ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ І ПСИХОЛОГІЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

КОЗЯР Михайло Миколайович

УДК 371.134:347.132.17

ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ОСОБОВОГО СКЛАДУ

ПІДРОЗДІЛІВ З НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ

13.00.04 „Теорія і методика професійної освіти”

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

Київ 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті педагогіки і психології професійної освіти АПН України, м. Київ

Науковий консультант: доктор педагогічних наук, професор Гуревич Роман Семенович,

директор Інституту перспективних технологій, економіки і фундаментальних наук Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, м. Вінниця.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Лігоцький Анатолій Олексійович, начальник кафедри кадрової роботи та педагогіки Національної академії внутрішніх справ України, м. Київ;

доктор педагогічних наук, професор Ягупов Василь Васильович, начальник Науково-методичного центру військової освіти Міністерства оборони України, м. Київ;

доктор педагогічних наук, професор Cтариков Ілля Мойсейович,

професор кафедри психології Миколаївського державного університету ім. В.О. Сухомлинського, м. Миколаїв.

Провідна установа: Херсонський державний університет, кафедра педагогіки та психології, м. Херсон.

Захист відбудеться 21 грудня 2005 р. о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.451.01 в Інституті педагогіки і психології професійної освіти АПН України за адресою: 04060, м. Київ, вул. М.Берлинського, 9, 5-й поверх, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України (04060, м. Київ, вул. М.Берлинського, 9).

Автореферат розісланий „ 19 ” листопада 2005 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Лапаєнко С.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і доцільність дослідження. Невід’ємною складовою сучасного життя багатьох країн світу стали події, пов’язані з природними, екологічними, техногенними і технічними явищами, оскільки ці події часто спричиняють не лише значні руйнування, а й загибель людей. Їх називають надзвичайними ситуаціями. „Надзвичайність” пояснюється певним ступенем екстремальності, під якою, здебільшого, розуміють фізично і психологічно важкі умови, пов’язані з ризиком для життя людини, що вимагають від неї неймовірного напруження внутрішніх сил, емоційно-вольової стійкості та оптимального використання власних можливостей.

Екстремальні ситуації на початку XXI століття потребують посилення уваги, оскільки невпинно зростає їх кількість, небезпечність і складність. Це зумовлюється посиленням небезпеки техносфери з неухильним збільшенням числа радіаційних, хімічних, біологічних, пожежо- та вибухонебезпечних виробництв і технологій, що інтенсифікує можливості виникнення відповідних аварій і катастроф. У свою чергу, наслідки аварій, катастроф, стихійних та інших лих стають усе більш масштабними і небезпечними для населення, природного середовища й стійкого функціонування економіки. Щороку в них гине значна кількість людей, а ліквідація їх наслідків вимагає значних затрат. Відтак і економіка країни, і громадяни зазнають величезних матеріальних збитків.

Так, згідно з даними аналізу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи України, протягом одного року на території України виникає приблизно 540-650 надзвичайних ситуацій, у тому числі: техногенного характеру – 320-350, при-родного – 100-120, іншого характеру – 115-145; з них загальнодержавного масштабу – 4-16; регіонального – 30-40; місцевого – 75-100; об'єктового – 430-520. У зв’язку з інформаційно-технологічним розвитком суспільства виникає значне техногенне навантаження на довкілля (в Україні воно перевищує відповідні показники сусідніх європейських країн у 5–15 разів), сумарні ризики техногенних катастроф значно більші від природних. До бази даних Державного реєстру України потенційно небезпечних об'єктів внесено понад 7200 таких об’єктів.

На території України функціонує понад 1700 об'єктів промисло-вості, на яких зберігається або використовується у виробничій діяльності понад 300 тис. тонн небезпечних хімічних речовин (у тому числі 9,9 тис. тонн хлору і 214,8 тис. тонн аміаку) та близько 173 млн. тонн різних токсичних відходів промисловості і сільсько-го господарства. До зон можливого ураження цих об'єктів потра-пляють 407 адміністративно-територіальних одиниць, де проживає близько 20 млн. людей (40% населення країни). Гірничодобувні та збагачувальні виробництва України експ-луатують до 2700 відвалів та 219 гідроспоруд, сукупна ємність яких досягає 2 млрд. 260 млн. куб. м. Загальна площа накопичувачів промислових відходів (хвостосховищ підприємств вугільної, металургійної та хімічної промисловості) перевищує 30 млн. гектарів. 290 тис. кв. км території країни з населенням 15 млн. людей проживають у зонах можливого виникнення землетрусів, де, крім того, функціонує 300 хімічно- і пожежонебезпечних об'єктів та густа мере-жа газо- і нафтопроводів.

В Україні, як і в цілому світі, в останні роки спостерігається зростання числа катастроф природного й екологічного характеру та масштабів збитків від них. Це зумовлено, перш за все, процесами глобалізації, які мають місце на даному етапі розвитку цивілізації, прогресуючою урбанізацією територій, збільшенням щільності населення, і, як наслідок, антропогенним впливом і глобальними змінами клімату на планеті. Аварія на Чорнобильській АЕС, що приголомшила людство, змусила переглянути як технології експлуатації атомних електростанцій, так і створення надійної системи не тільки ліквідації можливих аварій і катастроф, а й діяльності в умовах їх перебігу. Нерідко причинами загибелі та опромінювання так званих “ліквідаторів” ставала їхня непідготовленість до екстремальної діяльності.

Відомі й інші випадки, коли в зони надзвичайних ситуацій направляли військові підрозділи та аварійно-рятувальні команди, які не мали відповідного досвіду й професійної підготовки, через що діяли не завжди грамотно, стихійно, почасти зі значними людськими і матеріальними втратами.

