Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди

Калашник Любов Сергіївна

УДК 37.018.1(510)

Педагогічні засади родинного виховання

в китайській сім’ї

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Харків – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С.Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор,

академік АПН України

Євтух Микола Борисович,

відділення педагогіки і психології вищої школи

АПН України, академік-секретар.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор,

член-кореспондент АПН України

Бойко Алла Микитівна,

Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г.Короленка, завідувач кафедри педагогіки;

кандидат педагогічних наук,

старший науковий співробітник

Постовий Віктор Григорович,

лабораторія сімейного виховання інституту проблем виховання АПН України, завідувач лабораторією.

Провідна установа: Волинський державний університет імені Лесі Українки, кафедра педагогіки,

Міністерство освіти і науки України, м. Луцьк.

Захист відбудеться „13” грудня 2005 р. о 1600 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.04 у Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С.Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. 216.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного педагогічного університета імені Г.С.Сковороди (61168, м.Харків, вул.Блюхера, 2, ауд. 215-В).

Автореферат розіслано „11” листопада 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Штефан Л.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і доцільність дослідження. Національна доктрина розвитку освіти в Україні одним із пріоритетних напрямків виховання ставить розробку теоретико-методологічних аспектів національної системи виховання з урахуванням вітчизняного та зарубіжного досвіду, зокрема організацію родинного виховання та освіти як важливої ланки виховного процесу. Прагнення України йти в руслі розвитку світової цивілізації дає можливість національній системі виховання збагатитися кращими здобутками світової культури.

З огляду на це особливої уваги заслуговує досвід Китаю, де упродовж багатовікової історії склалася національно-самобутня, добре сформована і перевірена життям система родинного виховання молодого покоління, яка враховує як накопичені людством, так і національні творчі здобутки. Вона стала важливим підґрунтям успіхів Китаю в економічному, політичному та суспільному розвитку. Слід підкреслити, що використання китайського досвіду родинного виховання в Україні можливе за умови його глибокого попереднього аналізу, врахування специфічного змісту і чинників його формування та розвитку.

Взагалі, теорія виховання дітей у сім’ї – здобуток педагогіки Нового часу. Як відомо, одним з перших досліджував досвід родинного виховання Я.Коменський (ідея „материнської школи”). Спробу створити родинну педагогіку як частину соціальної педагогіки зробили Ф.Рабле, Ж.Руссо, Й. Песталоцці. Слід також відзначити дослідження Е.Берка, Л.Візе, С.Гудмана, Л.Давідофа, Е.Демолена, М.Леклерка, Дж.Локка, Д.Моргана, Д.Невіла, Л.Полока, Г.Спенсера, Р.Флетчера та ін., в роботах яких розглянуто різні аспекти досліджуваної проблеми. Значний внесок у розробку питань родинного виховання зробили вітчизняні мислителі та педагоги Т.Алексєєнко, Г.Ващенко, О.Водовозова, М.Демков, О.Духнович, П.Єнько, П.Каптерєв, Т.Кравченко, А.Макаренко, В.Постовий, Г.Сковорода, М.Стельмахович, В.Сухомлинський, К.Ушинський та ін.

Початок вивченню китайської сім’ї та особливостей виховання в ній поклали ще Конфуцій, Менцзи, Сюньцзи та їх послідовники. У новітні часи зазначену проблему досліджують Шень Гуаньцюнь, Го Цицзя, Чжу Чисінь, Кун Течен та ін. Останнім часом окремі питання, що стосуються родинного виховання в Китаї, висвітлювалися в дисертаційних роботах Ван Ніна (ціннісні орієнтири китайської молоді ХХ ст.), Ван Цзилу (особливості фізичного виховання в Китаї і Росії), Лю Сяояня (власне і загальне у досвіді гуманітаризації освіти в Росії і КНР за останні десятиріччя).

У публікаціях радянського періоду система виховання в китайських сім'ях частково висвітлювалася у працях В.Малявіна „Китайская цивилизация” (обґрунтовуються оригінальні погляди на природу китайської цивілізації) та „Сумерки Дао. Культура Китая на пороге нового времени” (містить цінні відомості про художню культуру, побут Китаю, його мистецтво і світосприйняття); у монографії В.Сідіхменова „Китай: страницы прошлого” (на основі літературних і документальних джерел характеризуються звичаї, родинний уклад, обряди китайців XVII – початку ХХ ст.); у збірнику праць синолога І.Баранова „Верования и обычаи китайцев” (містить унікальний матеріал, зібраний автором за півстоліття роботи в Китаї, щодо народних свят, обрядів, побуту, звичаїв китайських землеробів, рибалок і ремісників, божеств китайського пантеону, уявлень про потойбічний світ і світ снів тощо); у збірнику „Китайский эрос” (за ред. О.Кобзева) (містить матеріали про стосунки різних статей та їхню філософську основу), а також у книгах В.Бурова „Китай и китайцы глазами российского ученого”, Л.Васильєва “Культы, религии, традиции в Китае”, “Женщины в легендах и мифах” (за ред. К.Ларрінгтон), В.Овчиннікова “Вознесение в Камбалу” та деяких інших.

