Київський національний університет внутрішніх справ

Кагадій Микола Іванович

УДК 340.115+340.143

ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА В ПРАВОВІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ

12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних та правових учень

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2005

Дисертацією

є рукопис

Робота виконана на кафедрі конституційного права Національної академії внутрішніх справ України

Науковий керівник

кандидат юридичних наук, професор Олійник Анатолій Юхимович, Київський національний університет внутрішніх справ України, професор кафедри загальноюридичних дисциплін юридичного факультету

Офіційні опоненти

доктор юридичних наук, професор Козюбра Микола Іванович, Національний університет “Києво-Могилянська академія”, завідувач кафедри державно-правових наук

кандидат юридичних наук, доцент Ведєрніков Юрій Анатолійович, Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, перший проректор

Провідна установа – Харківський національний університет внутрішніх справ

Захист відбудеться “10” лютого 2006 року о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.009.01 Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, Солом’янська площа, 1

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, Солом’янська площа, 1

Автореферат розісланий “28грудня 2005 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О.Б. Горова

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. В умовах розбудови демократичної, правової, соціальної Української держави та громадянського суспільства потребують постійного вдосконалення і розвитку право та його реалізація, що є складовими правової системи України. Одним з важливих елементів цієї системи є юридична практика. Проте саме цей елемент правової системи України, на думку дисертанта, найменш досліджений в юридичній науці, що й спонукало обрання теми дисертаційного дослідження. Одним з аспектів вибору даної теми дисертаційного дослідження було й те, що в нашій країні поки що не існує монографій, де б досліджувались юридична практика, її поняття, зміст, види як елемент правової системи України. Розглядаючи юридичну практику, як елемент правової системи, можна стверджувати, що вона, поряд з економічною, політичною і соціальною системами, об’єднує всі правові явища у суспільстві. Узагальнення ж юридичної практики, в свою чергу, сприятиме вдосконаленню правотворчості та правореалізації в країні. Вітчизняні вчені-юристи займалися дослідженням правової системи ще за радянських часів і продовжують досліджувати цю проблему нині в незалежній Україні. Дисертант поставив собі за мету дослідити розвиток лише одного з її елементів – юридичну практику.

Слід зазначити, що правову систему вивчали українські дослідники, серед яких треба назвати М. Козюбру, А. Колодія, О. Мурашина, Н. Оніщенко, М. Орзіха, В. Погорілка, П. Рабиновича, О. Скакун та ін. Даною проблемою займалися й російські вчені, зокрема: С. Алексєєв, В. Бабаєв, О. Васильєв, М. Вітрук, В. Кудрявцев, М. Матузов, В. Перевалов, Ю. Тихомиров, Л. Явич та інші. Окремі аспекти юридичної практики досліджувалися радянськими і російськими вченими В. Карташовим, В. Леушиним, В. Реутовим, Б. Саванели, частково - С. Братусем, А. Венгеровим, Н. Нєвською. Аналізуючи праці названих правників, дисертант визначив коло питань, досліджуваних не в повному обсязі або взагалі не досліджуваних. Це дозволило визначити предмет і об’єкт, мету та завдання даного дослідження.

Здобувач у даній праці намагається поєднати теоретичну частину загальної юридичної практики та її практичну частину на конкретних прикладах діяльності судових і правоохоронних органів, проаналізувати статистичні дані та узагальнити результати проведеного соціологічного дослідження.

Дисертант не претендує на вичерпність проведеного ним дослідження. Він може лише стверджувати, що таке правове явище як юридична практика, що є елементом правової системи України, вивчене не в повному обсязі і потребує більш конкретної уваги з боку науковців. Юридична практика, на думку дисертанта, була, є і буде засобом удосконалення діяльності її суб’єктів та предметом дослідження сутності цієї проблеми.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до “Тематики пріоритетних напрямків наукових досліджень на період 2002-2005 рр”. (затверджена Наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 635), а також згідно з державними планами та програмами Верховної Ради України (Державно-правова реформа в Україні).Тема дисертаційного дослідження обговорена та схвалена на засіданні вченої ради Національної академії внутрішніх справ України (протокол №1 від 29.01.2003 року) та включена до плану науково-дослідних робіт НАВСУ.