Водночас слід зазначити, що, по-перше, досвіду такої підготовки у нас ще не достатньо ? не вироблено її системи, не обґрунтовано її теоретичні і методичні засади. Хоча, як відомо, осмислення проблем спеціальної підготовки людей до екстремальних ситуацій та дій у них почалося задовго до виникнення науково-психологічних і науково-педагогічних досліджень. З найдавніших часів людина змушена була боротися за виживання, ліквідовувати наслідки стихій. У часи Давньої Греції, Стародавнього Риму та Єгипту були створені перші системи підготовки воїнів і населення до ведення воєн, захисту від ворогів. Можна сказати, що саме з проблем збройної боротьби почалося осмислення екстремальних ситуацій.

По-друге, проблемам екстремальних ситуацій, зокрема технічним, медичним, психофізіологічним, психологічним присвячено чимало наукових, науково-методичних, навчальних та інших праць. Це викликано, насамперед, зростанням попиту на літературу такого змісту через введення в освітніх установах обов'язкової навчальної дисципліни з безпеки життєдіяльності. В опублікованих працях детально описуються екстремальні ситуації, зміст правових документів, технічні засоби безпеки, проблеми безпечного середовища та умов праці, організаційні заходи під час надзвичайних та аварійних ситуацій, а також ліквідації їх наслідків. Проте людина, яка є головною дійовою особою в екстремальних ситуаціях, відсунута в них на периферію й ніби знаходиться осторонь.

По-третє, в змісті багатьох сучасних публікацій з екстремальної проблематики переважає залякування. Навіть фахівців з надзвичайних ситуацій в них схарактеризовано як тих, котрі йдуть на самопожертву, а тих, хто безпосередньо побував в екстремальних ситуаціях, називають жертвами, потерпілими, психічно травмованими людьми тощо. Зазначимо, що така оцінка є дещо однобічною і не завжди об’єктивною.

По-четверте, зміст багатьох публікацій з екстремальних проблем є тенденційним. Вони, як правило, відображають позиції певної окремої науки (психології, психофізіології, фізіології, психіатрії) відповідно до специфіки свого предмета вивчення, що гальмує втілення обгрунтованих в них ідей в практику підготовки фахівців до діяльності в екстремальних умовах. На нашу думку, такий підхід є однобічним, відповідно гальмує втілення викладених у них положень і рекомендацій в практику підготовки фахівців до діяльності в екстремальних умовах. У той самий час практичного працівника цікавить саме цілісна підготовка до діяльності, безпеки та виживання в екстремальних ситуаціях, оскільки в прикладних аспектах питання цих наук, здебільшого, об'єктивно перебувають в тісному взаємозв'язку та взаємозалежності, тобто вимагають міждисциплінарного підходу.

По-п’яте, аналіз теоретичних, методичних та інших праць з проблем професійно-екстремальної діяльності, виданих упродовж останніх десяти років, показує, що більшість з них присвячені психологічним наслідкам подолання екстремальних ситуацій (постекстремальній адаптації, посттравматичному стресу, психогеніям, способам психологічної і медичної реабілітації потерпілих тощо). Водночас видано недостатньо фундаментальних праць з проблем підготовки особового складу підрозділів з надзвичайних ситуацій МНС України до професійної діяльності в екстремальних умовах. Окремі аспекти професійної діяльності в екстремальних умовах досліджували О.В. Бикова, М.С. Корольчук, В.І. Пліско та ін.

У зв’язку з цим виникла гостра потреба обґрунтування теоретичних і методичних засад цілісної неперервної підготовки фахівців з надзвичайних ситуацій до професійної діяльності в екстремальних умовах, в контексті гуманістичної парадигми вітчизняної системи військової освіти та новітнього світового й вітчизняного досвіду. Ось чому тема нашого дослідження ? “Теоретичні та методичні засади професійної підготовки особового складу підрозділів з надзвичайних ситуацій” ? є актуальною та своєчасною.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до пріоритетних напрямів наукових і науково-технічних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практику професійної підготовки особового складу підрозділів з надзвичайних ситуацій МНС України на період 20002008 років та плану наукових досліджень Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України за темою “Психолого-педагогічні засади технологій навчання у неперервній професійній освіті” (РК № 0102U000401). Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України (протокол № 9 від 26.06.2003) і узгоджена Радою з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 4 від 26.04.2005).

Об'єкт дослідження – професійна підготовка особового складу підрозділів з надзвичайних ситуацій МНС України.

Предмет дослідження теоретичні та методичні засади професійної підготовки особового складу підрозділів з надзвичайних ситуацій до діяльності в екстремальних умовах природних, екологічних, техногенних і технічних аварій та катастроф.

Мета дослідження обґрунтувати теоретичні засади здійснення професійної підготовки фахівців з надзвичайних ситуацій підрозділів МНС України та розробити методичну систему їхньої підготовки до діяльності в екстремальних умовах.

Концепція дослідження. Провідною ідеєю наукового пошуку є обґрунтування теоретичних і методичних засад поетапної професійної підготовки особового складу підрозділів з надзвичайних ситуацій до діяльності в екстремальних умовах природних, екологічних, техногенних і технічних аварій та катастроф, що включає загальну і спеціальну (базову професійно-екстремальну) підготовку, а також підготовку до розв'язання специфічних завдань у надзвичайних ситуаціях регіонального характеру (контекстно-екстремальну підготовку), відновлення професійно-екстремального потенціалу фахівців з надзвичайних ситуацій після виникнення життєвих і професійних криз, одержання психічних травм, втоми, втрати віри в себе та своїх колег, а також підтримування постійної підготовленості особового складу до діяльності в екстремальних умовах (постекстремальну підготовку).

