Особливо оригінально використовуються категорії простору та часу у п’єсі “Підвальне вікно”. Своєрідність художнього часу тут полягає в тому, що за подіями п’єси спостерігають не тільки глядачі, а й персонажі з іншої часової площини, які називають себе Експериментаторами. Автор, таким чином, пропонує подивитися на події з позицій історичної перспективи, критично переглянути свої уявлення про теперішнє та минуле Іспанії, стати учасниками єдиного світового експерименту, мета якого – пробудження гуманності, заперечення взаємної ненависті.

При аналізі даного циклу п’єс Б.Вальєхо з’ясовується і така риса його поетики: тенденція до уніфікації та універсалізації сценічного простору, на якому розгортається дія п’єс. З п’яти творів, що тут розглядаються, лише в одному – п’єсі “У палаючій темряві” – один раз змінюється павільйон, в якому відбуваються події. В усіх інших п’єсах декораційні павільйони взагалі не змінюються протягом усієї вистави.

Найбільш оригінальною виглядає модель простору у п’єсі “Підвальне вікно”. Сценічний простір п’єси, що детально обумовлюється у ремарках, носить “симультанний” характер та дає можливість для розвитку дії на трьох сценічних майданчиках одночасно. Ці три майданчики – три мікропростори – викликають у глядачів почуття замкненості, обмеженості світу, в якому існують герої п’єси. У своєму підвалі вони сприймають навколишній світ крізь маленьке віконечко, крізь яке їм видна лише мізерна частка життя, а сам великий світ вони не бачать, він дуже далекий від них, є недосяжним. Але драматичний простір п’єси “Підвальне вікно” включає в себе і такий позасценічний простір, який, вірніше за все, залишається завжди лише абстракцією, не може набути будь-яких реальних рис в уявленні глядачів. Цей простір, з якого з’явилися Він та Вона – спостерігачі та коментатори подій, що відображаються у п’єсі. Що являє собою цей простір в матеріальному плані – крім самих особистостей Його та Її та їхнього “дивовижного одягу” – у п’єсі ніяких відомостей немає. Це залишається загадковою абстракцією, з конкретизацією якої не впоратися жодній, найпалкішій глядацькій уяві.

З метою посилення виразності дії А.Б.Вальєхо використовує такий драматургічний компонент, як образне моделювання дії. Сценічні деталі і навіть персонажі, покликані образно моделювати ту чи іншу сценічну ситуацію, є і в “Історії одних сходів”, і у “Підвальному вікні”, але особливо показово виглядає система засобів, покликаних образно моделювати дію, значення, зміст того чи іншого його етапу, у пєсі “Сон розуму”. Тут Б.Вальєхо використовує картини самого Гойї (зрозуміло, йдеться про достатньо збільшені для сцени копії), які за ходом дії висуваються досить близько до рампи. Такий прийом, безперечно, є оригінальним і навіть по-своєму унікальним. Але, звичайно, для його повноцінної реалізації потрібна впевненість у тому, що глядачам достатньо добре знайомий зміст, який пов’язується з тим чи іншим історичним (біблійним) персонажем, зображеним на портретах, що виставляються.

Гостра соціально-політична проблематика та важливі художні досягнення явилися запорукою того, що п’єси Б.Вальєхо стали рідкісно потрібним, актуальним драматургічним матеріалом для театрів.

У 1950-70-і роки аналізовані у дисертації твори йшли в іспанському театрі з сезону в сезон та користувалися величезним успіхом. Після падіння диктатури Франко їхня актуальність дещо знизилася, але інтерес до них не зник. У 1980-90-і роки вони стали об’єктом інтересу багатьох театрів-студій – дуже характерного явища іспанської театральної провінції. На ці вистави у пресі були численні відгуки – частіше за все невеликі рецензії місцевих критиків-напівпрофесіоналів.

Дисертантка аналізує деякі з таких рецензій на п’єси Б.Вальєхо. Серед цих рецензій критична стаття Жуана Пуджа на виставу “Підвальне вікно” у студентському театрі “Ховен” (місто Сабадель) – газета “Каррер”, 28.ІХ.1989; стаття Анни-Марії Гонсалес-Фернандес про виставу “Історія одних сходів” (м.Мотріль) – газета “Діаріо”, 17.ХІ.1982; стаття Пакіти Гонсалес про виставу “Сьогодні – свято” в Центрі мистецтв м.Канет – газета “Ла Канета”, 28.IV.1979; стаття Інми Газуль про виставу “У палаючій темряві” в студентському театрі м.Леріди – газета “Ой”, 30.ІХ.1978; стаття Кармен Родрігес про виставу “Сон розуму” в Центрі драматичних мистецтв м.Касерес – газета “Ель Таблоіде”.