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Головною метою даного дисертаційного дослідження є комплексний аналіз юридичної практики, як елемента правової системи України, її поняття, змісту та видів, узагальнення її в діяльності судових та правоохоронних органів. Для досягнення даної мети дисертант поставив перед собою такі завдання:

- проаналізувати наукові праці за тематикою: правова система та юридична практика;

- провести історичний аналіз виникнення та розвитку правової системи України і сформулювати поняття юридичної практики як її елемента;

- дослідити зміст юридичної практики;

- визначити види та підвиди юридичної практики та проаналізувати їх;

- узагальнити за функціональною спрямованістю юридичну практику судових і правоохоронних органів, а саме: а) Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції; б) прокуратури України; в) органів внутрішніх справ; г) інших правоохоронних органів;

- встановити шляхи вдосконалення юридичної практики судових і правоохоронних органів та організацій;

- розробити практичні рекомендації та пропозиції щодо вдосконалення діяльності органів та організацій, що були піддані аналізу;

- довести, що юридична практика є одним із засобів, необхідних для узагальнення різних видів юридичної діяльності і реального та об’єктивного світосприйняття.

Об’єктом даного дисертаційного дослідження є правова система України.

Предметом дисертаційного дослідження є юридична практика як елемент правової системи України.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є принципи, способи і засоби, які забезпечили достовірність знання та вирішення поставлених перед дослідником мети і завдань. Дисертантом застосовувалися філософські, загальнонаукові та спеціальні методи. Так, з філософських методів дисертант використав діалектичний, зокрема закони: накопичення певної кількості і перехід в нову якість, заперечення заперечення; категорії: форми і змісту, загального, особливого і одиничного. Закон накопичення певної кількості та перехід у нову якість застосовувався дисертантом при узагальненні юридичної практики судових і правоохоронних органів. Категорії форми і змісту автор використав для формулювання елементів змісту юридичної практики. Категорію загального, особливого і одиничного використано при аналізі співвідношення правової системи України, юридичної практики і судової практики.

З загальнонаукових методів використано: історичний, системний, структурно-функціональний, конкретно-соціологічний, формально-логічний, статистичний . Так, за допомогою історичного методу дисертант зміг виявити зародження і розвиток правової системи та юридичної практики. Системний метод дав змогу дисертанту розглянути юридичну практику не тільки як окреме правове явище, але й як одну з підсистем правової системи України, що має свій, властивий тільки їй, зміст та поєднує в собі структурні елементи, утворюючи власну підсистему. За допомогою структурно-функціонального методу дисертант визначив основні якості та ознаки юридичної практики. Завдяки конкретно-соціологічному методу вдалося встановити точку зору працівників міліції на місце юридичної практики в їхній діяльності, їхнє ставлення до юридичної практики, рівень на якому знаходиться вивчення юридичної практики в діяльності органів внутрішніх справ самими їх працівниками. При допомозі статистичного методу здобувач зміг користуватися статистичними даними, наприклад, щодо діяльності правоохоронних та судових органів для того, щоб розробити та запропонувати шляхи вдосконалення їх діяльності при виявленні та подоланні виявлених недоліків у їхній роботі.

Серед спеціальних методів використано: порівняльно-правовий, формально-юридичний, правового моделювання, правової статистики. Так, завдяки порівняльно-правовому методу дисертант розглянув різні правові сім’ї та, порівнявши їх, визначив їхні особливості. Це дало можливість ширше дослідити саму юридичну практику та її окремі елементи, зокрема, судовий прецедент. Використання формально-юридичного методу, який широко використовувався у дисертаційному дослідженні та завдяки якому було розглянуто різні поняття юридичної практики, дозволило винайти власне поняття, акцентуючи увагу саме на тих ознаках, які дисертант вважає основними.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана праця є першим в Україні комплексним дисертаційним дослідженням юридичної практики як елемента правової системи. Це дало змогу дисертанту винести на розгляд конкретні положення.

1. Аналіз відповідних наукових праць за тематикою правової системи та юридичної практики дозволив дисертанту дійти висновку, що в Україні ще немає монографічних досліджень, де б юридична практика розглядалася як елемент правової системи України.

2. Історичний аналіз виникнення та розвитку правових сімей взагалі та правової системи України зокрема дав змогу сформулювати висновок, що правова система України перебуває на шляху інтеграції до Європейського права. Аналіз різних понять юридичної практики, як елемента правової системи, допоміг дисертанту сформулювати власне її розуміння, як різновид соціальної практики, що включає в себе узагальнену діяльність професійних юристів та інших суб’єктів права по впорядкуванню правового досвіду та виробленню рішень щодо узагальнення як самої практичної діяльності, так і її результатів з метою вдосконалення законодавства та практики його реалізації.