Важливою особливістю такого підходу є розуміння професійно-екстремальної підготовки фахівців з надзвичайних ситуацій як цілеспрямованого процесу оволодіння загальними і спеціальними знаннями, навичками та вміннями дій у надзви-чайних ситуаціях, а також розумовий, фізичний і професійний розвиток, формування необхідних особистісних і групових морально-психологічних та ділових якостей, стійкості, надійності й придатності, що забезпечує виконання накреслених завдань, особисту безпеку та можливість виживання в екстремальних умовах.

В основу нашого дослідження покладено концептуальні положення: системно-функціональної, діяльнісної та особистісної теорій підготовки фахівців; теорії психологічної регуляції поведінки та діяльності в складних ситуаціях; теоретичне обґрунтування ланки „фахівець - екстремальна ситуація” в їх цілісності, єдності, взаємозалежності та взаємовпливові; прогресивні ідеї досвіду підготовки фахівців до діяльності в екстремальних ситуаціях. Такий концептуальний підхід загалом дозволяє розглядати професійну підготовку особового складу підрозділів з надзвичайних ситуацій до дій в екстремальних умовах природних, екологічних, техногенних і технічних аварій та катастроф як неперервне системно-функціональне психолого-педагогічне явище.

Професійна підготовка окремих фахівців і груп з надзвичайних ситуацій (НС) до діяльності в екстремальних умовах має враховувати сучасні світові тенденції, принципи розвитку всієї системи освіти і професійної підготовки у світі та нашій державі, її теоретико-методологічні й методичні аспекти, зміст і складність завдань, фізичне й психічне навантаження, а також специфічне призначення підрозділів з надзвичайних ситуацій. Професійна підготовка розглядається як система, що відображає інтеґральне послідовно-паралельне поєднання за цілями, завданнями і змістом окремих підсистем, умов, організаційних форм, методів, прийомів, педагогічних технологій і засобів навчання. Функціонування цієї системи забезпечується на основі поєднання різнорівневих зв’язків, по-перше, між видами професійної підготовки; по-друге, міжпредметних зв’язків; по-третє, між навчанням, вихованням, розвитком і формуванням; по-четверте, між методами, організаційними формами, педагогічними технологіями і методиками навчання. До зв’язків іншого типу належать функціональ-ні, генетичні, процесуальні, дидактичні, управлінські та інші, кожному з яких відповідає особливий тип системної організації.

Зміст професійної діяльності в екстремальних умовах, її особливості, зокрема, надзвичайно висока складність, небезпечність, фізична та психічна насиченість передбачають високу громадянську свідомість і відповідальність, справжню фахову майстерність, морально-психологічну готовність, психічну стійкість і надійність фахівців з надзвичайних ситуацій до роботи на межі людських можливостей. Підґрунтям усього цього має бути гуманітарна, спеціальна, технічна, фізична психологічна та морально-етична підготовки.

Ефективна діяльність фахівців з надзвичайних ситуацій в екстремальних умовах можлива лише за умови повноцінної підготовленості до цього, а дії в таких ситуаціях для них мають бути звичною нормою.

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що рівень індивідуальної та групової професійно-екстремальної підготовленості фахівців з надзвичайних ситуацій зростає і залишається стабільно високим за умов реалізації теорії та методики, що забезпечують неперервну поетапну професійну підготовку особового складу підрозділів з надзвичайних ситуацій до діяльності в екстремальних умовах природних, екологічних, техногенних і технічних аварій чи катастроф, котра включає загальну і спеціальну (базову) професійно-екстремальну підготовку та контекстну підготовку до розв'язання специфічних завдань у надзвичайних ситуаціях регіонального характеру (контекстно-екстремальну підготовку), відновлення професійно-екстремального потенціалу фахівців з надзвичайних ситуацій і постійне підтримування високого рівня готовності особового складу до діяльності в екстремальних умовах (постекстремальну підготовку).

Відповідно до об’єкта, предмета, мети, концепції та гіпотези були визначені основні завдання дослідження:

1. Проаналізувати стан професійної підготовки особового складу підрозділів з надзвичайних ситуацій до діяльності в екстремальних умовах та обґрунтувати її теоретичні й методичні засади.

2. Розробити концепцію професійної підготовки фахівців з надзвичайних ситуацій до діяльності в екстремальних умовах.

3. Обґрунтувати та розробити методичну систему підготовки особового складу підрозділів з надзвичайних ситуацій до діяльності в екстремальних умовах природних, екологічних, техногенних і технічних аварій чи катастроф.

4. Розкрити сутність і зміст методики базової професійно-екстремальної, контекстно-екстремальної і постекстремальної видів підготовки.

5. Удосконалити методики оцінювання рівня індивідуальної підготовленості фахівця та рівня підготовленості групи до професійної діяльності в екстремальних умовах.

6. Експериментально перевірити ефективність розробленої методичної системи професійної підготовки особового складу підрозділів з надзвичайних ситуацій, а також дієвість критеріїв оцінювання індивідуальної і групової підготовленості до професійної діяльності в екстремальних умовах.

7. Розробити науково обґрунтовані психолого-педагогічні рекомендації щодо професійної підготовки фахівців з надзвичайних ситуацій до дій в екстремальних умовах природних, екологічних, техногенних і технічних аварій та катастроф.

