення всієї групи споруд на поселеннях степового Наддінців'я другої половини VIII – початку Х ст. в природно-географічному середовищі, визначення напрямків господарства, ступеню осілості і впливу сусідніх племен на архітектурно-будівельну справу населення степової зони. Для досягнення поставленої мети були поставлені такі завдання:

–

–

–

–

–

Об'єктом дослідження є поселення, розташовані в степовій зоні від середньої течії Сіверського Дінця, територія якої понад 60 тис. км2. Для аналогій залучаються окремі археологічні матеріали сусідніх із степом регіонів і, насамперед, лісостепової частини Сіверського Дінця, Нижнього Подоння, Приазов'я і частково Криму.

Предметом дослідження є усі типи будівель, їхнє господарсько-побутове призначення і інтер'єр, а також пам'ятки матеріальної культури напівосілого (VIII ст.), а пізніше (ІХ – початок Х ст.) осілого населення степового регіону.

Джерельну базу складають археологічні матеріали 90 приміщень і їх комплексів, які утворюють садиби, у складі яких: 49 житлових споруд, 31 приміщення господарсько-побутового призначення, 10 ремісничих будівель, більше ніж 170 одиниць побутових і господарських опалювальних устроїв, 140 господарських ям різного призначення, декілька погребів.

Опорними пам'ятками даного дослідження є поселення Рогалик, Підгаївка, Новолимарівка, Вергулівка, де були проведені розкопки загальною площею біля 25 тис. м2. Матеріали могильників степового Наддінців'я доповнюють наявну інформацію.

У роботі використані матеріали, що були одержані під час власних досліджень пам'яток регіону на протязі 17 років. У повному обсязі використані матеріали наукових публікацій і звітів, що зберігаються в наукових архівах Інституту археології НАН України, Інституту археології РАН, археолого-етнографічного музейного комплексу Луганського національного університету, Харківського історичного та Луганського обласного краєзнавчого музеїв та інших.

Методи дослідження. Основою дослідження став комплексний підхід до вивчення археологічних джерел. Використані традиційні методи історико-археологічних досліджень: порівняльно-історичний, типологічний, статистичний, кореляційний, класифікаційний, метод історичних аналогій.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є першим узагальнюючим дослідженням всього комплексу будівель і супровідних пристосувань та устроїв на поселеннях салтово-маяцької культури степового правобережжя Подоння у другій половині VIII – початку Х ст. На підставі цих та інших матеріалів відтворена еволюція будівель від юртоподібних (VIII ст.) до стаціонарних квадратно-прямокутних (ІХ– початок Х ст.). Простежений процес формування садиб і їх зв'язок з індивідуально-господарськими формами власності, що були притаманні степовому населенню періоду раннього середньовіччя. Встановлена чисельність членів сімей та її типи, визначені напрямки господарчої діяльності. Вдалося з'ясувати наявність різноетнічних включень, простежити вплив традицій інших народів на архітектурно-будівельну справу населення СМК. Критично переглянуті існуючі уявлення про початок виникнення й розвиток будівель, як-от у аланів, слов'ян, тюркських кочовиків тощо. Доведено, що переважаючим етнічним ядром залишалися праболгари. В дисертації виділені хронологічні етапи розвитку осілості й відповідні їм будівельні ознаки, що стосуються в першу чергу житлових споруд, визначена праболгарська специфіка споруд і її залежність від розвитку господарства й кліматичних умов.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони можуть бути використані при вирішенні багатьох проблем, які стосуються взаємовідносин степового населення зі східними слов'янами й деякими народами Азії, стануть джерелом для підготовки узагальнюючих наукових монографій і навчальної літератури з історії народів південно-східної Європи та, зокрема, історії України доби раннього середньовіччя, для читання загальних і спеціальних курсів у вищих навчальних закладах, при створенні експозицій краєзнавчих й археологічних музеїв. Особливе значення одержані результати мають для підготовки статей енциклопедичного видання "Зводу пам'яток історії і культури України".

Особистий внесок здобувача. У спільній публікації з К.Красильніковим (2001 р.) автором проаналізовані матеріали, отримані під час розкопок поселення Рогалик та двох могильників, які були досліджені під керівництвом здобувача. В статті автором виявлені та визначені нові етнокультурні ознаки населення степової зони СМК, обґрунтовано факт перебування в цьому регіоні декількох етнічних груп, окрім праболгар.

У спільному з К.Красильніковим (2004 р.) інформаційному матеріалі в праці "Археологічні відкриття в Україні" автору належить опис знахідок з поховань і висновки про етнічну та релігійну неоднорідність населення степів у ІХ – на початку Х ст.