3. Запропоновано розглядати зміст юридичної практики за схемою: а) суб’єкти та учасники; б) об’єкт та предмет; в) завдання, мета, функції, способи та результати; г) внутрішня організація юридичної практики (процесуальне провадження, стадії, процедури та режими); д) зовнішня форма юридичної практики, що виявляється в нормотворчих та правореалізаційних актах; е) зв’язки юридичної практики, які характеризуються її соціальною цінністю, призначенням, результативністю та ефективністю.

4. Дисертант запропонував власну класифікацію юридичної практики та виділив окремі її види за встановленими критеріями класифікації: 1) за видами діяльності суб’єктів юридичну практику можна розглядати як: а) правотворчу; б) правореалізаційну (правозастосовча, практика додержання, використання та виконання певних прав та обов’язків); в) правоохоронну; г) інтерпретаційну (роз’яснювальна) тощо; 2) за суб’єктами, які її здійснюють, можна виокремити такі групи юридичної практики: а) громадян; б) організацій, які не мають владних повноважень в управлінні суспільством; в) органів місцевого самоврядування; г) державних органів; 3) за видами державних органів слід виділяти: а) судову практику (Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції); б) прокурорську практику; в) слідчу; г) органів внутрішніх справ; д) нотаріальну; е) інших правоохоронних органів (СБУ, податкової адміністрації, митної служби, прикордонних військ, РАГСів, органів юстиції, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини тощо); 4) за її функціями: а) правоконкретизуючу; б) контрольну; в) правосистематизуючу; г) інші види юридичної практики.

5. Запропоновано дисертантом розглядати юридичну практику судових органів: 1) Конституційного Суду України; 2) судів загальної юрисдикції по: а) кримінальних; б) цивільних; в) господарських; г) адміністративних справах. Окремо пропонується розглядати юридичну практику: а) Вищої ради юстиції; б) кваліфікаційних комісій; в) державної судової адміністрації; г) адвокатів по захисту прав людини і громадянина.

6. Дисертант пропонує класифікувати прокурорську практику таким чином: а) досудового слідства; б) при здійсненні загального нагляду; в) при підтриманні державного обвинувачення в суді; г) у процесі представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; г) при здійсненні нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; д) у процесі здійснення нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

7. Дисертантом запропоновано юридичну практику органів внутрішніх справ розглядати у трьох аспектах, зокрема: а) кримінально-процесуальну; б) адміністративну; в) оперативно-розшукову.

8. Серед інших правоохоронних органів дисертант проаналізував юридичну практику: а) СБУ; б) органів юстиції; в) Державної податкової адміністрації.

9. Проведено опитування працівників міліції з метою вивчення їх думки щодо місця та ролі юридичної практики в їхній діяльності, за результатами якого сформульовано рекомендації щодо вдосконалення юридичної практики органів внутрішніх справ.

10. Дисертантом розроблено практичні рекомендації та пропозиції щодо вдосконалення діяльності органів та організацій, юридична практика яких досліджена в дисертації. Зроблено спробу довести, що юридична практика є одним із засобів, необхідних для узагальнення юридичної діяльності, реального та об’єктивного світосприйняття.

Практичне значення отриманих результатів. Дисертант вважає, що отримані результати мають як наукове, так і практичне значення. Сформульовані висновки і рекомендації можуть бути використані:

- у правотворчій діяльності, як теоретичний матеріал для розробки та прийняття нормативно-правових актів;

- у науково-дослідницькій діяльності, з метою подальшого дослідження як юридичної практики, так і інших елементів правової системи та їх взаємодії;

- у практичній діяльності судових і правоохоронних органів для вдосконалення правозастосовчої роботи;

- у навчальному процесі для підготовки і проведення лекцій та семінарських занять з навчальних дисциплін: а) Теорія держави і права; б) Актуальні проблеми теорії держави і права; в) Національні правові системи; г) Порівняльне правознавство;

- у науково-дослідницькій роботі курсантів, слухачів, студентів, аспірантів та докторантів.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення і практичні пропозиції та рекомендації, їх обґрунтування доповідалися на засіданнях кафедри конституційного права та теорії держави і права Національної академії внутрішніх справ України, а також знайшли своє відображення у виступах дисертанта на чотирьох наукових конференціях:

1. Міжнародній науковій конференції пам’яті П.І.Новгородцева (треті Новгородцевські читання) “Ідея правової держави: історія та сучасність ” у Луганській академії внутрішніх справ імені 10-річчя незалежності України. – Луганськ, 2003 р.

2. Науково-теоретичній конференції молодих та майбутніх вчених “Актуальні проблеми права 2003” в Національній академії внутрішніх справ України. – Київ, 2003 р.