Початком досліджень Китаю українськими вченими можна вважати книгу Ю.Тимківського „Путешествие в Китай через Монголию 1820 и 1821 гг”, щоденники лікаря Й.Войцехівського та записки дипломата І.Коростовця, які довгий час жили та працювали в Китаї. Привертають також увагу праці А.Діброва, С.Кукурузи, П.Твердовського, Ф.Тоцького, І.Шлендика, Ю.Юрченка, Й.Якимова. Але левова частка інформації про Китай довгий час надходила в Україну через Росію.

На жаль, нами майже не знайдено розробок питань з виховання дітей в китайській родині в українській фаховій літературі, що дає підставу зробити висновок про те, що процес становлення і розвитку китайської сім’ї, специфіка виховання дітей і підлітків упродовж багатовікової історії Китаю ще не стали предметом спеціального дослідження в Україні.

Актуальність вивчення, обґрунтування та використання китайського досвіду родинного виховання в Україні і недостатня наукова розробка цієї проблеми в українській педагогічній науці зумовили вибір теми дисертаційного дослідження — “Педагогічні засади родинного виховання в китайській сім’ї”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Відображений у роботі напрямок дослідження відповідає державній політиці України, спрямованій на зміцнення української сім’ї і забезпечення реалізації національної системи родинного виховання дітей, концепції „Сім’я та родинне виховання”, розробленій співробітниками лабораторії сімейного виховання Інституту педагогіки АПН України, програмі родинно-національного виховання „Сім’я і діти” (лабораторія сімейного виховання Інституту проблем виховання АПН України) та програмі „Школа-родина”, спрогнозованої концепцією „Система національної освіти”, створеною в Інституті українознавства Національного університету імені Т.Г.Шевченка.

Дисертація виконана в контексті Національної програми „Діти України”, затвердженої Указом Президента України від 18.01.1996 № 63/96 і є частиною комплексної теми „Особистісно орієнтовані технології підготовки вчителів”, яка включена до плану АПН України на 2001-2005 рр. за № 3.9 і досліджується кафедрою теорії та методики професійної освіти Харківського національного педагогічного університета імені Г.С.Сковороди.

Тема дисертації затверджена вченою радою Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди (протокол № 5 від 23. 12. 2004 р.) та узгоджена з Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № 10 від 24.12.2004 р.).

Мета дослідження полягає у комплексному науковому вивченні сучасних проблем родинного виховання у Китаї, виявленні та аналізі головних тенденцій розвитку зазначених питань та можливості використання китайського досвіду в Україні.

Завдання дослідження:

1. Здійснити системний аналіз родинного виховання в китайській сім’ї;

2. Простежити розвиток китайської сім’ї та її функцій в історичній ретроспективі;

3. Визначити та схарактеризувати мету, зміст, основні напрями, форми і засоби виховання дітей у китайських сім’ях;

4. Виявити й проаналізувати особливості взаємодії сім’ї та школи у Китаї;

5. Обґрунтувати перспективи практичного застосування китайського досвіду родинного виховання в Україні.

Об’єктом дослідження є родинне виховання в китайських сім’ях.

Предмет дослідження - історичні передумови, зміст, форми, методи і засоби родинного виховання в Китаї.

Методологічну основу дослідження становлять закони і категорії наукового пізнання; діалектична теорія про взаємозвязок, взаємозумовленість і цілісність явищ у природі; принципи пріоритету загальнолюдських цінностей, розвитку, науковості, цілепокладання, історизму, детермінізму, діяльності, єдності теорії і практики, які забезпечують об’єктивність у вивченні предметів і явищ існуючої дійсності; принципи та методи системного підходу до пізнання, котрі вимагають вивчати явища, факти, процеси у відношенні і зв’язках з іншими соціальними системами (політичною, економічною, ідеологічною тощо); принципи культурологічного і особистісно-діяльнісного підходів, за яких феномени родинного виховання розглядаються в контексті розвитку культури та діяльності; педагогічне обґрунтування необхідності і можливості творчого використання закордонного історико-педагогічного досвіду в сучасних умовах України.

Для розв’язання поставлених завдань використано такі методи дослідження: історико-педагогічний аналіз офіційних джерел і наукової літератури, офіційних та архівних документів, наукової спадщини педагогів-новаторів Китаю, індуктивний та дедуктивний методи. Єдність та взаємодоповнення аналізу і синтезу, індуктивного та дедуктивного методів забезпечили системний підхід до об’єкта дослідження.

Крім того, на окремих етапах використовувались такі методи: особисті спостереження дисертанта під час його роботи в системі освіти КНР, бесіди з батьками, вихователями і вихованцями середніх та вищих навчальних закладів; узагальнення даних офіційної статистики, результатів опитувань та анкетування, які стосуються особливостей родинного виховання в Китаї та Україні.