Апробація результатів дисертації. Дисертація в цілому і її окремі положення обговорювалися на засіданнях відділу давньоруської і середньовічної археології Інституту археології НАНУ, міжнародних (Липецьк, 1992 р., Харків, 2001 р., Київ, 2001 р., Київ 2002 р.) і регіональних (Київ, 1993 р.) наукових конференціях, викладені у курсі лекцій для студентів історичного факультету Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 9 робіт, у тому числі 5 у наукових фахових виданнях.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів та висновків (165 сторінок), списку використаних джерел (219 найменувань) і додатків, що включають опис будівель (51 сторінка), альбом ілюстрацій (86 ілюстрацій) та список ілюстрацій (3 сторінки). Загальний обсяг роботи 347 сторінок.

ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми і її зв'язок з науковими програмами, мета й завдання дослідження, подається огляд джерел і методів дослідження, визначені наукова новизна й практичне значення роботи, наводяться відомості про апробацію результатів дослідження.

ГЛАВА I. ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СТЕПОВОГО НАДДІНЦІВ’Я У РАННЬОМУ СЕРЕДНЬОВІЧЧІ

1.1. Географія і природа краю

Географічні умови досліджуваної території неоднорідні. З огляду на гідро-географічні орієнтири рік у лісостепову зону включені середня й верхня течії Дону, верхів'я рік Сіверського Дінця, Айдара, Оскола, ріки Тиха Сосна і р. Нежеголь. Землі південніше зазначених орієнтирів входять у степовий геоморфологічний регіон Наддінців’я, що на південь простягається між степовими долами лівобережжя Сіверського Дінця і плоскогір'ям Північного Приазов'я. Регіон дослідження охоплює степові масиви Сіверськодонецького Лівобережжя й центральної частини Донецького кряжу.

Відчутний вплив на господарство, побут, уклад життя місцевих племен мав клімат, що в степах зазвичай характеризується як різкоконтинентальний, з низькими зимовими температурами, але й нерідко пекучим літом, помітною стислістю зміни сезонів року. Режим вітрів у степовому правобережному Подонні нестійкий. Нерівномірний і розподіл опадів у річному циклі: вони складають 170-200 мм у холодний час року і 240-290 мм - у теплий.

Рослинність степової зони репрезентована двома основними типами рослин: степовими й частково лісовими, останніх не більш 15-17%. Степова рослинність змінювалася в зв'язку зі змінами клімату, але найбільше вона змінилася внаслідок людської господарчої діяльності.

1.2. Історія дослідження пам'яток СМК степового Наддінців’я

Початок археологічного вивчення пам'яток СМК степового Наддінців’я було покладено розкопками Зливкінського ґрунтового могильника на Сіверському Дінці (В.О. Городцов, 1901р.). В 90-х роках ХХ ст. його дослідження відновлені М.Л. Швецовим (1991р.). Перші уявлення про поселення степового регіону пов'язані з розвідками С.О. Локтюшева (30-ті роки XX ст.). Ним же були розпочаті розкопки в урочищі Рогалик (смт. Петрівка Станично-Луганського району Луганської обл.), роботи на якому пізніше були поновлені К.І. Красильніковим (1974-78, 1981, 1986, 1991-1993 рр.). Роботи по виявленню пам'яток степової зони СМК в басейні Сіверського Дінця розпочаті С.О.Плетньовою (1955-1965 рр.). Слід відзначити внесок у виявлення поселень цього регіону співробітників Сіверсько-Донецької археологічної експедиції Інституту археології НАН України (С.Н. Братченко, М.М.Чередниченко, М.М. Гладких, І.О. Післарія). Безпосередньо над проблематикою, пов'язаною з питаннями СМК степової і суміжних територій, працювали С.І. Татарінов, О.Г. Копил, О.В. Шамрай, С.В. Федяєв, М.Л. Швецов (Донецьк), В.К. Міхєєв, В.С. Аксьонов, В.В. Колода (Харків), К.І. Красильніков (Луганськ), А.В. Криганов (Суми) та ін.

У 1972 р. була створена археологічна експедиція Луганського педінституту, яка розпочала масштабні розвідки пам'яток археології, внаслідок чого було виявлено понад 2500 об'єктів, з них 440 безпосередньо стосуються теми дослідження. Крім розвідок, з 1974 р. експедиція Луганського педінституту веде систематичні розкопки низки поселень-кочовищ і селищ у с. Підгаївка і Новолимарівка на р. Деркул, селища в х. Рогалик (смт. Петрівка на р. Євсуг), могильників у с. Жовте і Новолимарівка. Ці роботи свідчать на користь наявності у степах різних типів поселень: стійбищ, кочовищ, селищ, дали змогу скласти уявлення про розміри поселень, будівель, про заняття їхніх мешканців, а також про етнічний склад населення цього регіону в VIII - початку X ст.