Методологічною основою дослідження є концептуальні положення філософії, педагогіки, психології про теорію наукового пізнання, про системний підхід до аналізу явищ, про сутність прояву й функціонування психіки окремої особистості й соціальної психіки людської спільноти в екстремальних умовах, детермінованість їхньої поведінки зовнішніми й внутрішніми чинниками; історико-філософський, системний, структурний, діяльнісний, особистісний, проблем-ний, динамічний, прогностичний, антропологічний, синерге-тич-ний, генетичний та інтеґративний підходи до вивчення різних аспектів професійної підготовки до діяльності в екстремальних умовах; теорії діяльності особистості в умовах безпосереднього ризику для життя за необхідності дотримання моральних принципів і норм, безпеки особи і групи, збереження матеріальних цінностей, ліквідації наслідків аварій та катастроф; положення психологічної і педагогічної наук щодо формування професійної стійкості й надійності, професійних якостей особистості фахівця, особливостей навчального, виховного, формуючого та тренувального процесу.

На різних етапах наукового пошуку враховувалися також положення Законів України “Про освіту”, “Про професійно-технічну освіту”, “Про вищу освіту”, “Про аварійно-рятувальні служби”, Указу Президента України “Про заходи щодо підвищення рівня захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру”, Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження порядку комплектування та професійної підготовки основного особового складу аварійно-рятувальних служб і типової форми контракту, що укладається з рятувальниками під час прийняття їх на роботу”, а також Державної національної програми “Освіта” (“Україна XXI століття”), Національної доктрини розвитку освіти, Концепції виховної роботи в Збройних силах та інших військових формуваннях України, Концепції гуманітарного і соціального розвитку у Збройних силах України.

Теоретичну основу дослідження становлять фундаментальні положення психології праці, фізіології праці, гігієни праці, професійної педагогіки, а також екстремальності праці, нервово-фізичних перевантажень, прогнозування аварій і катастроф, запобігання травматизму й загибелі фахівців, психолого-педагогічної реабілітації, психологічного впливу та ін.

Поряд з цим важливими є положення і висновки за результатами досліджень з різних галузей наукового знання, зокрема:

філософії соціальної поведінки людини в особливих умовах (С. Кєркегор, К.Х. Момджян, В.І. Лебедєв та ін.);

системно-структурного підходу до аналізу педагогічних явищ (І.Я. Вернер, Б.С. Гершунський, С.У. Гончаренко, Р.С. Гуревич, І.А. Зязюн, Н.В. Кузьміна, В.П. Кузьмін, А.О. Лігоцький, Б.Ф. Ломов, І.М. Стариков, В.В. Ягупов, М.М. Скаткін та ін.);

психологічного аналізу професійної діяльності (Г.С. Костюк, Г.О. Балл А.В. Брушлинський, О.О. Конопкін, О.М. Леонтьєв, Б.Ф. Ломов, С.Л. Рубінштейн, М.М. Хананашвілі та ін.);

теорії та концепції мотивації трудової діяльності (В.Г. Асєєв, С.С. Занюк, В.К. Вілюнас, Є.П. Ільїн, С.Б. Каверін, В.К. Сидоренко та ін.);

підготовки до професійної діяльності як процесу розвитку особистості професіонала (К.О. Абульханова-Славська, Л.І. Анциферова, Є.О. Клімов, Ю.П. Поваренков, Г.П. Васянович, В.Т. Лозовецька);

організації навчально-виховного процесу та його гармонізації в навчальних закладах Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, МНС України та ін. (О.В. Барабанщиков, В.О. Бодров, О.В. Буданов, М.Й. Варій, М.С. Коваль, М.П. Коробейніков, П.А. Корчемний, М.І Нещадим, В.В. Ягупов та ін.);

екстремальної психології і педагогіки (Ф.Є. Василюк, В.Л. Марищук, М.Д. Левітов, В.І. Лебедєв, К.К. Платонов, О.М. Столяренко та ін.);

теоретичні та методичні засади формування готовності фахівців до діяльності в екстремальних умовах (О.В. Бикова, М.І. Д’яченко, Л.М. Кандибович, В.О. Пономаренко, В.І. Пліско, Я.С. Повзик, О.П. Самонов та ін.)

теоретичні засади розроблення сучасних педагогічних технологій (А.М. Алексюк, В.Ю. Биков, В.П. Безпалько, О.А. Дубасенюк, В.І. Бондар, С.І. Змеєв, П.М. Воловик, О.М. Пєхота, С.О. Сисоєва та ін.);

Методи дослідження. Для розв'язання визначених завдань використовувалися методи теоретичного та емпіричного дослідження: а) теоретичні: аналіз літературних і документальних джерел, навчальних планів; програм з питань теорії та методики навчання, виховання та спеціальної професійно-екстремальної підготовки, оперативних зведень про надзвичайні події; вивчення та узагальнення досвіду професійної підготовки до діяльності в екстремальних умовах, порівняння, абстрагування та ідеалізація; класифікація й систематизація теоретичних та експериментальних даних; індукції і дедукції; теоретичне моделювання професійно-екстремального педагогічного процесу підготовки фахівців з надзвичайних ситуацій; конкретизація теоретичного знання, прогнозування, проектування та ін.; б) емпіричні: педагогічне спостереження, бесіди, анкетування, експертна оцінка, узагальнення педагогічного досвіду, узагальнення незалежних характеристик, метод рейтингу й самооцінки, вивчення діяльності аварійно-рятувальних служб, експериментальний метод, методи педагогічного коригування і впливу тощо. У дослідженні також застосовувалися методи теорії ймовірностей і математичної статистики.