Джерельну базу дослідження складають фонди Центральної наукової бібліотеки НАН України імені В.Вернадського, Харківської державної наукової бібліотеки України імені В.Короленка, наукової бібліотеки Харківського національного університету імені В.Каразіна, наукової бібліотеки Київського національного університету імені Т.Шевченка, біліотеки Хебейського педагогічного університету (м.Шицзячжуан, КНР), бібліотеки педагогічного університету м.Чінхуандао (м.Чінхуандіо, КНР), бібліотеки Другого університету іноземних мов (м.Пекін, КНР), Хебейської провінціальної бібліотеки (м.Шицзячжуан, КНР), державні документи уряду Китаю з проблем родинного виховання і освіти, матеріали мережі Інтернет, роботи російських, українських, європейських і китайських авторів (педагогів, філософів, істориків, соціологів, етнографів), які досліджували окремі проблеми родинного виховання в Китаї в минулому та в сучасних умовах.

У ході дослідження опрацьовано публікації таких періодичних видань, як: „Народное образование”, „Образование”, „Педагогика”, „Педагогіка і психологія”, „Педа-гогическая мисль”, „Педагогический сборник”, „Рідна школа”, „Семья и школа”, „Советская педагогика”, „Учитель”, „Вибрані твори з питань вищої освіти в КНР” (КНР), „Китай сьогодні” (КНР), „Педагогіка нового часу” (КНР) та ін.

Наукова новизна та теоретична значущість дослідження полягають у тому, що на основі численних джерел в ньому вперше:

– Відтворено в широких хронологічних межах теорію та практику родинного виховання в Китаї;

– Визначено й обґрунтовано основні закономірності становлення й розвитку китайської сім’ї, її головні функції; проаналізовано їх залежність від соціально-економічних, політичних, ідеологічних та соціокультурних чинників;

– Проаналізовано основний зміст, принципи та методи китайської системи родинного виховання;

– Виявлено і схарактеризовано провідні тенденції розвитку родинного виховання в Китаї;

– Визначено перспективи творчого використання китайського досвіду родинного виховання в Україні;

– Введено до наукового обігу невідомі раніше теоретичні ідеї китайської педагогічної науки та матеріали з досвіду організації взаємодії сім’ї і школи у Китаї.

Подальшого розвитку та уточнення набули положення щодо можливості використання в загальноосвітніх школах України форм, методів та шляхів екологічного та патріотичного виховання, що притаманні китайській родині та школі.

Практичне значення роботи полягає в тому, що на основі проведеного дослідження було опубліковано монографію „Давньокитайська міфологія як засіб родинного виховання” (Запоріжжя, 2004 р.); розроблено і впроваджено в практику ВЗН два лекційно-практичних курси: „Особливості родинного виховання китайців в контексті діалогу культур між Україною та КНР” (Харківський Національний інженерно-економічний університет, довідка № 20/139 від 24.10.2005 р.) та „Уявлення про сім’ю та родинне виховання як складова загальної культури китайського народу” (Харківський Національний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, довідка № 408 від 14.10.2005 р.).

Висновки і положення дослідження також можуть бути використані у практиці родинного виховання дітей і підлітків в Україні, у процесі формування педагогічної культури сучасної української родини, у підготовці навчально-методичних посібників, підручників, хрестоматій з історії зарубіжної педагогіки, в процесі читання спецкурсів і проведення спецсемінарів з питань родинного виховання; з метою здійснення порівняльного аналізу процесу розвитку педагогічної думки і практики народів світу.

Особливої уваги заслуговує китайський досвід використання міфології як важливого засобу родинного виховання, оскільки вона завжди служила підґрунтям не тільки офіційної системи освіти й виховання, але і народної педагогіки, була джерелом світоглядних переконань та морально-етичних норм китайської сім’ї. Впровадження китайського досвіду родинного виховання у навчально-виховний процес як середньої, так і вищої школи матиме важливе значення для формування розвиненої особистості – будівника нової України.

Особистий внесок дисертанта в працях, написаних у співавторстві, полягає в теоретичному обґрунтуванні основних ідей і положень досліджуваної проблеми та в науковій обробці отриманих результатів.

Вірогідність і обґрунтованість результатів дослідження забезпечуються методологічною і теоретичною основою його вихідних положень, застосуванням комплексу методів наукового пошуку відповідно до мети і завдань дисертаційної роботи, використанням широкої джерельної бази.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження доповідались на Міжнародних науково-практичних конференціях: „Наука та соціальні проблеми суспільства: людина, техніка, технологія, довкілля” (Харків, 2001), „Франція та Україна: науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур” (Дніпропетровськ, 2001), „Украина – Китай: стратегия сотрудничества” (Краматорськ, 2004), Другій науково-практичній інтернет-конференції „Альянс наук: учёный – учёному” (Дніпропетровськ, 2005), а також на педагогічних читаннях при Ляонінському педагогічному університеті (м.Шеньян, КНР, 2002)

Основні результати й висновки виконаної роботи обговорювались і дістали позитивну оцінку на засіданнях кафедр загальної педагогіки, теорії та методики професійної освіти, на звітних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу (2000-2005) Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлені у монографії (13,6 др. арк.), а також у 12 наукових працях, з яких 11 написано без співавторів, зокрема 3 статті у провідних науково-фахових виданнях, 4 статті у іноземних виданнях, 4 тези та виступи на конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (218 найменувань, з них 65 – іноземними мовами, у т.ч. китайською – 39), 4 додатків. Загальний обсяг дисертації складає 220 сторінки, з них основного тексту 174 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, розкривається ступінь розробленості проблеми, формулюється мета і завдання роботи, визначається її теоретична та методологічна основа, наукова новизна, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, формулюються висновки про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі „Поняття родинного виховання в європейській та китайській педагогіці” досліджуються стан розробленості проблеми, визначаються сутність та зміст родинного виховання в класичній європейській педагогіці, а також соціокультурні та методологічні засади родинного виховання в традиційній китайській філософії і педагогіці.