3. Науковому семінарі, який відбувся в академії МВС України в місті Дніпропетровську і присвячувався “Проблемам наукового забезпечення діяльності правоохоронних органів в умовах розбудови України як правової держави”. – Дніпропетровськ, 2004 р.

4. Науково-теоретичній конференції молодих та майбутніх вчених “Актуальні проблеми підготовки керівних кадрів МВС України в світлі освітянської реформи” в Національній академії внутрішніх справ України. – Київ, 2004 р.

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дослідження відображено в опублікованих п’яти наукових статтях, чотири з яких – у фахових виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, які об’єднують вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації становить 240 сторінок, з яких 219 сторінок основного змісту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається мета, завдання, наукова новизна, об’єкт, предмет та методи, сформульовано положення, які виносяться на захист, розкривається практичне значення отриманих результатів, їх апробація та публікація, а також структура дисертації.

Розділ 1. Поняття та загальна характеристика юридичної практики як елемента правової системи України. Складається з чотирьох підрозділів та висновку до розділу, в яких проаналізовано наукові джерела щодо основних аспектів правової системи, її поняття, структурні елементи, які в свою чергу розглядаються детально. Одним з елементів правової системи є юридична практика, яка досліджується дисертантом з моменту її виникнення і до теперішнього часу визначаються її поняття, зміст та види.

У підрозділі 1.1. Наукові дослідження юридичної практики як елемента правової системи України досліджуються та аналізуються наукові джерела, що присвячені розробкам правової системи та юридичної практики. Зроблено спробу визначити тенденції розвитку правової системи та юридичної практики, їх взаємозв’язок з юридичною наукою. Автор, розглянувши їх, погоджується з трактуванням права як системи, а не просто сукупності правових норм. У дисертації також висвітлюються питання порівняльного правознавства, його виникнення та розвиток. В дисертаційному дослідженні стверджується, що як явище юридична практика почала зароджуватися ще у стародавньому світі у таких мислителів як Аристотель, Солон, Сократ, Ш. Монтеск’є і ґрунтувалася на порівнянні законів різних держав між собою.

У підрозділі 1.2. Поняття юридичної практики як елемента правової системи: генезис і тенденції розвитку дисертант простежив шлях виникнення правової системи та юридичної практики їх розвитку. Окремо досліджено шлях виникнення правової системи СРСР та України. Також проаналізовано правові сім’ї і підтверджено гіпотезу щодо належності правової сім’ї України до романо-германської правової сім’ї. Досліджено поняття та зміст правової системи. Аналізуючи різні наукові точки зору, автор приєднується до думки М.Матузова на цю проблему, який чітко визначив поняття правової системи та її елементи змісту. Продовжено дослідження зародження та розвитку юридичної практики через аналіз наукових поглядів на порівняльне правознавство таких вчених як М. Максимейко, Р. Давид, А. Саідов.

Аналіз наукової спадщини вітчизняних та зарубіжних мислителів, філософів та вчених як стародавніх часів, так і теперішніх, які продовжували займатися дослідженням та вивченням об’єктів порівняльного правознавства, дав можливість автору стверджувати, що одним із джерел виникнення юридичної практики був розвиток науки порівняльного правознавства.

У даному підрозділі проаналізовано існуючі поняття юридичної практики як вітчизняних, так і російських вчених та сформульоване власне (див. с.5). Крім того автор вважає, що до поняття юридичної практики необхідно включати не тільки саме визначення, але й характерні ознаки юридичної практики. Отже, вона є : 1) різновидом соціальної практики; 2) складовою правової культури суспільства; 3) узагальненою діяльністю державних органів, органів місцевого самоврядування професійних юристів та інших суб’єктів права; г) результатом напрацьованого правового досвіду та вироблених правореалізаційних рішень; д) узагальненням практичної діяльності у сфері дії права; е) удосконаленням законодавства та практики його реалізації; є) вона має нормативне значення та є складовою національної правової системи. Всі вищезазначені ознаки детально розкриті у даному підрозділі дисертації.