Організація дослідження передбачала три етапи. Головне завдання першого етапу (19982000 рр.) полягало у вивчення філософської, психологічної, спеціально-екстремальної і педагогічної літератури з проблем професійної діяльності та професійної підготовки особового складу підрозділів з надзвичайних ситуацій. У результаті було обґрунтовано актуальність дослідження проблеми професійної діяльності в екстремальних умовах та професійної підготовки особового складу підрозділів МНС України, уточнено предмет дослідження, сформульовано гіпотезу, визначено мету і конкретні завдання та розроблено його методику і робочий план поетапного здійснення, визначено головні підходи і принципи.

На другому етапі (20002002 рр.) обґрунтовано науковий апарат дослідження, розроблено концепцію і методичну систему професійної підготовки особового складу підрозділів з надзвичайних ситуацій до діяльності в екстремальних умовах. Обґрунтовано методику базової професійно-екстремальної, контекстно-екстремальної і постекстремальної підготовки особового складу підрозділів з НС та розроблено цілісну методичну систему професійної підготовки. Розроблено тести й уточнено критерії визначення рівня індивідуальної підготовленості фахівця та колективної підготовленості груп до професійної діяльності в екстремальних умовах, розроблені на основі використання методу індивідуальної експертної оцінки. Здійснено відбір експертів за допомогою документального рейтингового методу.

На третьому етапі (20022005 рр.) було проведено констатуючий і формуючий експерименти, а також систематизовано й узагальнено результати, одержані в процесі теоретичного аналізу та експериментальної роботи. Значна увага на цьому етапі приділялася проведенню формуючого експерименту, розробленню і впровадженню науково-методичних рекомендацій для навчальних закладів і пожежно-рятувальних частин МНС України щодо професійної підготовки фахівців з надзвичайних ситуацій до дій в екстремальних умовах природних, екологічних, техногенних і технічних аварій та катастроф.

На різних етапах наукового пошуку здійснювався ретроспективний аналіз 25-річної професійно-педагогічної діяльності автора в навчальних закладах системи МНС України.

Експериментальна база дослідження пожежно-рятувальні частини МНС України, де було проведено констатуючий і формуючий експерименти, здійснено вивчення індивідуальної і групової підготовленості фахівців до професійної діяльності в екстремальних умовах, проаналізовано методику професійної підготовки особового складу підрозділів з надзвичайних ситуацій, а також експериментально перевірено ефективність розробленої методичної системи. Охоплено 20 однотипних пожежно-рятувальних частин, що базуються в різних регіонах України, 80 груп і 1700 фахівців з надзвичайних ситуацій, проаналізовано понад 500 екстремальних природних, екологічних, техногенних і технічних аварій та катастроф.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні теоре-тичних і методичних засад професійної підготовки особового складу підрозділів з надзвичайних ситуацій до діяльності в екстремальних умовах природних, екологічних, техногенних і технічних аварій та катастроф. Уперше обґрунтовано теоретичні основи: концепції професійно-екстремальної підготовки особового складу підрозділів з надзвичайних ситуацій МНС України; базової професійно-екстремальної, контекстно-екстремальної і постекстремальної видів підго-товки особового складу підрозділів з надзвичайних ситуацій МНС України до діяльності в екстремальних умовах природних, екологічних, техногенних і технічних аварій та катастроф; професійно-екстремальної діяльності фахівців з надзвичайних ситуацій; оцінювання рівня індивідуальної підготовленості фахівця й рівня підготовленості групи з надзвичайних ситуацій до професійної діяльності в екстремальних умовах.

Обґрунтовано й розроблено методичну систему неперервної професійної підготовки особового складу підрозділів з надзвичайних ситуацій МНС України до діяльності в екстремальних умовах, розкрито її структуру, реалізація якої здійснюється на основі базової професійно-екстремальної, контекстно-екстремальної і постекстремальної підготовки.

Удосконалено методику оцінювання індивідуальної і групової підготовленості фахівців з НС до професійної діяльності в екстремальних умовах, а також методику загальної професійно-екстремальної, спеціальних професійно-екстремальної, екстремально-дійової, морально-психологічної видів підготовки до діяльності в екстремальних умовах.

Дістали подальшого розвитку теоретичні положення щодо: непрогнозованого характеру надзвичайних ситуацій, які з урахуванням імовірності їхньої загрози для життя фахівців, поділяються на п'ять категорій; фізичного, розумового, психофізичного і психологічного робочого екстремального навантаження на фахівця з надзвичайних ситуацій; особливостей реагування фахівців з надзвичайних ситуацій на емоціогенні фактори у професійній діяльності; професійно-екстремального педагогічного процесу в пожежно-рятувальних частинах; змістових, інформаційних, організаційних та оперативно-дійових елементів, які спричиняють сильні психологічні реакції людини.