Як відомо, виховання розвиненої особистості є одним з головних завдань сучасного суспільства, що потребує постійного вдосконалення та подолання консервативних форм. Важлива роль у здійсненні цього завдання відводиться сім’ї. Так, у Національній програмі „Діти України” підкреслюється, що сім’я є природним середовищем фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку дитини і має виступати основним осередком її матеріальної підтримки, психологічного захисту, засобом збереження й передачі національно-культурних і загальнолюдських цінностей прийдешнім поколінням. Правовою основою реалізації сімейної політики нашої держави є закони України „Про охорону дитинства”, „Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям”, „Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” та інші нормативно-правові акти. У 2002 році в Україні прийнято новий Сімейний кодекс, спрямований на утвердження і зміцнення сім’ї як соціального інституту.

Витоки теорії виховання дітей у сім’ї сягають ще доби античності, а наукового оформлення набувають тільки у середньовіччі. Одними з перших, хто звернув увагу на важливе значення педагогічних, фізіологічних, психологічних, соціокультурних особливостей дитячого віку та сформулював на цій основі концепцію виховання дітей у сім’ї, були великий чеський педагог Ян Амос Коменський та англійський філософ і педагог Джон Локк. Так сім’я, на думку Я.Коменського, є головним осередком виховання дитини. Найважливішою функцією родинного виховання вчений вважав пробудження і підтримку в дітях постійного прагнення вчитися. Це підкреслював і Дж. Локк, виходячи із розуміння інтелекту як “чистої дошки”, на якій навколишнє середовище “пише свої письмена”. Локку також належить заслуга обґрунтування принципу гуманізму у виборі методів і засобів виховання взагалі та сімейного зокрема.

На відміну від своїх попередників, Жан-Жак Руссо розглядав вплив соціального середовища на вихованця як явище суто негативне. В основі виховання, вважав дослідник, повинен лежати принцип слідування природі і найпершими наставниками дитини у спілкуванні з природою повинні бути батьки.

Розробці питань родинного виховання приділяли увагу й видатні вітчизняні педагоги К.Ушинський. А.Макаренко, В.Сухомлинський та деякі інші, які наголошували, що можливості родинного виховання унікальні, і якщо тут допущено прорахунки, виправити їх надзвичайно важко. Наприклад, на думку К.Ушинського, родинне виховання покликане дати дитині певний обсяг відомостей, запалити в ній жадобу до серйозної праці. Вчений справедливо наголошував на відповідальності батьків за виховання дітей у сім’ї, оскільки саме тут засіваються перші зерна майбутніх життєвих успіхів або невдач.

Розвиваючи зазначені ідеї, А.Макаренко і, згодом, В.Сухомлинський заклали основи сучасної концепції родинного виховання, згідно з якою сім’я є не тільки первинним суспільним середовищем, а й тією мембраною, завдяки якій чиняться і „просіюються” усі інші впливи на особистість дитини. Школа лише розвиває та підсилює те, що було закладене у сім’ї.

У дисертації виявлено, що витоки і корені китайської системи освіти і виховання, зокрема родинного, слід шукати в глибокій давнині. Саме тоді теоретично оформились усі ті парадигми, принципи, форми, методи і засоби родинного виховання, які панували в Китаї до недавніх часів і значною мірою визначають його і понині.

Винятковий вплив на формування китайської педагогіки мала діяльність Конфуція (Кун Цзи, 551–479 до н. е .), котрий узагальнив досвід виховання і освіти Давнього Китаю і створив етико-політичне вчення, яке пізніше лягло в основу всієї системи не тільки виховання, а і життєдіяльності китайського суспільства аж до початку ХХ століття. Китайські дослідники вважають, що саме Конфуцій вперше почав впроваджувати в життя ідею загальної освіти, всебічного розвитку особистості з урахуванням індивідуальних особливостей учнів. Він заохочував самостійну роботу учнів і закликав їх до морального самовдосконалення. Серед моральних характеристик людини він виділяв повагу до волі Неба, правителя, мудрих людей. Учення Конфуція ґрунтувалося на традиціях, які втілювалися у понятті "лі". Це не тільки правила ґречності, але і ритуал, що відбивав культурні традиції народу, уявлення про добро і зло.

З повагою до традиції пов’язана шана тих, хто її передає, а саме старших і, насамперед, батьків. Оскільки держава розглядалась як велика сім’я, слухняність повинна була знайти собі місце і у відносинах між правителем і підданими: той, хто в сім’ї слухає батька, в державі підкоряється правителю. З огляду на це в конфуціанській педагогіці соціальна функція виховання і освіти виходила на перший план.