У підрозділі 1.3. Зміст юридичної практики автор розглянув співвідношення змісту і форми у трьох розуміннях філософському, теоретичному, конкретному. На думку автора, зміст юридичної практики повинен відображати не тільки внутрішні сторони явища у статиці, але й внутрішні і зовнішні процеси, які відбуваються в динаміці. Тому до вказаних структурних елементів змісту юридичної практики необхідно додати ще внутрішні та зовнішні зв’язки. Дисертант вважає необхідним визначити такі елементи змісту: а) суб’єкти юридичної практики та її учасники; б) об’єкти правових дій; в) завдання, мета, функції, способи та результати юридичної практики; г) внутрішня організація юридичної практики (процесуальне провадження, стадії, процедури та режими); д) зовнішня форма юридичної практики, що виявляється у правотворчих та правореалізаційних актах; е) внутрішні та зовнішні зв’язки юридичної практики, що характеризуються її соціальною цінністю, призначенням, результативністю та ефективністю. Що стосується внутрішньої організації юридичної практики, то вона визначена як процесуальне провадження, стадії, процедури та режими, оскільки для того, щоб ефективно діяла вся система, необхідно, в першу чергу, організувати її внутрішню структуру та діяльність. В юридичній практиці можна виділити три етапи діяльності: конкретизуючий, узагальнюючий та етап аналізу. На першому етапі суб’єктами юридичної практики розглядаються конкретні факти, документи, ситуації, які існували раніше та діють в даний момент. Ці суб’єкти вивчають їхній зміст, характеристики, вплив на суспільні відносини. На другому етапі відбувається узагальнення вищеперерахованих фактів, документів, ситуацій; третій – це їх аналіз та вироблення універсального рішення щодо конкретної ситуації, яке можна застосовувати для всіх подібних ситуацій. При цьому зовнішня форма юридичної практики виявляється у правотворчих та правореалізаційних актах. Їх можна поділити на акти-дії та акти-документи. Акти-дії підкреслюють, що юридична практика проявляється не тільки в документах, але й у діях її суб’єктів. Це різновид зовнішньої форми діяльності юридичної практики, який охоплює об’єктивовану, виражену зовні, сторону юридичної практики. В даній формі об’єктивується як сама діяльність, так і правотворчий, правоохоронний та правозастосовчий досвід. Така форма дозволяє безпосередньо сприймати саму юридичну практику (правотворчу, правозастосовчу, правоохоронну, правореалізаційну) .

Акти-документи за сферою впливу на суспільні відносини діляться на загальні (ними є закони, підзаконні нормативні акти), індивідуальні та статистичні документи. Всі ці акти мають правовий характер, загальне соціальне призначення у забезпеченні більш тісного зв’язку права з життям. Ще однією важливою рисою є те, що акти-документи створюються у процесі правотворчості, правореалізації та у зв’язку з ними.

Отже, акти-дії і акти-документи мають як подібні, так і різні, специфічні риси.

У підрозділі 1.4. Види юридичної практики розглядаються та аналізуються різні позиції радянських, російських і вітчизняних вчених-юристів щодо критеріїв класифікації та видів юридичної практики. Дисертант визначив їх таким чином: 1)за видами діяльності суб’єктів юридичної практики можна розглядати як: а) правотворчу; б) правореалізаційну (правозастосовча, практика додержання, використання та виконання певних прав та обов’язків); в) правоохоронну; г) інтерпретаційну (роз’яснювальна) тощо; 2) у залежності від суб’єктів, які її здійснюють, можна виокремити такі види юридичної практики: а) громадян; б) організацій, які не мають владних повноважень в управлінні суспільством; в) органи місцевого самоврядування; г) державні органи. 3) за видами державних органів слід виділяти: а) судову (Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції); б) прокурорську; в) слідчу; г) органів внутрішніх справ; д) нотаріальну е) інших правоохоронних органів (СБУ, податкової адміністрації, митної служби, прикордонних військ, РАГСів, органів юстиції, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини тощо). 4) її функцій: а) правоконкретизуючу; б) контрольну; в) правосистематизуючу; г) інші види юридичної практики.

При визначення видів юридичної практики автор конкретно дослідив кожен вид юридичної практики за запропонованим змістом (підрозділ 1.3.), довівши, що визначення змісту юридичної практики встановлено вірно і перевірено на запропонованих видах. При дослідженні за змістом видів юридичної практики було встановлено, що всі вони без винятку містять запропоновані у змісті юридичної практики структурні елементи.