Зміст цих рецензій свідчить, що п’єси Б.Вальєхо у 1970-80-ті рр. користувалися великим успіхом у глядачів іспанської провінції. Навіть на відстані багатьох років після їх створення театрам-студіям вдавалося знаходити в них такі “больові місця”, які були здатні зацікавити, схвилювати глядачів, примусити їх замислитися та порівняти недалеке минуле свого народу, своєї країни з тим, що відбувається і як складаються справи на сьогодні. Проте зміст цих рецензій свідчить, що на них також лежить відбиток стилю довільно-есеїстських розмірковувань. Автори цих рецензій не дають чітких оцінок соціальних і психологічних явищ, про які йдеться в п’єсах, майже за кожним фактом та явищем їм ввижаються екзистенційні проблеми, внаслідок чого точність, певність (а така певність характерна для п’єс А.Б.Вальєхо) соціального прицілу драматурга та театру втрачається.

Дисертантка подає в роботі і власні враження від вистав, на яких вона побувала в кількох іспанських театрах. Це вистави за п’єсами “Сьогодні – свято” в театрі-студії м.Малага, “Історія одних сходів” у студентському театрі “Альсахара” в м.Гранада, “Підвальне вікно” у Центрі сценічних мистецтв м.Корунья. Дисертантка відмічає низку найсуттєвіших художніх особливостей цих вистав і реконструює кілька найяскравіших сцен з них. Майже всі ці вистави були відмічені, за думкою дисертантки, великою емоційною “відкритістю” виконавців та ентузіазмом, з яким їх сприймала публіка.

З бесід з театральними діячами столиці та іспанської провінції (Кармен Роче (м.Мадрид), Пілар Мартінес Соле (м.Барселона), Монтсеррат Касальс (м. Гранада) та ін.) дисертантка винесла досить суттєву думку, яка стосується соціально-естетичної ролі, що відіграє драматургія Б.Вальєхо для іспанського театру на рубежі ХХ-ХХІ століть: вона стала одним з тих “рятувальних кіл”, які допомагають боротися з нестримною комерціалізацією театру. Театр Б.Вальєхо, робить висновок дисертантка, і сьогодні – міцна опора у боротьбі за ствердження високого мистецтва.

У “Висновках” авторка зазначає, що аналіз п’єс і вистав “Історія одних сходів”, “У палаючій темряві”, “Сьогодні – свято”, “Підвальне вікно” та “Сон розуму” переконливо свідчить: соціальний приціл творчого потенціалу А.Б.Вальєхо виявився досить сильним для того, щоб відобразити проблему “світового зла ХХ століття – тоталітарного диктаторського режиму, різновидом якого був франкізм. Талант, гострота політичного зору та заслуга Б.Вальєхо перед іспанським театром, перед іспанським народом, перед прогресивною світовою спільнотою виявилися у тому, що він зумів показати найрізноманітніші грані трагедії, що спіткала народ, який опинився у путах тоталітарного режиму.

Жалюгідне, тяжке становище людей з “нижчих” прошарків населення Іспанії у роки франкізму, марність їхніх спроб вирватися з безпросвітної ями злигоднів, духовне запустіння, примітивізм їхніх інтересів – головний об’єкт художнього дослідження у п’єсах “Історія одних сходів” та “Сьогодні – свято”.

П’єса “Підвальне вікно” свідчить про те, що Б.Вальєхо гостро відчував особливі соціально-політичні ситуації в житті країни, зокрема й ту, що склалася, коли диктаторський режим вже слабшав і у країні раптом спалахнули пристрасті зведення рахунків, взаємних звинувачень у колишніх учасників Громадянської війни.

Якщо у п’єсах “Історія одних сходів”, “Сьогодні – свято” та “Підвальне вікно” драматург показував картини життя у тоталітарній країні, які багато чим були ідентичні тому, що відбувалося в ці роки і за стінами театру, то у п’єсах “Сон розуму” і “У палаючій темряві” він використовує для протесту проти тоталітарного режиму жанри історичної п’єси та п’єси-притчі. Але за своєю ідейною спрямованістю, за своїм пафосом – це гаряче актуальні для свого часу твори.