Теоретичне значення результатів дослідження полягає: в систематизації сучасних підходів до підготовки фахівців з надзвичайних ситуацій; в обґрунтуванні методичної системи професійної підготовки особового складу підрозділів з надзвичайних ситуацій; в теоретичному розкритті сучасного змістового наповнення педагогічних понять “професійна підготовка до дій в екстремальних умовах”, “професійно-екстремальний педагогічний процес”, “методика базової професійно-екстремальної підго-товки”, “методика контекстно-екстремальної підго-товки”, “методика постекстремальної підго-товки”; у виробленні критеріїв оцінювання індивідуальної і групової підготовленості фахівців з НС до професійної діяльності в екстремальних умовах; у теоретичному осмисленні фізичного, розумового, психофізичного і психологічного робочих екстремальних навантажень на фахівця з надзвичайних ситуацій; в обґрунтуванні змістових, інформаційних, організаційних та оперативно-дійових елементів, які містять ризик генерації сильних психологічних реакцій людини в екстремальних умовах.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в розробленні навчальних посібників і методичних рекомендацій для професійної підготовки й професійної діяльності особового складу підрозділів з надзвичайних ситуацій пожежно-рятувальних частин МНС України, насамперед, рядового складу аварійно-рятувальних і пожежних команд, керівного складу підрозділів з надзвичайних ситуацій, курсантів і студентів вищих навчальних закладів МНС України. Одержані результати сприяють підвищенню надійності використання засобів індивідуального і групового захисту фахівців з НС в екстремальних умовах, рівня їхньої підготовленості до професійної діяльності. Для практичної роботи важливими є розроблені тести експертної оцінки індивідуальної і групової підготовленості фахівців з НС до професійно-екстремальної діяльності.

Положення і висновки, обґрунтовані на основі узагальнення результатів дослідження, мають бути покладені в основу нової концепції професійної підготовки особового складу підрозділів з надзвичайних ситуацій до діяльності в екстремальних ситуаціях, що розробляється МНС України.

Впровадження результатів дослідження: ефективність результатів і висновків, одержаних автором на різних етапах наукового пошуку, підтверджена 7 актами впровадження методичної системи професійної підготовки особового складу підрозділів з надзвичайних ситуацій у пожежно-рятувальних частинах зокрема: комплект навчальних, навчально-методичних і методичних рекомендацій та тестів, розроблених у процесі наукового дослідження, впроваджено в практику професійної підготовки особового складу підрозділів з надзвичайних ситуацій у пожежно-рятувальних частинах Волинської (довідка про впровадження № 07/5095 від 03.09.2005), Івано-Франківської (довідка про впровадження № 1/17-3513 від 05.09.2005), Львівської (довідка про впровадження № 3/143 від 02.09.2005), Рівненської (довідка про впровадження № 122 від 23.06.2005; довідка про впровадження № 23 від 02.09.2005), Тернопільської (довідка про впровадження № 2 від 23.06.2005) і Хмельницької (довідка про впровадження № 111 від 05.09.2005) областей. Автор особисто брав участь у впровадженні розробленої методики в практику професійної підготовки особового складу підрозділів з надзвичайних ситуацій.

Особистий внесок здобувача полягає в теоретичному обґрунтуванні концепції і методичної системи професійної підготовки особового складу підрозділів з надзвичайних ситуацій МНС України, а також критеріїв й тестів визначення рівня підготовленості фахівців і груп з надзвичайних ситуацій до діяльності в екстремальних умовах, розроблені й впровадженні в практику професійної підготовки особового складу пожежно-рятувальних частин комплекту навчальних, навчально-методичних і методичних рекомендацій та тестів, розроблених у процесі наукового дослідження.

Особистий внесок дисертанта у працях, опублікованих у співавторстві близько 22 друк. арк. У навчальних посібниках, виданих у співавторстві з Б.А. Виноградським, М.С. Ковалем, А.М. Ковальчуком, В.С. Фіциком, Т.М. Шналем, особистий внесок здобувача полягає в: опрацюванні нових теоретичних і методичних положень щодо професійно-стрілецької підготовки особового складу органів внутрішніх справ України; пожежної профілактики в технологічних процесах на виробництві, під час будівництва та експлуатації будівель і споруд, в умовах високих температур.

В опублікованому у співавторстві ілюстрованому словнику-довіднику обсягом 3129 термінів (І.М. Кочан, А.А. Шадрін) особистий внесок здобувача полягає в: науковому обґрунтуванні та уніфікації термінології з питань надзвичайних ситуацій і цивільного захисту населення відповідно до міжнародних стандартів ISO/DIS 13943-1998 та ДСТУ 3966-2002, а також у розкритті змісту 1207 термінів

В опублікованих статтях у співавторстві з М.С. Ковалем, А.М. Ковальчуком, Т.Є. Раком, А.Д. Кузиком, А.Г. Ренкасом, В.І. Гудимом особистий внесок здобувача полягає в обґрунтуванні теоретичних і методичних основ професійного виховання фахівців пожежно-рятувальних частин, згуртування аварійно-рятувальних команд, забезпечення групової безпеки та адекватної методики оперативного управління ними; у співавторстві з Б.О. Білінським, Н.В. Ступницькою особистий внесок здобувача полягає в розробленні методики пожежно-тактичних занять щодо запобігання травматизму й загибелі фахівців з надзвичайних ситуацій; розкритті методики використання WEB-технологій у навчальному процесі; теоретичному розкритті психологічних аспектів травматизму та ін.

В запатентованому винаході у співавторстві (В.Т. Пятков, А.М. Ковальчук, Б.А. Виноградський, В.М. Соколовський) особистий внесок здобувача полягає в теоретичному обґрунтуванні методики визначення часових параметрів у процесі удосконалення майстерності фахівців у швидкісних вправах.

Вірогідність результатів дослідження забезпечена теоретичним і методологічним обґрунтуванням його вихідних позицій, застосуванням методів, які є адекватними об’єкту, предмету, меті та завданням, а також використанням методів математичної статистики для оброблення експериментальних даних, поєднанням кількісного та якісного аналізу дослідницьких матеріалів. Надійність і валідність якості інформації, одержаної на різних етапах проведення емпіричного дослідження, забезпечувалася репрезентативністю вибірки (20 пожежно-рятувальних частин, більше 1700 фахівців з НС, 80 груп з НС), а також авторською методикою оцінювання рівня підготовленості фахівців і груп з надзвичайних ситуацій до діяльності в екстремальних умовах.