Розділ ІІ. Юридична практика судових і правоохоронних органів та її значення для удосконалення їх діяльності складається з чотирьох підрозділів та висновків до другого розділу. Розділ присвячено розгляду юридичної практики судових органів та юридичної практики Вищої ради юстиції, кваліфікаційних комісій, державної судової адміністрації. До юридичної практики правоохоронних органів дисертант відносить юридичну практику прокуратури, ОВС, інших правоохоронних органів (Служби безпеки України, Державної податкової адміністрації і її підрозділів, органів юстиції) і розглядає їх за запропонованими вище елементами змісту (підрозділ 1.3.). Оскільки метою розгляду даного розділу є дослідження юридичної практики через призму саме практичних юридичних органів, зокрема судових та правоохоронних, адже цінність будь-якого наукового дослідження полягає в тому, що воно повинно бути апробоване через впровадження теоретичних результатів та напрацювань у діяльності практичних органів.

У підрозділі 2.1. Юридична практика судових органів досліджено виникнення судової практики та її розвиток. Аналізуючи позицію вчених-юристів щодо визначення та змісту поняття судової практики, пошукач дійшов висновку про необхідність визначити її види і кожен з них дослідити за вищеназваним змістом. Дисертант стверджує, що підвидами судової практики є судова практика по: кримінальних справах; цивільних справах; господарських справах; адміністративних справах, а також судова практика у справах про сплату податків. Неприпустимо відокремлювати від судової практики і юридичну практику кваліфікаційних комісій суддів, державної судової адміністрації, Вищої ради юстиції. В даному підрозділі автор розглядає й адвокатську практику як підвид правозахисної практики та стверджує, що адвокатська практика є частиною судової практики в тій її частині, яка пов’язана з діяльністю суду, зокрема щодо захисту прав і свобод людини та громадянина. Судова практика має власну підсистему юридичної практики і є елементом правової системи України.

У підрозділі 2.2. Юридична практика прокуратури України розглядаються поняття, зміст та види юридичної практики органів прокуратури через напрямки їх діяльності. Юридична практика органів прокуратури – це діяльність системи органів прокуратури по напрацюванню та узагальненню правового досвіду в результаті виконання ними своїх функціональних обов’язків для досягнення певного результату завдяки виконанню функцій юридичної практики. Автор визначає такі підвиди прокурорської практики: а) досудового слідства; б) загального нагляду; в) підтримання державного обвинувачення в суді; г) представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; д) нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; е) нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян. При дослідженні напрямків діяльності прокуратури дисертант запропонував внести зміни до Закону “Про прокуратуру” та до Кримінально-процесуального кодексу в тій їх частині, що стосується здійснення функції досудового слідства органами прокуратури, оскільки це наглядовий орган і здійснювати функцію досудового слідства не повинен. Дисертант пропонує виділити досудове слідство у самостійну структуру.

У підрозділі 2.3. Юридична практика органів внутрішніх справ пропонується розглядати її через основні напрямки діяльності міліції такі як адміністративна, кримінально-процесуальна та оперативно-розшукова діяльність. А сукупність вищевказаних видів діяльності та набутого і проаналізованого досвіду і складатиме юридичну практику ОВС України. Автор виокремлює підвиди юридичної практики ОВС, зокрема, такі як слідча практика, адміністративна практика та оперативно-розшукова практика ОВС. При визначенні змісту юридичної практики ОВС дисертант зосередив увагу на статистичних актах-документах, в яких наводяться дані про кількість вчинених і розкритих злочинів. У результаті аналізу таких даних виявлено цікаві факти, зокрема, що при збільшенні кількості злочинів зменшується кількість розслідуваних кримінальних справ, а також збільшилась кількість зареєстрованих злочинів. Крім теоретичних визначень поняття та підвидів юридичної практики ОВС, автор, на підставі проаналізованих статистичних даних та проведення соціологічного опитування працівників ОВС, запропонував власні шляхи вирішення назрілих проблем у діяльності ОВС. Зокрема, запропоновано реформування системи органів внутрішніх справ (на прикладах окремих служб міліції). Рекомендується створити окремий слідчий комітет, до якого входили б усі слідчі підрозділи ОВС, СБУ, органів прокуратури та Державної податкової служби. Автор пропонує спрощену процедуру кримінального процесу при проведенні досудового слідства, що сприятиме підвищенню ефективності діяльності слідчих. Проблему дублювання функцій податкової міліції та Державної служби по боротьбі з економічними злочинами в ОВС можна вирішити шляхом їх об’єднання і створення єдиного підрозділу у структурі ОВС. Розв’язання соціально-економічних та матеріально-фінансових проблем працівників ОВС, їхніх сімей, проблем щодо кадрової політики, проблем кількісної оцінки діяльності ОВС сприятиме вдосконаленню їх практичної діяльності.