ГЛАВА ІІ. ПОСЕЛЕННЯ І БУДІВЛІ СТЕПОВОГО НАДДІНЦІВ’Я

VIII - поч. X ст.

2.1. Історіографія питання про будівлі

Дослідженнями будівель пам'яток СМК займалися М.І. Артамонов, І.І. Ляпушкін, Д.Т. Березовець, С.О. Плетньова, В.Д. Білецький, Г.Є. Афанасьєв, А.З. Вінніков, В.С. Фльоров, В.В. Колода, К.І. Красильніков та інші.

Вперше думка про неоднорідний етнокультурний склад СМК була висловлена М.І. Артамоновим, надалі за матеріалами будівель переконливо обґрунтовувалася І.І. Ляпушкіним. С.О. Плетньова, узагальнивши їхні погляди й спираючись на власні дослідження, виділила в СМК спочатку сім етнокультурних варіантів (нині зведених до п'яти) й висловила думку про поліетнічний склад населення Донської частини Хозарії. Пізніше дослідниця, слідом за М.І. Артамоновим, розглядала салтівську археологічну культуру як “державну культуру” Хозарського каганату, при цьому ніколи не ототожнюючи її з етнічними хозарами. Зазначимо, що основна увага приділялася вивченню матеріальної культури, причому пріоритет надавався розкопкам визначних городищ та могильників.

Перші уявлення про степові салтівські поселення й будівлі на них з'явилися в 30-х роках після досліджень М.І. Артамонова на Середньому Доні. Дослідження цього регіону продовжили розкопки Правобережного Цимлянського городища (І.І. Ляпушкін, С.О. Плетньова). І.І. Ляпушкін виділив два варіанти пам'яток: північний - аланський і південний - болгарський. Кожному з варіантів нібито характерні свої специфічні типи будівель: аланські - квадратні й прямокутні в плані, болгарські - юртоподібні круглі і з заокругленими кутами. Пізніше В.Д. Білецький узагальнив матеріали 1015 жител, розкритих на городищах Подоння, але, на жаль, весь типологічний аналіз базувався винятково на зовнішніх ознаках будівель, до того ж у розробках названих дослідників не знайшли місця матеріали з степових регіонів.

Поселення й будівлі степового Наддінців’я стали предметом вивчення з 70-х років. Незважаючи на значно меншу кількість будівель із Наддінців’я, їхній інформаційний потенціал виявився помітно ширший, ніж попередні дані. Насамперед він дозволяє судити не тільки про зовнішні архітектурно-будівельні ознаки, але й, що важливіше, детально охарактеризувати інтер'єр будівель, виділити їх групи: житла, господарсько-побутові, ремісничо-виробничі споруди, виявити комплексні будівлі, що виконували дві або три функції (житло і господарська будівля; житло і стійло; житло, реміснича майстерня і пекарня, стійло і комора) тощо.

2.2. Поселення і будівлі степового варіанта салтівської культури

Поселення. В основу класифікації поселень степового Наддінців’я покладена запропонована С.О. Плетньовою історично сформована для СМК структура поселень: стійбища, кочовища, селища.

Беручи до уваги топографічну ситуацію місцезнаходження поселень різних типів, є підстави стверджувати, що степові племена вже до VIII ст. виробили раціональний порядок їхнього чергування в залежності від напрямку господарської діяльності, у першу чергу пов’язуючи поселення з особливостями випасу худоби в заплавах річок. Пізніше, до IX ст., характер степових поселень залежав переважно від поєднання в їхньому господарстві скотарства і землеробства. Останнє спричинило розвиток осілого способу життя, призвело до освоєння більш високих, придатних для землеробства надзаплавних терас і появи довгострокових селищ, а на них таких же стаціонарних будівель.

Будівлі. Процес переходу від кочового укладу до напівкочового, а потім осілого, виникнення при цьому комплексного господарства простежується не тільки в планіграфії поселень, але й за матеріалами будівельної діяльності. Свідченням тому є різні типи будівель.

На поселеннях степового Наддінців’я досліджено понад 90 споруд, репрезентованих чотирма категоріями будівель: житлові, господарсько-побутові, ремісничо-виробничі й сакральні. Багато з них є комплексними.