Доцільно звернути увагу на те, що згідно з конфуціанською педагогікою, виховання в дусі народних традицій передбачає дотримання певних умов та вимог. Установлено, що до таких вимог належать: власне природа (від природи дитина одержує живильну силу, життєву енергію); терплячість вихованця; здатність доводити до кінця заплановану роботу; цілеспрямованість, прагнення до виконання запланованого незалежно від обставин; виховання у дітей необхідних умінь, звички до трудової діяльності і навичок завжди акуратно, вправно виконувати будь-яку роботу; розуміння дитиною важливості цієї роботи.

Дослідження показало, що усі форми родинного виховання в Китаї впродовж його історії реалізувалися певними методами, які формували суспільну поведінку дитини. Серед них народна педагогіка Китаю виділяє, насамперед, уклад життя та діяльності дітей, неухильне дотримання режиму праці та відпочинку. Серед засобів виховання велика роль відводилася іграм, які були імітацією ритуалів, звичок і традицій, а також системі стимулюючих методів, серед яких особливе місце посідала педагогічна вимога, суспільна думка, напучування, заборона, застереження, заохочення і покарання. Виважено підходить китайська педагогіка до застосування заохочень і покарань. Покарання найчастіше застосовувались у вигляді зауваження, осуду, обмеження окремих прав дитини та ін.

Вивчення та аналіз науково-педагогічних джерел свідчить про те, що зміст родинного виховання китайців охоплює фізичний та інтелектуальний розвиток дитини, засвоєння нею моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, етичних норм взаємин між людьми, розвиток творчої, працелюбної особистості, передачу їй практичних умінь і навичок, формування естетичних смаків, активної життєвої позиції, високої політичної культури, виховання почуття патріотизму, правильного розуміння громадянського обов'язку, підготовку до сімейного життя. Ці завдання співзвучні із загальноприйнятими у педагогічній науці. Але водночас вони мають на собі відбиток матеріальної і духовної культури китайського народу, пов'язані з особливостями формування самобутнього китайського характеру, головними рисами якого є практичність, діловитість, працьовитість, величезна енергія, сильна воля і практичний розум, любов до своєї Батьківщини, законослухняність, стабільність, консерватизм, мовчазність і стриманість у почуттях.

Отже, якщо в Європі родинна педагогіка є надбанням наукової думки Нового часу, то система уявлень китайців про зміст, засоби, форми родинного виховання сформувалася ще у 6 сторіччі до н.е. Ці уявлення загалом співпадають з загальнолюдськими, але також мають свої специфічні, притаманні лише китайцям, риси.

У другому розділі “Ціннісні орієнтири родинного виховання в Китаї” дається характеристика сім’ї і родинного виховання як у стародавньому Китаї, так і в сучасній китайській сім’ї та аналізуються її виховні функції.

Зазначимо, що інформація про внутрішній устрій, норми і правила взаємин в традиційній китайській родині подається у книгах конфуціанського канону: „Луньюй" („Судження і бесіди”), „Шицзін" („Книга пісень”) і „Ліцзі" („Записки про ритуал”). На основі конфуціанських настанов були створені відомі „Цзяоюй” („Судження про сім’ю”), „Цзялі” („Сімейний кодекс”) неоконфуціанця Чжу Сі (ХII ст.), „Цзясюнь” („Сімейні настанови”) Янь Чжитуя (VI ст.), які містять норми сімейних обрядів і правила поведінки членів сім’ї.

Конфуціанство несло людям здорові моральні принципи: відданість своєму народові і сім’ї, поблажливість, повагу до батьків, до старших, великодушність, справедливість тощо. Культ предків і норми „сяо" сприяли розквіту сім’ї і клану. Інтересам сім’ї надавалось більшого значення, ніж окремій особі, яка розглядалась лише в контексті сім’ї. Колективізм, породжений типом поземельних відносин, у поєднанні з ідеологію Конфуція, привів до розквіту великої патріархальної сім’ї. Виникав могутній клан родичів, які міцно трималися один одного й іноді могли утворювати ціле село.

Розроблений конфуціанцями принцип „лі” передбачав дотримання порядку, який встановили давні, регламентував поведінку людини в суспільстві, в сім’ї, стверджував владу вищих над нижчими, старших над молодшими як вічний і природний закон. Виховання було направлене на формування звички до покори. Переслідувались будь-які форми агресивної поведінки.

Жінка традиційно займала найнижчу сходинку в китайській сімейній ієрархії. Відповідно до цього у традиційному Китаї системи виховання хлопчиків і дівчаток дуже різнилися. Хлопчиків змалку виховували як робітників, навіть їх дитяча гра мала характер виробничої підготовки. До дівчат завжди ставились значно гірше, прививали їм рабську покірність і смирення, які згодом втілилися у „три правила підкорення”: вдома коритися батькові, в шлюбі – чоловікові, у вдівстві – синові, та „чотири правила доброчесності”: старанність у праці, подружня вірність, повага до старших (насамперед до родичів чоловіка), скромність у поведінці.