У підрозділі 2.4. Юридична практика інших правоохоронних органів досліджується юридична практика інших правоохоронних органів. Автор зупинився на розгляді юридичної практики Служби безпеки України, органів юстиції та Державної податкової адміністрації. Розглянуто поняття, зміст та підвиди юридичної практики названих правоохоронних органів. Дисертант сформулював власне поняття юридичної практики СБУ: це сукупність її узагальненої діяльності та напрацьований в результаті виконання службових обов’язків правовий досвід, який направлений на вдосконалення діяльності СБУ. До підвидів юридичної практики СБУ дисертант відносить кримінально-процесуальну практику (або слідчу) та оперативно-розшукову практику СБУ. Дані підвиди автор детально розглядає за змістом юридичної практики, запропонованим у підрозділі 1.3.

Юридичну практику органів юстиції автор визначає як професійну діяльність цих органів по їх узагальненню та виробленню позитивного рішення щодо вдосконалення як самої діяльності органів юстиції, так і законодавства. Юридичну практику державної податкової адміністрації дисертант розглядає як юридичну практику податкової інспекції та податкової міліції, оскільки діяльність таких органів різниться за напрямками, а отже і правовий досвід у них різний. Окремим підвидом юридичної практики податкової міліції автор розглядає поєднання слідчої та оперативно-розшукової практики. Розглянувши усі види юридичної практики, дисертант зробив спробу довести, що вони мають такий самий зміст, як і загальна юридична практика.

У висновках підведено підсумки дослідження, визначено основні ідеї та засади, що дало можливість обґрунтувати пропозиції і рекомендації теоретичного та практичного характеру :

1.Досягнуто виконання завдань, які ставив перед собою дисертант при написанні дисертаційного дослідження, а саме: проведено комплексне дисертаційне дослідження юридичної практики як елемента правової системи, проаналізовано наукові праці за тематикою правової системи та юридичної практики. Проаналізовано правові сім’ї: романо-германську, англосаксонську, традиційну, соціалістичну та мусульманську, що дало змогу переконатись у тому, що правова система України інтегрується до Європейського права. Досліджено поняття правової системи України та її розвиток. Доведено, що юридична практика суб’єктів права України є невід’ємним елементом правової системи України.

2. Сформульовано власне поняття юридичної практики як елемента правової системи України (див. с.5).

3. Сформульовано та досліджено зміст юридичної практики, який апробовано на всіх видах та підвидах юридичної практики. Він має такий вигляд: а)суб’єкти та її учасники; б) об’єкт та предмет; в) завдання, мета, функції, способи та результати юридичної практики; г) внутрішня організація юридичної практики (процесуальне провадження, стадії, процедури та режими); д) зовнішня форма юридичної практики, що виявляється у правотворчих та правореалізаційних актах; е) внутрішні та зовнішні зв’язки юридичної практики, що характеризуються її соціальною цінністю, призначенням, результативністю та ефективністю.

4. Визначено та досліджено за змістом усі види та підвиди юридичної практики як елемента правової системи України. Встановлено, що саме зазначений зміст юридичної практики є найефективнішим, оскільки зберігається як у загальній юридичній практиці, так і в кожному з видів та підвидів юридичної практики.

5. Розглядаючи судову практику, автор запропонував належні тільки їй підвиди: зокрема, юридичну практику по: кримінальних справах; цивільних справах; господарських справах; адміністративних справах; крім того: юридичну практику Вищої ради юстиції, кваліфікаційних комісій, державної судової адміністрації. До судової практики автор відносить юридичну практику адвокатів по захисту прав людини і громадянина.

6. Аналізуючи прокурорську практику, автор визначив такі її підвиди, як юридичну практику при здійсненні досудового слідства, загального нагляду, а також юридичну практику підтримання державного обвинувачення в суді, представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом, нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Для повного розкриття змісту цього виду проаналізовано кожен підвид за запропонованою нами схемою (підрозділ 1.3.).

7.Розглянуто юридичну практику органів внутрішніх справ. Визначено такі її підвиди: слідча практика, адміністративна практика, оперативно-розшукова практика. Вказані підвиди детально проаналізовано за змістом. Для отримання практичної цінності запропонованого дисертаційного дослідження проведено власне соціологічне опитування та використано статистичні показники щодо діяльності ОВС по розкриттю злочинів. За результатами аналізу даних сформульовано практичні рекомендації щодо вдосконалення діяльності ОВС.

8. Розглянувши та проаналізувавши зміст юридичної практики правоохоронних органів, виокремлено такі її види: юридична практика в діяльності СБУ, Державної податкової адміністрації та органів юстиції, які, в свою чергу, також поділено на окремі підвиди.