2.3. Конструктивні ознаки, типологія і еволюція жител у степовому Наддінців’ї

Типологія будівель утрудняється тією обставиною, що розкопками виявляємо споруди далеко не в первісному вигляді, а лише їхні залишки, проте котловани напівземлянкових по типу будівель простежуються досить чітко. У літературі склалися різні підходи до визначення поняття житла СМК (В.Д. Білецький, С.О. Плетньова, Г.Є. Афанасьєв, А.З. Вінніков). Аналіз будівель із степового Наддінців’я дозволяє виділити ознаки, за якими типологізується вся серія розкритих у степовій зоні житлових споруд, розподіляючи їх на групи, типи, підтипи, види, підвиди.

У основу визначення групи будівель покладена форма або загальний вигляд у плані (круглі або округлі, квадратні, прямокутні).

Типи будівель виділяємо за їхньою заглибленістю - це наземні або майже наземні, заглиблені до 1м від сучасної поверхні, неглибокі (від 1м до 1,5 м) напівземлянки, землянки (глибиною від -1,5-1,8 м - до 2 м). На розглянутій території переважають житла заглибленого типу (75,5%).

Типологічною ознакою також є і розмір будівель, що визначає їхні підтипи: житла малих розмірів (площа до 15 м2), середніх (до 30 м2) і великих (до 40-50 м2).

За конструкцією стін і перекриття усі житла поділяються на чотири види: універсальна опорно-стовпова конструкція, каркасно-плетневі стіни, дощато-плахові, материкові стіни з додатковою їх обмазкою.

Розвиток і удосконалення конструкції жител були спрямовані насамперед на тривалість і зручність перебування в них людей. Будівельно-архітектурний прогрес, відповідаючи специфіці природно-кліматичних умов степової зони, далі прогресував завдяки зростаючій господарській стабільності й осілому способу життя.

2.4. Матеріали і прийоми будівництва

Більшість будівель житлового призначення в степовому Наддінців’ї є стаціонарними напівземлянками й землянками (42 од.) і лише сім – помешканнями наземного типу. Напівземлянки поглиблені на 1,20 - 1,70 см від сучасної поверхні, ця обставина, у свою чергу, накладає відбиток на характер матеріалів і прийоми будівництва.

В основі форми жител лежить квадрат і прямокутник, іноді з заокругленими кутами. Останні з часом перетворюються в дійсно прямокутні.

Конструкція стін і перекриття жител переважно опорна, каркасно-стовпова; ця система сприяла укріпленню земляних стін. Нерідко при будівництві використовували тин, плахи з наступною обмазкою їх глиною. Не виявлено жодного випадку кам'яних кладок, що принципово відрізняє степові споруди від таких самих з південних районів Хозарського каганату, зокрема Приазов'я і Криму. Дах, імовірно, був пласким з нахилом, односхилим і, можливо, двосхилим. Покрівельними матеріалами були традиційні для цієї місцевості очерет, лозняк, дерен.

Спостереження над інтер'єром говорять про різноманітність та індивідуальність внутрішніх устроїв житлових споруд, що, у свою чергу, дає підставу розглядати степове Наддінців’я не тільки як культурно-історичний регіон, який розвивався самостійно, але й вказує на етнічну неоднорідність його населення за часів раннього середньовіччя.

2.5. Інтер'єр житлових будівель

Внутрішній устрій жител складають опалювальні пристосування (вогнища, печі), господарські ями, ніші, полиці, стаціонарно вмонтовані ємкості, призначені для збереження припасів, лавки, лежанки.

Для аналізу кожного з них, з урахуванням зовнішнього вигляду й розмірів, проведена типологія всієї серії пристосувань, з'ясоване їхнє призначення й місце в житлі.

Практично в усіх житлових спорудах Наддінців’я існували три типи тепло забезпечувальних устроїв: тип перший - вогнища, другий - звичайні побутові печі (кам’янки, глинобитні, останцеві) і третій - спеціальні печі-тандири (К.І. Красильніков, 1986). Кожна з них виконувала як свою основну функцію, так могла бути й багатофункціональною. Печі й особливо вогнища є самим розповсюдженим устроєм в інтер'єрі жител степового Наддінців’я. У 49 помешканнях їх розчищено 129 од. (79,1%) із загальної кількості (163 од.) всіх опалювальних пристосувань.