На захист виносяться:

1. Концепція професійної підготовки особового складу підрозділів з надзвичайних ситуацій до діяльності в екстремальних умовах на сучасному етапі інформаційно-технологічного розвитку.

2. Методична система професійної підготовки особового складу підрозділів з надзвичайних ситуацій.

3. Методики базової професійно-екстремальної підготовки, контекстно-екстремальної підготовки та постекстремальної підготовки фахівців з надзвичайних ситуацій.

Апробація результатів дослідження. Основні концептуальні положення, теоретичні, науково-методичні та практичні результати наукового пошуку доповідалися на міжвузівських, всеукраїнських і міжнародних конференціях, зокрема: в міжнародних науково-практичних конференціях „Науково-теоретичні і методичні засади конструювання змісту професійної освіти” (Вінниця, 1998); „Сучасні освітні технології у професійній підготовці майбутніх фахівців” (Львів, 2002); “Теоретичні і методичні засади підготовки фахівців у професійних навчальних закладах технічного та художнього профілю” (Львів, 2004); обговорювалися на засіданнях вченої і методичної рад, комісії з наукових питань і методичній комісії вченої ради Львівського інституту пожежної безпеки МНС України; на розширеному засіданні, методичних зборах керівників управлінь і відділів з надзвичайних ситуацій; в управліннях МНС України Волинської, Івано-Франківської, Львівської, Рівненської, Тернопільської і Хмельницької областей; у відділі педагогічних технологій неперервної професійної освіти Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України.

Кандидатська дисертація на тему „Педагогічні основи виховання у курсантів навчальних закладів МВС відповідального ставлення до виконання своїх обов'язків” захищена у 1998 році. Матеріали кандидатської дисертації в тексті докторської дисертації не використовувалися.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано в 48 наукових і науково-методичних працях, а саме: 1 одноосібна монографія (21, 8 друк. арк.), 8 навчальних посібників, з них 1 з грифом Міністерства освіти і науки України (у співавторстві, особистий внесок три розділи, які складають 5, 1 друк. арк.); 1 словник-довідник (у співавторстві, особистий вклад –10,6 друк.арк.); 20 статей у провідних наукових фахових і науково-методичних журналах та збірниках наукових праць, що включені до переліку ВАК України, з них 5 наукових статей в зарубіжних наукових виданнях, 6 статей у провідних фахових виданнях, затверджених ВАК України (в галузі технічних наук), 9 брошур з навчально-методичними і методичними рекомендаціями; 3 статті у збірниках наукових праць, запатентовано 1 винахід. Загальний обсяг публікацій перевищує 62 друкованих аркуші.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, шести розділів, висновків до розділів і загальних висновків, списку використаної літератури (загальна кількість 448 найменувань), додатків (21 на 91 сторінці), 6 таблиць (8 сторінок), 6 рисунків (6 сторінок). Загальний обсяг дисертації 532 сторінки, основний текст викладено на 397 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, визначено його об’єкт і предмет, сформульовано концепцію, мету, гіпотезу та завдання, розкрито методи дослідження, його наукову новизну, теоретичне та практичне значення, а також викладено відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження, публікації та структуру дисертації.

У першому розділі „Теоретико-методологічні основи професійної діяльності” проаналізовано діяльність як специфічну людську форму активності та взаємодії у перетворенні навколишнього світу. Розкрито зміст діяльності в екстремальних умовах та підготовки до неї, а також сутність надзвичайної ситуації як середовища діяльності особового складу підрозділів МНС України, що має екстремальні чинники. Проаналізовано особливості поведінки та діяльності фахівців з надзвичайних ситуацій в екстремальних умовах.

Діяльність розглядається як головний феномен, що визначає теоретичні й методологічні засади дослідження професійно-екстремальної діяльності. В методологічному плані діяльність розкривається у філософському, соціологічному, соціокультурному і психологічному аспектах.

Філософи у різні часи трактували діяльність по-різному, хоча, майже всі виявляли в ній одну з істотних властивостей людини активність. Саме активність забезпечує зміни та перетворення навколишнього світу, а разом з тим і себе, і біосоціокультурного середовища, і підходів, способів та засобів впливу на нього. Для філософського розуміння діяльності важливим є антропологічний підхід, тобто філософсько-біологічна, культурно-філософська і філософсько-релігійна антропологія.

Діяльність з позицій соціологічного підходу становить соціальну взаємодією суб’єкта з суб’єктом, суб’єкта з об’єктом. У свою чергу, діяльність людини щодо творення соціальної реальності тісно пов’язана з практикою, котра конкретизує та наповнює її соціальним змістом. На цьому акцентує увагу соціологічний підхід, який яскраво представлений у працях В.Г. Городяненка, Н.І. Дряхлова, М.В. Захарченка, А.І. Кравченка, М.О. Молчанова, В.В. Щербини, С.С. Фролова та ін.

З позицій соціокультурного підходу (М.М. Закович, Є.М. Причепій, А.М. Черній, В.Д. Гвоздецький, Л.А. Чекаль та ін.), діяльність виступає як відповідний тип культури, тобто як соціокультурний чинник суспільного розвитку.