Установлено, що соціально-політичні процеси, які мали місце в Китаї впродовж ХХ ст., суттєво вплинули на сім’ю, її характер і функції. Починаючи з революції 1911 року, вся система життя китайців сприяла ліквідації і спрощенню традицій. Однак з часом, особливо в роки „культурної революції” (1966-1976 рр.), уряд почав застосовувати для здійснення цієї мети адміністративно-директивні методи. Організатори комун намагались залучити народ до нових форм трудових відносин, суспільного життя, побуту, сім’ї, моралі. Вважалось, що комуна з часом стане універсальним виробничим і побутовим осередком існування кожної людини, усі інші суспільні і особисті форми відносин, у т.ч. сім’я, будуть зруйновані, а особисті стосунки – контролюватися державою.

Зараз держава намагається укріпити традиційні сімейні цінності, що відбивається в законодавстві країни. Зокрема, з 2000 р. уряд Китаю почав впроваджувати програми з вивчення, збереження і розвитку національних традицій (національна програма „Пізнаємо себе – пізнаємо світ”; „Мешканці басейну Жовтої ріки” – проект Загальнокитайського Фонду Розвитку Дітей та Молоді). Головна увага в них приділяється вивченню моральних та етичних норм конфуціанської моралі. Втім, молодь віддає пріоритет кар’єрі, високій платні, західним цінностям. Владу батьків над дітьми підриває і відсутність майна у старшого покоління. Структура китайської сім’ї трансформується від традиційної форми до нуклеарної, що також змінює відносини між членами сім’ї.

Сучасна китайська родина є багатофункціональною соціальною одиницею. Її головними функціями є репродуктивна, економічна, комунікативна, рекреативна і виховна, які доповнюють одна одну. Головною завжди була і залишається функція виховання підростаючого покоління. У ній знаходять своє відображення і виявляють свій вплив усі інші функції.

Варто також підкреслити, що нині родинне виховання дітей у Китаї переживає скрутні часи. Традиційна система виховання була практично повністю знищена у ХХ ст., а нова ще не встигла скластися. Тільки в останні роки в китайській пресі почали з’являтися окремі публікації, які порушують питання про родинне виховання дітей.

У третьому розділі “Основні напрямки та засоби родинного виховання в Китаї: традиції та сучасність” характеризуються спрямування та засоби традиційного родинного виховання, а також аналізується співпраця сім’ї і школи у сучасній системі виховання дітей в Китаї.

Виховання у дитини любові і поваги до праці споконвіку вважалося у Китаї основним обов'язком родини. Діти з раннього віку допомагали батькам вести домашнє господарство, набуваючи професійного досвіду та навичок. У сім'ях, що належали до середніх верств населення, хлопчики з 14-15-ти років залучалися до трудової діяльності. Дівчатка, крім того, доглядали молодших. Китайська народна педагогіка завжди наголошувала, що праця повинна бути творчою, цікавою і посильною. Але у бідних сім’ях вона часто була обтяжливою. Важкі умови життя вимагали від батьків залучати дітей до праці уже з 7-8 років.

Трудове виховання узгоджувалось з основними принципами народної і наукової педагогіки Китаю, зокрема, принципами природовідповідності, тобто узгодженості виховного впливу праці з індивідуальними, віковими особливостями і статтю дитини; гуманізму і поваги до особистості; гармонійного розвитку особистості, тобто поєднання трудової підготовки дітей із вирішенням завдань їх розумового, естетичного, морального, фізичного розвитку.

Трудове і фізичне виховання дитини китайці завжди ставили на перший план. Піклування про здоров'я і нормальний фізичний стан дитини, виховання стійкості, витривалості були предметом постійної уваги батьків. Умови, в яких перебував Китай протягом тривалого часу, вимагали досконалої військово-фізичної підготовки чоловічого населення. У стародавніх китайців з раннього віку діти звикали володіти зброєю, опановували військове мистецтво. Вважалось, що домашнє фізичне виховання важливіше, ніж те, яке пізніше може дати школа. Сьогодні в Китаї досягнення у спорті є обов'язковою вимогою при вступі чи зміні місця роботи (це стосується і приватних структур).

Важливе місце в традиційному родинному вихованні Китаю завжди посідало морально-етичне виховання. Сім’я в Китаї охоплює від 30 до 150 родичів. У країні є дуже бідні люди, але вони впевнені, що сім’я їм завжди допоможе. Завдяки інституту сім’ї почувають себе захищеними і пенсіонери, бо в Китаї слабка система пенсійного забезпечення і медичного страхування. Характерною рисою морального виховання в китайській родині є довіра. За дитиною ніколи не стежать, щоб впіймати на місці порушення. Як наслідок, діти виростають впевненими у собі, відповідальними, вміють розрізняти добро і зло, покладатися на власні сили.

Особлива увага у китайській сім'ї приділялася розумовому вихованню дітей, яке містить у собі багато цінного і своєрідного: тут діти навчаються самостійно і творчо оволодівати знаннями, – у цьому вона контрастує з китайськими школами, які, як вважається, не дають глибоких знань і спрямоване лише на механічне зазубрювання матеріалів підручника.