У житлах розчищено 36 печей, тобто вони були в 73,4% житлових споруд. Помітно менше їх у будівлях господарсько-виробничого призначення. За етнокультурною специфікою і традиціями печі з Наддінців’я поділяються на дві групи: східноєвропейські – кам’янки, глинобитні, останцеві (22 печі з 36, тобто 61%) й азіатські тандири в кількості 21 од. (39%). З них 14 виявлено безпосередньо в житлових і ще 7 – у господарських приміщеннях, а також у спеціальних прибудовах до жител.

У інтер'єрі жител степового Наддінців’я серед опалювальних приладів найбільш масовими й традиційними є вогнища. Звичайно вони розташовані в середній частині будівлі й “утримують” своє місце розташування та форму протягом всієї історії салтівської культури у всіх групах і типах споруд.

Вогнища, вогнища-каміни являють собою універсальні опалювальні прилади, які застосовувалися ще в умовах кочового укладу життя. Помічено, що з виникненням осілості вони удосконалюються, мабуть, під впливом етнічних елементів, що принесли властиві їм опалювальні споруди. Тоді ж з'являються вогнища-ями, манкали, сандали.

Не менш важливим елементом інтер’єру житлових споруд є ями господарського призначення. Вони виявлені в 28 житлах із 49 (57%), складаючи 35 од. (31,3%) із 112 господарських ям, розкритих на селищах. Отже, майже кожна третя яма, як устрій практично щоденного користування має місце в житлових будівлях. Вони дозволяють говорити про господарську самостійність домогосподарства, а їхні розміри можуть свідчити про продовольчий потенціал окремо взятої сім'ї.

Неможна не звернути уваги на ніші й полиці вирізані в материку і влаштовані всередині жител, які виявлені в 19 помешканнях (38,7% від 49 будівель). Вони невеликі, їхня середня площа, при розмірах 40-50 х 60-80 см, варіюється від 0,3 до 0,4 м2.

Нерідко елементом інтер'єру є лежанки або площадки, призначені для відпочинку. Вони виявлені в 10 із 49 житлових будівель і являють собою останцеві, іноді обпалені платформи, завширшки 150-200 см, підняті над долівкою на 15-30 см. Їх влаштовували осторонь від входу, і займали вони приблизно 1/3 - 1/4 частини всієї площі житла.

Комори виявлені в п'ятьох житлах. Загальними для них ознаками є: невеличкі за площею прибудови (3-4 м2), що були винесені за межі житлової частини, але під одним з нею дахом.

У цілому в степовому Наддінців’ї в ранньому середньовіччі зберігалася традиція степових народів будувати однокамерні житла, що відповідали господарсько-побутовим і сімейним потребам парної сім'ї. Для місцевого населення помешкання були місцем проживання, в них одночасно здійснювалися господарські, промислові й навіть ремісничі заняття. Водночас слід зазначити, що населення степів засвоює типи жител, притаманні осілим народам, з врахуванням умов їхнього перебування в степовій зоні, внаслідок чого напівземлянки, а їх 75%, стали головним конструктивним типом усіх груп будівель. Напівземлянкові споруди з'являються зазвичай там, де активним був процес переходу від кочування до осілості (С.О. Плетньова). Одним із таких районів було степове Наддінців’я.

2.6. Господарсько-побутові будівлі і пристосування

На досліджуваних поселеннях, крім жител, були виявлені споруди, призначені для господарських і побутових потреб. Стосовно всіх будівель вони розподіляються в такий спосіб: 22 із 90 будівель є самостійними будовами, пов'язаними з господарською діяльністю (24,4%), ще 9 (9,6%) представлені господарськими прибудовами до жител. Це дозволяє стверджувати, що третина споруд (31 або 34%) використовувалася в господарських цілях. З їхньою поміччю забезпечувався стійкий економічний потенціал як групи сімей, так і окремо взятої сім'ї мешканців селищ. У цьому зв'язку господарські будівлі дають можливість простежити складання форм власності, оскільки одні з них призначалися для індивідуальної сім'ї, інші були прерогативою общини.

Функціонально господарські будівлі можна розділити на п'ять груп: стійла (5 будівель із 31, побутові кухні - 5, зернові амбари - 4, комори при житлах - 6, підвали або погреба – 2). Іноді та сама будівля виконувала функції комори і амбару, кухні і комори, стійла і комори, комори і підвалу тощо. За формою, подібно до жител, виділяються три типи: круглі, квадратні, прямокутні.

Стійла являють собою помешкання для утримання молодняку в холодний період року, що свідчить про існування на степових поселеннях СМК приселищного скотарства.

Кухні - самостійні будівлі побутового призначення. На селищах вони складають від 12,5 до 25% (у середньому 19,3%) від кількості всіх розкритих господарських споруд. Наявність спеціальних побутових помешкань як літніх і утеплених кухонь зимового варіанта - ще одне свідчення осілості і говорить про прагнення мешканців забезпечити більш комфортне перебування в житлах.