Глядацький успіх, увага громадськості до п’єс Б.Вальєхо були обумовлені не тільки актуальністю проблем, що підіймаються у п’єсах, але й високою майстерністю художника слова, його володінням драматургічною “технікою”. Дуже яскраво ця майстерність проявилася при оперуванні такими основними естетичними категоріями драми, як конфлікт, дія і характер. Так же майстерно Б.Вальєхо вибудовував хронотоп у творах, що розглядаються нами, застосовував образне моделювання дії та ін.

Такі високі якості драматургічних структур, створених Б.Вальєхо, забезпечили їхню рідкісно вдалу сценічну долю як у театрах Іспанії, так і у європейських, американських і навіть азіатських країнах.

П’єси Б.Вальєхо одразу ж ставили найвідоміші театри Іспанії: мадридські “Teatro Goya”, “Teatro Lope de Vega”, “Teatro de Madrid”; барселонські: “Teatr dramatic”, “Teatro Apolo”. Тут вони витримували по декілька сотень вистав – випадок майже небувалий для драматургії ХХ століття в Іспанії. Ці вистави ставали фактами не тільки театрального, але й суспільного життя країни: про них говорили, дискутували, як про значні, знакові події.

Досить скоро театр Б.Вальєхо подолав кордони Іспанії. П’єси “Історія одних сходів”, “У палаючій темряві”, “Сьогодні – свято”, “Підвальне вікно” та “Сон розуму” ставилися у театрах Мілану, Москви, Санкт-Петербургу, Будапешту, Лейпцигу, Берліну, Кіля, Варшави, Токіо, Турку, Брно, Рейк’явіку, Гельсинки, Софії, Осло, Балтімори, Філадельфії, Хьюстону, Лондону та ін.

У другій половині ХХ століття театр Б.Вальєхо відігравав роль важливого джерела, яке підживлювало та визначало пульсування реалістичного струменя в царині іспанської театральної культури в цілому, і свого роду камертону, до звучання якого прислуховувалися голоси театральних діячів нового покоління. Послідовниками А.Б.Вальєхо називають іспанські критики таких драматургів 1970-80 рр., як Фернандо Фернан Гомес, Ігнасіо Аместой, Сантьяго Монкада, Фернандо Орс, Хосе Луіс Алонсо де Сантос, Фермін Кабаль, Хосе Санчес, Ігнасіо Марія Май та ін.

Авторка дисертації підкреслює, що у кінці ХХ століття роль театру Б.Вальєхо також виявляється значимою. Хоча п’єси Б.Вальєхо зараз лише іноді з’являються на афішах великих театрів Мадрида та Барселони, але вони багато у чому визначають життя театральної периферії. Тут неоцінимою виявляється їхня роль для ствердження, підтримки некомерційного театру. Адже протистояння “некомерційний” – “комерційний” для іспанського театру залишається актуальним і на сьогодні. Для мешканців іспанської провінції, де як і у багатьох інших країнах Заходу, основною “культурною їжею” є програми телебачення, розважальні, розраховані на невибагливий смак, вистави за п’єсами Б.Вальєхо – як ковток свіжої води з глибокої та чистої криниці. Цей факт – ще одне свідчення того, що у сьогоденному житті, що є непостійним та швидко змінюється, а часто-густо є і непередбаченим, театр Б.Вальєхо – постійна величина Добра і Правди, Надії і Краси.

Пропонуючи спеціалістам-мистецтвознавцям та діячам театру України дане дослідження про творчість А.Б.Вальєхо, дисертантка ще раз наголошує на необхідності подолати байдужість українського театру до творчості цього видатного драматурга ХХ століття, що, втім, стосується і інших іспанських драматургів даного періоду. Адже якщо деякі (небагато) твори Лопе де Вегі, Кальдерона та Тірсо де Моліни інколи зустрічаються у репертуарі українських театрів, то з п’єс іспанських драматургів ХХ століття відшукати неможливо майже нічого: навіть п’єси Г.Лорки тут – рідкісні гості. Правда, у деяких випадках театри вдаються до творів авторів менш значних: наприклад, п’єса Алехандро Касони “Дерева помирають стоячи” йде у київському театрі ім. Лесі Українки вже багато сезонів. Відзначаючи цей поодинокий факт, все ж не можна не подумати, що такого “виходу” в іспанський театр ХХ століття для київського і для українського в цілому театру замало. Адже іспанська драматургія ХХ століття – величезна скарбниця художніх цінностей. Вони повинні бути осягнуті українським театром.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

1. Корзова Л. “Метафорический” реализм в творчестве испанского драматурга Буэро Вальехо // Вестник МСУ (г. Харьков), серия “Искусствоведение”. – 2000. – Т. 3, № 6. – С. 39-41.