Доцільно звернути увагу й на те, що всі види виховання органічно пов'язувались з естетичним вихованням. Батьки завжди, зокрема власним прикладом, намагалися прищепити любов до прекрасного – до природи, мистецтва, самої людини. Хлопчиків і дівчаток навчали гарних манер, мистецтва спілкування, виховували естетичні смаки. Діти допомагали батькам оформляти будинок, опановували мистецтво танцю, співу, музики. Також варто згадати і про екологічне виховання, якому у китайській етнопедагогіці завжди надавалось великого значення. Природодоцільність виховання з найдавніших часів була центром китайської народної педагогіки. Народ вчив молоде покоління жити в гармонії з природою, любити її, орієнтуватися в оточуючому середовищі, знати прикмети погоди, звички тварин і птахів.

Дослідження показало, що зміни, які відбулися в китайській сім’ї за останні десятиріччя, в цілому позитивно вплинули на характер родинного виховання. Втім, є й негативи. Як зазначають китайські і зарубіжні психологи, китайські діти молодше 15 – це стовідсоткові "маленькі імператори", які дуже добре розуміють, що в сім’ї завжди знайдеться людина, котра швиденько виконає будь-яке їхнє прохання, які дуже рано зрозуміли значення грошей, але не знають, як вони заробляються. Відсутність молодших братів і сестер (наслідок “планування сім’ї”) переконує дитину в тому, що вона – центр світу.

Установлено, що багатовікова педагогічна культура китайського народу знайшла своє відображення в фольклорі: казках, прислів'ях, приказках, баладах, поетичних та драматичних творах китайських письменників і поетів, а особливо – в міфах.

Китайська традиційна система освіти була сформована ще до початку династії Хань (ІІІ ст. до н.е.) і у майже недоторканому вигляді збереглася до середини ХІХ ст., а потім з незначними змінами (поява приватних шкіл при католицьких церквах та навчальних закладів для жінок) проіснувала до 30-х рр. ХХ ст. Далі її розвиток пішов шляхом (нерідко механічного) запозичення європейських (британської та французької), а згодом – і радянської систем, при цьому чимало надбань китайської класичної школи було втрачено. Система освіти стала надто бюрократичною і складною. Батьки розділяли виховання дітей з величезною армією інших соціальних інститутів. За Законом про освіту 1944 року діти фактично ставали власністю нації. Це привело до зниження батьківської відповідальності за наслідки виховання.

У 50-х роках ХХ ст. освіта стала важливим чинником прискорення економічного зростання держави. З огляду на це, у 60–90-х роках минулого століття організація взаємодії сім'ї та школи у справі виховання і освіти поступово набувала сучасного вигляду. Участь батьків у шкільному навчанні і вихованні була визнана необхідною для забезпечення дітей належними навичками і вміннями. Було усвідомлено, що процес виховання особистості може бути сповна реалізований лише в системі спільної дії всіх суб'єктів виховного процесу. Як наслідок, намітилася тенденція до включення сім'ї у складну систему шкільного життя. Акцент змістився на розширення та реальне здійснення батьківських прав, а не на подальше нав'язування обов'язків. Сьогодні китайська школа і сім'я переглядають свої стосунки і намагаються наповнити їх новим змістом. Перспективним напрямком підвищення якості освіти і виховання стає опора на родинну педагогіку.

Аналіз родинного виховання в Китаї дає підстави для таких висновків:

1. Китайці створили самобутню, вдосконалену багатовіковим досвідом систему виховання, у якій сім’я виступає природним середовищем фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку дитини, основним осередком її матеріальної підтримки, психологічного захисту, засобом збереження й передачі національно-культурних і загальнолюдських цінностей прийдешнім поколінням. Вона спирається на загальнолюдські норми навчання і виховання, проте реалізує їх, виходячи з національних умов, звичаїв і традицій. Визначальним принципом китайської родинної педагогіки є гуманістичне ставлення до дитини як рівноправного суб’єкта виховання, взаємоповага і довіра.

2. Китайська сім’я пройшла складний шлях розвитку від великої патріархальної до нуклеарної сім’ї, що призвело до суттєвих змін у її функціях. Головною функцією китайської сім’ї було і залишається виховання підростаючого покоління. Промислова революція і соціальні трансформації ХХ ст. привели до зменшення ролі сім’ї у вихованні молоді, однак нині спостерігається поступове утвердження традиційних шляхів родинного виховання з поглиб-леним професійним підходом та зближенням стосунків між батьками та дітьми.

3. Джерелами китайської родинної педагогіки є педагогічні, філософські та соціокультурні погляди конфуціанства, даосизму і буддизму. Її основними засадами виступають конфуціанські норми „лі” (правила ґречності, ритуал), „сяо” (синівська повага) та “ці” (етикет). Ідеалом родинного виховання є людина з сильною волею, особистою гідністю, якій притаманні любов до праці, рідного краю, повага до старших, уміння долати життєві труднощі тощо.

4. У родинній педагогіці Китаю усі напрями виховання нерозривно пов’язані між собою, але перевага надається не розумовому розвитку особистості, а трудовому, фізичному і моральному вихованню. Така позиція ґрунтується на впевненості китайців, що життєвий успіх визначається передусім переконаннями, навичками, наполегливістю, а не знаннями. Моральне виховання спирається на глибоке почуття любові до Батьківщини і родинного вогнища. У широкій палітрі засобів виховання китайська родинна педагогіка особливе місце відводить традиціям та міфології.