Амбари із зерновими ямами складають іноді до 32,2% від усіх будівель господарського призначення (сел. Новолимарівка). Це спеціальні закриті приміщення, призначені для зберігання запасів зерна в містких ямах-зерновиках.

Комори іноді репрезентують до 32,2% усіх господарських споруд (сел. Підгаївка). Їхні розміри не перевищують 5-6 м2. Усі вони квадратної і прямокутної форми й фактично є глибокими напівземлянками, а в деяких випадках землянками опорно-стовпової конструкції.

Кожна з груп будівель господарського призначення відноситься до певного типу будівель: круглих - 1 споруда, квадратних - 13, прямокутних - 15 і 2 змішаного виду. За ступенем поглибленості виділяються три підтипи: наземний - 9 споруд, напівземлянковий - 14, землянковий - 8.

Розміри будівель розподіляються таким чином: малі – з площею до 10 м2 (15), середні (до 20 м2) - 6, великі (до 30 і більше м2) - 10.

Конструктивна й будівельна специфіка споруд дає можливість говорити про їх або сезонне використання, або цілорічне. Помітне переважання поглиблених будівель, що свідчить на користь стабільного цілорічного осілого господарства. Характерний за призначенням набір будівель відповідає господарській спрямованості, що обумовлена фізико-географічними умовами місцезнаходження конкретного поселення.

До числа супутніх для господарства й побуту пристосувань відносяться погреби й криниці.

Для характеристики господарства істотне значення мають ями, призначені для збереження продуктів і посуду щоденного користування. На поселеннях степового Наддінців’я переважають невеличкі й середні ями об’ємом від 0,5 до 1,5 м3, їх більше 75%, за формами профілю вони поділяються на сім типів. Більшість ям влаштовувалася як в середині споруд, так і в прибудовах. Господарські ями, разом з будівлями – свідчення стабільності у виробляючій економіці, яка в однаковій мірі репрезентована землеробством та скотарством, а також і господарської самостійності індивідуальних сімей.

2.7. Ремісничо-виробничі будівлі

Матеріали розкопок поселень у степовому Наддінців’ї дають підставу говорити про дві галузі виробництва: гончарну і металообробну. Від них збереглися спеціальні будівлі з необхідними пристосуваннями, як от випалювальні печі, сопла, а також інструментами, бракованою й готовою продукцією, шлаками й відходами.

Найбільш репрезентоване гончарне ремесло, сліди якого простежені в десятьох виробничих спорудах. Гончарні майстерні досліджуваного регіону за специфікою технологічного процесу можна розділити на три групи: майстерні тільки для формування посуду, другі – для її випалу, треті – з повним виробничим циклом. Ці майстерні супроводжуються набором пристосувань, характерних для їхнього призначення, якими є ями для відмучування глини, ручне гончарне коло, ємкості для технологічної води, сушильні майданчики, нарешті, самі печі для випалу посуду.

Майстерень металургійного профілю на селищах не виявлено, але шлаки і, особливо, вироби із заліза є нерідкими знахідками у відкладеннях, заповненні будівель і в похованнях, що дозволяє говорити про їхнє існування.

ГЛАВА III. ПЛАНУВАННЯ І ХРОНОЛОГІЯ ПОСЕЛЕНЬ СТЕПОВОГО НАДДІНЦІВ’Я

3.1. “Садиби” і модель сім'ї населення степового Наддінців’я

Одним з надійних свідчень зміцнення господарської стабільності і осілості у степах Наддінців’я, може служити поява так званих “садиб”. Під цим терміном розуміємо поєднання житлових, господарських, ремісничо-побутових будівель, які забезпечують можливості економічно самостійної сім’ї. У “садиби” могли входити: літні, зимові кухні, вогнища, печі поза будовами, господарські ями поза житлами, стійла, погреби, пекарні, невеличкі ремісничі майстерні.

Точні обриси й розміри індивідуальних садиб визначити важко, але є деякі підстави для приблизних параметрів. Так, наприклад, споруди сумарно могли мати площу біля 50-60м2, ще деяку площу міг займати сам двір.

Поява “садиб” була наслідком виникнення відокремленого господарства, індивідуального сімейного осередку з правом на певну частину території селища.