Важливим для розкриття сутності й змісту індивідуальної та колективної діяльності є психологічний аспект, який розглядають К.О. Абульханова-Славська, М.І. Бобнєва, О.І. Зотова, О.О. Конопкін, О.М. Леонтьєв, Б.Ф. Ломов, В.О. Моляко, Ж. Піаже, Є.В. Таранова, Д.М. Узнадзе, Є.В. Шорохова, В.Д. Шадриков та ін. Відомі концепції психологічного аналізу діяльності ? функціонально-алгоритмічний підхід Г.М. Зараковского, метод структурного аналізу В.П. Зінченка і В.М. Гордона, узагаль-нений структурний метод О.І. Губинського, структурно-алгоритмічний підхід Г.В. Суходольского, структурно-психологічна концепція В.Д. Шадрикова, концепція аналізу інтеґративних психічних процесів В.О. Карпова тощо.

Професійна діяльність головним чином розгляда-ється в економічному, соціальному, соціокультурному, соціально-психологічному, психологічному, психофізіологічному і педагогічному вимірах. Вона інтегрує знання, навички та вміння фахівця, а також його особистісні соціокультурні, професійні, психологічні, психофізіологічні й фізичні якості.

У розділі розкривається професійно-екстремальна діяльність як специфічний вид суспільно-корисної, але небезпечної для здоров’я і життя діяльності, яку виконують у надзвичайних ситуаціях спеціально підготовлені фахівці. Характерними для неї є відсутність визначеної технологічності, послідовності, виробленого алгоритму дій, постійна небезпека для здоров’я і життя фахівців, невизначеність її результатів і т. ін.

Поряд з цим у розділі проаналізовано проблеми загроз і ризику, зокрема, виходячи зі специфіки дослідження, докладно розглядаються професійно-екстремальний ризик та екстремальна загроза. Нас цікавлять не ризики, які спираються на чинники і джерела, що можуть призвести до природних і техногенних аварій та катастроф, і не оцінювання їх наслідків та вірогідної величини втрат від них, а її ризики в професійно-екстремальній діяльності фахівця з НС, що можуть спричинити його травмування, захворювання або загибель.

Професійно-екстремальний ризик пов’язаний з діяльністю фахівців з НС, їхнім знаннями, навичками і вміннями, здатністю своєчасно і швидко приймати оптимальні рішення, кваліфіковано виконувати необхідні види робіт, а також з індивідуально-психічними і соціально-психологічними чинниками. У розділі доведено, що професійно-екстремальна діяльність характеризується ймовірністю загрози для життя, яка знаходиться, за даними досліджень, у межах 0,41-1. Професійно-екстремальна діяльність фахівця з НС – це постійний ризик, який закладений вже в самому понятті “екстремальна”. Водночас професійно-екстремальний ризик – це ймовірнісний процес, зумовлений об’єктивними, здебільшого не визначеними чинниками надзвичайної ситуації у взаємодії з професійними діями фахівця.

Робоче екстремальне навантаження фахівця з НС відображає процес взаємодії з екстремальною ситуацією. Об’єктивно поставлене завдання може викликати низький чи високий рівень навантаження залежно від рівня професійних здібностей і підготовки суб’єкта, характеру функціонального стану і мотивації до виконання завдання. Обґрунтовано положення щодо робочого екстремального навантаження, та його складових: фізичного, розумового, психофізіологічного і психічного.

На основі здійсненого теоретичного вивчення документальних джерел, статистичних даних та результатів аналізу досліджень з цих проблем обґрунтовано п’ять категорій надзвичайних ситуацій, а саме: 1) НС V категорії ? характеризується ймовірністю загрози для життя у межах від 0 до 0,2; 2) НС ІV категорії ? характеризується ймовірністю загрози для життя фахівців, яка знаходиться у межах від 0,21 до 0,4; 3) НС ІІІ категорії ? характеризується ймовірністю загрози для життя фахівців, яка знаходиться у межах від 0,41 до 0,6; 4) НС ІІ категорії ? характеризується ймовірністю загрози для життя фахівців, яка знаходиться у межах від 0,61 до 0,8; 5) НС І категорії ? характеризується ймовірністю загрози для життя фахівців, яка знаходиться у межах від 0,81 до 1. Надзвичайні ситуації виникають, як правило, раптово і стрімко розвиваються в небезпечному напрямі. Непідготовленість до таких ситуацій посилює ймовірність негативних наслідків.

У другому розділі „Теоретичні засади професійної підготовки особового складу підрозділів Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій до дій в екстремальних умовах” ? розкривається професійно-екстремальна підготовка фахівців з надзвичайних ситуацій як цілеспрямований процес оволодіння загальними і спеціальними знаннями, навичками та вміннями дій у надзви-чайних ситуаціях, пов’язаних з ризиком для життя, а також розумовий, фізичний і професійний розвиток, формування необхідних особистісних і групових, психологічних, морально-етичних та ділових якостей, стійкості, надійності й придатності, що забезпечує виконання завдань, що виникають в екстремальній ситуації, особисту безпеку та можливість виживання; обґрунтовуються методологічні підходи і принципи здійснення професійно-екстремальної підготовки.

У педагогічному вимірі професійно-екстремальна підготовка розглядається в розділі як професійно-екстремальний педагогічний процес, що інтегрує навчання, виховання, розвиток, формування, психологічну і морально-етичну підготовку. Як показало вивчення, її аналізують як цілісну педагогічну систему, що поєднує низку взаємопов’язаних підсистем за метою, завданнями та змістом. Професійно-екстремальна підготовка фахівців з НС за метою поділяється на такі види: базову професійно-екстремальну, контекстно-екстремальну і постекстремальну. За завданнями, що розв’язуються, професійно-екстремальна підготовка фахівців з НС поділяється на загальну професійно-екстремальну, спеціальну професійно-екстремальну та оперативно-екстремальну. Професійно-екстремальна підготовка фахівців з НС