5. Ефективне виконання сім’єю виховної функції в сучасних умовах зумовлюється її відносинами із суспільством, насамперед школою. У Китаї сьогодні переосмислюються форми співпраці батьків і учителів у напрямку налагодження тісного партнерства задля перенесення досвіду з сім’ї в школу і навпаки та налагодження зв’язку між навчанням дитини в родинному колі і освітньому закладі. Важливим чинником піднесення рівня родинного виховання є підвищення педагогічної культури батьків.

6. Найбільш перспективним з точки зору застосування в Україні є китайський досвід трудового, фізичного, патріотичного і екологічного виховання, а також досвід та форми роботи з сиротами (матеріальне заохочування родичів дитини, якщо вони погоджуються взяти дитину до себе; надання пільг у подальшому працевлаштуванні випускникам ВНЗ, які ідуть працювати до дитячих будинків; співпраця дитячих будинків з середніми та вищими закладами освіти військового типу). Проблематичним є використання досвіду морально-етичного виховання, оскільки він ґрунтується на культі предків, який не є характерним для України, хоча деякі норми „сяо” та „ці” (повага до старших, слухняність, терплячість у спілкуванні з молодшими тощо) заслуговують на увагу українських фахівців.

Проведене дослідження не вичерпує всіх проблем, пов’язаних з особливостями родинного виховання в Китаї. У дисертації з’ясовано, що подальших наукових розробок вимагають питання співпраці сім’ї та школи в Китаї, ідеолого - патріотичного та трудового виховання тощо.

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях автора:

І. Монографії:

1. Калашник (Меі) Л.С. Давньокитайська міфологія як засіб родинного виховання: Наукова монографія. – Запоріжжя: Поліграф, 2004. – 259с.

ІІ. Статті в науково-фахових виданнях:

2. Калашник Л.С. Історичні традиції китайської родини // Теоретичні питання культури, освіти та виховання: Зб. наук. пр. - Випуск 19. – К.: Видавничий центр КНЛУ, НМАУ, 2002. – С.29-31.

3. Калашник Л.С. Спорт в житті китайської родини // Теоретичні питання культури, освіти та виховання: Зб. наук. пр. - Випуск 22. – К.: Видавничий центр КНЛУ, НМАУ, 2002. – С.107-109.

4. Євтух М.Б., Калашник Л.С. Особливості сімейного виховання в КНР на сучасному етапі // Проблеми освіти: Науково – методичний збірник. – К.: Наук. – метод. центр вищої освіти, 2004. – Вип. 38. – С.56-61.

ІІІ. Публікації в інших виданнях:

5. Калашник Л.С. Щодо історії жіночого питання у Китаї // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: Зб. наук. пр. – Харків: ХДПУ, 2001. – Вип.16. – С.119-122.

6. Lyubov S.Kalashnyk. ??????????????????? (Конфлікт „Батьки-діти” з китайською специфікою) // Collected papers on higher education research in China (Вибрані дослідження з питань вищої освіти КНР). – Ляонін (КНР): видавн. Ляонінського педагогічного університету, 2003. – Серія 25, вип. 7. – С.11-13 (кит. мовою).

7. Lyubov S. Kalashnyk. Physical education in the Chinese tradition (Фізичне виховання в китайській традиції) // Collected papers on higher education research in China (Вибрані дослідження з питань вищої освіти КНР). – Ляонін (КНР): видавн. Ляонінського педагогічного університету, 2003. – Серія 23, вип. 2. – С.4-5 (англ. мовою; відзначено дипломом Спеціального комітету KHP з питань вищої освіти).

8. Lyubov S. Kalashnyk. From “Let Them Run Wild” up to “Little Emperor” (Від „Хай ростуть, як виростуть” і до „Маленького імператора”) // Collected papers on higher education research in China (Вибрані дослідження з питань вищої освіти КНР). – Ляонін (КНР): видавн. Ляонінського педагогічного університету, 2003. – Серія 23, вип.6. – С.12-14 (англ. мовою; відзначено дипломом Спеціального комітету KHP з питань вищої освіти).

9. Калашник Л.С. Роль та місце міфів в житті китайської родини // Проблеми викладання східних мов: Зб. наук. пр. кафедри східних мов. – Харків: ХНПУ, 2004. – С.52-54.

ІV. Матеріали конференцій:

10. Калашник Л.С. Гимназии на Украине во второй половине 19 века // Междунар. научно-практ. Духовн.-свет. конф. „Аще возможно, будьте в мире со всеми ... „ (римл. 12,18) : тезисы докладов и сообщения. – т.1. – Запорожье, 1997. – С.150-151.

11. Калашник Л.С. Новые технологии в сфере образования Китая. Женское образование // Наука и социальные проблемы общества: человек, техника, технология, окружающая среда: Материалы междунар. научно-практ. конф., Харьков, 14-16 мая 2001г. – Харьков: НТУ „ХПИ”, 2001. – С.88 – 90.

12. Калашник Л.С. Виховання почуття