Базуючись на наборі будівель, що супроводжують житло й можливу площу, яку вони займають, можна припустити наявність трьох типів “садиб”: простих, що складаються з жител, і, можливо невеличкого простору навколо нього, “садиби” із житлами й господарськими помешканнями, побудованими окремо від житла, “садиби” з набором споруд, у які, крім жител і господарсько-побутових приміщень, входили прибудови ремісничо-виробничого призначення.

Переважання порівняно однакових “садиб” свідчить про майнову рівність членів сільської общини. У степовому Наддінців’ї не зафіксовано жодного селища із спорудами військово-оборонного характеру, не виявлено особливо великих будівель, які б належали якійсь окремій соціальній групі мешканців селищ.

За матеріалами “садиб” і площі жител на досліджуваних селищах можна припустити, що в них мешкали сім'ї, які налічували в середньому від 4 до 7 осіб. Це не суперечить кількості осіб середньовічної сім’ї у народів Східної та Центральної Європи, як це доведено фахівцями з демографії.

3.2. Планіграфія, історія і хронологія

Планіграфія поселень. Отримані матеріали свідчать про існування двох варіантів планіграфії селищ степового Наддінців’я: круговий (кучовий) порядок розміщення будівель у вигляді півкільця (усередині його будівлі зосереджені скупчено) і лінійної, при якому споруди розташовуються з елементами вуличного планування. Планіграфічний аналіз кожного з досліджуваних селищ показав, що система забудови багато в чому залежала від рельєфу місцевості.

Усі поселення розміщувалися по берегах річок з урахуванням можливостей ведення пасовищно-землеробського господарства. На відміну від лісостепового регіону СМК, у степовому регіоні не виявлено жодного укріпленого поселення - городища, де могли б перебувати представники соціальної верхівки, розміщуватися гарнізони і які могли б при нагоді бути укриттям для місцевого населення.

Історія і хронологія поселень. У другій половині VIII ст. в умовах Хозарського домінування в східних степах Північного Причорномор'я і Приазов'я військова й господарсько-міграційна стихія помітно стабілізується. Виникають кочовища з юртоподібними житлами. Вони пізніше, ближче до рубежу IX ст., трансформуються в більш заглиблені помешкання, проте усе ще зберігають ознаки юрт, про що свідчать будівлі із заокругленими кутами.

Останні в IX ст. перетворюються в напівземлянки квадратної в плані форми з опорно-стовповою конструкцією стін, а надалі – із середини IX ст. – у прямокутні житла як напівземлянкового, так і землянкового типів. Саме в цих житлах знайдені дирхеми, датовані серединою або другою половиною IX ст. Вони є хронологічним індикатором для будівель і культурних нашарувань у цілому.

Пропонована хронологія будівель житлового призначення у сполученні з іншими джерелами, якими є кераміка й поховальні комплекси, дозволяють доповнити існуючі свідчення з історії степового варіанта СМК.

3.3. Етнічний склад населення степового Наддінців’я СМК

Етнічний склад населення степового Наддінців’я в ранньому середньовіччі можна визначити переважно на підставі археологічних джерел, тому що письмові свідчення практично відсутні, а антропологічні матеріали спеціалістами поки що не оброблені.

Населення степових поселень, без сумніву, пов'язане з тюркським етносом, що підтверджується знахідками рунічних знаків, залишених на кераміці, кістках, амулетах. Стосовно теми даної дисертації при визначенні етнічного складу важливе значення мають будівлі. У житлах Наддінців’я переконливо простежується переважання традицій степових народів, але водночас в їхнє середовище проникають елементи інтер'єру, що притаманні слов'янській побутовій культурі. Йдеться про печі-кам’янки, так само як і глинобитні, а також споруджені в останцях, що були виявлені разом з вогнищами відкритого типу і подекуди мають місце на степових селищах.

Вище йшлося про виявлені печі-тандири. Появу на східноєвропейському просторі класичних азіатських печей слід розглядати як наслідки етнічних інклюзій. На користь останніх говорять матеріали поховань ґрунтового могильника в с. Лисогорівка, де серед 112 розкритих на цей час поховань – 47 виконані за традиціями ісламської обрядності, ще 49 з обрядом язичників, останні 16 – зі змішаними обрядами.

Інформацію про етнічну належність мешканців досліджуваних поселень надають також і матеріали керамічного комплексу. Кераміка названих селищ виготовлялася переважно місцевими майстрами, і тільки частина її певно надходила із суміжних регіонів. Наприклад, про аланські традиції свідчить знайдений на пам’ятках ІХ – поч. Х ст. лощений посуд. Він складає понад 30% на поселеннях і майже 60% в похованнях степового Наддінців’я. Аланські традиції тут мають прояв в похованнях і в житлобудуванні.