9. Одним з загальних висновків дисертаційного дослідження – є те, що юридична практика – це не тільки елемент правової системи, але й джерело вдосконалення функціональної діяльності всіх суб’єктів права.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Кагадій М.І. Поняття конституційних юридичних обов’язків людини та громадянина // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск № 15. – К:. Інститут Держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2002. - С. 167-173.

2. Кагадій М.І. Юридична практика: поняття та зміст // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2004. - № 2. - С. 34-44.

3. Кагадій М.І. Поняття правової системи України // Право України. – 2004. – № 12. - С. 32-36.

4. Кагадій М.І. Юридична практика в діяльності судових органів // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ. – 2004. – №1. – С. 240-248.

5. Кагадій М.І. Кримінально-процесуальна практика в діяльності ОВС // Юридична Україна. – 2004. - №5. - С. 72-75.

АНОТАЦІЯ

Кагадій М.І. Юридична практика в правовій системі України. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01. – теорія та історія держави і права; історія політичних та правових учень. – Київський національний університет внутрішніх справ. – Київ, 2006.

Дисертацію присвячено проведенню комплексного дослідження юридичної практики як елемента правової системи України. У дисертаційному дослідженні формулюються та розкриваються поняття юридичної практики, її зміст, визначаються критерії класифікації та види юридичної практики. Розглядається зміст юридичної практики правоохоронних та судових органів.

Ключові слова: правова система, юридична практика, слідча практика, правоохоронна практика, зміст юридичної практики, суд, прокуратура, СБУ, державна податкова адміністрація, органи юстиції.

АННОТАЦИЯ

Кагадий Н.И. Юридическая практика в правовой системе Украины. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 – теория и история государства и права; история политических и правовых учений. – Киевский национальный университет внутренних дел. – Киев, 2006.

Диссертация посвящена проведению комплексного исследования юридической практики как элемента правовой системы Украины. В диссертационном исследовании формулируются и раскрываются понятие юридической практики, ее содержание, определяются критерии классификации и виды юридической практики. По содержанию детально рассматриваются юридическая практика правоохранительных и судебных органов.

Автор анализирует разные подходы ученых-юристов к понятию и содержанию правовой системы и приходит к выводу, что во всех подходах к понятию правовой системы юридическая практика занимает значительное место в вышеуказанной системе.

Диссертантом исследуется процесс возникновения понятий правовой системы вообще и правовой системы Украины в частности, юридической практики, а также их развития. Анализируя категории содержания и формы в философском, общенаучном и конкретном смысле, диссертант делает вывод о том, что содержание юридической практики должно выглядеть следующим образом: а) субъекты юридической практики и ее участники; б) объект и предмет; в) задача, цель, функции, способы и результаты; г) внутренняя организация юридической практики (процессуальное производство, стадии, процедуры и режимы); д) внешняя форма юридической практики, проявляется в нормотворческих и правореализационных актах; е) связи юридической практики, которые характеризуются ее социальной ценностью, назначением, результативностью и эффективностью.

При дальнейшем рассмотрении юридической практики автор акцентирует внимание на определении видов юридической практики, в которых апробируется содержание общей юридической практики. На ее видах автор доказывает, что содержание юридической практики выбрано правильно, так как подходит ко всем ее видам.

Особое внимание уделяется юридической практике правоохранительных и судебных органов. Они рассматриваются как в теоретическом аспекте, так и в процессе их практической деятельности. На основе таких разработок формируются собственные рекомендации и предложения как организационного характера относительно усовершенствования их деятельности, так и правового регулирования этих же органов.

Ключевые слова: правовая система, юридическая практика, следственная практика, правоохранительная практика, содержание юридической практики, суд, прокуратура, СБУ, Государственная налоговая администрация, органы юстиции.

ANNOTATION

Kagadiy M.I. legal practice in legal system of Ukraine. – Manuscript.

The dissertation for competition of the academic degree of the Candidate of Law majoring in 12.00.01 – theory and history of the state and law; history of political and legal teachings. – Kyiv National University of Internal Affairs. – Kyiv, 2006.

The dissertation is dedicated to carrying out the complex investigation of legal practice as an element of Legal system of Ukraine. The dissertation investigation formulates and opens the notions of legal practice, its contents, determines criteria of classification and types of legal practice. The contents of legal practice of law machinery and judicial authorities are examined.

Key words: legal system, legal practice, investigative practice, law-enforcement practice, contents of legal practice, court, Office of Public Prosecutor, National Security Service, state tax administration, justice authorities.