2. Корзова Л. Символіко-побутовий реалізм в театрі Антоніо Буеро Вальєхо // Вісник КНУКіМ: Збірник наукових праць. Серія: Мистецтвознавство. – Вип. 9. – К., 2003. – С. 66-71.

3. Корзова Л. Соціальний театр Буеро Вальєхо // Питання культурології: збірник наукових статей. – 2003. – № 19. – С. 180-185.

Анотація

Корзова Л. Ю. Соціально-політичний театр А.Б. Вальєхо в контексті театрального мистецтва Іспанії ХХ століття. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.02 – театральне мистецтво. – Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України, Київ, 2005.

В дисертації розглядаються проблематика, художня стилістика та приклади сценічного втілення п?єс А.Б.Вальєхо соціально-політичної спрямованості: “Історія одних сходів”, “У палаючій темряві”, “Сьогодні свято”, “Підвальне вікно”, “Сон розуму”.

У дисертації аналізується структура конфліктів, моделі драматичної дії, образи персонажів, проблема драматичного характеру, арсенал засобів театрально-драматургічної виразності у названих п?єсах А.Б. Вальєхо; подається характеристика вистав за названими п?єсами А.Б. Вальєхо, на яких дисертантка побувала сама; розглядається ряд театрознавчих матеріалів з іспанської преси, які дисертантка зібрала, працюючи у архівах.

Аналіз творів театру А.Б. Вальєхо проводиться на фоні театрального життя Іспанії ХХ століття.

Ключові слова: конфлікт, дія, характер, іспанський театр, драматургія, тоталітаризм, диктатура, антитоталітарний, хронотоп, вистава, сценографія.

Аннотация

Корзова Л.Ю. Социально-политический театр А.Б. Вальехо в контексте театрального искусства Испании ХХ века. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.02 – театральное искусство. – Институт искусствоведения, фольклористики и этнологии им. М.Т. Рыльского НАН Украины, Киев, 2005.

В диссертации рассматриваются проблематика, художественная стилистика и примеры сценического воплощения пьес А.Б. Вальехо социально-политической направленности: “История одной лестницы”, “В пылающей тьме”, “Сегодня праздник”, “Подвальное окно”, “Сон разума”.

В диссертации анализируется структура конфликтов, модели драматического действия, образы персонажей, проблема драматического характера, арсенал средств театрально-драматургической выразительности в названных пьесах А.Б. Вальехо; дается характеристика спектаклей названных пьес А.Б. Вальехо, на которых диссертантка побывала; рассматривается ряд театроведческих материалов испанской прессы, которые диссертантка собрала, работая в архивах.

Анализ произведений театра А.Б. Вальехо проводится на фоне театральной жизни Испании ХХ века.

Ключевые слова: конфликт, действие, характер, испанский театр, драматургия, тоталитаризм, диктатура, антитоталитарный, хронотоп, спектакль, сценография.

Summary

Korzova L.Y. A.B. Vallejo's social and political theatre in the context of theatre art of Spain of the 20th century. – Manuscript.

Dissertational thesis for obtaining a scientific degree of Candidate in Art Sciences, speciality 17.00.02 – dramatic art. – M. Rylsky Institute of Art Sciences, Folklore and Ethnology, the Ukrainian NAS, Kyiv, 2005.

The dissertation considers the problems, artistic style and the examples of stage realization of A.B. Vallejo's plays of social and political trend: “The Story of the Stairs”, “In the Flaming Darkness”, “It is a Holiday Today”, “The Skylight”, “The Sleep of Mind”.

The dissertation contains analysis of the conflicts structure, of the dramatic action models, of the characters' images, of the dramatic character problem, a store of the means of dramatic expressiveness in the above-named A.B. Vallejoґs plays; the characteristic of the performances by the above-mentioned A.B. Vallejo's plays seen by the author of the dissertation; a number of the critical essays of the Spanish press found in the archives is considered too.

The analysis of these A.B. Vallejo's plays is made in the context of theatre life development in Spain in the 20th century.

Key words: conflict, action, character, Spanish theatre, dramatic composition, totalitarian, dictatorship, antitotalitarian, performance.