Весь комплекс археологічних матеріалів дає підстави стверджувати, що етнічна ситуація в степовому Наддінців’ї в салтівський час характеризується неоднорідністю етнокультурних традицій, репрезентованих кількома етнічними групами: це насамперед тюркомовні праболгари, які були основним населенням салтівської культури цього регіону; тут же простежуються сліди перебування алан та слов'ян. Спостерігається також наявність середньоазіатського етнічного компонента, конкретизувати який нині ще не уявляється можливим, так само як і причини його проникнення в Наддінців’я і зв'язок з місцевим населенням.

Таким чином, є підстави припускати, що у формуванні степового варіанта СМК взяли участь не тільки праболгари, але й інші етнічні групи. І це не випадково, адже внаслідок свого фізико-географічного розташування степове Наддінців’я було контактною зоною між Східною Європою й Азією, своєрідним степовим коридором, по якому просувалися в Європу різні племена й народи.

Матеріали степового Наддінців’я підтверджують загальний висновок С.О. Плетньової про етнічну неоднорідність населення СМК, серед якого переважали праболгари, які стали етнічним ядром населення степового Наддінців’я (степового варіанта СМК). Їхній уклад відповідав рівню життя нещодавно осілих народів часів раннього середньовіччя, з індивідуально-господарськими формами сімейної власності. Їм же належать основні архітектурні ідеї, втілені в будівництві житлових, господарсько-побутових і виробничих будівель.

ВИСНОВКИ

В результаті комплексного вивчення споруд на поселеннях другої половини VIII – початку Х ст. у степовому регіоні Наддінців’я встановлено, що тут існували такі типи поселень: стійбища – з кочовим укладом життя їх мешканців; пізніше виникли кочовища – з більш визначеним ступенем осілості, та нарешті селища – стаціонарні населені пункти.

Завдяки розробленій типології розкопаних у степовому Наддінців’ї споруд визначено, що за призначенням це були: житлові, господарсько-побутові, ремісничо-виробничі, сакральні будівлі.

Супутніми житлам були господарські та ремісничо-виробничі споруди: стійла, кухні, зернові амбари, комори, підвали або погреби, криниці, побутові ями.

Комплекс археологічних матеріалів досліджених пам’яток дає можливість стверджувати, що етнічна ситуація в степовому Наддінців’ї за часів СМК характеризується неоднорідністю й репрезентована кількома групами: основне ядро – праболгари, але простежується наявність аланського, слов’янського та середньоазіатського компонентів. Це знайшло підтвердження в будівельно-архітектурних особливостях споруд і устроїв в них (печі-кам’янки, глинобитні, тандири), а також в особливостях керамічного комплексу, в рунічних знаках, пов’язаних з тюркським етносом, і, що особливо важливо, у поховальних обрядах.

Суспільство СМК степового Наддінців’я у період VIII – початку Х ст. мало общинний устрій, але основним елементом общини була сім’я як самостійна економічна одиниця. Невипадково житла супроводжують інші споруди, за допомогою яких задовольнялись потреби однієї нуклеарної сім’ї.

У другій половині VIII ст. виникають кочовища з напівосілим способом життя, неглибокими юртоподібними житлами. До ІХ ст. з розвитком осілості формується новий тип жител – напівземлянка, що зберігає поки що певні риси юрти у вигляді споруд із заокругленими кутами. У ІХ ст. ці споруди удосконалюються і з’являються напівземлянки квадратної в плані форми з опорно-стовповою конструкцією. У середині ІХ та у Х ст., будують прямокутні житла як напівземлянкового, так і майже землянкового типів. Подальше удосконалення будівель не простежується, більше того, досить часто зустрічаються факти кинутих та спалених споруд. Однією з причин їхньої загибелі на початку Х ст., імовірно, є вторгнення тюркських кочовиків з Азії.

Таким чином, степ протягом майже 200 років (2 пол. VIII - початок Х ст.) перебував у спокої, що було забезпечено підпорядкуванням цього регіону Наддінців’я Хозарському каганатові. Сформований тюркський етнокультурний уклад подекуди “порушували” окремі, незначні проникнення населення з Донського лісостепового східнослов'янського регіону й західно-азіатського світу. Але вони вносили лише окремі елементи своєї культури в культуру праболгар, та в їхні поховальні обряди. У цілому ж етнічний склад степового варіанта СМК був праболгарським. Поселення та будівлі на них відповідали господарським та соціальним ознакам сільських степових общин раннього середньовіччя.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті в наукових фахових виданнях:

1.

2.

3.

4.